Інфінитивні конструкції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції

1.1 Інфінітив та інфінітивні конструкції

1.2 Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

Розділ 2. Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for

2.2 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

2.3 Об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction

Розділ 3. Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій

3.1 Функціонування інфінітива в стилі художньої літератури

3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. Інфінітив є многофункціональним як в українській, так і в англійській мові. Але кількість форм інфінітиву і можливості їх використання в обох мовах відрізняються, що призводить до певних труднощів під час перекладу.

Так, в українській мові немає форм, що відповідають тривалому (Continuous) та перфектному (Perfect) інфінітиву. Немає прямих відповідників таким специфічним інфінітивним утворенням, як конструкції із вторинною предикацією, типу об'єктний інфінітивний зворот, суб'єктний інфінітивний зворот.

Сучасна перекладацька наука впевнено рухається вперед, набираючи нових потужних обертів завдяки плідній праці вітчизняних (В.І. Карабан, І.В. Корунець, Г.Е. Мірам) та зарубіжних (В.Н. Комісаров, Є.В. Брус, Л.К. Латишев, Т.А. Казакова) фахівців у цій галузі.

Теорія перекладу, що набула в наш час статусу офіційної науки, є, по суті, «науково обґрунтованим зіставленням систем двох мов».

Англійська та українська мови є прикладами двох різних типів мов - аналітичного та синтетичного.

Навіть сама назва цих типів свідчить про те, що за своєю суттю, за принципом побудови вони не тільки різні, але й протилежні. Однак ця протилежність до певної міри формальна, оскільки стосується одного й того ж змісту.

Пізнання нової мови - це засвоєння саме цієї формальної, специфічної, якісної особливості - граматичної будови. Тому легко можна уявити значний мовний бар'єр, який потрібно здолати носію одного типу мови при засвоєнні протилежної системи.

Також можливості використання інфінітиву у тій чи іншій функції для кожної мови специфічні.Існують певні правила перекладу таких утворень, але вони не завжди є діючими, особливо, коли йдеться про художній текст.

Об'єкт дослідження - інфінітивні конструкції в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження - структурні особливості інфінітивних конструкцій в англійській мові та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.

Мета дослідження - відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структурі англійських інфінітивних зворотів та засобів їх перекладу, дослідити на практичному матеріалі можливості застосування не тільки встановлених правил перекладу, а й інших трансформацій та проаналізувати вибір перекладача.

Завдання, що випливають із мети:

- схарактеризувати явище інфінітиву як одну з форм дієслова;

- описати інфінітивні конструкції;

- розглянути шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди;

- дослідити засоби перекладу інфінітивних конструкцій;

- проаналізувати речення, що містять інфінітивні конструкції у оригінальному тексті та їх переклади та надати аналіз перекладу, послуговуючись відомостями про загальноприйняті норми.

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку викортаної літератури.

Розділ 1. Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції

1.1 Інфінітив та інфінітивні конструкції

Сучасна синтаксична наука вирізняється лінгвістичними дослідженнями не лише речення як цілісного утворення [13, c. 34], але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові [5, c. 61] та ін., які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування [7, c. 9].

Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові [5, c. 3]. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток/ об'єктний предикативний інфінітивний зворот або об'єктний відмінок з інфінітивом (Соmplex Object), складний підмет/ суб'єктний предикативний інфінітивний зворот або називний відмінок з інфінітивом (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), сполучникова інфінітивна конструкція (Conjunctive Infinitive Phrases) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі [4, c. 43].

Основним змістом комунікації як специфічної форми взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності є передача інформації за допомогою мови й інших знакових систем [6, c. 134], внаслідок чого неминуче виникає питання про співвідношення одиниць інформації й одиниць мови [14, c. 23]. Відповідаючи на дане запитання, автори "Комунікативної граматики російської мови" приймають у якості допущення положення про те, що одиниця інформації знаходить вираження у предикативній одиниці, і далі, аналізуючи різні явища "ускладнення" інформативної й граматичної структур речення, дійшли таких висновків, що іноді термінологічно протиставляють поліпредикативності складного речення поліпропозитивність простого ускладненого. Але оскільки під пропозицією розуміється одиниця, що за змістом відповідає повідомленню, вона не може не бути предикативною [16, c. 215].

Предикація у словнику О. С. Лохманової визначається як віднесення даного змісту, даного предмета думки до дійсності, здійснюване в реченні (на відміну від словосполучення) [2, c. 268].

В "Лінгвістичному енциклопедичному словнику" предикація визначається як акт з'єднання двох незалежних предметів думки, виражених самостійними словами, для того щоб відбити "стан речей", подію або ситуацію дійсності, і тим самим предикація представляється як акт створення пропозиції [4, c. 342]. інфінітив прийменник переклад предикативний

У "Логічному словнику: ДЕФОРТ" відзначається, що відповідно до сучасних семантичних уявлень будь-який предикат не тільки вказує на ту або іншу властивість або відношення, але й на особливе бінарне логічне відношення, і, відповідно, будь-який предикат розділяється на властиво логічний предикат, що позначає конкретну властивість або відношення, і логічний оператор "<=", що позначає відношення предикації. Відношення ж предикації, за словником, є відношенням між індивідним концептом і предикатним концептом деякого судження. Іншими словами, предикація - є логічна операція приписування встановленої і відібраної мислячим суб'єктом конкретної властивості або відношення абстрактному предмету [9, c. 279].

