Українська фразеографія XIX - поч. XX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОГРАФІЯ ХІХ - поч. ХХ ст.

Спеціальність: українська мова

Самойлович Любов Василівна

Дніпропетровськ, 2000 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Фразеологія привертає увагу мовознавців уже давно. Теоретичні та практичні аспекти української фразеології були предметом монографічного опису в працях Л.Г. Авксентьєва, М.Ф. Алефіренка, М.Т. Демського, М.П. Коломійця, Л.Г. Скрипник, В.Д. Ужченка та ін. учених. Історію фразеології вивчали І.К. Білодід, Л.В. Венєвцева, Л.І. Коломієць, Н.А. Москаленко, М.Ю. Протасова, О.С. Юрченко та ін. За підрахунками В.М. Мокієнка, з 15 тисяч наукових робіт із фразеології лише деякі присвячені історії та етимології стійких сполучень слів. З 70-х років ХХ ст. підвищився інтерес до проблеми словникового опрацювання фразеологічного складу української та інших мов (див.: В.М. Білоноженко, А.М. Бушуй, В.П. Жуков, В.М. Мокієнко, О.І. Молотков, Ю.Ф. Прадід та ін.).

Кілька століть перебуває в стані постійного розвитку українська фразеографія. Протягом цього періоду поступово формується фразеологічний фонд української мови, активно ведеться збір і систематизація її фразеологічного матеріалу. З появою перших словників, у яких фіксується фразеологічний матеріал, починається процес становлення науки про теоретичні та практичні принципи укладання фразеологічних словників. Словниковий опис фразеологічних одиниць (ФО) має давню традицію і відомий ще з ХVІІ ст., хоча терміни фразеографія, фразеологічний словник з'явилися лише в 60-х рр. ХХ ст. Тому всебічне вивчення такої молодої галузі мовознавства, як фразеографія, є актуальним.

Сучасна фразеографія не може прогресувати без використання накопиченого досвіду словникового опрацювання фразеологічного матеріалу української мови. Саме у фольклорних збірках XIX - поч. XX ст. формувалися різні системи комплектування фразеологічних ресурсів, способи тлумачення ФО, вироблялися принципи побудови словникової статті, виникали нові словникові жанри. У той час українська фразеографія проходить важливий етап становлення, коли відбувається формування та удосконалення прийомів словникового опису ФО. Результатом плідної роботи фольклористів є видання збірок і фундаментальних праць із фразеографії. Відтоді ФО стали об'єктом фразеографічного опрацювання в спеціально створених збірках, у яких удосконалювалися і здобули подальший розвиток принципи фразеографічного опису матеріалу.

Для успішного розвитку фразеографії як науки необхідна пильна увага як до її історії, так і до сучасності, бо без діахронного дослідження неможливий вичерпний синхронний аналіз. Діахронне вивчення передбачає простеження вживання ФО у мовленні, їх фіксацію в словниках різних періодів, дослідження особливостей подання ФО у словникових статтях, з'ясування їх походження і тлумачення. Основи діахронного дослідження ФО заклали І.І. Срезневський, М.Ф. Сумцов, О.О. Потебня, В.В. Виноградов, Б.А. Ларін, і цей аспект у фразеології є більш опрацьований, ніж у фразеографії. У науковій літературі неодноразово наголошувалося, що історія розвитку української фразеографії ще недостатньо вивчена (див.: Л.Г.Авксентьєв, Ф.П. Медведєв, Ю.Ф. Прадід, Л.Г. Скрипник та ін.). Зазначимо, що для її дослідження є багатий і цінний фактичний матеріал, зафіксований у фольклорних та етнографічних збірках, лексикографічних працях, газетах і часописах. Особливо важливим є дослідження фразеологічного матеріалу збірок і фольклорних праць ХVІІI - поч. ХХ ст., тому що вони відіграли велику роль у становленні та розвитку української фразеографії і стали підґрунтям для створення сучасних словників.

Таким чином, нез'ясованість багатьох теоретичних та практичних проблем історії української фразеографії (способи розташування фразеологічного матеріалу в словниках, принципи побудови словникової статті, інтерпретація фразеологічного значення, порівняльно-зіставна характеристика ФО тощо), мізерна частка досліджень різних її аспектів визначають актуальність дисертаційної роботи.

Зв'язок теми з комплексним планом науково-дослідної роботи кафедри. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з комплексним планом науково-дослідної роботи кафедри української мови Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського і є складовою частиною напряму 0 198 005 732 “Проблема функціонування мови” та теми “Семантичний аспект функціонування одиниць різних рівнів мовної системи”, які розробляються кафедрою. Тема дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (Протокол №4 від 2 листопада 1999 року).

Мета дисертаційного дослідження. Основною метою дослідження є вивчення теоретичних та практичних засад опрацювання фразеологічного складу української мови, встановлення особливостей подання фразеологічного матеріалу у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст., а також аналіз впливу виявлених підходів до опрацювання ФО на подальший розвиток фразеографічної практики.

Цим визначаються завдання роботи:

а) опрацювати теоретичні та практичні засади систематизації фразеологічного матеріалу;

б) зробити загальний огляд розвитку української фразеографії ХVІІ - поч. ХХ ст.;

в) охарактеризувати наукові засади та особливості композиції збірок О.П. Павловського, М.В. Закревського, М. Номиса та І.Я. Франка;

г) вивчити передмови цих збірок як джерело висвітлення теоретичних проблем фразеології та фразеографії;

ґ) проаналізувати системи комплектування фразеологічних ресурсів;

д) визначити особливості подання варіантності та синонімії ФО, дібраних із фольклорних праць ХІХ - поч. ХХ ст.;

е) дослідити особливості застосування довідкової інформації в словникових статтях;

є) встановити особливості тлумачення значення ФО;

ж) охарактеризувати порівняльно-зіставний фразеологічний матеріал збірок.

