Історія української лексикографії

Размещено на http://allbest.ru

План

1. Предмет лексикографії

2. Поняття лексикографії

3. Типи словників

4. З історії української лексикографії

Література



1. Предмет лексикографії

Лексикографія - (гр. lexikos - словесний, словниковий; grapho - пишу) розділ мовознавства, об"єктом вивчення якого є принципи систематизації слів та стійких словосполучень.

Предметом лексикографії є ї практика укладання словників різних типів. Словник - це зібрання, реєстр слів (словосполучень, фразеологізмів, морфем та ін. мовних одиниць), розташованих у певному порядку, як правило - алфавітному.

Принцип розташування одиниць у словнику і характер інформації про них зумовлюються типом і призначенням словника. Він може містити тлумачення мовних одиниць, подавати відомості про їх походження, написання, літературну вимову, подавати переклад іншими мовами чи енциклопедичні відомості про певні явища, події, факти дійсності чи інформацію іншого типу.

Практична лексикографія (укладання словників різних типів) спирається на теоретичні здобутки багатьох дисциплін - не лише лексикології та семасіології, як своєї основної бази, а й граматики, фонетики, історичної граматики, діалектології.

"Укладання словників, - писав В.В.Виноградов у "Лексикографічному бюлетні за 1952 рік" у статті "Про перспективи розвитку радянської лексикографії, - неможливе у відриві від роботи по встановленню і кодифікації орфографічних, лексичних, стилістичних норм відповідних літературних мов … Укладання словників повинно спиратися не тільки на зразкове практичне знання цієї мови у всіх її жанрово - стильових різновидах та інколи й її діалектів, але й на глибоке наукове розуміння структури цієї мови, законів її розвитку."

Словники відображають рівень культури нації, спричиняючи прогрес в її розвитку, нормалізації мови. Словник є цінним джерелом інформації не лише суто мовознавчої, впливає на підвищення комунікативної культури носіїв мови.М.Рильський у вірші "Мова" писав:

Не бійтесь заглядати у словник.

Це пишний яр, а не сумне провалля,

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

2. Поняття лексикографії

Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає: а) розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників; б) процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу; в) сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі. Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.

Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації та рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників.

Лексикографія тісно пов'язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо.

Розрізняють теоретичну і практичну лексикографію.

Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи відбору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення і класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації).

Практична лексикографія забезпечує навчання мови - як рідної, так і іноземної, описує й нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики.

Для сучасної лексикографії характерні: розуміння лексики як системи; діалектичний погляд на значення (його змінність, відсутність чітких меж між значеннями полісемантичного слова тощо); визнання тісного зв'язку лексики з граматикою. Опрацьовуються різні типи словників залежно від того, кому вони адресовані. Є словники академічні, в яких інформація про слово найповніша, і навчальні, які мають на меті навчити людину, що вивчає мову, правильно використовувати слово. Є також словники для широкого використання і словники-довідники, адресовані представникам певної професії.

3. Типи словників

Існують 2 типи словників: енциклопедичні та лінгвістичні (філологічні). Енциклопедичні словники носять понятійно-довідковий характер, вони не описують слово, як мовну одиницю, а подають інформацію, певні дані, відомості про ті факти та явища, які цими словами позначаються. Реєстр енциклопедичного словника містить іменники та іменні словосполучення, які виступають тут як номінативні одиниці, що можуть бути і власними, і загальними назвами. В енциклопедичних словниках можна знайти стислі відомості про різні країни, народи, мови, природні явища, визначні події, історичні факти, відомих осіб. Для кращого унаочнення того чи іншого поняття, словникові статті можуть містити ілюстрації, малюнки, фотографії, слайди, схеми і т.д. Серед відомих енциклопедичних словників можна назвати:

-17-томне видання першої "Української радянської енциклопедії" К., 1959 - 1965.

- 12-томне видання "Української радянської енциклопедії" К., 1977 - -1985.

- Український радянський енциклопедичний словник. У 3 т. К., 1986 - 1987.

У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. вони охоплюють різні частини мови. У лексикографічних працях лінгвістичного характеру слова характеризуються у їх прямих і переносних значеннях; антонімічних та синонімічних стосунках; з погляду їх походження, написання, вимови. Словникові статті мають систему опорних позначень і скорочень. Ремарки допомагають розкрити граматичні, стилістичні, семантичні та ін. характеристики реєстрових одиниць.

Лінгвістичні словники бувають двох видів:

1) двомовні;

2) одномовні;

На сьогодні кількість двомовних і тримовних словників зростає у зв'язку з розширенням сфери вживання української мови. Найновішими за кількісним складом лексики є такі перекладні словники:

- Українсько-російський словник. У 6 т.

- Русско-украинский словарь. У 3 т.

- Болгарсько-украинский словник. В 1 т.

- Польсько-український словник. У 2 т.

- Чесько-український словник. У 2 т.

Видавалися також англо-українські, німецько-українські, французько-українські словники.

У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається та особливостей слововживання їх у кожній мові.

