Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г. С. СКОВОРОДИ

УДК 808. 3 - 312. 1

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні

Спеціальність 10. 02. 01 - українська мова

Ужченко Дмитро Вікторович

Харків - 2000

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблеми співвідношення мови й духовної культури, мови й народного менталітету, мови й народної творчості, їх взаємозалежності та різного роду кореспонденцій (М. Толстой), увага до семантики мовних одиниць взагалі й до культурно-національної семантики (КНС) фразеологічних одиниць (ФО) зокрема започатковані в працях О. Потебні, М. Костомарова, М. Сумцова, І. Франка й одержали своє продовження в дослідженнях Г. Булашева, В. Гнатюка, Я. Головацького, Б. Грінченка, О. Малинки, В. Милорадовича, В. Шухевича та інших. У середині й у ІІ пол. ХХ ст. взаємовідношення етнокультури та ФО вивчали Н. Бабич, В. Білоноженко, М. Демський, Р. Зорівчак, А. Івченко, В. Калашник, А. Коваль, В. Коваль, Л. Коломієць, В. Коптілов, І. Лепешев, Ф. Медведєв, К. Мошинський, Л. Ройзензон, Л. Скрипник, М. Толстой, В. Ужченко, О. Юрченко та інші.

КНС закодована насамперед у нереляційних мовних одиницях словах, фразеологізмах, цитатах, у яких сам зміст культури відбивається більш чи менш безпосередньо (Б. Ажнюк, С. Єрмоленко, А. Зеленько, В. Кононенко, Б. Ларін, В. Мокієнко, Г. Онкович, Є. Поливанов). У складі загальномовної фразеології вирізняється фразеотематична група (ФТГ) й належні до неї одиниці, які дослідниками називаються по-різному: “фразеологічні одиниці з анімалістичним компонентом” (В. Бойко), “фразеологічні одиниці із зоосемічним компонентом”, “зоосемічна фразеологія” (А. Семотюк), “стереотипні зооморфні еталони” (Т. Гончарова), “фразеологія живої природи”, “зоосемічні фразеологічні одиниці”, “фразеологія природи” (Н. Петрова), “зоофразеологія” і “зоофразеологізми” (В. Ужченко). Останні терміни, на нашу думку, є найбільш універсальними й коректними.

Під зоофразеологізмами (ЗФ) ми розуміємо порівняно чітко окреслену семантично й тематично групу стійких надслівних мовних утворень, у складі яких є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи; зоофразеологізми функціонують як відтворювані метафоричні, переважно експресивні одиниці вторинного найменування.

Актуальність роботи визначається тим, що в українському мовознавстві ще немає розгорнутого багатоаспектного монографічного дослідження семантики цієї порівняно замкнутої ФТГ зоофразеології, у якому б на широкому матеріалі літературних і локальних стійких мовних одиниць поряд з особливостями формування, динаміки й мотивування ЗФ розглядався характер віддзеркалення в них позамовної дійсності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертації пов'язаний із комплексними науковими темами мовознавчих кафедр Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, наукової лабораторії “Регіональні мовні одиниці в світлі етнокультури” та з держбюджетною темою “Активні лексико-фразеологічні процеси в етнокультурному висвітленні (на матеріалі східнослобожанських і степових говірок Донбасу) ”, номер державної реєстрації 01980002645.

Об'єктом дослідження стали насамперед ідіоми (зооідіоми) фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності (за В. Виноградовим) української літературної мови та діалектів.

Криза структурно-семантичної парадигми в середині 70 на початку 80 рр. у фразеології, увага до динамічних процесів (Б. Ларін, В. Мокієнко), лінгвокраїнознавчих можливостей ФО, які акумулюють і зберігають знання про навколишній світ (Є. Верещагін, М. Костомаров, Ф. Медведєв, Ю. Прохоров, В. Феліцина та ін.), спонукали до пошуків нових аспектів дослідження фразеології. Інтереси вчених усе частіше пов'язувалися з прагматичним аспектом використання ФО, зі способами виявлення конотації та становленням внутрішньої форми ФО, що тісно поєднані з образною основою та культурною семантикою, з увагою до так званої мовної картини світу, а отже і до ідеографічного опису (А. Емірова, В. Калашник, Л. Лисиченко, Ю. Прадід) та етнокультурної атрибуції ФО, до способу організації знань, що складають зміст когнітивної семантики, аналіз якої здійснюється з використанням теорії прототипів, еталонів, концептів, стереотипів і под. Доплив нових праць, що базуються на розробці основних етнолінгвістичних ідей В. фон Гумбольдта, Е. Сепіра, Б. Уорфа, Л. Вайсгербера, Й. Тріра, М. Толстого, В. Іванова, В. Топорова, В. Мокієнка та ін., вивчення одиниць мови під кутом зору вираження в них національної культури (Є. Бартмінський, А. Вежбицька, О. Кубрякова, Ю. Степанов, В. Телія) зумовили новий поштовх у дослідженні вербальних одиниць в інформаційно-пошуковому режимі, який ефективно себе ствердив саме в річищі когнітивної лінгвістики. Актуальним стало завдання співвіднести етнокультурну парадигму зоофразеологічної підсистеми національної фразеології з новою парадигмою, одночасно зберігаючи все цінне, що базується на лінгвоетнокультурній потебнянській традиції висвітлення мовних фактів, дотримуючись антропологічного підходу у вивченні ЗФ, який передбачає дослідження мови, мислення та способів вираження навколишньої дійсності в тісному зв'язку з людиною.

Це й визначає мету дисертаційної роботи показати, як у семантиці українських зоофразеологізмів відбивається позамовна дійсність.

Поставлена мета зумовлює основні завдання дисертації: 1) установити основні фразеосемантичні групи (ФСГ) зоофразеологізмів; 2) показати структурно-семантичну динаміку зоофразеологізмів; 3) з'ясувати роль конотативного компонента в семантичній структурі зоофразеологізмів; 4) виявити характер детермінації між фразеопродуктивністю фаунонімів-концептів і глибиною їх вертикального культурно-національного контексту (КНК) ; 5) проаналізувати КНС українських зоофразеологізмів та встановити її маркери; 6) простежити зв'язок образної системи (внутрішньої форми) з етнокультурними (екстралінгвістичними, мотивуючими) факторами в зоофразеології; 7) виявити чинні в східнослобожанських і степових говірках Донбасу структурно-семантичні зоофразеологічні моделі, визначити їх активність і вписати в них місцеві вислови.

