Застосування формалізованого аналізу почерків при описі єврейських рукописів (доба Середньовіччя – XVIII ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАІНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО

На правах рукопису

Хамрай Олексій Олександрович

003.075+091.01+930.27

ЗастосуваннЯ ФОРМАЛІЗОВАНОГО АНАЛІЗУ ПОЧЕРКІВ ПРИ ОПИСАННІ ЄВРЕЙСЬКИХ РУКОПИСІВ (ДОБА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ _XVIII СТ.)

Спеціальність _ 10.02.13 _ Мови народів Азії, Африки, аборигенів Америки та Австралії

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник

доктор історичних

наук Дубровіна Л. А.

КИІВ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі Близького та Середнього Сходу Інституту сходознавства ім. А. Кримського Національної Академії наук України.

Науковий керівник Дубровіна Любов Андріївна, доктор історичних наук, професор, Інститут рукопису, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, директор.

Офіційні опоненти:

Онищенко Олексій Семенович, академік НАН України, доктор філософських наук, професор, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, генеральний директор.

Богомолов Олександр Вікторович, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри мов та цивілізацій Близького Сходу КДЛУ.

Провідна організація Санкт-Петербурзький університет.

Захист відбудеться “10” березня 1999 р. о 10 годині на засіданні спіціалізованої вченої ради Д 26.174.01 із захисту дисертацій в Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН України.

Адреса: 252001, Київ-1, вул.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України.

Адреса: 252001, Київ-1, вул.М.Грушевського, 4.

Автореферат розісланий “ 6 ” лютого 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Бубенок О. Б.

Актуальність дослідження

У книгосховищах України, зокрема у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, чимало рукописних матеріалів єврейського походження, що впродовж кількох десятиліть були практично вилучені з наукового обігу. Нові завдання, що постали з часу проголошення незалежності України перед дослідниками, які працюють у галузі палеографії та кодикології, активізували процес повернення цих матеріалів до наукового обігу, їхньої науково-технічної обробки із залученням сучасних технологій в галузі інформаційного забезпечення бібліотечної справи. Основним завданням у процесі обробки вищезгаданих матеріалів є атрибуція та опис рукописів. Ця робота загалом не викликає труднощів, коли йдеться про датовані рукописи, але у випадку фрагментарних матеріалів, що, як правило, не містять інформації про дату їхнього створення та локалізацію, вона потребує поглибленого вивчення, залучення додаткових характеристик, які представлятимуть постійну сукупність чітко виражених ознак документа.

Якщо рукописи західного походження можуть відносно впевнено датуватися за сукупністю зовнішніх ознак, мають відпрацьований науково-дослідний апарат і традиції дослідження, то східні рукописи часто не можуть бути ідентифіковані інакше, як шляхом аналізу графіки документа. Справа ускладнюється тим, що більшість таких матеріалів є копіями відомих текстів, тому одним з основних моментів атрибуції є датування фрагментів рукопису з метою віднесення їх до певних проміжків часу та території.

Обираючи об'єкт вивчення, автор зосередив увагу на дослідженні формалізованих ознак почерків єврейських рукописів з метою вивчення можливості надійного датування документа за допомогою аналізу його графіки.

Для розв'язання проблем, що виникають у процесі вивчення почерку, необхідним є всебічне вивчення історії єврейської графіки та рукописної традиції, в тому числі й на території сучасної України. Враховуючи певні об'єктивні труднощі, що постають на цьому шляху, зокрема відсутність у бібліотеках України сучасної довідкової та спеціальної літератури з єврейської палеографії та кодикології, особливого значення набуває виокремлення формальних ознак письма, які забезпечили б надійну атрибуцію рукопису за характером графіки. Створення системи опису, що дозволила б дослідникам суміжних галузей орієнтуватися в матеріалі, значно розширило б сферу функціонування цих документів. Окремо слід сказати про необхідність підготовки наукових кадрів з цієї спеціалізації, в чому дана робота також може бути корисною.

Стан наукової розробки проблеми

Поняття “єврейська кодикологія” вперше було визначено у відомій монографії М. Бейт-Ар'є “Hebrew codicology. Tentative typology of technical practices employed in Hebrew dated medieval manuscripts”, що вийшла в Єрусалимі 1981 року. В іншій книжці (The making of the medieval hebrew book, Jerusalem, 1993) цей автор, узагальнюючи досвід описання та атрибуції єврейських рукописів, визначає такі типи почерку: ашкеназький, італійський, сефардський, візантійський, східний та єменський. Слід зазначити, що перші спроби класифікації почерків єврейських рукописів робилися ще в описових каталогах, таких, як каталог Нойбауера, де Россі тощо. Описання почерків у цих роботах було пов'язано з визначенням місця написання рукопису і не відігравало значної ролі в його атрибуції. Це пояснюється, насамперед, тим, що до вищезгаданих каталогів включалися переважно датовані рукописи. З розвитком єврейської палеографії та кодикології постає необхідність окреслення ознак конкретного почерку для полегшення атрибуції недатованих рукописів, особливо у випадках, коли це важко зробити за сукупністю інших ознак. У цій справі визначаються два підходи: перший полягає в укладанні планшетів з факсиміле датованих та локалізованих рукописів; другий _ у визначенні типологічних рис, притаманних конкретним почеркам, стилям і періодам.

Найповнішим за кількістю типів є, безперечно, зібрання С. Бірнбаума, що складається з 339 факсиміле та 188 алфавітних таблиць. Дослідник виділяє такі типи почерків: палестинський, негебітський, арамейське письмо в Єгипті, єврейсько-арамейське письмо, єгипетський, вавилонський, кавказький, китайський, індійський, єменський, західний (мається на увазі магрибський), сефардський, провансальсько-сефардський, італо-сефардський, грецько-сефардський, сирійсько-сефардський, єгипетсько-сефардський, грецький (зараз його зазвичай називають типом візантійської зони), кримчацько-грецький, італійський, французький та ашкеназький. Окремо вирізняється також караїмський тип, що розподіляється на південнокараїмський, грецько-караїмський, північнокараїмський та персько-караїмський підтипи. Набагато простішою виглядає класифікація почерків єврейських рукописів, запропонована M. Кано та Х. Магдалена. Тут розрізняється лише три основні регіональні макротипи почерків середньовічних єврейських рукописів - азійський, північноафриканський та європейський.

