Польська фразеологія з ономастичним компонентом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 808.4(415.61)+808.4(413.13)

Польська фразеологія з ономастичним компонентом

10.02.03 - словянські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Кравчук Алла Миколаївна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі словянської філології Львівського державного університету імені ІванаФранка Міністерства освіти України

Захист відбудеться "26" жовтня 1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01. для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано "23" вересня 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук Н.Г.Озерова

АНОТАЦІЯ

Кравчук А.М. Польська фразеологія з ономастичним компонентом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.03 - словянські мови. - Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Київ,1999.

Дисертацію присвячено питанням семантики власної назви в складі фразеологізму та проблемі співвідношення національного й інтернаціонального в ономастичній фразеології. Встановлено, що ономастичний компонент фразеологічної одиниці зберігає семантичні звязки з відповідним онімом у мові й мовленні і завдяки цьому мотивує значення фразеологізму. Семантична вага власної назви в загальному фразеологічному значенні залежить від специфіки її ономастичного розряду й від ступеня ідіоматичності фразеологізму. Національні й інтернаціональні ознаки фразеологізмів не обовязково зумовлені характером ономастичного компонента. Фразеологічні одиниці з міжнародними власними назвами біблійного й античного походження можуть відзначатися національними особливостями, а звороти з національно забарвленими онімами, накладаючись на спільні для багатьох мов структурно-семантичні моделі, мають інтернаціональні ознаки.

Ключові слова: фразеологічна одиниця, власна назва, ономастичний компонент, структурно-семантична модель.

АННОТАЦИЯ

Кравчук А.Н. Польская фразеология с ономастическим компонентом. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.03 - славянские языки. - Институт языкознания им. А.А. Потебни НАН Украины, Киев,1999.

Диссертация посвящена вопросам семантики имени собственного в составе фразеологических единиц польского языка, а также проблеме соотношения национальных и интернациональных признаков польской и украинской фразеологии с ономастическим компонентом. В диссертации разработана методика семантического исследования ономастического компонента фразеологической единицы в двух аспектах: с точки зрения его отношения к этимону - соответствующему ониму в языке и речи, а также в связи с его участием в формировании общего значения фразеологизма. Установлено, что имя собственное в роли компонента фразеологической единицы сохраняет определенную семантическую связь с этимоном, вследствие чего возможна мотивация фразеологического значения. В системе языка и в конкретном речевом акте имя собственное может обладать семами "имя"/"название", "человек" ("мужчина", "женщина"), "животное", "населенный пункт" и др. (соответственно значению родового апеллятива), а также семантическими признаками национально-этнической принадлежности, возраста (в зависимости от разряда онима) и функционального поля - коммуникативной сферы функционирования имени собственного. Подобные элементы значения сохраняются именем собственным в составе фразеологической единицы, формируя и мотивируя общую фразеологическую семантику. Удельный вес ономастического компонента в общей семантике фразеологизма зависит от степени идиоматичности последнего, а также от специфики ономастического разряда имени собственного. Наиболее существенная семантическая нагрузка присуща антропонимам (особенно фамилиям) и топонимам во фразеологических каламбурах и метафорически переосмысленных фразеологизмах. Семантически ослабленными во фразеологии преимущественно бывают личные имена и оттопонимические прилагательные, а также все разряды факультативных онимов-компонентов фразеологизмов. Наличие в структуре фразеологической единицы интернационального либо национально окрашенного онима не является достаточным показателем ее, соответственно, интернациональной или национальной принадлежности. В процессе развития польского и украинского языков традиционно причисляемая к интернациональному фонду фразеология с именами собственными античного и библейского происхождения постепенно приобрела в каждом из них национальные черты. При сопоставлении подобных польских и украинских фразеологизмов обнаруживается не только различие формально-структурного плана, но и смысловая нетождественность. Из этого следует, что генетически общее фразеологическое наследие ассимилируется каждым языком и на уровне структуры, и на уровне национальной культуры. В свою очередь, во фразеологическом фонде польского и украинского языков существуют фразеологические единицы с национально окрашенными именами собственными, характеризующиеся интернациональными признаками. Такие фразеологизмы построены по образцу присущих многим языкам структурно-семантических моделей. Несмотря на наличие локального онима, они международны по характеру структурации на основании общечеловеческого закона подобных метафорических ассоциаций. Имена собственные в составе фразеологизмов интернациональных структурно-семантических моделей, с одной стороны, выполняют функцию национальных маркеров фразеологических единиц, а с другой - являются обобщающими логико-семиотическими знаками универсального характера. В связи с этим представляется невозможным четкое разграничение интернациональных и национальных элементов построенной по общим моделям ономастической фразеологии. Сочетание разнотипных (интернациональных и национальных) признаков в пределах фразеологии с именами собственными, моделируемой по международным образцам, а также содержащей международные (библейские, античные и заимствованные из мировой истории и литературы) онимы, позволяет считать эти фразеологические единицы фактами периферийной области интернационализации. Сосредоточение значительного количества анализируемых фразеологизмов в интернациональной периферии свидетельствует о нетождественности польской и украинской языковой картины даже в наиболее общей части фразеологического фонда сопоставляемых языков. Предпринятое в диссертации исследование семантической реализации имени собственного в составе фразеологической единицы и его участия в формировании национальных и интернациональных признаков фразеологии направлено на решение дискуссионных фразеологических и общеязыковых проблем, а также на расширение прикладного применения анализируемого фактического материала в учебной и лексикографической практике.

Ключевые слова: фразеологическая единица, имя собственное, ономастический компонент, структурно-семантическая модель.

SUMMARY

Kravchuk A.M. The Polish Phraseology with the onomastic component. - Manuscript.

