Категорія спонукання і її вираження в непрямих висловленнях сучасної української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. Сковороди

УДК 811.161.2'367

КАТЕГОРІЯ СПОНУКАННЯ І ЇЇ ВИРАЖЕННЯ В НЕПРЯМИХ ВИСЛОВЛЕННЯХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Мясоєдова Світлана Вадимівна

Харків - 2001



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Дорошенко Сергій Іванович Харківський державний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, Чернівецький національного університет імені Ю.Федьковича, професор, завідувач кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Халчанська Олександра Володимирівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, доцент кафедри філологічних дисциплін.

Провідна установа: Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 21 червня 2001 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, зал засідань)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м.Харків, вул. Блюхера, 2.

Автореферат розіслано 21 травня 2001 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Олексенко О.А.



АНОТАЦІЯ

Мясоєдова С.В. Категорія спонукання і її вираження в непрямих висловленнях сучасної української мови. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. - Харків, 2001.

У дисертаційній роботі здійснено комплексний аналіз категорії спонукання в структурі непрямих висловлень. З'ясовано причини того, що саме уможливлює залучення окремих мовних засобів до невластивої їм функції - як чинників спонукання. Визначено, що спонукальне значення може виражатися в непрямих висловленнях завдяки особливому мовному оформленню - специфічним морфолого-синтаксичним та лексико-семантичним ознакам цих конструкцій, а також прагматичним чинникам формування їхнього змісту. Проаналізовано систему непрямих засобів вираження категорії спонукання - експліцитних й імпліцитних. З'ясовано, що відповідно до компонентного складу спонукального значення непряме висловлення функціонує як наказ, вимога, прохання, порада, пропозиція, запрошення, інструкція, дозвіл, застереження, заборона.

Ключові слова: непряме спонукальне висловлення, категорія спонукання, спонукальне значення, компонентний склад, експліцитні висловлення, імпліцитні висловлення.



АННОТАЦИЯ

Мясоедова С.В. Категория побуждения и ее выражение в косвенных высказываниях современного украинского языка. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. - Харьков, 2001. спонукання морфологія експліцитний висловлювання

В диссертационной работе осуществлен системный анализ категории побуждения в косвенных высказываниях современного украинского языка. Выяснены причины того, что именно дает возможность использовать неимперативные глагольные формы в несвойственной им функции побуждения. Определено, что побудительное значение может выражаться в косвенных высказываниях благодаря особому языковому оформлению - специфическим морфолого-синтаксическим и лексико-семантическим признакам этих конструкций, а также прагматическим факторам формирования их смысла.

Анализ показал, что косвенные побудительные высказывания, которые, в отличие от прямых императивных форм, не содержат специальных индикаторов побуждения, имеют более сложную организацию и специфические способы выражения коммуникативного намерения говорящего. Это модально-временное оформление высказывания, которое создается употреблением определенных глагольных форм, представление побуждения в вопросительно-отрицательной форме, наличие в структуре высказывания маркеров побуждения: грамматических форм второго лица единственного и множественного числа, а также первого лица множественного числа, обращений к собеседнику, различных по значению модальных слов, в том числе вводного слова может, перформативов, побуждений-междометий. Важными для формирования побудительной силы высказывания являются такие факторы, как выражение положительной или отрицательной оценки высказываемого, указание на авторитетный источник представленной информации, персуазивность.

Доказано, что возможность выражения побудительного значения с помощью разнообразных языковых форм, в том числе специально не предназначенных для этого, объясняется спецификой побуждения как семантической категории: побуждение в большей степени, чем другие модальные значения, взаимодействует с коммуникативной перспективой высказывания, что и обусловливает широту, неоднородность и вариативность его компонентного состава.

Компонентный анализ побуждения показал, что оно возникает в структуре косвенного высказывания вследствие взаимодействия объективно-модальных и субъективно-модальных значений, которые испытывают существенное влияние прагматических факторов: характера отношений между участниками речевой ситуации, их отношения к побуждаемому действию, а именно заинтересованности или незаинтересованности в его выполнении, официальности или неофициальности языкового общения и т.п. Выявлено, что в зависимости от компонентного состава побудительного значения косвенное высказывание функционирует как приказ, требование, просьба, совет, предложение, инструкция, приглашение, разрешение, предостережение, запрет.

Установлено, что в формировании побудительного значения косвенных высказываний важную роль играет мотивационный компонент. Говорящий может усилить информативное содержание высказывания дополнительным сообщением, важным для слушателя как потенциального исполнителя действия. Оценивая отображаемую объективную действительность - как положительно, так и отрицательно, - говорящий с большей степенью убедительности мотивирует поведение слушателя, на основе чего формируются такие речевые действия, как угроза, укор, обвинение, предостережение, подстрекательство, соблазн.

В работе показано значение контекста в отображении характеристик речевой ситуации, которые обеспечивают для слушателя необходимую мотивацию. Именно знание ситуации позволяет воспринять мотивационный потенциал высказывания, а следовательно, и его побудительную силу. Выявлена важная роль в этом фоновых знаний, которые способствуют адекватному восприятию заложенного в высказывании коммуникативного намерения говорящего.

