Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет імені І.І. Мечникова

УДК: 803 -541.2

Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Найдеш Ольга Василівна

Одеса 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича

Захист відбудеться 21 квітня 2000 року о 1330 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр К 41.051.02 в Одеському державному університеті імені І.І.Мечникова за адресою: 65058, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ауд. 91.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського державного університету імені І.І.Мечникова (65057, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розіслано 21 березня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Черноіваненко Є.М.

приголосний німецький фонестема

АНОТАЦІЯ

Найдеш О.В. Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. Одеський державний університет імені І.І.Мечникова, Одеса, 2000.

Дисертацію присвячено дослідженню явища фоносемантизму в сучасній німецькій мові на матеріалі консонантних сполучень.

В роботі розглядається вчення про значимість звука, досліджується значеннєвість початкових кореневих приголосних фонестем німецької мови, аналізуються явища звуконаслідування, звукосимволізму і синестезії.

В дисертації розроблені об'єктивні і суб'єктивні тенденції у вивченні звукозображальності. Об'єктивна фонетична вмотивованість фонестемної лексики в анлауті вивчається методом компонентного аналізу словникових дефініцій; встановлюється певна залежність від частотного, морфологічного, стилістичного і семантичного статусів слова. Суб'єктивна фонетична вмотивованість даних фонестем досліджується шляхом проведення психолінгвістичних експериментів з носіями мови, встановлення символічних (асоціативних) значень та одержання суттєвих статистичних обґрунтувань.

Запропонований мінорно-мажорний поділ творів німецькомовної літератури слугує виявленню певних закономірностей вживання у тому чи іншому мотиві відповідних фонестемних рядів, що й зумовлює їх мінорність чи мажорність.

Ключові слова: значимий звук, фоносемантика, фонетична вмотивованість, об'єктивна і суб'єктивна звукозображальність, мінорний і мажорний мотив, компонентний аналіз, статистичні прийоми та методи.

АННОТАЦИЯ

Найдеш О.В. Явление фоносемантизма в современном немецком языке (на материале консонантных сочетаний).- Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки.- Одесский государственный университет имени И.И.Мечникова, Одесса, 2000.

Диссертация посвящена исследованию явления фоносемантизма в современном немецком языке на материале консонантных сочетаний.

Работа состоит из предисловия, трёх разделов и основных выводов.

Первый раздел представляет собой теоретическое введение в исследование. В нём рассматривается учение о значимости звука, о взаимосвязи звучания слова с его содержанием; анализируется учение о фонеме, фонестеме, о звукоизобразительной системе языка; рассматриваются понятия звукоподражания, звукового символизма и синестезии, субъективный и объективный звукосимволизм, основные принципы фоносемантики и основные методы исследования.

Во втором разделе проводится анализ объективных и субъективных тенденций в изучении звукоизобразительности, исследуется соотношение фонетической мотивированности (ФМ) и частотного, морфологического, стилистического и семантического статусов фонестемной лексики в анлауте; излагаются результаты психолингвистических экспериментов с их статистической обработкой и анализом; устанавливаются символические (ассоциативные) значения исследуемых фонестем.

В третьем разделе анализируются произведения немецкой и австрийской литератур (проза и поэзия) минорного и мажорного мотивов, устанавливаются закономерности употребления в них соответствующей лексики с исследуемыми фонестемами, констатируется количественное и качественное преобладание фонестем с фонемами [r], [љ] (типа br-, gr-, kr-, љr-, љm-, љn-, ...) в произведениях минорного мотива и с фонемой [l] (типа bl-, gl-, fl-, ...), наоборот, мажорного. Данные факты подтверждаются полученными статистически значимыми результатами. Доказано, что рассмотренная лексика с указанными начальными согласными корневыми фонестемами обусловливает минорность или мажорность произведений.

Материалом исследования послужили беспрефиксальные слова (простые по морфологической структуре) с начальными согласными фонестемами (всего 28). Источником фактического материала является словарь “Duden-Universalwцrterbuch”. Исследовано 6578 единиц фонестемной лексики. Другим источником материала послужила выборка из 34 произведений общим объемом 831800 словоупотреблений. При этом проанализировано 100286 примеров лексем. Экспериментальный материал базируется на 18750 ответах-реакциях информантов, носителей немецкого языка.

На основании проведенного исследования установлено:

1. Наибольшей ФМ обладают наиболее и наименее часто употребляемые слова.

2. Величина ФМ связана с принадлежностью слова к определенному морфологическому разряду. Наибольшей ФМ в немецком языке обладают существительные, в меньшей степени - прилагательные и глаголы (за счёт высокой степени субстантивации).

3. Связь ФМ и стилистического разряда исследованной фонестемной лексики показывает существенное преобладание маркированной лексики над немаркированной, наибольший показатель которой проявляется в разговорном стиле.

4. Зависимость ФМ фонестемной лексики от семантического потенциала характеризуется выделением 26 фонестем в анлауте с установлением 329 статистически значимых семантических признаков; наивысшая ФМ зафиксирована в подклассах слов, которая обозначает “движение”, “размер, форму, качество”, “звук”; “качества человека, черты характера”, “чувственное восприятие, эмоции” (всего 12 подклассов).

5. Экспериментально зафиксированный наивысший фонетический потенциал “слабого” по шкале силы для фонестем fl-, gl-; наивысший показатель символической значимости “сильный” имеют фонестемы љr-, fr-; символическое значение “медленный” по шкале активности наиболее характерен для фонестем br-, љv-, pтfl-, љl-, а “быстрый” - gr-, fr-, kn-; наивысший символический потенциал “неприятный” имеют фонестемы gr-, kr-, а “приятный” - gl-, fl-, bl-, pтfl- по шкале оценки. Более того, фонестемы с фонемой [l] ассоциируются у информантов с понятием “слабый, медленный, приятный”, а фонестемы с фонемой [r] символизируют “что-то сильное, быстрое, неприятное”, фонестемы с ведущей фонемой [љ] вызывают ассоциации “чего-то неприятного”.

6. По результатам объективного и субъективного изучения звукоизобразительности исследованных фонестем устанавливаются общие трёх-, двух- и однозначные статистически значимые понятия, присущие определенным фонестемам.

7. При исследовании фонестемно-лексико-семантической связи в разномотивных произведениях проявляется преобладание фонестем с фонемами [r], [љ] в миноре и с фонемой [l] - в мажоре. Достоверность закономерности подтверждается количественно и качественно.