Thesis to obtain the scientific degree of the phylological sciences candidate in speciality 10.02.03 - slavonic languages. - The O.O.Potebnya Institute of Linguistics, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

The thesis is devoted to the semantic questions of the Proper Name in the phraseologism composition and to the problem of national and international in the onomastic phraseology. It's discovered that the onomastic component of the phraseological unit preserves the semantic links with the corresponding Proper Name in the speech and language and due to that it motivabes the meaning of the phraseologism. The semantic meaning of the Proper Name in the general phraseological meaning depends on the peculiarities of its onomastic catagory and on the degree of the phraseologism idiomacy. The national and international features of phraseologisms are not always conditioned by the character of the onomastic component. The phraseological units with the international Proper Names of Bible and antique origin may be characterised by national peculiarities, and expressions with nationally marked Porper Names, coinciding with common for many languages structural-semantic models, have international features.

Key words: the phraseological units, the Proper Name, onomastic component, structural-semantic model.

фразеологія ономастичний марокваність

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасних лінгвістичних дослідженнях спостерігається виразна тенденція до виявлення мовних явищ, повязаних із національною самобутністю лінгвоспільноти, та їх всебічний аналіз. Обєктом такого зацікавлення є фразеологія, а особливо та її частина, що містить національно маркований компонент - власну назву (ВН). Вивчення фразеологічних одиниць (ФО) з ономастичним компонентом дає змогу, з одного боку, простежити особливості закріплення в мові національно-культурних реалій, з іншого - зробити узагальнення теоретичного характеру з приводу окремих не до кінця зясованих проблем фразеології та ономастики.

Актуальність теми дослідження полягає насамперед у зверненні до лінгвокультурно маркованого матеріалу, аналіз якого допомагає поглибити розуміння ряду дискусійних проблем мовознавства, як наприклад: природа компонента ФО та його роль у мотивації фразеологічного значення; семантичний статус ВН; співвідношення категорій національного й інтернаціонального в корпусі фразеології з ВН. Ці питання вже ставили й частково вирішували польські, українські й російські вчені (проблему семантики ВН розглядали Е. Гродзінський, Г. Гурнович, І. Домбська, Е. Жетельська-Фелєшко, А. Заремба, Ю.О. Карпенко, А.П. Критенко, П.П. Чучка, В.І. Болотов, О.В. Суперанська; значення та роль компонента ФО аналізували М. Гроховський, А.М. Левицький, А. Пайдзінська, М.Ф. Алефіренко, В.М. Білоноженко, І.С. Гнатюк, В.П. Жуков, Т.В. Мітіна, А.Д. Райхштейн; питання національно-інтернаціональних відношень у фразеології торкалися М. Басай, Й. Мацкевич, О.І. Чередниченко, Ю.П. Солодуб, Е.М. Солодухо, Л.І. Степанова). Проте загальноприйнятих теоретичних підходів до вказаних проблем у сучасній славістиці не вироблено. Особливо ж обмежено розглядають цю проблематику на матеріалі ФО з ономастичним компонентом. У статтях, присвячених ономастичній фразеології (Я. Адамовський, К. Длугош, Л. Краєвський, С. Роспонд, Л.Г. Скрипник, Є. Тредер, Б.М. Ажнюк, Н.А. Москаленко, Н.П. Щербань), учені дають переважно загальний оглядовий опис досліджуваного матеріалу або висвітлюють його частково, відповідно до обраного аспекту. У польській мові ономастичні ФО описані з точки зору їх етимології (А. Даровський, Ю. Кшижановський) і нормативності вживання (праці С. Бомби), однак ФО з компонентом-ВН в порівняльному плані досліджені дуже мало, а праць, присвячених зіставленню польсько-українського матеріалу, взагалі немає.

Мета дисертаційного дослідження - визначити особливості семантики ономастичного компонента польських ФО, зясувати його роль у мотивації фразеологічного значення, а також виявити співвідношення національного та інтернаціонального в польських ономастичних ФО порівняно з українськими.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначення корпусу польської фразеології з ономастичним компонентом (відповідно до широкого розуміння терміна "фразеологічна одиниця");

- виявлення семантичних ознак ВН в мові, мовленні та як компонента ФО;

- простеження механізму мотивації загального фразеологічного значення семантикою оніма-компонента ФО;

- опис питомої ваги ВН в загальній семантичній структурі ФО;

- виявлення структурної та значеннєвої специфіки польських й українських ФО з інтернаціональним онімом;

- аналіз структурно-семантичних моделей польської та української ономастичної фразеології;

- встановлення рівня національної маркованості ФО спільних структурно-семантичних моделей залежно від виду ВН;

- розподіл польської та української фразеології з ВН за належністю до інтернаціонального ядра та периферії.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з напрямом наукової роботи кафедри словянської філології Львівського державного університету імені Івана Франка. Матеріали та результати дослідження використовуються в ході опрацювання членами кафедри науково-дослідної теми "Методи та принципи укладання українсько-іншомовнословянських тематичних словників", при укладанні українсько-польського фразеологічного словника, а також у роботі наукового студентського семінару "Словянська фразеологія".

Обєктом дослідження є семантика ВН у польських ФО та роль онімів у формуванні національних та інтернаціональних ознак фразеології.

Матеріалом для дослідження стали ФО з іменниковими ономастичними компонентами та похідними від ВН прикметниками. Фразеологізми вилучено з фразеологічних, тлумачних і ряду спеціальних польських й українських словників, а також із довідників та видань пареміографічного характеру. Проаналізовано понад 4 тисячі польських ФО, до складу яких входить більше 1 тисячі ВН - антропоніми (імена, прізвища, рідше - андроніми, прізвиська та псевдоніми), топоніми (ойконіми, урбаноніми, хороніми, ороніми, гідроніми), зооніми, космоніми, хрононіми, хрематоніми, етноніми (питання належності останніх до ВН зясовуємо окремо).

