Географічна термінологія Волині

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ІМЕНІ О.О.ПОТЕБНІ

УДК 808.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ГЕОГРАФІЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ВОЛИНІ

Спеціальність 10.02.01 -- українська мова

ДАНИЛЮК Оксана Климівна

КИЇВ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук

Желєзняк Ірина Михайлівна,

Інститут української мови НАН України, Головний науковий співробітник відділу лексикології, термінології та ономастики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Микола Васильович Никончук,

Житомирський педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри української мови,

кандидат філологічних наук, доцент

Могила Оксана Андріївна,

Київський державний лінгвістичний університет, доцент кафедри загального та українського мовознавства

Провідна установа: кафедра українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, м. Тернопіль

Захист відбудеться 19 квітня 2000 р. о 16 год. Д.26.172.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті мовознавства імені О.О.Потебні НАН України за адресою: 01001, Київ­1, ул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні та Інституту української мови НАН України за адресою: 01001, Київ­1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано “17 “ березня 2000 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук, професор Н.Г. Озерова

Актуальність теми. Проблема ґрунтовного, всебічного вивчення лексики в межах конкретних лексичних груп у сучасній вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найбільш актуальних. Науковий інтерес до народної географічної термінології як специфічної групи лексики зумовлений насамперед її здатністю “консервувати” в собі цілісну лінгвістично-географічну історію відповідного терену. Населення кожного реґіону проходило стадію свого формування й становлення в конкретних природно-географічних умовах, що обов'язково знаходило своє відбиття в його словникові. Тобто ця група лексем відображає вікові спостереження народу над природою, яка його оточує.

Конкретний науковий інтерес народна географічна термінологія становить ще й через те, що на сучасному етапі досліджуваний реґіон залишається однією з найархаїчніших у лінгвістичному плані частин Слов'янщини. Тому всебічне вивчення географічної лексики, яка зберігає сліди глибокої мовної архаїки, актуальне й з точки зору проблеми слов'янського етногенезу. З іншого боку, географічні апелятиви зберегли також чимало архаїчних структурних моделей, фонетичних і семантичних особливостей, аналіз яких може бути корисним для розв'язання численних питань української і слов'янської етимології, історичної лексикології та діалектології.

Специфічність народної географічної термінології Волині проявляється також у її діалектній неоднорідності, яка характеризується розмежуванням досліджуваного масиву по лінії Нововолинськ -- Локачі -- Здолбунів на говори північного й південного типів. На північ від цієї межі знаходиться західнополіський говір північного наріччя, на південь -- волинський говір південно­західного наріччя, що в географічній проекції співвідносяться з територією Полісся і власне Волині з їх специфічно контрастними природними умовами. Крім того, територія сучасної Волинської області -- це пограниччя двох східнослов'янських народів -- українців і білорусів, межа східних і західних слов'ян, що, безумовно, відображається на лексичному складі мови цього регіону. Зрештою, тісний зв'язок народних географічних термінів із природними умовами відповідного терену характеризується наявністю лексем, що можуть не повторюватися в інших місцевостях.

Проблема вивчення народних географічних термінів не є новою. До неї зверталися вчені різних слов'янських регіонів. Важливим внеском у вивчення слов'янської географічної лексики є монографії Й.Шютца “Географічна термінологія сербохорватської мови”, німецького славіста П.Нітше “Географічна термінологія польської мови”. Результати спостережень стосовно географічної номенклатури знайшли відображення у працях Р.Н.Малько -- чеської і словацької, Е.І.Григоряна -- болгарської і македонської, Е.М. і В.Г.Мурзаєвих -- російської, І.Я.Яшкіна -- білоруської. Найповнішим дослідженням зі слов'янської географічної термінології на сучасному етапі є монографія М.І.Толстого “Слов'янська географічна термінологія: Семасіологічні етюди”.

З-поміж праць українських дослідників варто відзначити регіональні словники: Я. Рудницького “Географічні назви Бойківщини” та С. Грабця “Географічні назви Гуцульщини”, “Словник народних географічних термінів Чернігівсько-Сумського Полісся” Є.О.Черепанової та “Словник народних географічних термінів Кіровоградщини” Т.В.Громко, В.В. Лучика, Т.І.Поляруш.

Українська народна географічна лексика представлена також в словниках І.Верхратського, Б.Грінченка, Є.Желехівського, Є. Тимченка, М.В. Никончука, П.С. Лисенка, М.Й.Онишкевича, В.А.Чабаненка та ін. Її систематизація й аналіз були здійснені в роботах М.Юрковського, П.П.Чучки, Т.О.Марусенко, Й.О. Дзендзелівського, М.Л. Худаша, Є.О.Черепанової, А.П.Непокупного, Я.О.Пури, Т.В. Громко та ін.

