Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини

Дроботенко Валентина Юріївна

Донецьк 2001

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Донецького національного університету.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Фроляк Любов Дмитрівна, Донецький національний університет, доцент кафедри української мови

Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри української мови;

- кандидат філологічних наук, доцент Пац Любов Іванівна, Горлівський педагогічний інститут іноземних мов Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри української мови.

Провідна установа - Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України кафедра української мови.

Захист відбудеться 25.04.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 23.03.2001 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Сенів

1. Загальна характеристика роботи

етномовний сімейний обряд лексика

Вербальний компонент традиційних обрядів є важливою частиною метамови народної культури, що засвідчено у працях Н.Толстого, С.Толстої, Л.Виноградової та ін. Мовний елемент сімейних обрядів, як таких, що стосуються життя кожної родини і ґрунтуються на народному світобаченні, віруваннях, морально-етичних нормах, відбиває світоглядну еволюцію суспільства, дозволяє встановити чинники, які визначають стійкість і зміни мовної картини світу. Різноаспектне, зокрема етнолінгвістичне, вивчення сімейних обрядів українців здійснено у працях О.Гури, П.Романюка, М.Бігусяка, В.Мойсієнка, Н.Хобзей, В.Конобродської, О.Тищенка, І.Гвоздевич, І.Магрицької, Р.Іванського та ін., де науковому описові підлягала вербалізація обрядів у говірках Полісся, Гуцульщини, Інгуло-Бузького басейну, Східної Слобожанщини та деяких інших регіонів. Однак лексика сімейних обрядів у східностепових говірках ще не була предметом вивчення, як не було зроблено етнолінгвістичного опису родильного, весільного і поховального обрядів Донеччини. Отже, актуальність дослідження зумовлена маловивченістю лексичного рівня східностепових говірок, необхідністю фіксації та введення до наукового обігу свідчень про традиційну сімейну обрядовість на Донеччині та її вербалізацію, важливістю вияву просторової варіативності лексики родильного, весільного та поховального обрядів у східностепових говірках, відсутністю монографічного опису вербального компонента традиційних обрядів Донеччини.

Дисертаційне дослідження є частиною наукової теми кафедри української мови Донецького національного університету “Українська мовно-національна картина світу: семантичний, емотивний, граматичний та соціолінгвістичний аспекти”. Вивчення лексики сімейної обрядовості на Донеччині передбачає встановлення зв'язку між елементами матеріальної і духовної культури, виявлення чинників, які сприяють збереженню номінації традиційних обрядів, розгляд ареальної проекції етнолінгвістичних моделей, що пов'язує запропоноване дослідження з проблемами мовної картини світу.

Метою дослідження є системний опис вербального компонента сімейних обрядів у східностепових говірках; етнолінгвістичний опис традиційних родильного, весільного та поховального обрядів; вияв сталих і варіативних елементів; їх ареальна характеристика.

Визначена мета передбачає виконання таких завдань:

1) встановити структуру традиційних та сучасних сімейних обрядів на Донеччині;

2) виявити ступінь збереженості елементів традиційних сімейних обрядів та зафіксувати вербальний компонент цих обрядів (тексти, найменування) у східностепових говірках;

3) визначити специфіку обрядової лексики як тематичної групи, виділити центральні та периферійні лексико-семантичні групи;

4) здійснити системний опис обрядової лексики у структурно-семантичному аспекті;

5) виконати картографування етнолінгвістичних мікросистем у межах тематичної групи та подати характеристику їх ареальної поведінки у досліджуваному діалектному масиві;

6) дати лексикографічну характеристику лексики сімейних обрядів східностепових говірок.

Об'єктом дослідження є вербальний компонент сімейних обрядів (родильного, весільного та поховального) на Донеччині.

Джерелами дослідження послужили власні польові записи родильної, весільної та поховальної обрядовості, здійснені в 108 н.п. Донеччини упродовж 1994 - 2000 рр. (зв'язні тексти та відповіді на запитання авторського питальника); опубліковані записи української родильної, весільної та поховальної обрядовості, а також свідчення словників, атласів, етнографічних праць.

Особистий внесок здобувача в отриманні наукових результатів, викладених у дисертаційній роботі, полягає в тому, що усі матеріали, на основі яких виконана робота, зібрані автором у польових експедиціях, результати дослідження одержані дисертантом самостійно.

Для опрацювання зібраного матеріалу використовувалися метод наукового опису та прийоми картографування, моделювання сегментів мовної системи, лексикографічного опису.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим дослідженням лексики сімейних обрядів українських східностепових говірок; це сприяє створенню вичерпної характеристики діалектної системи української мови, дає матеріал для з'ясування закономірностей формування й розвитку південно-східного наріччя на лексичному рівні.

Теоретичне значення дисертації полягає у з'ясуванні закономірностей збереження в часі лексики сімейних обрядів в умовах новостворених говірок, у спробі ареального представлення етнолінгвістичних моделей елементів сімейної обрядовості, у поглибленні знань про зв'язок вербального й позавербального компонентів традиційної культури.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається тим, що його матеріали можуть бути використані для укладання Лексичного атласу української мови й регіонального лексичного атласу, Словника українських народних говорів, словника східностепових говірок; магнітофонні записи ввійдуть як компонент до Української діалектної фонотеки, а тексти - до діалектної текстотеки. Результати та теоретичні положення дисертації будуть корисними для укладання вузівського курсу української діалектології, лексикології та спецкурсів.

Апробацію роботи здійснено у доповідях на міжнародних наукових конференціях “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція” (Дніпропетровськ, 1998), “Треті Діонісіївські читання. Діонісій Ареопагит і проблеми греко-слов'янської культури” (Донецьк, 1999), “Функціональна граматика” (Донецьк, 1999), на всеукраїнській науковій конференції “Лінгводидактичні основи вивчення української мови студентами неспеціальних факультетів” (Донецьк, 2000), на всеукраїнському діалектологічному семінарі (Житомир, 2000), на міжвузівській науковій конференції “Кирило-Мефодіївські дні: проблеми національного й духовного відродження” (Донецьк, 1999) та на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (234 позиції) та використаних джерел, а також додатків, які містять список обстежених населених пунктів, схеми, тексти (понад 400 текстів), фрагмент словника лексики сімейної обрядовості (100 словникових статей) і атлас, у якому подано 90 карт. Повний обсяг дисертаційного дослідження - 460 сторінок.