Дещо інший підхід застосовано К. Бернгаймером - окремо аналізується кожна літера, її форми наводяться в трьох функціональних різновидах за різними джерелами, увага приділяється також лігатурам - “алеф-ламед”, ”вав-нун”, “мем-айн” тощо.

Прикладом структурного аналізу окремих графем конкретного документа можна вважати “Кельнську кетубу”, де при палеографічному аналізі графіки враховуються такі показники, як послідовність та напрямок рухів, схематизація рухів, геометрія площини та контури кожного окремого штриха. Подібний підхід демонструє також М. Штайншнайдер.

Приклад системного підходу до вивчення графіки документа знаходимо у М. Кано та Х. Магдалена _ аналізу піддано такі характеристики:

-контур літери;

-геометрична форма площини, обмеженої крайніми точками літери;

-співвідношення горизонтальних і вертикальних розмірів цієї площини;

-співвідношення товщини штрихів;

-кутові співвідношення літери;

-висота основних штрихів літери;

-послідовність та напрямок рухів (ductus).

Кодикологичний аспект висвітлює М.Бейт-Ар'є, який наводить перелік джерел з таких об'єктів дослідження, як колофони, матеріали та знаряддя письма, засоби збереження порядку кодексу, лінування, характер пагінації, виправлення.

У книзі К.Сірат “Від письма до книги”, незважаючи на дещо популярний характер викладу, робиться спроба класифікації письма єврейських рукописів у тісному зв'язку з технологією їхнього виготовлення. Авторка наводить велику кількість зразків письма рукописів різного походження та аналізує характер графіки письмових знаків.

В огляді каталогів єврейських рукописів, складеному Р.Познером й І.Та-Шема, крім переліку найвідоміших описів єврейських рукописів, таких, як каталог зібрання Британського музею, колекції Фрідланда та бібліотеки Розенталя, робиться спроба систематизації рукописів за тематичними, бібліографічними та регіональними ознаками.

Е. Шрайвер намагається пов'язати аналіз і класифікацію письма єврейських рукописів з традицією їхнього опису та каталогізації. В його роботі зазначається, що класифікація почерків єврейських рукописів, запропонована С.Бірнбаумом, може бути покладена в основу після певного вдосконалення, привертається увага до термінологічних збігів та розбіжностей у визначенні почерку окремих єврейських рукописів. Так, простежено паралелі між європейськими та івритськими назвами окремих почерків. У зазначеній роботі подається огляд основних каталогів єврейських рукописів - від списку Й.Буксторфа до “єврейського палеографічного проекту”, що був ініційований К.Сірат та М.Бейт-Ар'є 1965 року і логічно розвинений інформаційною системою “SFAR-DATA”, яка діє в Національній та університетській бібліотеці Ізраїлю й містить описи 2561 датованих та 1311 недатованих єврейських рукописів, які тут зберігаються. Інформаційна система складається з приблизно 355 тисяч форм опису, що передбачають детальну характеристику датованих та недатованих єврейських рукописів.

Останнім часом і в Україні постала проблема опису й атрибуції рукописних документів із застосуванням сучасних комп'ютерних технологій. Питанням автоматизації та уніфікації цього процесу присвячено праці Л.А.Дубровіної, О.М.Гальченко, О.І.Іванової, І.А.Сергєєвої, С.П.Пруднікова, В.А.Ясулайтіса. Спеціальним проблемам опису кириличних рукописів за графічною інформацією присвячено дисертаційне дослідження Л.І.Гнатенко. Однак, майже всі вищеназвані роботи мають узагальнюючий характер, присвячені, здебільшого, східнослов'янським рукописам. Єврейські рукописи досліджувалися лише як об'єкт опису художнього оздоблення. Почеркознавчі аспекти атрибуції єврейських рукописів у цих роботах не розглядались.

Мета й завдання дослідження

Мета дослідження полягає у виявленні та систематизації формальних ознак письма єврейських рукописів для створення формалізованої моделі опису конкретних почерків, що уможливить датування та визначення місця написання рукопису навіть за невеликої кількості графічного матеріалу.

Конкретні завдання дослідження полягали в тому, щоб:

-проаналізувати праці істориків і палеографів, присвячені спеціальним описам особливостей єврейських почерків; на основі цього аналізу із застосуванням методик виділення типологічних рис почерків кириличних рукописів XV-XVII ст., виокремити основні типи єврейських почерків та встановити їхнє датування й локалізацію;

-визначити специфічні ознаки, що характеризують конкретний тип єврейського письма (квадратний, напівкурсив та курсив), характер з'єднань літер та окремих елементів у цих типах почерків, кореляцію частотності елементів і середньої швидкості письма;

-встановити характеристики почерку, що мають типологічне значення при графічному аналізі; виокремити еталонні типи графіки та дати детальну кількісну характеристику всіх елементів, з яких складаються зразки певного типу почерку;

-із застосуванням аналітичних методик, які використовуються в почеркознавчій експертизі письма, розробити систему формалізованих ознак почерків єврейських рукописів;

-на основі еталонних зразків, представлених у датованих та атрибутованих рукописах, розробити алгоритми атрибуції фрагментарних об'єктів, що перебувають в одному почерковому просторі;

-виділити формальні ознаки почерків єврейських рукописів, розробити уніфіковану систему надійного датування документа за його графікою.

-розробити систему зберігання інформації про почеркові варіанти кожного графічного знака з метою відтворення зовнішнього вигляду документа в текстовому форматі.

Об'єкт і предмет дослідження

Об'єктом дослідження є фрагменти єврейських рукописів з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. Предметом дослідження є особливості розвитку та становлення єврейських почерків і графем, окремих елементів типів письма, їхні атрибуція та датування.

