Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови–реципієнта

Зіставлення різних лексикографічних та лексикологічних версій в опрацю-вання латинських запозичень виявило розбіжності у трактуванні різними джере-лами часу їх переймання, напр.: лексема адамант за даними ІСУМ^** ІСУМ - Словник української мови XVI - першої половини XVII ст. - Вип. 1-5. - Львів, 1994-1998; ІСУЯ - Тимченко Є. Історичний словник українського язика. - Харк., 1930-1932; Срезн. - Матеріалы для Словаря древне-русскаго языка по письменнымъ памятникамъ. Трудъ И.И.Срезневскаго. - СПб., 1893-1912; ССУМ - Словник Староукраїнської мови XIV - XV ст. // За ред. Л.Гумецької. - К., т.1-2, 1977-1978. запозичена у XVII ст. (1620-1621 рр.), за ІСУЯ - 1621 р., хоча цей латинізм відомий в “Изборнику Святослава” 1073 р.: “Между же дъвhма змарагдома камыкъ адамантъ”; різну інформацію щодо часу проникнення латинізма доктор подає ІСУМ - 1518 р., ІСУЯ - 1596 р. та ССУМ - 2-га пол. XV ст., однак, це слово вперше фіксується у “Грамоті Владислава, короля Польскаго, кн. Скиригайлу…” 1387: “Докторъ Святославъ…” (Срезн., 1, 694); латинізм индикт за свідченнями ІСУМ був запозичений українською мовою на початку XVI ст. (1501), автори ССУМ (1, 443) вказують на XIV ст. - 1322 р., хоча він відомий ще з 1056-1057 рр. і вперше зафіксований в “Остромировому эвангеліі” 1056-1057.

Не менш складним для з'ясування є питання про шляхи проникнення лати-нізмів на українськомовний грунт. Кожен латинізм має індивідуальну історію за-своєння, оскільки лексеми могли проникати у мову-рецепієнт або безпосердньо з латинської мови шляхом широкого використання латинськомовних текстів різних жанрів і стилів, або через посередництво інших мов. Зокрема, у різний час українською мовою безпосередньо з латини прийшли лексеми абревіаторъ, авреоля, аспект, аргументъ, ассистентъ, венерація, доктор, екпулсия, еф-фектъ, инфантъ, колєкга, конвенция, компенсувати, професор, аренда, рес-пектъ, ремора, ретрузія та ін. Водночас, велику роль у збагаченні української мови латинізмами відіграли мови-посередники, передусім, польська мова. В історії української і польської мов їх взаємодія в XVI - XVII ст. була особливо інтенсивною й обопільною; вона суттєво вплинула на розвиток обох мов. Через посередництво польської мови українською були запозичені латинізми абсолюціа, авдитор, адверсаръ, администрация, акцесія, алба, апертура, ассистовати, асекуровати, бурса, варияция, венеровати, гратификовати, дефектъ, екзами-новати, екзекуція. Зауважимо, що у процесі поширення латинізмів на східно-слов'янських землях відіграли помітну роль й інші мови-посередниці, зокрема, чеська (берло, галадриго), німецька (бруки, вандал, гарфа, клас), голландська (ватерпас), англійська (вельвет), румунська (альбія, ацарн, байцарка, буката), італійська (гармата, амба, балбера, баста), французька (амулет, ацетон, бак, ваза, велюр, бутель), грецька (армарія, аспра, висикость, гіацинт). Зважаючи на те, що латинізми, які були запозичені українськими писемними пам'ятками к. XVI - XVII ст., по-різному оцінюються в лексикогра-фічних джерелах, зокрема, щодо часу і шляхів проникнення, актуальним видається створення спеціального словника, який би відбивав час і шляхи проникнення запозичених лексем в укра-їнську мову.

У четвертому розділі “Формальні та семантичні зміни латинськомовних лексичних елементів в українських пам'ятках к. XVI - XVII ст.” розглянуто адаптацію латинськомовних запозичень до структури української мови. Присто-сування латинізмів до особливостей української мови виявляється на всіх структурних рівнях - від фонетичного до семантичного. Серед типових змін, яких зазнають латинізми на фонетичному рівні, є:

субституція латинських звуків звуками української мови;

дегемінація приголосних звуків;

усунення зяяння.

Більшість голосних та приголосних звуків латинської мови не вимагала спе-ціального пристосування до фонетичної системи української мови, оскільки між ними не було відчутних відмінностей, лише передача фонем [g], [h], [l], [i] засобами української графіки мала різне розв'язання й викликала дискусії мово-знавців (В.Сімович, О.Борковський, С.Смаль-Стоцький, С.Томашівський), які три-вають досі.