Переклад охоплює широку сферу суспільної діяльності. Перекладається художня література в усіх її різновидах, наукова в усіх галузях знань, технічна, військова і т.п. Поряд з перекладом книг здійснюється переклад дипломатичних документів, ділових паперів, матеріалів для кіно, радіо, телебачення. У забезпеченні перекладів літератури різних жанрів лінгвістичною базою є саме перекладні словники. Кожен перекладний словник складається з двох частин: І - становить список чи перелік слів узятої для перекладу мови, який у сучасній лексикографічній практиці називається реєстром, і ІІ - в якій до кожного реєстрового слова додаються слова - відповідники. Проблема реєстру розв'язується в тісній залежності від типу і профілю словника, від ступеня опрацьованості лексики вихідної мови.

У практиці словникової роботи українських лексикографів лексичному складу великих двомовних словників приділяється багато уваги. Завдяки чіткоокресленим принципам добору реєстру Українсько-російський 6-томний словник, що налічує понад 120 тисяч заголовних слів, якнайповніше охоплює лексичний склад української мови, подає слова, що відбивають усю діяльність людей, починаючи з кінця ХУІІІ ст до нашого часу. Реєстр цього словника вміщує лексику таких категорій:

1) Слова художніх творів дожовтневого і жовтневого періоду.

2) Слова наукової мови, мови преси, номенклатурні й термінологічні.

3) Застарілі слова, якщо вони зберігаються в загальнолітературному вжитку.

4) Найпоширеніші діалектні слова.

5) Назви сучасних народів світу і племен, або тих, що відіграли важливу роль в історії.

6) Найчастіше вживані зменшені й пестливі форми слів.

7) Слова іншомовного походження.

8) Найпоширеніші власні імена людей.

9) Географічні назви.

Основним типом лінгвістичних словників є одномовні, які поділяються на окремі різновиди: тлумачні, орфографічні, етимологічні, історичні, словники труднощів, міжмовних зв"язків (антонімічні, синонімічні, омонімічні, паронімічні).

Тлумачні словники. Їх призначення - описати значення слів, що входять до лексичного фонду мови на певному історичному етапі функціонування мови. При доборі реєстру названих слів треба враховувати такі ознаки лексичних одиниць:

1) Відповідність їх нормам СУЛМ.

2) Співвідношення між нормативною лексикою і такими групами слів як діалектизми, просторіччя, вузькопрофесійні слова та ін.

Словникова стаття (опис), несе в собі не просто інформативність, в ній повинно бути розмежування прямих і переносних значень, вичерпні граматичні та стилістичні ремарки, аналіз явищ омонімії. При тлумаченні слова обов'язково враховується його вживання у мовних кліше, фразеологічних сполученнях. У словниковій статті використовується ілюстративний матеріал, дібраний з різних джерел. Словникова стаття повинна мати такі компоненти:

1) Граматичну інформацію.

2) Семантичну інформацію.

3) Вживання у фразеологізмах.

4) Ілюстративний матеріал.

Орфографічні словники містять відомості про написання слів відповідно до діючих орфографічних норм. Слова, розташовані в алфавітному порядку, подаються в початковій формі. Орфографічні словники містять інформацію про граматичні форми слів, власні назви - імена та по батькові людей, географічні назви, назви установ, що дає інформацію про вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс.

Головні правила українського правопису склалися у 1904 - 05 рр. в "Руській граматиці” С.Смаль-Стоцького, а трохи пізніше - в українсько-російському словнику за редакцією Б.Грінченка (1905 - 07). "Головні правила українського правопису ” проф. І.Огієнка вийшли у 1918 р., у 1921 - новий варіант українського правопису. У 1925 р. було створено державну комісію з правопису, результатом її роботи була Всеукраїнська правописна конференція (1927) і видання "Українського правопису” (1929).

Його дію було припинено у 1933 р. (ліквідація г, /л/ у запозичених словах (кляса), грецького и, яке за правописом 1929 р. передавалось як /т/, стало /ф/ (кафедра)).

Правопис 1933 р. був недосконалим, робота тривала і в 1946 р. був опублікований "Український правопис”, який став синтезом усіх попередніх. Над цим виданням у різні часи працювали Л.Булаховський, А.Кримський, П.Тичина, М.Рильський, М.Бажан, Ю.Яновський. Друге, доповнене й виправлене видання українського правопису побачило світ у 1960р, і 1990 р, витримало багато перевидань.

За 30 років розвитку української мови з”явились нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова термінологія.

Нова правописна комісія підготувала ІІІ видання, яке було здійснене як пробне, а після обговорення і зауважень постало ІУ видання "Українського правопису” (1993). На його основі було укладено "Орфографічний словник української мови” (1994).

Етимологічні словники містять відомості про походження і генетичні зв'язки слів, розкривають їх первинне значення, історичний розвиток. "Етимологічний словник української мови” у 7 томах побудований на принципах зіставлення лексики сучасної, праслов”янської, лексики, спільної для східнослов'янських мов. Особливості етимологічних словників - залучення до реєстру історичної та діалектної лексики, яка часто містить важливу інформацію про шлях розвитку певного слова. Словникові статті містять порівняння сучасної лексики з відповідниками інших індоєвропейських мов.

Історичні словники місять лексику певного історичного етапу розвитку мови і суспільства. Реєстр укладається на базі писемних творів досліджуваного періоду. Першою працею такого характеру в українському мовознавстві був І том "Історичного словника украинского язика” за ред. Є.Тимченка (1930 - 1932 рр.). У 1977 - 78 рр. вийшов двотомний "Словник староукраїнської мови ХІУ - ХУ століть”, до якого ввійшли слова, зафіксовані у світських пам'ятках.

