3. У складі префікса недо- , що надає значення неповноти якості чи дії в іменниках, прикметниках, дієсловах (дієприкметниках, дієприслівниках), прислівниках. Недогляд, недоважувати, недоладно, недочуваючи, недорід

4. З дієприкметниками, якщо дієприкметник є означенням і не має при собі пояснювальних слів. Недозволені ігри, незагартований організм

Окремо пишеться:

1. З іменниками, прикметниками і прислівниками, коли наявне протиставлення. Не воля, а рабство; не голосно, а тихо

2. З дієсловами (дієприслівниками), числівниками, прийменниками, сполучниками, деякими прислівниками і з більшістю займенників. Не подолати, не виконавши, не десять, не тут, не тебе

3. З дієприкметниками, коли є протиставлення чи залежні від них слова. Ще не розв'язані проблеми, не сказане, а написане привітання

4. Коли дієприкметник з часткою не виступає присудком. Проблеми не розв'язані

31. Правопис префіксів і суфіксів пре-, при-, прі, роз, без-, з-, с-; -ен-, -енн-, -ан-, -анн-

В укр. мові з е пишуться префікси без-, не-, пере-, перед-, серед-;

з и - ви-, при-, анти-, межи-.

1. Префікс пре- вживаються для вираження найвищого ступеня ознаки. Безперервний, переосмислений, антидемократичний, вивірений, пребагато, прекрасно, премудрий

2. Префікс при- вживається в словах, що означають: наближення;приєднання;частковість дії;результат дії. Привезти, причепити, прикрити, приборкати

3. Префікс прі- вживається в словах. прізвище, прірва, прізвисько, прірвистий

4. Префікс с- пишемо перед к, п, т, ф, х. Сформувати, скинути, схибити

5. Префікс з- (із-) перед усіма іншими приголосними та голосними. Зберегти, зшити, ззовні

6. У префіксах без-, роз-, воз-, через-, між-, над-, від-, під-, перед-, понад-, об- ніколи не змінюються кінцеві приголосні. Безперервний, розкинути, возвеличити, обкопати.

32. Правопис префіксів в укр.мові. Найуживаніші слова з префіксом -пре- -со- -де- над- -най- тощо в офіц- діл стилі

Пре- вживається для утворення якісних прикметників і прислівників найвищого ступеня ознаки:

препоганий-препогано, премудрий-премудро, пречудовий-пречудово та ін.; + у словах презирство, престол, преосвященний, преподобний;

над- ніколи не змінюються: надмірний, надприбуток, надзвичайно, надвечір'я, надбрів'я, надкусити, надпиляти, надрив.

Най- разом пишеться у складі слів будь-якої частини мови: найперший, найкраща, найближче, найдовше.

Де - разом пишуться у складі слів будь-якої частини мови: дещо, дехто, деякий, деколи, дедалі, дещиця.

СО - використ як Спід(соратник, співробітник)

С - у словах, корінь яких почин звуками(к0, (п),(т),(х),(ф): сказати, стерти, схвалити.

33. Правопис прикметникових суфіксів і префіксів на означення найвищої міри ознаки

Прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаганний, нездоланний, неоціненний, несказанний, нескінченний, страшенний (але жаданий). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): бажаний, незлічений, неоцінений, неподоланий, несказаний, нескінченийПрефікс пре- вживається переважно в якісних прикметниках і прислівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживається переважно в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо. Найвищий ступінь порівняння прикметників утворюється за допомогою префікса най-, який додають до форми вищого ступеня: швидший -- найшвидший, миліший -- наймиліший. Форми найвищого ступеня можуть уживатися також з підсилювальними частками щонай... (що+най), якнай... (як+най), котрі надають їм значення найбільшої або найменшої міри якості ще категоричніше: щонайдорожчий, щонайтісніший, якнайкращий, якнайменший.

Правопис прикметникових суфіксів на означення найвищої міри ознаки. Відчислівниково-іменникові прикметники та їх правопис. Вищий ступін порівняння твор. за допомогою суфіксів -іш, ш-, додаються до основи перед закінченням(дешевий-дешевше; -еньк, -есеньк, ісіньк, -юсіньк, -ськ, -цьк, -зьк(сільський, повнісінький); -ев, єв пишуться у прикметниках з наголосом на суфіксі(життєвий, але гелієвий, коричневий); -ов з наголосом на корені чи закінчені(бойовий, але ясеновий); у іншомовних словах в суфіксі -ичн пишеться и(фізичний); -ин кінцеві приголосні г, к, х чергуються із ж, ч, ш(дочка-доччин, свекруха-свекрушин); -ін після й(Марія-Маріїн)

у прикм-х на позначення певного вияву ознаки, смаку, кольру.

З наголосом на другий суфіксальний голосний -уват (ий) товстуватий, кругловатий, мілкуватий, високуватий; -юват (ий) синюватий (після м'яких)

Виявлення невиликої міри властивості: -уват(ий) дуплуватий, остюкуватий, піскуватий; -юват (ий) глеюватий;

Високий ступінь ваяву ознаки: -овит (ий) грошовитий, сумовитий, гордовитий

З наголосом на перший суфіксальний голосний: -овват(ий) плисковатий, стовбоватий.

Відчислівниково-іменникові прикм.: 24 поверхи- двадцятичотирьохповерховий; 2, 3, 4,- якщо іменник почин. на голосну, то -двохатомний, трбохатний, на приголосну-дворазовий, тризначний, чотириповерховий

34. Прикметник. Ступіні порівняння якісних прикметників і їх уживання в офіційно-діловому стилі

Прикметник - назив. ознаку предмета, приналежність або якість і змін. За родами, числами й відмінками, які залеж. Від опорного іменника. Прикметники вищого і найвищого ступенів відмінюються за родами, числами і відмінками.

