Російсько-японські мовні взаємозв'язки XVIII ст. (історико-лінгвістичне дослідження)

У деяких складних випадках Ґондза змушений робити прямі лексичні запозичення з російської:

Ідолослужение - їдору йогамъкатъ - «ідоломоління»

Планета - планетачъ - «коли йдеться про планету».

Що ж стосується екзотизмів, то практично для кожного такого слова японець наполегливо шукав відповідний еквівалент, характерний для японської дійсності:

Балалайка - «шямїсенъ» (/яп. муз. інструмент: сямісен/)

Бандура - «бїва» (/яп. муз. інструмент : біва/)

Волярынь - «демю» (/яп. іст. : «князь»/)

Верста - «ичирь» (/яп. міра довж. : прибл. 4 км/)

Вепршокъ - «иссунъ» (/яп. міра довж. : прибл. 3 км/)

Каша - «мешь» (/яп.: «рис» /про страву/)

Пиво - «аиазакъ» (/яп. солодке рисове, вино/)

Попь - «Бозь» (/яп. буддійський чернець/).

Дауважимо, що у всіх випадках, коли йдеться про семантичні неточності чи помилки в перекладах Ґондзи (та інших японців), мається на увазі не стільки нормативний аспект цієї проблеми, тобто міра відповідності перекладу російської або церковнослов'янської лексики кодифікованій літературній японській мові, скільки рівень адекватності передачі семантики іншомовного слова лексичними засобами, що має у своєму розпорядженні білінгв, лексикон якого обмежений рамками його словникового запасу в рідній мові.

Аналогічні спостереження над російським і японським ідіолектами Ґондзи здійснюються такой дисертантом у процесі лінгвістичного та лінгвопрагматичного аналізу інших лексикографічних робіт цього японського юнака (насамперед, «Вокабул» - першого російсько-японського словника та «Предверпя разговоров японского языка» - першого японсько-російського розмовника). Ці рукописи теж містять надзвичайно цікавий мовний матеріал, але своїми обсягами вони значно поступаються «Новому лексикону славено японському».

За подібною схемою у наступному підрозділі дисертаційної роботи розглядається російський ідіолект Дайкокуя Кодаю. З цією метою дисертант використовує двомовні словники із рукописів «Росія ґаруі», «Росія бенґо» та «Хокуса бунряку» з особливою увагою до російсько-японського словника, що міститься саме в останньому з цих рукописів - «Хокуса бунряку», як найбільш об'ємного, змістовного та цікавого з точки зору комплексного лінгвопрагматичного га лінгвістичного аналізу.

Так само, як і у випадках з Денбесм та Ґондзою, у підрозділі, присвяченому ідіолекту Кодаю, з'ясовуються кількісні і якісні характеристики його російськомовного лексичного запасу, виділяються, аналізуються й класифікуються семантичні неточності та помилки, які він допускав у своїх двомовних словниках, перекладаючи російські слова японською мовою і навпаки, робиться спроба встановити лінгвістичні й екстралінгвістичні причини цих помилок, визначається рівень комунікативної компетенції Кодаю в різних видах мовленнєвої діяльності та ін.

Але деякі особливості лексикографічної спадщини Дайкокуя Кодаю, а також наявність інших мовних та і сторичніх матеріалів, які мають безпосереднє відношення до цього японського мореплавця, дозволяють зробити ще цілу низку цікавих спостережень стосовно двомовного ідіолекту Кодаю і його комунікативної діяльності в російськомовному середовищі, зокрема:

- проаналізувати процес використання парадінгвістичних компонентів на початковому етапі спілкування японских моряків з росіянами та аборигенами Камчатки, Курильських і Алеутських островів;

- з'ясувати механізми та динаміку процесу самостійного опанування японськими мореплавцями перцептивними (сприймання на слух, читання) та репродуктивними (мовлення, письмо) видами комунікативної діяльності в російській мові;

- уточнити загальну специфіку та деякі конкретні способи евристичного оволодіння японцями іншомовним лексичним матеріалом;

- визначити обсяги та шляхи неопосередкованого оволодіння ними граматичною системою російської мови;

- оцінити стилістичну різноманітність російської мови Кодаю.

Кожному з цих питань присвячена відповідна структурна частина дисертаційного дослідження.

На відміну від Ґондзи, який кілька років вивчав російську та церковнослов'янську мови в Александро-Невській семінарії і в процесі роботи над словниками користувався різними зразками, Дайкоку Кодаю оволодівав російською мовою самостійно: уважно прислуховувався до мовлення її природних носіїв, старанно копіював їх вимову, накопичував російську лексику безпосередньо з мовного середовища, а свої лексикографічні роботи писав по пам'яті. Саме тому його рукописні словники дуже яскраво відбили розмовну стихію тієї історичної епохи. Вони наповнені не лише загальновживаною російською лексикою, але й містять значну кількість:

а) просторічних конструкцій: «это тёва» (это чево); «эсйтэ охота» (есть охота); «сйто тэ» (что ты!); «исё хота» (eщe охота);

«хпросо посиппэра» (хорошо поспела /про їжу/); «яя иссё» (я всё!) /я закінчив/); «канария, дзикой» (каналья, дикой)) та ін.;

б) вигуків: «аси» (ась?); «0хо, дзяуко» (ox, жалко); «хо, тосукариу» (aх, тоскливо) та ін.;

в) часток: «нэ мосино рэ» (не можно ли?); «да-да» (да, да); «тата тата» (то-то, то-то /ото ж то, ото/); «такусу» (так-с) та ін.