Термін "фразеологічна одиниця" розуміємо широко: він охоплює не лише ідіоми (фразеологічні зрощення й фразеологічні єдності), фразеологічні сполучення, різного роду порівняльні звороти, а й прислівя, приказки, прикмети, крилаті вислови, тобто всю різноманітність стійких відтворюваних словесних комплексів (крім термінологічних), які містять у своїй формальній структурі ВН.

Методи дослідження. Як основний прийом інтерпретації мовних явищ застосовуємо метод логічного опису, при встановленні внутрішньоструктурних особливостей семантики ФО - компонентний аналіз, при зіставленні польської та української фразеології - порівняльний метод і метод структурно-семантичного моделювання.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в дослідженні недостатньо вивченого в теоретичному плані матеріалу. Аналіз польської фразеології з ономастичним компонентом у всьому її обсязі проведено вперше. Серед наукових опрацювань ономастичної фразеології немає робіт, присвячених зіставленню польсько-українського матеріалу. В польській лінгвістиці відсутні теоретичні праці з проблем ономастичної фразеології в аспекті внутрішньоструктурної специфіки значення ФО. У дисертації дістала подальший розвиток і ґрунтовне підтвердження широким фактичним матеріалом висунута в окремих мовознавчих дослідженнях останніх років (Л.І. Степанова, М. Басай, В. Хлєбда) теза про національну специфіку деяких ФО з ономастичним компонентом античного та біблійного походження. Здійснено опис ономастичної фразеології польської та української мов шляхом її структурно-семантичного моделювання (у попередніх дослідженнях фразеологізми з ВН лише обмежено вводилися до описуваних структурно-семантичних моделей). Виявлено асистемні факти у сфері структурно-семантичного моделювання, які свідчать про національні особливості фразеотворення. Запропоновано нову методику аналізу семантики ономастичного компонента ФО, що дозволяє простежити наростання та спад семантичної активності ономастичного компонента ФО порівняно зі значенням етимона. Вчення про семантичний статус ВН у системі мови та мовленні спроектовано на фразеологічний рівень, результатом чого стало внесення доповнень до вирішення теоретичної проблеми мотивації фразеологічної семантики елементами значеннєвої структури окремих компонентів ФО.

Наукове та практичне значення роботи. Наукова цінність дисертації полягає в спробі вирішення актуальних теоретичних проблем словянської фразеології та ономастики. Результати дослідження, що розширюють межі розуміння семантичної сутності ВН й у ролі компонента ФО, і поза фразеологією, можуть бути використані в подальших працях з цієї проблематики. Запропонована в роботі методика аналізу семантики ВН в складі ФО, а також принцип опису співвідношення національних та інтернаціональних ознак польської та української фразеології з ономастичним компонентом можуть застосовуватися при дослідженні ономастичної фразеології інших мов. Матеріали й висновки дисертаційного дослідження можна використовувати при викладанні вузівських курсів "Лексика та фразеологія польської мови", "Теорія та практика перекладу", для спецкурсів і спецсемінарів з фразеології, ономастики й етнолінгвістики, при написанні навчальних посібників з польської мови й укладанні одно- та двомовних фразеографічних і пареміографічних видань, спеціальних словників (лінгвокультурознавчого, словника "фальшивих друзів перекладача", польсько-українського словника ономастичної фразеології та ін.).

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри словянської філології Львівського державного університету імені Івана Франка та на засіданні Відділу західно- й південнословянських мов Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Основні результати дисертаційної роботи оприлюднено на V, VI, VII й VIII Міжнародних славістичних колоквіумах (Львів, травень 1996р., травень 1997р., травень 1998р., травень 1999р.), Міжнародній конференції "Мова. Культура. Взаєморозуміння" (Львів, січень 1997р.), Міжнародній славістичній конференції памяті професора Костянтина Трофимовича (Львів, квітень 1998р.), Міжнародній науковій конференції "Українська філологія: школи, постаті, проблеми" (Львів, жовтень 1998р.), Наукових читаннях на пошану Теофіля Комаринця (Львів, квітень 1997р.), а також на звітних конференціях викладачів й аспірантів Львівського державного університету імені Івана Франка.

Основний зміст дослідження розкрито в 9 публікаціях, з них - у 6 статтях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 251 сторінка складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (445 найменувань), чотирьох додатків (список використаних джерел та додатки займають 72 сторінки).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначено мету, завдання, структуру та обсяг дисертації, її практичне значення, актуальність і новизну дослідження.

У першому розділі дисертації "Семантика власних назв у фразеології" розглядаємо особливості значеннєвого прояву ВН у ролі компонента ФО. Аналіз здійснюємо у двох аспектах: з погляду звязку семантики оніма-компонента ФО із семантикою оніма-етимона (відповідної ВН у вільному вживанні), а також з точки зору семантичної ваги ономастичного компонента в загальній значеннєвій структурі ФО.