За своєю природою кожне предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину змісту, що співвідноситься з центром [47, c.575]. Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико - фразова природа, присутня у всіх мовах [3, c. 397].

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації [1, c. 5]. СВП вивчали у межах простого речення [2, c. 32], як предикативні словосполучення [7, с. 47], предикативні комплекси [3, c. 211] тощо. Актуальним є визначення як структурних, так і функціональних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей, оскільки потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних/автоматизованих системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією [26, с. 2].

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [44, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд: S1 + Р1 + S2 + Р2 (+ complements), де:

S1 - підмет (первинний підмет) речення, або суб'єкт;

Р1 - присудок (первинний присудок) речення, або предикат;

S2 - вторинний підмет, який може виражатися займенником (найчастіше особовим займенником в об'єктному відмінку), іменником, іменниковою групою чи, значно рідше, іменником, що є власною назвою;

Р2 - вторинний присудок, який найчастіше виражається неособовими формами дієслова, тобто інфінітивом (з маркером "to" та без нього), дієприкметником І (інфінітив + ing), герундієм (інфінітив + ing), дієприкметником II (інфінітив + ed для правильних дієслів, для неправильних - власна форма) або недієслівною частиною мови (наприклад іменником, прикметником);

Complements - додаток до вторинного присудка, якого вимагає семантика цього дієслова, що допомагає розкрити його значення [3, c. 69].

СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП [1, c. 44]. СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме:

предикації - модель: <-ed form> () ), наприклад:

After all, how can you be expected to stay at home just now? [25, c.5];

комплементації - модель: (), наприклад:

Many people here believe you to be not only the world's finest living pianist, but perhaps the very greatest of the century [5, c. 6];

модифікації координації - модель: <,> () < Infinitive> () <,> (, ), наприклад:

when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck [2, c. 7].

Система неособових форм дієслова в англійській мові представлена трьома категоріальними формами - інфінітивом (the Іnfіnіtіve), інговою формою (the Іng) і дієприкметником ІІ (Partіcіple ІІ). Система інфінітива в англійській мові традиційно характеризується граматичними категоріями стану, виду й часової віднесеності [4, c. 74].

Функціонування інфінітиву, як не особової форми дієслова в різних частина мови, являє собою "більш жваве" утворення, ніж герундій або дієприкметник, володіє більшим різноманіттям форм, що робить його більш гнучким та пластичним [1, с. 3].

У реченні інфінітив може бути: підметом, іменною частиною присудка, частиною складеного дієслівного присудка, додатком, означенням, обставиною [3, c. 63].

Інфінітив - не центр дієслівної системи, а її окраїна [1, c. 115]. Не випадково питання про інфінітив особливо хвилювало граматистів. Частина їх рішуче відокремлювала інфінітив від дієслова, посилаючись на те, що за своїм походженням інфінітив є ім'ям з дієслівною основою, що інфінітив не належить до числа ні предикативних, ні атрибутивних форм дієслова. Інфінітив був оголошений особливою частиною мови й розглядався як слово, не причетне до дієвідміни [9, c. 43].

Автори теоретичного курсу граматики "Сучасної англійської мови" вважають, що в сучасній англійській мові форми інфінітива, як і форми дієприкметника й герундія, належать до неособових форм дієслова [43, c. 72]. Аналіз цих форм становить інтерес із погляду загальної характеристики будови англійської мови, однієї зі специфічних рис якої є розвинена система неособових форм і особливості їхнього вживання [70, c. 366]. Відмінність неособових форм дієслова від особових полягає в тому, що інфінітив, дієприкметник й герундій не мають граматичних категорій особи, числа й способу,а тому не можуть виконувати властивої особовим формам синтаксичної функції присудка [2, c. 86].

Класифікація дієслівних словосполучень, запропонована Л.С. Бархударовим, виглядає таким чином:

словосполучення, ядром яких може бути як перехідне, так і неперехідне дієслово, наприклад:

What is it exactly you want me to do? [4, с. 36];

словосполучення, ядром яких може бути дієслово тільки певного підкласу: або тільки перехідне, або тільки неперехідне, наприклад:

Yet now few will be found to deny his greatness [4, c. 4].

Звідси у функції поширення у дієслівних словосполученнях можуть вживатися в числі інших частин мови (прислівників, прикметників і ін.) дієслова у формі інфінітива [6, c. 18].

Інфінітив - найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використовується для введення дієслівної словникової статті [3, c. 8].

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний дозволяє визначити значення одиниць мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний - встановити наявні сходження/розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови - загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [3, с. 31-32].

Таким чином, синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП.

1.2 Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

У розвитку англійськіх інфінітивних конструкцій (АІК) виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII - XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI - XVII ст.) та новоанглійський (XVIII - XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб'єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури [8, c. 132].

У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов'язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV - XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні), поширені (об'єктні, адвербіальні та ад'єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об'єктно-адвербіальні й об'єктно-ад'єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови [5, c. 92].

Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме: (а) у початковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови - перехід до SVO-типу [9, c. 134].

АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду - більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика [5, c.28].

Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.

Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII - XIX ст.

