Словесна поетика Лесі Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЛОВЕСНА ПОЕТИКА ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Спеціальність: Українська мова

ШУЛІНОВА ЛАРИСА ВАСИЛІВНА

КИЇВ, 1999 РІК



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Вивчення процесів мовного розвитку, зокрема в аспектах вияву експресивних потенцій мови, є актуальною гуманітарною проблемою, тому що в цілому стосується мови як вияву духовної культури народу. Етапи цього розвитку яскраво постають, матеріалізуються у творчості письменників, які історично мають право зватися мовними особистостями, розбудовниками мови. Саме такою мовною особистістю є Леся Українка. Ідіостиль письменниці - яскраве свідчення еволюції української мови у сферах і духовного її єства, й інтелектуального гарту. Відтак, вивчаючи мовні персоналії видатних мовотворців можна простежити за вершинами розвитку мови у плині часу й у перспективах ще не реалізованих можливостей.

Вибір теми вмотивовано тим, що кольоронайменування є одними з найвиразніших показників індивідуальності автора, розкривають особливості сприйняття й відображення ним мовної картини світу.

Саме кольоронайменування є виразною атрибутивною характеристикою широкого кола важливих для митця образів, у тому числі й ключових, що проходять наскрізь через усю творчість.

Дослідження кольороназв у лінгвістиці має давню традицію, однак проблеми, що постають під час розгляду семантичного поля слів кольоронайменувань, - невичерпні. Вивчення процесів відображення кольоровідчуття в мові розпочато ще за часів Арістотеля й нині триває в різних лінгвістичних галузях: етимології та історії кольоронайменувань (Н. Бахіліна, Р. Алімпієва, В. Горобець, М. Чікало та ін.), словотворі (Н. Клименко, О. Дзівак, В. Фрідрак), лінгвостатистиці (В. Москович), психолінгвістиці (Р. Фрумкіна, О. Василевич, А. Залевська), найповніше представлені в мовознавстві дослідження кольороназв у системі мовно-виражальних засобів мови письменників (А. Бєлий, А. Критенко, Л. Пустовіт, Л. Ставицька та ін.).

Позначення в ліриці Лесі Українки розглядає у своїй праці О. Рисак, проте автор не виявляє наявних системно-структурних зв'язків у межах семантичного поля кольороназв усього художнього мовлення Лесі Українки, досить схематично визначає кольорову символіку, котра є невід'ємною властивістю поетичного мовлення, не звертає уваги на значення семантичної сполучуваності в домінантних групах кольоронайменувань.

Отже, актуальність роботи зумовлена браком системного дослідження семантичного поля кольороназв у творчості майстрів художнього слова, у тому числі й Лесі Українки - однієї з найяскравіших постатей в українській літературі, мова якої є одним із найбільш цінних здобутків в історії української літературної мови.

Матеріал дослідження становить вибірка кольороназв (понад 2 тисячі мовних ситуацій) за повним виданням творів Лесі Українки (Українка Леся. Твори у 12-ти т., Т. 1-7) і окремим виданням драматичної поеми «Бояриня».

Метою роботи є системне дослідження семантичного поля кольороназв в ідіостилі Лесі Українки. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- визначити палітру кольорових номінацій у поетичному мовленні Лесі Українки;

- з'ясувати художньо-стилістичні функції кольоронайменувань у поетичній палітрі словесних образів письменниці;

- дослідити системно-структурні ознаки назв кольорів та їх функції в контексті художнього мовлення Лесі Українки;

- виявити особливості вживання кольоронайменувань у зв'язку з авторською індивідуальністю.

Поставлені завдання визначають як композицію роботи, так і прийоми та методи дослідження. Добір методів і прийомів, застосованих у запропонованій до розгляду роботі, зумовлений також специфікою й обсягом обраного для дослідження матеріалу. Отже, основними є метод порівняння та зіставлення, описовий метод, метод компонентного аналізу та метод підрахунків. Наукова новизна й теоретичне значення дисертаційної роботи полягають у тому, що вперше в українській стилістиці системно досліджено семантичне поле кольороназв усього художнього мовлення Лесі Українки як один з аспектів характеристики ідіостилю письменниці і як засіб відображення індивідуальної мовної картини світу, вперше зроблена спроба укласти словник сполучуваності слів кольоронайменувань у мовотворчості письменниці й диференціювати групи за семантичною сполучуваністю в межах домінантних кольоропозначень, описавши їх зважаючи на дотримання традицій та індивідуально-авторське використання асоціативної символіки в поетичному та прозовому мовленні, що можна вважати першим кроком до створення Словника мови Лесі Українки, якого й досі не укладено.

