Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові

Розвиток варіантності відмінкових закінчень іменників та найновіші тенденції їх використання в українській літературній мові. Основні тенденції у розвитку варіантних закінчень іменників у давальному відмінку. Функціонування форм кличного відмінка.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 18.11.2013
Размер файла 43,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Юносова Валентина Олександрівна

УДК 808.3 - 55

ВАРІАНТНІСТЬ ВІДМІНКОВИХ ЗАКІНЧЕНЬ ІМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

10.02.01. -- українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ГОРОДЕНСЬКА КАТЕРИНА ГРИГОРІВНА, Інститут української мови НАН України, заступник директора.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор СОЛОГУБ НАДІЯ МИКОЛАЇВНА, Інститут української мови НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат філологічних наук, доцент СТИШОВ ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ, Київський державний лінгвістичний університет, докторант.

Провідна установа - кафедра української мови Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова, Міністерство освіти України, м. Київ.

Захист відбудеться "__21_" січня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови НАН України (252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано "__11_" грудня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук АЖНЮК Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Варіантність мовних засобів -- одна з важливих проблем сучасного мовознавства. Певні зміни в усталені норми вносяться здебільшого через варіантні процеси, що забезпечує умови безперервної еволюції мови при збереженні її загальної цілісності та єдності. Варіантність передбачає співіснування в мові певної одиниці принаймні в двох модифікаціях, не пов'язаних із зміною її семантичної функції. Специфіка варіювання відповідно до закономірностей тієї чи іншої мовної підсистеми потребує поглибленого вивчення його загальних і окремих властивостей. Варіювання пронизує всі сфери мовних відношень у всіх їх основних виявах. Природно, що в кожній сфері варіювання має свою специфіку, особливими є як самі варіанти, так і їх співвідношення. Це виявляється на всіх рівнях реалізації мовних одиниць, у синтаксичних конструкціях, сполученнях слів та в семантичній структурі окремих лексем.

Залежно від системного рівня, до якого належить певна група варіантних утворень, їх поділяють на фонологічні, акцентуаційні, словотвірні, синтаксичні та морфологічні. Морфологічними варіантами звичайно називають такі видозміни слів чи форм слова, які при семантичній тотожності всіх членів варіантної пари чи ряду мають відмінності у граматичному оформленні.

Варіантність у граматиці, особливо якщо її обмежити одним із підрівнів граматичної структури мови, близько стикається з проблемою граматичних синонімів. Явище граматичної синонімії остаточно ще не вивчене, хоч воно здавна привертає увагу дослідників. У російському мовознавстві ним безпосередньо займався О.М.Пєшковський. Він уперше вжив сам термін "граматичні синоніми", яким назвав "значення слів і словосполучень, що близькі за граматичним змістом"11 Пешковський А.М. Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики. -- М.; Л., 1930. -- С.152.. О.М.Пєшковський поділив синоніми на морфологічні і синтаксичні. Морфологічними синонімами він вважав різні варіанти тієї самої граматичної форми.

Вивчення проблеми граматичної синонімії у загальнотеоретичному плані після О.М.Пєшковського було продовжене у працях В.В.Виноградова, А.І.Смирницького, О.С.Ахманової, Ф.П.Філіна та ін.

В українському мовознавстві теоретичні проблеми варіантності спеціально не досліджувалися. Об'єктом зацікавлення вчених були переважно конкретні явища варіантності в системі словозміни та словотворення української мови. Найдискусійнішим виявилося питання варіювання відмінкових закінчень іменників. Це зумовлено тим, що на кожному новому етапі утвердження української мови спостерігалося прагнення об'єктивно, спираючись на давні традиції історичного тла, відтворити складні процеси взаємодії варіантних відмінкових закінчень і становлення морфологічних норм у системі словозміни. Проте однозначно розв'язати питання вибору одного з двох варіантних закінчень, як свідчать граматичні дослідження, не вдавалося передусім тому, що важко було стикувати процеси варіювання відмінкових закінчень, які відбувалися в західно- та східноукраїнській мовній практиці. Звинувачення в необ'єктивності встановлених тенденцій щодо вживання того чи іншого відмінкового закінчення базувалися на тому, що українська мова упродовж багатьох років мала функціонально-стильові обмеження, а на вживанні деяких варіантних закінчень іменників позначився асимілятивний вплив російської мови.

Наявні в україністиці дослідження морфологічної варіантності виконані переважно на історичному матеріалі (праці С.П.Самійленка, І.М.Керницького, В.В.Поставного).

Однією з перших праць, безпосередньо присвячених аналізу взаємодії варіантних закінчень місцевого відмінка іменників у сучасній українській мові, була кандидатська дисертація Н.М.Сологуб "Варіантні флексії місцевого відмінка іменників у сучасній українській літературній мові" (1975). Основні тенденції в розвитку варіантності знахідного відмінка докладно дослідив І.Р.Вихованець.

Цілком зрозуміло, що ці праці не вичерпують повністю проблему варіантності закінчень іменників. Вона гостро постала в україністиці зараз, що зумовлено дедалі ширшим використанням української мови у зв'язку з її державним статусом у різних сферах суспільного, виробничого, наукового та культурного життя. Як засвідчує мовна практика, рекомендації і правила, викладені в чинному правописі 1993 року видання, нерідко порушуються. З боку одних дослідників спостерігається намагання відновити в деяких відмінкових формах іменників суто національні, давні варіантні закінчення. Ідеться, зокрема, про відновлення закінчення -и в родовому відмінку однини іменників жін.роду ІІІ відміни, про розширення сфери вживання закінчення -е у кличному відмінку іменників чол.роду -- загальних і власних назв та закінчення -у в родовому відмінку однини іменників ІІ відміни тощо. З іншого боку, відчутне небажання змінювати граматичні норми, зафіксовані у правописах після 1928-1929 року. Це протиборство думок свідчить про виняткову актуальність дослідження проблеми варіантності відмінкових закінчень у сучасних умовах, адже воно сприяє унормуванню процесів словозміни в сучасній українській мові. Саме цим зумовлений вибір теми дисертаційної роботи.

Об'єктом дослідження стали варіантні закінчення родового, давального, знахідного, орудного та кличного відмінків іменників різних структурних типів. До аналізу не залучалися варіантні закінчення місцевого відмінка, оскільки закономірності їх вживання, як уже зазначалося, були об'єктом спеціального вивчення.

