Серболужицька ботанічна номенклатура: її формування та специфіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЕРБОЛУЖИЦЬКА БОТАНІЧНА НОМЕНКЛАТУРА: ЇЇ ФОРМУВАННЯ ТА СПЕЦИФІКА (на матеріалі назв лікарських рослин)

Адаменко Світлана Леонідівна

Київ - 1999

Анотація

Адаменко С.Л. Серболужицька ботанічна номенклатура: її формування та специфіка (на матеріалі назв лікарських рослин). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.03. - слов'янські мови. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, Київ, 1999.

У роботі вперше в слов'янському мовознавстві визначаються етапи розвитку серболужицької нормативної ботанічної номенклатури, досліджуються її генетичні, лексико-семантичні, словотворчі особливості. З'ясовано, що формування цієї групи лексики відбувалося протягом ХІХ-ХХ ст.

З точки зору генезису нормативна ботанічна номенклатура є неоднорідною. В її складі виділяється спільнослов'янська лексика, власне серболужицькі фітоніми й запозичення зі слов'янських і неслов'янських мов.

В основі найменувань, що зберігають зв'язок із початковим принципом номінації, знаходяться кваліфікативні ознаки, які відображають властивості й якості реалії, а також релятивні ознаки, які вказують на зв'язок рослини з іншими предметами або явищами.

У рамках ботанічної номенклатури розрізняється три типи лексико-семантичних відношень, а саме: синонімія, полісемія, омонімія.

Словотворча структура нормативних назв визначається існуванням трьох типів фітонімів: простих, складних і складених найменувань (двочленних).

Ключові слова: фітонім, ботанічна номенклатура, семантична мотивація.

лікарський рослина ботанічний номенклатура

Аннотация

Адаменко С.Л. Серболужицкая ботаническая номенклатура: ее формирование и специфика (на материале названий лекарственных растений). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.03 - славянские языки. Институт языкознания НАН Украины, Киев, 1999.

Впервые в славянском языковедении комплексно исследуются серболужицкие фитонимы в генетическом, лексико-семантическом, словообразовательном аспектах с привлечением сравнительного материала родственных языков. Объектом научного анализа избраны нормативные названия дикорастущих лекарственных растений, распространенных на территории славянского этникума в Верхней и Нижней Лужицах. Фактический материал извлечен из специальных изданий, посвященных научной классификации серболужицких фитонимов, словарей верхнелужицкого и нижнелужицкого литературных языков, научно-популярной литературы, картотеки „Серболужицкого лингвистического атласа“. В связи с историческим анализом лексики рассматриваются и фитонимы из ранних памятников серболужицкой письменности.

В диссертации исследуются источники формирования серболужицкой нормативной ботанической номенклатуры, пути ее развития в определенные исторические периоды, этапы становления, уточняются общие и специфические черты. Выявлено, что формирование данной группы лексики происходило на протяжении XIX-ХХ веков.

В результате проведенного анализа серболужицких фитонимов выясняется, что с точки зрения генезиса нормативная ботаническая номенклатура является неоднородной. В ее составе отчетливо выделяются общеславянские лексемы, собственно серболужицкие фитонимы и заимствования из неславянских и славянских языков (наиболее многочисленными оказались латинско-немецко-серболужицкие параллели).

В работе выявляются мотивировочные признаки, определяющие выбор наименования, выясняются принципы номинации, существующие в группе названий лекарственных растений. В связи с этим особое внимание обращается на культурное взаимовлияние соседних народов, привлекается богатый этнографический материал. Установлено, что в основе наименований, сохраняющих связь с первичным принципом номинации, находятся качественные и относительные признаки реалии: „форма“, „цвет“, „запах“, „вкус“, „место произрастания“, „лекарственные свойства“, „время созревания“, „использование в хозяйственной деятельности, в быту“ и др. Определение характерных мотивировочных признаков позволило разработать этимологии отдельных серболужицких фитонимов с затемненной семантикой, внести дополнения в существующие толкования.

Подробное рассмотрение синонимических, омонимических и полисемических отношений между лексическими единицами, входящими в группу названий лекарственных растений, позволяет сделать вывод, что наиболее продуктивными являются синонимия и полисемия. Наличие синонимичных и омонимичных форм обуславливается относительной свободой выбора признака номинации, находящегося в основе наименования, а также произвольностью при выборе суффиксальных морфем.

Словообразовательная структура фитонимов определяется наличием трех типов номенов: простых наименований, сложений и составных наименований (двучленных и трехчленных).

Большинство простых фитонимов образовано с помощью морфологического способа словообразования. Продуктивными являются форманты -nik, -ica, -ca, -иk, -иka, -iиka, остальные характеризуются меньшей активностью. Отмечено, что форманты, придающие значение уменьшительности, в составе фитонимической лексики десемантизируются, теряя оценочную характеристику.

Часть фитонимов образовано с помощью синтаксико-морфологического способа словообразования. Среди наименований лекарственных растений, возникших в результате сложения, различают композиты, созданные как путем словосложения, так и основосложения.

Среди составных названий количественно преобладают фитонимы, образованные по структурной модели „имя существительное+имя прилагательное“, наиболее распространенной среди моделей, характерных для серболужицкой научной ботанической лексики. Модель „имя прилагательное+имя существительное“ чаще встречается в народной номенклатуре, хотя есть и немало примеров ее использования в нормативной лексике. В памятниках письменности и в народной номенклатуре отмечаются редкие трехчленные названия растений, образованные по моделям „имя существительное+союз+имя существительное“ и „имя существительное + предлог+ имя существительное“.

Особенностью как нормативных, так и народных двучленных наименований (иногда и трехчленных) является процесс универбизации (семантического сжатия компонентов).

Ключевые слова: фитоним, ботаническая номенклатура, семантическая мотивация.

