Синонімія синтаксичних зворотів і підрядних речень у сучасній сербській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМ. О.О. ПОТЕБНІ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СИНОНІМІЯ СИНТАКСИЧНИХ ЗВОРОТІВ І ПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ У СУЧАСНІЙ СЕРБСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність: Слов'янські мови

Щербина Наталія Леонтіївна

КИЇВ, 1999 РІК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Характерною особливістю сучасних слов'янських мов є розгалужена система синтаксичних засобів передачі атрибутивних і обставинних відношень. Поряд зі складними предикативними конструкціями із підрядним реченням, що становлять основне ядро цієї системи, функціонують складносурядні речення та структури перехідного (між простим ускладненим і складним реченням) характеру із напівпредикативною залежною частиною, вираженою дієприкметниковим або дієприслівниковим зворотами.

Вивчення типологічних рис, характерних для близьких чи тотожних за значенням синтаксичних одиниць, зокрема напівпредикативних зворотів і підрядних речень, зіставлення їх лексичних, морфологічних та функціонально-граматичних особливостей дозволяє визначити критерії синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень, а також сформулювати ряд основних ознак, які формують синтаксичну опозицію на рівні синонімії.

Актуальність дослідження. Синтаксична синонімія - одна з багатьох лінгвістичних проблем, яка продовжує залишатись дискусійною і неоднозначною. У слов'янському мовознавстві існує ціла низка праць, проведених переважно на матеріалі східнослов'янських мов, однак багато питань і на сьогодні залишається недостатньо дослідженими. У східнослов'янській лінгвістиці синтаксичній синонімії, зокрема аналізу специфіки синонімії підрядних речень та дієприкметникових зворотів, приділяли увагу такі вчені, як М.А. Жовтобрюх, О.С. Мельничук, В.М. Ярцева, В.А. Бєлошапкова, Г.А. Золотова та інші лінгвісти. Цьому питанню присвятили свої дисертаційні дослідження Є.Я. Болгова, Н.М. Меделець, E.С. Прутових, В.І. Фурашов. Cинонімія дієприкметникових зворотів і підрядних означальних речень в російській та українській мовах ґрунтовно досліджувалась у працях Є.І. Франчук, В.М. Брицина, окремі моменти аналізувались на матеріалі сербської та хорватської мов П.А. Дмитрієвим.

Дослідження синтаксичної синонімії простих речень, ускладнених синтаксичними зворотами, та складнопідрядних конструкцій у сучасній сербістиці залишаються маргінальними, порівнюючи з ґрунтовними розробками східнослов'янських та західнослов'янських синтаксистів. Деякі спроби зіставного аналізу дієприкметникових зворотів і підрядних речень засвідчені в публікаціях Л. Стояновича. Морфологічні й граматичні характеристики дієприкметників і дієприслівників, структурні особливості утворених навколо них зворотів, а також граматична природа складнопідрядних речень сербохорватської або хорватськосербської мови досліджувались такими видатними сербськими і хорватськими вченими як Д. Даничич, Т. Маретич, А. Мусич, О. Белич, М. Стеванович. Розробка питань співвіднесеності таких синтаксичних явищ як атрибуція і предикація знайшла відображення у роботах Р. Катичича, М. Зніки, М. Петі.

Тому назріла потреба детального вивчення специфіки функціонально-граматичної і внутрішньо-семантичної структур синтаксичних зворотів та комплексного дослідження синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень як принципово важливих питань практики сербського усного та писемного мовлення і розвитку функціонально-синтаксичної теорії слов'янських мов.

Об'єктом даного дисертаційного дослідження є структура, семантико-синтаксична організація, функціональні й об'єктивно-модальні значення простого, ускладненого дієприкметниковим чи дієприслівниковим зворотами, речення у зіставленні з семантично близькими йому предикативними утвореннями сучасної сербської мови та можливості синтаксичної синонімії аналізованих синтаксем-конструкцій.

Мета роботи: використовуючи матеріал художнього та публіцистичного стилів сучасної сербської літературної мови, дослідити можливості та умови функціонування синтаксичних синонімів на прикладі синонімії простих речень, ускладнених синтаксичними зворотами, та підрядних конструкцій у предикативному реченні. Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

1) теоретичне обґрунтування можливості синтаксичної синонімії простих ускладнених і складних синтаксичних одиниць у сучасній сербській мові;

2) функціонально-граматичну характеристику сучасного сербського партиципа - дієприслівника теперішнього часу, омонімічного формі активного дієприкметника;

3) визначення основних семантико-синтаксичних типів моделей дієприкметникових і дієприслівникових зворотів;

4) аналіз семантико-синтаксичних особливостей предикатного поширення і атрибуції сучасного сербського речення;

5) класифікацію синтаксичних зворотів за їх морфологічними, функціональними та семантико-синтаксичними особливостями;

6) встановлення відповідностей функціонально-граматичної, семантичної й структурної характеристик зворотів та підрядних частин складного речення;

7) з'ясування умов синонімії конструкцій, ускладнених синтаксичними зворотами, та складних реченнєвих структур у сучасній сербській літературній мові.

Встановлення синонімічності аналізованих синтаксичних конструкцій вимагає чіткого переліку тих диференційних властивостей, ознак, характеристик, які об'єднують одиниці синтаксису в один синонімічний ряд і є опозиційними щодо інших, не синонімічних синтаксичних конструкцій з подібним семантичним і лексичним наповненням. Тому у даній роботі послідовно зіставляються функціонально-граматичні, об'єктивно-модальні й часові значення дієприкметникових та дієприслівникових зворотів і підрядних речень. При цьому групи синонімічних конструкцій аналізуються у кількох аспектах із врахуванням принципів синтагматичного членування, морфологічних особливостей предикативно-валентних компонентів досліджуваних речень, їх модальності та видо-часових співвідношень між частинами простої, ускладненої синтаксичним зворотом, та складнопідрядної конструкції.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є нерозривна єдність форми і змісту як двох взаємопов'язаних і взаємозалежних сторін мови і мовлення. Дане дослідження передбачає також врахування співвіднесеності засобів мови з екстралінгвістичними факторами: аналіз синтаксичних одиниць виходить за межі статичного аспекту синтаксису і торкається також кола синтаксичних явищ, пов'язаних з комунікативним завданням, контекстом, зокрема, з ситуацією мови.

