Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

УДК 001-4: 02

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА СЛОВОТВІРНО-СТРУКТУРНІ

ОСОБЛИВОСТІ СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

10.02.01 - УКРАЇНСЬКА МОВА

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ

КАНДИДАТА ФІЛОЛОГІЧНИХ НАУК

ЛЕПЕХА ТАЇСІЯ ВАСИЛІВНА

Дніпропетровськ 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Донецького національного університету.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Загнітко Анатолій Панасович, завідувач кафедри української мови Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Коломієць Микола Пилипович, завідувач кафедри української філології Дніпропетровського національного університету;

кандидат філологічних наук Симоненко Людмила Олександрівна, старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України

Провідна установа - Рівненський державний гуманітарний університет, кафедра української мови.

Захист відбудеться 1 листопада 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К08.051.05 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий,13, корпус 1, філологічний факультет, ауд.804.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету.

Автореферат розісланий “30” вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук,

доцент М.С. Ковальчук

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

термінологія судовий медицина термінолексема

Багатогранний процес державотворення стимулював розвиток української наукової термінології, яка є органічною складовою частиною лексичної системи мови. Утвердження наукового інтелекту будь-якої держави відбувається саме за допомогою національної наукової мови та термінології, які сприяють активному її входженню в глобальний інтелектуальний та інформаційний простори, дають можливість почерпнути і використати на благо народу міжнародну наукову інформацію та досягнення світової науки в різних сферах суспільного життя. Цим пояснюється велика увага до проблем термінології теоретичного і практичного спрямування, адже упорядкування термінологічних систем, їх стандартизація та уніфікація є важливими чинниками всього загальнонаціонального процесу.

До цього часу в українському мовознавстві немає цілісного і всебічного аналізу судово-медичної термінології, що пояснюється відсутністю до 1991 року економічно і політично мотивованого державного замовлення на українську термінологію взагалі та українську судово-медичну зокрема. Розгляд судово-медичної термінології зумовлений, перш за все, практичними потребами суспільства. З'ясування загальних та специфічних закономірностей організації терміносистеми судової медицини на різних етапах становлення, аналіз процесів творення термінів, дослідження їх складу з погляду походження, системної організації на рівні парадигматики, особливостей номінації сприятиме упорядкуванню всієї терміносистеми, її уніфікації, дозволить прогнозувати тенденції подальшого розвитку, водночас сприятиме підвищенню її статусу у суспільному житті, досягненню належного рівня мовного забезпечення судочинства, вияскравить зв'язки з іншими терміносистемами. Все це зумовлює актуальність дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковим проблемам кафедри української мови Донецького національного університету: “Динамічні процеси в українській граматиці” (0196V021114), “Семантико-прагматичні процеси в українській граматиці” (00 1вв / 77) й погоджена з проблематикою координаційної ради Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Метою дослідження є всебічний лінгвістичний аналіз судово-медичної термінології в загальній системі української мови. Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:

простеження особливостей формування та розвитку судово-медичної термінології протягом ХІ-ХХ ст.;

з'ясування впливу суспільно-політичних умов і різних екстралінгвістичних чинників на становлення та функціонування термінології судової медицини на різних етапах її еволюцїї;

дослідження складу термінології судової медицини з погляду її походження;

виявлення значущості різних лексико-семантичних процесів, поширених у терміносистемі судової медицини, для актуалізації семантико-парадигматичних зв'язків терміноодиниць;

визначення структурної та словотвірної специфіки українських судово-медичних термінолексем та з'ясування потенціалів словотвірних моделей з-поміж них;

окреслення конкретних рекомендацій щодо подальшого унормування судово-медичної термінології як важливого чинника судо- і справочинства.

Методи дослідження. Аналіз досліджуваного матеріалу здійснювався переважно описовим методом, частково зіставним, порівняльним, статистичним та методом компонентного аналізу. Крім того, були використані метод комплексного аналізу і метод дистрибуцій.

Матеріалом дослідження послужили понад 3000 судово-медичних термінів, зафіксованих у перекладних, тлумачних загальномовних і галузевих словниках, енциклопедіях, підручниках та навчальних посібниках з судової медицини, у науковій фаховій періодиці, матеріалах судово-медичних експертиз, нормативних документах Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України, Цивільному, Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах України. Крім того, об'єктом дослідження стала судово-медична термінологія, засвідчена в уставних грамотах, указах, судових справах XI-XX ст., у фахових монографіях, статтях, дисертаційних роботах.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на основі широкого за обсягом матеріалу здійснена спроба комплексного всебічного дослідження судово-медичної терміносистеми з притаманною їй структурою словотвірної семантики, способів словотвору та способів номінації, спрогнозовані тенденції подальшого її розвитку й запропоновані шляхи її унормування, уніфікації та стандартизації.

У теоретичному плані пропоноване дослідження сприятиме подальшому вивченню проблем термінології інших підсистем мови науки, виробленню критеріїв диференціювання понять та їх номінацій, поглибленню відомостей про загальні напрямки розвитку спеціалізованої лексики, закономірностей її формування та функціонування. У роботі на прикладах судово-медичної термінології уточнюється ряд понять: “термін”, “мотивованість терміна”, “термінологічна синонімія”, “термінологічна антонімія” тощо. З'ясовані основні питання творення термінів судової медицини, виявлена специфіка системних зв'язків у термінологічному просторі судової медицини, простежена взаємодія судово-медичної термінолексики із загальновживаною, встановлено основні закономірності поповнення термінологічного корпусу.