Анализ косвенных побудительных высказываний показал, что они являются выразительным средством выражения категории побуждения, поскольку удовлетворяют потребностям носителей языка в нестандартных способах речевого поведения, в наибольшей степени отвечая разнообразным коммуникативным задачам. Выражая побуждение косвенно, а именно без привлечения глагольных форм императива, говорящий может усилить экспрессивность высказывания, что способствует созданию убедительной мотивации для слушателя в выполнении действия, а, следовательно, и увеличению иллокутивной силы высказывания. Ирония, сарказм, тонкие намеки, эмоциональные всплески, органичные для косвенных побудительных высказываний, определяют их роль как конструкций, которые не только обеспечивают процесс языковой коммуникации, но и придают ему эстетическую ценность.

Исследование открывает перспективу анализа других семантических категорий в аспекте косвенных способов их выражения, стилистической оценки этого явления, рассмотрения косвенных высказываний как конструкций экспрессивного синтаксиса современного украинского языка.

Ключевые слова: косвенное побудительное высказывание, категория побуждения, побудительное значение, компонентный состав, эксплицитные высказывания, имплицитные высказывания.



SUMMARY

Myasoedova S.V. The category of imperative and its expression in the Indirect Imperative Sentences of modern Ukrainian language. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate's Phylology Degree presentating according to the speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Kharkiv State Pedagogical University named after G.S. Skovoroda. - Kharkiv, 2001.

The dissertation deals with the systematic analysis of the indirect imperative sentences of modern Ukrainian language. The linguistic status of the category of imperative modality, main semantic and structural types of indirect imperative sentences are described in the dissertation. On the basis of thorough investigation of the material, the system analysis of the semantic and pragmatical components of indirect imperative sentences is done.

The morphological-syntactic, lexical-semantic and pragmatical peculiarities of indirect imperative sentences are defined.

It is investigated that indirect imperative sentences very much depend on the communicative perspective of the sentence and are actualized in the certain context.

Key words: an indirect imperative sentence, category of imperative, imperative meaning, component structure, explicative sentences, implicative sentences.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Досягненням сучасної синтаксичної науки є усвiдомлення того, що змiст висловлення формується завдяки специфiчнiй взаємодiї лексики й граматики. Як показують мовознавчi дослiдження, на межі лексичного й граматичного виникають специфiчнi вiдтiнки мовних значень. Саме завдяки дії мовних засобiв різної природи досягається точність і виразнiсть у передачi певного змiсту. Прагнення виразностi висловлюваної думки спонукає мовця до пошуку нестандартних, а отже, й непрямих мовних засобiв, якi найбiльш вiдповiдають його комунiкативним потребам.

Як будь-яке iнше значення, спонукання виражається в мовi не тiльки спецiально призначеною для цього морфологiчною формою iмператива. Будучи представленим у семантиці висловлення за допомогою iнших мовних засобiв, тобто виражене в непрямий спосіб, спонукання набуває бiльшої iллокутивної сили. Дисертацiйне дослiдження зосереджено на особливостях непрямих спонукальних висловлень, на тих специфiчних рисах їхньої організації, якi зумовлюють вираження спонукання в реченнєвих структурах, що не містять форм iмператива. Це й становить предмет дисертаційного дослідження.

Непрямі спонукальні висловлення сучасної української мови, тобто ті, що виражають спонукання поза формами наказового способу дієслова, потрапляли в поле зору граматистів у зв'язку з вивченням способових форм дiєслова (О.К. Безпояско, Л.А. Булаховський, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко, Л.О. Кадомцева, О.С. Кондзеля, М.Я. Плющ, В.М. Русанiвський, О.С. Шевчук). Вони згадуються в синтаксичних описах сучасної української мови, а саме у вченні про типи речень за метою висловлення (І.Р. Вихованець, Н.В. Гуйванюк, П.С. Дудик, А.П. Загнітко, М.У. Каранська, М.Ф. Кобилянська, О.Д. Пономарів, І.І. Слинько, І.Г. Чередниченко), у працях з лексичної семантики, присвячених модальностi спонукання (Н.Д. Арутюнова, О. Беличова-Кржижкова, Л.В. Бережан, О.П. Бондарко, О.П. Володін, В.Г. Гак, В.С. Храковський, Н.В. Швидка, Т.В. Шмельова). Однак непрямі спонукальні конструкції нiколи не становили предмет спецiального синтаксичного вивчення й монографiчного опису. Дослідники торкалися лише загальних питань їхньої граматичної природи, не даючи різнобічного і повного тлумачення цього мовного явища. Хоча в межах таких дослiджень зробленi цiкавi спостереження, багато з питань залишилося поза увагою вчених. Так, коло виявлених мовних засобiв, за допомогою яких виражаються непрямi спонукання, є неповним. Не виявлені критерії, що дозволяють розрізнювати семантичні вiдтiнки в широкому спектрі спонукальних значень. Актуальність теми визначається потребою у всебічному аналізі непрямих спонукальних висловлень сучасної української мови.

Метою дисертаційної роботи є системний і комплексний аналіз категорії спонукання в структурі непрямих висловлень сучасної української мови.

Для досягнення цієї мети ставились завдання:

1) встановити зв'язок спонукального значення з ознаками мовленнєвої ситуації, яка його породжує;

2) проаналізувати вплив прагматичних чинників на формування певного різновиду спонукання в структурі непрямих висловлень;

3) систематизувати й описати різновиди спонукального значення, що виражається в непрямий спосіб, визначити критерії їх розмежування;

4) виявити морфолого-синтаксичні й лексико-семантичні засоби вираження спонукальної модальності в непрямих висловленнях української мови;

5) описати експліцитні та імпліцитні механізми формування непрямого спонукання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди: “Закономірності розвитку і функціонування мов”, що передбачає вивчення питань синтаксису української мови, зокрема питань вираження мовних категорій у структурі висловлення.

Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує понад 5000 непрямих спонукальних висловлень української мови, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх та літературно-критичних творів українських письменників ХІХ - ХХ століть.

Методологічну основу дослідження становить дихотомічне розуміння мови як суспільного явища, усвідомлення діалектичного взаємозв'язку загального й окремого.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями. В аналізі матеріалу застосовано описовий метод, метод компонентного аналізу, метод зіставлення, а також трансформаційний метод.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз непрямих спонукальних висловлень із урахуванням їхніх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей. Встановлено семантичні й прагматичні критерії розрізнення відтінків спонукального значення, виявлено диференційні ознаки основних його різновидів. Описано мовний механізм імпліцитного вираження спонукання, а також зв'язок імпліцитних спонукальних висловлень із контекстом і конситуацією.

Теоретичне значення дослідження визначає те, що зроблені в ньому висновки й узагальнення сприяють глибшому пізнанню категорійних особливостей української мови, доповнюють вчення про типи речень за цілеспрямованістю положенням про непрямі способи вираження спонукання у структурі висловлень української мови, що сприятиме подальшому осмисленню окремих теоретичних питань функціонального синтаксису, семантики і стилістики.

Практичне значення праці визначається передусім повним описом засобів вираження непрямого спонукання у висловленнях української мови, визначенням чинників формування й критеріїв розрізнення його окремих різновидів, що може бути використаним у читанні лекцій і написанні підручників та посібників, методичних розробок із синтаксису української мови для вищої і середньої школи. Спостереження і висновки роботи можуть стати предметом обговорення на заняттях спецсемінарів, а також викладатися в окремому спецкурсі.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Міжнародній конференції “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (1999 р., Львів), на науковій конференції “Проблеми функціональної граматики” (1999 р., Донецьк). Основні положення дисертаційної праці обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

З теми дисертації опубліковано чотири статті в провідних наукових фахових виданнях і матеріали доповіді на конференції.

Обсяг і структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку літератури. Повний обсяг роботи - 178 сторінок, основного тексту - 164 сторінки. У списку використаної літератури налічується 172 найменування.

ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, формулюються мета, завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначається предмет дослідження, подаються апробація роботи та методи дослідження.

Перший розділ “Категорія спонукання в сучасних синтаксичних дослідженнях” містить огляд літератури з питання, аналіз стану його вивчення в сучасній українській мові. У розділі викладено теоретичні засади дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Дослiдження непрямих спонукальних висловлень української мови виходить з iдеї С. Карцевського про асиметричний дуалiзм мовного знака: з одного боку, вiн постiйно розширює свої можливостi у вираженнi тих чи iнших значень, з iншого ж боку, певне значення прагне бути вираженим за допомогою якнайширшого кола мовних засобiв.

Важливим у дослiдженнi спонукального значення, що виражається в структурі непрямих висловлень, є положення про наявність у їхньому змісті двох принципово рiзних компонентiв: пропозитивного, зверненого до об'єктивної дiйсностi (диктум), i модусного, пов'язаного iз суб'єктом, який сприймає й осмислює певний фраґмент цiєї дiйсностi. Таке розумiння смислової структури висловлення збiгається за своєю суттю з розумiнням модальностi В.В.Виноградовим, який протиставляв модальнiсть об'єктивну - як обов'язкову й таку, що виражається в реченнi граматично (вона становить складову предикативностi - граматичного значення речення), модальностi суб'єктивнiй - як необов'язковiй i специфiчнiй за характером вираження. У роботi прийнятий погляд на модальнiсть як семантичну категорiю, завдяки якiй мовець квалiфiкує подiї в їхньому вiдношеннi до реальностi. Протиставлення об'єктивної й суб'єктивної модальностi розглядається як таке, що вiдображає рiзницю в засобах вираження модального значення: вони можуть бути або граматичними й суто реченнєвими, або неграматичними, передусiм лексико-семантичними. Таке розумiння модального значення, у тому числi й спонукального, визначає шлях аналiзу вiд його сутностi як семантичної категорiї до рiзноманiтних засобiв вираження в мовi.

Оскiльки спонукальна модальнiсть, як будь-яке модальне значення, є реченнєвою категорiєю, яка вiдображає особливостi семантики цiєї одиницi, її аналiз передбачає звернення до семантико-синтаксичного аспекту речення як вiдносно самостiйного рiвня його органiзацiї. Таким чином, у роботi прийнятий пiдхiд до речення як багатоаспектної синтаксичної одиницi, яка на мовному, докомунiкативному, рiвнi може бути розглянутою як з боку формально-синтаксичної, так i з боку семантико-синтаксичної органiзацiї. Цi два аспекти протиставляються динамiчному, мовленнєвому аспекту речення - його комунiкативнiй органiзацiї. При цьому визнається необхiднiсть аналiзувати й описувати явища рiзних рiвнiв органiзацiї речення за допомогою понять i термiнiв, якi вiдповiдають природi кожного з них. Диференцiйований пiдхiд до органiзацiї речення не заперечує разом iз тим взаємозумовленостi рiзних його рiвнiв i взаємозв'язкiв мiж ними. Це положення має принципове значення для дослiдження спонукання як модальностi здiйснення. Являючи собою компонент семантичної структури речення, спонукання спроектоване на мовленнєву ситуацiю i бiльшою мiрою, нiж iншi модальнi значення, пов'язане з комунiкативною перспективою висловлення.