г) діалектизмів (переважно сибірських): «тиисика» (чишка /»велика потреба»/); « итето» (ичет /гикає, ікає/); «пэссяука» (псявка /короста/); «усикан» (ушкан /заєць/); « сопука» (сопка); « падзэ» (падь /западина; болото/); «барабара» (барабара /землянка/); «мидзугири» (мизгирь /павук/) та ін.

Про те, що Кодаю поповнював свій словниковий запас, безпосередньо спілкуючись з російськими мовцями; свідчить також значна кількість зафіксованих у його словниках прикметників, іменників, прислівників з пестливими та зменшувальними суфіксами, які характерні насамперед для розмовної мови: «тонинкой» (тоненькой), «рёгиникой» (лёгонький); «гурубуси» (голубчпк ), «беннясйко» (бедняжка); «марёсэнко гуородзунай» (малёсенько холодный), «нэмоносйка падзяро» (немножко, пожалуй), «хоросэника мэсите роуно» (хорошенько, вместе, ровно) та ін.; як і те; що практично всі дієслова наведені в його словниках або в особових формах теперішнього та простого майбутнього часу: «пуратёто» (плачет), «куппирё» (куплю), або у формі імператива: «сумотёрэ» (смотри), «суусяй» (слушай), «орободай» (работай ), «кусяй» (кушай) та ін.

Дуже цікавим елементом російсько-японських словників Дайкокуя Кодаю с включення до їх реєстрів певної кількості української лексики: поганой (поганий) - [кітана] (брудний, неохайний); добрэ (добре) - [йоку] (добре); хито пирисё (хто прийшов?) - [даре-ка кіта] (хто прийшов?); тэдзунайё (та знаю!) - [ґаттен] (зрозумів; згоден); особиривай (особливий) - [хока-но моно] (інша річ, інша справа); сяравари (шаровари) - [хакама] (штани) та ін. Це може, знову ж таки, свідчити або про все іде стійкий вплив на російську української мови в другій половині XVIII ст., або про те, що серед «учителів» Кодаю були вихідці з України.

Граматичний аналіз російських розмовних конструкцій та фраз, які входять до складу деяких словників Дайкокуя Кодаю, засвідчує, що цей японець зміг самостійно (і досить добре!) оволодіти часовою системою російських дієслів, їх видом, дієвідмінюванням, а також системою відмінювання, родом і числом іменників, незважаючи на те, що останні дві граматичні категорії (як і дієвідмінювання та вид дієслів) у японській мові відсутні. Синтаксичні структури його російської мови не були складними за своєю будовою. Але для розмовної мови складносурядні та складнопідрядні речення не такі характерні, як прості, якими Дайкокуя Кодаю, судячи з його словників, оперував дуже успішно, переборовши великий вплив синтаксису рідної мови, де порядок слів у складі речень значно відрізняється від російської мови.

Певні успіхи, а також невдачі простих і неосвічених (на відміну від Дайкокуя Кодаю) японських моряків Цудаю, Ґіхея, Сахея і Тадзюро, які потрапили до Росії через два роки після повернення додому Кодаю, відбив японсько-російський словник з рукопису «Канкай ібун». Лінгвістичному аналізові цього лексикографічного джерела й з'ясуванню на базі отриманих результатів самостійно досягнутого його авторами рівня комунікативної компетенції в російській мові присвячено наступний підрозділ дисертаційного дослідження. Принциповою особливістю словника «Канкай ібун» у порівнянні з іншими двомовними лексиконами японських моряків є те, що він віддзеркалював не індивідуальний, а «колективний» словниковий запас білінгвів, оскільки в процесі його написання брали участь усі зазначені японці.

Попри те, що цей словник вже двічі видавався (як у Японії, так і в Росії), майже 3% російських слів, записаних графемами катакани, залишаються в ньому не розшифрованими. Дисертант пропонує власний варіант розшифрування деяких з цих лексем.

Спроба ж з'ясувати рівень самостійного опанування цими японцями граматичної системи російської мови на матеріалі нерозчленованих розмовних конструкцій та речень, що містяться в заключній частині їх словника, скінчилась безрезультатно. Незважаючи на десятирічний термін перебування цієї групи японських моряків у російськомовному середовищі, їм (на відміну від їх освіченого попередника) так і не вдалося оволодіти російською граматикою навіть на елементарному рівні. Вони розмовляли російською, але при цьому механічно підганяли російську лексику під структурні схеми побудови висловлення в своїй рідній мові, послідовно приписуючи російським словам граматичні, синтаксичні та інші властивості, які мають відповідні лексичні одиниці в японській мові. Звідси конструкції типу: «ceвер звезда», «хорошо день», «хорошо город», «не хорошо день», «стекло окошко», «пиши бумага», «женщина вадка», «кости играй», «голова больно», «шелк нитки», «четыре угол», «тре угол», «вкус хорошо», «можно ли делаете?», «чего делай?» і т.п.

