Стильові риси української церковної лексики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Кафедра української мови та лінгводидактики

Реферат

Миколаїв - 2014

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧАЛЬНІ СТИЛЬОВІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ПРОПОВІДІ

1.1 Проблема виокремлення, конститутивні ознаки та історія становлення церковно-релігійного стилю української літературної мови

1.2 Церковна проповідь як підстиль релігійного стилю української літературної мови

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕЛІГІЙНОЇ ЛЕКСИКИ ПРОПОВІДЕЙ ЙОСИФА СЛІПОГО

2.1 Походження релігійної лексики проповідей Блаженнішого

2.2 Синтаксичні засоби організації проповідей Йосифа Сліпого

2.3 Образно-стилістична реалізація релігійної лексики у проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого

ВСТУП

Із відродженням української державності релігійно-церковне життя набуває оптимальних форм і нової якісної визначеності. Національна церква, яка впродовж тривалого часу перебувала в суспільно-ідеологічній ізоляції, повертає собі статус духовної інституції. Відновлюється й функціонування української мови в церковно-релігійній сфері: активно розвивається ще один функціональний різновид - релігійний стиль, до якого впродовж останніх років прикута увага мовознавців.

У зв'язку з дискримінацією церковно-релігійної сфери в тоталітарному суспільстві релігійний стиль не часто потрапляв до кола наукових зацікавлень мовознавців. Починаючи з 30-х років ХХ століття (із забороною УАПЦ, а згодом знищенням УГКЦ), окремі аспекти функціонування цього стилю стають предметом досліджень мовознавців діаспори - І. Огієнка , П. Коваліва, Є. Грицака, О. Горбача, М. Юрковського, Ю. Луцика, Я. Рудницького, В. Лева, М. Лесіва. Із здобуттям Україною незалежності, пожвавленням демократичних процесів у суспільстві українська лінгвістика заповнює прогалини в багатьох питаннях, пов'язаних із релігійним стилем. Історії його становлення, конститутивним ознакам, мовним стильовим засобам присвячені численні розвідки учених: Н. Бабич, С. Біблої, Н. Дзюбишиної-Мельник, Т. Коць, З. Куньч, М. Лесюка, В. Німчука, І. Павлової, Н. Пуряєвої та ін. Мову молитви розглядає Н. Бабич, Учительних Євангелій - У. Добосевич, І. Чепіга, Г. Чуба; пастирські послання вивчає Г. Нуцковська, духовну поезію І. Гримайловський. Церковна проповідь досліджується лише в окремих аспектах - у контексті проблем культури мови (З. Куньч), дискурсного аналізу (С. Кот), у зв'язку з вивченням сакральної лексики (С. Гарбуз) або мовностилістичних особливостей проповідей конкретного священнослужителя (І. Павлова).

Упродовж останніх років з'явились лінгвістичні праці, присвячені різним аспектам аналізу релігійної лексики. Функціонування сакральної термінології досліджено в колективній монографії „Українське термінознавство”. Проблеми виокремлення тематичних груп релігійної лексики, семантики, лексикографії, правопису тощо висвітлені в працях Н. Бабич, С. Біблої, Ю. Браїлко, А. Ковтун, М. Кондора, З. Куньч, М. Лесіва, Г. Наконечної, І. Павлової, Н. Піддубної, Н. Пуряєвої, М. Скаб та ін. Проте специфіка функціонування релігійної лексики в різних підстилях релігійного стилю досі в лінгвістиці не розглядалася.

Поза увагою мовознавців залишається жанрово-стильова диференціація релігійного стилю. Він об'єднує неоднотипні за мовним вираженням змісту тексти, тож варто говорити про виділення в межах релігійного стилю окремих підстилів - молитви, проповіді, літургіки, катехитики тощо - із характерними для них ознаками.

