Категорія питальної модальності в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

«Категорія питальної модальності в сучасній українській мові»

Шабат Світлана Тарасівна

Івано-Франківськ -- 2000

Вступ

Сучасна лінгвістика характеризується тенденцією до розгляду синтаксичних явищ не тільки в аспекті формальної структури, але й у плані вивчення їх функціонально-семантичної організації на комунікативно-прагматичному рівні. Це дає змогу по-новому поглянути на класифікацію речень за функцією в комунікації. За традиційним поділом речень (за метою висловлювання) на розповідні, питальні, спонукальні та оптативні виходить, ніби всі питальні речення містять запитання. Проте в їх регулярних відтвореннях реалізуються різноманітні змістові відтінки думок, які залежно від ситуації мовлення можуть передавати власне-питальне значення чи репрезентувати емоційно-експресивне повідомлення, спонукання, оцінку тощо.

Актуальність теми кандидатської дисертації полягає в тому, що вона прямо пов'язана з проблемою функціонально-семантичної категорії питальної модальності, яка не знайшла достатнього висвітлення в українському мовознавстві. У лінгвістиці існує чимало проблем щодо з'ясування синтаксичної природи питальних речень, їх граматичного оформлення, семантики та класифікації. Не визначено і механізми функціональної транспозиції питальних конструкцій, не встановлено диференціацію їх конотаційних значень. Немає і ґрунтовного опису функціонування питальних конструкцій у системі синтаксичних одиниць української мови (вони згадуються зазвичай лише при поділі речень за метою висловлювання).

Лінгвістична категорія модальності є одним з найбільш актуальних питань синтаксису. Проте досі немає єдиного погляду на сутність цієї категорії (у деяких працях модальність ототожнюється з предикативністю або ж зводиться до категорії способу дієслова). У процесі становлення перебуває і класифікація речень за модальним принципом та диференціація модальних значень. У граматичній традиції питальні речення протиставляються непитальним (розповідним та спонукальним), проте в усіх комунікативних типах модальність передається по-різному. Розповідні речення чітко формують два модальні типи з реальною та ірреальною модальністю, спонукальні речення репрезентують ірреальну модальність. Найбільша складність у диференціації модальних значень виявляється при аналізі синтаксичної природи питальних речень. Зокрема, одні мовознавці (Л. Сколкова, Г. Валімова) вважають, що розповідні та питальні конструкції мають розглядатися в одній групі, оскільки модальність не є для них диференційною ознакою, інші (О. Пєшковський, М. Милих, Г. Щербань) -- об'єднують питальні речення зі спонукальними на підставі нібито загального для них значення впливу і спонукання, ще інші (О. Мельничук, І. Распопов, Є. Кржижкова) -- зараховують питальні речення одночасно до модального і функціонального типу.

Намагання лінгвістів помістити питальне речення у певний класифікаційний ряд (чи до спонукальних структур, чи до розповідних, а не в окремий функціональний тип) призводить до змішування різних явищ та понять. Наявність певної подібності в плані структурно-семантичної будови між комунікативними типами речення ще не свідчить про ідентичні значення цих структур. Питальне речення не можна зарахувати ні до розповідного, ні до спонукального типу, оскільки йому властивий особливий формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний статус.

Метою дисертаційної роботи є системний, комплексний аналіз функціонування речень питальної модальності в сучасній українській мові з урахуванням основних параметрів їх структури та семантики.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

визначити місце речень питальної модальності у системі синтаксичних одиниць української мови;

з'ясувати співвідношення об'єктивної та суб'єктивної модальності в структурі питального речення;

встановити та описати основні комплекси питально-модальних реалізацій запиту;

дослідити структурно-семантичну організацію власне-питальних речень (речень з питальним компонентом та речень без питального компонента);

проаналізувати функціональну роль альтернативних, зустрічних, уточнювальних запитань та перепитів у діалогічному мовленні;

систематизувати питальні речення фразеологізованої структури;

з'ясувати особливості поєднання питальних конструкцій у комплексі складного речення;

виявити й описати основні функції речень невласне-питальної модальності;

визначити мета-комунікативні можливості питальних конструкцій в усно-розмовній комунікації;

з'ясувати роль питальних речень у монологічному мовленні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації наукової програми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” та в руслі наукової проблематики кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича -- “Розвиток української мови на лексичному та граматичному рівнях”.

