Українська термінологія з генетики: походження, структура, системність (лінгвістична проблематика)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 801.323.(038) = 808.3

Українська термінологія з генетики: походження, структура, системність (лінгвістична проблематика)

10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Соколовська Тетяна Григорівна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української мови Київського університету імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “16” квітня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету ім. Т.Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10)

Автореферат розіслано “16” квітня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Л. І. ШАХОВА

Анотації

Соколовська Т.Г. Українська термінологія з генетики: походження, структура, системність (лінгвістична проблематика). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - Київський університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 1999.

Дисертаційну роботу присвячено аналізу української термінології з генетики, що розглядається як цілісний об'єкт в аспектах формування, структурно-системних зв'язків та функціонування. Досліджується проблематика дефініції терміна і терміносистеми в сучасному мовознавстві, визначаються теоретичні засади аналізу галузевих термінологій. Зазначається, що українська термінологія з генетики є ієрархічною єдністю, яка складалась протягом століть у Західній Європі і лише на початку ХХ ст. (як інтернаціональна за походженням система) була перенесена в українське мовне середовище. Висвітлюються питання аналізу тезаурусних та структурних функцій, що є формами вияву зв'язків та відношень термінів у галузі генетики. У Додатку подаються пробні статті “Словника-тезауруса українських термінів з генетики”.

Ключові слова: термін, терміносистема, тезаурусний опис лексики, термінологія з генетики, “лексис”, “логос”.

Соколовская Т.Г. Украинская генетическая терминология: происхождение, структура, системность (лингвистическая проблематика). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский университет имени Тараса Шевченко. - К., 1999.

Диссертационное исследование посвящено анализу украинской генетической терминологии, которая рассматривается как целостный объект в аспектах ее формирования, структурно-системных связей и функционирования. Исследуется проблема дефинирования понятий термина и терминосистемы в современной лингвистике, выдвигается оригинальная типология терминологических критериев и признаков, определяются принципы анализа узкоспециальных терминологий. Специально рассматривается проблема соотношения “национального-интернационального” в украинской терминологии. Отдельный раздел посвящен вопросу происхождения украинской генетической терминологии и ее словообразовательных формантов, предложена классификация словообразовательных способов и моделей. Отмечается, что украинская генетическая терминология является иерархическим единством, которое складывалось на протяжении столетий в Западной Европе и только в начале ХХ века (как интернациональная по происхождению система) было перенесено в украинскую языковую среду. Теоретически осмысливается проблема составления словарей-тезаурусов для языковедческих и узкоспециальных целей, рассматривается вопрос двойной детерминации терминологической лексики. Освещаются вопросы анализа тезаурусных и структурных функций, выступающих формами представления связей и отношений терминов в области генетики. В Приложении помещены пробные статьи “Словаря-тезауруса украинской генетической терминологии”.

Ключевые слова: термин, терминосистема, тезаурусное описание лексики, терминология генетики, “лексис”, “логос”.

Sokolovska T.G. Ukrainian terminology used in genetics: origin, structure, systems (linguistically aspects). - Manuscript.

The dissertation for philological sciences candidate degree in specialty coded as 10.02.01 - the Ukrainian language. - Kyiv State University named after Taras Shevchenko. - Kyiv, 1999.

The main subject of the thesis is investigation of Ukrainian terminology used in genetics, which is treated as integral part and is considered from different points of view - formation, structural and systematic relation and functioning. Term and term-system definition in modern linguistics is investigated; theoretical foundations of special therminologies are defined. Ukrainian terminology used in genetic is treated as hierarchical integrity, which had been formed during centuries in Western Europe, and was transferred to the Ukrainian language environment only at the beginning of XX century (as international system by its origin). Thesaurus and structural functions are illustrated.

Those function are considered as a type of relations and connections between the terms used in genetics. Pilot articles from “Thesaurus Dictionary of Ukrainian Genetics Terminology” are available in the Annex.

Key words: term, term-system, thesaurus description of vocabulary, terms used in genetics, “lexis”, “logos”.

лінгвогенетичний синонімія паронімія

1. Загальна характеристика роботи

Предметом дисертаційного дослідження є українська термінологія з генетики, що розглядається в аспекті її формування, функціонування та системно-понятійних зв'язків. Цей комплексний підхід дозволяє поставити питання про специфіку термінів як лексичних одиниць, дослідити термінологію з генетики як систему, а також розглянути проблему стадіальності процесу пізнання генетичних процесів та їх оптимальної мовної репрезентації.