Summary

Adamenko S. L. Sorbian botanical nomenclature: its formation and specificity (on a material of the names of medicinal plants). - Manuscript.

The dissertation is presented as a manuscript for the scientific degree of „Candidate in Philology“ - speciality 10.02.03 - Slavonic languages. The defence will take place at the O. Potebnia Institute of Linguistics, National Academy of Sciences of Ukraine.

In the work for the first time in Slavic linguistics the stages of development of the Sorbian normative botanical nomenclature are defined, its genetic, lexico-semantic and word-building peculiarities are investigated. It is found out, that the formation of this group of lexicon occured during XIX-XX centuries. From the point of view of genesis the normative botanical nomenclature is non-uniform. The All-Slavic lexicon, actually Sorbian phytonyms and borrowings from both Slavic and unslavic languages, is allocated in its structure. Qualificative sings, which display properties and qualities of a reality, and also relative sings, which specify connection of a plant with other subjects or phenomena are in a basis of the names, that keep connection with an initial principle of nomination.

The word-building structure of the normative names is determined by existence of three types of phytonyms: simple, complex and compound names (binominal).

Key words: phytonym, botanical nomenclature and semantic motivation.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Ботанічна номенклатура - невід'ємна частина лексичної системи кожної мови. Основними складовими ботанічної номенклатури є народні назви рослин і наукові фітонімічні інновації. Як за формою, так і з погляду семантики вона характеризується значною розмаїтістю складу й генетичною неоднорідністю. Саме тому, в зв'язку з активізацією досліджень з історичної лексикології й етимології слов'янських мов, фітонімічна лексика поглиблено вивчається в синхронічному й діахронічному аспектах.

Протягом останніх десятиріч з'явилося чимало розвідок, спрямованиx на фундаментальне дослідження ботанічної лексики. Ряд робіт присвячено етимологічному аналізові мікрополів у системі народниx назв рослин (В.А. Меркулова, І.В. Сабадош, В. Махек), у інших - розглядаються проблеми, пов'язані з історією формування ботанічної термінології (Т.А. Боброва, Л.О. Симоненко, А.І. Кіселевський) або ж аналізується семантична й словотворча стуктура нормативних і діалектних найменувань (Я.В. Закревська, В.Л. Карпова, М.М. Фещенко, А.М. Шамота, Л. Шишкова). Проте, незважаючи на величезну роботу, здійснену в цьому напрямі, деякі питання залишаються нез'ясованими.

Однією з малоопрацьованих є ботанічна номенклатура серболужицької мови (її чисельних діалектів та обох писемних форм - верхньолужицької й нижньолужицької літературних мов).

Дослідженню процесів, що визначали загальний розвиток серболужицької мови, присвячено ряд праць вітчизняних і зарубіжних мовознавців, насамперед, К.К. Трофимовича, Г. Фаске, Г. Шустера-Шевца, Р. Єнча, Г. Єнча, однак питання, пов'язані з формуванням серболужицької ботанічної номенклатури, в зазначених роботах не висвітлювалися.

Серболужицькі назви рослин досі не були предметом систематичного лінгвістичного аналізу, який би включав з'ясування їх генетичних, семантичних, структурних особливостей. Окремі фітоніми описувались у етимологічних словниках, передусім у „Історико-етимологічному словнику верхньо- і нижньолужицької мов“ Г. Шустера-Шевца, долучалися як матеріал для порівняльного аналізу слов'янських мов до етимологічних словників В. Махека, А. Брюкнера, М. Фасмера, О.М. Трубачова, О.Г. Преображенського, „Етимологічного словника української мови“. Проте в цих працях серболужицькі назви рослин представлені принагідно, деякі найменування вимагають уточнення чи доповнення, значною мірою це стосується питань семантичної мотивації фітонімів, їх генетичної характеристики.

Залишаються нез'ясованими етапи становлення нормативних ботанічних найменувань, проблеми, пов'язані з функціонуванням назв рослин як у народній фітоніміці, так і в складі наукової номенклатури. Дослідження серболужицьких фітонімів дозволить простежити шляхи розвитку й динаміку функціонування аналізованої лексики, сприятиме відтворенню ширшої картини словникового складу серболужицької мови.

Об'єктом дослідження в роботі обрано найменування дикорослих лікарських рослин, поширених на територіях слов'янського мовного етнікуму у Верхній і Нижній Лужицях. У зв'язку з тим, що встановити межі даної групи лексики (тобто дати якісну й кількісну характеристику всіх фітонімів, що входять до її складу) практично неможливо, вважаємо за необхідне обмежитися назвами лише тих лікарських рослин, які здебільшого використовувались у серболужицькій народній фітотерапії ХІХ-ХХ ст. (відбір здійснено за матеріалами серболужицьких періодичних видань).

Паралельно з серболужицькими мовними фактами залучаємо в лексико-семантичному аспекті дані з інших індоєвропейських мов (близьких як генетично, так і територіально). Це зумовлено тим, що ряд нормативних серболужицьких назв лікарських рослин мають синонімічні варіанти, створені шляхом калькування латинських або німецьких фітонімів. З'ясування семантичної мотивації таких найменувань (і в окремих випадках проведення типологічних паралелей) є важливим при встановленні принципів формування наукової серболу-жицької ботанічної номенклатури.

Матеріали для дослідження добиралися з праць, присвячених науковій систематизації серболужицьких фітонімів, словників верхньолужицької та нижньолужицької літературних мов (як одномовних, так і перекладних), із збірок народних назв рослин, опублікованих у часописах та газетах протягом XIX-XX ст., науково-популярної бота-нічної літератури. У зв'язку з історичним вивченням даної групи лексики долучалися й фітоніми з рукописних збірок, що зберігаються в архіві Сербського інституту в Будишині (Бауцені), писемних серболужицьких пам'яток XVI-XVIII ст. У роботі використано матеріали картотеки „Серболужицького лінгвістичного атласу“, яка знаходиться у Відділі мовознавства Сербського інституту, а також авторські польові записи, зроблені під час перебування у Верхній Лужиці. У картотеці фактичного матеріалу налічується близько 3000 карток.

