Універбація в українській мові

Розвиток лексичного складу мови полягає не лише в появі нових найменувань на позначення відповідних об'єктів дійсності, але і в удосконаленні й раціоналізації одиниць номінації, одним із виявів чого є процеси універбації, скеровані на перетворення здебільшого двокомпонентної стійкої назви в однослівне найменування - слово-універб. Тенденція до універбації - це реалізація одного із загальних законів розвитку лексики, що полягає в подоланні внутрішньої суперечності між єдністю значення і розчленованістю його форми. Універбаційні процеси спрямовані на верифікацію уже наявних номінацій.

Актуальність теми дослідження випливає із важливості явищ формально-семантичної компресії розчленованих номінативних одиниць в однослівні найменування для з'ясування закономірностей розвитку й функціонування лексичного складу мови. Актуальність теми зумовлена необхідністю комплексного монографічного дослідження універбації, яке в сучасній лінгвістиці ще не знайшло належного висвітлення і характеризується неоднозначністю науково-лінгвістичних інтерпретацій.

Мета дослідження полягає у виявленні й описі універбації в українській мові, у встановленні закономірностей переходу стійких найменувань в однослівні деривати-універби.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

- опираючись на існуючі у лінгвістиці погляди на універбаційні процеси, обґрунтувати лексико-словотвірну інтерпретацію універбації як процесу створення ціліснооформлених найменувань із розчленованих номінацій;

- виявити й описати закономірності універбації як процесуального явища;

- дослідити способи формування ідентифікаційного і диференційного компонентів універба;

- визначити типи словосполучень, які потенційно зазнають універбації;

- встановити основні способи трансформації складених найменувань у однослівні номінації-універби;

- виявити позамовні та мовні причини універбації, дослідити прагматичну цінність нових номінацій-конденсатів у сучасній українській мові.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковою проблематикою кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві комплексно досліджено явище універбації, зокрема узагальнено теоретичні засади з'ясування природи універбації, визначено типи стійких мотивуючих словосполучень, на основі яких відбуваються універбаційні перетворення; встановлено словотворчі механізми, що призводять до утворення конденсатів-універбів; виявлено семантичні, словотвірні та стилістичні особливості універбів.

Матеріалом дослідження послужила укладена картотека універбів, зафіксованих в одинадцятитомному Словнику української мови, шеститомному Українсько-російському словнику, тритомному Російсько-українському словнику, діалектних словниках, художніх творах українських письменників, публіцистиці та в усному мовленні.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її висновки й узагальнення збагачують ономасіологію української мови, зокрема сприяють поглибленню знань про комунікативно-функціональні механізми вторинних (універбізованих) номінацій, способи і засоби творення конденсатів, роль прагматичного чинника в появі таких назв. Теоретичні положення мають цінність для вирішення проблеми лексикографічної фіксації мовленнєвих утворень зі статусом універба і поліпшення словникових дефініцій.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в процесі підготовки теоретичних праць із функціональної дериватології, ономасіології, лексикології, лексикографії, стилістики. Матеріали дисертаційної роботи знайдуть застосування у вузівських курсах із лексики і словотвору та у відповідних підручниках і навчальних посібниках.

Методи дослідження мали комплексний характер. Використаний нами структурно-семантичний аналіз забезпечує врахування ролі мотивуючої основи і словотворчих формантів при творенні універбів. Для вияснення елементів, що беруть участь в утворенні універба, використовувалась методика компонентного аналізу. Реальність співіснування вихідної і результативної одиниць універбації, їх референтна ідентичність і передування описової номінативної одиниці універбу встановлювалася на основі текстового аналізу. Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на наукових семінарах та на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету (1995-1998). З тематики дисертації виголошено доповіді на V Міжнародній науковій конференції "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 1996), на наукових регіональних читаннях "Актуальні питання українського мовознавства", присвячених 90-річчю від дня народження професора Івана Ковалика (Львів, 1997), на XVII діалектологічній нараді "Пам'яті професора Олекси Горбача" (Київ, 1997).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 5 публікаціях загальним обсягом 1,2 др. арк.

