Філологічна термінологія М.П. Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX – початку XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України

УДК 801.3; 801.6; 82.085

Філологічна термінологія М.П. Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX - початку XX ст.

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Деркач Василь Васильович

Київ 1999

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі української мови Сімферопольського державного університету Міністерства освіти України.

Захист відбудеться “ 23 ” березня 1999 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано “ 20 ” січня 1999 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор Н.Г. ОЗЕРОВА

Деркач В.В. Філологічна термінологія М.П.Драгоманова в системі української наукової термінології кінця XIX - початку XX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01. - українська мова. Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, Київ, 1999.

У роботі досліджується літературознавча, фольклористична та лінгвістична термінологія статей, розвідок і листування М.П. Драгоманова 70-90-х років XIX ст. Виокремлюються тематичні групи, лексико-генетичні та структурні типи названих термінологічних розрядів. Аналіз метамови вченого здійснюється із врахуванням лексичної та морфологічної динаміки української літературної мови у другій половині XIX ст.

Ключові слова: метамова, філологічна термінологія, тематична група.

Деркач В.В. Филологическая терминология М.П. Драгоманова в системе терминологии конца XIX - начала XX ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт языковедения им. А.А.Потебни НАН Украины, Киев, 1999.

В работе исследуется литературоведческая, фольклористическая и лингвистическая терминология статей, исследований и писем М.П. Драгоманова 70-90-х годов XIX ст.

С помощью описательного, как основного, а также методов количественного и синхронного срезов, приёмов лингвистического наблюдения, лексикологического сопоставления, историко-языкового обобщения, гиперо-гипонимического моделирования в диссертации представлены тематические группы около 1000 исследуемых терминов и номенклатур.

Этот фактический материал проанализирован в двух разделах: “Характеристика системы литературоведческих и фольклористических терминов творческого наследия М. Драгоманова” и “Характеристика лингвистических терминов творческого наследия М. Драгоманова”. В них отражены функционально-тематическое группирование терминов, их лексико-генетическое и структурное многообразие.

В работе доказано, что М. Драгоманов осознанно подходил к употреблению терминов с учётом явлений полисемии и синонимии в развитии лексики литературного языка, национальной фонетико-морфологической адаптации иноязычных и сходных российско-украинских терминов; способствовал пополнению украинской терминологии словами на обозначение субстантивированных качеств. В ходе исследования установлено, что наличие морфологической вариантности М. Драгоманов не мог преодолеть вследствие объективных языковых и внеязыковых причин; что учёный-публицист занимал позицию уместного употребления иноязычных и собственно украинских новообразований с учётом их места в научном языке Европы и России, соответствия национальной языковой системе.

В диссертации отстаивается позиция, что деятельность М. Драгоманова была направлена на выработку украинского научного стиля, в частности его научно-публицистического, научно-популяярного жанров, начиная с 70-х гг. XIX ст., т.е. в первый плодотворный период создания новой украинской научной терминологии в условиях безгосударственности.

Филологическая терминология, употребляемая М.Драгомановым, за небольшим исключением, входит в состав соответствующих современных терминосистем.

Собранный материал объединён и систематизирован в приложении “Словарь филологических терминов М.П.Драгоманова” (163 страницы словарных статей с краткой генетической характеристикой, толкованием и примером употребления термина в контексте).

Ключевые слова: метаязык, филологическая терминология, тематическая группа.

Derkach V.V. Philological terminology by M.P.Dragomanov in the system of the Ukrainian scientific terminology of the late 19th to the early 20th century. - The manuscript.

The thesis is submitted to compete for a scientific degree of the Candidate of Philology. Field of concentration 10.02.01 - Ukrainian Language. - O.O.Potebnya Institute of Linguistics, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

In the thesis the terminology concerning literary criticism, folklore and linguistics of the M.P.Dragomanov's articles, investigations and letters of 1870-1890s has been researched. The subject groups, the lexico-genetical and structural types of the above terminological categories are distinguished. The analysis of the scientist's individual language has been done taking into account the lexical and morphological dynamics of the Ukrainian literary language of the second half of the 19th century.

Key words: Individual Language, Philological Terminology, Subject Group.

лексичний драгоманов рідномовний

1. Загальна характеристика роботи

Особистісний аспект вивчення мови набув поширення у 80-90_х роках XX століття, оскільки не можна уявити шляхи розвитку української літературної мови без практичної мовної діяльності її провідних видатних носіїв, учасників культуротворчого процесу, у роботі яких поєднуються загальномовні тенденції та індивідуально-авторська мовна поведінка.

Одним із актуальних напрямків мовноособистісних досліджень в україністиці є вивчення ролі й місця історико-літературних діячів у процесі термінотворення. Так, вивчалася наукова термінологія у творах Г.Сковороди (Л. Гнатюк, Д. Кирик), І. Вишенського (Ю. Карпенко); мовознавча, літературознавча (Є. Регушевський, М. Тростогон), філософська (Д. Кирик), економічна (Т. Панько) термінологія у працях І.Я. Франка; лінгвістична термінологія О.О. Потебні (І. Галенко); соціолінгвістична термінологія М. Грушевського (Т. Панько); літературознавча термінологія Я.Ф. Головацького, І.Нечуя-Левицького, О.Ю. Кобилянської, П.А. Грабовського, М.М. Коцюбинського, М.Л. Кропивницького, М. Старицького, І.К. Карпенка-Карого, І.К. Микитенка, Лесі Українки (Є. Регушевський).

