Історія форм майбутнього часу дієслова в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія форм майбутнього часу дієслова в українській мові

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню історії становлення дієслівних форм майбутнього часу в українській мові.

Актуальність дослідження. Протягом останніх двох десятиліть проблема, пов'язана з категорією часу, за кількістю присвячених їй досліджень і публікацій вийшла на одне з перших місць у світовій науковій літературі.

Дослідження здійснюються представниками різних галузей знань, зокрема мовознавцями. Граматична категорія часу протягом тривалого періоду розвитку мови зазнала певних змін, які значною мірою стосуються і форм майбутнього часу. Вагомий внесок у розробку питань, що пов'язані з проблемою становлення і функціонування дієслівних форм майбутнього часу у слов'янських мовах, зробили такі мовознавці, як О.О. Потебня, П.С. Кузнецов, Г. Кржіжкова, В.М. Русанівський. Окремі аспекти проблеми на матеріалі української мови висвітлюються у працях І. Шаровольського, В. Дем'янчука, І.М. Керницького, С. Смеречинського, С.П. Бевзенка.

У наукових дослідженнях мовознавці торкалися різних аспектів цієї проблеми, глибоко проаналізували окремі питання. Проте досі спостерігаються розбіжності у поглядах на конструкції, які стали базою для формування синтетичної форми майбутнього часу недоконаного виду в українській мові, на перебіг процесу її лексикалізації. Відсутня цілісна картина формування синтетичних та аналітичних форм майбутнього часу в українській мові.

Тема дисертації тісно пов'язана з темою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Лінгводидактичний опис функціонування української мови», яка передбачає діахронне і синхронне вивчення граматичної будови української мови, зокрема становлення і функціонування дієслівних форм у літературній мові та в діалектах.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні шляхів утворення форм майбутнього часу в українській мові.

Основні завдання дослідження:

визначити хронологічні межі утворення і функціонування аналітичних та синтетичних форм майбутнього часу;

проаналізувати синтетичні та аналітичні форми майбутнього часу у пам'ятках різних жанрів, що репрезентують усі етапи розвитку української мови;

виявити особливості функціонування форм майбутнього часу у староукраїнській мові.

Методи дослідження. Дослідження форм майбутнього часу здійснювалось методом діахронічного спостереження, аналізу та опису мовних явищ.

Матеріал дослідження. У дисертації досліджуються синтетичні та аналітичні форми майбутнього часу на матеріалі писемних пам'яток XI-XVІІI ст. та окремих художніх творів українських письменників XIX-XX ст.

Період функціонування руської писемно-літературної мови представлений пам'ятками літописного стилю «Повhсть врєм#ньныхъ лhтъ» - ЛІ, Київський літопис - КЛ, Галицько-Волинський літопис - ГВЛ, пам'яткою житійної літератури - Києво-Печерський патерик - К-П Пат.

Давньоукраїнська мова XIV-XV ст. представлена текстами офіційно-ділового стилю (Грамоти XIV ст. - П., Р., Українські грамоти XV ст. - Рус.), а також використовуються матеріали Словника староукраїнської мови XIV-XV ст. - ССУМ XIV-XV.

Староукраїнська мова XVІ-XVІІ ст. репрезентована текстами офіційно-ділового стилю (Акты Бориспольского мейского уряда 1612-1699 гг. - АБ, Актова книга Житомирського міського уряду кінця XVІ ст. - АЖ, Акти села Одрехови - АО, Пирятинські актові книги - АП, Актовые книги Полтавского уряда XVІІ века - АПГУ, Актовая книга Стародубского городового уряда 1693 г. - АС, Архив юго-западной России - АЮЗР, Волинські грамоти XVІ ст. - ВГ, Ділова мова Волині і Наддніпрянщини XVІІ ст. - ДМВН, Книга Київського підкоморського суду (1584-1644) - ККПС, Лохвицька ратушна книга другої половини XVІІ ст. - ЛРК, конфесійної літератури (Пересопницьке Євангеліє 1556-1561 рр. - ПЄ), наукової літератури («Грамматіка» Л. Зизанія, «Грамматіки словенское правилное сvнтагма» М. Смотрицького, «Лексіконъ славеноросскій» П. Беринди, «Грамматыка словєнска»» І. Ужевича), художньої літератури (поетичні твори XVІ ст. - УП).

Староукраїнська мова XVІІ-XVІІІ ст. репрезентована пам'ятками різних стилів: офіційно-ділового (Ділова і народно-розмовна мова XVІІІ ст. - ДНРМ), конфесійного (ораторсько-проповідницькі твори І. Галятовського - Гал. Ключ), історико-мемуарного (козацькі літописи Самовидця - Л. Сам., С. Величка - Л. Вел., Г. Граб'янки - Л. Гр.), науково-популярного (Лікарські та господарські порадники XVІІІ ст. - ЛГП), художньої літератури (Українські інтермедії XVІІ-XVІІІ ст. - Інт.). У дисертації використано фіксації аналізованих мовних явищ у Словнику української мови XVІ-XVІІ ст. - СУМ XVІ-XVІІ.