Таким образом, при исследовании фоносемантических явлений в немецком языке, а именно взаимосвязи “фонестема-понятие”, получены данные, которые существенно дополняют представление о значимости звука.

Ключевые слова: значимый звук, фоносемантика, фонетическая мотивированность, объективная и субъективная звукоизобразительность, минорный и мажорный мотив, компонентный анализ, статистические приёмы и методы.

ABSTRACT

Naidesh O.V. The Phenomenon of Phonosemantism in Modern German (on the material of consonants combinations).- A Manuscript.

A dissertation for the scientific degree of Candidate of Philology. Speciality 10.02.04 - Germanic languages.- The Odesa State University named after I.I.Mechnikov.- Odesa, 2000.

The dissertation is devoted to the study of the phenomenon of phonosemantism in Modern German and is based on the authentic material of consonants combinations.

The research further develops the theory of essence of the sound system in a language, dwells on the meaningfulness of initial root consonant phonestems in German, analyses the structure of sound imitation and sound symbolism.

The dissertation is a serious attempt to work out objective and subjective tendencies in the study of sound symbolization. The objective phonetic motivation of phonestemic vocabulary in anlaut is investigated with the help of the method of componential analysis of vocabulary definitions, also, its dependence on the frequency of morphological, stylistic and semantic statuses of a word has been registered. The subjective phonetic motivation of the given phonestems has been studied with the help of psycholinguistic experimental data obtained from German language informants, specification of symbolic (associative) meanings and attainment of essential statistical records have been achieved.

The suggested minor-major grouping of literary works in German helps reveal certain regularities in the use of corresponding phonetic sequences in this or that motif and this fact stipulates either “minority” or “majority”.

Key words: meaningful sound, phonosemantics, phonetic motivation, subjective and objective sound symbolization, minor and major motif, componential analysis, statistical methods and ways of investigation.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Фоносемантика є однією з найактуальніших проблем сучасної психолінгвістики, яка стверджує себе на стику фонетики, семантики і лексикології. Предметом вивчення фоносемантики є звукозображальна система мови, що підкреслює зв'язок між звуком і значенням. Як складне, багатопланове, комплексне явище, фоносемантика розглядається з найрізноманітніших позицій та в найрізноманітніших аспектах. Так, фоносемантичні явища досліджуються в процесах звуконаслідування, звукосимволізму та в поєднанні із синестезією. Поряд із лексичним і граматичним значенням визначається фонетичне значення, що вказує на змістовність мовної форми на фонетичному рівні, де змістом, значеннєвістю фонетичної форми є символіка звуків мови.

Як свідчить аналіз джерел, більшість робіт присвячена вивченню зв'язку “звук-зміст” на рівні фонеми чи фонемної ознаки. До цього часу в лінгвістиці немає робіт, у яких було б здійснено аналіз фоносемантики на фонестемному рівні за єдиною методикою, з єдиних теоретичних позицій, з урахуванням усіх основних параметрів, які характеризують фоносемантику, і всіх основних факторів, які впливають на неї.

У психолінгвістиці недостатньо точних даних узагальнюючого характеру про співвідношення фонетичної умотивованості фонестемної лексики і частотного, стилістичного, морфологічного, семантичного розряду (статусу) слова. Немає переконливих висновків про відповідність / невідповідність суб'єктивної (встановленої експериментально) та об'єктивної (виведеної шляхом компонентного аналізу словникових дефініцій) звукозображальної лексики з досліджуваними фонестемами початку слова. Відсутні також дослідження особливостей вживання відповідної фонестемної лексики в творах художньої літератури в залежності від їх мотивного характеру: мінорність творів передається через негативізм, а мажорність зумовлюється позитивізмом певних фонестемних рядів. Сказане робить необхідним вивчення даного фоносемантичного явища в німецькій мові, дослідження закономірностей прояву його в мові, літературі, мовленнєвій діяльності.

АКТУАЛЬНІСТЬ обраної теми зумовлена назрілою необхідністю адекватного аналізу методики суб'єктивного і об'єктивного вивчення звукозображального процесу, розробкою достовірних даних про символічні значення початкових кореневих консонантних сполучень (фонестем) німецької мови, одержаних за допомогою лінгво-статистичних методів і з урахуванням сучасного рівня вивчення фоносемантики; подальшою розробкою ґрунтовного дослідження фонетичного значення лексичних одиниць німецької мови з даними фонестемами та потребою уточнення питання про співвідношення звукокомплексу лексем з досліджуваними фонестемами і належністю слова до одного із семантичних, стилістичних, морфологічних і частотних класів у німецькій мові; важливістю одержання науково обґрунтованих відомостей про фонестемний склад різномотивних творів німецькомовної літератури в порівняльному плані.

ЗВ'ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ. За планом наукового дослідження кафедри германських мов для природничих факультетів вивчається тема “Явище фоносемантизму в сучасній німецькій мові (на матеріалі консонантних сполучень)”. Наше дисертаційне дослідження є аспектом загальнокафедральної теми (номер держреєстрації 01910034123) і затверджене Вченою Радою Чернівецького державного університету 29 березня 1995 р. (протокол № 2).

Виходячи з актуальності і важливості теми, основною МЕТОЮ дисертаційного дослідження є вивчення фонетичного значення на рівні фонестеми в німецькій мові. Застосовується комплексний підхід до вивчення особливостей фоносемантичних явищ. У відповідності до поставленої мети виконуються такі ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ:

1) з'ясувати ступінь вивченості фоносемантичних явищ в мові;

2) експериментально вивчити символічні значення початкових кореневих приголосних фонестем німецької мови;

3) дослідити роль даних фонестем (фонемних сполучень) при символізації різних шкал і полюсів шкал;

4) вивчити символічний зв'язок фонетичного значення досліджуваних фонестем з певними поняттями (“полюсами шкал”);

5) встановити семантичні характеристики даних фонестем (певні фонетичні комплекси і відповідні семантичні компоненти);

6) визначити залежність ступеня фонетичної умотивованості слова від його належності до певного частотного, семантичного, стилістичного і граматичного розрядів;

7) вивчити фонетичне значення слова і його співвідношення з фонетичною умотивованістю;

8) встановити закономірності вживання лексем з відповідними фонестемами у різномотивних творах німецькомовної літератури (прози і поезії).

ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ є початкові кореневі приголосні фонестеми безпрефіксальних слів, усього 28 фонестем.

