Основні ознаки функціональних стилів сучасної української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні ознаки функціональних стилів сучасної української літературної мови

Користуючись мовою у повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь студента на практичному занятті відрізняється від доповіді на зборах. Коли учень чи студент пише твір, він ретельніше добирає слова і будує речення, ніж тоді, коїш пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбувається певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації варіантів форм, слів, словосполучень, речень тощо. Отже, художній твір, наукова стаття, наказ керівника установи, приватний лист і т.ін., написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною диференціацією мови: виділення функціональних стилів, зумовлене поліфункціональністю мови.

Слово стиль (лат. - паличка для письма) багатозначне: 1) знаряддя для письма в давнину та за середньовіччя; 2) у літературі та мистецтві - єдність змісту, образної системи й художньої форми, що склалася за конкретних суспільно-історичних умов і властива для різних історичних періодів та епох розвитку літератури та мистецтва; у вузькому значенні - індивідуальна манера, своєрідні, неповторні ідейно-художні особливості творчості митця; 3) спосіб, прийом, метод робота, 4) характерна манера поведінки, спосіб говорити, одягатися тощо; 5) спосіб літочислення (старий стиль, новий стиль) [Словник іншомовних слів: 2000, с. 549].

Функціональним стилем мови називають різновид літературної мови, що відзначається системним об'єднанням мовних одиниць різних рівнів, функції яких зумовлені суспільною галуззю використання мови, настановами й умовами спілкування.

Стель монленвя - це доцільна організація мови зумілим виборам мовних засобів, з конкретною метою, за конкретних умов і обставин, що зумовлені функціями певного стилю.

Чим багатша мова за своїми суспільними функціями, тим розвиненіші її стилі. Сучасна українська літературна мова в обох своїх формах - усній та писемній - має досить розвинену систему стилів, яку класифікують по-різному. На наш погляд, доречно виділяти такі стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, конфесійний, епістолярний, розмовний.

Багатство, різноманітність умов, типових ситуацій у кожному зі стилів, наявність конкретних видів спілкування зумовили формування в межах кожного стилю своїх різновидів - підстилів - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Реально ж такий поділ мови втілюється в конкретних жанрах - текстах. Жанри - це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, галуззю спілкування та ш. ознаками (тобто матеріальне втілення стилів та підстилів).

Стилі не є чимось закостенілим, вони доповнюють один одного і зіставляються один з одним характерними специфічними ознаками ~ стильовими рисами, які належать до різних мовних рівнів. Основними стильовими ознаками є такі: стислість - розгорнутість, емоційність - неемощйність (сухість), стандартність - нестандартність, образність - необразність, точність - приблизність. Деякі зі стильових ознак можуть бути притаманні кільком стилям, напр., точність: у науковому - сувора, в офіційно-діловому - жорстка, в художньому - розмита; деякі - лише одному (стандартність в офіційно-діловому стилі). Саме стильові риси зумовлюють добір засобів та їх поєднання у текстах певних стилів.

Коротко схарактеризуємо науковий та офіційно-діловий стилі сучасної української мови.

Функціонування та особливості наукового стилю. Галузь використання

- наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обгрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки: ясність (понятійність) і предметність тлумачень; логічна послідовність ідоказовість викладу: узагальненість понять і явищ; об'єктивний аналіз: точність ілаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначнепояснення причинно-наслідкових відношень; докладні висновки.

Основні мовні засоби, спрямовані на інформування, пізнання, вплив і відрізняються:

- великою кількістю наукової термінології, стійких термінологічних словосполучень, що становлять одне поняття;

- наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

- оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами: словами суфіксального й префіксального способу творення; складними, скяадноскороченими, “довгими” словами (8-12 і більше фонем);

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

- наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);

- поширеністю дієслівних форм, частіше безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети, явища;

- переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше);

- монологічним характером текстів.

Науковий стиль поділяємо на такі підстилі:

1) власне науковий, який, у свою чергу, поділяється на науково-технічний та науково-гуманітарний і реалізується у таких жанрах: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези;

2) науково-популярний ~ застосовується з метою доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, і використовується у неспеціальних часописах та книгах подекуди навіть із застосуванням засобів художнього та публіцистичного стилів;

3) науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного логічного й образного викладу і не виключає використання елементів емоційності.