Всебiчний аналiз спонукання передбачає врахування складної взаємодiї рiзних рiвнiв органiзацiї речення, передусiм впливу його комунiкативної перспективи на формування модальностi спонукання як явища семантичного рiвня. Спiввiднесенiстю модального значення з мовленнєвою ситуацiєю - складом її учасникiв й умовами, за яких вiдбувається мовленнєве спiлкування, - зумовлене звернення в роботi також до прагматичного аналiзу, а саме аналiзу в системi понять теорiї мовленнєвих актiв. Аналiз висловлення з точки зору вiдображуваної в ньому мовленнєвої ситуацiї допомагає повнiше описати механiзми формування спонукальних висловлень як непрямих.

У другому розділі дисертації “Спонукальний компонент у змісті непрямих висловлень” розглядається семантична й комунікативна природа спонукального значення. Описано модальний зміст спонукання, здійснено його компонентний аналіз; простежується роль прагматичних чинників у формуванні семантики спонукання, найважливішим із яких визнано ознаки мовленнєвої ситуації, за якої воно здійснюється; досліджується роль мотиваційних компонентів, передусім оцінного, у формуванні спонукального значення в структурі непрямих висловлень; проводиться аналіз компонентної структури кожного з різновидів спонукального значення з урахуванням прагматичних особливостей мовленнєвої ситуації.

Спонуканням у роботі вважається відношення, яке відображає волюнтативні стосунки між мовцем, який називає дію, що її необхідно виконати (не виконати), і слухачем, який повинен забезпечити її виконання (невиконання).

Аналіз спонукальностi як семантичної категорiї передбачає вивчення цих відтінків, які звичайно розглядаються як різновиди спонукання.

Детальне дослідження семантичної організації непрямих спонукальних висловлень неможливе без звернення до методу компонентного аналiзу, тобто до аналiзу тих сем, комбiнування й актуалiзацiя яких у висловленні сприяє творенню того чи iншого вiдтiнку спонукання.

Завдяки семантичному аналізу непрямих спонукальних висловлень були виділені основні компоненти, які, комбінуючись, визначають характер їхньої семантики. Обов'язковими і безальтернативними для цих висловлень є такі два модальних значення, як ірреальність і волюнтативність.

Ірреальність характеризує певний стан речей як такий, що існує не в дійсності, а тільки в мисленні. Волюнтативність розглядається як вказівка на волю людини, спрямовану на виконання дії.

Ірреальності спонукального висловлення відповідає формування в його змісті окремих суб'єктивно-модальних значень, передусім значення можливості/неможливості, бажаності/небажаності, необхідності або відсутності такої необхідності. У висловленні виражається один із двох альтернативних варіантів кожного з цих значень, закріплений у відповідних групах лексем української мови. Бажаність виявляє себе в спонукальних висловленнях як потреба, відповідність бажанням, інтересам мовця або слухача. Можливість - як умова чи засіб, необхідні для здійснення чогось. Необхідність - як вимушеність спонукуваної дії, потреба в ній, її обов'язковість.

Важливим для формування різновидів спонукального значення є також такий семантичний компонент, як вказівка на категоричність/некатегоричність спонукання. Категоричним визнається те, що не припускає заперечень й інших тлумачень, крім тих, що належать мовцеві.

Для окремих різновидів спонукання важить також наявність у його компонентному складі семи авторизації: посилання на авторитетне джерело інформації, у тому числі оцінок, що надає переконливості порадам, застереженням (превентивним судженням), заборонам (прохібітивам).

Функціонуванню спонукання як модальності здійснення сприяє вираження впевненості або невпевненості, навіть сумніву в можливості й доцільності реалізації дії. У зв'язку з цим у компонентному складі спонукання можлива сема персуазивності.

Разом із тим семантична структура спонукального висловлення значно складніша, ніж сукупність згаданих компонентів. Річ у тім, що, висловлюючи спонукання, мовець виражає саме свою волю щодо виконання дії слухачем, а інтереси мовця й слухача далеко не завжди збігаються. Тому для реалізації своїх планів мовець повинен довести доцільність, необхідність або бажаність виконання дії, нагадати про сприятливі/несприятливі наслідки її виконання/невиконання і т. ін., тобто мотивувати своє спонукання.

Важливий для будь-якого спонукального висловлення мотиваційний компонент набуває першочергового значення у непрямих спонукальних висловленнях. Спосіб, у який здійснюється мотивація, й визначає те, якого вигляду набуває спонукання: від коректного, обережного, у вигляді поради, рекомендації, до досить категоричного, навіть рішучого, яким є наказ, примус, шантаж. Отже, характер мотивації пов'язаний з ознаками мовленнєвої ситуації, за якої здійснюється спонукання: із тим, у чиїх інтересах реалізувати спонукувану дію - мовця чи слухача, із характером їх стосунків, офіційністю або неофіційністю спілкування. Окреслені параметри мовленнєвої ситуації визначають те, у який спосіб мовець здійснює мотивацію того, чого він вимагає від слухача відповідно до свого комунікативного наміру: висловити прохання, пораду, вимагати чогось, наказувати. Так, мовець може підсилити інформативну частину свого висловлення додатковою інформацією, значущою для формування мотиву, прокоментувати її. Наприклад, у висловленні:

Я прийшов правити з вас те, що я стратив на сватання (В Самійленко)

- мовець вимагає, щоб слухач дав йому гроші, мотивуючи це тим, що він витратився на сватання.