Практичне значення роботи виявляється в тому, що результати дослідження можуть бути використані в теоретичних працях з історії нової української літературної мови, ідіостилістики, стилістики, а також у проведенні спецкурсів і спецсемінарів із зазначених дисциплін, для написання підручників і посібників з історії мови та ідіостилістики.

Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалася:

- на конференціях професорсько-викладацького складу Київського університету імені Тараса Шевченка (1993, 1994, 1996, 1998);

- на ювілейній конференції до 120-ти річчя від дня народження І. Франка (Київський університет імені Тараса Шевченка, 1996);

- на засіданнях кафедри історії української мови філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка;

- теоретичні положення та результати дослідження, відображені в чотирьох публікаціях, впроваджуються в практику викладання стилістики на філологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка.

Зібраний матеріал було вивчено, класифіковано та розглянуто в різних аспектах, представлених у дисертаційній праці.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (189 позицій), додатку (Словник сполучуваності кольоронайменувань - 45 с.). Повний обсяг дисертаційної роботи - 186 с.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, актуальність в аспекті ідіостилістичного дослідження, визначено мету й завдання, вмотивовані нею, наукову новизну, теоретичне значення та практичне застосування результатів роботи, вказано на апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Колористичні номінації як художньо-зображальний засіб мови» - розглянуто назви кольорів як знаки відображення, асоціативні номінації в назвах кольорів, традиції опису ролі кольороназв у художньому мовленні.

Однією з основних функцій мови є передача зорової інформації, яка є результатом сприйняття органами чуття навколишнього світу. Відомо, що близько 90% інформації про світ людина отримує через зорові відчуття та живе споглядання. Здатність людини розрізняти кольори вирізняє її з-поміж більшості живих істот, і тому у витоків культури колір часто дорівнювався слову. Доведено, що людське око здатне розрізняти в спектрі білого кольору близько 120 кольорів, їх відтінків і комбінацій, тому закономірною є потреба виявити способи виділення та формування системи кольорових номінацій. Даючи назву кольоровому відчуттю, за визначенням Л. Булаховського, людина закріплює за допомогою слів загальні ознаки предмета, явища, які нагромаджуються в процесі спілкування із зовнішнім світом.

Сприймаючи світ, людина відтворює його вербальними засобами, власне, відображає, а не копіює.

На одночасну тотожність і відмінність у відношеннях знака до позначуваного об'єкта, особливо в аспекті його зображення, звертав увагу Р. Якобсон, наголошуючи на відображенні цих відношень у поетичній символіці.

У сучасній лінгвістиці актуальним є дослідження мовної картини світу, особливо індивідуальної мовної картини світу письменника, яка є комплексом багатьох чинників: культурно-історичних, суспільно-політичних, індивідуально-психофізіологічних, художньо-виражальних, зумовлених традицією, тематикою тощо.

Серед засобів передачі чуттєвого сприйняття світу та його відображення знаковим способом найбільш розвинене, чітко структуроване семантичне поле кольороназв, яке відіграє важливу роль в естетичному сприйнятті.

Існують різноманітні класифікації, групування слів кольороназв:

- за фізичними параметрами (Л. Миронова);

- за словотворчою структурою (О. Дзівак);

- за структурно-семантичними типами (А. Кириченко);

- за вмотивованістю значення (А. Кириченко, О. Дзівак);

- за частотністю вживання (В. Москович);

- за подібністю у психолінгвістичному аспекті (Р. Фрумкіна);

- за подібністю в історичному аспекті (Н. Бахіліна).

Проаналізувавши всі наведені класифікації, зіставивши їх, ми розробили власну для дослідження кольороназв в індивідуальній художній мовній картині світу Лесі Українки. Вона базується на фізичних властивостях кольорів і на подібності:

1) ахроматичні кольороназви:

- група білих кольорів;

- група чорних кольорів;

- група сірих кольорів.

2) хроматичні кольороназви:

- група червоних кольорів;

- група жовтих кольорів;

- група жовтогарячих кольорів;

- група зелених кольорів;

- група синіх і блакитних кольорів;

- група брунатних кольорів;

- група фіолетових кольорів.

Підставою для виділення груп за подібністю є наявність синонімічних кольоронайменувань у межах як хроматичних, так і ахроматичних кольорів. Проте існують такі кольоропозначення, які складно віднести до певного кольору через індивідуальні особливості їх сприйняття (напр., сивий, срібний, мідяний, рудий та ін.). У мотивації віднесення таких кольороназв до певних груп за подібністю використано психолінгвістичні дослідження та контекстуальну сполучуваність.

