Структура лексико-семантичного поля “мова-слово” в українській поетичній мові ХІХ – початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

УДК 808.3-3: 801.314

Структура лексико-семантичного поля “мова-слово” в українській поетичній мові ХІХ - початку ХХ ст.

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Мех Наталія Олександрівна

Київ 2000

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України мовознавство лексика література

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Єрмоленко Світлана Яківна, зав. відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Мойсієнко Анатолій Кирилович, професор кафедри сучасної української мови Київського університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук Козловська Лариса Степанівна, доцент кафедри української та російської мов Київського національного економічного університету

Провідна установа - кафедра української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Міністерство освіти України, м. Харків

Захист відбудеться “22” березня 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.173.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 21 лютого 2000 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Г.І. Лиса

Загальна характеристика роботи

Сучасне мовознавство поєднує системний і когнітивний підходи до вивчення функцій мовних одиниць. Лексико-семантичний рівень мови найтісніше пов'язаний з відображенням у мові концептуальної картини світу. Для пізнання останньої суттєвим є виявлення співвідношення слова і поняття, встановлення системних зв'язків між мовними і логічними одиницями (Копнін П.В., Лисиченко Л.А., Мельничук О.С., Русанівський В.М.).

Уявлення про системність лексики усталилося в лінгвістичній літературі порівняно недавно, хоч ряд важливих положень щодо цього було висловлено ще минулого століття. У плані системного вивчення лексики становлять інтерес праці з лексикології та семасіології О.О. Потебні, який вважав, “що зміна значень слів визначається закономірними зв'язками семантичних груп у загальній системі мови”.

На думку О.Ф. Лосєва, “знак, і особливо мовний знак, зовсім не має якогось ізольованого і позасистемного існування”. Інтерпретуючи значення таких концептів, як мова, слово у поетичній мові, спираємося на загальні теоретичні положення про зв'язок об'єктивної і суб'єктивної семантики у значеннєвій структурі слова. Пор.: “Мовна семантика має об'єктивний характер, оскільки вона є результатом пізнання об'єктивної дійсності. Проте особливістю природної мови є те, що в ній відображено суб'єктивний досвід кожного індивіда і людства в цілому в об'єктивному сприйнятті тих чи інших предметів, явищ, а також їх статичних і динамічних ознак” (Русанівський В.М.).

Розуміння системності лексики утверджувалось з розвитком теоретичної думки і практичними потребами обслуговування мовою суспільства. Лексикологічні та лексикографічні дослідження стимулювали розвиток лінгвістичних методів, які пов'язані з системною організацією лексики. Пор. думку Л.А. Лисиченко: “Системнiсть лексичного складу сучасної мови виявляється у всiх її елементах: в органiзацiї тематичних лексичних груп, у структурi багатозначного слова, у наявностi синонiмiчних, антонiмiчних та iн. зв'язкiв. Найвиразнiше структурнi елементи лексичного складу виявляються в мiкросистемi багатозначного слова, з наявними в нiй окремими лексико - семантичними варiантами (ЛСВ) та зв'язками з iншими елементами лексичної структури - синонiмiчними групами, антонiмiчними парами та iн.”.

Виявлення лексико-семантичних варіантів в мікросистемі багатозначного слова грунтується на лексичній сполучуваності як “діагностуючій моделі для кожного з них”, завдяки якій “можна уточнити їхні межі і внести відповідні корективи в існуючі словники” (Кочерган М.П.).

Опрацювання теоретичних питань лексичної семантики у зв'язку з проблемами загального мовознавства, застосуванням відповідних понять до вивчення лексичної системи національної мови приводили дослідників до висновків про універсальні закони розвитку лексичного значення, дискретності й неперервності семантики слова, що функціонує як одиниця словника і як компонент конкретного тексту.

Структурно - семантичні відношення в лексиці, явища синонімії, антонімії, полісемії здебільшого вивчаються на матеріалі художнього стилю, поетичної мови. Поетична мова є джерелом постійної взаємодії у лексичній семантиці прямого й переносного значень слова, актуалізує в його складній семантичній структурі той чи той лексико-семантичний варіант.

У сучасній лінгвостилістиці відзначаємо постійний інтерес до вивчення словника поетичної мови ХХ ст.

Конкретні розвідки демонструють, умовно кажучи, два напрям-ки досліджень: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний - залучення нових поетичних текстів (Л.О. Ставицька, Г.М. Сюта), інтенсивний - всебічний аналіз лексичних одиниць, запровадження нових вимірів, зокрема, поняття мінімального поетичного контексту (Л.О. Пустовіт), лексико-семантичного поля, наскрізних слів (Л.Г.Савченко, Л.Т.Масенко, О.Тищенко та ін.) Дослідження семантич-них полів належить до інтенсивних напрямків вивчення індивідуальних художніх стилів.

У працях С.Я. Єрмоленко обгрунтовується стилістичний зміст

понять “семантично-асоціативне поле”, “лексико-семантичний мо-тив”, “семантичне варіювання тексту”, “мовно-естетичний знак на-ціональної культури” та ін. Ці поняття застосовує дослідниця у вивченні текстів Т. Шевченка, Лесі Українки.