Загалом ці японські моряки оволоділи російською мовою саме в тій мірі, в якій вона була необхідна їм для елементарного спілкування з росіянами на побутовому рівні, і цього було достатньо для фізичного виживання в іншомовному середовищі. Не прагнучи до більшого, Цудаю, Ґіхей, Сахей і Тадзюро опанували лише ту лексику; що була необхідна їм для виконання найпростіших потреб людини: харчування, роботи, відпочинку. На чужині, як і в себе вдома, ці прості трудівники залишалися вірними своєму життєвому прагматизму - все, що виходило за межі повсякденних практичних потреб, їх мало цікавило. Т саме в цьому, на наш погляд, полягає головна лінгводидактична цінність словника рукопису «Канкан ібун»: його російськомовну лексику (з відповідною поправкою на історичну епоху та соціальний статус білінгвів, що нею оволоділи) можна вважати першим і, наскільки нам відомо, єдиним на разі експериментально (а не лише теоретично, як це зазвичай робиться) установленим і практично обґрунтованим словником-мінімумом, необхідним іноземцеві для побутового спілкування російської мовою з її носіями.

Завершує другий розділ дисертаційного дослідження комплексний аналіз «Словаря Японского языка по Российскому Алфавиту собранного» М.П.Рєзанова - першого росіянина, який своєю фундаментальною лексикографічною працею (більше З 50П реєстрових слів) та написаним ним водночас з зазначеним словником «Руководством к познанию Японского языка, содержащем Азбуку, первоначальная Грамматическия правила ч разговоры» зробив вагомий (на відміну від своїх японських попередників - не лише практичний, але й теоретичний) внесок у розвиток російсько-японських мовних взаємозв'язків. Саме пі роботи російського морського офіцера, який за допомогою Цудаю, Ґіхея, Сахея й Тадзюро успішно оволодів японською мовою, гідно завершували пронес становлення мовних стосунків між росіянами та японцями протягом XVIII ст.

Природжений лінгвістичний талант і чудове знання кількох європейських мов примушували М.П.Рєзанова не просто механічно підшукувати за допомогою японських помічників відповідні лексичні еквіваленти відібраним російським словам, але й ретельно уточнювати семантику кожного японського слова, визначати семантичні поля відповідних лексичних одиниць в обох мовах та їх співвідношення (особливо при перекладі багатозначних слів, омонімів та синонімів), з'ясовувати різницю між значеннями окремих лексем у складі сталих словосполучень, потенційну можливість їх синтаксичної сполучуваності з іншими словами, словотвірні гнізда, стилістичні відтінки тощо. При цьому М.П.Рєзановим ураховувалися не тільки мовні відмінності, але й деякі особливості національного побуту, специфічні риси культур двох народів і навіть природно-кліматичні умови Росії та Японії, які він поступово пізнавав у процесі спілкування з японцями. Усе це чудово видно на прикладі тих словосполучень, що автор «Словаря Японского языка» вирішив включити до реєстру свого словника нарівні з окремими російськими словами:

Башмаки травяныя - Шитта, Башмаки соломенныя - Джиори, Биться об заклад - Какио шамаштемо, Болтать жидкость - Фуритемо, Болтать пустяки - Наннимо наи котоо юимаштемо, Брат большой - Ани, Брат меньшой - Отоот, Грязь на улице -Мичинга вароку годзару, Грязь на теле - ага, коге, Дать другому - Яримаштемо, Дать себе - Кмшимаштемо, Картофель сладкой - Садзумаимо, Клевать птице - Торинга цукимаштемо, Клевать рыбе - Сакана фикимаштемо та ін. Загалом, за нашими підрахунками, у словнику налічується близько ЗПП подібних словосполучень.

Хоча й цей унікальний для свого часу двомовний словник мав певні вади, які ми більше схильні віднести на рахунок японських помічників М.П.Рэзанова, ніж на його власний рахунок. Серед них: а) описове тлумачення, а не прямий переклад багатьох слів (Бесполезно - Нанимо штемо ёку годзаран - «що не роби - все негаразд»; б) семантичні неточності: Безошибочно - Абунаи котоо шимашенда -»не роблячи небезпечних справ», Безпутний - Наннимо маготони наримашен - «насправді /в дійсності/ нічого не виходить»; в) помилки: Безпорачный - Наннимо ёку шимашен - «нічого добре не робити».

Вагомим внеском М.П.Рєзанова в процес кодифікації російсько-японських мовних взаємин стала розроблена ним система практичної транскрипції японських слів літерами кирилиці. Авторові «Словаря Японского языка» вдалося не лише адекватно (хоча й не завжди послідовно) передати засобами російської графіки фонологічну і фонетичну системи японської мови, але й деякі специфічні риси вимови та акцентування слів у сендайському варіанті тохокського діалекту японської мови, носіями якого були «вчителі» М.П.Рєзанова. Це питання свого часу розглядала О.П.Петрова в практично єдиній донині науковій роботі, присвяченій аналізу даного словника (Петрова О.П. Словарь японского язика Н-П. Резанова (Неучтенный результат экспедиции r Японию r JSfl3-f805 гг.).- XXVI Международный конгресс восгокпкр.іїов. Доклады делегации СССР.- M.,1963.-15 с.). Саме вона вперше виділила цілу низку особливостей сендайського говору на фонетичному та лексичному рівнях. Але поза увагою відомого сходознавця залишилися такі характерні фонетичні риси нього тохокського діалекту, як наприклад:

чергування (підміна) голосних звуків [і] та [о]: Вода - Мизу, Мёзу (яп. літ.: [мідзу]); Мутная вода - Нингорита мёзу (яп. літ.: [ніготта мідзу]); Немного - Читто (яп. літ.: [тьотто]); Радуга - Ниджи, Ноджи (яп. літ.: [нідзі]);

перехід дзвінкого приголосного [dz] в дорсальный [s]: Начало - Хашиме (яп. літ.: [хадзіме]); Одинаково - Онашикото (яп. літ.: [онадзі-кото]);

подвоєння в інтервокальній позиції приголосних [k]-[kk], [m] -[mm], [n]-[nn], [s]-[s] и [t]-[tt]: Вино - Сакке. (яп. літ.:[саке]); Гора - Ямма (яп. літ.: [яма]); Вчерашний - Кинноно (яп. літ.: [кіно-но]); Башмаки травяныя - Шитта (яп. літ.: [сіта]) та і н.