Актуальність проведеного дослідження зумовлена його орієнтованістю на ті мовознавчі концепції, які конструктивно, на рівні теоретичного моделювання, відбивають закономірні взаємозв'язки різного характеру між мовою та мисленням (від робіт Б.О.Серебренникова і О.С.Мельничука до сучасних концепцій І.Небески, О.С.Кубрякової та ін.). Логіка цього підходу зумовлена тим, що роботи із лінгвістичного аналізу галузевих термінологій здебільшого орієнтуються на внутрішньомовознавчий опис слів-термінів. Основними аспектами аналізу у традиційній теорії є чинники термінотворення, морфологічні форманти, що утворюють терміни, генетична приналежність термінів, відповідність слова-терміна позначуваному ним поняттю, лексико-граматичні групи термінів певної галузі. На окрему увагу заслуговують також перспективи розвитку терміносистем, виділення реєстрів певних наукових дисциплін.

Існує необхідність поглянути на одиниці терміносистем - терміни та на їх складники з позицій відображення ними пізнавального процесу в цілому та з позицій утворення ними певних фрагментів наукової картини світу. Цей підхід жодною мірою не відміняє, не спростовує традиційних аналітичних методик опису термінологій, проте він надає можливість глибше моделювати внутрішній зміст терміна, детальніше аналізувати його системні зв'язки не тільки мовознавчого, а й лінгвокогнітивного характеру. Саме тому він уявляється нам доречним для аналізу предмета нашої роботи, яка є спробою поєднання елементів системного та історико-функціонального опису української термінології з генетики.

Додаймо, що українська термінологія з генетики досі практично не була предметом мовознавчих досліджень. Це один із чинників, що визначають актуальність пропонованого аналізу.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Розвиток та функціонування слов'янських мов у сучасному світі”, № 97144, яка розробляється кафедрою історії української мови філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (керівник теми - канд.філол.наук, доц., завідувач кафедри Шевченко Л.І.; тему затверджено на засіданні кафедри, протокол № 1 від 5.01.1997 р.).

Мета роботи. Дисертація має на меті комплексний аналіз української терміносистеми з генетики. Обрано напрямок руху дослідницької думки від явищ мови до виявлення їх структури і семантики, далі - до побудови їх моделей як діахронічної, так і синхронічної спрямованості.

Задачі дослідження. Мета роботи зумовила необхідність вирішення конкретних задач дослідження:

виділити пріоритетну проблематику в дослідженні термінів і терміносистем та розробити робочу поняттєву схему аналізу української терміносистеми з генетики (теоретико-мовознавчий аспект);

дослідити формотворчі чинники становлення української термінології з генетики, їх лінгвогенетичні зв'язки, з'ясувати мотивацію доцільності сучасного використання, зважаючи на дані текстів із генетики (діахронічний аспект);

виявити системні зв'язки слів-термінів генетичної науки - синонімії, антонімії, омонімії, паронімії, полісемії (синхронічний аспект “лексису”);

виявити поняттєві зв'язки термінів з генетики та укласти словник-тезаурус української термінології з генетики (синхронічний аспект “логосу”).

У роботі використовувались методи і прийоми лінгвістичного аналізу, що передбачають комплексний аналіз зібраного мовного матеріалу на основі принципу неповної індукції (від мовних явищ до побудови їх моделей), тому методика дослідження містить у собі елементи таких методів:

контекстно-лексикографічного (з прийомами спостереження й класифікації мовних явищ та різного типу зіставлень);

таксономічного (з прийомом кластерного аналізу);

лексико-семантичного (з прийомом поняттєво-тезаурусного представлення та систематизації).

Дослідницькою базою роботи є:

матеріал, який зібрано у вигляді авторської картотеки термінів з генетики з лексикографічних джерел та статей, присвячених проблематиці сучасної генетики;

приклади та ілюстрації з лінгвістичних досліджень, що також розробляють обрану нами проблематику.

Загальний обсяг опрацьованого матеріалу становить близько 1000 термінів з генетики, також бралася до уваги значна кількість їх варіантів.

Положення, що виносяться на захист

Термінологія з генетики в сучасній українській мові становить особливу лексико-семантичну єдність, що відбиває процес та результати наукового пізнання в галузі генетики, та їх адекватну лінгвістичну інтерпретацію.

Системність генетичної термінології виражена сукупністю структурованих лінгвістичних ознак: лексичних, фразеологічних, словотворчих та граматичних, що формуються історично та у відповідності до стилістичних параметрів наукового типу комунікації.

Тезаурусне представлення термінології з генетики об'єктивізоване критеріями “логосу” (поняттєві відношення) і “лексису” (лексична система мови), що є підставовими для системного дослідження.

Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

уперше в українському мовознавстві предметом дисертаційного дослідження виступає українська термінологія з генетики, що розглядається як складний комплексний об'єкт, який вимагає стратифікаційного аналізу і побудови його моделі за допомогою сучасних методик тезаурусно-поняттєвого представлення знань;

подається в систематизованому і дещо доповненому вигляді оригінальна типологічна класифікація термінологічних критеріїв та ознак, а також розробляються подальші аспекти проблеми співвіднесеності “національного-інтернаціонального” у творенні термінів та терміносистем;

пропонується історичний огляд формування термінології з генетики на широкому історико-науковому тлі, описуються словотворчі форманти термінів з генетики та аналізується комплекс способів їх словотвору;

уперше розробляються принципи укладання українського словника-тезауруса термінів з генетики, методика його побудови та наводяться пробні статті.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є однією зі спроб запропонувати цілісний концептуальний аналіз проблематики українського термінознавства, лексикології, семантики та словотвору української мови. У дослідженні пропонується теоретичне обґрунтування якісно нового методу опису термінології - поняттєво-тезаурусного, а також його застосування для аналізу інших галузевих термінологій.

Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріал та результати можуть бути використані під час викладання теоретичної і практичної лексикології та лексикографії, словотвору української мови, спецкурсів із проблем термінознавства та історії розробки термінологічних проблем в Україні, а також як матеріал для навчально-методичних посібників.

Уміщений у Додатку 1 “Словник-тезаурус української термінології з генетики” може бути використаний для потреб інформаційного пошуку та комп'ютерного моделювання терміносистем.

Апробація роботи здійснювалась:

у ході обговорення результатів дослідження на засіданнях кафедри історії української мови філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка;

на наукових та науково-практичних конференціях Київського університету імені Тараса Шевченка, Інституту української мови НАН України;

у 3-х статтях, що викладають основні положення роботи.

Обсяг та структура роботи

Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку лексикографічних джерел та бібліографічного апарату дисертації, містить таблиці та схеми. У Додатку вміщено Словник-тезаурус української термінології з генетики.

2. Зміст роботи

У “Вступі” подано обґрунтування теми, визначаються її актуальність, предмет, мета, завдання роботи, розкриваються її новизна, теоретичне значення та практична цінність, формулюються основні положення, що виносяться на захист, обираються дослідницька база та методи роботи, окреслюється особистий внесок здобувача, констатуються обсяг та структура роботи.

У Розділі І “Лінгвістичні проблеми дослідження термінів та термінологічних систем” розглядаються теоретичні проблеми термінознавства в контексті сучасних напрямків лінгвістичного аналізу та висвітлюються засади дослідження української терміносистеми з генетики.

У параграфі 1.1 “Теорія терміна та терміносистеми в сучасному мовознавстві” розглядаються загальні засади дослідження термінологічних систем як специфічних утворень лексичного складу мови. Зокрема, наголошується, що в мовознавстві існує багато визначень понять терміна і терміносистеми, які відрізняються між собою окремими аспектами. Підсумовуючи всі визначення поняття терміна, можна вичленувати певний ряд ознак, які формують критерії термінологічності. На нашу думку, їх можна згрупувати таким чином:

І. Критерій системності: полягає у

- дефінітивній пов'язаності і точній співвіднесеності терміна із поняттям;

- регулярності формально-мовної оформленості;

- подвійній детермінованості терміна;

- бажаній відсутності парадигматичних зв'язків - омонімії, синонімії, полісемії.

ІІ. Генетичний критерій: полягає у специфічному (почасти інтернаціональному) характері джерел походження терміна.

ІІІ. Стилістичний критерій: полягає у

- стилістичній нейтральності терміна як його неконотованості (відсутності експресивно-емоційного моменту).

IV. Соціолінгвістичний критерій: полягає у

- приналежності терміна до вузької професійної сфери вживання (спеціалізованості терміна);

- відмінності від професіоналізмів та професійно-жаргонної лексики.

Серед термінологічних ознак треба розрізняти ознаки онтологічні (або базові) і ознаки бажані. Так, до онтологічних ознак, що притаманні будь-якому термінові незалежно від свідомого суспільного впливу на формування певної терміносистеми, відносимо такі ознаки, які утворюють соціолінгвістичний та стилістичний критерії, почасти - генетичний критерій, а також системні ознаки дефінітивної пов'язаності і точної співвіднесеності з поняттям. Бажаними ознаками терміна, тобто такими, які визнаються для нього необхідними та стимулюються свідомими діями науковців (стандартизація та уніфікація терміносистем), є ознаки бажаної відсутності омонімії, полісемії, синонімії, які формують критерій системності. Така структурація термінологічної лексики є зручною, оскільки може виступати і визначенням термінологічної одиниці в цілому, і “тестом” на термінологічність для будь-якої лексеми мови.