Слова типу світлий, барвистий, тьмяний, блискучий, ясний і подібні не вважаємо кольороназвами, хоча їх семантика й перетинається зі значенням кольору. Не виражаючи власне кольоровості, вони вказують лише на наявність чи відсутність забарвлення, його інтенсивність, насиченість, яскравість. Відомо, що система кольороназв у мові є відкритою і тому здатна поповнюватися новими номінаціями, переважно асоціативними, формально вираженими комплексом лексем із компонентом «кольору...» або із зазначенням предмета, якому властивий такий колір.

Отже, кольоропозначеннями будемо вважати і сполучення типу барва мулу, барва маку, колір слонової кістки та под., а також порівняння «білий, як сніг», «чорні очі, мов у газелі», «очі, мов барвінок, а коси, мов промінь сонця» тощо. У розвинених мовах семантичне поле кольороназв складається як із власне кольоропозначень, так і з асоціативних, метафоричних, побудованих на складних взаємозв'язках назв предметів чи явищ з їх забарвленням і образом, що виникає в уяві носіїв певної мови на різних етапах її історичного розвитку. Зазначимо, що, як правило, переосмислення прямого номінативного значення розширює асоціативні похідні, утворюючи весь спектр конотацій, нових прагматичних і модально-оцінних значень.

Будь-який колір сам по собі, взятий окремо, не виражає експресію, і лише за певного поєднання відповідно до сюжету, композиції, авторського задуму, художньої школи або контекстуального оточення і «проявлення» конотацій, закладених історичним досвідом, досвідом кожного мовного колективу, національно-культурних традицій, він (колір) може стати чи прекрасним, чи неприємним, чи навіть потворним. Проблема кольорової символіки пов'язана з проблемами психофізіологічними та лінгвістичними.

Слова на позначення кольору активно з'являються в мові на тому етапі розвитку, коли створюються штучні барвники, суттєво різноманітніші за природні, коли набуває розквіту мистецтво й мова. Кольори, що виступають ядром у системі кольоропозначень, виконують функції експресії. Вони є засобами прямої номінації, тобто відображенням навколишнього світу в усьому його різноманітті, і засобами реалізації складних асоціативних зв'язків - як результат мислительної діяльності, що є вираженням суб'єктивного ставлення людини до світу через почуття та емоції, які є своєрідною формою відображення дійсності.

Асоціативні, символічні значення кольоронайменувань передусім пов'язані з оцінкою, що є універсальною категорією. Адже не існує мови, в якій відсутнє уявлення про «красиве/потворне», «приємне/неприємне» тощо. Саме за оцінними властивостями в більшості культур і мов світу виникли семантичні опозиції білий-чорний, чорний-червоний, білий-червоний. Асоціативні номінації сприяють виявленню й реалізації амбівалентності колірних ознак, символів, тобто здатності одного кольору викликати позитивні і негативні асоціації, естетичні оцінки, емоційний вплив.

Так, наприклад, білий колір виступає символом святості, невинності, радості, життя, краси, але він може символізувати страх, асоціюватися з хворобою, смертю (лікарняні атрибути, саван, одяг смерті). Червоний колір також може викликати різні асоціації. Це і приналежність до вищого суспільного стану (червоний одяг), і забарвлення вогню, і колір крові, а отже, символ пристрасті та смерті, символ революції тощо.

Дослідивши традиції опису ролі кольороназв у художньому мовленні такими вченими, як А. Василевич, Р. Курланд і Л. Матус, А. Критенко, Л. Пустовіт, Л. Зубова, О. Рисак, акцентуємо необхідність аналізувати процеси й результати переосмислення загальномовної семантики та традиційної символіки кольоропозначень, що виявляється через незвичайне й невластиве загальноприйнятому контекстуальне оточення, також уміння використовувати письменником слова в прямому значенні для створення оригінальних образів, у яких традиційна кольорова ознака постає в оновлених зв'язках. Особливе місце, на нашу думку, повинно належати синтагматиці кольоропозначень, зокрема дослідженню основних мікрогруп, виділених за конкретною семантикою і сполучуваністю в межах домінантних груп кольороназв, що сприятиме з'ясуванню місця й ролі кольоропозначень у відображенні індивідуальної мовної картини світу.

У другому розділі - «Кольорова палітра художнього мовлення Лесі Українки та засоби її вираження» - визначено обсяг і грані мовної кольорової палітри письменниці, виявлено структурно-словотворчі парадигми назв кольорів.

