Ознаки, чинники та причини ефективної та неефективної мовної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Ознаки, чинники та причини ефективної та неефективної мовної комунікації

комунікація мовленнєвий інтонація виразність

1.1 Ефективна мовна комунікація

Комунікація між людьми здійснюється переважно у формі мовленнєвого спілкування як обмін повідомленнями з метою отримання певного результату у вигляді певних дій та реакцій. Комунікацію, що дає необхідний результат, називають успішною, або ефективною.

Ефективна мовна комунікація -- інформаційний обмін, який забезпечує досягнення поставлених комунікантами цілей та налагодження міжособистісних стосунків.

Ефективність комунікації (спілкування) визначається кількома показниками, з-поміж яких найважливіші прагматичний та соціально-психологічний аспекти. Із прагматичного погляду, ефективність комунікації пов'язують із досягненням цілей, що ставлять перед собою комуніканти у певній комунікативній ситуації, та успішністю подолання перешкод, які можуть виникати на їх шляху. Із соціально-психологічного погляду, найважливішою ознакою ефективності комунікації є задоволення учасників комунікативним процесом та міжособистісними стосунками.

Комунікація в кожному конкретному випадку характеризується різним ступенем ефективності для кожного комуніканта. Вона не завжди є ефективною для всіх її учасників.

Відповідно до своїх цілей комуніканти можуть прагнути не лише до комунікативного співробітництва (кооперації) та порозуміння, а й конфлікту (наприклад, хотів образити співрозмовника і образив). З огляду на мету розмежовують ілокутивну та інтерактивну ефективність комунікації.

Ілокутивна ефективність комунікації спрямована на збіг ілокутивної сили та перлокутивного ефекту, при цьому досягнення адресантом власної комунікативної мети може стимулювати і кооперацію, і конфлікт.

Інтерактивна ефективність комунікації передбачає кооперацію, досягнення в процесі мовленнєвої взаємодії згоди, взаєморозуміння, створення сприятливої атмосфери спілкування. Найвищий ступінь інтерактивної ефективності комунікації позначають терміном «гармонізація» як оптимальний показник успішної інтерактивності.

Отже, ступінь ефективності мовної комунікації (спілкування) визначається результатом актуалізації двох основних соціально значущих функцій -- взаємодії та впливу.

Під час мовленнєвої взаємодії комуніканти впливають один на одного для досягнення певного результату, ефекту, успіху, що вмотивовано і практичною доцільністю, і інтенцією комунікантів. Саме тому ефективність комунікації (спілкування) пов'язують насамперед з ефективністю мовленнєвого впливу адресанта на адресата.

Мовленнєвий вплив -- регуляція діяльності однієї людини іншою за допомогою мовлення.

Російський лінгвіст Йосип Стернін дієвість мовленнєвого впливу пропонує визначати з огляду на два фактори: 1) досягнення поставленої мети (цілей); 2) збереження балансу стосунків зі співрозмовником, тобто комунікативної рівноваги, відведення співрозмовникові в процесі спілкування ролі, не нижчої за ту, що зумовлена його соціальною роллю та уявленням про власну гідність.

Комуніканти можуть мати різну мету:

а) інформаційну -- довести свою інформацію до відома співрозмовника;

б) предметну -- отримати дещо, дізнатися про щось, змінити поведінку співрозмовника;

в) комунікативну (у вузькому розумінні за Стерніним) -- сформувати певні стосунки зі співрозмовником. Різновидами комунікативних цілей є: налагодити контакт, розвинути контакт, підтримати контакт, поновити контакт, завершити контакт. Такі суто комунікативні цілі досягаються використанням формул мовленнєвого етикету, дотриманням правил світського спілкування тощо.

Мовленнєвий вплив буває ефективним (уможливлює досягнення поставлених цілей і збереження комунікативної рівноваги) і результативним (дає змогу адресанту досягти цілей з порушенням комунікативної рівноваги).

Мовленнєвий вплив є ефективним, якщо досягнуто усіх цілей (табл. 7.1, приклад 1). Однак це трапляється не завжди.

Якщо інформаційної мети не досягнуто (мовця не зрозуміли), ефективність мовленнєвого впливу дорівнює нулю (приклад 4).

Таблиця 1 Реалізація мовленнєвого впливу

№	Приклад	Мета	Результат
1	Передайте сіль, будь ласка!	Інформаційна	+
	Ось, візьміть, будь ласка!	Предметна	+
		Комунікативна	+
2	Передайте сіль, будь ласка!	Інформаційна	+
	Вибачте, немає солі.	Предметна	-
		Комунікативна	+
3	Дайте сіль!	Інформаційна	+
	Чому так грубо?	Предметна	-
		Комунікативна	-
4	Передайте сіль, будь ласка!	Інформаційна	-
	Що?	Предметна	-
		Комунікативна	-
5	Передайте сіль, будь ласка!	Інформаційна	+
	На!	Предметна	+
		Комунікативна	-

Якщо не досягнуто комунікативної мети (стосунки не збережені, зруйновані, співрозмовник образився), такий мовленнєвий вплив є неефективним, оскільки комунікативну рівновагу не збережено (приклади 3 і 5).

Коли предметної мети не досягнуто через об'єктивну причину (солі немає на столі), але при цьому збережено комунікативну рівновагу (приклад 2), мовленнєвий вплив вважають ефективним.

Якщо досягнуто лише предметної та інформаційної мети (приклад 5), тобто є результат -- сіль адресант отримав, але нормальних стосунків зі співрозмовником не налагодив, такий мовленнєвий вплив називають результативним. Однак він не є ефективним, оскільки комунікативну рівновагу не збережено.

В інших випадках недосягнення предметної мети свідчить про неефективність мовленнєвого впливу, тобто мовець зробив щось неправильно: не так попросив, не ті прийоми застосував, не врахував деяких законів спілкування тощо.

Іноді співрозмовники ставлять перед собою суто комунікативні цілі -- підтримати міжособистісні стосунки (фатичний діалог) і при цьому дотримуються прийнятих у суспільстві правил світського спілкування. Таке спілкування завжди є ефективним, оскільки предметна мета збігається з комунікативною (підтримати стосунки).

Отже, спілкування є ефективним, якщо мовець досягає бажаного результату і зберігає або поліпшує свої стосунки зі співрозмовником.

