Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Реферат

з навчальної дисципліни «Української мови»:

«Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу»

Виконала Цюцик Ірина

Львів, 2013

План

Вступ

1. Публічний виступ як засіб комунікації

2. Етапи підготовки і проведення публічного виступу

3. Найважливіші вимоги до публічного виступу

4. Поради та рекомендації щодо проведення публічного виступу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Успіх публічного виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем викладу ви користуєтеся. Стиль - це спосіб вибору мовних засобів для вираження своїх думок і впорядкування їх в одне ціле.

З плином часу ви зрозумієте, що мова подібна до музичного інструмента, на якому треба навчитися грати. Ви відчуєте і мелодійність, вишуканість і ніжність, побачите, які багатющі можливості дає вона для спілкування й зближення з людьми, що вас оточують. І, можливо, ви переконаєтесь, що досі ставилися до неї не та, як вона того заслуговує. Приділивши їй більше уваги, ви навчитеся краще вправлятися зі словами і тоді вона не відштовхуватиме від вас людей, а навпаки - робитиме їх вашими друзями. Ви зрозумієте, що раніше не використовували всіх можливостей мови як засобу спілкування для точного вираження думок з їх найменшими відтінками. Говорячи, ми майже завжди зосереджуємося на змісті доповіді або лекції, які готуємо, забуваючи стежити за мовними особливостями, а це часто призводить до погіршення виступу.

Актуальність теми полягає в тому, публічні виступи потрібні у різних життєвих ситуаціях і може суттєво вплинути на різні сфери суспільної діяльності.

Метою даної роботи є дослідження публічного виступу, чинників, які сприяють його успішності та виділення головної передумови успіху публічного виступу.

1. Публічний виступ як засіб комунікації

Публічний виступ - це монолог, з яким звертаються до великої аудиторії і який має офіційний або діловий характер, орієнтований на переконання. Цей вид тексту може виступати в різних жанрових різновидах (доповідь, лекція, бесіда) та орієнтуватися на різну кількість слухачів.

Монолог людини при зустрічі з двома друзями не буде публічним виступом, а ось монолог прес-секретаря на прес-конференції для журналістів або його промова на телебаченні - це публічний виступ.

Способи монологічного виступу:

- читання тексту;

- відтворення його по пам'яті;

- вільна імпровізація.

Усна мова не може повністю замінюватися письмовою мовою. Усна і письмова мова по різному сприймається.

З іншого боку, як правило, не приносить успіху спроба відтворити по пам'яті текст промови. Зазначають, що неефективність такого способу пов'язана з тим, що в промовця стає помітною певна скованість, викликана тим, що процес пригадування гальмує мовну діяльність. На аудиторію переконливо діє тільки безпосередня діяльність мислення, яка залучає слухачів до творчого процесу. Х.Кюн радить: “Той, хто хоче встановити зі слухачами міцний контакт, повинен кожного разу перевіряти свої думки, навіть якщо вони були заздалегідь зафіксовані. Промова повинна мати вигляд не пасивного пригадування уже готових думок, а активного формування ідей, що обговорюються, а це, зрозуміло, можливо лише у випадку імпровізації”.

Імпровізація також передбачає наявність тексту, проте оратор до нього не прикований, він йому тільки допомагає не втрачати думки і послідовно її викладати. Коли використовується цей спосіб виступу, то природними є прислів'я, гумор, іронія. Але це дуже небезпечні засоби, їх треба ретельно дозувати. Що стосується цитат і чисел, то треба мати на увазі: перші (особливо довгі цитати) швидко втомлюють слухачів, а другі - створюють лише видимість вирішення проблеми.

Структура публічного виступу:

· Вступ

· Основна частина

· Висновок

Вступ потрібний для встановлення зв'язку між темою, слухачами і тим, хто виступає. Від того, як починається виступ, багато залежить: вдалий початок створює атмосферу чекання, інтересу. Для цього використовують різні засоби: ретроспективний огляд теми, роз'яснення понять, обґрунтування актуальності теми, використання прислів'їв, анекдотів, цитат тощо.

Початок виступу є визначальним і повинен чітко й переконливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі - привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно речення мають бути короткими і стосуватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Вступ має три рівні: структурний - повідомлення теми та мети виступу; змістовий - актуальність та специфіка теми, значення її для цієї аудиторії, стислий виклад історії питання; психологічний - створення атмосфери доброзичливості та зацікавлення.

Залежно від категорії аудиторії використовують: штучний - для критично налаштованої аудиторії; природний - для позитивно налаштованої аудиторії; мішаний види вступу.