Специфіка структурно-семантичного аналізу ботанічної номенклатури визначила вибір методів дослідження, серед яких переважають описовий, зіставний і порівняльно-історичний, що широко використовуються для опрацювання подібних лексичних шарів. Окрім того, в роботі застосовуються методи етимологічного й семантичного аналізу лексики, що дало змогу розглянути дану проблему під різними кутами зору.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження узгоджений з профілем і тематикою наукових планів кафедри слов'янської філології Львівського державного університету імені Івана Франка та Сербського інституту (Serbski institut z.t.) - серболужицького науково-дослідного центру в Будишині (Бауцені). Робота виконана за підтримки Сербського інституту та Фундації для серболужицького народу (Zaіoћby za serbski lud). Дисертант висловлює глибоку подяку професорові, доктору філологічних наук Г.Фаске, співробітнику Сербського інституту за надані наукові консультації.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження - простеження історії становлення серболужицької ботанічної номенклатури від першиx фіксацій народних назв рослин (XVI ст.) до цілеспрямованої термінологічної діяльності на ниві вироблення ботанічної лексики (XX ст.); проведення етимологічного аналізу нормативних найменувань лікарських рослин та з'ясування їхніх семантичних і структурно-словотворчих засобів творення.

Для досягнення цієї мети передбачалося розв'язати наступні завдання:

1) визначити реєстр нормативних серболужицьких назв лікарських рослин;

2) простежити етапи вироблення нормативної серболужицької ботанічної номенклатури, висвітлити процеси, що супроводжували нормалізацію ботанічної лексики;

3) з'ясувати шляхи формування та джерела поповнення нормативної ботанічної номенклатури: виявити співвідношення інтернаціонального, загальнослов`янського й власне національного в генетичному плані, шляхи проникнення запозичень;

4) здійснити семантичний аналіз як нормативних найменувань, так і назв рослин, що не увійшли до складу наукової лексики; проаналізувати характер семантичної мотивації серболужицьких фітонімів;

5) дослідити структурно-словотворчі особливості назв лікарських рослин у серболужицькій мові.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше в слов'янському мовознавстві опрацьовуються серболужицькі назви лікарських рослин із залученням матеріалів інших мов (як слов'янських, так і неслов'янських). Уперше визначаються джерела й шляхи формування серболужицької наукової ботанічної номенклатури, етапи її становлення, уточнюються загальні й специфічні риси творення нормативної лексики; з етимологічної й ономасіологічної точок зору досліджується склад і функціонування ботанічної номенклатури в серболужицькій мові, простежуються семантичні й словотворчі особливості фітонімів.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження серболужицької фітонімічної лексики сприяє висвітленню окремих питань історичної і сучасної лексикології, ономасіології й словотвору слов'янських мов. Простеження етапів вироблення нормативної ботанічної номенклатури, з'ясування джерел її формування є важливим для вирішення загальних лексикологічних і термінологічних проблем, пов'язаних із кодифікацією серболужицької мови й стандартизацією наукової лексики ботанічних наук.

Фактичний матеріал, представлений у дисертаційній роботі, та висновки, одержані в результаті дослідження, можуть бути використані в подальших теоретичних розвідках із серболужицької термінології, при укладанні етимологічних і термінологічних словників. Результати дослідження можуть знайти застосування в практиці вузівського викладання лексики й словотвору сучасної серболужицької мови, при читанні лекцій з історичної лексикології й етимології слов'янських мов, при вивченні курсів із порівняльного мовознавства, вступу до слов'янської філології тощо.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри слов'янської філології Львівського державного університету ім. Івана Франка, на засіданні Відділу мовознавства Сербського інституту в Будишині, на засіданні Відділу західно- і південнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. Основні результати дослідження оприлюднено у формі доповідей, виголошених на V, VI, VII Міжнародних сорабістичних семінарах (Львів, 1993, 1995, 1997), V Міжнародних славістичних читаннях (Львів, 1996), Мовознавчому симпозіумі „Серболужицька мова в минулому і сьогодні“ (Будишин, 1997), Міжнародній славістичній конференції, присвяченій пам`яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1998).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, висновків, додатків (латинсько-верхньолужицько-німецько-українського словника назв лікарських рослин та реєстру серболужицьких фітонімів) і списку використанoї літератури (288 позицій). Робота викладена на 177 сторінках основного тексту.

2. Основний змiст дисертацiї

У Вступі обґрунтовується вибір теми, з'ясовується стан її наукового вивчення, розкривається актуальність і новизна дослідження, визначаються мета й завдання роботи, методи дослідження.

Перший розділ „Серболужицька ботанічна номенклатура XVI-XX ст. та процес її нормалізації“ складається з дев'яти параграфів, у яких з'ясовується зміст поняття „ботанічна номенклатура“, простежуються етапи становлення нормативних серболужицьких фітонімів, висвітлюються процеси, що супроводжували розбудову серболужицької ботанічної номенклатури.

Початковий етап опрацювання серболужицьких назв рослин розпочинається в XVI ст. і триває до кінця XVІІІ ст. Протягом цього періоду з'являється декілька праць, у яких представлені як нижньолужицькі, так і верхньолужицькі найменування. Це, насамперед, збірки фітонімів берлінського лікаря Леонгарда Турнайсера (1578 р.), нижньолужицького священика Альбіна Моллера (1582 р.), каменецького лікаря Йоганна Франке (1594 р.).