Мова класиків української літератури Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки як вияв рівня розвитку літературної мови кінця ХІХ - початку ХХ ст. була предметом аналізу у вітчизняній лінгвостилістиці (Аврахов Г.Г, Білодід І. К., Ващенко В.С., Кова- лик І.І., Калашник В.С, Коломієць М.П., Русанівський В.М., Тимошен-ко П.Д., Франко З.Т. та ін.). В останнє десятиліття зростає увага до вивчення художнього тексту як “динамічної структури, кожен елемент якої аперцептується на основі як внутрішньотекстуального, так і екстралінгвального, позатекстового, досвіду” (Мойсієнко А.К.). Прочитання, розуміння тексту залежить і від тлумачення ключових ідіолектних слів, до яких належать мова, слово, думка, дума, пісня.

Лексико-семантичне поле “мова-слово” об'єднує названі полісемічні взаємозамінні лексеми, що виконують функцію універсальних поетичних образів. Складність їхньої семантики полягає в тому, що вони виступають номінаціями понять ідеальної сфери, яка стосується мислення, його взаємодії з мовою.

Концептуальне поняття “мова-слово” реалізується в словни-ковій і контекстуальній семантиці досліджуваних лексичних одиниць. Останні мають статус стилістично маркованих лексичних засобів поетичного висловлювання, що зумовлено частотністю їх уживання і функціонально-стильовим навантаженням.

Актуальність дослідження полягає в тому, що лексико-семантичне поле “мова-слово” має глибокі фольклорні та художньо-літературні традиції у свідомості носіїв мови. Вивчення функцій лексеми мова, слово, думка, дума, пісня у текстах Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка дає змогу розкрити тенденції формування поетичної фразеології, встановити зв'язок між загальномовним та ідіолектним словником.

Зв'язок роботи з науковими темами.

Дисертація виконана у відділі стилістики та культури мови у межах наукової теми “Структура і семантика поетичної лексики”.

Мета і завдання дослідження.

Метою дослідження є структурно-семантичний та функціональний аналіз лексико-семантичного поля “мова-слово” в українській поетичній мові ХІХ - поч. ХХ ст. (на матеріалі текстів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки) і типологічне зіставлення виявлених значень лексичних одиниць мова, слово, думка, дума, пісня із загальномовними словниковими значеннями.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

теоретично обгрунтувати належність лексем слово, мова, думка, дума, пісня до лексико-семантичного поля;

здійснити типологічне зіставлення значень досліджуваних лексем у загальномовному та індивідуально-авторському слов-никах;

здійснити функціонально-стилістичний аналіз лексем, що належать до лексико-семантичного поля “мова-слово”, в ідіостилі Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки;

виявити текстово-системні відношення на основі парадигма-тичних та синтагматичних зв'язків досліджуваних лексем;

розкрити специфіку індивідуального та загальномовного у реалізації комплексного поняття “мова-слово” в поетичній мові ХІХ - поч. ХХ ст.

Методи дослідження.

Основними методами дослідження є метод компонентного аналізу семантики багатозначного слова, типологічний аналіз та зіставно-стилістичний метод.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що на підставі зі-ставної характеристики семантичної структури слова у загальномов-ному словнику та семантичної структури слова в індивідуально-авторській мовній практиці, враховуючи зв'язки в лексико- семантичному полі “мова-слово”, встановлено конструктивні значення лексем мова, слово, зокрема: 1) “характерна ознака народу, його рідна мова”; 2) “поетична словесна творчість”. Виокремлені значення мають статус загальномовних і повинні розглядатися в системі тлумачень відповідних слів загальномовного словника.

Практичне значення. Положення дисертаційної роботи можуть бути використані для розв'язання таких актуальних проблем, як дослідження лексичної системи мови на основі моделі лексико-семантичного поля, вивчення взаємозв'язку парадигматики і синтагматики багатозначного слова, методики опису лексико - семан-тичних полів. Одержані результати знайдуть застосування в лекси-кографічній праці для адекватного відображення семантичної структури багатозначних слів, а також у створенні словників мови письменників.

Матеріали й теоретичні положення роботи можуть бути використані для викладання курсу лексикології та стилістики української мови, при вивченні мови художніх творів у середній та вищій школах (семінари з вивчення поетичної мови).

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше досліджено семантичну структуру багатозначних іменників мова, слово, дума, думка, пісня, які входять до складу лексико-семантичного поля “мова-слово”, здійснено типологічне зіставлення відповідних тлумачень слова у загальномовному та індивідуально-авторському словниках, виявлено текстові значення досліджуваних слів.

Матеріалом дослідження є картотека автора, створена на основі поетичної творчості Т.Г. Шевченка, І.Я. Франка, Лесі Українки. Залучались також матеріали лексичної картотеки Інституту української мови НАН України, Словника української мови в 11-ти томах та Словника епітетів української мови.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювались на засіданнях відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях “Українська мова: з минулого в майбутнє” (Київ, 1998), “Тисячоріччя літописання і книжкової справи в Україні” (Київ, 1998). З теми дисертації опубліковано 5 статей та брошура.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чоти-рьох розділів, висновків, списку використаної літератури (218 позицій) і додатків (таблиці). Повний обсяг дисертаційного дослідження - 166 сторінок.

Зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено наукову новизну роботи, сформульовано мету, завдання і методи дослідження, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форм їх апробації.