2. Зміст роботи

У вступі визначено об'єкт і джерела дослідження, обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертації, сформульовано мету й завдання роботи, її теоретичне й практичне значення.

Перший розділ “Вербальний компонент традиційного родильного обряду в східностепових говірках” складається з підрозділів: “Обрядова лексика східностепових говірок як об'єкт вивчення”, “Структура родильної обрядовості на Донеччині та її ареальне варіювання”, “Лексика родильної обрядовості: склад, семантика і функціонування”.

У першому підрозділі визначено стан дослідження вербального компонента українських традиційних обрядів, констатовано, що опис різних структурних рівнів східностепових говірок здійснювали Ф.Горчевич (деякі фонетичні і граматичні особливості Ольгинського району Донецької області), З.Омельченко (морфологічна система східностепових говірок Донеччини), В.Познанська (склад і функціонування антропонімів у східностепових говірках), Л.Фроляк (ботанічна лексика говірок Північного Надазов'я, типологія новостворених говірок Донеччини, їх фонетична система), Н.Клименко (назви одягу, взуття та прикрас у східностепових говірках), Н.Сіденко (географічна апелятивна лексика), Н.Михайлова (система дієслова говірок Північного Надазов'я), Л.Загнітко (односкладні речення у східностепових говірках). Подальше дослідження лексики передбачає аналіз багатьох тематичних груп (ТГЛ), які ще не були предметом розгляду. Серед них і лексика традиційних обрядів.

Обрядова лексика як тематична група відзначається специфікою складу та функціонування, які визначаються особливостями реалемного плану. Ця специфіка виявляється насамперед у тому, що для найменування елементів обрядів, означення ситуацій, номінації учасників обрядодій, реалій використовується як специфічна лексика, так і лексика інших тематичних груп, яка у контексті обрядовості набуває спеціального значення. До специфічної лексики обрядовості належать лексеми, які утворюють ЛСГ назв учасників обряду, ЛСГ назв обрядодій, ЛСГ найменувань обрядових реалій - центральні ЛСГ цієї ТГЛ. У структурі ТГЛ виділяються також темпоральна і локативна лексика як периферійні мікросистеми. До вербального компонента сімейної обрядовості входять також сталі формули, тексти, виголошувані під час виконання тієї чи іншої обрядодії, які не утворюють окремих ЛСГ, але об'єднуються у семантичні мікрополя і входять до метатексту обрядовості.

Особливість побутування обрядової лексики визначається також тим, що вона входить до текстів, які виконують дві функції: опису обрядів, за допомогою чого зміст і порядок обрядодій передаються від покоління до покоління, та актуалізації обрядів. Ось чому фіксація й аналіз частини лексики сімейних обрядів виявляються неможливими без широкого представлення реалемного плану, що й здійснюється у першому підрозділі кожного розділу дисертації.

У другому підрозділі визначається структура родильної обрядовості, яка становить собою сукупність звичаїв та обрядових дій, спрямованих на створення сприятливого настрою для породіллі, прийому пологів та вшанування породіллі й новонародженого.

На Донеччині, як і на всій території України, визначаються три основні етапи традиційної родильної обрядовості: допологовий, власне пологовий і післяпологовий. Зміни у суспільстві викликали трансформацію і самої родильної обрядовості. Так, традиційні дії власне пологового етапу (пологи, відтинання пуповини, обмивання породіллі та новонародженого), як правило, відбуваються у нових умовах, тому потреба в послугах баби-повитухи виникає дуже рідко. Трансформувалися за своїм змістом такі елементи післяпологового етапу: очищення породіллі; провідування породіллі (час провідування породіллі і набір предметів, які приносять з собою відвідувачі); вибір кумів (хрещеними батьками можуть бути не лише родичі, стрічні куми не обираються); вибір імені (поєднуються вибір імені батьками і надання імені священиком); святкування з нагоди хрестин (часто відсутні традиційні для хрестин страви: каша, пироги, наливка, калачі). Майже повсюдно втрачені такі обрядові дії: перша купіль, зливки, подяка бабі-повитусі. Рідше, ніж раніше, відбувається міряння дитини, сповивання, перекуп дитини.

Допологові обряди були насичені обереговими діями та повір'ями. Вагітна жінка мусила дотримуватися цілої низки заборон і застережень. Найчастіше застереження формулюється у вигляді заперечного речення у поєднанні з викладом причини заборони: Не |можна бит' ко|та/ чи со|баку бо |будут' шерс|тинки-воло|синки на ди|тин'і рос|ти // Н'і|з'а у не|д'іл'у н'і шит'/ н'і |р'ізат'/ н'і ст'і|рат'/ бо ди |тина |буде ока |л'ічена //.

Як свідчать результати картографування, для більшості обстеженої території спільними є застереження для породіллі: не бит' тва|рин, не |красти, не хва|тац':а за ли|це, н'і|чого не ро|бит' на |празники і в не|д'іл'у, не п'ід'н'і|мат' важш|кого, не хо|дит' на |похорони, не ди|виц':а на во|гон' та ін. В окремих населених пунктах (н.п.) ми записали застереження по|менше бу|ват' на |л'уд'ах; не пересту|пат' |через |в'іник; не пересту|пат' |через в'ір'овку; не но|сит' на|мисто.

Власнепологовий етап складається з таких елементів: запрошення повитухи, підготовчі дії повитухи до пологів, народження дитини, приймання дитини, відтинання і зав'язування пуповини. Виконавець обрядодії запрошення повитухи мінімально диференційований: у більшості н.п. - хто-|небуд', чоло|в'ік або хто-|небуд'; у центрі та на південному заході - |т'іл'ки чоло|в'ік |рожениц'і.

