Власні назви в українській фразеології та пареміології

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Пасік Надія Михайлівна

УДК 808.3:801.318

ВЛАСНІ НАЗВИ В УКРАЇНСЬКІЙ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ПАРЕМІОЛОГІЇ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Тараненко Олександр Онисимович, завідувач відділу лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Януш Ядвіга Вацлавівна,

завідувач кафедри української та російської мов Київського національного економічного університету;

кандидат філологічних наук Тодор Олена Григорівна, науковий співробітник відділу стилістики та культури української мови Інституту української мови НАН України

Провідна установа - кафедра загального та українського мовознав-ства Київського державного лінгвістичного університету Міністерства освіти України, м. Київ

Захист відбудеться "22"березня 2000 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 в Інституті української мови НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 19 лютого 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Г.І. Лиса

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Праці з українського і загалом східнослов'янського мовознавства свідчать про всебічне ґрунтовне вивчення стійких зворотів мови, про активне опрацювання проблем, пов'язаних із цими одиницями. Проте окремі групи фразеологізмів ще лишаються поза увагою лінгвістів. Так, не були до цього часу предметом спеціального багатоаспектного аналізу українські фразеологічні та пареміологічні одиниці (далі - ФО та ПО) з ономастичними компонентами (далі - ОК).

Матеріал дослідження становлять лексико-граматичні єдності двох і більше нарізно оформлених компонентів, які, маючи цілісне значення, відтворюються в мовленні за традицією, автоматично. За визначеними критеріями, до стійких одиниць мови зараховуємо різні з погляду семантики та граматики об'єднання. За нижню межу вважаємо стійке двослівне утворення, одним із компонентів якого є службове слово; верхньою межею є надфразна конструкція, що відтворюється двома учасниками діалогу. До аналізу в роботі залучаються власне фразеологізми, номенклатурно-термінологічні та перифрастичні словосполучення, усталені народні порівняння, афоризми, приказки, прислів'я, примовки, побажання, прокляття, велеризми - як літературні, так і окремі діалектні, просторічні, жаргонні.

Усі ці одиниці об'єднані ознаками, притаманними фразеологізмам у широкому розумінні: відносною стійкістю, відтворюваністю, експресивністю, цілісним значенням, образним мотивуванням, переносним характером основи, ускладненою або неускладненою асиметрією. Подекуди до аналізу залучалися одиниці пареміологічного рівня -- прикмети, загадки, замовляння, яким властиві тільки окремі з названих характеристик, але які є показовими в плані середовища функціонування символічних ОК. Обстежений фактичний матеріал дуже різнорідний як у генетичному, семантичному, стилістичному, так і в семантико-граматичному та структурно-граматичному планах. Однак наявність у формальній структурі стійких висловів ОК дає можливість об'єднати їх у єдину мікросистему.

Під ОК розуміємо переосмислені власні назви (оніми) - вторинні, видові назви, що доповнюють і уточнюють первинну, загальну й служать для розрізнення номенів одного роду. До уваги бралися компоненти, похідні від топонімів, антропонімів, міфонімів, агіонімів, зоонімів, псевдовласноіменні утворення. До аналізу залучені також ФО та ПО з компонентом-ад'єктонімом - відонімічним прикметником, що перебуває на межі ономастичних та апелятивних одиниць.

Стійкі одиниці мови з ОК становлять значну частину українського фразеолого-пареміологічного фонду. Більшість зворотів, до складу яких уходять ОК, національно маркована, оскільки завдяки власним назвам - компонентам акумулює інформацію про історію, міфологію, літературу, звичаї, спосіб мислення, специфіку словотворчості народу. Саме ОК, спосіб їх входження до складу ФО та ПО, символічні конотації створюють специфіку даного фразеолого-пареміологічного корпусу на тлі інших.

Питання про необхідність дослідження природи та функцій онімів у складі ФО та ПО порушували вчені ще в минулому й на початку нинішнього століть. Так, Ф. Буслаєв звернув увагу на музичну основу, наявну в ОК прислів'їв та приказок. Учений зазначав, що під впливом гри слів, зумовленої явищем паронімії, оніми набувають нового значення, піддаються різноманітним асоціаціям. Римуючись зі зрозумілими словами рідної мови, незрозумілі за внутрішньою формою оніми одержали додатковий специфічний зміст, який поширився за межі фольклору. Предметом спостереження дослідника стали пластична та виражальна функції ОК, його потенційне узагальнене значення. Подібні думки обстоювали В.Даль та І.Вознесенський, підкреслюючи, що основною є римо- та ритмотворча роль ОК, визнаючи, проте, й функцію характеристики об'єкта. Звичайно, думка про введення онімів у фразеологічну тканину на догоду римі дуже слушна. Однак у ФО та ПО кожен елемент має бути вагомим, насиченим інформацією, що пов'язано з емоційно-експресивними характеристиками цих одиниць. Тому однією з найважливіших причин функціонування ОК у складі фразеологізованих висловів є узагальнене значення імені, близьке до значення соціально-оцінного апелятива. Така ідея є ключовою для робіт Д.Зеленіна та Ж. Вандрієса.

