Синтаксична транспозиція відмінкових форм (на матеріалі іменникових форм родового відмінку)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Синтаксична транспозиція відмінкових форм

(на матеріалі іменникових форм родового відмінку)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Джура Алла Сергіївна

Київ 2000

УДК 808.3:801.563

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Вихованець І.Р., завідувач відділу історії і граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Плющ М.Я., Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Рогачова Г.Г., Національний університет "Києво-Могилянська академія", доцент кафедри української мови.

Провідна установа:

Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Рівне.

Захист відбудеться 23 травня 2000 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови НАН України (01001, м.Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 22 квітня 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої ради кандидат філологічних наук Г.І.Лиса.

транспозиція форма відмінкова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У вивченні граматичного ладу конкретної мови першорядну роль відіграє кваліфікація його визначальних категорій. До таких категорій належить категорія відмінка, що характеризує українську мову як мову синтетичного типу, з одного боку, і тісно пов'язана з морфологічною, формально-синтаксичною, семантико-синтаксичною і комунікативною структурами мови, зокрема з семантико-граматичним функціонуванням дієслова - центрального компонента речення, з другого боку. Крім того, дослідження відмінкової системи важливе ще й тому, що категорія відмінка дотепер становить показову мовну величину для випробу лінгвістичних концепцій і пошуку продуктивних теоретичних ідей.

Великий внесок у теорію відмінків і з'ясування їхньої складної семантико-граматичної природи зробили О.О. Потебня, Р. Якобсон, Є. Курилович, Е. Бенвеніст, Ч. Філмор, А. Вежбицька, А.М. Мухін та інші лінгвісти. Їхні концепції розрізняються акцентуванням або морфологічної, або синтаксичної, або семантичної, або функціональної сутності категорії відмінка. В україністиці з-поміж студій про відмінки вирізняються передусім монографії Є. Тимченка, у яких на багатому фактичному матеріалі висвітлено граматичні особливості кожного українського відмінка. У сучасному українському мовознавстві функціональний підхід до вивчення граматики і категорії відмінка активно застосовують М.Я. Плющ, І.Р. Вихованець, А.П. Загнітко та ін.

У працях із відмінкової проблематики достатньою мірою не окреслено системних внутрішніх зв'язків грамем іменникового відмінка та стосунків відмінкових форм до інших /не-іменникових/ частиномовних класів. З функціонального погляду не досліджено цих явищ в українському мовознавстві, особливо транспозиційних співвідношень іменникових грамем відмінка з прикметниковим, прислівниковим та дієслівним класами слів і транспозицій цих грамем усередині відмінкової системи, які рельєфно відбивають системну організацію морфологічного і синтаксичного рівнів мови. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Актуальність теми. Проблема транспозиції, незважаючи на теоретичні здобутки її вивчення на матеріалі різних мов, залишається однією з найбільш дискусійних. У сучасному українському мовознавстві багато питань, пов'язаних із її системним вивченням, ще не набули обґрунтованого розв'язання. Не розв'язаним до сьогодні є питання транспозиційного синтаксичного потенціалу відмінкових форм української мови, принципів класифікації різновидів транспозицій, співвідношення зовнішньої (частиномовної) і внутрішньої (внутрішньовідмінкової, грамемної) спрямованості транспозиції. Відмінкові грамеми потребують комплексного аналізу для адекватного визначення їхньої граматичної своєрідності стосовно транспозиційної потужності в системі частин мови. Найбільшою мірою потреба всебічного висвітлення транспозицій стосується родового відмінка як відмінка абсолютної транспозиційної природи.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з темою "Лексичні і граматичні одиниці та категорії", яку опрацьовують на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, де виконано дисертацію. У ширшому плані ця праця ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, теоретичну проблематику якої досліджують в Інституті української мови НАН України.

Мета дослідження - комплексне вивчення синтаксичної транспозиції відмінкових форм іменника на матеріалі українського родового відмінка в його взаємозв'язках з іншими відмінками, теоретичне обґрунтування її граматичного статусу та різновидів.

Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження, що зумовлені необхідністю:

· вирізнити вияви синтаксичної транспозиції відмінкових форм у сучасній українській мові;

· обґрунтувати граматичний статус родового відмінка як відмінка абсолютних транспозиційних можливостей у сучасній українській мові;

· висвітлити структуру транспозицій форм родового відмінка в поняттях ядра і периферії;

· кваліфікувати відмінкові форми української мови у виявах транспозиції за ознакою "спеціалізована /неспеціалізована форма";

· визначити структуру відмінкових форм за ознакою транспозиційної спеціалізації;

· окреслити частиномовну сферу, де функціонує грамема родового відмінка;

· розглянути на тлі явищ транспозиції первинні та вторинні семантико-синтаксичні і формально-синтаксичні функції форм родового відмінка в реченні та словосполученні;

· з'ясувати семантичні особливості родового відмінка в об'єктній та суб'єктній позиціях і його співвідносність із знахідним і називним відмінками;

· виявити своєрідність функціонування родового відмінка в адвербіальній та предикативній позиціях.