Підготовка баби-повитухи до пологів поєднувала в собі магічні релігійно-християнські і практичні дії, для найменування яких використовується дієслівна лексика: на|гр'іт' во|ди; наго|товит' |трави; чи|тат' мо|литву; шеп|тат'; об|мит' ли|це і |руки во|дойу с кри|ниц'і; оку|рити |ж'інку |з'іл':ам і по|бризкати св'а|ченойу во|дойу.

Картографування виявило такі моделі функції повитухи “підготовка до пологів”: 1) сидіти, чекати на мить, коли з'явиться дитина; обмивати обличчя і руки; гріти воду - північ, центр, південь; 2) супроводжувати допологові дії замовляннями, шептати - окремі н.п.; 3) благословити породіллю, читати молитву - центр і південь; 4) благословити породіллю, супроводжувати дії замовляннями - смуга від центру на південь; 5) обкурювати породіллю, збризкувати свяченою водою - один н.п. на північному сході та кілька н.п. у центрі області. Поєднання моделей розглянутої функції в одному населеному пункті свідчить про гетерогенний характер часткової етнолінгвістичної системи.

Важливою функцією повитухи було полегшення потуг у породіллі. З цією метою повитуха могла: 1) відкривати всі двері, зачинені на замки; 2) молитися; 3) розпустити волосся, зняти сережки, обручки породіллі тощо; 4) примушувати породіллю виконувати різні дії, щоб посилити потуги; 5) шукати місце, де легше народити, обводити породіллю тричі кругом столу, переводити її через поріг; 6) класти штани чоловіка на поріг; 7) класти ніж під подушку породіллі. У названих діях баби-повитухи простежується вплив християнської моралі і язичницьких переконань, присутні також традиційні прийоми народної медицини, імітативної магії.

Відмінності між етнолінгвістичними системами у відтинанні та зав'язуванні пуповини полягали у матеріалі, яким перев'язували пуповину, та у наборі предметів, на яких відтинали пуповину хлопчикові чи дівчинці. У досліджуваному регіоні простежуються залишки чотирьох моделей опозицій таких предметів за ознакою “чоловічий рід занять / жіночий ~”: 1) сокира - гребінка; 2) бабка для клепання коси - гребінка; 3) ніж - ш; 4) ш - гребінь, де ш - втрачений член опозиції (к. 1.18). Ареальні протиставлення реалій та лексем на їх позначення, очевидно, є відбиттям розміщення мікросоціумів з різних етнолінгвістичних масивів на території вторинного заселення.

Післяпологовий етап традиційного родильного обряду складався з таких компонентів: сповивання, перше купання дитини, міряння дитини, зливки, очищення породіллі, провідування породіллі, подяка бабі-повитусі, вибір хрещених батьків, вибір імені, обряд хрещення, святкування хрестин, пострижини, вгадування дитиною майбутнього роду занять, перекуп дитини.

Серед післяпологових дій та значимих реалій цього етапу ареальне варіювання виявляють: сповивання дитини (матеріал залежно від статі дитини); повідомлення про народження дитини (вивішування рушника / хустки, роздавання пампушок); подарунок породіллі й новонародженому (не с пус|тими ру|ками - по всій території Донеччини; хл'іб, |печиво, |булочка - північ, центр, південь; |каша -окремі н.п. на північному заході та у центрі області; ва|рен':а, ром, руш|ник, |мило, |грош'і - по одному н.п.); обов'язкові страви під час провідування породіллі (вино|град - один н.п. на північному сході; |пш'інка - у одному н.п. на південному заході; |каша - у н.п. центру області; пиро|ги -на всій території Донеччини); подяка бабі - повитусі (подарунок, перев'язування).

Термін хрещення коливається від одного - трьох днів до двох місяців. У більшості випадків вибір кумів не обмежується зв'язками спорідненості і свояцтва, обирають одну або кілька пар кумів. Стрічних кумів обирали, коли дитина хворіла.

У одному н.п. зафіксовано звичай брати до церкви, крім хлібини, ц'і|лушку “зрізана верхня частина хлібини”. Повертаючись з церкви, куми повинні викинути цю цілушку за селом на межі. Подібний звичай зустрічаємо у центрі області: на роздоріжжя виносили і викидали калачі: |Пот'ім |кожен да|йе в'ідп'іч|ний ка|лач/ не|сут' на роздо|р'іж':а/ а|би у|з'ав хто го|лодний/ і перед|бав б'і|ду на|родженика на |себе//.

Варіативністю відзначаються дії хрещених батьків після повернення з церкви: 1) покласти дитину на кожух - найбільш поширена модель; 2) танцювати з дитиною - у двох н.п. північного заходу; 3) віддати матері, яка повинна поцілувати дитину - центр, схід; 4) передати діду і бабі - один н.п. на сході.

Мікроареали утворюють місця зберігання волоссячка дитини після пострижин: дес' у |матер'і ле|жит' (всюди, крім північного заходу), йо|го за|копуйут' у |земл'у / шоб н'і|де |в'ітер йо|го не но|сив// (центр), |кидайут' на |бистру |воду/ шоб |добре рос|ло (південний захід), хо|вайут' у |лутку две|рей (північний захід), за|капуйут' у |земл'у п'ід дере|винку (північний захід і південь). На означення місця зберігання волосся використовується пропозитивна номінація, у якій, крім найменування дії та її місця, визначається мета або причина такої дії: зако|пат' п'ід куче|р'аву |вишен'ку/ шоб куче|р'авий був//.

Третій підрозділ присвячений описові складу, семантичної структури та ареальної поведінки елементів ЛСГ назв осіб - учасників родильних обрядів, ЛСГ назв обрядових реалій, ЛСГ найменувань обрядів та обрядодій, а також ЛСГ найменувань часових відрізків та ЛСГ назв місця, які актуалізуються в контексті родильної обрядовості.