Проблема структурної релевантності онімів як компонентів ФО та ПО викликала інтерес багатьох сучасних учених. Зокрема, Т. Кондратьєва зводить мотивування вжитих у зворотах антропонімів до конкретних осіб, що колись мали нагоду чимось відзначитися. В. Никонов та Є. Отін обстоюють думку про розвиток у складі ФО та ПО відантропонімічних та відтопонімічних значень з конотаціями ідеологічного та соціального характеру, що беруть витоки від того об'єкта, який вони колись позначали. Не віддаючи переваги якомусь одному факторові, що став визначальним при залученні ономастичного матеріалу як компонентів стійких зворотів мови, Л.Бабаєва акцентує, що в кожному окремому випадку діяли специфічні, притаманні саме йому чинники, і виділяє такі головні з них: реальна ситуація, визначена раніше характеристика, рима, гра на етимологічному значенні, семантичний розвиток ОК, атрибути якого виводяться з логіки самого прислів'я. У багатьох зворотах оніми не відіграють визначальної ролі для змісту, оскільки він міститься в інших словах. ОК у таких випадках піддається семантичному спрощенню, узагальнене значення його близьке до займенникового або прислівникового з неконкретною семантикою. Р. Охштат, Л.Щетинін та Б. Ажнюк підкреслюють, що роль ОК зводиться або до функції граматично визначального компонента, або ж до функції формального суб'єкта чи об'єкта предикації.

Проблемі функціонування власних назв у складі фразеологізмів присвячені дисертаційні роботи Г. Манушкіної, О. Сафронової, Н. Філіппакі, О. Кудріної, Л. Степанової, Я. Лагинович, А. Кравчук та В. Бояркіна, виконані на матеріалі англійської, французької, німецької, чеської, польської та російської мов. На основі зазначеного можна зробити висновок про те, що в цій галузі ведуться досить активні дослідження. Але аналіз української ономастичної фразеології трапляється рідко, що дозволяє говорити про недостатність опрацювання цього питання в українському мовознавстві. Знаходимо побіжні чи принагідні зауваження, окремі розвідки, у яких обстежується обмежена група українських ФО та ПО з ОК. Деякі наукові праці стосуються одного з аспектів розвитку не всієї системи, а вибраних одиниць, тому мають швидше констатаційний, ілюстративний характер, ніж є систематичними науковими дослідженнями. Цікаві дані генетичного характеру до паремій, у складі яких є ономастикон, містяться в “Галицько-руських народних приповідках”, зібраних і опрацьованих І.Франком (1901-1910). Слушні коментарі дають у розвідках з української антропонімічної фразеології Н. Бабич, Н. Москаленко, В. Познанська, О. Бойко, Н. Щербань, М. Разумейко, Є. Регушевський. Помітний внесок у вивчення ФО та ПО з онімами зробила Л.Скрипник, яка в спеціальній статті подала докладні характеристики аналізованих одиниць у семантичному й граматичному аспектах, простежила історію виникнення багатьох зворотів.

Багатоплановість об'єкта дослідження, відсутність єдиного погляду на ряд важливих питань фразеологічної та ономастичної теорій, необхідність уточнення семантичних процесів, що супроводжують входження власних назв до складу зворотів, відсутність узагальненої праці, у якій би в тісному взаємозв'язку був проаналізований цілий комплекс проблем, пов'язаних з українськими ФО та ПО з ОК, необхідність розширення та систематизації інформації про роль ОК у формуванні переносних значень зворотів зробили подальше вивчення ФО та ПО з ОК актуальним. Перетин проблем, пов'язаних зі сферами семасіології, ономастики, фразеології, пареміології робить дослідження з даної теми ще цікавішим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з науковою проблемою кафедри української мови Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя “Мова і стиль літератури та фольклору Полісся” та з дослідженнями, які проводяться у відділі лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України.

Загальною метою роботи є комплексний аналіз українських ФО й ПО з ОК як однієї з груп фразеологічної системи української мови з семантичного, семантико-граматичного та структурно-граматичного поглядів, виявлення семантичної специфіки онімів як компонентів та особливостей цієї групи ФО й ПО на тлі інших, встановлення закономірностей актуалізації значень фразеологізмів та паремій з ономастиконом.

Досягненню мети сприяли такі основні завдання:

- виявити максимально повний склад українських фразеологізмів та паремій з ОК;

- генетично систематизувати одиниці з ОК, визначити джерельну базу та денотативну співвіднесеність онімів - компонентів;

- з'ясувати роль ОК у формуванні фразеологічного значення та їх семантичні особливості в складі ФО та ПО;

- установити мовні та позамовні фактори, що сприяли участі онімів у фразеотворенні, дослідити динамічні процеси, що привели до їх переосмислення й символізації;

- здійснити комплексний аналіз, що включає дослідження семантичних, семантико-граматичних та структурно-граматичних особливостей ФО та ПО з ОК.

Матеріалом дослідження стали фразеологізми та паремії з ОК, дібрані з українських фразеологічних, тлумачних, діалектних словників і пареміологічних збірників, виданих у період з другої половини XIX до кінця XX століть. Картотека нараховує близько двох тисяч ФО та ПО з ОК (без урахування варіантів).

При написанні дисертаційної роботи використано такі методи дослідження фактичного матеріалу: метод лінгвістичного спостереження та опису, метод компонентного аналізу, метод опозиції, дистрибутивний метод, метод моделювання.

