Генезис і еволюція квантитативних назв у слов’янських мовах (порівняльно-історичний аспект)

У тих мовах, де в граматиках існує термін “збірні числівники” (пор., напр., польськ. liczebniki zbiorowe або словац. skupinovй, kolektivnн, hromadnй cнslovky), він міг виникнути тоді, коли мовцями ще усвідомлювалася неоднорідність позначуваної дистрибутивним числівником кількості, і, отже, термін був об'єктивно мотивований.

Разом з тим незаперечним є й той факт, що видові (збірні, дистрибутивні) числівники здавна мали й мають значення кількісних, зокрема при іменниках pluralia tantum і назвах парних предметів.

Числівникові утворення з формантами -oj- i -er-/-or- відбивають один з найдавніших етапів розвитку уявлень про число і кількість у слов'ян. На цьому етапі назва кількості ще відзначалася певною конкретністю, вона не була повністю абстрагована від характеру предметів, які входили в ту чи іншу кількість. І саме конкретність семантики визначила дальшу долю утворень: з часом вони, як неспроможні забезпечити потрібний рівень абстрактності у вираженні кількості, поступилися кількісним і відійшли на периферію числівникової системи.

Слід підкреслити, що подібний шлях розвитку думки характерний і для інших мов. Відзначалося навіть, що взагалі “поняття дистрибутивної множинності є необхідною передумовою формування числових понять”.

Хоча з часом у позначенні кількості провідними стали форми із значенням абстрактної, нерозчленованої множини, потреба позначати кількість неоднорідних предметів, явищ, процесів тощо не зникла зовсім, і для забезпечення цієї потреби продовжують функціонувати старі дистрибутивні числівники або утворені від них прикметники і прислівники (а в деяких мовах і ті, й інші): укр. троїстий (троїста музика), рос. двоякий, польськ. piecioraki і т.ін.

Як видно насамперед з пам'яток (давньоруських, старопольських і ін.), а також з деяких свідчень сучасних слов'янських мов, у праслов'янський період *dъvojь, *obojь, *trojь утворювали одну морфологічну групу з посесивними займенниками *mojь, *tvojь, *svojь: форми роду, числа, відмінка утворень з числівниковими і займенниковими коренями були однаковими. При цьому тенденція до єдності форм числівників і займенників сягає, очевидно, індоєвропейської давнини, пор. іє. *dCo-Mo - i *moMo-.

Псл. *cetverъ /*cetvorъ теж має відповідники в інших індоєвропейських мовах, зокрема в литовській (ketverI, k9tverios `чотири') та давньоіндійській (catvarбm `чотирикутна площа; подвір'я'). У числівникових же прикметниках *peterъ - *deseterъ, що з'явилися в праслов'янській мові, формант -er-/-or- розглядається як абстрагований з числівника *cеtverъ /*cetvorъ (слідом за К.Бругманом і А.Мейє - З.Клеменсевич, А.Супрун, М.Басай та ін.). Проте ймовірніше, що він має інше походження: такий самий суфікс виділяється в займенниках *koterъ /*kotorъ i *jeterъ `якийсь'. На користь цього припущення свідчать і формальні моменти (крім тотожності самого форманта, ще попереднє -t- в обох групах, а також можливість чергувань -er-:-or-), і семантичні (давнє значення займенників `який (з двох)' виразно дистрибутивне). У такому разі дистрибутивні числівникові прикметники *petеrъ - *desetеrъ продовжують давній, індоєвропейський тип на -ter- / -tor-, за яким утворювались імена на позначення протилежності між двома поняттями, пор. давньогр. 'oresteroV `гірський' у протиставленні `рівнинному', poteroV `котрий з двох',proteroV `перший з двох' і под., а також компаративні форми.

У кожному разі словотворча й семантична подібність праслов'янських числівників *peterъ - *deseterъ і займенників *koterъ, *jeterъ існувала. Схожими були й граматичні ознаки цих слів. Отже, є підстави говорити про певний займенниковий (займенниково-прикметниковий) характер і цих утворень з числівниковими коренями.

Подібні форми з формaнтами -ej- i -er- існують у литовській мові: dvejI, trejI, abejI, ketverI, penkerI і т.д. Утворення мають прикметниковий характер, вживаються з іменниками pluralia tantum або назвами парних предметів: dvejas ћirkles `двоє ножиць', ketverios pirљtines `чотири пари рукавичок' -і под. У сполученні з іншими іменниками може просвічуватися колишня дистрибутивність їх семантики: dveji vaikai `зведені діти' (тобто різних батьків або різних матерів). У латиській мові числівники з формантом -er- відсутні, лише div7ji, tr7ji, ab7ji можна зустріти при іменниках pluralia tantum: div7jas kamanas `двоє саней', treji varti `троє воріт' (є також cetr7 ji `четверо' - явно вторинного, аналогійного походження).

Розділ третій “Числівникові утворення іменникового характеру”. Ці форми складають дві групи: утворення п'ять - десять (сюди ж належать числівники сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд і деякі інші) та іменники з формантом -ina.

При тому, що походження кількісних *petь - *desetь є дуже давнім, вони не належать до індоєвропейського лексичного фонду, хоча корені в них індоєвропейські і вони мають споріднені утворення з тією самою числівниковою семантикою в усіх індоєвропейських мовах. Появу форм *petь - *desetь слід віднести не пізніше, як до середньопраслов'янського, а можливо й ранньопраслов'янського періоду, оскільки саме на давній час припадає особлива продуктивність і-основ, пізніше дещо послаблена у зв'язку з інтенсивним розвитком основ на -* на -о. Для псл. *desetь припускається індоєвропейське походження (первісно на праслов'янському грунті це була основа на приголосний).

Числівникові імена прикметникового характеру *petъ - *devetъ (континуантами яких є сучасні порядкові) належать до найдавнішого хронологічного шару о-основ, успадкованих з індоєвропейського періоду, і вже на праслов'янському ?рунті відповідно до діючої словотворчої моделі з'явилися похідні від них імена і-основ із збірним та абстрактним значенням. За цією ж давньою моделлю у різний час утворені інші відприкметникові абстрактні імена: укр. молодь, юнь, лють, синь, рос. новь, рябь, сушь, озимь, польськ. biel, zielen, czern, czerwien, стсл. тврьдь тощо. Чимало подібних імен походить від дієприкметників: укр. дань, гниль, рвань, рос. быль, цвель, ткань. Деякі з абстрактних форм на -і набули конкретного предметного значення: укр. кисіль, красень, рос. плетень, студень і под.

