Офіційно-діловий стиль мовлення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Офіційно-діловий стиль сучасної української мови певний час розвивався тільки як епістолярій приватного характеру, оскільки український народ не мав своєї державності і українська мова в царській Росії офіційною владою взагалі не визнавалась як мова, а вважалася наріччям російської. Проте інтенсивний розвиток художнього стилю, кодифікація норм літературної мови заклали добре підґрунтя для розвитку офіційно-ділового стилю, як тільки з'явилися для цього належні умови - утворення Української Народної Республіки. На жаль, законодавча, дипломатична, адміністративно-управлінська мовна спадщина того періоду (1918-1920 рр.) з відомих політичних причин мало досліджена. Офіційно-ділове життя української мови в УРСР всіляко обмежувалося, допускалося тільки для вигляду, проте ті мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структури, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офіційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

Мета роботи: дати характеристику підстилям та жанрам офіційно-ділового стилю

Завдання: дати загальну характеристику та висвітлити проблеми офіційно-ділового стилю; а також його підстилів - законодавчого, дипломатичного, адміністративно-канцелярського.

При роботі була використана наступна література: підручники Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. «Стилістика української мови», Пономарів О.Д. «Стилістика сучасної української мови», Ботвина Н.В. «Офіційно-діловий та науковий стилі української мови» та інші.



1. Офіційно-діловий стиль

діловий документ офіційний

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови - це офіційне спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення - регулювання ділових відносин мовців у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: регулювально-імперативний характер, документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність (тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль мас свою офіційно-ділову лексику, але вона не є особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Основні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних елементів широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред'явник, пред'явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода, розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація, кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов'язковим є чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних висловів (тому в діловому спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

1.1 Підстилі та жанри офіційно-ділового мовлення

Офіційно-діловий стиль мови має такі підстилі (та їх жанри):

1) законодавчий (закони, укази, статути, постанови);

2) дипломатичний (міжнародні угоди - конвенції, повідомлення - комюніке, звернення - ноти, протоколи);

3) адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

Законодавчий підстильскладають документи, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов'язкові правові норми: декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і насичена юридичною термінологією, ускладненими синтаксичними конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на таку законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, контакти Української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними формулами дипломатичної ввічливості.

До дипломатичних належать:

- організаційно-регулюючі документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри);

- організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота, міжнародна заява);

-інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративн-управлінський підстиль, як кровоносна система, забезпечує зв'язок усього управлінсько-виконавчого апарату держави міжйого внутрішніми підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів активно доходить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль, особливо нині, коли Україна стає правовою державою.

Серед адміністративно-управлінської документації виділяють:

- розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, розпорядження);

- організаційну (договір, інструкція, статут, штатний розпис, тарифікація);

-інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план, характеристика, інформація, довідка).

За строком зберігання визначають короткотермінові (до 10 років) і тривалого часу зберігання (понад 10 років) документи.

За секретністю чи відсутністю її документи бувають: секретними, для службового користування і звичайними.

За надходженням документи називають зовнішніми або внутрішніми (ті, що складаються в організації).

Документи, що стосуються особи, є її особистими, а ті, що стосуються роботи, - службовими.

Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення громадянам, установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого життя.

Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів, проте він має і усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян тощо).

До специфічних рис офіційно-ділового стилю відносять імперативність, розпорядність, регламентованість, непроникність. Це означає, що зміст документів є обов'язковим до виконання для тих, кому вони адресуються, у певних межах і регламентах; самі документи чітко відокремлені від інших текстів і непроникні для їх елементів.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність, однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науковому стилі ці риси служать об'єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність.

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опозицій і за сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіційно-діловому стилі - повідомлення і волевиявлення, у художньому - образне відтворення дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в офіційно-діловому стилі - однозначний термінологічний лексикон, стійкі словосполучення, у художньому - полісемія, синонімія, експресивний синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед офіційно-діловим.

На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого мовлення, чого не було, наприклад, у конфесійному стилі.

В часи, коли український народ був позбавлений державності і не мав своїх владних структур, ділове письменство зберігалося в історичних пам'ятках попередніх періодів, продовжувало виробляти свої засоби в надрах інших стилів, зокрема в художньому стилі, публіцистиці, епістоляріях української еліти.

З розвитком документалістики й законодавства документалізуються і мовні засоби, термінологізується лексика, усталюються словосполучення і закріплюються як маркери офіційно-ділового стилю.

