Поняття "концепт" у сучасному мовознавстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Реферат

на тему: «Поняття “концепт” у сучасному мовознавстві»

студента 52 групи

спеціальності: Філологія*

Мова та література(англійська)

Паламарчука Володимира Олександровича

Житомир 2013

План

термін концепт поетичний

Історія терміна “концепт”

Сучасне розуміння терміна “концепт” у лінгвістиці

Специфіка поетичного концепту

Література

Кожен образ одним ударом примушує

вас переглянути цілий всесвіт.

Л. Арагон

Історія терміна “концепт”

Говорячи про концепт, не можемо оминути питання походження терміна та історію семантичної трансформації, що зумовила його універсальність, здатність функціонувати у термінологічних системах різних наук.

Слово концепт походить від латинського conceptus, що в перекладі означає “думка, уявлення, поняття” і первинно застосовувалося як термін логіки та філософії. За другою версією, автором якої є В. Колесов, під концептом розуміється “не conceptus (умовно передається терміном “поняття”) а conceptum (“зародок”, “зернятко”), з якого й виростають у процесі комунікації всі змістові форми його втілення в дійсності” [8: 81]. На нашу думку, слушними є обидві версії походження терміна, хоча друга точніше відбиває суть лінгвістичної категорії.

Суттю концепт - явище того ж порядку, що й поняття. Синонімію наведених лексем доводить Ю.Степанов у передмові до монографії “Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования”, удаючись до етимології слів російської мови [12: 40]. Лексичну подібність названих термінів підтверджують також автори видань “Языкознание. Большой энциклопедический словарь” [23], “Философский словарь” за редакцією І.Т. Фролова [21], “Философский энциклопедический словарь” за редакцією С.С. Аверинцева [22] і “Логический словарь-справочник” [16], у яких поняття й концепт подаються як лексичні еквіваленти в одному зі значень першого слова.

У названій роботі Ю.Степанов відзначає, що, незважаючи на подібність лексичного значення, у мові наукового стилю ці слова досить чітко розмежовані, оскільки є термінами різних наук: поняття вживається головним чином у логіці та філософії, а концепт - термін математичної логіки, останнім часом закріпився в культурології [12: 40]. Дослідник диференціює терміни, мотивуючи, що “у понятті, як воно вивчається в логіці та філософії, розрізняють об'єм - клас предметів, який підходить під дане поняття, і зміст - сукупність загальних і суттєвих ознак поняття, що відповідають цьому класу. У математичній логіці терміном концепт називають лише зміст поняття; таким чином термін концепт стає синонімічним терміну об'єм поняття. Інакше кажучи - значення слова це той предмет чи ті предмети, з якими це слово правильно, відповідно до норм певної мови застосовується, а концепт це смисл слова. У науці про культуру термін концепт уживається - коли абстрагуються від культурного змісту, а говорять тільки про структуру, - взагалі так само, як у математичній логіці. Аналогічно розуміється зміст слова у сучасному мовознавстві” [12: 41-42].

Хоча термін є новим у мовознавстві, є підстави говорити, що його формування та розробка тривали протягом усього часу розвитку філософської думки. З одного боку, підґрунтям для терміна є дослідження семантичної системи мови. Серед науковців, які займалися вивченням цієї галузі мовознавства, відомі Аристотель, Н. Арутюнова, В.Виноградов, В. Григор`єв, В. фон Гумбольдт, Р.Карнап, К.Льюїс, О. Потебня, Б. Рассел, Черч та інші.

З другого боку, термін концепт розроблявся в термінологічній системі логіки та філософії. Ним оперували М. Бубер, Л.Вітгенштейн, Г.Х. фон Вригтом, Е. Гуссерль, Х.-Г. Гадамер, М. Гайдеґґер, Хосе Ортега-і-Гассет, І. Фізер, З. Фрейд, Т.Юнг та інші. Узагальнений досвід вивчення терміна знаходимо в енциклопедичних виданнях.

Так у виданні “Логический словарь-справочник” Н.Кондакова в енциклопедичній статті “Поняття”, до якої автор відсилає стосовно визначення концепту, знаходимо: “Поняття - цілісна сукупність суджень, тобто думок, у яких щось стверджується про відмітні риси досліджуваного об`єкта, ядром якої є судження про найзагальніші й у той же час суттєві ознаки цього об`єкта... Поняття - це підсумок пізнання предмета, явища” [16: 456]. І далі: “Поняття нерозривно пов`язане з матеріальною мовною оболонкою. Реальність кожного поняття виявляється в мові. Поняття виникає на базі слів і не може існувати поза словами. Слово є носієм поняття... Нерозривно пов`язане зі словом, поняття не є тотожним слову” [16: 456-457].