Мета дисертаційної роботи -- дослідити розвиток варіантності відмінкових закінчень іменників, встановити найновіші тенденції їх використання в сучасній українській літературній мові.

Для реалізації цієї мети розв'язано такі основні завдання:

проаналізовано розвиток варіантності закінчень родового відмінка однини іменників чол.роду ІІ відміни, з'ясовано причини непослідовного вживання варіантних закінчень -а(-я) та -у(-ю) в цих іменниках у 90-х роках нашого століття;

обґрунтовано непослідовність перерозподілу закінчень -а(-я) та -у(-ю) в похідних іменниках чол.роду, запропонованого в найновіших лексикографічних та правописних виданнях;

виявлено умови поширення варіантних закінчень -ові, -еві(-єві) в давальному відмінку на назви неістот чол. та середн.роду;

встановлено лексико-семантичну диференціацію закінчень знахідного відмінка іменників;

визначено нові тенденції у вживанні форм кличного відмінка іменників -- загальних і власних назв у сучасній українській літературній мові;

вказано на специфіку варіювання форм орудного відмінка множини іменників;

подано практичні рекомендації про доцільність вживання деяких варіантних відмінкових форм.

Джерелами фактичного матеріалу послужили такі граматики та правописні видання першої половини ХХ ст.: Смаль-Стоцький С., Ґарт- нер Ф. Граматика руської мови. Третє вид-ня. -- Відень, 1914; Тимченко Є. Українська граматика. -- К., 1917; Грунский Н.К. Украинская грамматика. Второе изд-ие -- К., 1918; Курило О. Курс українського правопису. -- К., 1919; Левицький М. Українська граматика. Вид. 3. -- Катеринослав; Ляйпціґ, 1923; Огієнко І. Нариси з історії української мови: система українського правопису (Популярно-науковий курс з історичним освітленням). -- Варшава, 1927; Наконечний М.Українська мова. Програма- конспект з додатком про новий правопис український. -- Х., 1928; Глад- кий М. Новий український правопис. -- К., 1929; Синявський О. Найголовніші правила української мови (За новим правописом). Вид. 3. -- Х.; К.,1930, а також усі видання "Українського правопису", матеріали граматичних праць сучасної української літературної мови останніх десятиріч. У роботі використано цілий ряд лексикографічних праць, зокрема: "Словарь української мови" за ред. Б.Грінченка. -- К., 1907-1909. -- Т.1-4; "Правописний словник" Г.Голоскевича. -- Х., 1929; "Українська літературна вимова і наголос": Словник-довідник. -- К., 1973; "Орфоепічний словник" М.Погрібного. -- К., 1984; "Орфографічний словник української мови". -- К., 1976; 1994; "Словник української мови". -- К., 1970-1980. -- Т.І-ХІ; "Власні імена людей" Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзятківської. -- К., 1986; "Правописний словник імен і найпоширеніших прізвищ" А.А.Бурячка. -- К., 1996 та ін. Матеріалом для аналізу послужила також сучасна українська проза і поезія (твори О.Гончара, П.Загребельного, Ю.Мушкетика, Л.Костенко, І.Драча, Д.Павличка, М.Вінграновського, Б.Олійника та ін.), публіцистика (праці І.Дзюби, С.Колесника та ін.), сучасні часописи, зокрема "Український засів" часопис національної інтелігенції; "Берегиня" -- Всеукраїнський народознавчий часопис; "Сучасність" -- щомісячний часопис незалежної української думки; журнали "Вітчизна" й "Березіль" -- літературно-художні та громадсько-політичні журнали Спілки письменників України; "Народна творчість та етнографія" -- журнал Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України; "Слово і час" журнал Інституту літератури НАН України; "Київська старовина" -- історичний науково-популярний журнал; періодичні видання "Українське слово", "Слово", "Народна газета" тощо. Для порівняльного аналізу явищ варіювання використовувалися також художні твори найвидатніших письменників другої половини ХІХ -- початку ХХ ст.: Т.Шевченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М.Коцюбинського, В.Винниченка та ін. Для зіставлення деяких варіантних явищ у різні часи історичного розвитку морфологічної системи української мови враховувалися дані історичних пам'яток, а також матеріали досліджень морфологічного ладу українських діалектів.

Наукова новизна виконаної дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше на основі всіх доступних тепер лексикографічних праць і граматичних видань, раніше практично не використовуваних, об'єктивно відтворено складний процес взаємодії варіантних закінчень іменників у різні періоди функціонування української мови. Зокрема до аналізу широко залучено матеріали "Словаря української мови" за редакцією Б.Грінченка і "Правописного словника" Г.Голоскевича, а також спостереження та узагальнення мовознавців 20-30-х рр.

Встановлено нові закономірності й тенденції в розвитку варіантності відмінкових закінчень іменників, що почали простежуватися або вже чітко сформувалися в 90-х роках нашого століття. Вони оперті на власні спостереження дисертантки за писемним і усним українським мовленням, представленим у найновіших періодичних виданнях різної орієнтації, у радіо- і телепередачах, а також на результати проведеного анкетування.

Методи дослідження. У роботі використано метод спостереження, а також описовий і зіставний методи. Морфологічні варіанти відмінкових закінчень іменників досліджено в історичному та нормативно-функціональному аспектах. Збір фактичного матеріалу проведено також за допомогою соціолінгвістичного анкетування. У процесі опрацювання результатів анкетування використано елементи статистичного методу.

Соціолінгвістичний питальник складався з двох частин. До першої частини увійшло 8 запитань, що стосувалися соціального стану опитуваних, до другої -- 4 суто мовних завдання. Ці анкети було запропоновано студентам Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (м. Київ) та Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко Запорізької області.

Теоретичне значення і практична значущість результатів дослідження. Теоретичні узагальнення й висновки можуть бути використані для створення нових нормативних курсів з морфології сучасної української мови та нового видання "Українського правопису". Матеріалами й практичними рекомендаціями щодо вживання варіантних закінчень іменників можна скористатися в лексикографічній практиці, зокрема для укладання орфографічних словників, а також у культурологічних заходах, спрямованих на піднесення культури усного й писемного мовлення в Україні.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження апробовані в повідомленнях "Граматичні форми іменників у праці "Українська культура" І.Огієнка" на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Велетень науки", присвяченій 115-річчю від дня народження Івана Огієнка (Київ, 1997. -- Вип.2) та "Зіставно-типологічна характеристика засобів вираження призначення в українській і російській мовах" на республіканській науковій конференції "Проблеми зіставної семантики" (Київ -- Черкаси, 1992), а також у доповідях "Проблеми варіантності у морфології" та "Про складні випадки словозміни іменників чоловічого роду ІІ відміни", виголошених на підсумкових наукових конференціях Бердянського державного педагогічного інституту ім. П.Д.Осипенко (Бердянськ, 1993, 1995).