Варто уникати у вступі таких висловлювань: Перепрошую, що займаю Ваш час..., Основне було сказане попередніми доповідачем..., Ось тут, як Ви чули, багато говорили і ..., Дякую вельмишановному голові, який люб'язно дав мені можливість... тощо.

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання промови з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини. Як свідчать психологи, кількість частин не повинна перевищувати семи, щоб не розпорошувати увагу й не стомлювати слухачів. Не варто перенасичувати промову фактами, "засипати" слухачів цифрами, датами, невпорядкованим ілюстративним матеріалом (цитатами).

В основній частині викладається суть проблеми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до попередньо визначеної структури виступу. Слід пояснити кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою - нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Статичний опис мусить плавно перейти у динамічну, рухливу оповідь, аби за допомоги системи логічних аргументів розкрити сутність питання, поступово нарощуючи аргументацію так, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи виголошувати в кінці - це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати уваги аудиторії. Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях виступу потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприймається, при цьому не слід забувати, що вони мають обов'язково бути лаконічними й ілюструвати виступ.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій. У ньому варто повторити основну думку, заради якої виголошувався виступ, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узгоджуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Зазвичай під час виступу у слухачів виникають запитання, тому, закінчивши виступ, варто з'ясувати в аудиторії, чи є запитання. Якщо запитання ставлять усно, слід вислухати його до кінця, подякувати і чітко відповісти на нього. Письмові запитання зачитують вголос, після чого відповідають.

Пропонують використовувати такі варіанти висновку:

· викладати основну думку виступу у вигляді тез;

· робити підсумкові висновки зі своїх висловлювань;

· висловлювати своє ставлення до змісту промови;

· вказувати на невирішені проблеми;

· апелювати до слухачів (заклик до дій, побажання, застереження);

· навести “дотепне” висловлювання;

· посилаючись на регламент, подякувати за увагу і можливість висловити свої думки.

У цій завершальній частині можуть передувати такі фрази:

"Підсумовуючи викладене вище...", "Отже, із усього, про що йшлося сьогодні, можна зробити такий висновок...", "І нарешті..." та под.

2. Етапи підготовки і проведення публічного виступу

публічний виступ оратор комунікація

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:

1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»).

2) Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»).

3) „Словесне вираження”, літературна обробка мови (e|ocutio).

4) Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»).

5) Проголошення (pronuntiatio).

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.

Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці публічного виступу. Греки говорили, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при світлі якої він їх складав.

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою , чіткою , по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: « Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки », «Про підготовку до проведення сертифікації виробів». При розробці порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тим доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики - закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більшості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей. Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань.

Загалом існують чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:

1) написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;

2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам'яті, коли-не-коли заглядаючи в рукопис;

3) підготувати лише коротенькі записи;

4) виступати без будь-яких нотаток.

«Рекомендуємо насамперед другий і третій варіанти. До першого й четвертого вдавайтеся лише зрідка» (Іржі Томан).

Передусім необхідно точно визначити тему виступу і дізнатися про склад, кількість, вік, фах слухачів, рівень їх обізнаності з темою ступу.

Щоб виступ справив приємне враження, задумайтеся, що нового знаються з вашого виступу слухачі, чи зацікавляться хоча б ним. Щоб це сталося, аудиторія має повірити, що доповідач допоможе розв'язати виниклу проблему.

Починаючи підготовку до виступу, з'ясуйте мету, якої Ви хочете досягти: поінформувати, переконати, розважити чи спонукати слухачів до чогось.

Після цього найголовніше дібрати матеріал, що стосується обранної теми, осмислити його, вилучити зайве, впорядкувати, логічно його розташувати, виділивши композиційні частини, відшліфувати стиль, запам'ятати текст виступу і на завершення спочатку мовчки, а потім і вголос проговорити, узгоджуючи з виділеним на виступ часом.

Закінчивши запис промови, корисно продовжити її вдосконалення, проглядаючи від початку до кінця і навпаки: від висновків до вступу. У ході таких переглядів міркуємо, Як поліпшити композицію виступу, як зробити виразнішими, чіткішими, дохідливішими окремі фрази. Наступний етап підготовки -- запам'ятовування промови. У першу чергу намагаємося зафіксувати в пам'яті план виступу, мету і основну думку, її зв'язок із частковішими думками, аргументами

Завершуємо підготовку виголошенням промови у внутрішньому мовленні, а потім і вголос. Така ретельна підготовка забезпечить успіх публічного виступу.

Безперечно, успіхові будь-якого публічного виступу сприяє виразне мовлення. До технічних чинників виразного мовлення належать дихання, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести, міміка. Лише досконале володіння кожним складником техніки виразного мовлення може гарантувати високу якість мовлення.