Ґрунтовного мовознавчого аналізу вимагає також спадщина відомих діячів української національної церкви, зокрема Патріарха УГКЦ Йосифа Сліпого. Це «<...> світлий ієрей і єпископ свого розсипаного і мученого стада. Він з певністю був найбільшою особовістю свого часу у своїм народі - в Україні. Він був ісповідником Христа, його в'язнили, мучили, морили голодом і холодом, висмівали, понижували, зневажали: він переніс все це для єдності Церкви Христової» Опалко Н. Йосиф Сліпий. Мученик за Христа й Україну // Тернопілля'97. Реґіональний річник. - Тернопіль: Збруч, 1997. - С.23.

Окремі аспекти життя й багатогранної діяльності Патріарха Йосифа стали предметом досліджень, здійснених науковцями та духовними особами у діаспорі та в Україні (М. Бармаком, М. Бендиком, Е. Бистрицькою, І. Губаржевським, Б. Крив'яком, В. Ленциком, М. Любачівським, М. Марусиним, О. Мишаничем, І. Музичкою, Ю. Рудавським, Л. Рудницьким, М. Рудницькою, Н. Сердюк, І. Хомою, О. Шишкою). Проте мовотворчість цієї багатогранної особистості взагалі не розглядалась у мовознавстві. Проповідницька спадщина Блаженнішого презентує глибоке осмислення і прогнозування складної, конфліктної ситуації у сфері релігійно-церковного життя (досі актуальної і болючої) і водночас демонструє його незламну віру в єднання християнських церков та успішну розбудову централізованої потужної української держави.

Багате мовлення Й. Сліпого проповідника відкриває широкі можливості для вивчення особливостей проповідницького підстилю: семантико-стилістичних інтерпретацій релігійної лексики, засобів творення християнсько-релігійної образності, особливостей інтонування та ритмомелодики тощо.

Актуальність нашого дослідження зумовлюється такими чинниками:-

важливістю розв'язання мовознавчих проблем релігійного стилю, зокрема його жанрово-стильової диференціації;-

відсутністю досліджень проповідницького підстилю;

необхідністю різноаспектного вивчення релігійно маркованої лексики й особливостей її функціонування в різних підстилях релігійного стилю;-

потребою вивчення функціонально-семантичного статусу тропів та фігур у релігійному стилі загалом і в проповідницькому підстилі зокрема;-

формуванням соціального запиту на реабілітацію і всебічне вивчення творчої спадщини першоієрархів української національної церкви.

Метою курсової роботи є - дослідження мовних засобів організації пропідей Йосифа Сліпого

Об'єктом дослідження є - мова проповідей Патріарха Йосифа Сліпого.

Предметом дослідження є - мовні одиниці лексичного і синтаксичного рівнів їх склад,структура та стилістичні особливості в проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу,двох розділів(перший розділ містить два підрозділи,другий складається з трьох підрозділів), висновків, списку використаної літератури,що містить 25 позицій. Основний текст викладено на 28 сторінках,2 з них - список використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧАЛЬНІ СТИЛЬОВІ РИСИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКОВНОЇ ПРОПОВІДІ

1.1 Церковна проповідь як підстиль конфесійного стилю української літературної мови

Проповідь Слова Божого як священний обов'язок кожного пастиря церкви Христової - найдієвіший засіб морального виховання і творення духовних підвалин життя християнського суспільства. Власне, призначення проповіді - роз'яснення біблійних істин з метою формування християнського світогляду та виховання моральних чеснот істинного християнина, - а також переважно усна форма її функціонування і є визначальними чинниками, що зумовлюють специфіку лексичних та граматичних засобів оформлення проповідницького підстилю. Таким чином, мова церковної проповіді - це цілком своєрідний підстиль конфесійного стилю сучасної української мови. В даному контексті поділяємо думку Н. Бабич, яка виділяє різновиди стилів (т. зв. підстилі) у запропонованій нею ж схемі класифікації функціональних стилів української літературної мови. У релігійному (конфесійному) книжно-розмовному стилі дослідниця, зокрема, розглядає наступні підстилі: а) канонічної літератури; б) літургіки; в) проповіді; г) молитви; д) катехитики [1,с. 11]. церковний проповідь релігійний лексика

Схожої думки дотримується і З. Куньч, яка доводить, що проповідницький підстиль, або підстиль церковної проповіді, варто розглядати поряд із іншими самостійними підстилями: науково-богословським, молитовним, підстилем піснеспівів тощо [4, с.437].