Практичне значення роботи полягає в тому, що викладені в ній спостереження і висновки сприятимуть упорядкуванню сучасної судово-медичної термінології, її стандартизації та уніфікації, що дозволить домогтися повного взаєморозуміння між судово-медичними експертами і правниками. Крім того, матеріали дослідження можуть бути використані у навчальному процесі вищої школи: при опрацюванні спецкурсів з термінознавства для студентів спеціального та неспеціального профілів, при вивченні курсу історії української літературної мови, спецсемінарів та при укладанні спеціальних і перекладних словників. Теоретичні положення можуть слугувати основою для аналогічних спостережень над терміносистемами інших галузей знань та подальшого дослідження судово-медичної терміносистеми.

Апробація роботи. Основні спостереження і результати дослідження викладено у доповідях і повідомленнях на наукових конференціях: на міжвузівській науково-практичній конференції “Українська мова. Теорія і практика” (Донецьк: ДонДУ, 1997); всеукраїнській науковій конференції “Українська термінологія і сучасність” (Київ, 1998); засіданні Донецького обласного товариства судово-медичних експертів та криміналістів (Донецьк: ДонДМУ, 1999); міжвузівському граматичному семінарі (Донецьк: ДонДУ, 1999); вузівській науково-практичній конференції “Наукова медична термінологія” (Донецьк: ДонДМУ, 1999); всеукраїнській міжгалузевій науково-практичній конференції “Українська наукова судово-медична термінологія” (Донецьк: ДонДМУ, 1999).

Окремі розділи і вся дисертація загалом обговорювались на спільному засіданні кафедри української мови Донецького державного університету і кафедри судової медицини та основ права Донецького державного медичного університету. Матеріали дослідження відображено в 6 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, висновків (168 с.), списку використаної літератури (157 найменувань), списку джерел фактичного матеріалу (51), списку законодавчих і нормативних актів (19), списку лексикографічних праць (56) та періодичних видань. Повний обсяг роботи - 193с.

Основний зміст роботи

У вступі визначено об'єкт дисертаційного дослідження, обrрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету та основні завдання роботи, її теоретичне та науково-практичне значення, визначено методи та джерела дослідження, наукову новизну та форми її апробації.

У першому розділі “Шляхи формування та розвитку української судово-медичної термінології” простежено поетапне становлення термінології судової медицини, починаючи з періоду зародження (ХІ ст.) і до сьогодення, розкрито особливості та наслідки впливу власне-мовних і позамовних чинників на її розвиток та практичну можливість застосування, з'ясовано шляхи поповнення термінофонду.

Загальновідомо, що формування національної наукової термінології - це складний довготривалий процес, що залежить від різних чинників і в першу чергу від того, наскільки широким є функціональне і суспільне поле конкретної національної мови, виміри її державного застосування. Крім того, важливу роль відіграють тенденції загального розвитку національної мови, рівень розвитку галузі, а також соціальні та суспільно-політичні умови. Відсутність до 1991 року належного суспільно-державного й адміністративно-правового захисту української мови і практичних можливостей для її реалізації стали причиною того, що і в кількісному, й, особливо, в якісному плані вона ще не повністю задовольняє таку розвинену галузь, якою сьогодні є судова медицина.

У зв'язку з тим, що вітчизняна термінологія судової медицини не була об'єктом дослідження, доцільною постає відповідна періодизація її розвитку. Враховуючи особливості суспільно-політичних та соціальних умов, наявність словників, підручників, які є практичним втіленням термінологічних надбань поколінь, а також роль особистостей у процесі термінотворення, всю історію формування і розвитку термінології судової медицини умовно можна поділити на п'ять періодів: перший період - VI-XIII століття; другий період - XIV - перша половина XVI ст.; третій період - друга половина XVI-XIX ст.; четвертий період - від початку ХХ ст. до кінця 80-х років цього ж століття; п'ятий, сучасний період, розпочався з 1991 року.

Запити медицини та права, які з'являлися із становленням державності, сприяли виникненню термінології, яка їх обслуговувала. У дисертаційному дослідженні проаналізовано шляхи формування термінології судової медицини на всіх етапах її розвитку, простежено розширення лексико-тематичних груп термінів за рахунок власне-української та запозиченої лексики, досліджено вплив внутрішньомовних та позамовних чинників на її розвиток і можливості практичної реалізації.

Після набуття Україною статусу незалежної держави постала нагальна потреба у виробленні власної національної термінології судової медицини, у творенні нових термінів і приведенні уже наявних у чітку систему, оскільки їх відсутність ставала перешкодою належного забезпечення судочинства і справочинства. Плідною в галузі творення українських судово-медичних термінів стала праця вчених судових медиків О.І. Герасименка, Ю.С. Завальнюка, О.І. Концевич, А.С. Лісового, А.І. Марчука та ін.

Активне розширення національного термінофонду судової медицини відбувається за рахунок введення в обіг власних новотворень, калькування російських термінів, а також запозичення іншомовних з подальшим їх коригуванням та пристосуванням до норм і законів української мови. Сучасну українську судово-медичну термінологію характеризують два суттєві чинники. З одного боку - потяг до національно-мовного відродження, що виявляється в намаганні окремих особистостей відновити вилучені з ужитку в різні періоди розвитку питомі українські терміни, замінити іншомовні терміни українськими. З другого - до інтернаціоналізації, до ширшого залучення іншомовних термінів, часто без особливої на те потреби. Наявність таких протилежно спрямованих тенденцій не сприяє стабільності всієї української судово-медичної терміносистеми, а стримує процес її унормування.

Термінологічна лексика судової медицини, як і загальновживана лексика сучасної української мови, за своїм походженням неоднорідна. В її складі можна виділити своєрідні пласти, що увійшли в мову на різних етапах розвитку. Це корінна лексика, успадкована від індоєвропейського лексичного фонду, власне-українська, а також іншомовні запозичення.