Цікавою і не дослідженою до сьогодні є й метамова М.П. Драгоманова, який багато зробив для розвитку історичної, суспільствознавчої, правової та філологічної термінології у період 70-90-х років XIX ст., коли йшлося про створення загальнонаціональної наукової мови, про вироблення власне української термінології.

Увага дослідників до праць М. Драгоманова з погляду його індивідуального внеску у розвиток нової української літературної мови активізувалась у 90-х роках XX ст. під впливом екстралінгвістичних причин, пов'язаних з утвердженням української мови як державної, посиленням інтересу до національномовних надбань.

Йшлося насамперед про роль М. Драгоманова у формуванні наукового та публіцистичного стилів української літературної мови, розширенні й нормалізації науково-термінологічної лексики, інтелектуалізації книжної української мови термінологічними нововведеннями; у піднесенні української мови до рівня державних європейських мов; у виробленні засад національної рідномовної освіти, єдиного українського правопису (М. Жовтобрюх, А. Москаленко, О. Муромцева, Т. Панько, О. Гузар).

Зауважували дослідники про внесок М. Драгоманова у розвиток про внесок М. Драгоманова у розвиток історичної, суспільно-політичної термінології (Т. Панько, І. Гнатюк), зафіксували окремі мовознавчі, літературознавчі терміни (М. Жовтобрюх, О. Муромцева, Т. Панько, В. Захарчин).

Отже, метамова М.П. Драгоманова ще не вивчалася з погляду системності лексико-семантичних зв'язків: Немає в україністиці й повного уявлення про типи й характер термінолексем і номенклатур його літературознавчої, фольклористичної і мовознавчої термінології із врахуванням поглядів науковця-публіциста.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю спеціальних праць, присвячених вивченню філологічної термінології М.П. Драгоманова; тим, що українська літературознавча термінологія ще не вивчалася всебічно й детально, а є терміносистемою з давньою традицією вживання й такою, що широко репрезентована в лексикографічних, філософських, богословсько-дидактичних, історико-публіцистичних, полемічних, науково-популярних, навчальних тощо джерелах, у художній літературі.

В українській філології ще не висвітлена проблема становлення літературознавчої та фольклористичної термінології, що пов'язана із формуванням нової української літературної мови у першій половині XIX ст.; а також недостатньо охоплено період формування її як лексико-семантичної системи в другій половині XIX ст. У зв'язку з цим недостатньо оцінена роль М. Драгоманова в інтелектуалізації української наукової мови XIX ст., науково-термінологічна системність його роботи.

Метою дослідження є виявлення особливостей літературознавчих, фольклористичних і мовознавчих термінів та номенклатур в драгоманівському вживанні; аналіз їх семантичної структури й визначення місця і ролі М.П. Драгоманова у становленні української філологічної термінології.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

-- вивчити смислові, лексико-генетичні та структурні особливості термінів у межах тематичних груп, що репрезентовані у працях М. Драгоманова;

-- простежити розвиток метамови ученого-публіциста протягом його діяльності;

-- визначити співвідношення інтернаціональних та рідномовних терміноелементів у науковій мові М. Драгоманова;

-- виявити можливості використання філологічних термінів досліджуваної мовної особистості у послідовників та в сучасних літературознавчій, фольклористичній та мовознавчій терміносистемах.

Методологічною основою дослідження є усвідомлення взаємозв'язку мови та історії нації, мовної особистості з розвитком літературної мови, а також розуміння мови як системи взаємопов'язаних і взаємозумовлених одиниць.

Методи дослідження. У роботі як основний використовується описовий метод, що реалізується через прийоми лінгвістичного спостереження, порівняння, узагальнення. Допоміжними є методи синхронних зрізів та статистичний.

Джерела дослідження. Матеріалом для дисертації стали близько 1000 термінів і номенклатур, зафіксованих у літературно-критичних, фольклористичних, етнографічних та публіцистичних статтях, розвідках і листуванні М.П. Драгоманова: “Літературно-публіцистичні праці у двох томах” (К.: Наук. думка, 1970), “Вибране” (К.: Либідь, 1991), “Листування І. Франка і М. Драгоманова” (К., 1928), “Переписка М. Драгоманова з М. Павликом” (Львів -- Чернівці, 1910-1912).

Карткуванню підлягали статті та листи, написані українською мовою.

З метою виявлення результатів впливу філологічної терміносистеми М. Драгоманова на наукову мову наступників використано “Словник літературознавчих термінів Івана Франка” С.П. Пінчука та Є.С. Регушевського (К.: Наук. думка, 1966), “Словник літературознавчих термінів” В. Лесина та С.Пулинця, УЛЕ.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше об'єктом ґрунтовного історико-лексикологічного дослідження стала метамова М.П. Драгоманова, зокрема вживана ним філологічна термінологія, значну частину якої становить літературознавча лексика. У дисертації вивчаються системні гіпонімічні зв'язки, описуються лексико-генетичні та структурні особливості термінів у межах індивідуальної наукової мови.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження доповнюють знання про шляхи термінологічного нормування української літературної мови з урахуванням ролі мовної особистості в історії національної мови; про семантичну й структурну організацію, стан розвитку філологічної термінології в другій половині XIX ст. на прикладі творчості М. Драгоманова.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що зібраний і описаний матеріал може бути використаний для подальшого комплексного вивчення літературознавчої та фольклористичної термінології, для укладання історичного словника української філологічної термінології. Спостереження та узагальнення, зроблені в дослідженні, можна використати при викладанні історії української літературної мови, створенні спецкурсів з термінознавства, навчальних посібників.