Матеріалом для дослідження послужили питальні речення, дібрані методом суцільного виписування з творів українських письменників ХІХ -- ХХ століть (картотека складає 8000 прикладів) та особистих спостережень автора (записи усного розмовного мовлення).

1. Комунікативні аспекти питальної модальності

Обґрунтовується сутність категорії питальної модальності, визначаються основні комплекси питально-модальних реалізацій запиту, досліджуються питальні висловлювання у прагматичному ракурсі “мовець--адресат”.

Семантико-синтаксична концепція модальності ґрунтується на ідеї двобічного змісту речення (наявності в його семантиці об'єктивних і суб'єктивних значень). Проте сфера модальних значень не обмежується діапазоном “об'єктивність--суб'єктивність”. Модальність виявляється і в здатності граматикалізованого поняття реальності / ірреальності формувати комунікативний процес та реалізувати подібним чином інтенцію мовця. Таке розуміння модальності дає змогу розглядати комунікативні типи речення як висловлення, що характеризуються основними значеннями: повідомлення -- розповідне речення; наказу, прохання -- спонукальне речення; бажання -- оптативне речення. Модальне значення питальності проявляється в тому, що відображення відповідності змісту речення певному фрагментові дійсності реалізується у формі запитання про реальність чи ірреальність факту і полягає в прагненні мовця одержати конкретну інформацію. До того ж зміст запитання вказує на недостатність, неповноту певної вихідної інформації та гносеологічну потребу автора запиту в її розширенні.

В аспекті прагматики питальна модальність позначена ще й тією особливістю, що обов'язково передбачає адресата мовлення, котрий повинен задовольнити запит мовця. Встановлено, що питальні речення виражають модальні та конотаційні значення залежно від типу адресата і прояву його функціонування в художньому творі. Так, запитання в поетичному тексті характеризуються високим ступенем емоційності, виявом авторського світобачення та фантазії, як-от: Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко? (В. Стус).

У прозі, в усному спілкуванні мовець апелює до конкретного адресата (а не до уявного чи прихованого співрозмовника, не до самого себе, не до явищ природи, абстрактних понять і под.), напр.: -- Ти, Федоре, скоро повертаєшся до Києва? (С. Скляренко). Наявна діалогічна ситуація репрезентує власне-питальне значення, тому пряма адресація спонукає адресата або задовольнити запит мовця, або за певних суб'єктивних обставин відмовитися від відповіді чи просто використати загально заперечну форму відповіді.

Питальне речення як своєрідна за формою, семантикою, комунікативною функцією та інтонацією синтаксична одиниця здатне відображати найбільш широку гаму об'єктивних та суб'єктивних значень. Однак посутні особливості цього типу речень не повністю розкрито у визначеннях, що подаються в граматиках та окремих статтях. На основі проведеного дослідження можемо визначити питальне речення як висловлення, що містить апельоване до адресата запитання, яке функціонально спрямоване на одержання потрібної інформації щодо предмета думки, на встановлення реальності чи ірреальності основного змісту речення, а також на повідомлення мовцем емоційно-експресивного ствердження чи заперечення, спонукання співрозмовника до певної дії, вираження здивування, сумніву, оцінки тощо.

Структурно-граматична побудова речень питальної модальності визначається запитом, який передбачає комплекс питально-модальних реалізацій, що репрезентують парадигму об'єктивних (власне-питальних) і суб'єктивно-модальних (невласне-питальних) значень:

запит -- пошук інформації, її з'ясування та уточнення;

запит -- засіб підтримування контакту, перевірки та активізації уваги співрозмовника;

запит -- констатація інформації, вираження експресивного ствердження чи заперечення;

запит -- спонукання до дії та вираження бажання;

запит -- вираження емоційного стану мовця та оцінки;

запит -- висловлення внутрішніх переживань, роздумів мовця.

Отже, запитання виступає не тільки засобом передавання значення питальності, яке визначається як “запит--пошук інформації”, але й може містити значення спонукальності, експресивності, слугувати засобом підтримування контакту зі співрозмовником, активізації його уваги тощо. Таким чином, у межах питальної модальності відбувається своєрідна взаємодія розповідної, спонукальної та оптативної модальностей, що сприяє комбінації об'єктивних і суб'єктивно-оцінних співзначень у питальних реченнях.