В основі кожної науки лежать поняття побутового мислення, тому не випадково в складі судово-медичної термінолексики наявний значний пласт загальновживаних власне-українських слів, більшість з яких має те саме значення, що й багато століть тому. Перейшовши в категорію термінів, вони втратили свої прагматично-конвенційні властивості й набули якісно нового, чіткіше окресленого й глибшого значення, їм стали притаманними інші семантико-парадигматичні зв'язки, відсутність образності й емоційності, послідовна семантична мотивованість тощо. За семантичною структурою з-поміж них виділяються такі тематичні групи: 1) назви органів і частин тіла людини: голова, пальці, рука; 2) назви опредмечених дій, процесів: утоплення, повішення; 3) назви ознак, властивостей: холодний, небезпечний; 4) назви фізіологічних процесів: пологи, помирання; 5) назви наслідків фізичного впливу на людський організм: садно, синяк та інші.

Запозичення слів з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення лексичного складу терміносистеми судової медицини. Нами зафіксовано 1260 іншомовних термінів (близько 42% від загальної кількості).

Серед іншомовних запозичень найбільшу кількість становлять терміни грецького та латинського походження. Судова медицина у своїй практичній діяльності послуговується великою групою термінів (484 терміни), запозичених з грецької мови, переважна більшість яких увійшла в українську мову у XV-XVIII століттях як через мови-посередники, так і безпосередньо. Терміни судової медицини, засвоєні з грецької мови, охоплюють надзвичайно широке коло понять на позначення: 1) різновидів захворювань: кахексія, синкопа, 2) психічних станів: фобії, піроманія, 3) опредмечених дій, процесів: агонія, бальзамування, 4) хімічних сполук: талій, берилій та багато інших.

У кінці XIV - на початку XV століття до термінофонду судової медицини починають активно входити терміни-латинізми. Саме латинська мова, яка до середини ХІХ ст. панувала в Європі у мові науки, відіграла вирішальну роль у формуванні судово-медичної термінології, постачивши їй групи термінів на позначення: 1) різних документів: акт, інструкція, 2) осіб за професіями: адвокат, прозектор, 3) військових, балістичних понять: капсуль, траєкторія, патрон і под. Всього у досліджуваній термінології нараховується 632 терміни-латинізми.

Французькі лексичні запозичення (51 термін), які почали проникати в термінологію судової медицини лише з другої половини XVIII ст. через посередництво польської, а пізніше російської мов, об'єднують лексико-тематичні групи термінів на позначення 1) типів зброї: пістолет, кастет, 2) предметів та їх форм: муляж, модель, 3) приміщень: морг тощо.

До термінології судової медицини потрапили також 45 запозичень з німецької мови, 21 - з арабської, 11 - з англійської, 3 - з італійської, 2 - з іспанської і по одному терміну з турецької, японської, перської, карибської, алгокінської та інших мов. Іншомовні слова відповідають вимогам корот-кос-ті та чіткості, мають досить високу точність термінованого поняття, тому легко вписались у термінологічну систему судової медицини, де повноправно функціонують і як самостійні лексеми (асфіксія, акт, травма), і як терміни-словосполучення (асфіксія странгуляційна, акт експертизи, травматичний токсикоз).

Окрему групу в досліджуваній термінології складають терміни-інтернаціоналізми. Переходячи із мови в мову, інтернаціональні терміни закріплювалися в ній, зберігаючи і своє значення, і звучання. Більшість із них потрапили в українську мову у XVIII-XX століттях, стабілізувалися в термінологіях різних наук (медицина, біологія, хімія, технічні галузі тощо), а вже звідти були запозичені судовою медициною. Оскільки судова медицина за своїм структурним виявом є багатопрофільною галуззю й охоплює різні напрями медичних і судових знань, то й інтернаціональні терміни вживаються на позначення різних понять, зокрема для називання психічних станів людини (депресія), предметів (детектор), видів енергії (електрика), речовин (газ) тощо.

Результатом міжнародної та міжгалузевої інтеграції в науці стало те, що до термінології судової медицини потрапили міжнародні інтернаціональні елементи, значення і звучання яких у різних мовах однакове. Переважну більшість міжнародних елементів досліджувана термінологія запозичила з латинської та грецької мов.

У другому розділі “Семантико-парадигматичні зв'язки у термінології судової медицини” визначено тематичні групи термінів у складі термінології судової медицини, виявлено мікротермінополя, термінологічні гнізда, простежено діапазон семантико-парадигматичних зв'язків, встановлено основні напрями вияву опозицій тотожності, привативності, гіперо-гіпонімічні відношення з-поміж цих термінолексем.

Судова медицина - це комплексна наука. В її арсеналі паралельно з власне судово-медичною термінологією широко репрезентована термінологія суміжних галузей знань: суду, права, криміналістики, анатомії, сексопатології, токсикології, психіатрії, психології, медичної хімії, медичної біології, фізики, балістики, травматології, фізіології, гістології та інших медичних і немедичних наук. За кількісним складом термінологія цих наук різна. Якщо загалом термінологія судової медицини обіймає понад 3000 термінів, то термінологія судово-медичної експертизи та судово-медичної експертології нараховує 279 термінів, медичної хімії - 234, медичної біології - 204, фізіології - 30, суду, права та криміналістики - 303, техніки, балістики - 78, анатомії - 108, медицини - 1125, судової психіатрії - 86, психології - 21, гістології - 63, фізики - 105, токсикології - 111, інших наук - 240.