Перший аспект вимагає зясування семантичної специфіки ВН поза фразеологією - на рівні мови (системи знакових одиниць) та мовлення (комунікативного застосування цих одиниць). Незважаючи на те, що проблемі семантичного статусу ВН присвячено чимало наукових праць у польській та східнословянській лінгвістиці, питання про ВН як значеннєво наповнену чи асемантичну досі залишається до кінця не зясованим. Різноманітність поглядів на семантичну природу ВН зумовлена як складністю самого обєкта аналізу, так і неадекватним трактуванням терміна "значення", змішуванням мовного та мовленнєвого рівнів аналізу, неоднорідністю семантичної структури різних видів ВН. Є підстави говорити про недостатню опору деяких власне мовних досліджень на належну логіко-філософську базу. Коротко зупиняючись на цих проблемах, обґрунтовуємо в роботі своє розуміння семантичного статусу ВН. Схиляємося до поглядів тих учених, котрі вважають, що ВН має значення. Залишаючи поза увагою нечисленні явища нетипової, асистемної ономастичної номінації, доходимо висновку про наявність у ВН, крім суто знакової, глибшої інформації. На рівні мови ця інформація повністю накладається на те поняття (значення), яке має родова апелятивна назва (наприклад, "чоловік" або "жінка" - для антропонімів, "населений пункт" - для ойконімів, "тварина" - для зоонімів та ін.). Крім того, на мовному рівні ВН може мати й інші характеристики, що виводяться з мовно-структурного оформлення оніма (можливі формальні показники етнічно-національної належності (в топонімах та антропонімах); статі (в особових іменах, рідше - в прізвищах), віку (переважно в особових іменах)). До того ж кожне загальне значення ВН, на відміну від відповідного значення родового апелятива, доповнюється компонентом "імя" (людини), "прізвище" (людини), "назва" (міста), "назва" (сузіря) тощо. У структурі значення ВН, крім системних мовних сем, існують численні мовленнєві семи, яких ВН набуває в процесі комунікації. Виходячи за рамки парадигматики та повязуючись із конкретним обєктом, ВН актуалізується в конкретному контексті й наповнюється ситуаційною семантикою (при цьому активізуватися може й один із елементів системного значення). На рівні мовної системи структура значення ВН впорядковується в основному ономастичними полями (типами), а на рівні мовлення вона утворює функціональні поля - позамовні сфери функціонування. Наприклад, для міста такими сферами можуть бути "центральність - периферійність" (Київ -"столиця"), "час існування" (Київ -"старовинне місто"),"зовнішній вигляд" (Київ - "мальовниче місто"), для антропоніма - поля сімї, професійної діяльності, інтересів, внутрішніх якостей, зовнішніх ознак тощо. Конкретний мовленнєвий контекст показує, яке функціональне поле ВН (а також повязане з ним значення ВН) актуалізується.

Потрапляючи до складу ФО, онім, на нашу думку, не розриває повністю звязків з мовними та мовленнєвими семами. Більшість дослідників ономастичної фразеології (В.М.Мокієнко, О.Ф.Кудіна, Г.П.Лошак) стверджує, що в складі ФО онім набуває апелятивного змісту, а прихильники парадигматичної асемантичності онімів (Р.І.Охштат, Л.І.Степанова) уточнюють, що з безпоняттєвого знака на рівні мови ВН перетворюється в апелятив на рівні фразеології. Таке трактування семантичних трансформацій у межах оніма при його входженні у ФО здається нам надто спрощеним. Вважаємо, що ВН в складі ФО зберігає, принаймні частково, ті значення, якими характеризується й на рівні мови, й на рівні мовлення. Наше припущення, не заперечуючи результатів попередніх досліджень ономастичної фразеології, доповнює їх, виходячи з прийнятих нами поглядів на особливості значення ВН в парадигматиці та синтагматиці.

Актуалізоване мовленнєве значення оніма, одиничне за природою, може повністю переходити на ономастичний компонент ФО. Наприклад, ойконім Відень у функціональному контексті на зразок Поталанило здобувати освіту в самому Відні має сему "престижний осередок освіти"; ця ж сема лежить в основі польської ФО Gіupi i w Wiedniu rozumu nie kupi. У мовленнєвому контексті Po drodze do Warszawy zatrzymamy siк w Kozienicach ойконіми мають просторові значення: Kozienice - "ближчий пункт", Warszawa - "дальший пункт". Ці ж значення організовують і мотивують ФО Dopiero Kozienice, a ty juї pytasz o Warszawк, що вживається у відповідь на чиюсь нетерплячість і бажання прискорити події. Значення "неостаточне визнання чиєїсь правоти або провини", яке має ФО Obaczymy, co na to Czaplic, пояснюється мовленнєвим функціонуванням антропоніма Czaplic у соціальному полі професійної діяльності (букв. "побачимо, що на це юрист").