Досліджувалися також окремі твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Панаса Мирного, О. Кобилянської, Ю. Федьковича, А. Тесленка.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що аналіз форм майбутнього часу вперше здійснюється на матеріалі пам'яток, що охоплюють різні етапи розвитку мови. Більшість пам'яток XV-XVІІІ ст. ще не аналізувалася з погляду функціонування у текстах форм майбутнього часу. У роботі дістали подальший розвиток припущення окремих мовознавців про семантичні особливості аналітичної та синтетичної форм майбутнього часу недоконаного виду.

На захист виносяться такі положення дисертації:

1. Синтетична форма майбутнього часу недоконаного виду сформувалася в українській мові на основі аналітичної форми майбутнього часу інфінітив + (и) му.

2. На семантику форм майбутнього часу вплинули видові відтінки допоміжних дієслів «ти та быти.

3. Синтетична форма майбутнього часу недоконаного виду, на відміну від аналітичної, позначала конкретнішу майбутню дію.

4. Синтетична та аналітична форми майбутнього часу недоконаного виду у староукраїнській мові частково зберігали специфічні семантичні відтінки.

Теоретичне значення. Окремі висновки дисертації можуть бути враховані при подальшому дослідженні проблем, пов'язаних з історичними змінами, що відбулися у видо-часовій системі української мови. Матеріали дисертації можна використати у викладанні таких курсів, як історична граматика української мови, сучасна українська літературна мова, українська діалектологія.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови, на наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (1993-1998 рр.). Зміст роботи викладено в 5 публікаціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який становить 260 найменувань, та списку скорочень використаних джерел (58 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 207 сторінок.

Зміст роботи

майбутній синтетичний жанр аналітичний

У «Вступі» обґрунтовується вибір теми, її актуальність, наукова новизна, теоретичне значення та практичне застосування, формулюються основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі «Проблема форм майбутнього часу дієслова в науковій літературі» проаналізовано праці вітчизняних та зарубіжних мовознавців з питань історичного становлення форм майбутнього часу (МЧ) в українській мові.

Перші фіксації аналізованих форм у науковій літературі пов'язані з іменами авторів граматичних праць Л. Зизанія, М. Смотрицького, І. Ужевича, М. Ломоносова.

Пізніше проблеми походження часових форм у східнослов'янських мовах висвітлювалися у працях Ф.І. Буслаєва, О.О. Потебні, О.О. Шахматова, О.М. Пєшковського, В.В. Виноградова. Протягом кількох останніх десятиліть з'явилося багато праць, у яких представлено різні аспекти походження та функціонування форм майбутнього часу у слов'янських мовах (П.С. Кузнецов, С.Д. Никифоров, Г. Бірнбаум, М.С. Поспєлов, О.В. Бондарко). Особливий інтерес становлять праці, у яких розглядається історія становлення форм майбутнього часу у білоруській (О.П. Груцо), російській (Г. Кржіжкова, С.П. Лопушанська, Н.В. Новикова), болгарській (І.К. Буніна, Д. Іванова-Мірчева), чеській (Г. Кржіжкова) мовах. В українському мовознавстві значну роль відіграли праці В.М. Русанівського. Окремі питання, що стосуються походження і функціонування форм майбутнього часу, знайшли відображення в працях О. Шахматова, А. Кримського, І. Шаровольського, В. Дем'янчука, С. Смеречинського, І.М. Керницького, С.П. Бевзенка, О.С. Мельничука, В.П. Бесєдіної-Невзорової.

Утворення форм МЧ в українській мові було пов'язане з формуванням категорії виду, що розпочалося у праслов'янський період.

У науковій літературі представлені різні погляди на походження форм МЧ у східнослов'янских мовах, зокрема щодо базових конструкцій, на основі яких утворилася синтетична форма МЧ недоконаного виду в українській мові. У давній мові на позначення майбутньої дії використовувалися інфінітивні сполуки з дієсловами имати, имhти, «ти. На різні відтінки значень цих дієслів мовознавці неодноразово звертали увагу. Аналізовані дієслова походять від одного кореня * - em - «брати». На думку А. Мейє, були різними формами одного дієслова - формами доконаного і недоконаного виду. Дієслово ж *jьmtі означало стан і було ізольованим. В.М. Русанівський припускає, що ще в дописемний період *jtі за значенням наблизилося до дієслова «брати» й утворило з ним видову корелятивну пару (бьрати - въз#ти).