МАТЕРІАЛОМ є прості за морфологічною структурою слова (іменники, прикметники, дієслова) німецької мови. Джерелом фактичного матеріалу є словник “Duden-Universalwцrterbuch”. Досліджено і схарактеризовано 6578 одиниць фонестемної лексики. Другим джерелом матеріалу для дослідження є твори німецьких та австрійських прозаїків і поетів різномотивного характеру.

Проаналізовано і опрацьовано методом суцільної вибірки 34 твори із загальним обсягом 831800 слововживань. При цьому аналізу піддано 100286 прикладів лексем. Експериментальний матеріал базується на 18750 відповідях-реакціях інформантів, носіїв німецької мови.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Матеріал та завдання дослідження зумовили необхідність компонентного аналізу слова, застосування психолінгвістичних методів, а для отримання об'єктивних результатів використання статистичних методів обробки даного матеріалу за допомогою критерію “і-квадрат”, коефіцієнта спряженості та із застосуванням методу Ч.Осгуда “семантичний диференціал”. Достовірність отриманих результатів забезпечується достатньо великим обсягом фактичного, джерельного й експериментального матеріалів.

НАУКОВА НОВИЗНА роботи полягає насамперед у тому, що в ній уперше:

-- здійснений аналіз лексичної звукозображувальності (фонетичної умотивованості лексем з початковими кореневими приголосними фонестемами) в німецькій мові на основі суцільної (а не часткової) вибірки з авторитетного тлумачного словника німецької мови;

-- отримані більш ґрунтовні і більш повні дані про символічні значення початкових кореневих приголосних фонестем німецької мови;

-- встановлена залежність між ступенем фонетичної умотивованості лексем, що містять досліджувані фонестеми, та їх семантичним, стилістичним, морфологічним та частотним статусами;

-- здійснений аналіз залежності вживання лексем з досліджуваними фонестемами від мотивного характеру (мінорного, мажорного) прозових та поетичних творів;

-- отримані нові дані стосовно кількісної і якісної оцінки досліджуваних фонестем за шкалою оцінки (неприємний-приємний) у різномотивних творах;

-- отримані нові дані про співвідношення фонетичної умотивованості і фонетичного значення досліджуваних фонестем;

-- встановлені символічні (асоціативні) значення даних фонестем за шкалами сили, активності, оцінки та здійснений комплексний порівняльний аналіз одержаних теоретичних та експериментальних результатів.

ТЕОРЕТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ РОБОТИ полягає у тому, що досліджені в ній питання дають повніше уявлення, систематизовану суму нових знань про функціонування явища фоносемантизму німецької мови, про взаємозв'язок і взаємодію таких важливих сфер, як семантика і фонетика мовного знака.

Теоретичне значення роботи полягає передусім у тому, що одержані в ній результати слугуватимуть повнішому і глибшому розумінню мови як особливої знакової системи; вони внесуть певні корективи в усталені твердження про довільність мовного знака, сприятимуть вирішенню таких важливих теоретичних питань, як сутність, походження і функціонування мови.

Таким чином, отримані в роботі результати можуть доповнити існуючі у сучасній психолінгвістиці уявлення про функціонування мови як складного системно-структурного утворення, в якому фонетико-лексико-семантичний ярус займає центральне місце. Результати роботи підтверджують положення про суттєву значимість початкових приголосних кореневих фонестем, які успішно досліджуються останнім часом західноєвропейськими та американськими вченими.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ОДЕРЖАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ полягає в тому, що окремі теоретичні положення та експериментальні дані можуть бути використані в курсах теоретичної і практичної фонетики сучасної німецької мови; у вузівських курсах загального мовознавства, лексикології і стилістики, при виконанні курсових та дипломних робіт. Так, матеріал, викладений у першому розділі, дає чітку картину історично-порівняльного процесу розвитку досліджуваного питання; експериментально-статистичні дослідження, описані в другому розділі, доповнюють лінгвістичні курси методики експериментальних досліджень і застосування математичного апарату; аналітичний характер третього розділу стане своєрідною допомогою у фонетичній, лексичній, семантичній інтерпретації значеннєвого звука, звукосполучення, слова, тексту. Останнє, у свою чергу, широко використовується в курсі “Теорія і практика перекладу” під час аналізу змістовності звукової форми оригіналу і його перекладу з метою збереження інформативності фонетичної форми поетичних та прозових творів при їх перекладі.

Знання звукових властивостей мовних одиниць (фонем, фонестем) може застосовуватися при вивченні як рідної, так і - переважно - іноземної мови; при утворенні нових назв, що відображають сутність предметів, явищ об'єктивної дійсності; при вивченні емоційно-експресивної забарвленості слова, ефективності впливу його на людину в інформаційно-комунікативному процесі.

ОСОБИСТИМ ВНЕСКОМ ДИСЕРТАНТА є отримання всіх фактичних даних, здійснення статистичної обробки та проведення й аналіз експериментальних досліджень, розробка власного підходу до встановлення мінорно-мажорних фонестемних рядів.

Результати дослідження дозволяють винести на захист такі ПОЛОЖЕННЯ:

1. Звукозображальність (або фонетична вмотивованість) предметних, ознакових і вербальних слів (іменників, прикметників, дієслів) з досліджуваними фонестемами має свої специфічні особливості. Ступінь звукозображальності предметних слів вищий, ніж ступінь фонетичної умотивованості вербальних та ознакових слів.

2. Ступінь фонетичної умотивованості знаходиться в чітко зафіксованій залежності від належності слова до того чи іншого семантичного класу; відповідно певний фонетичний комплекс знаходиться у співвідношенні з певним семантичним компонентом. Слова, що позначають “рух”, “розмір, форму, якість”, “звук”, “якості людини, риси характеру”, “чуттєве сприйняття, емоції”, “мовленнєву діяльність”, “світло”, “колір”, мають найбільшу фонетичну вмотивованість.

3. Ступінь звукозображальності досліджуваних слів з даними початковими фонестемами перебуває в певній залежності від стилістичного статусу слова. Найбільшу фонетичну вмотивованість у німецькій мові мають слова зі сфери розмовної лексики.

4. Співвідношення між фонетичною умотивованістю слова з досліджуваними фонестемами і частотою його вживання має досить складний характер, і найбільша фонетична умотивованість притаманна для низько- і високочастотних слів.

5. Усі досліджувані фонестеми сучасної німецької мови мають статистично значимий фонестемно-семантичний зв'язок за шкалами сили, активності, оцінки за даними об'єктивного і суб'єктивного вивчення досліджуваного питання.