Термінологія кожної з цих наук у термінологічній системі судової медицини утворює своє мікротермінополе, яке існує у тісному взаємозв'язку з іншими термінополями цієї системи. У свою чергу терміни вступають між собою у численні відношення та зв'язки, сукупність яких утворює розгалужену структуру досліджуваної термінології з різними спектрами взаємодії, взаємоперетинів. Водночас між цими мікротерміносистемами існують різні спектри взаємопереходів, радіальної/іррадіальної взаємодії, що посилює значущість адекватного розуміння і сприйняття закономірності конвенційності (у різних типах мовленнєвих актів) термінолексем. Треба зазначити, що досить важко провести абсолютно чіткі, суворі межі між виділеними групами терміноодиниць, оскільки існує безперервне взаємопроникнення слів із одного шару в інший унаслідок інтеграційних та диференційних процесів у науці.

У досліджуваній термінології можна виділити різні за обсягом і структурою групи слів, об'єднані семантично і функціонально на основі зв'язку предметів і явищ дійсності, які вони позначають. Серед великої кількості тематично однорідних груп слів слід назвати групи термінів на позначення: 1) опредмечених дій і процесів: спалення трупа, скелетування трупа, розтин трупа; 2) видів причин смерті: задушення петлею, харакірі; 3) знарядь убивства та самогубства: кортик, стилет, обріз; 4) різновидів отрут: стрихнін, кураре; 5) видів травм: вибухова травма, залізнична травма; 6) різновидів наркотичних засобів та видів наркоманії: гашиш, героїн, кокаїнізм, барбітураризм; 7) видів статевих збочень: садизм, мазохізм; 8) суспільних, судових та правових понять: право, замах, експерт; 9) видів ран: рубана рана, рвана рана; 10) психічних станів людини: реактивний психоз, транс, істерія; 11) видів експертиз: судово-балістична експертиза, хіміко-токсикологічна експертиза; 12) тих чи інших наук: танатологія, травматологія, сексопатологія; 13) типів захворювань: шизофазія, тромбоз, серцево-судинна недостатність та багато інших. Тематичне членування судової термінології дає можливість встановити місце кожного терміна в її цілісній структурі, виявити сукупність семантико-парадигматичних зв'язків і відношень між термінами тієї чи іншої лексико-тематичної групи та між групами, а також простежити логічну та лінгвістичну системність судово-медичної термінології загалом.

Аналіз лексико-тематичних груп судово-медичної терміносистеми засвідчив, що в її складі наявні термінологічні одиниці із спільними фонетичними, морфемними та семантичними компонентами. Вони входять до різних тематичних груп, але пов'язані мотиваційними відношеннями і перебувають на різних відстанях від лексеми-мотиватора. Такі угрупування називаються термінологічними гніздами. В основі їх побудови лежить принцип чіткої ієрархії, послідовного підпорядкування одних одиниць іншим. Початкове слово ніби “обростає” похідними термінами і таким чином утворює гніздо термінів - складну єдність синтаксичних синтагм і парадигм, засновану на гіперо-гіпонімічних відношеннях. Так, аналіз тематичної групи термінів, об'єднаних у термінологічне гніздо “Вид смерті”, показує, що терміни цієї групи вступають у родо-видові відношення з терміном смерть і утворюють три великі термінологічні гнізда: 1) смерть внаслідок убивства; 2) смерть внаслідок самогубства; 3) смерть внаслідок нещасного випадку. За підрахунками, термінологічне гніздо “Вид смерті” охоплює 57 термінів, які перебувають у відношеннях чіткої ієрархії та взаємозалежності, що свідчить про багатоманітність зв'язків судово-медичних понять, останні сприяють цілісності й організованості всієї терміносистеми судової медицини.

Єдність семантичної організації термінолексики у межах семантичного поля судової медицини ґрунтується на полісемічних, синонімічних, гіпонімічних та антонімічних кореляціях. Наявність розгалуженої синонімії у термінології судової медицини викликана певними факторами. Вона є результатом безперервного розвитку науки судової медицини та її практичного втілення - судово-медичної експертизи. Окремі синонімічні ряди виникали внаслідок паралельного вживання запозичених й автохтонних термінів: суїцид - самогубство; паралельного існування застарілих і нових термінів, що з'явилися в процесі розвитку науки судової медицини: мужолозтво - педерастія, а також внаслідок бажання дати найточніше найменування тому чи іншому поняттю. Наприклад, термін жировіск зустрічається у спеціальній науковій літературі кінця ХІХ ст. З розвитком науки судової медицини з'являється ряд найменувань як власне-українських (омилення, трупний віск), так і запозичених (сапоніфікація), що призвело до розширення синонімічного ряду. Наявність багатьох ознак у певного поняття теж породжує синонімію. Прикладом може послужити синонімічний ряд термінів: метиловий спирт - метанол, метиловий алкоголь, карбінол, СН_зОН, оксиметан, деревний спирт. Виникнення кожного з цих найменувань по-своєму мотивоване життєвими потребами.

У термінології судової медицини в одному синонімічному ряду можуть співіснувати власне-українські терміни: безпорадність - безпорадний стан; оглушення - приголомшення; синонімічні запозичення: ферменти - ензими; дисморфофобія - дисморфоманія; а також можуть паралельно вживатися власне-українські та іншомовні терміноодиниці: синюха - ціаноз, гнояк - абсцес тощо. Наявність паралельних форм власних і запозичених термінів свідчить про взаємодію міжнаціонально-загального і національно-специфічного.

Якщо розглядати синонімію судової медицини на рівні варіантності, то можна виділити терміни-варіанти, які різняться афіксами, хоч позначають одне або тотожні поняття: огляд - оглядання, розклад трупа - розкладання трупа тощо. Синонімія термінів судової медицини можлива і на рівні однієї словотвірної моделі: задушення - задушування, утоплення - утоплювання, підвішення - підвішування. Ці варіанти синонімів уживаються на розрізнення тривалості процесу.

