Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10. 02. 01 - українська мова

Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові

Семенюк Світлана Пилипівна

Запоріжжя 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Запорізького державного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович, Запорізький державний університет, завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович, Прикарпатський державний університет ім. В.Стефаника, завідувач кафедри української мови

кандидат філологічних наук Іншакова Ірина Опанасівна, Криворізький державний педагогічний університет, доцент кафедри української мови

Провідна установа - Дніпропетровський державний університет, кафедра української мови.

Захист відбудеться 9 червня 2000 р. о 13.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2, філологічний факультет, аудиторія 230.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий "04" травня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.В. Хом'як

1. Загальна характеристика роботи

іменник українська мова словотвірний

Творення назв осіб жіночої статі здавна було об'єктом пильної уваги українських лінгвістів. Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький і Т. Ґартнер, О.О. Потебня, Л.А. Булаховський та інші мовознавці. Ряд концептуально важливих положень щодо продукування фемінітивів з'ясував І.І. Ковалик.

Опис творення та функціонування найменувань осіб жіночої статі на історичному матеріалі знаходимо в працях Л.Л. Гумецької і А.В. Майбороди. І.І. Фекета проаналізував способи творення назв осіб жіночого роду (морфологічні, морфолого-синтаксичний та ін.) в українській мові XX ст. та здійснив їх детальну класифікацію за лексико-семантичними розрядами. У дослідженнях В.О. Горпинича, В.М. Коломійця, Л.О. Родніної, Л.І. Фенько та ін. розглядалася словотвірна структура найменувань осіб жіночої статі окремих семантичних груп (назви жителів, назви осіб за національністю, назви фахівців у сільському господарстві тощо). В.П.Токар, І.С.Олійник дослідили еволюцію окремих фемінізуючих формантів. Аналіз дериваційних та функціональних аспектів назв осіб жіночої статі на матеріалі різних діалектів сучасної української мови здійснено в розвідках Й.О. Дзендзелівського, В.В. Німчука, Я.В. Закревської, З.С. Сікорської, Н.Л. Осташ та ін. Протягом усіх періодів розвитку українського мовознавства в одній площині досліджували утворення, які мотивуються іменниковими, прикметниковими, дієслівними та іншими основами. Але відіменникові деривати з модифікаційним значенням жіночої статі складають окрему підсистему іменникової словотвірної системи зі своїми законами та особливостями розвитку. У сучасному українському мовознавстві такі найменування як окрема підсистема системи жіночих назв істот теоретично виокремлюються, проте об'єктом комплексного дослідження ще не були. Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що досі немає праці, у якій би розглядався процес становлення і розвитку дериваційної підсистеми іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові з таким невід'ємним атрибутом як тиском системи на функціонування її окремих елементів. Залишається чимало нез'ясованих питань щодо визначення мотивуючих основ, функціонально-семантичної дистрибуції модифікаційних формантів, їх емоційно-експресивної диференціації в процесі розвитку нової української мови.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до наукового напрямку кафедри української мови Запорізького державного університету “Історичний словотвір іменника в українській мові”.

Мета роботи - розглянути динаміку дериваційної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові кінця XVIII - XX ст. Ця мета зумовлює потребу виконання таких завдань:

1) виявити склад словотвірних типів іменників з модифікаційним значенням жіночої статі на різних етапах розвитку нової української мови;

2) здійснити детальний опис історії функціонування кожного фемінізуючого форманта в українській мові кінця XVIII - XX ст.;

3) визначити продуктивність, функціонально-семантичну дистрибуцію та емоційно-експресивну диференціацію фемінізуючих суфіксів у різні періоди формування нової української мови;

4) з'ясувати чинники, які впливають на дериваційну активність модифікаційних суфіксів жіночості в кінці XVIII - XX ст.

Матеріалом дослідження послужила укладена картотека, яка містить понад 5500 лексем, зафіксованих у художніх творах українських письменників кінця XVIII - XX ст., публіцистиці, найбільших тлумачних, перекладних і діалектних словниках та в писемних джерелах інших стилів та жанрів згаданого періоду (див. список скорочень використаних джерел, поданих до дисертації).

Методи дослідження. Основними методами дослідження є описовий і порівняльно-історичний. У процесі систематизації опрацьованого матеріалу використано зіставний та статистичний методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перша спроба комплексного дослідження процесу становлення та розвитку дериваційної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові.

Практичне значення одержаних результатів. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в процесі підготовки узагальнюючих праць з історії української мови, функціональної дериватології, порівняльного словотвору та в лексикографічній практиці (зокрема при укладанні словотворчих та історичних словників української мови). Матеріали дисертаційної роботи знайдуть застосування у вузівських курсах із морфеміки, лексикології, історії української мови та у відповідних підручниках і навчальних посібниках.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи та дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Запорізького державного університету в 1996 - 1999 рр. Ключові позиції та результати дослідження доповідалися на щорічних наукових конференціях викладачів і студентів цього ж університету (1995 - 1998 рр. ). Основні положення дослідження були викладені в доповідях та повідомленнях на Всеукраїнській науковій конференції “Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку” (Запоріжжя, 1996); міжнародній науковій конференції “Принципы и методы функционально-семантического описания языка: итоги, направления, перспективы” (Москва - Симферополь, 1997); Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми словотвірної дериватології” (Дніпропетровськ, 1999).

Публікації. Аспекти досліджуваної проблеми відображені в 6 публікаціях загальним обсягом 1,7 друкованого аркуша.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків. До дисертації додається список використаної літератури, список джерел, словник іменників з модифікаційним значенням жіночої статі й таблиці, які відображають продуктивність фемінізуючих формантів у різні періоди розвитку нової української мови. Обсяг дисертації - 178 сторінок, список джерел та їх умовних скорочень - 10 сторінок (111 найменувань), список використаної літератури - 21 сторінка (221 найменування), словник - 54, 15 таблиць - 10.

2. Зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дисертації, вказується мета й основні завдання, визначається об'єкт і джерельна база дослідження, аргументується новизна й практичне використання одержаних результатів, подається інформація про апробацію та публікацію результатів дослідження.

Перший розділ “Іменники з модифікаційним значенням жіночої статі як окрема підсистема дериваційної системи жіночих особових найменувань” об'єднує три підрозділи.