Автори підручників з гомілетики (теорії церковного проповідництва) [2, 3, 5, 6] надають великого значення мовленнєвій культурі проповідників і, висвітлюючи суть, завдання, методологію укладання проповіді тощо, особливу увагу звертають на її мовностилістичні особливості Вміщені у спеціалізованих богословських працях загальні вимоги до мови та стилю проповіді можемо звести до наступних основних тез: форма проповіді має відповідати її меті і завданням; релігійна бесіда повинна бути простою і доступною для сприйняття; довершеність форми проповіді досягається завдяки гармонійному поєднанню з одного боку чіткості і точності, а з другого - "пишності" фрази; проповідницький підстиль набуває переконливості завдяки використанню урочистих слів і висловів (наприклад, при іменах Божих угодників варто додавати означення «святий», до слухачів звертатися «Любі у христі!» тощо), а також різних тропів та ораторських прийомів (окрім традиційних епітета, порівняння, метафори, гіперболи, антитези, повторення та ін., зустрічаємо настанови щодо використання менш відомих полісиндетона, асиндетона, риторичного замовчування, сумніву, признання, побажання, здивування, заклинання, розмови тощо).

Укладання церковної проповіді передбачає врахування зверненості, адресованості проповіді до широкого кола слухачів (яка, до речі, є суттєвою, конститутивною ознакою будь-якого висловлювання). Оскільки проповідницький підстиль розрахований на доволі різноманітного слухача (з різним рівнем освіченості, християнсько-релігійної грамотності та переконаності, різним складом характеру, темпераменту і т. ін.), для нього передусім мають бути притаманні доступність, переконливість, обґрунтованість викладених позицій (першоджерелом достовірності аргументації у проповіді є Святе Письмо), що наближає підстиль церковної проповіді до публіцистичного стилю літературної мови. Водночас переважно усна форма його функціонування обумовлює використання особливих лексичних компонентів (діалектних, експресивних), граматичних конструкцій висловлювань (переважно простих, неускладнених речень, у т. ч. неповних, перерваних, речень з експресивною інтонацією). Ці ознаки дещо уподібнюють проповідницький підстиль до розмовного стилю.

Мовні особливості підстилю проповіді на сьогодні ще мало вивчені. Беручи за основу аналіз мовних особливостей підстилю церковної проповіді З. Куньч [4] і узагальнюючи усі відомі нам мовознавчі та богословські дослідження з цього питання, визначимо найприкметніші ознаки, що виділяють проповідницький підстиль з-поміж інших підстилів конфесійного стилю:

1. Термінологічна лексика, що вживається в церковній проповіді, здебільшого обмежується загальновідомими термінами, як от: храм, молебень, гріх, сповідь, ангел, втілення, Страсний тиждень тощо. Часте вживання термінів у проповіді, до того ж без спеціального тлумачення, пояснення, допустиме тоді, коли виголошення такої проповіді призначене для обмеженої слухацької аудиторії, зокрема, для служителів церкви.

2. У проповідницькому підстилі активніше, ніж в будь-якому іншому підстилі конфесійного стилю, використовується діалектна лексика, кальки, на негативному впливові яких неодноразово наголошували мовознавці і богослови. Вживання діалектних елементів у сучасній церковній проповіді часто стилістично невиправдане і суперечить нормам літературної мови.

3. Проповідник передусім апелює до душевних переживань прихожан, тому його мовлення відзначається образністю, поетичністю, експресією як інтенсивністю вираження. Таким чином, у проповідницькому підстилі, на відміну від інших підстилів конфесійного стилю, повною мірою представлені тропи та риторичні фігури.

