Словозміна іменника в говірках центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Словозміна іменника в говірках центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності

Рябець Людмила Віталіївна

Київ -1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі діалектології Інституту української мови НАН України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Гриценко Павло Юхимович, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу діалектології

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, Дніпропетровський державний університет, професор кафедри української мови

- кандидат філологічних наук Железняк Микола Григорович, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри української мови

Провідна установа - Інститут українознавства ім. І.П. Крип'якевича НАН України, відділ мовознавства, м. Львів

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Г.І. Лиса

Анотація

словозміна іменник діалектний морфологія

Рябець Л.В. Словозміна іменника в говірках центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена системному описові словозміни іменника говірок перехідної між північним та південно-східним наріччями діалектної зони. У дисертації створено модель опису діалектної субстантивної словозміни з урахуванням морфонологічних типів основи; досліджено тенденції розподілу іменників за словозмінними типами, з'ясовано характер словозміни перехідної середньонаддніпрянсько-поліської зони.

Систематизація й аналіз зібраного матеріалу дозволили змоделювати для досліджуваних говірок інваріант словозміни іменників, який охоплює 25 типів та 3 граматикатикалізовані парадигми. Розподіл іменників за словозмінними типами в різних говірках може бути використаний як релевантна ознака типології говірок.

Ключові слова: українська діалектологія; іменникова (субстантивна) словозміна; перехідна зона; морфонологія; основа слова; флексія; діалектна словозмінна модель.

Аннотация

Рябец Л.В. Склонение имени существительного в говорах центральнополесско-среднеподнепровской смежности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена проблемам системного описания склонения имени существительного в диалектах переходной зоны между северным и юго-восточным наречием украинского языка. В диссертации создано модель описания диалектного склонения субстантивов с учетом морфонологических типов основы; исследованы тенденции распределения имен существительных по словоизменительным типам, определен характер склонения имен существительных переходной среднеподнепровско-полесской зоны.

Актуальность исследования обусловлена необходимостью систематизации данных о диалектном словоизменении имени существительного частной диалектной системы. Говоры среднеподнепровского диалекта не раз были объектом исследования лингвистов, поскольку именно этот диалект традиционно считают основой украинского литературного языка. Обзор работ, посвящённых среднеподнепровскому диалекту, показал, что проблемам грамматики и собственно морфологиии, диалектного склонения имён существительных не было уделено достаточного внимания. В исследованиях тих диалектных систем содержится информация об истории заселения региона, о формировании полтавско-киевского диалекта, о его лексических особенностях. Рассмотрены использованные прежде метод описания грамматических особенностей диалектов и изложен преимущества нового - системного - подхода к описанию диалектного именного словоизменения.

В работе представлено монографическое описание субстантивного словоизменнения базовых диалектных систем (говоры с. Ксаверовка, с. Пологи, с. Большая Бугаёвка, с. Большая Солтановка). Анализ и систематизация собранного материала позволил выделить для исследуемых диалектов 25 словоизменительных типов и 3 лексемы с индивидуальными парадигмами склонения.

Анализ типов именного склонения в работе представлен по схеме: название типа; окончание в форме именит. падежа ед. числа; характер конечного согласного основ; далее - парадигма склонения; список слов, принадлежащих к описываемому типу; особенности склонения типа или отдельных лексем.

Характеристика современного состояния именной словоизменительной систем говоров среднеподнепровского диалекта продемонстрировала её динамичность и разветвлённость. Установлено, что склонению существительных в исследуемых диалектах присущи чётко организованные парадигмы, в которых сохранились некоторые архаические явления (напр., форм двойственного числа). Именные словоизменительные типы характеризуются соответственной системой падежных противопоставлений и набором падежных окончаний. Для парадигм множественного числа менее характерны вариантные окончания.

Для определения типов склонения имен существительных различные флексии имеют различный уровень релевантности, напр.: для существительных мужского рода высокая степень различения наблюдается среди окончаний род,, дат. и предл. падежей ед. числа, для существительных среднего рода - род., винит. и творит. падежей.

Исследование системы именного склонения отдельно каждого говора показало, что в говорах центральнополесско-среднеподнепровской зоны отмечается существование значительного количества типов склонения. Большинство особенностей грамматической структуры исследуемых говоров имеют много общего с особенностями, прежде всего, северного, а также и юго-западного наречий.

Ключевые слова: украинская диалектология; склонение имен существительных (субстантивов); зона переходных диалектов; морфонология; основа слова; флексия; диалектная словоизменительная модель.

Annotation

Ryabets L.V. Word-changing in local dialects of contiguous areas of Central Polissya and Middle Dnieper. - Manuscript.

The dissertation for the Candidate Degree in Philology, Speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Ukrainian Language Institute of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1999.

The dissertation presents systematical description of substantive word-changing in local dialects of transitional zone between the Nothern and the South-Eastern groups of dialects. A model of description of substantive word-changing is created in the dissertation with due regard for morphonological types of stem; tendencies of development of distribution of nouns by types of word-changing are investigated; the nature of word-changing in transitional dialectal zone is determined. Systematization and analysis of the collected material allowed to model an invariant of substantive word-changing for the given local dialects. This invariant includes 25 types and 3 grammaticalized paradigms. Distribution of nouns by types of word-changing is relevant sign for typology of local dialects.

Key words: Ukrainian dialectology, substantive word-changing, transitional dialectal zone, morphonology, stem, inflection, dialectal word-changing model.