Параграф 1.2 “Проблеми формування сучасного українського термінофонду: національне та інтернаціональне в термінології” присвячено розгляду проблематики історичного становлення українських термінологічних систем, зважаючи на динаміку мовної ситуації в Україні ХХ ст. Відзначається, що основним питанням сучасного українського термінознавства в соціолінгвістичному аспекті є питання про національні та інтернаціональні елементи в терміносистемах. Так, використання термінів, побудованих переважно на мовно-національній основі притаманне усім соціомовним системам у період вироблення норм загальнонародної мови та боротьби за незалежність. Деякий час така орієнтація відіграє позитивну роль та виконує консолідуючу функцію для всіх членів мовної спільноти. Але, з іншого боку, у процесі поширення міжнародних зв'язків ця позиція зазнає значних коректив на всіх рівнях соціальної стратифікації - через запозичення великої кількості інтернаціоналізмів для полегшення міжмовної комунікації та через пошук нових терміноодиниць для позначення наукових явищ і процесів. Це ускладнює не тільки опис та аналіз термінологічних систем, а й мовознавчу оцінку того чи іншого терміноутворення.

Проблема національного та інтернаціонального в українській термінології - це не тільки проблема використання кількості власне українських словотворчих елементів, це водночас проблема самобутності самої наукової та термінотворчої традиції. Саме в такому переформулюванні можливо, як нам уявляється, винайти дійові й у той же час толерантні принципи регулювання співвідношення національного та інтернаціонального в термінології. В цілому, інтернаціональну тенденцію в термінотворенні треба визнати позитивним явищем, тому що вона відбиває глибинні процеси взаємодії (європейських) мов, а за цим, на думку В.В.Акуленка, стоять зовнішньо непомітні процеси вироблення інтернаціональної семантики, за якою стоять вже немовні області систем понять, соціального та культурного життя, що зближаються та інтернаціоналізуються.

Параграф 1.3 “Українська термінологія з генетики: модель вироблення поняттєвої схеми аналізу” присвячено основним категоріям опису та аналізу української терміносистеми з генетики. Зауважується, що для цього раціонально використовувати структуральний комплекс протиставлень (“екстралінгвістичне-інтралінгвістичне”, “мовне-мовленнєве”, “синхронічне-діахронічне”), але з тим звучанням, якого вони набули в наш час[Семчинський - 1996; Мельничук - 1997]. Ці протиставлення розглядаються, з опорою на стратифікаційну будову мови. Так, на фонетико-фонологічному рівні розробляються питання особливостей передачі українською графікою іншомовних термінів (напр., питання подвійних приголосних: асиміляція, але беккрос) та проблеми уникнення важковимовлюваних звукосполучень (напр., у термінах пенетрантність або аутополіплоїдія), також звертається увага на наявність неусталеності в написанні декотрих термінів (гомеостазис - гомеостасис - гомеостасіс - гомеостазіс). На словотворчому рівні формулюється проблема становлення загального фонду словотворчих формантів українських термінів з генетики, пояснення їх мовно-генетичних зв'язків та причин їх використання для складання генетичних термінів, визначення морфемотактики, а також опису продуктивних способів словотвору та словотворчих моделей. На лексичному рівні звертається увага на системні зв'язки слів-термінів, виходячи з розрізнення категорій “лексису” та “логосу”, визначаються принципи укладання словника-тезауруса українських термінів з генетики, що має важливий практичний сенс. Граматико-синтаксичний рівень аналізу української термінології з генетики дозволяє виявити як морфологічні відмінності термінів від загальновживаної лексики, так і специфіку їх синтаксичних зв'язків. На рівні цілого тексту терміни з генетики можуть розглядатися як ключові слова, як маркери функціонально-стилістичної та спеціалізованої його приналежності, тобто терміни дозволяють визначити і широкий діяльнісний контекст наукового спілкування, і вид конкретної практичної наукової діяльності.

У Розділі ІІ “Формування терміносистеми з генетики та її формотворчі чинники” досліджуються словотворчі форманти українських термінів з генетики з погляду їх походження та способів творення.