4. Для синтаксису проповідницького підстилю характерні: значна кількість риторичних питань і риторичних вигуків, поєднання речень способом "нанизування", інверсійний порядок слів, неповні та перервані речення, особливості інтонування і ритмомелодики.

Таким чином, проповідницький підстиль, або підстиль церковної проповіді, має свої особливі характеристики, що й дозволяють розглядати його як окремий і самодостатній поряд з іншими підстилями конфесійного стилю.

1.2 Проблема виокремлення, конститутивні ознаки та історія становлення релігійного стилю української літературної мови.

Релігійний стиль - це функціональний різновид сучасної української літературної мови, що обслуговує сферу церковно- релігійної громадської діяльності та співвідносяться з релігійною формою суспільної свідомості .

Церковнослов'янська мова докладно вивчена і описана, то вивчення релігійного стилю мови починається, з описів жанрів церковно- релігійного послання та храмової проповіді,також, з вивчення жанрів напутнього слова , надгробного слова та інших слів , мови священнослужителів в офіційній обстановці, ? тобто всі жанри і форми мови, в яких знаходить своє втілення релігійний стиль української літературної мови.

Системність релігійного стилю відбивається в таких параметрах відповідних мовних жанрів, як: а) змістовна сторона , б) комунікативна мета; в) образ автора; г ) характер адресата; д) система мовних засобів і особливості їх організації.

Комунікативна мета текстів релігійного стилю завжди складна , багатопланова, автор одночасно прагне до емоційного впливу на адресата , причому цей емоційний вплив пов'язується з певною подією з біблійної історії, з життя апостолів, святих, діячів Церкви і т.д., відзначаючи найважливіші події в сучасному церковному і суспільному житті, автор досягає ще однієї мети ? пропаганди позитивної ролі Церкви в житті сучасного суспільства і, нарешті, закликаючи до дотримання християнських заповідей, до збереження релігійних традицій, до дотримання церковних встановлень, автор має на меті виховання аудиторії в релігійному дусі. Таким чином, з'єднання релігійно -просвітницької, релігійно- пропагандистської та виховно- дидактичної цілей реалізує багатосторонню комунікативну спрямованість релігійних текстів.

Адресат текстів релігійного стилю ? це, з одного боку, православні християни, якщо текст звучить в церкві і адресований віруючим, або більш широка аудиторія, якщо текст звернений , наприклад: до слухачів радіопередачі, телеглядачам і т.д, тобто адресат узагальнений і масовий ( за Н.І. Формановською). У разі ж звернення до священнослужителя до інших церковних діячів різного рангу, ? адресат прогнозований і конкретизований. Але завжди тексти, витримані в релігійному, звернені до масової аудиторії, отже, являють собою публічну офіційну промову , а тому даний стиль є книжковим функціональним стилем кодифікованої літературної мови.

Система мовних засобів релігійного стилю включає лексичні одиниці чотирьох шарів: 1 ) нейтральну, міжстильову лексику; 2 ) загально-книжну (сприйняття , буття , споконвічна роль , традиції , проте, вельми , дотримуватися інших світоглядів ), 3) церковно- релігійну ( Господь, ченці та черниці, чернецтво, миряни, престольне свято, богослужіння, царство Боже, Свята Земля, освячення), 4) лексику з газетно - публіцистичним функціонально - стильовим забарвленням ( суверенні держави, бойовики, сфера освіти, подолання труднощів, економічна і соціальна обстановка). Граматичні ресурси стилю включають такі морфологічні та синтаксичні засоби, які забезпечують: 1 ) книжковий характер стилю (зокрема родовий, причастя і причетні обороти, пасивні конструкції ), 2) архаїчне стилістичне забарвлення мови ( архаїчні морфологічні форми, застаріле управління , інверсія); 3 ) створення експресивного ефекту (ряди однорідних членів , суперлативи ). З негативної точки зору арсенал граматичних засобів стилю характеризується відсутністю багатокомпонентних ускладнених пропозицій з різнорідними синтаксичними зв'язками що пов'язано з прагненням до доступності, зрозумілості релігійних текстів масового адресату.