Розділ 2. Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив [10, c. 97].

Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником.

Зворот "for + іменник + інфінітив" виконує функції різних членів речення (у науковій літературі найчастіше функції обставини мети або наслідку):

I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. - Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [50, c. 58].

That was for him to find out. - Це мав з'ясувати він [5, c. 59].

Переклад звороту залежить від виконуваної їм функції, при цьому прийменник for опускається, а весь зворот - інфінітив з іменником (займенником) з for - перекладається повним підрядним реченням відповідно до виконуваним даним зворотом функції, що зазвичай вводиться за допомогою сполучника що, щоб, до того ж іменник (або займенник) цього звороту разом із передуючим прийменником for перекладається іменником (або займенником) у функції підмета підрядного речення, а інфінітив - дієсловом-зв'язкою в особовій формі:

Не waited for her to speak, but she did not. - Він чекав, щоб вона заговорила, але вона мовчала [9, c. 342].

The period T is the time required for a particle to make one complete vibration. - Період Т - це час, необхідний для того,щоб частка зробила одне коливання [29, c.343].

I hope you will not think it is very odd for a perfect stranger to talk to you like this [4, c.73]. - Сподіваюсь, Ви не вважатимете дуже дивним те, що незнайомець розмовляє з вами таким чином [5, c. 81].

Підрядним реченням перекладається конструкція for + інфінітив, де зустрічається інфінітив у ролі означення, інфінітив результату або наслідку (після слів so, to, only) [9, c. 343]. Іноді, залежно від моделі, цей інфінітивний комплекс може перекладатися інфінітивом або іменником чи займенником у давальному відмінку з інфінітивом. Розглянемо детальніше засоби реалізації деяких моделей в українській мові:

1. "Мені (йому тощо) немає чого...", "Мені (йому тощо) достатньо (корисно, важливо, призначено тощо)...":

It's enough for him to poll 10,000 votes. - Йому достатньо набрати 10000 голосів [2, c.159].

Perhaps it was preordained for me to become a musician. - Можливо, долею мені було призначено стати музикантом [2, c. 160].

2. "Немає сенсу (тощо) + інфінітив":

There is no sense in waiting for the Third World to realize that they will have to restrict themselves to local effects in environmental protection. - Немає сенсу чекати, аби країни Третього Світу зрозуміли, що у захисті довкілля їм доведеться обмежуватися місцевими діями [3, c. 162].

3. Іменник, що в ролі означення має підрядне означальне речення:

However there is still a chance for the corporation to survive. - Однак є ще шанс, що корпорація виживе [2, c. 164].

4. Підрядні речення мети, а також іменники у сполученні з такими реченнями в якості означення:

In order for them to do so, there must be a precedent. - Для того, щоб вони вчинили так, потрібний прецедент [3, c. 165].

5. Речення моделі "Не мені (вам тощо) + інфінітив":

It's not for us to decide. - Не нам це вирішувати [3, c. 166].

6. Речення моделі "мені (їм тощо) + іменник (займенник) + для + іменник":

After publication they brought the tape for me to listen to. - Після опублікування вони принесли мені запис для прослуховування [3, c. 167].

7. Речення конструкції "дієслово-присудок + прийменниково-іменникове словосполучення":

I wasn't yet in Lugansk, but the entire prison population was waiting for me to arrive. - Я ще не приїхав до Луганська, а всі ув'язнені вже чекали на моє прибуття [3, c.168].

8. При перекладі підрядним реченням часто важливим є вибір сполучника: що, як, щоб; те, як, які виражають фізичне сприйняття відчуттів (to watch, to notice, to see) [68, c.245]. Так, наприклад, дієслово помітити звичайно потребує після себе сполучника що, а не як (Він помітив, що) [5, c. 115].

The first thing for us to do ... Перше, що ми повинні зробити... [5, c. 116].

The major Powers are waiting for that country to make a decision. - Великі держави чекають, щоб ця країна прийняла рішення [5, c. 116].

He heard her deny it. - Він чув, як вона це заперечувала [5, c. 116].

Таким чином, інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Ці сполучення мають низку варіантів перекладу залежно від ситуації і від виконуваної ними функції. Але головним прийомом залишається переклад підрядним реченням, яке вводиться сполучниками що, щоб, як.

2.2 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

У процесі перекладу англійського інфінітива треба звернути увагу на те, що вибір відповідника (еквівалента) неозначеної форми дієслова в українській мові значною мірою обумовлений деякими факторами, а саме - формою та іноді функцією інфінітива у реченні.

Отже, інфінітив, що функціонує як окрема частина речення, тобто не є складовою частиною другорядного предикативного комплексу, має зазвичай відповідні еквіваленти і в українській мові.

Iнфінітив чи інфінітивна група можуть виступати у функції:

а) підмета:

- To hang about a stable … is Montmorency's idea of life. - Тинятись біля якоїсь стайні...- ось що Монтморенсі вважає справжнім життям;

- it was cruel to shut me up alone without a candle [1, с. 20]. - ...було жорстоко замикати мене саму, та ще й без свічки [2, с. 28];

- It is hopeless attempting to make a wood fire [11, с. 20]. - Розпалити багаття - шкода й пробувати [3, с. 31].