У першому підрозділі “Основні напрямки дослідження словотвірної системи іменників - назв істот жіночої статі в українському мовознавстві” подається історія розвитку мовознавчої думки в Україні щодо суфіксального творення назв істот жіночої статі (складовою частиною яких є іменники з модифікаційним значенням жіночої статі).

Зокрема зазначається, що протягом XIX - початку XX ст. проблеми деривації розглядалися принагідно. Більшість авторів українських граматик цього періоду, характеризуючи частину мови, лише перераховували деякі форманти. До таких праць належать "Граматика слов'яно-руська" М.Лучкая (1830 р.), "Граматика руского язика" М.Осадца (1864 р.), "Грамматика русского языка для школъ середніхъ" О.Огоновського (1889 р.), "Українська граматика для самонавчання" М. Левицького (1923 р.), "Українська мова" М. Наконечного (1928 р.) та ін.

Але вже С. Смаль-Стоцький і Т. Ґартнер, у "Руській граматиці" (1914 р.) класифікують назви осіб за морфологічним вираженням мотивуючих основ. Є.К. Тимченку в "Українській граматиці для школи" (1907 р.) належить перша спроба структурного аналізу мотивуючих основ, від яких творяться назви осіб жіночої статі. З цих же позицій розглядав фемінітиви й І. Нечуй-Левицький у "Граматиці української мови" (ч.1, 1914р.). В. Сімович у "Граматиці української мови" (1918 р.) подав лексико-словотвірну класифікацію жіночих особових найменувань. Досить повно й глибоко описано словотвір іменників - найменувань осіб жіночої статі на загальнослов'янському лексичному матеріалі І.І. Коваликом, який, уперше застосовуючи системний підхід у цій галузі лінгвістики, виділив і розглянув цілий ряд словотвірних типів жіночих особових назв. І.І. Фекета, оперуючи головним чином мовним матеріалом XX ст., розглядає способи творення фемінітивів та здійснює їх семантичну класифікацію. Поряд з похідними назвами автор аналізує й непохідні лексеми та назви осіб чоловічої статі, що вживаються в ролі жіночих.

Л.О. Родніна (автор розділу "Суфіксальний словотвір іменників" колективної монографії "Словотвір сучасної української літературної мови" (1979 р.)) безпосередньо звертається до розгляду іменників з модифікаційним значенням жіночої статі шляхом виділення словотвірних типів.

Таким чином, продукування та функціонування назв осіб жіночої статі розглядалося в різних аспектах. Однак історія розвитку системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові (як окремої підсистеми системи жіночих найменувань істот) у вітчизняному мовознавстві ще не була матеріалом спеціального дослідження.

У другому підрозділі “Теоретичні проблеми словотвірної модифікації в сучасній дериватології“ розглядаються питання становлення в мовознавстві поняття "словотвірна модифікація", здійснюється аналіз різних концепцій його трактування.

У процесі розвитку теоретичних засад дериватології сформувалося поняття “словотвірна модифікація” як тип словотвірного значення. Словотвірна модифікація - це процес у межах однієї частини мови, у результаті якого словотворчі форманти не творять похідних з новим лексичним значенням, вони лише вносять у семантику твірного слова додаткові ознаки, часто з відтінками суб'єктивної оцінки. До складу відіменникових дериватів з модифікаційним значенням жіночої статі відносимо такі імена:

- назви осіб жіночого роду, мотивовані іменниками чоловічого роду зі значенням особи;

- найменування зі значенням “дружина особи, названої мотивуючим словом";

- назви самиць тварин, мотивовані найменуванням самців та, зрідка, назви рослин.

У третьому підрозділі “Дериваційна база іменників з модифікаційним значенням жіночої статі” розглядається питання про твірні основи згаданих найменувань. Аналізуються різні підходи щодо розв'язання цієї проблеми, оскільки поняття мотивації є концептуально важливим у дослідженні системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі.

Загальноприйнятою на сьогодні є думка про те, що суфіксальні жіночі особові найменування на означення жінки за професією (типу лікарка, льотчиця, суддиха та под.) творяться різними способами від співвідносних назв осіб чоловічого роду, оскільки через соціально-економічні причини згаданий рід заняття був притаманний спочатку чоловікам, а пізніше - жінкам. У працях багатьох дослідників (В.В. Виноградова, Л.А. Булаховського, Л.Л. Гумецької, І.І. Фекети, С.П. Бевзенка, І.Ф. Протченка, З.А. Потіхи та ін. ) простежується думка, що, скажімо, найменування жінок на -ух-а мотивуються безпосередньо дієслівними основами (бігти - бігуха, говорити - говоруха, співати - співуха). Прихильники іншої точки зору (О.О. Потебня, І.І. Ковалик, І.Г. Милославський та ін.) вважають, що такі деривати співвідносяться з віддієслівними іменниками - назвами осіб чоловічого роду з суфіксом -ун (-юн) (балакун - балакуха, реготун - реготуха, цокотун - цокотуха). В.Н. Хохлачова, І.А. Мельчук та ін. обстоюють положення, що спільнокореневі іменники чоловічого і жіночого роду в одних випадках перебувають у відношеннях похідності (піонер - піонерка, співак - співачка), в інших - у відношеннях “рівнопохідності” (кодеривації) від якоїсь третьої основи

По-різному з'ясовується питання твірної основи національних і територіальних назв жінок. Дериваційною базою жіночих особових найменувань цієї групи визначають: 1) співвідносні чоловічі найменування; 2) основи іменників, які означають країну, частину світу або народ; 3) множинні назви; 4) прикметникові основи на -ськ-.

Розглядаючи лексеми типу моргун - моргуха, говорун - говоруха, цокотун - цокотуха та под., можна вважати, що і чоловічі, і жіночі назви утворено від дієслівних основ. Причому у силу певних особливостей семантики іменників такого типу фемінітиви творилися значно раніше, ніж найменування осіб чоловічого роду. Однак під впливом лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників між чоловічими і жіночими особовими назвами встановлюється словотвірна симетрія, тобто відбувається зміна мотиваційної співвіднесеності. Значеннєве і формальне узгодження найменувань осіб чоловічого і жіночого роду (за М. Докулілом) спричинило те, що дериваційною базою жіночих особових назв починають виступати іменники чоловічого роду.