Народна географічна термінологія Волині ще не була предметом спеціального вивчення, хоч деякі матеріали були подані у працях Й.О.Дзендзелівського, В.П.Шульгача, Г.Л.Аркушина, але вони не дають уявлення про всю географічну термінологію як цілісну систему. В цьому плані проблема дослідження географічної лексики Волині набуває особливої актуальності.

Враховуючи всі попередні класифікаційні схеми, а також наявність чи відсутність географічних реалій на досліджуваній території, в роботі пропонується така класифікація. Всі місцеві географічні терміни на позначення ландшафту (рельєфу) належать до першого класу. До другого класу входять терміни, які позначають водні об'єкти. Третій клас охоплює терміни на позначення рослинного покриву. За характером позначуваних об'єктів кожний із цих класів ділиться на тематичні групи. Так, у клас “Рельєф” входять такі групи: 1. Гора, підвищення (позитивний рельєф); 2. Рівнина (нейтральний рельєф); 3. Низина (негативний рельєф). Клас “Гідрорельєф” має групи: 1. Протічні води; 2. Стоячі води; 3. Болото. Клас “Рослинний покрив” ділиться на такі групи: 1. Поле, цілина; 2. Луг, пасовище; 3. Ліс. Тематичні групи розпадаються на лексико-семантичні групи (ЛСГ), яких нараховується 53.

Класифікаційна схема виглядає так:

І. Географічні апелятиви на позначення ґрунтового рельєфу:

1. Рівнина.

2. Гора, підвищення (позитивний рельєф): гора, підвищення взагалі; вершина гори, пагорба; продовгувате підвищення; гора, поросла лісом; гора без рослинності.

3. Низина (негативний рельєф): низина взагалі; низина, поросла травою; низина біля річки; мокра заболочена низина; низина, залита водою.

ІІ. Географічні апелятиви на позначення гідрорельєфу:

1. Протічні води: велика водна артерія; невелика, менша, ніж річка, водна артерія; рукав річки; поворот річки, крута зміна напрямку річки; центральна швидка течія річки; старе русло річки; джерело.

2. Стоячі води: викопана яма, що постійно наповнюється водою джерела (колодязь); частина водоймища, що вдається в сушу; частина водоймища, вільна від заростей; місце, де вибрали глину, пісок; штучна водойма; яма, заповнена водою, де вирощують рибу; ділянка, що заповнюється водою під час повені; поздовжня яма, рів; мілка ділянка водойми.

3. Болото: болото взагалі; земля, розм'якшена водою; грузьке болото, де трясеться, колишеться земля; болото з іржавою водою; торф'яне болото; мохове болото; підвищене сухе місце серед болота; дорога через болото.

ІІІ. Географічні терміни на позначення рослинного покриву:

1. Поле, цілина: ділянка поля; оброблене поле; необроблене поле; поле, підготовлене до обробітку; поле, на якому щось росло.

2. Луг, пасовище: луг, де випасають корів; луг, де косять сіно.

3. Ліс: великий ліс; малий ліс; рідкий ліс; густий ліс; молодий ліс; старий ліс; добротний ліс; сухий ліс; затоплений ліс; ліс, повалений бурею; зарості лісу, кущів; прогалина, просіка; купа гілок, лісового сміття; випалене місце в лісі; ліс за породою дерев.

Назви на позначення кожного описуваного поняття групуються за етимологічними зв'язками. У контексті кожної семантичної підгрупи звернено увагу на формальну структуру зазначеної групи лексем, її ареал, наявність відповідників та споріднених номенів в інших слов'янських регіонах; виділено лексику з її характерними семантичними ознаками, що відома лише в досліджуваному регіоні. Відсутність відповідників у інших говірках вказує на те, що аналізований термін можна розглядати як регіоналізм. Однак недостатнє вивчення народної географічної термінології в інших діалектних масивах дозволяє робити лише попередні висновки щодо регіоналізмів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з темою “Лексичні та граматичні одиниці та категорії”, яку опрацьовують на кафедрі української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки, де виконано роботу.

Мета й завдання дисертації. Основна мета -- дослідити склад географічної лексики Волині, розкрити її специфіку, зробити семантичний, лексичний та словотвірний аналіз у зіставленні з українською літературною мовою та українськими діалектами, а також відповідною лексикою інших слов'янських мов. Для цього поставлено такі завдання:

1) виявити з максимально можливою повнотою склад народної географічної лексики Волині;

2) здійснити лексичний аналіз досліджуваної групи лексики;

3) розкрити семантичні особливості географічних номенів Волині порівняно з літературними відповідниками;

4) виявити в складі географічних термінів Волині спільнослов'янські, власне українські утворення, а також вузькореґіональні деривати;

5) з'ясувати взаємозв'язки географічних апелятивів Волині з апелятивами інших досліджених діалектних територій;

6) визначити характерні особливості народних географічних термінів Волині.