Підмет, виражений інфінітивною групою, часто ставиться після присудка речення; у цьому разі перед присудком вживається ввідне it;

b) простого іменного присудка:

- What shocking conduct, Miss Eyre, to strike a young gentleman! [1, с. 9] - Хіба можна так негідно поводитися, міс Ейр! Бити панича! [2, с. 12];

с) частини складного модального чи аспектного присудка:

- They were not found to regard with affection a thing that could not sympathize with one amongst them. - Як же вони могли бути прихильними до істоти, що не горнулась ні до кого з них;

- Daylight began to forsake the red-room. - У червоній кімнаті почала западати темрява;

- Where it is really the owners that are to blame, they ought to be shown up [11, с. 67]. - А де справді винні землевласники, там треба їх викривати й ганьбити [2];

d) додатка (простого, поширеного або розширеного):

- Now, I teach you to rummage my bookshelves [11]. - Я покажу тобі, як порпатися у моїх книжках! [2];

- She regretted to be under the necessity of keeping me at a distance [19]. - ...сказала, що їй дуже шкода віддаляти мене від себе [22].

У даних прикладах англійський інфінітивний додаток відповідає українському інфінітивному звороту, що вводиться сполучником;

е) означення (що, як зазначалося раніше, рідко вживається в українській мові):

- I had nothing to say to these words [19]. - Я не мала чого відповісти на її слова [2];

- I was one of the last to go out [11]. - Я виходила останньою [2, 284];

- Has a girl of fourteen a heart large enough…to hold the swelling spring of pure, full, fervid eloquence? [11]. - Хіба ж може чотирнадцятилітня дівчина мати таку глибоку... душу, щоб з неї бив могутній струмінь щирого довершеного і пристрасного красномовства [2].

Атрибутивні інфінітиви також можуть виражатися за допомогою означальних підрядних речень [8]:

- We made a list of things to be taken [11]. - Ми склали список речей, щоб узяти з собою [3] / які візьмемо з собою.

Подібна атрибутивна (означальна) синтаксема може перекладатися і як які/що треба було взяти з собою;

f) У функції обставини мети чи наслідку інфінітив може перекладатися українською мовою за допомогою інфінітивного щоб-звороту, іменником з прийменником чи словосполученням [9]:

- I was not heroic enough to purchase liberty at the price of caste [11]. - Я не здатна була так дорого заплатити за волю;

- But I had no time to listen to what they said. - Однак мені не було коли слухати, що вони там казали [2, с. 168].

Як відомо, окрім інфінітиву та інфінітивних груп у сучасній англійській мові існують три типи інфінітивних комплексів, а саме: прийменниковий інфінітивний комплекс (the for-to-infinitive complex), об'єктно-інфінітивний комплекс (the objective with the infinitive complex) та суб'єктно-інфінітивний комплекс (the subjective with the infinitive complex). Кожен з цих видів предикативних конструкцій має як явно виражені, так і „приховані” граматичні характеристики [8, с. 293]. Оскільки переклад цих комплексів часто обумовлений їх природою та структурою, буде доцільним зосередити увагу на кожному з них окремо.

Прийменниковий інфінітивний комплекс (the for-to-infinitive complex) вживається як в активній, так і в пасивній формах. У залежності від функції в реченні та стану (Active, Passive) інфінітиву ця конструкція має різні еквіваленти в українській мові, найуживанішими з яких є простий інфінітив, інфінітивна група, що вводиться сполучником щоб, особова форма дієслова або підрядне речення [8, с. 294].

Вживання тієї чи іншої конструкції може бути обумовлене функцією, яку виконує інфінітивна for-група:

а) складного підмета, що в українській мові відповідає простому підмету, вираженому інфінітивом, або поширеного підмета, вираженого підрядним реченням:

- Oh, no, child! It is not likely and now it is time for you to come in. - Ой, ні, дитинко! Навряд чи це можливо! Тобі час додому [2, с. 45] / Тобі час йти додому;

b) складного присудка, що в українській мові перекладається інфінітивом у функції простого іменного присудка або особовою формою дієслова, тобто простим дієслівним присудком:

- That is not for you to decide [1, с. 36]. - Не вам вирішувати [2, с. 47];

с) складного додатка, що відповідає простому чи поширеному додатку в українській мові:

- Some of the people stopped there, and waited for the others to come back to them [11, с. 58]. - Дехто зостався там і чекав на повернення решти людей.

Але стисла форма цього інфінітивного комплексу може мати свій український відповідник - додаткове підрядне речення: Дехто зоставався, там і чекав, поки решта не повернеться;

d) означення до іменної частини мови:

- It seemed as if …they were talking with her, their sister…in voices too vast and deep for childish human ears to catch the sound [11, с. 96]. - Здавалося, вони гомонять із нею, своєю сестрою, голосами занадто низькими й непомірними, щоб наші дитячі вуха могли їх почути [3, с. 129];

е) обставини мети або наслідку, що відповідає простому інфінітиву чи підрядному реченню: They began to shout lustily for the boy to stop. - А тоді почали щосили гукати на хлопчика, щоб зупинився; They used to have to whistle for us to get out of their way. - Їм таки довелось посвистіти, щоб ми дали їм дорогу [3, с. 115].

На відміну від багатофункціональних прийменникових інфінітивних комплексів об'єктно-інфінітивні комплекси здебільшого виконують одну функцію в реченні - складного додатка.