Протягом всієї родильної обрядовості головними є такі особи: жінка, яка народжує; дитина, яка щойно народилася; жінка, яка приймає пологи. На досліджуваній території на позначення семи “жінка, яка має народити, народжує чи народила” функціонують найменування: б'е|р'ем'ен:а (б'і|р'ем'ен:а, бе|ремена), ва|г'ітна, |ходе на |муках, |ходе в поло|жен'ійі, |ходе ди|тинойу, при на|д'ійі, |рожениц'а (|рожиниц'а, |роженец'а, |рожаниц'а, |рожен'іца), поро|д'іл':а, моло|диц'а (моло|дичка), |мати (|мама, |мамка). На позначення стану вагітності у минулому, жінки найчастіше вживають описову формулу йак хо|дила (першим, другим) |сином /доч|койу, йак ходила + ім'я в О.в. Записані нами матеріали показують, що у говірках Донеччини немає чіткого розрізнення назв вагітної жінки, жінки під час пологів і відразу після пологів: лексеми |рожениц'а (|рожиниц'а, |роженец'а, |рожаниц'а, |рожен'іца), поро|д'іл':а полісемічні і мають значення “вагітна жінка”, “жінка під час пологів” та “жінка, яка щойно народила”.

У говірках Донеччини найбільш поширеною виявилася лексема |рожениц'а (53 н.п.) та її фонетичні варіанти (10 н.п.). Другою за поширенням у досліджуваних говірках є лексема поро|д'іл':а (37 н.п.), яка функціонує в основному на північному заході, у центрі та на півдні області. Ця назва суцільного ареалу не утворює, але можна провести умовну смугу її побутування у напрямку з північного заходу на південь, яка переривається у Красноармійському та Ясинуватському р-нах. Менш представлене найменування ва|г'ітна (19 н.п.), зафіксоване найбільш компактно у південних р-нах області, що пояснюється походженням говірок, які зберегли лексичну ознаку говірок - основ.

Структура лексико-семантичної мікрогрупи найменувань жінки, яка має народити, народжує чи народила, розмита. На те, що семантика цих лексем диференціювалася за ознаками 'вагітна'/ 'народжує'/ 'народила', чітко вказують мотиваційні зв'язки лексем - елементів мікрогрупи. Так, найменування бе|ремена, ва|г'ітна мотивуються лексемами бе|ремйя, ва|га ”тягар”, що підтверджує їх зв'язок з допологовим періодом. Лексема поро|д'іл':а - |жінка по |родах, |п'ісля |род'ів, де по означає “після” (пор. поро|дила 'народила'), виявляє зв'язок з післяпологовим етапом. Найменування |рожениц'а похідне від ро|жати і першопочатково означало 'жінка, яка народжує', тобто стосувалося власне пологового періоду, лексема несво|бодна “вагітна”, утворює мотиваційну пару з назвою освобо|дитис'а (освобо|диц':а) “народити”. Найменування жінки, яка народжує, функціонально диференціюються за віковою ознакою діалектоносіїв.

Руйнування структури мікрогрупи найменування жінки, яка народжуватиме / народжує / народила, відбулося, як можна припустити, під дією двох чинників: 1) змішування семантики лексем, які прийшли з різних говірок в умовах новоствореного діалектного масиву; 2) табу на називання жінки, яка народжуватиме, народжує чи народила дитину, та обмежене вживання у зв'язку з цим спеціалізованих найменувань.

У досліджуваних говірках до мікрогрупи назв на позначення жінки, яка приймає пологи входять такі лексеми: пови|туха, аку|шерка, |бабка, |баба, ба|бус'а, |бабушка, |бабушка-шепту|шиха, |бабушка Хве|дора, |бабушка Ко|за, оку|шерка, пови|вал'на |бабка, |бабка, пови|туха, |знахарка, |знахор'ка, |баба-пови|туха, ста|рушка, |бабка-пови|тушка, |бабушка-спови|туха, |бабушка-пови|туха, ба|бун'а, |моша. Тут функціонують також описові конструкції: |бабка / шо |роди прий|майе, |бабка / шо прий|ма |роди і освобож|дайе |м'істо, |бабка / шо ло|вила, |ж'інка / йа|ка бабу|вала, |бабка / шчо бабу|вала. Деякі лексеми на позначення жінки, що приймає пологи, зазнали процесу перерозподілу значень (|баба, |бабка, |бабушка, ста|рушка) та прирощення значення (|бабушка, |д'адина) у результаті появи інноваційної семи. У функціонуванні аналізованої лексико-семантичної мікрогрупи спостерігаються прояви народної етимології (|бабушка-шепту|шиха) та перехід власних назв до апелятивної лексики |бабушка Ко|за).

Просторова поведінка найменувань жінки, яка приймає пологи, здебільшого сприймається як мозаїчна, однак можна виділити мікроареали: |баба - на заході; |бабка - на півдні; складна назва |баба-пови|туха переважає у центрі області та у говірках у напрямку з центру на північ, а також у східних говірках. Лексема пови|туха відома говіркам північного заходу, центру, сходу області, але вона не зафіксована у говірках центрального заходу і крайнього півдня досліджуваного регіону.

Картографування найменувань реалій, використовуваних у родильній обрядовості, виявило такі типи їх ареальної поведінки: 1) мінімальне ареальне протиставлення лексем, яке не має значення для диференціації досліджуваного регіону (найменування пелюшки, повивача, купелі, крижма); 2) утворення диференціюючих мікроареалів (ко|лиска ~ |л'ул'ка - к. 1.20, |ночви ~вага|ни ); 3) існування залишкових мікроареалів як відбиття відмінних етнографічних моделей (найменування предметів, на яких відтинали пуповину: гре|б'інка / те / шо кле|пат' ко|су; гре|б'інка / со|кира; |греб'ін'; назви матеріалу, яким перев'язували пуповину: су|рова |нитка, сиро|ва |нитка, |нитка з коно|пел' і шов|кова |ниточка, ган|ч'ірка - к. 1.18; 4) утворення інноваційних ареалів внаслідок зміни реалемного плану (|ван:очка “посудина для купання дитини”; |бинтик, |нитка з ка|тушки “матеріал, яким перев'язували пуповину”; тка|нинка, ма|тер'ійа, поло|тенце і |б'іла ру|башка “найменування тканини, яку приносить хрещена мати дитині”) або під деструктуючим впливом російського мовлення промислових центрів (пе|л'ушка ~ пе|л'онка).