В офіц.-діловому та науковому стилях переважає складена форма ступенів порівняння прикметників. Якісні прикметники, які називають ознаку предмета, що може бути виражена більшою або меншою мірою, мають ступені порівняння - вищий та найвищий.

Вищий ступінь порівняння вказує, що ознака властива одній людині чи одному предмету більшою мірою, ніж іншим: красивіший, молодший, більший, гострішийл кращий, світліший, веселіший, мудріший, суворіший, легший,, добріший.

Вищий ступінь утворюється від основи чи кореня прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іш-: дов-ш-ий, корот-ш-ий, дешев-ш-ий, чорн-іш-ий, темн-іш-ий, ніжн-іш-ий. При цьому в основі чи корені втрачаються суфікси -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш- (тонкий -- тонший; глибокий -- глибший; далекий -- дальший). Перед суфіксом -іш- суфікси -к-, -ок-, -ек- зберігаються {чіткий --чіткіший, стрункий --. стрункіший; жорстокий -- жорстокіший) тощо.

Найвищий ступінь порівняння вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета й утворюється додаванням до вищого ступеня префікса най-: найближчий, найдорожчий, найкрасивіший, найвеселіший, найцінніший. Форма найвищого ступеня може підсилюватися частками як, що, які з прикметниками пишуться разом: якнайбільший, якнайменший, якнайкращий, щонайзручніший, щонайдорожчий.

Аналітичні форми вищого ступеня прикметників утворюються за допомогою слів більш, менш (менш зручний, більш здібний), найвищого -- додаванням до форми звичайного ступеня слова найбільш (найбільш приємний, найбільш веселий). Вони характерні для ділового мовлення.

35. Вивання великої букви в прикметникових назвах із суфіксами -ів-, -ов-, -ев-.-єв-, -ин-, -ін-, -івськ-, -інськ-.

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже й утворюються, як правило, від іменників -- назв живих істот. Для присвійних прикметників характерні свої словотворчі суфікси: -ин, -їн (сестрин, Настин, Маріїн), -ів, -їв (у відкритих складах -ев, -єв, -ов): Іванів, Василева, танталові муки, авгієві стайні; суфікс -ськ, якщо прикметник означає належність (батьківське подвір'я); цей же прикметник є якісним в іншому значенні: батьківське ставлення.

Прикметники, які можуть передавати значення присвійності та відношення, називаються присвійно-відносними, пор.: шевченківські рядки і Шевченківські читання, материнське поле і материнське ставлення, норковий хвіст -- норкова шапка.

36. Правопис прислівників в українській мові

Прислівники - незмінна частина мови, яка вираж. ознаку стану, дії, ознаку інш. ознаки і відповід. на питання де? коли? як? скільки? чому? відколи? Прислівник не має ознак роду, не змін. за числами й відмінками.

РАЗОМ: 1) прислівники, утвор. словосполученням прийменника з повнозначними частинами мови(імен, прися, займ): вдень, надміру, заодно, передусім; 2) прислівники, утвор. сполученням кількох прийменників з інш частинами мови:завбільшки, навскоси, позаторік; 3) прислівники, утвор. поєднанням часток аби-, ані-, чи-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, якось, дедалі, щоденно.

ОКРЕМО прислівники сполуки: 1) що склад. з іменника та прийменника, в яких імен. зберігає лексич. значення й граматичну форму: без жалю, до ладу; 2) що склад. з двох імен. або числівників у поєднанні з одним чи двома прийм: час від часу, з дня на день; 3) що утвор. сполученням прийменників з повним прикм.: в основному, в цілому; 4) що утвор. поєднанням прийм. по зі збірним займенником : по троє, по четверо.

ЧЕРЕЗ ДЕФІС: 1) утвор. від прикметників і займ. за допомогою прийм. по та суфікса -ому(-ки): по-господарському, по-братськи; 2) утвор. від порядкових числ. за допомогою прийм. по : по-перше, по-друге; 3) утвор. за допомогою частки будь-, небудь-, хтозна-, казна-, -то: хтозна-хто, казна-що, будь-коли; 4) утвор. сполучення двох прислівників: сяк-так, десь-інде.

37. Правопис складних і складених прийменників. Поширеність їх у мові ділових документів

Складні утвор. за допомогою поєднання простих прийменників: поміж, понад. Прийменники з частинкою з (із) пишуться через дефіс: з-під, з-понад.

Складені - колишні повнозначні частини мови, що вживаються з одним або двома прийменниками: в інтересах, за допомогою, з метою, на відміну від

Прийменники, до складу яких входить префіс не-, пишуться разом: незважаючи на, незалежно ві.

Разом: задля, заради, навпроти, насеред, наскрізь, окрім, опріч, поза, понад, поперед, попереду, проміж, побіля, попід, почерез, попри, щодо, внаслідок, впродовж, всупереч, вслід, довкола, замість, навкруги, навпроти, напередодні, наперекір, навколо, назустріч, наприкінці, осторонь, завдяки.

Окремо: у (в) разі, у зв'язку з, (у) в напрямі до, (у) в силу, під час, під кінець, подібно до, що ж до, відповідно до, згідно з, з допомогою, за рахунок.

38. Правопис складних та складноскорочених слів. Складні назви в офіційно-ділових документах

Складні - утворені від двох або більше основ:

1. за допомогою голосних О, Е (пароплав, працездатний);

2. без сполучних голосних (повсякденний, півлимона).

Складні слова пишуться разом:

· в підрядних словосполученнях (у яких від одного слова додаткові іншого можна поставити питання): новобудова, білосніжний.

· географічні назви, перша частина яких вказує на сторону світу: Північнокримський канал, Південнокитайське море.

Через дефіс пишуться слова, коли:

· в сурядних словосполук. ( з'єднується сполучником і): робітничо-селянський, темно-зелений (але: жовтогарячий, хитромудрий, зловорожий, глухонімий);

· повторенням:білий-білий, рано-вранці.