Жести у поєднанні зі словами стають надзвичайно промовистими: вони підсилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння значення кожного жесту. Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця.

Фахівці з основ красномовства рекомендують обов'язково проводити репетицію перед виступом.

Ораторові-початківцю варто:

Записати текст дослівно і вивчити його.

Вибрати приміщення, у якому ніхто не заважав би, і стоячи, неначе звертаючись до слухачів, спробувати виголосити виступ.

Ще раз повторити його, керуючись лише ключовими словами і висловами, виокремлюючи головні тези.

Коли виступ засвоєний у цілому, відпрацьовують частини, які найбільше викликають сумнів, проводячи репетиції цих частин перед дзеркалом. Варто звернути увагу: чи вільно передаєте думки? чи рівно тримаєтесь? чи вільні і легкі ваші рухи? Прислухайтесь до голосу (чи послуговуєтеся паузами, чи виділяєте посиленням голосу головні слова, чи вдається уникати одноманітності).

3. Найважливіші вимоги до публічного виступу

Певні вимоги є спільними як для писемного, так і для усного мовлення. Зокрема, на першому місці за важливістю, безумовно, стоїть зміст письмового тексту чи промови з певної теми, який може забезпечити лише знаюча людина. Цицерон з цього приводу зауважує: Найважливіші показники змісту -- його багатство, глибина, новизна. Тому кожній людині, щоб забезпечити широкий кругозір і водночас фахову кваліфікацію, необхідно, з одного боку, знати трохи про все, а з іншого, про дещо -- все. По-друге, належним чином дібраний зміст необхідно логічно розташувати. Логіка викладу змісту залежить передусім від провідного типу ловлення. Так, якщо це розповідь, то її будова складається з таких елементів: вступ, зав'язка, розвиток дії, кульмінація і розв'язка. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потім дається характеристика окремих його частин, після чого може наводитися узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться висновок. При індуктивному викладі розв'язання певної проблеми спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.

По-третє, виклад змісту набирає стрункості, чіткості, прозорості, коли підпорядковується основній думці, а також коли тема розкривається повно і немає зайвих елементів, які її не стосуються.

По-четверте, багатство, глибину й стрункість викладу змісту промовець зможе забезпечити лише тоді, коли добере відповідне мовне оформлення, яке має бути правильним, виразним, доцільним, точним, багатим, свіжим, довершеним. Загалом цих вимог було б достатньо, якби певна тема розкривалася лише на письмі, але їх замало для усного виступу, для якого велике значення мають такі чинники, як урахування особливостей, аудиторії за різними її характеристиками (вік, стать, професія, рівень обізнаності з темою виступу та ін.), особистість мовця (зовнішність, одяг, поведінка, характер, ставлення до життя), його жести, поза, міміка, а також дикція, тон, гучність мовлення, вміння зацікавити й утримувати увагу слухачів тощо. Досконалий за змістом, будовою і мовним оформленням текст можна виголосити невиразно, мляво, непереконливої тим самим великою мірою ослабити його потенційні можливості впливу на слухачів. І навпаки: слабкіший за змістом текст може справити значно сильніший вплив на аудиторію, якщо промовець виголосить його майстерно.

Погані манери та шкідливі звички під час публічного виступу

· Мурмотіння: краще бути занадто голосним, ніж занадто тихим.

· Запинання - надмірні паузи, заповнені численними “е-е”. Майже завжди це ознака недостатніх репетицій.

· Нечітка мова та зниження голосу.

· Вислови - паразити (“суть у тому”, “і все таке інше”).

· Слабкий візуальний контакт -- не потрібно дивитися вбік від аудиторії, понад нею.

· Погані манери - почухування вуха, постукування по стегнах.

Підготовка до публічного виступу

4. Поради та рекомендації щодо проведення публічного виступу

1.Дохідливість мови.

Уміння сказати просто, дохідливо про складне - велике мистецтво і нелегку працю. Є афоризм: «Легке справа - важко писати і говорити, але легко писати і говорити - важка справа».

Запорука успіху тут - глибоке знання виступаючим предмета мовлення.

Домогтися дохідливості мовлення - це перш за все говорити мовою аудиторії.

2. Правильність мови - відповідність літературним нормам наголоси, вимови, слововживання, утворення граматичних форм, побудови синтаксичних конструкцій - обов'язкова умова публічної промови.

Говорити коротко, живо і просто - невід'ємна вимога до публічної промови.

Говорити коротко - велике мистецтво, і воно не приходить саме собою. Треба навчитися скорочувати тексти, відсіювати зайве, непотрібне.