Об'єктом дослідження є синтаксична транспозиція відмінкових форм у сучасній українській літературній мові, її граматичний статус, особливості структурування. Ці питання розглянуто на матеріалі іменникових форм родового відмінка як відмінка абсолютної транспозиційної спрямованості, з урахуванням співвідношень цього відмінка з іншими відмінками.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження використано описовий метод, метод комплексного аналізу та моделювання, методику трансформаційного, транспозиційного та функціонального аналізу.

Джерела фактичного матеріалу. Основним джерелом фактичного матеріалу стали синтаксичні конструкції, дібрані автором із текстів художнього, публіцистичного, наукового та офіційно-ділового стилів сучасної української літературної мови, а також Словник української мови в одинадцяти томах і Лексична картотека Інституту української мови НАН України.

Наукова новизна дослідження полягає у кваліфікації різновидів транспозиції відмінкових форм іменника; обґрунтуванні граматичного статусу родового відмінка як відмінка абсолютної транспозиційної спрямованості; висвітленні структури транспозицій форм родового відмінка у поняттях "ядро/ периферія", "спеціалізована/ неспеціалізована форма"; окресленні частиномовної і внутрішньовідмінкової сфер, у яких функціонує грамема родового відмінка; з'ясуванні транспозиційних співвідношень родового та інших відмінків.

Теоретичне значення дослідження. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу явищ транспозиції сприяють глибшому пізнанню системних зв'язків граматичних одиниць і категорій, збагачують теорію функціональної граматики української та типологічно подібних до неї мов. Здобуті теоретичні узагальнення матимуть застосування в подальшому вивченні системи відмінків і частин мови, валентної і невалентної сполучуваності членів речення, взаємодії морфології та синтаксису.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати можна використати у практиці викладання української мови у вузі і школі, написанні вузівських і шкільних підручників, при укладанні граматичних словників.

Особистий внесок здобувача. Вперше кваліфіковано родовий відмінок як відмінок абсолютної синтаксичної транспозиційної спрямованості, висвітлено його частиномовний і внутрішньовідмінковий транспозиційний потенціал і систематизовано функціональне структурування в поняттях "ядро / периферія", "спеціалізована / неспеціалізована форма". На тлі транспозиційних властивостей родового охарактеризовано його семантико-синтаксичне та формально-синтаксичне функціонування і системні взаємозв'язки з іншими грамемами категорії відмінка.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження викладено на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету ім. Лесі Українки /1992-1995/. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Волинського державного університету ім. Лесі Українки і на засіданні відділу історії і граматики української мови Інституту української мови НАН України.

Публікації. Проблематику дисертаційної праці висвітлено в 9 публікаціях, серед них 5 статей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку літератури і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 196 с. Список літератури налічує 211 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на її зв'язок із науковими програмами та планами, визначено мету, завдання, об'єкт та методи дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційної праці, апробацію її результатів та особистий внесок здобувача.

У першому розділі "Теоретичні проблеми транспозиції" проаналізовано різні підходи до кваліфікації транспозиції; розглянуто відмінки і характер їхньої транспозиції, внутрішню і зовнішню транспозицію відмінкових форм; обґрунтовано граматичний статус родового відмінка як типового відмінка транспозиції; на тлі явищ транспозиції з'ясовано первинні і вторинні семантико-синтаксичні та формально-синтаксичні функції родового відмінка, його функціонування у структурі речення і словосполучення, валентну й невалентну сполучуваність родового відмінка з опорним компонентом.

Теорію транспозиції вибудовували Ш. Баллі, Л. Теньєр, Є. Курилович, Е. Бенвеніст, М. Докуліл, Ю.С. Степанов та ін. Питання граматичної транспозиції актуальні в сучасному українському мовознавстві, вони знайшли відображення, наприклад, у працях І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, А.П. Загнітка. У дослідженні розглядаємо передусім частиномовні синтаксичні транспозиції (ад'єктивацію, адвербіалізацію, вербалізацію), які відбивають характер функціональних взаємопереходів слова як основної морфологічної одиниці. На противагу поширеному розрізненню двох ступенів частиномовної транспозиції (неповної, або синтаксичної, і повної, або морфологічної) обґрунтованішим є доповнення їх у студіях проф. І.Р. Вихованця семантичним ступенем як завершальним у градації транспозицій.