1.2 Специфічні мовні ознаки офіційно-ділового стилю

Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, лота, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), терміни з різних галузей науки, виробництва, громадського життя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії владних структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання.

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і процеси передаються опредмечено, через віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис, розподіл).

До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести відіменні похідні прийменники: відповідно до, у відповідь на, на виконання, у зв'язку з, на заміну, у разі.

Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів (наказ, постанова) зумовив високу частотність інфінітивів (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що пояснюються потребою стисло викласти зміст.

Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація фактів, явищ без якісної оцінки їх.

Ті прикметники, що вживаються в офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця, споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.

На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.

Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових, що пояснюється імперативним характером документів, а також номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття рахунка; Опис бланків суворої звітності.

Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандартність мовного оформлення документів, яка відображає типові і часто повторювані ситуації і змісти у сфері ділових стосунків. Вона сприяє економії місця і часу під час оформлення, а також при обробці документів і адекватному сприйманню та розумінню їх, підвищує інформативність документів.

Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичного будовою нагадують словосполучення чи моделі речень: вид на проживання, вірча грамота, грошова компенсація, запис актів громадянського стану, засоби до існування, одноразова допомога, особа без певного місця проживання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності, бути на утриманні, вести облік, вступити в права, входити до компетенції, діяти на засадах, довести до відома, залишитись у силі, набрати чинності, падати послуги, накласти стягнення, оскаржити стягнення, поновити на посаді, притягти до відповідальності, обов'язковим для виконання, на виконання розпорядження, на вимогу керівництва, незалежно від форм власності, у відповідь на ваш лист, договірні сторони погоджуються з тим, що передбачено нижче; з правилами ознайомлений і зобов'язуюсь викопувати, визнати такими, що втратили чинність.

Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони нерозчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення, ніби перебувають на межі між фразеологією і синтаксисом. За граматичними ознаками вони - словосполучення, за вживаністю - фраземи, які не можна модифікувати (особа похилого віку; контроль за виконанням даного рішення; покласти на…; табель про ранги, притягнення до відповідальності).



2. Документ в офіційно-діловому стилі

Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є документи. Вони класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів - законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

Слово документ (від лат. dokumentum - повчальний приклад, взірець, доказ) у сучасній мові має такі значення:

1) діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь;

2) письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу;

3) письмовий твір, грамота і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе.

За формою донесення до адресатів виділяють документи, що повинні мати письмове підкріплення (квитанції, накладні, відомості, довідки, кошториси, фінансові звіти тощо), в яких переважає цифрова інформація і які мають призначення доказовості.

Тексти інших жанрів також фіксуються на письмі, але насамперед розраховані на усне оголошення по радіо і телебаченню, на зборах, прес-конференціях, зустрічах, проголошення на судових засіданнях. Це укази, постанови, акти, декларації, рішення, ухвали, оголошення, заяви, звернення офіційних осіб і партій, протести, угоди, договори, галузеві команди (спортивні, пілотні, морські, військові, будівельні) тощо.

За призначенням документи поділяються на директивні, що є орієнтиром для діяльності тим, кому адресуються, і нормативні, що містять правила діяльності і поведінки осіб чи колективу.

За рівнем стандартизації виділяють:

1. Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обов'язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, авто біографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформація, офіційний лист тощо).

2. Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, анкета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких документах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і ділового стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (конституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інформативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсумовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

До вже названих ознак офіційно-ділового стилю слід додати безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом документа. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб'єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не почуттів, а волевиявлення й логіки змісту (Висока сторона уповноважена заявити, вирок остаточний і оскарженню не підлягає)

Документування - регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Відповідно до цього документ класифікується:

за найменуванням (заява, лист, телеграма, довідка);

за походженням (службові, особисті);

за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні);

за призначенням (щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні);

за напрямом (вхідні, вихідні);

за формою (стандартні, індивідуальні);

за терміном виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові);

за ступенем гласності (для загального користування, службові, таємні);

за стадіями створення (оригінал, дублікат);

за складністю (прості, складні);

за терміном зберігання (тимчасового до 10 р., тривалого понад 10 р., постійного зберігання);

за технікою відтворення (рукописні, відтворені механічним способом);

за носієм інформації (на папері, диску, фотоплівці, перфострічці, дискеті).

Кожен документ складається з з окремих елементів - реквізитів. Розрізняють постійні а змінні реквізити. Постійні - друкуються під час виготовлення бланків, змінні - фіксуються на бланку в процесі заповнення.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містить постійну інформацію, називається бланком. Є два види бланків: а) для листів, б) для інших документів.