Для вирішення поставлених завдань залучаються дані української та інших слов'янських мов літературного та діалектного рівнів широкого хронологічного діапазону.

Об'єкт дослідження. Зібрано й опрацьовано матеріал із території Волинської області, тобто дослідженням охоплено більшу частину західнополіського говору, а також суміжні південно­західні говірки волинського говору.

Матеріал дослідження становить лексика на позначення топо­ і гідрографічних об'єктів, зібрана експедиційним методом і методом анкетування у 1994­1997 рр. (опублікована в “Словнику народних географічних термінів Волині”. -- Луцьк: Надстир'я, 1997. -- 107 с.). Використано матеріали з відомих лексикографічних праць, наукових статей. Загальна кількість -- 970 одиниць. Джерелами фактичного та порівняльного матеріалу є історичні, сучасні нормативні та діалектні словники української та інших слов'янських мов.

Методика дослідження. Дослідження фактичного матеріалу проводилось у синхронічно­діахронічному аспекті методом лінгвістичного опису з використанням інших методів лінгвістичного аналізу: порівняльного (при зіставленні термінів досліджуваної території, інших говорів української мови, окремих слов'янських мов), структурно­типологічного (при вивченні структури зафіксованих термінів), статистичного (при аналізі кількісних характеристик описуваної групи лексики), лінгвогеографічного.

Наукова новизна і практична цінність роботи. Дослідження народної географічної термінології Волині сприятиме глибшому висвітленню питань порівняльно-історичної і сучасної лексикології. Зроблені висновки важливі для вивчення шляхів формування, становлення й розвитку української, а також слов'янської географічної термінології. В науковий обіг вводиться значний за обсягом регіональний лексичний матеріал, який може бути використаний при укладанні “Словника географічних термінів України”, “Словника українських народних говорів”.

Отримані результати можуть бути використані в працях із сучасної та історичної лексикології, діалектології української та інших слов'янських мов.

Результати досліджень можуть використовуватись у навчальній роботі: при читанні вузівських курсів із української діалектології, лексикології, спецкурсів з ономастики.

Апробація роботи. Окремі положення роботи і результати дослідження заслуховувались на республіканських ономастичних семінарах: “Проблеми регіональної ономастики” (1994 р.), “Ономастика східних слов'ян” (1996 р.), “Slavica та baltica в ономастиці України” (1999 р.) в Інституті української мови НАН України, на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського держуніверситету (Луцьк, квітень 1994, 1995, 1996, 1997, 1999 рр.). Дисертацію обговорено на засіданні відділу лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України.

Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 11 наукових праць (словник, статті, тези).

Структура і зміст дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Обсяг дисертації -- 190 с., додатків -- 32с., список літератури налічує 168 позицій.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, джерельну базу, об'єкт, методику, наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Географічні терміни на позначення рельєфу” проаналізовано місцеві географічні терміни, що позначають топографічні об'єкти. У зв'язку з природними умовами досліджуваного реґіону опрацьовано три тематичні групи: 1. Нейтральний рельєф. 2. Позитивний рельєф. 3. Негативний рельєф.

У другому розділі “Географічні терміни на позначення гідрооб'єктів” досліджено апелятивну лексику на позначення гідрографічних реалій. Гідрографічні назви Волині проаналізовано в трьох тематичних групах: 1. Протічні води. 2. Стоячі води. 3. Болото.

У третьому розділі “Географічні терміни на позначення рослинного покриву” зроблено аналіз фактичного матеріалу в межах таких груп: 1. Терміни на позначення поля. 2. Терміни на позначення лугу, пасовища. 3. Терміни на позначення лісу.

У кожному з названих розділів аналіз географічної лексики здійснено за єдиною схемою, тому для прикладу наведемо одну з описаних лексико­семантичних груп класу “Терміни на позначення поля” -- назви для частини поля.

У різних говіркових групах Волинської області значення `частина поля' часто виражається загальновживаним ділянка (сс. Микуличі, Овадне, П'ятидні В.­Вол. р­ну, сс. Лобачівка, Озерці Горох. р­ну, сс. Воєгоща, Раків Ліс, Піщане К.­Каш. р­ну, сс. Боголюби, Одеради Луцьк. р­ну, с. Любче Рожищ. р­ну, с. Залюття Старовиж. р­ну) чи його фонетичним варіантом дилянка (с. Ворокомле К.­Каш. р­ну, сс. Липне, Холоневичі Ківерц. р­ну), похідним від дієслова ділити, пор. укр. ділянка `окрема частина площі з якоюсь метою виділена за якою-небудь ознакою'. В обстежених говірках цей номен використовується також на позначення місця в лісі, відведеного для вирубки, -- принагідно зазначимо, що цей додатковий компонент у семантичній структурі лексеми ділянка виявлено й у говірках Чернігівсько­Сумського Полісся: `місце в лісі, відведене для вирубки'.

