Соціофонетична варіативність сучасної німецької мови у Німеччині

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ IМЕНI ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 8011: 8017; 803.0: 801.15

Соціофонетична варіативність сучасної німецької мови у Німеччині

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Петренко Олександр Дем'янович

КИЇВ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі німецької філології Сімферопольського державного університету

Захист відбудеться “10” червня 1999 р. о “ 10 ” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському університеті іменi Тараса Шевченка за адресою: 252033, Київ, бульвар Шевченка, 14, актовий зал.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету іменi Тараса Шевченка.

Автореферат розіслано “7” травня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.ф.н. А.Д. Бєлова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Соціальна лінгвістика як один із розділів науки про мову багато в чому залежить як від розвитку соціуму в цiлому, так і від конкретних суспільних умов, які стимулюють проведення тих чи інших соціолінгвістичних досліджень. Говорячи про формування наукового напрямку в теорії сучасних літературних мов і соціолінгвістиці в аспекті їх варіативності на національному рівні, А.І.Домашнєв підкреслював той вагомий внесок, який зробили у розробку цих питань українські мовознавці, у першу чергу, Ю.О.Жлуктенко, О.І.Чередниченко, О.Є.Семенець, С.В.Семчинський, В.І.Карабан та ін.

Актуальність теми даного дослідження зумовлена зростаючою зацікавленістю лінгвістів проблемами стратифікації стилів, у тому числі вимовних, пошуком витоків звукових змін, спостереженню їх у динаміці. З'явилося чимало цікавих розвідок у галузі фоностилістики. Визначився новий напрямок соціолінгвістичних досліджень - соціофонетика. Сучасний період розвитку соціофонетики передбачає всебічне вивчення мовної варіативності, пов'язаної з різними соціальними ознаками носіїв мови, такими як належність до соціальної чи професійної групи, соцiальний статус мовця, сукупність соціальних ролей. Важливий вплив на фонетичнi особливостi мовлення здiйснюють професiя, стать, вік людини, а також зміни мовленнєвої поведінки у різні періоди життя. “Всі слова пахнуть професією, партією, певною людиною, генерацією, віком, днем і годиною. Кожне слово пахне контекстом і контекстами, в яких воно жило своїм соціальним напруженим життям”, - підкреслює М.М.Бахтін.? Стратифікаційному аналізу мовленнєвої поведінки інформантів, членів різних соціальних груп на вимовному рівні фактично не приділялось належної уваги, досить фрагментарно досліджувалися фонетичні особливості мови дітей, зміни вимовних особливостей мовців протягом кількох років їх життя.

Наукова новизна. Запропонована дисертація відкриває новий напрямок соціолiнгвiстичних досліджень - соціально обумовлену фонетико-фонологiчну варiативнiсть нацiональної мови як цiлiсної структури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у практиці соціолінгвістичних досліджень здійснено спробу визначення особливостей варіювання мовлення носіїв німецької мови Німеччини на рівні вимови з використанням ситуативно-стратифікаційного методу дослідження. У цій праці вперше на матералi сучасної нiмецької мови здійснено аналіз дитячого мовлення на фонетичному рівні, вперше виявляються диференційні ознаки мовців членів різних соціальних груп Німеччини у різноманітних комунікативних умовах спілкування відповідно до розподілу населення республіки на три верстви - вищу, середню і нижчу. У роботі встановлюються змінні правила реалізації німецьких голосних та приголосних у кількох соціолектах, у чоловічому, жіночому і дитячому мовленні, а також у окремих ідіолектах у різні періоди життя мовців (далi - аннолект вiд лат. annus - рiк).

Теоретична значущiсть дослідження полягає в тому, що в ньому розроблюється теорiя варiативностi нацiональної мови як цiлiсної структури в соцiальному контекстi на фонетико-фонологiчному рiвнi. Дисертація є внеском у розвиток теорії стилів, у тому числі вимовних, а також продовжує розробку теорії соціолекту, сексолекту, аннолекту, ідіолекту на фонетичному рівні. Теоретична цінність дисертації, її матеріалів і висновків полягає у подальшому розвитку і вдосконаленню вивчення норм німецької вимови на основі характеру взаємодії соціальних та мовних явищ, динаміки німецької звукової системи у синхронії. У роботі визначаються базові одиниці соціофонетики, демонструється комплексна методика сучасних соціофонетичних досліджень, проведення аналізу ряду вимовних форм з погляду теорії про мовні зміни у їхньому розвитку для встановлення тенденцій розвитку окремих елементів звукової системи німецької мови.

Мета та основні задачі дослідження. Головною метою дослiдження є вивчення фоностилістичної варіативності вимови (на сегментному рівні) представників різних соціальних груп населення Німеччини з метою опису вимовних особливостей окремих соціолектів за допомогою стратифікаційного методу. До задач роботи входить порівняння мовленнєвої варіативності носіїв німецької мови у Німеччині на рівні вимови, об'єднаних / розділених ознаками статевої належності (фонетичні особливості сексолекту/ів), віком (аннолекти), а також вивчення вимовних особливостей дитячого мовлення.

Предмет дослідження склала соціофонетична варіативність сучасної німецької мови Німеччини, а саме: реалізація сегментного складу мови залежно від соціальної ситуації спілкування (фоностилістичний аспект) і соціальних чинників - соціальний статус, стать і вік (стратифікаційний аспект).

Об'єкт і основні напрямки дослідження. Об'єктом вивчення і соціофонетичної стратифікації було мовлення носіїв сучасної німецької мови у Німеччині. Основними напрямками дослiдження у даному аспекті стали:

Вимовні особливості соціолектів школярів і студентів.

Вимовні особливості вчителів, лікарів, службовців середнього рангу і робітників промислових виробництв.

Вимовні особливості чоловіків і жінок (професорів, студентів, службовців середнього рангу, робітників промислових виробництв).

Вимовні особливості мовців, пов'язані зі зміною їх віку.

Вимовні особливості дітей.

Методика дослідження. Основними методами дослідження за всіма напрямками аналізу варіативності вимови стали два - ситуативний, тобто вивчення вимовних особливостей мовлення в різних ситуаціях (контекстах, умовах) спілкування (офіційних / невимушених) і пов'язаний з цим вібір мовцями певного стилю вимови, а також - стратифікаційний, який передбачає порівняння вимовних особливостей у межах окремих соціолектів, сексолектів, аннолектiв. Спостереження за мовленнєвою поведінкою інформантів проходило в умовах соціолінгвістичного експерименту, що передбачало використання наступних засобів і методів: дослідження в умовах невимушеного контексту, метод потайного запису, метод включеного спостереження, тести на суб'єктивну реакцію, порівняльно-зіставний метод.