Синонімами у термінології судової медицини виступають термінологічні одиниці різних структурних рівнів, тобто терміни-однослови, терміни-словосполучення, а іноді й терміни, що мають різне знакове вираження, пор.: до терміна-однослова стаз синонімом виступає термін-словосполучення дифузія шлунка; до терміна дихлоретан - хлористий етилен і хімічний символ С₂Н₄Cl₂.

У практичній діяльності фахівці надають перевагу термінам-однословам, що зумовлено: 1) законами мовної економії, 2) зручністю при оформленні актів судово-медичних експертиз та висновків судмедекспертів, 3) окресленістю ілокутивної сили в структурі мовленнєвого акту. Так, із синонімічного ряду дегідратація, зневоднення організму, негативний водний баланс судово-медичні експерти саме за цими ознаками найчастіше вживають найкоротший термін - дегідратація (у 80 випадках зі 100).

У судово-медичній термінологічній системі, як і в інших термінологічних системах, антоніми утворили своє мікрополе, де й реалізують відношення протилежності. Антонімічні пари у термінології судової медицини здебільшого репрезентовані віддієслівними іменниками: замерзання - розмерзання, прикметниками: тупі предмети -- гострі предмети та іменниками: життя - смерть.

У терміносистемі судової медицини можна виділити дві групи антонімічних пар: лексичні та словотвірні. Лексичні антоніми, на відміну від загальновживаної лексики, тут нечисельні і вказують на якісні, кількісні, часові, просторові значення, протилежно спрямовані дії тощо: постріл з близької відстані - постріл з далекої відстані, легке поранення - тяжке поранення. В антонімічні відношення вступають терміни судової медицини, протилежність понять яких передається: а) чергуванням наявності та відсутності префіксів (удар - протиудар); б) полярними префіксами (сліди нашарування - сліди відшарування); в) додаванням до слова із стверджувальною семантикою заперечної частки-префікса не- (обережність - необережність, працездатність - непрацездатність). У семантичному плані з-поміж термінів судової медицини виділяються контрарні, комплементарні та векторні антоніми. Контрарну протилежність виражають крайні симетричні члени впорядкованої множинності (контрарні видові поняття), між якими існує середній, проміжний компонент: перегрівання тіла - нагрівання тіла // охолодження тіла - переохолодження тіла; спалення трупа - перегрівання - нагрівання - тепло // холод - охолодження - переохолодження - замерзання трупа.

На відміну від контрарності, комплементарна протилежність характеризується відсутністю середнього, проміжного компонента між протиставленими членами: живонароджений - мертвонароджений, життя - смерть.

Векторні антоніми - це антоніми із значенням протилежності різноспрямованих дій, рухів, ознак: вхідний (отвір кулі) - вихідний (отвір кулі). Вони мають усі семантичні характеристики комплементарних антонімів, тому їх з повним правом можна вважати різновидом останніх. Іншомовні префікси а-, анти-, де-, ди- теж служать засобом вираження в інтернаціональних термінах-антонімах наявності/відсутності ознак або ж яскравої протилежності понять: типова зброя - атипова зброя, тіла - антитіла, гени - антигени, персоналізація - деперсоналізація. Антонімічні відношення допомагають систематизувати поняття і точніше визначити їх місце у терміносистемі.

Родо-видові зв'язки, притаманні судово-медичній терміносистемі, відображають взаємозумовленість та ієрархічність понять судової медицини. Здебільшого вони репрезентовані у формально-семантичних відношеннях між термінами, а члени гіперо-гіпонімічних груп можуть перебувати в синонімічних та антонімічних відношеннях. Усі ці зв'язки виступають важливим чинником організованості й системності української судово-медичної термінології.

У ІІІ розділі “Структурно-типологічна і словотвірно-мотиваційна специфіка української судово-медичної термінології” простежено сруктуру досліджуваної терміносистеми, розглянуто поняття “мотивовані” та “мотивувальні” терміни, виявлено словотвірні та кореневі гнізда, визначено частиномовні особливості термінології судової медицини, проаналізовано способи словотворення та арсенал словотвірних засобів.

За будовою терміни судової медицини поділяються на терміни з однією основою (1128 термінів), терміни-словосполучення (1458 термінів) і терміни-складні слова (композити) (414 термінів).

Велику групу в досліджуваній термінології становлять терміни-однослови - непохідні іменники. Переважно це загальновживані слова, які у спеціальному контексті набули значення термінів: петля, жертва, кулак тощо. Здебільшого вони належать до корінної лексики: дріб, садно, кров, іноді запозичені: казус, кіфоз і под. Від них легко утворюються похідні слова, тобто вони є продуктивною твірною базою для інших одиниць: смерть - смертельне (поранення), рана - рановий(канал), труп - трупний (натік) та ін.

Переважна більшість термінів судової медицини - це терміни-словосполучення. Продуктивність їх у названій термінології надзвичайно велика, що пояснюється високою здатністю різноманітного комбінування і можливістю збільшувати склад компонентів у міру нагромадження ознак, за допомогою яких здійснюється послідовна диференціація певних явищ (достатньою постає і їх конвенційність, оскільки вони адекватно витлумачуються представниками різних галузей знань).