Зважаючи на синтетичні й аналітичні засоби транспозиції, розрізняємо синтетичну й аналітичну транспозиції. Наприклад, ад'єктивація форми родового відмінка (синтаксичний її ступінь) реалізується синтетично, а адвербіалізація й вербалізація - аналітичним способом у двох його різновидах: лексико-аналітично (адвербіалізація) і синтаксико-аналітично (вербалізація).

Підручник був брата, Будинок - учителя, які також транспоновані з присубстантивного вживання (підручник брата, будинок учителя) і не становлять помітного явища в синтаксичній системі сучасної української мови.

У зв'язку з синтаксичною вербалізацією грамема родового відмінка набуває дієслівних валентних властивостей. Синтаксичний ступінь вербалізації реалізується в комплексі з аналітичною синтаксичною морфемою - дієсловом-зв'язкою бути в різних часових формах. Родовий стає одновалентним предикатом, вимагаючи тільки однієї семантико-синтаксичної позиції - суб'єктної, і відкриває лівобічну валентність, репрезентовану називним відмінком у позиції підмета, напр.: Орест був веселої вдачі (Р. Андріяшик).

Другий розділ "Синтаксична ад'єктивація родового відмінка" присвячено родовому відмінкові як синтаксичному ад'єктиву; функціонуванню цієї відмінкової форми при віддієслівних і відприкметникових іменниках, при власне-іменниках; питанням семантичної диференціації родового приіменникового, його валентній і невалентній сполучуваності.

Фундаментальним внесок у загальну теорію відмінків є теоретичне обґрунтування Є.Куриловичем і Е.Бенвеністом на матеріалі індоєвропейських мов похідності присубстантивного суб'єктного й об'єктного ґенітива від номінатива й акузатива. Це теоретичне положення використано і в дисертаційній праці, проте з істотною відмінністю у трактуванні безпосередньої похідності родового присубстантивного суб'єктного й об'єктного, а особливо - у кваліфікації всієї сукупності вживань родового.

З-поміж усіх залежних від іменника відмінкових форм родовий відмінок виступає спеціалізованим на вираженні ад'єктивної функції відмінком. Ад'єктивна його сфера серед усіх інших проявів зовнішньої заперечних перехідних дієсловах - 65% і 35%, у науковому стилі - 75% і 25%.

Грамема родового відмінка функціонує в суб'єктній позиції заперечних конструкцій як еквівалент називного відмінка у стверджувальних реченнях.

На ґрунті заперечних ґенітивних речень із предикатами нема, не було, не буде утворилися ґенітивні речення без лексично вираженого предиката, про який свідчить якоюсь мірою заперечний елемент ні, напр.: Просторо й голо навкруги - ні звіра, ні людини...(М. Луків).

Грамема родового відмінка у правобічній придієслівній позиції виконує функцію об'єкта і з транспозиційного боку співвідносна із знахідним відмінком, спеціалізованим на вираженні об'єктного значення. Вона поєднується з дієслівним предикатом сильним підрядним зв'язком, виражаючи три різновиди об'єктного значення: квантитативну партитивність, темпоральну партитивність і значення власне-об'єкта. Родовий відмінок об'єкта може валентно поєднуватися з опорними прикметниками у предикативній і напівпредикативній позиціях.

У третьому розділі "Внутрішньовідмінкова синтаксична транспозиція родового відмінка" висвітлено особливості власне-іменникової транспозиції родового відмінка, його транспозиційні зв'язки із знахідним і називним відмінками, різновиди родового об'єктного, суб'єктне функціонування родового відмінка, валентну сполучуваність родового придієслівного і приприкметникового.

На противагу зовнішній (в інші частини мови) синтаксичній транспозиції внутрішньовідмінкова (грамемна) транспозиція вказує на взаємозв'язки відмінків усередині відмінкової системи. У внутрішньовідмінковому плані вирізняються два відмінки - родовий і давальний, які найчастіше заступають відповідно знахідний і називний відмінки як центральні відмінки. Для родового відмінка характерна об'єктна транспозиційна спрямованість, для давального - суб'єктна.

У власне-відмінковому функціонування родовий відмінок виконує функцію придієслівного партитивного об'єкта, власне-об'єкта, приприкметникового об'єкта, придієслівного суб'єкта в позиції підмета. Найбільша вага припадає на родовий: 1) партитивного об'єкта і 2) об'єкта в заперечних конструкціях.

