Вживання по батькові: традиції та сучасний етап взаємин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти, науки і молоді України

Реферат на тему:

«Вживання по батькові: традиції та сучасний етап взаємин»

Викладач:

Підготував: Кучер Богдан

Київ-2013

Зміст

етикет мовленнєвий український правопис

Вступ

1. З історії мовленнєвого етикету

2. Звертання «по батькові» на Україні

3. Сучасний мовленнєвий етикет

4. Культура звертання серед української діаспори

5. Основні правописні правила вживання імен та по батькові

6. Творення та правопис імен по батькові

7. Особливості ділового спілкування з іноземними партнерами

8. Поведінка в громадських місця

Висновок

Література

Вступ

Український мовленнєвий етикет - це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу й передається від покоління до покоління як еталон порядної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності та честі, української шляхетності й аристократизму духу. Дисципліна «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є однією з базових для формування професійної компетенції студентів, оскільки мова виступає одним з основних інструментів професійної діяльності сучасного фахівця. Сьогодні висококваліфікований фахівець будь-якої галузі повинен мати високу загальну й мовну культуру, уміти спілкуватися з людьми, висловлюватися точно, логічно й виразно, досконало володіти фаховою термінологією, що можливо тільки за умови глибокого вивчення рідної мови, свідомого ставлення до повсякденної мовної практики. Засвоєні знання та уміння з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є основою для ефективного сприйняття відомостей з інших галузей знань, розвитку абстрактного мислення, реалізації творчого потенціалу майбутніх фахівців. Метою викладання дисципліни є формування лінгвістичної та комунікативної компетенції студента відповідно до напряму його майбутньої професійної діяльності. Мета дисципліни визначається необхідністю підготувати фахівця - гармонійно розвинену особистість, здатну ефективно вирішувати професійні завдання за допомогою набутих лінгвістичних знань і комунікативних навичок. Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

- поглиблення знань про систему української мови, її одиниці, особливості функціонування;

- засвоєння теоретичних відомостей про українську літературну мову, її походження, суспільне значення, норми, стилі, специфіку професійної мови та її роль у професійній діяльності, особливості використання мовних засобів у фаховому мовленні;

- вироблення навичок правильного використання лексико-фразеологічних, морфологічних і синтаксичних засобів української мови відповідно до умов, мети й змісту комунікації;

- засвоєння теоретичних відомостей про термін, його ознаки, термінологічну систему, специфіку термінології обраного фаху, українські термінологічні словники;

- вироблення вміння користуватися довідковою лінгвістичною літературою;

- закріплення навичок грамотного письма.

1. З історії мовленнєвого етикет

Ми настільки звикли, що усіх дорослих звуть на ім'я і по батькові, що для нас ці три слова - ім'я, по батькові і прізвище - здаються споконвічними узвичаєними ознаками дорослості та офіційності. Історія суфікса -ич, -ович довга і не така вже проста. Спочатку, у давньоруській мові він свідчив, що слово з суфіксом - назва молодої тварини (соколич, левич, голубич). У XVI ст. активізуються інші суфікси для цієї ж ролі (у російській мові - мышонок, котенок, в українській - мишеня, кошеня), які витіснили слова з старим суфіксом -ич. В XI - XII ст. цей давній суфікс ще вживається для називання князівських дітей: в літописах зустрічаємо Василько Ростиславич, Ігор Ярославич. Але це не були наші по батькові, це скоріше були слова того ж ряду, що попович, царевич, тобто «син такого-то» (часто ці слова ставилися перед іменем, а не після, як це робиться тепер). І тільки значно пізніше слова цього типу творення стали тим, чим вони є тепер, - назвами по батькові. А був же такий час, коли цей -вич був дорожчий за будь-яку нагороду, коли він був у нас тим самим, чим у німців фон, а у французів де. А було це триста років тому, у ті часи, коли лише царя звали Іван Васильович та ще хіба кількох з самої верхівки, а навіть представника знатної родини Воронцових звали неповним по батькові («полуотчеством»): «Иван Федоров сын Воронцов». За часів цариці Катерини ІІ офіційно було встановлено, кого і як слід називати: чини перших п'яти класів треба було називати на -вич, а з шостого до восьмого класу включно - неповним по батькові (Петр Осипов Васильев), усіх інших - лише на ім'я. Звідси, мабуть, у російській мові зберігається підкреслена пошанність при називанні людини лише по батькові.