Текст - головний елемент документа. Він повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.

Документ має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, містити конкретні й реальні пропозиції і вказівки.

Обовязковим є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв'язаність викладу, структурна організація, завершеність.

Прикладами документів в офіційно-діловому стилі можуть бути автобіографія, характеристика, заява.

Автобіографія - це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала автобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім'я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2. Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, заохочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім'ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

Характеристика - це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або

навчання. Готує її керівник структурного підрозділу (у школі - класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика подається при вступі до навчальних закладів, висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.

Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.

3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.

4. Рік народження (за необхідності - національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст.

6. Дата укладання характеристики.

7. Підпис керівника установи (другим може бути підпис керівника структурного підрозділу, інших посадових осіб).

8. Печатка установи.

Текст характеристики містить, як правило, такі дані:

- короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика;

- відомості про трудову (навчальну) діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про навчання);

- оцінка ділових і моральних якостей особи, ставлення до колег, риси характеру, відомості про стягнення, заохочення, нагороди;

- висновки про особу, на яку складається характеристика;

- місце, куди подається характеристика.

Заява - це офіційний документ що містить повідомлення в письмовій формі. Заява містить найчастіше пропозиції, скарги або прохання якої-небудь людини, адресовані або організації, або посадовій особі.

Під час складання заяви дотримуйтеся таких правил.

Праворуч, на останній третині рядка, відзначається адресат - назва організації чи установи, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, до якої звертаються.

У цьому ж місці вміщуються відомості про те, хто подає заяву

(послідовно дотримуючись форми родового відмінка, привід «від» не вживається).

Текст заяви (виклад прохання, скарги, пропозиції тощо) пишеться з абзацу.

Заява може вміщати і доповнення (перелік документів, які додаються до заяви).

Реквізити заяви:

1. Найменування адресата, якому направляється заява (назва організації, прізвище та ініціали людини, якій адресована заява).

2. Фамілія, ім'я, по-батькові, посада або адреса автора заяви

3. Найменування документа

4. Точний виклад повідомлення

5. Опис документів які додаються до заяви.

6. Дата, підпис.

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява-зобов'язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунка, про притягнення до відповідальності тощо.

У заяві використовується, як правило, офіційно-ділова лексика, в деяких заявах допускається вживання публіцистичної лексики (наприклад, заява про прийом до партії).



3. Проблеми офіційно-ділового тексту

Важливі комунікативні якості писемного ділового мовлення зосереджені в головному елементі документа, тобто одиниці писемного мовлення - тексті. Мовознавці називають його основною підвалиною будь-якого документа.

На думку Г. Антипова, О. Донських, Ю. Сорокіна визначальна функція тексту - бути засобом соціальної комунікації в усіх сферах суспільного життя. Від умілого, грамотного, логічно послідовного викладу матеріалу залежить культура писемного ділового мовлення.

Саме текст і фактична реалізація його - це та проблема вироблення культури письма, розв'язання якої передбачає знання законів логічної й лексичної сполучуваності слів, уміння користуватися словесними формулами, розрізняти стильові особливості текстів, добирати до них відповідний мовний матеріал.

Текст як основний елемент писемного мовлення має такі комунікативні якості: стислість, послідовність викладу матеріалу, лаконічність, смислова точність, логічність, об'єктивність, простота, виразність мови і стилю, влучність думки тощо. Вони знаходять своє вираження в мовних конструкціях і словесних формулах текстів різного рівня стандартизації (звітах, ділових листах, актах, договорах, наказах), у логічних елементах (вступі, доказах, висновках).

Проте є чинники, ігнорування яких утруднює досягнення позитивного результату: надто велика кількість комунікативних якостей текстів, які взаємно доповнюють одна одну, їх важко відмежувати, нелегко провести чіткі грані між ними. З огляду на це методисти порушують питання про необхідність звести перелік комунікативних якостей мовлення до прийнятного з дидактичного погляду мінімуму, виокремити серед них найпотрібніші, найзручніші для аналізу й оцінки.

На думку багатьох учених (А. Коваль, Н. Бабич, Л. Паламар, В. Мельничайко, М. Пентилюк, А. Марахова, Л. Савенкова, Г. Сагач), проблеми відтворення специфіки ділового текстотвору безпосередньо пов'язані з вибором способів, прийомів передачі компонента одиниць різних рівнів мови - ділової, термінологічної лексики, словотвірних засобів, синтаксичних структур та ін.