Параграф 2.1 “Генетична терміносистема в контексті становлення наукової галузі” присвячено проблематиці діахронічного становлення терміносистеми з генетики. Зокрема, відзначено, що формування терміносистеми з генетики тісно пов'язане з формуванням самої генетики як наукової галузі. Незважаючи на те, що генетика виникла на межі ХІХ-ХХ ст., її терміносистема є утворенням, пов'язаним з усім перебігом розвитку генетично-біологічної проблематики, починаючи від античних часів. Як свідчить матеріал терміносистеми та її історія, більшість ключових термінів з генетики є індивідуально авторськими утвореннями, що пов'язуються з іменами провідних фахівців даної галузі - К.Ф.Вольфа (мінливість, спадковість, модифікація, мутація), І.Г.Кельрейтера (гетерозис, аналізуюче схрещення), Г.Менделя (домінантність, рецесивність, комбінаційний ряд), Г.Вейсмана (амфімікс), В.Йогансена (ген, фен, генотип, фенотип), Х.де Фріза (ізогонність, анізогонність, рівноспадковість, нерівноспадковість), У.Бетсона (алеломорф, гомоморф, гетерозигота, гомозигота, генетика), М.Тимофеєва-Ресовського (експресивність, пенетрантність, вираження) тощо. З погляду формального вираження переважна більшість термінів з генетики складена з використанням терміноелементів греко-латинського походження, що і є визначальною тенденцією розвитку терміносистеми з генетики й у наш час. З іншого боку, розвиток самої системи генетичної науки стимулює до переосмислення термінів у напрямку більшої конкретизації та розгалуження їх семантико-поняттєвих зв'язків з іншими термінами (пор. значення терміна ген у класичних теоріях спадковості та в сучасній молекулярній генетиці).

У параграфі 2.2. “Словотворчі форманти термінів з генетики з погляду їхнього походження” звернено увагу на опис словотворчих формантів, які утворюють терміни з генетики. Їх можна розподілити на декілька нерівноправних за своєю вагою груп:

а) словотворчі форманти грецького походження (а-/ан, ана-, апо-, анти-, амфі-, аро-, андро-, авто-/ауто, ало-, алело-, біо-, ген/гено-, -генез, моно-, полі-, пло-, плейо-, псевдо-, пан-, палін-, спор/а/, фен/фено-, оліго-, сома-, гамо-/гамія, ангій, гамето-, акро-, морфо-, мікс-, койно-/ценоз, еу-/ев-, ід-/ейд-, троф-, гіпер-, гіпо-, фаз/а/, ізо-, макро-, мікро-, цикл-, тип/типо-, техно-, номо-, син-, орто-, онто-);

б) словотвори латинського походження (аберація, абревіація, адитивність, атавізм, віталізм, гібрид, гібридизація, дегенерація, детермінація, домінантність, інверсія, інгібітори, інтеркінез, колінеарність (генів), комплементарність, кон'юґація, конвергенція, локус, пенетрантність, перфораторій, преформізм, редукція, рекомбінація, репарація, реституція, рецесивність, селекція, терміналізація, транзиція, трансверсія, трансдукція, транскрипція, транслокація, трансляція);

в) словотвори західноєвропейського походження - англійського (аутбридинг, беккрос, інбридинг, кросбридинг, кросінг-овер, сайт), французького (ізоляція, генофонд), німецького (з використанням інтернаціональних формантів - інцухт);

г) словотвори українського походження (мінливість, клітина, спадковість, запліднення, стать).

Доцільно зазначити, що використання термінотворчих формантів - коренів та афіксів греко-латинського походження як продуктивний тип словотвору термінів з генетики підвищує ступінь формально-мовної регулярності в оформленні термінів та ступінь уніфікації термінології за принципом “знаєш термін - знаєш місце в системі і навпаки” (Н.В.Юшманов). Доречно прогнозувати, що сучасне термінотворення в галузі генетики буде поглиблювати цю тенденцію, залучаючи до творення термінів переважно саме інтернаціональні елементи та використовуючи вже застосовані для розширення термінологічного фонду генетичної науки.

Параграф 2.3 “Словотворчі моделі термінів з генетики та регулярність їх функціонування” зорієнтовано на опис способів словотвору термінів з генетики. Як свідчить проаналізований матеріал, терміни з генетики формуються трьома словотворчими способами:

1) лексико-семантичний спосіб словотвору використовується переважно для тих термінів, що мають латинську генезу (терміни абревіація, адитивність, асиміляція, детермінація, дивергенція, дискретність, домінантність, інтерференція, кореляція, редукція, рецесивність утворено шляхом використання загальнонаукових лексем і пристосування їх до потреб позначення понять і категорій генетики);

2) морфолого-синтаксичний спосіб словотвору використовується тоді, коли необхідно утворити новий термін іншої частини мови (конверсія переважно у напрямках “іменник - дієслово” та “іменник - прикметник” за допомогою додавання до первинної основи певних афіксів та флексій, тому цей спосіб можна розглядати як перехідний між морфолого-синтаксичним (конверсійним) та морфологічним, наприклад: гомологія - гомологічний, генетика - генетичний, рецесивність - рецесивний - рецесувати, дегенерація - дегенеративний - дегенерувати тощо);

3) морфологічний спосіб словотвору з кореневою (одно-, дво-, три-, чотирикореневі з інтерфіксацією та без неї), префіксально-кореневою (однопрефіксально - одно-, дво-, трикореневі з інтерфіксацією та без неї) та суфіксально-кореневою словотворчими (одно-, двокоренево-односуфіксальні) моделями. Цей спосіб є найпродуктивнішим.