1. Загальна характеристика роботи

В останні роки помітно зросла увага до діалектної мови як об'єкта досліджень. У сучасній діалектології існує чимало суперечливих положень і думок, які впливають на осмислення окремих явищ і мовної ситуації в цілому. Однією з найважливіших проблем української діалектології залишається визначення територіального членування, з'ясування поведінки одиниць мови в зонах міждіалектної суміжності та в ядрі діалектів. Розв'язання цих проблем сьогодні в українській діалектології значною мірою спирається на “Атлас української мови”, який уперше подав просторову варіативність української мови на всьому обширі її побутування; значну за обсягом інформацію подають регіональні атласи, словники та збірники діалектних текстів; чимало свідчень зберігають записи до українських частин таких полімовних праць, як Загальнослов'янський лінгвістичний атлас, Лінгвістичний атлас Європи, Загальнокарпатський діалектологічний атлас. Донедавна увагу дослідників як об'єкт опису привертали здебільшого окремі говірки північного, південно-західного та південно-східного наріч, рідше - більші діалектні утворення чи зони побутування говірок, належних до різних діалектів. Завдання таких описів обмежувалося передусім виявом типових, яскравих рис діалекту чи описуваної діалектної зони, окресленням зовнішніх меж поширення одиниць діалектного членування. Межа між діалектами, діалектне суміжжя цікавило передусім як демаркаційна лінія, а не як один з територіальних типів побутування діалектної мови. Говірки перехідних діалектних зон, що сформувалися внаслідок поєднання рис суміжних діалектних континуумів, досі залишаються недостатньо висвітленими.

Незважаючи на те, що з проблемою перехідних зон, перехідних говірок дослідники зіткнулися ще в кінці ХІХ ст., коли стало актуальним встановлення розмежувальних ліній між діалектами, все ж у сучасній діалектології вона ще не знайшла задовільного розв'язання. Це зумовлено тим, що вивченню говірок цього типу не приділялася достатня увага; у дослідженнях Я. Закревської, Т. Назарової, Е. Смулкової, Г. Пельцової, Ф. Чижевського, Ф. Климчука, С. Прохорової, Г. Мартинової та ін. до сьогодні вже нагромаджено чимало спостережень над формуванням діалектних явищ різних структурних рівнів у перехідних та мішаних діалектних зонах та над просторовою поведінкою діалектних одиниць. Тому особливої ваги набувають регіональні дослідження невеликих ареалів у перехідних та мішаних зонах, які покликані з'ясувати механізми взаємодії діалектних систем.

Дослідження полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя, яке розділяє не тільки два говори, але й два наріччя української мови, досі залишається одним з актуальних завдань української діалектології. Це стосується не лише чіткого окреслення сучасної розмежувальної лінії між цими діалектами (пор. усталену думку про поступове відтіснення північних діалектів південними, зміщення межі між цими наріччями на північ, звуження зони побутування визначальних рис північного наріччя внаслідок експансії південних рис), а й вияву наслідків взаємовпливів діалектних систем двох відмінних типів. Об'єктом дисертаційного дослідження обрано говірки південної Київщини (Васильківщина), які знаходяться в зоні діалектної суміжності, точніше - на межі північного, південно-східного та південно-західного наріч, і які досі не були об'єктом докладного системного вивчення. Упродовж усієї історії зацікавлення цими говірками визначення їх належності до певного діалектного типу змінювалося: К.Михальчук зараховував ці говірки до середньоукраїнського піднаріччя українського наріччя; за діалектною класифікацією “Атласу української мови” їх віднесено до середньонаддніпрянського діалекту, хоч у їх структурі присутні виразні риси північного наріччя; Ф.Жилко визначав північну межу між середньонаддніпрянським і середньополіським діалектом умовною лінією Фастів - Васильків - Переяслав-Хмельницький; західна межа середньонаддніпрянських говірок пролягає умовною лінією Фастів - Біла Церква - Тальне; як перехідні говірки Васильківщини визначають С. Бевзенко, І. Матвіяс. Зауважимо, що встановленню подільсько-середньонаддніпрянського порубіжжя приділили увагу Ф. Жилко, І. Матвіяс, П. Лисенко, Г. Мартинова; визначення межі між північним і південно-східним наріччями стало предметом досліджень Ф. Жилка, В. Брахнова, В. Ващенка, І. Матвіяса, Л. Бови (Ковальчук), В. Німчука не оминали проблеми розмежування середньонаддніпрянського і суміжних діалектів і ті дослідники, предметом спостережень яких були або середньонаддніпрянський діалект (А. Поповський), або поліські діалекти (Т. Назарова, А. Залеський, М. Никончук, М. Толстой, С. Толстая, М. Железняк та ін.). Зауважимо, що погляди дослідників щодо основних розмежувальних ліній між говорами не завжди збігалися. Однією з причин існування різних підходів щодо віднесення досліджуваних говірок до певного типу є відсутність грунтовних регіональних лінгвогеографічних досліджень та системних описів окремих говірок на різних структурних рівнях, на підставі яких можна було б визначити напрями і динаміку взаємовпливів говірок зон міждіалектної взаємодії.