Тісний зв`язок між логікою та лінгвістикою стосовно терміна концептпростежується також у виданні “Краткий словарь по логике” за авторством Д. Горського, в якому термінові присвячена окрема енциклопедична стаття. Концепт тут визначається як “зміст поняття, те ж, що і смисл. У семантичній концепції Р.Карнапа між мовними виразами та денотатами, що їм відповідають, тобто реальними предметами, є ще деякі абстрактні об`єкти -концепти” [7: 80].

У філософських словниках, зокрема за редакціями І. Фролова та С. Аверинцева, концепт подається як синонім одного зі значень поняття і трактується як смисл імені [20: 203], “те, розуміння чого є умовою адекватного сприйняття, засвоєння даного імені” [21: 593].

Доцільність залучення лінгвістичного аспекту дослідження явища обґрунтовує Н. Арутюнова: “Не випадково практично усі сучасні філософські школи - феноменологія, лінгвістична філософія (філософія побутової мови), герменевтика та ін. - апелюють до мови. Справді, етимологія слів, що виражають те чи інше поняття, синоніми, антоніми, коло можливих сполучень, типові синтаксичні позиції, контексти вживання, синтаксичні поля, оцінки, образні асоціації, метафізика, фразеологія, мовні шаблони - усе це створює для кожного поняття індивідуальну “мову”…, що дає можливість здійснити реконструкцію концепту та визначити його місце у звичайній свідомості людини” [11: 3].

Припускаємо, що повинен бути також зворотний процес: у період активізації дослідження семантичної системи мови, а це можливе тільки при залученні філософського аспекту дослідження, термін концепт було включено до арсеналу мовознавчих понять для позначення певної семантичної універсалії.

Підтвердження думки знаходимо у праці Р.Карнапа “Значение и необходимость”, де чи не вперше зустрічаємо аналізований термін із таким поясненням: “Термін “концепт” уживатиметься тут як загальне позначення для властивостей, відношень і тому подібних об`єктів. Для цього терміна особливо важливо підкреслити ту обставину, що він не має розумітися у психологічному смислі, тобто як такий, що має причетність до процесу уявлення, мислення, розуміння і т.ін., він швидше має розумітися як термін, який стосується чогось об`єктивного, що існує в природі і виражається в мові десигнатором, який не має форми речення... Ці зауваження слід розуміти лише як неформальні термінологічні роз`яснення. Їх ні в якому разі не варто розглядати як спробу зозв'язання старої спірної проблеми універсалій” [7: 55-56].

Суттєвим є зауваження автора стосовно “неформальних термінологічних роз`яснень”, що свідчить не лише про відсутність на той час визначеного формулювання терміна, але й про незвичність його вживання.

Звернемо увагу також на примітку до вказаного видання 1959 року, редакційна колегія якого зазначає: “Англійський термін “concept” зазвичай перекладається словом “поняття”. Однак у тих випадках, коли термін “concept” належить до значення якогось важливого у даній книзі спеціального терміна в метамові, який стосується семантичної системи, перекладаючи, аби підкреслити цю обставину, ми вживали термін “концепт” [7: 362].

Можемо припустити, що в радянській мовознавчій науці визначений термін як лінгвістична категорія з'явився внаслідок полісемії співзвучного англійського терміна для позначення одного зі значень вітчизняного терміна “поняття”, що виділилося в окремий термін семантики.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики термін набуває поширення та теоретичного обґрунтування. Так, серед його дослідників відомі Ю.Степанов, Н. Арутюнова, Н. Рябцева, Б. Борухов, Р. Розіна, О.Кубрякова, С. Нікітіна, Т. Радзієвська, А.Вежбицька, В.Телія та інші.

Можемо говорити про період адаптації терміна концепт у сучасному українському мовознавстві. Вважаємо, що існують усі підстави для уведення його до активного словника термінології сучасної лінгвістики.

Сучасне розуміння терміна “концепт” у лінгвістиці

Оскільки названий термін як лінгвістична категорія виник порівняно недавно, усталеного визначення концепту в мовознавстві немає. Звернімося з цим питанням до деяких авторитетних видань.