Матерiалом дослідження стало мовлення 197 носіїв німецької мови, об'єднаних дією таких соціальних чинників, як належність до певної соціальної групи, стать і вік. Особлива увага в ході польових досліджень приділялась реалізації стандартних, розмовних і діалектних вимовних форм у мовленні інформантів. Аналіз проводився на сегментному рівні з використанням можливостей аудиторського методу.

Наукова достовірність. Це дослідження здійснено в період 1990 - 1998 рр. на території Німеччини. У соціологічному опитуванні, яке було проведене в межах цієї роботи, взяли участь 1600 громадян ФРН. Участь у збираннi матеріалів, їх систематизації, транскрибуваннi і аудиторському аналізі взяли близько 300 носіїв німецької мови, слухачів Iнституту іноземних мов землі Північна Рейн-Вестфалія, а також 12 викладачів-лінгвістів, які представляли різні університети Німеччини. Запис мовлення методом “потайного запису” здійснювався на міні-диктофон “SONY”-TGM 3 і був підданий соціофонетичному аналізу на стаціонарній аудіозаписувальнiй і відтворювальнiй апаратурі серії “YAMAHA”-GX-5. В роботі розглянуто 56 вимовних одиниць - голосних, приголосних, консонантних сполук, африкат і дифтонгів у різному позиційному оточенні у фоностилістичному аспекті (128180 реалізацій); 26 - у стратифікаційному (81420 реалізацій). Середня кількість прикладів реалізацій на кожну ФЗ коливалась у середньому від 10 до 20. У цьому зв'язку можна послатися на думку У.Лабова, який підкреслює, що “у вищій мірі регулярні моделі стилістичної і соціальної стратифікації проявляються навіть в тому випадку, коли група інформантів складається всього з 5 мовців, і ми маємо не більше 5-10 прикладів даної змінної на кожного мовця”.?

Практична цiннiсть дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в теорії і практиці навчання німецької мови, розмовного німецького мовлення, зокрема, стилістичних варіантiв вимови, розширити й доповнити курс теоретичної фонетики, фоностилістики, спецкурсів із соціолінгвістики і соціофонетики. Окремі матеріали дослідження видано в колективних монографіях “Нові підходи до вивчення і викладання філології у вищій школі”. - Київ, 1994; Запоріжжя, 1998; у навчальному посібнику “Методы экспериментально-фонетического исследования звучащей речи”. - Киев, КГПИИЯ, 1991; у методичних розробках для студентів спеціальності “Німецька мова і література” для факультетiв iноземних мов університетів та iнших вузiв; до спецкурсу “Стилістичні варіанти вимови”. - Сімферополь, 1993; до курсу перекладу - “Ьbersetzungstrainer”. - Landesspracheninstitut Nordrhein-Westfalen. - Bochum, 1997. Матеріали соціофонетичного дослідження можуть знайти застосування у криміналістиці (криміналістична акустика) з метою ідентифікації особистості мовця за вимовними даними його мовлення.

Особистий внесок здобувача. Дисертація становить самостійне дослідження, виконане на сучасному матеріалі, і відкриває новий напрямок соціолiнгвiстичних досліджень - соціально обумовлену фонетико-фонологiчну варiативнiсть нацiональної мови як цiлiсної структури; дисертант є керівником наукової теми, яка розробляється викладачами, аспірантами і здобувачами кафедри німецької філології Сімферопольського державного університету, “Соціолінгвістична варіативність у мові та мовленні” (номер державної реєстрації №0198V005638; індекс УДК 8011; 8017).

Апробація роботи.

Основні аспекти й результати дисертації доповідались і обгововалися на наступних конференціях: 14 Міжнародний лінгвістичний конгрес (Берлін, 1987); 4 Міжнародна конференція германістів (Москва, 1988); Наукові конференції германістів в Університеті ім.Фрідріха-Олександра (Ерланген-Нюрнберг, 1989; 1990); Республіканська наукова конференція “Национальное и интернациональное в языке”. - Латвійський держуніверситет ім.П.Стучки (Рига, 1989); Міжнародний семінар германістів (Тіммендорфер Штранд, 1991); Міжнародна фонетична конференція (Лейпціг, 1992); 8 Міжнародна конференція германістів (Алма-Ата, 1992); Міжнародна конференція у школі Європи з проблем психологічної адаптації школярів (Люксембург, 1993); Всеукраїнські науково-практичні конференції германістів “Нові підходи до вивчення і викладання філології у вищій школі” (Мелітополь, 1994; Запоріжжя, 1998); Міжнародні наукові конференції з функціональної лінгвістики (Ялта, 1994; 1997); 4 Міжнародні Поливановські читання (Смоленськ, 1998); XXVII-XXVIII науковi конференції СДУ (Сімферополь, 1998; 1999); Степановські читання. Проблеми міжкультурної мовної комунікації (Москва, 1998); Міжнародна конференція “Когнитивные стратегии языковой коммуникации”. - Санкт-Петербурзький університет (Партеніт, 1998); Міжнародна науково-практична конференція “Проблемы взаимодействия языков и культур в посткоммунистических обществах стран Центральной и Восточной Европы”. - Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України; Російський університет Дружби Народів (Ялта, 1998). За час роботи над дисертацією її матеріали обговорювались на засіданнях наукової ради факультету іноземних мов і кафедри німецької філології Сімферопольського держуніверситету; з 1993 р. по 1998 р. були предметом обговорення на засіданнях вченої ради Iнституту іноземних мов землі Північна Рейн-Вестфалія (м.Бохум, Німеччина).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і бібліографії, яка об'єднує списки використаної та цитованої літератури, у тому числі словники і довідники.

У вступі обгрунтовуються актуальність, наукова новизна, теоретична значущiсть, наукова достовірність і практична цiннiсть роботи, визначаються її основні цілі, задачі, предмет та об'єкт, описуються методика та основні джерела соціофонетичного аналізу, вказується на практичне значення такого напряму лінгвістичних досліджень і його висвітлення на конференціях і конгресах різного рiвня, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі дисертації “Сучасні проблеми соціальної стратифікації мови” розглядаються питання соціолінгвістичної варіативності, суть стратифікаційної гіпотези та мовних змін, які розвиваються, соціальні аспекти стилю, мовленнєвої ситуації і норми. Перший розділ роботи присвячено аналізу понять “соціальний діалект”, “соціальна роль”, “соціолізація особистості”, розгляду процесів та моделей соціолізації.