Наукова новизна роботи. У дослідженні вперше проведено комплексний аналіз ФО та ПО з ОК на матеріалі української мови з погляду семантики та граматики, що зумовлено тенденцією сучасної лінгвістики до всебічного вивчення окремих груп ФО та ПО; зроблено спробу простежити механізм переосмислення онімів; визначено ступені фразеотворчої активності різних у генетичному плані ОК; з'ясовано мовні та позамовні фактори, що сприяли процесу входження ОК до структури зворотів; здійснено аналіз компонентів в ономасіологічному аспекті; виділено фразеосемантичні поля різних рівнів та структурно-граматичні й семантико-граматичні моделі фразеологізмів та паремій з ОК; визначено специфіку даної групи ФО та ПО в українській фразеолого-пареміологічній системі.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній на основі багатоаспектного аналізу ФО та ПО з ОК одержано ряд нових і теоретично важливих результатів, які матимуть значення для подальшого опрацювання загальних та окремих проблем фразеології й ономастики. фразеологічний український ономастикон семантичний

Практична цінність полягає в можливості впровадження результатів дослідження в практику вищої школи при вивченні фразеології в курсі сучасної української літературної мови; матеріал може бути використаний при підготовці спецкурсів з ономастики, фразеології, лексикології, етнолінгвістики, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт; у шкільній практиці - з метою оптимізації процесу навчання.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були представлені й обговорені на трьох щорічних підсумкових конференціях професорсько-викладацького складу Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя (Ніжин, 1997-1999), на засіданні ономастичного семінару в Інституті української мови НАН України (Київ, 1995), на шостій міжнародній науковій конференції “Мова і культура” (Київ, 1998), на VII міжнародних Карських читаннях (Ніжин, 1998), на засіданні відділу лексикології, термінології та ономастики Інституту української мови НАН України (Київ,1999).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографічного списку. Основний текст викладений на 180 машинописних сторінках. Бібліографія включає список робіт вітчизняних та зарубіжних авторів (211 позицій) та список лексикографічних праць, що стали джерельною базою дисертації (39 позицій). Повний обсяг дисертації - 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, новизну, практичну та теоретичну цінність, окреслено мету, визначено методи дослідження, коло теоретичних проблем, пов'язаних із вивченням ФО та ПО з ОК, зроблено короткий огляд літератури, присвяченої даній темі.

У першому розділі "Роль ономастичних компонентів у формуванні значення фразеологізмів та паремій" визначено критерії та принципи виділення ФО та ПО з ОК, розглядаються теоретичні та методичні основи дослідження, аналізуються шляхи та способи входження ОК до структури ФО та ПО, досліджується лексико-семантичний процес трансформації онімів, роль різних типів ОК у формуванні переносно-образного значення зворотів. Домінуючою є думка про те, що оніми специфічно виявляють себе як компоненти усталених одиниць мови. Втрачаючи природні функції індивідуалізації, ідентифікації, співвіднесеності з денотатом, зазнаючи якісних змін у семантичній структурі, вони набувають рис апелятивів, що безпосередньо впливає на фразеологізацію відонімічних символічних значень. ОК зберігають генетичний зв'язок із власними назвами та їх денотатами лише опосередковано. У мовленні такі зв'язки здатні різною мірою актуалізуватися.

Роль семантично стрижневого компонента ФО або ПО належить далеко не всім ОК, хоч, безсумнівно, всі вони є джерелом експресивності зворотів. У фразеологізації бере участь не сам онім, а символічне значення, яким наповнюється онімічна оболонка в процесі функціонування в мовленні. Специфічна здатність розвитку в семантичній структурі оніма апелятивного співзначення пов'язана з транспозиційними процесами в системі семантичних складників мовного та позамовного характеру. Втрата зв'язків із денотативним об'єктом та розвиток вторинних символічних співзначень у мовленні дає можливість функціонувати онімам як субститутам соціально-оцінних апелятивів або узагальнено-вказівних знаків з абстрактною семантикою. Символізуючись, оніми переборюють семантичну замкненість, набувають ряду системних ознак, що свідчить про їх зближення з апелятивами.

Вирішальну роль у формуванні символічних значень ОК відіграють асоціації, які супроводжують інтенсіональне поняття та екстенсіональний зміст, а потім і замінюють поняття якоюсь своєю частиною або повністю, як-от у зворотах муки Тантала; кум королю, сват Терещенку; випити води полтавської, де ОК реалізують фразеологічно зв'язані символічні співзначення, що генетично сягають асоціацій, пов'язаних з денотатами онімів.

На розвиток апелятивного співзначення та виникнення конотацій (і, зрозуміло, на роль ОК у формуванні фразеологічного значення) має вплив цілий ряд факторів: тип ономастичної основи (топонімічна, антропонімічна, міфонімічна, агіонімічна, зоонімічна, відапелятивна), реальність або ірреальність денотата імені, рівень відомості оніма та його денотата мовцям, частотність уживання оніма, симпатія або антипатія мовного загалу до нього, фонетичний чинник, етимологія, структурно-організаційні характеристики власної назви (здатність римуватися, бути співзвучною зі словами-апелятивами), традиції, звичаї, зміни світогляду, прагнення до експресії. Поряд із символічними, оцінними значеннями ОК реалізують загальнокатегоріальні властивості, що створює високу узагальненість, образність, експресивність, семантичну дифузність, здатність лаконічними засобами передати велику кількість змісту й емоцій.