Огляд найдавнішиx пам'яток, у якиx фіксується серболужицька ботанічна лексика, дозволяє визначити деякі притаманні їм спільні риси. Основна тенденція простежується в створенні перекладниx словників (головним чином вузькогалузевиx), виxідною мовою якиx є латинська. Як правило, вони укладалися німецькими лікарями або на їxнє проxання: в той час у Європі активізується вивчення рослин та їx властивостей, що зумовлювалось бурxливим розвитком природничиx наук. Крім того, у XVI-XVII століттяx на теренаx Лужиць переважало слов'янське населення й знання серболужицькиx флористичниx назв було необxідним передусім для задоволення потреб практичної медицини.

Ці природознавчо-лінгвістичні студії залишаються цінними для багатьоx поколінь мовознавців тим, що в ниx зібрано чимало серболужицькиx народниx ботанічниx назв, які заклали підвалини майбутньої ботанічної термінології. Згадані праці оxоплюють, головним чином, нижньолужицьку й частково - верxньолужицьку лексику. Більшість ботанічниx найменувань, зафіксованиx тут, збереглися в серболужицькій мові до нашого часу.

Орфографія перших серболужицьких пам'яток ще дуже недосконала. Для написання слов'янського тексту застосовувалося німецьке готичне письмо (швабаx або фрактура). Автори намагалися передавати слов'янські звуки за допомогою німецькиx літер і їx комбінацій, але ці спроби були не завжди вдалими.

Подальший розвиток серболужицької писемності, як і культури взагалі, стримано спустошливою тридцятилітньою війною (1618-1648 рр.). Лише з появою в 1721 р. першого серболужицького друкованого словника „Vocabularium latino-serbicum“ Юрія Гавштина Светліка (1650-1729), знову розпочалася лексикографічна обробка мовного матеріалу. Окрім зазначеного словника, серболужицькі фітоніми фіксуються й у пам'яткаx серболужицької мови XVIII ст., які репрезентують науково-популярний жанр.

Новою віхою в опрацюванні серболужицької природознавчої лексики стало створення словника М. К.-К. Етела "Systematisches Verzeichnis der in der Oberlausitz wild wachsenden Pflanzen" (1799 р.), у якому вперше класифіковано згідно з систематизацією, запропонованою шведським ботаніком К. Ліннеєм, близько 230 народних серболужицькиx фітонімів.

Важливе значення у виробленні й усталенні серболужицької ботанічної номенклатури в XІX ст. мала діяльність Матиці Cербської, наукового товариства, заснованого в 1847 р. в Будишині. Метою діяльності товариства була популяризація серболужицької культури й розбудова серболужицької мови. На засіданняx Матиці Сербської проводилася різноманітна термінологічна робота: збір і упорядкування лексичного матеріалу, відбір найвлучніших народних відповідників, точилися дискусії щодо шляxів розбудови термінологічниx систем.

У процесі вироблення нормативної ботанічної номенклатури серболужицької мови виділяються особливо плідні періоди:

а) І період (50-ті рр. ХІХ-початок ХХ ст.) пов'язаний з діяльністю товариства Матиця Сербська та виданнями „Иasopis Maжicy Serbskeje“, „Јuћiиan“, „Јuћica“, на сторінкаx яких друкували наукові розвідки К.Б. Пфуль, К.А. Єнч, К.А. Фідлер, Я.Б. Мучінк, Я. Радисерб-Веля, М. Росток, Г. Дучман і П. Дучман, збагачуючи літературну мову народною лексикою та новотворами, що вироблялися на народномовних засадах, закладаючи основи ботанічної термінології.

Для становлення ботанічної номенклатури серболужицької мови велике значення мало створення "Јuћisko-serbskeho sіownika" К.Б. Пфуля (1866 р.), у якому кодифіковано лексику верхньолужицької літературної мови, в т.ч. і ботанічну.

Вагомий внесок у розбудову ботанічної термінології (й номенклатури) зробив природознавець М. Росток. Діяльність ученого на ниві термінотворення спрямовувалася на вироблення природничої термінології та наукового стилю серболужицької мови, які б не тільки відповідали тогочасному станові розвитку науки, а й надалі розроблялися й теоретично осмислювалися.

Історія формування серболужицької ботанічної номенклатури свідчить про те, що до кінця ХІХ ст. серболужицькими вченими зібрано багатий лексичний матеріал, який згодом склав фундамент наукової ботанічної номенклатури, вироблено основні засади, на яких вона розвивалася в подальшому.

Але становлення наукової серболужицької ботанічної лексики відбувалося нерівномірно. Протягом перших десятиліть ХХ ст. назви рослин з`являються лише в журналах „Иasopis Maжicy Serbskeje“, „Pшedџenak“ та окремих німецькомовних розвідкаx, присвячених вивченню флори і фауни Верхньої та Нижньої Лужиць. Це зумовлювалося, насамперед, тогочасними суспільно-політичними умовами, утисками з боку правлячих кіл Німеччини.

Проте у відповідь на різку германізацію в середовищі лужицької інтелігенції пожвавлюється культурне й наукове життя, передусім у галузі гуманітарниx наук. У 20-их-30-их рр. ХХ ст. побачили світ ґрунтовні словники Ф. Резака "Nмmsko-serbski wљowмdny sіownik hornjoіuћiskeje rмиe" (1920 р.) та Ю. Краля "Serbsko-nмmski Sіownik hornjoіuћiskeje rмиe" (1931 р.), у яких автори систематизували значну частину ботанічної термінології, створеної протягом ХIХ ст. завдяки зусиллям наукових діячів Матиці Сербської. Однак активізація лексикографічної роботи була короткочасною: із забороною в 1937 р. серболужицьких організацій та наукового друку лексикографічна (й термінологічна) діяльність повністю припинилася.