У другому розділі “Теоретичні та прикладнi проблеми соціофонетики” подано характеристику базових одиниць соціофонетичного дослідження - фонологічних змінних (далi ФЗ), розглядаються основні методи і засоби соціофонетичного аналізу мовлення, аналізуються проблеми фонетичної диференціації чоловічих і жіночих варіантів вимови з погляду соціолінгвістичного аналізу, розкриваються деякі прикладні питання соціофонетики (кримiналiстична акустика).

Третій розділ дисертації “Соціальна структура і мовна ситуація у Німеччині” присвячено проблемам вивчення соціальної системи і соціальної групи, соціально-структурних моделей німецького суспільства, функціональної і соціальної стратифікації сучасної німецької мови. Розглядаються питання мовної ситуації у Німеччині в аспектi соціальної, регіональної і вікової диференціації, новітніх іноземних запозичень, комунікативного процесу у молодіжному середовищі, відображення процесів фемінізації у мовних структурах німецької мови.

Четвертий розділ - “Соціально обумовлена фонетико-фонологiчна варiативнiсть сучасній німецькій мові у Німеччині” - являє собою експериментальне соціофонетичне дослідження сучасної німецької мови у Німеччині, яке базується на ситуативно-стратифікаційному принципі і включає в себе вивчення вимовних особливостей, пов'язаних із соціальною належністю, віком, статтю мовців у різних комунікативних ситуаціях.

У висновках сформулювано основні результати проведеного дослідження, визначено головні напрямки подальших наукових розвідок у галузі соціально зорієнтованої лінгвістики, фоностилістики і соціофонетики. Загальний обсяг роботи становить 453 сторiнки (386 сторiнок тексту). Дисертація містить 53 таблиці і 47 графіків та рисункiв. Список літератури нараховує 771 позицiю (410 - iноземною мовою) разом із словниками і довідниками.

На захист виносяться наступні положення:

Функціонування сучасної німецької мови характеризується наявністю ряду варіацій (соціолектів, сексолектів, аннолектiв), яким властиві диференційні ознаки не тільки на лексико-семантичному, граматичному, але й на вимовному рівні.

Внутрішньоструктурні закони мовної системи, взаємодіючи з певними соціальними і ситуативними аспектами, спричиняються до варіативності мовлення на рівні вимови, створюючи той чи інший соціальний акцент. Носії мови активно використовують різноманітні мовленнєві варіанти, причому останні диференційовано розподіляються серед мовців різного соціального статусу, статі, віку.

Голосні і приголосні німецької мови зазнають широкої варіативності, яка дозволяє встановити не сталі, а змінні правила мовленнєвої поведінки. Одиниці вимовних варіантних структур можна розглядати як фонологічнi зміннi (далi ФЗ), а їх реалізація у мовленні дає змогу визначити середні показники кожної ФЗ і її варіантів у різних ситуаціях спілкування. Середні показники ФЗ являють собою змінні правила реалізації сегментного складу в кожній варіації у відповідних умовах спілкування і виступають як факультативні правила, які накладаються на нормативні.

Встановлення змінних правил реалізації сегментного складу у мовленні мовців, які розділені за ознаками статі, віку і соціальної належності, накреслює шляхи пошуку витоків звукових змін. Звукові зміни у мовленні не суперечать уяві мовця про вимовний стандарт і відповідають комунікативним очікуванням співрозмовників, а можливість дослідження мовлення у динамічній синхронії, в окремому соціо-, сексо-, анно- та ідіолекті, дозволяє, у свою чергу, простежити хiд звукових змін.

Особливості реалізації сегментного складу німецької мови та визначення змінних правил у кожній групі мовців дозволяють пов'язати вимову інформантів з вибором певного стилю вимови. Ситуативно-стратифікаційний метод дослідження соціофонетичної варіативності мовлення надає можливість провести кількісний вимір стилів в умовах спілкування, які змінюються. У всіх випадках відбуваються процеси змін у звуковій системі німецької мови, які спричиняються до появи так званих стереотипів вимови голосних, приголосних та їх варіантів у невимушеному й офіційному мовленні, що може розглядатися як норма спілкування для даного колективу мовців у певних ситуативних контекстах.

Члени одного мовленнєвого колективу, об'єднаного сукупністю соціальних ознак, відрізняються за вживанням тієї чи іншої фонологічної змінної та її варіантів у різних ситуаціях спілкування. При цьому в конкретному стилістичному контексті всі члени мовленнєвої спільності говорять одностильно, а одна й та сама фонологічна (соціофонетична) змінна відображає як стилістичну, так і соціальну стратифікацію та корелює одночасно із різними параметрами соціального характеру.

У мовленні інформантів, об'єднаних дією тих чи інших соціальних ознак, відокремлюються вимовні варіанти, які не мають аналогій у нормативній вимовній системі сучасної німецької мови. Визначення змінних правил реалізації голосних та приголосних дозволяє вийти за межі простих узагальнень і встановити за диференційними ознаками мовлення специфіку того чи іншого соціоваріанта на фонетико-фонологічному рівні. Різні групи носіїв мови, об'єднані відповідно до критеріїв соціального плану, можуть бути таким самим чином об'єднані за характером реалізації фонологічних змінних та їх варіантів у мовленні.

Сучасній системі німецьких голосних і приголосних притаманні значні зміни. Деякі вимовні форми набувають широкого поширення серед носіїв німецької мови, про що свідчать словники стандартної німецької вимови. Цей факт може бути підтвердженням того, що раніше подібні форми знаходились у стадії інтенсивного розвитку, а також гіпотези про те, що звукові зміни зароджуються у межах окремих ідіолектів, поширюються далі у більш широкому соціальному середовищі носіїв мови, проникаючи поступово в розмовну і стандартну німецьку мову.