Загалом в українській діалектології говіркам Середньої Наддніпрянщини було приділено чимало уваги, оскільки саме середньонаддніпрянський діалект значною мірою визначив структурну індивідуальність усього південно-східного наріччя. Вивчення мовних особливостей окремих говірок чи їх груп у межах цього діалекту завжди мало велике значення для розв'язання питань історії формування й розвитку української мови як певного ідіома. Для цього завжди був потрібний значний за обсягом фактичний матеріал з фонетики, граматики, лексики цих діалектів. Збірники праць (“Полтавсько-київський діалект - основа української національної мови”, 1954; “Середньонаддніпрянські говори”, 1960; “Сучасні говори Наддніпрянщини”, 1969) подають інформацію про історію заселення цього регіону, формування середньонаддніпрянських говірок, містять описи окремих фонетичних та морфологічних особливостей говірок; значна увага дослідників була зосереджена на вивченні лексики цих діалектів, а проблеми граматики, зокрема словозміни, у цих працях посідають незначне місце.

У працях К. Михальчука, М. Йогансена, О. Дорошкевича, П. Бузука більше уваги приділено говіркам Черкащини та Полтавщини. Київське Полісся, як і загалом Київщина, як один з найархаїчніших регіонів слов'янського континууму, лише в останні десятиліття стали об'єктом докладного вивчення (див.: оригінальний за задумом і виконанням “Лінгвістичний атлас нижньої Прип'яті” Т. Назарової, 1985; “Київське Полісся”, 1989; “Говірки Чорнобильської зони. Тексти”, 1996); при цьому говірки південної частини Київщини, за винятком небагатьох праць (В. Брахнов, Г. Їжакевич, П. Лисенко, Г. Козачук), залишилися поза належною увагою дослідників. Саме недостатністю аналітичних праць про різні структурні рівні цих говірок зумовлений вибір регіону дослідження.

У діалектній мові відчутною є просторова варіативність у субстантивній словозміні - набір словозмінних афіксів, належність іменників до певного словозмінного типу в різних говірках можуть мати відмінності різної глибини. Тому в українській діалектології актуальним залишається системний опис словозміни іменників, зроблений за єдиною моделлю, що може забезпечити зіставність одержаних під час фіксації й аналізу матеріалу свідчень з різних говірок. Протиставлення на словозмінному рівні може бути зумовлєне поєднанням власне-морфологічних та синтаксичних рис, фонетичних і акцентуаційних особливостей говірок. Тому передумовою досягнення зіставності описів є створення інваріантної наддіалектної моделі системи словозміни іменників, яка забезпечила б максимально повне охоплення різноманітних виявів словозмінних особливостей у говірках, дозволила б з'ясувати продуктивність словозмінних типів. При системному аналізі іменників важливим є визначення ролі словозмінних засобів, які беруть участь у витворенні словоформ і словозмінних парадигм, - флексій, морфологічних альтернацій, наголосу.

Досі опис словозміни іменника найчастіше обмежувався спостереженнями над 2-3 лексемами, які на думку дослідників, вичерпно репрезентували словозміну. При цьому спостереження обмежували констатацією наявності в говірці певної флексії іменника, що здебільшого не пояснювало останньої як елемента системи. Спостереження показали, що такий “репрезентативний” підхід до словозміни іменника дає неточне уявлення про словозміну як цілісне явище, оскільки чимало виявів у ділянці словозміни залишається неохопленими, а про питання розподілу іменників за словозмінними типами навіть не йдеться. Інформацію про словозміну іменників розширює опрацювання великих за обсягами текстів - записів спонтанного діалектного мовлення, у яких виявляється функціональне навантаження певних відмінкових форм, характер поведінки словозмінних афіксів.

Для обстеження обрано чотири базові середньонаддніпрянські говірки, що адміністративно належать до Васильківського р-ну Київської обл.: Велика Бугаївка, Велика Солтанівка, Ксаверівка, Пологи (жодна з цих говірок досі не була об'єктом спеціального дослідження); для зіставлення - середньополіська говірка с. Товстий Ліс Чорнобильського р-ну Київської обл.

Актуальність дослідження субстантивної словозміни зумовлена необхідністю розширення та систематизації інформації про діалектну словозміну іменника в окремих говірках, оскільки без повних описів словозміни іменника саме окремих говірок як реальних комунікативних систем не можна визначити типологічних рис цих діалектних систем. Природно, що середньонаддніпрянські говірки привертають увагу дослідників, оскільки говірки саме цього регіону традиційно вважають основою української літературної мови; у зв'язку з останнім набула поширення думка про те, що ці говірки не мають специфічних діалектних особливостей. Аналіз відомих досі праць про середньонаддніпрянський говір дозволяє констатувати, що цей діалект ще недостатньо вивчений як в синхронії, так і в діахронії; однак і наявні дослідження дають певне уявлення про цей окремий діалектний тип і, зокрема, спростовують твердження про його індивідуальну зневиразненість. Пропоноване дослідження є першою спробою опису системи субстантивної словозміни говірок перехідної між середньополіським та середньонаддніпрянським говорами зони.

Метою роботи є системний опис словозміни іменника говірок полісько-середньонаддніпрянського суміжжя. Для реалізації поставленої мети необхідно було розв'язати такі завдання:

- створити програму для обстеження субстантивної словозміни в говірках;

- здійснити експедиційне обстеження базових говірок;

- встановити іменні словозмінні типи у досліджуваних говірках;

- окреслити сталі й варіативні ланки в системі словозміни іменника досліджуваних говірок;

- з'ясувати напрями міжпарадигматичної взаємодії у словозміні іменника.