За структурою найпростішим є дієслово jtі. Як зазначав О.О. Потебня, на відміну від інших, воно мало конкретне значення «брати» (хапати, брати рукою), пор.: лит. іmu, іmtі брати; слвц. jаt', jme, jmu узяти, схопити, словен. jtі, jamem почати, пол. j, іmіе схопити, взяти, упіймати, почати (ЭССЯ, вып. 6, с. 71).

Дієслово *jьmаtі мало суфікс - а-, який вказував на повторювану, неодноразову дію. Воно виникло на базі презентних форм *jti, пор.: слвц. mat мати, володіти, ст.-польськ. imac хапати, польськ. imac брати, мати (ЭCCЯ, вып. 8, с. 224-225).

Дієслово *jьmtі утворилося за допомогою суфікса - - від кореня * - еm-/ *-іm- і мало значення «мати» (як стан, результат дії «брати»). З погляду сучасної мови всі ці дієслова об'єднані значенням «мати», проте у праслов'янській мові вони мали різні видові відтінки, що вплинуло на їхню подальшу долю. Аналізовані дієслова (за Ю.С. Масловим) належали до різних способів дії: имhти (ст.-сл. имамь, пізніше имh\) - до статальних, що мали значення дії, під час реалізації якої ніщо не змінюється, дії як стану; имати (~мл\) - до ітеративно-індетермінативних, або неозначено-багаторазових, які мали значення нецілеспрямованої дії, пов'язаної з її повторенням; *jtі - до еволютивних, що позначали такі процеси, які призводять до певних змін у суб'єкті чи в об'єкті або до переміщення в просторі.

Сполуки имаю, имhю + інфінітив доконаного чи недоконаного виду у староукраїнській мові мали виразні модальні значення необхідності, обов'язковості, примусовості дії, яка відбуватиметься в майбутньому, зберігали лексичну та граматичну самостійність. Дієслово иму, поєднуючись з інфінітивами недоконаного виду, вживалося з футуральним значенням, утворюючи аналітичну форму МЧ, яка пізніше перетворилася на синтетичну.

У науковій літературі висловлювалися різні думки щодо початкового и в дієслові иму. Так, П. Житецький, М. Грунський, П. Ковальов вважали, що и злився з кінцевим голосним інфінітива. І. Огієнко, А. Кримський, О. Шахматов, С.П. Бевзенко заперечували можливість стягнення двох голосних. Вони пояснюють цей процес як втрату початкового и і закріплення в постпозиції допоміжного дієслова, яке злилося з інфінітивом. На думку Ю. Шевельова, втрата початкового і зумовлена вирівнюванням форм, оскільки дієслово часто використовувалося у заперечних конструкціях, у яких голосний і після наголошеного н випадав.

Складні форми майбутнього часу функціонують в окремих білоруських, російських говірках, проте синтетична форма МЧ недоконаного виду стала однією з характерних рис лише сучасної української літературної мови.

У другому розділі «Історія формування синтетичної форми майбутнього часу доконаного виду в українській мові» розглядаються прості форми МЧ, виявлені у писемних пам'ятках XI-XVIII ст.

Утворення простих форм МЧ в українській мові було пов'язане з формуванням категорії виду, що розпочалося у праслов'янській період. У період появи найдавніших східнослов'янських пам'яток категорія виду остаточно не сформувалася, а отже, форми теперішнього і майбутнього простого ще чітко не розрізнялися. На позначення майбутньої дії могли використовуватися форми теперішнього часу недоконаного виду. Такі приклади фіксуються у пам'ятках ХІ-ХІІІ ст., напр.: и помыслихъ на землю. Л#дьскую. наступлю на зиму ї на лhто. и возму землю Л#дьскую и мьщю землю Русьскую (ЛІ, 1097, 240); но Глhбъ ре(ч) лоуче сдh оумроу не идоу (КЛ, 1177, 606); поедь побоудешь во своемь домоу. и дщери своеи. здоровье видишь (ГВЛ, 1274, 874) та ін. Про футуральну семантику зазначених форм свідчить контекст та наявність інших простих форм, що вживаються у значенні МЧ. У пам'ятках XIV ст. засвідчуються випадки вживання в однакових контекстних умовах форм недоконаного та доконаного виду, напр.: Хто коли сюю грамоту видить. а любо слышить прочита# (П., 1387, 75); кто коли на тои листъ оузрить. али оуслыши(т) (1388, 84) та ін. Проте форми теперішнього часу недоконаного виду у давніх слов'янських мовах могли ширше вживатися у значенні неактуальному (Г. Кржіжкова).

Із завершенням розподілу дієслівних основ між доконаним і недоконаним видом у значенні МЧ закріплюється форма тільки доконаного виду. Основним засобом перфективації виступає префіксація. Первісно префікси використовувалися як словотворчі форманти і лише з появою і стабілізацією категорії виду почали виконувати ще й формотворчу функцію. Префіксація охоплювала все більше дієслівних основ, стаючи продуктивним засобом у системі видового формотворення. Отже, поступово збільшувалася і кількість простих форм МЧ доконаного виду.

У пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. фіксуються прості форми МЧ з префіксами въ-, въз-, вы-, до-, за-, из-, на-, о-, ^-, по-, подъ-, при, пере - (прh-), про-, роз-, съ-, оу- Найуживанішими дієслівними префіксами були по-, при-, въз- Рідко фіксуються форми МЧ з префіксами до-, за-, раз-, ви- У давньоукраїнській мові XIV-XV cт. продуктивнішими порівняно з попереднім періодом стають префікси до-, от-, за- У сучасній українській мові на позначення майбутньої дії використовуються форми доконаного виду, утворені від основ теперішнього часу за допомогою префіксів, а також зрідка безпрефіксні. Футуральне значення зазначені форми мають незалежно від функції префікса (формотворчої чи словотворчої) та семантики дієслівної основи. Зрідка у текстах XVI-XVII ст. з футуральним значенням фіксуються форми теперішнього часу доконаного виду без префіксів, напр.: паднєшь (ПЄ, 1556-1561, 28), кр(с) mюс# (87 зв.), поусти(т) (165 зв.), стант (ККПС, 1638, 175), стант (ДМВН, 1643, 261), станется (Л. Вел., 1653, 76), благословится (УП, XVI-XVII, 62), ся родить (334), ся вернеш (343), родитъ (Гал. Ключ., 1659, 124), кинетъ (185), с#де(т) (193), мину (АП, 1687, 385) та ін. Іноді трапляються випадки утворення форм майбутнього часу доконаного виду від дієслів із префіксами, напр.: прєизбоудє(т) (ПЄ, 1556-1561, 107), въспоможеш (УП, XVI-XVII, 173), придобудмъ (ВГ, 1570, 29) та ін.

Давньоукраїнська мова успадкувала від праслов'янської давні закінчення у формах дієслів теперішнього/майбутнього часу. Прості форми МЧ доконаного виду активно вживалися в давньо - та староукраїнських пам'ятках.

У формі І особи однини зберігаються давні закінчення у тематичних та атематичних дієсловах, напр.: оуслышю (П., бл. 1386, 65), пущу (Рус., 1484, 138), отдамъ (АЮЗР, 1/І, 1586, 227), w(т) взу (ДМВН, 1605, 89), дам (АБ, 1614, 7), выда(м) (ЛРК, 1658, 95), куплю (АП, 1703, 212) та ін.

Тематичні дієслова у формі ІІ особи однини фіксувалися з різними закінченнями, напр.: нарчшъ (Рус., 1484, 138), знайдшь (ЛРК, 1656, 68), пойдеш (АП, 1687, 385), обучиши (УП, 95). Якщо у текстах XI-XIII ст. переважали форми з флексією - ши, то з XIV ст. поширення набуває флексія - шъ, - ш. Закінчення - ши вживалося, очевидно, з певною стилістичною метою у текстах, пов'язаних з релігійною тематикою. Атематичне дієслово дати мало закінчення - си (даси (АП, 1698, 124), въздаси (УП, XVI-XVII, 94)). У сучасних говорах воно представлене формами даси, дасі, дас», дасиш, даш (АУМ, І, №262; ІІ, №243).

Форма ІІІ особи однини у пам'ятках уживалася переважно із закінченням - тъ, напр.: повєзєтъ (Рус., 1408, 70), похоч(т) (ВГ, 1569, 36), прид(т) (АЖ, 1584, 77), по(й) детъ (ЛРК, 1655, 50), поднесетъ (Гал. Ключ., 1659, 185). Воно збереглося в українській мові в атематичних дієсловах та дієсловах колишнього IV класу. Значно менше зафіксовано форм без флексії - тъ: приhдє (Р., 1435, 134), при(и) д (ДМВН, 1643, 209), забуде (УП, XVI-XVII, 123), не омине (78).

Атематичне дієслово дати у формі І особи множини фіксувалося з закінченнями - мы, - мъ. З XIV ст. починає переважати флексія - мо (дамо), напр.: дамо (П, 1393, 113), подамо (АЮЗР 1/І, 1582, 156), придамо (Л. Гр., 1655, 152), въздамо (УП, XVI-XVII, 99). Тематичні дієслова у давніх пам'ятках мали різні закінчення - - мъ, - мы, - м, - мь, - ме. У XIV-XV ст. вживалися закінчення - мъ, - м, - мо, - мы, напр.: сказнимъ (П, 1396-1413, 130), заплатимы (Р., 1411, 77), заплатимо (ВГ, 1570, 108), стан(м) (1577, 188). Пізніше флексія - мы була втрачена. Форма І особи множини дієслів І дієвідміни у північних говорах представлена різними закінченнями: - емо, - ем та - ом (АУМ, І, №260). Південно-західні говори репрезентують флексії - емо, - имо, - еме, - име, - ем, - им (АУМ, ІІ, №241).