Апробація роботи. Основні положення дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1993), Всеукраїнській науковій конференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1996), під час конференції “Функциональная лингвистика” (Сімферополь, 1995), на засіданнях кафедри української мови Сімферопольського державного університету.

Різні аспекти досліджуваної проблеми відображені у шести публікаціях.

На захист виносяться такі положення:

1. Філологічна термінологія, засвідчена в творчій спадщині М.П. Драгоманова, становить інтерес для визначення ролі вченого у становленні української терміносистеми.

2. Показником певної розвинутості філологічної термінології другої половини XIX ст. є виявлення гіпонімічних зв'язків, основних лексико-семантичних процесів (полісемія, синонімія).

Термінологія, уживана М.П. Драгомановим, характеризується генетичною різнорідністю її одиниць, взаємодією інтернаціональних та рідномовних терміноелементів, що зумовлюються мовними та позамовними чинниками.

Структура філологічної термінології М.П. Драгоманова відбиває процес спеціалізації слів і словосполучень.

Значний вплив на експресивність драгоманівського терміновживання має жанр публіцистичної прози.

6. Філологічна термінологія М.П. Драгоманова, за невеликими винятками, відповідає складу сучасних літературознавчих, фольклористичних та мовознавчих терміносистем.

Обсяг і структура роботи. Обсяг дисертації 184 сторінки. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (117 найменувань) та додатка “Словник філологічних термінів М.П. Драгоманова”.

2. Основний зміст роботи

У вступі стисло висвітлено ступінь дослідження метамови тих чи інших літературних та наукових діячів України; стан і аспекти вивчення творчої спадщини М.П. Драгоманова мовознавцями другої половини XX ст., на підставі чого й обґрунтовуються актуальність роботи, її наукова новизна й мета й основні завдання дисертації, теоретична й практична цінність дослідження, апробація його результатів. Тут подані джерела фактичного матеріалу, визначені методологічна основа та методи дослідження, а також сформульовані основні положення, винесені на захист.

I розділ “Характеристика системи літературознавчих та фольклористичних термінів творчої спадщини М. Драгоманова” об'єднує три підрозділи, у яких представлена класифікація функціонально-тематичних груп, лексико-семантичний, лексико-генетичний і структурний аналіз обстежуваного типу термінолексем.

При цьому не розмежовуються власне терміни й описові назви літературних явищ, а якомога повно репрезентується система метамови М. Драгоманова.

У першому підрозділі “Класифікація функціонально-тематичних груп та лексико-семантична характеристика літературознавчих термінів” описана найчисленніша група спеціальних слів. У творах М. Драгоманова зафіксовано 800 літературознавчих термінів і номенклатур, що пов'язані практично з усіма розділами цієї науки й відображають стан та різноманітні проблеми розвитку наукової термінології в українській літературній мові другої половини XIX ст. Більшість із них функціональні й у сучасній науковій мові.

Так, у групі “терміни для називання літератури як мистецтва слова” відзначається активність гіпероніма література поряд із гіпонімами белетристика й письменство, що вже в середині XIX ст. витісняли термін словесність. Підкреслюється, що найчастіше термін література є компонентом номенклатур (близько 40) на зразок українська література, всеруська література, австро-угро-уніятсько-бурсацько-руська література, світська література. Певна частина їх вийшла з ужитку у зв'язку зі зміною суспільно-політичних умов. Окремі номенклатури на сучасному етапі мають дещо інше значення, як-от сполука галицька література нині тільки вказує на територіальну належність відповідних творів, а не проблематику творів, про яку йшлося у М. Драгоманова. Синонімічними до них є назви руське письменство, поетичне письменство тощо.

Складові групи “терміни для називання літературних напрямків і течій” відображають специфіку розвитку літератури в Росії та Австро-Угорщині, а також в інших європейських країнах. В одних контекстах вживаються терміни на позначення літературно-естетичних явищ, що вже втрачали свої позиції (класицизм, романтизм, сентименталізм), а в інших йдеться про зміцнення реалізму, поширення натуралізму тощо. Як більшість літературознавчих термінів, ці вживаються у складі номенклатур із різною кваліфікаційною метою: чи то для виокремлення індивідуально-авторських особливостей напрямку (брюлловсько-академічний класицизм, натуралізм Золя), чи то для позначення провідних тематично-стильових течій (готичний романтизм, реалізм російської літератури, соціальний реалізм, національний натуралізм).

Відзначається також, що у М. Драгоманова-критика ще не простежується чітке розмежування між художнім методом і стилем, напрямом і школою, напрямом і течією, течією і школою, стилем і манерою, напр: “… я просив дати мені вказівку, як мені написати про космополітично-антропологічний напрямок в етнографії…”; “[“Правда” - В.Д.] стала видавати спеціальне фольклорне письмо в дусі нової космополітично-антропологічної школи” (Вибр., 493).

М. Драгоманов як основоположник літературознавчої та фольклорно-етнографічної компаративістики послуговувався термінологічними сполуками порівнявчий метод, порівнявчий напрям, порівнявча школа.

Наголошується, що у нього морфологічні варіанти метод і метода різняться значенням: позначення загальних творів процесів та індивідуальних творчих особливостей конкретного автора або видання відповідно, пор.: “Отут-то і може помогти конкуренція російської літератури, її широких європейських ідей, переданих оригінальним слов'яно-руським методом…” (I, 202); “А щодо домових праць, то ї “Московские ведомости” і “Голос” завше не кидали критичної і сатиричної методи…” (І, 89).