Структура і зміст роботи

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання і методи дослідження, вказується на практичне та теоретичне значення роботи, її наукову новизну.

У першому розділі - "Універбація, універб: проблема інтерпретації" - з'ясовуються теоретичні проблеми універбації та її зв'язок з іншими мовними явищами у процесах найменування, здійснено критичний аналіз різних поглядів на універбаційні процеси.

У слов'янське мовознавство термін "універбація" ввів О.В. Ісаченко, використовуючи паралельно термін-синонім "семантична конденсація". Розглядаючи протиріччя між розчленованістю форми найменування і єдністю позначуваного предмета думки, вчений-лінгвіст намагається показати, що "втрата формальної і семантичної розчленованості найменування є одним із основних законів розвитку лексики взагалі". Процеси, пов'язані зі втратою семантичної розчленованості номінацій, він називає "семантичною конденсацією" Исаченко А.В. К вопросу о структурной типологии словарного состава славянских языков // Slavia. - Roи. 27. - Seљ. 3. - S. 340..

З часу появи праці О.В. Ісаченка вийшло чимало досліджень, присвячених розгляду процесів універбації. Різноманітність підходів щодо тлумачення універбаційних процесів можна звести до таких інтерпретацій. У широкому значенні універбація розуміється взагалі як основа розширення словникового складу мови, як джерело творення дериватів номінативного словотвору. Появу будь-якого похідного розглядають як трансформацію розгорнутої синтаксичної конструкції (перифрази деривата) в однослівне найменування - слово-універб. Цей підхід репрезентують лінгвістичні дослідження О.С. Кубрякової, Л.В. Сахарного, В.В. Мартинова, Л.Н. Мурзіна та ін. Об'єктом досліджень цих учених виступає синтаксичний (дефініційний) словотвір, за якого нова одиниця мотивується не поняттям (словом чи словосполученням), а судженням, висловлюванням, що містять дефініцію відповідного предмета у вигляді предикативної конструкції - речення. Методика такого поняттєвого аналізу ґрунтується на існуванні виразної аналогії між структурою деривата і структурою мотивуючої синтаксичної конструкції. "Синтаксисти" досліджують слово-конденсат на різних рівнях, оскільки розглядають процес утворення слова як рух від синтаксично оформленого сполучення слів до нового слова з допомогою зрощення компонентів вихідного словосполучення або трансформації речення. Такий процес є своєрідним механізмом перекодування одиниць одного рівня в одиниці іншого рівня: розгорнута синтаксична конструкція (вільне словосполучення, речення) як одиниця синтаксичного рівня перетворюється в слово - одиницю лексичного рівня.

Інше трактування універбації, започатковане чеською і польською лінгвістичними школами, притаманне вченим-мовознавцям, котрі визначальною рисою універбації вважають факт існування в мові багатослівного стійкого найменування, яке перебуває в мотиваційному й синонімічному відношеннях з універбом. "Продуктом універбації (універбатом), - як стверджує В.В. Лопатін, - можна вважати тільки таке мотивоване слово, поряд з яким існує синонімічне словосполучення (з мотивуючим словом у його складі), що носить характер стійкої мовної номінації" Лопатин В.В. Суффиксальная универбация и смежные явления в сфере образования новых слов // Новые слова и словари новых слов. - Л.: Наука, 1978. - С.73.. Здебільшого вчені цього напрямку універбацію розглядають як стилістичне явище (див. праці М. Докуліла, А. Єдлічки, Й. Грбачека, Д. Бутлер, В. Лопатіна, Н. Янко-Триницької).

У дисертації універбація розглядається як явище вторинної номінації, що пов'язане з перетворенням двослівного стійкого найменування в синонімічне, здебільшого стилістично марковане, слово-універб. Утворене похідне мотивується повною назвою, є тотожним їй за значенням (або відрізняється лише стилістичним забарвленням), але відмінне за формою. Мотивуюча синонімічна назва і її дериваційний корелят - однослівний дериват - паралельно функціонують на певному синхронному зрізі. Таке розуміння універбації виправдовує сенс виділення її з сукупності словотворчих процесів, які завжди ведуть до перетворення в одне слово тої чи іншої синтаксичної одиниці.