Не зазнала змін форма ІІ особи множини. Протягом усього історичного періоду уживалася флексія - те (-тє, - т), напр.: порахуете (АЮЗР 1/І, 1596, 503), узрите (Л. Гр., 1632, 38), покажете (44) стант (ДМВН, 1643, 242), погинт (ЛРК, 1656, 80).

Давні закінчення успадкувала форма ІІІ особи множини: поидуть (П., 1352, 30), куп#тъ (Рус., 1408, 70), н (в) чиня(т) (АЖ, 1583, 48), будутъ (ЛРК, 1658, 95).

У третьому розділі «Історія синтетичної та аналітичної форм майбутнього часу недоконаного виду» досліджується процес формування та особливості функціонування складної і складеної форм МЧ недоконаного виду в українській мові.

На матеріалі пам'яток ХІ-ХVІІІ ст. проаналізовано такі конструкції та форми, що вживалися на позначення майбутньої дії: інфінітивні конструкції та форми з допоміжними дієсловами имhти, имати, «ти, хотhти, з фазовими дієсловами почати, начати, учати, стати, з допоміжним дієсловом быти (бути), форми передмайбутнього часу.

І. Інфінітивні конструкції та форми з допоміжними дієсловами имhти, имати та «ти.

Дієслова имhти, имати і «ти активно функціонували в давній мові, проте у складі інфінітивних сполук зазначені дієслова вживалися значно рідше, ніж в особових формах, у формі інфінітива, дієприкметника.

В аналізованих текстах дієслова имhти, имати та «ти виступали з інфінітивами доконаного та недоконаного виду. У Галицько-Волинському літописі «ти поєднується з інфінітивами недоконаного виду. Здебільшого сполуки вживаються у складнопідрядних реченнях з підрядними умови. Переважають конструкції з допоміжним дієсловом у препозиції. Найбільшу продуктивність виявляє дієслово имhти.

У давньоукраїнській мові інфінітивні сполуки та форми з допоміжними дієсловами имhти, имати та «ти набувають поширення; «ти + інфінітив стає найпродуктивнішою формою порівняно з іншими засобами, що позначали майбутню дію.

Ділові пам'ятки засвідчують велику кількість сполук з дієсловами имhти, имати. Більшість таких конструкцій уживається з модальним значенням, напр.: а естли бы которые речи крамные везъ, маетъ мыто платити черезъ вси мыта положоные, какъ и иншые даютъ мыто (П., 1388, 86-87); а кондра(т) имаєтъ ис того дворища платити чиншь и роботы поступати на(м) и по на(с) будучи(м) єп(с) п(м) (Рус., 1422, 66). Конструкції мають значення «повинен, зобов'язаний платити». Дієслово «ти у складі сполуки вживається переважно з інфінітивами недоконаного виду і має значення «чистого майбутнього». Лише в окремих випадках «ти має модальне значення: А ходитъ оунукъ Григоревъ Иванець, а по его животе и дhтемъ его ходити; а и потомъ хто не иметь ходити, тотъ иметь давати святому Николе весь доходъ, а ненадобh въ то никому оуступатися (П., 1362-1392, 37). У першому випадку передається футуральне значення, а в другому воно набуває відтінку повинності. Про футуральну семантику иму + інфінітив свідчить уживання в однакових контекстних умовах таких форм і дієслів МЧ доконаного виду: а кто имєтъ повє(з) ти соу(к) на до брашєва… (Рус., 1460, 112); а кто повєзєть соу(к) но до басара(б) дати имє(т) на голо(в) но(м) мытh оу Сwчавh w(т) гривноу. три гроши (111-112). Таким чином, численні сполуки з допоміжним дієсловом «ти, що вживалися на позначення майбутньої дії, у давньоукраїнській мові являли собою аналітичну форму МЧ. Наявність додаткових модальних відтінків, виразний модальний характер інфінітивних сполук з дієсловами имhти, имати не дозволяє кваліфікувати такі конструкції як спеціальні форми МЧ.

У XVI-XVII ст. аналітична форма з допоміжним дієсловом «ти трапляється рідко, у більшості аналізованих текстів вона взагалі відсутня. Фіксуються поодинокі приклади аналітичних форм у поетичних творах кін. XVI - поч. XVII ст., творах І. Галятовського, інтермедіях XVII ст.

У кінці XVI ст. спорадично починають фіксуватися синтетичні форми МЧ недоконаного виду, що утворилися на базі аналітичних форм з допоміжним дієсловом «ти:…Готовишся єго, як Христа, пріяти и послушаніє оному отдати, Сына погибели, церковного врага, которого злыи мhтимуть за Бога… (УП, XVI, 83).