Об'єктом дослідження в роботі є історія формування та розвитку принципів фіксації та фразеографічного витлумачення ФО, які, згідно з класифікацією В.В. Виноградова, належать до фразеологічних зрощень та фразеологічних єдностей. Принагідно зауважимо, що в сучасному мовознавстві немає загальноприйнятого визначення і терміна на позначення поняття ФО (див.: Авксентьєв, 1983, 6-26, Білоноженко, 1989, 5-7, Бабкін, 1970, 10, Коломієць, 1987, 4, Молотков, 1977, 26, Прадід, 1997, 4, Скрипник, 1973, 7, Юрчук, 1983, 23-26 тощо).

Услід за Ю.Ф. Прадідом визначаємо ФО як стійкі звороти мови, наділені цілісним, іноді частково цілісним значенням, що вступають у смислові та граматичні зв'язки з іншими мовними одиницями, мають постійний, за традицією відтворюваний у мовленні компонентний склад (див. Прадід, 1997, 5). Отже, не вважаємо ФО і, відповідно, залишаємо за межами дослідження прислів'я, приказки, крилаті вислови, терміни тощо. У роботі їх називаємо узагальненим поняттям стійкі сполучення слів, складовою частиною яких є і ФО.

Предметом дослідження слугують словникові статті фольклорних збірок ХІХ - поч. ХХ ст. (О.П. Павловського “Фразы, пословицы и приговорки Малороссїйскїя” (1818), М.В. Закревського “Малороссійскія пословицы, поговорки и загадки и Галицкія припов?дки” (1861), М. Номиса “Украінські приказки, прислівъя і таке инше” (1864), І.Я. Франка “Галицько-руські народні приповідки” (1901 - 1910)). Частково були використані праці “Лексиконъ Славеноросскій и именъ тлъкованіє” (1627) П. Беринди, “Синонима славеноросская” (ІІ половини ХVІІ ст.) невідомого автора та збірки К. Зіновієва (поч. ХVІІІ ст.), І.П. Котляревського (1798), Г.С. Ількевича (1841), П.П. Чубинського (1877), О.Н. Малинки (1902), І.В. Бессараби (1916). Із них для вивчення було дібрано біля восьми тисяч ФО української мови. До аналізу фрагментарно залучається понад ста ФО російської, польської, німецької мов, що зафіксовані в цих же працях, з метою виявлення більшої їх контрастності або паралелізму.

Методи дослідження. Складність та проблемність обраної теми зумовила використання (як основного) описового методу аналізу матеріалу, що передбачає лінгвістичне спостереження, узагальнення та класифікацію матеріалу. Дослідження проводиться в синхронному та діахронному плані з використанням як допоміжних також зіставного (контрастивного), компонентного та кількісно-статистичного методів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що проблеми, пов'язані з вивченням історії фразеографії, особливостями опису ФО, зафіксованих у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст., не були предметом монографічного дослідження в українському мовознавстві. У роботі вперше подано загальний огляд української фразеографії ХVІІ - поч. ХХ ст., зроблено детальний аналіз принципів розташування фразеологічних матеріалів, охарактеризовано особливості побудови словникових статей. Результати дослідження і висновки поглиблюють теоретичні та практичні знання з історії фразеографії. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження дають можливість висвітлити недостатньо вивчені в сучасній лінгвістиці важливі питання з історії розвитку української фразеографії. У роботі вперше аналізуються способи комплектування фразеологічного матеріалу, які застосовувалися упорядниками фольклорних збірок ХVІІ - поч. ХХ ст., визначаються особливості побудови словникової статті та опису українських фразеологізмів у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст.

Практичне значення роботи. Основні теоретичні положення, висновки та матеріали дисертації можна використати при підготовці вузівських курсів з лексикології, фразеології, стилістики, історії української мови, у спецкурсах і спецсемінарах з фразеографії, при вивченні етимології ФО, у фразеографічній практиці, зокрема при уточненні й доповненні словникових статей, укладанні фразеологічних словників різних типів.

Апробація роботи. Результати дисертаційної роботи викладалися на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (1995-2000), науково-практичній конференції до 150-ої річниці від дня створення Кирило-Мефодіївського товариства - першої української політичної організації (Сімферополь, 1996), науково-практичній конференції “Літературний феномен Лесі Українки”, присвяченій 125-річчю від дня народження (Сімферополь, 1996), Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 1996), І та ІІ звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Університету внутрішніх справ (Сімферополь, 1999, 2000), ХІV щорічній міжвузівській науковій франківській конференції (Львів, 1999). Дисертаційну роботу обговорено на засіданні кафедри української мови Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Основні положення дисертаційного дослідження було викладено в семи публікаціях. Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 176 сторінок, у списку використаних джерел - 266 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується обрання теми дисертації, розкривається її актуальність, визначається наукова новизна, теоретичне та практичне значення, вказується на зв'язок вибраного напряму досліджень з проблематикою, яка вивчається кафедрою, характеризуються методи, об'єкт та предмет дослідження. Сформульовано мету й завдання роботи. Коротко висвітлюється ступінь вивчення проблем історії розвитку української фразеології та фразеографії. Визначено місце української фразеографії ХVII - поч. ХХ ст. в історії фразеографії.

Перший розділ дисертаційної роботи “Загальний огляд розвитку української фразеографії (ХVII - поч. ХХ ст.)” присвячено питанням історії фіксації фразеологічного матеріалу та створення фольклорних збірок ХІХ - поч. ХХ ст.