У західноволинських надбузьких говірках зі значенням `частина земельного наділу' зафіксовано похідне утворення із суфіксом ­иця: ділянйця (сс. Рокитниця, Чорників В.­Вол. р­ну) (наведена форма засвідчує звичний для окресленої говіркової групи перехід у наголошеній позиції [и] в [е], як­от: вйдно, лйхо, кулйска і т. ін.). У решті західноволинських говірок натомість уживане інше утворення із цим же коренем: нбділ, яке в українській мові з наголосом на другому складі є загальновживаним, пор. наднл 'ділянка землі, яку отримувала селянська сім'я для користування'.

Зі значенням `частина земельного наділу' спорадично в межах досліджуваного нами терену фіксуємо лексему нйвка (с. Ворокомле К.­Каш. р­ну, с. Старий Загорів Локач. р­ну) -- фонетичний варіант загальновживаного демінутива нъвка (< псл. *niva) зі звичним для більшості говіркових груп Волині переходом наголошеного [и] в [е]. Наведений номен добре відомий у ряді українських говорів, функціонує в більшості інших слов'янських мов, пор. укр. діал. нива `поле, земельна ділянка; рівнина', блр. ннва `оброблене, добре вгноєне і засіяне поле; поле на місці зораної сіножаті; вижате поле; суцільна ділянка землі одного господаря', чес. niva `поле, нива', `новина', `широка рівна ділянка поля чи лугу', `рівна площа', `панське поле', nivka `селянське поле', пол. niwa `поле, долина'.

У кількох населених пунктах на позначення частини поля використовується лексема лан (с. Маркелівка В.­Вол. р­ну, с. Підріжжя Ков. р­ну, с. Човниця Ківерц. р­ну, с. Дорогиничі Локач. р­ну), яка, однак, не творить суцільного ареалу, а фіксується поодинокими вкрапленнями в різних частинах регіону. За спостереженнями багатьох учених, аналізована лексема через посередництво польської і чеської мов походить з свн. lehen `відданий в оренду маєток'. До початку XVIII ст., за свідченнями Й.О. Дзендзелівського, лексема лан уживалася в Україні з семантикою `земельна міра', тобто семантика `поле, нива' є вторинною, відомою тільки з XVIII ст. Паралелі виявлено в більшості українських говорів і в літературній мові, пор.: укр. лан `безлісна рівнина, рівний, широкий простір; поле', `великий, безлісний простір оброблюваної землі, яка має певні межі', `ділянка оброблюваної землі в межах 10-30 десятин як міра площини', `міра оброблюваної землі від 10 до 30 десятин', укр. діал. лан `рівне поле'. Ізоглосу продовжує блр. діал. лан `одиниця земельної міри; велике поле в одній ділянці'.

У межах досліджуваного масиву виявлено також спорадично вживані в кількох говірках лексеми ланук (с. Маркелівка В.­Вол. р­ну) та лбнка (с. Білопіль Локач. р­ну, с. Гірка Полонка Луцьк. р­ну) -- демінутивні за походженням деривати від лан, пор. діал. ланка `ділянка землі будь­якого розміру'.

У частині західнополіських говірок для позначення поняття `город, доданий до основного біля будинків і розміщений найчастіше в полі' виявлено лексеми придбток (с. Сильно Ківерц. р­ну) та додбток (с. Копачівка Рожищ. р­ну) -- віддієслівні утворення, мотивовані дієсловами придбти, додбти. Спорадично (сс. Липне, Холоневичі Ківерц. р­ну) фіксуємо із цим же значенням лексему сути (пор. у словосполученнях: був на сутах, іду на сути, їду с сутей і т. ін.), яку найімовірніше слід кваліфікувати як субстантивовану форму множини порядкового числівника сотий. На виникнення назви сути очевидним є вплив з боку конструкцій із дробовими числівниками для позначення площі земельного наділу на зразок п'ятдесят сотих і т. ін.

У говірках реґіону виявлено ряд термінів на позначення невеликої ділянки поля. Так, у більшості населених пунктів відзначено активне вживання номена дзялка (м. Устилуг В.­Вол. р­ну, сс. Мерва, Озерці, Рачин, Шклинь Горох. р­ну, сс. Сильно, Холоневичі Ківерц. р­ну, смт Торчин Луцьк. р­ну, сс. Гуща, Згорани, Столинські Смолярі Любом. р­ну, с. Мельники Шацьк. р­ну), семантична структура якої, крім основного компонента `невелика ділянка, частина поля', включає ще й додаткові, для конкретизації, уточнення: `ділянка просапних, яку наділяють колгоспницям для обробітку' та `сінокіс, виділений колгоспникам для косіння' (с. Сильно Ківерц. р­ну). Наведений номен, як і білоруське дзялка `смужка; виділена ділянка посіву, лугу, лісу', належить до полонізмів (пор. пол. dziaіka `невелика ділянка'). Незаперечним свідченням цього є незакономірне для української мови її звукове оформлення, замість очікуваного українського варіанта *ділка, мотивованого дієсловом ділити. У говірці с. Підріжжя Ков. р­ну спостерігаємо наслідки адаптації полонізму дзялка до звукових закономірностей української мови, що виявляється передусім в униканні польського dz': дялка. У частині говірок на півдні досліджуваної території виявлено вузьколокальне префіксальне утворення здялка (с. Кутрів Горох. р­ну) із префіксом з­ вторинного походження, не зовсім умотивованим. Щоправда, варіант здялка міг розвинутися і фонетичним шляхом (внаслідок метатези) з вихідної форми дзялка.