Розрізняють 2 види скорочення слів:

1. позначаються малими літерами (і т.д.; р-н; тов.), повторенням початкових літер (тт., рр.) чи дробове написання (п/я, п/р).-нормативні скорочення.

2. абревіатури - пишуться усуміш з великими і малими літерами, без крапок, мають граматичні форми (Ту - 104, КПІ).

Зразки скорочень в ділових паперах: - назви док-тів ( РКК, ОРД, техплан, техдокументація), - назви посад , учених ступенів, звань (проф., зав., заст.); - офіційні назви орг-цій, установ (агропром, фінвідділ, Укрземпроект); - скорочення, вживані в планово-облікових док-тах (промінвестбудбанк, накл.№).

Назви установ, закладів, орг-цій, утворені з частин слів, пишуться:

· з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ (Укрнафта,Укртелеком);

· з малої літери, якщо вони є родовими назвами (міськрада, педінститут).

Складноскорочені назви, утворені з початкових букв імен власних і загальних, пишуться великими літерами (НЛО, АТС, ТЕЦ, ГЕС, РАУ), а також, утворені від іншомовних словосполучень (ЮНЕСКО, НАТО). Коли такі іменники відмінюються, їх закінчення дописується малими буквами (ЗІЛом, ЛАЗи). Складноскорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова, пишуться малими літерами (неп - під час непу).

39. Правопис часток в українській мові. Особливості вживання часток у мові ділових документів.

Частка службова частина мови, яка внос. різні додаткові відтінки значення в речення або служить для утвор. способів дієслів. Не виступ засобом синтаксис. зв'язку .

формотворчі частки-служать для утвор.умовного і наказового способів дієслова-хай, нехай, би(б). Модальні - внос. різні смислові відтінки в речення, вираж. ставлення того, хто говорить, до висловлюван. речення. Питання , ствердження: хіба, чи, невже, авжеж, еге, отож, так. Оклик: як, що за. Сумнів, невпевненість: може, ледве чи, навряд. Виділення або підсилення: тільки, хоч, лише, навіть, аж, ж, все-таки.

написання окремо, через дефіс,: 1) частка би (б), же (ж), ито (вказівна), лсь, он звичайно пишеться окремо від інш.слів: сказав би, зробив ж, як же бути, що за то, ось як, он куди. Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інш. часток:авжеж, отож, аякже, таж, мовби, неначебто. Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде, онде. Але залеж. від вимови їх можна писати й окремо: осб де, он де; 2) разом пишуться чпастки аби-, де-, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що-, абихто, дехто, хтось, ніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, якнайшвидше, щодня; 3) через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, небудь-, -бо, -но, -то(підсилювання), -от, -таки: казна-який, хтозна-де, де-небудь, скажт-бо, слухай-но, якби-то, вивчив-таки. Але частку таки коли вона стоїть перед словам, яке підсил. пишемл окремо: таки вивчимо, таки домігся. Також іншомовна частка екс- у значенні „колишній” екс-президент;4) частки , названі в пункті ці 3 пишуться окремо, якщо між ними й словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово : абихто-аби до кого, ніщо-ні про що.

40. Розмежування і правопис омонімічних форм прислівників і сполучень прийменників з іменниками

Омоніми-слова, що однакові за формою(звучанням/написанням), але мають різне значення і не пов'яз. асоціативно. Розрізняються лексичні (повні і часткові) омоніми, омоформи, омографи та омофони. 1) повні омоніми-слова однієї частини мови однакові в усіх своїх граматик. формах6 коса(піщана)- коса(знаряддя праці); 2) часткові-збігаються лише частинами своїх парадигм. Так, слова кадри(фільму)- кадри(персонал) є омонімами тільки в множині ( в однині кадр); 3)омоформи - слова або форми одного слова, що збігаються в окремих граматик. формах: мати(ім..)- мати -(дієслово), злий(прикм.)- злий(дієслово); 4) омографи - слова, що однаково звучать, Але по-різному пишуться: мене-мине, лижу-лежу, греби-гриби; 5) омофони - слова або форми одного слова, що однак. пишуться але по-різному вимовляються. Це пов'яз. з відмінністю у місці наголосу: Доро”га-дорога”.

Прислівники, що утвор. злиттям прийм. з імен., який і тепер вживається пишуться разом: надворі, нагору, вдень. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучників прийм. з імен., які пишуться окремо: на дворі, на гору, в день. Імен. завжди називає якийсь конкретний предмет(якийсь двір, якусь гору, якийсь день), а прислівник лише абстрактно вказ. на місце( надворі-тобто не в приміщенні), напрямок(нагору-означ., що дія скерована вверх), час(удень-йдеться про пору, коли надворі видно). Іноді відрізнити прислівники від сполучення прийм. з імен. допомога. наголос: навіки - на віки, набік - на бік, насміх - на сміх.

41. Відмінювання і правопис числівників, що називають десятки

Числівники на -дцять і на -десят у непрямих відмінках мають паралельні (стилістично нейтральні) форми. Тринадцять, тринадцяти(ьох), тринадцяти(ьом), як у Н.в.( тринадцятьох), тринадцятьма(ьома), на тринадцятьох. У числівниках на -десять в укр. мові, на відміну від рос. перша частина не змінюється. Вісімдесят, вісімдесяти(-тьох), вісімдесяти(-тьом), Вісімдесят(-тьох), вісімдесятьма(-тьома), на вісімдесяти(-тьох). Числівники 40, 90, 100 в усіх непрямих відмінках, крім знахідного, мають закінчення -а.

42. Особливості відмінювання складних числівників, що називають сотні

У складних числівниках, що називають сотні, відмінюються обидві частини: трьомстам, сьомастами та ін.. Щоб правильно відмінювати такі числівники, можна скористатися підказкою, що їх закінчення в непрямих відмінках (крім знахідного), відповідає закінченням іменника місто у множині.