У словнику “Языкознание. Большой энциклопедический словарь” тлумачення аналізованого терміна подається в енциклопедичній статті “Поняття” і трактується як “те ж, що і граматична чи семантична категорії, зазвичай не вищого рівня узагальнення, наприклад, поняття двоїни, поняття події, поняття неактуально теперішнього часу і т.ін.; у цьому значенні став часто вживатися термін “концепт”. Далі подається роз'яснення: “Поняття (концепт) - явище того ж порядку, що і значення слова, але розглядається в дещо іншій системі зв`язків; значення - у системі мови, поняття - у системі логічних відношень і форм, що досліджуються як у мовознавстві, так і в логіці” [23: 383]. Тобто різниця між значенням і концептом убачається у пов`язаності першого зі знаком, одиницею мови. Концепт може бути представлений знаковою формою, але використовується метамова семантичного запису посередництвом вербалізованих компонентів.

Ширше визначення концепту, на нашу думку, подають автори видання “Краткий словарь когнитивных терминов”, де концепт - “це термін, що служить для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відбиває знання і досвід людини: оперативно-змістова одиниця пам`яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку, всієї картини світу, відбитої в людській психіці” [18: 90].

Думка, що концепти відбивають цілісну картину світу, яка існує поза мовним простором, і лише вербалізується в ньому, знаходить підтвердження у багатьох дослідників. Так, Н. Арутюнова відзначає, що “онтологія дійсності моделюється у вигляді системи концептів, які реконструюються за даними мови” [12: 1998]. В.Колесов визначає культурний концепт як основну одиницю ментальності, що в межах словесного знака та мови в цілому постає у своїх змістових формах як образ, поняття і символ [8: 81].

Ю.Степанов бачить концепт “ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ людини. І, з другого боку, концепт - це те, посередництвом чого людина - пересічна, звичайна людина, не “творець культурних цінностей” - сама входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї... концепти не лише мисляться, вони переживаються. Вони - предмет емоцій, симпатій і антипатій, а іноді й зіткнень. Концепт - основна чарунка культури в ментальному світі людини” [12: 40-41]; за іншим визначенням, “...“жмуток” уявлень, понять, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує слово…, і є концепт…” [12: 40]. В. Телія визначає концепт як “усе те, що ми знаємо про об`єкт, у всій екстенсії цього знання” [14: 97], та А.Вежбицька, пояснюючи концепт як комплекс культурно-зумовлених уявлень про предмет [4: 215].

Отже, під мовним концептом ми розуміємо семантичну категорію, що діє в системі логічних відношень і являє собою вербалізоване вираження певного культурного контексту з усім розмаїттям супровідних значень, уявлень й асоціацій, який є, у свою чергу, елементом концептуальної картини світу як окремої людини, так і людської спільноти. Концепт має динамічну сутність, він здатний поповнюватися, змінюватися та відбивати людський досвід.

Уважаємо, що поряд із поняттям загальномовний концепт мають право на існування дещо вужчі поняття - концепти фольклорний, побутовий, релігійний, міфологічний, загальнопоетичний, індивідуально-авторський, а також різні їх комбінації. Кожен із таких концептів має особливі умови виникнення, сферу функціонування і, відбиваючись у мовній картині світу, реалізується через характерні засоби, що передають його специфіку.

Концепт має внутрішню організацію, складну структуру. За словами Н. Рябцевої, “це не хаотичне нагромадження уявлень, значень або смислів і навіть не їхня кон'юнкція, а логічна структура. В основі концепту лежить вихідна, прототипічна модель основного значення слова... Основне значення є базою для формування похідних значень... У структурі концепту це відбивається в тому, що в ній є центральна й периферійна зони. Причому остання здатна до дивергенції, тобто зумовлює “віддаленість” нових похідних значень від центрального..., є механізм, що забезпечує впорядкованість будови концепту та зв'язаність складових його елементів” [9: 73].

Ю.Степанов відзначає семантичну місткість концепту, зумовлену його структурою: “З одного боку, до неї (структури) належить усе, що належить будові поняття, з другого боку, у структуру концепту входить усе те, що і робить його фактом культури - вихідна форма (етимологія); стиснута до основних ознак змісту - історія, сучасні асоціації, оцінки і т.ін.” [12: 41].

Ядром концепту є стрижневе слово, смислова домінанта, що у процесі осмислення “обростає” новими семами, які в тексті реалізуються через мовні одиниці (слово, словосполучення, речення).