Для досягнення мети й розв'язання поставлених основних завдань важливо обрати методологію, методи, операційні прийоми аналізу зоофразеологізмів та структуру дисертації.

У всіх часткових, але важливих питаннях, зумовлених об'єктом дослідження й актуальністю їх вивчення в зоофразеології (семантика і структура, статика і динаміка, інтра- і екстралінгвістичне, утрадиційнене і новітнє, системне і одиничне, модельоване і немодельоване), виявляється діалектична форма пізнання, відображення й структурування (як самих ЗФ, так і способів “організації знань” про них), виразно проступає методологічна основа дисертаційної роботи, якою є положення про мову як засіб відбиття об'єктивної дійсності, про діалектичний зв'язок мови і мислення, мови і народного менталітету в їх взаємозалежності та різного роду кореспонденції, про філософську парадигму людського чинника в мові.

З методологічними засадами узгоджуються й методи, прийоми аналізу, а саме: описовий та порівняльно-історичний методи, прийоми структурно-семантичного моделювання та психолінгвістичного експерименту, а також семно-компонентного, лінгвокраїнознавчого та зіставного аналізу.

Наукова новизна дослідження визначається багатоаспектним і комплексним підходом до аналізу семантики українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні. При цьому констатується значна роль “етимологічної пам'яті” у становленні внутрішньої форми ЗФ, виявлені численні маркери КНС, дістало подальший розвиток твердження про слівний характер лексеми у складі зоофразеокомплексу, всебічно проаналізовано вплив символьного характеру компонента-фауноніма на семантику й конотацію зоофразеологізму.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці загальнофразеологічних проблем, установленні закономірностей і характеру віддзеркалення екстралінгвістичних реалій в образній системі і внутрішній формі мовних одиниць порівняно замкнутої ФТГ зоофразеології.

Практична цінність дослідження визначається тим, що матеріали й положення дисертації можуть бути використані в лексикографії для укладання словників, у яких би семантика ФО висвітлювалася на тлі етнокультури, у викладанні лексикології, фразеології, стилістики української мови й культури мовлення, у процесі читання нових спецкурсів і проведення спецсемінарів, при написанні курсових і дипломних робіт, на заняттях з усної народної творчості, у викладанні навчальних дисциплін культурологічного циклу, зокрема українознавства (народознавства, етнографії).

Матеріалом дослідження стали вибірки зі словників різних типів тлумачних, перекладних, етимологічних, історичних, із художніх та фольклорних текстів, з історико-етнографічних, фольклористичних збірників та наукових праць О. Потебні, М. Сумцова, М. Костомарова, І. Франка, Б. Грінченка та ін. ; записи діалектного мовлення, серед них і зоофразем східнослобожанських та степових говірок, зібраних автором протягом 1995 1999 рр. і вперше уведених у науковий обіг; власна картотека зоофразеологізмів близько 4500 одиниць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях мовознавчих кафедр, традиційних щорічних наукових конференціях Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (1996 1999), на заключному етапі Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт у Києві у державному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (1997), на ХХХІІ науковій Шевченківській конференції (1998, м. Луганськ) та Всеукраїнській науково-практичній конференції з нагоди 150-річчя від дня народження Панаса Мирного “Панас Мирний і літературний процес” (1999, м. Полтава).

Публікації. Зміст дисертації висвітлений у 9 наукових статтях, із них 4 - у провідних наукових фахових виданнях. Результати дослідження відбиті також в опублікованому в співавторстві Фразеологічному словнику української мови (К. : Освіта, 1998. 224 с.), у якому особистий внесок здобувача складає 130 сторінок (статті на літери Л Я). Тут уперше в українській лексикографічній практиці широко подані історичні, етимологічні та культурно-етнічні коментарі, тобто експліковано той культурно-етнічний фон, який властивий також численним зоофразеологізмам.

Метою, завданнями та обраними методами зумовлена структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел та додатка. Кожний розділ поділяється на підрозділи. Загальний обсяг тексту 179 сторінок; список використаних джерел включає 176 найменувань, додаток поданий на 54 сторінках.

зоофразеологізм детермінація семантична динаміка

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ містить обґрунтування вибору теми, визначення новизни, мети, завдань і методів та прийомів дослідження, виклад засадничих положень.

У першому розділі “Українська зоофразеологія в мові й мовленні” визначається місце зоофразеології в загальномовному фразеофонді, аналізується література питання, еволюційні процеси в зоофразеології та символьна “насиченість” компонентів-фаунонімів, виділяються основні ФСГ зоофразеологізмів.

Значну частину загальномовної фразеології складають ЗФ, збір та інтерпретація яких мають давню традицію, особливо у працях ХІХ і ХХ століть. Пильна увага приділялася зоофразеології в дослідженнях О. Потебні, М. Сумцова, М. Костомарова, П. Чубинського та ін. Вона щедро представлена й певним чином інтерпретована у фольклористичних збірниках та словниках М. Комарова (1890), О. Афанасьєва-Чужбинського (1890 1893), І. Тимошенка (1897), Д. Яворницького (1920), І. Виргана та М. Пилинської (1958 1971), у діалектних словниках (або їх фрагментах) Н. Бабич, П. Грищенка, М. Доленка, В. Лавера (1975), М. Онишкевича (1984), М. Корзонюка (1987), Н. Вархол та А. Івченка (1990), В. Ужченка (1993; 1997).

У дисертаційних дослідженнях останніх років проаналізовано походження зоонімів, охарактеризовано механізм метафоричного переносу (О. Куцик), зроблено спробу інтерпретації зооеталонів у стійких порівняннях та метафорах (Т. Гончарова), установлене значення зоонімів у міфології, їх фразеотворча активність та лінгво-гносеологічна сутність у теорії номінації (Н. Петрова). Принципово важливою в останній роботі є думка про те, що імена-зооніми, стаючи компонентами ФО, не нівелюються, а зберігають свій емоційно-оцінний потенціал, тобто при будь-якому ступені деактуалізації складових ЗФ компонентом ідіоми залишається слово, а не асемантичний елемент. Тільки за цієї умови можна говорити про успадкування багатьох складових семантики прототипів ЗФ. А. Назарян розглядає ФО французької мови за джерелами походження й виділяє серед інших фразеологізми, пов'язані з домашніми тваринами й птахами, дикими тваринами, лісовими, перелітними й хижими птахами, комахами, назвами риб. Проте запропонована класифікація не охоплює всіх представників фауни, у ній порушена основа поділу (зокрема, підміна видового поняття “ссавці” родовим “тварини”). Активно розробляють питання класифікації, етимології, культурно-національної атрибуції зоофразеологізмів й інші дослідники (Б. Ажнюк, С. Єрмоленко, В. Мокієнко).