1.2 Комунікативна компетенція

Основною умовою ефективної комунікації є комунікативна компетенція адресанта й адресата, що демонструє їхню здатність успішно виконувати поставлені комунікативні завдання у певних контекстах і ситуаціях.

Комунікативна компетенція (лат. поєднання, узгодження, симетрія) -- сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування (комунікацію).

Упровадження терміна «компетенція» у лінгвістичний обіг пов'язують з ім'ям американського лінгвіста Ноама Чомські, який у книзі «Аспекти теорії синтаксису» розмежував поняття «мовна компетенція» (досконале знання мови ідеальними мовцями й слухачами однорідної монолінгвальної спільноти) та «мовна реалізація» (використання мови в актах спілкування).

Розвиваючи теорію мовної компетенції Н. Чомські в етнографічному аспекті, 1966 р. американський антрополог і соціолінгвіст Дел Хаймз (1927--2009) запропонував ширше розуміння компетенції та впровадив новий термін -- «комунікативна компетенція». Він визначив комунікативну компетенцію не тільки як вроджену мовну (граматичну) компетенцію, а і як здатність користуватися нею в різноманітних комунікативних ситуаціях з урахуванням соціокультурних чинників.

Саме у 70-ті роки XX ст. почалися інтенсивні дослідження проблеми комунікативної компетенції як результату осмислення соціальної функції мови та комунікативного спрямування мовленнєвої діяльності людини. Над обґрунтуванням поняття «комунікативна компетенція» працювало чимало дослідників, що зумовило деяку концептуальну і термінологічну неузгодженість.

Водночас із терміном «комунікативна компетенція» або замість нього почали використовувати інші терміни: «мовний досвід», «комунікативний досвід», «комунікативна грамотність», «мовно-комунікативна компетенція», «комунікативна мовленнєва компетенція» та ін. Незважаючи на різноманіття підходів до визначення комунікативної компетенції, усі ці терміни означали приблизно одне й те саме -- «знання та вміння або навички для використання». Із часом теоретики дійшли згоди, що компетентний користувач мови має не тільки володіти знаннями про мову, а й уміти активізувати ці знання в будь-якій комунікативній ситуації.

Розглядаючи комунікативну компетенцію як синтез необхідних для комунікації знань і вмінь, канадські лінгвісти Майкл Кенейл та Меріл Свейн у 1980 р. запропонували модель комунікативної компетенції, яка спочатку містила три, а згодом -- чотири компоненти (види) компетенції:

1) граматична компетенція (мовна компетенція за Н. Чомські) -- володіння мовним кодом, тобто одиницями та категоріями всіх рівнів мови, що передбачає здатність розуміти і продукувати правильні мовні конструкції та речення;

2) дискурсивна компетенція -- здатність поєднувати граматичні форми й значення у зв'язні усні або писемні тексти різних жанрів, дискурси, що досягається засобами когезії (структурно-граматична зв'язність) і когерентністю (змістова, семантична зв'язність);

3) соціолінгвістична компетенція -- здатність розуміти і продукувати висловлювання, що відповідають певному соціолінгвістичному контексту спілкування;

4) стратегічна компетенція -- здатність уміло використовувати вербальні та невербальні стратегії спілкування для компенсації порушень комунікативного процесу і підвищення ефективності комунікації.

Стратегічна компетенція пов'язана не так із набуттям знань, як із некогнітивними аспектами, наприклад самовпевненістю, готовністю до ризику тощо. Це уможливлює ефективну участь у спілкуванні навіть за відсутності одного з інших видів компетенції (граматичної, дискурсивної, соціолінгвістичної).

Деталізація моделі комунікативної компетенції спостерігається в працях сучасних дослідників, які виокремлюють:

- паравербальну компетенцію -- уміння використовувати немовні коди у процесі інформаційного обміну;

- ілокутивну компетенцію -- здатність формувати та реалізовувати комунікативні наміри у повідомленні;

- інтеракційну компетенцію -- здатність взаємодіяти з партнером по комунікації в різних ситуативних контекстах, що передбачає знання правил і порядку інформаційного обміну, володіння сценаріями та механізмами міжособистісної взаємодії, в т. ч. координація комунікативних намірів і способів їх реалізації;

- предметну (феноменологічну) компетенцію -- знання та розуміння притаманної конкретній лінгвокультурній спільноті онтології зовнішнього і внутрішнього світу та способів їх категоризації мовою, якою здійснюється спілкування;

- культурну компетенцію -- уміння орієнтуватися в основних елементах культури, крізь які носії певної мови усвідомлюють предметний (феноменальний) та духовний світ, що передбачає розуміння пресупозицій, фонових знань, ціннісних настанов, психологічної та соціальної ідентичності;

- соціокультурну компетенцію -- уміння використовувати елементи соціокультурного контексту, релевантні для породження та сприйняття мовлення з погляду носіїв певної національної лінгвокультурної спільноти: звичаї, норми, соціальні умовності, ритуали, стереотипи;

- культурно-мовну компетенцію -- здатність носіїв певної етнічної культури та мови впізнавати в мовних одиницях і мовленнєвих продуктах культурно значущі настанови, ціннісні орієнтири, культурні коди та можливості їх переінтерпретації, а також організовувати свою комунікативну поведінку і текстопородження відповідно до цих культурних норм;

- міжкультурну компетенцію -- володіння комплексом комунікативно релевантних знань про рідну та інші культури, що забезпечує відсутність культурного шоку в спілкуванні з представниками інших культур, формування вторинної мовної особистості, яка може реалізувати себе в межах діалогу культур.

Отже, комунікативна компетенція постає як конгломерат різних видів компетенції, опанування яких є необхідним для забезпечення ефективного процесу спілкування.\

1.3 Комунікативні закони

Важливою складовою комунікативної компетенції є знання та вміння використовувати закони, за якими здійснюється мовна комунікація (спілкування).

Комунікативні закони (закони спілкування) -- найзагальніші об'єктивні закономірності процесу комунікації, що виявляються в різних комунікативних ситуаціях і не залежать від того, хто спілкується, на яку тему, з якою метою, в якій ситуації тощо.

Більшість комунікативних законів нежорсткі, імовірнісні. Залежно від обставин якогось із них можуть не дотримуватися.

Комунікативні закони мають загальнолюдський характер, однак дещо різняться у різних народів, тобто національно забарвлені. Із плином часу вони можуть змінюватися.

