Формування та функціонування термінів у професійному мовленні філологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Кафедра слов'янських мов та методик їх викладання

Курсова робота

Формування та функціонуівання термінів у професійному мовленні філологів

Херсон - 2012

Зміст

Вcтуп

1. Властивості термінів

1.1 Основні ознаки термінів та актуальність їх використання

1.2 Функції термінів

2. Шляхи формування термінів

2.1 Походження термінів

2.2 Семантичне термінотворення

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

термін професійне мовлення філолог

Сучасне мовне життя соціуму пов?язане насамперед із появою значної кількості нової лексики, якою вербалізовано динамічний позамовний світ. За цих умовах “термінологічний потік”, який часто виходить за береги вузькопрофесійного спілкування, який ставить перед фахівцями скдадну проблему впорядкування термінологічних підсистем різних галузей знань. Така робота передусім передбачає укладання термінологічних словників. За останні два десятиліття в Україні спостерігаємо значне пожвавлення лексикографічного опрацювання терміносистем природничих та гуманітарних наук, хоча цей процес ще не охопив низку сегментів наукової мови.

Актуальність дослідження зумовлюється тим, що сучасний період розвитку суспільства в нашій державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, що дає змогу формувати духовно багате й професійно підготовлене покоління. Реформа вищої школи, її цілеспрямованість на гуманізацію та гуманітаризацію освіти дає можливість сформувати соціальне замовлення суспільства щодо надання мовної свідомості студентам - майбутнім фахівцям філології, оскільки уміння спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, а й у безпосередніх ділових контактах із колегами.

У зв'язку з цим все частіше висловлюються думки, що відповідно до принципів сучасної освіти у студентів-філологів ВНЗ повинні вироблятися певні професійні якості, у тому числі й висока лінгвістична підготовка, що передбачає вільне володіння українським фаховим мовленням. Найвищим рівнем формування мовної особистості й виявом мовної культури вважається «рівень володіння фаховою метамовою (терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами текстотворення) та рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика, державного діяча, керівника, ученого та ін) «.

Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з системи загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем «наукового дискурсу професії», або професійного мовлення - галузевої фразеології та термінології, що допоможе при навчанні у ВНЗ, а також у подальшій професійній діяльності. «Для вільного володіння усною та писемною формами професійного спілкування студенти філологічних ВНЗ повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології». Термінологічна лексика має велике значення для науково-виробничої комунікації, сприяючи її інтелектуалізації, полегшує процес засвоєння знань та реалізації їх у майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання студентів про ознаки виучуваних понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого словникового запасу, підвищує культурний рівень майбутньої української інтелігенції.

Предметом дослідження є особливості формування та функціонування термінів у професійному мовленні філологів.

Об'єктом дослідження є терміни в професійному мовленні філологів.

Метою дослідження є виявити особливості використання, формування та функціонування термінів у професійному мовленні філологів.

Завдання дослідження:

1) пояснити значення використання термінів у професійному мовленні філологів; 2) проаналізувати особливості функціонування термінів у мовленні; 3) дослідити шляхи формування термінів

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел із 26 найменувань, 1 додатку. Загальний обсяг 40 сторінок.

1. Властивості термінів

1.1 Основні ознаки термінів та актуальність їх використання

Українська термінологія вже упродовж двох століть привертає до себе увагу багатьох учених, фахівців, ентузіастів національного відродження. Адже українська мова стоїть як рівноправна серед інших мов, і є цілком придатною для творення наукового стилю. Інша справа, що через історичні обставини та політичні спекуляції вона не завжди мала право вільно і беззастережно виконувати свої прямі функції, обслуговуючи різні сфери людського життя.

Особливістю нашого часу, який межує не лише зі століттями, а й тисячоліттями, є те, що нарешті після багатьох років поневірянь та утисків українська мова знову зайняла своє достойне місце в усіх сферах життєдіяльності, і зокрема у науковій галузі. Поступово на державну мову перейшла освіта і переходить наука. Як писав колись І. Огієнко, “українська мова здатна бути мовою науки, як і всі інші мови…»

Національна термінологія як складова частина наукової мови знаходиться на гребені свого третього національного відродження. На запити середньої і вищої освіти упродовж 1990-х років з'явилася низка термінологічних словників, які в тій чи іншій мірі заповнювали прогалину спеціальних назв і понять. Звичайно, не усі лексикографічні праці відповідали духові і завданням часу, але кожна з них по краплиночці додавала снаги нашій науковій мові, пробуджувала її від десятилітньої сонливості, заставила запрацювати на рівні найпрестижніших європейських мов, а може, й краща [17, с. 38].

Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Фахівець володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Слова «термін, термінологія» походять від імені латинського божества меж і кордонів - Термінуса [4].

Представники конкретних наук найчастіше аналізують змістовний бік термінів і терміносистем, як правило, у зв`язку із загальними методологічними проблемами даної галузі знань. Логіки при аналізі термінології більше звертають увагу на строгість класифікаційних основ, відповідність термінів категоріям понять і т. п. Лінгвісти вивчають терміни, природно, як мовний матеріал. Лінгвістичний аспект аналізу термінології висуває низку актуальних питань, що у сумі можуть дати досить повну загальну лексикологічну, граматичну, словотворчу характеристику[22].