Двісті, сімсот, дев'ятсот	Міста
Двохсот, семисот, дев'ятисот	Міст
Двомстам, семистам, дев'ятистам	Містам
Двісті, сімсот, дев'ятсот	Міста
Двомастами, сімомастами, дев'ятьмастами	Містами
У двохстах, семистах, дев'ятистах	У містах

43. Граматичні форми іменника з числівниками 2,3,4, „півтора”, „півтори”, „півтораста”

При числівниках два, три, чотири у формах назив. відмінка вживаються іменники чоловічого роду у формі назив. відмінка множини. Іменники жіночого і серед роду мають форму родового відмінка однини. Іменники серед. роду та іменники чол. роду-назви істот вільно сполучаються із збірними числівниками.(семеро друзів, шестеро дверей-парні предмети). Іменники при дробових числівниках мають форму родового відмінка( дві п'ятих метра, двом п'ятим метра, двома п'ятими метра, п'ять цілих і чотири десятих процента). Числівники півтора, півтори півтораста вимагають від іменника форми родового відмінка( півтора карбованця, півтораста робітників півтори, години).

Числівники від п'яти і далі у Фомі назив. відмінка керують іменниками, вимагають від них форми родов. відмінка(вісім карбованців, тридцять дев'ять учнів, тисяча дев'ятсот сімнадцятий рік). У складеному числівнику іменник уживається в тій формі, якої вимаг. останнє слово( триста двадцять один учень, вісімсот дев'яносто чотири учні, сорок п'ята сторінка, тисяча дев'ятсот сімнадцятий рік).

44. Граматичні конструкції на позначення часу (дати) з прийменниками за, від у діловій мові

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника вони утворюють прийменниково-відмінкову конструкцію. Часто прийменниково-відмінникові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим (занепокоєна з приводу дій-занепокоєні діями). Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень: просторових, часових (вів часу проголошення, за гетьманщини), причинених. Значна кількість помилок трапляється при побудові словосполучень із прийменниками в перекладах з російської мови ділових паперів.

6 вечера- 12 ночи=за (за 20 хвилин сьома)

12ночи-6 вечера= на(12хв на шосту; пів на шосту )

наказ від 7 червня (дата)

45. Дата та способи її позначення в офіційно-ділових документах

Дата -обов'язковий реквізит усіх док-тів, оформляється арабськими цифрами в одному рядку: день місяця, місяць, рік. Якщо день міс. Або порядок міс. Позначається цифрою до 10, то перед нею пишеться 0. Рік зазначають лише двома останніми цифрами без крапки після них (якщо не кінець речення), без слова «рік» і без скороченої позначки «р.» 27.05.2010. У міжнар. практиці листування та в док-тах, що містять відомості фін. хар-ру, дату зазначають словесно-цифровим способом, тобто міс. пишеться літерами, а цифри року - повністю зі скороченою позначкою слова «рік» (р.) із крапкою. 27 травня 2010 р.

Дати на певну тривалість події, заходу, роботи тощо: 1. 10-15.07.99 (у межах одного міс.), 2. з 16.09.99 до 09.10.99 (протягом 2х міс. у межах одного року), 3. на 07.12.99-07.04.2000 (протягом 5міс., у межах 2х років).

Роки, що не збігаються з календарними - 2002/03 навчальний рік.

Десятиріччя, сторіччя - у 60-ті роки ХХст., у ХХ-ХІ сторіччях.

Місце дати залеж. від призначення та форми док-та.

46. Особливості творення і вживання дієслівних форм. Особливості уживання їх (особливо на -но, -то у мові ділових документів

Загальна характеристика дієслівних форм. Дієслово має п'ять основних форм: неозначену, способові, дієприкметник, безособову на -но, -то і дієприслівник. З них дві -- способові і дієприкметник -- змінювані, три -- неозначена, безособова і дієприслівник -- незмінювані..

Безособова форма на -но, -то твор. від пасивних дієприкметників за допомог. суфікса -о_ записаний - записано, накритий, накрито). Ця форма повністю зберіг правопис дієприкметників, від яких вона утвор. ( зачинений зачинено).

Безособова форма на то-, но- вжив. звичайно в значенні „ хтось щось зробив”. Рідше ця форма вживається стосовно явищ природи.

В офіц-діл. стилі ця форма вжив. для пом'якшення форми звертання : не було зроблено, було вирішено.

47. Творення граматичних форм дієприкметника. Уживання їх у мові ділових документів

Дієприкметник-особлива форма дієслова, що вираж. ознаку предмета за дією і відповідає на питання який? яка? яке? Бувають активні(вираж. ознаки того предмета, який сам щось робить або робив: працюючий робітник-той, що зараз працює); пасивні( вираж. ознаки того предмета, з яким щось роблять або робили: речення, переписуване учнем). Активні формуються від основ дієслів 3-ї особи множини тепер. часу. Закінчення -уть, ють і -ать, -ять(1 дієвідміна), -уч, -юч, -ач, -яч та прикметникове закінчення -ий(-а, -е) (2-га дієвідміна та утвор. від не означ. форми неперехідних дієслів за допомогою -л-(посивілий).Пасивні утвор від не означ. форми дієслів недокон. виду із суфіксом -ува(-юва), -овува з наголош.о(завершуваний), минулого часу: утвор. від не означ форми дієслів за допомогою суфіксів -н, -т, -ен, -єн, закінчення -ий(замкнений, замкнутий, нагрітий, несений, наварений, вимитий) Тільки у складній номенклатурній назві - керуючий банком, копіювати - копіювальний.