Однак більшої виразності й переконливості надає мотивації оцінювання мовцем стану речей або поведінки співрозмовника за параметрами добре - погано, доцільно - недоцільно, корисно - шкідливо і т. ін.

На основі оцінювання формуються різні мотиваційні дії. Так, оцінка є важливим складником докору, звинувачення, погрози, підбурювання, спокуси, які й зумовлюють сприймання спонукальних висловлень як поради, наказу, вимоги, прохання.

Відповідно до характеру спонукального значення всі висловлення, що його містять, можна об'єднати в такі групи.

1. Наказ. Являє собою офіційне розпорядження людини, яка наділена владою, наприклад:

“…Наказую негайно виловити банду, що в Солонському Яру”. Такий папірець надійшов від повітового військового комісара (М. Хвильовий).

Ситуація наказу типова для таких відносин співрозмовників, за яких мовець з огляду на певні чинники (наприклад, соціальний статус, вік) ставить себе вище за слухача й тому очікує від слухача беззаперечного підкорення, наприклад:

[Прокурор тим часом переглянувся з другим:]

- Голосувати.

[І руки було піднято] (О. Гончар).

На відміну від ситуації наказу, що не припускає заперечення з боку адресата спонукання, ситуація, коли мовець вимагає чогось від співрозмовника, часто потребує коментування вимоги мовцем, мотивації його дій або певної поведінки. Такий коментар у контексті настійної вимоги покликаний сформувати в слухача мотив для відповідної дії й має вигляд роз'яснення слухачеві причин вимоги мовця, а іноді являє собою застереження, попередження, докір або навіть погрозу, звинувачення.

Такі висловлення функціонують у ситуаціях неофіційного спілкування, особливістю яких є різного типу залежність слухача від мовця. Інтонація вимовляння може бути як нейтральна, так і рішуча, категорична.

3. Прохання. Становить спонукання слухача задовольнити потреби й бажання мовця, наприклад:

Я прошу і все село просить, щоб ти в нашому клубі виступив, поспівав трохи (А. М'ястківський).

Для ситуації прохання, як і для наказу або настійної вимоги, характерна зацікавленість мовця у виконанні дії. Але ситуацію прохання відрізняє від згаданих те, що слухач не підвладний мовцеві, а тому, хоч і може перетворити ситуацію на іншу згідно із задумом мовця, однак не зобов'язаний цього робити; вибір - виконувати дію або ні - залишається за слухачем, наприклад:

[- Хіба просити можна вміть?

- Атож! От, к приміру, підійшов ти до двору, дивишся - чоловік чи там жінка роблять щось. Підійди ближче, скажи: “Господи поможи в час добрий”. Тобі неодмінно почнуть дякувати. Отоді й ліпи:] “Чи не знайшлося б у вас, тіточко (або дядечку), чогось перекусити?” (Гр. Тютюнник).

Значення прохання створюється сполученням сем “ірреальність”, а саме сем “бажаність” і “можливість”, а також “волюнтативність” і зумовлюється, з одного боку, зацікавленістю мовця у виконанні дії, а з другого, незалежним від мовця положенням слухача. Це й пояснює значущість мотиваційних коментарів і роз'яснень. Вимовляються такі висловлення, як правило, із прохальною або навіть благальною інтонацією.

4. Порада. Являє собою повчання, підказування, як діяти, наприклад:

[Він програвав і зовсім втратив голос...

- Схожу прожену, а ти подумай.] Хоч я на твоєму місці вже давно здався б… (Гр. Тютюнник).

Творенню значення поради сприяє наявність у структурі висловлення компонентів “ірреальність”, а саме сем “можливість” і “необхідність”, і “волюнтативність”. Особливість поради в тому, що виконати спонукувану дію необхідно в першу чергу в інтересах слухача. Інтонація вимовляння переважно нейтральна.

5. Пропозиція. Особливістю пропозиції є те, що мовець, вважаючи виконання певної дії доцільним, необхідним, корисним для нього самого, для слухача або для особи (осіб), що не бере (не беруть) участі в розмові, виносить свою точку зору на обговорення, намагаючись переконати в цьому слухача й тим самим спонукати його виконати дію, як у прикладах:

[- То які будуть пропозиції, товариші, щодо цього питання?…]

- Моя пропозиція - забрати в них шахмати. Конфіскувать від імені правління… (Гр. Тютюнник).

Значення пропозиції створюється поєднанням компонентів “ірреальність” як “необхідність” і “бажаність”, а також “волюнтативність”, при цьому повідомляється, що виконання спонукуваної дії прийнятне для всіх учасників спілкування - і для мовця, і для слухача (слухачів). Тип інтонації висловлень зі значенням пропозиції близький до інтонації висловлень-порад.

6. Інструкція. У роботі інструкцією вважається лінія поведінки, наслідуючи яку можна досягти оптимальних результатів, як, наприклад, у реченні:

[Стій! Розпачливо заволав режисер. - Бабусю, я ж вас просив: не усміхатися! Свою чарівну посмішку ви подаруєте нам після зйомок.] А зараз ваше завдання йти і більш нічого (Гр. Тютюнник).

Семантична структура спонукальних висловлень зі значенням інструкції містить компоненти “ірреальність”, а саме “необхідність”, і “волюнтативність”: “роби так, як я вважаю за необхідне”, наприклад:

Купиш в Опішньому мняса. [Спечемо котлєт до картоплі штук сорок] (Гр. Тютюнник).

Вимова інструкцій характеризується різноманітними інтонаційними відтінками.

