Комунікативно-прагматичні особливості висловлювань з інтерогативним значенням у сучасній англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИСЛОВЛЮВАНЬ З ІНТЕРОГАТИВНИМ ЗНАЧЕННЯМ У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

ГЕДЗ Світлана Федорівна

КИЇВ - 1998

Загальна характеристика роботи

Реферована дисертаційна робота присвячена дослідженню комунікативно-функціональних особливостей висловлювань з інтерогативним значенням, зокрема, вивченню питального речення як основного мовного засобу вираження мовленнєвого акту квеситиву. Потреба в подальшому вивченні інтерогативних висловлювань пояснюється їх винятковою роллю для реалізації основної комунікативної функції мови.

Актуальність теми дисертаційного дослідження випливає з необхідності розгляду інтерогативних конструкцій в рамках теорії мовленнєвої діяльності, оскільки вміння спілкуватися полягає не лише у правильному формулюванні висловлювання відповідно до граматичних правил, але й у знанні того, в яких діяльнісних контекстах можливі ті чи інші висловлювання. Існуючий досі структурно-семантичний підхід до вивчення інтерогативних конструкцій не міг пояснити їх функціонально-комунікативне призначення.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах наукової теми "Типологія та функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної та лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти", що розробляється кафедрою граматики та історії англійської мови Київського державного лінгвістичного університету (тема затверджена радою КДЛУ, протокол №5 від 27 січня 1997 року).

Основна мета дослідження - комплексний аналіз функціонально-комунікативних особливостей інтерогативних висловлювань у сучасній англійській мові - визначила необхідність вирішення таких завдань:

- розмежувати інтерогативні висловлювання за ознакою їх інформативності/ неінформативності;

- встановити зв'язок між питальним реченням і відповіддю на нього, на основі цього зв'язку запропонувати класифікацію питальних речень, які вживаються у сучасній англійській мові;

- описати комунікативно-функціональні особливості кожного типу питального речення;

- розглянути непрямі засоби вираження інтерогативного значення;

- розширити інвентар загальновизнаних ознак інтерогативності;

- встановити і описати комунікативно-функціональні та синтаксичні особливості запитань загадок та запитань вікторин як псевдоінформативних запитань;

- розглянути вторинні функції питального речення з точки зору його впливу на діяльнісну поведінку адресата в умовах ситуації комунікативного співробітництва та в конфліктній ситуації.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виділяються й системно описуються функціонально-семантичні особливості псевдоінформативних запитань. Уточнюється й доповнюється перелік ознак інтерогативності та таксономія питальних речень. Розвивається ідея вторинних функцій питальних речень. Вторинні функції цих речень вивчаються на основі комунікативної та соціальної взаємодії мовців.

Теоретичне значення дисертації полягає в одержанні нових відомостей про прагматичні властивості висловлювань з інтерогативним значенням у сучасній англійській мові, а також про особливості їх функціонування в конкретних ситуаціях мовленнєвого спілкування. Це дослідження є конкретною розробкою однієї з найбільш актуальних проблем прагмалінгвістики, а саме: проблеми вивчення прагматичного аспекту мовленнєвої комунікації, дослідження мови з точки зору її використання для впливу на співрозмовника. Результати роботи є певним внеском у розробку теоретичних аспектів прагматичного синтаксису і можуть сприяти більш повному вивченню правил мовленнєвої поведінки комунікантів.

Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його положень та висновків в процесі викладання ряду дисциплін, при підготовці фахівця з англійської мови, зокрема, на заняттях з практики англійської розмовної мови, особливо діалогічного мовлення, у курсі з теоретичної граматики при вивченні синтаксису мовлення. Це дослідження сприятиме формуванню комунікативної компетенції тих, хто вивчає англійську мову. Одержані результати можуть також застосовуватись у науково-навчальній роботі студентів при написанні курсових і дипломних робіт.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, бібліографії, джерел ілюстративного матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри граматики та історії англійської мови Київського державного лінгвістичного університету. Результати роботи відображені також у доповіді на п'ятій міжнародній науковій конференції "Мова і культура" (Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, 1996 рік), на ХLIV науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, 1998 рік).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в п'ятьох статтях та двох тезах.