Джерелами дослідження послужили польові записи за спеціальною програмою та магнітофонні записи спонтанного діалектного мовлення, здійснені в 1994-1997 рр., матеріали “Атласу української мови”, “Загальнослов'янського лінгвістичного атласу”, діалектологічної картотеки та фонофонду відділу діалектології Інституту української мови НАН України. Програма, за якою добирався матеріал для дослідження, зорієнтована на субстантиви, що в минулому належали до різних іменних основ. Залучення давніх іменників, які свого часу належали до різних основ на голосний або приголосний, та інноваційних іменників дає змогу простежити особливості субстантивної словозміни як в синхронії, так і в діахронії. Програма охоплює 140 базових лексем, словозміну яких простежено в говірках; індекс матеріалу містить 540 лексем; фонозаписи зв'язних текстів становлять близько 16 годин звучання.

Основним методом дослідження є описовий.

Наукова новизна роботи полягає: у створенні інваріантної наддіалектної моделі опису діалектної словозміни; у системному описі субстантивної словозміни говірок перехідної зони; у визначенні словозмінних типів іменників у говірках на підставі ряду формальних ознак; у з'ясуванні релевантних ознак словозміни іменників при зіставному (у майбутньому - й ареалогічному) вивченні говірок.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній запропоновано модель опису субстантивної діалектної словозміни говірок, обґрунтовано переваги системного опису словозміни іменника, подано перелік релевантних ознак, які можуть бути покладені в основу зіставного та ареалогічного вивчення словозміни іменника.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що в науковий обіг вводиться новий діалектний матеріал; свідчення про іменникову словозміну досліджуваних говірок розширюють емпіричну базу української діалектної морфології; результати дослідження можуть бути використані в синтетичних працях з української діалектології, граматики української мови, у лінгводидактиці вищої школи.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданнях відділу діалектології Інституту української мови НАН України; результати дослідження подано в доповідях на Наукових читаннях пам'яті Т.Назарової (м. Київ, 1993 р.), на Міжнародній науковій конференції “Полісся: мова, культура, історія” (м. Київ, 1996 р.), на ХVІІ діалектологічній нараді (м. Київ, 1997 р.).

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 201 найменування, та додатку, у якому подано індекс аналізованих у тексті дисертації іменникових лексем. Повний обсяг дисертаційного дослідження 176 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, сформульовано мету і завдання роботи, визначено шляхи, методи та об'єкт дослідження, окреслено його наукову новизну та практичну цінність.

У першому розділі “Іменникова словозміна як об'єкт української діалектології” подано історіографію вивчення словозміни іменника, окреслено напрямки дослідження субстантивної словозміни діалектів та літературної мови. Підкреслено, що в останні десятиліття мовознавці звертаються до системного опису словозміни іменника (роботи О. Лешки, Г. Воронич, М. Зубрицької, Л. Комарової). Донедавна в українській діалектології панував метод фіксації лише специфічних рис певної говірки, що не давало повного уявлення про субстантивну словозміну як певним чином організовану систему. Залучення до аналізу всіх іменників, ексцерпованих з мовленнєвого потоку - з великих за обсягами текстів, створює надійну базу для системного вивчення діалектної словозміни іменника. Такий аналіз дає змогу з'ясувати реальний розподіл іменників кожної говірки за типами відмінювання, змоделювати діалектну словозміну як цілість.

Другий розділ “Система граматичних категорій іменника в діалектному мовленні” присвячений аналізу базових категорій іменника, вияв яких у сукупності визначає його морфологічну сутність. Як відомо, дослідження категоріального апарату літературної мови посідає особливе місце в розвитку теорії мови, оскільки саме граматичні категорії дають змогу синтезувати і систематизувати мовні факти; це сповна стосується і діалектів.

На рівні граматичних категорій в українській діалектній мові так само, як і в літературній, іменнику притаманні категорії роду, числа та відмінка, що характеризуються певною самостійністю. Основне протиставлення у словозміні іменника простежується на рівні категорії роду як головної диференційної ознаки. Граматичний рід пов'язаний з числом; тільки в однині диференціація за родами здійснюється послідовно. Для чоловічого роду важливим є розмежування семантичних ознак істота / неістота, особа / неособа. Іменники т. зв. спільного роду класифікуються за структурою їх словозмінної моделі і зараховуються до одного з трьох родів відповідно до характеру їх конкретної родової визначеності в мовленнєвому потоці.

У досліджуваних говірках, як і в українській літературній мові та інших діалектах, категорія числа має форми однини, множини, зрідка - двоїни. За виявом опозиції однина / множина більшість субстантивів утворюють пари, напр.: хустка - хустки, ден' - дн'і, голуб - голуби, се^и ло - села. Типовою для досліджуваних говірок є наявність іменників з неповною числовою парадигмою. Це - іменники singularia tantum (толока, ос'ін', зд'ір, попе^ил) та pluralia tantum (досвітки, гроб^пки, ворота). У поєднанні з числівниками два, три, чотири в досліджуваних говірках зафіксовано форми двоїни в наз. та знах. відмінках іменників жіночого, рідше - середнього роду, напр.: дв'і се^истр'і, дв'і в'ідр'і, три хат'і, дв'і слов'і, чотир'і се^и л'і.

У дослідженні за основу взято традиційну для описів української словозміни іменника максимальну матрицю із 7 відмінків. Парадигма реалізується в системі протиставлення 14 словоформ (за винятком іменників, що мають неповну числову парадигму, до яких належать іменники singularia tantum та pluralia tantum).