Найближче споріднені з слов'янськими балтійські мови мають форми числівників “п'ять” - “десять” без форманта -t-: литов. penkI, љeљI, septynI, devynI, латис. pieci, seљi, septihi, astohi, devіhi. Їх можна розглядати як більш архаїчні, успадковані з індоєвропейської. Не виключено, що подібні неускладнені формантами утворення могли певний час функціонувати і на слов'янському ?рунті в ранньопраслов'янський період (пор. прослідки форм *deve i * dese).

Іменникового походження в східнослов'янських мовах назва чотирьох десятків сурок (білор. сурак). У давньоруських пам'ятках слово мало значення `мішок, у який вкладали чотири десятки шкірок соболів або частіше білок чи куниць (набір на шубу)'. Такими мішками з шкірками-сороками - розраховувалися при обміні, торгових операціях тощо. Згодом сорок стало поєднуватися з назвами металевих грошей, а з часом набуло значення абстрактного числа.

Псл. *sъto `сто' розглядається як континуант іє. *k'Xtom `те саме', проте труднощі пояснення фонетики слова (відсутність носового) давали підстави деяким дослідникам вбачати в ньому давнє запозичення.

Немає єдності і в поглядах на походження числівникового імені “тисяча”: псл. *tysati (з апофонічним варіантом *tyseti) пов'язується з іє. *t>s- (етимологічно споріднено з укр. діал. тъти `жиріти', рос. тыть `те саме', а також тил `задня, зворотня частина чого-небудь', рос. тыл `те саме') і *k'Xtom `сто'; загальне значення складного слова `велика сотня'. Воно реконструюється як ареальний балто-слов'янський та германський архетип (спільного для всіх індоєвропейських мов архетипа числівника тисяча не існувало). Разом з тим висловлювалася також думка про давнє запозичення в слов'янські мови з германських (пор. гот. c>sundi, дангл. cъsend, двн. d?sunt та ін.) і навпаки, вказувалося на слов'янські як на можливе джерело германських слів.

Іменники - назви дальших класів чисел - мільйон, мільярд є відносно недавніми запозиченнями в літературні слов'янські мови з французької.

Поруч з новітніми, властивими переважно книжній, літературній мові і насамперед її науковому стилю, а також вживаними в підручниках, посібниках з математики і дисциплін, що за своїм змістом мають справу з цифрами, у тому числі й цифровими позначеннями дробів (а отже й їх словесними аналогами), у слов'янських мовах існують краще чи гірше збережені давні засоби вираження частин цілого.

Припускається, що виникнення дробів було пов'язано з необхідністю ділити в давньому суспільстві здобич або врожай. Свідченням важливості такого акту розподілу може бути той відомий факт, що чимало слів з семантикою `щастя', `доля' і т.п. етимологічно споріднені з коренями *del- `ділити', *cest- `частина' і т.ін.: укр. доля, щастя, рос. счастье, участь, удел, удача, польськ. dola, szczescie, словац. dol'a, чеськ. љtestн тощо.

Особливо важливими були дробові назви, які вказували на одну другу, одну третю, одну четверту і т.д. частину (тобто з одиницею в чисельнику). Найдавнішу інформацію про такі дроби - так звані аліквотні - подавали ще єгипетські папіруси. В уявленнях єгиптян про число і кількість вони були основними, відправними величинами, і всі інші числа і дії з ними через складну систему операцій зводилися саме до них.

У слов'янських мовах давніми утвореннями із значенням `одна третя', `одна четверта' і т.д. є похідні від основ порядкових числівників із суфіксом -ina: *tretina, *cetvьrtina, *petina, *љestina, *sedmina, *osmina,*devetina, *desetina. У значенні `одна друга' вживалися псл. *polъ, *polovina, а до *tretinа, *cetvьrtina існували синоніми *tretь, *cetvьrtь, за словотворчими особливостями цілком аналогічні кількісним *petь - *devetь (теж і-основи, співвідносні з основами порядкових *tretьjь, *cetvьrtъ ).

Хоч граматичні характеристики псл. *polъ вказують на його давність (слово належить до кількох безсумнівних й-основ), його індоєвропейські етимологічні зв'язки неясні, імовірне припущення про запозичення від сусідніх фінно-угорських племен.

За допомогою *polъ у сполученні з дробовими назвами *tretь i cetvьrtь (cet') виражалися дробові величини з меншим за ціле абсолютним числовим значенням: др. полъ трети `одна шоста', полъ четверти `одна восьма' і под.

На грунті окремих слов'янських мов *polъ поступово втрачає свої граматичні категорії іменника і перетворюється на незмінне чи майже незмінне числівникове слово або набуло ознак префікса; у словниках деяких мов кваліфікується як прислівник.

Суфікс -ina належить до числа найбільш продуктивних слов'янських іменних суфіксів, причому особливо численні похідні від прикметників. Відад'єктивні імена на -ina здебільшого мали абстрактне значення (пор. *bystrъ - *bystrina, *istъ - *istina, *novъ - *novina, *sedъ - *sedina і под.).

До праслов'янських дробових на -ina зовні схожий своєю будовою числівник *(j)edinъ (-a, -o). Правда, в ньому -inъ не словотворчий формант, а головна, коренева частина, але якщо припустити не тільки формальну, а й хронологічну близькість його виникнення до часу появи дробів на -ina, то немає істотних перешкод для того, щоб розглядати *(j)еdіnъ як своєрідну опозицію цілої одиниці *inъ, підкресленої виділювальною часткою *(j)ed-, рядові дробових величин.

Розділ четвертий “Числівники, що походять із словосполучень”. Усі числа, більші за “десять”, у праслов'янській мові передавалися за допомогою словосполучень різних типів, що складалися з назв чисел першого десятка. Це стосується і кількісних числівників, і порядкових, і дистрибутивних. У сполученнях лексичними засобами, по суті, відображалися ті арифметичні дії з малими (“вузловими”) числами, які потрібно було виконати, щоб одержати число більше (“алгорифмічне”). Такими діями здебільшого були додавання і множення.