7. Запрошення. Семантична структура спонукань-запрошень містить ті самі компоненти, що й семантична структура спонукань-прохань (“ірреальність”, а саме “бажаність” і “можливість”, і “волюнтативність”), але від прохань запрошення відрізняють прагматичні чинники, а саме те, що запрошення стосується певних сфер людської діяльності, причому людина, що запрошує, подає дію як привабливу для адресата:

Може б, ти трошки пішов зо мною у танець? (М. Коцюбинський).

Крім того, на відміну від прохання, запрошення - це завжди сумісна дія.

Інтонація запрошення близька до інтонування прохання.

8. Дозвіл. Спонукальні висловлення, семантична структура яких містить компоненти “ірреальність”, а саме “можливість”, і “волюнтативність”, мають значення “дозволу”, наприклад:

[Матушка тричі легенько дмухнула і тричі легенько сплюнула. І коли отець проспівав: “Єліце во Христа креститеся і влекостеся”, - віддала Борка Риті й сказала:]

- Можна вдягати (Гр. Тютюнник).

Необхідним фоновим знанням у ситуації дозволу є впевненість мовця в тому, що слухач зацікавлений у виконанні дії. Крім того, даючи дозвіл, мовець ставить себе вище слухача: у владі мовця дозволити або чинити опір діям співрозмовника.

Дозвіл, як правило, подається з нейтральною інтонацією.

9. Застереження. Спонукальні висловлення із значенням застереження в лінгвістиці називають превентивними висловленнями, основна функція яких полягає в тому, щоб застерегти співрозмовника (співрозмовників) від поганих наслідків, до яких може призвести його (їхня) дія:

Не застудився би ти!

Тільки обережно - щоб не порізався!

У ситуації застереження мовець вважає, що йому відомі якісь несприятливі для слухача наслідки його поведінки. Таким чином, застереження являє собою спробу мовця спонукати слухача відмовитися від своїх намірів і тим самим уберегти його від того поганого, а іноді й небезпечного, що може трапитися і про що слухач ще не знає, наприклад:

Конфітюри солодкі, але їх їсти багато не треба, бо зуби болітимуть (Б. Лепкий).

Значення застереження формується сполучанням компонентів “ірреальність”, а саме “можливість” і “небажаність”, і “волевиявлення не виконувати дію”. Зробити так, як каже мовець, завжди в інтересах адресата. Інтонація вимовляння - рішуча, категорична.

10. Заборона. Спонукальні висловлення із значенням заборони належать до так званих прохібітивних спонукальних висловлень, особливість яких у тому, що вони виражають волевиявлення не робити чогось. Прохібітивні спонукальні висловлення виражають або волевиявлення не виконувати дію, яка може бути здійснена після моменту мовлення, або спонукання припинити дію, що відбувається в момент мовлення, наприклад: Властю моєю гетьманською бороню тобі, князю, втручатись у наші справи! (П. Куліш).

Сукупність семантичних і прагматичних ознак, специфічних для кожного з різновидів непрямого спонукання - наказу, настійної вимоги, прохання, поради, пропозиції, запрошення, дозволу, інструкції, застереження, заборони, визначає критерії їхнього розмежування й розпізнавання.

У третьому розділі дисертації “Граматична й лексико-семантична організація непрямих спонукальних висловлень” аналізуються ті морфолого-синтаксичні й лексико-семантичні компоненти в структурі непрямих спонукальних висловлень, що сприяють творенню спонукання; розглядаються два типи вираження непрямого спонукання: експліцитний та імпліцитний. Вивчаються морфолого-синтаксичні та лексико-семантичні особливості експліцитних висловлень. Висвітлюється роль контексту й конситуації у функціонуванні імпліцитних висловлень як спонукальних.

Як показали спостереження, категорія спонукання об'єднує широке коло різноманітних за значенням і неоднорідних за своєю організацією типів непрямих спонукальних висловлень. Спонукальне значення виражається в них за допомогою специфічних морфолого-синтаксичних та лексико-семантичних засобів. Це значення також може випливати із загального змісту висловлення, витлумачуватися на його основі. Відповідно до цього всі непрямі висловлення поділено на дві групи: експліцитні й імпліцитні.

До засобів експліцитного вираження спонукального значення в структурі непрямих висловлень належить передусім специфічне модально-часове оформлення висловлення, яке створюється вживанням певних дієслівних форм. Оскільки спонукання становить різновид ірреально-модального значення, йому відповідають форми умовного способу дієслова та інфінітива, яким властиве ірреальне об'єктивно-модальне значення, а також форми майбутнього та минулого часів індикатива, які осмислюються як ірреальні завдяки дії інших чинників формування спонукального значення.

Можливість транспозиції в сферу спонукальності неімперативних дієслівних форм пояснюється особливостями їхньої граматичної семантики. Так, висловлення з формами умовного способу можуть набувати спонукального значення через властиву їм оптативність: мовець висловлює своє бажання, сподіваючись, що співрозмовник перетворить мрію на реальність, тобто буде виконавцем названої мовцем дії:

Галя. [Голубе мій, братику!] Якби ти довідався, що таке з ним сталось!

У непрямих спонукальних висловленнях з дієсловами дійсного, тобто реального, способу, що звичайно протиставляється дієсловам умовного й наказового, тобто ірреальних, способів, спонукального значення набувають передусім слова майбутнього часу, як такі, що, хоч і належать до способу реального, позначають дію ще не здійсненну, отже нереальну на момент мовлення:

- Понесеш на станцію… Правитимеш по п'ять карбованців за пампушку (Ю. Мушкетик)

Виражати спонукання здатні й висловлення з дієсловами у формі минулого часу, які називають дію, яка мовбито відбулася, тим самим вимагаючи термінового її виконання: Швиденько відкрили зошити й записали тему!