Поле кольороназв у мовотворчості Лесі Українки розглянуто як сукупність мовних одиниць, об'єднаних змістовою спільністю. Вважаємо за доцільне розрізняти семантичне поле як загальну сукупність лексем на позначення кольору і лексико-семантичні групи, виділені за можливістю лексеми позначати конкретну спектральну чи асоціативну колірну ознаку.

Семантичне поле кольороназв у художньому мовленні Лесі Українки складається з 52 компонентів: білий - 347, чорний - 259, червоний - 172, золотий - 107, зелений - 99, блакитний - 70, рожевий - 56, срібний - 55, синій - 53, сивий - 48, жовтий - 32, сірий - 32, багряний - 21, кривавий - 21, вогненний - 14, пурпуровий - 14, карий - 8, красний - 7, рудий - 7, жовтогарячий -- 5, рум'яний - 5, русий - 5, рубіновий - 4, сизий - 4, кремовий - 3, бронзовий - 2, брунатний - 2, кармазиновий - 2, крові барва - 2, мідяний - 2, попелястий - 2, слонової кістки - 2, смуглявий - 2, сніжний - 2, агатовий - 1, алебастровий - 1, бурячковий - 1, димчастий - 1, золота старого барва - 1, каштановий - 1, кораловий - 1, кори барва - 1, ліловий - 1, маку зів'ялого барва - 1, малиновий - 1, мармуровий - 1, молочний - 1, мулу барва - 1, опаловий - 1, смарагдовий - 1, споловілий - 1, фіалковий - 1 (усього - 1484 слововживання). У дослідженні враховано слова з коренем кольорового значення, незалежно від частиномовної приналежності, у тому числі й композити (напр.: пурпур, пурпуровий, багрянець, червоніти, сиво, сніжно-білий, золото-іскристий тощо), і незалежно від їх використання в прямому, переносному, символічному значенні. Відносні прикметники типу кораловий, алебастровий, бронзовий враховано тільки за наявності їх якісного значення. Проте живописання словом у мовотворчості письменниці не обмежене лише виділеними кольороназвами. Вона використовує порівняння з різноманітними предметами, явищами, що сприяє залученню активного мислення читача (напр.: «очі горіли, мов жар», «мов троянда, уся паленіла», «корогва у них має, наче вогонь» і под.).

Доцільно наголосити, що для дослідження важливим було не тільки виявити частотність слововживань, а в процесі аналізу їх співвідношень - ієрархічну побудову семантичного поля. Це викликано потребою розгляду семантичної сполучуваності й контекстуального оточення, що є невід'ємною частиною семантики тексту, особливо художнього, у якому відображається за допомогою вербальних засобів певної мовної системи навколишня дійсність через суб'єктивність авторського світосприйняття.

Семантичне поле кольороназв складається з таких лексико-семантичних груп: зі значенням білого, чорного, сірого, червоного, жовтого, жовтогарячого, зеленого, синього та блакитного, брунатного, фіолетового кольорів.

У межах лексико-семантичних груп розглянуто синонімічні ряди кольороназв із мотивацією віднесення тих чи інших кольоронайменувань до кожного конкретного ряду. Сформовано такі синонімічні ряди:

- чорний, агатовий, вороний, чорнобривий;

- білий, алебастровий, мармуровий, опаловий, сивий, сніжний, срібний, блакитно-білий, блакитно-срібний, срібно-блакитний;

- сірий, срібний, сивий, сизий, димчастий, попелястий, сизокрилий, барва мулу;

- червоний, рожевий, багряний, кривавий, пурпуровий, вогненний, рум'яний, красний, рубіновий, бурячковий, кораловий, кармазиновий, малиновий, барва зів'ялого маку, барва крові;

- жовтий, золотий, споловілий, кремовий, барва старого золота, блідо-жовтий, матово-жовтий, каламутно-жовтий, блідо-золотистий, злотокосий, золотокудрий, злото-іскристий, золототканий, блакитно-золотистий, золото-блакитний;

- жовтогарячий, рудий, мідяний;

- зелений, смарагдовий, темно-зелений, яро-зелений, вічнозелений, мертво-зелений, ясно-зелений;

- синій, блакитний, блакитно-перлистий, блідо-блакитний, блакитно-злотистий, блакитно-срібний, густо-синій, золото-блакитний, сіро-блакитний, темно-синій;

- брунатний, карий, кароокий, каштановий, бронзовий, смуглявий, русий, барва кори;

- фіалковий, ліловий.