Незважаючи на це, семантичні еквіваленти цієї конструкції в українській мові дуже різні, що обумовлено факторами, основними з яких є:

1) лексичне значення особового дієслова, після якого вживається зворот;

2) парадигматична форма інфінітиву (його категоріальне значення);

3) лексичне значення об'єктного інфінітиву.

Вибір відповідної мовної одиниці може залежати тільки від перекладача або бути обумовленим структурною особливістю речення, що перекладають [8, с. 297].

Отже, розглянемо декілька найуживаніших способів перекладу об'єктних інфінітивних конструкцій:

а) за допомогою підрядного речення:

- I went to the door and watched its lamps approach rapidly through the gloom [1, с. 113]. - Я підійшла до дверей і побачила, як у мороці швидко наближаються його ліхтарі; Then his uncles wanted him to be a barrister [11, с. 35]. - Тоді дядьки захотіли, щоб він став адвокатом [3, 46].

- Об'єктний інфінітивний зворот може перекладатися на українську мову як за допомогою інфінітиву, так і підрядним реченням [7, с. 98]: Тоді дядьки захотіли зробити з нього адвоката;

b) за допомогою об'єктного інфінітивного словосполучення, що входить до складного модального дієслівного присудка (як і в англійській мові):

- We made George work, now we had got him [11, с. 79]. - Захопивши Джорджа у свої руки, ми, певна річ, примусили його попрацювати [3, с. 107];

c) за допомогою іменника, що походить від об'єктного інфінітиву (як альтернативний спосіб перекладу) або додатковим реченням:

- Shall I let you hear me sing. - Хочете, я й вам заспіваю / почути мій спів;

d) за допомогою фразового/простого дієслівного присудка:

- The sound of a cough close behind me made me turn my head. - Раптом почула позад себе чийсь кашель; He set a good stroke and made the whole crowd sit up straight in no time. - Він відразу гребонув різко, аж уся наша компанія вмить випросталась.

Отже, переклад об'єктно-інфінітивних конструкцій обумовлений не тільки природою та значенням особового дієслова-присудка, але й синтаксичною функцією, вибором певного відповідника перекладачем та стилістичною метою [6, 205], яку переслідує автор у реченні.

Нарешті, переклад суб'єктно-інфінітивних конструкцій українською мовою залежить від лексичного значення дієслова чи семантичної групи, до якої належить дієслово; від форми дієслова (активної чи пасивної), інфінітиву; структури частин речення і самого речення, яке може бути простим чи складним; від вибору перекладачем засобів і мовних одиниць, що передають суб'єктно-інфінітивні конструкції [9, с. 302].

Таким чином, суб'єктно-інфінітивні конструкції з дієсловами, що виражають дозвіл, наказ, прохання, примус (to allow, to order, to command, to force, to make, to request, to intend тощо), перекладаються українською мовою неозначено-особовим реченням з пасивним дієслівним присудком на -но, -то чи додатковим підрядним реченням, наприклад:

а) Adele wanted to take a seat on my knee, but she was ordered to amuse herself with Pilot. 1) … та їй (Адель) наказали розважатися з Пілотом; 2) Адель було наказано/наказали розважатися з Пілотом; 3) ...Адель наказали, щоб вона погралася з Пілотом;

b) суб'єктно-інфінітивні конструкції з дієсловами, що виражають сприймання за допомогою органів чуттів (to feel, to see, to hear, to taste тощо) перекладаються односкладним вставним неозначено-особовим реченням, за яким іде додаткове підрядне речення: ... Adele's little foot was heard to trip across the hall. - 1. ... з холу почулося дріботіння ноженят Адель; 2. Було чути кроки Адель, що швидкою і легкою ходою наближалася до зали;

с) схожі способи перекладу застосовуються при перекладі суб'єктно-інфінітивних конструкцій з дієсловами, що означають думку, припущення, сподівання (to believe, to deny, to expect, to know, to suppose): The room was… solemn, because it was known to be so seldom entered. - Кімната здавалась похмурою, бо її рідко відвідували [2, с. 155]; Women are supposed to be very calm generally. - 1) Жінки взагалі вважаються спокійними; 2) Взагалі вважають, що жінки спокійні; The party were expected to arrive on Thursday afternoon, in time for dinner at six. - 1) Гості мали приїхати у четвер, годині о шостій, саме на обі; 2) Очікувалося, що гості приїдуть у четвер, годині о шостій;

d) суб'єктно-інфінітивні комплекси з дієсловами мовлення та повідомлення (to say, to tell, to report) передаються українською мовою завдяки вставним неозначено-особовим реченням: Genius is said to be self-conscious [1]. - Кажуть, генії самовпевнені [2]; He is a clergyman, and is said to do a great deal of good [1]. - Він священик. Кажуть, що він робить нам багато добра [2].

е) з дієсловами to appear, to chance, to happen, to prove, to seem або зі словосполученнями to be sure, to be certain, to be likely/unlikely суб'єктно-інфінітивні конструкції мають різні варіанти перекладу. Так, дієслова seem, believe, appear, які в англійській мові виконують функцію простого дієслівного присудка, в українській мові стають вставними словами або вставними безособовими або особовими реченнями і закінчуються на -сь/-ся (вважається/вважають, здається):

- Life appears to me too short to be spent in nursing animosity... [1]. - Життя дуже коротке і мені здається, що не варто марнувати його, розпалюючи в собі злість... [2].