Комунікативні закони не передаються людині при народженні, їх засвоюють у процесі спілкування, з комунікативної практики.

До основних комунікативних законів зараховують:

Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність комунікації (спілкування) прямо пропорційна комунікативним зусиллям, тобто чим більше комунікативних зусиль витрачає адресант під час спілкування, тим вищою є ефективність його мовленнєвого впливу.

Закон довіри до простих слів: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять. Більшість простих істин є вічними, тому апеляція до них гарантує інтерес і увагу співрозмовника.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніше та нетерплячіше його слухають.

Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчий середній рівень інтелекту аудиторії. Спрацьовує ефект натовпу: коли слухачів багато, вони починають гірше мислити, хоча інтелект кожної окремої людини при цьому зберігається.

Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння та мовчання в мовленні кожної людини -- величина постійна. Кожній людині потрібен певний час для говоріння і мовчання. Ритм спілкування значною мірою залежить від соціальних і культурних чинників.

Закон первинного заперечення нової ідеї: нова, незвична ідея, яку повідомляє співрозмовник, спершу заперечується. Якщо людина отримує інформацію, що суперечить її поглядам або уявленням, вона спочатку сприймає її як помилкову, шкідливу.

Закон детального обговорення дрібниць: люди охоче зосереджуються на обговоренні незначних питань і готові приділяти їм більше часу, ніж важливим проблемам. Британський історик і письменник Сіріл Паркінсон (1909--1993) навів такий приклад: обговорення виділення багатомільйонного кредиту на будівництво атомного реактора займає в управлінні компанії дві хвилини, а дискусія щодо затвердження суми в розмірі 35 шилінгів на місяць на каву для засідань одного з комітетів -- більше години.

Закон мовленнєвого самовпливу: словесне вираження ідеї або емоції формує цю ідею або емоцію мовця. Якщо людина своїми словами пояснює щось співрозмовнику, вона сама починає краще розуміти суть того, про що говорить.

Закон прискореного поширення негативної інформації: інформація негативного змісту, що може призвести до змін у соціальному статусі людей, має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Люди більше цікавляться негативними фактами, а все позитивне швидко сприймають як норму і перестають обговорювати.

Закон спотворення інформації під час її передавання («зіпсований телефон»): будь-яка інформація, яку передають, спотворюється під час передавання; ступінь спотворення інформації прямо пропорційний кількості осіб, які її передають.

Закон самовиникнення інформації: у разі дефіциту інформації в певному середовищі інформація самопороджується у вигляді чуток, що може зумовити появу інших чуток.

Закон дзеркального розвитку спілкування: під час спілкування співрозмовники імітують стиль один одного. Вони роблять це автоматично, підсвідомо. Наприклад, якщо один із комунікантів розмовляє пошепки, інший мимоволі знижує гучність голосу і починає шепотіти.

Закон комунікативних зауважень: якщо один із комунікантів у спілкуванні порушує деякі комунікативні норми, інший зазвичай має бажання зробити йому зауваження, змусити змінити комунікативну поведінку. Так, галасливого співрозмовника просять говорити тихіше, сором'язливого -- бути сміливішим.

Закон притягування критики: чим більше людина виділяється в оточенні, тим більше про неї лихословлять і критикують її вчинки. Неординарна людина завжди є об'єктом підвищеної уваги і критики з боку інших.

Закон відторгнення публічної критики: людина не сприймає публічної критики на свою адресу (практично у 100% випадків). Кожна особистість має високу внутрішню самооцінку. Саме тому повчання, критику або непрохану пораду сприймають як мінімум насторожено -- як демонстративний сумнів у компетентності і здатності приймати самостійне рішення.

Закон відхилення публічної критики за аналогією: коли публічно критикують когось у присутності іншої людини, яка має подібні недоліки, вона практично ніколи не сприймає цю критику на свою адресу за аналогією, тобто відводить критику від себе.

Закон емоційної афіліації («зараження»): люди, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об'єднатися в групу і спілкуватися один з одним. Збуджені люди можуть створити навіть натовп. Людина в поганому настрої шукає подібних до себе, а весела людина -- веселих партнерів.

Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку вона переживає. Досліджено, що словесна констатація емоції посилює її приблизно в два рази.

Закон мовленнєвого поглинання емоцій: у складній розповіді про емоцію, яку переживають, вона поглинається мовленням і зникає.

Закон емоційного пригнічування логіки: перебуваючи в емоційному стані, людина погано говорить і погано розуміє тих, хто до неї звертається.

Отже, людська комунікація здійснюється за законами, які розкривають певні закономірності її процесів з огляду на комунікативний контекст. Знання цих законів дає змогу орієнтуватися в процесі інформаційного обміну, здійснювати ефективний мовленнєвий вплив на адресата. Багато із цих комунікативних законів активно використовують у політиці, рекламі, психотерапії, судових і релігійних практиках.

1.4 Механізми мовленнєвого впливу

Комунікативна компетенція передбачає володіння механізмами мовленнєвого впливу. Необхідно навчитися так користуватися своїм мовленням, щоб зацікавити адресата, привернути його на свій бік, успішно говорити зі своїм прихильником і опонентом, брати участь у бесіді у вузькому колі і виступати перед великою аудиторією.

Під дією мовленнєвого впливу в адресата можуть формуватися настанови, наміри, уявлення, оцінки, що згодом зумовлять таку організацію його поведінки, на яку розраховує відправник повідомлення. Для досягнення найвищого ефекту мовленнєвий вплив має бути спрямований на свідому і підсвідому діяльність психіки людини і поєднувати логічні та емоційні компоненти.

За характером впливу на адресата виокремлюють такі типи мовленнєвого впливу: соціальний вплив, волевиявлення, оцінно-емоційний вплив, інформування та аргументацію.

До соціального впливу зараховують умовні мовленнєві дії, що є соціально значущими або етикетними актами: привітання, прощання, подяки, вибачення, співчуття, зобов'язання, присяги, заручення, посвячення, молитви, заклинання тощо. Вони, як правило, регламентовані соціальними нормами і не спрямовані на передавання фактичної інформації. Вплив такого типу може мати як суто номінальний ефект (у відповідь на «Добрий день!» очікується просте вітання), так і глибокі соціальні наслідки.