2. ЗМІСТ РОБОТИ

Перший розділ дисертації присвячено актуальним проблемам мовної варіативності з погляду соціофонетики. У мові відбуваються потужні процеси, які нерідко важко пояснити. Ці процеси пов'язані із поступовою диференціацією населення, так що представникам однієї генерації стає все важче зрозуміти осіб, які належать до іншої генерації. Те ж саме стосується відмінностей всередені мовних угруповань в мовленні представників різних соціальних груп, розбіжностей у чоловічих та жіночих варіантах, особливостей мовлення дітей і т.п. Л.І.Прокопова підкреслює?, що в дискусіях про перспективи й основні напрямки розвитку літературної мови неминуче виникає питання про те, який соціолект або діалект чинить вирішальний вплив на формування орфоепічної норми мови. При оцінці питання мовних змін часто звучать досить протилежні твердження. Так, за словами Е.Хаугена, деякі зовнішні причини мовних змін можна прийняти лише за умов великої обережності. Ні клімат, ні окупація, ні фізіологія, ні характер, ні історія не можуть бути причинами, які викликають такі глибокі лінгвістичні зміни, як пересування германських приголосних або зсув голосних в англійській мові, умлаут і втрату закінчень в більшості романських і германських мов.№ Протилежної думки А.Мейе, який вважає, що соціальні зміни служать єдиним варіаційним елементом, до якого можна звернутися для пояснення мовних змін, оскiльки мовні зміни являють собою наслідки соціального варіювання, інколи безпосередні і прямі, але набагато частіше опосередковані й непрямі. Так, наприклад, Г.Вольф вважає, що стародавньоверхньонімецьке пересування приголосних розпочалося у середньофранкському спочатку тільки в одній соціальній групі, а саме, в аристократії, яка шукала з політичних міркувань мовного союзу із верхньонімецькими племенами. Автор вбачає процес виникнення і розвитку мовної зміни в межах окремої соціальної групи (престиж еліти). На думку Г.Вольфа, мовні зміни - це не одноразовий акт, а досить довгий процес. Спочатку він відбувається на рівні ідіолекту. Тільки після його прийняття більш широким колективом мовців індивідуальна зміна отримує шанс бути визнаною мовною спільнотою.?

У сучасних дослідженнях мовна варіативність досить закономірно залучає до стилістичного аспекту. Питання про визначення стилів вийшло на перший план у лінгвістиці давно і є, по суті, ключовим питанням, від якого залежить вирішення багатьох інших проблем.У “Великому словнику німецької вимови” вперше зроблено спробу позначити деякі розбіжності у мовленнєвій поведінці носіїв німецької мови з урахуванням трьох стилістичних різновидів мовлення, які пов'язані зі зміною ситуації спілкування. Дана диференціація грунтується на дослідженнях Г.Майнхольда та С.М.Гайдучіка і бере свій початок в традиціях ленінградської лінгвістичної школи Л.В.Щерби, який розрізняв, як відомо, повний і розмовний стилі мовлення.

Однією з центральних проблем соціолінгвістики є проблема соціально обумовленої варіативності мовлення, яка характеризується наявністю двох параметрів - ситуативного і стратифікаційного. Ситуативна варіативність виявляється у переважному використанні тих чи інших мовних засобів залежно від соціальної ситуації. Стратифікаційна варіативність безпосередньо пов'язана із соціальною структурою суспільства і виявляється у мовних і мовленнєвих відмінностях, які є типовими для представників різних соціальних верств і груп. Соціолінгвістичне дослідження варіативності вимови дозволяє встановити закономірності, котрі характеризують не сталі, а змінні правила мовленнєвої поведінки. Елементами вимовних варіантних структур стають фонологічні змінні (ФЗ), під якими розуміються розходження або непослідовність, які виявляє конкретна форма мови у порівнянні з абстрактним вимовним стандартом. Реалізація ФЗ та їх варіантів у мовленні інформантів дає можливість визначати середні показники кожної ФЗ та її варіантів у різних ситуаціях спілкування, тобто вивести змінні правила реалізації у кожній варіації. Встановлення особливостей реалізації сегментного складу у вимові окремої соціальної групи мовців і визначення середніх показників реалізації ФЗ дозволяють пов'язати вимову інформантів із вибором певного стилю вимови. Відхилення, які зустрічаються на усіх мікролінгвістичних рiвнях, у тому числі в лексиці і вимові, можуть об'єднуватися у соціальний діалект. Із цих відхилень створюється нова норма, яка є характерною для певної соціальної групи носіїв мови (соціолект). Соціальні діалекти розглядаються як варіанти мови, які використовуються тими чи іншими соціальними угрупованнями або спільнотами людей. Широкого поширення останнім часом набуло поняття соціолекту у ФРН. Однією з перших робот, присвячених проблемі стратифікації мовних варіантів у Німеччині, є монографія В.Штайніга „Soziolekt und soziale Rolle“ (1976). Вперше у соціолінгвістиці Німеччини було представлено розуміння соціолекту з погляду проблеми мовної варіативності.

Другий розділ дисертації присвячено деяким теоретичним та прикладним проблемам соціофонетики, а також методам соціолінгвістичного вивчення вимови. Дослідження соціофонетичної варіативності сучасної німецької мови має на увазі аналіз мовленнєвої поведінки груп мовців, об'єднаних наявністю соціальних ознак. У всіх випадках зацікавленість викликають приклади мовлення інформантів у різних ситуаціях спілкування, тобто варіювання, пов'язане з вибором інформантом того чи іншого стилю вимови. Одним із результатів дослідження є висновок про те, що мовлення однієї й тієї ж особи характеризується фонетико-фонологiчною варiативнiстю, що, у свою чергу, обумовлено певними стилістичними і соціальними закономірностями. Лінгвісти відзначали, що одним із найважчих у соціолінгвістиці є питання про те, як потрібно протиставляти один одному різні стилі мовлення і різні соціальні діалекти. На фонетичному рівні ця проблема вирішується набагато виразнійше. Ж.В.Ганієв вiдзначає: “Якщо порівняти силу впливу соціальних характеристик на розподіл фонетичних, словотвiрних і морфологічних варіантів, то кількість релевантних ознак виявляється в більшій мірі у розподілі фонетичних варіантів”. На ці обставини звертає увагу і Л.П.Крисін, який підкреслює, що до соціального варіювання схильні в першу чергу автоматизовані (неконтрольовані в процесі комунікації) мовленнєві навички; вимовні навички є як раз такими.? Останні дослідження доводять, що чоловіки, нарівні з жінками, не в повній мірі реалізують весь об'єм артикуляційної системи, а лише односторонньо. При цьому чоловічe мовлення характеризується більш низькою, а жіноче більш високою частотою тону, і ця полярність приводить вчених досить часто до помилкової соціальної оцінки і диференціації. Виявлені в ході експериментальної роботи відмінності і подібності у мовленнєвій поведінці чоловіків і жінок є цікавими для лінгвістів, однак навряд чи перспективно представляти ці ознаки як мовні “норми” чи “антинорми”.