Оскільки у М. Драгоманова міркування про літературу перемежовувалися з міжпартійною боротьбою, з роздумами про долю української мови, літературознавча термінологія нерідко поєднувалася із суспільно-політичною для максимально точного тлумачення літературних явищ, наприклад, зафіксовані такі терміни: сепаратизм, федералізм, клерикалізм, нігілізм, обскурантизм, панславізм та ін. Їх функціонування відображає зростання соціально-політичного змісту літературного процесу в другій половині XIX ст..

Тематична група “терміни для називання діячів літератури” об'єднує 109 найменувань, гіперонімом яких є літературний діяч: “… аж у 1860-63 р. Видавання книжок для елементарної народної освіти увійшло в систем українських літературних діячів…” (І, 259). Йому підпорядковані гіпоніми писатель, письменник, писателька, письмак, письмовець, літерат, літератор, мальовник, оповідач, писач тощо, серед яких термінам письменник, літератор М. Драгоманов віддає перевагу. Слово писатель уже в роботах 80_90_х років вживається епізодично. Широта цього гіпонімічного ряду є свідченням пошуку мовних засобів як в національному мовному словнику, так і в інтернаціональній науковій мові для називання тих, для кого заняття літературою є професією.

Представники певного літературного жанру позначені термінами-гіперонімами прозаїк (повістяр, новеліст, романіст, і романописатель), поет (версифікатор, автор віршувань, віршар, віршоплет, віршороб, віршотворець, лірик тощо); гіпонімами переводчик, перекладчик, драгоман.

“Пошуковий” характер має й гіпонімічний ряд термінів для називання письменників сатирично-гумористичної галузі літератури: сатирик, юморист, гуморист, сміхотворець.

Для називання діячів літератури в галузі критика М. Драгоманов використовував також широкий спектр термінів: критик, рецензент, коментатор, серед яких найбільш продуктивним є перший (понад 50 уживань). У більшості випадків він функціонує в емоційно-нейтральних контекстах. Засвідчуються й емоційні на зразок: “… бувший професор університету п. Шульгін докорив київських українофобів тим, що вони тільки перебріхують речі польських філологів і критиків третього сорту…” (Вибр. 222).

У тематичній групі “терміни для називання різновидів художніх творів” функціонально навантаженими є гіперонім твір як найзагальніше позначення результату літературної, наукової діяльності, що конкретизується у сполуках твір белетристичний, твір дидактичний, твір оригінальний і под.

У роботах 70_х років активними є й терміни писання (писання літературне, писання Куліша тощо), річ (річ великоруська, річ поезії).

Паралельно вживаються праця, робота, текст, поодиноко - утвір, складаня, напр.: “Русалка Дністрова наполовину була зложена з народних пісень, а в другу, котру Шашкевич і приятелі його назвали складаня, були їх власні стихи, але доволі подібні до народних пісень…” (І, 320).

Гіперонімом тематичної підгрупи оповідних різновидів художніх творів є термін проза, що об'єднує гіпоніми роман, трилогія, повість, оповідання, новела, очерк, етюд. Більшість із них вживається у складі терміносполук, де прикметники уточнюють тематичне й ідейне спрямування творів. Так, термін роман функціональний в тематичному гнізді терміносполук на зразок роман історичний, роман соціальний, роман з сільського великоруського побиту; роман українофільський. Критик розрізняв прозу наукову та прозу політичну; повість різдвяну й повість історичну, повість з сільського великоруського побиту; оповідання життєписне та оповідання дітське тощо.

У тематичні підгрупі “лірика” з відповідним гіперонімом та терміносполуками лірика народницька, українська лірика об'єдналися два тематичних гнізда. Перше - “невеликий віршований твір” - репрезентоване термінами-гіпонімами вірш, стих, поезія із властивими сполуками класифікаційного змісту на зразок вірш шкільний, вірш політичний, вірш галицький; стих великоруський, стих воїнственного характеру; поезія релігійна, поезія політична, поезія слов'янська. Друге - “вид епічної творчості” - представлене гіпонімами поема, байка, балада у складі словосполучень із літературознавчими лексемами типу поема напівалегорична, балада лірична тощо.

Тематична підгрупа “драма” об'єднала терміни драма, комедія, трагедія, мелодрама, п'єса, інтермедія, діалог, жарт, серед яких більш частотним є перший. Його термінологічна конкретність досягається сполучення із прикметниками літературознавчого змісту: драма шкільна, драма народна, драма класична, драма історична.

Тематична група “композиційні елементи художнього твору” в текстах статей і розвідок М. Драгоманова є невеликою. Стрижневими є терміни композиція, сюжет, канва, серед яких другий є найбільш частотним. Він конкретизується в терміносполуках на позначення родо-видових типів сюжетів (сюжет повісті, сюжет поеми), їх національних різновидів (сюжет український, сюжет австро-руський), особливостей джерел (сюжет народний).

Залежно від аналізу сюжетних компонентів творів певного роду: епічного (розділ, глава, часть, епізод), драматичного (сцена, фінал, сценарій, діалог, монолог), - М. Драгоманов послуговувався відповідними термінами, що об'єднані в тематичну підгрупу.