Важливим питанням для явища універбації є характер функціонування мотивуючого словосполучення.

У мові постійно здійснюється номінація предметів на основі їх опису з допомогою стійких складених найменувань Цей термін має ще ряд синонімів: стійкі словосполучення, розчленовані комплексні найменування, аналітичні найменування, складні лексеми.. Згідно з теорією Я. Розвадовського Rozwadowski J. O dwuczіonowosci wyrazуw // Jкzyk polski. - 1921. - N5. - S.133, пор. також Dokulil M. Tvorenн slov v иeљtinй: Teorie odvozovбni slov. - Praha: ИSAV 1962. - S.196. будь-яке найменування виникає як мотивоване, причому двочленне, оскільки складається із двох компонентів: ідентифікаційного і диференційного, тобто в акті найменування враховується як родова належність, так і видова відмінність. Стійкі словосполучення, називаючи предмет, описують його у вигляді стислої дефініції, в якій родовий субстантивований компонент відіграє роль ідентифікаційного члена, а видовий атрибутивний - диференційного. Активність творення розчленованих комплексних найменувань пов'язана із "прозорою" ясною мотивацією позначення, пор. напр.: залікова книжка, бертолетова сіль, двоствольна рушниця, філологічний факультет, швидкий поїзд тощо.

Стійкі словосполучення стають надбанням лексикону мови лише після процесу лексикалізації, результатом якої є "перетворення словосполучення в стійкий елемент мови, що функціонує як еквівалент окремого слова" Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Сов. Энциклопедия, 1969. - С.215.. Крім ізофункціональності слову, номінативним словосполученням притаманні семантична цілісність, стійкість структури, визначений певний порядок компонентів, відтворюваність у мовленні. Таким чином, стійкі номінативні словосполучення - це такі розчленовані комплексні назви, семантика яких переосмислюється внаслідок втрати залежним компонентом основного номінативного значення, вони часто зустрічаються у визначеній послідовності у мовній практиці суспільства і є настільки активними, що про них можна говорити як про відтворювані, а не кожного разу створювані у мовленнєвому потоці.

Важливо з'ясувати взаємовідношення між звичайними дериватами і універбізованими словами. З ономасіологічного погляду процеси деривації в їх звичайному розумінні спрямовані на створення позначень для понять, для задоволення потреб у нових номінаціях; процеси універбації зводяться лише до трансформації, до верифікації уже наявних найменувань того чи іншого поняття. Звідси доцільно розрізняти акти первинної номінації - присвоєння імені предмету, який не має ще свого мовного позначення, і акти вторинної номінації - найменування новим іменем уже названого предмета. Різною є і мотиваційна база конденсатів та первинних похідних. Мотиваційною базою універбів є лексикалізовані стійкі словосполучення (напр., сателітарна антена - сателітарка (сателітка), мобільний телефон - мобільник), а в основі мотивації номінативних дериватів лежать вільні синтаксичні конструкції здебільшого предикативного типу (напр., візник - той, хто когось возить, косар - той, хто щось косить і т.д.).

Із наведених міркувань випливає, що процеси універбації у порівнянні з власне словотвірними процесами характеризуються більшим автоматизмом, вони не вимагають тих елементів когнітивної діяльності людини, які зумовлюють виникнення первинних назв будь-якого типу. Наприклад, при суфіксальній універбації немає необхідності вибору мотиваційної ознаки для повторного найменування предмета, оскільки ця ознака була знайдена вже в процесі конструювання складеного найменування і отримала фіксацію у вигляді атрибутивного компонента даного найменування (пор. вишнева наливка - вишнівка, житня солома - житнянка, манна каша - манка, гвинтова зброя - гвинтівка).

Явище універбації в мові зумовлюється як внутрішньомовними, так і позамовними чинниками. До позамовних факторів належать: прагнення до економії мовних зусиль, обмеженість оперативної пам'яті людини, прагнення до експресивності найменування.