Аналіз історичного процесу розвитку фразеографії дає можливість визначити два основні періоди формування цієї науки - період зародження (ХVІІ-ХVІІІ ст.) та період становлення (ХІХ - поч. ХХ ст.). Особливо відзначається ІІ половина ХІХ ст., коли в зборі та систематизації фразеологічних матеріалів беруть участь багато культурних діячів того часу. У словникових статтях збірок, виданих у той час, зафіксовано й опрацьовано велику кількість ФО. Вивчивши лексикографічні праці та фольклорні збірки ХVІІ - поч. ХХ ст., можемо констатувати, що в них було закладено початки систематизації українських ФО.

У першому підрозділі “Перші спроби збирання і систематизації фразеологічного матеріалу української мови (ХVІІ-ХVІІІ ст.)” розглядаються першоджерела фіксації ФО. У словниках ХVІІ ст. ФО спеціально не описувалися. Вони виступали ілюстративним матеріалом до слів, або іноді окремі ФО витлумачувалися одним чи двома словами. У ХVІІІ ст. К. Зіновіїв та І.П. Котляревський систематизували фразеологічні матеріали в невеликі збірки. І.П. Котляревський іноді подає значення ФО чи їх переклад: Ряст топтать - жить, Зъ плыгу збытьсясъ толку сбиться та ін.

Саме тоді значна кількість ФО оформилася та закріпилася в мові, а інші тільки розпочали процес формування від прислів'їв і приказок до ФО. Порівнюючи структуру низки стійких сполучень слів, зафіксованих у збірках К. Зіновієва, М. Номиса та у “Фразеологічному словнику української мови” (ФСУМ), виявляємо, що деякі з них у процесі вживання фразеологізувалися, зазнавши редукції: Собака на с?н? лежачи, ни са(мъ) не ?ст(ъ), ни товаров? не даетъ ?сти - Собака на сіні лежить - и сама не ість, и другому не дає - [як] собака (пес) на сіні. Таким чином, ХVІІ-ХVІІІ ст. можна вважати періодом зародження української фразеографії.

Другому підрозділі “Збір і систематизація фразеологічного матеріалу української мови у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст.” висвітлюється питання про створення фразеографічних праць. Збір і систематизація фразеологічних матеріалів особливо активізується в І половині ХІХ ст. Тоді видаються невеликі збірки прислiв'їв і приказок (О.П. Павловського, В.М. Смирницького, Я.Ф. Головацького, М. Гнідковського, Д.Ф. Віслоцького, Г.С. Ількевича тощо), у яких зафіксовано і ФО. У ІІ половині ХІХ ст. публікуються фольклорні збірки М.В. Закревського, М. Номиса, П.П. Чубинського, М.Ф. Комарова, І.І. Манжури, І.Я. Франка, О.Н. Малинки, І.В. Бессараби та ін., у яких фіксується значно більше впорядкованих та опрацьованих ФО, а також використано фразеологічні матеріали, взяті з виданих раніше праць. Систематизацiя фразеологiчного матерiалу своїм корiнням сягає ще XVII ст. i продовжується у фольклорних працях XIX - поч. XX ст., у яких подаються більш удосконалені способи розташування фразеологічного матеріалу всебічно опрацьовуються ФО в словникових статтях. Отже, фольклорні праці, впорядковані в період становлення української фразеографії, відіграли важливу роль у процесі формування цієї науки. У другому розділі “Опрацювання теоретичних та практичних проблем фразеологіїї та фразеографії у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст.” на матеріалі фольклорних збірок О.П. Павловського, М.В. Закревського, М. Номиса та І.Я. Франка описуються наукові засади та особливості композиції збірок, аналізуються матеріали передмов, характеризується алфавітний, компонентний та тематичний принципи розташування фразеологічного матеріалу у фольклорних працях ХІХ - поч. ХХ ст. Визначається наукове та практичне значення розглянутих систем комплектування фразеологічних ресурсів для розвитку фразеографії ХХ ст.

У першому підрозділі “Особливості побудови фольклорних збірок як одна з практичних проблем фразеографії” розглядається структура аналізованих фольклорних праць. У той час уже в кожній збірці подавалася передмова, значно зросла кількість реєстрових одиниць (поч. ХІХ ст. - кілька десятків чи сотень, ІІ половина ХІХ ст. - від кількох тисяч до понад тридцяти тисяч), став подаватися список скорочених прізвищ та географічних назв (М. Номис, І.Я. Франко), список використаної літератури (М.В. Закревський, М. Номис, І.Я. Франко), фразеологічний матеріал об'єднувався в тематичні розділи й підрозділи (М. Номис) чи систематизувався під стрижневим словом (І.Я. Франко). Крім того, М. Номис у кінці збірки подає алфавітний покажчик опорних слів і вводить подвійний реєстр словникових статей. Цифровий перелік застосовує також й І.Я. Франко.

Таким чином, порівняння побудови збірок XIX - поч. XX ст. показує динамічний процес становлення української фразеографії, що підтверджується більш досконалою побудовою збірок пізнішого періоду.

У наступному підрозділі “Перші спроби дослідження теоретичних проблем фразеології в передмовах до фольклорних збірок” вказується, що в авторських передмовах до збірок фрагментарно висвітлювалися деякі теоретичні питання фразеології. Так, у передмові до граматики О.П. Павловський не подає визначення стійких сполучень слів, проте кілька разів уживає слово фраза, яке виносить і в заголовок збірки. Припускаємо, що термін фраза застосовується автором на позначення саме ФО, бо в збірці зафіксовані не тільки ФО, але й прислів'я і приказки. У передмові до першого тому І.Я. Франко зазначає, що він видав збірку “приповідок, приказок, порівнань та образових речень”, а далі називає й інші жанри: “фрази, приказкові звороти, прокляття, мудровання” тощо. Можливо, фразами, образовими реченнями, мудрованями він називає ФО. Отже, наукового розмежування таких понять як ФО, прислів'я, приказка в передмовах до фольклорних праць ще не було.