У тематичній групі “терміни, пов'язані з аналізом художніх творів” виділяємо кілька підгруп із гіперонімами форма, зміст, малювання; тема та ідея; аналіз. Значний інтерес з погляду сполучуваності термінолексем становлять слова тематичної підгрупи “типовий образ”, зокрема образ і тип, як-от: образ - народний, типічний український; грандіозний; наглядний; чиновництва, панства, солдатчини, українців, дівчат; тип - правдивий, живий, народний, нових українських людей, український, місцевий, локальний; великоруського народу, сільських верстов. Підкреслюється, що термін тип є більш активним (3 : 1) у зв'язку із настановою утвердження реалістичних традицій виховної художньої літератури.

І в 70_х і в 90_ х роках він вживав терміни малювання, малювати в значенні “художньо відтворювати в літературі”, а в 70_х роках М. Драгоманов ще шукає в сучасному йому літературознавчому словнику слово із таким значенням, а тому послуговується й синонімами, близькими до російської мови, рисовання, запечатліти, начертати: “Для того, щоб який автор став любимцем критики і публіки у Росії, він мусить… мати великий талант реального малювання образів життя…” (I, 141); “Ми готові угодитися, що рисовання “нових людей” взагалі далеко трудніше ніж “старих” (І, 269).

Властиво, що гіпероніми тема й ідея конкретизуються переважно в сполученні із суспільно-політичною лексикою, як-от: тема ліберальна, тема соціально-бунтарська; ідея космополітична, ідея козакофільська, європейська ідея тощо. Власне літературознавчих сполук менше, зокрема тема твору, тема головна; ідея літературна, ідея провідна.

Стрижневою у тематичній групі “терміни, що відображають літературний процес” є сполука літературне розвиття. Ця група термінів лише починала формуватися у XIX ст. І в творчості М. Драгоманова ще не фіксуємо термін “літературний процес”, не був він і прихильником слова розвій, що асоціювалося із віяти, а тому використовував варіант, ближчий до російського. Терміни цієї групи відрізняються від попередніх ще більшим ступенем абстрактності. Пор. терміни й номенклатури народність, літературна еволюція, літературна справа, період літератури, доба писательства, літературна солідарність, смак письменський тощо. Публіцистика наукових оцінок М. Драгоманова, спрямування його літературознавчого аналізу до вичленування ідейної суті творчості спричиняло активність узагальнювальних назв на зразок конисизм, жоржсандство, україноман, космополіт, назадовець, нігіліст і под., що нерідко кваліфікуються лексикографами як новотвори 70_80_х рр.

У тематичній групі “терміни редакційно-видавничої справи” об'єднано кілька підгруп: а) “періодичне видання” (гіперонім періодичне видання та члени гіпонімічного ряду: преса періодична, орган печати, печать, часопис і часопись, журнал, газета, тижневик тощо); б) “цензура” (цензура російсько-патріотична, цензура редактора, бесцензурна газета тощо); в) “особи, що займаються видавничою справою” (тематичні гнізда із гіперонімом публіцист (сотрудник журналу, репортер, дописач та ін.) та видавець / видаватель (редактор, соредактор, коректор); г) “одиниця матеріалу в друкованому органі” (гіперонім стаття, що конкретизується у сполученні із літературознавчою і суспільно-політичною лексикою: стаття публіцистична, стаття віршована, стаття українофільська, стаття програмова; а також терміни допис / допись, рецензія, замітка тощо; ґ) “літературно-публіцистичний твір, надрукований у періодичному виданні”, що об'єднує терміни маніфест, хроніка, фейлетон; д) “примірник видання”: том, випуск, екземпляр, нумер, число; е) ”книжкова продукція”: видання, книга, брошура, збір, антологія; є) “рукопис”: рукопис / рукопись, манускрипт, чернетка. Перша та четверта підгрупи об'єднані гіперонімом публіцистика, що активізувався в мові статей М. Драгоманова 90_х років зокрема в сполуках із регіональною маркованістю на зразок публіцистика українська, публіцистика галицька, публіцистика львівська. Розвиненість цієї групи термінів зумовлена активною роботою з редакціями, власною видавничою справою.

Варто підкреслити, що загалом драгоманівське літературознавче терміновживання не переобтяжене полісемією (школа, рух, поезія) і синонімікою (література - белетристика; мемуари - спомини).

Певний ступінь емотивності деяких терміновживань обумовлений публіцистично-науковим стилем викладу думок, образністю та експресією як визначальними ознаками публіцистики, як-от: писанина, письмак; “… сам Мирний пада до “Перемудрив”, а Нечуй до “Опеньків”, написавши крім того, темноту “Над Чорним морем” і водевільну нісенітницю” в “Навіженій”. Про незручний самодонос “Горовенка”… та про незлобінські проби “патріотичної публіцистики” (читай “особистих пасквілів!”) у “Правді” нічого й говорити” (І, 461).

У другому підрозділі репрезентована “Класифікація функціонально-тематичних груп та лексико-семантична характеристика фольклористичних термінів”, що побудована на описі 120 термінів і номенклатур чотирьох тематичних груп, які відображають коло інтересів М. Драгоманова, його увагу до певних жанрів усної народної творчості.

На прикладі тематичної групи “терміни для називання науки про усну народну творчість та сукупності творів” простежується свідоме ставлення фольклориста до вироблення всеєвропейської наукової термінології. Почавши від уживання близьких до російської мови. Запозичених у XVIII ст. термінів народна словесність, національне творчество, народне творчество, етнографія, М. Драгоманов у 80_х роках оперує терміном фольклор. Уперше - в 1885 році як folk-lore у значенні “усна народна творчість”, а потім і науки про неї, напр.: “Окрім того, беру на себе всю редакційну роботу по folk-lore… Почнемо печатати свої праці під титулом: “Порівнянні досліди праці про українську народну творчість…” (ІІ, 514); “З поводу фольклору скажу, що я не раджу дуже висовувати, що се буде фольклорне видання” (Листи до І. Франка, 426).