До речі, О.П.Петрова винятковою заслугою М.П.Рєзанова вважає те, що він першим серед європейців звернув увагу на специфіку наголосу в японській мові, а саме - позначив наголос у 25 японських словах. Дійсно, в його словнику трапляються слова з позначеним наголосом. Але, по-перше, наголос позначено переважно в тих словах, звуковий чи графічний склад яких випадково збігався з вимовою або ж написанням деяких російських слів: Диавол - Они, Кишки - Вата, Кормовая каюта - Ягада, Туяз, Бурак - Дура, Утро -Аса, Флаг у дворца - Хата, Харчевня - Ничая та ін. Ми вважаємо, що помітивши це, М.П.Рєзанов хотів додатковими графічними засобами лише підкреслити сам факт нього випадкового збігу і вказати на деякі відмінності у вимові відповідних японських слів у порівнянні з російськими. А по-друге, радше навпаки, заслуга М.П.Рєзанова саме в тому й полягає, що він, на відміну від японця Ґондзи, не став позначати наголос у японських словах, свідомо чи інтуїтивно відчувши, ідо силовий наголос; як такий, для японської мови не характерний (головну акцентуаційну роль у ній виконують тонування і довгота звуків). Останнє із зазначених фонетичних явищ М.П.Рєзанов досить послідовно відбив у своєму словнику.

У третьому розділі дисертаційної роботи «Лексикографічні роботи японських мореплавців як джерело вивчення російської і японської мов XVIII століття» автор розглядає цілу низку мовних явищ, що відбилися в словниках японських мореплавців, яким удалося повернутися на батьківщину (Кодаю, Цудаю, Ґіхей та ін.). Комплексний аналіз лексичного матеріалу, що міститься в написаних цими моряками словниках, дозволяє по-новому оцінити окремі аспекти російської і японської мов XVIII ст. Але в першу чергу дисертантом робиться спроба відповісти на деякі концептуально важливі для всього дисертаційного дослідження питання, а саме:

- наскільки повно та адекватно лексикографічні роботи японських моряків віддзеркалювали російську і японську мови тієї доби;

- чи припустимо розглядати створені японцями двомовні словники, навчальні посібники, розмовники як джерело вивчення російської та японської розмовних мов XVIII ст., а також російських і японських діалектів того часу;

- які ще мовні аспекти можна досліджувати на матеріалі лексикографічної спадщини японських мореплавців.

Об'єктивні відповіді на ці запитання не лише зайвий раз підкреслюють наукове значення та цінність рукописних робіт японських мореплавці в, але й певною мірою визначають напрямки подальшого дослідження цього надзвичайно цікавого лінгвістичного матеріалу.

Оскільки саме в даному випадку такі важливі філософські поняття; як форма і зміст перестають бути абстрактними науковими категоріями, набуваючи цілком конкретного значення, особлива увага в цьому розділі дисертаційного дослідження надається питанням транскрипції в двомовних словниках XVIII ст. російських слів графемами катакани та японської лексики літерами кирилиці.

Для аналізу кириличної транскрипції японської лексики дисертант відбирає кілька словників, кожний з яких, на його думку, використовувався (або ж міг використовуватися) у процесі викладання японської мови в Росії, і за своїми якісними характеристиками, а також часом створення становив певний етап розвитку російсько-японської навчальної лексикографії та кодифікації російсько-японських мовних взаємозв'язків: «Вокабулы» (1736) Ґондзи, «Лексикон» (1782) А.Татаринова, російсько-японський словник Дайкокуя Кодаю з «Сравнительного словаря всех языков и наречий» (1791-1792) Ф.І.Янковича, «Словарь Японского языка»' (1804) М.П.Рєзанова.

Непослідовність авторів словників у процесі транскрибування ними японської лексики кирилицею, діалектні особливості (насамперед - фонетичні) їх японської мови, а також індивідуальні специфічні риси вимови деяких білінгвів, які теж досить часто віддзеркалювалися в рукописних лексиконах XVIII ст., значно ускладнювали оцінку адекватності передачі засобами російської графіки фонетичної та фонологічної систем японської мови. Саме тому для аналізу із словників відбиралася гака лексика; яка, з одного боку, повинна була обов'язково входити до складу загальновживаного словникового фонду японської мови тієї епохи (так звані фицуґо - «загальновживані слова»), а з іншого, зазнавала б мінімально можливого діалектного впливу на фонетичному рівні (і не.лише в японській мові в цілому, але й в ідіолектах окремих білінгвів).

Такою лексикою, на думку автора дисертації, були слова, які означали: родинні стосунки (батько, мати, син, дочка, брат, сестра); частини тіла (голова, обличчя, очі, вуха, ніс, рот); природні явища (зима, весна, літо, осінь; ранок, день, вечір, ніч; вода, вогонь, дощ, сніг, вітер); оточуючу природу (земля, небо, місяць, сонце, ріка, море); а також назви місяців, японські числівники, найбільш частотні дієслова, прикметники і т.ін.