Крім того, О.П. Павловський звернув увагу на необхідність дослідження джерел творення ФО та вивчення їх історично-етимологічної характеристики.

М. Номис, використовуючи термін одміна, визначає два типи варіантності. Він виділяє “одміни, що хоч чим-небудь примітні, хоч яким словом” (лексичний тип варіантності) і “навет вимовою слова” (фонетичний тип варіантості).

Детальне вивчення авторських передмов дає можливість твердити, що в збірках починається формування термінології на позначення понять фразеології, піднімаються важливі теоретичні питання.

У третьому підрозділі “Перші спроби дослідження теоретичних проблем фразеографії в передмовах до фольклорних збірок” аналізуються перші спроби висвітлення теоретичних проблем української фразеографії, які припадають на ІІ половину ХІХ - поч. ХХ ст. Тоді й закладаються основи фразеографічної практики, бо, як зазначає М.В. Закревський у вступному слові до збірки “н?тъ надобности доказывать въ наше время пользу изданія подобнаго рода сочинений. Но только недавно стали обращать внимание на этотъ предметь”.

В авторських передмовах порушувалися деякі важливі теоретичні проблеми фразеографії. Їх аналіз дає можливість твердити, що в ІІ половині ХІХ - на поч. ХХ ст. було започатковано систему опрацювання фразеологічного матеріалу і сформульовано основні положення з теорії фразеографії. Одним із важливих питань є принципи розташування фразеологічного матеріалу. М. Номис у передмові до збірки називає тематичний спосіб подання реєстрових одиниць систематизацією “по речам”, і виділяє двадцять тематичних розділів і підрозділів, але теоретично цього поділу не обґрунтовує. І.Я. Франко в передмові до першого тому характеризує всі на той час відомі в мовознавчій науці способи комплектування фразеологічних ресурсів: алфавітний, тематичний, покомпонентний. Автор систематизовує фразеологічні матеріали “лексиконовим способом”, тобто з виділенням стрижневого компонента, і вважає його найефективнішим.

Надзвичайно важливим є те, що І.Я. Франко вбачає необхідність тлумачення ФО. Він наголошує, що “метода - пояснювати кожду, хоч тепер для нас ясну приказку, має значну наукову вагу”. У збірці вперше витримано принцип подання семантики кожної реєстрової одиниці. Крім цього, І.Я. Франко вважає, що фіксація в словникових статтях історико-етимологічних довідок матиме важливе значення при вивченні походження ФО. Дослідник вказує на наявність емоційно-експресивного забарвлення в деяких ФО.

Таким чином, в збірках ІІ половини ХІХ - поч. ХХ ст. здійснено перші спроби дослідження теоретичних проблем фразеографії, закладено основи для подальшого вивчення її теорії.

Заключний підрозділ “Принципи розташування фразеологічних матеріалів у фольклорних збірках” присвячено аналізу підходів до систематизації ФО. В історії української фразеографії знайшли відображення такі принципи:

а) алфавітний (ФО систематизуються за початковими літерами першого та наступного слова);

б) тематичний (ФО поділяються на тематичні групи);

в) компонентний (ФО групуються під заголовком, стрижневим словом). Усі вони використані у фразеографічних працях Х1Х - поч. ХХ ст. Алфавітний принцип систематизації фразеологічних матеріалів упорядники використовували впродовж двох століть.

М. Номис та І.Я. Франко зробили великий крок уперед новим, значно ґрунтовнішим і досконалішим підходом до розташування фразеологічного матеріалу, застосувавши відповідно тематичний та компонентний принципи. Таке розташування ФО мало значну перевагу перед систематизацією за початковою літерою першого слова. М. Номис та І.Я. Франко прагнули не просто зафіксувати ту чи іншу реєстрову одиницю, а й глибше вникнути в зміст ФО, розглянути різні її аспекти. Вони внесли суттєві зміни в теорію та практику укладання фразеологічних словників. Тематичний та компонентний принципи систематизації ФО почали формуватися ще в ХІХ - на поч. ХХ ст. і не втратили свого практичного та наукового значення й тепер.

У третьому розділі “Особливості побудови словникових статей у фольклорних збірках ХІХ - поч. ХХ ст.” розглядається структура словникової статті, яка включає:

а) реєстрову одиницю з її варіантами;

б) синонімічні ряди ФО;

в) тлумачення значення реєстрової одиниці;

г) систему експресивно-емоційних та історично-етимологічних ремарок;

ґ) подається порівняльно-зіставна характеристика ФО української та російської, польської, німецької мов.

Перший підрозділ “Відображення явища варіантності ФО у словникових статтях фольклорних збірок” присвячено аналізу подання варіантів ФО. Уперше в історії української фразеографії варіантність ФО фіксується в збірці О.П. Павловського: Драла, драпака дать, Ляпаса, ляща у пику дать. У збірці М.В. Закревського продовжується запроваджене О.П. Павловським уживання варіантних рядів ФО. Упорядник враховує здатність різних компонентів у складі однієї ФО до видозміни. Розробляючи словникову статтю, М.В. Закревський використовує два способи розташування фразеологічних варіантів:

а) кожен варіант фіксується, як і будь-яка ФО, в алфавітному порядку в окремій словниковій статті. Позначка См[отреть] вказує, де за абеткою можна знайти той чи інший варіант: Вертится, якъ въ окроп? муха. См. Звивается. - Крутиться, Звиваеться як муха в мази: або! якъ песъ въ сливахъ. См. Вертится, Крутиться, якъ муха на окроп?. Г. См. Вертится - Звивается;