2. Звертання «по батькові» на Україні

Багато суперечок дотепер викликає питання: яка форма звертання - на ім'я чи ім'я і по батькові - є традиційною для українців? Одні вчені категорично виступають проти вживання форми імені й по батькові, вважаючи її «московським звичаєм», «способом творення «безлицьої людини в УРСР». Їхні аргументи ґрунтуються на тім, що, на їх думку, український мовленнєвий етикет прийняв таку форму звертання від росіян. Подібну точку зору обстоювали і деякі українські письменники. Прихильники вживання імені й по батькові (І. Огієнко, П. Одарченко та ін.), навпаки, переконують, що така форма є давнім українським звичаєм, оскільки вона трапляється в найдавніших писемних пам'ятках: грамотах часів Київської Русі, документах Богдана Хмельницького. Слід зазначити,що в Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне українських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання і справді здавна відома російській мові й не слід її переймати! Відсутність спільної позиції вчених щодо цього питання можна пояснити тим, що літературна форма строго не регламентує використання однієї з формул. Суттєвим у вираженні цієї проблеми, очевидно, може стати усно-розмовна традиція українського народу, яка надає перевагу звертанню на ім'я або пане/ пані/ панно/ паничу + ім'я у товаристві, в родинному колі, серед колег чи друзів (пане Андрію, панно Олю) або пане/пані/панно/ паничу + ім'я по батькові в офіційній обстановці (пане Кузьменко Кириле Івановичу, пані Михайлюк Світлано Михайлівно). Особливою диференційною ознакою мовного етикету українців є уживання кличного відмінка при звертанні до співрозмовника. До речі, на початку 1920-х рр. молоді українські письменники Юрій Яновський, Микола Хвильовий, Микола Куліш застерігали своїх сучасників від неукраїнського звичаю вживати «отчество», себто по батькові.

3. Сучасний мовленнєвий етикет

Зараз нова епоха і звертання набули іншого значення. У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи,старших за віком, узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.: Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. Найбільше звертання по батькові вживається саме у діловому формальному спілкуванні. Неприпустимо назвати старшу уповноваженішу людину на ти,або лише на ім'я. На Ви звертаються також до незнайомих людей за якоїсь потреби. Причина цьому повага та увічливе ставлення до співрозмовника, що свідчить про вихованість людини, знання нею етикету, правил поведінки.

4. Культура звертання серед української діаспори

Перебування в іншомовному середовищі, як правило, зумовлює проблеми культури мови. Відповідно, це явище формує ще один аспект досліджень українських мовознавців діаспори. Серед дискусійних питань: вживання жіночих прізвищ, вживання імені по батькові, іншомовні впливи на українську мову. Вживання імені по батькові в українських мовознавців діаспори має як прихильників, так і противників. «Противники вживання форми по батькові, з-поміж яких був і А. Вовк, аргументували свою позицію тим, що такої форми не знає українська традиція (точніше - західноукраїнська, бо саме на неї вони спиралися). Інші мовознавці доводили, що вживання імені по батькові є давнім українським звичаєм. Зокрема, відомий лінгвіст П. Одарченко присвятив цьому питанню цілу низку статей: «Називання по батькові», «Назви по батькові в українській мові», «Ще про називання по батькові», де навів багато прикладів на користь своєї думки». Так, форми по батькові трапляються в грамотах часів Київської Русі, в документах Б. Хмельницького, цю форму вживали в листах сучасники Т. Шевченка, ім'ям по батькові користувалися при звертанні видатні українські письменники, політичні діячі, вчені-мовознавці минулих років і сучасності (П. Одарченко наводить імена Олени Пчілки, М. Грушевського, В. Винниченка, І. Огієнка, Г. Костюка, Ю. Шевельова та ін.)». Компромісний погляд на цю проблему мав Василь Чапленко. «Він говорить про можливість обмеженого вживання імені по батькові тільки в деяких суспільних функціях. За Чапленком, ніколи не можна звертатися по батькові до незнайомих, говорити так про видатних діячів минулого, називати себе по батькові при знайомстві».