48. Дієприслівник. Творення граматичних форм дієприслівника

Дієприслівник-це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію і відповідає на питання що роблячи?що зробивши?(погулявши коло бджіл і наївшись…) Д. поєднує ознаки дієслова і прислівника. До дієслівних ознак належ. Вид (доконаний: вмившись, недоконаний: вмиваючись) і перехідність і,отже здатність керувати залежними словами. Д. із залежними словами формує дієприслівниковий зворот, який є одним членом речення-обставиною. До прислівникових ознак належить його незмінність, синтаксична роль обставини. Граматичні значення: 1) вид: доконаний, недоконаний; 2) час: теперішній, минулий. Теперішній час: 1) докон вид- не має; 2) недокон. Вид: основа тепер. Часу + -учи, -ючи, дієслова I дієвідміни. Вед(у) + -учи= ведучи. Мел(ю) + -ючи= мелючи. Основа тепер. Часу + -ачи, -ячи дієслова II дієвідміни. Сид(ять) + -ячи=сидячи минулий час: 1) докон вид: префікс на-, при- + основа інфінітиву + суфікси -вши, -ш. Написати + -вши=написавши; 2) недокон. Виду: основа інфінітива +-ш, -вши. Писати + -вши=написавши

49. Дієприслівниковий зворот

Дієприслівник-незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказ. на додаткову дію. дієприслівник із залежними від нього словами формує дієприслівниковий зворот. Весь зворот є одним членом речення-обставиною. Завжди виділ. комами: „Діти вискочили на подвір'я, випереджаючи матір”). Одиничний дієприслівник, що стоїть на будь-якому місці, відокрем. комами, коли означ. :1) додаткову дію; 2) час; 3) причину4 4) умову(повечерявши, полягали спати). Коли одинич. дієприсл. стоїть при присудку й має закінчення прислівника, він комами не відокремлюється(Дівчата йшли співаючи).

50. Дієслівні сполучення із сильним керування у діловій мові. Мовні кліше цього типу у мові ділових документів.

Керування-такий синтаксис. Формальний зв'язок у словосполученнях, коли слово вимагає певної відмінкової форми від залежного слова, тобто керує ним. Керування може бути без прикметниковим(безпосереднім), прийменниковим( опосередкованим), сильним і слабким. Сильне керування буває у ловосполук-ях , в яких головне слово за своїм змістом вимагає керованого, залежного члена : зустріти кого, звернутися до когось, відігравати роль. Залежним слово може бути будь-яка іменна частина мови, головним-можуть виступ. Всі позначені слова: дієслова, іменники, прикметники. Кліше-мовленнєвий стереотип, готовий зворот, який легко відтвор. В певних умовах і контекстах стандарту. Словосполучення дієслівного типу у діловій мові: зважаючи( на що?), заслуговувати на (що?), завдати шкоди, взятися до роботи, обіймати посаду, мати уявлення, бачити на власні очі, виходити з обігу, вийти з ужитку, дотримувати свого слова, дякувати ком7, завдавати чого?, постачати що?, потребувати чого?, наслідувати кого?, пробачати кому?, вживати чого?, повідомити кому?, проінформувати кого?, перекласти на що?

51. Дієприкметниковий зворот у діловій мові. Пунктуація у конструкціях з дієприкметниковим зворотом

Дієприкметник - особлива форма дієслова, що виражає ознаку за дією і відповідає на питання який? яка? яке? які?. виділяють активні (лежачий камінь(недоконаний вид),засохле дерево(доконаний); пасивні Д. (контрольована ситуація(недоконаний), застосований метод (доконаний). Комами виділяється дієприкметниковий зворот, якщо він стоїть після означуваного слова. У діловій мові широко викор. Д, але уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, іменниками із прийменниками, дієсловами (знаючий працівник-обізнаний працівник). Однак окремі форми активних дієприкметників теперішнього часу з суфіксами -уч(-юч),-ач(-яч) почали використовувати, але у функції означення (добробут, зростаючий щороку-зростаючий щороку добробут). Це ж стос. й активних Д. минулого часу із суфіксом -л-(яблука замерзли від морозу-замерзлі яблука. Сфера викор. активних Д. - в основному термінологічна лексика: блукаючий нерв, ведуче колесо.Дієприслівниковий зворот

Дієприслівник-незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказ. на додаткову дію. дієприслівник із залежними від нього словами формує дієприслівниковий зворот. Весь зворот є одним членом речення-обставиною. Завжди виділ. комами: „Діти вискочили на подвір'я, випереджаючи матір”). Одиничний дієприслівник, що стоїть на будь-якому місці, відокрем. комами, коли означ. :1) додаткову дію; 2) час; 3) причину4 4) умову(повечерявши, полягали спати). Коли одинич. дієприсл. стоїть при присудку й має закінчення прислівника, він комами не відокремлюється(Дівчата йшли співаючи).

52. Займенник. Особливості відмінювання і вживання в офіційно-діловому стилі

Займенник-частина мови, яка вказує. на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх:він, ми, такий, цей, стільки, кожний. Змінюються за відмінками як імен., за родами, числами, відмінками як прикм., займенники скільки, стільки, змін. за відмінками як числівник два.

За значенням поділяються: 1) особові: я, ми, ти, він, ви, вона, воно, вони; 2) зворотний: себе; 3) питальні: хто? що? який? чий? котрий? скільки? 4) відносні: хто, що, який, чий, котрий скільки; 5) неозначені: (ті ж, що й питальні, але в сполученні з будь-, -небудь, -сь, де-, аби-, казна-, хтозна-): будь-хто, хто-небудь, щось, деякий, хтозна-що, казна-що4 6)заперечні: ніхто, ніщо, ніякий, нічий; 7) присвійні: мій, твій, свій, наш, ваш, їх; 8) означальні: весь, всякий, кожний, самий, інший; 9) вказівні: той, це1, такий, стільки. Щоб значення займенників було зрозумілим, треба правильно користуватися ними.