Актуальним залишається визначення центру і периферії у складі зоофразеологізмів. Належність фразеологічних прототипів до світу номінації фауни може бути 1) відкритою; 2) дещо завуальованою, напівекспліцитною і 3) закритою, імплікованою. При цьому тематичними індикаторами виступають імена-зооніми, соматизми тварин і предмети, пов'язані з тваринним світом. До першої групи відносимо фразеологізми з компонентами-зоонімами; такі ідіоми становлять фондові одиниці в межах зоофразеології: мокра курка, мов оселедців у бочці, викручуватися в'юном, ведмежа натура та ін. ЗФ другої групи (прифондові) не мають безпосередніх індикаторів-фаунонімів, проте в них є безсумнівні покажчики “зоофразеологічності”, зокрема соматизми тварин: брати за зябра (за жабри), вкрутити роги (хвоста), держати хвоста за вітром, як лизень злизав та ін. ЗФ третьої групи (периферійні) не мають індикаторів зоофразеологічності й вимагають історико-етимологічного чи культурологічного розшифрування: казитися з жиру, спіймати облизня, лізти на рожен, стара карга та ін. Сюди належать і квазізоофразеологізми (вішати [всіх] собак на кого, зелений змій) - вислови, генетично не пов'язані з фаунонімною сферою, проте асоціюються мовцями зі світом тварин.

У межах ФТГ зоофразеологізмів виділяємо такі основні ФСГ: 1) ЗФ зі значенням якісної характеристики особи, що передають а) загальну характеристику особи: заблукана вівця, покірливе теля, біла ворона; б) вікову характеристику: старий горобець, старий лис; в) фізичну силу / слабкість, спритність / неспритність: сильний як ведмідь (бик, віл), слабкий як кошеня, легкий як метелик, незграбний як слон; 2) ЗФ зі значенням фізичного і психічного стану людини: [і] вола з'їв би, коти шкребуть на серці в кого, під джмелем; 3) ЗФ зі значенням поведінки чи реакції особи: і вухом не веде, завиляти хвостом, закусити вудила; 4) ЗФ зі значенням зовнішнього вигляду, портретної характеристики особи: товстий як слон, хоч цуценят бий, ходити гоголем; 5) ЗФ зі значенням дії, занять особи: звивати гніздо, ловити рибу в каламутній воді, нести ярмо; 6) ЗФ зі значенням обставинної характеристики дії: гуде як бугай у болоті, метатися як загнаний звір, летіти як на крилах; 7) ЗФ зі значенням якісної характеристики предмета: на риб'ячому пуху, [і] собака не вгризе, осине гніздо, на курячій ніжці; 8) ЗФ зі значенням кількісної характеристики (міри) предметів чи квантитативних характеристик, пов'язаних з особою: а) “дуже багато” - [і] кури не клюють, як бджіл у вулику, як комашки; б) “дуже мало” - як кіт наплакав, діал. як у горобця на коліні; 9) ЗФ зі значенням часу: до других (третіх) півнів, коли рак свисне, діал. як горобці вперед хвостами полетять; 10) ЗФ зі значенням сприйняття відстані у просторі, місця або напрямку дії: де козам роги правлять, куди ворон кісток не заносить; хоч конем грай; 11) ЗФ із значенням побажань, емоціональності: ні пуху ні пера, щоб тебе вовки з'їли!, на кота помисл; 12) ЗФ як образні перифрази назв предметів, істот (осіб) : собача радість, козяча ніжка, благородні птахи, пернаті друзі, вовки моря, діал. донбаська чайка ”ворона”.

Процес формування й еволюції українських зоофразеологізмів можна простежити за основними лексико- і фразеографічними працями та фольклорними збірниками - насамперед такими, як “Приповісті посполиті” Климентія Зіновієва (1971; рукопис між 1700 - 1709 рр.) [КлЗін], “Словник української мови” П. Білецького-Носенка (1966; рукопис 30 - 40 рр. ХІХ ст.) [БілН], “Українські приказки, прислів'я і таке інше” М. Номиса (1864) [Номис], “Словарь української мови” Б. Грінченка (1907 1909) [СлГр], “Галицько-руські народні приповідки” І. Франка (1901 - 1910) [Фр], “Фразеологічний словник української мови” Г. Удовиченка (1984) [Уд], “Фразеологічний словник української мови” (1993) [ФСУМ], “Фразеологічний словник української мови” В. Ужченка та Д. Ужченка (1998) [УУ], за діалектними словниками або їх фрагментами. При цьому важливими постають такі параметри: 1) збереження / зміна семантики і структури ЗФ, 2) фразеотворча активність зоонімів (чи дотичних до них лексем-компонентів), 3) затухання цієї активності, 4) процеси деривації ЗФ чи входження їх у паремії, 5) зміна окремих складників конотації ЗФ, 6) уживання в певний період тих чи інших висловів. Уже в одній із перших збірок “Вірші. Приповісті посполиті” Климентія Зіновієва широко представлені зоофразеологізми різної будови: бувши конемъ да (с) тати воло (м) ъ, бути козh на то (р) зh, боявшис# вовка в лhсъ ни бува (т), якъ в за (и) ца хвоста та ін. Таким чином, у ІІ пол. XVII ст. немало сучасних ідіом активно функціонувало в живому мовленні, частина з них виступала в дещо іншій формі, входила в ширші фразеологічні об'єднання (або виступала з нарощенням), тобто була залучена до фразеотворчого процесу. Усього в збірнику К. Зіновієва налічуємо понад 200 ЗФ. Важливою працею, що відбиває фразеологічний зріз української мови початку ХІХ ст., є Словник української мови П. Білецького-Носенка. Тут зустрічаємо ті ж опорні фауноніми в ЗФ, що і в збірнику К. Зіновієва (коза, риба, зозуля та ін.), а також нові стрижневі слова (лунь, джміль). Багато ЗФ майже в незмінній формі вживаються й зараз: ґави ловити, ловити мух та ін. Особливо широко відбита зоофразеологія І пол. і середини ХІХ ст. у збірці М. Номиса, у якій представлена вся етнічна Україна. Великою фразеопродуктивністю відзначаються лексеми вовк (44 вирази), свиня (36), собака (33), кіт (22), коза (козел) (22), корова (17), курка (14), сорока (12), ведмідь (10), а також віл, заєць, лисиця, муха, пес, рак, сова, теля, ящірка, щука, щеня, цап, сокіл, соловей, загальна назва - птиця, дотична - хвіст тощо. “Українські приказки” дають вдячний матеріал для семантико-структурних, локальних, історико-етимологічних, етнокультурних зіставлень, для аналізу системних мікроструктур.