У XVII ст. форми набувають поширення, хоча їх кількість у пам'ятках залишається незначною, що випливає з жанрових особливостей аналізованих пам'яток, зокрема документів, літописів. Синтетичні форми МЧ недоконаного виду засвідчені в усіх аналізованих пам'ятках XVIII ст. Вони вживаються у текстах офіційно-ділового (бориспільські, пирятинські, стародубські, лохвицькі актові книги), історико-мемуарного, науково-популярного стилів, а також у художніх творах. Більшість форм уживається в складних реченнях, переважно з підрядними умови, можуть виступати як у головній, так і в підрядній частині.

Синтетична форма могла позначати таку дію, яка відбуватиметься перед чи після іншої дії, за умови іншої дії: А (с) ли бы мhвъ пр(д) с(й) дкр(т) по(х) валя(т) ся на кого, то пору(ч) ники, в ко(м) у тмъ будутъ;, жли того н прстргатимуть ;.:, що я, Ива(н) Шмигл(н) ко… ручуся по Па(в) лу Брб… жли бы wны мhли тако(ж) // на кого пр(х) ва(л) ки яки чини(т), то… го(р) ло(м) кара(т), то такъ я и(х) выда(м), жбъ были го(р) ло(м) караны (ЛРК, 1658, 95); На майстратh их црского пресвhтлого величества Стародубовскомъ засhлии нинешъныи радныh заложили копъ десят за Ілию, по которых грошах порукою Тихонъ Отрохович, жител Стар:, который, кгды то заплатит, уживатимет кгрунту Илиинъского (АС, 1693, 58-59).

Зафіксовано приклади, у яких синтетична форма входить до канцелярського звороту:…теды, за доводом слушнимъ, Токариха подлегатиметъ вhнh и караню подлугъ права описаного (23); Мает постановити его на правh, коли указоватимет потреба, которую поруку казали-смо записати (117). В окремих випадках часове значення синтетичних форм не відрізняється від значень аналітичних форм: Костели и кляштори,… а ни от жолнhра яковои узнаватимутъ турбации а нh коннихъ а нh вшелякихъ ихъ становискъ будуть имhти (Л. Вел., 1655, 125-126). Будетъ там робакъ сумлен#, который завше гризътиметъ члвка грhшнагw, а нh ды не будетъ уми // рати (Гал. Ключ, 1687, 432).

Допоміжне дієслово иму могло вживатися у будь-якій позиції щодо інфінітива - у препозиції, постпозиції, між ними могли стояти інші члени речення. Препозиція сприяла збереженню лексичного значення допоміжного дієслова. Постпозитивне уживання сприяло перетворенню допоміжного дієслова на афіксальну морфему. Дієслова имhти, имати та «ти без початкового фіксувалися ще задовго до лексикалізації. Втрата початкового и засвідчується пам'ятками, створеними на різних територіях: мае(т) (П., 1347, 25), матъ (АЖ, 1583, 67), маю (АО, 1592, 86), матъ (ДМВН, 1643, 246), ма(м) (ВГ, 1571, 17), мhетъ (АПГУ І, 1667, 117). На збереження початкового и на письмі, очевидно, вплинуло те, що в старослов'янізмах він виступав у наголошеній позиції.

Перетворенню аналітичної форми на синтетичну сприяли такі чинники:

уживання з допоміжним дієсловом иму тільки інфінітивів недоконаного виду на відміну від имhю, имаю, які вживалися з інфінітивами доконаного і недоконаного виду;

уживання дієслова «ти у формі теперішнього часу, тоді як имhти, имати у складі інфінітивної сполуки могли вживатися ще й у формі минулого часу;

втрата первинного лексичного значення;

продуктивність аналітичної форми з иму.

Можливо, дієслово «ти зберігало видові відтінки, що вплинуло на семантику синтетичної форми МЧ недоконаного виду. Синтетична форма порівняно з аналітичною буду + інфінітив мала значення конкретнішої майбутньої дії. Синтетична форма відрізнялася від аналітичної з дієсловом буду часовим значенням, але з часом семантичні відмінності нівелювалися, оскільки основним виступало футуральне значення.

ІІ. Інфінітивні конструкції з дієсловом хотhти.

У найдавніший писемний період дієслово хотhти вживалося переважно з модальним значенням. Значно рідше воно виконувало функцію футурального показника, напр.: И ре(ч) Глhбъ. то вhси ли. что хощеть дн(с) ь быти (ЛІ, 1071, 171); Нhкто же от другъ ему и губою отеръ его, иде в печеру, хотя видhти мhсто, иде же положитися хощеть тhло любимаго им, и въпроси блаженнаго сего (К-П Пат., 156).