1) Займенник у реченні повинен вказувати на рід і число того слова, замість якого цей займенник вжито.2)Не можна допускати, щоб займенник у реченні співвідносився водночас із різними словами. Наприклад, невдало побудовано такі речення: 1. піснею сонце віта тракторист, що рідною лине землею. Не зрозуміло, хто лине: пісня, сонце чи тракторист? 2. В'ються жайворонки над ожилими полями, і в небо здіймається їхній спів. Чий спів -- жайворонків чи полів?

В офіц-діл. стилі -Вам, Вас, той, скільки, кожний, інший. При звертанні до однієї людини у ввічливо-пошанному значенні займенники ВИ, ВАМ, ВАШ пишуться з велик. літери

Переважна більшість док-тів пишеться від імені установи, підпр-ва, орг-ції (тобто від І особи множини). Проте займенник ми в цій ситуації, як правило, пропускається; Наприклад: ділові листи часто починають дієсловом у І особі множини (Просимо…, Повідомляємо…, Рекомендуємо…).

Паралельною до розглянутої є форма ІІІ особи однини (Дирекція просить…, Банк повідомляє…).

Займенник Вам у деяких конструкціях теж опускається, що й створює загальне враження строгої об'єктивності викладу, типової для ділового стилю (Надсилаємо для ознайомлення…)

Проте бувають ситуації, в яких наявність чи відсутність займенника Вам, Вас, Вами змінює спрямування й тональність висловлювання. Так, звороти типу пропоную з'явитись…, вимагаю притягти до… виражають безапеляційну вимогу, а введення особового займенника Вам, Вас, Вами пом'якшує категоричність вимоги.

Вживання займенника І особи однини Я також обминається; розпорядження й накази розпочинаються дієсловом у І особі однини (Наказую…, Пропоную…) Ця займенникова форма можлива лише в особистих паперах і в деяких видах док-тів (автобіографія, доручення).

Як відомо, форма однини особового займенника Я не вживається не лише в діловому стилі, а й у науковому і, частково, публіцистичному. У цих стилях переважає так зване авторське ми, за яким автор ніби приховує свою особу, залучаючи читача до участі в міркуваннях.

У діловому стилі авторське ми застосов. в тих випадках, коли є потреба пом'якшити категоричність тону (ми приходимо до таких висновків).

Займенник свій часто буває зайвим у діловому док-ті, він дублює вже наявне в тексті слово (свої завдання трест виконав).

Слово окремий іноді вживається замість неозначеного займенника деякий. (окремі підприємства, окремі студенти). Не треба забувати, що основне значення окремий - це “незалежний”; бувають випадки, коли це значення виходить на перший план, тоді текст док-та стає двозначним (студент виконував окремі завдання). Такої двозначності слід уникати.

53. Прийменник. Уживання прийменників на, завдяки, через у мові ділових документів

Ф-ція прийменників - вираження відношень між словами в реченні та словосполученнями. Вони вжив. для зв'язку слів у межах самого речення, при цьому перед більшістю конструкцій кома не ставиться. У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією або він зумовлений конкретним текстом.

· так конструкції з на - для різняться відтінками думки: на - вказує сферу вживання, для - мету. Наприклад: на місцеві потреби і для місцевих потреб

· Прийменник завдяки (вживається з давальним відмінком). Завдяки зусиллям колективу, має відтінок значення дякуючи; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він заміняється прийменником через.

Конструкця з прийменником через:

по ошибке - через помилку,

по невнимательности - через неуважність;

54. Уживання прийменників згідно з, відповідно до, незважаючи на, у, в у мові ділових док-тів

Прийменники, що виражають відношення відповідності - відповідно до, згідно з.

Прийменники, що виражають допустові відношення - незважаючи на.

Прийменник у вживається

Між приголосними При відсутності документів або додатків до них складається акт у двох примірниках. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами. На початку речення, після паузи перед приголосними, перед наступними в, ф, а також перед сполученнями літер дв, зв, льв, св, сф, тв, хв і под. У разі непогодження із проектом рішення, наявності зауважень, доповнень вони викладаються на окремому аркуші. У сфері; у свята; у Львові.

Прийменник в уживається

між голосними Кожний документ реєструється в облдержадміністрації тільки один раз. переважно після приголосного перед голосним, або перед голосним, якщо це початок речення В облдержадміністрації застосовується децентралізована система діловодства.

Після голосного перед приголосним залежно від темпу, ритму мовлення вживається прийменник у або в: Наслідки розгляду документів керівництвом фіксуються в резолюції.

Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

Голова, заступник голови районної у місті Києві ради обираються відповідною радою з числа її депутатів у межах строку повноважень ради таємним голосуванням.

55. Уживання прийменників по, для, на, після у мові ділових документів

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.

Конструкції з на - для різняться відтінками думки: на - вказує сферу вживання, для - мету. Наприклад: на місцеві потреби і для місцевих потреб

У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією або він зумовлений конкретним текстом.

· так конструкції з на - для різняться відтінками думки: на - вказує сферу вживання, для - мету. Наприклад: на місцеві потреби і для місцевих потреб

· Також традиційно закріпилось уживання прийменника проти в діловому мовленні із значенням “порівнюючи з чимось”: Наприклад: Збільшити виробництво продукції у два рази проти минулого року

Якщо ж у реченні один з порівнюваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді проти не вживається. Наприклад: Ярових посіяно більше (ніж, чим) озимих.

· Прийменник завдяки (вживається з давальним відмінком). Завдяки зусиллям колективу, має відтінок значення дякуючи; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він заміняється прийменником через.

· Прийменник в - на розрізняються не лише змістовими відтінками, а й за традицією вживання. Наприклад: вчитися в школі, вчитися на курсах.

· Прийменник всупереч вживається лише з давальним відмінком (всупереч розпорядженню)

· Можливість вибору прийменника є не в усіх синтаксичних конструкціях. (Наприклад: витрати на…, відрахування на …)

· У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових прийменниковими. Наприклад: книжкова шафа - шафа для книжок; плата за оренду - орендна плата)

· В українській літературній мові при перекладі з російської мови словосполучень існує не один, а кілька варіантів.