Численні зоофразеологізми подано і в “Словарі української мови” Б. Грінченка. У ряді висловів від початку ХІХ ст. відбулися різні структурно-семантичні зміни: відкинути ноги “умерти” [СлГр] відкинути ноги “умерти; здохнути (про тварин) ” [СУМ, Уд]. ФСУМ та УУ поміщають варіанти і з іншими тваринними соматизмами: відкинути ноги (копита, ратиці) ; жаба цицьки дасть “утоне, взагалі помре” [СлГр], жаба пить (цицьки, циці) дасть “утопиться, пропаде, загине хто-н. ” [СУМ], 1. “хто-н. утопиться або загине”, 2. “кому-н. буде дуже важко і складно” [ФСУМ]. Отже: первісно про утопленика, по якому вже повзають жаби й ніби “пить дають”, “моні дають”, “цицьки дають” [УУ], а потім узагалі “пропасти, загинути” чи комусь “важко, складно” та ін. Деякі ЗФ зовсім вийшли з ужитку (адамові вівці “верблюди”, потя татарське “чайка” та ін). Таким чином, при постійному наборі фразеотворчих фаунонімів ЗФ засвідчують найрізноманітніші еволюційні процеси: зміну семантики, структурні нарощення, варіантність, входження в ширші фразеологічні об'єднання, вихід з активного вжитку.

Характерною для семантичної структури ЗФ є символьна насиченість компонентів-фаунонімів. Двадцяте століття позначене численними дослідженнями символіки (К. Г. Юнг, З. Фрейд, Г. Бейлі, К. Леві-Строс, Е. Кассірер, Е. Сепір, О. Лосєв, В. Топоров, Ю. Лотман та ін.), причому в багатьох дослідженнях звертається увага на поліфункціональність і дифузність символу, характерною рисою якого є властивість мотивувати значення передусім не через перенос, а через фонові знання, прагматику; символ виявляє свій зміст лише в плані встановлення національних, культурних, соціальних, релігійних та інших чинників, що й визначають його розуміння всіма членами даного соціуму (В. Кононенко), зокрема на основі культурно-національної семантизації ЗФ.

Помітний вплив на розробку теорії символу справили погляди О. Потебні та М. Костомарова. Походження, еволюцію й конкретне вираження символіки О. Потебня найчастіше пов'язував зі словом, яке з початку свого існування є символом (знаком) лише однієї певної ознаки, що входить до позначуваного поняття і є найважливішою. Становлення й динаміку символів М. Костомаров пов'язував із міфотворчістю й виділив чотири їх типи: 1) символіка небесних тіл і повітряних явищ, 2) символіка землі, місцевостей і води, 3) символіка рослин і 4) символіка тварин.

Оскільки символіка трансжанрова, цю класифікацію можна, по-перше, перенести й на ідіоматику, по-друге, вписати в семантику етнокультурного контексту. Розрізняють символи-фразеологізми, які постали шляхом цілісного переосмислення словосполучення (не каркай як ворона, заєць дорогу перебіг кому), символічною тут є сама мотивуюча ситуація, і фразеологізми, побудовані на словах-символах. Окремі з фаунонімів стають стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, як-от: комар, комариний (як комар наплакав, на комариному салі) ; горобець, горобиний, гороб'ячий (діал. горобцю по кісточки, із горобиний (гороб'ячий) скік) ; муха ([і] муха крилом уб'є кого). Символіка мотивує використання фаунонімів насамперед у компаративних висловах. У дихотомічних фразеологічних структурах, утворених на основі протиставлення/зіставлення, фауноніми реалізують різні семантико-культурні опозиції з підкресленою символічною функцією, зокрема а) малий / великий (робити з мухи бугая), б) сумісність / несумісність (іржати як жеребець до кобили - жити як кіт з собакою), в) однорядне / різнорядне (діал. волочит сі як теля за коровою - надувся як сич на кури) та ін.

Існує міцний зв'язок між глибиною КНК окремих фаунонімів-символів і їх фразеопродуктивністю. Так, фаунонім-концепт зозуля породив різнопланові пареміологічні вислови (налетять зозулі, що нас не забули) ; він активно виступає в різних жанрах поетичної творчості, особливо в парадигмі “час вік людини смерть”: поки зозуля закує “поки настане весна”, “Йому вже всі зозулі відкували” (Л. Костенко). Властивість зозулі нести яйця в чужі гнізда просвічується в діал. безкровна мати “зозуля”.

Отже, завдяки символізації компоненти-зооніми ЗФ стають семантичним центром фраземи. Глибина їх КНК є могутнім фразеотворчим підґрунтям-субстратом численних паремій, легенд, оповідей, переказів, побажань, художніх фігур (синтаксичний паралелізм) тощо, однак необов'язково прямо пов'язана з кількістю ідіом, навіть усталених компаративів не всі фауноніми-символи (зозуля, голуб) активні при ідіомотворенні.

У другому розділі “Конотативний елемент семантичної структури українських зоофразеологізмів та етнокультура” йдеться про становлення й характер конотації ЗФ.

Процес актуалізації потенційних (латентних) сем і редукція основних диференційних сем складників ЗФ лежать в основі фразеотворення. При цьому ідіома інтегрує не лише поняттєві, а й фонові компоненти, що нерідко переходять у поняттєву частину фразеологічного значення, відповідно конотуючи всю ідіому. Супровідні семантичні й стилістичні відтінки, експресивно-емоційно-оцінні обертони, будь-яка прагматично орієнтована сема плану змісту ЗФ чи його складників формують конотативний зміст ідіоми. Сам вибір фаунонімів як опор внутрішньої форми ЗФ детермінований культурно-національною парадигмою світовідчування мовця. Різниця між конотацією і номінацією слів, з одного боку, і ЗФ з другого, полягає в тому, що ЗФ - знаки мотивовані, мають складнішу образну будову, залежні від емпатії мовця, прагматично завантажені. ЗФ хитрий лис може включати як позитивну, так і негативну оцінку. Якщо мовець уважає, що хитрість є наслідком життєвого досвіду, сусідує з розумом, життєвою мудрістю, то вираз набуває позитивної оцінки. Коли ж указана якість набута людиною внаслідок лукавості, пролазливості, у діях тільки на користь собі, то вислів оцінюється за шкалою “погано”.