Кількісні числівники, що походять із словосполучень. Словосполученнями позначалися числа другого десятка. Останні одержувалися шляхом додавання. Сполучення, які називали ці числа, були прийменниковими, однотипними для всіх назв і складалися з числівника першого десятка, прийменника na і слова *desetь у місцевому відмінку: *dъva nа desete, *trьje na desete і т.д. Поступово в усіх слов'янських мовах ці словосполучення у вимові скорочувалися і перетворювалися спочатку на складні, а потім прості слова, оскільки компонент *desete, втративши наголос, зазнав змін і скоротився (пор. укр. дванбдцять, польськ. dwanascie, чеськ. dvanбst, болг. дванбйсе(т) і т.ін. За аналогією до числівників *petь -*desetь на місці його відмінкового закінчення -te з'явилося кінцеве -tь.

Оскільки у вихідних сполученнях їх складові частини поєднувалися через прийменникове керування, то при відмінюванні зміні підлягав тільки перший, керуючий компонент, тоді як другий, керований залишався незмінним (пор. др. до пятинадесяте, стукр. двеманадцат і под.). З трансформацією первісних словосполучень і їх універбізацією відмінюватися стали цільнооформлені слова, перші ж компоненти втратили здатність до зімни.

Первісні словосполучення найкраще представлені в пам'ятках старослов'янської мови; різні етапи їх деформацій і трансформацій добре засвідчені на східнослов'янському ?рунті, де письмова мова має давню традицію.

За допомогою словосполучень позначалася в праслов'янській мові певна кількість десятків - від двох до дев'яти включно. У цих сполученнях відбивалася арифметична дія множення. Сполучення складалися з двох компонентів: числівника *dъva - *devetь і певної форми слова *desetь. Аналогічні словосполучення реконструюються і для праіндоєвропейської. Тенденція до їх універбізації проявилася з давніх часів, у більшості індоєвропейських мов (зокрема в італьських, індоіранських, грецькій, вірменській) вони давно перетворилися на складні слова, тоді як у слов'янських, балтійських і германських цей процес відбувся значно пізніше, і його результати не такі повні.

Однотипність структури сполучень, повністю витримана в позначеннях чисел другого десятка, у назвах десятків порушувалася граматичною різнорідністю “вузлових” числівників: прикметникові утворення *dъva, *trьje, *cetyre, узгоджувалися з наступним *desetь (*dъva deseti, *trьje desete, *cetyre desete), a *petь - devetь, відповідно до своєї іменникової природи, керували другим компонентом, вимагаючи його форми родового відмінка множини: *petь desetъ, *љestь desetъ і т.д. По-різному склалася й дальша доля цих двох груп сполучень: перші вже з найдавніших пам'яток виявили виразну тенденцію до універбізації, а в ряді мов і уподібнення до назв чисел другого десятка (рідше п'яти - дев'яти десятків), а другі аж до сьогодні зберегли деякі риси синтаксичних сполук, хоча й сприймаються як складні слова. В цілому не таких кардинальних змін, як у назвах чисел другого десятка, зазнав другий компонент.

Східнослов'янські мови відрізняються від західних і південних назвами чотирьох і дев'яти десятків (про сорок див. вище). Давньоруські пам'ятки спочатку знали словосполучення девять десятъ, проте наприкінці XIV ст. з'являється в текстах і згодом стає панівною форма девяносто. З цим словом пов'язані досить численні сліди лічби дев'ятьма десятками (пор. у Даля: “Встарь считали сороками и девяностами”). Щодо його етимології висловлювалися різні погляди. найбільш імовірна реконструкція псл. діал. *devenosъto < іє. *neuene(d)k'Xta `дев'ять десятків'.

Словосполучення на позначення двох - дев'яти сотень будувалися так само, як і ті, що позначали десятки: *dъve sъte, *tri sъta, *cetyri sъta, але *petь sъtъ, *љestь sъtъ і т.д. Вони теж зазнали певних змін і були схильні до універбізації, що виявилося насамперед в об'єднанні у вимові обох компонентів одним наголосом (пор. укр. двнсті, сімсут і под.), однак процес цей далекий від завершення; про це свідчить відмінюваність і першого, і другого компонента сполучення, в ряді мов (укр. двохсут, рос. шестистбм, польськ. dwustu і т.ін.), можливість членної форми першого компонента (пор. макед. четирите стотини) тощо.

Числа, що складалися з десятків і одиниць, також здавна називалися за допомогою словосполучень. Їх компоненти здебільшого поєднувалися сурядними сполучниками, причому назви десятків передували назвам одиниць, пор. в українських пам'ятках: по двадцати и пети коп, двадцати и шести коней і под. Однак ця модель числівникових конструкцій була однією з можливих. Допускалася варіативність як у порядку розміщення компонентів, так і в способах їх поєднання, зокрема можливі були й такі сполучення, де першими називалися одиниці, а до них додавалися десятки, вживаними були складені числівники без сполучників (стчеськ. ku padesбti dvema clovekoma) та прийменникові сполуки типу др. четырь межи д(е)сяма; існували також словосполучення, що відбивали арифметичну дію віднімання: стчеськ. z. sedmdesбti zl. bez trн zlatэch i т.ін.

Моделі, за якими конструюються в сучасних слов'янських мовах складені числівники на позначення десятків і одиниць, продовжують якусь одну (а інколи й дві) з прадавніх.

Так само синтаксичними конструкціями переважно з сурядними сполучниками позначалися в пам'ятках інші числа: сотні з десятками, сотні з десятками й одиницями, тисячі з сотнями і т.д. При цьому порядок розташування компонентів у таких сполученнях завжди прямий, тобто іде по низхідній - від назв більших чисел до назв менших.

Порядкові числівники, що походять із словосполучень. Якщо порядкові першого десятка є утвореннями індоєвропейського походження і саме від порядкових *petъ - *devetъ походять кількісні *petь -*devetь, то дальші сучасні порядкові в слов'янських мовах виявляють залежність від кількісних.

Як і кількісні, порядкові другого десятка і дальші позначалися словосполученнями з порядкових першого десятка і певних форм кількісних *desetь, *sъto, *tys3tja.