У другому розділі "Розвиток суфіксальної словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі" розглядається 25 фемінізуючих формантів та їх похідних, структурну організацію яких українська мова органічно успадкувала переважно з праслов'янської доби. Кожному суфіксу присвячено окремий підрозділ, де розглядається ґенеза форманта та його похідних. Визначаються лексико-словотвірні групи іменників - назв осіб, рідше, неосіб - істот (назви тварин) і неістот (назви рослин) чоловічого роду, від яких творяться жіночі особові найменування за допомогою фемінізуючих суфіксів. Виявляються особливості функціонування іменників з модифікаційним значенням жіночої статі

З'ясовуються як зовнішньомовні, так і внутрішньомовні фактори, що спричинили зміну продуктивності жіночотворчих формантів в окремі періоди становлення нової української мови: кінець XVIII - перша половина XIX ст., друга половина XIX - початок XX ст., перша половина XX ст., друга половина XX ст.

Незважаючи на чималу кількість дериваційних фемінізуючих засобів, основна маса іменників з модифікаційним значенням жіночої статі творилася за допомогою кількох високопродуктивних суфіксів. Найбільш активним у новій українській мові є суфікс -к-а та його похідні -івк-а, -анк-а, -янк-а. У кінці XVIII - на початку XIX ст. суфікс -к-а продукує незначну кількість фемінітивів від співвідносних назв осіб чоловічого роду за функціональними ознаками (знахур - знахурка - Котл., 129; рештант - рештантка - Кв.-Осн., III, 99; товмач "перекладач" - товмачка - Б.-Н., 354) та атрибутивних найменувань (зубоскал - зубоскалка - Котл., 166; неборак - неборачка - Павл., 47; сусід - сусідка - Г.-А., 99; циган - циганка - Кв.-Осн., III, 584). У згаданий період формант -к-а творить також найменування дружин (паламар - паламарка - Котл., 172; цегельник - цегельничка - Б.-Н., 381) та самок тварин (голуб - голубка - Котл., 27; индик - индичка - Павл., 70). Протягом другої половини XIX ст. цей формант поступово стає найпродуктивнішим фемінізуючим засобом. Значно розширилося коло дериватів, що творяться від назв осіб чоловічого роду за характерними зовнішніми та внутрішніми ознаками (глухман - глушманка - Голов., 480; слїпак - слїпачка - Ж., II, 884; довгоший - довгошийка - Гр., I, 402), за національною належністю та територіальним походженням (литвин - литвинка - ЛексФр., 115; ангелянин - ангелянка - Гр., I, 7; болгар - болгарка - 83), за соціальним станом (дюк - дючка - Голов., 536; хлоп - хлопка - Ж., II, 1040; злидар - злидарка - Гр., II, 158). Істотно зросла чисельність андронімів (султан - султанка - Ж., II, 934; вугляр - вуглярка - Гр., I, 258; десятник - десятничка - 373). Рідше в цей період суфікс -к-а модифікує найменування осіб чоловічої статі за функціональною ознакою (артист - артистка - СМШ, I, 12; лікар - лікарка - Писк., 127; запроданець - запроданка - Л.Укр., 31). Ці факти свідчать про інтенсивне формування в уснорозмовному мовленні системи назв, які використовувалися в публіцистиці та художній літературі. З середини XIX ст. в писемні джерела поступово проникають жіночі відповідники на -к-а до назв осіб чоловічого роду за віком та станом здоров'я (варіят “хворий на голову” - варіятка - Голов., 383; юнак - юначка - Писк., 301), за належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського та релігійного напрямків (гетьманист - гетьманистка - Писк., 51; конфедерат - конфедератка - ЛексФр., 107), членів різних за характером колективів (громадянин - громадянка - Писк., 60; контрабандист - контрабандистка - Кирич., II, 370; хорист - хористка - СУМ, XI, 126).

У першій половині XX ст. стрімко зростає продуктивність модифікації суфіксом -к-а чоловічих найменувань усіх лексико-словотвірних типів. Ці фемінітиви, поряд з іншими стилями, використовуються також у науковому та офіційно-діловому. Зменшується лише кількість андронімів та назв самок, оскільки старі найменування поступово виходять з ужитку, а нові не творяться.

Отже, обслуговуючи всі функціональні стилі нової української мови, формант -к-а зберігає статус найпродуктивнішого фемінізуючого засобу.

Серед іменників з модифікаційним значенням жіночої статі словотвірний тип з суфіксом -иц-я та його похідними -ниц-я, -чиц-я, -щиц-я, -лиц-я - один з найчисленніших.

Невелика група фемінітивів мотивується повними основами назв осіб чоловічої статі (спорядитель - спорядительниця - Б.-Н., 337; цар - цариця - СМШ, II, 393; короп - коропиця - Чаб. II, 203). У більшості випадків зазначені деривати творяться від усічених основ. У процесі модифікації частіше відсікається морф -ик (трудівник - трудівниця - СУМ, X, 293; келійник - келійниця - Писк., 104), зрідка - -ець (посланець - посланиця - Гр., III, 362; обранець - обраниця - Кирич., III, 117), -ин (кіянин - кіяниця - Б.-Н., 185).

В обстежених джерелах кінця XVIII - початку XIX ст. фіксується небагато жіночих особових найменувань, які творяться від назв осіб чоловічої статі з функціональними та атрибутивними лексико-словотвірними значеннями (наїзник - наїзниця - Котл., 127; цар - цариця - Котл., 203; ледащо - ледащиця - Павл., 42; благодітель - благодітельниця - Кв.-Осн., I, 42; полюбовник - полюбовниця - Греб., I, 171). Спостерігається продуктивна модифікація суфіксом -иц-я найменувань самців (вовк - вовчиця - Котл., 157; перепел - перепелиця - Греб., III, 486; кроль - кролиця - Б.-Н., 71). З середини XIX ст. цей формант залучається до творення назв осіб жіночої статі від співвідносних найменувань осіб чоловічого роду, які є об'єктами дії (хрестник - хрестниця - Писк., 278; вихованець - вихованиця - Левч., 15), від назв за віком та станом здоров'я (старик - стариця - ЛексФр., 228), за назвою країни, етнічною, національною належністю та територіальним походженням (кіянин - кіяниця - Б.-Н., 185; селянин - селяниця - УміСп., 926), за належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного та ін. напрямків (язичник - язичниця - Ж., II, 1112; єретик - єретиця - Гр., I, 468). Протягом наступних періодів під впливом мовних та позамовних чинників суфікс -иц-я активізується у функції продукування корелятів до назв чоловічих осіб як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх поведінку, погляди та ін. (бунтовник - бунтовниця - Писк., 21; спокусник - спокусниця - Ж., II, 907; осудник - осудниця - УміСп., 727), назв осіб за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією (очкурник - очкурниця - Голов., 416; фельдшер - фельдшериця - ЛексФр., 247; білильник - білильниця - УміСп., 75), найменувань самців (щур - щуриця - Ж., II, 1108; буйвол - буйволиця - Гр., I, 108; олень - олениця - Знад., 30, 242). Згадані назви поступово проникають у мову художньої літератури та науковий, офіційно-діловий, публіцистичний стилі.