Особистий внесок здобувача полягає у встановленні нових тенденцій у вживанні варіантних закінчень іменників, які накреслилися в останнє десятиліття в сучасній українській літературній мові, зокрема тенденцій до переважного, хоч і не завжди послідовного, вживання закінчення -у(-ю) в родовому відмінку однини іменників чол.роду ІІ відміни, поширення закінчень -ові, -еві(-єві) в давальному відмінку іменників чол. та середн.роду ІІ відміни на назви неістот, активнішого вживання форм родового відмінка у функції знахідного іменників чол.роду ІІ відміни та жін.роду множини І відміни, закінчення -е у кличному відмінку більшості іменників чол.роду ІІ відміни та різних структурних типів чоловічих прізвищ, істотного зменшення кількості іменників, здатних мати в орудному відмінку множини варіантні закінчення тощо. Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг дисертації -- 193 сторінки. У списку використаної літератури налічується 192 джерела.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено об'єкт, мету, завдання та методи дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на новизну роботи й особистий внесок здобувача.

У першому розділі "Варіантність закінчень родового відмінка в сучасній українській мові" здійснено ретроспективний аналіз закінчень родового відмінка однини іменників чол.роду ІІ відміни, обґрунтовано непослідовність перерозподілу варіантних закінчень родового відмінка похідних іменників чол.роду у процесах словотворення, а також вказано на виникнення варіантних форм в іменниках жін.роду ІІІ відміни.

У родовому відмінку однини іменники чол.роду ІІ відміни можуть мати закінченя -а(-я) або -у(-ю) залежно від їхніх семантичних та структурно-словотвірних ознак. У різні періоди розвитку української мови співвідношення між цими закінченнями постійно змінювалося. Якщо в пам'ятках давньоруської мови основним закінченням родового відмінка було -а(-я), то зараз в українській мові простежується тенденція до все більшого розширення кола іменників із закінченням -у(-ю).

У кінці ХІХ- на початку ХХ ст. в українській мові часто спостерігалося вільне варіювання флексій -а(-я) та -у(-ю) в родовому відмінку однини іменників чол.роду. Виявити чіткі критерії їх розмежування на той час було практично неможливо через відсутність загальноукраїнського правопису. Згодом було визначено правила вживання цих відмінкових закінчень: іменники -- назви живих істот та точно окреслених предметів, явищ мали здебільшого закінчення -а(-я), іменники, що означали збірність, речовину, масу, абстрактні поняття тощо, -- закінчення -у(-ю). Проте в мові постійно відбувався процес взаємодії варіантних реалізацій. У зв'язку з цим одні словоформи вийшли з ужитку (звіру, прапору, провулку, сна, сорома), інші набули відмінних значень, продовжуючи функціонувати як близькозначні, але не тотожні (булат, -у (сталь), -а (зброя); листопад, -а (місяць), -у (опадання листя); чавун, -а (посуд), -у (метал), треті стали носіями якостей, які "відірвали" їх від того варіантного ряду, до якого вони входили, і перетворилися на різні за значенням слова-омоніми, що розрізняються лише закінченнями у родовому відмінку однини (вал1, -а (деталь машини); вал2, -у (насип; нитки); образ1, -а (ікона); образ2, -у (обличчя, постать, художній засіб); ячмінь1, -меню (злак); ячмінь2, -меня (хвороба).

Загальне розмежування конкретного, одиничного й збірного, чітко окресленого й абстрактного, нечітко окресленого, наявність ще в давньоукраїнських пам'ятках флексій -а(-я) та -у(-ю) в певних семантичних групах іменників чол.роду, наявність паралельних флексій від того самого лексичного розряду іменників і навіть від тих самих слів -- все це не тільки засвідчувало руйнування старої й одночасне витворення нової системи відмінювання, а й відкривало можливості використання різних з походження флексій для вираження відтінків значень слів, а то й диференціації їх значень, зумовлювало, на думку С.П.Самійленка, деякі своєрідності словотворення (пор., напр., верху, але вершка, саду, але садка)11 Самійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови: В 2 ч. -- К.: Рад. школа, 1964. -- Ч.1. С.116..

У сучасній українській мові спостерігається розширення кола похідних іменників чол.роду, що мають у родовому відмінку однини закінчення -у(-ю). Це, зокрема, префіксальні, суфіксальні та безафіксні іменники. Форми на -а(-я) властиві здебільшого префіксально-суфіксальним іменниковим утворенням.

Характерно, що частина суфіксальних іменників чол.роду ІІ відміни в родовому відмінку однини має закінчення -а(-я), хоч залишається значна кількість словотвірно однотипних іменників із закінченням -у(-ю), пор.: вітерець -- вітерцю, сніжок -- сніжку, дощик -- дощику, дощичок -- дощичка, димочок -- димочка, борщик -- борщику, бульйончик -- бульйончика, часничок -- часничку, перчик -- перчика, дубнячок -- дубнячку, вишнячок -- вишнячка тощо.

Вживання закінчень та -у в цих словах підпадає під дію протилежних тенденцій: як суфіксальні утворення, вони мають вживатися із закінченням -а(-я), проте багато з них означають збірність, речовину, тому відповідно до загальних тенденцій, що діють у мові, повинні набувати закінчення -у(-ю). В "Орфографічному словнику української мови" 1994 р. видання кількість суфіксальних іменників чол.роду, які в родовому відмінку однини прийняли закінчення -у(-ю), збільшилася. Очевидно, варіантність форм родового відмінка цих іменників -- факт не граматичного, а лексико-граматичного характеру. Вона неоднаково охоплює навіть семантично однотипні розряди іменників.

У 90-х роках у зв'язку зі зміною умов функціонування української мови (розвиток засобів масової інформації, збільшення тиражів та популяризація газетно-публіцистичних видань), які полегшили умови функціонально-стилістичної "міграції" слів і розширили "межі" літературної мови, у ній знову активізувалися численні варіантні форми родового відмінка однини іменників чол.роду, які не регламентовані чинним правописом (верстата -- верстату, духу -- духа, міфу -- міфа, театру -- театра, періоду періода, фонтана-- фонтану, шланга -- шлангу).