Тип словозміни, до якого належить певний іменник, характеризує граматичний клас іменників, об'єднаних спільними правилами утворення словоформ. Крім набору флексій у парадигмі критеріями, що зумовлюють виділення типів відмінювання, послужили: а) рід іменника; б) закінчення називного відмінка однини як вихідної форми; в) характер кінцевого приголосного основи; г) розрізнення за семантичними ознаками іменників чол. роду (істота / неістота, особа / неособа). У межах іменникового словозмінного типу можуть виділятися підтипи.

Третій розділ “Іменникова словозміна говірок центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності” об'єднує підрозділи: “Система словозміни іменника говірки с. Ксаверівка”, “Явища субстантивної словозміни в говірках с. Велика Бугаївка, с. Велика Солтанівка, с. Пологи”, “Словозміна іменника в середньополіських говірках”.

У підрозділах наведено монографічні описи іменникової словозміни базових говірок та, для зіставлення, опис словозміни середньополіської говірки. У першому підрозділі подано аналіз типів відмінювання іменників у говірці як окремій комунікативній системі за схемою: назва типу, фіксоване закінчення у вихідній формі, характер кінцевого приголосного основи. Далі наведено парадигму відмінювання, таблицю відмінкових закінчень; перелік лексем, що належать до аналізованого типу; короткий коментар щодо особливостей відмінювання.

У говірці с. Ксаверівка виділяється 25 типів відмінювання і 3 граматикалізовані словозмінні парадигми. Серед іменників чоловічого роду виділено 4 типи відмінювання іменників назв істот-осіб, 2 типи - істот-неосіб, 3 типи - неістот. Іменники жіночого роду об'єднані в 3 типи відмінювання; середнього роду - у 4 типи; іменники sg.t. утворюють 5 типів, а іменники pl.t. - 4 типи.

Описи типів словозміни іменника в досліджуваних говірках мають такий вигляд:

1. Тип рука.

Підтип рука. Закінчення /-а/. Лексеми з твердими кінцевими приголосними основи.

Підтип церква. Закінчення /-а/. Лексеми з твердими кінцевими приголосними основи.

До цього типу відмінювання належать іменники:

підтип рука: рука, бджола (варіант пчола), ж'інка, се^истра, сл'оза, блоха, нога, дорога, гора, брова, трава, картоплина, свита, одежина, цибулина, жаба, кума, дочка, те^ил'іграма, шкр'ібачка, сорочка, вода, крупа, страва, ве^исна, забака, зима, субота, стр'іха, бригада, ворона, г'іл':ака, ст'іна, конхвета, жерд^тка, свитка, булочка, миска, груд^тка, паска, ложка, наволочка, пе^ич'інка, банка, св'ітилка, вака, кв'ітка, циганка, жидока, бе^истарка, хата, корзина;

підтип церква: церква, све^икруха, корогва, гарба, свал'ба, приз'ба, п'ідошва, концерва.

Особливості відмінювання.

1. Іменники другого підтипу вирізняються варіативністю флексій у род. відм. мн.: све^икрух-, све^икрух-і, п'ідош-о, п'ідошв'- і.

2. Деякі іменники можуть уживатися у формі двоїни: (дв'і) руц'-і,(дв'і) ноз'-і, (три) хат'і, (три) корзин'і, (чотир'і) стін'і; за аналогією до форми типу (пйат') це^ирко вживається словоформа (в'іс'ім) сестр'і.

За наведеною схемою опису подано інформацію про всі словозмінні типи, зокрема: 1) тип брат, підтип брат, підтип інжин'ер; 2) тип хлопе^иц', підтип хлопе^иц', підтип з'ат'; 3) тип староста, підтип староста, підтип суд':а; 4) тип бат'ко; 5) тип з^.в'ір, підтип з^.в'ір, підтип к'ін'; 6) тип вок; 7) тип н'іж, підтип н'іж, підтип дошч; 8) тип д'ім; 9) тип дв'ір, підтип дв'ір, підтип н'іс; 10) тип рука, підтип рука, підтип церква; 11) тип зе^имл'а, підтип зе^имл'а, підтип миша; 12) тип н'іч; 13) тип в'ідро, підтип в'ідро, підтип ухо; 14) тип серце, підтип серце, підтип море; 15) тип времйа, підтип времйа, підтип плат':а; 16) тип те^ил'а; 17) тип бе^итон, підтип бе^итон, тип ам'іак; 18) тип морква, підтип морква, підтип собачн'а; 19) тип кро; 20) тип шчаст'а; 21) тип с'іно; 22) тип дрова; 23) тип штани, підтип штани, підтип очки, підтип шахмати; 24) тип двер'і, підтип двер'і, підтип с'іни; 25) тип конопл'і та 3 лексеми з індивідуальною системою словозміни (ле^илека, мати, варен':а).

Аналіз словозміни іменника, здійснений з урахуванням словозмінних особливостей класів іменників та окремих лексем, показав, що субстантивна словозмінна система говірки с. Ксаверівка зберігає ряд архаїчних рис (зокрема, закінчення -ах, ); вона становить відкриту варіативну систему. Відмінювання іменників у досліджуваній говірці засвідчує часте паралельне вживання відмінкових закінчень, закріплення за окремими групами чи поодинокими іменниками набору флексій, які формують словозмінний тип. Хитання у відмінкових закінченнях є ознакою нестабільності типів парадигм, їх взаємовпливів і дозволяє виділити підтипи в межах ряду словозмінних типів. На вибір типу відмінювання впливають такі фактори, як кінцевий приголосний основи, належність до певного граматичного роду, набір флексій.