Отже, науковий стиль - це чітко виражений функціональний різновид літературної мови, який має своєрідну структуру на всіх рівнях, починаючи з фонемного і закінчуючи текстом. Кожний різновид цього стилю має особливий характер, але всі вони виконують основну функцію стилю - пізнавально-інформаційну.

Історичне формування мови ділових паперів. Функціонування державної мови, перш за все, пов'язане із її статусом як мови справочинства, а поняття ділова мова насамперед пов'язане із розвитком офіщйда-ділового стилю (далі - ОДС). Учені схильні вважати, що цей стиль є одним із найдавніших стилів, зокрема книжних, на мовній основі якого згодом виробилась українська літературна мова. ОДС української мови історично ірунтується на документах доби Київської Русі, адміністрації Великого князівства Литовського й гетьманських канцелярій, на юридичних актах міських урядів XV-XVII ст. Його ознаки знаходимо в документах ХI-ХII ст. (Руська правда, Мстиславова грамота 1130 р., і навіть тексти договорів русичів з греками 907, 911, 944, 971 рр.), в українсько-моядавських грамотах, українських грамотах ХІV-ХV ст., українських літописах (офіційні листи, угоди і т.ін.). Цей стиль зазнав лексико-грахматичного впливу російської канцелярської мови та мови австро-угорських і польських канцелярій. Проте, якщо на російську літературну мову свого часу відчутно вплинула канцелярська сфера, то сучасна українська літературна мова ближча до народної. Отже, детальніше становлення й розвиток офіційно-ділового стилюумовно можемо поділити на кілька періодів:

І період - Х-ХІІІ ст. Після прийняття християнства у східних слов'ян паралельно існували дві літературні писемні мови: книжна старослов'янська мова, яка насамперед обслуговувала церкву і всі потреби суспільства, пов'язані з релігією та філософією, і давньоруська мова, яка відбита, в художній літературі (Слово о полку Ігоревім) і законодавстві (зазначені вище документи), у ній переважають елементи живої мови (на побутовому рівні - усна форма давньоруської мови Київської Русі ХІ-ХII ст.), що була успадкована українською мовою.

ОДС складався як форма мовного спілкування у правовій галузі суспільно-політичного та виробничого життя: “Юридично-ділова писемність на Русі виникла з необхідності закріпити на тривалий час правові норми життя, майнові стосунки між тодішніми іромадянами, торгівельні й політичні договори з іншими державами тощо” [Швторак: 1993, с.161]. Одним із найяскравіших взірців офіційно-ділової мови цього періоду є оригінальний звід світських законів Ярослава Мудрого “Руська правди” (30-ті рр. XI ст.), у якому відбиті юридичні норми Х-ХІ ст.

II період ~ ХІV-ХVІ ст, У ХIV-ХV ст, склалася лексична, фонетична й граматична системи мови української народності, але роль літературної писемної мови, мови офіційних документів і листування за традицією виконувала книжна мова Київської Русі, в яку проникали елементи живої розмовної мови місцевого населення. У цей період в Україні існувало тільки три галузі застосування літературної мови: церковнорелігійна література, актово-урядове письментство і літописання. Мовною основою церковнорелігійної літератури була церковнослов'янська мова. У світському вжитку існували такі різновиди літературної староукраїнської мови (14-18 ст.), як мова літописів та канцелярсько-урядова мова (мова українських грамот), що культивувалась у литовських князівських канцеляріях.

Про поширеність грамот як певного виду документа у XIV ст. свідчить їх різномаштність: “дарчі”, угоди, правові, присяжні, вкладні тощо. Уже в цих документах спостерігають дотримання чіткості структури тексту. Так, М. Лещак, аналізуючи зміст грамот, видалила в них 8 композиційних частин, 7 з яких мають строго визначені формальні ознаки (т.зв. формули): формула адресанта, формула дати, місця й обставин написання грамоти тощо; восьма частина - нестандартизований текст, у якому викладено короткий зміст грамоти.

Загалом в історії формування ОДС та української юриспруденції надзвичайно важливим є період Литовської доби (ХІV-ХVІ ст.), у який були розвинені рядові (княжі, судові тощо) та єпископські мови, а урядовою мовою в них була українська (руська) мова. Найяскравішою пам'яткою офіційно-ділового мовлення цього часу є Литовський статут - зведення законів феодального права, яке діяло у Великому князівстві Литовському (1529, 1566, 1688 рр.).