Методи і методика дослідження зумовлені метою, завданнями і методологічними засадами роботи. У роботі використовувалися методи лінгвістичного опису, зіставлення і порівняння, метод синтаксичного моделювання та експериментальний. Необхідність детального аналізу структурно-семантичних відношень між предикативними основами складного речення та частинами простої, ускладненої синтаксичним зворотом, конструкції зумовила також застосування методик субституції, синтаксичної трансформації та елімінації.

Матеріалом дослідження стали тексти художнього та публіцистичного стилів сучасної сербської мови. З метою об'єктивнішої репрезентації мовного матеріалу використано твори як визнаних широким загалом, так і маловідомих сербських письменників та публіцистів. Обсяг укладеної картотеки становить понад 2000 одиниць.

Комплексне (морфологічне, семантико-синтаксичне, функціональне, стилістичне) дослідження синтаксичних зворотів та встановлення закономірностей їх синонімії з підрядними реченнями на матеріалі сербської мови проводиться вперше, і це дозволяє говорити про наукову новизну роботи.

Теоретичне і практичне значення. Зіставлення лексичних, семантико-синтаксичних і функціонально-граматичних особливостей структури простого, ускладненого синтаксичним зворотом, і складнопідрядного речень є важливим у теоретичному відношенні для встановлення специфіки синонімії між окремими типами синтаксичних конструкцій. Це дозволяє визначити спільні синтаксичні позиції аналізованих одиниць синтаксису, при яких видо-часові умови, модальність, розташування окремих компонентів речення та ступінь внутрішньоструктурних семантико-синтаксичних зв'язків між ними, їх основна і альтернативна синтаксична функції є максимально наближеними або тотожними.

Результати праці можуть бути використані у подальшій дослідницькій роботі з теорії слов'янського, зокрема сербського, синтаксису, при викладанні сербської мови у вузах та читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів, присвячених актуальним проблемам теорії синтаксичної синонімії, а також при подальшому теоретичному опрацюванні проблем функціональної граматики сучасної сербської та інших слов'янських мов.

Апробація. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні Відділу південних та західнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, представлені у доповідях на Міжнародній науковій конференції “Проблеми зіставної семантики” (Київський державний лінгвістичний університет, 25-27 вересня 1997 р.), 7-ій Міжнародній конференції “Мова і культура”(Інститут Міжнародних відносин Київського ун-ту ім. Шевченка 23-27 червня 1998 р.), а також в публікаціях.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох основних розділів, у кожному з яких є три підрозділи, висновків, списку текстових джерел, їх умовних скорочень та бібліографії. Повний обсяг дисертаційної роботи - 160 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі викладено проблематику дослідження, обґрунтовано актуальність обраної теми, теоретичне і практичне значення роботи, окреслено мету і завдання, визначено методи дослідження аналізованих мовних явищ.

У першому розділі - “Семантико-граматичні властивості синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень у сучасній сербській мові” - розглядаються теоретичні проблеми, пов'язані з граматичними та функціональними особливостями синтаксичних зворотів.

1.1 Специфіка синонімії на синтаксичному рівні мови полягає у зосередженні і контамінації всіх тих чинників та критеріїв синонімічних відношень, якими позначена синонімія одиниць інших структурних рівнів мови. У сучасній славістиці досі не існує єдиного системного підходу при визначенні критеріїв синонімічності синтаксичних одиниць, як немає й однозначної відповіді на питання, які синтаксичні структури взагалі можна вважати синонімами.

У даній роботі синтаксичні синоніми визначаються як різні за структурою, але однорідні взаємно-замінювані конструкції, що характеризуються близьким граматичним значенням, синтагматичними та парадигматичними якостями і смисловою подібністю.

Перебуваючи на периферії синтаксичної системи, напівпредикативні дієприкметникові і дієприслівникові звороти мають певний діапазон особливих стилістичних та функціональних значень, а в окремих випадках характеризуються також і особливою синтаксичною позицією, яку не може зайняти синтаксема з повноцінним предикатом.

Вона залежить від синтаксичного оточення зокрема, від видо-часових умов, модальності конструкції, синтаксичної функції та відмінка означуваного чи доповнюваного синтаксемою слова тощо. Ці характеристики визначають можливість або неможливість приєднання конкретної синтаксеми до певної синтаксичної конструкції. У даній роботі розрізняються:

- еквівалентні синтаксеми-конструкції, як найбільш чисті взаємозаміни, максимально тотожні з точки зору лексичного, семантичного і синтаксичного змісту;

- синоніми або адекватні конструкції синтаксемного типу - умовно чисті заміни, більш “демократичні” з погляду їх синтаксичної відповідності;

- семантичні відповідники - паралельні конструкції.

Ступінь прояву семантико-синтаксичних розбіжностей, тобто, відтінків, які відрізняють порівнювані конструкції, зростає від еквівалентних до паралельних синтаксем.

Паралельність синтаксем тісно пов'язана з їх семантичним значенням. До паралельних синтаксем, як різно-структурних, але схожих за лексичним складом засобів вираження спільного змісту можуть бути віднесені сербські дієприкметникові і дієприслівникові звороти, підрядні означальні і підрядні обставинні речення, частина складносурядної конструкції, просте речення. Наприклад: Уморан од толиких имена, почињем да сумњам у исправност своје идеје. (Ђукановић): Уморивши се од толиких имена, почињем да сумњам у исправност своје идеје. - Зато (збого тога) што сам се уморио од толиких имена, почињем да сумњам у исправност своје идеје. - Уморио сам се од толиких имена и почињем да сумњам.