У відмінковій системі української мови транспозиційний родовий об'єктний партитивний поділяється на два різновиди: родовий квантитативної партитивності, тобто неповного охоплення об'єкта дією, і родовий темпоральної партитивності, тобто повного охоплення об'єкта дією, але з обмеженням у часі її перебігу. Найпоширенішим в українській мові є родовий квантитативної партитивності. Залежний субстантив речовинної семантики (хліб, вода, молоко, цукор, борошно, сіль, рис і под.) найвиразніше передає значення частковості родового відмінка.

У четвертому розділі "Синтаксична адвербіалізація родового відмінка" з'ясовано особливості адвербіального функціонування родового відмінка, його вживання в темпоральній семантико-синтаксичній позиції і в детермінантній та прислівній формально-синтаксичній позиції; вказано на лексико-семантичне наповнення родового адвербіального і його невалентну сполучуваність.

Грамема родового відмінка функціонує у прислівниковій формально-синтаксичній детермінантній позиції і прислівниковій темпоральній семантико-синтаксичній позиції. Перебуваючи у прислівниковій позиції, родовий відмінок виражає не типові для власне-відмінкового використання функції. В обставинному вживанні він передає лише часову семантику.

Форма родового відмінка в темпоральному прислівниковому значенні функціонально обмежена. Вона виражає значення неозначеної одночасності та неозначеної повторюваної одночасності і вживається в однині, напр.: Цього року старожили не бачили різдвяних зір... (М. Хвильовий); Кожного вечора я зачаровано слухав гру сестри на фортепіано (М. Зіновчук). Непродуктивність родового зумовлена вузькою лексичною базою - темпоральними іменниками типу тиждень, місяць, рік, весна, літо, осінь, зима, ранок, день, вечір, ніч, мить. Характерну ознаку родового неозначеної одночасності становить обов'язкова наявність супровідних означальних елементів - прикметників або займенників (наступний, осінній, зимовий, ранній, цей, той, такий та ін.), напр.: Наступного дня встала раненько, як ніколи (Є. Гуцало); Того вечора Ольга вперше почула це ім'я (В.Врублевська). У конструкціях зі значенням дистрибутивної неозначеної одночасності вживається при темпоральному іменникові слово кожний, напр.: Кожного дня Єпіфаній виходив із сторожки й обходив Васильківський под., напр.: Чиясь дбайлива рука підкинула сухого хмизу у вогнище... (В. Нестайко); Води наносять, нарубають дров...(М. Луків).

Функціональним різновидом партитивного є родовий темпоральної партитивності. Залежний компонент у формі родового відмінка має широкий лексичний діапазон - субстантиви, що не допускають вираження частковості. Лексична база опорних компонентів обмежена дієсловами дістати, попросити, спробувати, позичити тощо, напр.: Малий Івасик намагався дістати квітки... (В. Нестайко).

Грамема родового відмінка може виконувати власне-об'єктну функцію при дієслівних предикатах дії типу торкатися, зрікатися, боятися, сторонитися, уникати, страхатися, сахатися, дочекатися напр.: Він намагався торкнутися її руки (В. Чемерис); Орися сахнулася городного опудала (П. Угляренко).

Родовий відмінок транспонується також у сферу називного відмінка, виражаючи значення суб'єкта. Здебільшого він є граматичним реалізатором функції партитивного суб'єкта. Для конструкцій з родовим партитивного суб'єкта характерний лексико-граматичний контекст, який створюють предикати кількості багато, чимало, повно, мало та ін., напр.: Пасажирів чимало (В. Карпенко); Примх і забаганок в житті цієї дитини було багато (М. Слабошпицький).

Родовий суб'єкта вживається в різновиді квантитативно-ґенітивних речень, утворення і функціонування яких пов'язані з дієсловами на позначення кількісних змін і виявів (побільшати, поменшати, прибути, збільшитися, зменшитися, вистачати і под.) і дієсловами із словотвірним значенням кумулятивності (набігти, наїхати, понаїжджати, напбдати та ін.): Кажуть, меншає на світі солов'їв (О. Гончар).

У сучасній українській мові наявні експресивні варіанти речень із препозитивним родовим відмінком партитивного суб'єкта, напр.: Клієнтів наїхало ого-го (М. Шаповал); Людей наїхало! (М. Слабошпицький). Родовий відмінок може виражати значення наявності чогось не тільки з лексично вираженим предикатом кількості, а й із нульовим, напр.: Людей, а людей! (В. Вакуленко); Вражень, почуттів! (Д. Герасимчук). Це квантитативно-ґенітивні речення, характерну ознаку яких становлять повторення іменника у формі родового відмінка, форма множини, оклична інтонація: Ох там і квітів, трави! (В. Гжицький); А гусей, а качок, а курочок! (М. Зіновчук).