Основний зміст

семантичний прагматичний комунікативний англійський

У першому розділі дисертаційного дослідження ми розглядаємо первинну функцію питальних висловлювань, зокрема, функцію запиту необхідної інформації. На наш погляд, питальні висловлювання слід розмежовувати за ознакою їх інформативності/неінформативності. У зв' язку з цим ми виділяємо дві групи питальних висловлювань: 1) інформативні (обов' язкова умова успішності - відсутність у знаннях адресанта необхідної інформації) та 2) псевдоінформативні (адресант ставить запитання, відповідь на яке він знає).

Існують два способи вираження мовленнєвого акту запитання: 1) прямий (через використання питальних речень) та 2) непрямий (шляхом використання непитальних конструкцій у функції питальних).

Ми вважаємо, що повне і адекватне вивчення питальних речень як прямої форми вираження запитання можливе лише за умови їх розгляду у тісному зв'язку з відповідями на них. З огляду на такий зв'язок ми поділяємо всі питальні речення на чотири класи:

1. Загальні питальні речення, мета яких одержати підтвердження або ж заперечення того чи іншого факту дійсності.

2. Спеціальні питальні речення, які вимагають конкретної відповіді стосовно якогось елемента ситуації чи ситуації в цілому.

3. Питальні речення змішаного типу. Будучи загальними за своєю структурою, вони вимагають не лише підтвердження чи заперечення якогось факту дійсності, але і його подальшої конкретизації. Таким чином, відповідь на питальне речення змішаного типу складається із суми відповідей на загальне та спеціальне запитання.

4. Альтернативні питальні речення, які передбачають у якості відповіді вибір однієї з двох чи більше заданих у запитанні альтернатив.

За своєю синтаксичною будовою загальні питальні речення є дуже неоднорідними. Певні особливості в їх структурі спричинюють деякі відмінності в семантиці запитань цього типу. У зв'язку з цим ми вважаємо за доцільне розглядати такі підтипи загальних питальних речень: загальне питальне речення з інверсованим порядком слів, загальне питальне речення з неінверсованим порядком слів, розділове питальне речення.

Звертаючись до запитання загального характеру, представленого питальним реченням з інверсованим порядком слів, мовець в однаковій мірі допускає як позитивну, так і негативну відповідь на нього. Це свідчить про повну неінформованість комуніканта щодо реальності пропозиційного змісту, який лежить в основі продукованого ним питального речення. У зв'язку з цим адресат декодує загальне питальне речення з інверсованим порядком слів як результат повного незнання мовцем певної ситуації. За цих обставин в умовах комунікативного співробітництва адресат нерідко надає адресанту інформацію випереджуючого характеру.

“Hoy!” said the telephone. “Pickering?”

“Oh hullo, Mr.Llewellyn. Are you in the hospital?”

“Sure I'm in the hospital. St.Swithin's” (Wodehouse 1975).

Адресат сприймає наведене вище запитання Are you in the hospital? як наслідок незнання адресантом того, що він (адресат) перебуває в лікарні. Звідси адресату стає очевидно, що оскільки адресанту невідомо про те, що адресат у лікарні, то тим більше йому не може бути відомо, у якій він лікарні. Ось чому адресат повідомляє своєму співрозмовникові її назву St.Swithin's.

Реагуючи на загальне запитання з інверсованим порядком слів відповіддю випереджуючого змісту, адресат не лише прагне якомога повніше ліквідувати незнання мовцем певної ситуації, але разом з тим намагається тактовно не допустити деякої напруженості в розмові, адже, використовуючи як відповідь лише Yes чи No (або ж їх функціонально-семантичні еквіваленти) адресат свідомо чи несвідомо підштовхує адресанта до нових запитань, тим самим зводячи бесіду до випитування. Випитування ж, як відомо, завжди носить негативний характер. Більше того, коли вже сам по собі квеситив створює ”психологічне напруження в спілкуванні” (Иванова, Бурлакова, Почепцов 1981), то мовленнєвий акт випитування характеризується “посиленням цього психологічного напруження “ (Кочарян 1986). У ситуації “вимушеного” комунікативного співробітництва адресат не надає адресанту більшої інформації понад ту, яка є предметом його запиту. Наприклад:

“Do you waive the right to counsel?” the civilian asked.

“Yes!”

“You willing to co-operate?”

“Yes” (Clancy 1990).

Відповідь на загальне запитання з інверсованим порядком слів може бути не лише випереджуючого, але й експланаторного характеру. Експланаторна відповідь характерна також і для загальних питальних речень з неінверсованим порядком слів, що є, на наш погляд, переконливим свідченням хибності тієї точки зору (Цурикова 1992), згідно якої запитання цього підтипу вважаються неінформативними.