За кількістю компонентів у досліджуваній термінології можна виділити дво-, три-, чотири- і п'ятичленні терміни-словосполучення. Двочленні терміни-словосполучення за значенням компонентів диференціюються на три групи: 1) складені терміни, обидва компоненти яких мають термінологічний характер: кримінальний аборт, експертний експеримент; 2) складені терміни, одному з компонентів яких властивий термінологічний характер, а іншим є загальновживане слово: істеричний клубок; кататонічне збудження; 3) складені терміни, компонентами яких виступають загальновживані слова, що перейшли до розряду термінів: кісткові рештки, батьківство спірне. Двочленні конструкції судово-медичних термінів утворюються поєднанням, як правило, 1) прикметника й іменника (693 терміни): трупні явища, посмертні пологи та 2) іменника й іменника (416 термінів): розклад трупа, плями крові. Названі конструкції у досліджуваній термінології досить високопродуктивні.

У тричленних конструкціях термінів здебільшого поєднуються: 1) іменник + іменник + іменник (58 термінів): давність настання смерті, ушкодження ременями безпеки; 2) прикметник + прикметник + іменник (109 термінів): гнильна венозна сітка, сліпий рановий канал; 3) іменник + прикметник + іменник (95 термінів): ушкодження гострими предметами, тяжкість тілесних ушкоджень.

У термінології судової медицини нами зафіксовано 78 чотирикомпонентних і 9 п'ятикомпонентних конструкцій термінів: ушкодження тупими твердими предметами, дифузне аксональне ушкодження головного мозку. На наш погляд, терміни з великою кількістю складових не можна вважати вдалими, оскільки вони нечітко називають поняття, надзвичайно громіздкі, що суперечить вимогам короткості, чіткості, закономірностям вияву закону мовної економії.

Третю велику групу термінів у складі термінолексики судової медицини становлять терміни-складні слова (композити), які завдяки короткості й здатності в одному слові об'єднати кілька понять, мають суттєві переваги над термінами-словосполученнями. Структурний аналіз термінів-композитів дозволив виділити номінації трьох типів: 1) терміни, утворені поєднанням власне-корінних основ (39 термінів): жировіск, самогубство, крововтрата; 2) гібридні терміни, утворені поєднанням іншомовних і корінних основ (18 термінів): електромітка, фотосуміщення; 3) терміни, утворені складанням тільки запозичених терміноелементів (358 термінів): баротравма, сенсопатії.

За граматичним статусом досліджувана термінологія репрезентована іменниками, прикметниками і частково дієприкметниками. У термінологічному словнику судової медицини відсутня дієслівна термінологія, терміни-дієслова легко замінюються віддієслівними іменниками: задушити -- задушення, укусити - укус тощо, у чому чітко виявляється мовна тенденція опредмечувати певні явища, надаючи їм відповідних категорійних ознак.

Досліджуючи способи творення термінів судової медицини, ми орієнтувались на кількість твірних основ у похідних словах, внаслідок чого виділили два способи: 1) творення термінів від однієї твірної основи: суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний; лексико-семантичний і 2) творення термінів від кількох твірних основ: словоскладання, основоскладання, зрощення та особливий різновид номінацій - термінологізація словосполучень, в яких основним носієм термінної семантики постає залежний компонент. Найпродуктивнішими у досліджуваній термінології є суфіксальний спосіб творення: тління, утоплення; номінація за допомогою включення до складу терміна кваліфікаційного атрибута як диференціатора поняття: кататонічне збудження, відбиток протектора; основоскладання: крововилив, живонародженість; малопродуктивні - префіксальний: підзавдання, декомпенсація; префіксально-суфіксальний: безпам'ятство, беззаконня; лексико-семантичний: вуздечка, куля; морфолого-синтаксичний: підозрюваний, повішений; лексико-синтаксичний (зрощення): тяжкотравмований, легкопоранений.

У розділі розглядаються словотвірні та кореневі гнізда, через структуру яких простежується діалектичний взаємозв'язок твірних основ, афіксів та морфологічних засобів на різних ступенях термінотворення, а також виявляється ступінь продуктивності чи непродуктивності кореневих морфем термінів судової медицини.

У IV розділі “Проблеми унормування судово-медичної термінології” розглянуто проблеми, пов'язані з удосконаленням сучасної судово-медичної термінології, визначено конкретні практичні рекомендації щодо її унормування.

Процес стандартизації, уніфікації і кодифікації, тенденції унормування галузевої термінології вимагають всебічного вивчення джерел і способів її формування, особливостей функціонування в науково-теоретичній та науково-практичній сферах. Аналіз наукової судово-медичної літератури засвідчив, що певна частина понять судової медицини у різних виданнях номінується по-різному, трапляються невдалі кальки з російської мови, ряд термінів через багатокомпонентність нечітко називають поняття, окремі з них характеризуються великою компонентністю синонімічних рядів, наявні непоодинокі випадки різного трактування тих самих судово-медичних понять представниками судово-слідчих органів і судово-медичними експертами, що призводить до помилок у судочинстві тощо.

Унормування термінології судової медицини - складний процес, який найяскравіше простежується на двох рівнях: лексичному і словотвірному. Просте, на перший погляд, завдання звичайного перекладу окремих російських термінів українською мовою і навпаки має надзвичайно багато труднощів, що пов'язано з різними мовними чинниками: не враховуються специфічні особливості української мови, оскільки дуже часто однакові чи близькі за вимовою і написанням терміни мають різну поняттєвість у мовах. Так, наприклад, у ряді наукових видань не завжди коректно перекладені російські активні дієприкметники теперішнього часу, використовувані у судово-медичній термінології. Коли мова йде про спірне батьківство, російський термін предполагаемый отец перекладають як передбачуваний батько. Незважаючи на те, що одне із значень слова предполагать і є передбачати, тобто мати своєю умовою, передумовою вгадувати наперед, але можна передбачати погоду, події, а не батька. Тому доцільнішим постає використання терміна можливий або гаданий батько.