Економію мовних зусиль варто розглядати одночасно із прямо протилежною тенденцією в мові - надлишком мовних засобів. Семантична конденсація, результатом якої є утворення синонімічної аналітичній формі однослівної синтетичної назви, виступає одним із засобів економії мовних зусиль. З іншого боку, у результаті конденсації виникають дублетні (надлишкові) найменування, що утворюють із вихідними одиницями синонімічні ряди "словосполучення - слово".

У мовах міра надлишковості, а звідси і кількість засобів економії, неоднакова і зумовлюється будовою тієї чи іншої мови. Ця міра неоднакова і в межах однієї мови, бо залежить від функціонального призначення словесного складу, від стилю мовлення. Так, літературна мова є загальнонародною мовою, і тому вона для передачі інформації намагається зберегти прозору мотивацію і внутрішню форму найменувань. Це досягається часто при вживаннях комплексних розчленованих найменувань. На противагу кодифікованій мові, яка використовує розчленовані найменування, розмовне мовлення тяжіє до компресії таких номінацій в однослівні назви. Розмовне мовлення і є найсприятливішим ґрунтом для утворення універбів.

Універбація як засіб економної передачі інформації допомагає її швидшому сприйманню і запам'ятовуванню. На думку вчених, рівень сприймання інформації ґрунтується на законі обмеження "глибини фрази" Див.: Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в лингвистике. - Вып. 4. - М.: Прогресс, 1965. - С.45; Миллер Дж. Магическое число семь, плюс или минус два. О некоторых пределах нашей способности перерабатывать информацию // Инженерная психология. - М.: Прогресс, 1964. - С.192-225. . На межі семи елементів виникають труднощі щодо засвоєння інформації: нижче цього рівня для переробки і запам'ятовування інформації достатньо одного разу прочитання, а вище - потрібно вже декількох спроб, кількість яких зростає зі збільшенням кількості елементів. Тому синтаксична єдність певного висловлювання не повинна перевищувати деякого максимуму, зумовленого оперативною пам'яттю людини. У зв'язку з цим універбація дозволяє скоротити форму повідомлення за рахунок структурного переоформлення двокомпонентної структури в однокомпонентну, зберігаючи при цьому максимум комунікативно важливої інформації.

Мовна економія здебільшого не шкодить образності мови, а навпаки, сприяє яскравому вияву її експресивних ресурсів. Так, принцип мовної економії при поєднанні з експресивними якостями розмовного мовлення може стимулювати формування маркованих універбізованих слів, які перебувають у прямій залежності від контексту і конситуації. Важливими факторами створення універбів можуть стати спонтанність мовленнєвого акту, прагнення до експресивності висловлювання з використанням стилістично забарвлених словотворчих афіксів. Універби здебільшого є найменуваннями неофіційними, тоді як мотивуючі їх словосполучення - офіційними назвами відповідних понять.

Поряд з екстралінґвальними факторами, що зумовлюють універбацію, існують внутрішні причини цього процесу, найактивнішою з яких є протиріччя між формою і значенням мовних одиниць. Так, творення стійких словосполучень пов'язане, з одного боку, зі зручним прозорим характером мотивованості (внутрішня форма чітко простежується). Це сприяє більш глибокому їх розумінню і сприйманню нового, не збільшуючи при цьому загальної кількості лексичних одиниць. З іншого боку, такі роздільнооформлені номінації суперечать принципу: "одне поняття - одне позначення". Саме тому виникає протиріччя між розчленованістю форми найменування і єдністю, цілісністю його значення. Через відсутність штучно стримуючих факторів це протиріччя нівелюється внаслідок універбації таких роздільнооформлених номінацій в однослівні найменування-конденсати.

Шляхи згортання розчленованих номінацій у синонімічні універбізовані лексеми різні. Виділяються такі: 1) суфіксальна (нульсуфіксальна) деривація: плетена сумка - плетінка, сольний концерт - сольник, дистанційне управління - дистанційка, колорадський жук - колорад (діал.); 2) еліптична субстантивація: величальна пісня - величальна, одинадцятиметровий удар - одинадцятиметровий; 3) композиція: проект закону - законопроект, відновлення лісу - лісовідновлення; 4) зрощення: вічно зелений - вічнозелений, вище зазначений - вищезазначений; 5) абревіація: драмгурток - драматичний гурток, ОУН - Організація українських націоналістів.

