Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СУБЄКТНІ СИНТАКСЕМИ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

МЕЖОВ Олександр Григорович

КИЇВ 1998

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти України.

Науковий керівник:

член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Вихованець Іван Романович. Інститут української мови НАН України, завідувач відділу історії та граматики української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Плющ Марія Яківна. Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова, професор кафедри української мови.

кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Чумак Володимир Васильович. Український мовно-інформаційний фонд НАН України, заступник директора.

Провідна установа: Рівненський державний педагогічний інститут Міністерства освіти України, кафедра української мови, м. Рівне.

Захист відбудеться "21” січня 1999р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01. для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано " 11 ” грудня 1998р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Л.В. Ажнюк

Загальний зміст роботи

Одним із здобутків сучасної синтаксичної теорії є розмежування аспектів вивчення синтаксичних одиниць, зокрема формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комунікативного. У зв'язку з цим чітко розрізняють формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції синтаксичних одиниць, а також синтаксичні зв'язки та семантико-синтаксичні відношення між ними. Вирізнення формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної структур речення як окремих об'єктів вивчення зумовило виділення двох рядів мінімальних синтаксичних одиниць (членів речення) формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних, що певною мірою позбавляє еклектичних нашарувань, наявних у традиційній класифікації. Формально-синтаксичні члени речення визначаються на основі синтаксичних зв'язків у межах речення, які спрямовані у внутрішню структуру мови, семантико-синтаксичні компоненти речення (синтаксеми) визначаються на основі семантико-синтаксичних відношень, що мають зовнішнє спрямування. Компоненти формально-синтаксичної та семантико-синтаксичної природи перебувають у взаємозвязку. Дослідження сукупності мінімальних синтаксичних одиниць як формального, так і семантичного типу, закономірностей їх взаємодії стосується важливих проблем теоретичної граматики, оскільки вони виступають компонентами основної синтаксичної одиниці та найбільшої одиниці в мовній системі речення.

До актуальних завдань синтаксичної теорії належить виділення елементарних одиниць (у формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному планах) і дослідження закономірностей їх ускладнення. У найтиповіших випадках формально-синтаксична структура елементарного простого речення репрезентована двома взаємопов'язаними головними членами речення підметом і присудком. У формуванні семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення важливу роль відіграє предикат і його валентність. Семантико-синтаксична валентність предиката регулює кількісно-якісний склад субстанціальних (іменникових) синтаксем: суб'єктної, об'єктної, адресатної, інструментальної та локативної. Вони виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень, які вказують на стосунок іменникових синтаксем до відповідного класу предикатів. Особливе місце у системі субстанціальних синтаксем посідають суб'єктні синтаксеми, які поєднуються з усіма семантичними класами і валентними типами предикатів, а отже, є необхідними компонентами усіх типів речень

сучасної української мови. Окремими питаннями аналізу і класифікації суб'єктних синтаксем (у багатьох дослідженнях семантичної категорії суб'єктності) займалися такі вчені, як О.О. Потебня, О.М. Пєшковський, В.В. Виноградов, І.І. Мєщанінов, Л.А. Булаховський, Ф. Данеш, М.М. Гухман, Н.Д. Арутюнова, Ю.С. Степанов, Н.Ю. Шведова, С.Д. Кацнельсон, Г.О. Золотова, Н.М. Арват, А.М. Мухін, І.Р. Вихованець, М.Я. Плющ, К.Г. Городенська, О.К. Безпояско, А.П. Загнітко, Т. Є. Масицька та ін.

Актуальність теми. Проблема семантико-синтаксичної категорії суб'єктності та суб'єктних синтаксем, незважаючи на тривалу історію їх вивчення на матеріалі різних мов, залишається однією з найбільш дискусійних. У сучасному українському мовознавстві деякі питання, пов'язані з їхнім системним вивченням, ще не отримали свого аргументованого розв'язання. У трактуванні семантико-граматичної природи цих компонентів маємо суттєві розбіжності. Не розв'язаними на сьогодні є питання про місце суб'єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення, семантичні типи та ранги суб'єктів, роль деяких непрямих відмінків та прийменниково-відмінкових форм у вираженні суб'єктного значення тощо. Суб'єктні синтаксеми потребують комплексного дослідження у семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному, морфологічному і комунікативному планах для адекватного визначення їхньої ролі в мовній структурі, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

суб'єктна синтаксема просте речення

Об'єктом дослідження є суб'єктні синтаксеми у семантично елементарних та ускладнених простих реченнях, їх граматичний статус, семантичні, морфологічні та позиційні варіанти. Аналіз суб'єктних синтаксем здійснено з урахуванням їх співвідношення з когнітивною та комунікативною функціями мови, що уможливлює розгляд мінімальних синтаксичних одиниць у семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному та комунікативному планах.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження пов'язане з темою "Лексичні і граматичні одиниці та категорії”, яку опрацьовують на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, де виконано дисертацію. У ширшому плані ця праця ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої досліджують в Інституті української мови НАН України.

Мета дослідження полягає в системному вивченні суб'єктних синтаксем у структурі простого речення на матеріалі сучасної української літературної мови.