6. Фонестеми з фонемою [r] характеризуються поняттями “сильний”, “швидкий”, “неприємний”; з фонемою [l] - “слабкий”, “повільний”, “приємний”; з початковою фонемою [] - “неприємний”.

7. Експериментально встановлено, що найбільшим символічним потенціалом володіють фонестеми fl-, gl- (“слабкий”) та fr-, r- (“сильний”) за шкалою сили; br-, v-, pтfl-, l- (“повільний”) та gr-, fr-, kn- (“швидкий”) за шкалою активності; gr-, kr- (“неприємний”) та gl-, fl-, bl-, pтfl- (“приємний”) за шкалою оцінки.

8. У мінорних творах переважають лексеми з початковими фонестемами, що містять фонеми [r], [] з негативною конотацією; в мажорних - фонестеми з фонемою [l] з позитивним відтінком значення.

АПРОБАЦІЯ РОБОТИ. Основні результати дослідження, теоретичні положення та висновки були обговорені на засіданні кафедри германських мов для природничих факультетів Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича, на науково-теоретичних конференціях і семінарах професорсько-викладацького складу ЧДУ (1995-1998), на науковій конференції пам'яті Ю.О.Жлуктенка у Київському Національному університеті ім.Т.Шевченка (1995), на колоквіумі докторантів інституту германістики Клагенфуртського університету (1997-1998) в Австрії. Головні положення дисертації викладені у семи публікаціях.

СТРУКТУРА І ОБ'ЄМ РОБОТИ. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, додатків і списку використаних джерел.

У ВСТУПІ обґрунтовується вибір теми, її актуальність, новизна, визначається мета дисертації, основні завдання, методи й об'єкт дослідження, розглядається теоретичне і практичне значення роботи та джерела апробації, формулюються положення, що виносяться на захист.

ПЕРШИЙ РОЗДІЛ присвячений розглядові теоретичних питань, пов'язаних з вивченням фоносемантики: вчення про фонему, фонестему, звукозображальну систему мови; поняття звуконаслідування (ономатопеї), звукового символізму та синестезії, суб'єктивний та об'єктивний звукосимволізм, основні принципи фоносемантики, проблема недовільності мовного знака та представлення основних методів дослідження.

У ДРУГОМУ РОЗДІЛІ розглядаються об'єктивні і суб'єктивні тенденції у вивченні звукозображальності; досліджується співвідношення фонетичної умотивованості і частотного, морфологічного, стилістичного і семантичного статусу фонестемної лексики початку слова; подаються результати серії психолінгвістичних експериментів з їх статистичною обробкою та аналізом; представлені символічні (асоціативні) значення досліджуваних фонестем, з'ясовано відповідність між об'єктивним і суб'єктивним дослідженням.

У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ аналізуються прозові і поетичні твори німецької і австрійської літератури мінорного і мажорного мотиву, встановлюються закономірності вживання в них відповідної лексики з початковими досліджуваними фонестемами, констатується кількісна і якісна перевага фонестем з фонемами [r], [] в мінорних за мотивом творах та з фонемою [l], навпаки, в мажорних. Дані факти підтверджуються одержаними статистично значущими результатами.

У ВИСНОВКАХ підводяться підсумки проведеного дослідження і робиться порівняльний аналіз даних про основні параметри фонетичної умотивованості досліджуваних фонестем.

Повний обсяг дисертації складає 215 сторінок. Дисертація містить 44 таблиці, що включені до тексту дисертації, та ще 5 зведених таблиць подаються у вигляді додатку до дисертації. Бібліографія нараховує 310 назв.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. Розвиток учення про звукову систему мови

Учення про звук, звукову систему мови та про зв'язок “звук-зміст”, тобто розвиток учення про існування значимого звука, взаємозв'язку між звучанням слова і значенням цього слова, про символіку звуків мови і методи їх дослідження - надзвичайно багатогранне, складне, іноді суперечливе, однак завжди ствердне, бо знаходить психолінгвістичне, статистичне обґрунтування.

Підтвердженням існування різних форм значимого звука є розгляд дитячого лепетання як своєрідної мови звуків, звукосполучень, вигуків, що несуть смислове навантаження. На початковому етапі розвитку звуки дітей довільні, беззмістовні, ґрунтуються на імітації (наслідуванні), потім вони стають значимими, викликаючи певні реакції: обурення, задоволення, біль, голод тощо. Звук у дитячому лепеті досліджується від щонайпершого крику народження, кричання до звукових сполучень вокалізованого характеру, до яких незабаром приєднуються приголосні звуки, утворюючи різні комбінації, до ономатопоетичних вигуків і перших слів. Усі ці звукотворчі елементи мають змістовий характер.

Звуки в музиці, поезії, літературі визначаються також певною змістовністю, значеннєвою функцією. У поезії звуки слів отримують свою мелодійність, а звуки музики, інтернаціональні за характером і сприйняттям, викликають словесне емоційно-експресивне оформлення.

Найактуальніша ланка психолінгвістичних досліджень - проблема звукосимволізму (ЗС), існування значимого мовного звука, вона пройшла складний, суперечний шлях від містичних поглядів про існування магічного зв'язку між словом-звучанням-значенням до наукових обґрунтувань. На основі різних тлумачень значень звуків у різних мовах створюються цілі системи звукових значень, системи відповідностей звука і кольору. Системи звуко-колірних асоціацій голосних демонструють символічні (асоціативні) значення звуків різних мов. Однак такі припущення, що ґрунтуються здебільшого на спогляданні, спостереженні, порівнянні, не завжди мають наукове підтвердження та доведення.

У другому параграфі розглядається вчення про звук мови - фонему, яке зазнало істотних змін у своєму розвитку. І.Бодуен де Куртене, основоположник цього вчення, представляє фонему в трьох аспектах: психологічному, диференційному та морфологічному. Московська і ленінградська школи лінгвістики, Празький фонологічний гурток розробляють і продовжують перші два аспекти у визначенні І.Бодуена де Куртене, а його морфологічне положення стає основою морфофонології М.С.Трубецького і генеративної фонології США. Дається порівняльний аналіз, характеристика і визначення фонеми різними лінгвістичними школами та з'ясовується їх ставлення до “змістовності” звука. Крім Празької школи, структурна лінгвістика представлена глосематикою (датський варіант структурної лінгвістики) та дескриптивною лінгвістикою (американський структуралізм), які не однаково трактують поняття фонеми і по-різному ставляться до значимості звука.