Волевиявлення впливають на поведінку адресата і спонукають його діяти відповідно до вимог і бажань адресанта. До акцій волевиявлення належать: накази, вказівки, поради, пропозиції, прохання, питання, заборони, дозволи тощо.

Оцінно-емоційний вплив спрямований на почуття співрозмовників і охоплює моральні оцінки: позитивні -- похвала, схвалення, виправдання; негативні -- осуд, докір, звинувачення. Власне емоційний мовленнєвий вплив пов'язаний із міжособистісними, суб'єктивно-емоційними стосунками, наприклад ласка, підбадьорення, втішання, насмішка, погроза, образа.

Інформування охоплює такі мовленнєві дії: повідомляти, попереджати, доповідати, розповідати, пояснювати та ін. Вони можуть змінювати напрям думок і ступінь поінформованості адресата. Хоча дії такого типу не мають значної впливової сили, їх можуть використовувати для непрямого вираження інших типів мовленнєвого впливу (наприклад, непряме прохання «Я випив би чаю» замість прямого волевиявлення «Дайте мені чаю»).

Аргументація певною мірою співвідноситься з інформуванням, проте є впливовішою за звичайні повідомлення та судження, оскільки може передбачати елемент навіювання (сугестії).

З огляду на особливості вияву аргументації розрізняють такі її види:

1) аргументацію-міркування, що радше експонує доводи за наростанням їх значущості, ніж змушує адресата їх прийняти;

2) аргументацію-компонування, що вибудовує мережу причинно-наслідкових зв'язків відповідно до плану, прямолінійно або з корегуванням перебігу справи;

3) аргументацію-дію -- нав'язування адресату послідовності дій типу спостереження (коли кажуть «Подивіться...»), зіставлення («Порівняйте...»), заглиблення в тему, узагальнення критики.

Отже, мовленнєвий вплив на адресата може бути раціональним і емоційним, прямим і непрямим, навмисним і ненавмисним. Найвищою формою мовленнєвого впливу вважають кооперативно спрямоване спілкування, що характеризується відкритістю прийомів впливу.

Мовленнєвий вплив здійснюється за допомогою одиниць різних рівнів мови. Для побудови повідомлень, що мають значну впливову силу, використовують експресивні засоби мови, зокрема оцінну та емоційно забарвлену лексику, фразеологізми, фоносемантичні синоніми (слова, що містять однакові чи схожі звуки), тропи і фігури мовлення (метафори, гіперболи, іронія, риторичні звертання і питання, повтор тощо). Мовленнєвий вплив може посилюватися різними невербальними засобами, насамперед парамовними (темпом, гучністю та висотою голосу, логічним наголосом) і кінесичними (жестами, мімікою, поглядом, поставою).

У писемній комунікації використовують засоби графічного оформлення тексту (метаграфеміку), наприклад тип і розмір шрифту, виділення курсивом, підкреслення, розрядку, заголовні літери, різні способи розташування тексту на аркуші.

Дієвість мовної комунікації збільшується, якщо адресант дотримується психолого-дидактичних принципів мовленнєвого впливу, які пропонує риторика: принципів доступності, асоціативності, сенсорності, експресивності та інтенсивності.

Принцип доступності передбачає зваженість змісту мовлення, врахування культурно-освітнього рівня адресата, його життєвого та професійного досвіду. Оскільки багато людей чують те, що хочуть почути, необхідно зважати на соціальний склад і емоційно-психологічне розшарування аудиторії. Для підвищення доступності досить ефективним є прийом актуалізації змісту, що полягає у повідомленні маловідомої інформації (новизна та оригінальність), а також поєднанні різноманітних відомостей та їхньої достовірності.

Принцип асоціативності полягає у стимулюванні спільних переживань і роздумів в адресата шляхом звернення до його емоційної та раціональної пам'яті. Для цього вдаються до аналогій, посилань на прецеденти, образності висловлювань. Деякі прийоми передбачають використання поезії, музики, живопису, відеофільмів тощо.

Принцип сенсорності вирізняється широким використанням кольору, світла, звуку, малюнків, моделей під час комунікації. Чим більше задіяні людські почуття, тим ефективніше проникає інформація у психіку людей і тим активніше відбувається процес її засвоєння.

Принцип експресивності виражається в емоційно напруженому мовленні, його емоційному підтексті, міміці, жестах, поставі мовця. Пристрасність, непідробна радість або сум, співчуття є конкретними формами експресивності.

Принцип інтенсивності характеризує темп подавання інформації, ступінь рухливості мовця під час спілкування. Різна інформація та різні люди потребують диференційованого темпу викладу та засвоєння мовлення. Необхідно враховувати темперамент людей, їх підготовленість до прийняття конкретного типу інформації, особисту зацікавленість у ній. У зв'язку з цим важливими є орієнтація в настрої адресата, вміння запропонувати йому прийнятний швидкісний режим засвоєння інформації.

Зазначені принципи набувають виразності за вмілого використання риторичного інструментарію, елементами якого є комунікативні ефекти візуального іміджу, перших фраз, аргументації, квантового викиду інформації, інтонації та паузи, художньої виразності, релаксації.

Ефект візуального іміджу розрахований на враження від зовнішнього вигляду мовця, який може викликати в адресата симпатію чи антипатію ще до початку мовленнєвого контакту. Приваблива зовнішність, елегантна манера спілкування, доброзичливий, відкритий погляд позитивно впливають на людей.

Ефект перших фраз закріплює та коригує перше враження, яке справляє мовець. Основним критерієм цього ефекту є привабливість інформації. Інформація, що передається, може бути відомою, але поданою в новій інтерпретації, може супроводжуватися оригінальними прикладами.

Ефект аргументації оснований на логіці мовлення, яка робить його обґрунтованим і переконливим. Логіка -- це внутрішня організація мовлення, а зовнішня -- це теоретична аргументація (наукові положення, концепції) і практична (конкретні факти, цифри, статистичні дані).

Ефект квантового (порційного) викиду інформації має на меті підтримання уваги адресата. Він ґрунтується на заздалегідь продуманому розміщенні по всьому мовленню нових думок і аргументів. Адресант активізує увагу адресата, «викидаючи» через певні часові інтервали кванти (порції) свіжої інформації.

Ефект інтонації та паузи зумовлений особливістю людського сприйняття. Досліджено, що інтонації та паузи сприяють 10--15% приросту інформації. Надання слову або фразі певної голосової тональності викликає в адресата відповідні асоціації; пауза дає йому змогу осмислити отриману інформацію. Внаслідок цього відбувається інформативний приріст до того, що повідомляє адресант.