Відповідно до поставленої мети накреслено такі завдання:

визначити на основі спільних та відмінних ознак місце суб'єктних синтаксем у системі семантичних компонентів речення;

здійснити семантичну класифікацію предикатів;

виділити й охарактеризувати семантичні різновиди суб'єктних синтаксем залежно від семантичних типів предикатів, диференціювати суб'єкти за рангами;

з'ясувати лексичне наповнення суб'єктних синтаксем;

дослідити семантичні процеси ускладнення суб'єктних синтаксем;

описати відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантико-синтаксичної категорії суб'єктності;

вказати на транспозиційні відношення між суб'єктними формами;

дослідити частотність уживання непрямих суб'єктних відмінків у сучасній українській мові;

розглянути позиційні варіанти суб'єктних синтаксем;

виявити співвідношення семантико-синтаксичної структури простого речення з його формально-синтаксичним та актуальним членуванням (на матеріалі суб'єктних синтаксем).

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об'єкта і мета дисертації зумовили використання описового методу, методу моделювання, методики комплексного, компонентного, трансформаційного і функціонального аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Дослідження побудовано на реченнєвих конструкціях, дібраних із художніх творів, публіцистичних і наукових текстів, офіційних документів (понад 20 000 речень), матеріалів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна роботи полягає у комплексному аналізі суб'єктних синтаксем, виділенні п'яти основних семантичних різновидів суб'єктних синтаксем та їх ранжуванні, детальному висвітленні семантичних процесів ускладнення суб'єктних синтаксем, виявленні та описі всієї сукупності субєктних відмінків і прийменниково-відмінкових форм української мови, дослідженні частотності вживання непрямих відмінків у функції суб'єкта і їх ранжуванні, розгляді позиційних варіантів суб'єктних синтаксем, зясуванні характеру симетрії/асиметрії семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структур деяких типів речень із субєктними синтаксемами.

Теоретичне значення дослідження. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу суб'єктних синтаксем, зокрема їхніх семантичних, морфологічних та позиційних варіантів, сприятимуть поглибленому вивченню морфологічних і синтаксичних одиниць та категорій і можуть застосовуватися при опрацюванні ряду питань функціональної та категорійної граматики української та типологічно подібних до неї мов.

Практичне значення дослідження. Одержані результати можуть бути використані при написанні вузівських підручників та навчальних посібників із граматики сучасної української мови, при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та факультативних занять із функціональної морфології і функціонального синтаксису у вузі, а також при укладанні граматичних словників.

Апробація дисертації. Результати дослідження було викладено на Міжнародній конференції "Суспільствознавчі науки і відродження нації" (м. Луцьк, 1997), двох підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (1996, 1997), вузівській науковій конференції "Лексична та граматична деривація" (м. Луцьк, 1998). Окремі розділи й усю дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також на засіданні відділу історії і граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Основні положення дисертації викладено у пятьох статтях і тезах конференції.

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 258 найменувань, списку джерел фактичного матеріалу (140 одиниць), додатка. Повний обсяг тексту дисертації - 179 сторінок.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, методи, мету і завдання дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі "Суб'єктні синтаксеми у системі семантичних компонентів речення" вказано на сукупність диференційних семантико-синтаксичних ознак суб'єктних синтаксем з метою визначення їх місця серед семантичних компонентів речення; проаналізовано деякі функціонально-синтаксичні концепції стосовно виділення мінімальної синтаксичної одиниці - синтаксеми, різні підходи щодо класифікації предикатів та іменникових синтаксем; обґрунтовано семантичну диференціацію та ранжування суб'єктів залежно від характеру предиката і їх лексичного наповнення.

Синтаксема - це абстрактна мінімальна синтаксична одиниця семантичного типу, що виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень. Семантико-синтаксичні відношення вказують на значеннєві стосунки поєднаних певним синтаксичним зв'язком синтаксичних одиниць. Синтаксема виступає у своїх функціональних межах інваріантом, а на нижчому рівні абстракції реалізується у таких варіантах:

1) семантичних;

2) морфологічних;

3) позиційних. Варіанти синтаксем мають неоднаковий статус у синтаксичній структурі сучасної української мови. Один варіант закріплюється як головний, місце ж інших варіантів визначається стосовно основного.

Центральною синтаксемою семантико-синтаксичної структури елементарного простого речення виступає предикат. Йому властива така ознака, як семантико-синтаксична валентність, що означає здатність предиката (ознакового слова) сполучатися з іншими (як правило, неознаковими) словами, мати певну кількість відкритих позицій, які можуть або мають заповнюватися одиницями відповідної семантичної природи. Саме валентність предиката дає змогу виділити валентно-пов'язані субстанціальні синтаксеми (суб'єктні, об'єктні, адресатні, інструментальні й локативні) в елементарному простому реченні та валентно-непов'язані вторинні предикатні синтаксеми (адвербіальні, атрибутивні й модальні) в ускладненому простому реченні. Суб'єктні синтаксеми (як і всі субстанціальні) у семантично елементарному простому реченні передають значення реальної предметності та підпорядковуються предикатові. Вони функціонують як необхідні компоненти речення. З-поміж іменникових синтаксем суб'єктну синтаксему вирізняють: а) суб'єктна семантико-синтаксична функція в реченні; б) лівобічна валентна позиція стосовно предиката (у системі мови); в) сполучуваність з усіма валентними класами та семантичними типами предикатів; г) активність (при предикатах дії);?) найширша семантична диференціація; д) найбільша кількість морфологічних варіантів; е) типова формально-синтаксична позиція підмета та комунікативна позиція теми. Перераховані ознаки свідчать про те, що суб'єктній синтаксемі порівняно з іншими іменниковими компонентами належить найголовніша роль в організації елементарного простого речення сучасної української мови, що підтверджує необхідність ґрунтовного системного дослідження цієї мінімальної синтаксичної одиниці.