Зауважимо, що упродовж XIV-XVII ст. українська писемно-літературна мова була також мовою державного діловодства у Молдавському князівстві.

Ш період - кінець XVI-І пол. XVII ст. Упродовж XVI-1 пол. ХVII ст. в українській мові формуються стилі публіцистичної мови (мова полемічної літератури і творів І. Вишенського, З. Копистенського - проти польських феодалів і єпископів-уніатів), художньої мови (мова віршів Г. Смотридького, Памви Беринди та ін.), наукової мови, подальшого розвитку набуває мова літописної літератури (Густинський, Львівський, Межигірський, Острозький, Київський літописи) і актово-урядова, документальна мова (мова актових книг міських урядів різних українських міст на зразок Житомирської (1582-1588 рр.) та ін.).

Зазначимо, що актами, за традицією, називали не лише документи - власне акти громадянського стану (купівлі, продажу, поділу майна між спадкоєм-цяими тощо), а й книги для запису документів міського самоврядування, для запису документів судових справ і под.

Документи (акти) цього періоду відзначені наявністю формуляра (набір мовних штампів, формул, властивих певному видові документа; трафарет -скелет документа, у який вкладали змінний зміст), що дає можливість відрізнити скарги від розпоряджень чи повідомлень державної влади і под. До чіткої структури актів входили: а) заголовок, у якому сконденсовано основний зміст; б) початковий протокол документа; в) основна частина; г) закінчення.

В. Горобець поділяє канцелярську документацію XVI-XVII ст. на персонально-дідову, довідково-інвентарну та реставраційну [Горобець: 1989].

Яскравою пам'яткою ділового письма І пол. XVII ст., окрім актів, є також^иРеестр всього війська Запорозького”, створений гетьманською канцелярією 1649 р.

IV період - II пол. XVII-І пол. XVIII ст. Застосування офіщйно-діло-вого стилю української мови було обмежене за часів Речі Посполитої. Проте і в цей період, не пориваючи зв'язку з попередніми традигдями, набувала все більшого поширення і досконалості ділова актова мова (актові книги Пиря-тинського. Полтавського, Бориспільського міських урядів XVII ст., листування гетьманської та полкових і сотенних канцелярій Запорізької Січі).

За часів Речі Посполитої в урядових установах, у літературній творчості запанувала мова польська. Відбувалася жорстка колонізація, викорінювання всього східнослов'янською. Мова ділових паперів Б. Хмельницького, канцелярій полків, міських урядів була вже літературною мовою на давньоруській основі із залученням до неї лексичних, фонетичних і граматичних елементів тогочасної польської та російської мов. Крім того, багато запозичень було з латинської, грецької, західноєвропейських мов. І все ж, характеризуючи мову канцелярської документації XVIII ст., В. Хоробець відзначає у текстах значну кількість кліше, адміністративної лексики й термінології, що були необхідними для стислого й економного вираження думки і є незаперечним доказом самостійності та високорозвиненості української мови.

Зауважимо, що аналізу мови українських грамот ХІV-ХV ст. присвячено низку наукових праць, які підтверджують народну основу тогочасного ділового мовлення. На неабияку роль універсалів, грамот, листів гетьманської та полковницької канцелярій середини XVII ст. - видатних зразків ділових документів української літературної мови, які поклали початок новому офіційно-діловому мовленню, вказували акад. Г. Біподід, проф. В. Русанівський, чл.-кор. ВНімчук. Адже, обстеження мови грамот, дипломатичних документів тощо, зокрема канцелярії Б. Хмельницького, свідчить про вироблення певних трафаретів (зачинів і завершень), а також специфічної термінології, які дійшли до нас і які успадкувало сучасне офіційно-ділове мовлення. Отже, здобутки староукраїнської мови не були повністю втрачені.

V період - II пол. XVIII ст.-поч. XX ст. Але приєднання до Росії, скасування гетьманства поклали край українській державності. Безправність уіфаїнського народу в царській Росії і в цісарській Австро-Угорщині позбавляла українську літературну мову можливості здійснювати важливі суспільні функції і тим самим вільно розвивати такі свої стилі, як ОДС, науковий, публіцистичний.

VI період XX-ХХІ ст., Після возз'єднання українських земель спочатку у складі УНР, а потім УРСР українська літературна мова під впливом давніх традицій та кращих зразків тогочасної художньої літератури попри жорстку політику русифікації виробила власні функціональні стилі дня всіх галузей різноманітної мовної практики.