Особливість історичних словників - максимальне збереження правопису тих джерел, звідки відібрані слова. Ілюстративний матеріал добирався з тих же джерел.

У словниках іншомовних слів вміщено запозичені слова, до яких додано інформацію про те, з якої мови вони запозичені, які компоненти використані при їх творенні, додається пояснення значень слів.

Словники мови окремих письменників систематизують авторське слововживання, містять пояснення слів, вживаних письменником у художніх творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з'ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Такі словники бувають загальнодіалектними і регіональними. В українській мові видано лише словники окремих говорів.

До лінгвістичних належать словники синонімів, антонімів, паронімів, омонімів, де розкрито смислові і стилістичні зв'язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення та відтінки значень.

Фразеологічні словники вміщують цілісні звороти, пояснюють їх значення, особливості вживання, походження, можливості варіювання у мовленні.

Орфоепічні словники подають інформацію про літературну вимову та наголос слів.

4. З історії української лексикографії

Українська лексикографія має давню традицію, початок якої фактично збігається з виготовленням у Києві найдавніших списків і копій південнослов'янських текстів, а потім появою перекладів з грецької мови і власних оригінальних творів. Перші спроби лексикографічного опрацювання слова пов”язують з внутрішньорядковими і покрайніми глосами (гр. glossa - застаріле або малозрозуміле слово), якими пояснювалися грецькі і південнослов'янські слова.

Глоси виконували перекладну, тлумачну, етимологічну функції, як у Хроніці Георгія Амартола, Ізборнику Святослава 1073 р., "Повісті временних літ”, "Київському літописі”. У Київській Русі були поширені словники-ономастикони, що призначались для тлумачення християнських імен. Такі лексикографічні праці відомі з ХІІІ ст.

Протягом ХУ - ХУІ ст. продовжувалася традиція використання глос для пояснення незрозумілих слів українськими.

До третьої чверті ХУІ ст. головним виявом лексикографічної роботи залишалися глоси, але мотиви їх використання стали іншими. У цей період виконувались переклади конфесійних текстів з виразною орієнтацією на живу українську мову. Тому постала потреба пояснення неслов”янських слів загальнодоступними лексичними одиницями.

Першим українським словником став "Лексис с толкованиєм словенских слов просто” невідомого автора. Словник не датований, але дослідники довели, що укладався він до виходу з друку "Лексиса” Л.Зизанія, тобто до 1596 р. "Лексис … просто” - це перекладний церковнослов'янсько-український словник, до реєстру якого входить 896 слів, 128 з яких не мають перекладів. Праця була опублікована тільки у 1884 році, але поширена у списках, відіграла позитивну роль у розвитку староукраїнської лексикографії.

1596 р. у Вільні вийшов друком перший український словник "Лексис, сиречь речения, вкратце собранни и из словенскаго язика на простий руский діалект истолковани”. Його створив видатний український мовознавець, письменник, педагог, перекладач і церковний діяч Лаврентій Зизаній-Тустановський.

Ця праця містить 1061 словникову статтю. Реєстр "Лексиса” складають церковнослов'янські слова, до яких у перекладній частині наводяться українські відповідники, а також адаптовані на українському мовному грунті іншомовні запозичення.

Л.Зизаній продемонстрував найвищий для свого часу рівень філологічної і лінгвістичної культури в лексикографічному опрацюванні слова. Як зазначав В.В.Німчук, він накреслив "чітке розмежування лексичних систем церковнослов”янської й української мов, ідентифікував значення слів на основі контексту, паспортизував матеріал з використанням цитат, використав синоніми рідної мови для перекладу реєстрових слів, застосував елементи етимологізації і граматичні ремарки”.

Гідним продовжувачем справи Лаврентія Зизанія став Памво Беринда, видатна праця якого "Лексикон словеноросский и имен толкование” була видана 1627 р. в Києві. У "Лексиконі” близько 7 тисяч словникових статей. Він складається з 2 частин - власне церковнослов'янсько-українського словника і словника вживаних у тогочасній мовній практиці іншомовних слів. лексикографія словник тлумачний

Перекладна частина у словнику П. Беринди відзначається надзвичайною інформативністю. крім перекладу, широкого тлумачення та енциклопедичних пояснень у "Лексиконі” особливо важлива роль відводиться з”ясуванню лексико-семантичних варіантів багатозначних слів, синонімічним відношенням між лексемами. Словник містить цінний матеріал для вивчення морфологічної і словотвірної систем української мови означеного періоду.

На ХУІІ ст. припадає лексикографічна діяльність Єпіфанія Славинецького. Виходячи з практичних потреб викладання латинської мови у Київській братській школі, маючи фундаментальні фахові знання, Є. Славинецький створив перекладний "Лексикон латинский”, який виданий не був, а поширювався у списках як навчальний посібник. У перекладній частині словника поєднуються церковнослов'янські та українські слова. "Лексикон” фіксує українську побутову і виробничу лексику ХУІІ ст., назви приміщень, страв, продуктів харчування, побутових предметів, знарядь праці, терміни спорідненості і свояцтва, слова на позначення об”єктів флори і фауни, громадсько-політичну і юридичну лексику, географічні терміни.

У співавторстві з Арсенієм Корецьким-Сатановським Є.Славинецький створив "Лексикон словено-латинський”.

Усі згадані староукраїнські словники перевидано або опубліковано вперше у серії "Пам”ятки української мови” протягом 1961 - 1973 рр. В.В.Німчуком.