Предикат як центральна синтаксема елементарного простого речення визначає не лише семантичні різновиди суб'єктних синтаксем, а й впливає на їхні морфологічні варіації та формально-синтаксичні позиції в реченні. У зв'язку з цим великого значення набуває аргументована класифікація предикатів в українській мові. Залежно від ступеня семантичного узагальнення дослідники по-різному класифікують предикати. У дисертації виділено п'ять семантичних типів предикатів:

1) предикати дії;

2) предикати процесу;

3) предикати стану;

4) предикати якості;

5) предикати кількості. Семантичні класи предикатів визначають такі семантичні варіанти суб'єктних синтаксем:

1) суб'єкт дії: Гордій сокирою обрубував коріння (Б. Харчук);

2) суб'єкт процесу: Ростуть гриби (В. Гей);

3) суб'єкт стану: Мені холодно. (Л. Костенко);

4) суб'єкт якісної ознаки: Вода була чиста. (Григорій Тютюнник);

5) суб'єкт кількісної ознаки: Дров мало (В. Барка). Ранжування суб'єктів здійснено з урахуванням таких диференційних семантико-синтаксичних ознак: а) активність / пасивність суб'єктів; б) динамічність/статичність предикатів, семантика яких визначає типи суб'єктів; в) діапазон лексичного наповнення суб'єктної позиції. Суб'єкт дії виступає суб'єктом першого рангу, суб'єкт процесу - суб'єктом другого рангу, суб'єкт стану - суб'єктом третього рангу, суб'єкт якості - суб'єктом четвертого рангу, суб'єкт кількості - суб'єктом п'ятого рангу.

У другому розділі "Семантичні різновиди субєктних синтаксем" охарактеризовано семантичні варіанти суб'єктів залежно від семантичних типів предикатів; з'ясовано лексичне наповнення суб'єктної позиції; досліджено семантичні процеси ускладнення суб'єктних синтаксем.

Основним семантичним варіантом суб'єктних синтаксем виступає синтаксема у функції суб'єкта дії. Залежно від конкретного значення предиката дії можна виділити:

1) суб'єкт конкретної фізичної дії при дієсловах із значенням творення (руйнування), видів діяльності (будувати, косити, споруджувати тощо) та при дієсловах, що вказують на більший чи менший ступінь інтенсивності дії, спрямованої на об'єкт (бити, гнути, чавити і под.);

2) суб'єкт локативної дії при дієсловах із значенням руху (іти, їхати, летіти та ін.), переміщення в просторі, які поєднують у собі семантику переміщення й конкретної фізичної дії (везти, вести, нести та ін.) та при дієсловах типу звалюватися, падати, опадати, текти, які являють собою перехідні утворення між предикатами дії та предикатами процесу;

3) суб'єкт мовленнєвої діяльності при дієсловах говорити, казати, розповідати та ін.;

4) суб'єкт розумової діяльності при дієсловах вивчати, досліджувати, обґрунтовувати і под.;

5) суб'єкт психічної діяльності (сприйняття) при дієсловах бачити, нюхати, слухати, чути тощо. Напр.:. спеціалісти споруджують канал (З газети); Козаки чайками везуть до Перекопу тютюн. (Р. Іваничук); Падають яблука на землю (В. Яворівський); Батько розповідав цікаві історії ("Історія української літератури”); Бекон об? рунтував індукцію ("Філософія”); Грек слухав море (Л. Костенко).

Протиставлення суб'єктів за ознакою активності /пасивності випливає з характеру предиката: при акціональних предикатах суб'єкт активний, при неакціональних - пасивний. У валентну рамку предикатів дії входить суб'єктна синтаксема, що позначає активного виконавця дії. Це зумовлює специфічне лексичне наповнення суб'єктної позиції, що охоплює іменники - назви людей і тварин, напр.: Раби будували замки й храми (В. Симоненко); Проносяться чорні коні. (В. Стус). Поширення суб'єктної синтаксеми у функції суб'єкта дії на назви неістот спричинено явищами персоніфікації, метонімії, напр.: Тихо вечір тумани пряде (В. Симоненко); Це співає славна Україна (П. Воронько);. село гуляло біля церкви (М. Стельмах). Периферію іменників на позначення неживих предметів становлять назви машин, механізмів, знарядь, які ускладнюють семантику суб'єкта дії значенням інструментальності (знаряддя чи засобу дії), пор.: Поїзд доїжджав до Львова (Р. Іваничук) Ми доїжджали поїздом до Львова. Якщо у позиції суб'єкта дії стоять абстрактні відпредикатні іменники, то суб'єктне значення може бути ускладнене семантикою причини, умови, мети, часу та ін., пор.: Мене розбудила стрілянина (З газети) Я прокинувся, бо стріляли.

Другим семантичним варіантом суб'єктних синтаксем є субстанціальна синтаксема у функції суб'єкта процесу. Конкретним значенням предикатів процесу відповідають:

1) суб'єкт фізичного процесу у природі при дієсловах в'янути, рости, спіти, цвісти, кипіти, танути і под.;

2) суб'єкт фізіологічного процесу, що стосується істот, при дієсловах втомлюватися, лисіти, старіти, хворіти та ін.;

3) суб'єкт емоційно-психічного процесу при дієсловах веселитися, сердитися, супитися, хвилюватися і под.;

4) суб'єкт процесу звучання при дієсловах вибухати, бамкати, гудіти, дзвеніти тощо;

5) суб'єкт локативного процесу при дієсловах сидіти, лежати, стояти, висіти, що позначають водночас процес та локативний стан. У зв'язку із "згасанням" правобічної валентності у предикатів процесу посилюється розмаїття лексичного наповнення суб'єктної позиції. Напр.: Чорнобривці спіють. (І. Драч); Ртуть окислюється. ("Загальна хімія”); Замерзає худоба (Григорій Тютюнник); Пан хворів (З. Тулуб); Супився жандарм. (Д. Павличко); Бамкає дзвін (В. Яворівський); Юнак. стояв коло воріт (А. Дімаров). Процеси охоплюють різні типи явищ, у динамічному плані характеризуючи суб'єкт. Суб'єкт процесу вказує на істоту або предмет, що не є ініціатором даного процесу, не зумовлює його перебігу. Він лише зазнає змін, стосується переходів стану, а отже, є пасивним носієм процесу.