Специфіка поетичного концепту

До вивчення концепту в поетичному мовленні окремого автора зверталися В.Виноградов, Л.Ставицька, М. Бакіна, О. Некрасова, Н.Кузьміна та інші, але в лінгвістичній літературі не визначено закономірності його функціонування, виділення у тексті та принципи лінгвістичного опису.

Хоча зв'язок між загальномовним концептом і поетичним концептом є незаперечним фактом, названі поняття мають дещо різну природу, як мовна картина світу та поетична картина світу, складовими яких вони відповідно є. В.Калашник відзначає, що поетична мовна картина світу не може кваліфікуватись як частина загальної мовної картини світу, оскільки співвідношення між ними аналогічне тому, яке є між поняттями мова і поетична мова з естетично-функціональним критерієм розмежування [6: 3]. Отже, можемо говорити про два логічні ланцюги: мова - мовна картина світу - мовний концепт; поетична мова - поетична картина світу -поетичний концепт. Обидва ланцюги існують паралельно, подекуди накладаються чи перетинаються.

Складність і багатовимірність поетичного концепту зумовлена специфікою поетичного мовлення взагалі та окремого автора зокрема, оскільки, словами С. Золяна, “ідіостиль є особливий модус лінгвістичного конструювання світів, певна функція, що зіставляє мову, яка набуває різних станів, з відповідним певному стану мови можливим світом” [5: 258].

Незаперечним є факт, що поетичний концепт являє собою поетичний образ, який вийшов на вищий рівень узагальнення. У лінгвістичній літературі з питань поетики знаходимо терміни, які частково відбивають суть аналізованого поняття. Зокрема, автори видання “Литературный энциклопедический словарь” подають три різновиди образу - мотив, топос, архетип, - що “є узагальненими вже не за “відображеним”, реально-історичним змістом, а за умовною, культурно виробленою та закріпленою формою; тому вони характеризуються постійністю свого власного вживання, що виходить за межі одного твору”. Так, мотив автори названого видання інтерпретують як “образ, що повторюється у кількох творах одного чи багатьох авторів, що виявляє творче вподобання письменника чи цілого художнього напряму” [19: 254]. Також досить поширеними є терміни наскрізний образ, постійний образ, образна домінанта, ключові слова.

Названі терміни більшою мірою вміщають кількісну характеристику образу, тобто його вживаність у поезії окремого автора чи кількох авторів. Термін “концепт”, на нашу думку, є глибшим, оскільки на перший план винесено семантичну наповненість та значущість образу у філософії поезії.

Поетичний концепт певним чином зберігає риси поетичного образу, зокрема основну характеристику - поєднує в собі об'єктивно-пізнавальне та суб'єктивно-творче начала, щоправда, з перевагою останнього [18: 252].

Відзначаємо двоїсту природу концепту щодо його об'єктивно-пізнавальної характеристики. З другого боку, концепт є реальним: через денотат він є виразником реального світу, перебуває у часово-просторових відношеннях. З другого - концепт не належить до реальної дійсності, оскільки є проекцією ідеального, вічного. Він не просто відображає дійсність, а узагальнює її, розкриває в одиничному об'єкті суттєве, нетлінне.

Не можемо не звернути увагу на неоднозначність явища щодо його творення. Поетичний концепт є результатом творчої уяви митця, яка конструює нову реальність відповідно до його індивідуального світобачення, внутрішніх потенцій. Уже як елемент поетичного тексту, реалізований у мовленні, концепт посідає своє особливе місце серед явищ дійсності як активне її перетворення.

Процес формування концепту полягає у його трансформації з одного рівня сприйняття світу на інший: “Перехід чуттєвого відображення в уявне узагальнення і далі у вигадану дійсність та її внутрішнє втілення - така внутрішньо рухома сутність образу в його двобічній спрямованості від реального до ідеального (у процесі пізнання) та від ідеального до реального (у процесі творчості). Образ багатоликий і складний, він включає всі моменти органічного взаємоперетворення справжнього та духовного; через образ, який поєднує суб'єктивне з об'єктивним, реальне з можливим, одиничне із загальним, ідеальне з реальним, утворюється погодженість усіх цих протилежних одна одній сфер буття, їхня всеохопна гармонія” [18: 252]. Тобто перехід концепту із природної сфери до сфери ментальної супроводжується процесом семантичної трансформації: лексема втрачає риси слова предметного значення, певною мірою десемантизується, набуває нових смислів і функціональних ознак.