До наддіалектної моделі назв на позначення прийняття дитини під час пологів бабою-повитухою належать однослівні варіанти реалізації - пови|вати, бабу|вати, а також словосполучення - прий|н'ат' ре|б'онка, прий|мати |роди, прий|н'ати |роди, прин'і|мат' |роди, прий|н'ати ро|дину, ло|вити д'і|тей.

Найбільш поширеними у говірках досліджуваного регіону є найменування з першим компонентом прий|мат' (прий|мати, прин'і|мат'), який поєднується з елементами |роди, ди|тину, ро|дину, д'і|тей - 87 н.п. Конструкції з дієсловом ло|вит' (ло|вити, уло|вит', вп'ій|мат', п'ій|мат') утворюють мікроареали на північному заході ближче до центру і на півдні. На заході локалізується мікроареал лексем бабу|ват' і пови|ват' “бути повитухою” і “приймати дитину”.

Серед найменувань очищення, першого приходу породіллі до церкви можна виділити побудови кількох типів: 1) найменування, мотивовані лексемою мо|литва, мо|леб'ін': мо|леб'ін' най|мат' (нан'і|мат'); брат' (|брати, заби|рат') мо|литву (мо|л'ітву); най|мати (най|мат') мо|литву; при|н'ат' мо|литву; 2) назви, пов'язані з лексемою при|част'а (прич'а|ш'ч'ац':а, і|ти прич'а|ш'ч'ат'); 3) найменування обрядодії сповідання (і|ти на |спов'ід', спов'і|датис'а, і|ти поспов'і|датис'а); 4) назва обрядодії у|веден':а; 5) найменування, мотивоване лексемою благослов|л'ат' (благосло|вен':а полу|ч'ат'); 6) описові назви і|ти |ставити |св'ічку, і|ти на о|чишчен':а.

До післяпологових належить обряд провідування породіллі, який має назви про|в'ідувати, пере|в'ідувати, од|в'ідуват', і|ти про|в'ідуват', і|ти на од|в'ід. Ареальна поведінка найменувань відвідин породіллі мозаїчна, що можна пояснити тим, що назви обрядодії збігаються із загальними найменуваннями дії “відвідувати кого-небудь”, які виявляють словотвірну варіативність. Лише два елементи цієї мікрогрупи спеціалізовані: і|ти на од|в'ід, і|ти на од|в'ідини “провідувати породіллю”.

Святкування року дитині супроводжується обрядом першого постригу дитини, який у досліджуваному регіоні об'єднує назви |стрижка, |стрижки (с|трижк'і), |стрижини, по|стрижини, по|стрижка: |Через р'ік при|ходит' |кресний |бат'ко з |креснойу |мат'ір'йу// |кресний |держит' ди|тину/ а |кресна йо|го стри|же |ножниц'ами наго|ло//. Найменування цієї лексико-семантичної мікрогрупи за семантикою не розрізняються, не спостерігається й чіткої їх територіальної диференціації.

Назви відрізків часу та місця, які актуалізуються у родильній обрядовості, мають практичне або символічне значення. Це назви термінів відвідування породіллі повитухою, першого приходу породіллі до церкви, час хрещення дитини, місця виливання води після купання тощо.

Другий розділ “Весільна обрядовість та її вербальний компонент” складається з підрозділів: “структура весільної обрядовості на Донеччині, її ареальне варіювання”, “Лексика весільної обрядовості, її ареальна варіативність”.

Дослідження показало, що традиційний весільний обряд на досліджуваній території має три етапи: передвесільний (схема 2.1), власне весільний та післявесільний.

Важливим елементом передвесільного етапу є сватання, ареальні моделі якого розрізняються за складом людей, які йшли сватати, традиційною формулою сватання, поведінкою дівчини на сватанні та ін. Картографування виявило 8 моделей складу людей, які йшли сватати: 1) два - три чоловіки і молодий; 2) хрещений батько і чоловік хрещеної матері й молодий; 3) родичі й батьки молодого; 4) хрещений батько і дядьки; 5) родичі молодого і родичі молодої; 6) кілька пар сватів; 7) жінка - свашка, - з яких найширше представлено першу модель старостів.

Варіюються ролі, які виконують старости: 1) люди, які шукають худобу; 2) мисливці шукають голубку або куницю; 3) купці хочуть купити товар; 4) перехожі, що просяться переночувати.

Найменування хлопця і дівчини у традиційних формулах початку сватання утворюють опозиції: 1) кн'аз' / кн'а|гин'а; 2)|д'івчина / |хлопец'; 3) д'і|виц'а / ко|зак.

Поведінка дівчини під час сватання найчастіше визначається діалектоносіями так: 1) колу|пати п'іч - по всій території області; 2) захо|вац':а - на заході і сході; 3) ла|мати с'іл'|нич'ниц'у - один н.п.

Особливістю передвесільного етапу на досліджуваній території є те, що заручини, як елемент обрядовості, не мали певного місця у структурі передвесільного етапу. Специфічним є те, що заручини іноді ототожнювалися із сватанням, збігалися з ним за часом, подекуди передували сватанню. Вузьколокальним елементом передвесільного етапу є обр'і|зан':а ко|си. Зберігся звичай, за яким наречені-сироти йдуть на могилу до батьків, щоб просити благословення.