У XX ст. при збереженні продуктивності модифікації суфіксом -иц-я чоловічих назв осіб за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією (буфетник - буфетниця, - Крим., I, 47; малахітник - малахітниця - ТС, 223; сапальник - сапальниця - Мельн., 97), за родинними, товариськими та ін. стосунками (прибічник - прибічниця - Крим., III, 528; співучасник - співучасниця - Кирич., V, 436) зростає чисельність дериватів, які творяться від найменувань осіб чоловічої статі за належністю до певного ідеологічного, політичного, філософського, релігійного напрямків (ідолопоклонник - ідолопоклонниця - Кирич., II, 284; побожник - побожниця - О., II, 85) й обслуговують усі функціональні стилі української мови. Поряд з цим, поступово знижується продуктивність модифікації формантом -иц-я чоловічих найменувань осіб за характерними зовнішніми, внутрішніми та ін. ознаками та назв самців тварин. Зменшення кількості новотворів серед атрибутивних найменувань зумовлене тим, що їх склад в основному сформувався протягом XIX ст.

Отже, формант -иц-я та його похідні, зберігаючи протягом останніх двох століть статус одного з найбільш продуктивних фемінізуючих засобів, різною мірою обслуговує всі функціональні стилі нової української мови.

У процесі становлення словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі важливу роль відігравав суфікс -их-а. Як свідчать дослідники (Бевзенко С.П., Грегорчикова Р., Пузиніна Я. та ін.), у пам'ятках середньоукраїнської мови широко фіксуються утворення з суфіксом -их-а на означення дружини за ім'ям, прізвищем чи професією чоловіка. У кінці XVIII - протягом XIX ст. він продовжував активно творити найменування зазначеної групи (дяк - дячиха - ЛексКотл., 14; чумак - чумачиха - Б.-Н., 393). Такі деривати обслуговували переважно уснорозмовне мовлення. У цей же період давні назви з суфіксами -иц-я та -к-а були витіснені порівняно новими фемінітивами на -их-а. Проте суфікс -их-а мало продукував функціональних та атрибутивних найменувань осіб чоловічого роду.

У XIX - XX ст. формант -их-а, модифікуючи стилістично нейтральні назви осіб чоловічої статі, надає їм зниженого забарвлення з жартівливими, зневажливими чи фамільярними відтінками. Такі деривати функціонують переважно в уснорозмовному (говірковому) мовленні. І хоч кілька утворень трапляється в інших функціональних стилях української мови (крім наукового та офіційно-ділового), суфікс -их-а в розгляданих назвах набув формального показника розмовності.

Чимало фемінітивів, які реєструються головним чином в уснорозмовному, говірковому мовленні, продукує також суфікс -ш-а.

У сучасному мовознавстві існує дві версії щодо походження цього форманта: прибічники першої (І.І. Ковалик, Ф. Славський та ін.) стверджують, що суфікс -ш-а виник у праслов'янський період і значно пізніше під впливом російської мови з'явився в мові українській, на думку інших (М.М. Шанський, А.А. Дементьєв, А. Богуславскі) цей формант запозичений у XVIII ст. російською мовою з німецької, згодом (з середини XIX ст. ) суфікс -ш-а поступово проникає в писемні пам'ятки нової української мови. У кінці XIX - першій половині XX ст. формант -ш-а був продуктивний у творенні найменувань “дружина особи, названої мотивуючим іменником” (генерал - генеральша - СМШ, I, 131; лікар - лікарша - УміСп., 41). Пізніше під впливом екстралінгвістичних чинників набули поширення деривати, у яких поряд зі згаданим значенням з'являється пряме модифікаційне значення “особа жіночої статі щодо особи чоловічої статі” (директор - директорша - СУМ, II, 282; мільйонер - мільйонерша - IV, 738). В обстежених джерелах другої половини XIX - XX ст. виявлені поодинокі фемінітиви, які продукуються від чоловічих найменувань з функціональним і характеризуючим лексико-словотвірними значеннями (кіоскер - кіоскерша - Кирич., II, 336; ліфтер - ліфтерша - СУМ, IV, 532; імператор - імператорша - УміСп., 323; вілікан - віліканша - Чаб., I, 181; квартирант - квартирантша - II, 161). Жіночі особові найменування з суфіксом -ш-а фіксуються переважно в уснорозмовному (діалектному) мовленні, хоча співвідносні назви осіб чоловічої статі вживаються в усіх функціональних стилях української мови. Це свідчить про те, що формант -ш-а в розгляданих фемінітивах набув значення формального показника розмовності.

У новій українській мові в творенні досліджуваних найменувань формант -ух-а займав помітне місце. У пам'ятки української мови деривати на -ух-а проникають десь у XVII ст. На всіх етапах розвитку нової української мови суфікс -ух-а послідовно модифікує назви осіб чоловічої статі за характерною поведінкою (брехун - брехуха - Котл., 169; пустун - пустуха - Левч., 178; лопотун - лопотуха - Кирич., II, 458). Протягом XIX - XX ст. продукується по кілька корелятів до чоловічих назв осіб з функціональним лексико-словотвірним значенням та до деяких підтипів атрибутивних найменувань (мазун - мазуха - Гр., II, 397; хитрун - хитруха - Ж., II, 1038; коротун - коротуха - Кирич., II, 380). Функціонування таких фемінітивів зумовлене закладеними в структурах на -ух-а потенціями мовної експресії щодо передачі емоцій.