Про поетичний концепт доречно говорити стосовно ліричної поезії, де думка лине від зовнішнього до внутрішнього, від матеріального до духовного, оскільки “зв`язок між матеріальним і духовним у поезії може відбуватися суто через слова-концепти, які є носіями культурних смислів” [1: 11]. Концепт у ліриці, на думку Л.Синельникової, - “це засіб формування відношень між різними іпостасями буття, а також спосіб доторкнутися до трансцедентального смислу” [10: 100]. Відтак слова-концепти є посередниками між матеріальною реальністю та ідеальним світом, синтезованим у поезії, носіями смислу, оскільки через них багатогранність реального світу співвідноситься з вічними духовними цінностями.

Розуміння концепту вимагає виходу за межі одного тексту, підключення екстралінгвістичних ознак. Зокрема, Л. Ставицька відзначає: “Естетична система письменника має організуюче начало для словесного вираження наскрізного образу, до якого постійно повертається авторське художнє мислення при вираженні думок та емоцій, що хвилюють його творчу уяву” [11: 98]. Теоретичне обґрунтування наскрізного поетичного образу дослідниця подає в роботі “Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи” [11: 98-102]. Названа робота цікава для нас, оскільки вважаємо, що під терміном наскрізний образ мається на увазі саме концепт у тому розумінні, який ми подаємо вище.

У поетичному тексті концепт виконує роль семантичного центру, “емоційної координати” (термін Л.Ставицької), навколо якої обертаються інші образи, що разом і становлять сюжет поезії. Леся Ставицька зауважує: “Якщо прийняти за вихідне положення про художній твір як динамічну реальність, у якому “слово є не зовнішнім додатком до готової ідеї, а засобом створювати цю ідею”, то слід відзначити, що члени образних парадигм є найбільш дійовим засобом пошуку і повідомлення поетичної істини з позицій певного естетичного ідеалу” [11: 100].

Організуючим ядром концепту, слідом за дослідницею, вважаємо слово з узагальнено-символічним значенням. Засобами, за допомогою яких слово набуває значень із високим ступенем художньої типізації, виступають лексичні одиниці, які в тексті художніх творів виконують функцію ідентифікації авторського стилю. Переходячи з твору в твір, вони збагачуються семантично, набувають нових емоційно-експресивних відтінків.

Завдяки значному естетичному потенціалу визначена мовна одиниця у процесі художнього перетворення здатна включати інші елементи, і таким чином утворювати розгалужену систему синонімічних та антонімічних рядів. “Парадигматичні зв`язки всередині цих рядів мають оказіональний, ситуативний характер, хоча й формуються за образом і подобою загальномовних. Індивідуальна манера мислення автора встановлює специфічний характер зв`язку між елементами, підпорядковуючи його законам поетичної реальності світу, який письменник створює” [11: 99].

Більше того, концепти мають властивість до взаємопроникнення, оскільки є “прозорими”, здатними вбирати в себе подібні семантичні одиниці, розчинятися один в одному, зберігаючи при цьому самостійність і цілісність.

Сукупність концептів поезії окремого автора окреслює його світобачення, оскільки “смислові домінанти наскрізних мовленнєвих образів перебувають у тісних відношеннях аналогії і тяжіють до того синтезуючого смислу, який репрезентує концептуально-світоглядне ядро творчості письменника. Системні зв`язки всередині парадигм і між ними надзвичайно тонкі, мобільні, складні. Процес словесно-семантичного узагальнення виявляється досить не простим, зміст слова “просвічується” лише в перспективі контексту всієї творчості автора, проявляє свою естетичну сутність переважно в багатоманітних зв`язках парадигматично-системного характеру. Словесне буття естетичної домінанти ідіостилю приховане у підтексті, бо синтагматичні зв`язки цих одиниць у рамках мікроконтексту не завжди достатні для адекватного визначення їх естетичної значимості” [11: 99].

Сукупність наскрізних образів тісно пов`язані, оскільки взаємозумовлюють поетичні перетворення один одного. Л. Ставицька відзначає, що елементи різних парадигм формують тематичну сітку твору, а також, виступаючи ідейно-естетичним ядром ідіостилю, зумовлюють характер художньо-мовленнєвого значення інших стилістичних прийомів, які у свою чергу утворюють інші системні єдності. Вивчення мікросистем у їх взаємодії дозволяє встановити зв`язки слова в індивідуальному контексті творчості, логіку авторського словесно-художнього пізнання.