Методи дослідження

При роботі над дисертацією автор використовує порівняльно-типологічний, історико-філологічний, конкретно-історичний методи, залучено також спеціальні методики статистичного та кодикографічного аналізу. Поєднання цих методів дозволило комплексно проаналізувати різні за часом і регіонами написання рукописні джерела.

Джерельною базою дослідження є архівні матеріали з фонду єврейських рукописів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, зібрання рукописів Національної та університетської бібліотеки Ізраїлю (Єрусалим, Ізраїль), опубліковані наукові та науково-практичні дослідження з питань кодикології та кодикографії, почеркознавства, науково-методичні розробки в галузі графічного аналізу письма.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в принципово новому підході до аналізу графіки рукописних документів. Традиція, що склалася в єврейській палеографії та кодикології, полягає у вивченні та порівнянні якісних характеристик почерку в цілому та окремих графем зокрема. В дисертації вивчається кількісний аспект проблеми із застосуванням методів статистичного аналізу. Робиться спроба визначити надійність оцінки приналежності документа до тієї чи іншої письмової традиції за кількісними характеристиками.

Наукова новизна визначається тим, що:

-детальний аналіз графіки єврейських рукописів здійснений із залученням матеріалів, що зберігаються в провідних бібліотеках світу, дозволив вперше визначити типи почерків єврейських рукописів за формалізованими кількісними ознаками;

-у дослідженні поєднано методики криміналістичної графічної експертизи письма з палеографічним аналізом рукописних документів;

-при розробці системи формалізованого опису графічного об'єкта, його формалізованої моделі, виділено ознаки почерку єврейських документів на основі дискретизації його окремих компонентів;

-на основі аналізу документів із зібрання єврейських рукописів Інституту рукопису НБУВ виділено еталонні зразки почерків типових для даного зібрання рукописів, якими є арабсько-єврейський, ашкеназький та караїмський курсиви і напівкурсиви;

-виділено три макротипи почерків єврейських рукописів доби середньовіччя та нового часу, які, в свою чергу, поділяються за написанням окремих літер та лігатур на шість типологічних різновидів, що дозволило розробити детальну характеристику окремих елементів цих різновидів письма;

-розроблено алгоритми кількісного й якісного аналізу характерних елементів єврейських почерків уможливлюють досить точну атрибуцію та датування фрагментарних документів за еталонними зразками.

Практичне значення дослідження полягає у створені системи кількісного визначення типу почерку, яка значно полегшує опис та атрибуцію документів єврейського походження. Широке практичне значення матиме видання альбомів та атласів зразків єврейських почерків, що дозволить на основі еталонних зразків атрибутувати фрагментарні документи. Результати дослідження можуть бути використані при створення єдиної бібліотечної системи баз даних на рукописні пам'ятки України, при створенні програми автоматизованого опису єврейських рукописів при науковій розробці теми “Документальна спадщина України”. Результати дослідження використовуються у практиці наукового опису фонду єврейських рукописів ІР НБУВ, при підготовці довідників за складом і змістом рукописних і книжкових фондів, у дослідженнях з питань книгознавства та документознавства, практичній каталогізаційній діяльності. Запропонована методика значно спрощує складання палеографічних таблиць та дозволяє зберігати інформацію про графіку рукопису в стислішому вигляді Отримані автором результати дозволять розробити та викладати спецкурси у вищих навчальних закладах.

Апробація роботи. Основні положення дисертації апробовано на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: “Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи”: Міжнар. наук. конф., Київ, 2-5 вересня 1995 р., “ІV Міжнародна конференція з питань дослідження та викладання юдаїки в країнах СНД і Балтії”: Москва, 5-8 лютого 1997 р., “Перша всеукраїнська науково-практична сходознавча конференція”: Київ, березень 1996 р., “XII міжнародний конгрес з юдаїки” Єрусалим, Ізраїль, 2-8 серпня 1997 р., “1000-ліття літописання і книжкової справи в Україні: Міжнар. наук. конф.”, Київ, 13-15 жовтня 1998 р., “Перші сходознавчі читання А. Кримського: Міжнар. наук. конф.”, Звенигородка, 27-31 травня 1997 р., “Другі сходознавчі читання А.Кримського: Міжнар. наук. конф.”, Київ-Звенигородка, 9-12 червня 1998 р., а також у п'яти публікаціях. Автор бере участь у розробці методичних рекомендацій для створення страхового фонду та опису єврейських документів у проекті Міністерства у справах науки та технологій України “Створення бази даних унікальних рукописних пам'яток України: страхове копіювання, публікація”. Автор постійно бере участь у наукових семінарах Інституту сходознавства імені А.Кримського НАН України. На основі дослідження розроблено два спецкурси, що викладаються на факультеті юдаїки Міжнародного Соломонового університету.

Структура дисертації

Робота загальним обсягом 146 с. складається з вступу (сс. 6-18), трьох розділів (сс. 19-147), висновків (сс. 148-150), предметного покажчика (сс. 151-152), списку літератури та архівних джерел, що містить 279 найменувань (сс. 153-167). Додаток (сс. 168-184) містить вісім таблиць та двадцять чотири ілюстрації. Перший розділ - “Роль аналізу письма в палеографії та кодикології”(сс. 19-54), другий розділ - “Почеркознавчі аспекти кодикологічного опису єврейських рукописів”(54-89), третій розділ - “Кількісні методи визначення параметрів почерку” (89-147). У роботі використані джерела українською, англійською, російською, гебрайською, німецькою, іспанською та італійською мовами.

У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, розкривається її актуальність, ступінь вивчення, визначаються мета й завдання дисертації, її наукова новизна та практичне значення.

Перший розділ “Роль аналізу письма в палеографії та кодикології” присвячено аналізу поняття почерку як відображення властивостей рукопису у вигляді сукупності певних ознак. Методика, яку ми взяли за основу при розробці формалізованого підходу до аналізу графіки єврейських рукописів, оперує, зокрема, такими визначеннями, як загальні та часткові ознаки письма. Перші стосуються графіки документа в цілому, другі _ характеризують окремі графеми, їхнє сполучення й елементи.