В обстежених джерелах XIX - XX ст. виявлено небагато жіночих особових назв, які творить суфікс -ин-я (-ен-я). У другій половині XIX - на початку XX ст. за допомогою таких суфіксів з'являються кореляти до найменувань осіб чоловічої статі за соціальним станом (дука - дукиня - Крим., I, 165; раб - рабиня - СМШ, II, 184) та назви дружин (рахмистер - рахмистриня - Ж., II, 797; шах - шахиня - СУМ, XI, 423). Протягом XIX - початку XX ст. формант -ин-я (-ен-я) зрідка модифікує чоловічі назви осіб з функціональними й означальними лексико-словотвірними значеннями (бог - богиня - Котл., 143; герой - героїня - ЛексФр., 48; друг - другиня - Аф., 395). Такі деривати часто вживаються в поетичних та прозових творах як засоби створення піднесено-урочистого стилю, народно-пісенного колориту. На кінець XIX - початок XX ст. в цілому сформувалася невелика група дериватів на -ин-я, які використовуються переважно в уснорозмовному (діалектному) мовленні, епістолярному стилі, мові художніх творів. Поодинокі фемінітиви такого типу в науковому та офіційно-діловому стилях - переважно назви титулів.

Утворення з формантами прикметникового походження -ов-а, -ев-а порівняно нові в українській мові. Протягом XIX - до 20-30-х років XX ст. в уснорозмовному (часто говірковому) мовленні згадані форманти активно творять фемінітиви зі значенням "дружина особи, названої мотивуючим іменником” (війт - війтова - Б.-Н., 81; доглядач - доглядачева - УміСп., 471; інспектор - інспекторова - Крим., II, 185). Найменування такого типу поширюються в мові художніх творів, а поодинокі трапляються в публіцистиці. Однак в останні десятиліття суфікси -ов-а, -ев-а втратили продуктивність, лише кілька дериватів фіксується в діалектах української мови (батько - батькова - БукГов., I, 21; син - синова - СУМ, IX, 184). Небагато й утворень жіночих відповідників до чоловічих назв за функціональною ознакою (професор - професорова - Ж.,II, 782), за національною належністю (жид - жидова - Закр., 324). Лише одна номінація “королева” вживається в усіх стилях української мови.

До непродуктивних жіночотворчих формантів української мови належать суфікси -ул-я, -н-а, -ин-а, -і-я. У джерелах XIX - початку XX ст. трапляється незначна кількість корелятів до окремих груп чоловічих особових найменувань з функціональними й атрибутивними лексико-словотвірними значеннями (басун "нахлібник" - басуля - Ж., II, 971; князь - княжна - СМШ, I, 331; стрий - стрийна - Дубр., 259; Михайло - Михайлина - ЛексФр., 12; жнець - жнія - Крим., I, 277).

Протягом останнього століття суфікс -ул-я творить кореляти головно до іменників чоловічого роду, які вказують на характерну поведінку (коверзун - коверзуля - Чаб., II, 182; капризун - капризуля - Лєс., 27), а формант -н-а - назви зі значенням "донька або дружина особи, названої мотивуючим словом" (дон - донна - СУМ, II, 368; вуй - вуйна - БукГов., I, 77). Такі фемінітиви поширені переважно в уснорозмовному (говірковому) мовленні й поступово проникають в мову творів художньої літератури, епістолярію, публіцистику. Основне значення словотвірних типів із суфіксами -ин-а, -і-я - "власні імена жінок, мотивовані співвідносними чоловічими найменуваннями" (Леонт - Леонтина - Вл.ім., 152; Віктор - Вікторія - Кирич.,I, 270). Вони в силу специфіки їх семантики обслуговують усі функціональні стилі нової української мови.

Суфікс-закінчення -а - один з найдавніших фемінізуючих засобів, успадкованих ще з праіндоєвропейської епохи. Цей формант зберіг у новій українській мові дві функції: словотворчу (творить назви осіб жіночої статі) та граматичну (виражає значення жіночого роду). Протягом XIX ст. він був непродуктивний у творенні фемінітивів. Однак у писемні джерела кінця XIX - початку XX ст. проникає чимало корелятів з суфіксом -а до чоловічих власних імен (Тодор - Тодора - Левч., 186; Юстин - Юстина - Ж., II, 1110), до назв осіб чоловічої статі за родинними, товариськими та ін. стосунками (друг - друга - Крим., I, 252; правнук - правнука - УміСп.,763) та до найменувань самців (лебедин - лебедина - Гр., II, 349; перепел - перепела - III, 130). Назви з формантом -а використовуються в уснорозмовному мовленні, мові художніх творів, публіцистичному та офіційно-діловому стилях, що перебували на стадії зародження та початкових етапів розвитку. Протягом останнього століття, незважаючи на стрімке зростання числа жіночих відповідників до назв осіб чоловічої статі за характерною поведінкою (балаклій “говорун” - балаклія - Дзендз., 38; мовчун - мовчуня - СУМ, IV, 772), формант -а спеціалізується на творенні власних імен жінок від співвідносних чоловічих (Ростислав - Ростислава - Вл.ім.,157; Ян - Яна - 170).

У продукуванні корелятів до співвідносних іменників чоловічого роду різних семантичних груп беруть участь й іншомовні форманти. Структури з суфіксами -ес-а, -ис-а були запозичені у XVIII ст. з французької мови (іноді через російську) в складі окремих слів. Більшість фемінітивів цього словотвірного типу творилися на власне українському ґрунті, причому суфікси -ес-а, -ис-а поєднувалися лише з співвідносними назвами осіб чоловічого роду іномовного походження. З кінця XIX і протягом XX ст. аналізовані форманти творять жіночі відповідники до найменувань осіб чоловічої статі переважно з функціональним, рідше - атрибутивним (назви, що означають титули) лексико-словотвірними значеннями (директор - директриса - І. Нечуй-Левицький,VI, 176; лектор - лектриса - СУМ,IV, 473; гранд - грандеса - Л.Укр.,4; диякон - дияконіса - Крим., I, 215).