Хоч у старослов'янських текстах небагато записаних словами числівникових імен, все ж можна відзначити, що пам'ятки засвідчують досить строкату картину утворень порядкових другого десятка. Первісними слід вважати словосполучення типу въ вътороєє на дєєс#тєє лhто, въ дєєв#ты на дєєс#тєє і под. - тобто такі, в яких першим компонентом був порядковий першого десятка, а другим, подібно до кількісних, прийменникове сполучення *na desete. Разом з тим уже старослов'янські пам'ятки фіксують випадки, що свідчать про тенденцію до утворення на основі словосполучень складних порядкових прикметників (въ лhто осмонадєєс#то~, по дєєв#тънадєєс#тьнhмъ лhтh і под.), де перша частина залишається незмінною.

В українських пам'ятках XIV - XV і навіть XVI ст. ще чимало порядкових другого десятка з відмінковою формою першого компонента: первого на дцатого лhта (XV ст.), февраля девятогонадцят дня (XV ст.) - і т.ін. Але в текстах того ж часу зустрічаються й утворення, подібні до сучасних: индикта тринадцатого (XV ст.), іюня осмнадцатого дня (XIV ст.). Архаїчні форми типу четвертонбц'ц'атый уже в другій половині ХХ ст. зафіксовані в українських закарпатських говірках.

Для порядкових до назв десятків як найдавніші припускаються словосполучення типу стсл. сєєдмоєє дєєс#тоєє. Інші форми в пам'ятках відбивають різні ступені універбізації цих словосполучень, коли перший компонент виступає як незмінна частина, а другий - як прикметникова безсуфіксна (пор. др. тридесятое лhто) або (частіше) з суфіксом -ьн- (въ постъ четырьдесятьныи, седмьдесятныхъ і т.ін.). Переважають суфіксальні порядкові й тоді, коли йдеться про сотні й тисячі: др. въ шестьсотное лhто, седмьтысящному времени, стукр. у лhто шєстотысячноє і под.

Порядкові складені, тобто такі, що складалися з назв тисяч, сотень, десятків, одиниць, утворювалися різними способами: про порядковість міг сигналізувати і один компонент сполучення, і два, і три (пор. стчеськ. v almu stйm tridcбtйm druhйm). По-різному позначаються складені порядкові і в сучасних слов'янських мовах (словац. dvadsiatэ љtvrtэ, але sto prvэ, серб. четрдесет пета неде?а і т.ін.). Якщо порядковий закінчується на тисячний або мільйонний, попередні числівники мають форму род. відм.: білор. шасцісотпяцідзесяцімільённы. При відмінюванні таких порядкових змінюється тільки остання частина.

Враховуючи давність збірних (дистрибутивних) числівників і наявність у пам'ятках та діалектах слов'янських мов складних утворень типу укр. двоєнадцетеро, можна твердити, що в праслов'янській мові могли функціонувати числівникові словосполучення на позначення певної розчленованої кількості, більшої за *deseterъ. Самі словосполучення пам'ятками уже не засвідчені, проте можна зустріти приклади, що ілюструють різні етапи їх перетворення на складні слова.

Як і в кількісних та порядкових, у дистрибутивних - назвах чисел другого десятка відповідну форму на -oj- чи -or-/-er- мав перший компонент сполучення, пор. укр. троеосмнадцеть (XVII ст.), білор. семеронадцать (XV - поч. XVI ст.), польськ. szesczoronascze (XIV ст.), чеськ. dwojenadczte (XV ст.) - і т.ін. Однак непоодинокими були випадки, коли формант дистрибутивного числівника мали обидва компоненти: укр. двоенадцетеро (XVII ст.), рос. осмеронатцатеро (XV ст.), білор. четверонадцатеро (XV - поч. XVI ст.). Такі ж форми зафіксовано в сучасних закарпатських говірках: тройенац'атеро, пйатеронац'атеро і т.ін.

З часом під впливом складного кількісного або порядкового числівника перший компонент дистрибутивного міг набути нової форми, і тоді дистрибутивність виражалася формантом -oj- або -or-/-er- при останньому компоненті: рос. осмнадцатеры (XVII ст.), слц. osmemnastero (XV ст.).

Зрідка зустрічаються в пам'ятках складені дистрибутивні числівники; у таких випадках дистрибутивну форму частіше має останній компонент сполучення: білор. сто и шестеры (XV ст.), польськ. dwadzescha y pyanczoro (XV ст.), чеськ. padesбtery a љtvery (XV ст.). Кількість складних і складених дистрибутивних числівників у пам'ятках дуже невелика, хоча вони можливі і в сучасних мовах: польськ. діал. dwazesca sedmioro, серб. тридесет шесторо; укр. сорок троє синів і дочок (з газети) справляє враження штучного оказіонального утворення.

Числівники із словосполучень типу *polъ vъtora. Сучасним слов'янським мовам відомі дробові назви типу укр. півтора, півтори, польськ. pуltora, серб. подруг і т.ін. Найбільше поширені вони в західнослов'янських мовах, особливо лужицьких. Тут можливі утворення з pol- від порядкових не тільки першого десятка, а й другого, навіть від складених порядкових: нл. рoltsinasta `дванадцять з половиною', poldwaadwazasta `двадцять один з половиною', poltsesa sta `двісті п'ятдесят' і т.ін.

Ці дробові назви позначають змішаний дріб - ціле число з половиною, причому половина не додається до цілого, а одержується через віднімання від наступної одиниці.

На відміну від західнослов'янських мов, у сучасних літературних мовах східних і південних слов'ян дробові назви типу укр. півтора майже не вживані. Виняток становлять лише 2-3 утворення. У болгарській і македонській мовах подібні назви відсутні зовсім, немає їх і в пам'ятках старослов'янської мови. Інакша справа з пам'ятками інших мов. Численні ці утворення в давньоруських текстах, що, безперечно, відбиває вживаність їх у живому мовленні східних слов'ян. Пор. також укр. полъ тритъє гривны (XV ст.), жита полъчєтвє(р)ты стиръты (XV ст.), полшеста ста копъ грошей (XV cт.), білор. полпетадесят грошей (XVI ст.), полдесяты тысячи (XVІІ ст.) і т.ін. Такі ж форми широко фіксувалися пам'ятками польської, чеської, словацької мов.

Відсутність подібних утворень у південнослов'янських мовах (починаючи з найдавніших пам'яток) при широкій їх вживаності в мові східних (у пам'ятках) і західних слов'ян відбиває, можна думати, певну діалектну рису праслов'янської мови.