5. Основні правописні правила вживання імен та по батькові

Лише на ім'я та прізвище (без по батькові) називають письменників, акторів, музикантів, політичних діячів у писемній формі (радіо, телебачення, прилюдний виступ письменника та ін.). У писемному мовленні можна вказувати ініціал імені П. Тичина, М. Рильський та ін.; а в усному офіційному Павло Грабовський, Наталя Ужвій, Оксана Петрусенко та ін. У приватному спілкуванні їх слід називати на ім'я та по батькові. При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс -ович: Васильович, Семенович, Ігорович та інші. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -ївн(а), -івна: Гордіївна, Тимофіївна, Миколаївна, Кузьмівна та інші. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(и), -ївн(и): Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної, Пилипівної). У давальному відмінку жіночі імена по батькові мають закінчення -івн(і), ївн(і): Марії Петрівні, Ользі Пилипівні (неправильно: Петрівній, Пилипівній). Деякі з імен по батькові випадають із загальних правил, їх слід просто запам'ятати: Григорій - Григорович, Григорівна; Сава - Савич (Савович), Савівна; Лука - Лукич, Луківна; Ілля - Ілліч, Іллівна; Микита - Микитович, Микитівна; Хома - Хомич, Хомівна; Кузьма - Кузьмич (Кузьмович), Кузьмівна; Микола - Миколайович, Миколаївна; Яків - Якович (Яковлевич), Яківна (Яковлівна).

6. Творення та правопис імен по батькові

При утворенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси:

а) -йович, -ович: Миколайович, Степанович, Андрійович, Васильович, Семенович;

б) -ич, -іч: Ілліч, Лукич (Лукович), Кузьмич (Кузьмович), Якович, Хомич (Хомович), Савич (Савович).

Жіночі імена по батькові утворюються за допомогою суфіксів: -івна, -ївна: Степанівна, Василівна, Сергіївна, Петрівна, Іллівна, Луківна, Хомівна. Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій утворюються звичайно від першого імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Але за бажанням батьків під час реєстрації дитини може бути записана форма подвійна: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович. У цьому випадку перший компонент імені не відмінюється: книжка Олексія Богдан-Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юріївни. Отже, з давніх часів і до 21 ст. культура звертань і мовленнєвий етикет загалом зазнавав змін. Але як і тоді, так і зараз, шанобливе звернення на ім`я та по батькові вважається показником високої моральності та гарного виховання людини.

7. Особливості ділового спілкування з іноземними партнерами

Кожен народ має свої звичаї, традиції, культуру, політичний і державний устрій. Все це позначається на особливостях ділових відносин і прийнятих правилах поведінки. Так, відкриті двері робочих приміщень у північних американців сприймаються як норма, а у німців-як вища ступінь безладу. Американці та японці звикли працювати у великих приміщеннях, де все на виду, а німці, навпаки, при закритих дверях. Голосна розмова американця чи італійця може сприйматися англійцем як прояв невихованості. Максимальне наближення один до одного співрозмовників-латиноамериканців викликає прагнення відсунутися в англійців і т. д. У процесі підготовки і ведення ділових переговорів національні особливості виявляються в характері формування делегації, механізмі і ступеня самостійності у прийнятті рішень на переговорах, ціннісної орієнтації учасників, особливості сприйняття і мислення, найбільш характерних тактичних прийомах. Незнання національних особливостей ділового етикету може справити на партнерів небажаний враження, утруднити взаємодію як на стадії переговорного процесу, так і при реалізації тих чи інших спільних проектів. В основі особливостей ділового етикету і ділової культури в цілому лежать не тільки традиції, але і риси національного характеру. Перекладач, як правило, не тільки філолог, але і країнознавець, що дає підстави використовувати його знання і досвід не тільки для перекладацької роботи, а й налагодження довірчих відносин з партнерами. Перекладач-професіонал грає ключову роль у встановленні духу співробітництва, особливо тоді, коли переговорні процеси йдуть з представниками народів і культур, світогляд, моральні установки і особливості ділового етикету яких мають значні відмінності від прийнятих на Заході. Спілкуючись через перекладача, потрібно дотримуватися наступних правил:

- Говорити повільно, чітко формулюючи думки, не допускати можливості двозначного тлумачення сказаного;

- Вимовляти слід не більше одного-двох пропозицій поспіль, враховуючи, що утримати в пам'яті і перевести більшу кількість матеріалу повно і правильно перекладач не в змозі. До того ж деякі мови граматично прямо протилежні російській. Наприклад, у перській мові присудок завжди завершує пропозицію, а не стоїть в його середині, як у російській, англійській та інших мовах;

- Не можна супроводжувати свою промову приказками, ідіоматичними оборотами і, тим більше, цитуванням віршів. Переведення їх на іншу мову вимагає тривалої роботи і неможливий в ході динамічною бесіди. Невірний переклад здатний зіпсувати атмосферу переговорів, оскільки наші прислів'я та приказки на іншій мові можуть придбати двозначне значення, а іноді і образливий зміст;

- Необхідно враховувати реакцію партнерів і негайно вживати заходів, якщо виникає відчуття, що вони розуміють вас неправильно. Перекладач, у свою чергу, може в разі необхідності попросити будь-яку зі сторін пояснити думку більш простими словами або повторити фразу ще раз;

8. Поведінка в громадських місцях

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніше вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу та обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, бути доречним в іншому місці і за інших обставин. Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини. Головне правило поведінку в громадських місцях - не забувати, що якби кожен робив, керуючись турботою тільки про свої зручності і бажаннях, то в багатьох випадках в результаті цього виникла б неможливість користування театром, кіно, музеєм і т.д. У театрі та кіно етикет вимагає сидіти спокійно, не хилячи то вліво, то вправо, особливо якщо у вас пишна шевелюра або (у кіно) високий головний убір: той хто сидить за вами буде вимушений весь час слідувати за вашими переміщеннями. На концертах не потрібно підспівувати або підсвистував виконавцям або оркестру, відбивати такт ногами або диригувати. Обмін враженнями про виконання номерів концерту потрібно відкладати до антракту або хоча б до кінця номери, до оплесків, під час яких ви зможете в кількох словах обмінятися думками з співрозмовниками. Якщо ваше місце в середині ряду, то проходити до нього необхідно обличчям до глядачів вже сидить в цьому ряду. У магазинах слід дотримуватися тих самих правил, що і в інших громадських місцях: не штовхатися, не порушувати загального порядку, не намагатися бути обслужених позачергово. Не можна, особливо за кордоном, самому перебирати і переставляти виставлені речі, знімати їх з полиць, пробувати запори закриваються виробів - все це повинен продемонструвати продавець. Якщо предмет дуже зацікавив вас і ви вирішили купити його - попросіть дозвіл самому проробити з ним, для ознайомлення, необхідні маніпуляції, але виконуйте при цьому обережність. У магазинах тканин і готових виробів з них не слід посилено перетирати пальцями виставлені зразки. На Заході навіть дуже ввічливі продавці при вигляді енергійно тертьові пальцями тканина покупця спочатку несхвально покашлює, а якщо цей процес затягується більше, ніж 5-7 секунд, рішуче зупиняють його.