Цінність ОК у структурі звороту визначається, перш за все, типом ономастичної основи та наявністю - відсутністю генетичних зв'язків із денотатом, від чого безпосередньо залежить спосіб входження оніма до складу метафоризованого або метонімізованого вислову. Фразеологічно зв'язані значення ОК, похідних від власних імен відомих осіб, топонімів, міфонімів, теонімів та агіонімів, розвинулися на образно-смисловій основі символічних значень, які з'явилися ще до фразеологізації. Специфіка виникнення конотативних співзначень цих онімів зумовлена їх категоріальними властивостями - властивостями знаків без виразної семантики на рівні мови. Тому розвиток конотацій пов'язується не з процесом семантичного розщеплення похідного слова, а із впливом екстралінгвістичних чинників, зокрема, асоціативних зв'язків з реальними або вигаданими об'єктами, характерними ознаками, подіями, вчинками, пов'язаними з ними.

Переносні співзначення денотативно мотивованих ОК утворюються шляхом узагальнення одиничного значення первинного денотата через абсолютизацію якоїсь однієї риси, властивості. Символічне вживання таких ОК зумовлене метафоризацією (характеристикою об'єкта через уподібнення, порівняння його з первинним носієм крайнього ступеня прояву ознаки) або метонімізацією (перенесенням назви на основі суміжності). Денотат ОК створює підґрунтя для емотивно-модального аспекту конотацій, тому кожний ОК супроводжується афективним забарвленням: баба Палажка і баба Параска, два Аякси, Содом і Гоморра, Київ не відразу збудовано, Хома невірний.

Частина детермінованих ОК виступає компаратами в усталених порівняннях, при цьому актуалізатором символічного дезінтегрованого значення ОК виступає експлікуючий компарант: труситься, як Каїн; дурний, як Омелько. Порівняльна частина виступає як конкретизатор, інтенсифікатор опорної семи, маніфестованої першим компонентом. Спостерігаємо й невідповідність, асиметрію семантики компаранта й компарата: хорош, як бабин Ярош (“поганий”); виграв, як Дудек на костьолі (“не виграв”). Свідоме, спеціальне порушення норм семантичної сполучуваності компонентів привело до створення комічного ефекту, в основі якого - внутрішня антонімія, антифразис. Порівняльна частина, нівелюючи сему основи порівняння, створює переносне узагальнене значення, цілком протилежне до прямого значення компаранта. Модель формального ствердження при відвертому запереченні досить продуктивна в корпусі українських ФО та ПО з ОК.

Вторинні узагальнені значення онімів, що не конотують характеристик денотатів, розвиваються іншим шляхом - на основі загального, родового, категоріального значення. Такі ОК функціонують у складі ФО та ПО як формальні структурно необхідні елементи зі слабко вираженою узагальнено-вказівною семантикою, у ряді випадків близькою до нульової, і метонімізованою родовою семою. Вагомим, проте, залишається експресивно-образний потенціал ОК. Подальший розвиток конотативних значень відбувається під впливом контексту, його семантичної спрямованості. Специфіка цих ОК виявляється в особливостях їх зв'язку з фіктивним поняттям, розвинутим на ґрунті образу паремії. У зв'язку з тим що поняттєвість ОК створюється на базі конкретних уявлень, пов'язаних із відображеним у ФО або ПО типом, їх сигніфікативні значення акцентовані порівняно з детермінованими ОК: кисла Оришка, пізній Іван.

Конотативні значення багатьох компонентів виникли під впливом формально-смислової аналогії, паронімічного зближення з апелятивами, семантика яких мотивує загальне значення звороту: никони ловити; Дмитро-хитро; Городня - голодня; Якби тепер хто народився, то Тишком назвали б. Такі ОК вжито не лише для рими або звукопису, вони часто є семантичним ядром фразеологічного каламбуру. Символічні асоціації ОК не порушують смислової цілісності звороту, а навпаки, будь-який конотативно-смисловий відтінок оніма належить ФО чи ПО в цілому. Семантика ОК, у свою чергу, актуалізується, опосередковується значенням і структурою вислову: У Микити не купити, лис Микита (пор.: підмикитити “обдурити”).

Найчастотнішим компонентом ФО та ПО є антропоніми та топоніми, генетично не пов'язані з конкретними денотатами, тому вони розвивають абстрактні конотативні значення на базі сем загального характеру під впливом контекстуального оточення й функціонують як характеризувальні компоненти, оніми-символи (лепетливий Савочка, Олена-довгопелена) або в ролі додаткового компонента, при цьому значення звороту повністю експлікується контекстом (Маріє, звідки вітер віє?).

Менш поширені антропоніми, міфоніми, теоніми та топоніми, що завдячують своїм входженням до структури ФО та ПО конотаціям, розвиненим на основі екстралінгвістичних зв'язків з денотатами - реальними або ірреальними. Імплікування енциклопедичної інформації, пов'язаної з денотатами, привело до створення містких символічних співзначень імен. Вони виконують функції типізатора, характеризатора об'єкта, ознаки, дії, способу, часу, місця: язиката Хвеська, єгипетська неволя, як пирятинська верства, скинути ветхого Адама, за царя Гороха (Тимка, Томка, Сибка).