На відміну від паралельних конструкцій, еквівалентні синтаксеми та синтаксичні синоніми обов'язково є взаємно-замінюваними. Еквівалентність і синонімічність слов'янських синтаксем передбачає, що семантична інтерпретація фрази не залежить від синтаксичного типу обраної конструкції. (Наприклад: Јер она говори без стварне потребе, без изгледа на корист и успјех, са млаким осјечањем друштвене обавезе, намијењеним за туђе уши (Селим., 30) ...које је намијењено за туђе уши. Из чаша за прање зуба, покупљених са читавог спрата, пије се чаj... (НИН): Из (оних) чаша које су (биле) покупљене са читавог спрата, пије се чаj...). Еквівалентними є такі синтаксично однорідні не тотожні конструкції, які мають настільки незначні семантичні відмінності, що можуть виступати як абсолютні варіанти одного значення, тобто, вживатися в тих самих комунікативних ситуаціях і в аналогічному синтаксичному оточенні.

На синтаксичному рівні мови один синонімічний ряд можуть утворювати деякі дієприкметникові і дієприслівникові звороти, деякі дієприслівникові звороти і підрядні обставинні речення, деякі дієприкметникові звороти і підрядні означальні речення. Еквівалентними можуть бути названі тільки ті з вищезгаданих синтаксем, які, маючи ознаки синонімічності, є ще й граматично тотожними чи майже тотожними, тобто деякі дієприкметникові звороти і підрядні означальні речення.

1.2 У другому підрозділі першого розділу розглядаються морфологічні та семантико-синтаксичні особливості форм дієприкметників і дієприслівників сучасної сербської мови та сформованих навколо них синтаксичних зворотів.

У сербській мові простежується певна невідповідність форми і змісту дієприкметникових і дієприслівникових зворотів у синтаксичній структурі речення. Функціонально, тобто за синтаксичним змістом, дієприкметник або дієприслівник разом із залежними від них словами мисляться як один член речення - означення чи, відповідно, обставина. Разом з тим, визнаючи потенційну предикативність напівпредикативної дієслівної форми і залежних від неї слів та можливість їх переформування з частини ускладнення речення в просте речення як частину складного, сербські лінгвісти не акцентують уваги на тих диференційних ознаках чи функціональних відмінностях, за якими у східнослов'янській мовознавчій традиції розрізняються відокремлений чи невідокремлений звороти. Тому за формою - через непослідовність пунктуаційного відокремлення вищезгаданих зворотів у сербській мові - ці синтаксеми наближаються до словосполучення, а зв'язок центру звороту із доповнюваним ним членом ускладненого речення набуває характеру узгодження або прилягання, тобто теж обмежується рівнем словосполучення. Однак, всередині синтаксичної моделі, ускладненої зворотом, існують певні відношення між синтаксичними центрами ускладнення речення і звороту, притаманні вже складним реченням - підрядний або сурядний зв'язок.

Ці відношення мають семантико-синтаксичний характер і, в залежності від типу детермінантної (визначальної, тієї, що є визначником - обставина, означення) синтаксеми кваліфікуються у сербокроатистиці як атрибут, або як предикатний поширювач.

У сучасній сербській мові особливістю форм колишнього праслов'янського партиципа презента (дієприкметника теперішнього часу) є можливість їх подвійної морфологічної і, відповідно, синтаксичної інтерпретації. Так, наприклад, синтаксичні звороти у реченнях:

- Млади бег слушаjући слатке теткине речи поклопи зажарено лице на теткине груди... и прошапута... (Димитриjевић);

- Заправо, ствари нису показивале ништа, него су људи, посматрајући ствари, откривали начин да се продре у Душу света (Коељо) - можуть бути витлумачені і як дієприслівникові, і як дієприкметникові, або, відповідно, як обставина способу дії, чи як означення.

Як правило, зв'язок колишнього праслов'янського дієприкметника теперішнього часу з означуваним словом переривався і дієприкметник, який зберігав зв'язок з дієсловом-присудком, перетворювався з ознаки іменника у придієслівну ознаку, тобто в дієприслівник теперішнього часу. Однак, у сучасній сербській мові спостерігаються випадки втрати за певних умов зв'язку дієприслівника з особово-дієслівною формою і відновлення прикметниково-атрибутивного характеру зв'язку з означуваним словом-іменником. Зокрема, це відбувається тоді, коли дієслівна форма позначає дію як постійну ознаку (властивість, особливість, стан) і набуває характеру атрибута. Відновленню прикметникових характеристик цих форм сприяє і той факт, що форми дієприслівника та дієприкметника є, завдяки спільній дієслівній основі і однаковим суфіксам -(j)ући, омонімічими, а також те, що вони закінчуються, як і членні форми прикметників чоловічого роду, на голосний -и.

М. Стеванович пояснює ці випадки морфологічною аналогією: на його думку, форми колишнього партиципа презента у сучасній сербській мові закріпили за собою морфoлогічні ознаки дієприкметника (а отже, і відповідні синтаксичні функції) під впливом віддієслівних прикметників на - ћи типу: писаћи сто, шиваћа игла, спаваћа соба тощо. Однак, на наш погляд, вирішальною у девербалізації дієприслівника є його синтаксична позиція щодо предиката: видо-часові відношення, тип обставинного відтінку, іноді - модальність. Наприклад: У том тренутку до челије пред којом су још седели фратар и младић дотрчао је стражар вичући младићево име. За њим је на неколико корака трчао други, вичући исто, само са појачаном ревношћу (Андрић). У даних конструкціях предикат другого речення виражений дієсловом недоконаного виду, а предикат першoго - перфектною формою того самого дієслова, причому, у другому реченні дієприслівниковий зворот теперішнього часу виконує функцію обставини супроводу дії основного дієслова: дія предиката і дія, позначувана дієприслівником, відбуваються одночасно. У першому реченні дія предиката вже завершена (минулий час) тоді як дія, позначена дієприслівником, все ще триває. Якщо припустити, що остання відбувалась і у минулому, паралельно з нині завершеною дією предиката, то в цьому контексті дієприслівниковий зворот набуває властивостей сталої характеристики і, відповідно, атрибутивного значення. Однак, існує можливість іншого прочитання цієї часової ситуації: початок дії, позначеної дієприслівником, збігається з моментом закінчення дії предиката, або дія дієприслівника починається відразу після дії основного дієслова. У такому випадку дієприслівниковий зворот зберігає адвербіальну синтаксичну функцію, а дієприслівник - морфологічну природу придієслівного означення. Омонімія сербського партиципа частково знімається через семантико-синтаксичну відокремленість або не відокремленість сучасного сербського партиципа, тобто ступінь зв'язку з предикатом і означуваним словом.