Одним із прикладних питань соціофонетики є криміналістична акустика, котра має на меті звести воєдино фізичні, психічні, соціологічні і семантичні ознаки мовця з метою створення загального соціального портрета індивідуума. У січні 1998 року уряд Федеративної Республіки Німеччини прийняв законопроект, який легалізує прослухування телефонних розмов громадян з метою державної і правової безпеки. Цей крок викликав сильний резонанс у пресі та серед населення. Таким чином, було створено та офіційно узаконено правовий прецендент, який вже давно отримав серед фахівців у галузі права термін “криміналістична акустика” (Рамишвили Г.С., Чикоидзе Г.Б.: 1991.; Volkmar R.-D.: 1997.). Такий вид криміналістичної експертизи набуває популярності як в судових, так і в слідчих процедурах як один із шляхів доказу процесуального характеру. У Сполучених Штатах Америки він отримав назву Voiceprint за аналогією із дактилоскопією (Fingerprints), у Польщі його називають фоноскопією (Phonoskopie), Федеральне управління кримінальної поліції Німеччини (Bundeskriminalamt) визначає його як методику розпізнавання голосу і мовлення (Stimm- und Sprecherkennung).

Реалізація голосних і приголосних надає цікаві і важливі дані для характеристики мовлення людини. Традиційні методи, які використовують слідство й суд, можуть бути успішно доповнені даними акустичної експертизи, яка дасть відомості про вік, статеві ознаки і стан здоров'я підслідного.

У третьому розділі роботи дається характеристика соціальної структури і мовної ситуації у сучасній Німеччині. Соціальна система визначається як множина елементів, які знаходяться у різній взаємодії і співвідношенні, створюючи при цьому одне ціле. Основними структурними елементами соціальної системи є соціальні множини. Одним з перших досліджень соціально-структурної моделі німецького суспільства став соціологічний аналіз, проведений у Німеччині Г.Моором і Г.Клейнінгом (Moor H., Kleining G.: 1980). Розглядаючи професію як головний критерій стратифiкації (було виділено 70 професій за шкалою престижності, яка містила 7 ступенів), а опитування як основний метод вивчення, Г.Моор і Г.Клейнінг зобразили в загальних рисах соціально-структурну модель суспільства цієї країни. У результаті узагальнення даних, отриманих в ході соціологічного обстеження соціальної структури сучасного німецького суспільства, автори дійшли висновку про те, що більшість населення Німеччини належить до середньої верстви (50%); до нижчої верстви належить 49% мешканців країни, і лише 1% населення складає вищу соціальну верству. К.Шойх використав у 1991 році інші критерії при оцінці соціальної структури суспільства Німеччини, а саме - професію, прибуток і освіту. Виходячи з отриманих в результаті аналізу даних, він зробив висновок про те, що найбільш численною є середня верства суспільства (51,4%), слідом за нею йде нижча соціальна верства (46,4%), а найменш чисельною - вища (2,5%). Незважаючи на те, що між двома соціологічними дослідженнями пройшло більше 10 років, їх дані в цілому співпадають (Scheuch E.: 1991). Розбіжності могли б виникнути залежно від того, які професійні групи віднести до середньої чи нижчої соціальної верстви. Крім того, більшість дослідників концентрує свою увагу в першу чергу на тих групах населення, котрі прямо чи опосередковано зайняті на виробництві або ж (безробітні, особи без певного місця проживання) втратили роботу. При цьому часто не зважають на численні групи невиробничого характеру, які готуються до суспільно корисної праці або навчаються. Такими є, наприклад, школярі і студенти. У період з 1993 по 1997 роки нами було проведено опитування серед 1600 мешканців Німеччини, кожному з яких було поставлено запитання про те, які соціальні групи в своїй країні вони розрізняють. 90% опитаних відповіли, що сучасна соціальна система Німеччини складається із взаємодії різних соціальних груп. Опитування показало також, що більшість німців (із числа опитаних) виділяє такі соціальні групи в сучасній Німеччині: політики, державні чиновники, службовці, підприємці та бізнесмени, робітники, школярі та студенти, безробітні. Серед державних чиновників і службовців за сферою діяльності і професією було виділено такі групи, як: працівники апарату управління, судді, правники і співробітники поліції, викладачі вузів, училищ і гімназій, артисти, військовослужбовці. До недержавної сфери були віднесені підприємці і бізнесмени, фінансисти і службовці банкiвської системи, лікарі, фармацевти, медсестри, торговці і дрібні підриємці, працівники сфери обслуговування (перукарі, офіціанти, продавці та ін.), художники і представники вільних професій. Окрему групу склала частина населення, рід діяльності якої не є безпосередньо пов'язаним із суспільно корисною працею - школярі і студенти. Крім того, виділяється значний прошарок безробітного населення (нині це більше 4 мільйонів чоловік), асоціальні елементи, злодії, які відбувають покарання у тюрмах країни - безробітні, повії, особи без певного місця проживання.

У теперішній Німеччині спостерігається зворотний кiльком схiдноєвропейським країнам процес трансформації суспільства у геронтократичне, що можна пояснити високим життєвим рівнем населення. Розглядаючи межі поширення різних форм існування мови відносно окремих вікових груп, можна відзначити, що носіями діалекту є люди старшої генерації, хоча в кожній спільноті подібне співвідношення складається по-різному. Так, наприклад, у середовищі “російських” німців (“Deutschrussen”) на діалекті говорять лише представники старшої генерації, а їх діти й онуки практично не володіють німецькою мовою. Такий стан справ призводить до вiдокремлення переселенців зі Східної Європи в Німеччині і створення діаспори, яка з труднощами засвоює звичаї і мову своїх предків. Цікавим з погляду соціолінгвістики є аналіз мовленнєвої поведінки емігрантів з колишнього СРСР, котрі вживають у своїй російській мові чимало німецьких слів, які відповідають знайомим їм і прийнятим у їх “колишньому” житті реаліям. Створюється свого роду соціолект еміграції, який базується на змішуванні (навіть не “Mischung”, a “Mix”) старих понять, позначених відповідно до нових умов життя цих людей.