Агіоніми, зазнавши переосмислення, пов'язуються в структурі ФО та ПО здебільшого з певною календарною датою і відтворюють темпоральний аспект: на Миколи та й ніколи; не до Петра, а до Різдва.

Інтралінгвістичну денотативну основу мають псевдоонімічні компоненти. Каламбури зі стрижневими вигаданими власними назвами виникли внаслідок розщеплення лексеми-мотиватора на носія фразеологічного значення й формального граматичного показника: пізнати Познанського, бути з Брехунівки. Поєднання апелятивних та ономастичних категоріальних ознак, прозорість внутрішньої форми псевдоонімічних компонентів є джерелом образності та експресивності даного розряду стійких зворотів. Прозорість мотивації створюється завдяки звуковому сингармонізму стрижневих ОК та апелятивів - іменників, прикметників, дієслів або часток: бути з Хамівки; бувати в Буваличах, видати Видаличі; Сахар Медович; Глек Макітрович; Нехай - поганий чоловік. Штучно витворені ОК - це свого роду потенційні слова, адже за своїм лексичним змістом та словотвірною ономастичною моделлю вони нагадують реальні антропоніми та топоніми, а в деяких випадках омонімічні з реально існуючими в системі мови: бути з Глухова, випровадитися до Закопаного, їхати в Ригу через Горлівку. Функція ОК зводиться до експресивного підкреслення, виділення подібної у фонетичному плані лексеми - мотиватора значення вислову.

За своєю природою ад'єктоніми є дериватами від похідних основ - антропонімів, міфонімів, топонімів, зоонімів. Їхня семантика генетично пов'язана з мотивуючими онімічними основами і полягає у вказівці на символічну ознаку, яка міститься в похідному елементі. За лексико-граматичним значенням ад'єктоніми вважаються відносними та присвійними прикметниками. Але в результаті метонімізації й фразеологізації вони перейшли до розряду якісних. Багата позамовна інформація є ядром фразеологічного значення або виступає актуалізатором фразеологічно зв'язаних значень інших - стрижневих - компонентів: ієрихонська труба, адамове яблуко, з антонову сльозу, по марусин поясок, максимового полку.

Конотації зоонімічних компонентів народжуються на ґрунті їхнього загальнокатегоріального значення. Наприклад, Сірко - видова назва родового номена собака, який здатний реалізуватися як метафора. Різні переносні значення (додаткові й потенційні семи, що зайняли місце архісеми) актуалізуються у ФО та ПО, визначаючи асоціативно-образну структуру їхньої семантики, реалізуючи як узагальнено-вказівні, так і конотативно-образні значення: очей у сірка позичати; потайний сірко; як сіркові на перелазі.

Система онімів-типів, символів, закріплених у фразеолого-пареміологічній системі української мови, служить одним із засобів вираження особливостей національного сприйняття та оцінки світу, оскільки тісно пов'язана з історією, традиціями, матеріальною, соціальною та духовною культурою української мовної спільноти.

Другий розділ "Семантична систематизація фразеологічних та пареміологічних одиниць з ономастичними компонентами" присвячений класифікації та аналізу одиниць досліджуваного корпусу в семантичному аспекті. Досліджені одиниці співвідносяться з різними тематичними класами, що виражають широкий семантичний обсяг, який характеризується антропометричністю в створенні мовної картини світу. Вони здатні відтворювати факти, явища, процеси навколишньої дійсності досить лімітовано, фрагментарно, що зумовлено загальною тенденцією фразеології вибірково оцінювати об'єктивний матеріал. Об'єктом оцінки досліджуваних одиниць є в основному людина в її багатогранних відношеннях до інших людей, до суспільства, до окремих сфер розумової й практичної діяльності, до предметів і явищ реального світу, яка характеризується з погляду фізичних і психічних властивостей, етичних і моральних норм.

Основними принципами, покладеними в основу семантичного аналізу, стали відоме положення В.Виноградова про тенденцію до групування одиниць мови навколо основних центрів значень та вчення про семантичне поле як елемент дійсності, виділений у людському досвіді, що теоретично має в мові відповідність у вигляді більш-менш автономної лексичної мікросистеми. При класифікації матеріалу визначилася тенденція до структурування його в ієрархічному порядку. Класифікація будується на особливостях асоціативного характеру мислення, тому визначення груп спирається, перш за все, на інтегральні семи, присутні в значеннях ФО або ПО, а також враховується наявність диференційних сем.

Спостереження над змістовою структурою ФО та ПО з ОК дало можливість виділити всередині даного корпусу макрополя з загальними семантичними ознаками, що розпадаються на вужчі групи - фразеосемантичні поля, сформовані стійкими зворотами, об'єднаними спільними формальними показниками, однією тематичною спрямованістю, які відображають поняттєву, предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Оскільки звороти в цілому характеризуються оцінними ознаками, то в плані співвіднесеності вони маніфестують синонімічні та полярні значення.