Так російським конструкціям з прийменником по в українській мові відповідає цілий ряд прийменникових і безприйменникових конструкцій:

- конструкціями з прийменником по:

дежурный по вокзалу - черговий по вокзалу,

по возможности - по можливості;

- конструкціями з прийменником з:

материалы по вопросам экономики - матеріали з питань економіки,

по принуждению - з примусу;

- конструкціями з прийменником на:

по заказу - на замовлення,

по предложению - на пропозицію;

- конструкціями з прийменником у (в):

комитет по вопросам разоружения - комітет у справах роззброєння,

по выходным дням - у вихідні дні;

- конструкціями з прийменником для:

комиссия по рассмотрению вопросов - комісія для розгляду питань,

кружок по изучению - гурток для вивчення;

- конструкціями з прийменником через:

по ошибке - через помилку,

по невнимательности - через неуважність;

- конструкціями з прийменником після:

по возвращению - після повернення,

по прибытию - після прибуття;

- конструкціями без прийменника (і орудним відмінком іменника):

сообщить по телефону - повідомити телефоном,

старший по возрасту - старший віком.

56. Правила чергування у-в, і-й в укр. мові. Дотримання цих норм у діловому стилі

Укр.мову традиційно називають мелодійною, співучою. Здавна виробилися спец-ні норми, зумовл. Мелозвучність (евфонію). Чергув звуків у-в, і-й кваліфікується як орфоепічне, тобто регламентує лцтературну мову. У процесі розробки закону, в обробці документації, Міністерство освіти і науки.

Чергуються як прийменники У-В, так і префікси У-В:

1. Щоб уникнути збігу приголосних вживається У:

а) між приголосними

б) на початку реч. перед приголосним.

в) перед в, ф, льв, св, тв, хв і под

г) після паузи (після любого розд.знака) перед приголосним

2. Щоб уникнути збігу голосних вжив. В

а) між голосними

б) на початку реч. перед голосн.

в) після голосного перед більшістю приг., крім в, ф, льв, св, тв, хв

У і В не чергуються:

у словах, що вжив. тільки з у або в (угода; ввічлевість); у власних іменах (Удовенко, Власенко); в словах іншомовного пох. (уніфікація, узурпатор).

Чергування сполучн.

І та Й

1. Щоб уникнути збігу приголосних вживається І:

а) на початку речення

б) після приголосних або розділових знаків (паузи) перед приголосним

1. Щоб уникнути збігу голосних вживається Й:

а) між голосними

І з Й не чергуються: при зіставленні понять (небо і земля); перед словами, що починаються на є, ї, й, ю, я (запросили і його, і її).

57. Сполучник, типи, вживання

Сполучник-службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення. За будовою: прості- і, та, а, бо, чи; складні утворюються внаслідок злиття двох слів, що належали займенникам, прислівникам, часткам- щоб, якщо, ніби, якби; складеними наз. сполучення кількох слів- тому що, через те що, для того щоб. За значенням і синтаксичною роллю: сурядності, що поєдн. синтаксично рівноправні члени речення або частини складного речення. Сурядності поділяються: єднальні (і, й, та, також, і…і,ні…ні),протиставні (а, але, зате, проте, однак), розділові (або, чи, або…або, чи…чи), а також пояснювальний або, уточнюючий тобто. Підрядності, що виражають підпорядкування, залежність однієї частини в реченні від іншої (що, щоб, як, якби, якщо, мов, немов, наче, неначе, ніби, хоч, хай…).

Сполучники, як би вони не були утвор., пишуться разом: адже, аніж, отже, неначеб, якби, абощо, тощо, мовби;частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, або ж, але ж, все ж, хоч би; частками отож-бо, тож-то, пишуться через дефіз .Треба розрізняти складні сполучники таж, тож, якби і однозвуч. поєднання інш. частин мови та ж, те ж, як би.

Сполучники членами речення не бувають і не відповід. на питання. Однозвучні ж поєднання слів є членами речення і відповід. на питання в реченні : яка?- та ж, як?, яким способом?-як би, як же.

58. Тире між підметом і присудком

В іменному складеному присудку дієслівна зв'язка є (теперішній час від дієслова бути) дуже часто випускається. Її відсутність у вимові позначається паузою, а на письмі - тире.

Тире ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. підмет і присудок виражені іменником або кількісним числівником у формі називного відмінка: Праця людини - окраса і слава, праця людини безсмертя (Сим.). П'ять на п'ять - двадцять п'ять;

2. обидва головні члени виражені неозначеною формою дієслова або один із них - іменник у називному відмінку: Боятися смерті - на світі не жити (Н. тв.). Найгірша помилка - вважати неминуче за доцільне (Під.);

перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною формою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить: Україна - то народ, а народи не вмирають, а живуть із рода в род (Мова).

Тире не ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. підмет або присудок виражається займенником, прикметником або порядковим числівником: Я атеїст, що знає тільки Бога (Кул.);

2. присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе: Хоч дівка як сова, аби з другого села (Н. тв.);

3. перед присудком стоїть заперечна частка не: Ні! Ні! Прийде не казарма, не цементовий коридор (Рильський).

Примітка. Для інтонаційного та стилістичного виділення присудка перед ним у всіх названих випадках може ставитися тире: Люди - прекрасні. Земля - мов казка, кращого сонця ніде нема (Сим.).

59. Просте ускладнене речення. Пунктуація

Ускладнене просте речення -- синтаксична конструкція з однією синтаксичною основою (підметово-присудковим центром), яка може розгортатись у складне речення. Наприклад, у реченні Море мовчало зовсім, приспане тихою ласкою ночі (Дніпрова Чайка) відокремлене означення можна перетворити на підрядне речення: Море, яке було приспане тихою ласкою ноні, мовчало зовсім. Речення з однорідними членами День був ясний, сонячний і теплий (І. Нечуй-Левицький) можна розчленувати на три неускладнені висловлювання День був ясний. День був сонячний. День був теплий. Ускладнене речення Біля хати зашуміли внуки -- радість і надія у житті (А. Малишко) можна переробити на два речення: Біля хати зашуміли внуки. Вони радість і надія у житті.