Словникова дефініція тільки частково відбиває культурно-національний компонент семантичної структури ЗФ. Вислів перша ластівка означає “перші ознаки кого-н., чого-н. ” (ФСУМ). Однак узус розуміє, що після поодиноких виявів якогось явища воно стає масовим. Ластівка символ добра, “символ домовитості” (М. Костомаров) ; світлий образ: господарі щасливі, коли вона зліпить в обійсті гніздо, яке всіляко оберігають. У фольклорі вона вісник весни. Ластівка, ластівочка молода дівчина. Конотація ЗФ компонент гетерогенний, комплексний (але передовсім детермінований семами фауноніма), образно мотивований, переважно імпліцитний і суб'єктивно втілюваний у дискурсі.

Очевидний зв'язок у ланцюжку “сема семема слово-компонент ФО конотоване значення ФО”. Перехід мовного знака з однієї категорії в іншу (фразеотворення) пов'язаний зі складною внутрішньою динамікою сем у межах лексем-компонентів ФО: архісеми згасають, диференціальні семи трансплантуються в ядерні, а потенціальні актуалізуються, “займаючи передній план фразеологічного значення” (М. Алефіренко). Показовими тут є ЗФ з одним стрижневим словом-фаунонімом. Так, у ЗФ зі словом заєць архісема “звірок родини гризунів” практично не реалізується. Із диференціальних сем - “невеличкий”, “з куцим хвостом” та ін. - найпродуктивнішою є сема “полохливий” (заяча душа, їхати зайцем). Тісно пов'язані з нею імпліцитні семи “дрижати” (труситься як заєць) та “сторожкість” (спить як заєць). Із латентних сем реалізуються такі: “розкішно” (як заєць у моркві), “криводушно чинити” (виляти як заєць по полю), “бувала людина” (стріляний заєць) та ін. Семно-компонентний аналіз засвідчує: ЗФ - не сукупність “аморфних” компонентів, а словокомплекс із транспонованими семами у складі лексем; сема є носієм культурно-національної інформації, зашифрованої в образній структурі ЗФ; культурно-національна конотація ЗФ перебуває в прямому зв'язку з характером компонентів-фаунонімів та глибиною їх вертикального КНК; фразеопродуктивність зоонімів пов'язана насамперед з активізацією латентних сем.

Співвідношення “лексикографованої” та прагматичної частин семантичної структури, а також різні компоненти конотації можна проілюструвати схемою:

І семантичний компонент конотації, ІІ стилістичний та емоційно-експресивний компонент конотації, ІІІ культурно-національний компонент конотації, ЕЗ експлікована частина значення, ІЗ імпліцитна частина значення. Як бачимо, конотативний елемент значення ЗФ представлений експліцитно (1, 3, 5) та імпліцитно (2, 4, 6), при цьому компонент (ІІІ6) практично неозорий: він представлений концептуальною “картиною світу”, утриманням фонових елементів семантики ЗФ.

Аналіз взаємовідношення між ситуацією (фреймом), значенням і конотацією ЗФ показує неповноту десемантизації фаунонімів у складі ЗФ, їх стійкість у збереженні вихідних словесних характеристик, що разом з їх етимологічним образом залишають певний слід і в конотації ЗФ. При культурно-національній атрибуції конотації важливо враховувати якнайширший спектр культурологічної інтерпретації джерел-образів: це зводить до мінімуму помилки у визначенні найрізноманітніших семантико-культурних обертонів у ЗФ.

У третьому розділі “Українська зоофразеологія на тлі етнокультури та іншомовної фразеології” акцентується увага на зооконцептах і концептотворенні ЗФ, на формуванні КНС та способах виявлення її специфіки, на внутрішній формі та культурно-національних чинниках творення образності українських зоофразеологізмів.

Концепт як комплекс культурно зумовлених уявлень про предмет (А. Вежбицька), фрагмент знання, досвід особистості, що включає як мовну, так і позамовну інформацію (О. Селиванова), підлягає концептуальному аналізу, який охоплює весь обсяг семантичних ознак і всю множину конотацій. Концепт може набувати значення еталона образної форми вираження властивостей людини чи предмета якоюсь реалією, значущою з погляду повсякденно-культурного досвіду. Особливо наочно це представлено в зоодихотомічних порівняннях, тобто компаративних ЗФ із двома образними конкретизаторами (ОК, термін А. Івченка) або з ОК і визначником (термін В. Ужченка). При цьому важливо окреслити сітку протиставлень (зіставлень) фаунонімів-еталонів, що являє собою певний стереотип, у рамках і з використанням якого фаунонім-еталон покриває частину культурно-фразеологічного континууму. Так, ОК кіт корелює переважно з двома ОК - миша (мишка, миш) і собака (пес) ; усього ж за нашою картотекою - із п'ятьма: грається як кіт з мишею, живуть як кіт з собакою, возиться як кіт з оселедцем, ловить як кіт шпака, вліз як кіт межи ворони. Бінарне співідношення еталонів (ОК) у межах ЗФ визначає їх “силове поле”, демонструє образні потенції, виявляє присутність ментального компонента. Національно маркованою є і сітка-рамка, і вибір та фразеопродуктивність членів опозиції, віддзеркалюючи концептуальну картину світу та засвідчуючи мовні засоби вираження знань про неї, які звичайно називають мовною картиною світу (МКС). Якраз у МКС (а в нашому випадку - у фаунонімній картині світу) виявляється “своєрідність бачення світу” (Л. Лисиченко).