2. Структурно-семантична та функціональна характеристика власне-питальних речень

З'ясовано співвідношення об'єктивної та суб'єктивної питальної модальності, визначено модальні та емоційно-оцінні значення не членованих питальних комунікатів, встановлено роль суб'єктивно-модальних синтаксем у вираженні модальної семантики питальними реченнями, виділено основні комунікативно-функціональні типи власне-питальних речень, проаналізовано можливості поєднання питальних конструкцій у комплексі складного речення.

Об'єктивно-модальне значення питальних речень полягає в різноплановому пізнавальному прагненні мовця з'ясувати та уточнити конкретну інформацію і репрезентується двома типами власне-питальних речень: реченнями з питальним компонентом і реченнями без питального компонента. Характерною особливістю питальних побудов першого типу є те, що вони відображають якісну характеристику інформаційної лакуни у знаннях суб'єкта мовлення та потребу в її розширенні та заповненні. Актуалізаторами подібної інформації виступають питальні компоненти, які є не тільки лексико-граматичним показником питальних висловлювань, але й сигналізують про їх модальний статус, вказують на прагнення автора запиту з'ясувати часткову інформацію-характеристику щодо конкретних предметів, осіб, ознак, просторові та часові межі, місце дії, напрям руху тощо. Різноманітний спектр семантики відображають такі групи речень:

1) питальні речення з предметним компонентом (Хто? Кого? Кому? Ким? Що? Чого? Чим? та ін.), напр.: -- А хто тобі цю книжку дав, хлопче? (Б. Грінченко);

2) питальні речення з атрибутивним компонентом (Який? /Яка? Яке?/ Чий? Котрий? тощо), як-от: -- А якого б ви собі зятя бажали? (Марко Вовчок). -- А ти чия? (Ірина Вільде);

3) питальні речення з обставинним компонентом (Де? Куди? Звідки? Коли? Доки? Навіщо? Як?), пор.: -- Навіщо було бунтувати? (М. Хвильовий).

Модальна семантика речень без питальних компонентів полягає у ствердженні чи запереченні того, про що вже деякою мірою відомо авторові запиту. Прагнення мовця до встановлення реальності / ірреальності повідомлюваного в запитанні виражається системою предикатів: зі значенням сприйняття та розумової діяльності: -- А ви знаєте латинську мову? (В. Підмогильний); зі значенням бажання: -- Хочеш заміж, дівко? (Марко Вовчок); зі значенням волевиявлення: -- Дозволите курити? (В. Підмогильний); зі значенням фізичної дії: -- А вмієш ти волосся завивати? (Марко Вовчок); зі значенням буття чи наявності: -- Дітей нема? (М. Стельмах); зі значенням можливості чи необхідності: -- А ладану треба? (Б. Грінченко) тощо. Модальність таких речень передбачає позитивну або негативну відповідь співрозмовника.

Об'єктивна питальна модальність репрезентується не тільки парадигмою синтаксичного індикатива, але й формами синтаксичних ірреальних способів. Напр.: -- А ти хотіла б у нас служити? (М. Івасюк). [Люцій:] А що ти говорив тут, пригадай? (Леся Українка). Однак використання форм умовного та наказового способів у питальних конструкціях обмежене.

Систему засобів вираження суб'єктивної питальної модальності формують, окрім інтонації, також:

-- частки, які вносять у питальні конструкції різноманітні модально-експресивні значення (припущення, здивування, обурення, нерозуміння, оцінки, спонукання тощо): чи, а чи, чи ж, чи й, чи то, чи не; хіба, невже; що, як; га, ну; а що якби, а коли, а як, а що як, пор.: -- А чи не високо ти, Андрію, літаєш? (М. Стельмах);

-- вигуки, що реалізують у питальних реченнях відтінки невимушеності, безпосередності, напр.: -- Овва, а ви де так довго засиділися, панно Дарусю? (Ірина Вільде);