- ...the cat did not hurry up - did not seem to have grasped the idea that its life was in danger [11]. - ...кіт не квапився тікати - він, видно, ще й не здогадався, що життя його в небезпеці [3] / здається й не здогадувався.

Іншими контекстуальними семантичними варіантами речень з дієсловами-присудками to appear, to believe, to seem тощо, після яких стоїть другорядний підмет, виражений суб'єктним інфінітивом, може бути прислівник очевидно або модальна частка ніби/нібито [11, 448]: The wings of the rushing wind seem to be bearing you onward, you know not where [11]. - Прудкий вітер неначе несе вас на своїх крилах - не знати куди [3] / Вітер, здається, несе вас...

Окрім вищезгаданих значень, суб'єктно-інфінітивні комплекси з дієсловами-присудками, що мають відтінок модальності, перекладаються модальними словами і частками чи прислівниками, такими, як можливо, певне/напевне, навряд/чи/неможливо, обов'язково [8]:

- …and his re-entrance was sure to give a fresh impulse to the vivacity of conversation. [1, с. 177] - ...з його приходом розмова завжди/обов'язково пожвавлювалась [2, с. 268];

- I was likely to be much at a loss with Mademoiselle Adela [1]. - Тим-то я сподівалася, що зможу вільно/цілком ймовірно розовляти з мадемуазель Аделлю [2, с. 143];

- Nobody's likely to touch them, she said [11, с. 34]. - Ну, навряд чи хто захоче до нього доторкнутися, - сказала вона [3, с. 49].

Як підсумок зауважимо, що граматичні проблеми перекладу, зокрема способи передачі граматичних значень і функцій англійського інфінітиву та інфінітивних конструкцій українською мовою посідають чільне місце серед інших перекладацьких проблем.

Насамкінець варто зазначити, що для повного осмислення важливо досконало знати особливості граматичної будови як мови перекладу, так і мови оригіналу, а також стилістичні та прагматичні чинники. На нашу думку, якість перекладу залежить, насамперед, від уміння перекладача досліджувати та аналізувати логічні, граматичні та семантичні категорії і знаходити відповідно властиві їм замінники (еквіваленти) у перекладі.

2.3 Об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка. Службову частину цього присудка становлять в основному дієслова у формі пасивного стану, що примикають до інфінітива, такі, як to see бачити, to say сказати, to think думати, to suppose припускати, to believe вважати, думати, to find знаходити, вважати, to know знати, to make змушувати:

All bodies are known to possess weight [1, c. 74].

В суб'єктному інфінітивному звороті інфінітив позначає дію або стан особи (або предмета), позначеного іменником (або займенником) у складі цього звороту [1, c. 75].

Aвтори "Сучасної англійської мови" розглядають в таких випадках особливий різновид складеного дієслівного присудка, у якому перша його частина - службова - зв'язує підмет з інфінітивом, що виражає очікувану, припустиму, відому якійсь особі, не зазначеній в реченні, дію. Дана побудова синтаксично подільна й утворює не зворот, а двоскладне речення, у якому інфінітив пов'язаний з підметом як значеннєва частина складеного дієслівного присудка [12, с. 169].

Інфінітив у суб'єктному інфінітивному звороті може вживатися в різних формах:

Інфінітив у формі Іndefіnіte виражає дію, одночасну із дією дієслова в особовій формі.

Інфінітив у формі Contіnuous виражає тривалу дію, одночасну із дією дієслова в особовій формі.

Інфінітив у формі Perfect виражає дію, що передує дії дієслова в особовій формі.

Інфінітив у формі Perfect Contіnuous виражає тривалу дію, що відбувалася протягом відрізка часу, що передував дії дієслова в особовій формі [9, c. 19].

Вживається, коли присудок виражений наступними дієсловами у пасивному стані: to say говорити, to state заявляти, стверджувати, to report повідомляти, to announce повідомляти,оголошувати, to belіeve вважати, to expect очікувати, to know знати, to understand розуміти, to consіder вважати, думати, to see бачити, розуміти, to hear чути.

He was thought to be honest and kіndly. - Його вважали чесною і доброю людиною [10, c. 112].

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений дієсловами to seem, to appear здаватися, to prove виявитися, to happen, to chance траплятися.

Hіs manner changed when І happened to mentіon her. - Його поведінка змінилась, коли я випадково згадав її [7, c. 137].

Everyone seemed to be talkіng and І sіttіng іn sіlence, felt awkward [9, c. 31]. - Здавалося, що всі розмовляли, а я сидів мовчки, відчуваючи себе досить незручно.

Gettіng the butler on the wіre, he іnquіred whether Mr. Clyde Grіffіths chanced to be there [6, c. 47]. - З'єднавшись із дворецьким по телефону, він спитав, чи може він переговорити з містером Клайдом Гріффітсом, якщо той вдома.

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений прикметниками: lіkely імовірний, unlіkely малоімовірний, certaіn, sure безсумнівний, що слідують за дієсловом-зв'язкою. Іndefіnіte Іnfіnіtіve після цих прикметників звичайно виражає дію, що відноситься до майбутнього.