Використовуючи у своїй мовній палітрі слова, що входять до синонімічних рядів зі спільним значенням певного кольору, поєднуючи їх між собою і з елементами інших семантичних полів, Леся Українка уникає простої номінативні, створює метафоричні й символічні образи, малює зорово-чуттєву картину світу, де є місце радості, надії, прагненню краси й гармонії, тривозі, розчаруванню, безмежному виру пристрастей, добру і злу - всьому тому, що називаємо життям.

Відомо, що не існує загальномовного словотворчого типу/моделі, якого не можна було б використати в художньому мовленні відповідно до авторського задуму, але саме в художньому мовленні розвиваються й набувають особливого наповнення деякі загальномовні словотворчі типи/моделі. Тому виражальна цінність засобів словотвору, їх експресивність є одним із важливих аспектів дослідження, що сприяє виявленню особливостей мовлення певного автора. У дослідженні структурно-словотворчих типів парадигм назв кольорів у творчості Лесі Українки виявлено, що представлений практично весь стилістичний і загальномовний словотворчий потенціал для утворення слів кольороназв.

Але віддзеркаленням поетичної свідомості є осново-, словоскладання й афіксальні від ад'єктивні дієслова, прислівники та іменники. Саме вони, підпорядковуючись певному змістові й меті висловлювання, творчому задуму, світобаченню та відображенню світу, виступають засобами словесного живопису.

У третьому розділі - «Семантичне поле домінантних номінацій. Ахроматичні кольороназви» - розглянуто лексико-семантичні групи зі значенням чорного, білого та сірого кольорів. Дослідження проведено в аспекті аналізу й виділення мікрогруп, члени котрих поєднані за допомогою зіставлення семантичної сполучуваності. Чорний колір - один з основних номінантів у мовотворчості Лесі Українки, що асоціюється з нейтральною семантикою, як засіб власне номінацій, або з негативними відчуттями, зі смертю, тугою, смутком, тривогою й виявляється в контексті через семантичну сполучуваність, яка сприяє увиразненню, розширенню та збагаченню меж зорово-чуттєвого бачення, сприйняття й відображення.

За семантичною сполучуваністю виділено такі мікрогрупи в межах лексико-семантичної групи зі значенням чорного кольору:

1) колір очей, волосся, обличчя, тіла;

2) колір одягу, тканин, предметів, металів;

3) колір крові;

4) колір рослин, тварин, птахів;

5) колір землі;

6) колір пожарищ, згарищ, руйнувань;

7) колір абстрактних понять, явищ внутрішнього (душевного) й фізіологічного стану людини;

8) колір світла, природних стихій, рельєфів, часових вимірів.

Атрибут «чорний», виступаючи засобом портретних характеристик персонажів, виконує не лише суто номінативну функцію, а й сприяє розкриттю внутрішнього стану героїв, їх вдачі, національної приналежності, відображає традиції та індивідуальні уподобання.

За допомогою дієслівних конструкцій передано не констатацію результату трагедії, а тривалість її в часі, нескінченність і як результат - підвищується виразність, сила впливовості художнього слова, образу на читача/слухача: «земля вся тугою чорніє» (1,295), «Тірца. Посіяно і зібрано давно, / не вчора й не сьогодні, - он стернею / чорніє по жнивах широке поле. (Показує на поле, вкрите руїнами й бездомним людом)» (3,180) та ін.

Через зіставлення, переходи та зміни кольорів перед читачами постають пейзажні замальовки, у яких відображено метафоричні образи людської долі, почуттів, переживань. Наприклад: «Надходить важка біла хмара, і починає йти сніг. Хутко крізь білий застил сніговий не стає нікого видко, тільки багряна мінлива пляма показує, де пожежа. Згодом багряна пляма гасне, і коли сніг рідшає, то видко чорну пожарину, що димує і сичить од вогкості» (5,288). Характерним для мовотворчості Лесі Українки є семантико-символічні опозиції білий - чорний.

У межах лексико-семантичної групи зі значенням білого кольору виділено такі мікрогрупи за семантичною сполучуваністю:

1) колір волосся, обличчя, очей, тіла та його частин;

2) колір одягу, тканин, споруд, предметів тощо;

3) колір рослин, тварин, ландшафту;

4) колір світла та поверхонь, освітлених ним;

5) колір природних явищ, стихій, часових вимірів;

6) колір смерті, небуття, понять і образів ірреального світу.

У процесі аналізу цієї групи детально досліджено такі аспекти: запозичення фольклорних образів, мотивація використання письменницею білого кольору на позначення реакції організму внаслідок дії певного подразника, тобто замість традиційних - «блідий» та «бліднути», поняття «білого» як контрасту до сюжету твору в цілому (психологічний підтекст).