У сербській літературній мові синтаксичним синонімом дієприкметникового звороту можуть бути підрядне означальне, або підрядне обставинне речення. Дієприкметниковий зворот, який виконує в ускладнення реченні чисто атрибутивну роль, тобто виражає якісну характеристику предмета за дією чи станом, може мати синонімічне підрядне означальне речення; дієприкметниковий зворот, який містить додаткові обставинні синтаксичні значення може мати синонімічне підрядне обставинне речення. Порівн.:

- Недалеко од мора бег је имао лепо коњско гробље клесано у мрамору (Павић) - (З. в., зворот узгоджується з додатком, власне атрибут);

- Он носи шешир ухваћен у шверцу, а његова жена свилену хаљину опет ухваћену у шверцу (Нушић) - (З. в., зворот узгоджується з прямим додатком, власне атрибут);

- Дериглиjа ношена великим таласима, насукала се на обалу и сломила... (Илустрована политика) - (Н. в., дієприкметникові звороти мають обставинний відтінок причини);

- Иако писана плаховитим руком расног полемичара богате ерудициjе и завидне филозофске обавjештаjности, иако уобличена као изразито реактивни спис књижевно даровитог, ирониjи и персифлажи наклоњеног писца коjи jе на сваки изазов кадар одговорити беспоштедно а каткад и брутално, књига Жељка Симића ниjе нетолерантна (Джентлмен) - (Н. в., дієприкметниковий зворот має відтінок обставини допусту) та ін.

Детальний аналіз зв'язків атрибуції і предикації дозволяє по-новому глянути на проблему синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень, зокрема, на явища синонімії дієприкметникових зворотів і підрядних означальних речень у слов'янських мовах. Так, завдяки особливому статусу сербського дієслова, який виявляється в організуючій функції предиката в елементарному реченні: кількість дієслівних форм визначає кількість предикатів - валентної розбудови і, відповідно, кількість простих речень у синтаксичній конструкції, можна говорити про сербську специфіку критеріїв синтаксичної синонімії, що частково знайшло відображення в окремих працях сербських і хорватських мовознавців.

1.3 У третьому підрозділі першого розділу розглядаються типи означальних синтаксем з точки зору їх семантико-синтаксичних значень, місця у глибинній структурі речення та функціональних особливостей.

Залежно від семантичних особливостей означальної синтаксеми у сербській мові розрізняють власне атрибут і предикатний поширювач. Власне атрибут є синтаксично субординованою факультативною характеристикою означуваної субстанціальної синтаксеми, яка у двоскладному реченні може бути семантичним доповненням предиката. Предикатний поширювач - координована предикатом, але семантично рівнозначна останньому синтаксема - пів предикат. Він пов'язаний безпосередньо з семантикою присудка, є його характеристикою, але не підпорядкований йому.

Означення, виражене дієприкметниковим зворотом, може співвідноситись зі схемою внутрішньої структури речення як предикат - поширювач або як атрибут. Якщо власне атрибут може підпорядковуватись тільки головному чи другорядному членові речення, вираженому іменною частиною мови, то предикатний поширювач може пов'язуватися як з іменною, так і з дієслівною синтаксемою.

На відміну від суб'єкта, об'єкта та адвербіальної ознаки, яким місце у реченні відкривається завдяки валентності предиката, атрибут цілком залежний від одного з елементів глибинної структури - свого означуваного номінанта, і таким чином, не має сталої синтаксичної позиції і є синтаксичною категорією третього порядку. Атрибут, переформований у дієслівно-іменний складений присудок речення глибинної структури може бути, водночас, атрибутом чи предикатним поширювачем у реченні поверхневої структури. Переформування атрибута в предикат можливе практично завжди, але не завжди є необхідним. У ряді випадків атрибуція є не факультативною, а обов'язковою, і дієприкметниковий зворот-атрибут не може мати синонімічної конструкції з предикатом. Обов'язковість атрибуції може бути зумовлена семантичними та синтаксичними чинниками.

Семантично обов'язкові атрибути - це означення, обов'язкові з точки зору значення окремих членів основного речення. Семантичне навантаження у цьому випадку припадає на атрибут, а не на номінант. Дієприкметник у функції семантично обов'язкового атрибута іноді адвербіалізується. Наприклад: Татка, jа седим код куће усамљен и суморан (Vreme) - (усамљено и суморно). Синтаксично обов'язкові атрибути є обов'язковими з точки зору значення всього речення. З їх вилученням синтаксема і вся конструкція стають неповними. Як правило, атрибуція, виражена дієприкметником або дієприкметниковим зворотом є синтаксично обов'язковою при номінантах у родовому якості чи способу дії, наприклад: Старац погледа у младића и склопљених руку направи неколико чудних покрета изнад његове главе... За кратко време је видео... жене покривенних лица и свештенике... (Коељо). У діалектах сучасної сербської мови також зустрічаються архаїчні утворення з синтаксично обов'язковим атрибутом при номінантах в орудному способу дії, супроводу дії, та орудному причини чи вмотивованості дії.

Оскільки предикація у цих випадках є неможливою, то дієприкметники або дієприкметникові звороти, які узгоджуються з опорним словом із вищезгаданими відмінковими значеннями не можуть мати еквівалентних або синонімічних підрядних речень. У моделі основної синтаксичної структури елементарного речення сербської мови, що складається з предиката і включених за ним факультативних компонентів: суб'єкта (підмета), адвербіальної ознаки (обставин) та об'єкта (додатка), - місце для предикатного поширювача, як і для атрибута не передбачено. На відміну від атрибута, який може приєднуватись до інших компонентів речення - суб'єкта, об'єкта чи адвербіальної ознаки, синтаксично ототожнюватись з ними, залишаючись при цьому означенням свого номінанта, предикатний поширювач не може приєднуватись до будь-якого члена речення. Підставою для його включення у речення є наявність предиката. Однак, предикатний поширювач синтаксично не ідентифікується з предикатом, а вступає з ним у координативний зв'язок двох незалежних однотипних частин речення. Предикатний поширювач фактично є основою структури іншого речення. За ним у цю структуру включаються: суб'єкт, об'єкт, адвербіальна ознака, а морфологічні особливості слів, якими виражені ці елементи, дозволяють їм приєднувати (включати) і атрибут.