Пам'ятки фіксують й інші способи передачі змішаних дробів, наприклад, стбілор.: дванадцать и полъ (XVІ ст.), десять и треть (XVII ст.), чотыры рубли без четверти (XV ст.), - і т.ін. Проте подібні утворення, хоча деякі з них можуть іноді вживатися і в сучасних мовах, не стали елементом числівникової системи.

У сучасних літературних мовах дробові величини позначаються словосполученнями, що в той чи інший спосіб передають цифрове написання (символ а/в).

Майже в усіх слов'янських мовах є прослідки поширення в минулому, у праслов'янський період, словосполучень, що складалися із займенника *samъ `сам' і порядкового числівника: *samъ drugъ, *samъ tretьjь, *samъ cetvьrtъ, *samъ petъ і т.д. Позначали ці словосполучення кількість осіб, що дорівнювала кількості, вираженій порядковим числівником, і ця кількість підкреслювалася і підсилювалася займенником.

Як правило, в групі осіб, позначеної сполукою типу *samъ petъ, була головна особа *samъ і при ній ще певна кількість: це могли бути господар дому з сім'єю, мати з дітьми, воєвода з охоронцями чи слугами і т.ін.

Найдавнішою фіксацією словосполучень розгляданого типу є стсл. самъ трєєтии у Супрасльському рукописі: быстъ видhти... самого трєєтиia. З церковнослов'янських текстів відомий ще ряд подібних сполучень. Іменні форми порядкових були їх характерною рисою і це ж ознака їх архаїки в пізніші часи.

Пам'ятки всіх слов'янських мов (за винятком болгарської і македонської) фіксують словосполучення типу *samъ petъ: укр. жонъка з дє(т)ми сама чєтвєрта (XV ст.), білор. крол... зблудивши самочвартъ уходил (XVІІст.), словац. jeden muћ sбm sedmэ s љestmi muћi (XVII ст.), серб. samdrugi (Vuk) - і под.

З часом словосполучення мали тенденцію перетворюватися на складні слова, у тому числі із з'єднувальним голосним -о-; з'явилися займенникові форми порядкового числівника.

Зрідка зустрічаються в пам'ятках і можливі в сучасних мовах утворення з порядковими числівниками, більшими за десять: укр. самодвадсятий (Грінченко IV), польськ. samodwunast (SW VI), хорв. samocetrdeset, samostoti, словен. samostoter, samostotisoci і т.п.

Крім слов'янських мов, сполучення типу псл. *samъ petъ були властиві також давньоіндійській (*tman*pa[cama `самоп'ят'), давньогрецькій (pemptoV autoV `те саме' - з постпозицією займенника); сполучення з selbe `сам' були відомі давньогерманським діалектам, але особливо характерні вони для середньонімецьких текстів.

Разом із певними змінами у формі слов'янських сполучень типу *samъ petъ (перетворенням їх у деяких мовах на складні слова, появою займенникової парадигми порядкового числівника, виникненням утворень з числівниками другого десятка і вище - і т.ін.) відбулися зміни і в семантиці сполучень (чи відповідних складних слів): позначена ними кількість може стосуватися не тільки осіб, а й неживих об'єктів, наприклад, урожаю: рос. рожь в сусhк пришла сам-пят (Даль IV), польськ. okret wielki samodwanast z drugimi mniejszymi - і под.

Висновки та узагальнення. Історичне й порівняльно-історичне вивчення лексики, пов'язаної з категорією кількості, в контексті розвитку людського суспільства, матеріальної та духовної культури доводить зростаючу роль понять числа й величини як у пізнанні навколишнього світу, так і в суспільних взаєминах.

Очевидно, виникнення кількісних понять зобов'язано суспільним і матеріальним потребам, трудовій діяльності людини (припускається, напр., зв'язок числівника п'ять з назвами руки), прагненням до еквівалентності обміну і т.ін. Проте не слід недооцінювати й праці теоретичної, філософської думки, яка сприяла абстрагуванню понять числа й кількості від конкретних рахованих предметів. Сфера ментальності, функціонування системи чисел як найважливішого елемента духовної культури наклали свій відбиток на історію цієї системи і - опосередковано - на різні її фрагменти, зокрема форми тих чи інших назв чисел. Так, з найдавніших часів порядковий числівник *tretьjь має займенникову форму, що виділяє його серед усіх інших порядкових, які спочатку виступали як іменні. Ця специфічна форма має індоєвропейські корені (пор. литов. tr9cias, лат. tertius< tritiMos, дінд. trtнyas і т.ін.), і не виключено, що пояснення їй слід шукати в особливому статусі числа “три” в давньому світобаченні. Не інакше, як впевненістю в його магічній силі можна пояснити виникнення і поширеність в обрядовій лексиці і взагалі у східнослов'янському фольклорі числівника тридев'ять (3 х 9). Навряд чи випадковою є також відмінність форми числівника сьомий (псл. *sedmъ < іє. septX-) у ряду, де всі інші числівники мають формант -t-: *petъ, *љestъ, *devetъ (форма восьмий < псл. *osmъ пояснюється впливом попереднього *sedmъ) - число “сім” здавна виділялося як магічне.

Назви числа й кількості в слов'янських мовах належать до глибоко архаїчних шарів лексики. Раз з'явившись у мові, вони, позначаючи життєво важливі поняття, не могли зникнути і рідко замінялися іншими. Майже всі числівники мають праслов'янську давність.

На підставі порівняльно-історичного вивчення всієї сукупності фактів, що стосуються розвитку семантики й форм числівників, а також їх функціонування в слов'янських мовах, можна в загальних рисах реконструювати систему числівників (слів з числівниковими коренями) в праслов'янській мові.

Якщо в сучасних мовах стрижнем числівникової системи є вертикальний теоретично нескінченний ряд кількісних числівників і паралельний йому такий самий ряд порядкових (що сприймаються як вторинні, похідні від кількісних утворення) і існує також кілька коротких рядів більш чи менш вживаних (у різних мовах по-різному) слів з числівниковими коренями, то в праслов'янській мові, поряд з вертикальною, значно коротшою системою була розвинена система горизонтальна.