Серед загальних ознак найважливішими для визначення типу почерку, на наш погляд, є такі: ступінь і характер напрацьованості, розгін, нахил, зв'язність, натиск та амплітуда, загальна система напрямків рухів, зокрема їхня переважна форма, а також розставлення. Серед часткових ознак письма слід назвати характер виконання основних штрихів, овалів, напівовалів, надрядкових та підрядкових, з'єднувальних, попередніх і заключних, додаткових над- та підрядкових штрихів, особливості виконання письмових знаків та їхніх частин, особливості з'єднання знаків і співвідношення знаків та їхніх частин, відносна тяглість рухів при виконанні літер та їхніх елементів, складність та переважний напрямок рухів, а також ознаки, що характеризують просторову орієнтацію.

Ступінь і характер напрацьованості у даному випадку слід розуміти як рівень стандартизації знаків при письмі та величину відхилення від стандарту, що склався. Варто зауважити, що вивчення цих характеристик доцільно для аналізу різновидів, чий рівень стандартизації виконання знаків сягає певного ступеня, а саме: для квадратного та напівкурсива. Напрацьованість письма в курсивах є скоріше індивідуальною характеристикою почерку виконавця, хоча за наявності певної кількості графічного матеріалу, що належить різним виконавцям, можна визначити рівень розвитку письмової традиції в певних спільнотах і в певні періоди.

Загальна система напрямків рухів визначає напрямки, властиві даному типові письма.

Розгін стосується як окремих письмових знаків, так і слів в цілому та визначається співвідношенням висоти основних штрихів літер, що складаються не менш як із двох основних штрихів до відстані між ними.

Нахил визначається орієнтацією основних штрихів або вертикальної всі літери щодо лінії рядка. Визначальною ця ознака може бути для стандартизованих різновидів типів почерку, але, на наш погляд, лише в сукупності з іншими ознаками.

Зв'язність характеризується кількістю штрихів і знаків, що виконуються одним безперервним рухом і також має допоміжне значення для визначення типу письма в цілому. Щодо впливу зв'язності на характер виконання окремих літер, то його доцільніше розглядати в межах часткових ознак. Ця характеристика є найсуттєвішою для курсивів.

Натиск визначається товщиною основних штрихів і є важливим при визначенні знаряддя письма, що дозволяє датувати документ певним періодом та приналежністю до певної традиції.

Амплітуда розуміється як відстань на лінії письма, впродовж якої знаки виконуються без зміни точки опори. Ця характеристика може допомогти при визначенні допоміжних знарядь письма, хоча це вдається далеко не завжди.

До основних штрихів належать елементи, що виконуються переважно прямолінійними рухами. Розрізняють привідні (до себе), відвідні (від себе) та горизонтальні штрихи.

Овали та напівовали - це непрямолінійні штрихи відповідної форми. Розрізняють правокружні та лівокружні, великі та малі овали й напівовали.

Щодо відносної тяглості рухів при виконанні літер та їхніх елементів, надрядкових та підрядкових, з'єднувальних, попередніх і заключних, додаткових над- і підрядкових штрихів, треба зауважити, що їхній допоміжний характер зумовлює, з одного боку, необхідність розгляду цих елементів у сукупності з іншими, з другого доцільність вивчення кількісних параметрів використання цих елементів у документі в цілому. Зокрема, розрізняються над- та підрядкові штрихи у вигляді петель (великих і малих) та прямих штрихів.

Складність і переважний напрямок рухів визначаються кількома характеристиками, а саме переважним напрямком рухів при виконанні окремих літер, з'єднань та елементів, формою рухів, тяглістю рухів та її впливом на виконання і з'єднання елементів, формою рухів (на відміну від переважної форми рухів йдеться про спосіб виконання окремих літер та елементів), кількістю елементів, що утворюють письмовий знак, послідовністю рухів, ступенем безперервності.

Ознаки, що характеризують просторову орієнтацію, включають в себе розміщення точок початку та кінця руху, а також з'єднання та перетинання, вертикальну та горизонтальну орієнтацію рухів.

Підсумовуючи викладене, можна звести ознаки письма, важливі при визначенні типу почерку, в даному випадку єврейських рукописів, до таких типів параметрів:

- характер форми рухів;

- характер орієнтації рухів;

- характер виконання рухів.

Залежно від того, які ознаки, загальні чи часткові, підлягають аналізу, той чи інший параметр набуває конкретного змісту.

Аналіз почерку використовується в світовій палеографічній традиції, зокрема, атрибуції давньоруських рукописів. Формалізація ознак почерків не сягає такого рівня, як у криміналістиці, але можна виділити певні елементи (“щогли”, “хвости” та ін.), а також деякі стандартні характеристики, такі, як нахил, тяглість та ін.

Так, М. В. Щєпкіна, розглядаючи можливість ототожнення почерків давньоруських рукописів, звертає увагу на характер виконання окремих літер та їхніх елементів. При описанні принципів ототожнення та типізації почерків руських рукописів XVI - XVII Л. М. Костюхіна зазначає, що при аналізі письма недостатньо використовуються точні кількісні характеристики. На матеріалі Галицького Євангелія робиться спроба систематизації типових ознак чотирьох почерків, якими виконано даний рукопис. Звертає на себе увагу спроба ідентифікації переписувачів на підставі аналізу письма скорописних рукописів. Слід зазначити, що давньоруська рукописна традиція має багато спільного з єврейською з палеографічної та кодикологічної точок зору. Так, наприклад, устав, напівустав та скоропис можна привести у відповідність до квадратного, напівкурсиву та курсиву єврейських рукописів.

Другий розділ “Почеркознавчі аспекти кодикологічного опису єврейських рукописів” присвячений характеристиці типів почерків єврейських рукописів з палеографічної та кодикологічної точок зору.

При атрибуції єврейських рукописів, особливо східного походження, неабияку роль відіграє коректне визначення приналежності почерку, яким виконано рукопис, до тієї чи іншої школи письма.