До ускладнених належать речення з однорідними членами, з відокремленими членами, а також із внесеннями -- звертаннями, вставними і вставленими словами й реченнями, слова-ми-реченнями й вигуками.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники ( та, або, тобто, а саме тощо), окремі прийменники {крім, замість, незважаючи на, завдяки та ін.), прислівники {зокрема, особливо, наприклад тощо), а також інтонація й порядок слів. На письмі ускладнення позначаються розділовими знаками: комами, парними комами, тире, парними тире, крапкою з комою, дужками.

Ускладнена частина є засобом виділення, підкреслення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення, засобом передавання додаткової інформації» засобом увиразнення всього висловлювання.

60. Відокремлені додатки і їх ф-ція в мові ділових док-тів. Пунктуація

Відокремлення - це смислове та інтонаційне виділення другорядних членів речення з метою посилення їх смислової значущості, а також для пояснення чи уточнення якоїсь частини висловлення. Відповідно до цього відокремлені члени поділяються на дві групи: власне відокремлені й уточнюючі. Відокремл. Додатки пояснюють, уточнюють, обмежують сказане в основній частині речення, відпов. На питання непрямих відмінків і виражені зворотами.

1. Додатки, якщо вони вживаються із словами крім, окрім, замість, включаючи, навіть, особливо і мають значення включення, виключення або заміщення. Микола, замість панського лану, вийшов на поле (Н.-Лев.). Конституція України є уособленням верховенства права, сутності та спрямованості політики нашої держави. Напр, у ст 13 і 14 КУ визнач-ся об'єкти права власності укр.народу, зокрема регламентуються питання, пов'язан із соціальною спрямованістю економіки нашої держави.

2. Додатки, коли вони виступають у ролі уточнюючого члена речення, при них можуть стояти слова тобто, цебто, а саме.

Я бажаю поетові дальшого росту, тобто поширення і поглиблення тематики, нових досягнень у формі (Рильськ.).

3. Додатки з приєднувальним значенням, при яких вживаються слова в тому числі, наприклад, при чому. Студенти I курсу склали успішно екзамени з усіх предметів, в тому числі з математики..

61. Вставні і вставлені конструкції та їх функція у діловій мові

Вставні і вставлені слова і речення. Вставні слова і речення не є членами речення і не відпов. на жодне питання в реченні. Вимовл. вони з особливою інтонацією, а на письмі відокр. комами, рідше-тире. 1.вираж. по-моєму), 3.виражають задоволення чи незадоволення(на щастя, на жаль), 4.вказують на зв'язок між думками(по0перше,до речі), 5.привертають увагу співрозмовника(знаєш, верніть увагу), 6.дають оцінку повідомлюваному з точки зору звичайності(як завжди, увало). Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію. Виділяються комами, тире, дужками(чи комами з тире). Коми: якщо містять супутнє зауваження, що за змістом прямо зв'язане з основним реченням, і різко не випадають з його синтаксичної структури. Тире: якщо містять зауваження, які змінюють чи підсилюють емоційне ставлення до основного повідомлення. Дужки: якщо містять принагідні зауваження, які за змістом прямо не пов'язані з основним повідомленням, а лише поясн. чи уточнюють зміст частини повідомлення.

Лише вставні слова- мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, однак, одначе, проте. Не вставні- навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито. Присудок встав. речення вираж. способовою формою дієслова(здається, розуміється), рідше-неознач. формою дієслова в поєднанні з інш. словами (ніде пради діти, можна сказати). Вставні слова не відповід. на питання. Вони можуть мати форму дієприслівник. звороту(правду кажучи , між ними кажучи, ласне кажучи). Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено. В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам - краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, по-третє, звичайно, напевно, безумовно.

62. Однорідні, відокремлені, пояснювальні члени речення, пунктуація при них

Однорідними наз. такі члени речення, які викон. однакові синтаксичні функції та мають однакові синтаксичні віднош. з одним і тим самим членом реч. Найтиповіший зв'язок для ОРЧ - єднальний, рідше - розділовий і протиставний. Однорідність зазвич. вираж. однією частиною мови, іноді й різними. ОЧР з'єднуються сполучниками сурядними (єднальними, протиставними ,розділовими), тільки інтонацією, змішаними. Розділові знаки: 1) ставляться коми; 2) не ставиться кома між двома однорід. членами, якщо вони з'єдн. одинич. сполучником і(й), та(=і), або, чи. Якщо та вжито в знач-ні але, кома ставиться; 3) не став. кома між двома не пошир. однорід. членами речення , з'єдн. повторюваним сполучником і...і, ні..ні, якщо не стійкий вислів: і сміх і гріх, ні світ ні зоря; 4) між двома ОРЧ ставиться тире, якщо другий протиставляється першому (перед ним можна поставити сполучник а, але), вираж. причину, наслідок, раптову зміну подій; 5) іноді між значно пошир. або далекими за за змістом ОРЧ ставлять крапку з комою. Відокремлений пояснювальний член речення конкретизує зміст однойменного поперед. члена, звужуючи його значення. Пояснювальні члени відповід. на питання а де саме?, а коли саме?, а як саме?, а який саме?, а що саме?. ВПЧР в усній мові виділ. паузами, а на письмі - з обох боків комами, рідше - тире. Відокрем. члени можуть вводитися в речення також за допомогою слів тобто, цебто, або(=тобто), чи(=тобто), а саме, наприклад, зокрема, у тому числі, особливо, навіть, хіба що, причому, мабуть. Такі слова від поясн. членів речення комою не відділ.

...