У процесі фахової підготовки в університеті майбутні філологи конкретизують для себе зміст поняття про терміни. Для них це важливо тому, що, працюючи вчителями мови в середній школі, вони формуватимуть в учнів лінгвістичне мислення через опанування лінгвістичної теорії, яку становлять мовні одиниці, мовознавчі поняття, закономірності, правила, норми сучасної літературної мови. Центральне місце у цій дидактичній системі посідають поняття, кожне з яких певним чином номіноване, тобто позначене терміном. Завдання вчителя - навчити учнів співвідносити зміст виучуваного поняття із терміном, показати, що термінологічні одиниці поєднуються у струнку систему, вступають у синонімічні (флексія - закінчення), омонімічні (прямий відмінок, прямий додаток), антонімічні (сполучникове речення - безсполучникове речення), паронімічні (односкладове слово і односкладне речення) відношення. Крім того, в учнів має бути сформованим поняття про науковий стиль, основним маркером якого на лексичному рівні є терміноодиниці. Учні паралельно засвоюють терміносистеми інших навчальних дисциплін і виявляють міжгалузеві найменування понять (корінь, асиміляція), вчаться виявляти смислове їх наповнення у різних термінологічних системах[26].

Термін (включаючи науково-технічні терміни та терміни організаційно-розпорядчої документації) - це одиниця будь-якого конкретного природного або штучного мови (слово, словосполучення, абревіатура, символ, поєднання слова і букв-символів, сполучення слова і цифр-символів), що володіє в результаті стихійно сформованій чи особливої ??свідомої колективної домовленості спеціальним термінологічним значенням, яке може бути виражено або у словесній формі, або в тому чи іншому формалізованому вигляді і досить точно і повно відображає основні, суттєві на даному рівні розвитку науки і техніки ознаки відповідного поняття. Термін - слово, обов'язково співвідноситься з певною одиницею відповідної логіко-понятійної системи в плані змісту.

А. А. Реформатський визначає терміни «як однозначні слова, позбавлені експресивності». М. М. Глушко констатує, що «термін - це слово чи словосполучення для вираження понять і позначення предметів, що володіє, завдяки наявності у нього суворої і точної дефініції, чіткими семантичними кордонами і тому однозначне в межах відповідної класифікаційної системи»[24].

Термін дотепер розглядається як особлива одиниця в мові. А. А. Реформатський спробував розглянути подвійність природи терміна в плані «лексис» і в плані «логос»; у результаті він дійшов висновку, що термін необхідно розглядати насамперед як одиницю лексичної системи. Terminus значить «границя», «межа». Отже, треба знайти, чим термін відмежований від інших слів і що його обмежує.

Перше обмеження полягає в тому, що термінологія - це властивість науки, техніки, політики, економіки, тобто сфер інтелектуально організованої соціальної дійсності. У змісті другого обмеження терміна - насамперед варто сказати про те, як зв`язані термін і поняття. У технічній термінології, де першенствують речі, номінативна спрямованість термінів виходить на перше місце; дійсно, якщо дана машина має скільки-то тисяч деталей і кожна з них має свою назву, то це не означає, що є стільки ж понять. У науці ж співвіднесеність терміна і поняття виступає на перший план [20, с. 46].

Отже, Термін (від лат. terminus - межа, кордон) - слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Володіння ними свідчить про глибоке розуміння професійних понять і явищ. Водночас процес опрацювання термінів у вищих закладах педагогічного профілю - досить складний, що зумовлено стрімким розвитком шкільної освіти й методичної науки в останні десятиліття, зміною пріоритетів і підходів до навчання мови. Він пов'язаний із вивченням не тільки курсу методики української мови, а й суміжних дисциплін. Лінгвістична компетентність-філолога означає володіння знаннями з мови як суспільного феномена і знакової системи, її розвиток, будову та функціонування; застосування української мови на основі літературних норм; збагачення лексичного запасу; формування здібностей щодо аналізу мовних фактів з фонетики, лексикології, фразеології, морфології, синтаксису, стилістики; осмислення зв'язків між різними лінгвістичними науками.

1.2 Функції термінів

Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні.

Кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні вживаються у медицині, технологічні - в техніці і т. д. Проте деякі терміни мають кілька значень, зокрема в діловодстві. Наприклад: справа - означає один документ і сукупність документів, інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення того чи іншого терміна допомагає з'ясувати контекст. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику чи довіднику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання та сприймання.

Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ускладнює розуміння змісту документа.

Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.

Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики: математичну (множення, кут, дільник, квадрат) ; фізичну (молекула, електрон, калорія, енергія, вольт) ; електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція) ; радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач) ; літературознавчу (драма, поема, анапест, сюжет, персонаж) ; лінгвістичну (фонема, фонологія, афікс, іменник, сполучник, синтаксис, лексикологія, пароніми, діалект, метатеза, гіпотаксис, парадигма) ; філософську (метафізика, базис, діалектика) ; фінансову (банк, кредит, дебет, баланс, фінансувати) ; хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди) ; біологічну (рецептор, клітина, тичинка) ; медичну (хірургія, ін'єкція, пеніцилін, грип, термометр) ; музичну (соло, тріо, квінтет, октава, балалайка) ; морську (катер, боцман, кубрик, капітан) ; залізничну (купе, експрес, провідник, тамбур, начальник тяги) ; спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер, шах, ферзевий гамбіт) та ін. [10].

Термін не потребує контекста, як звичайне слово, так він 1) член певної термінології, що і виступає замість контексту; 2) може вживатися ізольовано, наприклад, у текстах реєстрів або замовлень в техніці, 3) для чого і повинен бути однозначним не взагалі в мові, а в межах даної термінології.

У межах лексичної системи мови терміни проявляють ті ж властивості, що й інші слова, тобто їм властива і антонімія, і ідіоматика. Наприклад, термін «valve» в машинознавства позначає «клапан», в радіотехніці «електронна лампа», в гідравліці «затвор»; термін «power» у фізиці означає «потужність», «енергія», у математиці - «ступінь», в оптиці - «сила збільшення лінзи».

Один і той же термін може входити в різні термінології даної мови, що представляє собою межнаучную термінологічну омонимию, наприклад: reduction 1) в економіці, 2) в юриспруденції, 3) у фонетиці [24].