Отже, особливостями словозміни іменника говірки села Ксаверівка є:

1) поширення форм відмінювання іменників одного типу на інший, що є причиною функціонвання в говірці дублетних закінчень, напр.:

род. відм. одн. -а, -і (времйа, време^ин'-і);

дав. відм. одн. - у, -ов'і (брат-у, брат-ов'і);

- у, -ев'і, -ов'і, (хлопц'-у, хлопц-ев'і, хлопц'-ов'і );

орудн. відм. одн. -ейу, -ойу (каш-ейу, каш-ойу);

кличн. відм. одн. -, -е (брат-, брат-е);

2) наявність форм двоїни; такі форми найчастіше зберігають іменники жіночого та середнього родів у наз. і знах. відмінках множини при числівниках дві, три, чотири: дв'і руц'і, дв'і ноз'і, чотир'і ст'ін'і, дв'і слов'і; такі форми найчастіше виявляються в мовленні людей старшого віку. Характерне також збереження іменниками чоловічого роду ІІ відміни в сполученні з числівниками два, три, чотири форм наз. відм. множини на -и, -і: два паруб^пки, два п'ін'і, чотир'і м'іс'ац'і; часто ці форми заступаються давніми формами наз. відм. на -а (-йа): два брата, три с'іанса. Поширеним є варіантне закінчення -а в наз. відм. мн. іменників чоловічого роду: сн'іг-и, сн'іг-а;

3) форми род. - знах. відм. або наз. - знах. відм. мають здебільшого однакову фонетичну реалізацію; інколи іменники на позначення неживих предметів у знах. відм. однини і множини виступають як назви живих істот: н'іж-, нож-а; нож'-і, нож'-і;

4) перенесення наголосу в деяких іменниках з основи у формах однини на флексію у множині: род. відм. одн. - писар-а, род. відм. мн. - писар'-і;

5) форма кличного відмінка малопродуктивна і найчастіше виявляється в іменниках чоловічого роду (назв істот-осіб, зрідка - назв істот-неосіб), напр.: кум-е, сват-е, син-у, хреишченик-у, пйаниц-е, цап-е, цуцик-у; форми кличн. відм. мн. збігаються з формами наз. відм. мн., напр.: сват-и, кум-и;

6) особливо варіативними є іменники групи pl. t., що значно ускладнює встановлення їх словозмінних типів, напр.: род. відм. - провод-і і пров'ід-, кан'ікул-і і кан'ікул-, орудн. відм. - дверм-и і двер'-ами; хоч частина іменників не виявляє варіативності флексій: в'ірвечок-, очк-ами.

Другий підрозділ “Явища субстантивної словозміни у говірках с. Велика Бугаївка, с. Велика Солтанівка, с. Пологи” присвячений аналізові і систематизації матеріалу цих говірок. Він показав, що словозміна іменника цих говірок мало відрізняється від системи субстантивної словозміни с. Ксаверівка: у них так само виділяється по 25 типів відмінювання і по 3 граматикалізованих парадигми.

У цьому підрозділі здійснено опис за встановленими словозмінними типами іменників чоловічого, жіночого, середнього родів, іменників sg.t. та pl.t.

Зафіксовані морфологічні риси досліджуваних нами говірок підтвердили відомі раніше дані про західні та північні межі словозмінних рис іменника середньонаддніпрянського говору. Так, Ф.Жилко зазначав, що закінчення -ев'і, -ов'і у дав. відм. одн. іменників чол. роду назв істот переважає в говірках на південь від Білої Церкви, Ржищева, а північніше більшу активність виявляє флексія -у; у досліджуваних говірках зафіксовано рівноправне функціонування варіантів з флексіями -у та -ов'і: брат-у, брат-ов'і, циган-у, циган-ов'і. Для групи іменників назв неживих істот закінчення -у в дав. відм. одн. визначалося як активне в говірках на північ від Василькова, а південніше - паралельне вживання закінчень -у та -ов'і, що також вдалося зафіксувати в досліджуваних говірках: сухар-у, сухар-ов'і, холод-у, холод-ов'і. Зауважимо, що закінчення -у частіше вживається в говірках с. Велика Бугаївка та с. Велика Солтанівка, які географічно розташовані північніше; для говірок с. Ксаверівка та с. Пологи характерна перевага закінчення -ов'і над закінченням -у.

У досліджуваних говірках у формах орудн. відм. одн. простежується послідовне вживання флексій -ойу, -ейу (душ-ойу, зе^имл'-ойу, зовиц'-ойу, каш-ойу; душ-ейу, зе^имл-ейу, зовиц-ейу, каш-ейу); у говірках с.Велика Бугаївка та с. Велика Солтанівка іменники жіночого роду в орудн. відм. одн. зрідка мають закінчення -ой (душ-ой, каш-ой).

Лексема мати, як і в українській літературній мові, має індивідуальну словозмінну парадигму, успадковану ще з давньоукраїнської іменної системи відмінювання, коли вона належала до групи іменників -r-основи; у род., дав., місц. відмінках однини та у формах всіх відмінків множини іменник мати зберігає давній формант -ер-, а в знах. та орудн. відм. одн. внаслідок вторинної зміни е і - -ір-: матер-і, мат'ір-, мате^ир'-ам, мате^ир'-ами, (на) мате^ир'-ах.