Назви етнограф, фольклорист (одинично), записувач, збирач представляють тематичну групу “терміни для називання спеціалістів з усної народної творчості”, напр.: “Так, я знаходжуся в постійних взаєминах з фольклористами ріжних європейських країн…” (ІІ, 534); “[Бучинський - В.Д.] здобув готові вже записи від кількох земляків і зорганізував цілий півчок записувачів…” (ІІ, 173).

Тематична група “терміни для називання різновидів творів усної народної творчості” є найбільшою в цьому термінолоігчному розряді й об'єднує кілька підгруп: а) “джерела дослідження усної народної творчості”: етнографічний матеріал, фольклорний матеріал, фольклор, образець; б) “родо-видові різновиди творів усної народної творчості”, де функціонують тематичні гнізда “твори розповідного епічного жанру усної народної творчості” (казково-фольклорна література, казка народна, казка українська, новела народна, приказка), “ліро-епічні жанри усної народної творчості” (дума історична, народна билина), “ліричні жанир усної народної творчості” (пісні галицькі, пісні віку княжеського і дружинного, пісня народна; щедрівка, гаївка).

Більшість номенклатур другої підгрупи мають у своєму складі прикметник народна, що підкреслює протиставлення літературним творам таких самих родів чи жанрів.

Ця тематична група відображає основний інтерес М. Драгоманова - класифікація творів усної народної творчості за темами та сюжетами, підтвердження розвиненості народної мови та творів, створених нею.

У тематичну групу “терміни, що відображають розвиток усної народної творчості” увійшли книжні словосполучення, що відзначаються високим ступенем абстрактності: рух науковий фольклорний, народна українська традиція, порівнявчо-історичний метод.

Третій підрозділ “Лексико-генетичні та структурні особливості літературознавчої та фольклористичної термінології” присвячений описові названих тематичних розрядів термінів з погляду походження, виявлення їх осоновних чструктурних типів та фонетико-морфологічних варіантів. Отже, обстежені терміни є: 1) іншомовними запозиченнями з грецької та латинської, європейських мов (автор, форма, альманах, публіцист; етнографія, анекдот, міф, фольклор, темат); 2) спільними російсько-українськими (рід, образ, повість, глава; пісня, повір'я, розказ); 3) власне українськими утвореннями (нарис, передмова, твір; збирач, приказка, приповідка); 4) специфічними назвами літературно-фольклорних явищ (дума, коломийка, билина); 5) іншомовними в національній транскрипції (folklore); 6) кальками (фізіономія, життєпись, віршороб); 7) драгоманівськими (рівноважець - “опонент”, висмішка, романописатель).

Зауважимо, що світоглядна орієнтація М. Драгоманова на “зразковість” російських авторів, співпраця із редакторами Росії зумовили функціонування в його дослідженнях спільних російсько-українських термінів, що є “українізованими” за законами національної фонетики й морфології, напр.: збірник, одривок, одтиск, вривок, стрічка (рядок), дневник, рисовання, гумор. Вони в роботі позначені як “перехідні” в період становлення власної української літературознавчої термінолексики.

Переважна частина термінологічних словосполучень репрезентують змішаний тип мовних одиниць. Їх функціонування пов'язане із виробленням класифікаційних номенклатур. При цьому продуктивною є модель N+A: журнал місячний, юмор український, очерк життєписний; епос народний, дума малоруська. Серед термінословосполучень переважають такі, що в ролі прикметникового компонента мають лексеми літературний (20), великоруський, російський (20), український, малоруський (18), народний (10), чим підкреслюється проблемне спрямування літературознавчої та фольклористичної діяльності М. Драгоманова.

Структурно-граматичний аналіз літературознавчих і фольклористичних термінів показав, що суфіксація, словоскладання та аналітико-синтаксичне словотворення базуються на східнослов'янській системі. М. Драгоманов увійшов в історію української літературної мови як науковець, що сприяв формуванню й утвердженню назв діячів літератури й видавничо-редакторської справи із суфіксами -(н)ик, -ець, -тель, -ач, -іст (-ист), -ор, -ар (-яр): словарник, перекладчик, літератор, читатель / читач, писач, новеліст, віршар, повістяр. Учений поповнив українську термінологію словами на позначення опредметнених ознак (на -ість, ств(о), -ізм (-изм), -щин(а): національність, общеслов'янство, славізм, гофманівщина), опредметнених дій (на нн(я), із : печатання; оброб, збір), прихильника певного соціально-політичного напрямку (угодовець, хлопоман, філоармян).

М. Драгоманов, очевидно, свідомо ставився до вибору граматичної форми термінів, що засвідчує наявність морфологічної варіантності на зразок роля, допись, часопись / часопис, вірш / вірша, лібрет (замість лібретто), яку він не завжди міг подолати через об'єктивні мовні й позамовні чинники.

Більшість термінів-однословів та словосполучень уживається М. Драгомановим у формі множини, на нашу думку, з огляду на стиль подачі матеріалу та проблематику зіставно-історичного вивчення європейських літературних і фольклорних процесів.

У роботі наголошується, що М. Драгоманов мав почуття міри щодо вживання іншомовних термінів та власне українських новотворів, займав позицію доречного використання перших та других із врахуванням їх усталеності в науковій мові Європи та Росії, відповідності національній мовній системі.