Ефект художньої виразності пов'язаний з умінням втілювати думки у відповідні слова, грамотно будувати речення, дотримуватися правил наголосу, використовувати художні прийоми, риторичні фігури мовлення.

Ефект релаксації має на меті зняти емоційну напруженість і допомогти адресату адекватно сприйняти повідомлення адресанта. Чим складніша інформація, яку передають, тим більше зусиль докладає адресат для концентрації уваги. Ефекту релаксації досягають за допомогою жартів, дотепних зауважень тощо. Завдяки гумору створюється природна пауза для відпочинку та з'являється можливість для відновлення емоційної енергії.

Отже, мовна комунікація (спілкування) передбачає різні типи і способи впливу на свідомість і поведінку адресата. Щоб мовленнєвий вплив був ефективним, необхідно знати його механізми, володіти певними прийомами, уміти добирати мовні й немовні засоби для його реалізації.

1.5 Комунікативна позиція і способи її посилення

Вибір способу мовленнєвого впливу на адресата залежить від типу дискурсу та мовленнєвого жанру (військовий наказ, ділові переговори, рекламне оголошення, політичні дебати, агітаційна промова, сімейна суперечка тощо), а також конситуативних чинників комунікації, у т. ч. комунікативної позиції адресанта.

Комунікативна позиція адресанта -- позиція, яку займає комунікант щодо інших учасників комунікації, що характеризується ступенем його авторитетності, впливовою силою його мовлення в конкретній комунікативній ситуації.

З огляду на соціальний статус адресанта вже на початку мовленнєвого контакту його комунікативна позиція може бути сильною (наприклад, позиція начальника в розмові з підлеглим) і слабкою (позиція учня в розмові з учителем). Однак комунікативна позиція людини може змінюватися в різних ситуаціях і навіть упродовж однієї комунікативної події.

Мистецтво мовленнєвого впливу полягає в умінні адресанта посилити свою комунікативну позицію, захистити її від тиску адресата і послабити його комунікативну позицію. Цього можна досягти адекватним використанням правил і прийомів мовленнєвого впливу.

Правила мовленнєвого впливу -- це практичні рекомендації щодо ефективного впливу на адресата в різних комунікативних ситуаціях (як краще? як ефективніше?). Прийоми мовленнєвого впливу -- це конкретні способи реалізації певного комунікативного правила. Наприклад, правило «Чим ближче, тим ефективніше» може реалізуватися у вигляді таких прийомів: «Підходьте ближче до співрозмовника», «Беріть співрозмовника за руку», «Кладіть руку на спинку стільця, на якому сидить співрозмовник» тощо.

Правила мовленнєвого впливу можна згрупувати за кількома критеріями (факторами):

Фактор зовнішності:

- зовнішній вигляд має бути охайним, привабливим;

- одяг має відповідати очікуванням адресата і характеру ситуації;

- посилюють комунікативну позицію добротний одяг темних кольорів, контраст темних і світлих тонів, помірна модність в одязі;

- посилюють комунікативну позицію високий зріст, гарна статура, фізична привабливість.

Фактор дотримання комунікативної норми:

- дотримуйтеся норм мовленнєвого етикету;

- дотримуйтеся норм культури мовлення.

Фактор встановлення контакту зі співрозмовником:

- щиро цікавтеся проблемами співрозмовника;

- частіше звертайтеся до адресата на ім'я;

- спонукайте співрозмовника більше говорити про себе;

- запевняйте партнера по спілкуванню в його значущості;

- ототожнюйте свої інтереси з інтересами співрозмовника;

- згадуйте спільний позитивний досвід.

Фактор погляду:

- підтримуйте зоровий контакт з адресатом не менше половини часу спілкування;

- дивіться в обличчя співрозмовника (на трикутник між очима і ротом), не фіксуйте уваги на його очах.

Фактор фізичної поведінки:

- зберігайте привітний вираз обличчя, усміхайтеся;

- використовуйте ходу (наприклад, крок уперед) для виділення елементів мовлення, вона має бути помірно енергійною;

- рухи тіла мають відповідати очікуванням адресата і характеру ситуації, бути природними, динамічними й різноманітними, скоординованими між собою, а також скоординованими та синхронізованими зі словами;

- використовуйте жести, що підсилюють вербальні повідомлення (наприклад, ритмічні рухи руками у такт мовлення);

- робіть жести позитивної оцінки (наприклад, рух рук убік співрозмовника або кистями вгору, демонстрація долонь);

- використовуйте відкриті пози (ноги й руки трохи розведені, грудна клітка відкрита, плечі розправлені, підборіддя трохи підняте);

- стійте прямо, праву ногу виставте трохи вперед, опустіть руки вздовж тулуба;

сидіть спокійно, вільно, обпирайтеся на спинку стільця;

- повертайтеся обличчям та нахиляйтеся до співрозмовника;

- торкайтеся співрозмовника (за спину, плече або руку), щоб посилити свою комунікативну позицію.

Фактор голосу:

- говоріть неквапливо і робіть паузи;

- додержуйтеся однакового темпу мовлення зі співрозмовником;

- виражайте емоції голосом;

- урізноманітнюйте інтонацію, не говоріть монотонно;

- контролюйте свій голос, інтонація має відповідати змісту мовлення і ситуації;

- доречно підвищуйте або знижуйте відповідно до ситуації гучність голосу, щоб посилити свою комунікативну позицію.

Фактор стилю спілкування:

- дотримуйтеся правил формування позитивного комунікативного іміджу мовця. Для цього демонструйте товариськість, привітність; дружелюбність, щирість; піднесення; стриману емоційність; фізичну бадьорість, жвавість; уміння слухати співрозмовника; здатність не підвищувати голосу у суперечці чи конфлікті; високу культуру мовлення.