На позначення смуги, ділянки поля, що обробляється в один захват, послідовно вживана лексема загнн (сс. Лежниця, Млинище, Петрове Іванич. р­ну, сс. Воєгоща, Раків Ліс К.­Каш. р­ну, с. Штунь Любом. р­ну, с. Ситниця Манев. р­ну, с. Кримне Старовиж. р­ну) чи її фонетичні варіанти загън, загун (сс. Холоневичі, Липне Ківерц. р­ну), загэн (с. Берестяни Ківерц. р­ну) і т. ін. з іншими рефлексами етимологічного [о]. В українській мові дериват загнн -- загальновживаний, відомий у ряді інших говорів із цим же та спорідненими значеннями, пор. східнополіське загнн `смуга, ділянка поля, пасовища' і т. ін.

У частині обстежених говірок виявлено лексему замнжок (сс. Воєгоща, Ворокомле К.­Каш. р­ну, с. Кукли Манев. р­ну) на позначення смуги орної землі, відділеної від основної ділянки дорогою, стежкою, межею. Етимологічна структура форми заміжок прозора: префіксально­суфіксальне утворення від межа, [і] в корені-- аналогійне за зразком до новозакритого складу. Аналізована назва не формує суцільного ареалу, а фіксується поодинокими вкрапленнями здебільшого в говірках Камінь­Каширського та Маневицького районів. Споріднені номени виявлено в поліських діалектах: замйжек та замйжок `ділянка поза польовим масивом', `межа, яка розділяє дві ділянки'.

Для позначення великої ділянки, смуги, поля у частині говірок Ратнівського р­ну (сс.Тур, Заліси) нами виявлено лексему плйцочок -- демінутивне за походженням утворення, що зводиться до праслов'янського *pletsо (звукосполучення [ts] закономірно розвинулось в [ц]). Лексема плесо та споріднені з нею відомі практично в усіх слов'янських мовах, правда з іншою семантикою, пор.: укр. плйсо `відносно широка, з спокійною течією ділянка річки між двома перекатами, закрутами; вільна від заростей, відносно глибока спокійна ділянка якої­небудь водойми; спокійна чиста водна гладінь', укр. діал. плйсо `відносно широка з спокійною течією ділянка річки між двома перекатами, закрутами', `частина водоймища, яка вдається в сушу; глухий непроточний рукав річки', плес `пологий берег, прибережна смуга води', плесо `пологий берег річки, залитий весняною водою; водяна поверхня серед болота; озеро', `затока, відгалуження річки, рукав річки', 'ділянка річки з спокійною течією між перекатами чи вигинами русла', `глибока яма в річці з виром; розширене незаросле місце в річці з повільною течією', пльос `місце, де сходяться дві річки', рос. плйсо `ділянка річки між перекатами чи вигинами, як правило, з спокійною течією й глибоководніша, часто пов'язана з розширенням русла річки', чес. ples `вир у річці', pleso `гірське озеро, особливо в Татрах; глибоке місце в річці; місце з заглибленим дном через греблю', слц. pleso `вир', `озеро', `ставок', `стояча вода'. Як топографічний термін слово плесо фіксується в словенських діалектах, пор.: словен. plesa `галявина в лісі', а також в українських, пор. укр. діал. центральноукраїнське плйсо `грядка городніх культур', західно-поліське плйсо `місце на полі без рослинності'. Фіксація споріднених утворень фактично в усіх слов'янських мовах є вагомим свідченням того, що виявлена нами форма належить до ряду виразних слов'янських архаїзмів, які дотепер добре збережені в говірках досліджуваного терену і які підтверджують гіпотезу про те, що територія Волинської області -- це зона давнього слов'янського заселення.

Із цим же значенням у західноволинських говірках уживана лексема клбпоть (с. Зоря В.­Вол. р­ну), паралельно з якою фіксується похідне клбптик (с. Зоря В.­Вол. р­ну) із демінутивним суфіксом. В українській мові обидві форми є загальновживаними, пор. укр. літ. клбпоть `невелика, незначна частина якоїсь поверхні (поля, лісу тощо)'. При етимологізації лексеми клапоть найчастіше вдаються до реконструкції псл. *klapъtь `шматок'.