Враховуючи те, що значну кількість єврейських рукописів, що зберігаються в ІР НБУВ, складають недатовані документи фрагментарного характеру невизначеного походження, великого значення набуває коректна ідентифікація та локалізація рукопису за графічними ознаками. Досвід формалізації ознак почерків єврейських рукописів свідчить, що доцільним є застосування аналітичних методик, які використовуються у графічній експертизі письма. Слід зазначити, що основним завданням останньої є визначення особи автора документа, тоді як кодикологічна та палеографічна ідентифікація має за мету, насамперед, просторову та часову локалізацію рукопису.

За функціональним призначенням традиційно виділяються три різновиди письма - квадратне, курсив та напівкурсив, або рабиністичне письмо.

Квадратне письмо є найстарішим різновидом і походить від арамейського письма, яке, в свою чергу, базується на фінікійському алфавіті XI-X ст. до н. е. Через поширеність арамейської мови за часів античності у східному та південно-східному Середземномор'ї арамейське письмо поступово витісняє давньоєврейське, що також походить від фінікійського. В еволюції єврейського письма виділяються три великих етапи: античний, середньовічний та сучасний. Перший етап починається з моменту відокремлення єврейського письма від арамейського та сягає II ст. н. е., другий етап - від II до XVII ст., а в деяких арабомовних документах до XVIII ст., третій - з XVIII ст. до сьогодення. Перший етап розподіляється на такі періоди: персо-птолемейський (V-III ст. до н. е.), асмонейський (150-30 рр. до н. е.), іродіанський (30 р. до н. е. - 70 р. н. е.) та пост-іродіанський (70 - 135 рр. н. е.). Фактично, починаючи з VI ст. до н. е., єврейське письмо набуває “квадратної” форми.

Для квадратних почерків характерним є високий ступінь стандартизації елементів. В окремих типах квадратного письма змінюється фактично дуже невелика кількість характеристик почерку, таких як, наприклад, тяглість рухів, нахил, в тому, що стосується спеціальних ознак почерку, а також розгін та розставлення, в тому, що стосується його загальних ознак.

Курсивна традиція виникає в пізньоасмонейський період, продовжується в іроданський та постіродіанський та існує в подальші часи, курсиви, на відміну від напівквадратного та напівкурсивів, застосовуються для приватного листування, службових записів. Перші курсивні написи датуються другим єврейським повстанням 132-135 рр. н. е.

Напівкурсивний різновид письма з'явився у зв'язку з необхідністю відокремлення основного тексту від коментарю, його виникнення пов'язане, не в останню чергу, з рабиністично-караїмською полемікою. Напівкурсив виникає у X-XII ст. і являє собою побіжний варіант квадратного письма і через це часто наближається до курсиву. Розрізняються також різновиди письма, що є перехідними між квадратним та напівкурсивом які називають напівквадратним або квадратним рабиністичним письмом, а також між напівкурсивом та курсивом, які називають рабиністичним курсивом. У зв'язку з розповсюдженням арамейської мови як мови адміністрації політичних утворень, до яких входила територія Іудеї, і поступовим витісненням нею гебрайської мови арамейське письмо замінило палеоєврейське, яке походить безпосередньо від фінікійського. Арамейському письму тієї епохи була притаманна відносна легкість виконання знаків та регулярність форм. Незважаючи на те, що до ІІ ст. до н. е. арамейське письмо не використовувалося для створення єврейських документів, розвиток квадратної та курсивної форм письма єврейських рукописів був зумовлений процесами, що відбувалися в арамейській писемності. В подальшому це письмо, що на той час набуло своєї характерної квадратної форми, невід'ємно пов'язане з історією єврейського та іудейського літописання, воно отримало назву єврейського квадратного письма. Як відзначалося, квадратний шрифт мало змінювався з часом та мало залежав від локалізації рукопису, що ускладнює визначення типологічних рис, притаманних варіантам квадратного почерку. Для квадратного типу характерною є сталість форми, що зберігається впродовж багатьох сторіч. Це стосується зокрема таких типів письма як ашкеназький. З іншого боку, найбільш побіжним та зміннім типом є курсивне письмо, що зазнало великих змін упродовж свого розвитку і має багато варіантів залежно від місця написання рукопису. Напівкурсив, або рабиністичне письмо, з почеркознавчої точки зору являє собою проміжний етап між квадратним письмом та курсивом.

Окрему специфічну частину фонду єврейських рукописів НБУВ становлять арабомовні єврейські матеріали, виконані єврейською графікою. Цілком природно, що почерки арабсько-єврейських рукописів залежали від того, до якої спільноти належав переписувач. Найпоширенішими серед почерків вищезгаданих рукописів є східний, єменський та сефардський типи, представлені курсивами та напівкурсивами. Квадратне письмо в арабомовних єврейських рукописах використовувалося рідко, переважно для виділення назв розділів та подекуди в текстах літургійного характеру, що витікає зі сфери функціонування цього типу письма.

При археографічному описі для ефективного використання інформаційної суті рукописної пам'ятки, поглибленого її аналізу, необхідно володіти інформацією, що є у фондах різних установ, пов'язаних із зберіганням та використанням документів, в тому числі й в інших країнах. Дедалі виникає потреба в інформації про те, де зберігаються документи, близькі за часом до досліджуваної пам'ятки за історичною епохою, інформацією, особливо - матеріали, що пов'язані із об'єктом дослідження, розкривають або доповнюють його зміст. Для єврейських рукописів інформація про почерк, яким їх виконано, має велике значення і заслуговує на внесення до інформаційних систем, що створюються.

Особливо актуально це для документів, що мають фрагментарний характер і становлять, як вже зазначалося, більшу частину зібрання. Аналогічні рукописні матеріали та документи зберігаються у багатьох країнах світу. Тому й виникла реальна потреба у розробці універсальної інформаційної бази, яка б інтегрувала максимально насичену інформацію про пам'ятки єврейської культури України, їхнє побутування, дослідження, публікації. Така система вимагає довгострокової роботи фахівців різних галузей і, сподіваємось, з часом буде створена.