Хорошу допомогу оратору надає кількаразове повторення тих чи інших місць майбутнього виступу, кожен раз у все більш стислому вигляді.

3. Говорити, розмірковуючи! Хороший оратор творить своє слово під час промови. Саме в цьому випадку розмірковує разом з виступаючим і аудиторія. Про таких виступаючих кажуть: видно, що він думає і говорить, говорить і думає.

Манера «роздуми» - одна з найбільш продуктивних у публічній практиці.

4. Емоційність мови - запорука ораторського успіху.

«Думка входить брамою почуттів» - говорили древні.

Як же домогтися емоційності?

Методичні рекомендації щодо публічного виступу є:

- говорити про те, що хвилює людей;

- бачити те, про що говориш;

Якщо оратор, працюючи над своїм виступом, не бачить за словами того, про що він думає і пише, то і слухач нічого за ними не побачить. Але якщо він добре бачить те, про що буде говорити, то навіть найпростіші слова викликають у слухача ті думки, почуття і стани, які оратор хотів йому передати;

- залучаючи слухачів в промову, слід вживати вирази: «Ми з вами неодноразово обговорювали ...», «Ми погодилися з тим, що ...», «Ми прийшли до висновку ...», «Підіб'ємо підсумки» і т. д.;

- використовувати багатство інтонацій;

- самому відчувати ті емоції, які хотів би порушити у слухачів. Оратору слід постійно пам'ятати: щоб запалити людей, треба горіти самому, виявляти зацікавленість до того, про що говориш;

- використовувати жести, позу, міміку.

Образ оратора

Складові ораторського успіху:

«Ми слухаємо не промову, а людину, яка говорить», - свідчить риторика.

У цьому розділі ми розглянемо фактори, що впливають на популярність оратора в аудиторії.

Зовнішній вигляд

Одяг виступаючого повинна відповідати характеру обстановки, в якій вимовляється мова, бути охайним й акуратним. А.Ф.Коні радив лекторам:

Слід одягтися просто і пристойно. У костюмі не повинно бути нічого химерного і кричущого (різкий колір, незвичайний фасон); брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це важливо пам'ятати, так як психологічну дію на присутніх починається до мови, з моменту появи лектора перед публікою.

Манера поведінки. Підкреслена жіночна манера мови і всього поведінки у жінок і мужня - у чоловіків.

Виразність індивідуальних, особистісних рис - виразність поведінки, його експресивність і емоційність при дотриманні загальноприйнятих меж.

Почуття впевненості в собі і володіння засобами передачі цього почуття аудиторії.

Дружелюбність в поведінці мовця - це одна з основних умов успіху спілкування та дієвості мови.

Однією з найбільш шанованих рис виступаючого є щирість в мовному поведінці. Стосовно до публічної промови це властивість називають «ораторська чесність». Об'єктивність говорить. Слухача треба поважати. Враховуйте протилежні думки Ігнорування чужої думки - порушення етики мовного спілкування, зокрема ораторської етики. Зацікавленість предметом мовлення, жива непідробна захопленість ним - одна з найважливіших умов успіху. «Намагайтеся не говорити про те, що вас не цікавить», - рекомендує риторика. Ця рада сформульований, мабуть, занадто жорстко для реального життя. Переформулюємо його в практичний варіант: уникайте, наскільки можливо, говорити про те, що вам зовсім байдуже.

Отже, впевненість, дружелюбність, щирість, об'єктивність, захопленість оратора заразливі: вони передаються слухачам.

Висновок

Насамперед, ораторська промова -- промова усна. Вся її побудова, усі мовленнєві засоби, всі виразні можливості мови повинні бути підпорядковані цілям безпосереднього спілкування зі слухачами. Публічному виступу повинні бути притаманні всі кращі якості усної промови: інтонаційна виразність, гнучкий синтаксис, безпосередність переживання думки, єдність слова і жесту, живе відчуття співрозмовника і контакт з ним.

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Гарний оратор завжди прагне до установлення не тільки інтелектуальних, моральних, ідейних контактів з аудиторією, але й контактів словесних.

Список використаної літератури

1.Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник / Я. Радевич-Винницький. - К.: Знання, 2006. - 291 с.

2.Сербенська О. Культура усного мовлення: Практикум: навчальний посібник / О. Сербенська. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 216 с.

3.Томан І. Мистецтво говорити / І. Томан, пер. з чеської. - К.: Політвидав України, 1986. - 223 с.

4.Шевчук С. В., Клименко І. В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. - К: Алерта, 2010. - 696 с.

Размещено на Allbest.ru

...