Значно ширший, практично суцільний ареал у межах усієї охопленої дослідженням території формує лексема кусук (с. Хмелівка В.­Вол. р­ну, с. Боровне К.­Каш. р­ну, с. Пісочне Ков. р­ну, с. Шельвів Локач. р­ну, с. Буцинь Старовиж. р­ну, с. Ростань Шацьк. р­ну), одне зі значень якої -- `невелика ділянка поля'. Аналізована форма зі значенням `шматок, взагалі частина чого­небудь' широко відома в українській мові. За структурою це формально­демінутивне утворення, яке зводиться до псл. *kQsъ; суфікс у складі цього деривата остаточно втратив свою первісну семантику зменшеності, здрібнілості і тепер є формантом тільки структурним.

Значення `невеличка ділянка поля' в обстежених говірках виражає також лексема лбтка (смт Голоби Ков. р­ну), мотивована дієсловом латбти. Аналізоване слово широко відоме в українській літературній мові, пор. укр. лбтка `площа, ділянка тощо, яка виразно виділяється з чогось, відрізняється від чого-небудь'.

Поодинокими вкрапленнями в говірках Камінь­Каширського та Маневицького районів зі значенням `невеличка ділянка землі' фіксуємо лексему лопбтка (с. Раків Ліс К.­Каш. р­ну, с. Ситниця Манев. р­ну), яку, найвірогідніше, слід розглядати як термін­метафору, що є результатом семантичного переосмислення відповідного анатомічного терміна лопатка `парна кістка трикутної форми у складі плечового пояса хребетних тварин і людини'. Зіставлення з лопбта `знаряддя з довгим держаком і широким плоским кінцем, яке застосовують для згрібання, перекидання або насипання чого­небудь', попри формальну подібність, видається мало переконливим, особливо з огляду на семантику.

Одиничне утворення пнлка `невелика ділянка поля' (с. Хорохорин Луцьк. р­ну), виявлене тільки в одній говірці на півдні досліджуваного масиву, на нашу думку, найдоцільніше зіставляти із загальновживаним пнлка `відрізаний для пошиття одягу кусок тканини на всю її ширину'. Семантичний розвиток від `шматок тканини' до `ділянка поля' міг відбутися через ознаку `різати, ділити'.

На позначення частини земельного угіддя, що виділяється за певною ознакою (скажімо, родом посіву, формою і т. ін.), у досліджуваних говірках послідовно фіксуємо лексему клин (с. Овадне В.­Вол. р­ну, смт Голоби Ков. р­ну), яка в українській мові є загальновживаною, пор. укр. клин `частина земельного угіддя, що виділяється за певною ознакою (за родом посіву тощо)', `ділянка землі взагалі'. Аналізований номен етимологічно сягає праслов'янського *klinъ або *kъlinъ `загострений з одного кінця шматок дерева, металу і т. ін.', яке, у свою чергу, виводиться від дієслова *kolti, *kъlti `колоти'. Значення `частина поля', очевидно, є результатом семантичного розвитку, пор. блр. діал. клинук `трикутна ділянка'. Принагідно зазначимо, що на Волині виявлено й інші наслідки семантичної видозміни цього номена, як­от: `частина водоймища, що вдається в сушу' (с. Льотниче В.­Вол. р­ну), `край лісу' (сс. Лобачівка, Мерва, Рачин, Шклинь Горох. р­ну, с. Любитів Ков. р­ну).

У висновках узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:

1. Географічна термінологія Волині становить невід'ємну частину української загальнонародної лексики. Значна частина народних географічних апелятивів дослідженого реґіону має паралелі на українських діалектних територіях, а також інших слов'янських теренах. Нами засвідчені такі групи:

1) 15, 5% лексем, що не виявляють діалектної специфіки, тобто в українській мові належать до загальновживаних;

2) 27% усієї кількості апелятивів мають паралельні форми в інших діалектах, що пояснюється активною міждіалектною взаємодією в давні часи;

3) 39% номенів характеризуються ширшими порівняно з літературною мовою та іншими говорами семантичними можливостями;

4) 37% зафіксованих лексем спільнослов'янського походження; 63% -- власне українські утворення.

2. Проведений аналіз фактичного матеріалу свідчить про наявність у досліджуваному реґіоні термінів (27%), що не мають паралелей в інших місцевостях. Такі терміни розглядаються як реґіоналізми: берйста, білинб, вивсйско, візнра, всбдьба, гуня, голудня, грйца, дребйза, додбток, замнжок, застуяне, згруберуване, здувжане, здялка, зчъщене, їз, їзкъ, кбзна, кэльча, куповбтень, куповбтець, кущнй, лопбтка, ляшок, мохнбтка, мошбниць, неудубство, ниудубщина, обрублюне, одйнок, озяб, озябина, озялка, осмбляне, пбстунь, пупасок, пушесть, правчукувий ліс, придбток, прозур, пруснсько, рогбтина, роззєблине, сестрънець, сълниця, смоч, смуча, сплав, стйжа, стувклиско, щувклисько, трапйзи, трипизб, трясэха, фашнък, чумбк, чубук, худовък. У тексті пропонується їх імовірна етимологія, що констатує їхнє переважно слов'янське походження.