Особливістю предикатного поширювача, вираженого синтаксичним зворотом, є наявність предикативно валентної дієслівної форми - дієприкметника чи дієприслівника. На відміну від атрибута, який може бути виражений лише одним типом синтаксичних зворотів - дієприкметниковим, функцію предикатного поширювача можуть виконувати як дієприслівникові, так і дієприкметникові звороти.

Предикатні поширювачі можуть бути факультативними або обов'язковими. Обов'язковість предикатного поширювача залежить від семантики слова, яке виконує роль предиката: якщо функцію предиката виконує слово з неповним значенням, то поширювач є обов'язковим, якщо в ролі предиката вживається більш повнозначне дієслово, то можна говорити про необов'язковість поширювача.

“Неповнозначні” дієслова мають у реченні синтаксичні властивості допоміжних дієслів - дієслів-зв'язок, копулативних дієслів. Однак, поєднані з ними предикатні поширювачі не є частинами складених іменних присудків: поширювач і предикат пов'язані координативним зв'язком як два однотипні синтаксичні елементи. Між реченням з обов'язковим предикатним поширювачем та реченням із складеним іменним присудком існує суттєва синтаксична різниця. Перше має так званий “прикметниковий тип обов'язковості” і може бути представлене як дві однотипні синтаксичні структури (речення глибинної структури). Так, наприклад, речення поверхневої структури: Маjор jе оволико година остао неоткривен (Ђукановић) - розкладається на два речення глибинної структури:

1) Маjор jе оволико година остао такав;

2) Маjор jе неоткривен - або інша конструкція цього типу: А кад би жена постала свjесна гриjеха... кажњавала се мужем и жртвом (Cелимовић) - розкладається на два речення:

- Жена [jе] постала таква;

- Жена jе свjесна гриjеха.

На відміну від речень із складеним іменним присудком, для яких існує єдина синтаксична модель: Маjор jе неоткривен; Жена jе свjесна гриjеха.

Дієприкметник є частиною одного із складених іменних присудків у реченні: Нисам се одметнуо у шуму, иако ми jе била надохват руке, ту иза куће, густа и већ озеленела (Савић) - (била jе већ озеленела), тоді як у конструкціях типу:

- “...читалац не сме да буде ускраћен за логику кретања догађаjа”, або: Осетила сам се веома пониженом (Ђукановић);

- Могао jе или да пристане на све, или да остане нерпимиjећен, или да оде (Cелимовић) - дієприкметники є компонентами складених дієслівних присудків.

Поява та значення дієприкметника і як предикатного поширювача, і як частини предиката конструктивно зумовлені, однак у першому випадку це значення конструктивно зумовлене лексично - полісемантичне дієслово лише реалізує одне із властивих йому значень, а у другому - синтаксично. Предикат у реченні з обов'язковим предикатним поширювачем є цілком самостійною синтаксичною категорією, як і предикат речення з необов'язковим предикатним поширювачем. Значеннєва неповнота предиката у реченні з обов'язковим предикатним поширювачем зумовлена не синтаксичними, а лексико-семантичними чинниками - неповнотою значення дієслова, яким він виражений. Хоча обов'язковий поширювач є семантичним доповненням предиката, його поява у реченні викликана не валентністю предиката, а семантикою дієслова. Тобто, єдиним критерієм поділу предикатних поширювачів на обов'язкові та необов'язкові є лексико-семантична самодостатність дієслова, що виконує роль предиката.

Синтаксичні звороти у функції обов'язкового предикатного поширювача майже не зустрічаються. Як правило, у цій ролі виступає одиничний пасивний дієприкметник, або дієприслівник теперішнього часу недоконаного виду, омонімічний активному дієприкметникові. Залежно від відмінка, у якому перебуває поширювач, обов'язкові предикатні поширювачі партиципи можуть класифікуватись як поширювачі номінативного, генетичного та інструментального типів.

Обов'язкові предикатні поширювачі, виражені дієприкметником, не мають синонімічних підрядних речень: обов'язкові поширювачі у називному та орудному відмінках, незважаючи на пів ад'єктивну природу, функціонують як детермінант-прислівник (мають відтінок обставини способу дії), а поширювачі у родовому відмінку, хоч і перебувають у координативному зв'язку з предикатом, втратили синтаксичний зв'язок узгодження з суб'єктом дії основного дієслова.

Семантико-синтаксичні відношення в ускладненій синтаксичним (дієприкметниковим або дієприслівниковим) зворотом - необов'язковим предикатним поширювачем, можуть бути близькими до значення частин складнопідрядної конструкції. Якщо характер зв'язку між частинами ускладненого речення наслідковий, то синтаксичний зворот може мати синонімічну підрядну синтаксему. Можливість однорідного семантико-синтаксичного значення дієприкметникових і дієприслівникових зворотів підтверджують випадки паралельного вживання згаданих напівпредикативних синтаксем у межах однієї синтаксичної конструкції:

- Подижући се с времена на време и намештаjући се на jастуку, загледан у снежну даљину и пратећи сећање у cтопу, говорио jе сниженим гласом (Андрић);

- Остављаjући родитељску кућу, сестрама или маjци пун гнева говори... (Димитриjевић);

- Притешњен, знаjући шта га чека ако буде ухваћен, решио се да побегне на острво Род... (Андрић).

У наведених прикладах дієприкметникові і дієприслівникові звороти займають у внутрішній структурі речення місце необов'язкового предикатного поширювача - координованої присудком напівпредикативної синтаксеми. З точки зору предикатно-суб'єктних та модально-часових відношень, речення з паралельним використанням обох різновидів синтаксичних зворотів характеризуються:

1) спільністю суб'єкта дії (підмета) для всіх (предикативних і напівпредикативних) синтаксем, які складають структуру речення;

2) одночасністю дій, позначених особовим дієсловом (предикатом) і дієслівними пів предикатними формами - дієприслівником та дієприкметником;

3) обставинний відтінок поширювача - дієприкметникового звороту і адвербіальне значення поширювача дієприслівникового звороту збігаються (причини - причини, спосіб дії - спосіб дії, мети - мети і т. д.).