Головною одиницею термінології (найменшою її складовою частиною) є слово. Тому концепція слова-терміна займає в термінології найважливіше місце. В мові функціонують слова-терміни та слова-нетерміни, або загальноуживані, побутові слова. А. А. Реформатський відзначив: «Адже ж лінгвістично це ціла проблема - побутове слово та термін [19, с. 105].

У лінгвістиці існує напрямок, заснований на прямому протиставлені двох знакових одиниць: “термін-слово”, “термін-слово загальної мови, загальноуживане слово”. Саме цей напрямок не визнають ті дослідники, які вважають функціональність особливістю терміна. Таким чином, можна виділити дві точки зору на внутрішню природу терміна: субстанціональну і функціональну. У відповідності зі субстанціональною точкою зору термін вважається особливим знаком, особливим видом слова чи словосполучення. З функціональної точки зору, термін являє собою особливу функцію лексичної одиниці. Тому основне питання специфіки терміна може бути сформульоване так: що таке термін - властивість лексичної одиниці (особливий вид слова) чи особлива функція лексичної одиниці? Різниця між терміном і загальноуживаним словом проявляється, перш за все, у плані змісту, визначається відмінностями наукового та побутового понять [7, с. 17].

Терміни відрізняються від слів загальнонародної мови тим, що вони виражають та формують професійні поняття, зміст яких, відображений в їх дефініціях, визначається в системі понять відповідної сфери. Про термін можна говорити лише в тій мірі, в якій він парадигматично є членом системи термінів, а в мові виступає в спеціальному професійному контексті: тільки в цих умовах він може володіти властивостями однозначності та точності.

Оскільки слово являє собою нерозривну єдність форми (знака) та змісту, то термінологічність мовного знака знаходиться у прямій залежності від рівня спеціалізації поняття, яке асоціюється з його значенням. Вказівкою на термінологічність знака, який здатний виконувати термінологічну функцію, є сам факт його уживання у спеціальній мові, за межами якої він утрачає функціональну та семантичну специфіку та перестає бути терміном [15, с. 4].

Характерною особливістю терміна як слова в функції назви спеціального поняття є його належність до двох систем. Термін - член певної термінологічної системи, яка відображає систему понять даної науки. Як лексична одиниця, термін входить в лексико-семантичну систему мови, де займає певне місце серед інших одиниць цього рівня на основі своїх мовних характеристик. Отже, особливість терміна - у його «подвійному громадянстві», у його положенні як одиниці логоса та одиниці лексиса, тобто, одиниці наукового знання та загальномовного знання [21, с. 151].

З точки зору логоса, змістовна сторона терміна обмежується, основним чином, його абсолютною цінністю, тобто тим науковим поняттям, яке даним терміном означається. З точки зору лексики, значення терміна визначається не лише абсолютною цінністю, тобто співвідношенням з науковим поняттям, але й місцем терміна в лексико-семантичній системі мови, а також його сполучним потенціалом, тобто, крім абсолютної цінності, в значення терміна входять іще відносна та сполучна ціннісні характеристики.

Якщо термінологічне значення розвивається на базі основного номінативного значення - ми маємо справу зі своєрідним проявом полісемії. В результаті розвитку термінологічного значення, слово стає частиною металінгвістичної системи і характеризується наявністю наукової дефініції. Термінологічне значення ніби виводить слово за рамки загальної мови і включає його в систему термінів тієї чи іншої галузі науки. В словниках загальної мови в тлумаченні слів підкреслюються ті ознаки предмета, дії чи процесів, які найбільш видимо проявляються у звичайному житті людей. Коли люди уживають слово, вони помічають у відповідному йому «референті» ознаки, опис яких в тлумаченні відповідного слова дає нам уявлення про узагальнений образ, який знаходиться за цим звуковим (орфографічним) комплексом [5, с. 56].

Наукова дефініція виконує інші функції - вона допомагає нам включити слово в систему термінів тієї чи іншої науки, висовуючи в словниковому визначенні на перший план найбільш суттєві для даної галузі знань параметри і тим самим підкреслюючи місце кожного окремо узятого поняття в уже створеній металінгвістичній системі. Отже, зміст терміна розкривається його дефініцією на основі виділення необхідних та достатніх ознак поняття. Зміст загальноуживаного слова розкривається через його лексичне значення, яке не передбачає логічного виділення ознак поняття; в слові у порівнянні з терміном менш визначений об'єм поняття [3, с. 29].

Для функціональної точки зору, представленої в роботах Г. О. Винокура та в більшості сучасних визначень терміна, характерно виділення в якості головної диференційної ознаки терміна функції вираження спеціального професійного поняття, тобто, термін розуміється не як особливе слово (словосполучення), а як слово чи словосполучення в особливій функції. Функціональний підхід до терміна пов'язаний з поняттям «поняття» як основною ознакою, яка диференціює терміни та загальноуживані слова. Прибічники функціональної точки вважають, що термін завжди пов'язаний з поняттям.

Указуючи на специфіку мовної функції термінів та сфери їх розповсюдження, ми вважаємо, що основне в специфіці терміна - в його спеціальному професійному уживанні. Сфера розповсюдження або застосування термінів визначається звичайно як спеціальна та для кожного типу термінології обмежена певною галуззю знань чи виробництва. Підкреслюючи цю загальновизнану властивість терміна, не слід доводити її до крайності. Не можна погодитися з думкою, що ні у формі, ні в змісті не можливо «знайти суттєвої різниці між словом неспеціальної загальноуживаної лексики та словом лексики термінологічної. Реальна, об'єктивна різниця між двома цими типами слів - це, по суті, різниця позамовна. Якщо слово загальнорозповсюдженої, неспеціальної лексики співвідноситься з загальновідомим об'єктом, то слово термінологічної лексики - з об'єктом специфічним, відомим лише обмеженому колу осіб-спеціалістів. Ніякої іншої різниці між цими типами слів не існує» [12, с. 145].