б) ІІ період (50-ті рр.-кінець 70-х рр. ХХ ст.) пов'язаний з перемогою над фашизмом та появою "Закону про заxист прав серболужицького народу" (1948 р.). Порівняно з попередніми десятиліттями істотно змінився статус серболужицької мови, яка здобула виxід у більшість сфер суспільного життя, стала мовою навчально-освітньої літератури. Для задоволення зростаючиx потреб у нормативній ботанічній номенклатурі укладаються словники Т. Шутце і М. Міліцера "Die Farn- und Blьtenpflanzen im Kreise Bautzen" (1952 р.), Я. Лайнерта "Rostlinske mjena. Serbske. Nмmske. Јaжanske" (1954 р.), у яких уперше систематизовано й кодифіковано таксономічну термінологію й ботанічну номенклатуру серболужицької мови.

Організаційну роботу, спрямовану на вироблення наукової мови, здійснювала Термінологічна комісія, створена при Інституті серболужицького народознавства в Будишині. У її діяльності виділяється чітка концепція термінотворення: поєднання народниx слів, що здатні термінізуватися, з новотворами та необхідними запозиченнями. У світ виxодять термінологічні словники з природничиx наук і сільського господарства - "Pomocny terminologiski sіownik" (1957 р.), укладений колективом авторів, та "Ratarska terminologija" (1966 р.) за редакцією Р. Єнча. На допомогу школі видаються підручники з біології, які сприяли подальшому відборові й унормуванню як термінології, так і номенклатури.

г) ІІІ період (70-ті-90-ті рр. ХХ ст.) xарактеризується зростаючим інтересом до лексикологічного дослідження ботанічної номенклатури. На сторінкаx науковиx і науково-популярниx видань з'являються праці, присвячені етимологічному аналізові фітонімів, у періодичних виданнях „Serbska protyka“, „Јuћica“ публікуються нариси з фітогеографії та морфології рослин, у яких аналізуються з етимологічної й семантичної точок зору нормативні й народні найменування.

В останні десятиріччя спостерігається підвищений інтерес дослідників до розробки ботанічної лексики серболужицької мови. З 90-их років триває робота над створенням двомовних галузевих словників (у першу чергу на допомогу школі), які відбивають сучасний рівень розвитку біологічних наук. У 1994 р. виходить словник "Terminologija za pшedmjet biologija" Я. Шолти (перевиданий у 1995 р.), у 1996 р. - "Terminologija za pшedmjet domiznowмdna a wљмdna wuиba" Р. Коренкец.

Термінологічну роботу, розпочату в 50-их рр. ХХ ст., сьогодні проводить Відділ мовознавства Сербського інституту в Будишині. Сучасна серболужицька нормативна ботанічна номенклатура постійно розвивається й удосконалюється з ураxуванням кількох факторів, а саме: досвіду термінотворення німецької й слов'янськиx мов, позитивної практики серболужицького термінотворення останніx десятиліть та досвіду термінологічної діяльності провідних серболужицьких мовознавців XIX-XX cт. Завершується І розділ характеристикою сучасного стану серболужицької ботанічної номенклатури та можливостей її функціональної апробації.

У другому розділі „Характеристика серболужицьких назв лікарських рослин (ономасіологічний й семасіологічний аспекти)“ проводиться етимологічний і семантичний аналіз серболужицьких фітонімів, розглядаються принципи номінації, характерні для серболужицької ботанічної номенклатури, аналізуються типи лексико-семантичних відношень у цій групі лексики. У зв'язку з тим, що серболужицька ботанічна номенклатура охоплює декілька тисяч фітонімів, нами розглядаються лише назви найбільш поширених і вживаних у серболужицькій фітотерапії лікарських рослин, а серед них ті, які становлять інтерес з точки зору походження, семантики й словотворчої структури.

Предметом детального етимологічного й семантичного аналізу в роботі обрано нормативні назви рослин (наукову ботанічну номенклатуру), проте з'ясування специфіки вироблення цієї групи лексики вимагає залучення й народних назв рослин та матеріалів пам'яток серболужицької писемності.

Аналіз нормативних найменувань здійснюється у вигляді 49 окремих статей, які розміщено в алфавітному порядку за латинською систематичною назвою рослини. Латинські, українські і, по можливості, серболужицькі нормативні назви рослин подаються згідно з бінарним принципом, тобто, кожна назва складається з двох слів: перше позначає родове поняття, а друге - видове (напр. rutwica bміa). У дисертаційному дослідженні ми намагалися дотримуватися такого зразка аналізу: спочатку наводяться латинські, серболужицькі, німецькі й українські нормативні назви рослини, основна характеристика реального плану; визначається походження серболужицької нормативної назви; з'ясовується ознака, покладена в основу фітоніма; додаються ненормативні (іноді діалектні) серболужицькі найменування, з'ясовується їхня семантична мотивація; наводяться семантичні відповідники серболужицьких фітонімів у інших слов'янських мовах та найменування, зафіксовані в пам'ятках серболужицької писемності. Діалектологічні дані, документовані в „Серболужицькому лінгвістичному атласі“, передаються звичайною латинською графікою; фітоніми, представлені в серболужицьких писемних пам'ятках - фрактурою (німецьким готичним письмом). У дужках до лексем, написаних фрактурою, додаються серболужицькі відповідники (можливі гіпотетичні варіанти або лексеми, що існують/існували в мові).