Схарактеризовано також науку, що займається вивченням проблеми звук-зміст, - фоносемантику (ФС) та проаналізовано основні складові частини звукозображальності: звуконаслідування, звукосимволізм, звуковий символізм і синестезію. Наведено основні положення, визначення, характеристики кожного з цих понять. Особлива увага приділяється вивченню ЗС, понять фонетичного значення, фонетичної умотивованості і конотативного значення та одному з основних принципів ФС - принципові недовільності мовного знака.

При вивченні явищ ФС описано звукову систему мови, фонетичні елементи. Серед фонетичних одиниць - фонем, фонетичних ознак, звукосимволічних комплексів - розглядаємо приголосні фонестеми безпрефіксальних слів початку слова; даємо детальний аналіз виникнення, формування і розвитку вчення про фонестему, в якому поєднується й вивчається не проблема “звук-зміст”, а “звукосполучення-зміст”, і розглядаються різні підходи до вивчення фонестем початку слова в різних мовах.

Представлені різні позиції, тлумачення поняття фонестеми стосовно її назви і встановлення структурно-семантичної характеристики. Вона розглядається і на фонемному, і на морфемному рівнях, і як міжрівнева “проміжна” між фонемою і морфемою одиниця, і як сполучення фонем. Фонестему називають “кореневотворчою морфемою”, “ядром кореня”, “афективною морфемою”, “збігом фонем”, “особливою різновидністю морфем”, “фонемним сполученням, що за змістом є семою”, “символом”, “моделлю”, “мовним квантом”, “субморфемним диференціалом”, “психоморфою”, “фонемною комбінацією”, “фонетичним комплексом”, “біфоном” тощо.

На основі вивчення даного питання, його аналізу, дослідження й систематизації нами формулюється робоче визначення явища ФС та поняття фонестеми. Фоносемантика розглядається як складна звукозображальна система, в основі якої лежить фонетична вмотивованість асоціативно-структурної подібності звучання і значення, елементами котрої виступають фонетичні одиниці з символічним значенням на рівні фонеми, фонемної ознаки, фонестеми. Фонестема є проміжною (міжрівневою) між фонемою і морфемою одиницею системи вираження звукової мови (тобто ФС), яка за своєю формою є повторюваним дво- і трифонемним сполученням в анлауті, а за своїм змістом є семою, тобто асоціюється з певним значенням при відсутності морфологізації іншої частини словоформи.

У заключному параграфі формулюються й аналізуються основні методи дослідження мови і мовної системи, що подаються в історичній послідовності. Цей поетапний розвиток характеризується застосуванням відповідних методів дослідження того чи іншого мовного явища: від безпосереднього споглядання, сприйняття, спостереження, порівняння, опису до історично-порівняльного аналізу, до розвитку порівняльного (компаративістського) мовознавства з використанням індуктивних і дедуктивних, статистичних і динамічних методів, а також дистрибутивного методу тощо. У нашому дослідженні ми використовуємо історичний і порівняльно-історичний методи, а також експериментальний, психолінгвістично-статистичний методи вивчення й дослідження.

Розділ ІІ. Об'єктивні і суб'єктивні тенденції у вивченні звукозображальності

Другий розділ дисертаційної роботи присвячений детальному вивченню об'єктивної і суб'єктивної звукозображальності, розглядається об'єктивний і суб'єктивний звуковий символізм та поетапне експериментальне вивчення суб'єктивного ЗС і поєднання дослідження об'єктивного звукосимволізму з експериментально-статистичними даними.

Наше дослідження передбачає розгляд звукозображального процесу в комплексі. Аналогічно подається об'єктивна і суб'єктивна звукозображальність (або фонетична вмотивованість) початкових кореневих приголосних фонестем. Об'єктивна вмотивованість фонестемної лексики початку слова досліджується зі словника Дудена, встановлюються статистично значущі результати за шкалами “сили”, “активності”, “оцінки” та подається залежність даних слів від частотного, морфологічного, стилістичного і семантичного потенціалів. А суб'єктивна фонетична вмотивованість демонструє існування взаємозв'язку “фонестема - зміст” шляхом проведення експериментальних досліджень, встановлення статистично вагомих даних та порівняння одержаних результатів.

За даними дослідження об'єктивної фонетичної умотивованості безпрефіксальних лексем з відповідними початковими фонестемами (усього 29) і їх тлумачень за методикою компонентного аналізу словникових дефініцій та оцінювання за шкалами сили, активності, оцінки, а також проведення статистичної обробки отриманих даних і встановлення статистично значущих результатів, приходимо до висновку, що розглянуті лексеми констатують звукозображувальний процес, при якому встановлюється певний статистично значимий фонестемно-семантичний зв'язок. Так, фонестеми br-, l-, v- оцінюються за трьома шкалами як “слабкий, повільний, неприємний”, а фонемні сполученні dr-, kn-, tr- означають “сильний, швидкий, неприємний”, і лише одна фонестема pтfl- характеризується як “щось сильне, повільне, приємне”, а двофонемне сполучення tr- визначається набором семантичних компонентів “сильний, повільний, неприємний”. Двосемантичні елементи статистично значимого зв'язку демонструють фонестеми pr-, r-, t- (“сильний, неприємний”), bl-, fl-, kl-, pl- (“слабкий, приємний”), gr-, tтsv- (“швидкий, неприємний”), m- (“повільний, неприємний”), n- (“слабкий, повільний”), gl- (“сильний, приємний”), pr- (“сильний, швидкий”). Одна семантично значима ознака притаманна фонестемам fr- sk- pl- (“швидкий”), kr-, p- (“неприємний”), gn- (“приємний”), kv- (“сильний”). А фонемне сполучення pтfr- через незначну кількість відповідних лексем не показує статистично вагомих результатів за жодною шкалою.

Оцінюючи ступінь фонестемно-семантичного зв'язку, варто зауважити, що найвищий потенціал за шкалою сили із семантичним елементом “слабкий” має фонестема v-, а із семантичним елементом “сильний” - pr-. Найвищий показник за шкалою активності із семантичною одиницею “повільний” дає фонемне сполучення tr-, а “швидкий” - gr-. Крім цього, фонестема tr- демонструє найвищий потенціал “неприємного” за шкалою оцінки, а семантичний елемент “приємний” фіксується з найвищим результатом для фонестеми kl-.