“So you think everything's all right?”

“Everything is perfect. True, she is engaged to be married to some body else, but she is extremely fond of you. It showed clearly in her manner.”

The effect of these words on Joe was somewhat similar to that which would have been produced by a blow on the bridge of the nose by a wet fish. His jaw fell. His eyes bulged. He tottered and might have fallen had he not clutched at the umbrella stand (Wodehouse 1975).

Уявімо собі, що, відповідаючи на запитання в наведеному прикладі, адресат дає лише стверджувальну відповідь, не вдаючись до будь-яких її пояснень. Перлокутивний ефект такого висловлювання (а саме: Everything is perfect), здійснений на адресанта за цих обставин, був би, безумовно, протилежним тому, приклад якого ми маємо в описуваному випадку. У цьому разі перед нами яскраве свідчення різної оцінки мовцями однієї і тієї ж ситуації: що є чудовим в очах адресата, є жахливим для адресанта і навпаки. Як бачимо з реакції адресанта, експланаторна частина відповіді сприймається ним не як факультативна, а як основна.

На відміну від загальних питальних речень з інверcованим порядком слів, загальним питанням з неінверсованим порядком слів категорія модальності властива як узус (Макарова 1985). На наш погляд, поява таких запитань зумовлюється сумнівом адресанта у правильності свого судження, що породжує припущення. У лінгвістичній науці закріпилася думка про те, що відповідь на запитання розглядуваного підтипу полягає у підтвердженні пропозиційного змісту питального речення-стимула (Бердникова 1972, Бузаров 1988, Заикин 1988, Цурикова 1992, Pope 1976, Tsui 1995). Вважають, що, залежно від позитивного чи негативного спрямування такого запитання, можна судити про характер експектації адресанта щодо відповіді на нього. Так, В.В.Бузаров стверджує, що, використовуючи питальні речення з неінверсованим порядком слів (він називає їх “декларативними запитаннями”), мовець тим самим показує не лише те, що він має підстави одержати стверджувальну відповідь на них, але й виявляє бажаність такої відповіді від співрозмовника (Бузаров 1988). На нашу ж думку, позитивна чи негативна орієнтація питання з неінверсованим порядком слів далеко не завжди є ознакою характеру бажаної відповіді. Про це свідчить такий приклад:

“She spent the weekend here with Greg?” A violent spasm of jea-

lousy racked him.

“No, she went away after lunch” (Miles 1985).

З коментаря автора та з більш широкого контексту для нас очевидним є небажання мовця отримати підтверджувальну відповідь на свій позитивно сформульований запит.

На наш погляд, комунікативна мета питань з неінверсованим порядком слів у переважній більшості випадків - одержати істинну відповідь, незалежно від її позитивного чи негативного характеру. Ми вважаємо, що саме відповідь адресата впливає на те, чи висловлене у питальному реченні припущення стане судженням адресанта чи ні. Припущення перетвориться в судження в разі позитивної відповіді співрозмовника, негативна ж відповідь адресата сформує в адресанта таке судження, котре суперечитиме його попередньому припущенню з приводу якоїсь ситуації чи її окремого елемента. Загальні питальні речення з неінверсованим порядком слів звучать як некатегоричний підсумок мовця щодо того, що було почуте або побачене ним раніше. Ефект некатегоричності створюється за рахунок використання питальної інтонації. Попередній контекст є тим комунікативно-ситуативним ґрунтом, на якому визріває припущення.

Brewster peered at the licence, using a flashlight.

“No points on it,” he said, sounding disappointed. “Lucky for you. This is your first offence?” (Shaw 1985).

Незважаючи на те, що модальність властива всім загальним питанням з неінверсованим порядком слів у зв'язку з особливостями їх комунікативної природи, до їх складу можуть входити дієслова перформативного характеру або ж модальні слова у значенні припущення та з похідними від цього значення відтінками: невпевненості, сумніву тощо. Ми вважаємо, що функція таких слів полягає в експлікації невизначеності.

“Perhaps I can reach him somewhere?”

“I'm afraid that would be impossible. His Honor is out of

the country” (Sheldon 1986).