У третьому розділі “Кількісні методи визначення параметрів почерку” наводяться основні принципи кількісної характеристики елементів почерку

Застосовано методику порівняльного аналізу кількісних характеристик почерку. Для створення еталонного зразка необхідно вивчення якомога більшої кількості надійно датованих рукописів з метою визначення основних типологічних кількісних характеристик. За тією ж методикою необхідно проаналізувати графіку документа, що вивчається. На підставі порівняння кількісних показників можна зробити висновок про співвідношення почерку досліджуваного документа до еталонного з урахуванням статистичних даних.

При визначенні числових співвідношень літер для виокремлення еталонного стандарту вважаємо за доцільне звернути увагу на такі показники:

Напрямок рухів. Під цією характеристикою розуміється просторова орієнтація напрямків рухів при виконанні окремих елементів літер, що відтворюється у вигляді відносних координат точок початку та кінця руху та його спрямованості щодо напрямку письма. Для елементів другої групи доцільно також зазначити координату екстремуму із зазначенням кута при середній точці. При цьому одиницею виміру може служити для вертикальних показників - висота надрядкової частини літери без додаткових штрихів, для горизонтальних - її ширина. У разі необхідності можна позначити зсув одних елементів літери щодо інших, поданий в аналогічних одиницях виміру.

Якість рухів. До цієї групи належать такі характеристики, як натиск та, у випадку проведення дисперсного аналізу, площина зміни літери та її співвідношення з площиною геометричного простору літери.

Загальні ознаки почерку. В цій групі параметрів доцільно визначити такі статистичні показники, як: переважний напрямок та переважна форма літер.

На основі зазначених параметрів можна скласти загальну характеристику почерку та окремих його елементів.

Для почерку, що підлягає аналізу, необхідно скласти таблицю основних накреслень літер та окремих елементів з зазначенням просторових та якісних характеристик, можна також навести пересічні величини для кожного з варіантів окремої літери, що зустрічаються в документі.

Для порівняльного аналізу конкретного почерку з типовим еталоном необхідно визначити критерії оцінки збігів або розбіжностей основних числових показників. На даному етапі розробки проблеми вважаємо за доцільне прийняти оціночні параметри, що використовуються в графічній експертизі письма. Для унаочнення отриманих результатів доцільно скласти графік збігів та розбіжностей, на якому буде відтворено кількісні характеристики для кожної окремої літери.

Окремий випадок становлять рукописи, виконані переписувачами-іммігрантами, які намагалися виконувати рукописи почерком спільноти нового місця перебування, але не позбавилися навичок, притаманних “рідному” письму. Тут доцільно застосувати методику аналізу письма навмисно зміненим почерком. Для загальних характеристик почерків, що вивчаються можна також скласти діаграму збігів та розбіжностей за кожним окремим з наступних параметрів: зниження координації прямолінійних рухів; зниження координації криволінійних рухів; нерівномірний темп виконання; нерівна форма рухів; кругла форма рухів (переважна або в групі літер); неодноразове переважання кутових з'єднань; змішаний або правокружний напрямок руху (той, що переважає, або в групі літер); різко незвичайна побудова літер, в тому числі наявність літер друкованої форми; уривчасте виконання літер (переважне та в окремих словах); переривчасте виконання елементів літер (те, що переважає, та частин елементів літер); велика довжина рухів по вертикалі (велика висота); збільшення довжини рухів при виконанні окремих літер в цілому та при виконанні елементів в окремих літерах; натиск сильний та більш ніж сильний; горизонтальна нерівність при виконанні літер та їхніх елементів; ускладнення рухів при виконанні над- і підрядкових елементів літер; збільшення кількості рухів.

Отже, загальними рисами, що відрізняють письмо зміненим почерком від звичайного, будуть: зниження координації рухів, нерівномірний темп письма, велика довжина рухів і великий натиск. Статистичний аналіз даних, отриманих внаслідок експериментів свідчить, що інформативність при оцінці ймовірності письма зміненим почерком залежить від двох факторів, а саме: від складності літери та її частотності. Чим складнішою є літера та чим частіше вона зустрічається, тим більше інформації вона несе.

За складністю можна виділити такі групи літер:

- прості - “йод”, “вав”, “зайн”, “каф”, “нун”, “самех”, “рейш”;

-середньої складності- “бет”, “гімел”, “далет”, “гей”, “хет”, “тет”, “айн”, “цаді”, “куф”, “тав”;

- складні - “алеф”, “ламед”, “мем”, “пей”, “шин”, лігатури.

Для автоматизації етапів почеркознавчого дослідження необхідно створити систему алгоритмів формалізованої ідентифікації почерку. При створення диференційно-ідентифікаційного алгоритму, що дозволив би використати обчислювальну техніку при ідентифікації почерків, необхідно визначити такі основні поняття:

Однотипні графічні об'єкти. Вони являють собою графічні об'єкти, які можна співставити: ними можуть бути різні накреслення однієї літери, одного слова або підпису, виконані різними почерками.

Метризація - конкретний спосіб переводу графічного об'єкта у послідовність чисел, яку називають почерковим варіантом. Це можна здійснити за допомогою описання властивостей характерних точок, які розміщуються між ними на лінії, що утворює графічний об'єкт. Координати цих точок та ліній, що з'єднують їх, утворюючи числовий ряд, характеризують той чи інший почерковий варіант.

Метризація здійснюється за допомогою кількісних параметрів, до яких належать, серед загальних ознак почерку, такі, як розгін, переважний напрямок рухів, переважний натиск, пересічна висота однотипних об'єктів. Серед спеціальних ознак визначальними при метризації є напрямок рухів, координати точок початку та кінця руху, точок екстремумів та кутові співвідношення між ними, натиск, характер з'єднання елементів, кількість формантів, що утворюють елемент та кількість елементів окремого письмового знака. Основним критерієм у визначенні точок розділення формантів повинні бути співвідношення між напрямком та швидкістю рухів.

Почерковий простір - це сукупність різноманітних почеркових варіантів, що відповідають можливим графічним об'єктам фіксованої розмірності. Зокрема, всі однотипні почеркові варіанти лежать в одному почерковому просторі.