Важлива роль у формуванні висловлень із транспозитами як непрямих спонукань належить маркерам спонукальності:

1) граматичним формам другої особи однини і множини дієслова й особовим займенникам другої особи однини і множини, а також першої особи множини;

2) звертанням до співрозмовника.

Творенню спонукальної настанови висловлень із транспозитами сприяє наявність у їхній структурі або поза нею (в оточуючому контексті) мотиваційного компонента змісту, передусім оцінного, що надає висловленню вигляду погрози, докору, звинувачення, підбурювання, спокуси. Саме з таких контекстів виводиться мотив діяти, а висловлення набуває спонукальної сили:

- Пане Семаківський! Ще слово - і…

І обпарите мене?

Ні. Але не дістанете кави (Б. Лепкий).

До лексико-семантичних ознак, що уможливлюють сприйняття як спонукальних висловлень, які не містять категоріальних імперативних форм, належить уживання в їх структурі модальних слів:

Ні, не можеш зостатися тут, мусиш устати і йти (Б. Рубчак).

Суб'єктивно-модальні відтінки бажаності, можливості, необхідності, що їх вносять у зміст висловлення модальні слова, або відповідають їх об'єктивно-модальному плану, або творять його. За допомогою оцінної лексики зміст висловлення збагачується необхідним для формування в його структурі семантичним компонентом.

Ірреальній сутності спонукання відповідає також персуазивне значення вставного слова може, може б.

Ільку, може б, ти вогонь роздмухав, га? (Нечуй-Левицький).

Диференціації спонукальних значень сприяє вказівка на авторитетне джерело інформації, у тому числі позитивні або негативні оцінки, що забезпечують лексичні показники авторизації:

Ти знов кролям трави вкинула? А я тобі що казав? У книжці оно прописують: хай калієву сіль лижуть, тоді шкурки линять не будуть (Гр. Тютюнник).

Сприйняття висловлення як спонукального забезпечує також його оформлення як питально-заперечного. Взаємодія питальної форми й заперечного компонента, експлікованого часткою не, надає висловленню спонукальної сили:

Чи не допоможе мені хто-небудь із вас сепаратор покрутити? (Гр. Тютюнник);

Питально-риторичні висловлення виражають спонукання завдяки специфічному змісту: він явно або приховано апелює до загальноприйнятої в певному соціумі системи оцінок:

Що ж ви робите? (В.Самійленко)

Хто ж так говорить з гостем? (Л. Українка)

Ти куди ото пішов - га? [А з чобіт зерно висипав?] (Гр. Тютюнник)

Нащо ви рвете моє серце, Гапко? Навіщо ви мені таке страшне розказуєте? (В.Самійленко)

Помітною у формуванні спонукального значення риторичних питань є роль часток хіба і невже, персуазивне значення яких своєрідно взаємодіє з оцінним, ще й надає висловленню експресії:

Мамо! Невже ви жалю не маєте? (В.Самійленко)

Вербальний засіб вираження окремих спонукальних дій являють собою перформативи - слова-дії просити, радити, благати, наказувати, вимагати і т. ін. Як засіб експлікації спонукання перформатив наближений до імперативної дієслівної форми, однак протиставлений їй - як лексичне граматичному. Виявляючи функціональну близькість до імперативних дієслівних форм, ці висловлення все ж належать до сфери непрямого спонукання. Завдяки своєму лексичному значенню висловлення з перформативом не тільки виражають спонукання як таке, а й експлікують його характер: прохання, вимогу, наказ і т. ін. Це й визначає їхнє функціонування в мові як висловлень-дій:

Наказую виплатити повністю зарплату виховательці Квочці Наталці Полікарпівні з 18 червня по 161 серпня 1984 року…Рекомендую обговорити в колективі поведінку Милого Дмитра Федоровича і вжити відповідних заходів (Ю.Мушкетик).

Замісниками імперативних форм в експресивно-емоційному мовленні виступають вигукові слова-речення, які спонукають, віддзеркалюючи емоційну реакцію мовця на певну ситуацію, що склалась, на чиюсь поведінку або ж на попереднє висловлення співрозмовника:

А тс! - застережливо підняв Віталій палець угору (О. Гончар);

Геть, привиде війни (М. Рильський).

Розумінню спонукальної настанови імпліцитних висловлень сприяє контекст або, що можливе в усному мовленні, конситуація, які відображають риси мовленнєвої ситуації, за якої вони вимовляються. Саме знання ситуації дозволяє сприйняти мотиваційний потенціал висловлення, а отже, і його спонукальну силу. Важлива роль у цьому належить фоновим знанням учасників комунікації, які забезпечують адекватне сприйняття закладеного у висловленні комунікативного наміру мовця. Так, у висловленні:

[…Гивор став на свої передні ноги і побіг ними в степ. Татарська сторожа влякла…

Гиворе, це ти чи хто? - спитали козаки.

Я, - сказав Гивор.] - Козак мій Петро Самійлович Мамарига сидить в озері і дихає через очеретину.

Тоді по конях, - сказали козаки (М. Вінграновський) -

репліка Гивора Козак мій Петро Самійлович Мамарига сидить в озері і дихає через очеретину звучить як вимога визволити товариша, пор.: Визволяйте Петра Мамаригу! Про це свідчить і відповідна реакція козаків: Тоді по конях.