У сучасній українській літературній мові поширена транспозиція родового відмінка в заперечні конструкції, де він виражає функцію об'єкта або суб'єкта. При перехідних дієсловах із запереченням сильнокерований субстантив з об'єктною семантикою переважно має форму родового відмінка, рідше - знахідного. Аналіз зібраного фактичного матеріалу дав змогу, зокрема, зробити такі висновки: у художній літературі співвідношення родового і знахідного при транспозиції є транспозиційним ядром та основною ланкою функціонування.

Граматичну визначальну спеціалізацію родового відмінка становить використання при віддієслівних іменниках, де він виражає значення суб'єкта або об'єкта. Опорні віддієслівні іменники дериваційно співвідносні з дієслівним предикатом речення, а залежний родовий відмінок іменника ґрунтується на номінативі підмета. Грамема родового відмінка у значенні суб'єкта функціонує при віддієслівних дериватах, похідних переважно від неперехідного дієслова. Опорний компонент словосполучень - віддієслівний іменник із семантикою процесуального стану (набубнявіння, квітування, википання, загусання, старіння), творення певних звуків (курликання, нявкання, мукання, квоктання, сичання, кректання), розмови, мовлення (розмова, гомін, бубоніння), розумової діяльності людини (міркування, мудрування, мислення) тощо, напр.: квітування жоржин, курликання журавлів, гомін дітвори, міркування вчителя.

Утворення віддієслівних іменників від перехідних дієслів і їхнє функціонування із залежним родовим в іменникових сполученнях має інший характер. Родовий відмінок тут може виражати як значення суб'єкта, так і об'єкта, що великою мірою залежить від семантичного наповнення родового. Значення суб'єкта звичайно орієнтоване на назви людей та інших істот, напр.: Хлопець кохає дівчину кохання хлопця до дівчини, Козаки перемогли ворога перемога козаків над ворогом.

Родовий від назв неживих предметів здебільшого виражає значення об'єкта. Похідні субстантивні словосполучення з об'єктними відношеннями безпосередньо утворюються не від дієслівних словосполучень з опорним перехідним дієсловом, а від пасивних конструкцій. Типовими похідними словосполученнями є тричленні субстантивні словосполучення захоплення фортеці військом, написання вірша поетом, відвідування музею учнями і под., з характерним орудним відмінком суб'єкта, похідного від орудного суб'єкта пасивних речень, який у свою чергу походить від називного суб'єктного в активних конструкціях: Поет написав вірш Вірш написаний поетом написання вірша поетом.

Віддієслівні іменники, що керують родовим відмінком з об'єктним значенням, переважно вказують на дію, зокрема: творення, вид діяльності (друкування, копання, малювання, прядіння, сіяння), більший або менший ступінь інтенсивності дії (гасіння, коптіння, руйнування, чищення, шматування), переміщення у просторі (переміщення, пересування, транспортування), неповноту дії (надрізування, підсолоджування, підсолювання), наближення дії до завершального етапу (доклеювання, докошування, дописування), надмірну дію (переїдання, перегрівання, передозування), повторність дії або інший її вияв (переписування, перемірювання, переклеювання), покривання, діяння певною речовиною (вапнування, лакування, фарбування), напр.: малювання портрета, шматування тканини, транспортування вантажу, надрізування дошки, доклеювання шпалер, передозування ліків, переписування нот, лакування підлоги.

Функціонування при відприкметникових іменниках, як і при віддієслівних, є показовою сферою вживання родового відмінка. Механізм формування словосполучень із відприкметниковим субстантивом тотожний трансформаціям власне-дієслівних речень. Вихідною базою синтаксичною деривації є речення з прикметниковим присудком і називним підметовим відмінком, пор.: Букет був вишуканий і простий Вишуканість і простота букета із семи стебел натякає на урочистість /В .Карпенко/. Родовий при відприкметникових іменниках виражає значення суб'єкта ознаки.

Родовий суб'єкта ознаки функціонує при відприкметникових іменниках із найпродуктивнішим суфіксом - ість /буденність, витонченість, досконалість, милозвучність, оригінальність/, суфіксами - ств(о) -цтв(о), -зтв(о) (недбальство, простацтво, убозтво), -изн(а) (голубизна, жовтизна, крутизна), -от(а) (гордота, мертвота, слабота), -j(а) (безмежжя, могуття, здоров'я), -інь (височінь, далечінь, широчінь), при безсуфіксних іменниках (краса, синь, спокій), напр.: витонченість манер, убозтво думки, крутизна схилу, мертвота пустелі, безмежжя степу, далечінь неба, синь очей.

Перемістившись в атрибутивну позицію, родовий суб'єкта й об'єкта при віддієслівних іменниках і родовий суб'єкта при відприкметникових іменниках набувають ад'єктивних властивостей і функціонують відповідно як суб'єктно-атрибутивна і об'єктно-атрибутивна синтаксеми.