Визначимо основні характеристики аналізованого поняття:

· концепт являє собою неподільне злиття об'єктивно-пізнавального та суб'єктивно-творчого начала;

· як відображення дійсності наділений чуттєвою достовірністю, часово-просторовими характеристиками;

· вилучений з емпіричного простору та часу, оскільки є не матеріальним, а ідеальним об'єктом;

· виходить за межі одного тексту, як правило, діє у межах поезії автора чи сукупності авторів;

· має трансцендентний смисл, оскільки є посередником між матеріальним і духовним;семантично місткий, має великий естетичний потенціал; здатний до полісемії;

· семантично невичерпний, оскільки завжди є невивчені інтерпретації;

· є семантичним центром поезії, “рушієм” сюжету;

· організуючим ядром концепту виступає слово з узагальнено-символічним значенням;

· у мовленні реалізується через художні засоби, характерні для ідіостилю поета;

· семантично цілісний, самодостатній;

· постійний стосовно світобачення конкретного індивіда, групи, людської спільноти - залежно від рівня узагальнення;

· семантично відкритий, динамічний, здатний утворювати нові зв'язки з дійсністю, реалізовуватися в нових контекстах;

· має ускладнену логічну структура, що і зумовлює його полісемію;

· здатний проникати в інші концепти та вбирати в себе семантично вужчі образи, зберігаючи цілісність і семантичну самостійність;

· здатний вступати в семантичні відношення, бути одиницею лексичних парадигм (антонімія, синонімія, омонімія);

· піддаючись численним тлумаченням, які проектують його в конкретну семантичну площину, зберігає потенціал відображення дійсності.

Література

1. Аргуткіна О.А. Концептуально-семантичний і функціональний аспекти мікросистеми “число”. Автор. дис...канд. філол. наук. - Харків, 2001. - 18 с.

2. Арутюнова Н.Д. Понятие судьбы в контексте разных культур / Научный совет по истории мировой культуры. - М.: Наука. І полугодие, 1994. - 320 с.

3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений /Оценка, событие, факт/. - М.: Наука, 1988. - 338 с.

4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. с англ. -М.: Школа “Языки русской культуры”, 1999. - С.134-170.5. Золян С.Т. От описания идеолекта - к грамматике идиостиля (на материале поэзии Л.Мартынова)// Язык русской поэзии ХХ века: Сб. научн. тр. - М., 1989. - С.256-261.

6. Калашник В.С. Образно-смислова єдність як засіб і знак у поетичній мовній картині світу // Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія.- 2001. - №519. -Вип.32. -С.3-11.

7. Карнап Р. Значение и необходимость: Пер. с англ. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1959. - 382 с.

8. Колесов В.В. “Жизнь происходит от слова…”. - Санкт-Петербург: Златоуст, 1999. - 368 с.

9. Рябцева Н.С. “Вопрос”: Прототипическое значение и концепт // Логический анализ языка. Культурные концепты - М.: Наука, 1991. -С. 72-77.

10. Синельникова Л.Н. Лирический сюжет в языковых характеристиках. -Луганск: Ред.-изд. отд. облупр. по печати, 1993. - 186 с.

11. СтавицькаЛ.О. Мовні засоби вираження наскрізного образу як елемента індивідуальної естетичної системи // Семасіологія і словотвір: Збірник наукових праць. -К.: Наук.думка, 1989. -С.98-102.

12. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования. -М.: Школа “Языки русской культуры”, 1997. - 824 с.

13. Степанов Ю.С. Концепт “причина” и два подхода к концептуальному анализу языка - логический и сублогический // Логический анализ языка. Культурные концепты - М.: Наука, 1991. -С. 5-14.

14. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и культурный аспекты. - М.: Школа “Языки русской культуры”, 1996. - 228 с.

15. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. - К.: Вища школа, 1985. - 360 с.

16. Керлот Х.Э. Словарь символов. - М.: “REFL - book”, 1994. - 603 с.

17. Кондаков Н.И. Логический словарь-справочник. - М.: Наука, 1975. - 720 с.

18. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Н.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. - М.: МГУ, 1997. - 246 с.

19. Лингвистический энциклопедический словарь / В.Н.Ярцева. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - 685 с.

20. Українська радянська енциклопедія: У 12-ти томах / М.П.Бажан та ін. - К.: Гол. ред.укр.рад.енциклопедії, 1983.21. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова. - М.: Политиздат, 1991. - 560 с.

22. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев. - М: Сов. энциклопедия, 1989. - 815 с.

23. Штерн І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики: Енциклопедичний словник. -К.: Артек, 1988. - 336 с.

Размещено на Allbest.ru