Виявлення КНС ФО може здійснюватися у двох аспектах інтроспективному та порівняльному (чи зіставному). Серед інтроспективних маркерів першого зрізу (з порівняно виразним планом експлікації) виділяються: 1) власні назвиська тварин: очей у Сірка позичати; 2) псевдовласні назви: діал. за короля Одвуда, пор. одвуд “одуд”; 3) слова-реалії: піти на смух “померти”, первісно “піти на шкуру з хутром”; 4) унікальні компоненти (Д. Добровольський) - слова, які не вживаються за межами ідіом: зінське щеня; 5) назви символів: чорний ворон. Сюди належать і ЗФ з нестандартними морфологічними формами компонентів (діал. його заячесердіє напало “він злякався”), численні ЗФ з римованою чи алітерованою мовною оболонкою: зайчик-побігайчик, вовчик-братик та ін. Маркерами другого зрізу (менш очевидними) є: 1) можливість і характер лексичного варіювання: дивитися як баран (козел, корова, теля) на нові ворота; 2) активність певних зоонімів у витворенні ЗФ з означеною внутрішньою формою: личить як свині сідло,... хомут,... як корові сідло,... як волові сідло; 3) можливість утворення й розгалуженість частиномовних дериватем за фаунонімним компонентом (напр. собака собачий) : собача душа, собача радість; 4) розгалужені зв'язки зоонімів з іншими уявленнями, наприклад із відбиттям часу за його наповненням: ще й кінь не валявся, до півнів; 5) семантичні згущення ширших контекстів до зооідіом: потихеньку, бо спинку зломиш (з оповідання про цигана) ; 6) продуктивність тих чи інших фаунонімів-компонентів у фразеотворенні; 7) входження ЗФ у різножанрові фольклорні контексти (загадки, прислів'я, приказки, приповідки, казки, народні порівняння, назви прикмет, обрядів), можливість їх символічного осмислення та под.

Українська мова як давня знакова система засвідчує нерозривну єдність з етнокультурою. Внутрішня форма ЗФ мотивується екстралінгвістичними факторами, що мають зв'язок (як прозорий, так і затемнений) із господарчою діяльністю українців, умовами їх життя: бикам (волам) хвости крутити; з духовною культурою (обрядами, віруваннями, прикметами і под.) : чекати як каня дощу; із фольклором: казка про сірого (білого) бичка. За сферою походження прототипів виділяємо орнітофразеологізми (стріляна птиця), власне зоофразеологізми (миша не пролізе) й менш уживані вислови, що започатковуються на основі спостережень за безхребетними, рибами, земноводними та плазунами (як рак свисне, наїстися як лин мулу, жаба пить дасть, закидати гадючку). При метафоризації внаслідок фразеологічної транспозиції одні семи редукуються, інші актуалізуються, корелюючи з етнокультурним фоном, утримуючи в собі семантичні елементи базового словокомплексу-прототипу; мова забарвлює через систему своїх значень і їх асоціацій концептуальну модель світу в національно-культурні кольори, надаючи їй антропоцентричної інтерпретації. “Втягування” сполучення слів у метафору відбувається внаслідок подібності смислу, який лежить в основі номінативного задуму, і того, що позначається сполученням у його “буквальному” значенні, і що, до того ж, включено в певну структуру знання про світ сценарій або фрейм (В. Телія). Сполучення як з гуски вода, наприклад, входить до сценарію дійсного життєвого факту: із гуски завжди стікає вода внаслідок особливого жирового змащування, звідси аналогія: на кого_н. ніщо не впливає подібно до того, як на гуску вода. Із часом сценарій (“фрейм”) може забутися, при цьому мотивування ЗФ утрачається. Становлення зрощень з мотивованих (або напівмотивованих) єдностей пов'язане з утратою деталей сценарію і згортанням його до рівня гештальт-структури, етимона. Ступінь такого забуття може бути різний і виявляється в різномотивованих ідіомах у процесі психолінгвістичного експерименту, на основі якого встановлюємо чотири групи ідіом за ступенем мотивованості: 1) з найвищим ступенем (повністю мотивовані) : глуха тетеря 92% правильних відповідей інформантів; 2) напівмотивовані: дражнити собак 74%; 3) слабомотивовані: комар носа не підточить 16% і 4) немотивовані: вхопити обметиці 0%. ЗФ останньої групи втратили “деталі сценарію”. Для мотивованих ЗФ варто відзначити стереоскопічність мотивації. Під стереоскопічністю (об'ємною мотивацією) ми розуміємо густо подану деталізацію ситуації, на основі якої постає прототип, гештальт-структура ЗФ. Так, образна основа ЗФ старий вовк деталізується інформантами таким чином: “слово старий говорить про те, що багато на віку бачено”; “він відчуває, де може бути пастка”; “про вовків-вожаків”; “знає усіх звірів, потрапляв під кулі мисливців”; “у зграї вони мудрі” та ін.

Розробка концепції контрастивної семантики полягає у встановленні гносеологічних та онтологічних універсальних чинників, подібних та відмінних якостей у мовних картинах світу (В. Манакін). Властивості кожної національної фразеосистеми детермінуються внутрішніми лінгвістичними чинниками і взаємодією мовних чинників із середовищем, у нашому випадку з особливостями зооприроди. За образною основою, що започатковує внутрішню форму ЗФ, виділяються: 1) повні зоофразеологічні відповідники, 2) часткові зоофразеологічні відповідники, 3) фразеологічні аналоги й 4) нульові відповідники. Перші не залежать від контексту, ідентичні за значенням, конотацією та образом: укр. як риба у воді, рос. как рыба в воде, ісп. como pez en el agua, фр. comme un poisson dans l'eau, пол. jak ryba w wodzie. Часткові еквіваленти мають відповідність у значенні, але тільки частковий збіг в образній основі: укр. робити з мухи слона, нім. aus einer Mыcke einen Elefanten machen, букв. “з комара робити слона”. Аналоги співвідносні за значенням, але різні за образною основою: укр. битися як риба об лід, англ. to pull the devil by the tail, букв. “тягнути чорта за хвіст”, ісп. martillar en hierro frЯo, букв. “бити молотом по холодному залізу”, чес. hбzet sebou jako karp na suchu, букв. “мотатися як короп на суші”. У нульових відповідниках ЗФ не мають ні еквівалентів, ні аналогів, тобто передаються нефразеологічними засобами: нім. der Hecht im Karpfenteich, букв. “щука в ставку з коропами”, укр. “енергійна людина, що змушує ворушитися інших (інертних) ”.

Мовні знаки суціль модельовані в різноманітних рядах, групах, фреймах, структурно-семантичних схемах. Необхідним видається аналіз не поодиноких виявів фразеологічної системи, а цілого ряду варіантних ЗФ, які вписуються в семантико-структурну модель (ССМ). Моделювання як спосіб дослідження все більше привертає увагу фразеологів (А. Аксамітов, Л. Івашко, А. Івченко, В. Коваль, В. Лавер, В. Мокієнко, І. Подюков, М. Толстой, В. Ужченко та ін.). Його використовують при вивченні генетичного, стильового й лінгвогеографічного розшарування фразем, при етнолінгвістичних студіях, особливо при виявленні образності ФО, визначенні спільного і національно-специфічного, їх внутрішньої форми із проекцією на культурно-національну й регіональну парадигми. У дисертації проаналізовано 28 чинних ССМ східнослобожанських і степових говірок Донбасу із залученням літературних та ареальних ЗФ української мови та інших слов'янських і почасти неслов'янських мов і діалектів.

Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Зоофразеологізми численна, активно функціонуюча ФТГ, що становить окрему підсистему загального корпусу української фразеології, досить повно й концептуально представляють різні сфери матеріального й духовного життя народу. У дисертації виділено й проаналізовано 12 основних ФСГ.

Провідним компонентом значення ЗФ є конотативний. Образно-асоціативним стрижнем конотації є компонент-зоонім з його емоційно-оцінним і семантичним потенціалом, що значною мірою детермінує й конотацію ЗФ. Кореляція семної будови стрижневого компонента-фауноніма у складі ЗФ і загальної семантики стійкого вислову одне із центральних питань у з'ясуванні конотації ЗФ. Динаміка сем у фаунонімах-компонентах переконує, що при культурно-національній атрибуції конотації важливо враховувати весь спектр мовної і культурологічної інтерпретації джерел-образів на рівні семно-компонентного аналізу. Провідна роль конотативного компонента ЗФ спричинена: 1) вибірковим, чітко окресленим набором характеристичних зоологічних номенів як репрезентантів етнокультури з їх яскраво вираженим символьним значенням; 2) вторинністю подачі реалій на базі легко зрозумілих широкому загалу метафор, в основі яких лежать певні життєві ситуації, що легко підлягають культурно-національній інтерпретації; 3) образністю ЗФ, продукованих за легкоусвідомлюваними фразеологічними стереотипами, моделями; 4) глибоким вертикальним КНК компонентів-фаунонімів, які відповідно конотують семантичну структуру всього зоофразеологізму.

Фаунонім-концепт це весь обсяг знання про об'єкт. Концептуальна картина як сукупність знань відбивається в мовно-зоофразеологічній картині світу. Аналіз фразеологічних компаративів з бінарним використанням фаунонімів-еталонів засвідчив наявність у них своєрідної концептуальної сітки, яка є схемою їх співвідношення. У дихотомічних фразеоструктурах, утворених на основі протиставлення / зіставлення, фауноніми-компоненти реалізують такі семантико-культурні опозиції з підкресленими семантико-символічними функціями, як малий / великий, сумісний / несумісний, однорідний / різнорідний, експліцитний / імпліцитний. Ідіомотворення, конотація та КНС зоофразеологізмів великою мірою завдячують символьній відзначеності слів-фаунонімів. Аналіз значної кількості ЗФ виявив детермінацію між ідіомопродуктивністю давніх фаунонімів-концептів і глибиною їх вертикального КНК, засвідчив особливу семантичну вагу й самостійність зоонімів у фраземі, трансжанровість символів, велику роль ЗФ у трансляції світогляду і світосприймання народу. Установлено маркери КНС першого й другого зрізів. Можливо, КНС властива, за деякими винятками, практично всім ЗФ.

Спостереження над семантикою українських ЗФ в етнокультурному висвітленні підтверджують думку про нерівномірність “внеску” у становлення внутрішньої форми ЗФ окремих їх лексем-складників, слівність їх компонентів, у чому переконують такі фактори: 1) можливість і характер ретрансляції КНС та успадкування образної семантики прототипів ЗФ; 2) здатність компонентів, і фаунонімів особливо, виступати маркерами КНС зоофразеологізмів; 3) взаємодія стійкості й нестійкості в зоофразеології: узусна, історична (діахронічна) й контекстна, авторська (синхронічна) варіантність можливі тільки за умови збереження компонентами (отже, і фаунонімами у складі ЗФ) ознак слова; 4) здатність до структурно-семантичного моделювання з чітко визначеним набором фаунонімів-конкретизаторів і визначників, з їх характерним розташуванням у складі ЗФ, що утворюють притаманну для образної системи ЗФ сітку концептів; 5) глибина вертикального КНК фаунонімів-компонентів зоофразеологізму, здатних до кумуляції і фонації екстралінгвістичної сфери; 6) характер конотації фаунонімів, що значною мірою зумовлений етнолінгвістичним підґрунтям. Нерівномірність “внеску” окремих компонентів ЗФ у становлення внутрішньої форми пояснюється: 1) нерівномірністю процесу фразеологізації всього зоофразеокомплексу; 2) підвищеним “порогом” символьності фаунонімів, що робить їх не тільки центром ситуації-фрейму, а й сприяє багатоаспектній конотації ЗФ; 3) своєрідністю членування узусом концептуальної картини світу, що виявляється в мовно-зоофразеологічній картині світу і представлена “своїми” зоообразами.

Аналіз 28 ССМ показав, що активно з них діють на території східнослобожанських і степових говірок Донбасу 15. Зібрані дані (910 ЗФ, див. Додаток А) говіркового матеріалу: 1) дали досить повне уявлення про чинні моделі в локальному ареалі, українському й загальнослов'янському континуумі; 2) виявили набір образних конкретизаторів і визначників і тим самим наочно представили зоосемічні елементи як складники внутрішньої форми ЗФ; 3) об'єктивно показали фразеопродуктивність окремих етнокультурних сфер.

Інтерпретований у дослідженні матеріал засвідчив, що індивідуальна структура, національна специфіка, образність, неперекладність, утрата внутрішньокомпонентних зв'язків у ЗФ, перегрупування сем у лексемах-компонентах, моделювання є “способом організації знань” і вписуються в когнітивну парадигму.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Ужченко Д. В. Українська зоофразеологія на тлі етнокультури та іномовної фразеології // Виховання духовної культури молоді: Досвід і перспективи. Збірник наукових праць. - Луганськ, 1996. - С. 45 50.

Ужченко Д. В. Проблеми дослідження української зоофразеології // Вісник Луганського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка. Луганськ, 1997. № 2. - С. 71 72.

Ужченко Д. В. Конотація символічних форм у поезіях Т. Шевченка // ХХХІІ Наукова Шевченківська конференція 21-22 травня 1998 р. : Матеріали. - Луганськ, 1998. - С. 235 - 240.

Ужченко Д. В. Семно-компонентний аналіз як засіб виявлення культурно-національних конотацій фразеологічних одиниць // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. Луганськ, 1998. № 9. - С. 190 195.

Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник української мови. - К. : Освіта, 1998. - 224 с. (у співавторстві).

Ужченко Д. В. Формування української зоофразеології в дзеркалі лексико- й фразеографічних праць // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. Луганськ, 1998. № 9. - С. 180 - 189.