У першому розділі “Теоретичні основи дослідження структури поля”, що складається з трьох параграфів, висвітлено проблеми співвідношення слова і поняття з погляду лексико-семантичного та поняттєвого поля, розкрито розуміння лексичного значення слова як мовного знака з двобічною структурою, в якій одна сторона визначається позамовними явищами, а друга - місцем слова у мовній структурі. Огляд літератури, присвяченої теорії поля (І.Трір, І. Іпсен, Л. Вейсгербер, Е. Найда, Ю. Апресян, Е. Косеріу), засвідчує постійний інтерес дослідників до принципів об'єднання лексем на основі наявності спільних і диференційних ознак. Будь-яка група або сукупність елементів характеризується певною структурою, конфігурацією, типологією та функціями. Об'єднання в групу може здійснюватися або за принципом інваріантності, або за функціональним принципом. Фактично обидва принципи поєднують-ся між собою. Для визначення складників поля застосовується поняття семантичних компонентів. Метод компонентного аналізу грунтується на таких основних засадах: 1) значення слова можна розкласти на семантичні складники; 2) той самий складник може входити до значення різних слів. Розглянувши різні підходи до визначення лексеми, семантеми, семеми, семи, прийнявши розрізнення парадигматичних і синтагматичних ознак за чинники, за якими виявляються значення і відтінки значень слова, наголошуємо на тому, що лексичне значення (семема) слова являє собою елемент функціональної лексико-семантичної одиниці - семантичного поля, становлячи в ньому точку перетину семантичних відношень.

Основна сема лексичного значення в семантичній структурі слова виконує дві функції: у парадигматичному плані - функцію диференційності, а в синтагматичному, щодо змісту слова, - його ідентичності.

Структуру значення певного слова-поняття у різних словниках (енциклопедичних, філологічних, філософських, ідіолектних, спеці-ально-галузевих) подають по-різному. Наприклад, розкриття змісту слова мова у філософській енциклопедії і в загально-мовному тлумачному словнику має свою специфіку, хоча основна диференційна ознака, ядерна сема зберігається, пор.: “Мова - система знаків, яка служить засобом людського спілкування, мислення і висловлювання” (Философская энциклопедия, т.V, с.604); “Мова - “2. Сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок” (СУМ, т.IV, с.768). У філософському визначенні мови об'єднано такі ключові слова-поняття: 1) знак; 2) спілкування; 3) мислення; 4) висловлювання.

Кожному з них у тлумачному словнику відповідає окреме значення полісемічного слова мова, проте прямої відповідності між словниковими дефініціями немає. Тлумачний словник об'єднує в одному значенні здатність говорити (“спілкування”) і висловлювати думки (“мислення”). Формули тлумачення лексеми мова містять синонімічні засоби “слово”, “вислів”, “промова”, “фраза”, в яких є спільна сема “реалізація здатності людини говорити, мовити, висловлюватися”.

З практики вживання слова мова випливає її тісний зв'язок з дієсловами, прикметниками, що деталізують характер спілкування і тлумачаться відповідно дієсловом говорити. Отже, в семантиці лексеми мова об'єднується динамічна сема “говорити” і статична сема, наявна у значенні іменників слово, вислів, промова, фраза (результат процесу говоріння, мовлення).

У тлумаченні лексеми слово відзначаємо 1-е - 3-є значення, синонімічні з іменником мова. Для обох номінацій характерні семантичні компоненти, що є лексико-семантичними варіантами лексем думка, поняття. Синтагматична реалізація лексем мова, слово засвідчує входження до їхнього семантичного поля лексеми думка, а в поетичній мові -- також лексем дума та пісня.

Через семи, що є опорними для обох лексем слово, мова, багатозначні слова пісня, дума співвідносяться з лексемою мова, перехрещуються з її семантичним полем, опорною семою якого є “висловлювання думки, здатність людини говорити і створювати тексти”.

У розділі здійснено зіставний аналіз словникових тлумачень полісемічних лексем, виявлено закономірності моделювання структури досліджуваного лексико-семантичного поля в загально-мовному словнику.

У другому розділі “Лексико-семантичне поле “мова-слово” у поетичній мові Тараса Шевченка” здійснено зіставний аналіз лексем мова, слово, думка, дума, пісня за даними загальномовного 11-томного Словника української мови, Словника мови Шевченка та досліджуваними поетичними текстами.

Семантична структура лексем мова, слово, змодельована у загальномовному словнику, не охоплює всіх відтінків значень індивідуального слововживання. Водночас семантика названих лексем структурується в загальномовному словнику значно ширше, оскільки словник фіксує фразеологічні словосполучення, наявні не лише в художньому, а й в інших функціональних стилях.

Зазначені словники не фіксують такої диференційної семи, властивої досліджуваному семантичному полю, як “характерна ознака народу, його рідна мова”.

Зауважимо, що приклади, які ілюструють названий конкретний лексико-семантичний варіант слова мова, наведено у “Словнику мови Шевченка” (Т.1.-С.412), але вони стосуються іншого значення. Наявна в словнику система виділених значень не дає змоги пояснити зміст словосполучень християнська мова, або сино-німічного словосполучення хрещена мова у творі “Гамалія”. Пор. також уривок із поеми “І мертвим і живим..”: І всі мови / Слов'янського люду - / Всі знаєте. А своєї / Дастьбі…

Той факт, що для мовної свідомості Тараса Шевченка було суттєвим розрізнення етнічних мов, протиставлення своєї і чужої мов, підтверджується й структуруванням семантики ключової для його поезії лексеми слово, семантика якої в численних контекстах синонімізується з лексемою мова.

Лексема слово за частотністю вживання в Шевченкових текстах значно переважає лексему мова (178 разів проти 33 разів).