-- суб'єктивно-модальні синтаксеми, взаємодіючи з питальною інтонацією, не змінюють основного модального значення питальності, а надають йому лише особливого забарвлення (гіпотетичності, переповідності, суб'єктивного ставлення мовця та ін.), як-от: -- А може, воно там не так написано? (І. Нечуй-Левицький);

-- порядок слів, функція якого полягає не тільки у винесенні на початок речення слова, що містить питальну інформацію, але й у зміні позиції цього слова залежно від інтенції мовця та емоційно-експресивної інтонації. Напр.: -- Де це ти скалічився? (В. Підмогильний). [Водяник:] А влітку де він? (Леся Українка). -- Се ж пораються невістки, а дочки, дівки де? (Г. Квітка-Основ'яненко) тощо.

В окремий комунікативно-функціональний тип власне-питальних речень ми зарахували альтернативні запитання, які в структурно-семантичному ракурсі становлять дві групи:

-- питальні речення з буквальною альтернативою;

-- питальні речення з не буквальною альтернативою.

Речення першої групи характеризуються єдністю формальної та семантичної структури і виражають власне-питальне значення. З-поміж таких конструкцій виділяються: альтернативні запитання із зіставно-протиставним значенням: -- Чи підете ви самі на прощу до Сучави, чи підемо обоє? (О.Кобилянська); альтернативні запитання зі значенням уточнення: -- Ти мене з світу хочеш оце зігнати, чи що? (Марко Вовчок); альтернативні запитання зі значенням переліку, напр.: -- Чи я годна довги сплатити, чи я годна податки заплатити, чи я годна відумерщину оплатити, чи я годна діти вигодувати, чи я маю хоть за що тебе поховати? (Лесь Мартович).

Питальні речення з не буквальною альтернативою характеризуються тим, що їх комунікативна настанова не відповідає мовному значенню формальної структури, тобто необхідності вибору між двома чи більше можливостями немає. Пор.: -- Чи ти у лісі загубився, чи голову загубив? (Л. Яновська).

Серед речень питальної модальності у плані комунікативно-функціональної настанови виразно виділяються конструкції зустрічних та уточнювальних запитань, перепитів, які є приналежністю діалогічного, усно-розмовного мовлення і пов'язані з попереднім висловленням мовця. Відомо, що питальні речення здебільшого виступають реплікою-стимулом, проте, за нашими спостереженнями, хоч і нестандартною, а проте мовленнєво виправданою є їх позиція репліки-реакції.

Формально-синтаксична організація питального речення співвідноситься з відповідною структурно-семантичною моделлю, абстрактною схемою та належною їй системою граматичних засобів для вираження предикативності. Однак у мовній комунікації значну роль відіграють синтаксичні утворення, які не відповідають певному реченнєвому зразку і не підлягають граматичному членуванню. До таких конструкцій належать не членовані питальні комунікати, які реалізують, окрім модальних, різноманітні емоційно-оцінні та спонукальні значення, пор.: -- Мило мені почути похвалу з твоїх уст, Мотре. -- Справді? (Б. Лепкий).

З-поміж “еквівалентів речень” ми виділили і систематизували питальні речення фразеологізованої структури:

фразеологізовані запитання з лексично змінним компонентом;

фразеологізовані запитання вигукового типу.

Перший тип становить стійкий синтаксичний комплекс, побудований на основі семантичної моделі ідіоматичного характеру та позиційно змінного повнозначного компонента, як-от: -- Чим тобі Дудник не чоловік? (Є. Гуцало). -- Де мені до вашого Наливайка? (Д. Харов'юк). Речення другого типу передають емоційну реакцію мовця на попереднє висловлення, напр.: -- Ти тут? -- А то ж де? (О. Кониський).

Як компоненти семантичної системи, питальні речення підпорядковані загальним закономірностям побудови речень: бувають простими і складними, двоскладними й односкладними, повними й неповними. Зокрема, аналізуючи прості та складні конструкції, ми вважаємо, що складні питальні речення відрізняються від простих не тільки з боку структури, але й тим, що для них характерне поєднання двох (можливо, і декількох) запитань чи запитання з іншою предикативною одиницею, яка має непитальне значення. Проте можливості сполучуваності одно-функціональних та різнофункціональних предикативних частин у комплексі складного речення неоднакові: легко поєднуються між собою питальні предикативні частини, розповідні з питальними, дуже обмежене поєднання спонукальних та питальних предикативних одиниць. Така сполучуваність супроводжується не тільки структурною та смисловою єдністю, але й чітко визначеним порядком розташування різнофункціональних предикативних одиниць у складному реченні, як-от: -- Я була гарна, я визначалася межи всіма, але вона? (О. Кобилянська). -- А ну, вези, вези, та куди-то ти привезеш? (О. Кониський).