У складі питальних речень розглядуваного підтипу можуть бути також маркери впевненості: модальні слова у відповідному значенні, емфатичне дієслово do. Ми розглядаємо вживання мовцем вище зазначених засобів не як ознаку впевненості того, хто запитує, у підтверджувальній відповіді адресата, а як його високий ступінь переконаності у правильності свого припущення. При цьому за адресатом завжди закріплене право на власну думку. Це право адресант засвідчує через питальну інтонацію, з якою він вимовляє своє висловлювання. Інтонація у цьому випадку виступає як своєрідне запрошення адресату поділитися своєю точкою зору з приводу пропозиційного змісту запитання. Ми знаходимо пояснення переважній кількості підтверджувальних відповідей на питальні речення з неінверсованим порядком слів (з використанням мовних засобів вираження впевненості і без них) у пресупозиції того, хто запитує. Як було вже зазначено, мовець ставить такого роду запитання, маючи на це певні підстави, орієнтуючись на вже відомі йому факти щодо певної ситуації чи її складової. Саме ситуативно-комунікативна та контекстуальна обґрунтованість загальних питань з неінверсованим порядком слів є, на нашу думку, причиною підтвердження їх пропозиційного змісту, що спостерігається у більшості випадків. Разом з тим адресат, реагуючи на такі питальні речення, не схильний до сліпого наслідування їх модальної тональності, яка диктується адресантом, а залишається прагматично активним, незважаючи на міру впевненості мовця у висловленому припущенні. Наприклад:

“So you do believe in an after life?”

“No, no. I just mean nothing matters all that much. We are not here for long” (Murdoch 1978).

Окремим різновидом питальних речень з неінверсованим порядком слів є запитання, до складу яких входять вигуки eh, huh, hey та ін.

“But it's OK to have a look at it, huh?”

“Yeah, go ahead. They dusted it already” (McBain 1979).

Призначення запитань із згаданими вигуками, на нашу думку, полягає в додатковій апеляції до адресата з метою одержати відповідь на свій запит. Крім того, для нас очевидною є атрактивна функція зазначених вигуків, використовуючи які, адресант має на меті привернути увагу співрозмовника до свого запитання.

Л.П.Берднікова стверджує, що вигук вказує на те, що запитання належить до “малограмотної, грубої, фамільярної розмовної мови” (Бердникова 1972). Для нас незаперечним є стильове віднесення питальних речень із вигуками до сфери просторіччя, але ми вважаємо, що в рамках даної області використання питальні речення, що розглядаються, не звучать як “малограмотні”, “грубі” чи ”фамільярні”. Цих негативних характеристик вони набудуть, лише перейшовши зі сфери просторіччя в іншу сферу, скажімо, ділового чи наукового мовлення, або ж за умов ігнорування адресантом вищого комунікативого статусу адресата.

Одним із підтипів загальних питальних речень є розділові питання. Унікальність цих питальних конструкцій, на наш погляд, полягає у повній залежності їх функціонально-семантичного змісту від інтонаційного малюнка обох частин цього запитання. Як найбільш типові виділяються такі інтонаційні моделі: 1) перша частина розділового питання вимовляється зі спадною інтонацією, а друга - з висхідною; 2) обидві частини розділового питання вимовляються зі спадною інтонацією.

У першій моделі використання спадної інтонації в поєднанні з прямим порядком слів зумовлює сприйняття адресатом першої половини розділового питального речення як судження адресанта про певну ситуацію, друга ж частина цього запитання, вимовлена з висхідною ітонацією, декодується адресатом як спонукання повідомити свою думку щодо судження мовця, висловленого ним у першій частині.

Виходячи з основної особливості розділових питальних речень, вимовлених за моделлю 1, на наш погляд, логічно було б зробити такий висновок щодо відповіді на такого роду запитання. Відповідь може бути: а) унісонною (якщо вона збігається з позитивною чи негативною орієнтацією судження, що складає першу частину розділового запитання); б) контрадикторною, або полемічною (коли відповідь суперечить стверджувальній чи заперечній тональності судження, закладеної в декларативній частині розділового питального речення).

Експланаторний характер відповіді на розділові питальні речення не є настільки яскраво вираженим (а для унісонних відповідей не характерний взагалі), як у загальних питальних реченнях з інверсованим та неінверсованим порядком слів.

Розділові питальні речення, вимовлені за моделлю 2, зокрема, коли обидві їх частини характеризуються спадною ітонацією, виражають упевненість мовця в істинності свого судження.