Розділ ІІ “Характеристика лінгвістичних термінів творчої спадщини М. Драгоманова” розкриває систему мовознавчої лексики дослідника з урахуванням його світоглядномовних позицій освітянина й учасника наукового національного розвитку, що практично збагачував українську мову виражальними ресурсами, сприяв утвердженню її поліфункціональності. За визначенням М. Драгоманова, “мова є спосіб, котрим люди розуміються, через котрий іде до людей освіта” (ІІ, 362).

У 1-му підрозділі “Класифікація тематичних груп та лексико-семантична характеристика лінгвістичних термінів” описано дев'ять функціонально-тематичних груп термінів, що об'єднують близько 90 термінів і номенклатур.

“Терміни, що стосуються назв науки про мову” відбивають ситуацію їх становлення. Зокрема гіперонім лінгвістика закріпився, термінологізувався в науковій мові у 90_х роках. Назва філологія у М. Драгоманова ще вживається у широкому смислі - “гуманітарна наука”, й у вузькому - “наука про мову”.

Серед “термінів, що позначають фахівця з мови” давнішим (кінець XVIII - початок XIX ст.) є філолог, а назва лінгвіст, очевидно, утвердилася у 90_х роках XIX ст.

Стрижневими в групі “терміни для позначення поняття “мова” є язик і мова, причому першим, що репрезентує західноукраїнський варіант терміновживання, М. Драгоманов послуговувався рідше, ніж другим (1 : 3). Із терміном язик пов'язані номенклатури літературний язик, спільний літературний язик, живий язик, англійський язик, западноруський язик, український язик / малоруський язик, що мають значення “мова певного населення” і “внормована мова”, “усна мова”. Термін мова очолює такі підгрупи номенклатур: мова певного населення (гіперонім етнографічна мова та гіпоніми на зразок великоруська мова, українська мова, італьянська мова); стилізована мова (церковна мова, архіакадемізована мова, староболгарська мова, поетична мова).

М. Драгоманов часто вживає сполуку жива мова (живий язик) та її модифікації жива українська мова, жива чоловіча мова, якими позначив народну розмовну усну мову певної нації.

Синонімічними є терміносполуки матерня мова, материнська мова - “зрозуміла, близька”, пор.: “… ця уся література по історичному характеру мови є більш чи менш великоруська, але по ціні своїй є всеросійська, руська література, мова котрої стала вже живою, материнською мовою для тих, хто її читає” (І, 132).

Цей гіпонімічний ряд продовжили номенклатури простонародна мова, хлопська мова, народна мова. Активність названих гіпонімів у науково-публіцистичних статтях М. Драгоманова зумовлена, перш за все, усвідомленням того, що українська літературна мова повинна формуватися за світовими, загальноєвропейськими законами - на народнорозмовній основі.

Свій погляд на необхідність єдиної літературної мови М. Драгоманов позначив номеном центральна літературна мова, напр.: “А коли у Франції і Германії, де сільський елемент не має такої сили перед городським, більш або менш вже одностайним, і де центральна мова літературна давніш почала вліяти на народні провінціальні…” (I, 131). За М. Драгомановим, ”літературні мови - не ціле, а частина, не споконвічне, а вторинне й умовне, і далеко не старе” (I, 381).

Термін “державна мова” М. Драгоманов уживає в широкому значенні як єдиної мови певного народу, коли проголошує освітні завдання, а у вузькому , виходячи із реальної суспільно-політичної ситуації, - російської мови в Росії, напр.: “… домагатися науки на народній мові, а далі вже на державній” (II, 164); “почати з того, що народну мову українську покинули для мови російської державної…” (Вибр., 215).

Дослідник вживав уже усталені в мовознавстві другої половини XIX ст. “терміни фонетики”: фонетика, акцентуація, вимова, склад.

Група “терміни для позначення лексикографічних джерел” - назви книжок: лексикон, словар, словник, перші дві з яких стали термінами-історизмами.

“Терміни діалектології” М. Драгоманов використовував у контекстах про шляхи розвитку європейських літературних мов. При цьому їх значення не завжди співпадає із сучасним. Так, із терміном наріччя пов'язана певна територіальна мова народу, який має статус політичної самостійності, пор. номени літературне наріччя, пануюче літературне наріччя, центральне літературне наріччя: “Проби писати мовою, не подібною до пануючого в давнім часі в певнім краю літературного наріччя, мовою народу певної околиці, що не зробилася самостійним політичним тілом, у теперішні часи зовсім не рідкі в Європі” (І, 249).

Термін говор (народний говор) семантично протиставлений назві язик (нормативна мова), пор. номенклатури селянський говор і провінціальний говор, народний говор і людовий говор; венеціанський говор, сіцілійський говор.

Синонімічними до попереднього є термін діалект.“

Терміни орфографії” - орфографія, правопис, гражданка, церковне письмо - вживалися М. Драгомановим у зв'язку з його свідомою участю у виробленні засад відтворення на письмі усної української мови.

Практичний погляд М. Драгоманова на роль мови у піднесенні інтелектуального рівня українського народу зумовив функціонування “термінів для називання навчальних книг” - азбука, кирильська азбука, буквар, граматика.