Іншу порівняно з використанням при віддієслівних і відприкметникових іменниках природу має родовий при власне-іменниках, де він виражає широке коло значень, які супроводжують семантику атрибутивності. Це значення посесивне (син учителя, роги оленя, пелюстки троянди, будинок брата), стосунку (директор заводу, студент університету, учитель гімназії), характеристики, оцінки (митець великого таланту, хлопець кремезної постави), місця (вулиці міста, діти села), часу (сад весняної пори, місто спекотного літа) та ін.

Атрибутивна сфера функціонування грамеми родового ґрунтується на транспозиційних його перетвореннях. Спільність усіх його значеннєвих різновидів виявляється в наявності (у відповідних градаціях) семантики атрибутивності, яку формує ад'єктивна (приіменникова) формально-синтаксична позиція. Перебуваючи в позиції ад'єктива, родовий послаблює семантику предметності атрибутивними відтінками. Найбільшою мірою вияви атрибутивності стосуються родового посесивного і родового якісної характеристики, оцінки.

Родовий приіменниковий відмінок розрізняється валентною і невалентною сполучуваністю. Він часто виступає керованим (валентно поєднаним) компонентом, якщо залежить від віддієслівних і відприкметникових іменників і виражає суб'єктно-атрибутивне або об'єктно-атрибутивне значення, напр.: спів матері, квітування бузку, мудрість тата, написання новели. Закладені у вихідному дієслові і в предикативному прикметникові валентні потенції (суб'єктні й об'єктні) зберігаються у віддієслівних і відприкметникових іменниках. Невалентну сполучуваність грамема родового виявляє в позиції присубстантивного другорядного члена речення, поєднаного з опорним іменником формою прилягання. У позиції опорного слова тут виступають власне-іменники, тобто назви конкретних предметів, а залежний родовий виражає значення належності, стосунку, якісної характеристики, місця, часу тощо: будинок сестри, учень гімназії, дівчина незвичайної краси, діти гір, собор княжої доби. Невалентна сполучуваність поширюється й на віддієслівні і відприкметникові опорні іменники, коли залежний родовий відмінок передає обставинні значення, наприклад значення часу: мандрівка спекотного літа, похід весняної пори.

П'ятий розділ "Синтаксична вербалізація родового відмінка" присвячено аналітичній синтаксичній вербалізації родового відмінка, його функціонуванню в позиції іменного складеного присудка, валентним характеристикам родового присудкового.

Синтаксична вербалізація є найпериферійнішим транспозиційним виявом для форми родового відмінка. Грамемі родового відмінка властиве дієслівне (предикативне) функціонування з дієслівною зв'язкою бути. Іменникова форма родового переміщується в типову для дієслова формально-синтаксичну позицію присудка, але не набуває в цій позиції морфологічних транспозиційних змін: Ця дівчина була панського роду (І.Шаповал). Дієслівна зв'язка бути уможливлює вторинне, предикативне вживання відмінкової форми та її дієслівне граматичне оформлення, що виявляється у вираженні значень часу, способу, особи. Ця зв'язка може виступати в імпліцитній форм: Стан душі - осіннього листопаду (Д. Бакуменко). Аналітична синтаксична вербалізація родового відмінка є непродуктивною, а отже, відрізняється від називного й орудного відмінків, які спеціалізовані на вираженні предикативної функції. Варіанти вживання родового у предикативній функції властиві розмовному, а також художньому стилям.

Із функціонального погляду у формі родового відмінка втілюється лексичне значення іменного складеного присудка, а в дієслівній зв'язці - граматичне. У позиції присудка форма родового транспонована з присубстантивної (означальної) позиції, до того ж із виразним збереженням семантико-синтаксичних функцій вихідного родового присубстантивного (переважно функції якісної характеристики, передаваної іменниковим родовим із супровідним прикметниковим елементом), пор.: Дівчина незвичайної краси захопила всіх Дівчина була незвичайної краси. Меншою мірою вживано конструкції типу Підручник був брата, Будинок - учителя, які також транспоновані з присубстантивного вживання (підручник брата, будинок учителя) і не становлять помітного явища в синтаксичній системі сучасної української мови.

У зв'язку з синтаксичною вербалізацією грамема родового відмінка набуває дієслівних валентних властивостей. Синтаксичний ступінь вербалізації реалізується в комплексі з аналітичною синтаксичною морфемою - дієсловом-зв'язкою бути в різних часових формах. Родовий стає одновалентним предикатом, вимагаючи тільки однієї семантико-синтаксичної позиції - суб'єктної, і відкриває лівобічну валентність, репрезентовану називним відмінком у позиції підмета, напр.: Орест був веселої вдачі (Р. Андріяшик).