На рівні мови більшість ВН унаслідок впливу певних номінаційних традицій зосереджує на собі принаймні такі значеннєві ознаки, як належність до ономастичного поля (Андрій, Andrzej - "людина", Гривко, Burek - "тварина", Очаків, Piсczуw - "населений пункт"), до етнічної спільноти (Андрій - "українець", Андрєй - "росіянин," Анджей - "поляк", Андре - "француз"), а також евентуальні - наприклад, вказівку на громадянський статус (Петриха, Maжkowa - "дружина"), на вікові особливості (Петрик, Pietruњ - імовірно, "дитина"). Ці семи, а також власне ономастичне значення "імя" ("назва") здатні організовувати ФО й мотивувати її семантику. Так, фразеологічне значення "нерозторопна людина", яке мають ФО Wojtku, jak ci na imiк; Zgadnij [,Maжku], jak mojej Kaњce na imiк, можна мотивувати саме тим, що розумна людина легко кваліфікує слова Wojtek, Kaњka як "імена", а, відповідно, нездатність людини усвідомити ці слова як імена свідчить про відсутність інтелектуальних здібностей. У ФО Jeszcze tego nikt nie sіychaі, їeby babie byіo Michaі, що означає "абсурдність, надуманість, несправжність якихось явищ", антропоніми активізують парадигматичне значення статі, внаслідок чого здійснюється мотивація загального фразеологічного значення. У ФО, образи яких побудовані на основі зіставлення вікових ознак людини, оніми виступають у специфічних мовних формах з демінутивними словотворчими засобами, наприклад: Czego siк Jaњ nie nauczy, Jan nie bкdzie umiaі; Jak siк Jasiowi nie chciaіo, to Janowi tym bardziej (Jan - "дорослий", Jaњ, Jasio - "дитина"). У складі ФО деякі з поширених у певному мовно-національному колективі імена означають представника цієї спільноти й, набуваючи властивих відповідній нації семантичних конотацій, мотивують фразеологічне значення. Найчисленніше представлені в польській фразеології єврейські імена, які в кожній із ФО, крім позначення національної належності, характеризуються додатковою конотативною ознакою, що її приписують євреям, наприклад: bogaty jak Berek; Caіuje Moњka w brodк i w kumy go prosi ("позичає гроші"), де Berek, Mosiek - "єврей"; "багатий". ФО можуть бути побудовані за зразком іншомовних антропонімічних моделей - наприклад, французької (graf de Socha; hrabia de Golis/de Mortus - ірон. "дрібна шляхта"), давньогебрайської (Potockes umnes, Czarnoryskes dumnes, Radziwiііes zaіawiіes, Maіachowskes pikes). Мовною практикою закріплюється соціальна вартість певних антропонімних назв. У ФО, відповідно, відображена давня соціальна диференціація ВН, яка мотивує семантику ФО на зразок: Nie janaj/piotraj mi, bom ja -ski/-cki; szlachcic Skicki.

Отже, відмовляючись від категоричного розмежування ВН як безпоняттєвого знака в мові й апелятизованого поняття у фразеології, вважаємо, що й із мови як системи, й із конкретно реалізованого мовленнєвого контексту ВН може переносити ознаки у ФО. Ці ознаки є визначальними у формуванні фразеологічного значення одиниці, до якої ВН входить як компонент.

Другий аспект семантики ВН у фразеології - питому вагу ономастичного компонента у формуванні значення ФО - досліджуємо, проаналізувавши існуючі у фразеології погляди на семантичний статус компонента ФО. Погоджуючись із висловленою в численних працях тезою про залежність семантичної самостійності компонентів від ступеня ідіоматичності ФО, розглядаємо особливості значеннєвої реалізації різних видів ВН у фразеології. З цією метою розробляємо методику аналізу семантичного прояву онімів у фразеології. Якщо схематично представимо можливі шляхи реалізації семантики ВН у фразеології, то картина вимальовується в межах двох полюсів: верхнього - з максимальною семантичною насиченістю ВН та нижнього - з максимальним ступенем її десемантизації. Зростання семантичної активності ономастичного компонента ФО простежуємо від метафоричних ФО (Bismark w spуdnicy - "енергійна владна жінка") та метонімічних (wyprawiж siк na Brуdno - "померти", Brуdno - назва кладовища) до каламбурних (Widziaіem њwiniк w Aksamitach/Gronostajach chodz№c№), а її спад - від ФО з мотиваційно нестрижневими онімами (Piкkna Kaњka, ale malowana) до ФО з факультативними ВН (siedem њwiatуw [i pуі Ameryki]) та від ФО з дейктично забарвленими онімами (Kaїda Agata ma swoje tarapata) до ФО з вузько дейктичною функцією (Ja o Pawle, a on o Gawle) і, врешті, до ФО з цілком десемантизованими онімами (fik mik Dominik - "легковажний або хитрий учинок"), серед яких мінімально порожніми в семантичному плані є ВН модальних вигукових зворотів (Do stu Maжkуw! - жартівливий прокльон). Дослідження особливостей фразологічної семантики ВН за розробленою ієрархічною схемою дає змогу оцінити питому вагу ономастичного компонента у формуванні значень ФО різних видів. У ФО зі стрижневим каламбурним, метонімічно й метафорично переосмисленим онімом останній відіграє провідну мотивуючу роль. Каламбурне обігрування найбільш властиве топонімам та антропонімам, метонімічний перенос - топонімам (особливо урбанонімам). У ролі іменних ономастичних метафор найчастіше виступають антропоніми та етноніми, а в ролі адєктивних й адвербіальних - топоніми й етноніми. У ФО дейктичного характеру, найчисленніше представлених антропонімною фразеологією (зокрема, ФО з іменами), оніми зберігають роль стрижневих компонентів, проте актуалізують лише вказівну функцію. Втрата домінантної мотивуючої ролі на користь неономастичних компонентів властива переважно антропонімам-іменам та прикметниковим адресним топонімам. У ролі факультативних виступають приблизно однаковою мірою всі аналізовані ономастичні компоненти, їхня мотивуюча роль у ФО зведена до мінімуму. У ФО високого ступеня семантичної монолітності, в яких виступають ВН усіх розрядів, ономастичний компонент переважно є стрижневим, однак його семантика невіддільна від загальної фразеологічної. Такі ФО становлять ідіоматичне ядро польської ономастичної фразеології. Серед модальних ФО відносна семантична самостійність властива топонімам та етнонімам у зворотах-прокльонах, тоді як антропоніми, виступаючи у висловах на позначення найрізноманітніших емоцій, повністю десемантизуються.