Дехто з лінгвістів виділяє як можливу ще одну інтонаційну модель розділового питального речення, згідно якої обидві його частини вимовляються з висхідною інтонацією (Цурикова 1995). На нашу думку, у цьому випадку перша частина розділового питання за своїми синтактико-семантичними ознаками не відрізняється від загального питального речення з неінверсованим порядком слів. Друга ж частина є своєрідним інтенсифікатором інтерогативності, представленої у першій частині.

Спеціальні питальні речення можуть бути як повноскладовими, так і неповноскладовими (еліптичними). Повноскладові спеціальні питальні речення функціонують у розмовній мові, як правило, в ролі ініціюючих реплік діалогічної єдності запитання-відповідь. Еліптичні спеціальні питання у переважній більшості мають ретроспективний характер завдяки їх семантичному злиттю з попередньою реплікою діалогічної єдності (ось чому діалогічна єдність, до складу якої входить еліптичне спеціальне питання у функції реактивного, не може бути менш як тричленною).

В окремих випадках неповноскладовими можуть бути не лише реактивні репліки, оформлені як питальні, але й ініціюючі репліки діалогічної єдності також. При цьому їх синтаксична будова суттєво відрізняється від синтаксичної будови еліптичних спеціальних питань, ужитих з метою уточнення або з'ясування якогось елемента попередньої репліки. Відмінність полягає в тому, що в цьому разі експліцитного вираження набуває лише семантично найвагоміший елемент питального висловлювання, у розкритті якого мовець відчуває особливу потребу. Всі ж інші компоненти (включаючи питальне слово як основний атрибут спеціального питання) не називаються адресантом у зв'язку з тим, що їх досить легко вивести з конкретної мовленнєвої ситуації. Наприклад:

“Occupation, sir?” asked the immigration officer.

“I'm a lawyer”.

“Here on business?”

“In a manner of speaking. Also pleasure”.

“Anticipated length of stay?”

“I'm not sure. No more than a week” (Ludlum 1989).

Вирішальне значення для еліптичних спеціальних питань стимулюючого характеру має ситуація, яка зумовлює їх синтаксичну будову. На наш погляд, максимальна еліптичність таких питань пояснюється тим, що вони вживаються у ситуаціях, що вимагають якнайшвидшого реагування.

Питальні речення, які потребують не лише підтвердження або заперечення свого пропозиційного змісту, але й розкриття якогось певного його компонента були віднесені нами до питань змішаного типу. Ці запитання унікальні тим, що вони функціонують не автономно, а в питальному реченні іншого типу - загальному.

Проведений нами аналіз питань змішаного типу свідчить про наявність у них двох варіантів спеціально-питального значення: 1) експліцитного та 2) імпліцитного.

Експліцитне спеціально-питальне значення реалізується при експліцитному вираженні всієї семантичної структури питального речення, зокрема, запиту компетентності та предмету запиту.

”Do you know when the parcel was sent off?”

“Yes. On Friday morning” (Le Carre 1987).

Позитивна відповідь на запит компетентності у питальному реченні змішаного типу, коли вона не супроводиться відповіддю на предмет запиту, може сприйматися адресантом як інформаційно недостатня і спричинює повторну постановку спеціального питання з метою встановлення предмета запиту.

“Do you know why I haven't done it so far?”

“Yeah.”

“Why?”

“You couldn't find me” (Chandler 1985).

Питальне речення змішаного типу набуває експліцитного спеціально-питального значення у випадку, коли адресант перед тим, як звернутись із запитанням спеціального характеру, запитує в адресата дозволу на нього, усвідомлюючи, що без цього його запит може бути сприйнятий співрозмовником як некоректний.

“May I ask you how old you are, Muriel?”

“Yes. I'm thirty-four” (Murdoch 1978).

Негативна відповідь на запитання такого роду свідчить про те, що спеціально-питальне значення адресатом не буде розкрито.

“May I ask why you're so sure?”

“No” (Hailey 1986).

Імпліцитне спеціально-питальне значення з'являється в загальних (за своєю синтаксичною будовою) питальних реченнях, якщо запропоновану мовцем рему співрозмовник оцінює як помилкову. А тому необхідність заміни її на правильну для адресата стає очевидною.“Are you from Houston?”

“No, from New Orleans” (Morris 1993).

Дейктичні слова, які є ремою загального питального речення, надають йому імпліцитне спеціально-питальне значення також.

”Is it far?”

“Only a step” (Murdoch 1978).