Як виявилося, способи словотвору термінів з генетики тісно пов'язані з генезою формантів, що їх складають: так, морфологічний спосіб використовується переважно для поєднання словотворчих елементів грецького походження, лексико-семантичний - для термінів латинського походження та власне українських термінів, морфолого-синтаксичний спосіб використовується незалежно від генези терміноелементів. Крім того, нерівноправність способів словотвору термінів з генетики пов'язана з тим, що вони виконують різні наукові завдання. Якщо лексико-семантичний спосіб спрямовано на формування в термінології з генетики загальнонаукових термінів зі звуженим значенням, то морфолого-синтаксичний спосіб дає можливість позначати за допомогою термінів не тільки факти і явища, а й ознаки і процеси, причому робити це не шляхом розширення мовної бази, а через використання вже існуючих термінів у іншій морфолого-синтаксичній функції - дієслова або прикметника. Морфологічний спосіб використовується для творення формально-мовної системності термінології з генетики, оскільки поняттєва системність існує в ній первісно як відбиток фрагменту біологічної картини світу. Формально-мовне регулювання терміносистеми досягається використанням спільних формантів на позначення класифікаційних аналогів, подібностей чи тотожностей, наприклад: поліплоїдія - анеуплоїдія - псевдополіплоїдія - диплоїдія - гаплоїдія - всі терміни позначають різні види наборів хромосом (за ознаками множинності, кратності та відсутності кратності, подвійності та одинарності).

У Розділі ІІІ “Системні зв'язки української термінології з генетики” аналізуються системні зв'язки українських термінів з генетики (як лексико-семантичні, так і поняттєві). Пропонується їх лексико-семантична класифікація та перелік тезаурусних функцій.

Параграф 3.1 “Лексис” та “логос” в описі системних зв'язків термінології з генетики присвячено аналізові теоретичних засад дослідження термінів з погляду їх семантико-поняттєвих зв'язків у терміносистемі певної наукової галузі (у тому числі й генетики). Продуктивним для такого аналізу є розрізнення у терміна двох аспектів функціонування - “лексису” (місця терміна в термінології, і ширше - в лексичній системі мови, тобто підпорядкування його мовно-парадигматичним зв'язкам, здатності виконувати певні структурно-семантичні функції) і “логосу” (місця терміна у поняттєвій сітці відношень явищ об'єктивної дійсності, його категоріальної співвіднесеності та розгалуженості поняттєвих зв'язків, здатності виконувати певні тезаурусні функції) [Реформатский, 1968-146]. Саме на рівні “логосу” розкривається специфіка термінопозначення порівняно із загальновживаним словом. Вона полягає у таких рисах термінів, як жорстка дефінітивна пов'язаність (можливість визначення термінів через інші терміни у терміносистемі з застосуванням тезаурусних функцій); характер мотивованості (непрозорість, зруйнованість внутрішньої форми терміна, сигніфікативність терміна на відміну від денотативності загальновживаного слова); детермінованість науковою чи національною традицією (національна чи інтернаціональна база термінології, співіснування наукових шкіл, течій, напрямків); тенденція до впорядкованості та систематизації термінопонять (як стихійна, так і прескриптивна); ступінь сформованості понять наукової галузі та їх вербального вираження. Наявність двох вимірів термінологічного слова свідчить про те, що термін значно більшою мірою, ніж загальновживане слово, детермінований сукупністю подібних лексичних одиниць у системі, або терміносистемою, до якої він належить.