Нині в Німеччині отримав розвиток феномен, названий як у лінгвістичній літературі так і в засобах масової інформації, “кидком на форми” (“Marsch durch die Formen”). Одним з проявів цього руху є фемінізація німецької мови, а саме відображення суспільних процесів фемінізації у мовних структурах. Звернення „Frau Professor Dr. Schmidt“ не потребує більшого пояснення, про кого говорять і з ким мають справу, оскiльки з ним успішно конкурує „Professorin Dr. Schmidt“. В ряді регіонів Німеччини назви посад і професій, які мали до останнього часу суфікс чоловічого роду, було доповнено суфіксом жіночого роду. Газета „Die Welt“ опублікувала 10 січня 1992 року статтю про економічний стан нових федеральних земель, в якій, окрім іншого, відзначила: „Bьrgermeisterin von Rostock ist ein Mann“ (курсив мій - О.П.). Проблема полягає у тому, що поняття „Genus“ - „рід“ і „Sexus“ - „стать“ були первісно переплутані з виникненням феміністичних дебатів, а семантичні закони мови були повністю проігноровані.

Четвертий розділ дисертації являє собою експериментальне дослідження соціально обумовленої фонетико-фонологiчної варіативності сучасної німецької мови у Німеччині. У роботі зроблено спробу простежити на реальному матеріалі особливості німецького мовлення у синхронії, керуючись комплексним підходом, який ураховує диференціацію за соціальними групами, вікову диференціацію і за ознаками статі. Таким чином, вдалося простежити вимовні особливості мовців різного віку, починаючи з дошкiльнят (дитяча і юнацька фаза - з 6 до 14 років), у період подорослішання (з 14 до 20 років), у молодіжній фазі (з 20 до 28 років) і в період повної зрілості (з 30 до 60 років). Врахування вікового чинника дуже важливе, оскільки акустичні параметри людського голосу змінюються протягом життя кілька разiв.

Мовні особливості дітей з давніх давен привертають до себе увагу лінгвістів багатьох країн. Для соціолінгвістики мова дітей - джерело можливих відповідей на безліч ще невирішених питань. У цьому зв'язку особливе зацікавлення викликає мовлення дітей, які знаходяться у перехідній віковій стадії від “дитячої фази” (3-6 років) до “юнацької фази” (початковий і середній шкільний період з 6 до 14 років). Процеси розвитку базової мовної здатності у дітей відбуваються у період початкового етапу їх життя, тобто приблизно з 12 місяців від народження до 6-7 років. У цей час діти вже здатні вимовляти практично всі голосні і приголосні, а також семантично, морфологічно і синтаксично правильно оформляти висловлювання. Мовлення дітей було піддано фоностилістичному аналізу у трьох контекстах спілкування: а) читання (або переказ напам'ять) підготовленого або знайомого тексту; б) нестандартне інтерв'ю; в) непідготовлені діалоги. Як випливає з матеріалів дослідження, дитячому мовленню (дошкiльнята, молодші школярі) притаманні риси, які є типовими для німецького розмовного мовлення. До них належать різні види редукцій голосних, скорочення груп приголосних, фонетичні еліпси, асиміляція приголосних, нерівномірність пауз, емфатичний наголос, поява сонантних складоносіїв. Часто спостерігається елізія кінцевих приголосних, субституція одних звуків іншими, нерідко подібного утворення, випадіння як окремих голосних і приголосних, так і складів, скорочення і розширення вимовних форм. До найбільш яскраво виражених вимовних особливостей мовлення дітей у ситуацiї невимушеного контексту спілкування можна віднести якісну редукцію голосних, субституцію одних голосних іншими і заміну голосних за ступенем піднесення язика і ряду, лабіалізації, а також за ознакою “закритий”-“відкритий”. Найбільших змін у дитячому мовленні зазнали голосні високого і середнього піднесення. Загальною характерною рисою слід вважати відсутність твердого приступу в голосних. У мовленні дітей відбувалися наступні зміни приголосних: скорочення як перших, так і других елементів африкат [ t ], [ p f ], [ t s ], а також таких консонантних груп, як [ t R ]; [ p R ]; [ t s v ]; [ k R ]; [ k s ] у різних позиціях, субституція щілинних глухих і дзвінких, оглушення дзвінких, одзвiнчення глухих, скорочення других елементів консонантних груп [ b l ], [ p R ], [ t R ], [ f l ], веляризація вібранта [ R ], елізія [ R ] і [ l ], розширення глухих фрикативних [ ] [ t ]; [ s ] [ t s ]; [ ] [ t ], що явно не вкладається у рамки теорії економії артикуляційних зусиль. Деякі вимовні варіанти чітко відрізняються також і за віковими показниками, тому стало можливим встановити частотність вживання варіантів залежно від віку (дошкільний-шкільний), що само собою є соціальним маркером, і контексту спілкування (неофіційний-офіційний), який відображає стилістичне варіювання вимовних форм. У всіх дітей-інформантів виявляється тенденція до стабільності у вживанні редукованих форм залежно від контексту спілкування, але зберігається при цьому ряд розбіжностей за віковими показниками. У мовленні дошкiльнят реєструється більша кількість редукованих і асимільованих форм у порівнянні з мовленням молодших школярів. До специфічних особливостей мовлення дошкiльнят належать численні випадки скорочення груп приголосних. Це стосується, насамперед, сполучень зiмкнених (глухих і дзвінких) із сонорними, а також фрикативних із сонорними, в яких відбувалося випадіння сонорного приголосного. У сфері вокалізму зареєстровано наступні зміни:

а) за ознакою піднесення - високе середнє:

[ ] [ o: ] [ ] - [ i ] [ e: ] - у позиції перед сонантами [ R ], [ l ], [ n ];

б) за ознакою ряду, відкритості / закритості, і піднесення: середнє низьке; низьке середнє; відкрите закрите:

[ a ] [ ] - у закритому наголошеному складі;

середнє низьке; відкрите закрите:

[ o: ] [ a: ] - у відкритому ненаголошеному складі;

відкритий закритий: [ E ] [ e: ] - у позиції перед [ R ];

в) за ознакою лабіалізації - нелабіалізований лабіалізований:

[ i ] [ y ] - у позиції перед сонантами [ R ], [ l ], [ m ], а також

[ ] глухим лабіалізованим [ ] в позиції після “w”;

[ y ] [ i ] - у закритому наголошеному складі;

[ ] [ E ] - у закритому наголошеному складі.