Наслідком універбації є різні за способом творення конденсати: семантичні і лексичні. Семантичні конденсати (суфіксальні універби та еліптичні субстантиви) - це здебільшого прості слова, що складаються з основи лише одного зі складових повного найменування слів і мають включене (імпліцитно приховане) значення пропущеного члена комплексної назви. Лексичні конденсати (основоскладання, зрощення, абревіація) утворені з основ двох (чи більше) слів або тільки їх частин і експліцитно відображають значення кожного члена мотивуючої конструкції.

У другому розділі - "Словотвірні та лексико-семантичні особливості суфіксальної та еліптичної універбації" - розглядаються специфічні риси зазначених універбаційних явищ.

Суфіксальна універбація - найпоширеніший засіб стягнення двокомпонентного найменування в однослівну назву з допомогою словотворчих морфів. Типовими розчленованими назвами, які служать мотиваційною базою суфіксальних універбів, є стійкі атрибутивні словосполучення, означуваний член яких виражений іменником, а означуючий - прикметником, числівником або формами непрямих відмінків іменника. Внаслідок універбації таких складених назв утворюються однослівні конденсати, структурно мотивовані твірною основою означуючого члена, семантично вони еквівалентні всьому словосполученню. Мотивуюча основа у таких перетвореннях розширює семантику за рахунок значення означуваного нею іменника, звідси означуване у таких дериватах є прихованою семою.

Серед суфіксальних універбів виділяються слова з конкретними й абстрактними значеннями, назви істот та неістот, власні і загальні імена. Зібраний нами матеріал дозволяє виділити універбізовані іменники жіночого роду з суфіксами -к(а), -иц(я), -ин(а), -щин(а), -чин(а); чоловічого роду з суфіксами -ник, (-ик, -щик, -чик), -ак, (-як), -ар, (-яр); середнього роду з суфіксами -ищ(е), -ил(о); множинні з суфіксами -к(и), -ц(і), -ин; збірні з суфіксами -ик(а), -ак (-як), -ник.

Універбізовані суфіксальні іменники входять до таких лексико-семантичних груп (ЛСГ):

1. Назви продуктів харчування, напоїв: кров'янка - кров'яна ковбаса, картоплянка (розм.) - картопляна юшка, житняк (розм.) - житній хліб, слив'янка - сливова наливка, паленка (діал.) - палена горілка, яблучник - яблучне вино, вишняк (розм.) - вишнева наливка, телятина - теляче м'ясо.

2. Назви знарядь дії: маховик - махове колесо, паровик (розм.) - паровий двигун, циркулярка (розм.) - циркулярна пила, гасниця (гасівниця) - гасова лампа, карбівник (діал.) - карбований пранник, губник (діал.) - губна помада, циганка (розм.) - циганська голка, фугівка (розм.) - фугувальний верстат, вітряк - вітряний млин.

3. Локативні імена: лугівка (розм.) - лугова річка, висотка (розм.) - висотний будинок, саманка (розм.) - хата з саману, кукурузник (діал.) - кукурудзяне поле, нотниця - нотна бібліотека, мокляк (діал.) - мокрий ґрунт, психіатричка (розм.) - психіатрична лікарня.

4. Назви рослин та продуктів їх переробки: суданка - суданська страва, райка (діал.) - райська яблуня, ночниця (діал.) - нічна фіалка, шовковиця (діал.) - шовкова трава, борщовик (діал.) - борщовий буряк, ячмінка (розм.) - ячмінна солома.

5. Назви посудин, вмістилищ для чого-небудь: мідень - мідний казан, липівка (розм.) - діжка з липового дерева, скляниця (діал.) - скляна фляга, білизнярка (розм.) - ящик для білизни, вербівка (діал.) - вербовий посуд, залізняк (діал.) - залізний горщик.