Субстанціальній синтаксемі у функції суб'єкта стану властиві ознаки пасивності та валентного зв'язку з предикатами стану. Залежно від конкретного значення предиката доцільно виділити:

1) суб'єкт фізичного стану, що стосується людей, інших істот, а також навколишнього середовища (при предикативних прислівниках душно, затишно, морозно, сніжно, тепло, холодно і под. та дієсловах лихоманити, морозити, трусити тощо);

2) суб'єкт емоційно-психічного стану у валентному зв'язку з предикативними прислівниками радісно, соромно, сумно та ін.;

3) суб'єкт інтелектуального стану при предикативних прислівниках типу відомо, зрозуміло, ясно та ін., дієсловах знати, вважати, вірити, пам'ятати і под.;

4) суб'єкт стану-відношення при названих предикативних прислівниках у формах компаратива та суперлатива;

5) суб'єкт емоційно-оцінного ставлення до об'єкта, який поєднується з двовалентними дієсловами кохати, любити, ненавидіти та ін. У лівобічній валентній (суб'єктній) позиції вказаних предикатів перебувають звичайно іменники-назви людей та тварин. Напр.: Марії холодно (О. Іваненко); Радісно мені (І. Драч); Ми знаєм все (В. Симоненко); Коням легше (Б. Харчук); Федір Ернст любив Україну. ("Репресоване "відродження”). Назви середовища у місцевому відмінку при предикатах фізичного стану зумовлюють ускладнення суб'єктної синтаксеми відтінками локативного значення: У Криму спекотно (З газети). Наступні п'ять різновидів суб'єктів стану поширюються як на назви істот, так і на назви неживих предметів: а) суб'єкт локативного стану при власне-локативних предикатах бути, перебувати, опинятися і под.; б) суб'єкт існування / неіснування (наявності/відсутності) при предикатах (не) бути (у значенні " (не) існувати”), (не) існувати, (не) жити, а також наявний, відсутній, нема та ін.; в) суб'єкт володіння / неволодіння у валентному зв'язку з предикатами (не) бути (у значенні " (не) мати”), (не) мати, (не) володіти, (не) належати тощо; г) суб'єкт кваліфікативного стану;?) суб'єкт результативного стану. Напр.: Сковорода опиняється в Петербурзі (П. Загребельний); Народ мій є! (В. Симоненко); В мене. є. граната (О. Гончар); Мати - лікар (П. Сингаївський); У трикутник вписано ромб ("Геометрія”).

Лівобічна валентність предикатів якості передбачає субстанціальну синтаксему у функції суб'єкта якісної ознаки, яка охоплює:

1) суб'єкт власне-якісної ознаки;

2) суб'єкт якості-відношення (порівняння);

3) суб'єкт якісно-модального відношення. Суб'єкт власне-якісної ознаки валентно поєднується з великою групою здебільшого одновалентних предикатів якості, що позначають постійну, невід'ємну ознаку предмета, яка є його природною сутністю, напр.: Безбородько був. розумний (М. Попович); Гриць сильний (В. Барка); Перші помідори були жовтими (А. Коваль); Плоди великі ("Географія рослин з основами ботаніки”); Жупан був рясним ("Українське народознавство”). Розглянуті предикати якості є одновалентними. Двовалентність властива предикатам якості-відношення, які, зберігши значення якості, набувають ще й семантики порівняння. Вони, крім суб'єкта якості-відношення, вимагають у правобічній валентній позиції об'єкта порівняння, напр.: Катря молодша від мене (В. Яворівський). Предикати якісно-модального відношення являють собою перехідні утворення між предикатами стану і якості. Вони відкривають валентні місця для суб'єкта та об'єкта якісно-модального відношення: Державі необхідна Конституція (З газети).

Субстанціальна синтаксема у функції суб'єкта кількісної ознаки є найпериферійнішим семантичним варіантом суб'єктної синтаксеми. Залежно від характеру предиката можна виділити:

1) суб'єкт статично - кількісної (власне кількісної) ознаки, напр.: Їх (кандидатів) четверо (З газети); Театрів. мало (О. Гончар); Грошей. бракувало (М. Попович); Люду море (С. Олійник);

2) суб'єкт кількості-відношення у конструкціях із двовалентними компаративними та суперлативними предикатами кількості-відношення: Дівчат було менше від хлопців; Троянд найбільше серед квітів;

3) суб'єкт кількісно-вікової ознаки: Гоголю виповнилося тридцять три роки (М. Попович);

4) суб'єкт динамічно-кількісної ознаки у конструкціях із дієслівними предикатами, які передають значення кількісного наростання/спадання: більшати, меншати, збільшуватися, зменшуватися, наростати, спадати та ін., напр.: Пацієнтів поменшало (З газети). У реченнях, що вказують на надмірний кількісний вияв ознаки, суб'єктна синтаксема зазнає кількісної модифікації внаслідок заміни форми називного відмінка вихідних конструкцій формою родового та їх інтонаційного оформлення, пор.: Сніг випав Снігу випало! (Л. Костенко); Люди зібралися Зібралося людей! (Б. Харчук). Суб'єктну синтаксему в модифікованих структурах супроводжує значення великої кількості, інтенсивності. У позиції суб'єкта якісної та кількісної ознаки використовується уся сукупність назв як істот, так і неістот.