Іменник ле^илека, виокремлений як такий, що утворює окрему парадигму, у говірках с. Велика Бугаївка та с. Пологи вживається у формі чол. та жін. родів, тоді як у говірках с. Велика Солтанівка та с. Ксаверівка цей іменник виступає тільки у формі чол. роду, пор.: ле^илека прилет'і і ле^илека гн'іздо звила. Заслуговує на увагу також лексема варен'а, яка в говірках південної Київщини виявляє родову віднесеність і до жіночого, і до середнього роду: пор. добру варен'у зварила і таке варен'а добре вийшло. Крім того, зафіксоване вживання цього іменника у формі множини, напр.: заготовила на з'іму варе^ин'і багато.

Деякі невідмінювані в українській літературній мові слова іншомовного походження адаптуються до говіркових граматичних систем і відмінюються за зразком іменників середнього роду, напр.: розвилос'я тих к'ін'і, дойіхала ме^итром, не^и йіла тих к'ів'і н'іколи.

Третій підрозділ “Словозміна іменника в середньополіських говірках” присвячений описові особливостей субстантивної словозміни говірки с. Товстий Ліс у їх зіставленні з говірками південної Київщини.

У середньополіській говірці форми наз. відм. одн. мають закінчення, які вирізняють їх з-поміж інших діалектних систем, напр., іменники жін. роду з основою на шиплячий приголосний у вихідній формі мають закінчення -и та -і (груш-и, груш-і, печ-и, печ'-і), тоді як у говірках південної Київщини зафіксовано вживання флексії -і (ноч'-і, туч'-і, круч'-і).

У середньополіських говірках у дав. та місц. відм. одн. іменники чол. роду мають закінчення -у (бат'к-у, л'іц-у, гост'-у), тоді як у говірках південної Київщини як уже зазначалося зафіксовано паралельне функціонування форм з -у та -ев'і, -ов'і (брат-ов'і, кон- ев'і), при домінуванні вживання флексії -ов'і в говірках с. Ксаверівка та с. Пологи.

У місц. відм. одн. іменники жіночого роду мають закінчення -е, а середнього - -е та -у, напр.: (на) хат'-е, (на) красотє-е, (на) л'іц-у, (на) сонц-е, у говірках південної Київщини, як і загалом у середньонаддніпрянських говірках, відзначена флексія -і: (на) сонц'-і, (на) лиц'-і, (на) голов'-і.

Іменникова відмінкова парадигма однини в середньополіських говірках за місцем наголосу в багатьох випадках відрізняється від множинної. Репрезентативною щодо рухомості наголосу є, напр., парадигма лексеми коса: у наз., род., дав., орудн., місц. відмінках однини наголос на флексійному складі (кос-а, кос-и, кос'-і, кос-ойу, (на) кос'-і); у наз., знах. відмінках множини - на кореневому (кос-и); у знах. відм. одн. та дав., орудн. місц. відмінках множини вживаються паралельні форми: кос-у і кос-у, кос-ами і кос-ами. Особливістю середньополіських говірок є часте вживання (особливо в мовленні людей старшого віку) форм кличн. відм., напр.: дон'у, дон'ко, голуб^пко, сину, мамочко, Боже. Досить активно вживаються і форми колишньої двоїни у наз. - знах. відмінках іменників, що виступають у сполуці з числівниками два, три, чотири: дв'е рук'і, три сабит'ійі, чотир'і хат'і.

Аналіз словозміни іменника говірок центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності, проведений із урахуванням словозмінних особливостей не лише класів, груп іменників, а й окремо взятих лексем, дозволяє зробити такі висновки.

1. Сучасна українська діалектна словозміна є продуктом тривалого історичного розвитку. Розгалужена система давньоукраїнських словозмінних типів (класів іменників), визначених за кінцевим приголосним основи, зазнала відчутної уніфікації. Родова ознака як визначальний фактор встановлення сучасних словозмінних типів зумовила спрощення граматичної структури, хоч більшість морфологічних явищ, відомих сучасним говорам, успадкована від різних етапів еволюції типів відмінювання іменника. Тому система словозмінних субстантивних типів у діалектах відзначається більшою розгалуженістю й динамікою порівняно із словозміною іменника сучасної української літературної мови.

2. Словозміні досліджуваних говірок притаманні чітко організовані парадигми, яким властиві внутрішньопарадигматичні та міжпарадигматичні взаємовпливи, варіантність словозмінних афіксів. Субстантивні словозмінні системи говірок с. Велика Бугаївка, с. Велика Солтанівка, с. Ксаверівка, с. Пологи зберігають ряд архаїчних рис; водночас вони становлять відкриті системи, які активно переймають нову іменникову лексику, граматично адаптуючи її до певних словозмінних типів переймаючих говірок.

3. В усіх чотирьох досліджуваних говірках виділяються по 25 словозмінних типів і по 3 лексеми з індивідуальними парадигмами відмінювання. У різних говірках до тих самих типів відмінювання належать ті ж самі лексеми, тому розподіл іменників за типами відмінювання для досліджуваних говірок не є релевантною рисою.

Матеріал засвідчив, що досліджувані говірки становлять єдину систему на рівні субстантивної словозміни. Оскільки вони мають більшість рис, що характерні для середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя, але водночас мають і риси, які є типовими для північного та південно-західного наріч, то їх можна віднести до типу перехідних говірок.