У другому підрозділі “Лексика весільної обрядовості та її ареальна характеристика” описуються ЛСГ весільної обрядовості, до яких належать найменування на позначення учасників обряду (головні / супровідні / другорядні особи), назви обрядів та обрядодій, найменування обрядових реалій, темпоральна лексика. Протягом усієї весільної обрядовості діють такі головні особи: дівчина та хлопець, які одружуються. Сема “хлопець, який одружується” репрезентована такими лексемами: же|них, же|н'іх; моло|дий - по всій території області; наре|чений - у центрі, у напрямку з центру на південь, на південному заході, на північному сході; кн'аз' - на центральному сході, з центру на південь, на південному заході, у одному н.п. центру; моло|дик - у одному н.п. на північному заході. Найменування нареченої (н'і|в'еста, моло|да, кн'а|гин'а), старостів (сва|ти, старос|ти, свата|ч'і) не диференціюються.

Лексеми на позначення головних осіб мають прозору семантику, чітку мотивацію, пов'язану з обрядом чи обрядодією, характеризуються емоційною забарвленістю, відбитою у фонетико-морфологічних варіантах, вживанням лексем свояцтва і кількісною розгалуженістю.

Найменування супровідних осіб мінімально диференціюються: на позначення неодруженого хлопця, запрошеного на весілля, функціонують лексеми бо|йарин - найчастіше вживана назва на Донеччині, ба|йарин, дру|жок, то|вар'іш'ч' - зрідка зустрічаються на півночі, ще рідше - на центральному півдні області. Сема “неодружена дівчина, запрошена молодою на весілля” репрезентується лексемами |дружка - по всій території Донеччини; по|дружка - північний захід, центр, схід, південний захід області, по|друга - північ, північний захід, центральний схід, у напрямку з центру на південь, |дружен'ка - на північному заході і на південь від центру.

ЛСГ назв жінок, що випікали весільне печиво складають лексеми: |свашки; ж'ін|ки; по|други; |л'ітн'і ж'ін|ки; кара|вайниц'і; ши|ш'іл'ниц'і; голов|на коро|вайниц'а; той / хто |вм'ійе пек|ти; спец'і|ал'н'і майст|рин'і. В усьому досліджуваному ареалі найчастіше вживаними є лексеми |свашки, ж'ін|ки. Лексема |свашки є полісемічною у весільній обядовості. Нею називалися особи жіночої статі, які брали участь не тільки у випіканні весільного хліба, але й під час викупу як нареченої, так і її приданого; під час зміни головного убору молодої; під час вручення подарунків; особи, які супроводжували молоду до спальні тощо. Лексеми по|други, спец'і|ал'н'і майст|рин'і, голов|на коро|вайниц'а поширені на північному заході області. Лексема ши|ш'іл'ниц'і представлена тільки в одному н.п. Лексема кара|вайниц'і зафіксована в центрально-південній частині області.

Серед другорядних осіб виокремлюються наймолодші учасники обряду, назви яких зафіксовані в різних обрядодіях: викуп на порозі хати - |д'іти на чо|л'і з |меншим |братом ( у одному н.п. північного заходу); викуп безпосередньо в хаті - |хлопчики; сест|ричка чи |брат'ік ма|л'і (у центрі та на схід від центру); викуп місця біля молодої за весільним столом - ма|лен'кий |хлопчик (центр області); ма|лен'ка сест|ричка або пле|м'ін:ичка (у напрямку з центру на південь); сест|ра |менша, брат |менший (на центральному сході); продаж приданого - |д'евочка (на південному заході); маленька дівчинка з боку молодої / молодого, яка бере участь на весіллі - “світилка” - сест|ра ма|лен'ка, пле|м'ін:ичка, св'і|тилка (у всіх н.п. області); |хлопчик |менший (у одному н.п.). Полісемічною виступає лексема св'і|тилка: маленька дівчинка / маленький хлопчик з боку молодого, яка / який несе фату нареченої, тримає мечик, свічку з букетиком або гільце; світить дорогу молодим; неодружена дівчина з боку молодого.

Кожний із учасників весільної обрядовості виконував свої функції відкрито, неприховано, на очах у всіх. Однак були ще учасники, роль яких в обрядодії приховувалася. Так, лексема раз|в'еч':ік позначала особу, яка таємно дізнавалася, яким буде ставлення батьків дівчини до сватання, чи не да|дут' гарбу|за. Таку саму семантику має лексема ла|зутч'иік. Його функція полягала у вмінні і потай домовитися про менший розмір викупу за молоду. На межі між особами, які виконують свої “легальні” / “нелегальні” функції стоїть особа, що повинна була виглядати весільний поїзд молодого: гості молодого не знали про цю особу, а учасники з боку молодої знали про дію вигл'а|дал'ш'ч'иіка. Ці лексеми є вузьколокальними, виявленими відповідно в центрі та на північному заході області.

ЛСГ на позначення реалій складають найменування весільного деревця; предмета, який тримають над головами молодих під час вінчання; назвами весільного хліба та ін.

До ЛСГ назв предмета, який тримають над головою молодого / молодої під час вінчання входять лексеми: в'і|нец' - на всій території області; ви|нец' - у напрямку з центру на південь; в'і|н'ец - у центрі області; в'е|н'ец - на центральному сході; ко|рона - центр, на центральному сході, у напрямку з центру на південь, на півдні області; ка|рона - на північному заході, на північ від центру, на центральному сході, у напрямку з центру на південь. Сема “весільний хліб, який несуть старости на сватання” репрезентована лексемами: бу|ханка |хл'іба - у напрямку з центру на північ і на схід, на південному та північному заході області; хл'і|бина - у напрямку з північного заходу до центру, у центрі, на центральному сході, у напрямку з центру на південь області; |хл'еб - на північному заході, на центральному сході; |хл'іб - по всій території області; кара|вай - в окремих н.п. від центру на північ; бу|ханка - в окремих н.п. на південному заході; бу|ханочка |хл'іба - від центру на північ; пал'а|ниц'а - в окремих н.п. від центру на північний захід.