У семантично неелементарному простому реченні суб'єктні синтаксеми можуть бути ускладнені субстанціальними або предикатними значеннями. Ускладнення суб'єктних синтаксем субстанціальними значеннями може відбуватися: а) внаслідок переміщення об'єктної, інструментальної, локативної синтаксем у суб'єктну позицію речення, напр.: Поет відредагував книжку Книжка (об'єктний суб'єкт) відредагована поетом (Д. Павличко); Убили аспіранта. Аспіранта (об'єктний суб'єкт) вбило (О. Гончар); Ми в'їхали саньми в аул Сани (інструментальний суб'єкт) в'їхали в аул (З. Тулуб); Вони йдуть стежкою до ставка Стежка (локативний суб'єкт) виводить їх до ставка (М. Стельмах); В лісі (локативний суб'єкт) тихо-тихо (М. Трублаїні); б) внаслідок об'єднання двох семантично елементарних речень в ускладнене просте, напр.: Шмідт запросив нас (обєктний суб'єкт) сідати (М. Трублаїні) Шмідт запросив нас + Ми сядемо; Очерет наказав команді (адресатний суб'єкт) включити мотор. (М. Трублаїні) Очерет наказав команді + Команда включить мотор; Історики (адресатний суб'єкт), шикуйсь! (О. Гончар) Командир наказав історикам + Історики шикуватимуться. Ускладнення суб'єктних синтаксем предикатними значеннями (причини, умови, мети, часу, допустовості та ін.) виникає внаслідок перетворення складнопідрядного речення у просте ускладнене. Пор.: Несподіванка приголомшила Марка (М. Стельмах) Марко був приголомшений, бо не сподівався; Гаяння (часу). ускладнює ситуацію (З газети) Якщо гаяти час, то ситуація тільки ускладниться; Робота (прес-секретаря) потребує підготовки (З газети) Щоб працювати прес-секретарем, необхідно добре готуватися; Гнітили його вечори (В. Дрозд) Коли вечоріло, він був пригнічений.

У третьому розділі "Морфологічні варіанти суб'єктних синтаксем" описано відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантичної категорії суб'єктності, досліджено транспозиційні відношення між суб`єктними формами; розглянуто предикати, з якими валентно пов'язані відмінки та прийменниково-відмінкові форми із суб'єктним значенням; з'ясовано лексичне наповнення суб'єктних відмінків; здійснено розподіл за рангами морфологічних варіантів суб'єктних синтаксем; досліджено частотність уживання непрямих суб'єктних відмінків у різних стилях сучасної української мови.

Семантична категорія суб'єктності має в сучасній українській мові спеціалізовані морфологічні засоби вираження. Морфологічні варіанти суб'єктних синтаксем нерідко корелюють з їх семантичними варіантами, а отже, із семантичними типами предикатів. У граматичній системі мови закріпилися ієрархічні відношення між суб'єктними формами. Суб'єктним відмінком першого рангу, тобто основним морфологічним варіантом суб'єктних синтаксем, виступає в сучасній українській мові називний відмінок. Крім основної функції суб'єкта дії, називний може виражати функції суб'єкта процесу, субєкта стану, суб'єкта якісної ознаки та ін. Для нього характерне поєднання з усіма валентними класами та семантичними типами предикатів, напр.:. лісник майстрував хату (О. Коломієць); Мохи ростуть (у лісах) ("Географія рослин з основами ботаніки”); Птиця стала білою. (В. Коротич); Все одно я люблю твої очі і волосся твоє сумне (В. Симоненко). Функція суб'єкта дії називного відмінка становить домінанту, навколо якої групуються інші різновиди суб'єктності. Називний у цій основній функції має ознаки активності й тісного звязку з дією.

У зв'язку з визначальним для відмінкової структури української мови суб'єктним транспозиційним спрямуванням відмінків (це зумовлюється актуальним членуванням речення, а саме закріпленням за називним відмінком функції теми) у суб'єктну позицію називного прямують усі непрямі відмінки та деякі прийменниково-відмінкові форми іменників, де набувають вторинної для них семантико-синтаксичної функції суб'єкта. Дослідження текстів різних стилів мови показали, що центральне місце серед непрямих суб'єктних відмінків посідає давальний відмінок (39,9 %), який найбільш поширений у

художньому, публіцистичному, розмовному стилях. На другому місці - орудний відмінок (36,2%), який найчастіше вживається у текстах наукового та ділового стилів. Далі йдуть знахідний (13,1%) та родовий (5,4%) відмінки. Периферійна роль у семантико-синтаксичній організації речення належить кличному відмінкові (3,4%), оскільки він передає складне адресатно-суб'єктне значення в поєднанні з дієсловами наказового способу (у комунікативному плані, навпаки, кличний прямує до ядра суб'єктної парадигми). Найпериферійнішими морфологічними варіантами суб'єктної синтаксеми є прийменниково-відмінкові форми, зокрема місцевий як прийменникове утворення (2%).