Форманти -е-я, -ит-а, -ід-а вичленувалися протягом XIX ст. в словах іномовного походження: Геракл - Гераклея (грец.), сеньйор - сеньйорита (ісп. seсor “звертання до чоловіка в іспаномовних країнах або форма ввічливого згадування” - seсorita “звертання до дівчини в іспаномовних країнах або форма ввічливого згадування”), сильф - сильфіда (з грец. через франц. sylphes “у кельтській та германській міфології, у повір'ях багатьох європейських народів - один із видів ельфів - духів повітря” - sylphides “жін. до сильф”). Ці деривати носять переважно книжний характер і виявлені головно в мові художніх творів.

Третій розділ “Функціонально-семантична дистрибуція модифікаційних (фемінізуючих) формантів у сучасній українській мові” присвячений розгляду історії кожного модифікаційного суфікса в контексті розвитку всієї дериваційної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі. Матеріал у розділі розташовано за лексико-словотвірними типами мотивуючих основ (назв осіб чоловічого роду). Визначається продуктивність (та причини, що зумовлюють її зміни) фемінізуючих формантів у наданні модифікаційного значення жіночої статі чоловічим особовими найменуванням різних груп. З'ясовується стилістична та емоційно-експресивна диференціація фемінізуючих формантів у межах усіх семантичних груп. Одночасно розглядається питання синонімії (її різновиди, поширення) жіночих особових найменувань, які творяться за допомогою жіночотворчих суфіксів.

Із проаналізованих понад 5500 фемінітивів, переважна більшість назв твориться за допомогою високопродуктивних формантів -к-а й -иц-я та їх похідних. У модифікації співвідносних іменників чоловічого роду також беруть участь продуктивні суфікси -их-а, -а, малопродуктивні -ух-а, -ш-а, -ин-я, -ен-я, -ов-а, -ев-а, непродуктивні -ин-а, -ис-а, -ес-а, -н-а, -ул-я, -ад-я, -е-я, -ит-а, -ид-а, -ід-а.

Кореляти до найменувань осіб чоловічої статі за сталим чи тимчасовим заняттям або за професією творять форманти -к-а, -иц-я, -их-а, -ух-а, -ш-а, -ин-я, -ов-а, -і-я, -ил-я, -а, -ис-а, -ес-а. Протягом XIX - XX ст. більшість назв, які вживаються в усіх стилях, активно продукують суфікси -к-а (дописувач - дописувачка, комбайнер - комбайнерка) й -иц-я (бетонник - бетонниця, наладчик - наладчиця) та їх похідні. У XIX ст. між цими формантами спостерігається конкуренція, а в XX ст. особливої продуктивності набув суфікс -иц-я. Серед структур на -к-а та -иц-я (-ниц-я, -чиц-я, -щиц-я) трапляється чимало словотворчих та семантичних дублетів (кашоварка - кашоварниця, фельдшерка - фельдшериця; доглядачка - доглядниця, запобігачка - запобігальниця). З другої половини XIX ст. зрідка в уснорозмовному мовленні жіночі особові найменування такого типу творяться за допомогою формантів -их-а (повар - повариха), -ш-а (учитель - учительша), -ух-а (гребун - гребуха), які, модифікуючи стилістично нейтральні назви осіб жіночої статі, надають їм зниженого забарвлення. У кінці XIX - першій половині XX ст. у згаданій функції спорадично використовуються суфікси -ес-а, -ис-а (патрон - патронеса, директор - директриса), -і-я (жнець - жнія), -ил-я (ворож - ворожиля), -а (граль - граля). Такі деривати трапляються в більшості стилів сучасної української мови.

Найменування осіб чоловічої статі як носіїв процесуальної ознаки, що визначає їх поведінку, погляди та ін. модифікують форманти -к-а, -иц-я, -ух-а, -ш-а, -их-а. У новій українській мові цей тип іменників склався головним чином з участю формантів -к-а (брехун - брехунка, потурач - потурачка) та -иц-я (блудник - блудниця, розлучник - розлучниця). Причому значна частина дериватів на -к-а дублювалася назвами з суфіксом -иц-я (вередниця - вередійка, примирниця - примирителька). Чимало назв такого типу з формантом -к-а, як і співвідносні іменники чоловічого роду, мають виразне стилістичне забарвлення (вітрогон - вітрогонка, жерун - жерунка), тоді як поміж структур на -иц-я їх значно менше (зумозводник - зумозводниця, підлизник - підлизниця). У XIX ст. активну участь у цьому процесі бере й суфікс -ух-а, утворення з яким, як і співвідносні іменники чоловічого роду, відзначаються емоційною експресивністю (вередун - вередуха, реготун - реготуха). Однак він не закріпився в згаданій функції і поступово втратив свою продуктивність. У другій половині XX ст. в уснорозмовному мовленні спорадично трапляються також деривати на -ш-а (спікулянт - спікулянтша), -их-а (бурчун - бурчиха).

Основну масу жіночих відповідників до назв осіб чоловічого роду за зовнішніми та внутрішніми ознаками творили суфікси -к-а (акуратист - акуратистка, брюнет - брюнетка) й -иц-я (-ниц-я, -щиц-я) (вішальник - вішальниця, красавець - красавиця). Серед них часто трапляються словотворчі дублети (бідничка - бідниця, карличка - карлиця). З другої половини XIX ст. значно менше фемінітивів дали форманти -ин-я (деспот - деспотиня), -ух-а (гладун - гладуха), -ул-я (бокун - бокуля), -ш-а (вілікан - віліканша), -а (нехлюй - нехлюя). Через специфічність семантики рідко який з наведених дериватів займає стилістично нейтральну позицію в лексичній системі мови.

Фемінітиви до чоловічих особових найменувань, де процесуальна ознака вказує на соціальний стан, в обстежених джерелах були представлені головним чином структурами з суфіксом -к-а (бурлак - бурлачка, покровитель - покровителька), рідше - формантами -иц-я (-ниц-я) (заробник - заробниця, самодержець - самодержиця), спорадично - -ин-я (господар - господиня), -ух-а (поберун - поберуха). З-поміж цих словотворчих засобів лише суфікси -к-а й -иц-я зберегли продуктивність протягом усіх періодів розвитку нової української мови. Зрідка назви на -к-а, -ух-а, як і співвідносні іменники чоловічого роду, мають виразну стилістичну маркованість (обідранець - обідранка, поберун - поберуха).