Параграф 3.2 “Лексико-семантична характеристика термінів з генетики” зорієнтовано на аналіз української термінології з генетики в аспекті “лексису”, тобто як складової частини лексичної підсистеми мови, що передає загальномовні семантико-парадигматичні відношення полісемії, синонімії, антонімії, гіпер-гіпонімії, омонімії та паронімії. Так, полісемія термінів з генетики зумовлюється всім розвитком самої генетики (біосфера як геолого-стратифікаційне поняття [Е.Зюсс, 1875] та біосфера як геохімічний фактор планетарного масштабу і значення [В.І.Вернадський, 1926]), або використанням у мові генетики загальнонаукових термінів із вужчим значенням (пор. загальнонаукове значення термінів аберація, асиміляція, дегенерація, детермінація, дивергенція, домінанта, ізоморфізм, інверсія, індукція, інтерференція, конвергенція, редукція та значення, якого набули ці терміноодиниці у мові генетики порівняно з мовами інших спеціалізованих галузей знання, зокрема мовознавства, етнографії, хімії, медицини, фізики, математики, електроніки, астрономії тощо). Синонімія термінів з генетики є досить поширеною (експресивність - вираження - пенетрантність, ізогонність - рівноспадковість, анізогонність - нерівноспадковість, аберація - хромосомна аберація - хромосомна перебудова, ДНК - дезоксирибонуклеїнова кислота, генетико-автоматичні процеси - дрейф генів) і виконує функції заміщення й уточнення та урізноманітнює процес сприйняття наукового тексту, що і є її продуктивними, позитивними наслідками. Антонімія термінів з генетики має декілька способів вираження за різними моделями: “основа = основа” (овізм - анімалькулізм, домінантність - рецесивність), “основа = частка негації + основа” (біогенез - абіогенез, комплементарність - некомплементарність, ізогонний - анізогонний, рівноспадковий - нерівноспадковий), “префікс + основа = префікс + основа” (дивергенція - конвергенція; асиміляція - дисиміляція; аутбридинг - інбридинг; гіпостаз - гіперостаз); “основа=префікс + основа” (ген - антиген; мутаген - антимутаген; мутагенез - антимутагенез; ген - олігоген); “основа = корінь + основа” (алелі - псевдоалелі; гетерозис - псевдогетерозис; поліплоїдія - псевдополіплоїдія; сумісність - псевдосумісність); “корінь + основа = корінь + основа” (ектогенез - ендогенез; апоміксіс - амфіміксіс; андрогамета - гінекогамета; гомозигота - гетерозигота; мікроеволюція - макроеволюція; моногонія - полігонія), тобто, антонімічні значення термінів передаються за допомогою формантів - префіксальних або кореневих, значно рідше - без вираження протиставленості формальними засобами, за допомогою лише семантичної структури терміна. Гіпер-гіпонімія відноситься до найважливіших категорій термінів з генетики, демонструє наявність ієрархічних відношень у терміносистемі і дозволяє описати наукові поняття як стратифіковані (апоміксіс - партеногенез/апогамія; змішування, розмноження - амфіміксіс/апоміксіс; схрещення - аутбридинг/інбридинг; еволюція - макроеволюція/мікроеволюція), тому, на відміну від небажаних полісемії, омонімії, паронімії та, почасти, синонімії, вона свідомо конструюється в терміносистемах, оскільки за її допомогою можна моделювати складні родо-видові відношення: розмноження (амфімікс - апоміксис [партеногенез - апогамія]). Омонімія та паронімія розташовані на периферії української терміносистеми з генетики: у проаналізованому матеріалі терміни-омоніми відсутні. До паронімів належать терміни, фонетична подібність яких зумовлена фонетичною подібністю формантів, які включаються до їхнього складу: абревіація - аберація; аутосинтез - аутосиндез; гомозиготність - гемизиготність; бином - геном; дегенерація - регенерація; моногонія - моногамія; номогенез - гомогенез; онтогенез - ортогенез; транслокація - трансляція.

Параграф 3.3. “Мови для спеціальних цілей та поняттєві відношення термінів у галузі генетики” розглядає терміносистему з генетики як поняттєвий простір, певну сукупність термінів, пов'язаних між собою тезаурусними функціями, та визначає засади укладання Словника-тезауруса українських термінів з генетики. Так, процедура створення словника-тезауруса містить такі етапи: 1) утворення термінофонду словника через вибірковий аналіз наукових текстів з генетики та повний перегляд лексикографічних джерел тлумачного та перекладного типу; 2) аналіз словникових дефініцій термінів для вироблення схеми поняттєвих відношень термінів у галузі генетики та виявлення сукупності тезаурусних функцій; 3) аналіз мовних характеристик термінів та вироблення системи тих ознак, що уявляються важливими саме для мовознавчого дослідження; 4) створення словникових статей; 5) технічні моменти, пов'язані з проблемою зручності користування, - укладання покажчиків термінів та покажчиків тезаурусних функцій, алфавітне розташування словникових статей та представлення тезауруса в повному обсязі.

Структура словниково-тезаурусної статті:

Блок А: Формально-лінгвістичний

1. Заголовне слово (з інформацією про орфографічну та орфоепічну норму).

2. Лінгвогенетична характеристика терміна (походження його формантів).

3. Інтерлінгвальний параметр (надає можливість використовувати словник як перекладний) - російський та англійський терміни.