Різниця між терміном та нетерміном розглядається тут уже не в специфіці слова, а у специфіці об'єктів номінації (тобто не у специфіці самих слів, а у специфіці позначених об'єктів) ; більш того, ця різниця ставиться в залежність навіть не від самої специфіки позначеного об'єкта, а від того, чи знають чи не знають цей об'єкт за межами обмеженого кола осіб - спеціалістів. Це, звичайно, крайність, яка суперечить реальному життю термінів, і тому ми погоджуємося з думкою [12, с. 127] про те, що питання потрібно ставити інакше: термін не перестає бути терміном, якщо його та позначений ним об'єкт знають або упізнають (а термін ще й уживають) за межами якогось вузького кола спеціалістів. Часто широка розповсюдженість терміна складається із суми специфічних уживань його в різних специфічних сферах; якщо до цього додати й загальне, неспецифічне уживання терміна, специфіка окремих сфер його уживання при цьому не зникає. Це підтверджується і практикою складання термінологічних словників: спеціалісти-термінологи включають до своїх словників слова та словосполучення незалежно від того, знають чи не знають їх за межами «обмеженого кола спеціалістів», так як при цьому важливо урахувати усе, що характерно для даної сфери мовного спілкування, а звичайно, не лише те, що не відомо нікому іншому, крім якогось вузького кола спеціалістів. Тому й ми підтримуємо тих лінгвістів, які пов'язують термінологічність з функцією мовних одиниць та визнаємо специфіку сфери уживання та специфіку позначеного об'єкта.

В літературі останніх років була показана некоректність протиставлення «термін-слово» [11, с. 336]. Ця опозиція не правомірна з двох причин: 1) термін може бути складним і тому уже формально не співвідноситься зі словом; 2) простий (не складний) термін не може бути протиставлений слову, бо він сам є словом.

Наслідком протиставлення терміна слову є все ще існуюча ідея про різне положення терміносистем та мови: термін знаходиться за межами мовної системи, він абсолютно недоступний ніяким семантичним законам.

Опозиція «термін - слово загальної мови» отримала в лінгвістичній літературі широке визнання [12, с. 130]. Але ретельний аналіз, заснований на розчленованому вивченні семантичної та формальної структури та функції термінів, показує, що і ця опозиція є помилковою. Розглянемо цю думку докладно: 1. Ця опозиція базується на визнанні існування двох множин: «спеціальна (термінологічна) лексика» та « загальноуживана (не термінологічна) лексика». Але ознаки цих множин та ознаки елементів, які входять до цих множин виявляються зовсім невизначеними. До якої із цих множин слід віднести професіоналізми типу пошив чи жаргонізми типу тридцятьчетвірка, які, на думку більшості лінгвістів, наближаються до термінів, але й уживаються до термінів, але й уживаються і в щоденному спілкуванні? З іншої сторони, чи можна вважати загальноуживаними такі лексеми, як абстрактний живопис, сцена театру? Адже, за логікою наведеної опозиції, вони повинні бути віднесені до розряду спеціальної лексики. Невипадково, в лексикографічній практиці спостерігаються серйозні труднощі при віднесенні багатьох одиниць до рубрики спеціальної (термінологічної лексики).

Таким чином, відсутність окреслених меж та критеріїв виділення спеціальної та загальноуживаної лексики в рамках лексики якої-небудь мови не дозволяє однозначно індентифіціювати терміни.

2. Будь-яка лексична одиниця може перейти із множини термінів в множину загальноуживаних лексем та навпаки (якщо навіть ми в даний момент надійно віднесли цю одиницю до першого чи другого класу одиниць). Так, market (n), bond (n), note (n), credit (n), convert (v), burden (n), circulation (n), які з давніх-давен були загальноуживаними, стали в сучасній підмові економіки термінами. З іншого боку, лексеми, які спочатку були лише термінами, переходять до складу загальноуживаних: tax (n), bill (n), auction (n), transact (v) та ін. Нема ніяких принципових перешкод для будь-якого слова або словосполучення стати терміном та, навпаки, для будь-якого терміна не існує перешкод загубити свою термінологічну відносність та перейти « до загального користування».

Щодо опозиції « термін - загальноуживана лексема» в функціональному відношенні, то саме дякуючи їй виявляються суттєві особливості функціонування термінів, які протиставляють терміни загальноуживаним лексемам. Терміни обслуговують спеціальні галузі людської діяльності, називаючи (означаючи) конкретні та абстрактні предмети та явища, що відносяться до цих областей. В цьому й полягає їх функція. Проте ця суто функціональна різниця не дає підстав говорити про наявність опозиції «термін - загальноуживана лексема», оскільки, як ми бачимо, в структурному та семантичному відношеннях ця опозиція не має місця. Можна, по суті, говорити не про протиставлення, терміна та «загальноуживаної лексеми», а про протиставлення їх функціонування [9, с. 439]. Слід поновити в правах незаслужено забуте положення Г. О. Винокура: «В ролі терміна може виступати будь - яке слово… термін - це не особливе слово, а лише слово в особливій функції» [1, с. 5]. Інакше кажучи, одиниця, яку ми називаємо терміном, представляє собою структурно - субстанціональне явище як лексема та функціональне явище як термін.