Поняття високої культури діловодства, культури мови ділових паперів реалізуються в культурі ділового мовлення, у вимогах до складання текстів документів з урахуванням комунікативних якостей, які виявляють себе в конкретних текстах залежно від рівня їх стандартизації (високого і низького).

Офіційно-ділове текстотворення має необмежені можливості для реалізації мовленнєвої культури в різних ситуаціях, для аналізу мовних засобів (лексичних, граматичних, стилістичних), для формування умінь і навичок мовленнєвої діяльності, оскільки:

- тексти документів містять повідомлення про факти, явища суспільного життя; оцінку ділових і моральних якостей фахівців різних галузей народного господарства; звіти, інформацію про роботу; конкретні, реальні пропозиції;

- тексти документів уможливлюють спостереження вербальних і невербальних засобів мовлення, відповідність їх цілям, умовам ситуації; аналіз структури мовлення з урахуванням його комунікативних якостей; виявлення функцій мовлення (денотативної, комунікативної, сигніфікативної, дейктичної, волюнтативної), створюючи на їхній основі лексико-тематичні групи;

- тексти документів дають змогу формувати оцінне ставлення, критичну чи позитивну думку щодо мовного оформлення тексту; додержання основних правил складання його; виконувати лінгвістичний аналіз, орієнтуючись на види документів, структуру тексту, його семантику; свідомо оволодівати змістом тексту залежно від спеціальності, фаху, яких набуває студент у вузі;

- тексти документів спрямовані на формування практичних умінь і навичок оформлення матеріалу текстів; на компонування його логічних частин; на вироблення умінь професійно грамотно оцінювати комунікативні можливості текстів документів, з якими працюватиме майбутній фахівець у певній сфері виробничої діяльності.

У практиці сучасного діловодства вироблено загальні вимоги до створення текстів документів, основні правила, які забезпечують реалізацію комунікативних якостей офіційно-ділового мовлення, додержання лексичних, граматичних, стилістичних норм.

Однак тексти документів, пов'язані з бухгалтерською, аудиторською, економічною діяльністю, мають свої аспекти дослідження, аналізу, які висвітлюють проблеми неточності у вживанні бухгалтерських, економічних термінів, доводячи потребу уніфікації їх. Вживання таких термінів, як «первісна вартість» (замість «первинна», «початкова» вартість); «обліковий регістр» (замість «обліковий реєстр»), «оборотні кошти» (замість «обігові кошти») і т.д., свідчить про неунормованість мови документів, про негативний вплив російської мови, що призводить до неточного, ненормативного вживання відповідних термінолексем.

Порушення законів логічної й лексичної сполучуваності, нерозрізнення омонімів (Франко - Франко, мета - мета, курс-курс, проспект-проспект, купюра - купюра), паронімів (девіз - девіза, сальдо - сальто, акцент - акцент), вживання неправильних засобів для формулювання думки в межах фрази та й у ширшому контексті, недоречне вживання типових мовних зворотів, фразеологічних сполук, іншомовних слів - усе це має стати об'єктом дослідження мови текстів ділової документації.

У грецькій культурі усталилося як мінімум три погляди на слово, на основі кожного з яких побудовано свій об'єкт аналізу - мова, текст, логіка. Першою передумовою усвідомлення тексту (зокрема й тексту документа) стають словесні формули, які виконують різні функції:

- денотативну (називають предмети, явища, ознаки);

- дейктичну (вказують на причини, результати, наслідки);

- волюнтативну (спонукають до виконання певних дій);

- сигніфікативну (узагальнюють процеси, роблять висновки).

Вдалий добір таких словесних формул дає змогу реалізувати названі вище функції в кожному конкретному тексті документа, використовуючи його дидактичні можливості.

Недостатня увага до реалізації дидактичних можливостей текстів документів, нерозробленість системи вправ і завдань, які б формували практичні вміння й навички роботи з такими текстами, його логічними частинами, спричинили появу на сторінках деяких посібників з ділового мовлення текстів, які не можуть бути взірцями для використання їх майбутніми фахівцями в практичній роботі. Бракує вдало дібраного дидактичного матеріалу, потрібного для вивчення лексики, фразеології, синтаксису ділового мовлення тощо. Текст документа є основою використання дидактичного матеріалу для різних навчальних робіт, особливо тих, які «зарекомендували» себе як ефективні, результативні й перспективні.