6. Назви транспортних засобів: маршрутка (розм.) - маршрутне таксі,електричка (розм.) - електричний поїзд, моторка (розм.) - моторний човен, броньовик - броньований автомобіль, сторожовик (розм.) - сторожовий корабель, драбиняк (діал.) - драбинчастий віз, двійка (розм.) - автобус другого маршруту.

7. Назви одягу: шкірянка (розм.) - шкіряна куртка (пальто), ватянка (розм.) - ватяна куртка, купальник - купальний костюм, дощовик - дощовий плащ, полотняник (діал.) - полотняні тапочки, носовик - носова хустинка.

8. Назви речовин: сірчанка (розм.) - сірчана кислота, касторка (розм.) - касторова олія, дощівка (розм.) - дощова вода, білило - біла фарба.

9. Назви промислових об'єктів: макаронка (розм.) - макаронна фабрика, атомка (розм.) - атомна електростанція, тютюнка (розм.) - тютюнова фабрика, цукроварня - цукроварний завод.

10. Назви зброї: централка (розм.) - рушниця центрального бою, магазинка (розм.) - рушниця з магазином.

11. Назви книг, газет, журналів: задачник (розм.) - збірник задач, тижневик - щотижнева газета, районка (розм.) - районна газета, стіннівка - стінна газета, місячник - щомісячний журнал.

12. Назви доріг: асфальтівка (розм.) - асфальтова дорога, грунтовка (діал.) - ґрунтова дорога, залізниця - залізна дорога.

13. Назви документів: заліковка (розм.) - залікова книжка, страхівка (розм.) - страхове свідоцтво, візитка - візитна картка.

14. Назви грошей: срібняк - срібний карбованець, мідняк (діал.) - мідна монета, трояк - три копійки, п'ятка (розм.) - п'ять гривень.

Крім назв неістот, суфіксальні універби позначають осіб:

- за їх внутрішніми якостями: безталанник - безталанна людина, марнотратниця - марнотратна жінка, вірняник (діал.) - вірний коханий, свавільник - свавільна людина;

- за зовнішніми ознаками: смаглявка (розм.) - смаглява дівчина (жінка), білявка - білява дівчина, венерик (розм.) - венеричний хворий, здоров'як - здорова людина;

- за родом діяльності, професією, заняттям: сезонник - сезонний працівник, колісник - колісний майстер, транзитник (розм.) - транзитний пасажир;

- за соціальним статусом: карник (розм.) - карний злочинець, незаможник - незаможний селянин, безпритульник - безпритульна дитина;

- за віковими ознаками: сімнадцятка (розм.) - сімнадцятирічна дівчина, молодайка (діал.) - молода невістка.

До окремої ЛСГ із загальним значенням "назви домашніх тварин і птахів" належать універби: ялівка (розм.) - ялова корова, сименталка - корова симентальської породи, шведка (розм.) - кінь шведської породи, корінник - корінний кінь, султанка (розм.) - султанська курка, чубаня (діал.) - чубата курка, сизяк (розм.) - сизий голуб.

Близькі до суфіксальних універбів конденсати, утворені усіченням основи прикметника, який виконує роль означення в стійкій складеній назві. Напр.: ватман (розм.) - ватманський папір, перпендикуляр - перпендикулярна лінія, присадиба (діал.) - присадибна ділянка, коронар - коронарні судини, стаціонар - стаціонарне відділення, атлас (розм.) - атласна тканина, Азов - Азовське море.

Порівняльна характеристика еліптичних субстантивів і лексичних субстантивів засвідчила, що лексична субстантивація - це закінчений процес, внаслідок якого прикметник повністю перетворився в іменник, а той іменник, що був витіснений прикметником із атрибутивного словосполучення, або зник із мови взагалі, або зберігся в напівпрозорих відношеннях з означуючим. Напр.: стременне, поденне, прохідна, рідний, подорожній, мертвий та ін. Еліптична субстантивація - це універбаційний процес, при якому зв'язок між субстантивованим словом і комплексним двослівним найменуванням настільки сильний, що кожного разу, коли ми вживаємо субстантив, у нашій свідомості відтворюється прикметниково-іменникове словосполучення. Напр., контрольна - контрольна робота, студентський - студентський квиток та ін. Еліптичні субстантиви структурно мотивуються родовою парадигмою прикметника відповідно до роду еліптизованого у словосполученні іменника. Семантично такі деривати мотивуються значенням усього відповідного двослівного найменування.