Друга половина ХУІІ - ХУІІІ ст. характеризувалася поступовим витісненням української мови з освіти і ділового письменства, а також з книгодрукування - найважливішої сфери функціонування українського слова. Це вкарай негативно позначилось на розвитку лексикографії. У 1793 р. Ф.Туманський опублікував як додаток до історичних документів переклад 333 українських слів російською мовою, що можна вважати першою спробою українсько-російського словника.

З огляду на те, що читачами "Енеїди” були росіяни, перше видання твору супроводжувалося поясненням незрозумілих або малозрозумілих слів шляхом перекладу їх російською мовою (було перекладено 972 слова). У третьому виданні словник містив 1125 слів. Словник І.П.Котляревського став зразком для такого типу лексикографічних коментарів, що дадавалися до різних видань протягом перших десятиріч ХІХ ст. Заслуговує на увагу "Короткий малоросийский словарь” при "Грамматике малоросійского наречия” О.Павловського, виданій у Петербурзі в 1818 р. лексико-фразеологічний матеріал у цьому словнику поділяються на такі частини:

а) прості слова - загальновживана іменникова, прикметникова, дієслівна, прислівникова лексика і службові слова.

б) слова, належні до натуральної історії, - лексико-семантичні групи, що охоплюють назви рослин, тварин, речовин та матеріалів.

в) імена, що даються під час хрещення.

Перший великий словник української мови уклав письменник і перекладач П.П.Білецький-Носенко. Обсяг лексикографічної праці становить понад 20 тис. словникових статей. Перевершений він був тільки у словниках 80-х рр. До реєстру добиралися слова, властиві тільки українській мові, або спільні з російськими, але відмінні від них за звуковим складом. Специфіка словника полягає також у тому, що в ньому наводяться відомості з українського словотвору, докладно описується словозміна, використовуються синтаксичні коментарі. Працю Білецького-Носенка було видано у 1966 р.

Протягом другої половини ХІХ ст. вийшли друком такі лексикографічні праці, як "Словарь малороссийских идиомов” М.Закревського, "Словарь малороссийского наречия” О.Афанасьєва-Чужбинського (1855), "Опыт южнорусского словаря” К.Шейковського (1861), "Словниця української (або юговоїруської) мови” (1873, 1882) Ф.Піскунова.

Російсько-українські словники були представлені працями М.Левченка "Опыт русско-украинского словаря” (1874), М.Уманця та А.Спілки (псевдонім М.Комарова та осіб, що допомагали в роботі над словником), "Словарь російсько-український в чотирьох томах” (1893 - 1898) Є.Тимченка. "Русско-малороссийский словарь” (1897- 1899).

До найвизначніших досягнень української дореволюційної лексикографії належить "Словарь української мови” у 4 т., виданий за редакцією і найактивнішою авторською участю Б.Д.Грінченка в 1907 - 1909 рр. За угодою з редакцією журналу "Киевская старина”, яка протягом тривалого часу збирала лексичний матеріал, Б.Грінченко з 1902 р. приступив до редагування словника, робота над яким стала справжнім подвигом письменника і мовознавця. Крім врахування досвіду попередніх праць тут робиться спроба аналізу сполучуваності слів.

Докорінна зміна статусу української мови у пореволюційний період спричинилася до активізації лексикографічної роботи. З 1921 р. у складі ВУАН почав функціонувати Інститут української наукової мови, завдання якого полягало насамперед в укладанні різногалузевих термінологічних словників, виробленні норм української наукової термінології. Протягом 1926 - 32 рр. було видано понад 30 термінологічних слвників.

У поглядах на засади добору термінологічної лексики протидіяли 2 тенденції, які уособлювали мовознавці-крайні пуристи і помірковані пуристи, які працювали у Києві і Харкові. Ю. Шевельов зазначав: "Впливи київської (пуристичної) школи сильно позначились на багатьох термінологічних словниках, в яких пропоновано замінити екватор на рівник, паралельний на рівнобіжний, конус на стіжок, сектор на витинок, штепсель на притичку, курсив на письмівку тощо … Пуристи відкидали форми й конструкції, не притаманні розмовній мові без огляду на те, чи були вони запозичені недавно з російської мови чи в старовину з грецької й латинської: активні дієприкметники, пасивні конструкції, віддієслівні іменники вважалися невластивими українській мові… Мовознавці харківської школи не були такими категоричними. Вони не відкидали конструкцій, заснованих на європейській традиції, хоч і вважали бажаним частіше, ніж досі, вдаватися до форм "своїх”.

У 1924-33 рр. вийшли окремими випусками І - ІІІ томи "Російсько-українського словника”, роботу над яким очолював А.Ю.Кримський.

Після російсько-українських словників, виданих Інститутом мовознавства ім.О.О.Потебні і 1937 і 1948 рр, було укладено й видано новий тритомний "Російсько-український словник” (1969), що містить 120 тис. реєстрових слів, багатий лексичний матеріал.

Повоєнний час позначився створенням сучасних словників - і за рівнем лексикографічного опрацювання, і з погляду предметно-семантичної різноманітності.

ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ: У 1948 р. вийшов «Російсько-український словник» за редакцією М.Я.Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, враховані різні значення слів і їхні стилістичні варіанти. У 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями і доповненнями, а в 1961 р. -- третє. «Російсько-український словник» (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені словникові статті -- за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів. У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значеннєву структуру слова, враховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переважно мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститом ний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і виданий у 1953--1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: «Російсько-український словник» Д.І.Ганича, І.С.Олійника (1962); «Російсько-український і українсько-російський словник» цих же укладачів (1984); «Українсько-російський словник» за редакцією В.С.Ільїна (1964); «Українсько-російський словник» за редакцією Л.С.Паламарчука, Л.Г.Скрипник (1975). Перевидано«Російсько-український словник» Д.І Ганича, І.С.Олійника та «Українсько-російський словник» за редакцією Л.С.Паламарчука, Л.Г.Скрипник. Останнім часом вийшли нові перекладні словники цього типу. Зокрема: академічний «Російсько-український словник» (за ред. В.В.Жайворонка, 2003); «Новий російсько-український словник» (за ред. С.Я. Єрмоленко, 1996); «Практичний російсько-український словник» (Н. Непийвода, 2000); «Сучасний українсько-російський, російсько-український словник» (уклад. О.Ю. Петраковський, 2002); «Російсько-український словник іншомовних слів» (уклад. Т.П. Мартиняк, 1999); «Сучасний російсько-український, українсько-російський словник» (уклад. І.М.Забіяка, 2004). Великий масив лексики термінологічного змісту зафіксував академічний тритомний «Російсько-український словник наукової термінології» (1994 - 1998), реєстр якого налічує близько 600 тис. назв.

З'явилися також словники універсального, комплексного характеру. Наприклад: «Універсальний російсько-український словник»А.А.Бурячка, що додатково містить словники географічних назв, чоловічих і жіночих імен та поширених прізвищ; «Російсько-український, українсько-російський словник + граматика» (упорядники О.В.Грушевський, Г.Г. Коляда, 2000); «Російсько-український, українсько-російський сучасний словник + граматика» (упорядник М.А.Тищенко, 2000); «Російсько-український, українсько-російський тлумачний словник» (Л.Г.Савченко, 2003). Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики --«Русско-украинский словарь юридических терминов» (К., 1985); «Російсько-український словник соціально-економічної термінології» Воробйової С.А. і Молодід Т.К. (К., 1976); «Російсько-український спортивний словник» за ред. С. І. Головащука (К., 1973); «Російсько-український словник для ділових людей» О.О.Тараненка і В.М.Брицина (1992); «Російсько-український словник ділового мовлення» (С.В.Шевчук, 2001); «Російсько-український словник художніх термінів» (Л.М. Шкаруба та ін., 2004) тощо.

Вийшли в світ термінологічні словники й мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. Так, у «Словнику лінгвістичних термінів»Є.Кротевича та Н.Родзевич (1957) до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники (для запозичених термінів указується мова-джерело), а далі витлумачується значення терміна. У 1985 р. вийшов друком повніший «Словник лінгвістичних термінів» Д.І.Ганича і І.С.Олійника, укладений на тих же засадах. Крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови.

Серед них «Англо-український словник» і «Українсько-англійський словник» М.Л.Подвезька (1948,1952), «Англо-український словник» за редакцією Ю.О.Жлуктенка (1978, 1984), «Українсько-англійський словник» за редакцією Ю.О. Жлуктенка (1982), «Німецько-український словник» за редакцією І.В. Шаровольського (1948),«Німецько-український словник» за редакцією Е.І.Лисенко (1978,1986), «Українсько-німецький словник» за редакцією Е.І. Лисенко (1983, 1989), «Українсько-французький словник» та «Французько-український словник» О.О.Андрієвської та А.А.Яворської (1955,1963), «Французько-український словник» за редакцією Б.І. Бурбело (1989); «Українсько-французький словник» за редакцією К. М. Тищенка (1986); «Польсько-український словник» у двох томах -- головний редактор Л.Л. Гумецька (1958--1960), «Угорсько-український словник» Л.А. Владимира та ін. (1961), «Українсько-угорський словник» Л.Катони (1963), «Англо-український фразеологічний словник» К.Т. Баранцева (1969), «Чесько-український словник» Й.Ф. Андерша та ін. у двох томах (1988--1989),«Болгарсько-український словник» І.А.Стоянова та ін. (1988), «Українсько-чеський словник» А.Куримського, Р.Шишкової та Н.Савицького в двох томах (Прага, 1994--1996), «Українсько-болгарський словник» (уклад. К.К. Потапенко, 2002); «Українсько-французький і французько-український фразеологічний словник» М.А.Венгренівської та ін. (2000); «Українсько-словацький словник» (2002); «Словник іспансько-український, українсько-іспанський» (В.Ф.Сахно, С.А.Коваль, 2002); «Словник італійсько-український, українсько-італійський» (уклад. О.В.Дмитрієв, Г.В.Степенко, 2002) та ін.