Раніше згадувалось, що функція термінів полягає у тому, щоб обслуговувати спеціальні сфери людської діяльності, тому для досягнення бажаного результату люди повинні збудувати модель своєї діяльності: логічну, математичну, знакову. Специфіка термінів в цьому випадку полягає у тому, що вони є мовними знаками, які фіксують в загальній формі наші знання у спеціальних галузях людської діяльності. Терміни представляють собою елементи знакової моделі відповідної галузі науки, економіки і т. п. Повна знакова (мовна, словесна) модель цієї галузі буде побудована в тому випадку, коли усі її елементи-терміни будуть пов'язані один з одним синтагматично та парадигматично. Ця сукупність термінів буде приведена в ізоморфну відповідність іншим моделям тієї ж галузі, в першу чергу, логічній моделі. Інакше кажучи, сукупність термінів повинна стати терміносистемою, а кожен її елемент повинен зайняти своє чітко фіксоване місце в системі, виконуючи призначену йому функцію. Цю функцію може виконати й слово, взяте зі сфери « загальноуживаної лексики», або спеціально для цієї цілі сконструйована лексема. Тому можна говорити, що терміни не «створюються» в тому значенні, як ми це говоримо про слова та інші лексичні одиниці, лексеми стають термінами за певних умов. Найголовніше, щоб лексема задовольняла вимогам системи, в розпорядження якої вона надійшла. Вважається беззаперечною жорстко сформульована думка Б. Ю. Городецького та В. В. Раскіна: «Окремо взятий термін сам по собі є фікція. Він існує лише в системі термінів, тобто поряд з іншими термінами, з якими він пов'язаний певними відношеннями» [2, с. 135]. Очевидно, правильним є й протилежне положення: при розпаді терміносистеми термін перестає існувати як такий, зберігаючись як лексична одиниця. При цьому не слід забувати, що терміносистема - знакова модель галузі діяльності чи галузі знань, як уже згадувалось, знаходиться в ізоморфній відповідності з логічною моделлю, яка, в свою чергу визначається теорією цієї області. Якщо ж є декілька теорій, то й є декілька логічних моделей та декілька терміносистем, з допомогою яких описується галузь, що розглядається. В економіці, відповідно до наявних, теорій можна виділити терміносистеми: торгівля, економіка праці, економіка сільського господарства, економіка фінансів, біржові операції, зовнішня торгівля, організація виробництва, організація управління. Ці терміносистеми існують одночасно, не перетинаються між собою. Можна сказати, що термін існує в тому просторі, який йому задається певною теорією; одночасно в іншому просторі можуть існувати його» омоніми» та «синоніми» (перше й друге поняття - лінгвістичні). У цьому розумінні існування терміна є відносним.

Ми вважаємо, що слід звернути увагу на факт широкого уживання сполучення «спеціальна термінологія» (у значенні «система спеціальних термінів») [11, с. 337]. Якщо існує спеціальна термінологія, тоді, мабуть, існує і термінологія неспеціальна, інакше - загальноуживана, зокрема, побутова термінологія. Але, якщо далі існує спеціальна і загальна термінологія, тоді чим же вона відрізняється від спеціальної і загальної лексики в цілому? З'ясувати і зрозуміти це допомагають спеціальні термінологічні словники (словників загальноуживаних, зокрема, побутових термінів, поки не існує, тому що відповідний матеріал добре відбивається загальними тлумачними словниками) : вони й містять терміни як частину загальної та спеціальної лексики. Під час аналізу проблеми «термін - слово загальної мови», перш за все, відзначається різнобічна і постійна взаємодія між словником загальної мови і термінологією. Неможливо думати, що між термінологією і нетермінологією існує непрохідна прірва, що терміни складаються з інших звуків і не підкоряються граматичним законам даної мови. Якщо б це було так, то термінологія не належала б до даної мови, а взагалі являла б собою іншу мову» [18, с. 111]. Якраз на базі зіставлення термінології і загальної мови розкривається ряд специфічних рис, які оцінюються як передумови для її самостійного і спеціального вивчення. У більш вузькому обсязі аналогічні проблеми виникають при з'ясуванні взаємозв'язку поняття терміна і слова загальної мови. Немає сумніву в тому, що термін є словом, яке входить до словникового складу мови [6, с. 36].

У функціональному відношенні дійсно, спостерігаються істотні особливості термінованих одиниць. Визначаючи спеціальні поняття про конкретні та абстрактні предмети та явища в різних галузях людської діяльності, терміни служать, перш за усе, пізнавальній цілі, вони фіксують досягнення поступального руху думки, пізнання. Отже, терміни виконують когнітивну і комунікативну функції. Цю функцію може виконувати будь - яке слово, взяте зі сфери загальноуживаної лексики. Терміном може стати будь-яке слово чи словосполучення за умови, що його значення включається до певної достатньо чітко визначеної системи понять [16, с. 29].

Ми вважаємо за необхідне продемонструвати неспроможність такої опозиції, коли терміносистеми протиставляються мові, коли терміни оголошуються такими, що знаходяться «за межами мовної системи» та «абсолютно недоступні ніяким семантичним законам» [13, с. 311]. Адже всі номінативні засоби мови, серед яких і спеціальні терміни, будуються з одних і тих же звуків, утворюються однаковими способами і засобами, мають єдину систему словозміни, сполучаються у висловлюваннях за загальними синтаксичними правилами; спеціальні терміни, як й інші слова і номінативні вирази, виникають на основі потреб у називанні предметів та явищ, живуть у мові, змінюючись у звучанні, структурі і значенні, і, як усі одиниці мови, можуть за непотребою, або з інших причин, виходити із уживання. При цьому терміни не лише підкоряються загальномовним семантичним процесам і закономірностям, але й в значній своїй частині є результатом семантичних перетворень слів інших сфер спілкування і слів загального уживання пор. cost - ціна, вартість у загальноуживаній мові та cost - витрати, затрати в економічній термінології. Ми переконливо приходимо до висновку, що не існує особливої термінологічної морфології, оскільки не існує особливого, термінологічного словотворення та синтаксису, а є лише ряд граматичних особливостей, які висуваються на передній план при побудові термінів. Проте ці особливості, які в інших пропорціях спостерігаються й в інших сферах лексики, не дають підстав говорити про формально - структурне протиставлення термінів та нетермінів (слів та словосполучень).