Найдавнішими складниками цієї системи, успадкованими з індоєвропейської прамови, були:

1.Числівникові утворення прикметникового характеру *pьrvъ, *vъtorъ, *tretьjь, *cetvьrtъ, *petъ, *љestъ, *sedmъ, *osmъ, *devetъ, *desetъ. Вони є континуантами відповідних індоєвропейських форм (*tritiMos, *k^CetCort-, *penkt-, *ksek't- *septX-, *ok't1-, *neCZt-, *dek'Xt-); індоєвропейська давність припускаєтсья і для псл. *pr(v)- та *vъtor. Усі ці слова становлять основу системи порядкових числівників (прикметників) у сучасних слов'янських мовах.

2. Числівникові утворення прикметникового характеру *dъva (чол. р.), *dъve (жін. р.); *oba (чол. р.), *obe (жін. р.); *trьje (чол. р.), *tri (жін. р.); *cеtyre (чол. р.), cetyri (жін. р.). Ці слова продовжують іє. *duC1 `два', *duCoi `дві', *(o)bh1 `обидва', *(о)bhoi `обидві', *treMes `три', *k<sup>C</sup>et>r- `чотири'. Числівник *jedinъ, що розпочинає ряд назв малих чисел, є праслов'янським новотвором. Числівники *(j)edinъ - *k^Cet>r- становлять перший фрагмент першого десятка кількісних числівників.

3. Числівникові утворення прикметникового характеру *dъvojь (-a,

-e), *obojь (-a, -e), *trojь (-a, -e), *cetvorъ (-a, -e) - з іє. *dCoMo (*dCeMo), *(o)bhoMо, *troMo, *k^CetCor-. Вони також є першим фрагментом перших дев'яти дистрибутивних числівників (форми типу вл. jednory праслов'янській мові не були властиві).

Ці три групи слів з числівниковими коренями можна розглядати як найдавнішу систему квантитативних імен праслов'янської мови. Особливістю цієї системи були короткі ряди кількісних і дистрибутивних числівникових прикметників, причому в цих рядах не було повної відповідності числових назв числам натурального ряду (*oba, *obe серед кількісних числівників і *obojь серед дистрибутивних).

Найбільш повною групою в цій системі є порядкові.

Питання про функціонування в ранньопраслов'янський період успадкованих з індоєвропейської прамови числівникових безсуфіксних імен *pek- - *deve залишаємо відкритим. На слов'янському ?рунті існують прослідки лише архаїчних форм *deve i *dese, але вони можуть витлумачуватися як винятки, зумовлені особливим статусом цих імен: давньою магією числа *deve і важливістю *dese як завершального числа першого десятка. Можливо, виявлення слідів уживання в слов'янських мовах інших безсуфіксних форм підтвердить гіпотезу про існування в праслов'янській мові імен *pek- - *dese.

Незамінні функціонально, поширені з найдавніших часів у всіх індоєвропейських мовах, а деякі як запозичення з індоєвропейських і в багатьох неіндоєвропейських, основні числівники (мабуть, за винятком один і перший) досі не мають загальновизнаних, твердо встановлених етимологій, які виходили б за межі зіставлень відповідних форм з різних мов і виявляли зв'язки числівникових коренів з іншими лексичними елементами.

У праслов'янський період виникли такі числівникові форми:

1. Від порядкових числівників (прикметників) було утворено іменникові форми i-основ: *petь, *љestь, *sedmь, *osmь, *devetь, *desetь. Разом з числівником *(j)edinъ та успадкованими з індоєвропейської прамови формами *dъva, *trьje, *cetyre вони склали в праслов'янській мові перший десяток кількісних числівників. Формально тотожні, але відмінні семантично *tretь, *cetvьrtь могли виникнути в інший час, тому вони не ввійшли в один семантичний ряд з іншими числівниковими формами на -tь.

2. Від порядкових числівників (прикметників) було утворено прикметникові імена з суфіксом -er-/-or-: *peterъ (-a, -о) / *petorъ (-a, -о), *љesterъ (-a, -о)/ *љеstorъ (-a, -o), *sedmerъ (-a, -o)/ *sedmorъ (-a, -o), *osmerъ (-a, -e)/*osmorъ (-a, -o), *deveterъ (-a, -o)/*devetorъ (-a, -e), *deseterъ (-a, -e) /*desetorъ (-a, -o). Разом з успадкованими з індоєвропейської прамови формами *dъvojь (-a, -e), *obojь (-a, -e), *trojь (-a, -e), *cetverъ (-a, -o)/*cetvorъ (-a, -e) вони склали в праслов'янській мові групу (перший десяток) дистрибутивних числівників ( числівникових прикметників).

3. Від порядкових числівників (прикметників) були утворені іменникові форми на -ina: *tretina, *cetvьrtina, *petina, *љestina, *sedmina, *osmina, *devetina, *desetina. Ці аліквотні дроби, як свідчить історія математики, відігравали важливу роль у давньому суспільстві.

Всі успадковані з індоєвропейської прамови форми і праслов'янські новотвори були прикметниками (порядкові *pьrvъ - *desetъ, кількісні *(j)edinъ - *cetyri, дистрибутивні *dъvojь - *peterъ /*petorъ - *deseterъ /*desetorъ) або іменниками (кількісні *petь - *desetь, дробові *tretina - *desetina).

Давні (теж успадковані з індоєвропейської) *dъvojь (-a, -e), *obojь (-a, -e), *trojь (-a, -e) утворили в праслов'янській мові одну граматичну групу з присвійними займенниками *mojь (-a, -e), *tvojь (-a, -e), *svojь (-a, -e). За словотвором близькі до займенників *koterъ /*kotorъ, *jeterъ праслов'янські дистрибутивні *peterъ /*petorъ - *deseterъ /*desetorъ (сюди ж можуть бути приєднані також успадковані з індоєвропейської *vъtorъ i *cetverъ/cetvorъ - останнє, хоча й без форманта -t-, але з тим же архаїчним чергуванням er-/-or).

До групи утворень на -in- можна віднести також праслов'янський новотвір *(j)edinъ (-a, -e): в ряду дробів з формантом -ina отримує логічне й закономірне витлумачення як цілком природної й доречної обмежувальна частка ed- при давньому inъ `один': *(j)edinъ (-а) `тільки одна (частина)'. Прикметниковий характер утворення *(j)edinъ дає можливість припустити таку саму вихідну форму й для інших слів на -ina: імовірно, що первісно це були словосполучення з словами *inъ `один' і *cestь `частина': *peta ina cestь, *deveta ina cestь і под. З часом останнє слово *cestь як само собою зрозуміле відпало (перестало називатися в словосполученні), а перші два перетворилися на одне, зберігши форму жіночого роду.