Оскільки М. Драгоманов не займався спеціальним дослідженням мови художніх творів, а його більш цікавив ідейно-тематичний зміст твору, то й “термінами, що стосуються мови художніх творів” він послуговувався спорадично, як-от: гекзаметр, епітет, тирада, тон; “Зараз же на початку повісті [“Над Чорним морем” - В.Д.]” стоїть розмова панночок, героїнь Д.Н. Левицького, в котрій вони сиплять і принципіальними афоризмами…” (ІІ, 307). У подібних висловлюваннях виявляється емоційність, глузливість, невимушеність, що властиві в певній мірі публіцистично-науковим дискусіям із читачем. Це сприяло популяризації змісту висловлювання, “спрощувало” наукову мову.

У роботі узагальнюється, що засвідчені у статтях і розвідках М. Драгоманова лінгвістичні терміни виявлять його “згоду” з пропонованими в граматиках попередніх періодів і XIX ст. термінолексемами, які переважно використовуються й тепер.

У 2-му підрозділі “Лексико-генетична та структурна характеристика лінгвістичних термінів” визначені типи термінів мовознавства за походженням: а) терміни-інтернаціоналізми, що є запозиченнями з давньогрецької, латинської та французької мов (етимологія, філолог, тон, стиль, лінгвістика); б) російсько-українські спільні терміни (язик, буквар, говор, гражданка); в) власне українські терміни (мова, вимова, словник, правопис); г) термінологічні словосполучення змішаного типу із перевагою іменниково-прикметникових (доктринерство язикове, мова поетична, філологічні дані).

Тут констатується, що М. Драгоманов послуговувався лінгвістичними термінами у такій фонетико-морфологічній формі, що відбиває норми української літературної мови другої половини XIX ст.

Порівняно з літературознавчими термінами, рівень емотивності лінгвістичних термінів нижчий, а високий ступінь абстрактності мовознавчих термінів обумовлює вживання їх лише у формі однини.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Вони підтверджують положення, винесені на захист.

Діяльність М. Драгоманова була спрямована на вироблення українського наукового стилю, зокрема науково-публіцистичного; науково-популярного, починаючи із 70_х років XIX ст., що є першим плідним періодом творення й укладання нової української наукової термінології в умовах бездержавності.

Склад термінолексем метамови М. Драгоманова не відбиває і не може репрезентувати всю термінологію філології, оскільки вона об'єднує тематично та індивідуально марковані слова і словосполучення. І все ж зафіксовані терміни є свідченням абстрактизації української лексики. Великий відсоток описових терміносполук є свідченням неусталеності, певної стихійності в уживанні нових термінів.

Хоча не всі терміни узвичаїлися в науковій мові філології, та все ж М. Драгоманов вплинув на вибір перспективи розвитку національної термінології. Він як мовна особистість сприяв розширенню, збагаченню і вдосконаленню словникового складу української терміномови як якісно, так і кількісно.

Додаток

У додатку “Словник філологічних термінів М.П. Драгоманова” зібрано лексеми, що переважно описані в дисертаційному дослідженні. Словникові статті складаються із стислої генетичної характеристики терміна, його тлумачення й прикладу його вживання у контексті.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях

1. Роль М.П. Драгоманова в утвердженні назв діячів літератури в українській мові кінця XIX століття. У кн.: Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку: Збір. наук. праць, присв. пам. проф. С.П. Самойленка. - Запоріжжя, 1996. - Ч. І. - С. 123-125.

2. Історія вивчення та сучасні проблеми української літературознавчої термінології // Уч. зап. Симферопол. гос. ун-та. - Серия: Экономика. География. История. Филология. - Симферополь, 1997. - №3 (42). - С. 96-102 (у співавт.: Є.С.Регушевський, О.Ф.Шаталіна).

3. З нових теоретико-методологічних позицій // Слово і час. - 1998. - №2. - С. 61-63 (у співавт.: Є.С.Регушевський, О.Ф.Шаталіна).

4. Принципи укладання словника української фольклористичної термінології. - У кн.: Нові підходи до філології у вищій школі: Зб. наук. праць // За ред. А.М.Науменка. - Запоріжжя, 1998. - С. 33-34 (у співавт.: Є.С.Регушевський, О.Ф.Шаталіна).

5. Терміни для називання літературних напрямків і течій у творчій спадщині М. Драгоманова. - У кн.: Система і структура східнослов'янських мов: Міжкаф. зб. наук. праць. - К., 1998. - С. 135-138.

6. Літературознавча термінологія літературно-публіцистичних творів М.П.Драгома нова в світлі його теоретичних поглядів // Семантика мови і тексту: Матер. міжнар. наук. конф. - Ів.-Франківськ, 1993. - С. 71-73.

7. М. Драгоманов и проблемы функционирования и развития украинской литературоведческой и фольклористической терминологии // Функциональная лингвистика: Матер. конф. - Симферополь, 1995. - С. 49-50.

8. Вклад Лесі Українки в розвиток української літературної термінології // Літературний феномен Лесі Українки: Тези доп. та повідом. наук.-практ. конф. - Сімферополь, 1996. - С. 16_17.

9. Літературознавча термінологія журналу “Основа” // Кирило-Мефодіївське товариство - перша українська політична організація: Матер. наук.-практ. конф. - Сімферополь, 1996. - С. 5-7.

10. Теоретико-літературознавчі погляди та літературознавча термінологія в наукових працях М. Грушевського // Великий українець: Матер. наук.-практ. конф. - Сімферополь, 1996. - С. 37.

11. Фольклористична термінологія М.П. Драгоманова в світлі його теоретичних поглядів:// Українська термінологія і сучасність: Тези доп. Всеукр. наук. конф. - К., 1996. - С. 20.

Размещено на Allbest.ru

...