У дослідженні простежено наскрізну ідею Шевченкового тексту про важливість мовленого слова, потребу розмови, людського спілкування, про значення слова як засобу творчості, слова як засобу національного самовираження, тобто рідної мови. Саме такі семантичні компоненти вичленовуються у багатозначній лексемі слово.

Метод дослідження лексико-семантичного поля лексеми слово у поетичній мовотворчості Тараса Шевченка, як доводить Єрмоленко С.Я., дає змогу глибше розкрити індивідуальну трансформацію загальномовної семантики лексеми, виявити тенденцію до її символізації.

Процес символізації відбувається на рівні понадтекстового сприймання слова як засобу спілкування, елемента бесіди, розмови і водночас слова - творчості, виразника творчої особистості і національного самовираження. Символізації лексеми слово сприяє семантичний зв'язок його із лексемою мова.

Виявлена в Шевченкових поетичних контекстах диференційна сема лексеми слово - “пророцтво” не зафіксована ні в загальномовному, ні в індивідуальному словниках. Разом із наявними в структурі лексеми слово семами “рідна мова, ознака нації”, “поетична словесна творчість”, або “засіб творчого самовираження” сема “пророцтво” доповнює парадигму індивіду-ального слововживання.

Синтагматика лексеми слово різноманітніша порівняно з лексемою мова, а отже, й семантичне поле першої більш розгалужене. Проте на підставі перехрещення, збігу окремих значень, відтінків значень можна зробити висновок про співвідносність синтагматично-парадигматичних ознак обох слів як у загальномовному, так і в індивідуальному словниках.

Загальномовний та індивідуальний словники фіксують семантичні взаємозв'язки, з одного боку, між багатозначними лексемами мова, слово, а з другого - думка, дума, пісня.

Лексема думка входить до складу традиційної поетичної лексики. У “Словнику мови Шевченка” вона зафіксована 35 разів.

Оскільки слово (мова) й думка мають глибинний зв'язок на рівні онтологічному, то їх текстове зближення, зокрема в поетичній мові, є закономірним і використовується як стилістична фігура градації, підсилення, наприклад: І пониче, / Неначе стоптана трава, / І думка ваша і слова (“Подражаніє 11 псалму”).

Лексико-семантична сполучуваність слова дума (у текстах Т.Шевченка зафіксовано 68 слововживань), його контекстуальне оточення спричиняються до семантичного зближення лексем дума і слово.

Порівняно з розглянутими багатозначними словами мова, слово, думка, дума, які утворюють численні фразеологічні слово-сполучення, лексема пісня у “Словнику мови Шевченка” зафіксована тільки в прямому значенні. Кількість конкретних слововживань незначна - 16 разів. Однак не можна оминути узагальнено-символічного значення лексеми пісня, що наближа-ється до подібної символізації лексем слово, мова, наприклад: Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине (“До Основ'яненка”).

Лексеми слово, мова, дума, думка, пiсня фактично утво-рюють неподiльну семантичну єднiсть, що реалiзується в рiзних варiантних синтаксичних конструкцiях. Цi слова є контекстуальними синонiмами. Вони взаємозамiнюванi, що мотивовано структурою конкретних текстів і загальномовними семантичними зв'язками.

Образне бачення Шевченка виявляється через призму слiв-понять слово i думка, слово i мова, пiсня i дума, мова i думка. Наведенi пари слiв досить часто виступають у текстах поряд. Семантичнi вiдношення мiж ними розвиваються в планi текстової конкретизацiї, зокрема синонiмiї. Наприклад, на контекстуальнiй синонiмiї трьох лексем дума - мова - слово побудовано характерну строфу: Кому ж її [думу] покажу я, / I хто тую мову / Привiтає, угадає / Великеє слово? (“Гоголю”).

Аналiз поетичних текстiв дає пiдставу зробити висновок про значно ширшу, нiж зафiксована у загальномовному словнику, індивідуально - авторську семантику лексем cлово, мова, дума, дум-ка, пiсня.

Третій розділ “Лексико-семантичне поле “мова-слово” у поетичних текстах Івана Франка” присвячено аналізові лексем слово, мова, думка, дума пісня. За даними праці “Лексика поетичних творів Івана Франка” (упорядники І.І. Ковалик, І.Й.Ощипко, Л.М. Полюга, Львів,1990), кількість уживань лексем слово - 1560, мова - 171, думка, дума - 503, дума (“пісня”) - 4, пісня - 413, тобто кількість слововживань лексеми слово утричі перевищує уживання лексем думка (дума) і пісня. На тлі уживаності інших слів досліджувані лексеми мають суттєву кількісну перевагу, наближаючись до найчастотніших у загальновживаній мові службових слів (сполучників і прийменників).

У поезії І. Франка реалізуються такі основні значення лексеми слово: 1. “вислів”, “фраза”; 2. “мова, мовлення”; 3. “поетична творчість”; 4. “суспільний феномен, характерна ознака нації”. У відомих поетичних фразеологізмах української літературної мови, що містять асоціативний зв'язок слова з вогнем реалізується третє значення, наприклад: Слова - полова, Але вогонь в одежі слова - Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея (”Лісова ідилія”).

Схема “суспільний феномен, характерна ознака нації” реалізується у контексті: Навчи й мене вкраїнським тихим словом Причарувать замерклі постаті (“Цар і аскет”). Перифрастичний вислів вкраїнське тихе слово заступає зміст “мова українського народу”. Пор. той самий лексико-семантичний варіант лексеми слово: Так Котляревський у щасливий час Вкраїнським словом розпочав співати (“Котляревський”).