Непрямі суб'єктні відмінки та прийменниково-відмінкові форми перебувають у трансформаційних зв'язках із називним суб'єктним відмінком двоскладних речень, пор.: Гарикові не спалося (М. Трублаїні) Гарик не спав; Мене пройняла тривога (Р. Іваничук) Я затривожився; Грицем трусило (Б. Харчук) Гриць трусився; (Авелів) дарунок був прийнятий Богом (В. Сокіл) Бог прийняв Авелів дарунок; (Козацького) полку прибуло! (З газети) Козацький полк прибув; Зброї в підполковника не було (М. Стельмах) Підполковник не мав зброї. Конструкції із суб'єктною синтаксемою у називному відмінку є вихідними, речення із суб'єктами в непрямих відмінках наслідок різноманітних перетворень (трансформацій, модифікацій). Наведені вище вихідні та похідні речення виступають синтаксичними синонімами.

Давальний відмінок як морфологічний варіант суб'єктних синтаксем вживається у таких конструкціях: а) безособових (одноособових) односкладних у функції суб'єкта стану: Не читається Тані (О. Гончар); Мені. страшно (П. Загребельний); б) інфінітивних односкладних у функції суб'єкта стану-потенційної дії: Тобі вести людей (О. Гончар); Нам треба консолідувати суспільство (З газети); в) двоскладних у функції суб'єкта стану, рідше - суб'єкта якісної ознаки: Акторові сподобалася чудова кримська природа (З газети); Нікому ця жінка не належить (Р. Іваничук); Їй (Марині) притаманна рішучість ("Вітчизна”); г) двоскладних із подвійним синтаксичним зв'язком: Командир звелів Гарикові повернути важіль (М. Трублаїні) Командир звелів Гарикові + Гарик поверне важіль. Давальний відмінок в останньому випадку виражає складне значення адресатного об'єкта дії - потенційного суб'єкта дії.

Сферою поширення суб'єктної синтаксеми в орудному відмінку є такі типи речень: а) пасивні двоскладні: Постулат (Планка) був обґрунтований А. Ейнштейном ("Загальна хімія”); б) конструкції з предикативами на - но, - то: Місто залишено терористами (З газети); в) безособові дієслівні: Воду зривало вітром. (О. Гончар); Мироном затрясло (Б. Харчук); Дощем пахне (О. Коломієць); г) двоскладні, у яких предикат являє собою поєднання дієслова та абстрактного іменника, пор.: Сум заволодів нею (В. Шевчук) і Вона сумує. У наведених безособових реченнях суб'єктне значення орудного супроводжує семантика інструментальності.

Дослідження фактичного матеріалу, дібраного з різних стилів сучасної української літературної мови, переконує, що знахідний відмінок посідає важливе місце у сфері суб'єктної семантики. Він виступає: а) у безособових дієслівних конструкціях у функціях суб'єкта стану і об'єктного суб'єкта: Селім-Гірея морозило (Ю. Мушкетик); Якима. поранило (В. Дрозд); б) в односкладних реченнях із предикативами на - но, - то у функції суб'єкта результативного стану - об'єкта дії: Асфальт потрощено (І. Драч); в) у двоскладних реченнях з подвійним синтаксичним зв'язком: Я ж пам'ятаю його молодим (О. Іваненко) Я ж пам'ятаю його + Він був молодий (виражає складне суб'єктно-об'єктне значення); г) у двоскладних структурах типу В. Сосюру. приваблюють (великі поетичні) форми ("Історія української літератури”); Страх охопив пасажирів (М. Трублаїні). Предикат останнього речення складається з двох елементів: дієслова та абстрактного іменника у називному відмінку, пор.: Пасажири злякалися.

Родовий суб'єкта кількісної ознаки виступає у семантично елементарних реченнях із предикатами кількості: Їх було троє (П. Загребельний);. людей було мало (О. Іваненко). Зрідка в експресивних варіантах двоскладних речень уживається родовий партитивного суб'єкта: Народу зібралося - страх! (Є. Гуцало). Родовий суб'єкта відсутності/неіснування поширений у безособових конструкціях типу Нема грека. І немає скіфів (Л. Костенко), які є заперечними варіантами двоскладних речень буття з предикатами існування (є, був, буде, існує). Близькими до них є речення типу Ні воріт, ні тину (Б. Харчук). У конструкціях Краса України. лунає у пісні (М. Сингаївський); Наступ денікінців. змінює військову ситуацію (В. Стус) родовий виражає суб'єктно-атрибутивне значення.

Первинною семантико-синтаксичною функцією кличного є функція адресата вольової дії - потенційного суб'єкта дії при імперативі, напр.: Озвіться, мамо! (Є. Гуцало) Син попросив маму + Мама озветься. У реченнях типу Сину! Синоньку! Синочку! (П. Загребельний) кличний виступає конденсатом суб'єктно-предикатно-адресатної структури.