Виявлено, що вся творчість Лесі Українки побудована на застосуванні катарсису естетичної реакції. Письменниця послуговується різноманітними художніми засобами та прийомами, в основі яких кольорові асоціації й символіка. Наприклад, білий колір із його традиційними позитивними асоціаціями, символікою чистоти, святості, прозорості, краси, поставлений у незвичайний для нього контекст, спричиняє до «зіткнення афектів», а отже, і катарсису (біла рука - підступна рука, червоно взута біла нога та под.).

Парадоксальність, незвичність у поєднанні кольорів і присвоєння невмотивованої ознаки предмету чи явищу створюють яскраві, індивідуально-авторські образи, що, власне, є надбанням мови, поштовхом до розкриття її потенційних можливостей. Так, як в описі зовнішності дитини: «бліде, жовте личко аж підпухло, а сиві очі якось побіліли» (7,204).

Створюючи звукові-кольорові образи, Леся Українка зіставляє місячне проміння зі струнами, що дає можливість розвинути звукові-зорові асоціації читачів (срібні промені, мов струни).

Лексико-семантична група зі значенням сірого кольору представлена такими мікрогрупами:

1) колір очей;

2) колір диму, куряви;

3) колір ландшафту, каміння, живих істот, тварин;

4) колір одягу;

5) колір природних явищ, стихій, часових вимірів;

6) колір абстрактних понять, явищ творчої уяви.

Сірі й сиві очі виступають засобами портретної характеристики персонажів, проте сивий колір стосовно забарвлення очей не є характерним, а тому більш експресивний.

Атрибутом вікової характеристики та виявом внутрішнього стану людини є сиве волосся. Однак письменниця застосовує таку атрибутику і для зображення природних явищ. Наприклад, старіння через зміну кольорів є основою метафоричного опису згорання вугілля: «чорний вугіль сивизною вкривався, наче старів» (1,353).

Сірий і сивий кольори диму й куряви - засоби створення пейзажних замальовок у русі. Саме ці барви здатні перекривати інші, знебарвлюючи все довкола, покриваючи невиразністю, невизначеністю. Сиві та сірі хмари в письменниці залежно від контекстуального оточення виступають атрибутами, провісниками негоди, осені, надвечір'я, ранку.

Характеризуючи абстрактні поняття, явища творчої уяви, лексеми сивий і сірий виражають негативне семантичне та експресивне забарвлення.

У четвертому розділі - «Семантичне поле домінантних номінацій. Хроматичні кольороназви» - досліджено лексико-семантичні групи зі значенням червоного, жовтого, зеленого, синього та блакитного, брунатного кольорів.

Лексико-семантичні групи зі значенням жовтогарячого та фіолетового кольорів детально не розглянуто. Вони нечисленні та стилістично менш виразні. Ряд зі значенням червоного кольору складається з 6 груп:

1) колір обличчя, губ, щік, очей тощо;

2) колір одягу, тканин, предметів, речовин;

3) колір рослин і ландшафту;

4) колір сходу - заходу сонця, місячного сяйва, площин і предметів, освітлених ними;

5) колір крові;

6) колір, пов'язаний із процесом горіння (колір вогню, площин, освітлених ним, речовин, охоплених вогнем).

Виявлено, що конотації, пов'язані з номінацією червоного кольору у творах Лесі Українки, є семантичною основою для більшості переносних і символічних значень (надії, влади, кровопролиття, мрії, початку життя, тривоги, напруження, пристрасті, осені тощо). Характерно, що динаміку зміни почуттів, швидку реакцію на численні подразники письменниця передає за допомогою дієслівних форм (червоніти, зчервонітись, почервоніти та ін.) і контрастних забарвлень (білий, блідий). Це один із найбільш продуктивних типів зорово-чуттєвого зображення у творах Лесі Українки.

Примітним є те, що і схід, і захід сонця в мовотворчості письменниці забарвлені в подібні кольори (червоний, рожевий), це допомагає дослідити явища переходу одного кольору в інший, тобто своєрідне перевтілення кольорів. Так, чорна ніч, через проміжні, для такого контексту, кольори - блакитний, сірий, рожевий - переходить у червоний схід сонця, що у свою чергу стає білим днем, далі червоний захід сонця через рожевий, синій, фіалковий, опаловий кольори переходить у чорну ніч (для узагальнення використано всі назви кольорів, за допомогою яких Леся Українка у своїх творах малює схід і захід сонця, день і ніч).

Ідіостилю письменниці властиве використання рожевого й червоного кольорів для змалювання місячного світла, що символізує у відповідних контекстах спокій, надію, тривогу, передчуття лиха.