б) варіантний компонент ФО фіксується в тій же словниковій статті й виділяється дужками або подається повністю: Облизня поймав (схопивъ), Ни в кутъ (уголъ), ни въ дверъ, Вим?нявъ шило на мыло. Вим?нявъ шило на швайку. Проте таких словникових статей, у яких би подавалися варіанти ФО, у цих збірках виявлено небагато. У збірці М. Номиса варіанти реєстрових одиниць фіксуються в багатьох словникових статтях: Пропав, як собака (пес) в ярмарку (базарі), За царя Горошка (Гороха, Томка, Сибка). Необхідно зауважити, що в збірці І.Я. Франка варіанти ФО подаються іншим способом. Виявлено словникові статті, у яких варіанти ФО з тотожним значенням зафiксовано пiд рiзними номерами: 3. Аж єм свої очи забув (Наг.). Здивував ся дуже..., 128. Очи свої забути, (Гнїдк.). Варяант до ч.3. Питання фразеологічної варіантності в мовознавчій літературі не має однозначного тлумачення (див. Жуков, 1987, 8, Коломієць, 1989, 29, Скрипник, 1973, 122-125). Найбільш повною є класифікація варіантів, розроблена В.М. Жуковим. Він розрізняє лексичні, фонетичні, морфологічні, словотвірні, конструктивні варіанти (див. Жуков, 1987, 21-22). Опрацьовані нами фразеологічні матеріали свідчать, що вже в ХIХ ст. виявлено всі типи варіантів ФО. Лексичний, що виникає як результат заміни компонента семантично рівноправним, є найпродуктивнішим серед усіх типів варіантності. Поодинокі випадки тільки лексичної варіантності ФО фіксують О.П. Павловський та І.Я. Франко: Цыбульку, дулю, фыксу дать під нісъ, Аж жижки (литки) дрижать (трусяцця), Добре, як голому в кропиві…в терню. М.В. Закревський і М. Номис значно розширюють коло типів фразеологічних варіантів. Упорядники подають фонетичну варіантність, що виникає внаслідок заміни одного звука іншим: Крутить як швець шкирою (шкурою), Ні швець, ні мнець, ні в дуду грець (игрець), морфологічну, що виникає на основі формальної видозміни компонентів: Конець у воду та И конъци у воду, На злодію (злодієві) шапка горить, конструктивну, що передбачає зміну структури ФО заміною: Чужими руками жар загрібають (загрібати), словотвірну, що виникає при використанні різноманітних словотворчих елементів: Був (бував) у Бувалцях (буваличах). У збірці М.В. Закревського варіантність ФО зафіксовано тільки в небагатьох словникових статтях, а в М. Номиса вона відображена значно ширше. Подання варіантних рядів стає для фольклориста нормою.

Другий підрозділ - “Відображення явища синонімії ФО у словникових статтях фольклорних збірок”. Аналіз фразеологічного матеріалу показує, що вперше синонімічні ФО подані О.П. Павловським у семи словникових статтях: Крутити мордою. Крутити носом. Коле в нісъ. Завернув нісъ зі значенням Не любо не по нутру ему. Невелика їх кількість і в збірках М.В. Закревського та М. Номиса: Добрався, якъ вовкь до кошары, (або): якъ котъ до сала, Ні слуху ні духу, Ні гласу, ні послуханія. Проблеми фразеологічної синоніміки розв'язуються в науковій літературі вже декілька десятиліть (див.: Авксентьєв, 1983, 74, Жуков, 1978, 116, Коломієць, Регушевський, 1988, 4, Медведєв, 1977, 67). Виділяються три типи добору синонімічних ФО: одноструктурні, що мають однакову модель побудови, різноструктурні, що мають різну модель побудови, подібноструктурні, у складі яких граматично опорний компонент виражений тією ж самою частиною мови, а всі інші компоненти розташовані в різній послідовності (див. Жуков, 1987, 5). Усі вони фіксуються в збірках О.П. Павловського, М.В. Закревського і М. Номиса. У словникових статтях переважають одноструктурні синонімічні ФО: Прылыпъ якъ пьяний до тыну…як сліпый до тіста, Ставъ мен? косткою въ горлі, солью въ оці, хр?номъ въ носі, Без ножа ріже, Без огню пече, Без мила голить. Зрідка подаються різноструктурні ФО: Ні сюди, ні туди, Ні в сих ні в тих, Ні сяк ні так, ні се ні те, Закрутив носом, Як тертого хріна понюхав. Інколи вживаються подібноструктурні синонімічні ФО: Якъ тамъ бувъ, Якъ у воко вліпивъ, Пропав ні за собаку, Пропав ні за цапову душу.

Таким чином, питання синоніміки ФО уже в ХІХ ст. було предметом уваги укладачів збірок. Наступний підрозділ “Тлумачення значення ФО у словникових статтях фольклорних збірок” висвітлює різні підходи укладачів збірок до пояснення значення ФО. Поодинокі випадки тлумачення ФО подавалися в словникових статтях фольклорних збірок О.П. Павловського, М.В. Закревського та М. Номиса. І.Я. Франко вперше в історії української фразеографії фіксує значення кожної реєстрової одиниці. У збірках використано рiзнi за структурою форми пояснення значення. Можна вирізнити такі тлумачення ФО:

а) некомбiнованi, вираженi одним словом, кiлькома словами, словосполученням, реченням;

б) комбiнованi, вираженi поєднанням двох елементiв некомбiнованих.

