Формування комунікативної компетенції молодших школярів на уроках української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування комунікативної компетенції молодших школярів на уроках української мови

Сучасні зміни суспільних і соціокультурних умов вимагають переорієнтації системи шкільної освіти на формування в учнів життєвих компетенцій, які дозволять їм орієнтуватися в сучасному суспільстві, інформаційному просторі, на ринку праці, навчатися, виконувати соціально важливі завдання, реагувати на потреби часу.

Ієрархія компетенцій за А.В.Хуторським [10] включає ключові, які формуються в процесі реалізації цілісного змісту освіти загальноосвітньої школи, загальнопредметні - їх учень набуває впродовж засвоєння змісту певної освітньої галузі, і предметні - передбачені змістом конкретного предмета і набуваються впродовж конкретного року або ступеня навчання.

Реалізація компетентнісного підходу вимагає зміни критеріїв відбору змісту навчальних предметів. Система запровадження змін у зміст освіти, запропонована О.І.Пометун [4], передбачає:

1) визначення ключових компетенцій;

2) визначення змісту кожної з них;

3) ідентифікацію їх з окремими освітніми галузями, а потім з окремими предметами (визначення переліку та змісту загальнопредметних і предметних компетенцій);

4) відбір змісту предмета, який може забезпечити формування визначених компетенцій;

5) встановлення рівня та показників сформованості компетенцій на кожному етапі і році навчання;

6) розроблення системи контролю та корекції процесу формування компетенцій в учня.

Компетентнісний підхід у системі початкової мовної освіти передбачає спрямованість змісту навчання української мови на формування і розвиток комунікативної компетенції молодших школярів.

До змісту ключової комунікативної компетенції А.В.Хуторський [10] включає:

- уміння представити себе усно і письмово, написати анкету, заяву, резюме, лист, привітання тощо;

- уміння представити свій клас, школу, країну в ситуаціях міжкультурного спілкування, в режимі діалогу культур, використовувати з цією метою знання іноземної мови;

- володіння способами взаємодії з оточуючими і віддаленими людьми і подіями; уміння виступити з усним повідомленням, задати запитання, коректно вести навчальний діалог;

- володіння різними видами мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання, письмо), мовною компетенцією;

- володіння способами співпраці в групах, прийомами дій у ситуаціях спілкування; уміння шукати і знаходити компроміси;

- володіння позитивними навичками спілкування в полікультурному, поліетнічному і багатоконфесійному суспільстві, які базуються на знанні історичних коренів і традицій різних національних спільнот і соціальних груп.

На основі змісту ключової комунікативної компетенції визначається змістове наповнення загальнопредметної, яка формується в процесі навчання в освітній галузі «Мови і літератури». Державним стандартом початкової загальної освіти [3] передбачено, що зазначена галузь покликана забезпечити опанування молодшими школярами української мови та інших мов як засобу спілкування і пізнання, прилучення до скарбниць духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу, виховання громадянськості, патріотизму, національної самосвідомості.

У результаті реалізації поставлених завдань повинні бути сформовані складові загальнопредметної комунікативної компетенції:

- здатність розуміти зміст і головну думку усних і письмових висловлювань;

- здатність вести діалог з дотриманням правил мовленнєвого етикету;

- уміння будувати повноцінні в комунікативному відношенні усні і письмові зв'язні висловлювання, які відображають знання учнів про предмет розмови, їх думки, почуття, наміри;

- уміння налагоджувати взаємодію з оточуючими, будуючи відповідним чином свої висловлювання.

Загальнопредметна комунікативна компетенція формується в процесі вивчення таких предметів, як мова (українська, національної меншини, іноземна) і література (читання). Для забезпечення її формування необхідно відібрати зміст кожного навчального предмета.

Щодо української мови, то вивчення цього предмета передбачено здійснювати за трьома змістовими лініями, які покликані забезпечити формування трьох компонентів предметної комунікативної компетенції: мовного, мовленнєвого і соціокультурного.

До мовного компоненту відносимо розуміння значення слів, які формують лексичну основу мови, і знання правил їх сполучення, а також уміння будувати різні за метою і структурою речення.

Мовленнєвий компонент проявляється в умінні використовувати мовні засоби для розуміння тексту і побудови усних і письмових зв'язних висловлювань.