Не зовсім правильними інколи є утворення віддієслівних похідних чоловічого роду за допомогою нульового суфікса, оскільки вони виявляються мало конкурентно спроможними з девербативами середнього роду в силу того, що окремі похідні уже стилістично закріплені, а в ряді випадків вони порушують евфонію української мови. Подібне простежується, наприклад, при невдалому вживанні терміна забиття (забите місце, забита рана), що іноді подається як забій (рос. убой): забій серця, забій головного мозку. В українській мові слово забій можливе лише в словосполученнях гнати на забій, годувати на забій або забій у шахті (шахтна виробка), тому в цьому разі воно недоречне, а правильним постає термін забиття.

Чіткішим повинно бути використання синонімічних термінів, при якому обов'язково слід враховувати рівень їх загальнолітературності і ступінь поширення. Так, у науковій судово-медичній літературі термін обріз (вид холодної зброї з укороченим стволом) іноді замінюють терміном втинок або подають обидва терміни як синоніми. Термін обріз утворений від слова обрізати, яке широко використовується в літературній мові і постає загальновживаним без стилістичної маркованості.

У чомусь подібне явище спостерігається і при використанні прикметникових лексем. У деяких наукових виданнях термін гладенький подається як гладкий: гладкий шліф на кістці. В українській мові гладкий означає товстий, повний, огрядний, що абсолютно не відповідає тому значенню, яке вкладене в термін, тому доречною буде форма гладенький.

Не менш важливим постає термінологічне розмежування різних понять, які інколи внаслідок неправильного витлумачення перекладають одним словом, що призводить до неправильного сприйняття фактів об'єктивної дійсності. Два російські терміни освидетельствование й осмотр інколи перекладають одним терміном - огляд. Але термін огляд не охоплює всіх нюансів, пов'язаних з медициною та правом. Термін опосвідчення має набагато місткіше значення і включає в себе і виконання додаткових аналізів, і вивчення відповідної медичної документації, й огляд: "обстеження потерпілих, підозрюваних, обвинувачених або свідків для визначення різних фізіологічних станів та патологічних змін з метою одержання судово-медичних експертних доказів; він є одним з видів судово-медичної експертизи, передбачених "Кримінально-процесуальним кодексом України".¹ Тому доцільнішим відповідником російського терміна освидетельствование є термін опосвідчення, а терміна осмотр - огляд.

У термінології загальноприйнятою є вимога, щоб термін був емоційно нейтральним, тому треба бути обережним з привнесеннями у терміносистему загальновживаних слів з відповідним емоційним забарвленням. Останнє знижує стилістику наукового тексту і призводить до неадекватного сприйняття офіційно-ділових паперів. Так, термін судової медицини раптова смерть має синонім нагла смерть, який несе в собі емоційний заряд і більше підходить до народної назви цього виду смерті, ніж до наукової. Тому доцільнішим є вживання наукового терміна раптова смерть, який точно відтворює дефініцію: смерть, яка настає несподівано протягом кількох секунд або хвилин після перших ознак нездужання. Інколи терміни можуть бути рівно конкурентними, пор.: кісткові рештки і кісткові залишки. Їх паралельний вжиток мотивований загальнозрозумілістю.

Однією з важливих ознак терміна є його стислість. У термінології судової медицини ця важлива вимога до терміна іноді порушується. Значення окремих термінів виражене нечітко, має розпливчастий характер за рахунок їх багатослівності: завдання конкретного експертного дослідження, синдром дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові тощо.

Типовими у фаховій літературі є: 1) орфографічні помилки: а) на правила вживання м'якого знака та апострофа: меньш інтенсивні, мишьяк, на гомільці замість менш інтенсивні, миш'як, на гомілці; б) на чергування голосних та приголосних: на кісткі, на правому біці замість на кістці, на правому боці; в) на правопис іншомовних слів: пигментні плями, гематоксилин, депрессія, іньєкція замість пігментні плями, гематоксилін, депресія, ін'єкція та інші; 2) граматичні відхилення, що найчастіше стосуються правопису відмінкових закінчень іменників першої відміни в орудному відмінку: причиной смерті, патологієй замість причиною смерті, патологією, правопису закінчень -а(-я), -у(-ю) у родовому відмінку однини іменників чоловічого роду без закінчень: трупу замість трупа, розтина замість розтину та ін.; 3) евфонічні порушення: ... дифундуючі у агар..., кримінальний аборт в судовій практиці..., в потерпілого... замість...дифундувальні в агар..., кримінальний аборт у судовій практиці..., у потерпілого... тощо.

Непоодинокими є випадки запозичення російськомовних словотворчих засобів при творенні українських термінів судової медицини (пор.: оперізуваючий канал замість оперізувальний канал, диференцируюча ознака замість диференційна ознака та ін.), що значно впливає на стандартизований вияв окремих термінолексем.

Недостатнє володіння нормами української мови з боку судово-медичних експертів та представників слідчих органів іноді призводить до розбіжностей у трактуванні значення окремих судово-медичних термінів і помилок у судочинстві. Прикладом може послужити факт, який мав місце у судовій практиці. Російський термін исход перекладається українською мовою і як початок, і як кінець. Судово-медичний експерт, написавши фразу: "В исходе болезни наблюдались следующие симптомы...", мав на увазі кінець хвороби, стан перед смертю, а представники слідчих органів, які вели справу українською мовою, переклали його як початок захворювання, що повністю змінило суть судової справи і призвело до помилки в судочинстві.

Досить суттєвою для фахівців є проблема правильного оформлення судово-медичної документації, зокрема "Актів судово-медичних експертиз" та "Висновків судово-медичних експертів", де знову ж таки спостерігається невпорядкованість, пор.: "Висновки судово-медичного експерта" передбачають пункт "Висновки експерта", тобто висновки передбачають висновки і т.п.