Останнім часом мова деяких періодичних видань, радіо і телебачення засвідчує варіантні форми іменників жін.роду ІІІ відміни, які в родовому відмінку однини почали набувати паралельно з нормативним -і своє давнє закінчення -и. Закінчення -і та -и вживаються дуже непослідовно, хаотично, зовсім невмотивовано. Вони можуть використовуватися в одній публікації, на одній сторінці і навіть в тому самому реченні. Напр.: І нитка пам'яти свята З глибин біжить в майбутнє…; І що без пам'яті життя, Без древніх заповітів ("Український засів"); До 130-річчя від дня народження Любови Шульгіної; Подібні згадки про перли Любові Федорівни є у реєстрі опису ("Українське слово"); Роман Віктюк має за головну тему любові; Йдеться в моїх виставах про сутність почуття любови ("Сучасність"). Подібних прикладів можна навести багато, бо в жодному з видань, які використовують обидва закінчення, немає системності в їхньому вжитку. Сучасне закінчення -і в родовому відмінку однини іменників жін.роду ІІІ відміни є порівняно новим. Староукраїнські пам'ятки послідовно засвідчують у цих іменниках флексію -и (зрідка графічно -ы). Флексія -і ( -Ь), що виникла внаслідок впливу іменників з основою на -jа, фіксується лише поодинокими прикладами в пам'ятках з XV-XVІ ст. і частіше -- з другої половини ХVІІ ст. Процес заміни флексії -и на -і здійснювався протягом століть, неоднаково відбувався він у різних діалектах української мови. В українських граматиках початку ХХ ст. відзначалося, що іменники жін.роду ІІІ відміни як у діалектах, так і в літературній мові мають переважно закінчення -и, особливо іменники на -ть з попереднім приголосним. Але в іменниках на шиплячий та м'який приголосний у східноукраїнських говорах вживалося закінчення -і. Ці закономірності вживання закінчень -і та -и родового відмінка однини іменників жін.роду ІІІ відміни було затверджено в "Українському правописі" 1929 р. Процес уніфікації закінчень -і та -и в літературній мові відбувався швидше, ніж в діалектах. Наступні видання "Українського правопису" визначали вже як нормативну тільки флексію -і.

Останнім часом спостерігається намагання переглянути правописну норму про вживання закінчень -і/-и родового відмінка іменників жін.роду ІІІ відміни. Орфографічна комісія, визнаючи потребу вироблення єдиного правопису для всіх українців, що проживають як в Україні, так і за її межами, вважає, що він має базуватися на всьому історичному досвіді його творення і вносить пропозицію повернути іменникам ІІІ відміни на -ть у родовому відмінку однини традиційне закінчення -и: вісти, повісти, радости, а також таким іменникам, як кров, любов, осінь, сіль, Русь11 Бурячок А.А. Про концепцію нової (остаточної) редакції українського правопису // Укр. слово. -- 1995. -- 8 червня. -- С.15..

У другому розділі "Основні тенденції у розвитку варіантних закінчень іменників у давальному відмінку" висвітлено історію формування закінчень давального відмінка однини іменників чол.роду ІІ відміни, простежено за розвитком варіантних закінчень давального відмінка в іменниках середн.роду ІІ відміни, з'ясовано правомірність вживання варіантного закінчення давального відмінка в іменниках жін.роду ІІІ відміни.

У давальному відмінку однини іменники чол.роду ІІ відміни мають закінчення -ові, -еві(-єві) та -у(-ю), що історично походять від окремих груп іменників, які належали до різних основ. Випадки змішування, взаємозаміни закінчень у різних групах відмінювання засвідчені вже здавна. У староукраїнських пам'ятках ХІV ст. найпоширенішою флексією давального відмінка однини іменників чол.роду була флексія -у(-ю), менш поширеними (переважно в іменниках -- назвах істот) -- флексії -ові, -еві (-єві). Продуктивність варіювання форм давального відмінка з плином часу зазнавала змін. Поступово закінчення -ові, -еві(-єві) поширювалися на все більшу кількість іменників, витісняючи закінчення -у(-ю). У кінці ХІХ- на початку ХХ ст. закінчення -ові, -еві(-єві) набули великого поширення. Розподіл варіантних закінчень давального відмінка не залежав від семантики слів: іменники -- назви неістот навіть послідовніше набували закінчення -ові, -еві(-єві), ніж іменники -- назви істот.

"Український правопис" 1929 р. визнає закінчення -ові, -еві(-єві) як нормативні для всіх іменників чол.роду ІІ відміни. Закінчення -у(-ю) вживається в них при збігові цих форм, а також в іменниках на -ів, -ов, -ев і под. "Український правопис" 1933, 1946, 1960 рр. виділяє як основні закінчення -ові, -еві(-єві) для всіх іменників чол.роду, а також допускає вживання в іменниках -- назвах неістот закінчення -у(-ю) без будь-яких обмежень і коментарів, що можна пояснити, очевидно, впливом російської мови, в якій усі іменники чол.роду мають у давальному відмінку однини закінчення -у(-ю). Згодом у граматиках почали вказувати на те, що закінчення -ові, -еві(-єві) характерніші для іменників -- назв людей і взагалі істот, а форми на -у(-ю) мають іменники -- назви неістот. Це призвело до того, що тривалий час в українській мові паралельно із закінченнями -ові, -еві(-єві) як основними активно вживалося закінчення -у(-ю), яке також було нормативним.

В останні роки спостерігається виразна тенденція до активізації флексій -ові, -еві(-єві), які в офіційно-діловому, художньому, публіцистичному та деяких видах наукового стилю витісняють флексію -у(-ю). Закінчення -ові набувають також іменники із суфіксом -ізм, які довгий час вживалися переважно із закінченням -у(-ю), напр.: націоналізмові, оптимізмові, тоталітаризмові, постмодернізмові тощо.

У наш час тенденція до повернення закінчень -ові, -еві(-єві) всім іменникам чол.роду є настільки сильною, що охопила й іменники середн.роду, яким здавна була притаманна лише флексія -у(-ю). Форми на -ові, -еві іменників середн.роду зрідка почали засвідчуватися в українській мові з ХІХ ст. Правописні видання допускали вживання закінчень -ові, -еві лише в деяких іменниках (лихові, серецеві). Останнім часом закінчення -ові, -еві помітно розширили лексико-семантичну сферу іменників середн.роду, які протягом багатьох століть не мали варіантних закінчень (дзеркалові, колесові, літові, окові, селові).