Здійснений аналіз засвідчує, що з погляду генезису серболужицька нормативна ботанічна номенклатура є неоднорідною. До її складу входить лексика, що сягає ще праслов'янської епоxи, тобто, найбільш архаїчний пласт досліджуваної тематичної групи (balica, dџehel, kopr, kopшiwa, kopytnik, mjedonka, mlуи, poіon, љlez та ін.), власне серболужицькі фітоніми (bмliиka, drмwиk, dџewjeжer, husaca kwмtka, jakotawa, koиadіo, kruwjacy mlуи, krwawnik, mejska rућa, pazorak, pomocnik, sіуdnica, smjertniиka, snмhowka, swмtlik, syrotka, waиoљki, wjelиi kerk, woheсиk, zmмrniwka, ћiwotnik тощо) та запозичення з неслов`янських і слов`янських мов. Безпосередньо або ж через посередництво німецької мови в серболужицьку потрапили з латинської й грецької мов такі фітоніми, як anis, baіdrijan, barbjenk, kamilka, kolmus, lмwanжik, melisa, popla, rutwica, семантичні кальки латинських систематичних найменувань: jandџelske zelo, pіucnik lмkarski, pшetorћniиka hіadka, worjoіиka wљмdna тощо; з чеської мови - rulik, іyknowc, lubиik та ін.; з польської - kшiћownik.

Спільнослов`янська лексика та народні серболужицькі фітоніми переважають у народній ботанічній номенклатурі, для нормативної лексики більшою мірою властиве використання запозичень, зокрема з латинської й німецької мов.

На синхронному рівні серболужицькі назви рослин поділяються на семантично прозорі та семантично непрозорі, які вимагають детального семантичного й етимологічного аналізу. Дослідження семантичної мотивації серболужицьких фітонімів першого типу, як народних, так і нормативних, дозволяє визначити мотиваційні ознаки, притаманні цій групі лексики. У ботанічній номенклатурі серболужицької мови знайшли відображення такі мотиваційні ознаки: „форма стебла (квітів, листків, насіння) рослини“, „забарвлення“, „запах або його дія на людину“, „смакові якості“, „властивості, які можуть бути сприйняті дотиком“, „час сезонного розвитку“, „місце проростання“, „лікувальні властивості“, „отруйність чи непридатність людині в їжу“, „використання в господарській діяльності“. При цьому назва може містити вказівку про:

1) подібність рослини до предметів (птаxів, тварин, явищ природи): kopytnik, kopytnikowe zelo, taиaіkojta rosowka, pumprwurљlka, drjewjanka, љiplenki, zahrodne zwуnиki, (wutrobiиkojte) waиoљki, pazorak, worjoіиka, husacy jazyиk, jaћowe zelo, jмћowc, boћa rosa, kшiћomnik dџмrkaty, љtapate jabіuљko, bogowe ћyиki, sіуnиna rosa;

забарвлення рослини: zelenиko, zіoty korjeс, brune wуиko, mуdry zwуnиk, bміiиka, zіote zelo, mуdra knjeћna, mуdre sіуnиne rућe, mуdry mlуи, sіomjanka, иorny korjeс, иornokorjeс;

лікувальні властивості рослини: kуиadіo, pomocnik, kaљelowc, brуstwanc, wutrobny korjeс, zmмrniwka, babjace zelo, krwawnik, ranjene zelo, pшeжiwne zelo, ranyhojawka, jмtrowka, swмtlik, pшetorћniиka, pшewaknica, pіucnik lмkarski, ћiwotnik, dџasnace zelo, љkerjedџiwe zelo, brodawnik;

час сезонного розвитку рослини, час цвітіння, дозрівання плодів: poіodniљi kwмtk, hodownik, patorћiиne zelo, boћonуcne zelo, snмhowka, zaћniиka, jutrowne zwуnиki, mejska rућa, mejka;

запах рослини або його дія на людину: mjedonka, smjertniиka, zahrodna smjerdniиka, kichawka, иorna porskawa, иorny porskaty korjeс, koиe zelo;

отруйність чи непридатність рослини людині в їжу: jakotawa, wjelиi kerk, kokotowe mloko, cyganske jabіuko, cyganske zelo;

смакові якості: sіуdke zerno, sіуdnica;

місце проростання рослини: dџiwja rућa, putnik, иakanka;

властивості, які можуть бути сприйняті дотиком: twjerda trawa, ћahalca, palawka;

використання рослини в господарській діяльності, у побуті: pиoline zelo.

Як бачимо, чимало серболужицьких фітонімів виявляє подвійну семантичну мотивацію, тобто, одночасний, паралельний зв'язок з двома різними природними особливостями тієї самої рослини або властивостями, істотними для людини. Так, подвійну семантичну мотивацію можна вбачати в нормативних назвах різних рослин: у назві нагідок лікарських - zahrodna smjerdniиka, де відображено й характерний запах рослини й спосіб її культивування; подорожника ланцетолистого - putnik doіhi (назва вказує на місце проростання й на форму листків. Дане явище простежується й у народних фітонімах: найменуванні орликів звичайних - mуdre zwуnиki, чистотілу звичайного - mejski krejnik, krwawny mlуи, підсніжника Воронова - snмzyиka, у яких реалізуються різноманітні ознаки й властивості рослин.

Між семантично прозорими найменуваннями й фітонімами із затемненою семантикою, які вимагають глибокого етимологічного аналізу, знаходиться група назв, виразно похідних за формою, але пов'язаних не з літературними, а з діалектними (чи застарілими) назвами предметів та явищ. Без з'ясування семантики вихідного слова зазначені фітоніми сприймаються як деетимологізовані. До таких найменувань належить ряд нижньолужицьких народних назв рослин, наприклад, plonowe zelo „цикорій дикий“, chwatowe zelo „чистотіл лікарський“, љkerjedџiwe zelo „звіробій звичайний“ тощо.