Як бачимо з прикладу, зважаючи на відносність понять ”далеко-близько”, адресат вважає за потрібне максимально конкретизувати свою відповідь, наближаючи її тим самим до відповіді на спеціальне питання.

Загальні питальні речення мають значення спеціального питання (представлене імпліцитно), якщо до їх складу входять неозначені квантифікатори: all, one, long, ever, often; some, any, every, no та похідні від них складені займенники з -body, -thing, -one та ін., які своєю присутністю в реченні створюють додаткову область неясності. Ліквідувати цю неясність можна лише відреагувавши на таке запитання-стимул як на питальне речення спеціального типу, тобто інформацією конкретного характеру.

“Are there any jewels left?” Mr.Hasbrook asked in surprise.

“Only the garnets and pearls”, Miss Pridwell replied (Walker 1990).

Спеціально-питальне значення характерне тим загальним питальним реченням, істинність/неістинність пропозиції яких очевидна як адресату, так і адресанту у зв'язку з особливістю їх семантичного наповнення. Наприклад:

“You got a name?” the gunnery sergeant asked.

“Bert Russo, I'm - “ (Clancy 1990).

Приклади питань змішаного типу з імпліцитним спеціально- питальним значенням свідчать про те, що у межах питального речення, яке є, як відомо, прямою формою вираження мовленнєвого акту запитання, поруч з ознаками інтерогативності, що традиційно виділяються лінгвістами (характерний порядок слів, використання питальних слів, відповідного інтонаційного та графічного оформлення), можуть існувати інші ознаки інтерогативності, які ми відносимо до непрямих засобів вираження інтерогативного значення. Своєю появою у питальному реченні вони свідчать про наявість у знаннях мовця ще однієї прогалини, яку слід заповнити необхідною інформацією.

Відмінність альтернативних питальних речень від уже розглянутих нами спричинена такими обставинами: 1) особливістю семантичного наповнення: в альтернативному запитанні адресант пропонує декілька альтернативних відповідей для того, щоб адресат вибрав одну з них; 2) неоднозначністю їх синтаксичної структури: питальні речення цього типу можуть будуватися на основі загального або ж спеціального питання. В обох випадках у другій частині питального речення міститься альтернатива. Запитання, у якому перша частина збігається з інверсованим загальним питанням, а друга містить заперечення сказаному в першій частині, ми вважаємо варіантом загального питального речення з інверсованим порядком слів. А отже, питальні речення на зразок Is Tom ill? та Is Tom ill, or not? ми розглядаємо як семантично рівноцінні.

Питальні речення є, безумовно, основним, але не єдиним засобом запиту необхідної інформації. Інтерогативне значення можуть мати й інші комунікативні типи речення, семантика яких відповідає умовам успішності мовленнєвого акту квеситиву. Основними мотивами, котрі обумовлюють появу такого мовленнєвого акту, є: відсутність необхідної інформації, що викликає в адресанта психологічну необхідність в її одержанні, а це, в свою чергу, спричинює необхідність апеляції до адресата з метою ліквідації інформаційної прогалини в знаннях адресанта.

У розповідних реченнях експліцитне визнання мовцем одного з наведених мотивів сприймається його співрозмовником як ознака запиту інформації. Так, зокрема, про відсутність у знаннях мовця певної інформації свідчать предикати, представлені когнітивними дієсловами know, say, tell, understand та ін., вжитими в заперечній формі. Предмет запиту експлікується підрядним додатковим реченням, яке є наслідком трансформування питального речення в непряму інтерогативну конструкцію.

“Lady, I don't know who you're talking about, and I'm a busy - “

“My Joe. Joe Romano” (Sheldon 1986).

Про психологічну потребу в невідомій інформації адресант сигналізує через вживання слів чи виразів-інквізитивів wonder, want to know, would like to know, need to know тощо, у складі складнопідрядного речення. Такі висловлювання експлікують “умову щирості” - мовець прагне отримати інформацію, що є основним мотивом мовленнєвого акту квеситиву.

“Captain, I want to know what you did tonight”, the civilian asked.

“I just flew a very long mission, sir ” (Clancy 1990).