ВИСНОВКИ

Синтаксична транспозиція відбиває живомовне структурування граматичних одиниць і категорій та їхні системні взаємозв'язки. Завдяки механізмам транспозиції розширюються виражальні спроможності граматичної структури мови: валентна і невалентна сполучуваність, стилістичні ресурси мови, стильова диференціація тексту. Великим синтаксичним транспозиційним потенціалом вирізняються грамеми визначальної іменникової граматичної категорії - категорії відмінка.

Синтаксична транспозиція відмінкових форм у сучасній українській літературній мові буває таких виявів:

· частиномовна і внутрішньовідмінкова (грамемна);

· синтетична й аналітична;

· семантично спрямована і формально-синтаксична.

Родовий відмінок у граматичній системі сучасної української мови функціонує як відмінок абсолютних транспозиційних можливостей. Йому притаманна як частиномовна, так і внутрішньовідмінкова транспозиційна спеціалізація.

Структура синтаксичних транспозицій форм родового відмінка утворює: 1) частиномовне транспозиційне ядро (ад'єктивація) і периферійні ланки частиномовної транспозиції (адвербіалізація і вербалізація) в їхніх градаційних виявах; 2) внутрішньовідмінкове ядро (об'єктна транспозиція) і зближення з внутрішньовідмінковим ядром (суб'єктна транспозиція).

Відмінкові форми української мови у виявах синтаксичної транспозиції вирізняються за ознакою "спеціалізована /неспеціалізована форма".

За ознакою транспозиційної синтаксичної частиномовної спеціалізації відмінки української мови розташовуються в такий спосіб: 1) форми називного й орудного відмінків (паралельна аналітична вербалізація); 2) форма родового відмінка (синтетична ад'єктивація); 3) форма орудного відмінка (синтетична адвербіалізація) і форма місцевого відмінка (аналітична адвербалізація).

Синтаксична транспозиційна внутрішньовідмінкова спеціалізація ґрунтується на двох відмінках: родовому (об'єктне функціонування) і давальному (суб'єктне функціонування). До давального суб'єктного прилягає транспозиційний суб'єктний вектор родового й орудного відмінків.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Семантико-синтаксична співвідносність знахідного і родового об'єктних у зоні заперечних конструкцій // Науковий вісник Волинського державного університету: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - Луцьк, 1996. - Вип. І. - С. 130-134.

Адвербіальне функціонування родового відмінка української мови //Наукові записки аспірантів: Зб. наук.праць. - Луцьк, 1997. - Вип. 2. - С. 22-24.

Транспозиційні вияви грамеми родового відмінка // Філологічні студії. - Луцьк, 1998. - Вип. 3. - С.89-94.

Ад'єктивна транспозиція відмінкових форм // Філологічні студії. - Луцьк, 1999. - № 3. - С. 45-51.

Частиномовні і внутрішньовідмінкові вияви транспозиції відмінкових форм // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського. - Вінниця, 2000. - № 2. - С. 57-61.

Семантико-граматична структура родового відмінка // Матеріали ХХХУІІІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Луцького педагогічного інституту. - Луцьк, 1992. - Ч.ІІ. - С.180.

Прийменникові конструкції українського генітива // Матеріали ХХХІХ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Луцького педагогічного інституту. - Луцьк, 1993. - Ч. ІІ. - С. 214-215.

Локативні семантико-синтаксичні відношення родового відмінка // Матеріали ХLІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім.Лесі Українки. - Луцьк, 1995. - Ч. 1. - С. 30.

Семантико-синтаксичні функції родового присубстантивного відмінка // Матеріали ХLІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім.Лесі Українки. - Луцьк, 1995. - Ч. 1. - С. 45.

АНОТАЦІЯ

Джура А.С. Синтаксична транспозиція відмінкових форм (на матеріалі іменникових форм родового відмінка). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2000.

У дисертації висвітлено різновиди синтаксичної транспозиції відмінкових форм іменника, граматичний статус родового відмінка як типового відмінка транспозиції, його первинні і вторинні семантико-синтаксичні та формально-синтаксичні функції в реченні і словосполученні, валентну і невалентну сполучуваність родового відмінка. Зґясовано характер синтаксичної адґєктивації, адвербіалізації і вербалізації родового відмінка, його внутрішньовідмінкової синтаксичної транспозиції.

Ключові слова: транспозиція, синтаксична транспозиція, синтаксична ад'єктивація, синтаксична адвербіалізація, синтаксична вербалізація, внутрішньовідмінкова транспозиція, іменник, відмінок, родовий відмінок, відмінкова форма.