На підставі сполучуваності лексеми слово з прикметниками всевладне, святе, Христові (слова) виокремлено значеннєвий відтінок “пророцтво” у значенні слова - “поетична творчість”. Серед досліджених типів синтаксичних конструкцій, у яких функціонує лексема слово, відзначено стильове навантаження форми орудного відмінка, що поєднує семантику діяча і знаряддя дії, наприклад: Вас сотні літ безглуздими пустими Словами затуманювали!. (“EХ NIHILO”).

Особливістю функціонування лексеми слово в поезії І. Франка є поєднання в одному контексті конкретного (прямого) і абстрактного (переносного) значень названої лексеми; так, узагальнений символічний зміст лексеми слово реалізується поряд із значенням “безпосереднє спілкування, розмова”, пор.: Якби ти знав, як много важить слово, Одно сердечне, теплеє слівце! (“Якби ти знав…”).

Значення лексеми думка зафіксовано в чотирьох лексико-семантичних варіантах: 1. “міркування, процес мислення”; 2. “слово, мова”; 3. “мрія, уява”; 4. “поетична творчість”.

Вичленування основних лексико-семантичних варіантів зумовлене стильовими нормами вживання слова думка, його епітетною сполучуваністю та асоціативними зв'язками в метафорич-них контекстах. У текстах переважають епітети з позитивною оцінкою (розумна, чесна, добра, висока, свобідна - думка.

Розмитість семантичних меж поетичного слова відбита в характерній сполучуваності думка в душі. Індивідуально-стильовою ознакою є частотність семи “скутість” або “пута”, характерної для метафор з опорним словом думка: Вдень я плентавсь, мов у сні, Мертвіла думка, спутана в окови (“Нове життя”).

Франкові тексти підтверджують взаємозамінність слів думка і слово, зокрема в метафорах, де стрижневою є сема “сіяння”: Сійте в головах думи вольнії,.. Сійте! На пухку, на живу ріллю Впадуть сімена думки вашої (“Веснянки”).

Варіанти реалізації семантики лексеми мова накладаються на семантичне поле дієслів говорити, мовити і відрізняються від зафіксованого в досліджуваних текстах значення мова - “суспільний феномен, характерна ознака нації”, пор.: Діалект чи самостійна мова? Найпустіше в світі се питання. Міліонам треба сього слова, І гріхом усяке тут хитання (“На старі теми”).

Традиційне для поезії слововживання дума у його лексико-семантичних варіантах відбиває стильову норму, виступаючи в значеннях: 1. “міркування, думка”; 2. “те, чим заповнена сві-домість”. Порівняно з лексемою думка слово дума несе в собі експресію фольклорного стилю, на що вказує тавтологічна сполука думу думати, а також епітетне словосполучення важкії думи.

Серед лексико-семантичних варіантів лексеми пісня виокрем-лено сему “поетична творчість” поряд із загальномовними значеннями “словесно-музичний твір, призначений для співу” та “мелодійні звуки пташиного співу”. Значення “поетична творчість” виявляється в типових епітетних та метафоричних структурах, наприклад: потужная пісня, пісні тихії, сумнії; хвиля пісень, пісень джерело цілющеє.

Лексеми слово, мова, думка, дума, пісня функціонують у складі поширених звертань. Персоніфіковані образи пісні, думи у риторичній фігурі звертання продовжують традиції Шевченкової мовотворчості, формуючи стильову норму поетичної мови, вносячи в неї характерну для поетики Франка асоціативну конкретику наприклад: осіннії думи, нічнії думи, пор. також Пісне, моя ти сердечна дружино.

У четвертому розділі “Лексико-семантичне поле “мова- слово” у поетичних текстах Лесі Українки” на основі конкретної сполучуваності лексем слово, мова, думка, дума, пісня встановлено типологічні ознаки лексико-семантичного поля “мова-слово” у слов-нику мови поезії, зіставлено семантичну структуру досліджуваних лексем з відповідним тлумаченням у загальномовному словнику. З перелічених лексем найбільша кількість слововживань (150) зафіксована для лексеми пісня, на другому місці - лексема слово, далі йдуть - думка, дума, мова.

Поетична стильова норма реалізується в значенні лексеми пісня - “поетична творчість”. Характерною ознакою ідіостилю Лесі Українки є семантичні взаємопереходи між лексемами слово і пісня. Постійне варіювання синтаксичних конструкцій, в яких слово і пісня то ототожнюються, то протиставляються, дає підстави для об'єднання цих понять у єдиний художній образ, наприклад: Довго щирими сими словами / До людей промовлятиму я; / Я загину, - Та довго між вами / Гомонітиме пісня моя! (“Місячна легенда”).

Контекстуальне зближення названих лексем відбувається через семантику слів того самого семантичного поля типу: спів, співець, голос, ліра, мандоліна, поет і под.

У значенні лексеми слово “поетична творчість” виокремлюється відтінок “вплив слова”, “вплив творчості”, наприклад: І хтось немов схиляється до мене / І промовляє чарівні слова, / І полум'ям займається від слів тих, / І блискавицею освічує думки. (“Як я люблю оці години праці…”); Що за дивна сила слова! / Ворожбит якийсь, та й годі! (“Давня казка”).

У синтаксичних конструкціях лексеми слово, думка, пісня функціонують то як абстрактні номінації, то як конкретно-предметні назви, поєднуючи семи “ідеальне” (думка) і “матеріальне” (голос, звук, пісня). Лексема слово займає особливе місце між ідеальним і матеріальним, наприклад: …в пісні голос озветься і слово в думках (“Мої любі, до мене ходіть!”).