Тренувальна послідовність - кінцева сукупність графічних об'єктів, які можна надійно атрибутувати за типом почерку. В даному випадку роль тренувальної послідовності виконують атрибутовані єврейські рукописи, що зберігаються в різних фондах.

Послідовність для розпізнання - кінцева сукупність графічних об'єктів, виконаних невідомим переписувачем, почерк або особу якого треба ідентифікувати.

Порівняльний аналіз почерків можна розділити на два завдання: диференціація близьких почерків і ідентифікація почерку. В почеркознавчій експертизі використовуються алгоритми прийняття рішень, що забезпечують надійне формалізоване відокремлення одних типів почеркових об'єктів від інших.

При визначенні еталонного зразка необхідно дати детальну кількісну характеристику всіх елементів, з яких складається даний тип почерку, для подальшого їх порівняння з фактичними показниками почерку рукопису, який підлягає атрибуції.

Таким чином, атрибуція рукопису за допомогою запропонованої методики складатиметься з двох етапів: визначення еталонного зразка для даного типу почерку та порівняльний аналіз кількісних характеристик еталонного почерку з почерком рукопису, що підлягає атрибуції.

Ступінь надійності результатів визначатиметься кількістю проаналізованих зразків почерку. Цілком очевидно, що зберігання великої кількості графічної інформації потребує залучення додаткових ресурсів. Створення на основі запропонованої методики почеркознавчої бази даних, що містить кількісні характеристики графіки, якою виконано рукопис, дозволило б значно полегшити процес атрибуції рукописних документів та зменшити ймовірність помилки при датуванні та локалізації рукопису, зробити більш мотивованими висновки щодо особи переписувача при наявності достатньої кількості графічного матеріалу.

Єврейські рукописи, що зберігаються у фондах НБУВ, представлені практично всіма основними типами почерків. Найскладнішими з точки зору атрибуції, є, безперечно, фрагменти рукописів східного походження, що виконані як гебрайською, так і арабською мовами. Почерк більшості з них за допомогою наведеної методики можна віднести до близькосхідного типу XV-XVII ст. з перевагою типологічних рис, притаманних почеркам лівансько-сирійсько-палестинських рукописів та документів каїрської генізи. Досить великий масив становлять караїмські рукописи, почерк яких дуже незначно змінювався впродовж часу, через що їхнє датування за почерком становить більшу проблему, ніж у випадку з рукописами рабиністичного походження, хоча варто зазначити, що почерки, якими виконано рукописи піденнокараїмського походження мають достатньо сталих рис, що дозволяють відрізнити їх від караїмських рукописів Криму, хоча типологічно всі караїмські почерки походять від близькосхідного напівкурсиву XII ст.

Висновки

Почерки єврейських рукописів доби середньовіччя та нового часу утворюють три макротипи, а саме: азійський, сефардський та ашкеназький, які, в свою чергу, мають шість типологічних різновидів, а саме: східний, єменський, візантійський, італійський, сефардський та ашкеназький.

Єврейське письмо, що походить від арамейського, має три функціональні різновиди: квадратний, курсив та напівкурсив. Останній виокремлюється, починаючи з Х ст., коли була створена велика кількість коментаторських текстів до Святого письма (Старого Заповіту) як рабиністами, так і караїмами. Напівкурсиви мають специфічні типологічні ознаки, за якими часто можна виділити напівкурсиви рабиністичних та караїмських авторів однієї доби. Крім цього напівкурсиви і курсиви несуть інформацію про місце та час створення документа, значно більшу, ніж квадратне письмо.

Атрибуцію рукописів, особливо фрагментарного характеру, часто можна здійснити лише шляхом аналізу почерку, яким їх виконано. При цьому аналізові підлягають як загальні, так і спеціальні ознаки почерку. До характеристик, що мають типологічне значення при графічному аналізі належать: розгін, розставлення, переважний напрямок рухів, переважна довжина рухів, напрямок та довжина рухів при виконанні окремих елементів та літер у цілому, співвідношення їхньої довжини, характер з'єднань та кутові співвідношення.

При аналізі графіки доцільно використовувати елементи методик, що застосовуються при графічній експертизі письма, в тій його частині, де йдеться про визначення типу почерку. В цьому випадку процес ідентифікації почерку розподіляється на два етапи: визначення еталонного типу графіки та співвідношення його метричних характеристик з характеристиками почерку рукопису, що вивчається. При цьому аналізові підлягають об'єкти, що лежать в одному почерковому просторі, а визначення еталона здійснюватиметься за допомогою аналізу однотипних почеркових об'єктів тренувальної послідовності, джерелом для формування якої, на нашу думку, повинні бути датовані й атрибутовані рукописи, що виконані почерком одного типу та різновиду.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Хамрай О. О. Арабсько-єврейські рукописи: почеркознавчий аспект // Сходознавство. - 1998. - № 2. - С.19 - 25.

Хамрай О. О. Атрибуція єврейських рукописів: почеркознавчий аспект // Матеріали Першої всеукр. наук.-практ. сходознавчої конф. - К., 1998. - С. 115 - 123.

Хамрай О. О. До питання формалізації типів почерку єврейських рукописів // Східний світ. - 1995/96. - № 2/1. - С.126 - 132.

Хамрай О. О. Караїмські рукописи у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського // Сходознавство. - 1998. - № 3/4. - С. 112 - 118.

Хамрай А.А. Прагматические аспекты формализованного подхода к анализу графики еврейских рукописей // Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи: Матеріали міжнар. наук. конф., Київ, 2-5 вересня 1995 р. - К., 1996. - С. 82 - 86.

єврейський рукопис кадикологія палеографія

анотації

Хамрай О. О. Застосування формалізованого аналізу почерків при описі єврейських рукописів (доба середньовіччя - XVIII ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.13 - Мови народів Азії і Африки, аборигенів Америки та Австралії - Інститут Сходознавства ім. А. Кримського НАН України, Київ, 1998.