У магазинах готового одягу та взуття не потрібно приводити у відчай продавців нездійсненними вимогами чи проханнями щодо бажаних вами поєднань форм, забарвлень, якості виробу, якщо таких товарів у магазинах не є. У продовольчих магазинах не можна чіпати руками товари без упаковки. При відвідуванні магазинів за кордоном у уникнення непорозумінь зберігайте касовий чек до виходу з магазина. Соціологи підрахували, що у великому місті кожна людина проходить щодня на вулиці повз декілька тисяч людей. Цілком очевидно, що норми нашої поведінки на вулиці набувають велике суспільне значення. При сучасному темпі життя люди на вулиці зазвичай поспішають. Але та обставина, що кожному "колись", не дає нікому ні права, ні підстав штовхатися, навпаки, зобов'язує до того, щоб намагатися не штовхнути когось. Якщо ж це ненавмисно статися - обов'язково потрібно вибачитися. Зустрічних потрібно обходити зі своєю правою боку, обганяти - так само. Не слід на ходу балансувати руками, особливо якщо в них що-небудь є: парасоль, тростина, портфель і т.п. Не зупиняйте на вулиці знайомого, якщо він йде не один: не відомо, чи сподобається знайомство з вами людині, якій ваш знайомі зобов'язаний буде вас уявити, та й чи потрібно це знайомство вам самому. У зворотному випадку - якщо ви не один, але вам дуже потрібно зупинитися для короткої розмови з зустрінутим вами на вулиці знайомим, попередньо запитаєте дозвіл на це у вашого супутника і, в разі його згоди, представивши його знайомому, можете переговорити з ним у присутності вашого супутника. Дуже неввічливо відкликати зустрінутих вами знайомих від їх супутників (крім того ви можете натрапити на відмову) або відходити від свого супутника для розмови зі зустрінутим знайомим. На громадський транспорт поширюється загальне правило хорошого тону: жінку, старшого і займає більш високе положення слід пропускати поперед себе. При виході з транспорту надходять навпаки: чоловік і молодший виходять перед жінкою і старшим. Це правило не працює, якщо мова йде про вищих осіб, які завжди проходять першими. Це відбувається тому, що виходить перша допомагає вийти другому, і правило стає безглуздим, коли мова йде про субординацію. Іншими словами, подавати руку начальнику при виході з транспорту не варто (якщо він, звичайно, не жінка).

Слід зазначити, що тактовний і вихована людина поводиться відповідно до норм етикету не тільки в суспільних місцях, але і вдома.

Висновок

Отже, як уже говорилося, правила етикету - результат досвіду багатьох поколінь. В основі своїй вони є міжнародними, оскільки дотримуються більш-менш однаково в усіх країнах. У той же час етикет кожної країни може мати свої, і досить суттєві особливості, що обумовлено історичними, національними, релігійними та іншими традиціями і звичаями. В міру змін умов життя людства, підвищення рівня освіти і культури одні правила поведінки змінюються іншими, Те, що раніше вважалося непристойним, стає загальноприйнятим, і навпаки. Вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу та обставин, Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншому місці і за інших обставин. Особливістю етикету є поєднання формальних правил поведінки в заздалегідь певних ситуаціях зі здоровим глуздом і раціональністю. Практичне значення етикету полягає в тому, що він дає можливість людям без особливих зусиль використати вже готові форми загальноприйнятої ввічливості для спілкування з різними групами людей і на різних рівнях.

Література

1. http://etyket.org.ua/movlenievyj_etyket2.htm

2.http://cool5school.at.ua/publ/ukrajinska_mova/zakinchennja_imennikiv_pravopis_imen_po_batkovi/15-1-0-180

3. Українська мова. Сучасний довідник. - Харків. 2011

4.http://miok.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=184:2010-03-11-12-10-14&catid=29:2010-03-12-09-50-59&Itemid=50

5. Український мовленнєвий етикет: http://osvita.ua/vnz/reports/culture/1098

Размещено на Allbest.ru