ВИСНОВКИ

1. Дослідження підтвердило існуючу в мовознавстві думку про можливість надавання імперативного значення неімперативним мовним формам.

2. Доведено, що, крім добре відомих граматичних форм, таких, як неімперативні способові форми дієслова та форми інфінітива, у вираженні спонукання беруть участь також інші мовні засоби.

3. У роботі з'ясовано причини того, що саме уможливлює залучення окремих мовних засобів до невластивої їм функції - як чинників спонукання. Визначено, що спонукальне значення може виражатися в непрямих висловленнях завдяки особливому мовному оформленню - специфічним морфолого-синтаксичним та лексико-семантичним ознакам цих конструкцій, а також прагматичним чинникам формування їхнього змісту.

4. Аналіз довів, що непрямі спонукальні висловлення, які на відміну від прямих не містять спеціальних індикаторів спонукальності, мають складнішу організацію й специфічні засоби вираження комунікативного наміру мовця. Це модально-часове оформлення висловлення, яке створюється вживанням певних дієслівних форм, подання спонукання у питально-заперечній формі, наявність у структурі висловлення маркерів спонукальності - граматичних форм другої особи однини і множини або першої особи множини, звертання до співрозмовника, різних за значенням модальних слів, у тому числі вставного слова може, перформативів, спонукань-вигуків. Важливими для формування спонукальної сили висловлення виявляють себе такі чинники, як вираження позитивної або негативної оцінки висловлюваного, вказівка на авторитетне джерело поданої інформації, її авторизація.

5. Показано, що можливість вираження спонукального значення різноманітними мовними засобами, у тому числі тими, які спеціально не призначені для цього, пояснюється специфікою спонукання як семантичної категорії: спонукання більшою мірою, ніж інші модальні значення, взаємодіє з комунікативною перспективою висловлення, що зумовлює широту, неоднорідність й варіативність його компонентного складу.

6. Компонентний аналіз спонукання засвідчив, що воно виникає в структурі непрямого висловлення внаслідок взаємодії об'єктивно-модальних і суб'єктивно-модальних значень, які зазнають суттєвого впливу прагматичних чинників: характеру стосунків між учасниками мовленнєвої ситуації, їхнього ставлення до спонукуваної дії, а саме зацікавленості або незацікавленості в її виконанні, офіційності або неофіційності мовленнєвого спілкування тощо. З'ясовано, що відповідно до компонентного складу спонукального значення непряме висловлення функціонує як наказ, вимога, прохання, порада, пропозиція, інструкція, запрошення, дозвіл, застереження, заборона.

7. Встановлено, що у формуванні спонукального значення непрямих висловлень важливу роль відіграє мотиваційний складник. Мовець може підсилювати інформативний зміст висловлення додатковим повідомленням, значущим для слухача як потенційного виконавця дії. Оцінюючи відображувану об'єктивну дійсність - як позитивно, так і негативно - мовець більш переконливо мотивує поведінку слухача, на основі чого формуються такі мовленнєві дії, як докір, звинувачення, застереження, погроза, підбурювання, спокуса. У роботі показано значущість контексту у відображенні характеристик мовленнєвої ситуації, які забезпечують необхідну мотивацію спонукуваної дії. Саме знання ситуації дозволяє слухачеві сприйняти мотиваційний потенціал висловлення, а отже, і його спонукальну силу. Виявлено важливу роль у цьому фонових знань, які забезпечують адекватне сприйняття закладеного у висловленні комунікативного наміру мовця.

8. Аналіз розглядуваних конструкцій довів, що вони становлять виразний засіб вираження категорії спонукання, який задовольняє потребам носіїв мови в нестандартних способах мовленнєвої поведінки, що найбільш відповідають різноманітним комунікативним завданням. Виражаючи спонукання в непрямий спосіб, а саме без залучення дієслівних форм імператива, мовець може посилити експресивність висловлення, що сприяє створенню переконливої мотивації для слухача у виконанні дії, а отже й збільшенню iллокутивної сили висловлення. Іронія, сарказм, тонкі натяки, емоційні сплески, органічні для непрямих спонукальних висловлень, визначають їхню роль як конструкцій, що не тільки забезпечують процес мовної комунікації, а й надають йому естетичної цінності.

9. Дослідження відкриває перспективу аналізу інших семантичних категорій в аспекті непрямих способів їх вираження, стилістичної оцінки цього явища, розгляду непрямих висловлень як конструкцій експресивного синтаксису сучасної української мови.



ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ

1. Роль формально-граматичних і лексико-семантичних ознак в організації питально-спонукальних речень // Вісник Харківського університету. Вип. 408. Актуальні питання сучасної філології. - Харків, 1998. - С. 66-69.

2. Інтерпретація непрямих імперативних висловлювань із позицій теорії мовленнєвих актів // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності / Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Львів: Літопис, 1999. - С.226-229.

3. Роль мовленнєвої ситуації в сприйнятті висловлювань з імперативною спонукальністю (на матеріалі української мови) // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 5. - Донецьк: ДонДУ, 1999. - С. 129-131.

4. Функції модальних слів у структурі спонукальних висловлювань // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Вип. 1. - Харків: ХДПУ, 1998. - С. 74-80.

5. Непрямi спонукальнi висловлювання як рiзновид директивних мовленнєвих актiв // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Вип. 3. - Харків: ХДПУ, 2000. - С. 71-76.

Размещено на Allbest.ru

...