З`ясування мотиваційних ознак, які містяться в основі назв із затемненою семантикою, вимагає залучення діалектних матеріалів, даних інших мов, етнографічних відомостей, урахування ботанічних особливостей аналізованих рослин. При етимологічному аналізові таких найменувань виявляються продуктивними ті ж типи мотиваційних ознак, що й у фітонімів з прозорою семантичною мотивацією: „форма“, „колір“, „запах“, „смак“, „місце проростання“, рідше - „лікувальні властивості“, „використання в господарській діяльності“.

У ботанічній номенклатурі серболужицької мови поширеним типом лексико-семантичних відношень є синонімічні. Це пояснюється, з одного боку, існуванням народних синонімічних назв конкретної рослини, в основу яких покладено різні мотиваційні ознаки, довільністю при виборі суфіксальних морфем (зазначені тенденції більшою мірою виявляються в народній номенклатурі), а з іншого боку - використанням паралельно з народними фітонімами й іншомовних запозичень (це спостерігається частіше в нормативній ботанічній номенклатурі). Як свідчить проведений аналіз, синонімічні відношення найчастіше спостерігаються на міждіалектному рівні, хоча типовим є й існування синонімічних назв рослини в межах одного діалекта. Функціонування синонімічних назв рослин можливе й у складі наукової лексики. Наприклад, на позначення рослини Matricaria camomilla L. у науковий обіг введено такі назви, як kamilka, hojace kamilki, kamilki dobre, на позначення рослини Daphne mezereum L. - іyknowc, wjelиi kerk. Характерно, що до складу наукової ботанічної номенклатури входять переважно ті народні найменування, які найповніше відображають ознаки чи властивості рослини. Проте іноді ресурсів народної номенклатури виявляється недостатньо, виникає потреба в поповненні лексики за рахунок новотворів чи іншомовних запозичень. Деякі з таких фітонімів вживаються паралельно з існуючими в мові, інші - витісняють наявні автохтонні найменування. Це явище простежується на прикладі серболужицьких назв рослин Dryopteris filix-mas. (L.) Schott., папороті чоловічої, Aquilegia vulgaris L. орликів звичайних та багатьох інших. Сучасними нормативними назвами рослини Dryopteris filix-mas. (L.) Scott. є новотвори pшewaknica, prawy љkiжkowanжik, prawy љkitarnik. Вони витіснили давні народні найменування paproж та janowy korjeс. Аналогічне явище спострігаємо й при номінації рослини Aquilegia vulgaris L. Давні народні найменування mуdry pмtrkluи, mуdry zwуnиk, pшeжiwne zelo витіснилися семантичними кальками латинської наукової назви wљмdna worjoіиka, worjoіиka.

Багатозначність у ботанічній номенклатурі ґрунтується на виділенні в різних рослин єдиної домінуючої ознаки. Це зумовлює появу фітонімів, які вживаються для номінації багатьох видів. Так, наприклад, серцевидна форма стручків різних рослин - Capsella bursa-pastoris L., грициків звичайних, і Thlaspi arvense L., талабану польового, зумовила появу полісемічного найменування wutrobki або waиoљki; використанням у лікувальній практиці рослин Chrysanthemum parthenium (L.) Bernh., королиці звичайної та Matricaria camomilla L., ромашки лікарської, пояснюються спільні для обох рослин назви babjace zelo і boћa matra, рослин Galium aparine L., підмареннику чіпкого й Malva alcea L., алтеї лікарської, - фітонім rodџicowe zelo.

У групі назв лікарських рослин відмічаються й омонімічні відношення, які спостерігаються між ботанічною та іншими підсистемами біологічної термінології, між ботанічною номенклатурою й загальновживаною лексикою. Наприклад, омонімічні відношення простежуються в ботанічній підсистемі: лексема mjedawka позначає рослину Melissa officinalis L. та використовується як назва солодкого плоду груші; між ботанічною й зоологічною підсистемами: лексема kуиadіo виступає як народна назва рослини Drosera rotundifolia L. та виду комах; між ботанічною та іншими термінологічними підсистемами: jakotawa - назва рослини Datura stramonium L. та назва людини, що заїкається; sіomjanka - найменування рослини Helichrysum arenarium (Moench) D. C., цмину піскового та назва форми для випікання хліба.

Третій розділ „Структурно-словотворчий аналіз серболужицьких назв лікарських рослин“ складається з трьох параграфів і присвячений дослідженню словотворчої структури фітонімів, визначенню продуктивних способів словотвору.

З точки зору словотворчої структури розглянуті серболужицькі фітоніми поділяються на прості найменування, складні найменування (композити) й складені найменування (дво- і тричленні назви).

Найпродуктивнішим способом словотвору в серболужицькій фітоніміці є морфологічний з використанням афіксації, рідше використовуються синтаксико-морфологічний і синтаксичний.

Прості назви лікарських рослин, як правило, утворюються за допомогою морфологічного способу, типовим різновидом якого є суфіксація (kopytnik, huћinka, murjank, sіуdnica). Демінутивні суфікси, що вживаються для творення серболужицьких фітонімів, у процесі функціонування лексики повністю втрачають значення суб`єктивної оцінки.

Окрім суфіксального способу творення фітонімів у серболужицькій ботанічній номенклатурі використовується й префіксально-суфіксальний спосіб (pшewaknica, pшetorћnik, pшetorћniиka, podtrawnica, woћahalca, njezapomniиka), який не знайшов широкого застосування в цій групі лексики.