Мовець звертається до питань-констативів, розраховуючи на комунікативне співробітництво партнера по комунікації. Але у багатьох випадках адресант має підстави сумніватись у тому, чи на його запитання буде дана відповідь. У цьому разі він змушений вдаватись до тих мовних засобів, які, завдяки своїм комунікативно-функціональним особливостям, можуть стимулювати адресата до відповіді-реакції. Зокрема, в комунікативно ускладненій ситуації запиту інформації мовець досить часто використовує імперативні конструкції, що спонукають адресата до вербальної дії. Такі висловлювання експлікують одну з найважливіших умов успішності мовленнєвого акту квеситиву, зокрема, апеляцію до адресата з метою усунення інформаційного простору в знаннях мовця. Адресант апелює до свого співрозмовника через використання у формі імператива перформативних дієслів answer, explain, say, tell та ін., об'єднаних за спільним семантичним значенням ”казати”.

“Answer up, who goes there?”

“Me, Riley Henderson” (Capote 1989).

Як було вже зазначено, поруч з інформативними питальними висловлюваннями ми виділяємо псевдоінформативні, до яких, зокрема, відносимо запитання, представлені текстом загадки, та запитання вікторини.

Специфіка функціональної спрямованості запитань-загадок та запитань вікторин полягає у тому, що адресант спонукає свого співрозмовника не просто до відповіді на свій запит (як у випадку з інформативними запитаннями), а до інтенсивного пошуку цієї відповіді.

У свою чергу, функціонально нетотожними є й відповіді на них: відповідаючи на псевдоінформативні запитання, адресат демонструє свої знання, даючи відповідь на інформативне запитання, він ліквідує незнання адресанта. Адресат інформативних запитань відповідає на запитання так, як він вважає за потрібне. Відповідь адресата псевдоінформативних запитань повинна збігатися з прогнозованою відповіддю адресанта.

Прагматичні установки адресанта інформативних та псевдо-інформативних запитань відрізняються.

Прагматична установка адресанта інформативних запитань - спонукати адресата до відповіді на свій запит з метою ліквідації інформаційної прогалини в знаннях адресанта. Адресант псевдо- інформативних запитань має дві прагматичні установки: 1) безпосередню та 2) опосередковану. (Про прагматичні установки адресанта загадок див. Л.Б.Бяшимова 1989). Безпосередню прагматичну установку слід розуміти як спонукання адресата до відповіді-реакції. Опосередкована прагматична установка спрямована на реалізацію практичних завдань (у випадку запитань-загадок - навчити бачити щось незвичайне, прекрасне у щоденному оточенні, тощо. У випадку запитань вікторини - проконтролювати знання адресата, стимулювати його ментальну активність, зокрема, розвивати винахідливість, уміння орієнтуватись у складній ситуації і т.п.).

Особливістю псевдоінформативних запитань у порівнянні з інформативними є те, що інформативні запитання виникають із проблемної ситуації (якою є ситуація незнання певної інформації), а псевдоінформативні запитання цю ситуацію створюють “штучно”.

Псевдоінформативні запитання, будучи у багатьох випадках непитальними за структурою, обов'язково реалізують питальний зміст. Цьому сприяють психологічні, соціальні та мовні чинники. Мовними маркерами інтерогативного характеру таких висловлювань є вживання слів особового дейксису при порушенні основної умови дейктичності - наявності чуттєвої сприйманості характеризованого предмету; структурно-семантична неповнота пропонованого речення, у якому відсутній певний елемент, використання метафоричного еквівалента замість прямої номінації загаданого денотата - у загадках та використання неозначених елеметів (неозначених займенників, неозначеного артикля) - у контрольних запитаннях вікторини.

У другому розділі дисертаційного дослідження розглядаються вторинні функції питального речення. Ґрунтуючись на розумінні важливості вивчення проблеми мовленнєвого впливу, тобто управління людською поведінкою за допомогою мовлення, ми вважаємо за доцільне досліджувати вторинні функції питального речення саме з цієї точки зору.

Питальні речення у вторинних значеннях можуть використовуватись для впливу на діяльнісну та емоційну поведінку адресата. У своєму дослідженні ми обмежуємось розглядом тих питальних речень, які використовуються мовцем з метою впливу на діяльнісну поведінку співрозмовника в межах ситуації комунікативного співробітництва та конфліктної ситуації.

В умовах ситуації комунікативного співробітництва адресант може впливати на діяльнісну поведінку адресата через мовленнєві акти реквестиву та пропозиву, що представлені питальними реченнями.