Досліджено, що в мовній палітрі Лесі Українки переважають опосередковані, метафоричні, символічні кольорові образи зображення крові, кровопролиття, пов'язаного з війнами, повстаннями, революціями. Властивим творчій уяві письменниці є явище трансформації кольору крові (рожева - червона - чорна), де рожева кров - дитяча, символ початку життя, душевної чистоти, непорочності, червона кров - жива кров, символ пристрастей, життя, чорна кров - пролита даремне, мертва, символ страждання та смерті.

У лексико-семантичній групі зі значенням жовтого кольору за семантичною сполучуваністю виділено 6 мікрогруп:

1) колір рослин і тварин;

2) колір піску, ландшафту, води;

3) колір одягу, предметів, речей;

4) колір волосся, тіла та фізичного стану людини;

5) колір світла, світил, вогню;

6) колір абстрактних понять, явищ.

Виявлено, що і жовтий, і золотий кольори в мовній художній палітрі Лесі Українки використовуються для відображення як позитивних, так і негативних емоцій, тобто виявляють амбівалентність семантичних асоціацій.

Характерною ідіостилю письменниці є наявність динамічних, сповнених руху контекстів, у яких використано золотий колір, і статичних, у яких використано жовтий колір. Особливо виразно це відображено в мікрогрупі на позначення світла, світил, вогню.

Зважаючи на особливості атрибута «золотий» у художньому мовленні Лесі Українки, більш детально розглянуто його метафоричне, символічне значення. Визначено, що на вищому, порівняно з асоціативним мисленням, рівні свідомості утворюються символічні образи «золота мрія», «золоті сни», «золотий вінець дум», «золотий сміх» і под.

Вони виникли в індивідуальній авторській інтерпретації символічної семантики атрибута «золотий», переважно з позитивною емоційною настановою, що зближує результат художнього образного мислення письменниці зі значенням атрибута «золотий» у християнській релігії, культурі, де він є одним із виявів вищої субстанції.

Лексико-семантична група зі значенням зеленого кольору складається з таких мікрогруп:

1) колір рослин і ландшафту;

2) колір моря;

3) колір одягу, предметів, речовин;

4) колір абстрактних понять, часових вимірів;

5) колір звуку.

Контекстуальне оточення й семантична сполучуваність дають змогу довести, що у світобаченні, світосприйнятті й мовотворчості письменниці зелений колір асоціюється переважно з позитивними емоціями. Він виступає символом життя, весни, надії, уособленням батьківщини й України. Зелений колір моря у творчій уяві Лесі Українки виражає індивідуально-фізіологічне сприйняття забарвлення морської води за певного освітлення, відповідно до настрою чи використовується зі стилістичною метою.

Особливе місце в мовотворчості письменниці посідають зорово-слухові асоціації, виразниками яких є зелений, частково срібний і сивий кольори. Звуковий-кольоровий образ зеленого шуму вибудувано за асоціаціями до шелестіння зеленого листя, співу птахів у зелених кронах дерев. Зелене листя - живе, пластичне, рухливе, від вітру, перельоту птахів воно утворює звукові коливання, приємні й чутні людському вуху. Пташиний гомін, мелодійний спів чутніші наприкінці весни - початку літа, тобто, коли дерева одягнені в зелені шати, тому й виник, на нашу думку, саме такий образ - зелений шум.

У межах лексико-семантичної групи зі значенням синього та блакитного кольорів за семантичною сполучуваністю виділено такі мікрогрупи:

1) колір води;

2) колір небесної сфери, світла, часу доби;

3) колір очей, фізичного стану;

4) колір одягу, речей, предметів;

5) колір рослин, ландшафту;

6) колір абстрактних понять, явищ.

Синій колір на позначення моря має характер постійного епітета, властивого фольклору, але первинне кольорове значення цього епітета в контекстуальному оточенні розширює його семантичні межі.

Синій колір неба не характеризує його за порою року чи часом доби, адже в Лесі Українки і весняне небо, і літнє, і осіннє, і ранкове, і надвечірнє - синє, рідше блакитне. Отже, блакить, синява неба - стан душі, вияв чистоти й безмежжя простору, за часовості, конотації атрибутів «блакитний» і «синій» виявляються через семантичну сполучуваність та контекстуальне оточення.

Ідіостилю письменниці властиве поєднання золотого та блакитного кольорів. Золото-блакитна гама у творчій уяві письменниці виступає символом надії, спокою, блаженства, вищої духовності.