У наш час видається багато англо-українських і українсько-англійських словників. Серед них: «Англо-український словник» М. Балли в двох томах (1996); «Новий англо-український словник» цього ж автора (2000); «Великий українсько-англійський словник» (Є.Ф. Попов, М.І.Балла, 2003); «Великий англо-український словник» (автор-укладач М.В.Адамчик, 2002); «Новий англо-український та українсько-англійський словник» (В.М.Малишев, О.Ю.Петраковський, 2000) та ін. Підготовлені також спеціалізовані словники цього виду лексикографічних праць, зокрема: «Англо-український та українсько-англійський словник-довідник з телекомунікацій»(О.Коссак, Р.Кравець, 1996); «Англо-український словник мистецтвознавця» (Л.Герасимчук, 2003); «Бізнес-словник: Економіка. Фінанси. Банки. Інвестиції. Кредити. Англо-український» (уклад. С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, 2002); «Англо-український словник-довідник інженерії довкілля» (Т.Балабан, 2000); «Українсько-англійський юридичний словник» (В.І.Карабан, 2003);«Англо-український юридичний словник» (В.І.Карабан, 2004).

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: «Українсько-латинсько-російськпй медичний словник» (1960), «Ботанический словарь. Русско-английско-немецко-французско-латинский» (1962), «Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський» В.Козирського і В.Шендеровського (1996); «Українсько-російсько-латинський ентомологічний словник: термінологія і номенклатура» у 2 т. (уклад. О.П.Зінченко, К.Б. Сухомлин, 2002); «Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінів ринкової економіки» (уклад. А.С.Дяков, 2001).

Деякі з багатомовних словників витримали вже кілька видань: «Латинсько-українсько-російський і Українсько-російсько-латинський словник» (за ред. А.Г.Ступінської, 1993); «П'ятимовний тлумачний словник з інформатики» (Р.В.Іваницький, Т.Р.Кияк, 1995);«Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник» у 2 т. (уклад. Л.І.Петрук та ін.; ред. - лексикограф Л.Полюга, 1995).

Широко видаються в Україні також специфічні перекладні довідники - розмовники різних мов, наприклад української, англійської, болгарської, німецької, польської, угорської, французької, мови есперанто тощо. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їхнє важливе практичне значення.

ТЛУМАЧНІ СЛОВНИКИ: Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» -- першого тлумачного словника нашої мови, найповнішого й найбагатшого на час його створення зібрання її лексики та фразеології. Словник був виданий протягом 1970--1980 рр., містить близько 135 000 слів. В основному саме на базі цього словника з'явилося ще багато тлумачних словників різного обсягу, розрахованих на певне коло користувачів.

Серед таких видань: «Короткий тлумачний словник української мови» (перше видання у 1978 р.); «Новий тлумачний словник української мови» у 4 т. (уклад. В. Єременко, О. Сліпушко, 2000);«Великий тлумачний словник сучасної української мови» (уклад, і голов. ред. В. Т. Бусел, 2002); «Тлумачний словник української мови» (ред. Т. В. Ковальова, Л.П. Коврига, 2002); «Тлумачний словник української мови» (уклад. Л.Г. Боярова та ін., 2002); «Сучасний тлумачний словник української мови» для школярів, абітурієнтів, студентів, викладачів (2002).

Для потреб школи створено «Короткий тлумачний словник української мови» (перше видання вийшло у 1978 р. за ред. Л.Л.Гумецької, друге, перероблене і доповнене, -- у 1988 р. за ред. Д.Г.Гринчишина). У словнику близько 6750 слів, які належать до найчастіше вживаних у періодичній пресі, науково-популярній та художній літературі. Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників. Першим з них був «Словник мови Шевченка», опублікований у двох томах у 1964 р. -- до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря. Колективом мовознавців Харківського університету укладено «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'янснка», що в трьох томах вийшов у Харкові у 1978--1979 рр. Назвемо також «Словник поетичної мови Василя Стуса: рідковживані слова та індивідуально-авторські новотвори» (Л. В. Олефіренко, 2003); «Словник епітетів української мови» (за ред. Л. О. Пустовіт, 1998).

Серед словників тлумачного різновиду з'явилися сучасні цікаві праці: «Нове в українській лексиці» (Д.В.Мазурик, 2002), «Короткий словник жаргонної лексики української мови» (Л.О.Ставицька, 2003), «Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів»(Ж.В.Колоїз, 2003); «Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів» (С.Я.Єрмоленко та ін., 2001).

Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова.

Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів. У 1974 р. побачив світ «Словник іншомовних слів» за ред. акад. О.С.Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Радянської Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. У 1985 р. вийшло друге видання цього словника. У подальшому створюються й інші словники чужомовних слів, зокрема: «Словник іншомовних слів» (уклад. Л.О.Пустовіт та ін., 2000); «Словник іншомовних слів» (уклад. С.М.Морозов, Л.М.Шкарапута, 2000); «Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові» (О.М.Сліпушко, 1999) та ін.

ЕТИМОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ: Великим здобутком української лексикографії є створення «Етимологічного словника української мови». У 1982 р. вийшов у світ перший, у 1985 р. -- другий, у 1989 р. -- третій, у 2003 р. -- четвертий том цього семитомного Словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні.

У словнику дістали етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я.Рудницького.

Протягом 1977--1978 рр. видано двотомний «Словник староукраїнської мови (XIV--XV ст.)», підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Він охоплює матеріали пам'яток української мови в матковий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформацію про історичні особливості становлення форм і семантики слів. Значною подією стало видання чотиритомного «Етимологічно-семантичного словника» І.Огієнка (митрополита Іларіона). Це є багате зібрання питомих і запозичених слів, фразеологізмів, до яких подано тлумачення й етимологічні довідки. Перший том вийшов 1979 р., другий -- 1982, третій -- 1988, четвертий -- 1995 р. у Вінніпезі (Канада).