У другому розділі дисертації "Взаємодія національного й інтернаціонального в ономастичній фразеології", обґрунтувавши своє розуміння поняття інтернаціонального у фразеології, показуємо, яким чином у польській та українській ономастичній фразеології співіснують національні й інтернаціональні елементи. Наявність національного в інтернаціональному ілюструємо фразеологічним матеріалом, який мовознавці традиційно зараховують до інтернаціональної фразеології (за генетичним критерієм - Біблія; антична міфологія, історія, література; світова історія, література), а наявність інтернаціонального в національному - матеріалом, належність якого до інтернаціональної фразеології є дискусійним питанням (інтернаціоналізація фразеології внаслідок міграційних процесів і як результат незалежного розвитку в окремих мовах у зв'язку з універсальністю метафоричного сприйняття дійсності). Усупереч усталеним поглядам на ВН як на достатній показник інтернаціональної або національної належності ФО, вважаємо, що наявність у фразеологізмі оніма з визначеним статусом (інтернаціональним - у випадку антропонімів, топонімів біблійного й античного походження, а національним - у випадку власне польських чи українських антропонімів і локальних топонімів) не завжди визначає статус усього фразеологізму. ФО з античними й біблійними назвами можуть відзначатися національною своєрідністю, а національно марковані оніми здатні організовувати ФО, що накладаються на властиві багатьом мовам структурно-семантичні моделі й тому мають інтернаціональні ознаки.

При зіставленні біблійних, античних і запозичених зі світової історії та літератури ФО беремо до уваги: 1) фонетичні відмінності; 2) словотвірні відмінності; 3) морфологічні відмінності, що виявляються в: а) категорії роду; б) категорії числа; в) вербальних категоріях; 4) структурно-синтаксичні відмінності: а) квантитативні відмінності; б) морфолого- та лексико-синтаксичні відмінності; в) зміни порядку розташування компонентів (інверсія). Проілюструвавши формальні розбіжності, показуємо, чи проектуються вони на стилістичну й семантичну площини або ж наскільки суттєво відображають мовно-національну специфіку досліджуваних ФО. Якісні розбіжності компонентів (лексична варіантність) опиняються на межі виділення формальних і семантичних відмінностей. Показуючи зміни лексичного неономастичного компонента, визначаємо, яким чином їх можна кваліфікувати: чи лише як структурні, чи як зміни у відтінках семантики ФО. На семантичному рівні: 1) описуємо польські полісемантичні ФО та їх українські відповідники; вказуємо на повноту збігу фразео-семантичних варіантів; 2) порівнюємо польські та українські ФО, об'єднані за єдиною формальною ознакою - наявністю спільного оніма; зазначаємо, якими відмінними конотативними рисами наділені спільні оніми у фразеології кожної з мов; 3) наводимо приклади ФО, ономастичний компонент яких реалізується у фразеології лише однієї з мов, і на основі цього матеріалу робимо припущення про особливості мовних картин світу поляків та українців.

Аналіз показав, що навіть при нехтуванні відмінностями фонетичного оформлення ВН унаслідок їх традиційно різного перекладу та механічним позиційним ненакладанням компонентів польських та українських ФО, зумовленим відмінними нормами інверсування в польській та українській мовах, у зіставлюваних близькоспоріднених мовах зовсім незначна кількість ФО цілком збігається за структурою та семантикою, наприклад: sіuїyж Mamonie - служити Мамоні; od Adama zaczynaж - від Адама починати; mury jerychoсskie - ієрихонські мури. Формальні розбіжності досліджуваної польської та української фразеології зростають від мінімальних (наприклад, sodoma i gomora - содом/содома і гоморра - відмінності фонетична й морфологічного роду (у варіантній формі); s№d salomonowy - суд Соломона, jajko Kolumba - колумбове яйце - відмінності морфолого-синтаксичної структури; мафусаїлів вік - їyж matuzalowe lata - наявність в одній із мов ФО дієслівного деривата; кедр ліванський - wzniosіy jak cedr libaсski - імпліцитність/експліцитність вираження інформації) до максимальних (наприклад, невідповідність лексичних компонентів ФО, що зумовлює зміну або образних асоціацій (pуjњж do Abrahama na piwo - піти до Авраама кіз пасти), або стилістичного забарвлення ФО (piкtno kainowe - каїнова печать (арх.), stary Adam - ветхий Адам (арх.)), або семантичних відтінків ФО (zbrodnia kainowa - "братовбивство" та каїнове діло - "зрада, вбивство, жорстокі вчинки")). Специфіка зіставлюваної фразеології на формальному рівні полягає в переважанні в українських ФО над польськими інверсованих конструкцій, а також у домінуванні в іменних ФО української мови структур із прикметником (узгоджені означення), а в іменних ФО польської мови - структур з іменниковим генетивом (неузгоджені означення). Відмінні риси нерідко виходять за формальні рамки: наприклад, інверсовані конструкції впливають на піднесене стилістичне забарвлення й на наголошення властивості носія ознаки в українській фразеології. На особливу увагу заслуговують ті формальні зміни, які позначаються на семантиці зіставлюваних ФО, як наприклад: а) вплив словотвірного або морфологічного варіанта в одній із мов на зміну значення ФО (адамове ребро - і "жінки", і "спільна основа чогось", а адамові реберця - лише "жінки"; plaga egipska / plagi egipskie - "великі нещастя", та лише plaga egipska - "надокучлива особа"); б) розвиток в одній із мов дієслівних дериватів з якісною зміною семантики (іoїe Prokrusta; прокрустове ложе ("мірка, під яку щось підганяють") - лише укр. міститися на прокрустовому ложі ("задовольнятися чимось незначним"); в) вплив варіантного лексичного компонента в одній із мов на деформацію семантики ФО (rozwi№zaж wкzeі gordyjski - розрубати гордіїв вузол) або на ідентифікацію фразеологічного значення при полісемії ФО (praca/trud danaidowy - лише "марна праця", тоді як beczka Danaid - ще й "всепоглинаюча прірва" та "захланна людина"). Міжмовна невідповідність ФО на формальному рівні свідчить в основному про лінгвістичні особливості асиміляції генетично спільних ФО, а семантичні розбіжності вказують на їх національно-культурну адаптацію (наприклад, ієрихонська труба - "гучний голос", "шум"; tr№ba jerychoсska - "крикун", "пліткар", "дурень", "недотепа"; дотик Мідаса - "неприємна несподіванка"; dotkniкcie Midasa - "вміння вигідно обернути будь-яку справу; здатність до випадкового прибуткового підприємництва"). Розвиток різних конотацій спільного оніма в польській та українській фразеології свідчить про відмінності в сприйнятті біблійних та античних образів кожним народом. Наприклад, у свідомості українців Лазар, Катон, Янус наділені більш негативними рисами, ніж у свідомості поляків (співати/заводити/скорчити Лазаря ("жебракувати, прикидаючись нещасним") - biedny/goіy/opuszczony jak Јazarz; ставати в позу Катона ("брати на себе роль гнівного викривача") - katoсska cnota ("доброчесність"), nieugiкty jak Kato ("непохитний"); дволикий/дволиций Янус ("нещира, лукава, двоєдушна людина") - janusowe oblicze ("щось двобічне; щось двозначне; два аспекти якоїсь справи", "загадкове й мінливе обличчя")); винятково в польській мові Іуда є спокутувачем (діал. lazc jak Judosz), а Пілат в українській - наляканим (побілів як Пілат); не збігаються в зіставлюваних мовах фразеологічні портрети Адама та Єви. Про різний ступінь засвоєння спільної біблійної та античної спадщини свідчить значна кількість одиниць, що мають спільний онім, але різну структуру й значення, а також ФО, ВН яких засвоїлися фразеологією тільки однієї з мов. Виявлені відмінності дають підстави говорити про належність багатьох біблійних, античних і запозичених зі світової історії та літератури ФО до інтернаціональної периферії.