АННОТАЦИЯ

Джура А.С. Синтаксическая транспозиция падежных форм (на материале форм родительного падежа имени существительного). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена системному исследованию синтаксической транспозиции падежных форм имени существительного в современном украинском языке. В работе определены синтаксический транспозиционный потенциал родительного падежа как типичного падежа транспозиции, взаимосвязи падежной формы с частеречными классами (внешняя синтаксическая транспозиция) и другими граммемами падежа (внутренняя синтаксическая транспозиция).

На фоне явлений транспозиции выделены первичные и вторичные семантико-синтаксические и формально-синтаксические функции родительного падежа в предложении и словосочетании, его валентная и невалентная сочетаемость. Первичными семантико-синтаксическими функциями родительного являются функции субъектно-атрибутивная и объектно-атрибутивная, реализуемые в субстантивных словосочетаниях с опорными девербативными и деадъективными существительными, вторичными - посессивная функция в субстантивных словосочетаниях с опорным собственно существительным, приглагольные функции объекта и субъекта, функции темпоральная, предикативная и др. К первичной формально-синтаксической функции родительного падежа принадлежит функция сильноуправляемого второстепенного члена предложения при девербативных и деадъективных существительных, к вторичным - функция примыкающего присловного второстепенного члена предложения, приглагольных сильноуправляемого второстепенного члена предложения и подлежащего, детерминанта.

В диссертации исследована синтаксическая адъективация родительного падежа, являющаяся его транспозиционным ядром. Рассмотрены особенности функционирования транспонированного в адъективную сферу родительного падежа при девербативных и деадъективных существительных, при непроизводных существительных. Особое внимание уделено семантической дифференциации родительного в адъективной позиции.

Установлена специфика родительного падежа в его внутрипадежных транспозиционных потенциях, продуктивность падежных форм в объектной и субъектной функциях, грамматическое закрепление в предложениях с отрицанием. Указаны группы глаголов, прилагательных и других предикатов, управляющих родительным падежом объекта и субъекта.

Выявлено своеобразие синтаксической адвербиализации родительного падежа, его функционирование в наречной темпоральной и формально-синтаксической детерминантной позиции, лексико-семантическое наполнение родительного адвербиального и невалентная сочетаемость с опорными компонентами. Проанализирована синтаксическая вербализация родительного падежа, ее непродуктивность в синтаксической системе современного украинского языка, аналитическое оформление выраженного родительным падежом именного составного сказуемого.

Установлено, что структура синтаксических транспозиций форм родительного падежа образует: 1) частеречное транспозиционное ядро /адъективация/ и периферию частеречной транспозиции /адвербиализация и вербализация/ в её градационном проявлении; 2) внутрипадежное ядро /объектная транспозиция/. Учтены транспозиционные частеречные и внутрипадежные параметры других падежей украинского языка.

Падежные формы украинского языка в частеречной и внутрипадежной синтаксических транспозициях различаются по признаку "специализированная/ неспециализированная форма". По признаку транспозиционной частеречной специализации падежи современного украинского языка структурируют следующие совокупности: 1/ формы именительного и творительного падежей /параллельная аналитическая вербализация/; 2/ форма родительного падежа /синтетическая адъективация/; 3/ форма творительного падежа /синтетическая адвербиализация/ и форма предложного падежа /аналитическая адвербиализация/. Синтаксическая транспозиционная внутрипадежная специализация базируется на двух падежах: родительном /объектное функционирование/ и дательном / субъектное функционирование при предикатах состояния/. К дательному субъектному примыкает субъектный вектор родительного и творительного падежей.

Ключевые слова: транспозиция, синтаксическая транспозиция, синтаксическая адъективация, синтаксическая адвербиализация, синтаксическая вербализация, внутрипадежная транспозиция, имя существительное, падеж, родительный падеж, падежная форма.

SUMMARY

A.S. Dzhura. Syntactic transposition of the case forms (at the material of noun forms of Genitive). - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of the candidate of philological sciences in speciality 10.02.01 - Institute of Ukrainian language. National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

The Dissertation is devoted to the analysis of the variants of the syntactic transposition in noun case forms, grammatical status of Genitive case as the typical case of transposition, its primary and secondary semantically-syntactic and formally-syntactic functions in the sentence and word-combination, valent and non- valent combinability of the Genitive case. The character of syntactic adjectivation, adverbialization and verbalization of the Genitive case its inner case paradigm transposition are cleared out.

Keywords: transposition, syntactical transposition, syntactical adjectivation, syntactical adverbialization, syntactical verbalization, case of grammemic transposition, noun, case, genitive case, case form.

Размещено на Allbest.ru

...