Цілям посилення експресії і, зокрема, створення емоційно-оцінної стилістичного забарвлення мови служать, крім використання оцінної і емоційно - експресивно забарвленої лексики: а) обширна цитація, б) використання тропів і фігур мови (найбільш типовими з яких є метафори , епітети, повтори, градація, антитеза, інверсія, риторичне питання), в) прийоми ускладнення композиції текстів ; напр.: «Ми грішні і нечисті / / А Вона ( Богородиця ) / Пречиста» ( антитеза ); «і дійсно / кому і коли відмовив Бог в благодаті / просвіти / Хто з християн / не може отримати / собі мудрості від Бога?» ( риторичне питання ); (приклади М. М. Розанової). В цілому, з точки зору мовного втілення, вивчені жанри релігійного стилю відрізняються поєднанням загально-книжкових елементів з церковно-релігійними та газетно-публіцистичними, а також архаїчно- урочистій і емоційно-оцінним забарвленням, що відрізняє релігійний стиль від всіх інших книжкових функціональних стилів. Однак зазначені ознаки, а також різна спрямованість впливу, характер образу автора, відсутність тієї відкритості для стилістично знижених елементів, яка властива газетно- публіцистичному стилю, ? все це не дозволяє вважати релігійний стиль «різновидом» газетно- публіцистичного функціонального стилю української літературної мови.

РОЗДІЛ 2. CЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ РЕЛІГІЙНОЇ ЛЕКСИКИ ПРОПОВІДЕЙ ЙОСИФА СЛІПОГО

Релігійна лексика - це розряд лексичних одиниць, що позначають предмети, поняття, явища і властивості церковно-релігійної сфери, переважно відзначаються позитивно-оцінною конотацією та характеризуються спільним стильовим значенням. Проповіді Блаженнішого розраховані на різні типи слухацької аудиторії, проте 65% аналізованих текстів становлять ті, що призначені для досвідчених реципієнтів: духовних осіб (священнослужителів, монахинь, монахів) або осіб, значною мірою причетних до церковно-релігійної сфери (вихованців духовних навчальних закладів, паломників). З огляду на це в проповідях Йосифа Сліпого широко представлені усі тематичні групи запропонованої семантичної класифікації спеціальної лексики: 1) храм, його частини, внутрішні атрибути, церковне начиння: престол, захристія, іконостас, хоругва, апсида, крипта, кадило, царські врата; 2) церковні служби та їх складові: Літургія, стихира, кондак, тропар; 3) духовенство, служителі церкви: ігумен, протоігумен, архімандрит, митрополит, патріарх, єпископ, архієпископ; 4) святі таїнства: Євхаристія, Причастя, Хрещення, Миропомазання, хіротонія; 5) терміни, пов'язані з теологічною наукою (які стосуються статусу церкви, релігійно-культових понять тощо): апостолят, парафія, парохія, капітула та ін. Нагромадження релігійних термінів у мовленні Йосифа Сліпого-проповідника спостерігається при відтворенні укладу церкви, особливостей обрядів, таїнств, при тлумаченні засад християнської філософії, при аналізі важливих подій з історії УГКЦ і вселенської церкви загалом, при визначенні статусу окремих духовних інституцій в організації християнсько-релігійної сфери тощо.

У пасторально-моральних та історичних проповідях Йосифа Сліпого широко представлені антропоніми та агіоніми (митрополит Андрей, папа Пій ХІІ; св. Олена, св. Апостол Павло, св. Кирило і Методій, св. Йоан Золотоустий), які актуалізують широкий духовно-культурний, релігійно-історичний фон, в окремих контекстах виступають образами-символами, а також можуть виконувати історико-біографічну функцію.