Фактор організації простору спілкування:

- відстань між співрозмовниками має відповідати очікуванням адресата і характеру ситуації;

- використовуйте персональну зону (50--120 см) для повсякденного спілкування з друзями та колегами;

- дотримуйтеся соціальної зони (120--400 см) для офіційно-ділового спілкування і спілкування з малознайомими і незнайомими людьми;

- використовуйте публічну зону (більше 400 см) для спілкування з великою групою людей;

- не заходьте в інтимну зону (до 50 см) адресата, в яку допускаються тільки дуже близькі люди;

- здійснюйте помірну просторову експансію (скорочуйте дистанцію, займайте більше простору), щоб посилити свою комунікативну позицію;

- переконуйте співрозмовника на його території (наприклад, у нього вдома, у його кабінеті);

- переконуйте співрозмовника там, де його рухливість обмежена (наприклад, у тісному приміщенні з низькою стелею);

- сідайте зліва від співрозмовника;

- сідайте на великий стілець із високою спинкою, щоб посилити свою комунікативну позицію;

- займайте вертикальне положення: чим вище, тим ефективніше (вставайте, піднімайтеся на трибуну тощо).

Фактор змісту мовлення:

- говоріть на тему, що може зацікавити адресата;

- повідомляйте більше позитивної інформації;

- зведіть до мінімуму негативну інформацію;

- не давайте порад, якщо вас не просять;

- наводьте аргументи, не будьте голослівним;

- наводьте приклади із життя;

- подавайте небагато цифр та округляйте їх.

Фактор мовного оформлення:

- використовуйте слова і конструкції, що якомога точніше передають зміст мовлення;

- урізноманітнюйте номінативні засоби;

- вживайте слова, що викликають образи (більше конкретних слів замість абстрактних, узагальнювальних);

- говоріть простіше, не зловживайте книжними словами;

- вживайте більше дієслів, ніж іменників;

- використовуйте активні конструкції замість пасивних;

- уникайте категоричних висловлювань.

Фактор обсягу інформації:

- висловлюйтесь лаконічно;

- говоріть менше за співрозмовника;

- говоріть короткими реченнями.

Фактор розташування інформації:

- важливу інформацію подавайте на початку та в кінці мовлення;

- основну інформацію повторюйте не менше трьох разів у різних місцях мовлення іншими словами.

Фактор адресата:

- зважайте на особливості адресата (кількість осіб, вік, стать, рівень знань, досвід, інтереси тощо) при виборі способів мовленнєвого впливу: з різними людьми слід спілкуватися по-різному;

- для впливу на велику аудиторію доцільними будуть індуктивне подання інформації (від конкретних фактів до загальних висновків), стислість і простота викладу;

- для переконання жіночої аудиторії рекомендовані: індуктивне подання інформації, висока емоційність викладу, апеляція до прикладів із повсякденного життя, побутових проблем, максимальне використання наочності;

- для роботи із чоловічою аудиторією ефективними будуть дедуктивне подання інформації (від загальних положень до конкретних фактів), помірна емоційність викладу, аргументація кожної висунутої тези; допускається розгляд двох-трьох питань в одному повідомленні;

- для впливу на людей старшого віку слід апелювати до їхнього досвіду, історичних джерел, наводити конкретні факти і статистичні дані з чітким вказуванням джерел;

- для молодіжної аудиторії (до 25 років) ефективними будуть емоційний вплив, активне використання гумору, кумедних історій, наочності; слід уникати абстрактних міркувань, прямих повчань, критики кумирів молоді; потрібно демонструвати принциповість, давати особисту оцінку подіям і фактам, вказувати на нові та оригінальні ідеї.

Для успішної комунікації, ефективного мовленнєвого впливу позиція мовця має бути достатньо сильною. Це зумовлює необхідність врахування різних факторів вербального та невербального впливу на адресата, дотримання певних правил і прийомів з огляду на умови й цілі спілкування, особу адресата.

2. Неуспішна мовна комунікація

Максимально ефективна комунікація, що уможливлює досягнення мовцем своєї стратегічної мети (цілей) за умов комунікативного комфорту, гармонії, є ідеальною моделлю. Людська комунікація здійснюється під впливом різноманітних чинників (психологічних, соціальних, когнітивних, культурних, ситуативних та ін.), що нерідко ускладнюють процес передавання інформації та обміну нею і призводять до негативного результату. Адресант і адресат не можуть цілком зрозуміти один одного. Комунікацію вважають успішною та ефективною, якщо вона адекватна, тобто досягається більш-менш повне, але обов'язково достатнє, з погляду комунікантів, порозуміння. В іншому разі йдеться про неуспішну комунікацію.

Неуспішна мовна комунікація -- інформаційний обмін, що унеможливлює досягнення запланованого перлокутивного ефекту.

В одному дискурсі комунікація може бути неуспішною для всіх її учасників або для декого з них.

Ознакою неуспішної комунікації є комунікативний збій (недостатнє розуміння партнера по комунікації) або комунікативний провал (неадекватна комунікація, повне нерозуміння комунікантами один одного).

На позначення різного типу непорозумінь під час мовної комунікації (спілкування) найчастіше використовують термін «комунікативна невдача».

Комунікативна невдача -- негативний результат комунікації (спілкування), недосягнення адресантом комунікативної мети та прагматичних спрямувань, а також відсутність взаєморозуміння та згоди між комунікантами.

До комунікативних невдач зараховують нездійснення або неповне здійснення комунікативного наміру адресанта через повне або часткове нерозуміння його повідомлення адресатом, а також непередбачуваний і небажаний ефект (наприклад, образа, роздратування, подив), що виникає під час спілкування. їх пов'язують з особистими характеристиками комунікантів, обставинами спілкування, процесами вербалізації та розуміння, труднощами досягнення комунікативних і практичних цілей, порушенням принципу комунікативної контактності.

Сучасний американський психолінгвіст Герберт Кларк виокремлює чотири етапи мовленнєвого спілкування, на яких трапляються комунікативні збої або провали. Він зазначає, що неуспішність мовної комунікації може бути зумовлена тим, що:

1) адресат не отримав повідомлення;

2) адресат не сприйняв отриманого повідомлення;

3) адресат не зрозумів отриманого повідомлення;

4) адресат не розділяє поглядів адресанта щодо реалізації певної ситуації.

Причиною комунікативних невдач може бути комунікативний шум, або комунікативні бар'єри. Наприклад, телефонне повідомлення не доходить до адресата через переривання телефонного зв'язку (фізичний бар'єр); адекватне декодування отриманого повідомлення не відбувається через незнання адресатом мовного коду, що використовує адресант (лінгвістичний бар'єр); комуніканти не досягають згоди через вікову різницю (соціальний бар'єр).