За семантичною сполучуваністю в групі брунатних кольорів виділено такі мікрогрупи:

1) колір очей, волосся, обличчя;

2) колір одягу. семантичний мовлення лексема

У процесі аналізу цієї лексико-семантичної групи виявлено, що жодного разу письменниця не використовує атрибут «коричневий», який є семантично менш виразним, ніж «брунатний», «карий», «русий», «бронзовий», «каштановий», «барва кори».

Досліджено, що й компоненти кольоропозначення, об'єднані за спільною ознакою в групу брунатних кольорів, набувають емоційно-експресивного забарвлення залежно від контекстуального оточення.



ВИСНОВКИ

На основі аналізу фактичного матеріалу в дисертації викладено такі загальні висновки:

1. Мова творів письменника є реальною даністю, яка дає підстави для розуміння світосприйняття, характеру, способів і засобів відображення автором дійсності. Слово як елемент художнього твору набуває нових властивостей, зокрема має здатність вступати в семантичні відношення з елементами різних семантичних полів, водночас реалізовувати декілька значень. Митець вкладає в слово важливі індивідуально-авторські, асоціативні, оцінні конотації, що сприяє розширенню меж художнього мовлення. Відображення світу в зорових і чуттєвих образах у художньому творі відбувається багато в чому завдяки кольору. Він є виразником певних реальних властивостей об'єкта, опис якого сприяє емоційному впливу на читача, свідчить про спостережливість і колористичну майстерність митця;

2. Мовна майстерність письменника, якщо він є мовною персоналією, на час його творчості неодмінно становить вершину в розвитку мови, зокрема не лише на рівні інтелектуального її ґрунту, а й на рівні експресивної потужності. З цього погляду мовний контекст Лесі Українки є об'єктивно яскравим свідченням експресивного багатства української мови в її виразно національних гранях;

3. Сутність дослідження полягає в тому, що модель семантичного поля, виявлена під час аналізу художнього мовлення одного автора, неодмінно відмінна від тієї ж моделі, що її можна вибудувати на підставі аналізу художнього мовлення іншого автора. Саме мовні персоналії письменників як індивідуальності створюють поштовхи у плинному русі мови. У дослідженні поля кольороназв у мовотворчості Лесі Українки як сукупності мовних одиниць, об'єднаних змістовою спільністю, виявлено, що, зіставивши інтегральну семантичну ознаку й розрізнювальні диференційні, можна виділити окремі компоненти поля для глибшого й детальнішого аналізу;

4. Мовотворчості письменниці властива амбівалентність сприйняття й використання кольороназв, тобто один колір здатний виражати позитивну й негативну семантику. Це стосується практично всіх кольоропозначень (за винятком блакитного, сірого та брунатного);

5. Творчості Лесі Українки характерна синестезія вражень кольору та звуку. Так, у її сприйнятті та творчому відображенні світу представлені такі образи: зелений шум, сивий шум моря, срібні промені, мов струни, сріблисті хвилі гірського потоку;

6. Ідіостиль письменниці характеризується динамікою зображень як пейзажів, так і портретних описів, внутрішнього стану героїв. Своєрідна «кінематографічність» світового відображення досягається за допомогою від ад'єктивних дієслівних форм і взаємопереходу та зміни кольорів;

7. Аналіз кольоропозначень у творчості Лесі Українки дає підстави зробити висновок, що письменниці властиве естетичне ставлення до кольору. За добором і застосуванням кольорів у художніх контекстах їй властивий імпресіонізм у відображенні картини світу, тобто Леся Українка відтворює не той колір, який є постійною ознакою явища, предмета, а властивий явищу чи предмету в конкретний момент за певних умов (освітлення, розташування тощо);

8. Письменниця активно послуговується традиційними фольклорними постійними епітетами, використовує символіку, котра є здобутком усієї історії культури українського народу, творчо опрацьовує їх і створює власні символічні кольорові образи;

9. Мовотворчість Лесі Українки - один із кращих зразків буття української мови. У її індивідуальній художній картині світу органічно поєднані інтелектуалізм і простота, доступність, національні традиції та здобутки світової цивілізації, саме завдяки такому синтезу твориться багатобарвна мовна палітра.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лексико-семантична група зі значенням червоного кольору у мовотворчості Лесі Українки // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 1995. - Вип. 3. - С. 162-170.

2. Символічне значення атрибута «золотий» у поетичній палітрі Лесі Українки // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 1996. - Вип. 4. - С. 172-178.

3. Художньо-експресивна функція звертань у поетичному мовленні Лесі Українки // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 1997. - Вип. 5. - С. 64-67.

4. Стилістичні засоби словотвору: На матеріалі художнього мовлення Лесі Українки // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 1998. - Вип. 7. - С. 65-67.

Размещено на Allbest.ru

...