Чільне місце в поетичному словнику і зокрема в поезії Лесі Українки займає лексема дума. В оригінальних поетичних контекстах Лесі Українки зафіксовано використання лексеми думи у значенні “слово”: фразеологізований вислів поговоримо словами заступається відповідним поговоримо думами, пор.: Мої любі, до мене ходіть! Я сама. / Поговоримо думами тихо (“Мої любі, до мене ходіть! Я сама…”).

У семантичній структурі лексем дума, пісня, слово актуалізується сема “голос” (у лексемі пісня) і сема “мовчання” (у висловах німії, без слова), наприклад: Якби мої думи німії / та піснею стали без слова, / тоді б вони більше сказали, / ніж вся отся довга розмова (“Хвилини”).

Функціонально навантаженою в поезії Лесі Українки є лексема думка. Дiєслiвнi метафори, серед них конструкцiї з активним суб'єктом дії думка, групуються навколо дiєслiв певної семантики. Це назви дiй i станiв людини (народилася, розбудила, спить, питалися, шепоче, не розважає, принесе, вбиває...). До усталеної, традиційної сполучуваностi належать вислови з дiєсловами: лiтати, линути, трiпотiти, значення яких пов'язане з семантичним полем “птахи”.

У семантичній структурі лексеми мова реалізовано три значення, кожне з яких доповнюється значеннєвими відтінками. Відзначено типологічну подібність значень лексем мова, думка і слово, асоціативний зв'язок їх з лексемою пісня, що підтверджує входження перелічених номінацій до лексико-семантичного поля “мова-слово”.

Не зафіксоване в загальномовному словнику значення мова “словесно-поетична творчість” актуалізується у конкретних контекстах, що засвідчують асоціативні зв'язки названої лексеми з іменниками слово, пісня, голос та под.

Висновки: Лексико-семантичне поле “мова-слово”, сконструйоване на основі дослідження структури значень лексем мова, слово, думка, дума, пісня у загальномовному словнику, Словнику мови Шевченка та у поетичних текстах Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, виявляє взаємодію загальномовного та художньо-стильового значень слів, формування традиційних поетичних та індивідуально-авторських словесних образів.

Лексичні одиниці мова, слово є центральними в проаналізова-ному лексико-семантичному полі. У семантичній структурі слів думка, дума, пісня зафіксовано компоненти значень, спільних із семантикою номінацій слово, мова.

Полісемія лексем, що відбита в загальномовному словнику, а також у Словнику мови Шевченка, не тотожна їхній багатозначності, виявленій у поетичних текстах. Водночас поетичні тексти не реалізують усіх виокремлених у загальномовному словнику сем багатозначних слів, актуалізуючи лише ті семи, що становлять поетичну норму в її часовому вимірі.

Загальномовний словник насамперед фіксує прямі значення лексем, що входять до лексико-семантичного поля “мова-слово”. Поетичний словник відбиває спільну для цих слів тенденцію до переносного вживання і трансформацій їхньої семантичної структури. Цей процес характеризується взаємодією категорій абстрактного і конкретного, загального і одиничного, що лежать в основі структурування лексико-семантичного поля “мова-слово” в мові поезії.

На підставі типової лексичної сполучуваності та різновидів метафоричних конструкцій, а також відповідно до текстової інтерпретації виокремлено такі конструктивні значення лексем слово, мова:

“характерна ознака народу, його рідна мова”;

“поетична словесна творчість”.

Відсутність названих сем у Словнику української мови (в 11-ти томах), а також у Словнику мови Шевченка можна пояснити орієнтацією укладачів на філософсько-логічне визначення слів-по-нять мова, слово та їх онтологічну сутність. Однак ілюстративний матеріал словників не завжди відповідає запропонованим тлумаченням, оскільки цитати з поетичної мови демонструють багатозначність уживаних слів.

Якщо лексеми пісня, дума, вживані поза контекстом, містять сему “поетична словесна творчість”, то відповідний напрямок для семантичної реалізації лексем мова, слово, думка дає контекст.

Виявлені парадигматичні та синтагматичні зв'язки вказують на характерні для мови поезії семантичні взаємопереходи, можливості синонімічних замін одиниць лексико-семантичного поля.

Актуалізована сема “поетична словесна творчість”, наявна в семантичній структурі досліджуваних лексем, супроводжується типовою для поезії семою “почуття”. Вона визначає вибір конкретних епітетів, метафоричних конструкцій, за якими роз-подібнюються індивідуальні поетичні стилі.

Належність номінацій мова, слово, думка, дума, пісня до сфери ідеального, тобто до світу ідей, якими оперує людина, зумовлює їх широку сполучуваність з предикатними ознаками мета-форичного змісту. Ідеальне пізнається через конкретні фізично сприймані, чуттєві ознаки; вони лежать в основі як загальномов-них, традиційно-поетичних, так і індивідуально-авторських метафор.

Відзначена в дослідженні розмитість семантичної структури слів, що утворюють лексико-семантичне поле, не заперечує існування їх як стрижневих поетичних універсалій, співвідносних із загальномовними метафорами.