Особливий тип складних речень формує непряме запитання, диференційними ознаками якого виступають:

1) наявність у його складі двох частин: одна з яких (головна) містить смисловий компонент, здатний вводити підрядну питальну частину;

2) залежність від дієслів певної (когнітивної) семантики у головному реченні: а) ментальних предикатів; б) предикатів на позначення мисленнєвої діяльності; в) предикатів чуттєвого сприйняття та перцептивного пошуку; г) предикатів із значенням мови, повідомлення; 3) особлива роль питальних формантів. Напр.: [Степанида:] Там хазяїн питали, чи не заплатите ви хоч за той місяць гроші? (Олександр Олесь). Таким чином, непряме запитання репрезентує гнучку мовну структуру, яка відображає складний інтелектуальний процес: головна предикативна частина реалізує питальний процес-пошук, підрядна -- описує інформаційні лакуни у знаннях мовця.

3. Структурно-семантичні та функціональні параметри невласне-питальних речень

Репрезентує всебічний аналіз невласне-питальних реалізацій запиту.

Використання питальних конструкцій для вираження непитальних значень здійснюється на основі нейтралізації питальної семантики, яка переходить на конотаційний рівень. У невласне-питальних реченнях комунікативний намір мовця є асиметричним до питальної форми. Адже це не запит про необхідну інформацію, не чітко визначена апеляція до конкретного адресата з метою заповнити інформаційні прогалини в знаннях, не прагнення автора запиту задовольнити власну когнітивну цікавість, а експресивне ствердження / заперечення, спонукання, емоції чи оцінка, засіб підтримування контакту чи активізації уваги співрозмовника. Таким чином, запит як комунікативна інтенція мовця репрезентує в невласне-питальних реченнях спектр семантики, традиційно пов'язаної з іншими модально-інтенційними висловлюваннями -- розповідними (риторичні, констативні, дубітативні запитання), спонукальними (питально-спонукальні речення) та оптативними (питально-оптативні речення). Невласне-питальні конструкції реалізують емоційно-оцінні значення (емоційні та авторизовано-оцінні запитання), активізують увагу (активізуючи, контактні та фактичні запитання) тощо. Зокрема, риторичне запитання виражає експресивність та високу емоційність висловлення, що полягає у контрастному конфлікті між формою та змістом, оскільки ілокутивна сила таких конструкцій не відповідає мовному значенню, закріпленому за структурою питального речення, як-от: [Меценат:] Хто знає, друже, чим була та іскра, з якої на землі вогонь з'явився? (Леся Українка). Це твердження стосується передусім і тих запитань, які виражають різноманітні оцінні значення чи передають психічний стан мовця, його позитивні або ж негативні враження. Пор.: -- І ви трудилися у таку спеку?! (Є. Ярошинська). -- О-о, це ж доведеться наново тин городити, бо хіба то тин? (Є. Гуцало).

Синонімічні відношення, що виникають між спонукальними та питально-спонукальними реченнями, є регулярними проявами поєднання їх семантики та переосмислення комунікативної інтенції мовця. Спонукання, висловлене у питальній формі, позбавлене категоричності. Врахування волі співрозмовника, а саме його можливість не виконати те, про що просять, або ж відповісти на таке запитання у ствердній чи заперечній формі, є важливою прагматичною характеристикою питально-спонукальних речень, яка полягає в етикетному підкресленні “вільної” мовленнєвої поведінки з боку адресата, як-от: -- Чи не продали б ви мені розсади трошечки? (Марко Вовчок). Зауважимо, що в розмовному мовленні питальне речення може передавати значення категоричної вимоги, заборони, напр.: -- Щоб було заплачено, чуєш? (В. Барка).