У колі етимологічно-історичних словників зазначимо також «Трипільський прасловник української мови» (Ю. Мосенкіс, 2001), випуски «Словника української мови XVI -- першої половини XVII ст.», над яким працюють львівські лексикографи. Комплексним етимологічно-правописним, перекладним є довідник «Власні імена людей» (Л.Г.Скрипник, Н.П.Дзятківська, 2-ге вид., 1996 р.).

СЛОВНИКИ СИНОНІМІВ, АНТОНІМІВ, ПАРОНІМІВ: Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. У 1960 р. вийшов «Короткий словник синонімів української мови» П.М.Деркача. Словник уміщує близько 4279 синонімічних рядів. Укладено також «Синонімічний словник-мінімум української мови» В.С.Ващенка (1972).

За останній період вийшли ще чотири синонімічні словники (С.Караванського, О.Вусика, Л.Полюги та двотомний академічний). Досить зручним є «Практичний словник синонімів української мови» С.Караванського (1993), до «Словника синонімів української мови» Л.Полюги (2001) увійшли синонімічні відповідники найуживаніших слів української мови, подано коротке їх тлумачення. Особливо значущою працею є «Академічний словник синонімів української мови» у 2 т. (А.А.Бурячок, Т.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін., 1999--2000). У ньому з достатньою повнотою подано синонімічне багатство української мови, що дає змогу передати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками і пов'язаними з ними емоційно-експресивними та оцінними нюансами.

«Словник антонімів» Л. М. Полюги (1987) вміщує понад 2000 антонімічних пар, що складають понад 250 словникових статей. У цьому виданні ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їхнє вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах.

У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови», укладений Д.Г.Гринчишиним і О.А.Сербенською. Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів -- близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше трапляються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні. 2001 року вийшов у світ перший «Словник російсько-українських міжмовних омонімів» М.Кочергана, в якому дається зіставно-семантична характеристика тих слів української й російської мов, що повністю або частково збігаються за формою, але різняться за змістом.

ОРФОГРАФІЧНІ, ОРФОЕПІЧНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИ ПРАВИЛЬНОСТІ МОВИ: Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису в 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Першим був підготовлений «Словник-покажчик до "Українського правопису"» П.Й. Горецького й І.М.Кириченка (1947). Відомий Український лексикограф І.М.Кириченко згодом представив новий орфографічний словник у двох варіантах. Перший короткий орфографічний словник призначався для шкільного вжитку, а повніший (понад 40 000 слів) -- розрахований па кваліфікованих користувачів. Обидва словники багато разів перевидавалися. Колектив науковців Інституту Мовознавства ім. О.О.Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба в нових словниках. У 1994 р. було видано «Орфографічний словник української мови», укладений науковцями НАН України (близько 120 000 слів). «Орфографічний словник української мови» А. А. Бурячка (близько 35 000 слів) вийшов 1995 р. У 1999 р. було здійснено друге видання академічного «Орфографічного словника української мови», у 2002 -- третє. Кількість вміщених слів збільшилася до 143 тис. У ньому відображено сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й нові запозичення. Створено також інші орфографічні словники -- з урахуванням різних потреб користувачів. «Правописний словник» С. Головащука (1999) широко представляє найменування значних географічних об'єктів та імена людей. До «Нового орфографічного словника української мови» А.Івченка (2002) включено 3000 слів, які з'явилися в українській мові за останні десять років, 2500 географічних назв, уперше вибірково подано широковживану в усному мовленні та літературних текстах просторічну і вульгарну лексику. «Український орфографічний словник» А.О. Свашенко (2003) складається з трьох розділів: «Словник найуживанішої лексики», «Словник власних імен», «Словник географічних назв». Вийшов також «Орфографічний словник наукових і технічних термінів» (уклад. В. Карачун, 1999). Загальний обсяг цього словника -- понад 30 тис. термінів, усталених у науковій і навчальній літературі, включено нові слова, які ввійшли до української мови останнім десятиліттям.

Ґрунтовною працею є «Великий зведений орфографічний словник сучасної української мови» за ред. В. Т. Бусла (2003).

До орфографічних за своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови. «Словник наголосів» уклав добрий знавець живої української мови, диктор Українського республіканського радіо М. І. Погрібний. Цей словник, зазначається у передмові, є першою спробою охопити й зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях.

У 1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного -- «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника «Українська літературна вимова і наголос» за ред. М.А.Жовтобрюха (1973). Словник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літературну вимову. У 1995 р. вийшов словник-довідник «Складні випадки наголошення» С.І.Головащука. 2003 року видано «Словник наголосів» (понад 20 000 слів, уклад. С. Головащук), у якому враховано найскладніші випадки наголошування, подаються численні тлумачні й синонімічні пояснення, граматичні форми відмінювання слів.

Надзвичайно актуальним стало видання фундаментального академічного «Орфоепічного словника української мови» в 2 т. (2001). У словникових статтях подано всі словоформи, які становлять бодай якусь вимовну відмінність чи єдність. Такий словник є конче потрібним, життєво необхідним для подальшого утвердження й розвитку української мови.