Реквестив входить до розряду спонукальних мовленнєвих актів і є вираженням волевиявлення мовця, яке спрямоване на каузацію дії адресата. Залежно від способу вираження бажаної для адресанта дії, питальні речення у функції прохання були поділені нами на дві групи. До складу першої групи входять питальні речення з експліцитно вираженою дією. Друга група містить питальні речення, у яких бажана для адресанта дія представлена імпліцитно. Питальні речення другої групи розпадаються, у свою чергу, на дві підгрупи: запитання-прохання про дозвіл (справжній суб'єкт дії - адресат) та запитання-натяки.

Питальні речення, що співвідносяться з мовленнєвим актом пропозиву і передають інтенцію пропонування, були поділені нами за їх функціональною ознакою на такі, які вживаються 1) у функції пропонування послуги; 2) у функції запрошення; 3) в сугестивній функції.

Ми визначаємо пропонування послуги як запит адресанта про доцільність виконання ним тієї чи іншої дії на користь адресата.

“May I help you?” he asked.

“I would like to speak with you, Reverend Tiffany,” replied Ann (Dunne 1986).

Запрошення розглядається нами як запит в адресата щодо його бажання виконати бенефактивну для нього, з точки зору адресанта, дію або ж дію, яка в інтересах обох комунікантів.

“I'm giving a dinner party tomorrow night. Would you like to come?” […]

“Why not?” (Sheldon 1986).

Сугестивну функцію виконують ті питальні речення, через які здійснюється запит щодо бажання чи можливості виконання певної дії адресатом, або ж адресатом та адресантом разом. Питальні конструкції, вжиті у сугестивній функції, не є комісивними (що відрізняє їх від інших питальних речень, які вживаються для вираження мовленнєвого акту пропозиву).

“It's too late to get it together tonight, how about tomorrow?” (Collins 1987).

Оформлюючи мовленнєві акти реквестиву та пропозиву за допомогою питальних речень, адресант таким чином надає їм ввічливого звучання, тим самим спонукаючи адресата до комунікативного партнерства. Дослідження показало, що адресант не завжди використовує питальні конструкції з метою домогтися від адресата виконання певної дії, будучи ввічливим. Для того, щоб добитися виконання бажаної для себе дії, або ж, навпаки, перешкодити виконанню небажаної дії, адресант може впливати на емоційний стан адресата через використання питальних речень. Зокрема, в умовах конфліктної ситуації мовець звертається до мовленнєвих актів погрози та докору, оформлених у вигляді питального речення як до ефективних засобів впливу на діяльнісну поведінку адресата.

“I began with a request, Prime Minister. You saw fit to evade my re quest three times. I regard that as an unfriendly act. And so I have a new question: Is it your desire to be at war with the United States of America?” (Clancy 1997).

As Grangier passed Zuckerman, he hissed, “Why are you sitting there, you idiot? She's gone” (Sheldon 1986).

Як показало дослідження, вторинні функції питальних речень слід розглядати на фоні комунікативної та соціальної взаємодії мовців, з урахуванням їх рольових стосунків та особистісних характеристик.

Література

1. Гедз С. Комунікативно-прагматичні особливості запитальних речень, які вживаються у функції прохання (на матеріалі англійської мови) // Методологічні проблеми психології мисленнєвої та мовної діяльності / Studia Methodologica. - Тернопіль, 1997. - Вип. 3. - С.161-163.

2. Гедз С. Незапитальні речення у функції квеситивів // Науковий вісник ВДУ. - 1997. - N 5. - С. 54-55.

3. Гедз С. Запитальні речення у функції пропонування послуги // Науковий вісник ВДУ. - 1998. - N 3. - С. 72-75.

4. Гедз С.Ф. Запитальні речення як основний засіб вираження інтерогативного значення // Актуальні питання романо-германської філології. Дослідження молодих вчених. - Житомир: Поліграфіка, 1997. - С.178-183.

5.Гедз С. Функціонально-семантичні та прагматичні особливості питально-відповідної форми для псевдо-інформативних запитань (на прикладі запитань вікторини) // Наукові записки аспірантів: Зб. наук.праць. - Вип. 2. - Луцьк, 1997. - С.12-18.

6. Гедз С. Комунікативно-функціональні та прагматичні особливості загадок // Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття: Тези Всеукраїнської наукової конференції. - Львів, 1996. - С. 75-76.

7. Gedz S. Types of Questions According to the Expected Answer // 2d National TESOL Ukraine Conference “The Art and Science of TESOL”. - Vinnytsia, 1997. - P. 150.

Размещено на Allbest.ru

...