3. Запозичені терміни можна розділити на слов'янські (дзялка, закрбнт, закрйнт, кймпа, кємпа, колєйка, лунка, скрант, скрент) та неслов'янські (баюра, бэхта, кар'єр, кургбн, лан, лннія, терикун, форт, фуса). Таке незначне число неслов'янських географічних термінів свідчить про ймовірну мовну й етнічну стабільність слов'янського населення в досліджуваному реґіоні.

4. У плані семантики слів дослідженої лексичної групи слід зазначити їхню переважно прозору внутрішню форму, пов'язану зі значенням твірних основ - іменників, прикметників і дієслів: площънб, бистрйць, нбсип, стік, въхід, додбток, впбдина.

5. Апелятивна лексика Волині на позначення географічних об'єктів відзначається великим семантичним наповненням багатьох термінів, наприклад, горб `гора', `підвищення', `вершина гори', `підвищення на дорозі', `ліс'; лэкб `дугоподібний вигин русла або берега річки', `рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю', `затока, відгалуження річки'; плав `потік', `плаваючий острів', `трясовина', `острівець на болоті', `повінь'. Така диференціація значень у багатьох лексем зумовлена, очевидно, еволюцією їхніх вихідних семем під впливом місцевих говорів, екстралінгвістичними факторами - специфікою географічного ландшафту, типом мислення населення тощо. Однак, указана диференціація значень не довільна, а закономірна, тобто така, що опирається стрижневою семою на попереднє значення (наприклад, `низовина в долині річки'; `долина річки'). Відповідно до цього простежуються певні семантичні ряди і напрями та етапи семантичних модифікацій.

6. Серед семантичних перетворень найбільшу групу становлять терміни, пов'язані з анатомічною термінологією: шъя, язък, колнно, лоб, лопбтка, чубук.

7. За своєю морфологічною структурою аналізовані терміни неоднозначні. Тут спостерігаються непохідні утворення, а також різноманітні афіксальні деривати й композитні утворення. Найбільш поширеним структурним типом серед аналізованих номенів є афіксальні утворення, переважна частина з яких належить до суфіксальних похідних від певних твірних основ, як-от: площина. Кількісно найменшим структурним типом серед апелятивів є непохідні утворення від первинних коренів або основ, наприклад: брід, смэга, стрэга, кряж, груд, бйрва, болуто, гать тощо. Непохідні основи мають досить широку семантику (багатозначні), а можливість варіювання семантики в афіксальних утвореннях набагато менша.

8. Невелику кількість становлять непохідні (з сучасної точки зору) терміни: багну, бір, брід, бйрег, болуто, вал, верх, вир, гай, груд, грэда, горб, горб, яма, косб, кэпа, кут, лан, луг, лэка, мох, мул, нъва, низ, узеро, устрів, плйсо, плес, пуле, рудб та ін.

семантичний волинь номен лексика

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Словник народних географічних термінів Волині. -- Луцьк: Надстир'я, 1997. -- 103 с.

2. До семантики волинських мікротопонімів з компонентом ­лис­ // Проблеми регіональної ономастики: Тези доповідей і повідомлень наукового семінару. -- К, 1994. -- С. 19.

3. Мікротопоніми Волині, утворені за семантично єдиною твірною основою // Науковий вісник Волинського державного університету: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. -- Вип. 1. -- Луцьк, Вежа, 1996. -- С. 195­198.

4. Географічні терміни в мікротопонімії Волині // Філологічні студії. -- Вип. 1. -- Луцьк, 1996. -- С.76­80.

5. Назви лісу і відображення їх у мікротопонімії Волині // Ономастика східних слов'ян: Тези доповідей наукового семінару. -- К., 1996. -- С. 24­25.

6. Особливості словотвору географічних термінів Волині // Філологічні студії. -- Вип. 4. -- Луцьк. -- 1998, С. 110­116.

7. Географічні терміни Волині з суфіксами ­ищ-е, ­иськ­о // Науковий вісник ВДУ: Журнал Волинського державного університету імені Лесі Українки: Філологічні науки. -- 1999. -- № 6. -- С. 40­41.

8. Лексика Волині на позначення повороту річки // Система і структура східнослов'янських мов. Міжкафедральний збірник наукових праць. -- К., 1999. -- С. 135­139.