Таким чином, виконуючи роль предикатних поширювачів, дієприкметникові і дієприслівникові звороти можуть бути синонімами.

У другому розділі - “Структурно-семантичні чинники синтаксичної синонімії дієприкметникових і дієприслівникових зворотів у сучасній сербській мові” - аналізуються чинники, що впливають на характер синонімії досліджуваних синтаксем. Зокрема, порівнюються системні зв'язки в межах конструкцій, ускладнення синтаксичними зворотами різних семантичних типів, та внутрішньоструктурні відношення у потенційно синонімічних їм складнопідрядних реченнях. Окремо розглядається стилістичний аспект.

2.1 У лінгвістичній теорії синтаксичні звороти класифікуються по-різному - залежно від тих ознак, які беруться за основу. Найчастіше, критерієм розмежування синтаксичних зворотів є лексико-граматичні характеристики їхніх базових елементів - дієприкметника та дієприслівника (морфологічна класифікація), або семантико-синтаксична чи семантична природа зворотів (синтаксична та семантична класифікація).

2.2 Підґрунтям запропонованого у дослідженні поділу синтаксичних зворотів сучасної сербської мови на семантичні типи (як детермінуючих компонентів речення) став семантико-синтаксичний підхід, який є основою існуючих класифікацій обставинних детермінантів, представлених, зокрема, у роботах В.П. Малащенко, Л.І. Шуляк, Л.М. Руденко.

Дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти сучасної сербської мови за їх семантико-синтаксичними особливостями можна класифікувати як: звороти-характеристики (характеризуючої семантики), звороти зумовленості (зумовлюючої семантики) та звороти із фоновою (супроводу основної дії) семантикою. Такий поділ є дещо умовним, оскільки деякі конструкції мають “змішану” семантику, і віднесені до певного семантичного типу лише за домінантним значенням. Однак, пропонована класифікація враховує основні семантичні ознаки синтаксичних зворотів сучасної сербської мови і при потребі може бути деталізована й розширена за рахунок дрібніших семантичних підтипів.

Під синтаксичними зворотами власне характеризуючої семантики розуміємо семантичний тип детермінантних напівпредикативних синтаксем, дієприкметникових зворотів, рідше - зворотів-партиципів, із якісно або власне-означальним значенням (уточнення, обмеження) або з відтінком обставин місця та часу. Такі звороти містять різноманітні якісні характеристики номінанта основної частини речення. Наприклад: Тако су ови потоњи поставили у Новом Саду антиратни споменик, скулптуру птице направљену од остатака гранате (Vreme). Сада су ове две странке добиле поверење 52 одсто бирача у самоj РС, али ће ова броjка изражена у броjу освоjeних мандата бити нешто нижа. Људи смештени у колективним центрима углавном су болесни и неспособни за рад (Vreme).

Дієприслівникові та дієприкметникові звороти зумовленості як детермінуючі адвербіальні синтаксеми називають ситуацію (подію, ознаку суб'єкта за дією), пов'язану з основною дією, та мають значення або відтінок значення причини, умови, мети. Вони зумовлюють певний семантичний зміст іншої частини висловлювання і є відносно самостійними поширювачами основного речення.

Наприклад:

- Схвативши да jе ђаво однео шалу, г. Милошевич сада, како видимо, покушава да поправи што се поправити може (Vremе);

- Опредeливши се за боjкот избора, њима би веома добро дошло званично признање да “на изборе опет ниjе изашао довољан броj гласача”... (Vreme);

- Уморна од пењања и већ помало изнервирана вртларевим нејасним реченицама, подигла сам глас (Ђукановић).

Для дієприслівникового звороту роль предикатного поширювача зумовлюючої семантики є домінантною, а для дієприкметникового звороту - факультативною.

Синтаксичні звороти із фоновою (супроводжуючою) семантикою (дієприслівникові із значенням способу, супроводу дії, місця, часу, ситуації;. дієприкметникові - з відтінком обставини способу дії) містять додаткові обставинні характеристики події основної частини речення.

Наприклад:

- Лоша и млака СПС кампања многе jе дотад верне присталице СПС-а оставила равнодушним, учинивши их лаким пленом за демагогиjу г.Шешеља (Vreme);

- Три хеликоптера и више других возила оклопили су Воjник, блокираjући при том и суседна села Лауша и Турићевац(Vreme);

- Миле га, подлакчен, гледа разнежен (Vreme) - відтінок способу дії.

Сюди ми відносимо і деякі дієприслівникові звороти, омонімічні дієприкметниковим:

- Cупруга Љиљана фарбала је ускршња јаја, у њима се огледало небо, исто оно којим је кружио сателит снимајући ко улази и излази из куће (НИН);

- Сликаjући са надмашним маjсторством тундру и заплетено грање Колесников сања снежне степе своjе завеjане домовине (НИН).

На відміну від партиципів із семантикою власне-характеристик (див. далі - випадки контекстуальної девербіалізації дієприслівника), звороти цього типу не позначають сталої ознаки, а лише тимчасову - обмежену часом дії основного дієслова.

Дієприслівникові звороти фонової семантики за своєю синтаксичною функцією у реченні кваліфікуються в лінгвістичній літературі як вторинні предикати, а звороти з семантикою зумовленості - як обставини.

Синтаксичні звороти із фоновою і зумовлюючою семантикою є відносно самостійними поширювачами предикативної основи ускладнення речення, стосуються речення в цілому і становлять з ускладнення реченням не менше двох синтагм.