Якщо не брати до уваги деякі специфічні діалектні та індивідуальні фонетичні риси, що все таки відбилися в кириличній транскрипції навіть спеціально відібраних для аналізу японських слів, можна дійти висновку: авторам практично всіх зазначених словників удалося досить правильно транскрибувати кирилицею японські слова, що входили до складу загальновживаної японської лексики. Принаймні, ми впевнені, що будучи вимовленими росіянами у тій фонетичній формі, у якій вони були зафіксовані в словниках, ці лексеми, без сумніву, могли адекватно ідентифікуватися японськими мовцями.

Досить вдалою була кирилична транскрипція японських слів Кодаю, якому, до речі, належить також першість в опрацюванні правил транскрипції російської лексики знаками катакани. Незначними недоліками його системи кириличної транскрипції були: відсутність позначення довготи японських голосних звуків [о:] та [и:]: сын -Чо (яп.: [тьо:] - «династія»), брат - Кёдай (яп.: [кьо:даі]), кушать - Ку, куе (яп.: [ку:]), десять - Дзю (яп.: [дзю:]); а також використання буквосполучень «дци» і «ци» для передачі в транскрипції японського звукосполучення [ti]: рот - Кудци (яп. [кўті]), земля - цуци (яп.: [цўті]), 1 (один) - Ици (яп.: [иті]), 8 (восемь) - Хаци (яп.: [хаті]). Хоча заради об'єктивності слід зауважити, що використання літери «ц» перед голосним «і» в практичній транскрипції японської лексики цілком допустиме й навіть пропонувалося деякими відомими лінгвістами як зразкове. Саме так (цуци, ици, хаци) рекомендував транскрибувати ці та інші відповідні японські слова Д.М.Позднеєв в одній із своїх робіт (див.: «Материалы по вопросу о постановке начального изучения японского языка».- Йокогама,1908.- С.162). Окремі підрозділи цієї частини роботи присвячені аналізу передачі в японській транскрипці ї диференці йних російських голосних та приголосних звуків, зокрема: [ы], [ж], [з], [л], [ч], [ш], написання яких графемами катакани, створеної свого часу виключно для «внутрішных потреб» японської мови; викликало в авторів словників найбільші труднощі.

Кириличну транскрипцію М.П.Резанова також можна вважати вельми вдалою. На відміну від Кодаю, він уже послідовніше передає не лише довготу відповідних японських голосних звуків: январь Шооквацу (яп.: [сьо:ґацу]), брат младший - Отоото (яп.: [ото:-то]), сестра младшая - Имоото (яп.: [імо:то]), октябрь - Джууквацу (яп.: [дзю:ґацу]), але й подвоєні приголосні: мало - читто (яп.: [тьотто]), икота - Шаккури (яп.: [сяккурі]) та ін.

Що ж стосується транскрипцій Ґондзи і А.Татаринова, слід зауважити, що вони були найбільш непослідовними та недосконалими. Однак це жодним чином не зменшує лінгвістичної цінності та наукової привабливості словників цих авторів, оскільки саме в їх словниках яскраво відбилися фонетичні й лексичні особливості японських діалектів XVIII ст., зокрема - каґасимського та осымського.

Для більшої об'єктивності й повноти висновків стосовно адекватності передачі в рукописних словниках літерами кирилиці фонологічної та фонетичної систем японської мови, а також узагальнення деяких авторських спостережень у цьому плані, дисертант у відповідній таблиці порівнює способи транскрибування окремих звуків та звукосполучень японської мови авторами зазначених словників з написаннями відповідних звуків та звукосполучень графемами японського силабічного (а по суті - фонетичного) алфавіту кана.

У заключній частині даного розділу дисертаційного дослідження автор, аналізуючи транскрипцію російської лексики графемами катакани в перших російсько-японських і японсько-російських словниках, створених уже в самій Японії («Хокуса бунряку» /1794/, «Росіа бенґо» /?/, «Канкай ібун» /1807/ та ін.), розглядає групу мовних фактів, що відбилися в цих словниках і характеризували російську розмовну мову другої половини XVIII ст. (насамперед - сибірський міський говір і місцеві діалекти), а також деякі фонетичні та акцентуаційні явища в російській мові в цілому.

Особлива увага в процесі аналізу транскрипційних записів російськомовної лексики знаками ката канн приділяється таким фонетичним явищам, як наголос, окання, акання,. палаталізація, асиміляція, спрощення груп приголосних, оглушення кінцевих дзвінких приголосних, усічення та ін., кожне з яких розглядається на матеріалі численних прикладів, видобутих із зазначених японсько-російських та російсько-японських словників. Це дозволяє, на думку дисертанта, робити відповідні узагальнення і висновки стосовно їх репрезентації та особливостей реалізації як в ідіолектах окремих білінгвів - безпосередніх авторів цих словників, так і в російській розмовній мові другої половини XVIII ст. в цілому.

Так, наприклад, практично в усіх словниках Дайкокуя Кодаю (і значною мірою в словнику «Канкай ібун») російські прикметники чоловічого роду в називному відмінку мають закінчення «-oй» («-ей»):

а) «Хокуса бунряку»: [карасунои] - «красный», [мэукои] - «мелкий», [рэнивои] - «ленивый», [уосуторои] - «острый»; «Росіа бенґо»: [доогои] - «долгий», [тисутои] - «чистый», [тёрунои] - «черный»; в)»Канкай ібун»: [бакатоё] - «богатый», [ирэдзуно] - «железный» та ін.; що може вказувати на пізніший у порівнянні з літературною мовою перехід цих закінчень в «-ый» («-ий») у розмовній російській мові або, принаймні, у її сибірських говорах.