Розвинувшись у давнину з малочисельної групи слів, закінчення -ові, -еві(-єві) в сучасній українській мові набули значного поширення, витісняючи закінчення -у(-ю).

Особливістю функціонування відмінкових закінчень в останні роки є виникнення варіантів у давальному відмінку однини іменників жін.роду ІІІ відміни. За чинним правописом ці іменники не мають у давальному відмінку однини варіантних форм, вживаючись тільки із закінченням -і: мудрості, ночі, осені, творчості, солі. Але останнім часом на сторінках деяких українських видань з'являються приклади використання в цих іменниках паралельно з нормативним -і закінчення -и, напр.: мудрости, вічности, пам'яти.

Іменники сучасної ІІІ відміни у староукраїнській мові в давальному відмінку однини досить довго вживалися із закінченням -и. Навіть у грамотах ХІV-XVI ст. виступає тільки це закінчення. Часто вживається воно і в джерелах ХVII ст. Але вже з другої половини ХVII ст. в деяких пам'ятках спостерігається заміна флексії -и флексією -Ь( і). Ця заміна стала можливою внаслідок тенденції до уніфікації в давальному відмінку однини флексії -і в усіх іменниках жін.роду. Закінчення -і поступово набувало поширення. На кінець ХІХ- початок ХХ ст. у вживанні закінчень -и/-і в іменниках ІІІ відміни помічалась неусталеність, яка була зумовлена великою мірою тим, що ці закінчення по-різному виявлялися в територіальних діалектах української мови: у більшості південно-західних говорів у давальному відмінку однини переважало -и, у південно-східних -- -і. Локальні риси часто відбивалися на мовній практиці письменників, впливали на формування норм писемної мови. На початку ХХ ст. українська мова не мала ще загальноприйнятих правил правопису, тому на території України історично склалися два основні типи правопису -- правопис Західної і правопис Східної України, які при значній спільності мали й територіальні відмінності. Так, галицькі й буковинські періодичні видання, орієнтуючись на тодішні західноукраїнські граматики, що рекомендували в іменниках ІІІ відміни за місцевою вимовою писати -и в усіх відмінках, майже зовсім не вживали тут закінчення -і. У східноукраїнських виданнях закінчення -і вживалося набагато частіше, ніж -и.

Можливо, численна перевага східноукраїнської писемної традиції, а також інші фактори вплинули на оформлення як орфографічної норми давального відмінка однини іменників ІІІ відміни закінчення -і, бо всі правописи, які були видані в Україні в різні періоди (1929, 1946, 1960 рр.), у тому числі й останнє видання "Українського правопису" (1993 р.), подають як нормативне в цих іменниках тільки закінчення -і.

Отже, закінчення -і, яке тривалий час було нормативним, сьогодні виявилося не єдиним закінченням давального відмінка однини іменників ІІІ відміни. Результати взаємодії закінчень -і/-и давального відмінка іменників жін.роду спрогнозувати поки що неможливо.

У третьому розділі "Варіанти знахідного відмінка іменників сучасної української мови" досліджено розвиток варіантних форм знахідного відмінка іменників усіх трьох родів -- назв істот і неістот в однині та множині, виявлено нові тенденції у використанні цих форм у прийменникових та заперечних конструкціях, в іменниках жін.роду ІІІ відміни тощо.

У знахідному відмінку однини іменники чол.роду ІІ відміни мають форми називного або родового відмінка. Форми родового відмінка властиві переважно іменникам чол.роду, що означають істот; решта іменників набуває у знахідному відмінку однини ту саму форму, що й у називному. Проте в сучасній українській мові є певне коло назв предметів, що можуть також мати у знахідному відмінку форми родового відмінка: написав листа, взяв ножа. Причини цього явища зумовлені історичним розвитком закінчень знахідного відмінка однини іменників чол.роду ІІ відміни. Форми знахідного, що збігаються з формами називного відмінка, первісні. Заміна старих форм знахідного формами родового відмінка почалися в іменниках -- назвах істот, потім ці форми з'явилися і в іменниках на позначення неістот. Як засвідчують численні приклади, значення слів майже не впливало на вибір тієї чи іншої форми іменника.

Форми знахідного відмінка, ідентичні родовому, набули значного поширення в українській мові в першій половині ХХ ст. У сучасній українській мові розширюється коло іменників з новішою формою знахідного відмінка. Зокрема, форми давнього знахідного витісняються формами родового відмінка при дієсловах доконаного виду (зморщив лоба; привіз гостинця (О.Гончар); запалив сірника, крутнув руля (П.Загребельний); розв'язав мотузка; підпалили дуба ("Сучасність"), у прийменникових конструкціях, особливо з прийменниками в(у), за, на (пограли в футбола (В.Симоненко); кутався в тоненького плащика (Ю.Мушкетик); витягла за чуба (О.Гончар); дякую Вам за листа ("Сучасність"); поглядав на годинника; скочив на велосипеда; наліг на руля (Ю.Мушкетик); сів на трактора (О.Гончар). Продовжується процес витіснення родовим того знахідного відмінка іменників, який пов'язується з інфінітивом: Язика він мав би прикусити (Л.Костенко); Хотів вхопити ключа, але її рука швидше піднеслася вгору ("Березіль"); Намагалися знайти ключа до біографії загадкової постаті авторки ("Берегиня"); Ще зуміє написати якогось пасквіля ("Український засів").

Вживання цих форм знахідного відмінка диференціюється залежно від розподілу їх за функціональними стилями. Основна форма знахідного відмінка стилістично нейтральна, використовується в усіх функціональних стилях сучасної української літературної мови. У науковому та офіційно-діловому стилях родовий у функції знахідного не вживається. У розмовному мовленні та в різних жанрах художньої літератури обидві форми звичні.

У сучасній українській мові варіантність форм знахідного відмінка спостерігається також в іменниках -- назвах тварин усіх трьох родів у множині. Первісними є форми знахідного відмінка, що збігаються з називним: пасу коні, корови. На сучасному етапі розвитку української мови досить чітко простежується тенденція до вживання цих іменників у новішій формі знахідного, ідентичній формі родового відмінка: пасу коней, корів. Проте давні форми знахідного відмінка не є архаїчними і також використовуються, хоч значно рідше, в літературній мові.