Поряд із взаємозамінністю, синонімічністю досліджуваних лексем у конкретних текстах зафіксовано входження цих лексичних одиниць в однорідні ряди або, навпаки, підкреслення неоднорідності, залежності одного слова-поняття від другого, тобто використання логічних відношень типу і - але - чи. Вербальне підтвердження цілісності мисленнєвого процесу, в якому об'єднуються думка (розум) і мова (слово), або, навпаки, “роз-щеплення” цієї єдності й протиставлення названих слів-понять виявляється в характерних стилістичних фігурах, типових для поетичних контекстів. Пор.: Та посійся не словами, А розумом, ниво! (Т. Шевченко).

Типологія парадигматично-синтагматичних ознак кожного до-сліджуваного слова, властивих індивідуальним стилям, підтверджує ключову, центральну позицію лексеми слово в мовотворчості Тараса Шевченка та Івана Франка, лексем пісня, слово - в мовотворчості Лесі Українки. Водночас “центральність” названих лексем підтримується семантичними зв'язками з іншими одиницями лексико-семантичного поля та з іншими лексико-семантичними полями.

Функціонування лексем “ідеального змісту” у поетичній мові пов'язане з відповідним духовним простором: місцем зародження, дією, концентрацією цих понять виступають номінації, так само пов'язані зі сферою ідеального - душа, серце, голова, розум, ум.

Відзначено характерне для поетичної мови порушення логічного зв'язку лексеми думка з іменниками голова, розум, ум. У текстах Івана Франка зафіксовано вислови типу дума в душі, думка на дні душі. Усталене у загальномовному контексті проти-ставлення думки і почуття, розуму і серця нейтралізується, зазнає переосмислення у мові поезії. Показові для поетичного слововживання конверсиви типу пісня (слово) в душу западає і пісня з серця устає (поллється).

У лексико-семантичному полі “мова-слово” на підставі характерних зв'язків лексем слово, думка, дума з предикатними означальними поняттями “сіяти”, “палити”, “текти” виокремлено семи “зерно”, “вогонь”, “рідина”. Предикат сіяти реалізується в метафоричних висловах типу: А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму, - нехай ростуть Та з вітром говорять (Тарас Шевченко); ..думи золотії, Насіння чисте (Іван Франко).

Поетичною універсалією є семантичне поєднання слова як ідеального поняття з вогнем (пор. своїм святим, огненним словом - у Тараса Шевченка, огонь в одежі слова - у Івана Франка та вогонь слова - у Лесі Українки). Сема “вогонь” наявна у метафорах, що формуються навколо лексем мова, пісня, думка, напр:. І прудко мов іскри з багаття огнисті Мов хвилі гірського потоку сріблисті, летять голоснії пісні (Леся Українка). Ця сема, наявна в дієсловах відповідної семантики палати, горіти, в іменниках типу полум'я, широко представлена в текстах Лесі Українки, пор.: Як настала тривожна година, запалилося слово вкінець; І полум'ям займається від слів тих, І блискавицею освічує думки.

Спільна сема “крилатість” об'єднує поетичні фразеологізми української літературної мови, що формуються навколо лексеми дума (думка). Пор.: За думою дума роєм вилітає; (Тарас Шевченко); Його думи у минулеє Та прожитеє летять (Іван Франко); Стурбовано думки крилами тріпотіли, Мов над огнем метелики нічні (Леся Українка).

Сема “рідина” наявна в продуктивному типі поетичних метафор, ключовими словами яких є мова, слово, пор.: Німим отверзнуться уста, Прорветься слово, як вода; Виливало мову, виливало, як уміло (Тарас Шевченко); В її речах слова котились, наче хвилі, мов сльози по її замучених братах (Леся Українка).

Семантичне оновлення слів мова, слово, думка, дума, пісня відбувається за рахунок розширення контекстів, введення їх у нові комунікативні дискурси. У поетичній мові кінця ХІХ - поч. ХХ ст. витворилися певні типи таких дискурсів, де суспільного звучання набув зміст слів-символів мова, слово, пісня - “характерна ознака народу, його рідна мова” та “поетична словесна творчість”.

Лексико-семантичне поле “мова-слово” засвідчило характерне для досліджуваного періоду розвитку поетичної мови функціонування словесних символів і водночас перетворення їх у конкретні номінації. У конкретних текстах одночасно діють дві тенденції: з одного боку, формування узагальненої семантики ключових лексем, переростання їх у слова-символи, а з другого, - максимальна конкретизація їхньої семантики у сенсорних словесних образах. Сфера ідеального постає у вербалізованій предметній конкретиці, яка демонструє універсальні образи поетичної мови, співвідносні або з фольклорною традицією, або з індивідуально-авторською мовною практикою.

Лексико-семантичне поле “мова-слово” - це відкрита се-мантична структура, що уможливлює виокремлення характеристич-них сем, які деталізують загальні семи. Так, семантична структура слово - “поетична словесна творчість” доповнюється семою слово - “пророцтво”, реалізованою у Шевченковій мовній практиці.

Індивідуальні поетичні контексти підтверджують різний ступінь синонімічної близькості поетизмів мова, слово, думка, дума, пісня, а також типові парадигматично-синтагматичні відношення цих лексем, характерні для ідіостилів. Поетичні універсалії мають тенденцію поповнювати фразеологію загальномовного словника.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Семантичне поле зі значенням “слово-мова” у “Кобзарі” Тараса Шевченка. - К.: Інститут української мови НАН України, 1997. - 38с. (1,68 др. арк.).

Слово думка у поетичних текстах Івана Франка та Лесі Українки (порівняльний аналіз) // Українська мова: з минулого в майбутнє: Зб. праць, поданих на наук. конференцію. - К. .: Інститут україн-ської мови НАН України, 1998. - С.71-74. (0,3 др. арк.).