А транскрипція знаками катакани ненаголошених голосних звуків [а] та [о] в російських словах («Хокуса бунряку»: у 10% випадків зафіксоване акання, а в 90% - окання; «Канкан ібун», відповідно 30% і 70%), у свою чергу, можуть віддзеркалювати ступінь поширення обох цих фонетичних явищ у мові міського населення Сибіру кінця XVIII ст.

Досить цікавим з точки зору акцентуації російської розмовної мови цієї епохи є збереження прислівниками на «-о» наголосу, властивого прикметникам, від яких вони були утворені:

а) «Хокуса бунряку»: [исо:ко] - «высоко», [гурибо:ко] - «глубоко», [тедзё:ро] - «тяжело»;

б) «Росіа бенґо»: [дарёока] - «далеко», [субэцура] - «светло», [рёуко] - «легко» та ін., що також дає всі підстави робити відповідні висновки стосовно часу переміщення наголосу в цих словах на кінцевий голосний звук в російській мові. І таких спостережень рукописні словники, написані японськими мореплавцями, дозволяють зробити багато.

ВИСНОВКИ

Процес зародження й розвитку російсько-японських мовних взаємозв'язків XVIII ст., початок їх системної кодифікації (насамперед - з позицій лінгводидактики) вишиковується в досить струнку та логічну схему, яка значною мірою зумовила структуру дисертаційного дослідження.

1. Починаючи з XVIII ст. японські мореплавці (переважно моряки торговельного флоту) внаслідок океанських штормів та корабельних аварій потрапляли на далекосхідну територію Росії - Камчатку, Курильські й Алеутські острови, що увійшли на той час до складу Російської імперії. Не маючи змоги повернутися на батьківщину, вони змушені були назавжди залишатися в Росії й самостійно опановувати російську мову.

2. Більш-менш успішне оволодіння російською мовою дозволяло цим морякам викладати свою рідну мову росіянам у японській школі, заснованій 1705 р. у Петербурзі за розпорядженням Петра І, який з огляду на деякі історичні обставини і причини був дуже зацікавлений у той період установити з Японією міцні торговельно-економічні та політичні стосунки.

3. Функціонування в Росії (спочатку в Петербурзі, а потім у Іркутську) протягом понад століття (1705-1816 pp.) ніколи японської мови, створення її викладачами - вихідцями з Японії - навчально-методичної бази, що започаткувала кодифіковані міжмовні зв'язки, дали змогу виховувати в Росії власні національні кадри японістів, які гідно продовжували справу своїх японських учителів і створювали вже не тільки практичні (Андрій Татаринов), але й теоретичні (М.П.Рєзанов) посібники з японської мови.

4. Починаючи з кінця XVIII ст., деякі японські мореплавці (Дайкокуя Кодаю, Цудаю, Ґіхей та ін.) стали повертатися на батьківщину. Саме вони стояли біля витоків русистики в цій країні. Створені ними вперше в історії Японії російсько-японські та японсько-російські словники, розмовники, навчальні посібники віддзеркалювали не тільки ідіолекти їх авторів, але й російську розмовну мову тієї епохи.

5. Започаткування системного вивчення японської мови в Росії, а також російської мови в Японії в свою чергу сприяло взаємопізнанню двох народів, взаємозбагаченню їх культур, а також послугувало своєрідним поштовхом для пронесу розвитку міжмовних взаємин уже вищого ієрархічного рангу - не лише на індивідуальному й практичному, але й загальномовознавчому теоретичному рівні.

6. Головна історична місія японських моряків полягала не тільки в тому, що ними були закладені підвалини російсько-японських мовних взаємин: саме від них росіяни отримали перші вірогідні свідчення щодо своїх далекосхідних сусідів, саме вони першими донесли до своїх співвітчизників об'єктивну інформацію стосовно Росії.

7. Відповідно до основної концепції дисертаційного дослідження регулярні і системні взаємозв'язки між двома мовами та народами завжди починаються на рівні індивідуальних комунікативних контактів, коли носій однієї мови внаслідок тих чи інших причин вперше опановує іноземну мову й активно використовує її як засіб спілкування з носіями цієї мови. У нашому випадку основною передумовою виникнення перших російсько-японських мовних взаємин було самостійне оволодіння японськими мореплавцями російською мовою.

8. Іноді індивідуальна мова білінгва, незважаючи на всі її вади та недоліки, для представників іншого народу на деякий час може стати своєрідним еталоном - предметом вивчення і взірцем для наслідування, як не сталося в Росії після створення Ґондзою перших двомовних словників і навчальних посібників з японської мови, а також у Японії після появи в пій країні перших словників Дайкокуя Кодаю.

9. Створені першими білінгвами двомовні лексикографічні матеріали, навчальні посібники тощо віддзеркалюють не лише індивідуальний рівень володіння певним білінгвом рідною та іноземною мовами, але й мають велику лінгвістичну цінність для ретроспективної характеристики різноманітних аспектів обох них мов.