У цьому періоді можемо виділити три етапи:

1) 20-30-ті рр.; 2) 40-80-ті рр.; 3) 90-ті рр. ХХст.-поч. XXI ст.

Перший період пов'язаний із політикою українізації - впровадженням української мови у всі галузі суспільного життя, спричиненим новим статусом України у світі (УНР) і, відповідно, новим статусом української мови, який за критичні 1917-1921 рр. разюче змінився. Після майже двохсотрічної перерви наша мова стала мовою законодавства, адміністрації, військової справи, дипломатії. У 20-х роках вийшли словники В. Підмогильного та С. Плужника “Фразеологія ділової мови”; “Практичний російсько-український словник ділової мови (конторської та рахівничої)” за ред. М. Хладкого та К. Туркала; “Словник ділової мови (термінологія та фразеологія)” М. Дорошенка, М. Станіславського, В. Страшкевича, які стали мовними порадниками.

У 40-70-ті рр. ділова українська мова обслуговувала лише деяку політичну та ідеологічну літературу, законодавчі акти (тобто реалізувалась як писемна форма ОДС), наприклад: “Відомості Верховної Ради УРСР”, “Збірник постанов і розпоряджень УРСР”, “Кодекс законів про працю УРСР тощо. Цікаво, що у 40-х рр. до програми середніх шкіл з українською мовою навчання, слідом за російською мовою, було введено обов'язкове вивчення правил складання службових паперів. Тобто, у післявоєнний період розпочалась робота з унормування, вироблення стандартів в офіційно-діловій практиці, визначилось місце цього стильового різновиду літературної мови у системі стилів. Проте ділова мовленнєва практика перебувала під тиском російської мови, а ОДС як окремий функціональний стиль сучасної української літературної мови остаточно виокремили лише у 50-60-х рр.

Очевидним є те, що наприкінці 50-х рр. під впливом російської мови відбулися певні зміни у діловій лексиці порівняно з періодом 20-30-х рр.: усунення питомих чи запозичених раніше з німецької та польської мов лексем типу мешкати (проживати), шпитальний листок (лікарняний листок), заряд (розпорядженнях прохач (заявник), ОДС цього періоду формується низкою канцелярсько-ділових слів, як-от: діловод, плановик, начфін, отоварити, прогресивка, плановість, громадська приймальня, народний суддя, сількор, класний керівник, керуючий трестом і под. У культуромовній практиці звертають увагу на поширення в офіційно-діловому стилі книжних штампів почасти русифікованих: робота, питання, недооцінка, зрив, прорив, розкачка, домагатися, проробляти, викорінювати, мобілізувати, вирішальний, вищезазначений, нижчепідписаний, інформувати і под.

У вказані роки набули розвитку переважно монологічні жанри службового мовлення, зокрема дипломатичне звернення - вітальна промова українською мовю на зустрічах представників зарубіжних країн, проголошення тостів на офіційних урядових зустрічах. Проте законодавчий підстиль ОДС у 50-70~ті рр. мав переважно перекладний характер і обмежене використання в ієрархії державних структур.

У часи “хрущовської відлиги” набула актуальності проблема культури української мови, у тому числі й ділового мовлення. Так, було запропоновано вважати ненормативними деякі архаїчні форми (об'ява), розрізняти у діловій практиці значення слів заступник і замісник тощо. Українізація вплинула і на появу довідкових видань з української мови, зокрема популярною була книжка Б. Антоненка-Давидовича “Як миховоримо” (до речі, перевидана у 1991 р.), y якій автор пропонував та популяризував низку культуромовних спостережень, налр.: винятково (замість виключно), сприяти (замість іти назустріч), підстава (замість обгрунтування) і под.

У 70-80-ті рр. - період суцільної русифікації - науковці лише теоретично обстежують офіційно-діловий стиль української мови, частково виділяють його конструктивні ознаки.

Після проголошення незалежності України відбувся бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю, зазнали шліфування його норми. Вийшло друком багато нових словників, довідників, посібників (див. список довідкової літератури з курсу), було запроваджено курс “Українська ділова мова” у внз, курси ділової мови для працівників установ, розроблено низку відповідних програм на радіо й телебаченні.