Серед вторинних функцій, які передаються реченнями питальної модальності, релевантними для усно-розмовної комунікації є ті, які пов'язані зі встановленням, збереженням та передаванням інформації. Запитання, які використовуються в мета-комунікативних ситуаціях (привітання, зустрічі, початку чи закінчення розмови), створюють необхідну тональність спілкування, активізують та зосереджують увагу співрозмовника, впливають на рецептивну та мислетворчу діяльність людини, що в цілому сприяє успішному розвитку інтелектуальної діяльності кожної особистості. Пор.: фатичне запитання: -- Як ся маєте, пане цехмістре? (З. Тулуб); контактне запитання: -- Ти мені скажи, знаєш що? Скажи, скільки Бог відпустив Ноєві дощок на його ковчег? (П. Загребельний).

Використання речень питальної модальності у монологічному мовленні зумовлене стилістичною функцією категорії питальності, суб'єктивно-модальні значення якої репрезентують активізуючи запитання та запитання-розмірковування. Зокрема, активізуючи запитання характеризуються інформативно-прагматичними властивостями, виступають як засіб впливу на читача, виражають суб'єктивно-модальне ставлення автора до певних подій та явищ дійсності, композиційно організовують текст. Пор.: В ім'я чого це робилося? Кого ми хотіли ошукати? Кому потрібно було в зараженому радіацією Чорнобилі влаштовувати “показушні” весілля, фальшиві гуляння, паради? (О. Гончар). І куди це вона йде? Пощо згодилася? Як увійти до попівської хати? Як сісти? Як говорити? Ой! (Г. Хоткевич). Наявність невласне-питальних значень свідчить про багаті виражальні можливості категорії питальності.

Висновки

1. Питальне речення репрезентує подвійну формально-семантичну єдність, яка, з одного боку, полягає в реалізації багатоаспектного когнітивного процесу, а з іншого -- у вираженні комунікативно-прагматичних функцій, які актуалізуються в мовленні залежно від конкретних намірів мовця.

2. Виділення основних комунікативно-функціональних типів речень питальної модальності (власне-питальних і невласне-питальних) ґрунтується на встановленні буквальності сприйняття комунікативної інтенції мовця, яка, окрім репрезентації первинного, власне-питального значення, реалізує й вторинне, не пов'язане з прагненням адресанта задовольнити свої когнітивні інтереси. Діапазон семантики, що передається питальними конструкціями, визначає їх місце серед синтаксичних одиниць, традиційно протиставлюваних непитальним структурам (розповідного, спонукального, оптативного типу).

3. Запит виступає універсальною комунікативною функцією та основним модальним значенням категорії питальності. Встановлений комплекс питально-модальних реалізацій запиту визначає парадигму об'єктивних (власне-питальних) і суб'єктивно-модальних (невласне-питальних) значень.

4. Об'єктивно-модальне значення питальних речень полягає в прагненні мовця з'ясувати та уточнити конкретну інформацію, встановити реальність / ірреальність повідомлюваного і реалізується відповідно двома типами власне-питальних речень: реченнями з питальним компонентом та реченнями без питального компонента.

5. Значення суб'єктивної питальної модальності (припущення, вірогідності, оцінки з боку мовця та ін.) накладаються на основне модальне значення запиту і виражаються частками, вигуками, суб'єктивно-модальними синтаксемами, порядком слів тощо.

6. З-поміж комунікативно-функціональних типів власне-питальних речень виразно виокремлюються альтернативні, зустрічні, уточнювальні запитання та перепити, які реалізують основну модель запиту “пошук інформації, її з'ясування та уточнення”.

7. Особливістю комунікативної семантики питальних речень фразеологізованої структури є те, що вони спеціалізуються на реалізації власне-питальних і невласне-питальних (розповідних, емоційно-оцінних) значень. До того ж фразеологізовані запитання (ФЗ) характеризуються яскраво вираженим суб'єктивно-модальним забарвленням та варіативним ступенем стійкості лексичних компонентів, що входять у їх структуру (пор. ФЗ з лексично змінним компонентом і ФЗ вигукового типу).

8. Питальні речення у комплексі складних конструкцій відрізняються від їх використання у межах простих не тільки структурою та семантикою, але й тим, що можуть виражати когнітивний процес та інтелектуальну діяльність глибше та різнобічніше.