Частина слів, запозичених з латинської мови, адаптуючись до акцентної системи української мови, змінили сталий наголос на рухомий; проте є група латинізмів, які зберегли свій давніший наголос.

Основними морфологічними змінами, яких зазнали латинізми на україн-ськомовному грунті, були: зміна віднесеності до роду, трансформація латинських закінчень і суфіксів та набуття нових афіксів у зв'язку із входженням їх в іншу словозмінну парадигму.

На семантичному рівні зміни мають двоплановий характер: запозичення, пристосовуючись до іншої лексико-семантичної системи, зазнають впливу цієї системи, але і сама семантична система мови-реципієнта змінюється під впливом цього запозичення. На процес семантичної адаптації великий вплив мали зміни семантики запозичення у мовах-посередниках. Основні процеси, які відбуваються на семантичному рівні, зводяться до:

1) збереження семантичної структури запозичення (напр.: арештувати < arrestare `арештувати, затримати; привласнити; припинити, вважати недійсним');

2) зміни семантичної структури запозичення у мові-реципієнті, зокрема, звуження семантичної структури (напр.: процес `рух вперед, просування' < pro-cessus `урочистий вихід; рух вперед, просування; анат. паросток, відросток, ви-ступ; процес, протікання, хід; успіх, вдача, процвітання; натиск'); розширення зна-чення (напр.: єкспєдиціа `виправа, військове вирядження; урядовий лист' < expe-ditio `воєнний похід, установлення, приведення в порядок'). Зауважимо, що в писемних пам'ятках досліджуваного періоду простежується узгодження семантич-них структур латинізмів і українських відповідників, формування семантичного паралелізму (дефект - недолік, пробациа - доведення, посессор - власник, контракт - договір, прогрес - розвиток).

Отже, латинські запозичення, пристосовуючись до системи приймаючої мови, проходили складний і тривалий шлях адаптації; для деяких з них цей про-цес триває досі. Водночас функціонування формально не адаптованих лексем спричиняє зміни структури мови-реципієнта.

У “Висновках” відзначено, що поліаспектний розгляд проблеми дає змогу розкрити особливості латинськомовного впливу на мову українську. Детальний аналіз матеріалу показав, що цей вплив відбувався на різних хронологічних зрі-зах, але особливо інтенсивним він був у досліджуваний період, що було зумовле-но соціально-політичними, економічними, релігійними, культурними чинниками. Підкреслено, що вплив латинської мови на українську в к. XVI - XVII ст. був струк-турно різноплановим: запозичувалися не лише окремі лексеми чи їх частини, а й сполуки лексем (структура яких була різноманітною), фрагменти речень, цілі ре-чення, сполуки речень. Звернуто увагу на те, що латинськомовний вплив тема-тично не був обмежений однією чи кількома ідеографічними сферами, а відбивав усі сфери життя тогочасного українця. Насичення певної ідеографічної сфери запозиченнями була різною, як неоднаковим за кількістю було представлення латинізмів у пам'ятках різних жанрів (ділові документи, поетичні твори, літописи), та різних авторів з їх індивідуальними настановами. Відзначено, що, пристосо-вуючись до системи мови-реципієнта, латинізми зазнавали адаптивних змін, які простежуються на всіх структурних рівнях мови: від акцентуаційного й фонетич-ного до семантичного.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

1. Латиномовні елементи в мові української поезії середини XVII ст. // Збір-ник праць студентів та аспірантів Київського університету імені Тараса Шевченка. Гуманітарні науки. - К., 1995, вип. 2 - С. 122-129.

2. До проблеми латиномовних запозичень у мові українських пам`яток XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика. Вип. 3. - Львів, 1996. - С. 166-173.

3. Звукові трансформації латинських запозичень в українській мові кінця XVI - XVII ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Літерату-рознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 5. - Київ, 1997. - С. 35-37.

4. Структурні типи латинських запозичень у мові українських пам`яток кінця XVI - XVII ст. // Український діалектологічний збірник. Книга 3. Пам`яті Тетяни Назарової. - Київ, 1997. - С. 240-248.

5. Латинська мова у мовно-культурному житті України XVI - XVII ст. // На-уковий вісник Ізмаїльського педагогічного інституту. Вип. 5. - Ізмаїл, 1998. - С. 14-30.

6. Фонетична адаптація латинських запозичень // Перспективи. - Одеса, 1998, № 3-4. - С. 5-11.

Размещено на Allbest.ru