10. На індивідуальному мовному рівні повністю проявляються всі структурні механізми мови як універсальної комунікативної системи і головного засобу людського спілкування, реалізуються практично всі мовні функції, здійснюються будь-які мовні взаємозв'язки; які потім лише уніфікуються й узагальнюються мовою; що обслуговує той чи інший мовний колектив, визнаються та сприймаються або ж нехтуються та відкидаються ним мовним колективом у процесі його мовної практики.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Монографія

1. Бондаренко И.П. Русский язык японских мореплавателей (XVIII в.) (Научная монография).- Нара (Япония): Тэнри дайґаку,- 1996.- 235 с.

Рец.: Avakiants G. // Acta slavica laponica.- 1996.- Tomus XIV.- Sapporo (Japan): The Slavic Research Center (Hokkaido University).- P. 221-223.

Статті

2. Бондаренко И.П. Языковая догадка и интернациональная лексика в практике преподавания русского языка//L'enseignement du russe (Викладання російської мови.).-1987.-№.33.-Париж.- С.43-48.

3. Бондаренко И.П. Языковая среда и ее функции в процессе краткосрочного обучения русскому языку // Краткосрочное обучение русскому языку иностранцев: Аспекты работы.-Л.:ЛГУ,1987.- С.66-72.

4. Бондаренко И.П. Функции языковой среды и динамика ее воздействия на учащихся // Русский язык для студентов-иностранцев: Сборник методических статей №26.- М.:Рус.яз.-1988.- С.86-95.

5. Бондаренко И.П. Языковая среда как источник накопления ономастической лексики и особенности ее усвоения иностранными учащимися // Актуальные вопросы русской ономастики: Сборник научных трудов.-К.:УМК ВО.-1988.- С.61-65.

6. Бондаренко И.П. Помощник учителя и союзник ученика (Использование языковой среды в учебном процессе) // Русский язык в национальной школе.-М.,1989.- №2.- С.13-17.

7. Бондаренко И.П. Реализация обучающего потенциала языковой среды при включенном обучении (лексическии аспект)// Русский язык за рубежом.- М.,1989.- №1.- С.81-87.

8. Бондаренко И.П. Возьмем языковую среду в союзники! // Русский язык и литература в школе.- Фрунзе.- 1990.- №2.- С. 55-63.

9. Бондаренко И.П., Обата М-, Окабаяси X. Разговорная, обиходно-бытовая и просторечная лексика в курсе преподавания русского языка как иностранного // Викладання іноземних мав.-1991.-№17.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- C.1-7.

10. Бондаренко И.П., Обата М., Окабаяси Х. Русско-японские лексические аналоги и их использование в практике преподавания русского языка // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).-1991.-№168.-Нара (Японія):Тенрі дайґаку.- С.214-228.

11. Bondarenko I.P. Novi oblici u organiziranju ucenja ruskog jezika na kratkim tecajevima u jezicnoj sredini (izvorni znanstveni clanak) // Strani jezici.-1991.- № 1-2.-Zagreb.- S.16-23 (сербoxорв. мовою).

12. Бондаренко И.П., Обата М. Специфика ассоциативных связей при семантизации русско-японских лексических аналогов у японских учащихся // Викладання іноземних мов).-1992.-№18.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- C.9-25.

13. Бондаренко И.П. Виды семантической догадки и способы ее формирования у японских учащихся // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).- 1992.-№169.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С.87-102.

14. Бондаренко И.П., Обата М., Хино Т. Корректировка и расширение словаря японскими учащимся на краткосрочных курсах в русскоязычной среде// Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).-1992.-№171.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.-С-95-126.

15. Бондаренко И.П., Обата М. Процесе эвристической семантизации и накопления лексики в условиях японской языковой среды // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).- 1993.-№172.- Нара (Японія):Тенрі дайґаку.- С.333-398.

16. Бондаренко И.П. Русско-японский словарь Дайкокуя Кодаю как объект лингводидактического анализа (по материалам книги Кацурагавы Хосю «Хокуса бунряку») // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).- 1994.- №175.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С.41-51.

17. Бондаренко И.П., Обата М. Контекстуально-семантическая догадка и особенности процесса ее реализации у японских учащихся // Викладання іноземних нов.-1994.- №.20.- Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С.13-28.

18. Бондаренко И.П. Знал ли Дайкокуя Кодаю русский язык? (Лингвопрагматический анализ книги Кацурагавы Хосю «Хокуса бунряку») // Acta slavica Japonica.-1994.- Tomus XII.- Sapporo (Japan): The Slavic Research Center (Hokkaido University).- P.205-228.

19. Бондаренко І.П. Іспит через 200 років'? (Російська мова Кодаю) // Мадо.-1994.- №6(89).- Токіо: Наука.- С.24-32 (яп. мовою).

20. Бондаренко И.П. К вопросу о грамматической правильности русской речи Дайкокуя Кодаю // Tenri University Journal (Hayковий вісник університету Тенрі).-1994.-№177.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку.-С.91-109.

21. Бондаренко І., Хіно Т. Перший українсько-японський словник // Мовознавство.- 1994.- №.2-3.- С.20-29.

22. Бондаренко И.П. Лингвопрагматический анализ японско-русского словаря «Канкаи ибун» // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).-1995.- № 178.- Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С-29-48.

Бондаренко И.П. Языковая среда и словарь билингва // Викладання іноземних мов.- 1995.- №.21.- Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С.35-52.

24. Бондаренко Т.П. Якою мовою розмовляв Денбей з Петром Першим?// Мадо.-1995.- №9 (94).- Токіо: Наука.- С.44-48 (яп. мовою).