Ужченко Д. В. Зоофразеологія в ареальному мовленні сходу України // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. Луганськ, 1999. № 7. - С. 105 107.

Ужченко Д. В. Культурно-національні фактори створення образності зоофразеологізмів // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. Луганськ, 1999. № 5. - С. 66 72.

Ужченко Д. В. Провідна роль конотативного аспекту в семантичній структурі зоофразеологізмів // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. Луганськ, 1999. № 10. - С. 47 52.

Ужченко Д. В. Зоофразеологія як об'єкт дослідження і як частина загальномовної фразеології // Лінгвістичні дослідження: Науковий вісник. Х. : Харківський держ. пед. ун_т ім. Г. Сковороди, 1999. №2. С. 112 - 117.

АНОТАЦІЯ

Ужченко Д. В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 02. 01 українська мова. Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. Харків, 2000.

У дисертації досліджено характер віддзеркалення українськими зоофразеологізмами позамовної дійсності у зв'язку з їх формуванням, еволюцією та здатністю до культурної референції. На матеріалі літературних та ареальних ідіом виділено основні фразеосемантичні групи, встановлено особливості детермінації між фразеопродуктивністю символьних фаунонімів-концептів і глибиною їх вертикального культурно-національного контексту, виявлено інтроспективні маркери культурно-національної семантики та активні структурно-семантичні моделі у східнослобожанських і степових говірках Донбасу, здійснено аналіз провідної ролі конотативного компонента в семантичній структурі зоофразеологізмів, який виступає єднальною ланкою двох семіотичних систем мови і культури, простежено зв'язок внутрішньої форми зоофразеологізмів з екстралінгвістичними чинниками її становлення.

Ключові слова: зоофразеологізм, фаунонім, концепт, вертикальний культурно-національний контекст, культурно-національна семантика, етнокультура, внутрішня форма.

SUMMARY

Uzhchenko D. V. The Semantics of Ukrainian Zooidioms in the Ethnocultural Aspect. Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree, Speciality 10. 02. 01 Ukrainian Language. Kharkiv State Pedagogical University, Kharkiv, 2000.

The character of ukrainian zooidioms' reflection of extralinguistic reality in connection with their formation, evolution and abilities for the cultural reference is researched in this thesis. The basic phraseosemantic groups of zooidioms are picked out from the material of literary and local idioms; the peculiarities of determination between symbolic faunonims-concepts phraseoproductivity and the depth of their vertical cultural and national context are established; the introspective markers of cultural and national semantics and active structural and semantic patterns in East-Slobozhan and Steppe dialects of Donbas are brought out; the analysis of the leading role of the connotative component of zooidioms semantic structure (this component is a connecting link between two semiotic systems - language and culture) is carried out; the connexion between the inner form of zooidioms and extralinguistic factors of their formation is studied.

Key words: zooidiom, faunonim, concept, vertical cultural and national context, cultural and national semantics, ethnoculture, inner form.

АННОТАЦИЯ

Ужченко Д. В. Семантика украинских зоофразеологизмов в этнокультурном освещении. Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10. 02. 01 украинский язык. Харьковский государственный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. Харьков, 2000.

В диссертации исследован характер отображения украинскими зоофразеологизмами внеязыковой действительности в связи с их формированием, эволюцией и способностью к референции.

На материале литературных и ареальных идиом в пределах фразеотематической группы зоофразеологизмов выделено 12 основных фразеосемантических групп. В процессе исследования определены центр и периферия украинской зоофразеологии. Первую группу, самую многочисленную, составляют фондовые зоофразеологизмы (они содержат зоонимы) и прифондовые: у них отсутствуют зоонимы, но имеются несомненные указатели их зоофразеологичности, в частности соматизмы животных. На периферии находятся зоофразеологизмы, не имеющие индикаторов зоофразеологичности и требующие историко-этимологической или культурологической расшифровки.

Анализ основных лексико- и фразеографических работ, фольклорных сборников позволил сделать вывод о наличии разнообразных эволюционных процессов в семантике и структуре зоофразеологизмов, а именно: изменение семантики, структурные наращения, вариативность, вхождение в состав более широких фразеологических объединений, выход из активного употребления.

В работе отмечается, что в ходе метафоризации (зоофразеообразования) в семантической структуре идиомы происходит фразеологическая транспозиция сем лексем-компонентов: актуализация потенциальных (добавочных, латентных) сем и угасание основных дифференциальных сем составляющих фразеологического словокомплекса. При этом идиома интегрирует и фоновые элементы, которые часто переходят в понятийную часть семантической структуры и соответственно коннотируют всю идиому.

В ходе исследования установлена особая символическая “насыщенность” фаунонимов-концептов, благодаря чему компоненты-зоонимы превращаются в смысловой центр фраземы; определена ведущая роль коннотативного элемента в семантической структуре зоофразеологизмов. На многочисленных примерах показано, что словарная дефиниция только частично отображает культурно-национальный компонент семантической структуры зоофразеологизмов. Это обусловлено избирательным характером зоологических номенов, вторичным характером зооидиом, образностью зоофразеологизмов, продуцируемых по легковоспринимаемым фразеологическим стереотипам, моделям, схемам и под.

Автором установлены, исследованы и описаны интроспективные (вне сопоставления с другими языками) маркеры культурно-национальной семантики зоофразеологизмов первого, эксплицитного (более очевидного) и второго (имплицитного) срезов. В результате концептуального анализа дихотомических компаративных зоофразеологизмов (выражений с двумя образными конкретизаторами) было введено такое теоретическое понятие, как сетка (рамка) противопоставлений (сопоставлений) фаунонимов-эталонов, фаунонимов-концептов, которая также является своеобразным маркером культурно-национальной специфики зоофразеологизмов. Бинарное соотношение эталонов (в данном случае образных конкретизаторов) в рамках зооидиомы определяет их “силовое поле”, демонстрирует их образный потенциал, выявляет присутствие ментального компонента.

Образование фразеологических сращений или единств связано с процессом утраты деталей сценария и свертывания его до уровня гештальт-структуры. Прием психолингвистического эксперимента позволил установить четыре группы идиом по степени мотивированности: 1) мотивированные, 2) полумотивированные, 3) слабомотивированные и 4) немотивированные. Для мотивированных идиом характерной особенностью является стереоскопичность мотивации. Под стереоскопичностью (объемной мотивацией) мы понимаем подробно представленную детализацию ситуации, на базе которой формируется прототип, гештальт-структура.