Специфіка вживання лексеми “пісня” у поезіях Лесі Українки // Наука і сучасність: Зб. наук. праць. Ч.1. - К: Нац. пед. ун -т ім. М.П. Драгоманова, 1999. - С. 205-214. (0,6 др арк.).

Поетичне слово основоположника української національної мови - Т.Г. Шевченка. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського. Випуск 2. - К., 1999. - С. 238-244. (0,5 др. арк.).

5. “…думками поле орю” (слово думка у поетичних текстах Івана Франка) // Культура слова. - Випуск 52. - К.: Інститут української мови НАН України, 1999. - С.15-19. (0,4 др. арк.)

6. Багатозначність слова у поетичному тексті Лесі Українки // Культура слова. - Випуск 53-54. - К.: Інститут української мови НАН України, 2000. - С.81-87. (0,4 др. арк.).

Мех Н.О. Структура лексико-семантичного поля “мова-слово” в український поетичній мові ХІХ - початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. Інститут української мови НАН України. Київ, 2000.

У дисертації досліджено семантичні взаємозв'язки багато-значних лексем мова, слово, думка, дума, пісня на прикладі мови поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.

Здійснено типологічне зіставлення лексико-семантичного поля “мова-слово” у загальномовному та індивідуально-авторському словниках; встановлено лексико-семантичні варіанти концептуальних лексем слово, мова: 1. “характерна ознака народу, його рідна мова”; 2. “поетична словесна творчість”.

Парадигматично-синтагматичні ознаки одиниць лексико-семантич-ного поля підтверджують ключову позицію лексеми слово в мовотворчості Тараса Шевченка та Івана Франка, лексем слово і пісня в мовотворчості Лесі Українки.

Ключові слова: лексико-семантичне поле, лексико-семантичний варіант, значення слова, загальномовний словник, індивідуально-авторський словник, стильова норма, сема, метафоризація, епітет, ідіостиль, компонентний аналіз, полісемантичне слово.

Мех Н.А. Структура лексико-семантического поля “мова-слово” в украинском поэтическом языке ХІХ - начала ХХ ст. - Рукопись.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата фило-логических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2000.

В дисертации исследованы семантические взаимосвязи многозначных лексем мова, слово, думка, дума, пісня на примере языка поэзии Тараса Шевченко, Ивана Франко, Леси Украинки.

Осуществлено типологическое сопоставление лексико-семантического поля “мова-слово” в общелитературном и индивидуально-авторском словарях; установлены лексико-семантические варианты концептуальных лексем слово, мова: 1. “характерный признак народа, его родной язык”; 2. “поэтическое словесное творчество”.

Парадигматически-синтагматические признаки единиц лексико-семантического поля подтверждают ключевую позицию лексемы слово в поэтическом творчестве Тараса Шевченко и Ивана Франко, лексем слово и пісня в поэтическом творчестве Леси Украинки.

В лексико-семантическом поле “мова-слово” одновременно действуют две тенденции: с одной стороны, формирование обобщенной семантики ключевых лексем, перерастание их в слова-символы, а с другой, - максимальная конкретизация их семантики в сенсорных словесных образах. Сфера идеального представлена в предметных признаковых сущностях, представляю-щих универсальные образы поэтического языка.

Лексико-семантическое поле “мова-слово” - это открытая семантическая структура, позволяющая выделить характеристи-ческие семы, например, в семантической структуре слово “поэтическое словесное творчество” выделена сема “пророчество”, реализованная в речевой практике Шевченко.

Индивидуальные поэтические контексты подтверждают неодинаковую степень синонимической близости поэтизмов мова, слово, думка, дума, пісня, а также типичные парадигматически - синтагматические отношения этих лексем, определяющие признаки идиостилей. Поэтические универсалии имеют тенденцию пополнять фразеологию общелитературного словаря.

Ключевые слова: лексико-семантическое поле, лексико-семанти-ческий вариант, значение слова, общелитературный словарь, индивидуально-авторский словарь, стилевая норма, сема, мета-форизация, эпитет, идиостиль, компонентный анализ, поли-семантическое слово.

Mekh N.O. The structure of the lexical-semantic field "mova-slovo" (language-word) in Ukrainian poetical language in the XIX - beginning of the XX century. - Manuscript.

The dissertation presented in Candidacy for the Degree of Candidate of Philology (speciality 10.02.01 - Ukrainian language). The Institute of Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2000.

In the dissertation the semantic interrelations of polysemantic lexemas mova (language), slovo (word), dumka (thought), duma, pisnia (song) on examples of the language of poetry of Taras Shevchenko, Ivan Franko, and Lesya Ukrayinka are researched.

The typological comparison of the lexical-semantic field “ mova-slovo” (language-word) in common literary and author's individual vocabularies is carried out. The following lexical-semantic variants of conceptual lexemas mova (language) and slovo (word) are determined: 1. “a characteristic feature of a particular people, nation”; 2. “poetic verbal creative work”.

Paradigamatically-synthagmatic indications of units of the lexical-semantic field confirm a key position of lexema slovo (word) in poetry of Taras Shevchenko and Ivan Franko, and lexema pisnia (song) in the poetry of Lesya Ukrayinka.

Key words: lexical-semantic field, lexical-semantic variant, the meaning of a word, common literary and author's individual vocabularies, stylistic norm, sema, epithet, component analysis, polysemantic word.

Размещено на Allbest.ru

...