Для дослідження інтернаціональних ознак, властивих фразеології з національно забарвленим ономастичним компонентом, відштовхуємося від структурно-семантичної моделі, під якою, приймаючи за основу положення В.М.Мокієнка, розуміємо структурно-семантичний інваріант стійких сполук, який схематично відображає відносну стабільність їх форми та семантики. Оскільки польські та українські ФО накладаються на спільні для багатьох мов структурно-семантичні моделі, можемо говорити про інтернаціональні ознаки ФО з національно маркованими ВН.

Структурно-семантичні моделі будуються на основі типологічних і генетичних звязків у фразеології. У процесі незалежного фразеотворення або міграційних фразеологічних явищ у зіставлюваних мовах виникають спільні блоки ФО, серед яких вдається диференціювати одиниці з більшим або меншим проявом інтернаціональних і національних ознак. ВН у таких ФО є центром дихотомії "інтернаціональне - національне", оскільки на ній схрещуються дві протилежні тенденції - сепаратична й універсалізуюча: з одного боку, лінгвокультурно маркований онім здатний вирізняти ФО як національно забарвлену, а з іншого - онім у ролі компонента ФО є лише семіотичною позначкою: він втрачає звязок з початковим денотатом і починає узагальнювати, обєднуючи таким чином досліджувану ФО з іншими ФО своєї та зіставлюваної мови.

Орієнтуючись на попередні дослідження структурно-семантичних моделей (праці В.М.Мокієнка, А.О.Івченка, Ю.П.Солодуба, М.Басая, Й.Мацкевич), розрізняємо моделі, в яких збігаються конкретно-образна й логіко-семіотична форми реалізації (тип А), та моделі лише зі збігом логіко-сеімотичної форми реалізації (тип Б). При логіко-семіотичній реалізації моделі (тип Б) образна основа різномовних ФО не є ідентичною: вони можуть характеризуватися національною своєрідністю. У досліджуваній ономастичній фразеології ця специфіка проявляється передусім у національному забарвленні оніма. Так, латинський вислів Quod licet Jovi, non licet bovi, скалькований польською та українською мовами, має ряд форм із польськими й українськими онімами, що відзначаються національним колоритом. Проте ономастичні ФО, вміщені в рамках загальної моделі < що дозволене комусь, те не дозволене іншому >, ідентичні за значенням: як і латинський першовзірець, уживаються, щоб засудити чиїсь безпідставні претензії: А: Що дозволено Юпітеру, те не дозволено бику; Co wolno Jowiszowi, nie wolno woіowi; Co wolno Jowiszowi, nie wolno osіowi; Co siк godzi Jowiszowi, tego siк nie godzi osіowi; Б: Co wolno Bohuszowi, nie wolno Werbuszowi; Co wolno Baranowskiemu, nie wolno Kozіowskiemu; Co moїe pan Baranowski, tego nie moїe pan Kozіowski; Co wolno Radziwiііowi, to nie wolno Mikuciowi; Що можна пану, того не можна Йвану. Можливо, поштовхом до виникнення ФО з національними онімами були позамовні чинники місцевої локалізації, однак у плані переносного вживання, що насамперед важливо у фразеології, такі ФО подібні до інтернаціональних. З точки зору універсальності людського мислення подібна модель - активна й включає не лише ономастичні ФО, але й апелятивні, наприклад: Co wolno kozіowi, nie wolno osіowi; Co wolno wojewodzie, to nie tobie, smrodzie; Що попові можна, те дякові зась.

ФО спільних структурно-семантичних моделей, у яких збігаються логіко-семіотична та конкретно-образна форми реалізації, зараховуємо до інтернаціонального фонду фразеології, оскільки незначні розбіжності лексичного й граматичного характеру, що переважно не виходять за межі власне мовної структури, не є достатніми, на наш погляд, підставами для сумнівів щодо статусу ФО. При збігові лише логіко-семіотичної форми реалізації зявляються нові образи, зумовлені входженням національно забарвленого оніма. Такі одиниці не слід, на нашу думку, однозначно трактувати як інтернаціоналізми. Зважаючи, однак, на те, що вони накладаються на універсальну структурно-семантичну модель і виражають одне й те саме поняття, відводимо їм місце на периферії інтернаціональної фразеології.