Поряд з цим загальні і спеціальні слова і номінативні сполучення не мають чітко фіксованих, нерухливих розмежувань: вони перетинаються і частково збігаються. Номінативні засоби мови мають, таким чином, принаймні, три зони, які з'єднані поступовими безперервними переходами. А друга зона мовних номінативних засобів, які є одночасно загальноуживаними і спеціальними, формується різними шляхами - через термінологізацію загальноуживаних слів і детермінологізацію термінів.

Таким чином, протиставлення « термін - загальноуживана лексика» неправильне, оскільки будь-яка загальноуживана лексема може набути функцію терміна, стати терміном.

Можна говорити про відносність та умовність існування терміна з двох причин: по-перше, оскільки терміни, будучи лексемами, не володіють постійними семантичними і формальними властивостями, які протиставляють їх іншим лексемам, а навпаки, набувають їх «тимчасово», поки вони знаходяться у межах певної терміносистеми; по-друге, оскільки саме існування терміносистеми є відносним, залежить від зародження, розквіту та відмирання теорії, яку ця терміносистема відображає. Крім того, умовність терміна і в тому, що він відбиває наукове поняття, яке, в свою чергу, постійно «рухається», змінюється.

Термін існує остільки, оскільки існує термінологічна система, елементом якої він є. Існування терміна як лексичної одиниці є абсолютним, а існування терміна як терміна є відносним. З усього видно, що «термін поняття функціональне, а не структурно-субстанціональне» [2, с. 442].

Таким чином, протиставлення терміна іншим одноплановим суміжним об'єктам дозволило нам виявити те, що особливість терміна та його основна відмінна від загальновживаного слова ознака полягає лише в його семантичному змісті - спеціально науково сформованому понятті, яке містить всі суттєві ознаки предмета (явища) та визначає його місце в системі спеціальних понять. Завдяки наявності такого “плідного” змісту, терміни успішно виконують свою функцію, обслуговуючи спеціальні сфери нашої діяльності. Отже, термін являє собою структурно-функціональне явище як лексема і функціональне явище як термін.

2. Шляхи формування термінів

2.1 Походження термінів

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Джерелами її поповнення є використання:

1) вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація) ;

2) наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи) ;

3) словосполучень (аналітичний спосіб) ;

4) іншомовних запозичень.

1. Застосування способу вторинної номінації - використання наявної в мові назви для позначення наукового поняття - поповнює термінологію кількісно (функції термінів починають виконувати слова, які раніше не були термінами) та якісно (звужується або розширюється семантика й змінюється обсяг понять). Термінологізація відбувається:

а) на основі метафоричних процесів, що ґрунтуються на переосмисленні назв за подібністю форми, розміру, розташування частин (підставка - предмет, на який ставлять що-небудь або який підставляють під щось, і деталь струнних музичних інструментів, що має вигляд вертикальної дерев'яної пластинки, на яку спираються струни; підстава для перенесення - зовнішня схожість і розташування), на функціональній подібності (міст - споруда для переходу або переїзду через річку, автомагістраль, яр і частина шасі автомашини, трактора; підстава для перенесення назви - функція з'єднання), на зовнішній та функціональній подібності (жила - судина, по якій тече кров і провід кабелю; підстава для перенесення - функція перенесення і зовнішня схожість) ;

б) на основі метонімічного перенесення назви з процесу на предмет (насадка - дія за значенням “насадити” і знімна деталь основного вала, що перебуває в контакті з носієм запису або магнітною сигналограмою), з процесу на результат (вимір - визначення будь-якої величини чогось і величина, що вимірюється), з процесу на властивість (гучність - дзвінке звучання, далека чутність і відчуття, створене вухом, яке сприймає звукові хвилі), з властивості на кількісний показник (різкість - властивість за значенням “різкий” і ступінь розмитості зображень границь об'єктів), з родового поняття на видове (веснянка - музичний жанр і музичний твір).

Унаслідок семантичного термінотворення виникають багатозначні слова та омоніми. Багатозначними є номінації, вживані в різногалузевих терміносистемах (елегія - вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру (муз.) ; ліричний вірш задумливого, сумного характеру (літ.) ; смуток, меланхолія (психол.)). Терміни, утворені шляхом термінологізації загальновживаних слів, стають омонімами (доля1 - частина чого-небудь, зокрема частина розміру музичного такту; доля2 - хід подій, напрям життєвого шляху, що ніби не залежить від бажання, волі людини; майбутнє чогось).

Продуктивність цього способу в термінології пояснюється тим, що наукових понять значно більше ніж слів для їх називання. Унаслідок вторинної номінації відбувається звуження та розширення семантики, зміна обсягу поняття, перенесення назв за різноманітними асоціаціями.

2. Для створення термінів використовують наявні у мові способи творення: морфологічний і морфолого-синтаксичний.

Одним із найзначніших джерел збагачення української термінології є морфологічний спосіб творення. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є такі способи творення: префіксальний, безафіксний, абревіаційний, основоскладання та словоскладання.

Найпоширеніше суфіксальне творення термінів. Продуктивними виявилися такі моделі творення іменників: для назв із предметним значенням - дієслівна твірна основа + -ник- (глушник), прикметникова твірна основа + -ик- (голосник), дієслівна твірна основа + -ач- (вимикач) ; для назв з абстрактним значенням - прикметникова твірна основа + -ість- (промисловість), віддієслівна твірна основа + -нн'- (оподаткування, отоварювання), дієслівна твірна основа + -ств- (лихварство) ; для назв осіб - дієслівна твірна основа + -ач- (перекладач), іменникова твірна основа + -ник- (боржник).

Незначну кількість термінів утворено префіксальним (незаконний, надвиробництво, надприбуток) та префіксально-суфіксальним (безробіття) способами.

Терміни, утворені безафіксним способом, позначають процес дії, предмет як результат дії або одиничний акт дії, що інтенсивно відбувається. Ці терміни утворено від основи дієслова за допомогою нульової морфеми: викуп, виторг, вклад, дохід, запас, обіг.