2.3 Питання еквівалентності чи синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень у сербській мові вирішуються не з огляду на відокремленість чи інші формально-граматичні ознаки аналізованих синтаксем, а в залежності від ступеня прояву і характеру між предикативних внутрішньоструктурних семантико-синтаксичних зв'язків, реалізація та інтенсивність яких частково пов'язана і з особливостями структури речення, зокрема з позицією відповідної синтаксеми. Так, синтаксичний зворот-поширювач, що перебуває у препозиції відносно основної частини речення - логічно відокремлений зворот - у сербській мові, як, зрештою, і у східнослов'янських мовах, має більше смислове навантаження, оскільки, крім основного, передає додаткові відтінки обставинного значення, має більшу структурну й синтаксичну виразність і перебуває у семантико-синтаксичному зв'язку з основним реченням, а не з окремим членом. Подібні конструкції мають більше шансів на синонімію із складнопідрядними реченнями, оскільки їх структурна, семантична і граматична подібність з останніми очевидна.

З точки зору позиційного розміщення у реченні, синтаксичні звороти та одиничні дієприкметникові чи дієприслівникові форми, які можна розглядати в окремих випадках і як неповні синтаксичні звороти, у сучасній сербській літературній мові можна поділити на такі типи:

1) препозитивні дієприкметникові звороти;

2) постпозитивні дієприкметникові звороти;

3) препозитивні дієприслівникові звороти;

4) постпозитивні дієприслівникові звороти;

5) транспозитивні (що “розривають” дієслівний присудок основного речення) дієприслівникові звороти.

На можливості синонімії дієприслівникових зворотів з підрядними реченнями впливає не стільки розміщення звороту щодо предиката основного речення, як синтаксична позиція. Синтаксична позиція дієприслівникового звороту, в якій можлива синонімія цієї синтаксеми з підрядним реченням, визначається, зокрема, видо-часовими умовами та типом обставинного значення. Так, для дієприслівникових зворотів теперішнього часу характерною ознакою синонімії є наслідковий зв'язок між дієприслівником і предикатом ускладнення речення, яким зумовлюється обставинний тип синонімічного підрядного речення. У рідкісних випадках контекстуальної девербалізації дієприслівника - набуття синонімічною синтаксемою для дієприслівникового звороту може бути підрядне означальне речення. (Порівн., наприклад: Заправо, ствари нису показивали ништа, него су људи, посматрајући ствари, откривали начин да се продре у Душу света (Коељо) - Заправо, ствари нису показивали ништа, него су људи посматрајући ствари откривали начин да се продре у Душу света). Синонімічне підрядне речення можуть мати лише дієприслівникові звороти партиципи, які зберегли подвійний семантико-синтаксичний зв'язок із суб'єктом дії і предикатом.

Незважаючи на те, яку позицію - препозитивну чи постпозитивну - займає дієприкметниковий зворот, основною його функцією залишається атрибутивна. Однак, виражаючи ознаку, пов'язану з дією, станом чи процесом предиката, дієприкметниковий зворот характеризується додатковими до атрибутивного значення обставинними відтінками, інтенсивність яких, а також ступінь предикативності залежать від місця напівпредикативного звороту щодо основного дієслова. Таким чином, порядок розташування напівпредикативної синтаксеми у реченні:

1) впливає на ступінь синтаксичного зв'язку звороту з ускладнення реченням і специфіку функції, яку виконує дієприкметниковий зворот стосовно головної частини речення: власне-атрибута чи поширювача;

2) зумовлює можливість або неможливість синонімії, синтаксичний та семантичний тип синонімічної дієприкметниковому зворотові синтаксеми: дієприслівниковий зворот чи підрядне речення, підрядна обставинна чи підрядна означальна конструкція.

На можливість синонімії дієприкметникового звороту атрибута з підрядним означальним реченням впливає також його розташування щодо означуваного слова. Так, власне-атрибут у препозиції завжди перебуває у більш тісному зв'язку з номінантом, ніж постпозитивний зворот-атрибут. Він позначений вищим ступенем атрибутивності, становить з основною частиною конструкції одну синтагму і, на відміну від свого постпозитивного аналога, не може мати синонімічного підрядного означального речення. Незалежно від позиції, дієприкметниковий зворот-поширювач з обставинним відтінком причини, як правило, має синонімічне підрядне обставинне речення і, якщо це можливо з точки зору морфології, паралельну синтаксему - дієприслівниковий зворот-поширювач. Причому, чим більше порівнювані синтаксеми мають спільних позицій, в яких нейтралізуються розбіжності їх значень (стилістично нейтральних позицій), тим вищою є ступінь їх синонімічності. Наприклад:

- Један једини није послушао, одлучан да се радије одметне у шуму, него да изврши такву ствар (Андрић) - Један једини није послушао, одлучивши да се радије одметне у шуму, него да изврши такву ствар - Један једини није послушао, јер је одлучио да се радије одметне у шуму, него да изврши такву ствар;

- Ослободивши се првог страха, Алија је, већ потпуно прибран, осећао велико олакшање (Андрић) - Ослобођен првог страха, Алија је, већ потпуно прибран, осећао велико олакшање - Кад се ослободио првог страха, Алија је, већ потпуно прибран, осећао велико олакшање.

Таким чином, простежується залежність синонімічності синтаксичних зворотів і підрядних речень від синтаксичної позиції, яка, крім порядку розташування, модальності та видо-часових значень, зумовлюється також внутрішніми і зовнішніми семантико-синтаксичними зв'язками досліджуваних синтаксем у структурі речення.

У сучасній сербській літературній мові, як і в інших слов'янських, синтаксичні звороти втратили первісну високу стилістичну маркованість як безперечні атрибути книжно-поетичної мови, і стилістична межа синтаксичних зворотів та підрядних речень виявилась нейтралізованою. Незважаючи на те, що конструкції з синтаксичними зворотами, у порівнянні з простими не ускладненими і складними реченнями, залишаються периферійними засобами вираження, вони зустрічаються у різних стилях сучасної сербської мови, зокрема у науковому, офіційно-діловому, художньому, публіцистичному. Проаналізований матеріал (художні твори і публіцистика) свідчить, що використання автором того чи іншого типу конструкції нерідко є граматично зумовленим, оскільки синтаксична позиція є виключною або для підрядного речення, або для синтаксичного звороту. Однак, при можливості синтаксичної синонімії зворотів і підрядних речень, у більшості випадків зустрічаються ускладнені синтаксичними зворотами конструкції.