Початкові приголосні фонестеми, що містять фонему [l] типу bl-, fl-, gl-, kl- ..., характеризуються статистично значимою семантичною ознакою “приємний”, а фонестеми з фонемою [r] типу br-, dr-, fr-, gr-, pr-, tr- ... демонструють суттєву ознаку “неприємний” за шкалою оцінки. За шкалами сили й активності спостерігається тенденція статистичної значимості “слабкий”, “повільний” для фонестем з фонемою [l] та семантичний елемент “сильний”, “швидкий” для фонестем, що мають фонему [r].

Фонестеми з початковою фонемою [] типу l-, m-, n-, r-, v-, p-, pl-, pr-, t-, tr- підтверджують суттєву перевагу статистично значимого семантичного елемента “неприємний” за шкалою оцінки через наявність у них провідної фонеми [], яка має найвищий символічний потенціал і проявляє тенденцію до негативізму.

При дослідженні частотнісної характеристики вживання слів з досліджуваними фонестемами встановлюємо, що найвищий потенціал показують фонестеми t-, tr-, gr-, fr-, kn-, kv-, m-, n-. Найбільшу фонетичну вмотивованість мають низько- і високочастотні досліджувані слова.

Аналізуючи залежність фонетичної умотивованості досліджуваної лексики від морфологічного статусу слова, доходимо висновку, що ступінь звукозображальності предметних слів у порівнянні з вербальними і ознаковими словами кількісно значно вищий, а саме: з досліджуваної лексики 3345 одиниць складають іменники, удвічі менше зафіксовано прикметників і дієслів (відповідно 1634 і 1599 одиниць), що пояснюється високим ступенем субстантивації в німецькій мові.

Досліджуючи стильову характеристику даної фонестемної лексики, встановлюємо суттєву перевагу маркованої, стилістично означеної лексики над немаркованою, “нейтральною”. Більше того, лексика, що належить до розряду з маркуванням “розмовний”, тобто до так званого розмовного регістру, дає статистично значущі дані у порівнянні з іншими стилями (високий, урочистий, фамільярний, брутальний, жартівливий, іронічний, архаїзуючий, образний, піднесений тощо). Тому найбільшу фонетичну вмотивованість дана лексика має в розмовному стилі.

Залежність фонетичної умотивованості досліджуваної лексики від семантичного потенціалу характеризується виділенням лексико-семантичних груп за допомогою компонентного аналізу, визначення фонестемно-семантичних зв'язків та встановлення статистично вагомих результатів шляхом математичної обробки одержаних даних. З розглянутих фонемних сполучень в анлауті 26 фонестем проявляють статистично значимі зв'язки зі встановленням 329 суттєвих семантичних компонентів та виділенням чіткої понятійної характеристики.

Уся досліджувана фонестемна лексика поділяється на 12 підкласів, серед яких найбільш інтенсивна кореляція “фонестема - зміст” виявляється в підкласах (розрядах) слів, що означають “рух”, “розмір, форму, якість”, “звук”, “якості людини, риси характеру”, “чуттєве сприйняття, емоції”, “мовленнєву діяльність”, “світло”, “колір”.

В експериментальній частині дається аналіз трьох методик вивчення ЗС: за першою методикою реципієнтові подається одне звучання без подання змісту, інформант “здогадується” про значення кожного варіанта; за методикою-2 досліджуються два звучання і два змісти (“методика підбору”), і третя методика передбачає оцінювання одного звучання за кількома змістами.

Суб'єктивна фонетична вмотивованість фонестем початку слова вивчається у нашому дослідженні за методикою-3 шляхом проведення психолінгвістичних експериментів на предмет установлення існування символічного (асоціативного) зв'язку фонестем у початковій позиції слова з певними змістами (значеннями) та одержання статистично значущих підтверджень. Стимулом обрано звукографічний психічний образ у вигляді транскрипційних знаків, оцінювання проводилося за шкалами сили (“слабкий - сильний”), активності (“повільний - швидкий”), оцінки (“неприємний - приємний”) за п'ятибальним виміром “семантичного диференціалу”, а матеріалом для експерименту послужили 25 фонестем початкових кореневих приголосних німецької мови. Інформантами виступили студенти-германісти (носії німецької мови) Клагенфуртського університету та слухачі мовних курсів в місті Філласі, для яких німецька мова є рідною (Австрія). Реципієнти забезпечувалися анкетами та інструкціями.

Отримані в результаті експериментів дані (оцінки, виставлені інформантами, підсумовувались, і для кожного семантичного розряду встановлювалась середньоарифметична величина) свідчать про існування певних закономірностей у взаємозв'язку “форма - зміст”, “звук - значення”, “фонестема - поняття”, які викликають у інформантів близьке (однакове) асоціативно-символічне сприйняття за шкалами сили, активності, оцінки.

Найвищий символічний потенціал “слабкого” за шкалою сили за даними обох експериментів притаманний фонестемам fl-, gl-, а найвищий ступінь семантичного компонента “сильний” мають фонестеми r-, fr-. Символічне значення “чогось повільного” за шкалою активності характерне для сполучень фонем br-, v-, pтfl-, l-, pl-, а значення “швидкого” закріплюється за фонестемами sk-, pr-, p-, pr-, dr-, tr-, t-, gr-, fr-, kn-. До речі, характерною особливістю фонестем, що асоціюються із символічною значимістю “слабкий”, “повільний”, характерне часте повторення фонеми [l], тоді як фонестеми з фонемою [r] пов'язуються реципієнтами з поняттями “сильний”, “швидкий”.

Найвищий символічний потенціал “неприємний” мають фонестеми gr-, kr-, а значення “приємний” з найбільшим його показником демонструють фонемні сполучення fl-, gl- за шкалою оцінки. Істотним є також кількісна перевага фонестем, що містять фонеми [r] і [] і асоціюються у інформантів з поняттям “неприємний”, а символічне значення “приємний” притаманне фонестемам з фонемою [l].

За даними обох експериментів фонестеми fr-, gr-, pr-, t-, tr- асоціюються у реципієнтів з поняттями “сильний, швидкий, неприємний”, значення “слабкий, швидкий, приємний” символізує фонестема pl-. Фонестеми br-, l- виявляють також тризначне асоціативне сприйняття “чогось слабкого, повільного, неприємного”, а зміст “сильний, повільний, приємний” має вираження у сполученні pтfl-. Двозначне спільне поняття характерне для таких фонестем: gl-, fl- (“слабкий, приємний”); kr-, r-, tтsv- (“сильний, неприємний”); dr-, p- (“швидкий, неприємний”), sk- pr- (“сильний, швидкий”), v- (“повільний”). І лише одне поняття виявляється спільним за результатом обох експериментів для таких фонестем: kn- “швидкий”, n- “слабкий”, m-, tr- “сильний”.