Способом основоскладання утворено терміни - складні слова, серед яких можна виділити назви, що виникли на основі складання незалежних одне від одного слів (світлотехніка, склопаста, склоцемент) і номінації, утворені за допомогою сполучного голосного звука на основі складання залежних одна від одної основ (стрічкопритискач, товарообіг, шумоізоляція).

Терміни-складні слова, що пишуться через дефіс, утворено способом словоскладання (ампер-секунда, ват-секунда, диск-катод, мегават-година, жук-короїд, льон-довгунець). Такі терміни є результатом поєднанням двох самостійно вживаних іменників.

В українській термінології наявні номінації, утворені абревіаційним способом. Це складноскорочені слова, що складаються з початкових букв слів (НОП - наукова організація праці, ПФУ - Пенсійний фонд України), з поєднання початкових частин слів з повним словом (зарплата, музучилище, промтовари) або з поєднання початкових частин слів (агропром, лісгоспзаг, сільбуд).

Окремою групою серед складних термінів є слова з міжнародними терміноелементами авто-, відео-, гідро-, кіно-, макро-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, вживані в препозиції (автонавантажувач, відеокамера, кінотеатр, макроекономіка, мікродинамік, радіоапаратура, стереосистема, телеканал). Постпозитивні терміноелементи -граф, -метр, -скоп, -фон виконують систематизаційну функцію (віброграф, гальванометр, принтоскоп, магнітофон).

Морфологічний спосіб творення є одним із значних джерел збагачення української термінології. Одна з основних причин його продуктивності полягає в тому, що в морфологічній структурі термінів, утворених шляхом афіксації, закладені основи структурної систематизації, а це має надзвичайно важливе значення для термінології.

Морфолого-синтаксичний спосіб творення “характерний тим, що в ньому шляхом спеціального граматико-лексичного переосмислення того чи іншого слова відбувається його перехід з одного розряду слів у інший, тобто перехід з розряду однієї частини мови в іншу”. Прикладів субстантивації прикметників в українській термінології дуже мало. Це біологічні терміни безхребетні, земноводні, зернові, злакові.

3. Одним із найпродуктивніших шляхів поповнення терміносистем є аналітична деривація (приблизно 70% термінів у різних терміносистемах - це словосполучення). Серед складених назв домінують дво- та трикомпонентні терміносполуки, утворені за такими моделями: іменник + іменник (нейтральність грошей), прикметник + іменник (національне багатство), порядковий числівник + іменник (перший прибуток), дієслово + іменник (страхувати майно) ; прикметник + прикметник + іменник (валовий національний продукт), іменник + прикметник + іменник (емісія цінних паперів), прикметник + іменник + іменник (маркетингове дослідження ринку) ; кількість багатокомпонентних термінів обмежена (журнал обліку господарських операцій, закон тенденції норми прибутку до зниження). Аналітична деривація сприяє побудові структурної ієрархії: три- і багатокомпонентні терміни утворюють на основі двокомпонентного словосполучення (валовий продукт - валовий національний продукт) або на базі одного слова (податок - податок на додану вартість).

4. У розвитку української термінології спостерігаємо давню традицію входження іншомовних запозичень. Вони наявні у пам'ятках ХІ ст. (арфа, ліра, дах, шиба). У радянський період запозичення в українській мові уподібнювали до відповідних термінів російської мови (йон - іон, капельмайстер - капельмейстер). Тому сьогодні необхідно переглянути й виправити неточності, правильно транслітерувати нові запозичення.

У галузевих терміносистемах української мови іншомовні запозичення становлять приблизно 40% від однослівних термінів. Виділяємо велику групу інтернаціоналізмів - міжнародних термінів, уживаних не менш ніж у трьох неспоріднених мовах і запозичених переважно з грецької (біологія, парадигма, теорема) або латинської (варіація, мотор, трансляція) мов. До інтернаціональної скарбниці термінології належать також терміни, запозичені з інших мов: англійської (комп'ютер, футбол), італійської (балада, сонатина), німецької (бухгалтер, штаб), французької (ансамбль, парламент), іспанської (романс, сарабанда).

У разі впровадження іншомовних назв в українську терміносистему відбувається звуження значення слова-продуцента, тому що запозичуємо лише термінне значення (в італійській мові лексема volta має такі значення: повтор, раз і черга; в українській мові термін вольта вживається зі значенням повтору частини музичного твору з іншим закінченням) ; іншомовні терміни узгоджують з фонетичними та орфографічними нормами української мови (лат. concurrentia - укр. конкуренція) ; змінюється граматичне оформлення (лат. clavis - укр. клавіша і клавіш) ; запозичені терміни стають продуктивними в термінотворенні (від запозиченого з англійської мови терміна реклама в українській мові утворено лексеми рекламний, рекламувати).

Отже, процес називання спеціальних наукових понять безпосередньо пов'язаний з мовною номінацією. Творення української термінології підпорядковується загальним словотворчим законам мови. Збагачення термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та входження з чужих мов. Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. Значну її частину становлять терміни, запозичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації.

2.2 Семантичне термінотворення

термін професійне мовлення філолог

Важливе завдання порівняльного вивчення семантичних систем різномовних мов стосовно до їхніх різних рівнів і ділянок залишаються невирішеної. У наукових текстах на перший план виступає інформаційна, референтна функція одиниць [8, с. 96]. Оскільки ж термінологія будь-якої підмови науки є найбільше семантично завантаженою частиною вокабуляру, дослідження семантичних подібностей і розходжень необхідно не тільки в теоретичної, але й прикладній лінгвістиці.

Міжмовні семантичні кореляції термінів і терміносистем іноземної мови (ІМ), що відповідають їм термінів і терміносистем переведеної мови (ПМ) можуть вивчатися з різних сторін. Нашим конкретним завданням є розгляд семантичного словотвору в ІМ й ПМ.