У висновках викладено основні результати дисертаційного дослідження.

Проведене в дисертації комплексне дослідження польської ономастичної фразеології дало змогу уточнити її корпус, дослідити значення ономастичного компонента ФО. Аналіз семантики ВН як компонента ФО порівняно із семантикою етимона показав, що онім у складі ФО зберігає семантичні звязки з етимоном. Здебільшого ономастичний компонент відіграє роль визначального в плані мотивації значення елемента ФО. Тому він не лише зумовлює експресивність ФО і переважно буває маркатором її національної належності, а й безпосередньо впливає на фразеологічну семантику. Цей вплив можливий завдяки тому, що сам ономастичний компонент ФО має значеннєві характеристики, які, у свою чергу, зумовлені семантикою ВН в мові та мовленні. Питома вага ономастичного компонента у формуванні семантичної структури ФО варіюється за градаційною шкалою. Найбільш істотну семантичну інформацію несуть у ФО каламбурно обіграні ВН, а також метафорично й метонімічно переосмислені стрижневі ономастичні компоненти. Семантично послабленими є ВН у ФО з інформативнішими в смисловому плані неономастичними компонентами, а також факультативні ВН.

Результати дослідження семантики ВН у фразеології набули ґрунтовнішої ваги завдяки частковому введенню до аналізу українського фактичного матеріалу. Паралельні в польській та українській ономастичній фразеології семантичні процеси свідчать про те, що теоретичні основи семантичної реалізації оніма у фразеології носять універсальний характер (остаточно підтвердити цю тезу могло б зіставлення особливостей семантики ВН у фразеології інших, словянських і несловянських, мов).

Якщо при дослідженні внутрішньоструктурної специфіки значення ФО український матеріал слугував за додатковий, то при зясуванні національно-інтернаціональних відношень в ономастичній фразеології постала потреба системного введення українських ФО - корелятів польських одиниць. Зіставний аналіз польської та української фразеології з інтернаціональними онімами дав змогу простежити, яким чином кожна з мов засвоює досліджувані ФО на формальному та значеннєвому рівнях. Взаємовідношення інтернаціональних і національних ознак у польській та українській ономастичній фразеології можна проілюструвати розподілом ФО за належністю до інтернаціонального ядра та периферії. Ядрова інтернаціональна ділянка - це ФО з біблійними та античними ВН, які в семантичному та структурному плані збігаються в зіставлюваних мовах, а також ФО спільних структурно-семантичних моделей з інтернаціональними ВН при мінімальних відмінностях у лексико-граматичній будові. Інтернаціональна периферія містить неоднорідну з точки зору співвідношення інтернаціональних та національних ознак фразеологію. Сюди належать як семантично нетотожні ФО з ВН біблійного й античного походження, так і ФО з національно маркованою ВН, які накладаються на структурно-семантичні моделі, спільні для польської, української та інших мов.

Розгляд семантики ВН у складі ФО, а також національно-інтернаціональних відношень у фразеології з ономастичним компонентом дав змогу вирішити ряд лінгвістичних завдань теоретичного та практичного характеру.

Разом з тим варто відзначити, що у сфері досліджуваної проблематики залишається простір для докладнішого вивчення. Вартими уваги є функціональний та соціолінгвістичний аспекти фразеології з ономастичним компонентом, особливо цікавими в цьому плані були б результати порівняльних польсько-українських досліджень.

Крім того, подальше вивчення ономастичної фразеології інших, словянських і несловянських, мов дозволить уточнити й збагатити висновки про національні та інтернаціональні ознаки ономастичної фразеології, зясувати відмінності мовних картин світу різних етноспільнот, сприятиме вирішенню ряду інших (фразеологічних, ономастичних, а також загальномовознавчих) проблем.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Антична й біблійна ономастична фразеологія польської та української мов: контрастивний аспект // Slavia Orientalis. - 1999. - T.XLVIII. - №2. - S.239-253.

2. Що означають власні імена людей у фразеології // Нова педагогічна думка. - 1998. - №2. - С.61-65.

3. Проблеми зіставного вивчення української і польської фразеології (на матеріалі фразеологізмів з античними і біблійними власними назвами) // Нова педагогічна думка. - 1998. - №3. - С.67-70.

4. Проблема семантичного статусу власної назви в лінгвістиці // Нова педагогічна думка. - 1999. - №1. - С.88-92.

5. Русская ономастическая фразеология античного и библейского происхождения в сопоставлении с польской // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 1998. - №5-6. - С.54-56.

6. Польська фразеологія з іменами святих і назвами свят // Славістичні записки. - 1998. - №1-2. - С.5-8.

7. Семантизація ономастичного компонента польських усталених зворотів // Славістичні студії. - Львів: Наукове товариство ім.Шевченка,1997. - Т.1: Матеріали V-го Міжнародного славістичного колоквіуму (Львів, 14-16 травня 1996р.). - С.54-56.

8. Этнонимы в составе польских устойчивых оборотов // Язык. Культура. Взаимопонимание: Материалы международной конференции. - Львов: Львовский гос. ун-т, 1997. - С.116-119.

9. Омонімія у сфері польсько-української ономастичної фразеології // Матеріали міжнародної славістичної конференції памяті професора Костянтина Трофимовича: У 2т. - Львів: Літопис, 1998. - Т.1. - С.357-362.

Размещено на Allbest.ru