У сфері консонантизму зафіксовано наступні зміни:

а) скорочення африкат:

[ p f ] [ f ] - в ан - та ауслауті [ t s ] [ t ] - в анлауті

[ p ] [ s ] - в анлауті перед “w”

[ t ] [ ] - в анлауті [ t R ] [ R ] - в анлауті

[ p R ] [ R ] - в анлауті [ ]

[ p ]

б) субституція глухих щілинних: в) субституція дзвінких:

[ ] [ s ] - в анлауті [ z ] [ ] - в ан- та інлауті

[ ] [ ] - в інлауті

[ s ] [ ] - в ауслауті; перед глухим

г) оглушення дзвінких:

[ z ] [ s ] - в анлауті [ g R ] [ k R ] - в анлауті

[ z ] [ f ] - в інлауті [ d R ] [ t R ] - в анлауті

[ b ] [ v ] - в ін- та анлауті [ b l ] [ p l ] - в анлауті

[ b R ] [ p R ] - в анлауті [ g l ] [ k l ] - в анлауті

г) одзвiнчення глухих: д) зкорочення консонантних груп:

[ t R ] [ d R ] - в анлауті [ b l ] [ b ] - в анлауті

[ k R ] [ g R ] - в анлауті [ p R ] [ p ] - в анлауті

[ p R ] [ b R ] - в анлауті [ t R ] [ t ] - в анлауті

[ p R ] [ b R ] - в анлауті [ f l ] [ f ] - в анлауті

[ l ] - в анлауті

е) веляризація приголосного [ R ]: є) елізія [ R ] та [ l ]:

[ R ] [ j ] - в інлауті перед [ R ] [ # ] - в інлауті після [ a ]

“Ich - Laut” ([ ]) [ l ] [ # ] - в ауслауті

ж) розширення глухих фрикативних:

[ ] [ t ] - в анлауті [ s ] [ t s ] - в ін- та ауслауті

[ ] [ t ] - в ауслауті

Дослідження соціофонетичної варіативності вимови дітей передбачало стратифікацію фонологічних змінних [ I ], [ y ], [ ] і [ o: ]; встановлення змінних правил реалізації даних ФЗ у дитячому мовленні в різних ситуаціях спілкування. До задач соціофонетичного аналізу належала також стратифікація фрикативних і зiмкнених приголосних у їх різному позиційному поєднанні, встановлення змінних правил реалізації приголосних в офіційному і невимушеному мовленні. Всіх інформантiв подiлено на дві підгрупи: 32 дитини віком 6-7 років (дошкiльнята - група 1) і 55 дітей віком 8-12 років (молодші школярі - група 2). У реалізації коротких голосних [ i ] та [ y ] у дитячому мовленні помічено, наприклад, поруч з нормативними, зміни голосних у закритому наголошеному складі в позиції перед сонантами [ R ], [ l ], [ m ] після лабіодентального [ v ] та перед лабіалізованим [ ]. Як наслідок, короткий голосний [ i ] отримує носовий відтінок, а під впливом глухого шиплячого [ ] лабіалізується. Внаслідок цього, замість короткого відкритого [ i ] реалізується лабіалізований відкритий голосний того ж піднесення [ y ]. У ряді випадків відбувається субституція [ i ] коротким відкритим лабіалізованим []. Зворотний процес помічено при реалізації короткого відкритого [ y ], який замінюється у закритому наголошеному складі внаслідок делабіалізації, відповідним голосним верхнього піднесення [ i ]. Отже, фонологічна змінна [ i ] реалізовувалась у дитячому мовленні, поруч із нормативним, ще двома факультативними варіантами. Приймаючи загальну кількість реалізацій за 100%, стає можливим встановити змінне (тобто факультативне для реалізації варіантів ФЗ по відношенню до вимовної норми) правило ФЗ та її варіантів у дитячому мовленні (див. рис. 1 і 2). Точки на графіку з'єднані лініями, які вказують на збільшення чи зменшення середнього показника реалізації варіанта, тобто переміну змінного правила його реалізації при переході від одних умов спілкування до інших (тут: від неофіційних до офіційних). На горизонтальній осі літерами позначені відповідні умови (контексти) спілкування: А - умови невимушеного спілкування; В - умови нестандартного інтерв'ю; С - читання / переказ. Точка перетину показника середньої величини реалізації варіанта ФЗ і конкретних умов спілкування розглядається як змінне правило реалізації даного варіанта фонологічної змінної у відповідних умовах спілкування для мовлення дітей.

Реалізація варіанта [ y ], наприклад, подана в обох групах наступним чином: у невимушеному мовленні середній показник реалізації становить відповідно 67% і 47%; в умовах нестандартного інтерв'ю - 39% і 38%; в офіційних умовах - 18% і 13%. Середні показники реалізації варіанта [ y ] були різними і залежали від зміни умов спілкування. Це чітко помітно на графіку за зламом ліній, які вказують на переміну змінного правила реалізації варіанта ФЗ у різних умовах спілкування. Середні показники реалізації варіанта виявилися у двох групах такими: в умовах спілкування “А” - 64% і 37%; в умовах спілкування “В” - 48% і 22%; в умовах спілкування “С” - 33% і 12%. На графіках видно загальну стійку стабільність середнього показника реалізації варіантів змінної [ i ] в обох групах інформантів в умовах невимушеного спілкування. При переході до більш офіційного мовлення загальний середній показник реалізації змінюється, вказуючи на зменшення кількості нестандартних варіацій і, відповідно, збільшення стандартної реалізації [ i ]. Проведений аналіз дозволяє вивести змінні правила реалізації голосного [ i ] та двох його варіантів [ y ] і [ ] для мовлення дітей (окремо за віковими групами) у офіційному і неофіційному мовленні (таблиця 3):

Порівнюючи змінні правила реалізації варіантів ФЗ у дитячому мовленні, важко не помітити розбіжності у показниках для різних вікових груп. Так, наприклад, для дітей молодшого віку типовою є менш коректна вимова, а ніж для школярів. Значна кількість редукованих форм реалізації має місце і в офіційному мовленні. У всіх досліджених випадках (групи 1 і 2) помітне зменшення кількості редукованих форм для більш офіційних умов спілкування, а також їх загальне збільшення у контексті неофіційного спілкування. Отже, реалізації ФЗ та її варіантів знаходяться у безпосередній залежності від вікових показників і стилістичних чинників.

У запропонованій роботі було поставлено задачу провести стратифікаційний аналіз окремих ФЗ у мовленні школярів і студентів з метою визначення особливостей двох соціолектів на фонетичному рівні. Із усіх змінних, які розглянуто в мовленні школярів і студентів, у дану роботу ввійшли тільки ті з них, в реалізації яких були помічені зміни в обох соціолектах. До них належать довгий голосний середнього піднесення [ e: ], короткий голосний середнього піднесення [ E ], редукований [ ] та сонорний вібрант [ R ]. Цільову групу дослідження склали 74 інформанти (36 школярів старших класів гімназій і 38 студентів-філологів старших семестрів університетів). Iнформанти були поділені на дві групи (група 1 - школярі; група 2 - студенти). Під час роботи виділено кілька різних контекстів спілкування інформантів: 1.Умови невимушеного спілкування (А). Записи здійснювалися методом потайного запису; 2.Умови нестандартного інтерв'ю (В). Школярам і студентам було запропоновано ряд запитань, які стосувалися їх життя та навчання; 3.Умови більш офіційного спілкування (С). Інформанти читали уривки з художніх та публіцистичних текстів; 4.Умови офіційного спілкування (D). Членам цільових груп було необхідно максимально коректно прочитати окремі фрази і списки слів, в яких містилися досліджувані ФЗ.