У межах фразеосемантичних полів (далі - ФСП) стійкі одиниці об'єднуються на основі подібності значень, що перебувають у відношенні певного протиставлення. Додаткові, диференційні семи конкретизують, деталізують значення ФО, протиставляючи одиниці в межах одного ФСП. Скажімо, в межах ФСП “спосіб дії” окремі одиниці відрізняються одна від одної, іноді протиставляючись, за ознаками “складність”, “сила”, “глибина”, “серйозність”, “кількість затрачених зусиль”, “ставлення до процесу діяльності”: мов Сіркові муху з'їсти (“легко”), мов Семен-швець шкуру мне (“повільно, важко”), галопом по Європах (“поверхово, швидко”). Беручи до уваги здатність ФО інтегруватися у ФСП та дезінтегруватися в його рамках на основі диференційних сем, зроблено спробу розподілити матеріал за мікрополями (далі - ФСМП), для членів яких актуальною є спільна диференційна сема. До мікрополів уходять як одиничні ФО та ПО, так і цілі варіантні та синонімічні ряди.

Виділено шість основних фразеосемантичних макрополів, елементи яких є фрагментами емоційно-оцінного бачення світу: “якісно-оцінна характеристика істот”, “якісно-оцінна характеристика неістот (предметів)”, “кількісна характеристика об'єкта”, “якісно-оцінна характеристика абстрактних понять, пов'язаних із фізіологічною, емоційною, інтелектуальною, соціальною та моральною сферами, з природними явищами”, “дії, процеси, стани та способи дій”, “часова та локативна характеристика дії, процесу”, всередині яких вичленувано ФСП та ФСМП. Так, макрополе “якісно-оцінна характеристика істот” об'єднує такі ФСП: “психічні характеристики людини”, “фізичні та фізіологічні характеристики людини”, “характеристики особи за соціальним становищем”, “образні назви тварин, птахів, комах” та “образні назви міфічних істот”. ФСП “психічні характеристики людини” представлене дуже широко, у його рамках виділяються такі три ФСМП: “морально-психологічні риси характеру” (Для нашого Федота не страшна робота - про працьовитого; під Корсунем родилася, на Пиляві хрестилася - про сміливу, бойову людину; Жвавий Савка, аж шкура на ньому горить - про швидкого, меткого; миш до Львова на мотузку гнав би - про скупого); “інтелектуальні можливості особи” (Соломон мудрий - про розумного; Наша Парася на все здалася - про здібну, вправну особу; увесь Хвесь - про обмеженого, тупоголового; у роззяви Дарії кожен день аварії - про неорганізованого, роззяву; Стецько - з печі, Стецько - на піч - про нетямущого, нерозумного); “емоційні стани та їх емотивні оцінки” (Заплач, Матвійку, дам копійку - про плаксивого, слабкодухого; Наш Антін не тужить об тім - про байдужого, легковажного; жертва Амура - про закоханого; кара вавилонська - на позначення стану невдоволення; Чи й ти, Грицю, пан? - для вираження здивування; Миколаю, умираю! - для вираження стану відчаю, розпачу; Пішов би ти поза Уманню! - для вираження агресивності, роздратування).

Вийшли за рамки семантичної систематизації окремі різновиди паремій (примовки, дражніння, прикмети, загадки, замовляння, скоромовки), оскільки вони не виконують функції моделювання й не мають виразних інтегрально-диференційних семантичних ознак. Проведений семантичний аналіз дає підстави говорити про більшу концентрацію ФО та ПО з ОК навколо негативних оцінних понять, що й характерно для української фразеології в цілому . Пейоративна семантика оцінних значень зворотів притаманна переважно одиницям на позначення властивостей об'єктів, рис характеру та стосунків між людьми.

У третьому розділі "Структурно-граматичні та семантико-граматичні характеристики фразеологізмів та паремій з ономастичними компонентами" здійснено аналіз формально-синтаксичної організації даних одиниць, виділено й описано їхні семантико-граматичні розряди. Аналіз будови ФО та ПО з ОК показав, що названі одиниці відзначаються різноманітністю структурних моделей сполучень повнозначного та службового слів, словосполучень і речень, але не відрізняються від інших стійких зворотів - будуються за тими самими структурними схемами. При цьому ширше представлені моделі підрядних словосполучень (дволикий Янус, дурний Харко Макогоненко, Іванова хата, химині кури, на кінського Юрія, у костюмі Адама, відкрити Америку, пройти Крим і Рим; дужий, як Довбуш), простих поширених двоскладних та односкладних речень (Язик до Києва доведе, Пішов Тарас лозами, Не для Гриця паляниця, Іноді б'ють Хому за Яремину вину, Дунаю не перебродиш, Аж Київ видно), складносурядних (На городі бузина, а в Києві дядько; Ні туди Микита, ні сюди Микита), складнопідрядних (Терпи, Іване, бо ти звик; Оглядівся Курта, як хвоста не стало; Який Сава, така й слава) та безсполучникових елементарних структур (Не вмер Данило - болячка вдавила; Держись, Хома, іде зима; Піди й за Карпати, то треба бідувати).

Менш продуктивними є моделі сурядних словосполучень, сполучень слів, що не перебувають між собою в синтаксичних зв'язках, простих двоскладних елементарних речень, конструкцій з різними типами зв'язку, одиниць, побудованих у формі прямої мови або діалогу, нечленованих речень. Формально-синтаксична структура допомагає в реалізації образної номінативної або комунікативної функції.