І все ж розширення діапазону функціонування офіційно-ділового українського мовлення на сучасному етапі відбувається повільно й суперечливо, оскільки у виробничо-економічній, правоохоронній та нотаріальній, військовій, спортивній тощо галузях реалізація цього мовлення відбувається в основному в писемній формі (заміна вивісок, створення написів на печатках, штемпелях, офіційних бланках, оформлення різноманітної документації, у т.ч. документів найвищих органів законодавчої та виконавчої влади, міжнародних угод, контрактів, дипломатичного листування). Реалізацію ж усної форми зауважуємо почасти у публічних виступах (за участю ЗМІ) представників керівництва країни, проте на нижчих щаблях державного управління, у регіонах публічне використання української мови ще не набуло стовідсоткового поширення. Якщо ж частина політиків, державних службовців та ін. і намагається розмовляти по-українськи, то їхнім мовленнєвим портретом, на жаль, є суржик (про особливості функціонування української мови в сучасній Україні частково йшлося також у першій лекції). Тому один із головних принципів навчання культури сучасного ділового мовлення - уникнення інтерференції.

У мовних порадниках нашого періоду основну увагу звертають на правильність використання книжних прийменників (відповідно до і згідно з), розрізнення близькозвучних слів (комунікабельний - комунікативний - комунікаційний), синонімів (престиж - авторитет), уникання суржикових елементів (навчальний, а не учбовий; великий, а не крупний), правильне використання відмінкових закінчень (закону, а не закона; адвокате, а не адвокат), запозичених слів (контора офіс, об'єднання - концерн - акціонерне товариство), стійких виразів (впадає в око, а не кидається у вічі) тощо. Деякі рекомендації щоправда мають дискусійний характер (правничий чи юридичний, правник чи юрист, діловодство чи справочинство, агенство чи агенція?).

Прикметними ознаками сучасного офіційно-ділового мовлення є:

а) збільшення кількості номенклатурних назв з прикметниками державний, національний, український;

б) активізація словотворення назв осіб за професією із суфіксом -ник (заготівник, а не заготовщик; керівник, а не керуючий);

в) поширення в усіх жанрах усного і писемного офіційного мовлення звертання у формах пан (пані, панове), добродій (добродійка, добродії);

г) продовження актуальної роботи стосовно вироблення стандартів слово- та термінотворення в офіційно-діловій галузі.

Отже, українське офіційно-ділове мовлення глибоко національне й засноване на давній оригінальній традиції складання юридичних документів; ОДС початку XXI ст. перебуває у центрі уваги не лише мовознавців, а й практиків адміністративно-управлінської, правничо-юридичної, дипломатичної, договірної, навчальної галузей діяльності.

Функціонування та особливості офіційно-ділового стилю на сучасному етапі розвитку української мови. Сьогодні офіційно-діловий стиль - це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, діяльності, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування. Отже, основне призначення ОДС - регулювати ділові стосунки у зазначених вище галузях та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Особливості функціонування ОДС: а) офіційний характер - учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління (організації, заклади тощо), стосунки між якими регламентуються чинними правовими нормами; б) конкретна адресність інформації; в) повторність дій і ситуацій (завжди “гра за правилами” - звідси, однакові мовні засоби - консервативність); г) тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація.

Специфічні стильові ознаки, характерні для всіх текстів ОДС:

1. ОДС ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і висловлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішими тут є послідовність і точність викладу фактів, об'єктивність оцінок, гранична чіткість у висловленні запропонованих розв'язків того чи іншого завдання (тому в ОДС не вживається емоційно забарвлена лексика, суфікси суб'єктивної оцінки, вигуки та ін.; зазначені риси є й у інших стилях, але тут вони обов'язкові). Основний (з погляду емоційно-експресивного забарвлення) тон ділового мовлення - нейтральний.

2. ОДС відзначається стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі: а) широке використання усталених словесних формул (з метою, у зв'язку з, відповідно до, в порядку, по лінії), яке в ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання окремих видів документів; б) значна повторюваність тих самих слів, форм, зворотів, конструкцій - як результат прагнення до однотипності способів вираження думки в однотипних ситуаціях. Укладачі ділових паперів свідомо відмовляються від використання всієї багатоманітності виражальних засобів мови.

3. Для ОДС характерна така риса, як документальність (кожний офіційний папір має характер документа).

4. Однією з найхарактерніших стильових ознак офіційно-ділових паперів є наявністьреквізитів, котрі мають певну черговість і постійне місце, що є зручним для зорового сприйняття й спрощує опрацювання документів.