ЛСГ назв обрядодій весільної обрядовості представлена дієслівною лексикою. Згода дівчини під час сватання виражається такими лексемами: |дати рушни|ки - на північному заході, у центрі, на сході та півдні від центру, на центральному заході та на південному сході; прий|н'ати хл'і|бину - на сході від центру; м'і|н'ати |хл'іб - у центрі, на північному заході від центру, у напрямку на південний захід від центру області; прий|мати |хл'іб - на центральному сході, у напрямку на південний схід від центру, на південному заході; запи|ват' - в окремих н.п. області; об|м'ін'увати хл'і|бину та м'і|нити |хл'ібом - у центрі області; по|класти |хл'іб - в окремих н.п. на північ від центру; пере|р'ізати |хл'іб - на північному заході, на центральному сході, у напрямку з центру на південь; ос|тавити |хл'іб - на південному заході; за|пити мого|рич - у центрі; про|пит' н'і|в'есту - на північ від м.Донецька.

Третій розділ “Поховальний обряд, його вербалізація та ареальне варіювання” складається з таких підрозділів: “Структура поховального обряду та його ареальна характеристика”, “Допоховальний період та його вербалізація”, “Власне поховальний період поховального обряду та його вербалізація”, “Післяпоховальний період та його вербалізація”.

У першому підрозділі визначається структура поховального обряду та подається його ареальна характеристика. Основними складовими поховальної обрядовості є передпоховальний, власнепоховальний і післяпоховальний етапи. Порівняно з сучасністю поховальний обряд майже не змінився.

На всіх етапах простежуються традиційні і специфічні, притаманні Донеччині, риси. Специфічність виявляється у різноманітності виконання в реальному житті на певних територіях Донецької області тих чи інших обрядодій. Зокрема, по-різному виконуються обряди: поминання померлого (готують поминальний обід / роздають пиріжки тощо); умивання померлого (водою / водою з горілкою); готування спеціальної поминальної страви - кануну (з чого її готують - рис, пшениця, хліб). Окремі обрядодії притаманні тільки певним ареалам Донецької області (вивішування хустки / рушника з метою сповістити про смерть людини; перегляд хатніх речей, худоби, насіння, щоб не пропало після поховання померлого).

У наступних підрозділах мова йде про вербалізацію того чи іншого періоду поховальної обрядовості. Так, ЛСГ назв на позначення реалії, яку кладуть на лоб померлої людини, визначається лексемами: |в'інч'иік - північні райони області, у центрі, на центральному сході, на південному заході; в'і|нец' - на північному заході, у центрі, на центральному сході, у напрямку з центру на південь; |в'енч'ік - у напрямку від центру на північний захід, на центральному заході; |в'енч'иік - на північ від м.Донецька, центр області, на південному заході; в'і|ноч'ок - у центрі області, на північ від центу, в окремих н.п. південного заходу; |пропуск - на центральному сході від м.Донецька; проход|на - у напрямку від центру на південний захід, в окремих н.п. на південному заході.

Висновки

Відзначено, що вербальний компонент сімейних обрядів у говірках Донеччини утворює багату в репертуарному плані, структурно організовану систему, яка об'єднує центральні ЛСГ найменувань учасників обрядів, ЛСГ назв обрядів та обрядодій, ЛСГ найменувань обрядових реалій та периферійні ЛСГ або об'єднання мовних одиниць пропозитивного характеру, описових назв, словесних формул, сталих формулювань, серед яких частина є спеціалізованими за своєю семантикою, призначеними для словесного оформлення обрядів, а частина трансполюється з інших ТГЛ, набуваючи у контексті обрядовості нових значень. Тексти, до яких входить обрядова лексика, виконують дві функції: опису обрядів та актуалізації обрядів.

Ступінь збереженості обрядової лексики залежить від активності реалемного плану, однак у пасивному словнику говірки зберігаються найменування втрачених обрядодій та обрядових реалій.

Скартографований матеріал дозволяє встановити різні типи ареальної поведінки елементів сімейної обрядовості та їх вербального компонента: мінімальну диференційованість, утворення мікроареалів на фоні загальної регіональної лексеми, утворення мікроареалів, які диференціюють досліджуваний діалектний масив. Протиставні лексико-семантичні та етнолінгвістичні явища дозволяють виявити тенденцію до поділу східностепових говірок Донеччини на мікроареали: центральний - найменування колиски, повивача, посагу нареченої, викупу нареченої та ін.; східний - реалізація сем “дарування молодим”, “прощальний вечір нареченої”, “запрошені на весілля”; західний - реалізація сем “вагітна жінка”, “народжувати” та ін.; північно-західний - реалізація сем “ жінка, яка приймає дитину”, “місце зберігання волосся дитини після пострижин”, “куток, де знаходяться ікони” та ін.; північно-східний - реалізація сем “запрошені на весілля”, моделі набору предметів для відтинання пуповини, “особа, яка читає над померлим” та ін.; південний - сема “обрядова поминальна їжа”, “ час прибирання в хаті після поховання”, “весільний вінець” та ін.

Зміст дисертації висвітлено в таких публікаціях

1. Дроботенко В.Ю., Омельченко З.Л. Словник родинної обрядової лексики східностепових українських говірок // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 2 / Укл. А.П.Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ, 1996. - С. 264 - 269.

2. Дроботенко Валентина. Семантика назв весільного хліба у східностепових говірках // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 3 / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ, 1997. - С.155 - 158.

3. Дроботенко Валентина. Поховальний обряд на Донеччині: елементи обряду та їх назви // Семантика і прагматика граматичних структур: Зб. наук. праць / Ред. кол.: А.Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ, ІЗМН, 1998. - С. 125 - 135.

4. Дроботенко В.Ю. Взаємозумовленість матеріальної культури і лінгвістичної системи на її позначення // Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. V Міжнародна конференція. Том 2. Тези доповідей: В трьох частинах. Ч.1. - Дніпропетровськ: Арт - Прес, 1998. - С.30 - 32.

5. Дроботенко Валентина. Назви осіб - учасників весільного обряду в східностепових говірках // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 4 / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: ДонДУ, 1998. - С. 216 - 219.

6. Словник Східностепові українські говірки: Наук. - навч. посібник / За заг. ред. д-ра філол. наук проф.Анатолія Загнітка. - Донецьк: ДонДУ, 1998. - 114с. (у колективі авторів).