Використання топонімів у проповідях не зводиться до означення локалізації дії. В інтерпретаціях Йосифа Сліпого частина ойконімів, гідронімів, оронімів, еклезіонімів набуває символічного значення, актуалізуючи богословське розуміння визначних подій в історії християнства (Вифлеєм - народження Христа), християнських символів, атрибутів та цінностей (Голгофта - хрест, хресна дорога Ісуса; св. Софія - мудрість, духовність), тайн (Йордан - хрещення).

Використання в проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого численних запозичень засвідчує складний і тривалий процес становлення української релігійної лексики та стилю загалом, а також постійне вдосконалення мовної особистості Першоієрарха

2.1 Походження релігійної лексики проповідей Блаженнішого

У проповідях Йосифа Сліпого рідко спостерігається функціонування церковнослов'янізмів як стилістично нейтральних номінативних одиниць. У більшості проповідницьких контекстів вони виступають засобом аргументованості, точності висловлювання (у складі цитат із канонічної літератури, церковних пісень тощо), а також функціонують для збереження урочистості, піднесеності проповідницьких висловлювань: Во ім'я Отца і Сина і Святого Духа. Амінь. Днесь благодать Святаго Духа нас собра, і всі вземше крест твой глаголем: благословен грядий во ім'я Господнє, осанна во вишних. Представлені в аналізованих проповідях давньогрецькі лексеми з виразною релігійною семантикою (архімандрит, ігумен, пеан, єпископ, митрополит, парафія) здебільшого успадковані із церковнослов'янської мови. Така ж релігійна семантика простежується і в латинських запозиченнях (Капітула, семінарія, префект, еміненція). Лексичні та граматичні полонізми характеризують мовлення Йосифа Сліпого як носія західноукраїнського варіанту української літературної мови.

Використання в проповідницькій спадщині Йосифа Сліпого численних запозичень засвідчує складний і тривалий процес становлення української релігійної лексики та стилю загалом, а також постійне вдосконалення мовної особистості Першоієрарха.

Свої семантичні особливості в аналізованих проповідях має релігійна онімна лексика, що пояснюється кореляцією в її значеннях ознак реальне / гіпотетичне. Ці лексеми позначені об'ємними смисловими конотаціями, значним обсягом енциклопедичних знань та, зазвичай, емоційно-експресивним забарвленням.

У пасторально-моральних та історичних проповідях Йосифа Сліпого широко представлені антропоніми та агіоніми (митрополит Андрей, папа Пій ХІІ; св. Олена, св. Апостол Павло, св. Кирило і Методій, св. Йоан Золотоустий), які актуалізують широкий духовно-культурний, релігійно-історичний фон, в окремих контекстах виступають образами-символами, а також можуть виконувати історико-біографічну функцію.

Використання топонімів у проповідях не зводиться до означення локалізації дії. В інтерпретаціях Йосифа Сліпого частина ойконімів, гідронімів, оронімів, еклезіонімів набуває символічного значення, актуалізуючи богословське розуміння визначних подій в історії християнства (Вифлеєм - народження Христа), християнських символів, атрибутів та цінностей (Голгофта - хрест, хресна дорога Ісуса; св. Софія - мудрість, духовність), тайн (Йордан - хрещення).

Символічні значення переважають і в проповідницьких інтерпретаціях біблійних антропонімів (Юда - зрада, Соломон - мудрість) та персонімів-бібліїзмів (ангел - заступник, хоронитель, Архангел Гавриїл - благовіст).

Найчисельнішою в автора є група теонімів, що відображають християнські теологічні уявлення: Господь, Христос, Ісус Христос, Бог-Син, Богочоловік, Всевишній, Друга Особа Божа; Пресвята Тройця; Мати Ісуса, Матір Божа, Пречиста Діва Марія. У проповідях використовуються широкі синонімічні ряди для найменування божественних осіб та матері Ісуса, забезпечуючи багатогранність мовлення Йосифа Сліпого.