Крім лексичних засобів вираження кількості, в праслов'янській мові були поширені також словосполучення, що складалися:

1. З слова *polъ `половина' і порядкового числівника (прикметника) у формі родового відмінка однини: *polъ vъtora, *polъ tretьja, *polъ cetvьrta, *polъ peta, *polъ љesta, *polъ sedma, *polъ osma, *polъ deveta, *polъ deseta. Словосполучення позначали дробові величини (змішані дроби).

2. З слова *samъ `сам' і порядкового числівника (прикметника) у формі називного відмінка однини: *samъ vъtorъ (*drugъ), *samъ tretьjь, *samъ cetvьrtъ , *samъ petъ, *samъ љestъ, *samъ sedmъ, *samъ osmъ, *samъ devetъ, *samъ desetъ. Словосполучення мали значення кількісних числівників (цілих чисел) і характер `завершального' рахунка.

Обом типам словосполучень властивий системний характер, оскільки вони могли утворюватися з усіма числівниками (прикметниками) першого десятка.

Отже, горизонтальний рівень числівникових імен (і займенників) у праслов'янській мові складали такі утворення:

а) порядкові *pьrvъ - *desetъ;

b) кількісні *(j)edinъ - *desetь;

c) дистрибутивні *dъvojь - *deseterъ;

d) дробові *polъ, *tretь, *cetvьrtь, *tretina - *desetina.

Сюди ж відносилися також словосполучення типу *polъ vъtora й типу *samъ vъtorъ.

Довжина всіх рядів не виходила за межі десяти. Дальше (вертикальне) продовження їх було можливе лише за рахунок словосполучень - це стосується і порядкових, і кількісних, і дистрибутивних, а ймовірно, і дробових. Верхня межа, можна думати, поступово відсувалася.

Особливостями давньої системи квантитативних імен були: (1) різноманітність засобів вираження кількості цілих чисел (власне кількісні числівники, дистрибутивні, “завершальний” рахунок), (2) відносна різноманітність вираження дробових величин (аліквотні дроби, змішані дроби), що може сигналізувати про важливість цієї категорії в давньому суспільстві.

Усі числівникові новотвори з'явилися в праслов'янській мові на досить ранніх етапах її історії. Враження найбільш архаїчних справляють утворення з формантом -er-/-or- (не тільки *petorъ/*petorъ - *deseter/*desetor, a й *vъtorъ) - і за їх словотворчими параметрами, і за семантикою.

Можливо, дещо пізніше, але також досить давно з'явились кількісні *petь - *desetь і дробові з формантом -ina.

Архаїчними є й словосполучення з *polъ та *samъ.

Оскільки всі квантитативні назви були іменами або займенниками, то й словотворчі моделі, за якими вони утворювалися на праслов'янському ?рунті, є моделями, характерними для імен (займенників). Це стосується і дистрибутивних *peterъ/*petorъ - *deseterъ/*desetorъ, де виділяється архаїчний індоєвропейський суфікс *-(t)er-/*-(t)or-, і пізніших імен на -ь (*petь - *desetь).

Щодо граматичних форм праслов'янських квантитативних утворень слід ще раз підкреслити їх переважно прикметниковий характер. Очевидно, на слов'янському ?рунті кількість мислилася як ознака групи предметів (давній внутрішній зв'язок із цим можна вбачати в характері синтаксичного зв'язку числівників з іменами в непрямих відмінках у сучасних мовах: узгодження замість керування, пор. укр. наз. в. п'ять пелюсток, але род. в. п'яти пелюсток, дав. в. п'яти пелюсткам, ор. в. п'ятьма пелюстками і т. ін.).

Продовженням давнього стану є прикметниковість кількісних числівників у найближче споріднених слов'янським балтійських та германських мовах.

Слід врахувати також, що в ранньопраслов'янський період іменниковість чи прикметниковість імені була відносною: чимало імен (у тому числі, можливо, і з числівниковими коренями) могли вживатися і в субстантивній, і в атрибутивній функції.

Особливо конструктивну роль відігравали порядкові числівникові імена: вони були вихідною базою в словотворенні і будівельним матеріалом у словосполученнях.

За тривалий час існування праслов'янської мови система числівникових імен зазнавала певних змін. Вони були зумовлені як потребами життя, розвитком суспільства і виробництва, так і вдосконаленням мислення, здатності його до все вищих абстракцій. Перебудова давньої системи числівникових утворень проходила в напрямі наближення до сучасної, тобто по лінії висунення на перший план групи кількісних числівників і формування їх вертикалі. Головний структурний принцип цієї перебудови визначався децимальною системою: на ?рунті праслов'янської мови було утворено ланки, які доповнювали до десяти успадковані з індоєвропейської прамови групи кількісних і дистрибутивних; за допомогою словосполучень у структурі кількісних і порядкових називалися числа другого десятка, десятки (крім *desetь), числа третього і дальших десятків, сотні (крім *sъto) і т. д.

На час виникнення слов'янської писемності сучасна система в основних її рисах вже сформувалася. Визначилися як головні вертикальні ряди кількісних і порядкових, відійшла на периферію решта числівникових утворень - дистрибутивні, старі форми дробових.

Дистрибутивні утворення дуже скупо представлені в старослов'янських пам'ятках і взагалі майже відсутні на болгаро-македонському ?рунті, що можна розглядати як прояв діалектних особливостей праслов'янської мови. Те саме слід сказати про дробові на -ina і про сполучення з займенником *samъ.

Протягом історичного періоду відбувався процес універбізації числівникових словосполучень - назв другого десятка, десятків, сотень. Кількісні числівники втрачали граматичні категорії іменників та прикметників і поступово формувалися як окрема частина мови.

Варто, однак, підкреслити, що в окремих слов'янських мовах ці процеси проходили й проходять досі з різною інтенсивністю і, отже, з неоднаковими результатами (пор., напр., відмінювання обох компонентів складної назви десятків у російській мові: пятьдесят - пятьюдесятью при незмінній першій частині в українській: п'ятдесят - п'ятдесятьма, відмінюваність обох компонентів у назвах сотень в українській: двісті - двомастами при їх незмінності в словацькій - і т. ін.).