Прийменниково-відмінкові форми /у (в) + місцевий/, /у (в) + родовий/, /для + родовий/, /з + родовий/, /до + родовий/, /серед + родовий/, /з + орудний/, /між + орудний/, /за + орудний/, /на + знахідний/ та ін. набувають суб'єктного значення внаслідок переміщення їх із локативної (детермінантної, рідше прислівної) або обставинної (детермінантної) позиції у позицію суб'єкта, в якій вони виступають функціональними еквівалентами називного суб'єктного відмінка. Пор.: В Грекові. зринув гнів (Ю. Мушкетик) Грек розгнівався; У казармі було порожньо (З. Тулуб) Казарма порожня; В нього (Андрія) є сім'я (В. Дрозд) Він (Андрій) має сім'ю;. одне. для мене з'ясувалося ("Дніпро”) Я з'ясував одне;. з Груні буде справна хазяйка (К. Гордієнко) Груня буде справною хазяйкою; До мене підступив страх (Р. Федорів) Я злякався; Серед. . філософів немає одностайності у визначенні особливостей постмодернізму ("Філософія”) Філософи не одностайні у визначенні особливостей постмодернізму; З Лавріном коїлося дивне (Ю. Мушкетик) Лаврін був дивний; Перемога має бути тільки за нами (З газети) Ми маємо перемогти; Були між ними сварки (О. Гончар) Вони сварилися; Туга навалилася на мене. (П. Загребельний) Я затужив.

У четвертому розділі "Позиційні варіанти суб'єктних синтаксем" розглянуто суб'єктні синтаксеми у формально-синтаксичних позиціях підмета, керованого другорядного члена речення, дуплексива та комунікативних позиціях теми й реми; визначено типи і форми синтаксичних зв'язків між суб'єктними відмінками та присудком або головним членом односкладного речення; досліджено співвідношення формально-синтаксичного та актуального членування елементарного простого речення з його семантико-синтаксичною структурою (на матеріалі суб'єктних синтаксем).

Семантико-синтаксична структура речення значною мірою окреслює його формально-синтаксичну організацію. Семантико-синтаксична валентність предиката визначає кількісно-якісний склад необхідних для речення компонентів, а формально-синтаксична кваліфікація цих компонентів здійснюється на основі предикативного і підрядного зв'язків. Типовим формально-синтаксичним виявом, тобто основним формально-синтаксичним позиційним варіантом суб'єктної синтаксеми, є підмет, який поєднаний із присудком предикативним зв'язком. Цей зв'язок має свою специфічну форму - координацію, що поєднує в собі форми керування та узгодження. Присудок звичайно вимагає підмета у називному відмінку, а підмет визначає форми роду, числа та особи присудкового компонента, напр.: Люди творять свою історію ("Філософія”); Молодші школярі вірять у свого педагога ("Педагогічний пошук”); Українці не мали власної державності ("Політологія”). У спонукальних реченнях при імперативі підмет виражений формою кличного відмінка з адресатно-суб'єктним значенням. У такого кличного наявні типові для предикативного звязку елементи форми координації, пор.: За волю стань, юначе! (І. Нехода) і За волю станьте, юнаки! У позиції підмета може перебувати також родовий партитивного суб'єкта в семантично неелементарних реченнях. Усунення типової для позиції підмета форми називного відмінка іменників пояснюється перенесенням у реченнєву структуру форми родового відмінка, що функціонує в реченнях із кількісно-іменними сполуками та деяких експресивних конструкціях, пор.: Шестеро гребців. працювали веслами (М. Трублаїні) Гребці працювали веслами + Гребців було шестеро;. людей наїхало! (Б. Харчук) і Люди наїхали; Багато людей наїхало.

У граматичній системі мови суб'єктні синтаксеми, що мають форми непрямих відмінків, виступають у позиції лівобічного керованого другорядного члена речення відповідно до лівобічної семантико-синтаксичної валентності предикатів. Для української мови типовою є правобічна позиція керованого компонента, тоді як лівобічна звичайно стосується явищ координації. Лівобічна позиція керованого компонента виникає внаслідок відповідних трансформацій вихідних елементарних речень, напр.: Я сумний Мені сумно (Р. Іваничук). Суб'єктними синтаксемами у непрямих відмінках і прийменниково-відмінкових формах можуть керувати дієслова, прикметники, предикативні прислівники. Непрямі суб'єктні відмінки поєднуються з опорним словом здебільшого сильним підрядним зв'язком (його формою сильним керуванням), напр.:. Ользі стало недобре (А. Дімаров); Ліну. брала цікавість (О. Гончар). Порівняно слабкіший зв'язок простежуємо між суб'єктами у прийменниково-відмінкових формах та опорним словом: А з Добролюбовим було погано (О. Іваненко). Орудний субєкта пасивних конструкцій, як і орудний інструментальний активних, виступає у позиції слабкокерованого другорядного члена речення: (Безмежна Османська) імперія створена воїнами (ісламу) ("Дніпро”).

У позиції дуплексива (члена речення, що визначається на основі подвійного синтаксичного зв'язку) перебуває: а) синтаксема у функції суб'єкта локативної дії або процесу - стану чи якісної ознаки, що має форму називного відмінка і вступає у синтаксичні зв'язки з обома компонентами подвійного присудка (дієслівним та прикметниковим), напр.: Володя повернувся. веселий. (О. Іваненко) Володя повернувся + Володя був веселий; б) синтаксема у функції об'єкта дії-суб'єкта стану, що має форму знахідного відмінка та перебуває в підрядному зв'язку з дієсловом і вторинному предикативному зв'язку з прикметниковим предикатом, напр.: Його випустили роздягненим. (Б. Харчук) Випустили його + Він був роздягнений; в) синтаксема у знахідному або давальному відмінку, що виражає значення адресатного об'єкта дії - потенційного суб'єкта дії і перебуває у подвійному синтаксичному зв'язку з дієсловом (присудком) та інфінітивом (вторинним присудком), напр.:. Сирота вблагав мене піти до Черкеса. (П. Загребельний) Сирота вблагав мене + Я піду до Черкеса; Стах наказав йому (Левкові) підтримувати вогонь (М. Трублаїні) Стах наказав йому + Він підтримуватиме вогонь.