Соціокультурний компонент передбачає вміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, визначати особистісні якості співрозмовників, щоб відповідним чином вести себе з ними.

Для забезпечення зазначених компетенцій базовими навчальними програмами з української мови для 1-4 класів [7] визначено зміст навчального матеріалу і державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів з таких розділів: «Мовленнєва діяльність», «Знання про мову, мовні уміння», «Правопис», «Графічні навички письма. Техніка письма. Культура оформлення письмових робіт».

Програми націлюють, що основну увагу в навчанні української мови слід приділяти розвитку в молодших школярів чотирьох видів мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання і письма.

В основі розвитку навичок мовленнєвої діяльності лежить уміння слухати і розуміти усне мовлення. Тому, починаючи з першого класу, на уроках української мови передбачена робота над формуванням аудіативних умінь двох рівнів: 1) усвідомлення значень окремих елементів тексту (слів, словосполучень, речень); 2) розуміння тексту (його теми, фактичного змісту, основної думки, окремих особливостей побудови, стилю).

Важливе місце в мовленнєвому розвитку учнів початкових класів відводиться формуванню навичок усного діалогічного і монологічного мовлення (говоріння). Робота над діалогом передбачає два етапи: 1) відтворення, розігрування діалогу із прослуханого чи прочитаного тексту; 2) складання діалогу за ситуативним малюнком, опорою на допоміжний матеріал, а також самостійно, дотримуючись правил етикету, культури спілкування. Формування усного монологічного мовлення має здійснюватися шляхом: 1) переказування прочитаних чи прослуханих текстів; 2) побудови власних висловлювань на основі побаченого, пережитого.

Одним із найважливіших видів мовленнєвої діяльності в початковій школі є читання. У 2-4 класах йому відведено окремі уроки. Однак на уроках мови читання також повинно бути об'єктом навчальної діяльності, специфіка якої полягає в зосередженні уваги учнів на: 1) правильному вимовлянні слів відповідно до орфоепічних літературних норм та усвідомленні їх лексичного значення; 2) інтонуванні речень, різних за структурою і метою висловлювання; 3) змістовому поділі речень за допомогою пауз, мелодики тощо.

Розвиток писемного мовлення молодших школярів полягає у формуванні умінь записувати свої думки, враження, спостереження за подіями оточуючої дійсності. Цей процес передбачено здійснювати в таких напрямах: 1) написання докладних і вибіркових переказів прочитаних чи сприйнятих на слух текстів; 2) побудову власних письмових висловлювань (розповідей, описів, міркувань) на близькі і зрозумілі теми; 3) створення висловлювань з безпосередньою комунікативною метою (лист, оголошення, привітання, запрошення, інструкція і т.ін.)

Необхідною умовою мовленнєвої діяльності є повноцінне володіння мовою, яке формується шляхом засвоєння теоретичних знань з мови. Цьому аспекту початкової мовної освіти присвячений другий розділ базових програм з української мови «Знання про мову, мовні уміння».

На теоретичному рівні в початковій школі передбачена пропедевтична робота над формуванням в учнів знань про одиниці таких мовних рівнів:

- текстологічного - будова тексту, типи і стилі текстів;

- синтаксичного - словосполучення, речення, види речень за метою висловлювання й інтонацією, звертання, головні і другорядні члени речення, однорідні члени речення;

- морфологічного - частини мови, їх граматичні форми;

- лексичного - значення слова, лексичні групи слів (багатозначні слова, пряме і переносне значення слів, синоніми, антоніми, омоніми), лексична сполучуваність слів;

- фонологічного - звуки мовлення, склад, наголос, інтонація.

Компетентнісний підхід у навчанні української мови вимагає переосмислення ставлення до формування знань про мову і мовних умінь. З цією метою слід чітко розмежовувати два напрями у вивченні мовної теорії: 1) формування знань про мову; 2) розвиток умінь правильно й доречно використовувати мовні засоби. У процесі навчання повинні реалізовуватися обидва напрями. Однак пріоритетним є розвиток практичних умінь і навичок, пов'язаних із застосуванням мовних засобів відповідно до орфоепічних, лексичних, граматичних норм літературної мови.