Група корелятів до назв осіб чоловічої статі за соціальним станом в основному сформувалася протягом XIX - на початку XX ст. за допомогою суфіксів -к-а (-янк-а), -иц-я (-ниц-я), -ин-я, -ев-а, -а, -их-а, -ш-а, -ес-а, -ит-а. У цей період такі назви активно творять форманти -к-а (-янк-а) (дворянин - дворянка, пан - панянка), -иц-я (-ниц-я) (безсрібник - безсрібниця, король - королиця), проте останній у XX ст. втрачає продуктивність. Протягом XIX - на початку XX ст. поодинокі назви такого типу дали суфікси -ин-я (монарх - монархиня), -ев-а (король - королева), -а (інфант - інфанта), -их-а (богач - богачиха), -ш-а (цесар - цесарша), -ес-а (принц - принцеса), -ит-а (сеньйор - сеньйорита). Форманти -их-а, -ш-а надають співвідносним стилістично нейтральним іменникам чоловічого роду зниженого забарвлення (цар - цариха, імператор - імператорша).

6. Жіночі відповідники до назв осіб чоловічої статі за родинними, товариськими та ін. стосунками творяться за допомогою суфіксів -к-а, -иц-я, -а, -ин-я, -ин-а, -ух-а. У цій царині особливою продуктивністю відзначалися форманти -к-а (земляк - землячка, опікун - опікунка) та -иц-я (наслідник - наслідниця, пасерб - пасербиця). Унаслідок конкуренції форм трапляються словотворчі дублети (байстрючка - байстриця, сусідка - сусідиця). У XIX ст. невелику кількість фемінітивів дав суфікс-закінчення -а (кум - кума, онук - онука), поодинокі утворення - форманти -ин-я, -ин-а (свояк - своякиня; кузен - кузина), -ух-а (свекір - свекруха). Зрідка серед дериватів на -к-а, -иц-я, -ух-а фіксуються слова, які мають, як і співвідносні іменники чоловічого роду, виразне емоційно-оцінне негативне значення (бахур - бахурка, поплічник - поплічниця, свекір - свекруха). Структури з формантами -к-а, -иц-я, -а використовуються в усіх стилях, тоді як назви на -ин-я, -ин-а, -ух-а - лише в уснорозмовному, говірковому мовленні та у мові художніх творів.

У цьому ж ключі розглянуто фемінізуючі форманти, які модифікують найменування осіб чоловічої статі інших лексико-словотвірних типів.

Висновки

У "Висновках" сформульовані основні результати дослідження:

У процесі тривалого розвитку української мови склалася дериваційна підсистема найменувань істот жіночої статі, у яких форманти лише модифікують семантику мотивуючих основ - найменувань осіб (рідше, неосіб) чоловічого роду, надаючи їм значення жіночості, тобто в чоловічих і жіночих назвах встановлюється словотвірна симетрія (аптекар - аптекарка, брат - братова, кум - кума, професор - професорша, сторож - сторожиха, цар - цариця).

У кінці XVIII - першій половині XIX ст. фонд суфіксальних дериваційних засобів для творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі складався з 11 формантів та їх похідних -к-а (-анк-а, -янк-а, -івк-а), -иц-я (-ниц-я), -ин-а, -ш-а, -их-а, -ов-а, -ух-а, -н-а, -ад-я, -я (благодітельник - благодітельниця, брат - братова, брехун - брехуха, гетьман - гетьманша, дядько - дядина, дяк - дячиха, жид - жидівка, князь - княгиня, князь - княжна, онук - онука, піп - попадя, турок - туркеня, шляхтич - шляхтянка). З другої половини XIX ст. у цьому процесі беруть участь запозичені суфікси -ис-а, -ес-а, -е-я, -ит-а, -ид-а, -ід-а (абат - абатиса, Геракл - Гераклея, принц - принцеса, сеньйор - сеньойорита, Степан - Степанида, сильф - сильфіда), а в говірковому мовленні зазначеного періоду фіксуються поодинокі деривати на -ул-я (горбун - горбуля, хорошун - хорошуля).

Словотвірною базою для творення жіночих найменувань за допомогою модифікаційних (фемінізуючих) формантів з давніх часів були головним чином повні основи іменників чоловічого роду. Ця тенденція збереглася і в новій українській мові (абхаз - абхазка, кіноактор - кіноактриса, офіцер - офіцерша). Значно рідше згадані найменування творяться від усічених основ співвідносних іменників (американець - американка, законодавець - законодавиця, товстун - товстуха).

Розгляд модифікаційної (фемінізуючої) функції суфіксальних словотворчих засобів дає підстави стверджувати, що спостерігається диференціація формантів за твірними основами. Суфікси -к-а, -иц-я, -ин-я, -их-а, -ов-а, -ев-а, -і-я, -а виявилися найбільш гнучкими в реагуванні словотвірної системи на потреби комунікативної діяльності. Ці форманти сполучаються і з основами, які сформувалися на слов'янському мовному ґрунті, і з іномовними. Дериваційною базою для суфіксів -ух-а, -ин-а, -н-а, -ул-я слугували лише слов'янські твірні основи співвідносних найменувань чоловічого роду.

Запозичені (у тому числі давнозапозичені) суфікси -ис-а, -ес-а, -е-я, -ит-а, -ид-а, -ід-а, -ш-а, -ад-я поєднувалися, як правило, з іномовними основами.

У новій українській мові спостерігається функціонально-семантична дистрибуція фемінізуючих формантів та їх диференціація на рівні мовної норми. Утворення на -к-а, -иц-я, -ин-я (-ен-я), -н-а, -і-я, -а виявлені в усіх функціональних стилях і жанрах сучасної української мови. Причому деривати, які продукуються за допомогою цих формантів (крім -і-я, -ид-а, -а) більше поширені в публіцистичному, епістолярному стилях, у мові художніх творів, уснорозмовному мовленні та говірках. Дещо менше найменувань згаданих словотвірних типів трапляється в науковому й офіційно-діловому стилях. Утворення з суфіксами -і-я, -ид-а, -а (у силу особливостей їх семантики) однаковою мірою використовуються в усіх стилях сучасної української мови.