Різнопланова робота з текстами документів охоплює:

- введення в текст стандартних конструкцій;

- перестановку частий тексту;

- продовження тексту за поданим початком;

- висловлення свого ставлення до проблем, порушених у ділових текстах;

- написання переказів тексту (стислого й докладного);

- редагування тексту;

- переклад окремих частин текстів документів з російської мови на українську;

- підготовку запитань до тексту документа і відповідей на запитання;

- роботу над визначенням лексичного значення слова, його ролі й місця в тексті тощо.

Пропонується методичний апарат для роботи з текстами документів, що містить фонетико-орфографічні, граматико-орфографічні, граматико-пунктуаційні, лексико-граматичні питання й завдання до текстів.

Важливою умовою грамотного оформлення тексту документа є чітко окреслене завдання.

Якщо потрібно перевірити, наскільки учень, студент орієнтується в конкретній ситуації, уміє її описати, висловити своє ставлення до неї, пропонуємо завдання на доповнення, продовження думки. Наприклад: у тексті характеристики: Пані Косенко І.С. працює…

До службових обов'язків ставиться… Дбає про (за)… Постійно підвищує… У спілкуванні… Має… у тексті звіту:

Я проходив (-ла) навчально-виробничу практику в… Під час практики вивчав (-ла)… Керівництво господарства створило всі… Я ознайомився (-лася) з…

Такі початки фраз орієнтують студента на додержання основних вимог до складання ділового тексту, а саме: послідовності викладу думки, конкретності, об'єктивності тощо.

Коли потрібно перевірити знання текстів документів, які починаються з однакових фраз, формулюємо завдання так:

Тексти яких документів починаються з фрази «Я, Пономаренко Ігор Олександрович,…"? Продовжте фразу й запишіть назви документів.

Багатими на синтаксичні моделі-конструкції є тексти службових листів. Завдання на доповнення, продовження тексту допоможуть перевірити знання функціональних ознак листів-запрошень, листів-прохань, листів-нагадувань тощо. Наприклад:

Важливою формою навчальної роботи з формування комунікативних умінь і навичок є редагування текстів документів. Воно реалізується в різноманітних видах вправ, для виконання яких можна застосувати низку методичних прийомів: спостереження над авторським текстом, над власною мовою, мовою своїх колег, однокурсників; редагування текстів через синонімічні, паронімічні заміни; застосування вставок, скорочень тощо.



Висновок

Закріплення Конституцією України статусу української мови як державної зумовлює зростання її суспільного значення в державному, політичному, господарському житті, в ділових відносинах між організаціями та установами. Проте часто виникає невідповідність між високим професійним рівнем і низьким рівнем культури мовлення особистості.

Завдання вищої школи - підготувати висококваліфікованих, грамотних фахівців, які б добре володіли українською мовою. Спеціаліст, який має справу з діловими паперами, документами, зобов'язаний опанувати лексичне й фразеологічне багатство ділового мовлення, словотворчі ресурси, граматичні норми української мови.

Загалом до вивчення ділового текстотвору треба підходити творчо, беручи до уваги рівень знань учнів, студентів, і не забуваючи про те, що текст як реальна комунікативна одиниця документа виконує ще й важливу виховну функцію. Бездоганно відредагований і оформлений, він є складником репутації підприємства, установи, організації, де працюватимуть студенти, своєрідною візитною карткою, свідченням високої культури управління.



Використана література

1. Гуць М.В., Олійник І.Г., Ющук І.П. «Українська мова у професійному спілкуванні»: - К.: Міжнародна агенція «BeeZone», 2004-12-07

2. Ботвина Н.В. «Офіційно-діловий та науковий стилі української мови»: - К.: АртЕк», 1998

3. Пономарів О.Д. «Стилістика сучасної української мови»: Підруч. для студ. вуз. - К.: Либідь, 2000

4. Волкотруб Г.Й. «Практична стилістика сучасної української мови: Використання морфологічних засобів мови»: Навч. посіб. - К.: ТОВ «ЛДЛ», 1998

5. Мацько Л.І. «Стилістика української мови»: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Вища школа, 2003

6. Пентилюк М.І. «Культура мови і стилістика»: - К., 1994

7. Кравець Л.В. «Стилістика української мови». Практикум. - К., 2003

8. Коваль А.П. «Практична стилістика сучасної української мови»: - К., 1978

9. Михайлюк В. «Текст документа як вища комунікативна одиниця писемного офіційно-ділового мовлення»: - // Дивослово. - 2001. - №11. с. 26-28

10. Рукас Т. «Практична стилістика ділового мовлення»: - // Дивослово. - 2003. - №2. - с. 71-74

Размещено на Allbest.ru

...