Значне місце у початковому курсі української мови займає формування в молодших школярів правописних умінь, необхідних для забезпечення повноцінного писемного мовлення. У програмовому розділі «Правопис» визначено правила правопису, посильні для засвоєння учнями початкових класів. До них належать такі, що мають простий алгоритм засвоєння (наприклад, написання не з дієсловами), а також складніші, опанування яких здійснюється на пропедевтичному рівні (наприклад, написання дзвінких і глухих приголосних, які піддаються асиміляції).

Робота над правописом включає також засвоєння списку слів, вимову і написання яких слід запам'ятати, та правил використання передбачених програмою розділових знаків.

Важливою складовою початкового навчання мови є формування графічних навичок письма, техніки письма, культури оформлення письмових робіт. Основним завданням цього аспекту навчальної діяльності учнів є формування умінь грамотно, розбірливо й охайно робити записи в зошитах і на дошці, дотримуватись культури оформлення письмових робіт.

Для успішної реалізації зазначеного змісту початкової мовної освіти необхідно добирати ефективні комунікативно спрямовані методи, прийоми і форми організації навчальної діяльності.

У лінгводидактиці існують різні підходи до класифікації методів навчання мови. Найбільше відповідає сучасним завданням мовного шкільного курсу, на наш погляд, класифікація, зроблена М.Б.Успенським [8]. В її основі лежить відповідність способів навчання змісту та загальній меті навчання. Залежно від конкретних цілей і загальної мети навчання всі методи учений поділяє на три групи:

- методи одержання теоретичних знань з мови (пізнавальні);

- методи формування мовленнєвих умінь і навичок (тренувальні);

- контрольно-перевірні методи.

До пізнавальних методів належать: пояснювально-ілюстративний, проблемний, або пошуковий, частково-проблемний, або метод евристичної бесіди. В основу поділу цих методів покладено рівень розумової активності учня.

Тренувальні методи визначаються на основі характеру мовленнєвої діяльності учнів у процесі формування певних умінь. До них належать: імітативний, або наслідувальний, оперативний і комунікативний.

До контрольно-перевірних методів відносяться: опитування, контрольно-оперативний і контрольно-комунікативний.

Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання. Крім загальнодидактичних (пояснення, зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизація знань тощо), у практиці навчання мови використовуються предметні прийоми, які визначаються конкретною темою і метою навчального матеріалу. Наприклад, під час вивчення теми «Текст» використовуються такі предметні прийоми: поділ тексту на структурні частини, відновлення деформованого тексту, визначення теми, мети, побудова різних типів тексту тощо.

Комунікативно спрямоване навчання української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожний учень має можливість висловитись, проявити себе в комунікативному процесі. Ефективним з таких позицій є інтерактивне навчання, організація якого передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.

Однак різноманітні методи, прийоми, форми навчання не повинні бути самоціллю. Їх добір і використання слід підпорядковувати змісту і меті навчального предмета, у нашому випадку - формуванню в молодших школярів комунікативної компетенції.

Література

1. Ґудзик І.П. Аудіювання українською мовою: Посібник. - К.: Педагогічна думка, 2003. - 144 с.

2. Гудзик И.Ф. Компетентносно ориентированное обучение русскому языку в начальных классах (в школах с украинским языком обучения). - Чернівці: Видавничий дім "Букрек", 2007. - 496 с.

3. Державний стандарт початкової загальної освіти (зі змінами, затвердженими колегією Міністерства освіти і науки України від 20.10.2005 року "Про підсумки переходу початкової школи на новий зміст та структуру навчання") // Початкова школа. - 2006. - № 2.

4. Пометун О.І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освіті / Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: "К.І.С.", 2004. - с. 66-72.

5. Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. - К.: А.С.К., 2004. - 192 с.

6. Пометун О.І. Теорія і практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн / Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. - К.: "К.І.С.", 2004. - с. 16-25.

7. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. К.: "Початкова школа". - 2006. - с. 12-78.

8. Успенский М.Б. Совершенствование методов и приемов обучения русскому языку в национальной школе. - М., 1979. - 128 с.

9. Хорошковська О.Н. Лінгводидактична система початкового навчання української мови у школах з російською мовою викладання. - К., 1999. - 306с.

Размещено на Allbest.ru