7. Дроботенко В.Ю. Назви осіб - учасників родильного обряду в східностепових говірках // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - № 2. - 1998. - С.202 - 206.

8. Дроботенко В.Ю. Вплив православної культури на структуру поховального обряду на Донеччині // Материалы международной научной конференции “Третьи Дионисиевские чтения. Дионисий Ареопагит и проблемы греко-славянской культуры”. - Донецк: Дон ГУ; ДИСО, 1999. - С.30-31.

9. Дроботенко Валентина. Функціонування лексем на позначення окремих елементів родильного обряду на Донеччині // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 5 / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ, 1999. - С. 272 - 275.

10. Дроботенко Валентина. Ареальне варіювання лексики родильного обряду на Донеччині // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Випуск 6 / Укл. Анатолій Загнітко (наук. ред.) та ін. - Донецьк: Дон ДУ, 2000. - С. 255 - 265.

11. Дроботенко В.Ю. Весільнообрядова лексика східностепових говірок у зіставленні з офіційно-діловою лексикою укладання шлюбу // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції “Лінгводидактичні основи вивчення української мови студентами неспеціальних факультетів”. - Донецьк: Дон НУ, 2000. - С. 68 - 74.

Анотація

Дроботенко В.Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова, Донецький національний університет, Донецьк, 2001. - Рукопис.

У дослідженні В.Ю.Дроботенко на основі етномовного опису сімейних обрядів (родильного, весільного, поховального) Донеччини виконано системний опис складу й семантичної структури лексики сімейних обрядів східностепових говірок та подано їх ареальну й лексикографічну характеристику. Тут встановлено специфіку обрядової лексики як тематичної групи, визначено центральні й периферійні лексико-семантичні групи.

У роботі встановлено ступінь збереженості сімейних обрядів на Донеччині та їх вербального компонента, що дає матеріал для з'ясування закономірностей формування й розвитку новостворених говірок на лексичному рівні. Встановивши неоднорідність етнодіалектного масиву, автор дисертації робить спробу ареального представлення етнолінгвістичних моделей та лексико-семантичних груп, у результаті чого визначає різні типи просторової поведінки матеріальних і вербальних елементів обрядовості, частина яких утворює мікроареали, беручи участь у диференціації східностепових говірок.

Ключові слова: ареал, вербальний компонент обряду, діалект, етнолінгвістична модель, лексико-семантична група, семантична структура лексеми, східностепові говірки.

Аннотация

Дроботенко В.Ю. Лексика семейных обрядов в говорах Донбасса.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2001. - Рукопись.

В исследовании В.Ю.Дроботенко на основе этнолингвистического описания семейных обрядов (родильного, свадебного, похоронного) Донбасса сделано системное описание состава и семантической структуры лексики семейных обрядов восточностепных говоров и подается их ареальная и лексикографическая характеристики. Здесь устанавливается специфика обрядовой лексики как тематической группы (ТГЛ) и её связь с другими ТГЛ, определены центральные и периферийные лексико-семантические группы.

В работе определяется степень сохранности семейных обрядов в Донбассе и их вербальный компонент, подается сравнительная характеристика структуры традиционной и современной родильной, свадебной и похоронной обрядовости, что дает материал для выяснения закономерностей формирования и развития новообразованных говоров южно-восточного наречия на лексическом уровне. Установив неоднородность этнодиалектного массива, автор диссертации делает попытку ареального представления этнолингвистических моделей и лексико-семантических групп, в результате чего определяет разные типы пространственного поведения материальных и вербальных элементов родильной, свадебной и похоронной обрядовости, часть из которых образует микроареалы, принимая участие в дифференциации восточностепных говоров.

Скартографированный материал позволяет установить различные типы ареального поведения элементов семейной обрядовости и их вербального компонента: минимальную дифференцированность, образование микроареалов на фоне общей региональной лексемы, образование микроареалов, которые дифференцируют исследуемый диалектный массив. Противоположные лексико-семантические и этнолингвистические явления позволяют выявить тенденцию к разделению восточностепных говоров Донбасса на микроареалы: центральный - наименования |л'ул'ка, по|вивач, |придане, |викуп и т.д..; восточный - реализация сем “дарение молодым”, “прощальный вечер невесты”, “приглашенные на свадьбу”; западный - реализация сем “беременная женщина”, “рожать” и др.; северно-западный - реализация сем “женщина, которая принимает роды”, “место сохранения волос ребенка после первой стрижки”, “угол, где находятся иконы” и др.; северно-восточный - реализация сем “приглашенные на свадьбу”, модели набора предметов для отрезания пуповины, “тот, кто читает над покойником ” и др.; южный - сема “обрядовая поминальная еда”, “время уборки в доме после похорон”, “свадебный венец” и др.

Ключевые слова: ареал, вербальный компонент обряда, диалект, этнолингвистическая модель, лексико-семантическая группа, семантическая структура лексемы, восточностепные говоры.

Summary

Drobotenko V.Yu. Vocabulary of the family ceremonies in the modes of speech of the Donbass region.

Dissertation for the academic degree of candidate of philological scienses; speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Donetsk National University, 2001. - Manuscript.

In the investigation, V.Drobotenko makes the systematic analysis of the semantic structure of the estern modes of speech vocabulary and presents their territorial and lexicographical characteristic on the basis of ethnolinguistic description of the family ceremonies (birth, wedding, funeral) in the Donbass region. It is determined the specific character of ceremonial vocabulary as a subject group.

The work determined the degree of safety of the family ceremonies and their verbal components in the Donbass region. Having found that ethnodialectal massif is heterogeneous, the author tries to present ethnolinguistic models and lexical semantic groups and establishes different types of spatial behaviour of the material and verbal elements of birth, wedding and funeral ceremonies pert of them forms miniarea and takes part in differentiation of eastern modes of speech.

Key words: area (territory), verbal component of a ceremony, dialect, ethnolinguistic model, lexical - semantic group, semantic structure of a word, eastern modes of speech.

Размещено на Allbest.ru