Специфіка семантичної дистрибуції та синтаксичних функцій ФО та ПО в реченні перебуває в прямій залежності від їхніх семантико-граматичних властивостей. В основі семантико-граматичної класифікації ФО лежить здатність їх співвідноситися за семантичним і граматичним значеннями з лексико-граматичними класами слів. Матеріалом для даного типу класифікації стали не всі стійкі звороти, а лише ті синтаксично нерозкладні конструкції, які з погляду структурного, змістового та інформативного не є реченнями і в контексті виступають у функції одного члена речення. Проте серед ФО та ПО з ОК, крім структур-словосполучень, трапляються одиниці з формальною структурою речення, які внаслідок зредукування синтаксичних відношень між лексичними компонентами стали виражати цілісне фразеологічне значення. Безпосередній вплив на належність стійкої одиниці до семантико-граматичного розряду має цілісна семантика фразеологізму, наявність або відсутність у структурних компонентів граматичних категорій та їх морфологічних парадигм, структурно-граматична модель ФО, синтаксичні функції в реченні, характер граматичного зв'язку в контексті, морфологічна належність граматично стрижневого слова. З урахуванням зазначених факторів ФО та деякі ПО з ОК згруповано в п'ять семантико-граматичних класів: субстантивний (сміливий Йось, романів хутір, адамове ребро, антонів вогонь, авгієві стайні), ад'єктивний (сміливий, як святий Петро; наш брат Ісакій; як решетилівська толока; не годиться й до Редька на обід), дієслівний (канути в Лету, перейти Рубікон, петра нагнати, служити Мамоні, розрубувати гордіїв вузол), адвербіальний (як Мартин до мила, як у Крим по сіль, куди Макар телят не ганяв, де Сидір козам роги править, як до Києва рачки) та інтер'єктивний (Чом не Маруся!, З Богом, Парасю!, От тобі, Савко, й свитка!, Бодай ти не побачив ні Петра, ні Павла, ні дрібних святків!).

Аналіз ФО та ПО з ОК та ролі останніх у формуванні значень фразеологізмів та паремій, проведений з урахуванням специфіки окремих груп та окремо взятих зворотів, дозволяє зробити такі висновки.

1. ФО та ПО з ОК становлять незамкнену систему різноструктурних у граматичному аспекті одиниць, одну з найекспресивніше забарвлених груп у фразеолого-пареміологічному фонді української мови. У більшості випадків ОК акумулює в собі семантичне й конотативне ядро звороту і є своєрідним індикатором лінгвокраїнознавчої специфіки ФО та ПО. До аналізованого корпусу входять стійкі звороти мови не лише із загальним значенням предметності, що виступають назвами - характеристиками осіб, предметів, явищ, процесів, станів, а й одиниці-судження, нееквівалентні слову. Дані звороти мають усі ознаки сталих висловів і характеризуються відтворюваністю, стійкістю, переносно-образним значенням, структурно-семантичною асиметрією.

2. Входження власних назв до складу ФО та ПО відбувається двома шляхами: а) на образно-смисловій основі символічного значення, що розвивається ще до фразеологізації й бере витоки від одиничного, видового значення оніма; б) на основі загального, родового, значення оніма, при цьому вторинний, символічний зміст мотивується конотаціями, зумовленими загальною семантикою ФО або ПО.

3. Розвиток символічних значень можливий лише при частковій або повній втраті зв'язку онімічної звукової оболонки з ядерним одиничним або загальним значенням. Індетерміновані власні назви вжиті переважно як структурно організуючі елементи висловів. Фразеологічні значення окремих ОК розвиваються під впливом хибної аналогії, паронімічного зближення з апелятивами, семантика яких мотивує загальне значення звороту. Таким чином, релевантність власних назв - компонентів фразеологізмів та паремій зумовлена максимальним ступенем семантизації, реалізацією метафоризованого чи метонімізованого співзначення або максимальним ступенем десемантизації, реалізацією родової семи та експресії звукової оболонки. Поєднання ознак апелятивності та власноіменності, про що сигналізує зовнішня форма ОК, у межах одного знака створює високий ступінь узагальненості, образності, експресивності власноіменних компонентів і зворотів із ними.

4. ФО та ПО з ОК відтворюють особливості світосприймання етносу, його оцінні стереотипи, специфіку словотворчості. Семантична структура досліджуваних одиниць має антропоцентричний характер із яскраво вираженою переважно пейоративною конотативністю.

Опис семантичних, структурно-граматичних і семантико-граматичних властивостей ФО та ПО з ОК, особливостей їх фразеотворення дозволяє розв'язати проблему систематизації даної мікросистеми й визначити її місце у фразеології та пареміології. Результати проведеного багатоаспектного аналізу дають досить докладне уявлення про специфіку досліджуваного корпусу одиниць на тлі інших, що не мають у своєму складі власноіменних компонентів.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Роль ономастичних компонентів у формуванні фразеологічного та пареміологічного значення // Мовознавство. - 1999.- №2-3.- С.21-30.

2. Компаративні фразеологічні та паремійні одиниці з ономастичними компонентами // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя. Філологічні науки. - Ніжин, 1998. - С.117-123.

3. Топоніми як компоненти українських фразеологізмів та паремій // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. - К.,1999. - Вип.54. - С.10-14.

4. “Чи ти, кума, не з Глухова?” // Культура слова. -1999. - Вип.52.- С.33-37.

5. Власні назви як етнокультурний компонент українських фразеологізмів та паремій // Мова і культура: Матеріали шостої міжнародної наукової конференції: В 5 т. - К.,1998.-Т.3. Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - С.84-89.