У системі мови симетричне співвідношення між формально-синтаксичною та семантико-синтаксичною структурами простого речення є показовим, хоча явище асиметрії реально трапляється в мовленні досить часто. Симетричність обох структур виявляється в тому, що в позиції підмета у типових випадках перебуває суб'єктна синтаксема. Якщо у підметовій позиції виступають інші синтаксеми, то формальна і змістова структури є асиметричними, напр.: Матері не подобається невістка (Б. Харчук); Яворові сниться Яворина. (Д. Павличко); Султанові потрібні слуги (Р. Іваничук); Будівлі належать державі (П. Загребельний); Володею оволоділа радість (Ю. Мушкетик); Петра брало нетерпіння (Б. Харчук).

Порівняно з формально-синтаксичним членуванням речення семантико-синтаксичне має тісніші зв'язки з актуальним. Для суб'єктної синтаксеми типова комунікативна позиція теми, для предикатної - позиція реми, напр.: Гриць/ допомагав братові (Б. Харчук). У таких випадках простежуємо симетричність обох структур. За відповідного комунікативного завдання суб'єктна синтаксема може пересуватися у позицію реми. Цьому сприяють такі засоби: а) логічний наголос, що падає на суб'єкт; б) пауза перед суб'єктною синтаксемою; в) частки не, і (й), тільки, лише, навіть, саме при суб'єктному компонентові; г) повторення слова, що виражає суб'єктну функцію, напр.: А в лісопарку/ соловї (І. Муратов); В наших селах жили / не тільки українці (П. Загребельний). Якщо тема не збігається із суб'єктом, а рема з предикатом, актуальне членування не відповідає семантико-синтаксичному.

У висновках узагальнено результати дослідження. Відзначено, що суб'єктна синтаксема є центральною субстанціальною синтаксемою елементарного простого речення. Семантичні типи предикатів визначають такі семантичні варіанти суб'єктних синтаксем, як суб'єкт дії, суб'єкт процесу, суб'єкт стану, суб'єкт якісної ознаки та суб'єкт кількісної ознаки. Семантико-синтаксична категорія суб'єктності має спеціалізовані морфологічні засоби свого вираження, серед яких основними є називний і давальний відмінки, проміжну ланку займають орудний, знахідний та родовий відмінки, периферійну прийменниково-відмінкові форми іменників. У семантичному плані кличний відмінок перебуває на периферії суб'єктної парадигми, у комунікативному - прямує до центру. Підмет є типовим формально-синтаксичним, а тема - комунікативним виявами суб'єктних синтаксем. Рідше суб'єкт виступає у формально-синтаксичних позиціях лівобічного керованого другорядного члена речення і дуплексива та комунікативній позиції реми.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Про категорію суб'єктності у семантико-синтаксичній структурі простого речення // Науковий вісник Волинського державного університету: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - Вип.1. Луцьк, 1996. С.134-140.

2. Знахідний відмінок як морфологічний варіант суб'єктної синтаксеми у семантично елементарних та ускладнених простих реченнях // Наукові записки аспірантів: Зб. наук. праць. - Вип.2. Луцьк, 1997. - С.49-53.

3. Типи предикатів і їх вплив на семантичні властивості суб'єктних синтаксем // Суспільствознавчі науки та відродження нації: Зб. наук. праць. - Луцьк, 1997. - С.92-94.

4. Семантичні процеси ускладнення субєктних синтаксем у простому реченні // Науковий вісник ВДУ: Журнал. - Луцьк: Вид-во Волинського держуніверситету "Вежа”, 1997. - № 12. - Словянська філологія. - С.35-36.

5. Співвідношення семантико-синтаксичного та формально-синтаксичного членування простого речення із субєктними синтаксемами // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип.4. Донецьк: Вид-во Донецьк. ун-ту, 1998. С.59-63.

6. Особливості давального суб'єкта в інфінітивних конструкціях // Матеріали XLII наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк: Вид-во Волинського держуніверситету "Вежа”, 1996. - Ч. II. - С.144.

Анотація

Межов О.Г. Субєктні синтаксеми у структурі простого речення. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 українська мова. Інститут української мови НАН України, Київ, 1998.

У дисертації проведено системне дослідження субєктних синтаксем у семантично елементарному та неелементарному простому реченні. Виділено семантичні різновиди субєктних синтаксем залежно від семантичних типів предикатів. Описано відмінкові та прийменниково-відмінкові засоби вираження семантико-синтаксичної категорії субєкта. Розглянуто позиційні варіанти субєктних синтаксем.

Ключові слова: синтаксема, субєктна синтаксема, предикат, семантико-синтаксична валентність, семантично елементарне просте речення, семантично неелементарне просте речення, семантико-синтаксичне відношення, синтаксичний звязок, член речення, іменник, відмінок.

Межов А.Г. Субъектные синтаксемы в структуре простого предложения. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1998.

В диссертации проведено системное исследование субъектных синтаксем в семантически элементарном и неэлементарном простом предложении. Выделено семантические разновидности субъектных синтаксем в зависимости от семантических типов предикатов. Описано падежные и предложно-падежные средства выражения семантико-синтаксической категории субъекта. Рассмотрено позиционные варианты субъектных синтаксем.

Ключевые слова: синтаксема, субъектная синтаксема, предикат, семантико-синтаксическая валентность, семантически элементарное простое предложение, семантически неэлементарное простое предложение, семантико-синтаксическое отношение, синтаксическая связь, член предложения, имя существительное, падеж.

...