Залежно від словотвірної мотивації розрізняємо еліптичні субстантиви чоловічого, жіночого, середнього роду та множини, пор.: субстантиви чоловічого роду: швидкий, пасажирський - швидкий, пасажирський поїзд, тракторний, автобусний - тракторний, автобусний завод, філологічний, історичний - філологічний, історичний факультет, штрафний - штрафний удар, вихідний - вихідний день, називний, родовий … - називний, родовий відмінок; субстантиви жіночого роду: кандидатська, дипломна - кандидатська, дипломна робота, швидка - швидка допомога, корінкова (діал.) - корінкова горілка, англійська, німецька…- англійська, німецька мова; субстантиви середнього роду: сухе, марочне - сухе, марочне вино, твірне, похідне - твірне, похідне слово, хірургічне, терапевтичне - хірургічне, терапевтичне відділення; множинні універби: випускні, державні - випускні, державні екзамени, різдвяні, великодні - різдвяні, великодні свята, більярдні - більярдні столи.

Суфіксальні універби і субстантиви мають здебільшого стилістично маркований характер. На відміну від дублетних синонімічних повних найменувань, які відзначаються стилістично нейтральним характером і вживаються переважно в офіційному мовленні, універби використовуються для передачі емоційно забарвлених висловлювань і використовуються у експресивних стилях української мови.

У третьому розділі -"Універбаційний аспект складних слів і абревіатур" - характеризуються лексичні конденсати, утворені основоскладанням, зрощенням та абревіацією. Лексична конденсація відзначається повним або частковим збереженням плану вираження вихідних одиниць. Складові частини таких конденсатів здебільшого передають значення кожного члена мотивуючої складеної назви.

За структурно-формальними ознаками серед лексичних універбів виділяються: 1) складні слова, утворені складанням чистих основ (хлібозбирання - збирання хліба, судноремонт - ремонт суден); 2) складні слова, утворені складанням основ за участю суфіксації (другокурсник - студент другого курсу, третьокласник - учень третього класу); складні слова, утворені злиттям, зрощенням компонентів (високосейсмічний - високо сейсмічний, малоактивний - мало активний).

Універбізовані складні слова й абревіатури здебільшого не виявляють специфіки. Тут виділяються ЛСГ, які встановлені для суфіксальних універбів, напр., локативні назви: зерносховище - сховище для зерна, торфородовище - родовище торфу, лісосмуга - лісова смуга, дитмайданчик - дитячий майданчик, спортзал - спортивний зал; назви промислових підприємств: хімзавод - хімічний завод, ЛАЗ - Львівський автобусний завод, заготконтора - заготівельна контора; назви навчальних закладів: медінститут - медичний інститут, педучилище - педагогічне училище; назви осіб: судновласник - власник судна, законопорушник - порушник закону, політв'язень - політичний в'язень, власкор - власний кореспондент. Однак деякі складні слова входять до ЛСГ, що не характерні для суфіксальних універбів, наприклад, назви органів державного управління (сільрада - сільська рада), громадських, мистецьких об'єднань (профспілка - професійна спілка, педрада - педагогічна рада, літгурток - літературний гурток).

Ще одним словотвірним прийомом, спрямованим на усунення суперечності між єдністю значення і розчленованістю форми лексичної одиниці, виступає зрощення. У мовознавчій літературі зрощення здебільшого розглядають у "чистому вигляді" і визначають як результат лексикалізації відповідних словосполучень з опорним прикметниковим або дієприкметниковим членом. Ці специфічні складні слова творяться звичайним (без структурних трансформацій) злиттям частин розчленованої назви, напр.: низько продуктивний - низькопродуктивний, мало актуальний - малоактуальний, густо населений - густонаселений, високо освічений - високоосвічений.