Між словником загальної національної літературної мови й термінологічних сфер різних областей знання відбувається глибока й складна взаємодія по двох напрямках: лексичному й структурному. Термінологізація й детермінологізація є видами цієї взаємодії. Термінологізація загальнонародних лексичних одиниць і лексичних одиниць інших підмов - продуктивний спосіб термінотворення, результат семантичної деривації в рамках готового язикового знака, заснований на звуженні значення слова або на переносі значень, обумовлених певним оточенням [25, с. 80].

Дослідники підмов науки й техніки відзначають тенденцію до систематичного відбору слів із загальнонародної мови, причому термінологізуються звичайно самі «звичайні» слова. Семантичний спосіб утворення термінів із загальнонародних слів заснований найчастіше на звуженні або метафоричних переносах, тобто по подібності функції, форми, призначення, процесу, кількісної ознаки, виникнення, зовнішнього вигляду, взаємозв'язку компонентів, суміжності понять, часто в сполученні цих ознак. Такі терміни математичної логіки: move - хід, крок; chain - ланцюг; memory - пам'ять; gap - проміжок; tree - дерево; shuttle - човник; branch - галузь; depth - глибина; command - команда; height - висота; cut - перетин і ін.

Поряд з термінологізацією побутових слів зустрічається переосмислення одиниць спеціальної лексики з інших галузей науки. Так, у математичній логіці стали вживатися такі лінгвістичні терміни, як verb - дієслово, sentence - речення, predicate - предикат, syntax - синтаксис.

Характерною рисою термінологізації є наявність якої-небудь загальної риси між об'єктом термінування й предметом, чия назва використається як термін. Э. Ф. Скороходько вважає, що перенос назви можливий лише у випадку наявності точки дотику [14, с. 19], тому семантичний спосіб найчастіше використається для називання предметів, - адже поняття про конкретні предмети завжди мають більше точок дотику. Однак результати наших досліджень свідчать про іншому. Математична логіка, як ми вже відзначали, оперує сугубо абстрактними поняттями, термінологія її не називає предмети, і в той же час у досліджуваній термінології значна кількість термінів утворена саме семантичним способом.

Часто процес термінологізації проходить в ІМ й ПМ паралельно, тобто в 66, 46% випадків має місце дзеркальне відбиття термінів зі збереженням їхньої внутрішньої форми, або, як ми будемо називати це явище, паралельна термінологізація. Незначна кількість терминологизированных в ІМ одиниць (2, 77%) конфронтуються в ПМ нетермінологізованими одиницями, причому переклад цих термінів ІМ здійснюється:

Ш шляхом транслітерації: term - терм; consequent - консеквент; clause - клауза;

Ш за допомогою більше «математичного» еквівалента: meet - множення, section - перетин, word problem - проблема еквівалентності.

Тут так називана внутрішня форма термінів змінюється при перекладі. У ряді робіт із семантики внутрішня форма висувається як доказ істотної відмінності мов і неперекладності. Ми розуміємо внутрішню форму як спосіб семантичної мотивації значення. Саме терміни математичної логіки переконують нас у тім, що аргумент не обґрунтований і спростовується комунікативним досвідом: обов'язковий супровід термінів строгими дефініціями в ІМ й ПМ, абсолютна тотожність денотатів при різному оформленні означаючі доводить іррелевантність внутрішньої форми в теоретичних міркуваннях про переклад науково-технічного тексту.

Розглянемо паралельну термінологізацію. Вона стосується як одно- так і двоелементних термінів: tree - дерево, normal form - нормальна форма.

Термінологізовані слова означають, як правило, більше приватні поняття, чим вихідні слова загальнонародної мови. У результаті звуження значення можуть з'явитися додаткові відтінки при буквальному перекладі термінологізованого слова, навіть якщо буквальний переклад правильно відбиває сутність переданого поняття; gap - проміжок, union - об'єднання й т. д. У зв'язку з тим що системи значень загальнонародних слів національні й часто не збігаються, значення буквально переведеного термінологізованого слова в українській мові, наприклад секція, відбиває сукупність зовсім інших ознак, чим англійське section. Тому перекладач обрав не буквальний переклад даного терміна, а більше «математичний» еквівалент - перетин.

Вивчаючи структуру термінів, лінгвісти виділяють такі типи термінів:

1) прості: непохідні (терміни, які на синхронному зрізі не мають мотиваційних слів, напр. : дуга, жила, лад) і похідні (терміни, у яких можемо виділити мотиваційні основи і словотворчі афікси, напр. : запобіжник, противага, затакт) ;

2) складні (терміни, у яких можна виділити дві основи, напр. : паротворення, теплострум, тискомір) ;

3) складені (терміни-словосполучення, напр. : стала похибка, прискорення руху, рідкий стан тіла) ;

4) терміни-символи (d, +) і терміни-напівсимволи (б-промені, в-проміння, г-еманація).

Більшість однослівних термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найважливіших змістів у пізнанні дійсності (атом, дифузія, струна). Термінами є також прикметники (переважно субстантивовані) : зернові, парнокопитні, комічне, типове. У ролі термінів виступають також дієслова (інструментувати, абсорбувати, дестилювати) та прислівники (анданте, модерато, пристрасно).

Сучасна українська термінологія неоднорідна за походженням. У складі української термінології є назви, утворені на питомому ґрунті: клітина, водень, добуток, присудок. Значна кількість термінів української мови - слова іншомовного походження (запозичення) : префікс, синус, ліцензія, модернізм. Негативним явищем в українській термінології ХХ ст. є значний спад активності дериваційних процесів (словотворення), адже втрачається баланс між основними джерелами збагачення української терміносистеми - між термінотворенням та використанням запозичень.