A large proportion of radium is likely to be lost from sea water. - Більша частина радію, ймовірно, буде загублена при одержанні його з морської води [3, c. 41].

Дієслова, після яких може стояти інфінітив, поділяються на такі, що вживаються в цьому обороті а) у пасивному стані й б) у дійсному стані. Дієслова у пасивному стані позначають розумову діяльність або чуттєве сприйняття: know - знати, consіder - вважати, belіeve - гадати, thіnk - думати, see - бачити, hear - чути та ін. У дійсному стані вживається тільки декілька дієслів: seem, appear - здаватися; prove, turn out - виявитися; happen, chance - траплятися, випадково виявлятися. Інфінітив у цьому звороті може стояти також після словосполучень: be lіkely - імовірно, можливо; be sure, be certaіn - безсумнівно, звичайно [4, c. 120].

Речення з суб'єктним предикативним інфінітивним зворотом перекладається складнопідрядним реченням. Дієслово у пасивному стані перекладається неозначено-особовим зворотом (кажуть, повідомляють), що грає роль головного речення, за яким йде підрядне речення зі сполучником що.

The delegation is reported to have left. - Повідомляють, що делегація виїхала [8, c. 121].

This question will be discussed at the conference shortly to open in London. - Це питання буде оговорено на конференції, що скоро відкривається у Лондоні [8, c. 122].

Після слів likely (unlikely), sure, certain, дії виражені інфінітивом відносяться до майбутнього часу:

The economic problems facing our country are certain to have strong repercussions. - Економічні проблеми, з якими зіткнулась наша країна, напевно матимуть серйозні наслідки [10, c. 208].

Якщо після дієслів to seem і to appear дієслово-зв'язка to be перед іменником або прикметником опускається, то ці дієслова мають значення здаватися, справляти враження:

He seems astonished. - Він здається (виглядає) здивованим [11, c. 110].

Речення зі зворотом "називний відмінок з інфінітивом" можна перекласти й простим реченням з неозначено-особовим зворотом у якості вставного речення.

Розглянемо приклад:

All bodies are known to possess weight [2, c. 77].

Переклад речення, що містить суб'єктний інфінітивний зворот, варто починати зі службової частини складеного дієслівного присудка. Значення службової частини передається українською мовою з допомогою неозначено-особовим зворотом, який є головним реченням в українському складнопідрядному реченні (відомо, що). Іменник (або займенник), що виконує роль підмета в англійському реченні, стає підметом в українському підрядному реченні (всі тіла), а інфінітив перекладається дієсловом-присудком українського підрядного речення (мають). Підрядне речення приєднується до головного за допомогою сполучника що: Відомо, що всі тіла мають вагу [9, c. 78].

Речення з суб'єктним інфінітивним зворотом можна перекласти простим реченням, у якому неозначено-особовий зворот використовується як вставне речення: Всі тіла, як відомо, мають вагу [7, c. 14].

Розділ 3. Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій

3.1 Функціонування інфінітива в стилі художньої літератури

Предметом розгляду даної курсової роботи є функціонування інфінітива і засоби його перекладу в стилі художньої літератури, тому аналіз стилістичних особливостей уживання інфінітива у функції різних членів речення ґрунтується на мовному матеріалі, взятому з художніх творів англійських і американських письменників. Основне практичне дослідження здійснювалось на основі роману англійського письменника Вільяма Сомерсета Моема "The Moon and sixpence" [4] та його перекладів Олександром Жомніром українською мовою - "Місяць і мідяки" [5]; та Наталією Ман російською мовою - "Луна и грош" [3].

Вільям Сомерсет Моем (англ. William Somerset Maugham) народився 25 січня 1874 р. в Парижі, в сім'ї юриста британського посольства у Франції. Батьки спеціально підготували пологи на території посольства, щоб дитина мала законні підстави говорити, що народилася на території Великобританії.

У дитинстві Моем говорив тільки французькою, англійську освоїв лише після того, як в 11 років осиротів і був відісланий до родичів в англійське місто Вітстейбл. До початку письменницької кар'єри відвідував Королівську школу в Кентербері, потім вивчав літературу і філософію в Гейдельберзькому університеті і медицину в Лондоні. Працював в лікарні святого Томаса в бідному кварталі Лондона - цей досвід відображений у першому романі Моема "Ліза з Ламбета" (1897). Перший успіх на терені літератури Моему принесла п'єса "Леді Фредерік" (1907) [3, c. 112].

Під час першої світової війни співробітничав з МІ-5, як агент британської розвідки був посланий до Росії. Робота розвідника знайшла віддзеркалення в збірці новел "Ешенден, або Британський агент" (1928).

Після війни Моем продовжив успішну кар'єру драматурга, написавши п'єси "Круг" (1921), "Шеппі" (1933). Успіхом користувалися і романи Моема - "Тягар пристрастей людських" (англ. Of Human Bondage, 1915; рос. пер. 1959), "Місяць і мідяки" (англ. Moon and Sixpence, 1919, рос. пер. 1927, 1960), "Пряники і ель" (англ. Cakes and Ale, 1930), "Вістря бритви" (англ. Razors Edge, 1944).

Отже, ми зазначили необхідні відомості про матеріал, на основі якого буде здійснюватись практичне дослідження, і тепер можемо перейти до стилістичного аналізу досліджуваного явища на основі практичного матеріалу.