У староукраїнській мові інфінітивні сполуки з дієсловом хочу позначали дію майбутньої реалізації. У складі таких сполук дієслово хотіти зберігало лексичне значення (хотіти, бажати, намірятися, збиратися, бути готовим та ін.). Конструкції зі значенням, наближеним до футурального, були малопродуктивними і вживалися, очевидно, під впливом літературної мови за традицією, напр.: А сами Гетманове зъ войсками Коронними и зъ тяжарами войсковими и пhхотами по малу ишли въ тропи, не вhдуще какая бhда хощетъ имъ быти (Л. Гр., 1632, 42).

ІІІ. Інфінітивні конструкції з фазовими дієсловами почати, начати, учати та стати.

Інфінітивні сполуки з дієсловами почати, начати рідко фіксуються у пам'ятках ХІ-ХІІІ ст. Дієслова почати, начати, передаючи значення початку дії, у складі такої конструкції могли позначати майбутню дію, напр.: wже на весну начнеть смердъ тотъ wрати лошадью тою и приhхавъ Половчинъ оударить смерда стрhлою. и поиметь лошадьку. и жону его и дhти его. и гумно его зажжеть (ЛІ, 1111, 265).

У давньоукраїнській мові діє спадна тенденція щодо вживання зазначених сполук, вони засвідчені поодинокими прикладами: а кто коли по(ч) нєтъ оучинити, того имаємъ явн#го казнити и оустановити того (1445; ССУМ XIV-XV, ІІ, 217).

У мові XVI-XVIII ст. сполука залишається малопродуктивною. Дієслова (почати, начати, зачати, учати) у її складі не втрачають повністю лексичного значення і вказують на початковий етап майбутньої дії: и протяже Хмелницкій время немало, наджидая донели Поляки отъ глода и мроза начнутъ ослабhвати (Л. Гр., 1653, 120); Ко(г) да курка квочка прстан курята водить и паки почнтъ нсти(с), возми найп(р) ш яйц, которо знс(т), в томъ яйцвh здhлай дhрку… (ЛГП, XVІІІ, 57).

Окремі пам'ятки XVII-XVIII ст. засвідчують сполуки стану + інфінітив, що вживалися на позначення майбутньої дії. Фіксуються вони в Актовій книзі Стародубського городового уряду 1693 р., Літописі Величка, актах сотенних канцелярій Лівобережної України, у літературних текстах. В окремих випадках сполуки мали футуральне значення, напр.: чувъ од них такіи слова: «Не станемъ панщини робиты, годh въже!» (ДНРМ, 1724, 159) - «не будемо робити». Проте здебільшого сполуки вживаються з інгресивним значенням, виступають поряд з інфінітивними конструкціями з дієсловами учну, учнетъ, напр.: А хто не станетъ г[о] с[у] дарю царю… служити и прямити, или хто учнетъ съ ихъ… недруги съсылатся, и мнh с тhми людми… битися до смерти (Л. Вел., 1659, 238); а будет хто впредъ до роду моево и племени по моих крепостях станут за нево, Степана, и за жену ево и за детей вступатца, или в его, Степанови, животи, и учнут ево волочит и убитчит (АС, 1693, 119).

IV. Форми МЧ недоконаного виду з допоміжним дієсловом бути (быти).

Аналіз пам'яток ХІ-ХІІІ ст. дозволяє стверджувати, що у зазначений період форма вживалася дуже рідко. Дієслово быти було продуктивним у функції простого дієслівного присудка та дієслова-зв'язки у складеному іменному присудку. Іпатіївський літопис фіксує кілька інфінітивних конструкцій з дієсловом быти, у яких інфінітиви могли бути як недоконаного, так і доконаного виду, напр.: ать ми будеть ту сhд#чи добро слати в Галичь. аже ти с#ду в Галичи. то Бужьскъ твои возъворочю. и.г. городы придамъ к тому (КЛ, 1173, 564); далече єсмь гонилъ по Половцехъ. а кони мои не могоуть. аже ми боудеть нынh поhхати. то толико ми боудеть на дорозh wстати. и поможе ємоу Всеволодъ (1185, 640). Дієслово будеть виступало у наведених сполуках зі специфічним значенням - доведеться, трапиться.

У давньоукраїнській мові продуктивність форми буду + інфінітив зростає, проте зрідка засвідчуються випадки утворення від інфінітивів доконаного виду.

Пам'ятки XVI-XVII ст. широко фіксують зазначені форми. Здебільшого вони позначають майбутню дію, реалізація якої не має часових обмежень.

Складені форми МЧ недоконаного виду в українських говорах порівняно зі складною формою охоплюють більший ареал - поліські, південно-східні та частину південно-західних говорів.

V. Форми передмайбутнього часу.

Як засвідчують давні пам'ятки, в ХІ-ХІІІ ст. форма передмайбутнього часу вживалася рідко. Здебільшого це були форми доконаного виду, що зберігали специфічне значення дії, яка передуватиме іншій майбутній дії, і були представлені у складнопідрядних реченнях з підрядними умови. Лише в окремих випадках форми не мали відтінку умовності, утворювалися від дієприкметника недоконаного виду і вживалися зі значенням, близьким до «чистого майбутнього».