4. Дефініції термінів (орієнтують на використання словника і як тлумачного).

Блок Б: Семантико-поняттєвий (перелік тезаурусних функцій, які описують поняттєві відношення між термінами з генетики):

1. Синоніми (дублети): мінливість - модифікація - мутація.

2. Кореляти (антоніми): мінливість - спадковість (за параметром “статика - динаміка спадкових ознак”).

3. іпероніми (родові поняття): ізогонність - тип спадковості, домінанта - генетична ознака, гінекогамета - гамета.

4. Гіпоніми (видові поняття): генетична інформація - гомоморфізм/гетероморфізм (за параметром “статеві ознаки”), хромосома (за параметром “носій”), генотип (за параметром “генотипічне середовище”).

5. Ціле: ген - алеломорф, генетика - вчення про спадковість, клітина - вакуоль .

6. Компонент (частина): генотип - фенотип, зигота - ген, мутація - мутон .

7. Атрибут - параметр - якість: беккрос - зворотність, овізм - яйцевість, олігогени - головний .

8. Носій (атрибута, параметра, якості): спадкові ознаки - гамети, мутація - організм, генетичний код - хромосоми .

9. Основна функція (процес): ген - адитивність, ген - спадковість, мінливість - асиміляція/дисіміляція, геном - комбінація/рекомбінація генів .

10. Суб'єкт: атавізм - організм, генетика - генетик

11. Об'єкт: аберація - молекула, структура клітини, тканини, органи; андрогамія - чоловіча гамета, беккрос - організм .

12. Результат: адитивність - сумарна дія гена, гаметогенез - гаметогамія, гетероморфоз - гетероморфізм.

13. Матеріал: адитивність - гени, модифікація - клітини, амфімікс - індивід, мутація - ДНК .

14. Джерело: мінливість - мутація .

Імплікація: а) умови: мутація - рекомбінація генів, пенетрантність - спадкові ознаки; б) наслідки: рекомбінація генів - мутація, спадкові ознаки - пенетрантність, мінливість - гетерозис .

16. Інструмент, спосіб, засіб, прийом: спосіб дослідження генів - експеримент, засіб дослідження хромосом - мікроскоп, прийом аналізу мінливості - кон'юґація геномів .

17. Аспект: дивергенція - етнологічна генетика, поліморфізм - екогенетика, аутбридинг - демографічна генетика .

18. Об'єктивація: ідіограма - хромосомна матриця, мутон - одиниця мутації, генетична карта хромосом - схема розташування генів, геном - сукупність генів .

19. Динаміка: спадковість (процес) - мутація .

Всі описані функції становлять сукупність поняттєвих відношень у сфері термінології з генетики, але жодна з них не є специфічно генетичною.

Опис генетичної термінології, проведений у такому плані, може мати теоретичний (зіставлення різних мов науки та створення їх семантичної типології) і практичний (введення тезаурусного опису в термінологічні словники) сенс.

У “Висновках” містяться підсумки дослідження, окреслюються перспективи подальшої розробки проблеми та подаються рекомендації щодо науково-практичного використання результатів роботи. Зокрема, відзначається, що українська термінологія з генетики представлена як:

- системна сукупність термінів, що вступають у розгалужені ієрархічні зв'язки між собою, відбивають певні поняття генетичної науки в межах природничого циклу дисциплін та мають чіткі дефініції в синхронії даної науки;

- діахронічно сформована система, у якій переважна більшість термінів побудована з використанням інтернаціональних (греко-латинських) словотворчих елементів та слів, що зумовлено як ареалом формування генетичних ідей (Західна Європа), так і первинними інтенціями авторів термінів з генетики;

- система, що характеризується високим ступенем формально-мовної регулярності в оформленні термінів (що є логічним розвитком історії становлення генетичної термінології);

- система, що відбиває сучасний стан та рівень генетичних досліджень як в Україні, так і за кордоном. А це дозволяє твердити про певну відкритість даної системи в межах генетики як наукової галузі.

Список лексикографічних джерел містить перелік словників різних типів, які використано в дослідженні. До Бібліографічного апарату увійшло близько 200 робіт вітчизняних та зарубіжних мовознавців.

Додаток містить у собі Словник-тезаурус українських термінів з генетики.

Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Синонімія та антонімія як базові парадигматичні класи української термінології з генетики // Наукова термінологія і сучасність. - К., 1998. - С.171-174.

2. Проблеми формування української біологічної термінології // Вісник Київського університету ім. Т.Шевченка. - Вип.7: Мовознавство. Літературознавство. Фольклористика. - 1998. - С.60-62.

3. Принципи моделювання словника-тезауруса української термінології з генетики. - К., 1998. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru

...