3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом

Завдання перекладача полягає у тому, щоб передати текст адекватно. Найважливішим і найважчим (хоч на перший погляд це дуже легко) при цьому є відчути тон, стиль і настрій твору при його прочитанні [2, c. 34]. Майкл Гоффман стверджує, що намір перекласти дух твору є настільки нездійсненим, що шкоди від нього не буде. Всі перекладачі, за його словами, мають свої 'перекладацькі звички', які для них є важливішими ніж будь-яка поміркована перекладацька політика, що зобов'язує бути повністю адекватним [4, c. 221]. Окрім цього, перекладачі - це діти свого часу, саме тому вони часто потрапляють до категорії жертв 'літературної моди' [6, c. 22].

Тим не менш, для перекладача є дуже важливим вивчити автора - його стиль і манеру написання творів, і в жодному разі не послуговуватись іншими перекладами, або своїми уподобаннями [9, c. 159].

Ще одна проблема, яку б хотілось зазначити, це комерційні переклади. Всі комерційні перекладачі досить часто підпадають під вплив замовників, які наполягають на тому, щоб перекладач адаптував або модернізував текст, щоб він став 'читабельним', бо головне для них, щоб твір набув популярності. Замовників лякають незвичайні, надто екзотичні, на їх погляд, твори, тому досить часто висуваються умови всіма можливими засобами зберегти стилістичні і змістові деталі, але при цьому зробити так, щоб у читача складалося враження, що цей твір було написано його рідною мовою [8, c. 101].

Ніхто не заперечує, що відчуття глибокої спорідненості і поваги до творіння автора є надзвичайно важливим для створення адекватного перекладу. Однак слід визнати, що в деяких випадках перекладацьке редагування можна виправдати. Але в більшості ситуацій його можна уникнути [7, c. 54]. Лоренс Венуті наводить приклади того, що він називає надмірною адаптацією, коли наприклад, ricotta перекладається як сир з італійської [0, c.182], хоча на нашу думку для українського читача така адаптація є адекватною, з огляду на те, що мало хто знає, який саме це вид сиру - рікотта (порівняно, наприклад, з пармезаном).

Культура мови перекладу залежить від багатьох чинників. Насамперед від уміння відібрати у мовній скарбниці найбільш точні, адекватні лексичні, фразеологічні елементи та граматичні відповідники. Тільки глибоке знання теми мови оригіналу і мови, якою робиться переклад, забезпечать реалістичне відтворення всього художнього тексту. Англійська й українська мови належать до неспоріднених мов і у них, природно, і лексичні, і фразеологічні, і граматичні особливості досить помітні. Якщо врахувати, що на мову перекладачів напівсвідомо діє ще одна мовна система (російська), то у вага до лексики і фразеології мови оригіналу і мови перекладу повинна бути особливо пильною [4, c. 99].

Проблема адекватності тісно пов'язана зі стилістичним аспектом перекладу - неможливо адекватно передати текст, якщо нехтувати стилістичними особливостями тексту оригіналу. Адекватний переклад передбачає наявність обов'язкового компоненту - стилістичного відтворення оригіналу, тобто правильний вибір стилістичних засобів мови перекладу для передачі відповідних компонентів оригіналу [3, c. 17-20].

Питання стилю в свою чергу тісно пов'язано з культурним аспектом. За визначенням американського антрополога Ренато Розальдо "культура у широкому розумінні це форми, за допомогою яких людина надає сенсу своєму життю" [9, c. 47]. Культура - феномен, який є складовою частиною усіх сфер людського буття, вона усі їх органічно пов'язує, формує переконання і систему цінностей, що організують людське життя. Ігнорування цього факту під час перекладу може спричинити плутанину або навіть цілковите нерозуміння під час міжкультурної комунікації. Тому будь яке мовне явище є також частиною культурного надбання певної нації [7, c. 158].

У мистецтві слова, у діалектичній єдності слова й образа величезне місце займає художня зображальність граматичних форм. Граматичні явища органічно зв'язані із способом художнього мислення. Внутрішня структура художньої мови , якість і особливості стилю не можуть вивчатися окремо від змістовних функцій, виконуваних морфологічними категоріями [2, c. 37]. Граматичні форми беруть участь у вираженні тонких стилістичних нюансів і емоцій мови, у розподілі світла й тіні словесних фарб, у переходах від одного стилю викладу до іншого, виражених відбором язикових засобів у всій своєрідності граматичної організації вислову [2, c. 23].

Стилістичне явище виникає в самому процесі реалізації мови, в акті мови, а стилістичну функцію язикові засоби здобувають у конкретній комбінації один з одним у межах того або іншого функціонального прояву . Відтінки й фарби мовної експресії у всім різноманітті з реалізації в мові матеріально зближають стилістику із граматикою [10, c. 10-12].

Дієслово - найбільш ємна граматична категорія. У дієслові з усією різноманітністю його значень і широтою експресивно-стилістичного потенціалу сполучається різноманітність граматичних форм [8, c. 156].

Інфінітив як форма дієслова відрізняється більшим діапазоном різних відтінків і різновидів свого функціонального прояву [10, c. 366].

ВИСНОВКИ

Отже, інфінітив - найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використається для введення дієслівної словникової статті.

Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану.

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Об'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особового займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом.

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка.

...