9. Вторинні функції питальних структур пов'язані з вираженням суб'єктивно-модальних значень та авторською модальністю, яка передбачає і визначає вибір мовних одиниць для репрезентації конкретної інтенції мовця. Для невласне-питальних речень характерне розходження між формою (нейтралізована сема денотативного власне-питального плану зосереджена лише в структурній схемі питального речення) та ілокутивним потенціалом суб'єкта мовлення, оскільки основною функцією таких конструкцій виступає все ж таки інформативна -- передавання повідомлення, спонукальних ефектів, оцінок тощо.

10. До основних функціональних типів невласне-питальних речень належать риторичні та активізуючи, емоційні та авторизовано-оцінні, фактичні та контактні запитання, питально-спонукальні речення, тобто ті питальні висловлювання, які виражають смисли інших комунікативних типів речення чи різноманітних модально-оцінних відношень. Функціональна транспозиція питальних структур ґрунтується на їх використанні в контекстах, за якими закріплені первинні функції інших комунікативних типів речення.

питальний модальність діалогічний український

Література

Семантико-синтаксичні особливості питальних речень у мові творів Ю. Федьковича // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. -- Вип.9. -- Слов'янська філологія. -- Чернівці: ЧДУ, 1996. -- С. 111-114.

Функціонально-семантичні типи питальних речень // Матеріали V Міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. -- Ч.4. -- Івано-Франківськ, 1996. -- С. 72-77.

Структурно-семантичні різновиди питально-риторичних речень // Актуальні проблеми синтаксису / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І. Слинька. -- Чернівці: ЧДУ, 1997. -- С. 131-132.

Риторичне питання у драматичній поемі “Кассандра” Лесі Українки // Проблемі питання синтаксису: Зб. наук. праць. -- Чернівці: ЧДУ, 1997. -- С. 168-175.

Питальні конструкції у мові романів “Серце не камінь” та “Балада про вершника на білому коні” // Творча індивідуальність і мовостиль Михайла Івасюка: Збірник статей до 80-річчя від дня народження письменника. -- Чернівці: Молодий буковинець, 1997. -- С. 76-78.

Питальні речення у мові творів Г. Квітки-Основ'яненка // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць: Наук. зап. Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. -- Вип.2. -- Кіровоград: КДПУ ім. В. Винниченка, 1997. -- С. 162-166.

Категорія питання у мовно-філософському аспекті // Гуманітарна освіта і фактор світової інтеграції / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. -- Ч.ІІ. -- Чернівці: Рута -- Митець, 1997. -- С. 218-222.

Особливості функціонування питальних речень у творах Б. Лепкого // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника. -- Тернопіль: ТДПУ ім. В. Гнатюка, 1998. -- С. 304-308.

До проблеми класифікації питальних речень // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. -- Вип. 34. -- Слов'янська філологія. -- Чернівці: ЧДУ, 1998. -- С. 127-131.

Особливості питальних речень у мові творів буковинських письменників // Українська мова на Буковині: минуле і сучасне / Матеріали ІІ Всеукраїнської наукової конференції. -- Чернівці: Місто, 1998. -- С. 215-220.

Запит як комунікативна інтенція речень питальної модальності // Актуальні проблеми менталінгвістики: Науковий збірник. -- Київ: Брама, 1999. -- С. 256-261 (у співавт. з Н. Гуйванюк).

Альтернативне питальне речення як комунікативно-функціональний тип структур питальної модальності // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. -- Вип. 52-53. -- Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 1999. -- С. 201-206.

Питально-спонукальні речення у прозі О.Кобилянської // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. -- Вип. 58-59. -- Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 1999. -- С. 203-206.

Текстотвірна роль активізуючих запитань // Записки з українського мовознавства: Зб. наук. праць. -- Вип. 8. -- Одеса: Астропринт, 1999. -- С. 73-86.

Питальні речення з суб'єктивно-модальними синтаксемами // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. -- Вип. 81. -- Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 1999. -- С. 187-195.

Комунікативно-функціональні типи невласне-питальних речень // Наукові записки. -- Вип. 23. -- Серія: Філологічні науки (мовознавство). -- Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2000. -- С. 96-103.

Размещено на Allbest.ru