З'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Так, у 1989 р. видано «Словник-довідник з правопису та слововживання» С. І. Го-лбващука за ред. В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної української мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за ред. С.Я.Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, подано їх граматичну і стилістичну характеристику, особливості словотворення, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема на засадах керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієнтованого реальні потреби мовної практики. До таких практичних комплекних словників належить також довідник «Культура на щодень» (за ред. С.Я.Єрмоленко, 2002, 2-ге вид.) у серії «Словники України». В ньому вміщено практичний матеріал із складних випадків сучасної літературної норми: труднощі вибору слів, утворення граматичних форм, наголошення.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ: Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам -- справжнім перлинам народної мудрості.

Надбанням української пареміографії є «Українські приказки, прислів'я і таке інше» М. Номиса (1864); «Галицько-руські народні приповідки» І.Франка -- в шести книгах (1901-1910).

За останні десятиліття видано «Українські народні прислів'я та приказки» (1955, 2-ге вид., 1961), «Українські народні прислів'я та приказки» (1963), «Вік живи вік учись» (1961), «Народ скаже, як зав'яже» (1971), «Українські прислів'я та приказки» (1976, 1984), «Шляхами народних приповідок» (1994) та ін.

У серії «Українська народна творчість» Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України опубліковано фундаментальну працю, в якій широко представлені надбання народної мудрості й охоплені матеріали попередніх розробок у цій галузі. У 1989--1991 рр. було видано найповніше зібрання паремійних одиниць -- тритомник «Прислів'я та приказки» (упорядник М.М.Пазяк).

Крім названих праць, широко вживані в наш час довідники, в яких подано крилаті слова, афоризми, ідіоми та інші фразеологічні засоби. Основні з них: «1000 крилатих виразів української літературної мови» (А.П. Коваль, В. В. Коптілов, 1964). Друге, перероблене й доповнене видання цієї книжки вийшло під назвою «Крилаті вислови в українській літературній мові» (1975)

У «Словнику українських ідіом» Г.М.Удовиченка (1968) подано понад 2200 фразеологічних висловів української мови. Перу цього автора належить також «Фразеологічний словник української мови» у 2 т. (1984). У словнику представлено досить багатий матеріал, що охоплює ідіоми, фразеологічні вислови та синтаксично сталі (переважно термінологічні) словосполучення, семантична структура яких мотивується лексичними значеннями їхніх компонентів.

«Словник фразеологічних синонімів» (1988), авторами якого є М.П.Коломієць та Є. С. Регушевський, містить групи близьких чи однакових за змістом фразеологізмів, при яких подаються короткі відомості про їхні змістові відтінки, емоційно-експресивне забарвлення, стилістичне використання та особливості вживання в сучасній українській літературній мові.

У «Короткому словнику перифраз» (1985) цих самих авторів зібрано перифрази -- описові назви різних понять, які особливо активно функціонують у мові засобів масової інформації.

«Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» (1971) І. С. Олійника та М. М. Сидоренка складається з двох частин: українська містить близько 7000 фразеологічних одиниць української мови та їхні російські відповідники; в російській частині, що налічує 6500 фразеологізмів, подається український переклад заголовних російських одиниць.

1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» у двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, найповніше зібрання загальновживаних сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками. Друге видання цього словника здійснено 1999 р. Ще одна фундаментальна лексикографічна праця з'явилася 2003 р. -- академічний «Словник фразеологізмів української мови». У ньому представлено фразеологічне багатство української мови за матеріалами XIX--XX ст. Дуже зручним є покажчик, у якому відбито кожен повнозначний компонент поданих фразеологізмів.

Створення словників нового покоління українські лексикографи пов'язують із комп'ютерним середовищем. Підготовлено лазерні диски в межах масштабної серії «Словники України», започаткованої в державі для сприяння розвиткові національної словникової бази. Зокрема, цифровий словник на лазерному диску містить: Орфографічний словник української мови, Орфоепічний словник української мови, Фразеологічний словник української мови, Словник синонімів української мови, Словник антонімів української мови. Лазерний диск «Словники України» створений авторським колективом у складі В.А.Широкова (керівник), І.В.Шевченко, О.Г.Рабульця, О.М.Костишина, М.М.Пещак. Електронний відповідник нового покоління академічних словників -- CD-ROM «Словники України» забезпечений сучасною інтелектуальною пошуковою системою з інтерфейсом користувача. Ця система забезпечує перегляд вибраного словника, швидкий пошук необхідної лексикографічної інформації.



Література

1. Єрмоленко С.Я. та ін. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. - К.: Либідь, 2001. - С. 83; 161-166.

2. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища школа, 1997. - С. 238-253.

3. Сучасна українська мова. - К.: Либідь, 1997. - С. 90-102.

4. Українська мова. Енциклопедія. - К.:Українська енциклопедія, 2000. - С. 563-564; 274-281.

5. Пилинський М. М. Укр. рукописні словникові матеріали в бібліотеках і архівах Ленінграда. ЛБ, 1963, в. 9;

6. Галас Б. К. Ф. С. Шимкевич як лексикограф і укр. словникарство (кін. XVIII -- поч. XX ст.). Ужгород, 1995; Тараненко О. О. Новий словник укр. мови: Концепція і принципи укладання словника. К. -- Кам'янець-Подільський, 1996.

7. Грінченко Б. Словарь укр. мови, т. 1. К., 1907;

8. Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. Покажчик з укр. мови. X., 1929 -- 30; Дослідження з мовознавства в Укр. РСР за сорок років. К., 1957;

9. Касарес X. Введение в совр. лексикографию. М., 1958;

10. Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961;

Размещено на Allbest.ru

...