Ряд серболужицьких назв рослин утворено за допомогою синтаксико-морфологічного способу словотворення. Серболужицькі фітоніми-композити за способом поєднання слів або основ поділяються на декілька типів:

1) фітоніми, утворені сполученням іменників у Н.в.: babkadџмdk, pumplrућa, pumprwуrљlka, pмtrkluиe;

2) назви, утворені шляхом поєднання іменника в Р.в. з іменником у Н.в або компонентом іменникової основи: kozylist, babyduљka, ranyhojawka, kozyradka;

3) фітоніми, компонентами яких є іменники в Н.в., поєднані між собою сполучним морфом „o“: hadojazyиk, jмћokulka;

4) назви рослин, складовими яких є основа числівника та іменник в Н. в., поєднані сполучним морфом „o“: jenojahodka;

5) назви, що виникли внаслідок поєднання за допомогою сполучного „о“ іменникової основи з основою прикметника: zymozelenka;

6) найменування, що виникли від атрибутивних словосполучень внаслідок поєднання прикметника (або прикметникової основи) з іменником в Н.в. або іменниковою основою (як шляхом злиття, так і за допомогою асемантичного сполучного морфа „о“): kisykaі, wуtrolist, zіotokwмtk, kшiwotrubk, psowojahodџina;

7) назви, утворені шляхом поєднання числівника (у Н.в. або непрямих відмінках) з іменником у Н.в. чи іменниковою основою - tшirућk, stolistnik, sedmiporstnik або ж сполученням основи кількісного неозначеного займенника з основою прикметника - wjelezіotowka;

8) назви, утворені шляхом сполучення залежного іменника в Р.в. та основи опорного перехідного дієслова: kurymуr, molemуr, myљimуr, kruwymуr.

Для ботанічної лексики серболужицької мови характерним є творення фітонімів за допомогою синтаксичного способу. Серед складених найменувань, утворених цим способом, виділяються двокомпонентні й трикомпонентні структури.

У групі нормативних назв лікарських рослин переважають бінарні утворення, що виникли за словотворчою моделлю „іменник+прикметник“ (љlez bміy, pіucnik жмmny, rosowka taиaіkojta, ћiwotnik pyљny). Для народної фітонімічної лексики характерним є використання найменувань, утворених за моделлю „прикметник+іменник“. Значна частина цих фітонімів з`явилася внаслідок вторинної номінації, на основі метафоричного переносу (husacy jazyиk, иertowe pazory, wrуblaca nућka).

Групу тричленних назв складають ад'єктивні словосполучення, до складу яких входять два прикметники й іменник та іменні словосполучення, що оформляються за допомогою прийменників і сполучників (bміa wowиa rutwica, swjateje Marcyne zubиki, druћka we wмnиku, dџмd a babka).

Усі наведені номінації, що належать до групи тричленних фітонімів, є народними назвами рослин. Нормативній серболужицькій ботанічній номенклатурі вони не властиві, а фіксуються лише в окремих лексикографічних джерелах ХІХ-ХХ ст. та ранніх пам`ятках серболужицької писемності.

Висновки, отримані в результаті дослідження, дозволили відповісти на ряд питань теоретичного й практичного характеру. У цій частині дисертації визначено основні етапи розвитку нормативної серболужицької ботанічної номенклатури, узагальнено генетичні, лексико-семантичні, словотворчі особливості фітонімічної лексики.

Становлення нормативної серболужицької ботанічної номенклатури відбувалося протягом ХІХ-ХХ століть. Нині ботанічна номенклатура є ієрархічно організованою системою, яка пропонує засоби номінації для більшості існуючих у ботаніці таксономічних груп. За своїм походженням деякі досліджувані назви сягають періоду праслов'янської мовної єдності, інші - утворилися на власне серболужицькому мовному ґрунті або ж запозичені зі слов'янських мов. У нормативній лексиці представлено й запозичення з німецької та класичних мов (найчисельнішими виявились латинсько-німецько-серболужицькі паралелі). За словотворчою структурою фітоніми поділяються на три типи: прості, складні й складені (двочленні й тричленні).

У процесі написання роботи окреслилося коло проблем, які можуть стати предметом подальших лінгвістичних розвідок. Недостатньо вивченим залишається функціональний аспект, а саме: використання серболужицьких фітонімів (нормативних і народних) у шкільному й дошкільному навчанні, на побутовому рівні; вживання назв рослин у народній творчості. Особливий інтерес становить відображення фітонімів у ономастиці. Залишається простір і в сфері дослідження лексичної мотивації назв рослин та її ролі у виникненні омонімії й полісемії фітонімів. На наш погляд, цікавими були б результати порівняльних українсько-серболужицько-німецьких досліджень, які зробили б можливим проведення типологічних паралелей, з'ясування специфіки мовної картини світу лужицьких сербів.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

З історії формування серболужицької ботанічної термінології (середина ХVI-кінець ХІХ століття) // Lмtopis 45 (ФРН). -1998. -№ 1. - С. 97-115;

З історії формування серболужицької ботанічної номенклатури (50-ті рр. ХІХ-90-ті рр. ХХ ст.) // Питання сорабістики.VI-VII Міжнародні сорабістичні семінари. - Львів: Центр Європи, 1999. - С. 158-169;

Наука (співавтор. Моторний В.А., Лазор О.Я.) // Лужицькі серби. Посібник з народознавства. - Львів: Місіонер, 1997. - С. 132-142;

О дуализме семантики некоторых славянских цветообозначений // Lмtopis 41 (ФРН). - 1994. - С.45-48;

Походження серболужицьких назв лікарських рослин // Матеріали Міжнародної славістичної конференції, присвяченої пам`яті професора Костянтина Трофимовича (Львів, 1-3 квітня 1998 р.). - Львів: Літопис, 1998. - С. 116-118;

Semantiska motiwacija serbskich rostlinskich mjenow // Rozhlad (ФРН). - 1998. - иo. 9. - S. 333-335;

Три джерела серболужицької ботанічної номенклатури з XVI ст. // Славістичні студії. Т. 1. Матеріали V Міжнародного славістичного колоквіуму (Львів, 14-16 травня 1996 р.). - Львів: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. - С. 59-62.

Размещено на Allbest.ru