9. Запозичення в складі народних географічних термінів Волині // Ономастика і апелятиви. -- Вип. 6. -- Дніпропетровськ: Вид­во ДДУ. -- 1999. -- С. 86­96.

10. Регіоналізми в складі географічної лексики Волині // Slavica та baltica в ономастиці України. -- К., 1999. -- С. 78­90.

11. Назви на позначення семеми “поле” в системі народної географічної термінології Волині // Мовознавство. -- 1999. -- № 4­5. -- С. 41­47.

Данилюк О.К. Географічна термінологія Волині. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 -- українська мова. -- Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена актуальній проблемі вивчення географічної термінології Волині. Проаналізовано лексику на позначення географічних об'єктів, з'ясовано її основні лексичні, семантичні, дериваційні ознаки у взаємозв'язку із сучасною українською літературною мовою, іншими українськими говорами, а також суміжними слов'янськими мовами. На прикладі 970 термінів (включаючи і фонетико­морфологічні варіанти), зібраних у 217 населених пунктах Волині і розподілених за трьома лексичними класами, простежено формування системи географічної термінології окресленого регіону, з'ясовано основні закономірності та особливості цієї системи. Представлений фактичний матеріал відображає цілісну картину географічної лексики Волині.

Ключові слова: географічний термін, апелятив, номен, лексико-семантична група, семантична структура, фонетичний варіант, словотвірна будова.

Данилюк О.К. Географическая терминология Волыни. -- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык. -- Институт языковедения имени А.А. Потебни НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена актуальной проблеме изучения географической терминологии Волыни. Проанализирована лексика, обозначающая географические объекты, объяснены её основные лексические, семантические, деривационные признаки во взаимосвязи с современным украинским литературным языком, другими украинскими говорами, а также смежными славянскими диалектами. На примере 970 терминов (включая и фонетико­морфологические варианты), собранных в 217 населённых пунктах Волыни и распределённых по трём лексическим классам, прослежено формирование системы географической терминологии исследуемого региона, объяснены основные закономерности и особенности этой системы. Представленный фактический материал отображает целостную картину географической лексики Волыни.

Ключевые слова: географический термин, апеллятив, номен, лексико­семантическая группа, семантическая структура, фонетический вариант, словообразовательная структура.

O.Danilyuk. Geographycal terminology of Volyn. - Manuscript.

The dissertation is presented for a Candidate of Sciences degree in philology; speciality 10.02.01. - the Ukrainain language. - O.Potebnya Institute of general linguistics, National Academy of Sciences of Ukraine, Кyiv, 2000.

The dissertation is devoted to the present-day problem of the geographical terms research. Terms used to name geographical objects have been analyzed and systematized. The structural, semantic and derivational peculiarities of this group of vocabulary have been studied in connection with the literary Ukrainian language, other dialects of the Ukrainian language and some Slav languages. 970 terms including their phonetic and morphological variants have been taken as an example. These words were gathered in 217 settlements of Volyn and were subdiveded into three main lexical classes. The principal regularities and peculiarities of the formation of the system of the gegraphical terms of Volyn region have been analyzed as well.

The dissertation consists of an introduction, three chapters and a conclusion. The first chapter is devoted to the geographical terms used to name relief objects. The second chapter deals with the terms used to name hydrographic objects. The third chapter focuses on the terms used to name plants. The above mentioned terms are divided into topical classes which are further subdivided into lexical semantic groups.

It was found out that the majority of the folk geographical terms used in Volyn region has parallel equivalents in other parts of Ukraine and bordering Slav territories. At the same time the analyzed examples are indicative of the existence of the terms that are used only in Volyn region. They are unique and have no parallel equivalents on other territories. Such names are called regional terms. Among the gathered names we found few onyms of non Slav origin. It proves the fact that the Slaves did not migrate much but used to live on this territory for a long period of time. As to the meaning of these terms it should be pointed out that their inner form is mostly transparent and is connected with the meaning of the derivation stems - nouns, adjectives and verbs. Common names of Volyn region which are used to signify geographical objects are characterized by the great differentiation of their meaning. In many cases this differentiation must be caused by the development of their forming up semantic basis under the influence of the local dialects, some extralinguistic factors such as specific features of Volyn geographical landscape and people's mentality etc. This differentiation is not chaotic but guite regular. The main semantic component is based on the primary meaning. According to this feature certain semantic rows can be traced. Among the semantic transformations terms connected with anatomical terminology form the biggest group. From the point of view of their morphemic structure the analyzed terms are not simple. Unproductive basis as well as different derivative affixes and composite formations are found among this group of words.

Numerous examples reflect the whole picture of the georaphical terms of Volyn region.

At the end of the dissertation there is an appendix containing the index of the used terms.

Key words: georaphical terms, common names, nomens, lexical semantic groups,semantic structure, phonetic variants, derivative structure.

Размещено на Allbest.ru