Як приклад можна навести стратифікацію короткого голосного [ E ] у ненаголошених префіксах ent-, emp-, а також в позиції перед сонорним [ R ] у префіксах er-, ver-, zer. У роботі проведено аналіз вимови інформантів обох груп для встановлення фактів відповідності реалізацій голосного [ E ] вимогам стандартної вимовної норми і порівняння результатів в обох групах мовців. Незважаючи на рекомендації словників вимови, вимовляння голосного в позиції перед сонорними у префіксах в більшості випадків не супроводжувалося вокалізацією приголосного [ R ] та елізією голосного, котрий реалізовувався інформантами навіть в умовах офіційного спілкування. Вартий уваги і той факт, що словники вимови по-різному трактують норму стосовно статусу голосного [ E ] у префіксах er-, ver-, zer. У той час коли “Великий словник німецької вимови” (GWDA: Leipzig, 1982) пропонує схему реалізації типу [ # ] + [ ], тобто елізія голосного, яка супроводжується вокалізацією сонорного [ R ], “Словник вимови” (DUDEN: Mannheim, 1990) рекомендує повну артикуляцію голосного і вокалізацію приголосного за схемою - [ E ] + [ ]. Інформантам було запропоновано тест з метою визначення їх суб'єктивної реакції на можливість вокалізації приголосного у префіксах (табл. 4; 5). З кількох варіантів можливих реалізацій їм потрібно було вибрати ту, котра на думку інформантів: а) найбільш типова для їх власної вимови, або б) для вимови співрозмовників. Більшість школярів і студентів негативно оцінюють стандартний вимовний варіант словника (GWDA) для всіх контекстів офіційного спілкування, даючи йому перевагу в невимушеному мовленні.

Як видно з обох графіків (рис. 3 і 4), для мовлення двох груп мовців характерною є різка стратифікація в реалізації усіх варіантів голосного [ E ] у префіксах.

Виділені варіанти реалізацій мають розбіжності у межах двох ступенів офіційності мовлення, причому три варіанти [ ], [ ] та [ # ] виявляють абсолютну стабільність у контекстах офіційного спілкування. Тільки при читанні списків фраз і слiв студенти допускають мінімум реалізації варіанта [ ] (загалом 2% із зазначених прикладів). У той же час, усі інформанти обох груп демонструють високі середні показники реалізації варіанта [ E R ] в умовах офіційного спілкування, даючи йому перевагу перед іншими. У контексті невимушеного спілкування даний варіант реалізації ФЗ у мовленні студентів не реєструється, а школярі вважають його найменш престижним у порівнянні зі всіма останніми (тільки 3%).

Найвищі середні показники є характерними для варіанта ФЗ [ ] в обох контекстах невимушеного спілкування. При перебудові мовлення на офіційне середні показники виявляють різку стратифікацію і знижуються, а в мовленні студентів взагалі не реєструються. Різним є також і ступінь елізії ФЗ у префіксах для мовлення школярів і студентів. Якщо в мовленні студентів відсоток елізії ФЗ досить низький у контексті невимушеного мовлення (від 39% до 21%), то у школярів він становить для цього ж контексту досить високий середній показник (від 51% до 44%). Варто уваги, що при читанні тексту і списку слів елізія голосного не помічена ні в жодного інформанта.

Метою наступного пiдрозділу роботи є опис і порівняння деяких вимовних особливостей соціальних діалектів Німеччини, виходячи з прийнятого розподілу населення республіки на три верстви: вищу, середню і нижчу. У ролі об'єкта спостереження були обрані представники всіх трьох верств, а саме: професори університетів (вищий соціальний шар), службовці середнього рангу (середній соціальний шар) та робітники виробничих підприємств (нижчий соціальний шар). Представники даних шарів населення Німеччини протиставлені за одним із найважливіших соціальних параметрів - рівнем освіти, і, як наслідок, ступенем професійної кваліфікації. Відрізняються вони між собою і за розміром основного прибутку, а також за обсягом та якістю виконаної роботи. Крім того, мовці, які належать до різних соціальних груп населення держави, розподіляються у певній опозиції один до одного і за віковими показниками, тому що середній вік професора університету становить близько 55-60 років, державного службовця середнього рангу - 40-45 років, а робітника на виробництві - 30-35 років. Об'єктом спостереження слугувало мовлення інформантів, зафіксоване у трьох умовах спілкування: 1. Невимушене спілкування мовців (А); 2. Нестандартне інтерв'ю (В); 3. Офіційне спілкування (С). Зразками невимушеного мовлення інформантів стали фонограми, здійснені методом потайного запису у перервах між лекціями й у вільний час восьми професорів (чотири жінки і четверо чоловіків): університетiв м.Гейдельберг та м.Гамбург; в бюро під час обідніх перерв семи службовців - співробітників редакції “Journal Frankfurt” м.Франкфурт-на-Майні та відділу міжнародних зв'язків міської ради м.Гейдельберг (три жінки і четверо чоловіків); під час виробничих перерв восьми робітників великої оптової фірми “Steilmann” у м.Ваттеншайд та фірм з виробництва верхнього жіночого одягу “Betty Barclay” і “Vera Mont” у м.Епельхайм (п'ять жінок і троє чоловіків). Зразками більш офіційного спілкування стали відповіді інформантів на запитання у межах тесту “нестандартне інтерв'ю”, тобто розмова дослідника з інформантом на побутові теми. Прикладами офіційного спілкування професорів університетів стали фонозаписи їх лекцій в учбових аудиторіях, а у службовців і робітників - уривки текстів з часописів “Spiegel” та “FOCUS”, прочитані ними вголос і зафіксовані на магнітну плівку. У ролі елементів звукової системи німецької мови, які були піддані безпосередньому спостереженню у мовленні інформантів, виступили голосні високого піднесення [ i ], [ i: ], [ y ], [ y: ], [ ], [ u: ], у вимовлянні яких помічені значні зміни.