2.2 Синтаксичні засоби організації проповідей Йосифа Сліпого

У проповідях переважають складні синтаксичні структури, зокрема складні речення із сурядним та підрядним зв'язком, а також складні синтаксичні конструкції з різними типами зв'язку. Це зумовлено основними вимогами до церковної проповіді - аргументованістю та переконливістю і водночас доступністю та образністю мовного вираження проповідуваних істин.

Специфіка більшості синтаксичних конструкцій у проповідницьких текстах полягає в тому, що вони у своїй семантичній структурі містять додатковий значеннєвий компонент, який віддаляє їх від статусу одиниць емоційно-нейтрального синтаксису: В правді є деякі слабодухи, що покидають свій обряд, свою Церкву, і шукають чогось нового; Та з тим довір'ям до Господа Бога святкуймо Різдво з піднесеним чолом, бо Христос нам дає силу й духову радість, які будуть нам помагати в дальшому життю.

Важливими стилетворчими засобами церковних проповідей Йосифа Сліпого виступають: 1) синтаксичні структури зі значенням об'єктивної та суб'єктивної модальності, які дозволяють виразно простежити авторську позицію й переважно офіційну позицію церкви: Він прийшов до розуму, а властиво, як кажуть справедливо літописці і один з найвизначніших ченців Печерської Лаври, Яків: ще Боже Провидіння - Святий Дух його просвітив і він звернувся до Христової віри; Так само й наші труди, терпіння, хрести й прикрощі певно нагородить Христос великою і дочасною і вічною нагородою; 2) складнопідрядні з'ясувальні речення, зокрема, структури, в яких опорними словами головного речення виступають дієслова наказового способу : «Не забуваймо, що і Христос допустив і смерть Лазаря і розклад тіла, щоби воскресити його!; Тому то помолімся до Господа Бога, щоб простив йому всі його свідомі і несвідомі прогрішення і прийняв його у своє небесне царство», а також, слова чи сталі словосполучення зі значенням богославлення (Слава Тобі, що на цьому місці, на широких полях і пасовиськах, постав цей храм біля Українського Католицького Університету і Української Папської Малої Семінарії, як їх завершення і доповнення; Та на Бога надія, що вони (труднощі. - О. П.) будуть поборені); 3) займенниково-співвідносні речення, що забезпечують толерантність мовлення проповідника, завуальовуючи об'єкт висловлювання узагальненою семантикою кореляційного блоку той, хто: «Заворушилися ті, що не вірили в Христа!; Щасливий той, кого вчить Божа Премудрість.»

В основі градаційних висловлювань душпастиря лежать конкретні градаційні ситуації: Христос проповідував, робив чуда, терпів, страждав, умер і воскрес!; Треба рятувати свій народ, боронити його, вивести його з неволі і не дати себе знищити! Для створення градації Йосиф Сліпий використав різні семантичні класи лексем, що презентують земний та божественний світи: Наша Церква, хоч пішла в катакомби, живе, кріпшає, росте і на крові своїх мучеників готується до перемоги в Господі; Нині для нас яке нещастя, який занепад, яке знищення!; Хоч би як хто був прибитий і сумний, бідний чи багатий, малий чи великий, старається натягнути нову свитину, прибратися як вміє і може, щоб присвятити належну увагу Великодневі.

Особливої експресивності надає мовленню проповідника нагнітання градуйованих компонентів, що водночас дозволяє віруючим оцінити або переоцінити певне явище чи подію за шкалою християнських ціннісних орієнтацій.