Порівнюючи результати вивчення об'ктивної і суб'єктивної звукозображальності досліджуваних фонестем, приходимо до висновку, що сполучення фонем gl- (“приємний”), fr-, sk- (“швидкий”), kr-, p-, tтsv- (“неприємний”), tr- (“сильний”), n- (“слабкий”) демонструють одне спільне значення у взаємозв'язку “фонестема - зміст”. Двозначні поняття притаманні фонестемам bl-, pl-, fl- (“слабкий, приємний”), gr-, dr-, kn- (“швидкий, неприємний”), pr-, r-, t- (“сильний, неприємний”), pr- (“сильний, швидкий”). Тризначні спільні поняття характерні фонестемам br-, l-, v- (“слабкий, повільний, неприємний”), tr- (“сильний, швидкий, неприємний”), pтfl- (“сильний, повільний, приємний”).

Розглянувши шкалу оцінки, досліджену суб'єктивно і об'єктивно, підтверджуємо встановлену закономірність суттєвої переваги фонестем з фонемою [l], що визначають “приємний” критерій, а фонестеми з фонемою [r] та початковою провідною фонемою [] проявляють тенденцію до “неприємного”. Саме цей факт спричинив появу третього розділу дисертаційної роботи, в якому досліджується співвідношення вживання даних фонестем у творах мінорного і мажорного мотивів німецькомовної літератури.

Розділ ІІІ. Співвідношення вживання відповідних початкових кореневих приголосних фонестем у різномотивних творах німецькомовної літератури

Досліджуючи лексеми з початковими приголосними кореневими фонестемами у різномотивних творах німецької і австрійської літератури, вивчаючи співвідношення їх вживання в тому чи іншому мотивному творі, встановлюється закономірність їх появи, кількісної і якісної переваги одних над іншими, що й зумовлює мінорність чи мажорність сприйняття.

Аналізом творів В.Бределя на предмет вживання в них безпрефіксальних слів з досліджуваними початковими фонестемами та встановлення певних фонестемно-лексико-семантичних характеристик, підтверджуємо кількісну і якісну перевагу в них лексем з фонестемами, що містять фонему [r], над фонестемами, що мають фонему [l], через одержання статистично переконливих результатів при обчисленні критерію 2 і коефіцієнта кореляції. Порівнявши частоту вживання парних біномів між собою (bl-br, fl-fr, gl-gr, pl-pr, pl-pr), виявляємо більшість фонестем з фонемою [r]; біном kl-kr демонструє фіксальний зв'язок, який, однак, є несуттєвим (бо 2<3,87), а біном l-r, маючи позитивний критерій 2 і коефіцієнт кореляції, підтверджує, навпаки, той факт, що слів з початковим l- більше, ніжr-. Дослідивши лексико-семантичний зв'язок слів, частота вживання яких більша 20, приходимо до висновку, що лексеми з фонестемами, що містять фонему [r], мають негативний семантичний потенціал, а фонестеми з фонемою [l] містять позитивний або нейтральний зміст. За своїм змістом, темою, засобами її розкриття, за гостротою проблематики аналізовані твори належать до творів мінорного мотиву, в яких зображується трагічне, проблемне, конфліктне. Окрім цього, негативізм мінорних творів зумовлений лексемами з фонестемами з фонемою [r] негативного характеру.

Дослідження мінорних за своїм характером творів різних авторів (Л.Фейхтвангер, Г.Манн, Л.Ренн) показало існування закономірної властивості кількісної переваги лексем з початковими фонестемами з фонемою [r], підтвердило цю ознаку і в парних (біномних) рядах відповідних фонестем, продемонструвало винятковість факту помітної переваги фонестеми l- над фонестемоюr- у біномі l-r (тобто є протилежним до переваги фонеми [r] над фонемою [l] у творах мінорного характеру) за рахунок впливу мінорно асоціативної фонеми []. Виходячи з якісної характеристики досліджуваних початкових фонестем з фонемами [r], [l], доходимо висновку, що лексеми з домінуючими сполученнями з фонемою [r] в досліджених мінорних творах мають здебільшого негативну конотацію, а фонема [l] у кореневих фонестемах зустрічається в словах з нейтральним, рідше негативним значенням.

Таким чином, встановлено не лише кількісну, але й якісну перевагу у творах мінорного мотиву конотаційно негативних лексем з початковими приголосними фонестемами, що містять фонему [r], над фонестемами з фонемою [l] різного семантичного навантаження.

Подальший аналіз не лише прозових творів німецької літератури, але й поетичних різномотивного складу (Г.Гейне - рання лірика мажорного мотиву, Х.Морґенштерн - поезія мінорного мотиву) підтверджує, що:

- у мінорному мотиві переважають початкові фонестеми з фонемою [r], а в творах мажорного характеру перевага надається кількісній більшості фонестем з фонемою [l];

- порівняння фонестем між собою в мінорі і в мажорі (при однаковому обсязі вибірки) дає значну перевагу “[r] - в мінорі”; “[l] - в мажорі”;

- досліджувані фонестеми з провідною початковою фонемою [] перевищують свою кількість у мінорних творах у порівнянні з мажорними;

- безпарні фонестеми типу dr-, tr-, m-, n-, v-, p-, t-, tтsv-, pтfl- (при порівнянні їх між собою в мінорі і в мажорі) показують статистично значну перевагу фонестем з фонемою [l] в мажорі та фонестем з фонемами [r], [] в мінорі;

- домінування “[r], [] - в мінорі, [l] - в мажорі” констатується не лише на кількісному, але й на якісному рівнях при дослідженні фонестемно-лексико-семантичного зв'язку;

- мінорний мотив формується “негативно значимою” фонемою [r], а мажорний передається “позитивно значимою” фонемою [l], що входить у досліджувані фонестеми;

- мінорне [] (фонестеми з провідною фонемою [] в творах мінорного мотиву) з негативною семантикою суттєво переважає мажорне [].