6. Про деякі історико-культурні антропоніми в складі українських паремій // Антропоцентричний підхід у дослідженні мови: Матеріали VII міжнародних Карських читань.- Ніжин, 1998.- С.92-95.

7. Власні імена людей в українській фразеології // Методика. Досвід. Пошук. - Ніжин, 1993. - С.85-88.

8. Конотації антропонімів у складі паремій // Реконструктивні можливості ономастики: Тези доповідей і повідомлень наукового семінару. - К., 1995.- С.42-43.

АНОТАЦІЯ

Пасік Н.М. Власні назви в українській фразеології та пареміоло- гії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.02.01- українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2000.

Дисертація присвячена комплексному аналізу українських фразеологічних та пареміологічних одиниць із компонентом “власна назва”. У дисертації визначено роль різних типів власних назв у створенні переносних значень фразеологізмів і паремій, проаналізовано процес лексико-семантичної трансформації онімів у складі зворотів, здійснені семантична, семантико-граматична і структурно-граматична систематизації фактичного матеріалу.

Аналіз і класифікація фразеологічних та пареміологічних одиниць з ономастичним компонентом дозволили змоделювати їх основні семантичні, семантико-граматичні та структурно-граматичні типи, визначити специфіку даного фразеолого-пареміологічного корпусу на тлі інших.

Ключові слова: власна назва, ономастичний компонент, фразеологія, пареміологія, символічне співзначення, фразеосемантичне поле, конотація.

АННОТАЦИЯ

Пасик Н.М. Собственные имена в украинской фразеологии и паремиологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины.

Диссертация посвящена комплексному анализу украинских фразеологических и паремиологических единиц с компонентом “имя собственное”. В диссертации определена роль разных типов собственных имен в создании переносных значений фразеологизмов и паремий, проанализован процесс лексико-семантической трансформации онимов в составе оборотов. Специфика ономастических компонентов обусловлена их категориальными особенностями: отсутствием выразительного понятийного ядра, денотативной соотнесенностью, функцией индивидуализации и идентификации. В процессе функционирования в речи часть онимов подвергается диахронической эволюции и развивает коннотативные созначения, генетически связанные с особенностями денотатов. Эти абстрагированные, символические созначения и принимают участие во фразеологизации. Коннотативные созначения индетерминированных собственных имен - компонентов фразеологизмов и паремий развились на основе общей, родовой семы под влиянием контекстуальных ассоциаций. Во многих случаях ономастические компоненты функционируют преимущественно в роли структурных элементов, семантически пустых знаков, показателей родовой принадлежности. Таким образом, релевантность ономастических компонентов обусловлена максимальной степенью семантизации, реализацией метафоризированного или метонимизированного созначения или же максимальной степенью десемантизации, реализацией родовой семы и экспрессии фонетической оболочки.

В работе осуществлены семантическая, семантико-грамматическая и структурно-грамматическая систематизации исследуемого фактического материала. В грамматическом аспекте устойчивые обороты с ономастическими компонентами соотносятся с разными тематическими классами, которые выражают широкий семантический объем и характеризуются антропометричностью в отражении языковой картины мира с преобладанием пейоративной коннотативности. В основу семантической классификации лег полевой принцип, в связи с чем единицы корпуса представлены как иерархическая полевая структура.

Установлено, что названные единицы отличаются разнообразием структурных моделей сочетаний самостоятельного и служебного слов, словосочетаний и предложений, но не обладают специфическими формально-грамматическими чертами, образуются за традиционными для украинского языка структурными схемами. Значительно шире представлены модели подчиненных словосочетаний, простых распространенных односоставных и двусоставных предложений, сложносочиненных, сложноподчиненных и бессоюзных элементарных структур.

Специфика семантической дистрибуции и синтаксических функций фразеологизмов и паремий в предложении прямо зависит от их семантико-грамматических особенностей. В работе выделено пять семантико-грамматических классов устойчивых оборотов с ономастическими компонентами: субстантивный, адъективный, адвербиальный, глагольный и интерьективный.

Анализ и классификация фразеологических и паремиологических единиц с ономастическими компонентами дали возможность смоделировать их основные семантические, семантико-грамматические и структурно-грамматические типы, определить специфику данного фразеолого-паремиологического корпуса на фоне других.

Ключевые слова: собственное имя, ономастический компонент, фразеология, паремиология, символическое созначение, фразеосемантическое поле, коннотация.

ANNOTATION

Pasik N.M. Proper names in Ukrainian phraseology and paremio- logy. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Philological Sciense degree competition in speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Institute of Ukrainian language NAS of Ukraine, Kyiv, 2000.

The dissertation is devoted to the complex analysis of ukrainian phraseological and paremiological units with the component of a “proper name”. The role of various types of proper names in making metaphorical notions of phraseological and paremiological units has been defined, the process of lexico-semantic transformation of homonims in locutions has been analysed, semantic, semantico-grammatical, structural-grammatical systematizations of authentic material have been done.

The analysis and classification of phraseological and paremiological units with onomastic components made it possible to model their major semantic, semantico-grammatical and structural-grammatical types and to define the specific features of this phraseological-paremiological body at the background of all others.

Key words: proper name, onomastic component, phraseology, paremiology, symbolic co-notion, phraseo-semantic field, conotation.

Размещено на Allbest.ru