Аналiз пояснювальної частини низка словникових статей свідчить, що автори використовували такі некомбіновані способи тлумачення:

а) однослiвне: Ману напустыть. Одурить, У печурц? родився (щастливъ!), Дали вовчий билет (вигнали);

б) двослiвне (iнодi трислiвне): Прыты въ глуздъ. Образумиться, очувствоваться, Спiває, як пiд лавкою (не голосно, не гарно);

в) тлумачення за допомогою словосполучення: Попа возыть у решеті. Лгать на испов?ди, На?вся печеного гарбуза (Отказъ въ сватовств?), Дали му березової кашi. Набили рiзкою, Пасує як коровi сїдло. Кепсько пасує;

г) тлумачення за допомогою речення: Вискочив як казак з маку. Вирвався не в пору з якимось дотепом, Анї нашим, анї вашим. Не буде користи з якоїсь рiчи, бо вона дiстала ся в третї руки;

ґ) описове, в якому переважає стандартна початкова формула говорять про..., використовується при поясненні ФО у збірці лише І.Я. Франка: Вiтром пiдбитий. Говорять про легку, подерту одежу, що не може хоронити чоловiка вiд холодного вiтру, або про непостiйкого, верткого чоловiка.

І.Я Франко в збiрці використовує також комбiнованi способи тлумачення значення ФО. Видiляємо такі моделi комбiнувань:

а) слово і словосполучення: Аж ми голова ходором ходит. Болить, затуманена гризотою та клопотами;

б) словосполучення і слово: Ходит як не своїми ногами. Ходить лїниво, постоюючи;

в) слово i речення: Завісив голову. Засумував ся, ходить у важкій задумі;

г) речення і слово: Дістанеш дулю з маком. Знач. не дістанеш нїчого, не надїйся;

ґ) два словосполучення: Високо голову носит. Гордує нами, не добачає нас;

д) речення і словосполучення: Показав му роги. Поставив ся до нього остро, в грiзнiй поставi;

е) два речення: Видушу я з тебе останній олїй. Таки присилую віддати тебе те, що винен, доведу тебе до бідности.

Отже, серед некомбінованих форм тлумачення значень ФО найпродуктивнішими є пояснення за допомогою простих двоскладних речень та словосполучень. Нерідко фіксується описове тлумачення ФО. Подання значення ФО за допомогою одного або кількох слів використовує упорядник значно рідше. Серед комбінованих форм тлумачень найбільш уживаними є моделі, виражені словом і словосполученням чи двома словосполученнями.

Використані в збірці способи подання значення ФО поклали початок системі тлумачень в українській фразеографії. Якщо в XIX ст. упорядники подавали фразеологiчне значення лише окремих реєстрових одиниць, то “Галицько-руських народних приповiдках” тлумачення кожної реєстрової одиниці стало системою. Започатковані І.Я. Франком способи пояснення значень ФО широко застосовуються в сучасній фразеографічній практиці.

У четвертому підрозділі “Експресивно-емоційна характеристика ФО у словникових статтях фольклорних збірок” об'єктом аналізу стали ремарки. Поодинокі позначки експресивно-емоційного характеру виявлено уже в ранніх збірках. Ці ремарки були однослівними або виступали елементом тлумачної частини: Я сказав на сміх (жартуючи), Заливъ за шкуру сала (Иронія, т. е., не разжир?ешь отъ чужихъ подлостей), Нехай Бог боронить… (Поглумка над тим, хто лякає, що зробить те та те). Згодом позначки типу жартують як…, жартують над…, кажуть як жарт, поглумка над…, в насмішку…, іронія перетворилися в спеціальні ремарки жартівливо, іронічно, принизливо тощо.

Проаналізований матеріал свідчить, що І.Я. Франко урізноманітнив систему ремарок з експресивно-емоційним забарвленням і вживав їх значно частіше. Ці позначки розташовувалися після реєстрових одиниць чи в контексті пояснювальної частини:

а) іронічно, що вживається для вираження глузливо-критичного ставлення до особи, прихованої, зовні замаскованої насмішки: Висше носа писок задирати. Іронїчно про надмірно гордого, претенсіального чоловіка, Сьміє сї на кутнї зуби. Іронїчно сердить ся або жалує чогось;

б) жартівливо, що вживається для вираження гумористичного ставлення до особи, служить для розваги, викликає сміх, але не ображає: Аж душьи в пjити забігла. Жартують із такого, що чогось перелякав ся і тікав живо, Так єм сї напудив, аж на мнї сорочка полотном стала. Жартливо зам. не боюся;

в) лайливо, що вживається для вираження негативного ставлення до особи, висловлення обурення з приводу чогось у дуже грубій та образливій формі: Ти пся скоро! Лайка: ти песя шкіро, То ще пся кров собача! Лайка, Якого Луципера кричиш? Лайка на крикливого.

Велика кількість ФО у збірці супроводжується також ремаркою проклятє (тобто прокляття), а у ФСУМі ці одиниці зафіксовані з позначкою лайливо: Чорна година на тебе! Проклятє: щоб на тебе лихо і Чорна година на кого, лайл., Трястя матері твоїй! Проклятє Трясця твоїй матері, лайл.

У словникових статтях збірки І.Я. Франка подаються й інші емоційно-експресивні характеристики ФО. Автор низку ФО супроводжує ще й такими позначками сердито: Іди до сто бісів!, гордо: Боjит сї, як пес палиці. Нерідко упорядник характеризує ту чи іншу ФО за допомогою іменниково-прикметникового словосполучення, в якому поєднуються різні емоції: А враг тебе знає. Сердитий окрик, На всіх вас єден фрас. Гумористичне проклятє, Гарбуз матери твої. Жартивлива лайка, Бодай-с скис! Жартливе проклятє.

Отже, аналіз словникових статей дає можливість стверджувати, що на початку XX ст. у фольклорних збірках ремаркування передає різні експресивно-емоційні відтінки ФО. І.Я. Франко урізноманітнює характер ремарок і вживає їх значно частіше. Крім уже використаних у ХІХ ст., він подає ще й такі, як погрозливо, сердито, гордо, лайка, прокляття, окрик тощо.