У давньоукраїнській мові форма передмайбутнього часу залишається малопродуктивною, хоча й фіксується в усіх аналізованих пам'ятках. Збільшується кількість форм недоконаного виду, з'являються фіксації форм, у яких допоміжне дієслово не узгоджується з дієприкметником, напр.: а тако(ж) коли сh знаидоу(т) о(т) наши(х) татаръ… що боудє(т) сh оумишали оу сєси розмирици, а мы имаємъ и(х) оузhти оп#(т) наза(д) (1435 або 1436; ССУМ XIV-XV, І, 143).

У староукраїнській мові XVI-XVII ст. спостерігається тенденція до занепаду форм передмайбутнього часу. Пам'ятки ділової писемності рідко їх фіксують, у багатьох пам'ятках їх взагалі немає. Форми МЧ з дієприкметником на - лъ у ділових пам'ятках використовуються переважно у канцелярських штампах, переважають форми недоконаного виду, змінюється їх значення.

В офіційно-ділових, історико-мемуарних і літературних текстах форми буду з дієприкметником на - лъ вживаються у значенні «чистого майбутнього», напр.: же ваша королевская милость, яко панъ мудрый, онымъ за злое не только не мати, але тежъ и похвалити такъ розмысльное въ той мере поступоване будешъ рачилъ (АЮЗР, І/1, 1596, 512); И дом душh єго дочасне ся зопсовал, Леч там въ прибытках вhчных будет роскошовал. (УП, XVI-XVII, 216).

Відсутність форм у бориспільських, лохвицьких, житомирських, стародубських, полтавських актових книгах свідчить про те, що на цій території у XVI-XVII ст. вони не вживалися. А якщо і траплялися у пам'ятках, створених на зазначеній території, то, очевидно, писарі вживали їх за традицією.

Форми з дієприкметником доконаного виду зовсім виходять з ужитку, а з дієприкметником недоконаного виду збереглися в окремих північних (АУМ, І, №263) та південно-західних (АУМ, ІІ, №244) говорах і продовжують функціонувати поряд з формами буду + інфінітив. Тенденція до занепаду форм недоконаного виду виявляється у втраті колишнім дієприкметником граматичних значень (жіночого та середнього роду, множини).

Висновки

Формування синтетичної форми МЧ доконаного виду завершується в історичний період. У давніх пам'ятках на позначення майбутньої дії могли вживатися форми теперішнього часу недоконаного виду.

Видове значення дієслів «ти, почати, быти у найдавніший писемний період не було чітко визначеним, тому можливі були сполуки з інфінітивами доконаного виду.

В українській мові не збереглися інфінітивні сполуки з допоміжними дієсловами почати, хотіти, стати на позначення майбутньої дії. Лише у певних контекстних умовах вони можуть мати значення, наближене до футурального.

Поширена у східнослов'янських мовах форма МЧ недоконаного виду буду + інфінітив порівняно з іншими аналітичними формами з'являється пізно. З XVI ст. форма стає продуктивною, переважає у пам'ятках різних жанрів і вживається без семантичних обмежень.

З другої половини XVI ст. в українській мові починає вживатися синтетична форма МЧ недоконаного виду, сформована на основі аналітичних форм з допоміжним дієсловом «ти.

Синтетична форма МЧ недоконаного виду вживалася переважно у складних реченнях і позначала конкретнішу дію порівняно з аналітичною формою буду + інфінітив.

Синтетична форма МЧ недоконаного виду, конкуруючи з аналітичною як більш універсальною, втрачає семантичні особливості. У сучасній українській мові спостерігається тенденція до повної втрати специфічного значення.

Українська мова не зберегла форми передмайбутнього часу. У говорах функціонує форма недоконаного виду у значенні «чистого майбутнього».

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Марчило Л.М. Форми майбутнього часу в «Актових книгах Полтавського міського уряду» (1664-1680 рр.) // Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку: Збірник наукових праць, присвячених пам'яті професора С.П. Самійленка. - Запоріжжя: ЗДУ, 1996. - Ч. 1. - С. 96-98.

2. Марчило Л.М. З історії складних форм майбутнього часу в українській мові // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. - К.: УДПУ, 1997. - С. 20-26.

3. Марчило Л.М. Із спостережень над формами передмайбутнього часу // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць / НПУ ім.М.П. Драгоманова. - К., 1998. - С. 75-80.

4. Марчило Л.М. Форми майбутнього часу у творах І. Галятовського // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1998. - С. 22-25.

5. Марчило Л.М. Вираження майбутньої дії в українських пам'ятках XVI-XVII ст. // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 1999. - С. 146-153.

Размещено на Allbest.ru