Враховуючи те, що українська судово-медична термінологія є важливим чинником взаєморозуміння між судово-медичними експертами та правниками, суттєвим фактором суспільного життя, проблеми її унормування та стандартизації повинні бути в центрі уваги. На це спрямована підготовка нових "Кримінального кодексу України" та "Кримінально-процесуального кодексу України", що вимагає опрацювання відповідних нормативних актів, у тому числі й з використанням судово-медичної термінології.

У дисертаційній роботі проаналізовано ряд інших проблем нормалізації судово-медичної термінології і запропоновано конкретні пропозиції щодо її подальшого унормування.

Висновки

Внаслідок комплексного дослідження судово-медичної термінології з погляду її походження і джерел формування, складу і структури, особливостей функціонування й унормування, слід відзначити:

1. Судова медицина - це комплексна наука, в арсеналі якої поряд з власне-українською судово-медичною термінологією широко репрезентована запозичена термінологія суміжних медичних та немедичних галузей знань.

2. Досліджувана термінологія різноманітна за лексико-семантичним характером, особливостями семантико-парадигматичних зв'язків. Лексико-семантичні групи термінів являють собою мікротерміносистеми, члени яких вступають у певні зв'язки між собою, що простежується у гіперо-гіпонімічних (родо-видових) відношеннях, в опозиціях тотожності і контрарної протилежності. Синонімія в термінології розцінюється як негативне явище, тому широке використання слів з більшою мотивованістю сприятиме зменшенню кількості синонімів. Антоніми у досліджуваній термінології утворили своє мікрополе, де й реалізують відношення протилежності.

Основу термінології судової медицини становить корінна лексика. З-поміж іншомовних запозичень найбільший відсоток становлять терміни грецького та латинського походження.

За словотвірною структурою судово-медичні терміни поділяються на три типи: терміни-прості слова, терміни-складні слова (композити) та терміни-словосполучення. За частиномовними ознаками досліджувана термінологія репрезентована здебільшого іменниками та прикметниками. Незважаючи на те, що в професійній мові фахівців цієї галузі вживання дієслів є високим, для термінології судової медицини вони не характерні. Термінологія судової медицини використовує традиційні для української мови моделі та способи словотворення, найпродуктивніший із яких - суфіксальний.

5. Термінологія судової медицини перебуває у процесі викінченого формування, підтвердженням чого є основний корпус її терміноодиниць, який охоплює термінолексеми на позначення найважливіших понять галузі судової медицини. Водночас чітко виявляється тенденція неунормованості певного числа терміноодиниць, що призводить до перекручення тлумачень і неадекватного розуміння реалій фахівцями різних галузей знань. Все це засвідчує необхідність свідомого впливу на процеси творення термінів судової медицини й окреслення їх відповідного термінологічного поля.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях

Динаміка трансформування лексичного складу української термінології судово-медичної експертизи // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 4. Донецьк: ДонДУ, 1998. С. 203-207.

Антонімія термінолексики судової медицини // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 5. Донецьк: ДонДУ, 2000. С. 45-47.

Явище синонімії в термінології судової медицини // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць. Випуск 10. Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. С. 103-107.

Проблеми унормування судово-медичної термінології // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 6. Донецьк: ДонДУ, 2000. С. 205-211.

Лексико-семантичні особливості термінів судово-медичної експертизи // Українська термінологія і сучасність: Збірник наукових праць. Київ: Інститут української мови НАН України, 1998. С. 141-145.

Ще один крок у розвитку лексикографії // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. Випуск 4. Донецьк: ДонДУ, 1998. С. 255-256.

Анотація

Лепеха Т.В. Лексико-семантичні та словотвірно-структурні особливості судово-медичної термінології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2000. - 193 с.

Дисертація присвячена дослідженню української судово-медичної термінології. Простежено шляхи її формування і розвитку, запропоновано її періодизацію з урахуванням впливу мовних і позамовних чинників, проаналізовано склад термінологічної лексики судової медицини з погляду походження і виділено своєрідні пласти, які увійшли в неї на різних етапах формування, визначено шляхи поповнення термінофонду. У роботі проаналізовано лексико-семантичні, структурні та словотвірні особливості термінології судової медицини, тематичні і словотвірні гнізда, розглянуто проблеми її практичного застосування, запропоновано конкретні рекомендації подальшого унормування.

Ключові слова: терміносистема судової медицини, термінологічна номінація, семантичні процеси, способи словотворення, унормування.

Аннотация

Лепеха Т.В. Лексико-семантические и структурно-словообразовательные особенности судебно-медицинской терминологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2000. - 193 с.

Диссертация посвящена исследованию современной украинской судебно-медицинской терминологии. Проанализированы пути её формирования и развития, состав, структурно-словообразовательные и лексико-семантические особенности, определены пути пополнения терминофонда. В работе предпринята попытка её периодизации с учетом влияния языковых и внеязыковых факторов, проанализирован состав терминологической лексики судебной медицины с точки зрения происхождения и выделены своеобразные пласты, вошедшие в неё на различных этапах формирования. Это коренная лексика, унаследованная от индоевропейского лексического фонда, собственно-украинская, а также заимствованная. Подавляющее большинство заимствованных терминов греческого и латинского происхождения.

Терминологии судебной медицины присуща синонимия, вызванная различными факторами: параллельным употреблением заимствованных и автохтонных терминов, наличием устаревших и новых терминов, а также желанием дать понятию более точное наименование. В анализированной терминологии антонимы образовали свое микрополе, где реализуют отношения противоположности на лексическом и словообразовательном уровнях. В работе рассмотрены гиперо-гипонимические связи, являющиеся важным фактором организованности всей терминологической системы судебной медицины.

...