25. Бондаренко И.П. Русский язык Дэнбэя // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).- 1995.-№180.- Нара (Японія): Тенрі дайґаку.- С.55-72.

26. Бондаренко И.П. Отражение русского словарного запаса Гондзы в его рукописном наследии// The Bulletin of International Institute for Linguistic Sciences Kyoto Sangyo University.- Vol.XVII.- No.1(December).- 1995.-Kyoto (Japan).- P.143-183.

27. Бондаренко И.П., Уэмура С. Дэнбэй - первый японский русист и первый русский японист (Русский язык японских мореплавателей XVIII в.) // The Bulletin of International Institute for Linguistic Sciences Kyoto Sangyo University.- Vol.XVII.- No.1(December).- 1995.- Kyoto (Japan).- P.97-141.

28. Бондаренко И.П. Русский язык Гондзы (по материалам рукописи «Нового лексикона славено-япанского») // Викладання іноземних мов.- 1996.- №.22.-Нара (Японія): Тенрі дайґаку,- С.97-112.

29. Бондаренко И.П. Сводный русский словарь Дайкокуя Кодаю (по материалам рукописи Кацурагавы Хосю «Хокуса бунряку») // Tenri University Journal (Науковий вісник університету Тенрі).- 1996.- № l81.- Нара (Японія): Тенрі дайґаку.-С.105-126.

30. Бондаренко И.П. Російська мова екіпажу судна «Вакамія мару» // Мадо.-1996.- № 3 (96).- Токіо: Наука.- С-44-50 (яп. мовою).

31. Бондаренко И.П. Транскрипція японської лексики літерами українського алфавіту // Записки з українського мовознавства (Збірник наукових праць).-1999.- Вип-7.- Одеса: «Астропринт».-С-77-88.

Тези доповідей

32. Бондаренко И.П. Русскоязычная среда как обучающий фактор // Актуальные вопросы филологических и исторических наук в вузе (Тез. докл. научной конференции).- Самарканд, 1988.- С.10-11.

33. Бондаренко И.П. Функционально-стилистический анализ эвристически усваиваемой лексики // Проблемы обучения русской лексике иностранных студентов (Тез. докл. Респуб. научно-методической конференции).- Минск: БПИ,-1988.- С-33-35.

34..Бондаренко И.П. Пути реализации обучающего потенциала языковой среды на начальном этапе обучения // Интенсификация учебного процесса и интенсивные курсы обучения русскому языку иностранных студентов подготовительных факультетов (Тез. докл. Всесоюзной научно-методической конференции).-Одесса: ОПИ.-1989.- С.56-57.

35. Бондаренко И.П. Компоненты языковой среды и их роль в формировании речевой компетенции учащихся // Психолингвистические и педагогические основы обучения русскому языку в условиях нерусской языковой среды (Тез. докладов).- Тбилиси.-1989.- С-39-40.

36. Бондаренко И.П. Новые формы организации процесса самообучения языку в русскоязычной среде // Проблемы подготовки кадров специалистов для зарубежних стран (Тез. докл. и сообш,.).- Ч.2.- Одесса: ОГУ.- 1989.- С. 16-17.

37. Бондаренко И.П. Языковая среда и процесс самообучения языку // VII Международный конгресс преподавателей русского языка и литературы. Русский язык и литература в общении народов мира: проблемы функционирования и преподавания (Тез. докл. и сообщ. ).-T.I.-М: Рус. яз.-1990.- С.15-16.

38. Бондаренко И.П. Языковая среда и коммуникативный метод // Эффективные формы работы по языку и литературе в учебной аудитории (Материалы первой областной научно-практической конференции 29-31 марта 1990 г.).-Одесса.- 1991.- С.119-122.

39. Бондаренко И.П. Семантическая догадка и методика ее формирования у японских учащихся (тезисы доклада) // Вестник Кансайского общества русистов.-1991.- №5-- Тенри (Япония): Тэнри дайгаку.- С. 2-4.

40. Бондаренко И.П. Лингводидактический анализ семантических неточностей в словаре Дайкокуя Кодаю (тезисы доклада) // Вестник Кансайского общества русистов.- 1993.- №.7.- Киото (Япония).- С. 1-3.

41. Бондаренко І.П. Про російську мову Ґондзи (тези та текст доповіді) // «Ґондза».- 1999.- №30.- Каґосіма (Японія).- С.2-9 (яп. мовою).

42. Бондаренко І.П. Лінгвістичний аналіз першого українсько-японського словника // III сходознавчі читання А.Кримського. Тези міжнародної наукової конференції.- К.,1999.- С.43-44.

Підручники, навчальні посібники та словники з застосуванням результатів дисертаційного дослідження:

1. Бондаренко И.П., Хино Такао Эврика! (Учебное пособие по развитию навыков семантической доводки на уроках речевой практики).- Нара (Япония):

Тэнри дайгаку,1994.- 45 с.

2. Бондаренко И.П., Уэмура Сусуму, «Парус - 1» (Учебник русского языка для японских студентов: первый этап).- Киото (Япония): Сангё дайгаку,1995.-85 с. (Изд. второе, испр. и допол.: Киото: Сангё дайгаку,1996.- 87 с.).

3. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський словник.-К.:Альтернативи,1997.- 250 с.

Рец.: Резаненко В. // Мовознавство.- 1997.- №6.- С.68-69.

4. Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський, японсько-український словник. Навчальний словник японських ієрогліфів.- К.:Альтернативи,1998.-592 с.

Размещено на Allbest.ru