Непорозуміння між комунікантами не завжди призводять до неуспішної комунікації. У зв'язку з цим розрізняють повну комунікативну невдачу і комунікативне ускладнення. Комунікативні ускладнення можуть бути нейтралізовані за допомогою додаткових мовленнєвих дій (наприклад, перепитування, уточнення, пояснення, навідного запитання, перефразування), що сприяють відновленню нормального розвитку дискурсу.

Водночас груба помилка мовця під час інформаційного обміну може зробити подальшу комунікацію неефективною. Такі помилки називають «комунікативним самогубством». Типовим прикладом «комунікативного самогубства» є слова оратора на зразок «Вибачте, що забираю ваш час... Я вас надовго не затримаю...», що сигналізують про непотрібність, неважливість або небажаність його виступу перед аудиторією. Зазвичай такого оратора не слухають.

Поняття «комунікативна невдача» корелює з поняттям «негармонійне спілкування». Негармонійне спілкування визначають як тип мовленнєвої взаємодії, що має принаймні одну з таких характеристик:

- неузгодженість або конфронтаційність мовленнєвих стратегій і тактик співрозмовників;

- неприйнятна для одного чи обох співрозмовників тональність мовлення;

- відсутність щирої зацікавленості у предметі розмови або змісті висловлювання;

- вербальне чи невербальне вираження негативних настанов щодо змісту мовлення або особистості співрозмовника;

- відсутність ефективного результату комунікативного акту.

Негармонійні діалоги різняться за причинами, що зумовлюють дисгармонію; за ступенем її прояву (від легкого комунікативного дискомфорту в одного співрозмовника до відвертого комунікативного конфлікту); за особливостями поведінки учасників спілкування; за способом долання комунікативних труднощів.

Комунікативний дискомфорт (несприятливі умови спілкування) може відчуватися під час діалогу незалежно від наявності комунікативної невдачі, проте комунікативні невдачі практично не існують без комунікативного дискомфорту.

Комунікативні невдачі у багатьох випадках супроводжує комунікативний конфлікт, що характеризується не стільки нерозумінням повідомлення адресанта, скільки неузгодженістю намірів співрозмовників, зіткненням їхніх інтересів, розбіжністю в поглядах. Однак конфліктне спілкування не завжди буває неуспішним. Комунікативний конфлікт передбачає розвиток комунікативної події, що може завершитися як конфронтаційним вибухом, так і комунікативною вдачею для одного з комунікантів і навіть комунікативним компромісом.

У реальній комунікації можуть бути представлені різні явища, що створюють труднощі для мовленнєвих партнерів. Процес досягнення взаєморозуміння нелегкий і потребує від учасників комунікації значних інтелектуальних, психологічних і мовленнєвих зусиль.

2.1 Комунікативний саботаж

Однією з причин нездійснення комунікативного наміру адресанта може бути навмисне нерозуміння адресатом його висловлювання -- т. зв. комунікативний саботаж.

Комунікативний саботаж (франц. стукати черевиками) -- прийом мовленнєвого впливу, що виражає прихований опір і спрямований на ігнорування змістової частини висловлювання з метою ухилення від спілкування, перекручення або приховування інформації.

Адресат саботує репліку адресанта відповідно до своїх мотивів і настанов (наприклад, через небажання вступати в комунікацію чи продовжувати розмову на певну тему).

Комунікативний саботаж є некооперативним явищем, оскільки припускає експлідитно виражене ігнорування партнера по комунікації внаслідок внутрішньої незгоди, протидії, вираженої у мовній комунікації імпліцитно. Він може поєднуватися з іншими некооперативними явищами: мовленнєвою агресією, комунікативним тиском, мовним насильством, мовним опором, маніпуляцією, демагогією, конфліктом, комунікативною невдачею.

До комунікативного саботажу мовці завжди вдаються свідомо. Найпоширенішими причинами цього є:

1) психофізіологічні особливості комунікантів:

- захисна реакція (нерідко у формі агресії), викликана вторгненням у приватну сферу;

- налаштування на некооперативне спілкування, пов'язане з негативним психоемоційним станом;

2) чинники, що стосуються оформлення мовленнєвого висловлення:

- порушення комунікативних норм і правил поведінки в конкретній ситуації спілкування;

- порушення комунікативних норм і правил поведінки, пов'язані із соціальним або комунікативним статусом співрозмовника.

Комунікативний саботаж трапляється в різних типах дискурсу, що передбачають міжособистісну комунікацію. Кожному типу дискурсу властиві певні мовні засоби реалізації комунікативного саботажу, а також певні стереотипи та моделі поведінки.

Сучасна російська дослідниця Валерія Андреєва зазначає, що в інституційному дискурсі у формальних ситуаціях спілкування мовець здебільшого контролює свої мовленнєві дії і не схильний до конфліктів, мовленнєвої агресії. Його поведінка більше скидається на дії маніпулятора, який намагається непомітно для співрозмовника змінити розвиток діалогу, вплинути на спрямування розмови.

У побутовому дискурсі в неформальних ситуаціях спілкування мовець вільніше порушує комунікативні норми та правила мовленнєвої поведінки і схильний до використання радикальних засобів саботажу.

Вдавання до комунікативного саботажу в побутовому дискурсі свідчить про непідготовленість мовлення, спонтанність та емоційність реакцій, тоді як в інституційному дискурсі саботаж часто актуалізується за допомогою стандартних, клішованих виразів, а також ухилення від теми та оперування відомими комунікантам фактами.

До основних стратегій і тактик комунікативного саботажу належать (В. Андреєва):

1) стратегія ухилення, що реалізується тактиками ухилення від відповіді, ухилення від теми, зміни теми, контролю за темою, переадресації;

2) стратегія ігнорування, що оперує тактиками ігнорування і мовчання;

3) стратегія відкритого негативного реагування, в арсеналі якої є тактики відмови, незгоди, обурення, образи, заперечення.

Комунікативний саботаж є поворотним моментом у розвитку діалогу з погляду кооперації чи некооперації спілкування. Він може спровокувати конфлікт, наприклад:

- Де ти взяв гроші?

- Тебе ие не обходить.

Водночас комунікативний саботаж може бути засобом нейтралізації конфлікту:

- Чому ти не можеш тримати язик за зубами?

- Будеш вечеряти, любий?