П'ятий підрозділ “Історико-етимологічна характеристика ФО у словникових статтях фольклорних збірок” присвячено висвітленню походження ФО. Упорядники збірок подають довідкову інформацію, яка є корисною для етимологічного досліджння ФО. Уперше на етимологічний аспект в українській фразеографії звернули увагу М.В. Закревський і М. Номис, а згодом І.Я. Франко. В окремих словникових статтях вони подають коментарі, серед яких можна виділити три типи історико-етимологічних довідок:

1. Посилання, які вказують на мову, з якої взято ту чи іншу ФО: Буде и на нашей вулиц? праздникъ (Съ русск.), И калачемъ ёго не заманишъ (Русск.). Словникові статті етимологічного словника російської фразеології підтверджують, що такі ФО, як будет и на нашей улице праздник и калачом не заманишь, є власне російськими. Таким чином, ці зауваження інколи можуть виявитися першим кроком у вивченні походження деяких ФО і стати ключем до з?ясування їх етимології;

2. Опис ситуації, яка пояснює виникнення ФО, містяться в деяких словникових статтях збірок М.В. Закревського, М. Номиса та І.Я. Франка. Особливо велику кількість таких легенд подає І.Я. Франко в “Галицько-руських народних приповідках”. Наприклад, походження ФО Пішов як Ваг за дріжджами Мшан[ець]… як рак… Наг[уєвичі] і Пішов як рак по дріжджі Ільк[евич], Петр[ушевич] зі значенням Пішов і довго не вертаєть ся, а також ФО Лізе як рак з дріжджіма зі значенням Йти довго, лїниво автор пов'язує з розповіддю, яка була записана в Дрогобичі. Але це лише легенда, яка не базується на фактах і, звичайно, не має історичної основи. У збірці наводиться життєва пригода, яка могла вплинути на переосмислення цієї ФО. Упорядник пише: “Про Совізжала говорить ся, що його мати в велику пятницу післала по дріжджі, щоб вечором розчинити паску, от він як пішов, то вернув аж через рік вечором у велику п'ятницю, тай то переступаючи поріг упав і розбів фляшку з дріджами і крикнув: “Go nagle, to po djable!”. Є припущення, що там, де не знали назви Ваг говорили рак. На території Львівської області ця ФО широко використовується і сьогодні зі значенням дуже повільно. У сучасних фразеологічних словниках вона не фіксується та її етимологія раніше не досліджувалася;

3. Пояснення лексичного значення деяких компонентів у структурі ФО, без розуміння якого не може бути обґрунтована історико-етимологічна довідка. У деяких випадках саме значення компонента є першим кроком у розв?язанні питання про походження ФО. Автор “Галицько-руських народних приповідок” неодноразово звертався до пояснення лексичного значення окремих компонентів, які входять у структуру маловідомих ФО. Таким поясненням підлягають слова-компоненти діалектного походження або запозичені з інших мов: Абшит дістав. Наг[уєвичі]… Abschied (нім.) - відставка від війскової служби, Він там буде гараса скакати Наг[уєвичі. Гарас - флямандське місто Аррас…, Ми з тобов на бакир стоїмо Наг[уєвичі]. Ваkort (нім) - лівий бік корабля…, В сутич кого загнати Гнідк[овський]. Сутич - глухий кут, де стикаються два плоти, Фармани плести, або гнути. Збар[аж], Форман турецьке Ferman - султанський указ.

Такі історико-етимологічні довідки, безперечно, можуть стати корисними для сучасних дослідників.

У наступному підрозділі “Порівняльна характеристика ФО української та російської мов у словникових статтях фольклорних збірок” доводиться, що на поч. ХІХ ст. виник новий словниковий жанр, пов'язаний з перекладом ФО. У словникових статтях фольклорних збірок О.П. Павловського та М.В. Закревського зафіксовано низку ФО, до яких дібрано відповідники з інших мов. Цінність збірок у тому, що упорядники вдало добирають до українських ФО аналогічні за значенням російські. На відміну від сучасних словників, де значна кількість ФО двох мов мають тотожний компонентний склад, у збірках ХІХ ст. він різний. О.П. Павловський та М.В. Закревський підбирають ФО із співвідносним фразеологічним значенням або з експресивно-смисловими відтінками значень: Бісыка пускать. Кури строить, Облизня поймать. Грибъ съ?сть, И кoньци у воду (Русск.: И д?ло въ шляп?), Наварили киселя (Заварили каши). У збірці О.П. Павловського таких словникових статей близько двадцяти, а в збірці М.В. Закревського понад тридцять. Виявлено, що деякі співвідносні ФО двох мов і в збірках ХІХ ст., і в “Українсько-російському та російсько-українському фразеологічному словнику”, однакові, пор.: Далеко куцому до зайця (Далеко кулику до Петрова дня) і Далеко куцому до зайця, далеко кулику до Петрова дня, На вс? заставки (Во всю Ивановскую) і На всі заставки, во всю ивановскую. Отже, О.П. Павловський і М.В. Закревський одними з перших заклали підвалини до створення перекладного фразеологічного словника, зокрема, українсько-російського.

Заключний підрозділ “Зіставна характеристика ФО української та інших мов у словникових статтях фольклорних збірок” присвячено аналізу спроб добору до українських ФО відповідників з різних мов. Так, польські, німецькі та латинські аналоги ФО містяться у словникових статтях збірки М.В. Закревського та І.Я. Франка, французькі - в М.В. Закревського, білоруські, чеські, словацькі, хорватські, грецькі - в І.Я. Франка.