Універбація спостерігається і у процесі творення абревіатур. Однак не всі абревіатури можна визнати універбами. Продуктом семантичної конденсації є лише ті утворення, які лексикалізувалися (мають парадигму відмінювання іменника, набувають дериваційного потенціалу, функціонують незалежно від складеної повної назви).

У сучасній українській мові виділяються такі моделі універбізованих абревіатур: 1) складноскорочені слова, утворені з початкової частини слова і цілого слова. Такі деривати мотивуються переважно двослівним атрибутивним словосполученням, структурно в цій абревіатурі в усіченому вигляді наявний означуючий член, а означуваний - не змінює своєї форми, напр.: дитбудинок - дитячий будинок, квартплата - квартирна плата, педпрактика - педагогічна практика, спортмайданчик - спортивний майданчик, тележурналіст - телевізійний журналіст, профспілка - професійна спілка; 2) складноскорочені слова, утворені з початкових частин компонентів мотивуючої складеної назви: лісгосп - лісове господарство, музвидав - музичне видавництво, спецкор - спеціальний кореспондент; 3) ініціальні абревіатури: загс - запис актів громадянського стану, МОК (НОК) - Міжнародний (Національний) олімпійський комітет, ВАК - Вища атестаційна комісія, ЗАЗ - Запорізький автомобільний завод; 4) змішаний тип характеризується поєднанням слова або частини слова з початковими літерами інших слів, напр.: РУНВіра - Рідна українська національна віра; 5) поодинокими є абревіатури-конденсати, утворені з початкової частини слова і початку та кінця наступного або тільки кінця наступного: військкомат - військовий комісаріат, олімпіон (розм.) - олімпійський чемпіон.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження. Зазначається, що в основі універбації лежить реальний процес перетворення стійкої розчленованої назви в синонімічне найменування - однослівний конденсат. Процеси конденсації здійснюються незалежно від способу трансформації однієї одиниці в іншу (суфіксація, композиція, абревіація та ін.) у межах одного рівня: вихідна і результативна одиниці (стійке словосполучення і конденсат) належать до одного і того ж функціонального класу мовних одиниць - одиниць номінативної системи мови. Аналізовані універби тотожні за значенням мотивуючим синонімічним аналітичним номінаціям, утворені вторинні конденсати не витісняють розчленованих повних назв. Обидва типи в мові співіснують, розрізняючись здебільшого лише стилістично.

Універбація є одним із важливих чинників розвитку лексикону сучасної української мови. Спостереження над універбаційними процесами засвідчують їх продуктивність, особливо в розмовному та публіцистичному стилях. Найчастіше стягнення зазнають ті складені найменування, що найбільше використовуються у повсякденному вжитку: в побуті, навчанні, на виробництві тощо. Це підтверджується і наявними прикладами універбів, найповніше ними представлені ЛСГ "назви продуктів харчування", "імена знарядь дії", "локативні імена", "назви рослин та продуктів їх переробки", "назви посудин, вмістилищ для чого-небудь", "назви транспортних засобів" тощо. універбація словосполучення дериват лексичний

Стійкі словосполучення є найбільш активним засобом поповнення номінативної системи сучасної літературної мови, особливо це стосується сфери термінології. Нові аналітичні назви, такі, наприклад, як сателітарна антена, атомна електростанція, мажоритарний округ та ін. створюються спеціалістами в різних галузях науки. Під час засвоєння цих термінологічних словосполучень у повсякденному вжитку відбувається семантична конденсація одночасно з формальним переоформленням двослівного найменування в однослівне, пор.: сателітка (сателітарка), атомка, мажоритарка та ін. Продуктивність універбації зумовлюється ступенем поширення розчленованих стійких найменувань у розмовному мовленні.

Процеси семантичної конденсації здійснюються у кожній мові по-різному залежно від її граматичної будови, наявності формальних засобів універбації тощо. У процесах формально-семантичного стягнення розчленованих номінацій у однослівні виявляються національні індивідуально-мовні особливості, тому подальші перспективні напрямки дослідження універбації пов'язані також із порівняльними й зіставними студіями універбаційних процесів як у споріднених, так і в неспоріднених мовах.