Серед ознак руйнації системи колишніх дистрибутивних числівників у більшості слов'янських мов є не тільки звуження сфери їх вживання і зменшення кількості форм (з псл. *dъvojь, -а , -e… *peterъ, -а, -о/*petorъ, -a, -o… в ряді мов залишилися форми середнього роду однини - укр. двоє, п'ятеро, рос. трое, семеро, польськ. dwoje, dziewiecioro і т. ін.), а й істотні зміни в парадигмах цих слів. В українській мові, наприклад, у непрямих відмінках збірні мають форми кількісних: двоє, але двох, двом і т. д. п'ятеро, але п'ятьох, п'ятьма і т. д.; в російській при формі однини в називному відмінку в родовому й далі виступають форми множини: трое - троих, троим і т. д. (в однині мало б бути - і так засвідчено в пам'ятках - троего, троему).

У сучасних мовах окреслилася тенденція до втрати кількісними числівниками категорії відмінка. Насамперед це стосується складених числівників; їх невідмінюваності сприяє й цифрове написання.

У цілому спільність чи подібність у структурі й семантиці числівників у слов'янських мовах стосуються найбільш важливих, істотних моментів, тоді як відмінності, хоча й досить численні, визначають переважно деталі. Сформувалися спільні риси на основі єдиної вихідної бази, зумовленої генетичною спорідненістю слов'янських мов, у процесі спільного для європейських народів розвитку думки; специфіка ж тих чи інших форм числівників в окремих мовах пояснюється або різним ступенем збереження давнини, або індивідуальним розвитком деяких елементів, або локальними іншомовними впливами.



Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Числівники в слов'янських мовах (порівняльно-історичний аспект). - К., Наукова думка, 2000. - 370 с.

Колективні монографії

2. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За ред. О.С.Мельничука. - К.: Наукова думка, 1966. - С. 196-205.

3. Історія української мови: Морфологія. - К.: Наукова думка, 1978. - С. 216-234.

4. Историческая типология славянских языков: Фонетика, словообразование, лексика и фразеология / Под ред. А.С.Мельничука. - К.: Наукова думка, 1986. - С. 99- 120.

5. Проспект: Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов. - К.: Наукова думка, 1962. - С. 44- 46.

6. Какви особености притежава системата на числителните в славянските езици? // Славянска филология. Материали за V Международен конгрес на славистите. - София, 1963. - С. 150- 151.

7. До порівняльно-історичного вивчення словотвору слов'янських числівників // Структура і розвиток слов'янських мов. Слов'янське мовознавство. Т. V/ - К.: Наукова думка, 1967. - С. 63-76.

8. Рец. на книгу: А.Е.Супрун, Старославянские числительные. - Фрунзе, 1961 // Структура і розвиток слов'янських мов. Слов'янське мовознавство. Т. V. - К.: Наукова думка, 1967. - С. 168- 173.

9. Система числівників в українській і чеській мовах // Зіставне дослідження української, чеської та російської мов. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 48-71.

10. Особливості розвитку числівників на болгарсько-македонському ?рунті // Л.А.Булаховский и современное языкознание. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 261 - 267.

11. Структура і семантика числівникових утворень у праслов'янській мові // Слов'янське мовознавство. Доповіді на Х Міжнародний з'їзд славістів (Софія, 1988 р.) - К.: Наукова думка, 1988, - С. 31 - 42.

12. Етимологічний словник української мови. Т. 2. (статті дев'ять, дев'ятий, дев'яносто, дев'ясил, дев'ятдесятий, дев'ятерник, дев'ятсот, дев'ятнадцять, десять, десятий). - К.: Наукова думка, 1984. - С. 21 - 23.

13. Категорія кількості як елемент духовної культури давніх слов'ян // Слов'янське мовознавство. Доповіді на ХІ Міжнародний з'їзд славістів (Братислава, 1993). - К.: Наукова думка, 1993. - С. 15 - 33.

14. Категория количества как элемент духовной культуры древних славян. ХI Mezinбrodnэ zjazd slavistov. Zbornнk rezumй. - Bratislava, 1993. - C. 124 -125.

15. Із спостережень над вживанням чисел у замовляннях // Український діалектологічний збірник. Кн. 3. Пам'яті Тетяни Назарової. - К., Довіра, 1997. - С. 310 - 321.

16. Мовна архаїка слов'янських замовлянь. ХІІ Міжнародному з'їзду славістів (Краків, 1998). Доповіді української делегації // Мовознавство, 1998. - № 2-3. - С. 47 - 61.

17. Linguistic archaic character of slav incantations // XII Miedzynarodowy kongres Slawistуw. Streszczenia referatуw i komunikatуw. Jezykoznawstwo. - Warszawa, 1998. - C. 263 - 264.

18. Слов'янські замовляння: архаїка змісту і форми // Мова і культура. Т. 3. - К., 1998. - С. 33 - 39.

19. З історії числівників у слов'янських мовах // Sbornнk Filosofickй fakulty Brnenskй university. Series linguistica. - 1999. - C. 63 - 70.

20. До реконструкції праслов'янської системи квантитативних утворень // “Мовознавство”, 2000. - № 6. - С. 15 - 26.

21. О происхождении и семантике собирательных числительных // Русский язык и литература в учебных заведениях. 2000. - № 5 - 6. - С. 34 - 38.

22. Словообразование некоторых славянских имен с корнями числительных // Всесоюзная конференция по славянской филологии. Тезисы докладов. - Ленинград, 1962. - С. 102 - 103.

23. Із спостережень над словотвором числівників у слов'янських мовах // V Міжвузівська республіканська славістична конференція. Тези доповідей. Ужгород, 1962. - С. 34-36.

24. Проблеми порівняльно-історичного вивчення словотвору слов'янських мов // Наукова конференція з питань словотвору. Тези доповідей і повідомлень. - Запоріжжя, 1974. - С. 29.

25. Розвиток системи нумеративних утворень у слов'янських мовах // ІХ Республіканська славістична конференція (Одеса, 1987). Тези доповідей. - К.: Наукова думка, 1987. - С. 108-109.

26. Розвиток системи назв чисел і кількості в слов'янських мовах (порівняльно-історичний аспект) // Республіканська конференція “Методи вивчення лексичного складу мови”. Тези доповідей. - Чернівці, 1988.

Размещено на Allbest.ru

...