Дана робота являє собою узагальнення досвіду використання формалізованого аналізу почерків єврейських рукописів при атрибуції рукописних матеріалів єврейського походження. Дослідник аналізує світові надбання в галузі єврейської палеографії та кодикології, простежує типологічні зв'язки почерків єврейських рукописів починаючи з античних часів до сьогодення.

Особливу увагу дисертант зосереджує на вивченні почерків єврейських рукописів починаючи з доби середньовіччя до XVIII ст. Саме в цей період виникає велике розмаїття варіантів почерків. Автор простежує основні типологічні риси кожного з шести типів почерків єврейських рукописів (ашкеназького, сефардського, візантійського, італійського, східного та єменського) в трьох їхніх функціональних різновидах (квадратному, напівкурсиві та курсиві).

Досвід, накопичений в галузі західноєвропейської - насамперед візантійської - та кириличної палеографії та кодикології, може бути застосований при атрибуції рукописних матеріалів єврейського походження, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Урахування цього досвіду разом з сучасними досягненнями в галузі єврейської кодикології дозволяє створити методику атрибуції цих матеріалів, яка дала б змогу надійно їх датувати в межах певного періоду та визначити їхню приналежність до конкретної рукописної традиції, навіть якщо йдеться про недатовані рукописні фрагменти. Виходячи з того, що такі матеріали становлять більшість вищезгаданого зібрання, аналіз графічної інформації набуває особливого значення. На думку дослідника, при цьому аналізі доцільно застосувати принципи графічної експертизи.

Вивчення типологічних рис вищезгаданих почерків дає змогу скласти перелік формалізованих ознак, притаманних кожному почерку, що дозволяє з високим ступенем надійності визначати приналежність почерку рукопису до тієї чи іншої традиції та доби. Складені дослідником таблиці еталонних числових характеристик почерків дозволяють, із застосуванням сучасних інформаційних технологій, скласти базу даних почерків єврейських рукописів, яка може значно полегшити процес атрибуції рукописних фрагментів за допомогою аналізу їхньої графіки.

Ключові слова: гебрайська писемність, палеографія, кодикологія, еврейська рукописна традиція.

Хамрай А. А. Использование формализованного анализа почерков при описании еврейских рукописей (период средневековья - XVIII в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 - Языки народов Азии и Африки, аборигенов Америки и Австралии - Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины, Киев, 1998.

Данная работа представляет собой обобщение опыта использования формализованного анализа еврейских рукописей при атрибуции рукописных материалов еврейского происхождения. Исследователь анализирует мировые достижения в области еврейской палеографии и кодикологии, прослеживает типологические связи почерков еврейских рукописей, начиная со времен античности до сегодняшнего дня.

Особое внимание исследователь сосредотачивает на изучении почерков еврейских рукописей начиная с периода средневековья до XVIII в. Именно в этот период возникает большое разнообразие вариантов почерка. Автор прослеживает основные типологические черты каждого из шести типов почерков еврейских рукописей (ашкеназского, сефардского, византийского, итальянского, восточного и йеменского) во всех трех их функциональных разновидностях (квадратной, полукурсиве и курсиве).

Опыт, накопленный в области изучения западноевропейских - в первую очередь византийских - и кириллических рукописей, может быть применен при атрибуции рукописных материалов еврейского происхождения, которые хранятся в фондах Национальной библиотеки Украины им. В. И. Вернадского. Использование этого опыта, а также современных достижений в области еврейской кодикологии позволяет создать методику атрибуции этих материалов, которая способствовала бы определению их принадлежности к той или иной рукописной традиции, и, следовательно, значительно облегчила бы их атрибуцию, даже когда речь идет о недатированных рукописных фрагментах. Исходя из того, что такие материалы составляют большинство вышеупомянутого собрания, анализ графической информации приобретает особое значение. По мнению исследователя, при таком анализе целесообразно применять принципы графической экспертизы.

Изучение типологических черт вышеуказанных почерков дало возможность составить перечень формализованных признаков, характерных для каждого почерка, что позволяет с большой степенью надежности определять принадлежность почерка рукописи к той или иной традиции или периоду.

В отличие от существующих методик палеографической и кодикологической идентификации рукописных документов, предлагаемый диссертантом подход основывается на числовом анализе формализованных характеристик графических знаков, нашедшем широкое применение в судебно-медицинской экспертизе письма. В работе отмечается, что понятийный аппарат и методы анализа, разработанные для решения решения задачи идентификации исполнителя рукописи по почерку вполне применимы для определения типологических черт почерка изучаемой рукописи. При этом задача идентификации исполнителя рукописи также может ставиться при наличии достаточного количества почерковой информации, в данном случае, при атрибутированных рукописей известного исполнителя.

Если при определении принадлежности почерка рукописи к тому или иному типу традиционные методики дают достаточно высокую степень надежности, то при анализе графики рукописей, выполненных писцами-иммигрантами, на первый план выступают особенности, характерные для письма намерено измененным почерком. В силу миграции еврейского населения количество подобных рукописей достаточно велико, в этом случае только изучение количественных характеристик элементов почерка может обеспечить приемлемую степень надежности результата.

Составленные исследователем таблицы эталонных числовых характеристик почерков позволяют, с применением современных информационных технологий, создать базу данных, которая значительно бы облегчила и ускорила атрибуцию рукописных фрагментов при помощи анализа их графики. Методики числового и графического анализа почерка рукописного документа, использованные диссертантом для анализа почерков еврейских рукописей, позволяют выделить надежные критерии определения принадлежности почерка к конкретному типу, а также сгруппировать типологически различные варианты внутри одного почерка, основываясь на характерных различиях, определяемых, как правило, количественными характеристиками, что затрудняет использование традиционных методов. Определение количественных характеристик графики конкретного документа и их сопоставительный анализ с учетом результатов, полученных в ходе исследования, позволит, по мнению диссертанта, повысить надежность датировки еврейских рукописей и предоставит исследователям ценную информацию не только о месте и времени создания документа, но и о принадлежности его к той или иной рукописной традиции.

...