5. У певних випадках витримана сувора регламентація текстів.

Мовні засоби ОДС:

1. Суворі вимоги до лексики ОДС:

а) широке, тематично зумовлене використання суспільно-політичної, адміністративно-канцелярськоі, професійно-виробничої, науково-термінологічної лексики (функціонування закладу, регламентація дій, бланк, формуляр, заходи), скорочених слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ;

б) відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;

в) мінімальне використання вигуків, часток іменників із суфіксами суб'єктивної оцінки, що зумовлено завданнями об'єктивного ставлення до повідомлюваних явищ;

г) широке використання безособових і наказових форм дієслів теперішнього часу із значенням почерговості, постійності дії (виробничою нарадою розглянуто, складено й засвідчено у двох примірниках, накласти резолюцію, оголосити подяку, надати слово);

д) висока частотність використання віддієслівних іменників, що веде до збільшення кількості пасивних форм, вживання цілої низки нових слів-зв'язок і нагромадження форм Р. в. При заміні конкретного повнозначного іменника досить загальним і невиразним займенником завжди існує небезпека появи двозначності, певного викривлення змісту;

е) використання обов'язкових усталених мовних зворотів, готових словесних формул, штампів, кліше (у зв'язку з, відповідно до, з метою, згідно з, висунути пропозицію; ініціювати питання тощо), що вказує на однотипність думки й процесу укладання документів (зокрема, бланків).

2. Синтаксис ділового стилю характерний насамперед:

а) вимогою дотримання прямого порядку слів (підмет - перед присудком: міністерство повідомляє, сторони погодили і якомога ближче до початку речення; означення - перед означуваним словом: приватне підприємство, договірні умови; додатки - після керуючого слова: вжити заходів, завдано збитків; обставинні слова (прислівники) - по можливості ближче до слова, яке вони пояснюють; вставні слова звичайно ставляться на початку речення і т.д.);

б) мінімальним використанням складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широким використанням безсполучникових простих поширених речень (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі тощо).

Підстилі й жанри ОДС:

Законодавчий - обслуговує законотворчу галузь, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується у Конституції, законах, указах, постановах, статутах і под.

Дипломатичний - обслуговує галузь міждержавних офіційно-ділових стосунків, галузь політики, економіки, культури. Реалізується у конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, ультиматумах тощо.

Правовий - використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Обслуговує і регламентує правові та конфліктні відносини між: а) державою та підприємствами і організаціями всіх форм власності; б) підприємствами, організаціями та установами; в) державою та приватними особами; г) підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами; д) приватними особами. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, угодах і под.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій галузі, правових відносинах і діловодстві. Обслуговує та регламентує службові (офіційні) відносини між: а) підприємствами одного й різного підпорядкувань; б) структурними підрозділами одного підпорядкування; в) приватними особами та організацією, установою, закладом і навпаки; г) приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами. Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, контрактах, автобіографіях, розписках тощо.

Усна форма ОДС не має такої чіткої градації за підстилями, як писемна. Тому тут чітко можна виділити лише жанри: нарада, телефонна розмова, бесіда, різні види публічного виступу тощо.

Сучасна людина гак чи інакше долучена до наукової чи виробничої галузі. І (є одна з передумов злиття наукового й офіційно-ділового стилів унаслідок їхнього спільного функціонування в одному часі й просторі. Ці два стилі не лише функціонально близькі - вони є спорідненими з походження і мають спільну рису - наявність термінології (хоча термінологія ОДС менш точна і більш змінна, ніж наукова, оскільки ділова мова більше пов'язана з повсякденною побутовою тематикою, а тому частіше зазнає змін під впливом суспільних чинників). Нині відбувається процес взаємопроникнення цих двох стилів і відродження - на якісно новому рівні ~ книжної мови (яка була в українців досить висота розвинена ще в XIV-XVI ст.). Окрім того, спостерігаємо явище взаємопроникнення двох інших різновидів мови ~ писемної (книжної) та розмовної (яку не варто обмежувати лише розмовно-побутовим стилем). Розмовний стиль має уже досить істотно виявлений підстиль - розмовно-професійний, тобто мову, якою спшсуються не у побуті, а у виробничій, освітній та інших галузях.

мова науковий стиль

Размещено на Allbest.ru