Відіменникові деривати з модифікаційним значенням жіночої статі на -их-а, -ин-а, -ес-а, -ис-а, -ш-а, -ух-а, -ов-а, -ев-а, -ул-я, -ад-я протягом усіх періодів розвитку нової української мови вживалися здебільшого в уснорозмовному (говірковому) мовленні, мові художніх творів, зрідка такі найменування (крім утворень на -ул-я) траплялися в епістолярному й окремих різновидах публіцистичного стилю, а поодинокі утворення з формантами -ес-а, -ис-а - в науковому та офіційно-діловому.

Найменування Гераклея, сеньйорита, сильфіда, які творяться за допомогою формантів -е-я, -ит-а, -ід-а, належать до книжної лексики і вживаються головним чином у мові художніх творів.

Деривати з суфіксами -их-а, -ш-а, -ух-а, -ин-я (-ен-я) досить часто використовуються в мові творів художньої літератури як засоби творення гумору, сатири чи для індивідуалізації образу.

Більшість жіночих особових найменувань належать до стилістично нейтральної лексики і творяться за допомогою формантів -к-а, -иц-я, проте нова українська мова має чималу кількість фемінізуючих суфіксів, які продукують стилістично марковані назви. Деривати з певним стилістичним забарвленням творять суфікси -ух-а, -ш-а, -их-а та ін., які набули певної продуктивності дещо пізніше, ніж форманти -к-а, -иц-я. Це є свідченням того, що розвиток дериваційної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі був інтенсифікований не лише розширенням словотвірної бази, а й потребами збагачення стилістичних ресурсів української мови.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в говірках Нижньої Наддніпрянщини // Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку: Зб. наук. праць: У 2 ч. - Запоріжжя: ЗДУ, 1996. - Ч.1. - С. 138-140.

Словообразование существительных с модификационным значением женскости в русском и украинском языках (суффикс -ш-а) // Принципы и методы функционально-семантического описания языка: итоги, направления, перспективы: Материалы конференции. - Москва - Симферополь, 1997. - С. 257-259.

Творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові (суфікс -их-а) // Ономастика і апелятиви: Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1998. - Вип. 3. - С. 139-145.

Суфіксальне творення назв самок тварин у новій українській мові // Придніпровський науковий вісник. Філологія. Педагогіка. - 1998. - №82 (149). - С. 11-22.

Іменники з модифікаційним значенням жіночої статі в українській мові кінця XVIII - початку XX ст. (суфікс -к-а) // Вісник Запорізького університету. Філологія: Зб. наук. статей. - Запоріжжя: ЗДУ, 1998. - С. 139-143.

Творення іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в сучасній українській мові // Ономастика і апелятиви (проблеми словотвірної дериватології): Зб. наук. праць. - Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. - Вип. 7. - С. 190-200.

Анотація

Семенюк С.П. Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 01 - українська мова. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2000.

У роботі розглядається процес розвитку дериваційної підсистеми іменників з модифікаційним значенням жіночої статі нової української мови з таким невід'ємним її атрибутом як тиском системи на функціонування окремих її елементів. З'ясовуються питання словотвірної бази цих назв, продуктивності, функціонально-семантичної дистрибуції модифікаційних формантів, їх стильової диференціації у різні періоди формування нової української мови. Відзначаються чинники, які впливають на дериваційну активність фемінізуючих формантів протягом XIX - XX ст.

Ключові слова: іменники з модифікаційним значенням жіночої статі, модифікаційний суфікс, лексико-словотвірний тип, фемінітив, корелят.

Аннотация

Семенюк.С.Ф. Формирование словообразовательной системы существительных с модификационным значением женскости в новом украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 2000.

В работе рассматривается динамика деривационной системы существительных с модификационным значением женскости в новом украинском языке конца XVIII - XX вв.

Прежде чем приступить к непосредственному анализу таких названий, в работе излагается история исследования суффиксального образования наименований лиц женского пола (составной частью которых являются существительные с модификационным значением женскости), пути и способы решения в области исследования ряда концептуально важных задач.

Выясняются теоретические проблемы словообразовательной модификации как типа словообразовательного значения, рассматривается вопрос становления этого понятия в языкознании, осуществляется критический анализ разных концепций относительно трактовки словообразовательной модификации, которая определяется как процесс в пределах одной части речи, в результате этого словообразующие форманты не продуцируют производных с новым лексическим значением, они лишь вносят в значение производящих основ дополнительные признаки, часто с оттенками субъективной оценки. В состав отсубстантивных дериватов с модификационным значением женскости входят: наименования лиц женского рода, мотивированные существительными мужского рода со значением лица; названия со значением "жена лица, названного мотивирующим словом"; названия самок животных, мотивированные наименованиями самцов и, изредка, названия растений. Уделяется внимание также вопросу о деривационной базе женских личных наименований. Анализируются разные подходы относительно решения этой проблемы, поскольку понятие мотивации является концептуально важным в исследовании системы существительных с модификационным значением женскости.

Анализ развития суффиксальной словообразовательной системы таких дериватов осуществляется путем рассмотрения 25 феминитивных формантов и их производных, которые функционируют в новом украинском языке. Каждому суффиксу посвящена отдельная структурная часть диссертации, где выясняется генезис форманта и его производных. Определяются лексико-словообразовательные группы существительных, - названий лиц мужского рода, продуцирущих женские личные наименования. Устанавливаются особенности функционирования существительных с модификационным значением женского пола. Выясняются как внутриязыковые, так и внешнеязыковые причины, которые обусловили изменение продуктивности указанных формантов в отдельные периоды.

В работе каждый модификационный суффикс рассматривается на фоне всей деривационной системы существительных с модификационным значением женскости. На всех этапах развития нового украинского языка определяется продуктивность феминитивных формантов в присвоении модификационного значения женскости мужским личным наименованиям разных групп. Выясняется специализация указанных суффиксов в функции соединения с каждым лексико-словообразовательным типом мотивирующих. Рассматривается стилистическая та эмоционально-экспрессивная дифференциация феминитивных формантов в пределах всех семантических групп. Такой анализ позволил проследить изменения (и причины, которые их обусловили) в продуктивности и функционально-семантической нагрузке этих суффиксов. Установленные в работе факты свидетельствуют о высоком уровне организации и упорядоченности (в пределах определенной вариативности) словообразовательной системы существительных с модификационным значением женскости.