За допомогою парцеляції Йосиф Сліпий конкретизує, увиразнює певні міркування, зміщуючи стилістичний акцент із базової частини на парцелят: Злучуючи обі думки разом - будемо мати - нас бідних, коли живемо самі для себе без Христа!базова частина. А навпаки нас пребагатих, коли живемо в Його благодаті, в Ньому із Ним!парцелят. Таке членування синтаксичних структур не заважає проповідникові досягти логічної довершеності висловлювань, натомість створює ефект невимушеності, спонукає реципієнтів крок за кроком простежити логічність міркувань або послідовність конкретних подій. У проповідницькому підстилі парцеляція належить до типових синтаксичних конструкцій, в яких виявляється вплив розмовного стилю.

Детальний виклад міркувань Блаженнішого презентують різні структурні типи періодів. Найпоширеніші смислові відношення між членами періоду - зумовленості (Нехай Новонароджений Христос благословить Вас усіх усім добром, нехай гляне оком ласкавим на нашу землю, на Україну, і зішле їй дар пребагатий волі і самостійности, нехай благословить цю обитель св. Климента папи, щоб ми в мирі славили Його ім'я на віки!) та з'ясувальні (Дай Боже, щоби наступні роки принесли якнайбільше опам'ятаних осіб, щоби вони піднесли нашу культуру, мову, знання і свідомість - і тим піднесли нашу Церкву і Нарід у цілій вселенській опінії!), що зумовлено специфікою завдань церковної проповіді. Стилістична значущість цієї фігури у проповідницькому підстилі полягає в тому, що вона дозволяє врахувати інтонаційні нюанси виголошених з амвона істин.

Антитетичний спосіб пізнання християнського світобачення, запропонований оратором при виголошенні з амвона християнських догм, дозволяє реципієнтам заглибитись у природу, суть пізнаваного явища. Граматичним вираженням зіставлених в антитезі понять та образів найчастіше виступають абстрактні, субстантивовані іменники та іменники-назви істот, а також прикметники. Антитетичність абстрактних іменників (життя / смерть, гріх / праведність, минуле / сучасне тощо) дозволяє заглибитись у суть філософської концепції християнства.

Йосиф Сліпий використав цілу систему антитез, побудованих на зіставленні не тільки однорівневих лексичних пар, але й розгорнутих синтаксичних структур.

Оригінальність інверсії в проповідях Йосифа Сліпого полягає у варіативності її структури. З огляду на це виокремлено три типи інверсивного словоладу: двокомпонентний (На Тайній вечері довершилося пожертвування страстей, а в городі переніс Христос їх душевну частину); трикомпонентний (Нас оздоровить, і ободрить, і спасе Христос своєю наукою віри і моралі); полікомпонентний (Подібні важкі хвилини життя приходиться і нам переживати тепер). Багатогранність інверсії дає можливість проповідникові не тільки увиразнити потрібні поняття чи образи, але й забезпечити особливу ритмічність фрази.

Аналіз широкого спектра риторичних запитань з погляду стилістичних функцій у проповідницькому підстилі дозволяє кваліфікувати їх як важливий засіб емоційності душпастирського мовлення та психологічного впливу на слухачів. Риторичні запитання залишають реципієнтів наодинці з життєвим досвідом, відтак - з власним сумлінням, і змушують проаналізувати особисті критерії моралі, духовності, вкотре замислитись над вибором життєвих цінностей: Як я живу? Як я прожив той день? Чи відповідно до тієї Божої Премудрости, чи після її бажань і постанов? Різновекторність порушуваних проблем дозволяє згрупувати умовно-риторичні запитання у п'ять тематичних груп. Зміст умовно-риторичних запитань підпорядкований тій самій меті, що й власне риторичних, - духовно-емоційного впливу на віруючих, проте вони відрізняються структурною організацією, оскільки побудовані за катехізисним принципом (запитання-відповідь): Воскрес Христос - в який спосіб? Це тайна! Ми не знаємо й не маємо прикладу в житті природному, щоб хтось умер і зачав знову жити, злучивши свою душу з тілом.

Це тільки сталося Божою силою Христа; <...> що то є Різдво? Відповідь душе легка - Різдво то є Христос між нами і то Христос - маленька Дитина.

Размещено на Allbest.ru