4. Для досліджуваних говірок характерна функціональна ідентичність словозмінних афіксів, паралелізм флексій для вираження того самого значення, напр., значення давального відмінка однини іменників чоловічого роду оформляється за допомогою флексій -у, -ев'і, -ов'і (писар-у, писар-ев'і, писар-ов'і); дублетні флексії не витісняють одна одну, а співфункціонують на правах вільної варіативної взаємозаміни в мовленні, ситуативно звужуючи сферу вживання альтернативних форм.

5. Паралелізм флексій, на основі якого відбувався процес заміни старих форм новими, є ознакою динамізму словозмінних типів іменників. Типи словозміни іменника характеризуються відповідною системою відмінкових протиставлень і набором відмінкових флексій. Процеси уніфікації в межах словозмінних типів можуть давати уніфікацію закінчень і, навпаки, ще більшу роздрібненість їх у випадку взаємодії типів відмінювання.

6. На формування типу відмінювання впливають такі фактори, як кінцевий приголосний основи іменника, належність його до певного граматичного роду, набір відмінкових флексій. Важливим фактором виділення типу субстантивної словозміни є морфологізація фонетичних явищ. Велике значення має дія граматичної аналогії (пор. уніфікацію іменників за моделлю твердої групи серед іменників чоловічого роду і чітке розрізнення твердої та м'якої груп серед субстантивів жіночого роду). Вирівнювання субстантивних флексій у сингулярній парадигмі веде до стирання відмінностей між твердим та історично м'яким різновидами відмінювання (зе^имл'-ойу, душ-ойу, товариш-ом).

7. У множинних парадигмах граматична аналогія спричинила втрату формальних відмінностей, зумовлених родовою віднесеністю іменників. Множинні парадигми відзначаються певною статичністю щодо використання флексійних варіантів, що не виключає виділення підтипів у межах одного словозмінного типу.

8. Для встановлення типів відмінювання іменників різні флексії мають різний ступінь релевантності. Для іменників чол. роду важливими є флексії родового, давального та місцевого відмінків однини; для жіночого - родового та орудного відмінків однини, для середнього - родового, знахідного та орудного відмінків однини.

9. Зіставлення досліджуваних говірок дало змогу визначити такі особливості субстантивної словозміни цих діалектних систем:

а) наявність дублетних закінчень;

б) незначне поширення форм кличного відмінка, наявність їх лише в окремих типах відмінювання: бат'ку, доче^ичко, старосто;

в) функціонування форм двоїни в іменниках жіночого та середнього родів у наз. та знах. відмінках множини у сполуках з числівниками два, три, чотири: (дв'і) ноз'і, (дв'і) слов'і, (дв'і) штуц'і, (двойе) р'аде^ин, (три) р'адн'і, (три) се^ил'і, (три) в'ідр'і, (чотир'і) се^истр'і, (чотир'і) ст'ін'і;

г) поширене варіантне закінчення -а в наз. відм. мн. іменників чол. роду: сн'іг-а, год-а, город-а;

) іменники - назви неживих предметів - у знах. відм. можуть мати флексії, які притаманні насамперед назвам живих істот (н'іж, ножа), і, навпаки, іменники, що називають істот, мають дублетні форми (те^ил'ата, те^ил'ат);

д) окремі іменники виявляють хитання щодо родової віднесеності, напр., лексеми фарш, р'ама, пут' функціонують як у формі чол., так і жін. роду; деякі субстантиви утворюють родові пари: светр і светра, л'ітр і л'ітра, гривен' і гривн'а; зафіксовано також вживання лексеми конхвета у формі чол. роду - конхвет;

е) деякі іменники іншомовного походження відмінюються за зразком іменників середнього роду (не^имайе к'іна, кофе^им запила) або жіночого роду (ішла сошойу);

є) іменники з конкретним речовинним значенням (часник, мак, бе^итон) та з абстрактним значенням (старост', радост', л'убо) мають лише сингулярні парадигми;

ж) особливою варіативністю відзначається відмінювання іменників pl. t.

Дослідження системи словозміни іменника кожної з обраних для аналізу говірок дало змогу зробити висновок, що в говірках центральнополісько-середньонаддніпрянської суміжності зберігається значна кількість типів відмінювання. Багато рис у граматичній структурі досліджуваних говірок спільні з особливостями північних або південно-західних діалектів, з якими вони межують, що дає підстави зараховувати їх до групи перехідних говірок між середньополіським та середньонаддніпрянським діалектами.

У додатках вміщено список лексем, парадигми яких були об'єктом спостережень у дисертації.

Основні публікації

1. До питання опису словозміни іменника в говірці // Український діалектологічний збірник. Книга 3. Пам'яті Тетяни Назарової. - К.: Довіра, 1997. -- С. 64-74.

2. Із спостережень над словозміною іменника у середньополіських говірках // Волинь - Житомирщина. - Житомир, 1998. - Вип. 3. - С. 32-37.

3. Словозміна іменника говірки с. Товстий Ліс // Говірки Чорнобильської зони. Системний опис. - К.: Довіра, 1999. - С. 27-34.

4. Говірки Чорнобильської зони. Тексти / Відп. ред. Гриценко П.Ю. - К.: Довіра, 1996. - 360 с. (у співавторстві; авторові належить 56 с.).

Размещено на Allbest.ru