Використання давньої форми знахідного відмінка іменників діти, близнята (пор.: мають діти, виколисує близнята) сьогодні є вже застарілим.

У кінці ХІХ -- на початку ХХ ст. помітним було варіювання форм знахідного відмінка множини іменників чол.роду -- назв неістот та множинних іменників (купує медяників, доліпили пирогів, сіней забула замкнуть), а також іменників жін. і середн.роду в однині та множині (слухала того оповідання, ходила сорочок прати, бережи своєї душі). У сучасній українській мові при деяких дієсловах (напр., слухати, співати, шукати) для позначення об'єкта можуть використовуватися знахідний і родовий відмінки. Напр.: слухала пісень ("Вітчизна"); слухає музику (О.Гончар); шукала весло (Ю.Мушкетик); шукати шатра (О.Гончар). Проте коло таких дієслів обмежене, тому нормативними залишаються форми знахідного відмінка цих іменників, тотожні формам називного.

Актуальною для сучасного українського мовознавства є проблема розмежування родового-знахідного відмінків у заперечних конструкціях. У мові художньої літератури та публіцистики другої половини ХХ ст. простежується тенденція до переважного вживання форм родового відмінка лише іменників чол.роду, напр.: Пальця в рот я тобі не кластиму; Апарата теж не забудь (П.Загребельний); Ви б не полагодили мого велосипеда (Ю.Мушкетик); На вкраїнських святкових столах до виделки ножа не подають ("Березіль"); Однак такого листа до управи не надійшло ("Українське слово"). Іменники жін.роду виступають здебільшого у формі знахідного відмінка, пор.: Ще сонце й росу не спило; Не перевищуйте швидкість (О.Гончар); Не забули рідну мову; Не залишаймо брехню нащадкам ("Українське слово"). Знахідний відмінок активніше вживається в науковому та розмовному стилях. Форми родового відмінка всіх трьох родів переважають у конструкціях, де родовий і знахідний залежать від інфінітива, якому передують дієслова, предикативні прислівники або присудкові слова із заперечною часткою не, напр.: Не можемо розгойдувати човна; не дала розтулити рота (П.Загребельний); не наважився забити цвяха ("Вітчизна"); не хоче віддавати літописа ("Сучасність"). Вибір однієї з варіантних форм знахідного відмінка в заперечних конструкціях часто залежить від суб'єктивного фактора.

Четвертий розділ "Функціонування форм кличного відмінка в сучасній українській літературній мові" присвячено аналізу варіантних форм іменників чол.роду ІІ відміни -- загальних і власних назв в різних стилях української мови.

Кличний відмінок характеризується великою неусталеністю у вживанні варіантних закінчень іменників чол.роду ІІ відміни. Українська мова майже повністю успадкувала систему флексій кличного відмінка давньоруської мови. Проте у процесі історичного розвитку мови відбувався взаємовплив закінчень іменників різних основ, що зумовило вживання частини іменників з двома варіантними закінченнями -- -е та -у(-ю). У сучасній українській мові іменники чол.роду різних структурних груп виявляють певну тенденцію до вживання того чи іншого закінчення у кличному відмінку. Для більшості з них характерна виразна тенденція до переважного вживання закінчення -е.

Так, закінчення -е властиве іменникам чол.роду з основою на г, к, х: друг -- друже, чоловік -- чоловіче, пастух -- пастуше; іменникам на -ак(-як): вояк -- вояче, гордяк -- гордяче, грак -- граче; частині іменників на -ук(-юк) та -ник: борсук -- борсуче, віслюк -- віслюче, селюк -- селюче, витівник -- витівниче (і витівнику), робітник -- робітниче (і робітнику) тощо. Закінчення -у(-ю) мають переважно іменники чол.роду із суфіксом -ач: багач -- багачу, втікач -- втікачу, доглядач -- доглядачу; а також іменники із суфіксом -ець(-єць): боєць -- бійцю, вдівець -- вдівцю, видавець -- видавцю, купець -- купцю та ін. "Український правопис" 1993 р. видання регламентує для іменників чол.роду із суфіксом -ець(-єць) у кличному відмінку закінчення -е (пор.: женче, кравче, молодче, хлопче, шевче), хоч і подає винятки: бійцю, знавцю11 Український правопис. К.: Наук. думка, 1993. -- Вид.4. -- С.74.. Проте матеріали "Орфографічного словника української мови" 1994 р. видання переконують у тому, що для іменників із суфіксом -ець(-єць) основним у кличному відмінку є закінчення -ю. Закінчення -е цей словник подає лише для таких іменників, як богомолець, братовбивець, горобець, жнець, жрець, кравець, ловець, молодець, панотець, піснетворець, старець, хлопець, чудотворець тощо. Для решти іменників закінчення кличного відмінка не визначено. Наведене в передмові до словника застереження, що при утворенні форми кличного відмінка від цих іменників не відбувається чергування приголосних звуків, дає підстави вважати, що вона має закінчення -ю. Таких іменників із суфіксом -ець(-єць) переважна більшість, пор.: австрієць, американець, англієць, бранець, вигнанець, виборець, гонець, горець, державець, єдиноборець, єдиновірець, іноземець, мудрець, ревнивець, самець, стрибунець та ін.

У 90-х роках нашого століття в усному й писемному літературному мовленні у звертаннях почав активніше використовуватися кличний відмінок замість ненормативного називного.

Варіантність форм кличного відмінка є типовим явищем для прізвищ іменникового типу. Співвідношення варіантних закінчень -е та -у залежить від структурного типу прізвищ. У прізвищах на -чук, -ук(-юк), шиплячий та на г, х у кличному відмінку форми із закінченням -е переважають над формами із закінченням -у: Бойчук -- Бойчуче, Вознюк -- Вознюче, Рябчук Рябчуче, Барабаш -- Барабаше, Драч -- Драче, Лях -- Ляше. На нашу думку, форма кличного відмінка на -е від прізвищ на -чук не дуже зручна для вимови внаслідок повторення приголосного звука ч у сусідніх складах. Милозвучнішою видається форма кличного відмінка прізвищ із закінченням -у, пор.: Бойчуку, Рябчуку, Савчуку тощо. Саме ці форми поки що переважають у сучасному писемному та усному українському мовленні. Для прізвищ на -ець основним є закінчення -ю в кличному відмінку, закінчення -е виступає в поодиноких, чітко не окреслених ні структурно, ні тематично прізвищах, пор.: Канівець -- Канівцю, Любарець -- Любарцю, Мартинець -- Мартинцю, але Адамець -- Адамче, Атаманець -- Атаманче тощоБурячок А.А. Правописний словник імен і найпоширеніших прізвищ. -- К.: Манускрипт, 1996..