Стильова і стилістична маркованість синтаксичних зворотів виразно проявляється всередині стилів сучасної сербської мови, зокрема, художнього і публіцистичного - на рівні фрагменту тексту. Зокрема, синтаксичні звороти, як правило, витісняють підрядне речення там, де текст містить інформацію кваліфікованого, точніше, оцінювально-емоційного характеру, тобто у авторських відступах, ретроспективних оглядах, а також при імітації наукового, офіційно-ділового чи інших стилів (стилізації). Вирішальним при виборі синтаксичної конструкції, на наш погляд, залишається, жанрова специфіка, авторський стиль і стилістична доцільність.

У сучасній літературній сербській мові синтаксичні звороти, утворені навколо неособоводієслівних форм колишніх сербських партиципів - сучасних дієприкметників та дієприслівників, можуть мати синонімічні підрядні речення. Базовими елементами структури синтаксичних зворотів сучасної сербської мови є форми колишніх сербських партиципів: дієприслівник теперішнього часу, дієприслівник минулого часу, пасивний дієприкметник, активний дієприкметник (омонімічний дієприслівникові теперішнього часу) і так званий “обмежений” дієприкметник минулого часу на -лъ, -ла, -ло.

Функціональними особливостями системи колишніх партиципів у сучасній сербській мові є можливість використання у ролі:

а) адвербіальної ознаки;

б) другорядного присудка - для дієприслівникових форм та утворених навколо них синтаксичних зворотів;

в) функціонального і морфологічного ад'єктива: займаючи власне атрибутивну синтаксичну позицію, дієприкметникова форма змінює внутрішнє (пів дієслівне, пів предикатне) значення постійної або сталої ознаки, тобто власне атрибута;

г) роль наполовину ад'єктива - наполовину адвербіальної ознаки: колишній партицип не змінює внутрішнього значення і виконує роль предикатного поширювача - виражає ознаку, набуту в процесі дії і пов'язану причино-наслідковим зв'язком з дією основного дієслова;

д) частини предиката (основне семантико синтаксичне навантаження припадає на дієслівну частину дієприкметника, предикатність якої підкріплюється формами дієслова бити, бивати і т. п. - для дієприкметників та дієприкметникових зворотів.

Особливості синонімічного функціонування синтаксичних зворотів і підрядних речень виявляються зумовленими такими факторами:

а) морфологічно: продуктивністю форм, які входять до складу синтаксеми;

б) синтаксично (синтаксичною позицією): видо-часовим співвідношенням предикативних форм, що входять до складу конструкцій;

в) структурно: позиційним розташуванням щодо основної частини речення;

г) об'єктивно-модальним значенням речення (індикатив, дійсний, умовний, наказовий способи);

д) функціонально: семантично чи синтаксично обов'язкові атрибути і предикатні поширювачі, а також синтаксичний зворот апозитивного типу синонімічних підрядних речень ме мають;

е) стилістично: стильовою і стилістичною маркованістю на рівні фрагмента тексту, а також іншими суб'єктивно-модальними чинниками.

Одним з критеріїв синонімії синтаксичних зворотів та підрядних речень є функціонально-синтаксичний тип звороту як означальної (придієслівної чи приіменної) синтаксеми. Функціональними різновидами означення у сербській мові є атрибут, одним із засобів вираження якого є дієприкметниковий зворот, і предикатний поширювач, який може бути виражений дієприслівниковим або дієприкметниковим зворотом. Коло означальних синтаксем, які можуть мати синонімічне підрядне речення обмежується конструкціями з необов'язковим типом атрибуції і предикатного поширення.

Дієприкметниковий зворот-атрибут характеризується власне означальною природою: тісним зв'язком з означуваним словом-іменником, з яким він узгоджується в роді, числі, відмінку, та відсутністю додаткового обставинного відтінку. Такий зворот у постпозиції до означуваного слова може мати паралельну синтаксему у вигляді займенниково-співвідносного (онај...који) підрядного означального речення, або рідше - синонімічне присубстантивне підрядне означальне речення.

Обставинне значення (або обставинний відтінок) предикатного поширювача зумовлює адвербіальний характер підрядності можливої синонімічної синтаксеми. Ознакою синонімії предикатного поширювача є значення причини або умови дії, вираженої предикатом. Предикатний поширювач із значенням супроводу чи способу дії може мати паралельну сурядну синтаксему, яку, однак, не можна вважати синонімічною, оскільки у сурядному реченні втрачається потенційно-підрядний характер зв'язку синтаксичного звороту з основним реченням.

Дослідження можливостей синтаксичної синонімії, здійснене на матеріалі художнього і публіцистичного стилів сучасної сербської мови, підтвердило периферійність таких синтаксичних засобів вираження як дієприкметникові і дієприслівникові звороти, порівнюючи з семантично близькими їм частинами складних речень. Разом з тим, ускладнені дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами речення залишаються невід'ємною частиною сучасної сербської літературної мови і функціонують паралельно з складнопідрядними конструкціями.

Причому, при можливій синтаксичній синонімії простих ускладнених і складнопідрядних речень, переважають конструкції, ускладнені синтаксичними зворотами. мовознавчий синонімія речення

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Дієприслівниковий зворот та його структурно-семантичні і функціональні відповідники у сербській мові // Мовознавство. - №4-5, 1998. - С. 58-64.

2. Синтаксична еквівалентність напівпредикативних синтаксем у сербській, українській та російській мовах (на матеріалі художньої прози Іво Андрича та її переклад) // Мова та історія. - Вип.44. - Київ, 1999. - C. 22-25.

3. До питання синонімії синтаксичних зворотів і підрядних речень у сучасній сербській мові // Зб.“Мова і культура”, 1999. - Кн.3. - С. 316-320.

4. Семантичні особливості означальних синтаксем у сербській та хорватській мовах (у співавторстві) // Проблеми зіставної семантики. - Київ. держ. лінгв. ун-т, 1997. - С. 287-290.

5. Синтаксичні звороти як предикатні поширювачі структури сербського і хорватського речення // Проблеми зіставної семантики. - Київ. держ. лінгв. ун-т, 1999. - С. 304-307.

Размещено на Allbest.ru

...