Триетапне дослідження різномотивних творів австрійської літератури, представлене прозовими творами І.Бахманн, Г. фон Гофманнсталя, А.Шнітцлера, Е.Єлінек, Р.Музіла, доводить залежність вживаної лексики з досліджуваними фонестемами з певним семантичним навантаженням від належності твору до мінорного чи мажорного мотивів. Так, в прозових творах різних жанрів з мінорним мотивом переважають безпрефіксальні слова з початковими кореневими сполученнями приголосних фонестем, які включають фонему [r] та провідну фонему [] і мають “негативний” семантичний показник, підкреслюючи у зображенні твору “щось трагічне, сумне, печальне”. Слова з початковими фонестемами з фонемою [l] у цих творах мають “нейтральне”, “позитивне” (іноді “негативне”) значення і складають меншість у кількісному співвідношенні. А в прозових творах мажорного складу, навпаки, переважають слова зі сполученням фонем, що містять фонему [l] і з семантичними компонентами, які мають “позитивне” значення для зображення “чогось веселого, радісного, комедійного”. Лексеми з фонестемами з фонемою [r] складають меншість і мають здебільшого “нейтральне” значення.

Безпарні фонестеми з фонемами [r], [] при порівнянні частоти їх вживання в творах мінорного і мажорного характеру зустрічаються частіше в мінорних творах, мають здебільшого негативний відтінок значення і цим обумовлюють мінорність твору.

Розглянувши суттєвість вживання певних біномів у різномотивних творах, відзначимо, що не завжди справджується перевага відповідної конкретної фонестеми. Однак, на загальному рівні, враховуючи весь фонестемний склад, який містить фонеми [r], [l], [], підтверджуємо закономірність: “[r], [] > в мінорі, [l] > в мажорі”. Це твердження підкреслюється кількісно і якісно (враховуючи семантику досліджуваної лексики частого вжитку) через встановлення статистично вагомих результатів критеріїв 2 та коефіцієнтів кореляції.

Так, порівнюючи на семантичному рівні “негативні” [l] і [r] у мінорі з “позитивними” [l] і [r] у мажорі через 2 і коефіцієнт кореляції, констатуємо, що негативне [r] домінує в мінорі, а позитивне [l] домінує в мажорі. Позитивний результат одержується також при порівнянні в мінорі і в мажорі негативних за змістом слів, які містять у початкових фонестемах фонему[r], і підтвердження того факту, що мінорність визначається домінантою негативного [r]. Мажорність, навпаки, зумовлюється перевагою позитивної [l]. Порівнюючи вживання в мінорі і в мажорі фонестем з компонентною фонемою [] різного семантичного забарвлення, з'ясовуємо, що в мінорі негативізм фонеми [] значно вищий.

Двоетапне дослідження поетичних творів різномотивного складу австрійської літератури, представлене лірикою І.Бахманн, Г.фон Гофманнсталя, Е.Єлінек, Г.Тракла, О.Рота, В.Рудніґґера, підтверджує також встановлену закономірність переваги в мажорній поезії лексем з фонестемами, що мають фонему [l], та в мінорній ліриці - фонестем з фонемами [r], []. Крім цього, дослідивши на семантичному рівні лексеми з даними фонестемами частого вжитку, приходимо до висновку, що фонестеми з фонемами [r], [] є переважно носіями негативізму за шкалою оцінки і зумовлюють мінорність (трагічність) того чи іншого ліричного твору, а фонестеми з фонемою [l] з домінуючою позитивною конотацією обумовлюють мажорність (комедійність) твору.

Отже, негативізм у мінорі підтверджується перевагою лексем з семантично негативним відтінком значення, що починаються з приголосних фонестем з фонемами [r], []. А позитивізм у мажорі створюється домінантою “семантично позитивної” фонеми [l]. І ці твердження мають статистично переконливий характер. Слід відзначити також, що вірогідність даної закономірності (“[l] > в мажорі, [r], [] > в мінорі”) виявляється не обов'язково для кожного бінома чи окремих фонестем зокрема і встановлена на загальному рівні з урахуванням усього фонестемного масиву.

Вивчення проблеми фоносемантики, фонетичної умотивованості та значимості звука є важливим як у практичному, так і в загальнотеоретичному плані, оскільки розглядає низку актуальних питань щодо умотивованості одиниць мови, їх функціонування в процесі мовного спілкування.

У ВИСНОВКАХ роботи формулюються основні підсумки проведених студій. Явище ФС - одне з найскладніших явищ сучасної психолінгвістики, знаходить експериментальне підтвердження і психолінгвістичне, статистичне обґрунтування. Значимість звука розглядається від дитячого лепетання до значеннєвої функції звуків музики, поезії, літератури та встановлення існування значеннєвого мовного звука (звукосимволізму). Здійснюється об'єктивне і суб'єктивне вивчення звукозображальності (або фонетичної умотивованості) початкових кореневих приголосних фонестем. Об'єктивна вмотивованість фонестемної лексики в анлауті досліджується за методикою компонентного аналізу словникових дефініцій та оцінювання їх за шкалами сили, активності, оцінки з подальшим проведенням статистичної обробки одержаних даних і встановленням статистично вагомих результатів. Розкривається залежність даних слів від частотного, морфологічного, стилістичного і семантичного потенціалів. Суб'єктивна фонетична вмотивованість початкових фонестем вивчається за методикою, яка передбачає оцінювання одного звучання за кількома змістами шляхом проведення психолінгвістичних експериментів з метою встановлення існування символічно-асоціативного зв'язку фонестема - зміст та одержання статистично-вагомих підтверджень. За результатами об'єктивного і суб'єктивного вивчення звукозображальності досліджуваних фонестем встановлюються три-, дво- і однозначні спільні поняття, притаманні відповідним фонестемам. Тому між даними суб'єктивної і об'єктивної фонетичної умотивованості існує кореляція. Однак ми говоримо про принципову неможливість їх повного співпадіння, тому що на дію суб'єктивної звукозображальності в мові мають певний вплив специфічні фонетичні, морфологічні і семантичні закони. Пропонується дослідження значимості фонестемної лексики різномотивних творів. Аналіз лексем з початковими приголосними кореневими фонестемами у мінорних за мотивом і мажорних прозових і поетичних творах німецької і австрійської літератури, вивчення їх співвідношення в тому чи іншому мотивному творі встановлює певні закономірності їх вживання, кількісної і якісної переваги одних над іншими, що й обумовлює мінорність (трагічність) чи мажорність (комедійність) сприйняття.

...