У п'ятому розділі "Варіантні форми орудного відмінка множини іменників в сучасній українській мові" виявлено особливості функціонування варіантних форм іменників в орудному відмінку, здійснено порівняльний аналіз їхнього вживання в різні періоди розвитку української мови.

В "Орфографічному словнику української мови" 1994 р. видання зафіксовано такі варіантні форми орудного відмінка множини іменників, як ворітьми і воротами, вошами і вошима, вухами і ушима, грішми і грошима,

дверми і дверима, кіньми і конями, кістьми і костями, колесами і колісьми, колінами і коліньми, крилами і (у птахів) крильми, саньми і санями, слізьми і сльозами, чобітьми і чоботами (чоботями), штаньми і штанами (штанями) тощо. Характерною особливістю цих варіантних форм є те, що вони властиві лише деяким іменникам, які належать до різних відмін. Обидві форми нормативні, проте основною є форма з флексією -ами(-ями). Незважаючи на нормативність обох варіантних форм, деякі з них виявляють неоднакову активність. У другій половині ХХ ст. ці форми зазнали функціонального обмеження. Для одних це виявилося в домінуванні певної форми (кіньми, колесами), інші стали надлишковими і вийшли з ужитку (князьми, усима), решта функціонує лише в місцевих говорах (гостями, курями) та у складі фразеологізмів (метати бісер перед свинями (свиньми) тощо.

Здійснене дослідження варіантних закінчень іменників у сучасній українській літературній мові дає підстави зробити такі висновки. Відмінкову парадигму іменників сучасної української літературної мови широко охопило вживання варіантних форм. У різні періоди розвитку мови змінювалося співвідношення між ними. Особливості варіювання відмінкових закінчень у другій половині ХХ ст. виявляються в активізації однієї з варіантних форм, зокрема закінчень -ові, -еві(-єві) давального відмінка однини іменників чол. і середн.роду, вживання форм знахідного, ідентичних родовому відмінку тощо, зникненні застарілих варіантних форм орудного відмінка множини, у розширенні лексико-семантичного кола іменників, що набувають варіантних закінчень у родовому відмінку, а також у відновленні давніх варіантних реалізацій іменників жін.роду ІІІ відміни, які довгий час у сучасній українській літературній мові вважалися ненормативними.

Основною причиною варіювання відмінкових закінчень іменників є змішування та аналогійний вплив успадкованих від старої будови мови парадигматичних відмінностей у типах відмінювання. Особливості місцевих говорів також є істотною передумовою варіантності в мові і продовжують породжувати хитання у виборі форм. Неабияку роль у збереженні й спеціалізації варіантних закінчень іменників відіграють фактори соціального характеру: зміна соціальної структури і культурного рівня населення, розбіжності в частоті вибору продуктивних варіантів у різних соціально-професійних групах тощо. Крім цього, інтенсивність морфологічних перетворень залежить від багатьох семантико-стилістичних, фонетико-акцентуаційних та структурно-словотвірних характеристик окремої лексеми. Ця різнопланова зумовленість і є причиною нерівномірності утворення та функціонування варіантів.

кличний давальний відмінковий іменник

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

Граматичні форми іменників у праці "Українська культура" І.Огієнка // Велетень науки: Науковий збірник. -- К.,1997. -- Вип.2. -- С.45-47.

Основні тенденції у розвитку варіантних закінчень іменників чоловічого роду в давальному відмінку // Актуальні проблеми граматики: Збірник наукових праць. -- Кіровоград, 1997. -- Вип.2. -- С.76-80.

Варіантні форми орудного відмінка множини іменників у сучасній українській мові // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. -- К., 1998. -- Вип.38. -- С.8-11.

Про складні випадки словозміни іменників чоловічого роду ІІ відміни // Про деякі актуальні питання української мови і методики її викладання в педвузі: Збірник наукових статей. -- Бердянськ, 1995. -- С.86-96.

Зіставно-типологічна характеристика засобів вираження функції призначення в українській і російській мовах // Проблеми зіставної семантики: Матеріали республіканської наукової конференції. -- Київ; Черкаси, 1992. -- С.167-169.

Проблема варіантності у морфології // Лінгводидактичні студії і проблеми національної освіти: Збірник тез. Частина І. -- Бердянськ, 1993. -- С.15-16.

АНОТАЦІЇ

Юносова В.О. Варіантність відмінкових закінчень іменників у сучасній українській літературній мові. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 -- українська мова. -- Інститут української мови НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено питанням варіантності відмінкових закінчень іменників у сучасній українській мові. У роботі відтворено складний процес взаємодії варіантних закінчень іменників у різні періоди функціонування української мови, встановлено нові закономірності й тенденції в розвитку варіантності відмінкових закінчень іменників, що почали простежуватися або вже чітко сформувалися в 90-х роках нашого століття.

Ключові слова: варіантність, морфологічні варіанти, варіанти слів, варіанти форм, відмінкове закінчення, варіантні відмінкові закінчення іменників, іменники -- назви істот та неістот.

Юносова В.О. Вариантность падежных окончаний имен существительных в современном украинском литературном языке. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык. -- Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена вопросам вариантности падежных окончаний имен существительных в современном украинском языке. В роботе отражен сложный процесс взаимодействия вариантных окончаний имен существительных в различные периоды функционирования украинского языка, определены новые закономерности и тенденции в развитии вариантности падежных окончаний имен существительных, которые начали проявляться или уже четко оформились в 90-е годы нашего века.

Ключевые слова: вариантность, морфологические варианты, варианты слов, варианты форм, падежное окончание, вариантные падежные окончания имен существительных, одушевленные и неодушевленные имена существительные.

Yunosova V.A. Alternativeness of case's endings of nouns in modern Ukrainian literary language. -- Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philological sciences on a speciality 10.02.01 -- Ukrainian language. -- Institute of the Ukrainian language NАS of Ukraine, Kiev, 1998.