Комунікативний саботаж може вказувати на незацікавленість того, хто саботує, у подальшому спілкуванні та призвести до припинення комунікації:

- Що нового на особистому фронті?

- Я зателефоную тобі пізніше.

Наполегливі перепитування, тиск на співрозмовника часто призводять до повторного використання комунікативного саботажу:

- З ким ти зустрічаєшся?

- Неважливо.

- Скажи! З ким?

- Не скажу.

Якщо адресат комунікативного саботажу бажає продовжувати комунікацію у кооперативному руслі, він має розпізнати імпліцитно виражене небажання співрозмовника розвивати певну тему і змінити її на нейтральну:

- На пенсію не збираєшся?

- Побачимо.

- Яка погода в Києві?

- Така спека! А у вас?

Отже, основними варіантами розвитку діалогу після використання комунікативного саботажу є:

1) з погляду кооперації та некооперації:

- провокування конфлікту;

- нейтралізація конфлікту;

2) в аспекті подальшого розвитку діалогу:

- припинення комунікації;

- повторний саботаж;

- зміна теми.

Комунікативний саботаж як некооперативне явище зазвичай не дає змоги досягти інтерактивної ефективності спілкування і нерідко призводить до відвертого конфлікту, що закінчується комунікативною поразкою для всіх учасників.

2.2 Типологія комунікативних невдач

Існують різні підходи до аналізу комунікативних невдач, проте всі вони мають багато спільного: як правило, описують універсальні невдачі, що притаманні різним типам спілкування та формам комунікації; визначають і систематизують причини комунікативних невдач, пропонують шляхи їх подолання; при цьому наголошують на необхідності застосовувати комплексний підхід до класифікації комунікативних невдач.

З огляду на джерела і наслідки комунікативні невдачі можна систематизувати у вигляді набору опозицій:

1. Невдачі у широкому розумінні :: невдачі у вузькому розумінні. Така опозиція пов'язана з розмежуванням комунікативних і практичних цілей учасників спілкування.

Комунікативна невдача в широкому розумінні не дає змоги адресанту досягти своєї практичної (предметної) мети.

Комунікативна невдача у вузькому розумінні свідчить про недосягнення адресантом не тільки практичної мети, а й комунікативної (інформаційної).

2. Явні невдачі :: приховані невдачі.

Явна комунікативна невдача виявляється відразу після отримання адресатом повідомлення від адресанта, зокрема у репліках у відповідь типу «Я не зрозумів», «Про кого ти говориш?», «Поясни!» та ін.

Прихована комунікативна невдача трапляється у гармонійному, на перший погляд, дискурсі, що характеризується комунікативним комфортом та узгодженістю мовленнєвих дій комунікантів, і виявляється тільки згодом. Наприклад, наприкінці розмови з'ясовується, що комуніканти мали на увазі різних людей, різні об'єкти, різні ситуації.

3. Повні невдачі:: неповні невдачі.

Повна комунікативна невдача вказує на недосягнення адресантом очікуваного перлокутивного ефекту, тобто повну комунікативну поразку, призводить до припинення мовленнєвого контакту.

Неповна комунікативна невдача свідчить про неповне здійснення комунікативного наміру, тимчасові труднощі чи ускладнення в досягненні поставлених цілей і може бути нейтралізована під час подальшого спілкування за допомогою механізмів коригування та ін.

4. Несвідомі невдачі :: свідомі невдачі.

Несвідома комунікативна невдача не контролюється свідомістю мовця, трапляється мимоволі.

Свідома комунікативна невдача здійснюється навмисно і є складовою стратегічної програми мовця, результатом комунікативного саботажу. Досягнення комунікативної невдачі стає ознакою успішної комунікації для того, хто її ініціює.

5. Вербальні невдачі:: невербальні невдачі.

Вербальна (або мовна) невдача спричинена порушеннями й неточностями у використанні вербального коду (людської природної мови) в комунікації і трапляється у мовленнєвих висловлюваннях, що містять різноманітні відхилення від норм функціонування мовної системи.

Невербальна невдача пов'язана з використанням невербального коду в комунікації (кінесики, парамови, проксеміки, хронеміки, графеміки тощо) і може бути спричинена:

- невмінням ефективно використовувати невербальні засоби (наприклад, нерозбірливий почерк або дуже дрібний шрифт унеможливлює сприйняття письмового повідомлення);

- невідповідністю невербальних засобів вербальному процесу (наприклад, погляд мовця може суперечити його словам);

омонімією чи полісемією невербальних засобів (наприклад, сльози бувають і знаком засмучення, і знаком радості).

6. Мовні невдачі :: комунікативні невдачі.

Мовну невдачу спричинює недостатня мовна компетенція комуніканта, що призводить до порушення мовних норм і правил. До цього виду належать помилки, неточності, відхилення, які класифікують за рівнями мовної системи:

- фонетичні (неправильне або нечітке вимовляння звуків, неправильний наголос, неправильне членування мовленнєвого потоку);

- орфографічні (неправильне написання мовних одиниць);

- лексичні (неправильне вживання лексем, нерозуміння лексичної семантики мовних одиниць);

- морфологічні (використання помилкових механізмів словотворення, неправильна побудова або неадекватне використання граматичних форм, нерозуміння граматичного значення словоформ);

- синтаксичні (неправильна синтаксична будова словосполучень і речень, нерозуміння семантичної природи синтаксичних конструкцій).

Комунікативна невдача трапляється через недостатню комунікативну компетенцію. Нездатність комунікантів успішно виконувати поставлені комунікативні завдання визначається не тільки власне мовними чинниками. Істотну роль відіграє прагматика, тобто соціокультурні, ситуативно-поведінкові, статусні, психологічні, когнітивні фактори комунікативної взаємодії суб'єктів.

Успішність мовної комунікації залежить від різноманітних чинників. З огляду на це сучасні російські лінгвісти Ольга Єрмакова та Олена Земська виокремили такі групи комунікативних невдач, враховуючи основні джерела, що їх породжують:

1) комунікативні невдачі, спричинені особливостями мовної системи (наприклад, неоднозначністю мовних одиниць);

2) комунікативні невдачі, спричинені відмінностями комунікантів (психічними, фізичними, інтелектуальними, соціальними тощо);

3) комунікативні невдачі, спричинені прагматичними факторами (наприклад, несумісністю кодів мовлення, ігноруванням мовцем прагматичного компонента в семантиці слова).

...