Аналіз фразеологічного матеріалу, зафіксованого в збірці, доводить, що найчисленнішими виявляються зіставлення з польськими ФО (майже шістдесят реєстрових одиниць). Чимало ФО, поданих М.В. Закревським, мають не тільки тотожне фразеологічне значення, а й однакову структуру: На злодію шапка горить. Na zlodzieju czapka gore, Губа в нёго, якъ халява. Geba u niego jak cholewa. Зафіксовані також ФО, які розрізняються лише одним із компонентів чи порядком їх розташування: Крутиться, якъ посолений въюнъ. Kreci sie, jak posolony piskoї, Панъ на всю губу. Pan cal№ gкb№, Тримай языкъ за зубами. Jezyk trzymac za zкbami. Зрідка виявляються ФО лише з однаковим фразеологічним значенням: Изъ огня да въ поломья. Z deszczи pod rynne. У деяких словникових статтях збірки І.Я. Франка також фіксуються польські відповідники: Абшит дістав Пор польське: Dostal abszyd niemiecki, Боки му вилатав. Пор. польське: Wysmarowal mu boki.

У збірках М.В. Закревського та І.Я. Франка добираються відповідники німецькою мовою (майже сорок реєстрових одиниць). У М.В. Закревського вони надруковані готичним шрифтом. Зрідка він фіксує одиниці з ідентичним компонентним складом і відтінком значення: Ни рыба, ни мнясо. Weder Fisch, noch Fleisch, Золоти горы об?цае. Verspricht goldenе bergе. Подані автором відповідники з німецької мови в деяких випадках збігаються в компонентному складі з уживаними в російській мові ФО. Українські відповідники мають подібне фразеологічне значенням, але різний компонентний склад: Товче воду у ступ?. Wasser mit dem Siebe tragen. Ціла низка словникових статей містить переклад, що відрізняється від українських ФО у компонентному складі, виражений стійкими сполученнями слів німецькою мовою: Замкнувъ вовка межи вовци. Den Bock zum yartner machen, Не можно вс?мъ губы затыкати. Den fremden Hund kaпn man nicht stopten. Активне використання німецьких ФО, взятих із збірки К. Вандера, виявляємо і в збірці І.Я. Франка: З болота го витьиг. Пор. нім. Einen aus dem Drech ziehen. Wand I. 688 (Dreck 110).

Таким чином, перші вагомі кроки до створення українсько-польського та українсько-німецького фразеологічного словника були зроблені ще в середині ХІХ ст. М.В. Закревським і на поч. ХХ ст. І.Я. Франком. Аналіз матеріалу свідчить, що спроби зіставної характеристики ФО започаткували в історії української фразеографії новий аспект їх вивчення.

ВИСНОВКИ

1. Фольклорні збірки ХІХ - поч. ХХ ст. відіграли важливу роль у процесі становлення й розвитку української фразеографії, оскільки в них розроблялися принципи словникового опису ФО, формувалася й удосконалювалася фразеографічна практика.

2. Різноманітні відомості про фразеологію та фразеографію, елементи лінгвістичного опису ФО, накопичені фольклорними збірками, стали теоретичною й практичною базою, на якій створювалися наступні фразеологічні словники. фразеографія словниковий фольклорний

3. У ІІ половині ХІХ - на поч. ХХ ст. ФО уже систематизувалися такими принципами, як тематичний та компонентний. Саме вони стали провідними в сучасній фразеографії.

4. Питання синонімії та варіантності ФО уже було предметом уваги фольклористів ХІХ ст., які в словникових статтях подавали різні їх типи.

5. Поступово формувалася модель словникового тлумачення, яка на поч. ХХ ст. була представлена системою різних форм тлумачень, що широко застосовуються в сучасних фразеологічних словниках.

6. Ще на ранньому етапі становлення української фразеографії використовується зіставлення ФО. Словникова стаття включала російські, польські, німецькі та ін. ФО. Таким чином, у І половині ХІХ ст. було започатковано створення нового словникового жанру - перекладного фразеологічного словника.

7. У ІІ половині ХІХ - на поч. ХХ ст. в українській фразеографії активно використовувалася довідкова інформація. У стадії формування була система експресивно-емоційних ремарок. Досліджувалася етимологія ФО.

8. Наукові прийоми словникового опрацювання фразеологічного матеріалу вплинули на розвиток сучасної фразеографії і сприяли створенню сучасних фразеологічних словників.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Відображення варіантності фразеологізмів у фольклорних працах ХІХ ст. (на матеріалі збірок О. Павловського, М. Закревського, М. Номиса) // Збірник наукових праць Дніпропетровського державного університету “Ономастика і апелятиви”. - Вип. 6. - Дніпропетровськ, 1999. - С. 199-204.

2. Еспресивно-емоційна характеристика фразеологізмів у збірці І.Я. Франка “Галицько-руські народні приповідки” // Культура народів Причорномор'я. - Сімферополь, 1999. - №7. - С. 229-231.

3. Системи комплектування фразеологізмів у фольклорних збірках М. Номиса та І. Франка // Збірник наукових праць Дніпропетровського державного університету “Ономастика і апелятиви”. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 9. - С. 150-154.

4. Перші спроби висвітлення теоретичних проблем фразеограії у фольклорних збірках ІІ пол. ХІХ - поч. ХХ ст. // Матеріали І звітної науково-практичної конференції професорсько-викладацького та курсантського складу Кримського факультету Університету внутрішніх справ. - Сімферополь: Таврія-Плюс. - 1999. - С. 200-202.

5. Фразеологічна мікросистема “сприйняття простору” в українській мові // Матеріали Міжнар. наук. конф. “Семантика мови і тексту”. - Івано-Франківськ, 1996. - Ч. 1. - С. 148-150 (у співавторстві з Прадідом Ю.Ф. та Щербачук Л.Ф.).

6. Індивідуально-авторські видозміни фразеоллогізмів у творах Лесі Українки (на матеріалі драматичної поеми “Бояриня”) // Тези науково-практичної конференції “Літератуорний феномен Лесі Українки” до 125 річниці від дня народження. - Сімферополь, 1997. - С. 17-19.

Размещено на Allbest.ru