The dissertation is devoted to a question of alternativeness of case's endings of nouns in modern Ukrainian language. The complex process of interaction of the alternative case's endings of nouns in the different periods of functioning of the Ukrainian language is reflected, the new laws and tendencies in development of alternativeness of case's endings of nouns which have begun to be shown or already were precisely issued per 90 years of our century are ascertained.

Key words: alternativeness, morphological variants, variants of words, variants of the forms, case's endings, alternative case's endings of nouns, names of animate and inanimate essences.

Размещено на Allbest.ur

...

Подобные документы

  • Особливості давального та кличного відмінків іменників в офіційно-діловому стилі. Вживання закінчень -а (-я), -у (-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду (власних імен та прізвищ). Порушення морфологічної норми в ділових текстах.

    реферат [19,0 K], добавлен 06.04.2015

  • Поняття прикметника, його місце у реченні та основні категорії. Схема закінчень прикметника: сильна, слабка і мішана. Відмінювання субстантивованих прикметників та партиципу. Зміна відмінкових закінчень у складених прикметниках, сталих зворотах, іменах.

    курсовая работа [36,7 K], добавлен 19.01.2011

  • Вивчення лексичних особливостей і правил правопису української літературної мови, який не поступається своїми можливостями жодній з найрозвиненіших мов світу. Роль скорочень в діловому мовленні. Запис представлених іменників у родовому відмінку однини.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 16.12.2010

  • Іменники, що мають лише форми однини, є іменниками singularia tantum, іменники, що мають лише форми множини, є іменниками pluralia tantum. Встановлення особливостей іменників множинностi та їх існування і функціонування в сучасній українській мові.

    дипломная работа [89,8 K], добавлен 27.06.2008

  • Дослідження іменникової демінутивізації в українській та латинській мовах. Лексико-семантичні групи найпоширеніших іменників-демінутивів у кожній мові, особливості їх функцій. Зіставний аналіз семантико-функціональних ознак іменників-демінутивів.

    статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017

  • Проблеми дослідження словотворчих моделей іменників в англійській мові. Творення нових іменників за словотворчими моделями як одне з джерел поповнення словникового складу сучасної англійської мови. Виявлення продуктивних словотворчих моделей іменників.

    курсовая работа [63,4 K], добавлен 18.01.2014

  • Освоєння іншомовної лексики та особливості переймання її елементів під впливом зовнішніх чинників. Питома вага генетичних та історичних джерел слов'янських запозичень. Особливості функціонування іншомовних лексем у сучасній українській літературній мові.

    курсовая работа [44,6 K], добавлен 01.12.2010

  • Систематизування комбінованої варіанти слова, що існують в українській мові. Опис структурних типів комбінованих варіантів з урахуванням специфіки рівнів, на яких виявляється їх варіантність. Аналіз стилістичних можливостей варіантів змішаного типу.

    реферат [15,9 K], добавлен 01.12.2010

  • Поняття граматичної категорії в англійській мові. Співвідношення відмінків української та англійської мов, їх особливості при перекладі іменника з прийменником. Проблеми, пов’язані з визначенням відмінка в англійській мові та шляхи їх розв’язання.

    контрольная работа [23,4 K], добавлен 31.03.2010

  • Виявлення словотвірної спроможності іменників назв овочів, фруктів і злакових культур, а також структурної й семантичної типології відсубстантивних утворень в українській мові. Способи деривації, дериваційні форманти та їх продуктивність у словотворі.

    курсовая работа [57,1 K], добавлен 11.05.2011

  • Дієслово, як частина мови. Граматична категорія часу в англійській мові. Проблема вживання перфектних форм. Функціонування майбутньої та перфектної форм в сучасній англійській літературній мові на основі творів американських та британських класиків.

    курсовая работа [90,3 K], добавлен 02.06.2015

  • Проблеми словотвірної семантики та мотивації фемінітивів cучасної української мови. Лексико-семантична організація жіночих номінацій. Творення іменників зі значенням жіночої статі. Семантичні відношення між апелятивами на позначення назв жіночого роду.

    дипломная работа [150,5 K], добавлен 09.04.2012

  • Поняття топонімів, їх сутність і особливості, місце в сучасній українській мові. Класифікація топонімів, їх різновиди та відмінні риси, основні проблеми запозичення та передачу фонетичної подібності. Компоненти значення, переклад топонімів-американізмів.

    курсовая работа [87,9 K], добавлен 04.05.2009

  • Чинники запозичень в сучасній українській мові. Процес адаптації та функціонування англійських запозичень в українській мові. Проблеми перекладу англізмів з англійської українською та російською мовами на матеріалі роману Стівена Кінга "Зона покриття".

    курсовая работа [86,1 K], добавлен 14.05.2014

  • Назви осіб із семантикою суб’єктивної оцінки в українській мові. Демінутиви в системі назв осіб. Творення зменшено-пестливих форм в українській мові. Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних. Словотворення аугментативів в українській мові.

    курсовая работа [41,2 K], добавлен 27.08.2010

  • Застаріла лексика в лексичній системі сучасної української літературної мови. Активна і пасивна лексика, застарілі слова в сучасній українській літературній мові. Вживання застарілої лексики, історизмів та архаїзмів в романі Ю. Мушкетика "Яса".

    дипломная работа [104,2 K], добавлен 06.09.2013

  • Розгляд поняття, синтаксичних функцій, правил наголошування числівників як частиномовної морфологічної периферії; ознайомлення із його семантичними та структурно-морфологічними розрядами. Дослідження характеру сполучуваності числівників з іменниками.

    курсовая работа [57,2 K], добавлен 12.10.2011

  • Вивчення теоретичних аспектів категорії числа іменників. Дослідження іменників семантико-граматичного числа в словнику української мови. Аналіз особливостей вживання іменників семантико-граматичного числа в усному, писемному мовленні та в різних стилях.

    курсовая работа [35,4 K], добавлен 07.10.2012

  • Морфологічні і неморфологічні способи словотвору. Історичні зміни в морфемному складі слова: спрощення, перерозклад, ускладнення. Сучасні тенденції в українському словотворі. Стилістичне використання засобів словотвору. Синонімія словотвірних афіксів.

    конспект урока [54,4 K], добавлен 21.11.2010

  • Особливості вивчення дієприкметника та ад’єктивації в сучасній українській літературній мові. Перехід дієприкметника до класу прикметника. Умови ад’єктивації, дієприкметники, які піддаються ад’єктивації. Первинне синтаксичне значення прикметника.

    курсовая работа [34,5 K], добавлен 03.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.