Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НАН УКРАЇНИ

УДК 801.25

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНА КАТЕГОРІЯ ЛОКАТИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Виноградова Ольга Володимирівна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови Донецького національного університету

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, академік АН ВШ України Загнітко Анатолій Панасович, Донецький національний університет, професор, завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Вихованець Іван Романович, завідувач відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України;

кандидат філологічних наук, доцент Попова Ірина Степанівна, декан факультету української філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету

Провідна установа: Рівненський державний гуманітарний університет Міністерства освіти і науки України, м. Рівне, кафедра української мови

Захист відбудеться "28" грудня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4, актовий зал.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАН України та Інституту української мови НАН України.

Автореферат розісланий 26.11.2001 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Самойлова І.А.

Загальна характеристика

Актуальність роботи. Вибір теми визначається необхідністю кваліфікації категорії локативності як функціонально-семантичної, відсутністю комплексного аналізу мовних форм зі значенням локативності. Функціональний підхід дозволяє розглянути просторові відношення у новому ракурсі з урахуванням складових частин ієрархічної структури функціонально-семантичної категорії (далі ФСК) локативності, а також різнорівневих засобів вираження локативності, що диференціюють різні сфери - екзистенційну, подійну, предметну локалізацію і динамічну, пов'язану з переміщенням об'єктів.

ФСК локативності - досить складна категорія, в якій поєднуються подійні сфери реальної дійсності, особливості ландшафту, численні параметричні характеристики предметів, що своєрідно відображено в мові. Ця категорія заслуговує на увагу як через частотність вживання її виразників, так і через функціональне навантаження (охоплює як статичні координати предметів та їхніх ознак, так і динамічні характеристики, пов'язані з переміщенням у просторі).

В українському мовознавстві немає цілісної характеристики мовних засобів на позначення місця, наявні лише фрагментарні дослідження окремих засобів, зокрема прийменниково-відмінкових форм та прислівників, що розглядаються дотично.

Незважаючи на складність і значущість, категорія локативності на ґрунті української мови не була об'єктом комплексного аналізу як у традиційному, так і у функціональному аспектах, і розглядалася спорадично. В україністиці локативні словоформи та предикативні структури зі значенням місця досліджували О.П.Безпалько, І.Р.Вихованець, В.Г.Войцеховська, Н.В.Жигилій, З.І.Іваненко, А.С.Колодяжний, М.П.Коломієць, О.С.Мельничук, М.Я.Плющ, І.І.Слинько, Є.К.Тимченко, М.І.Фурдуй, І.Г.Чередниченко, Г.М.Шелемеха та інші. Більша частина цих досліджень виконана в межах традиційної граматики. Лише незначна кількість праць присвячена функціональному вияву форм категорії локативності. Все це мотивує актуальність дисертаційної проблеми.

У дисертаційній роботі враховано теоретичні засади лінгвістів, які так чи інакше стосуються окремих питань дослідження, і на їх основі здійснено комплексний аналіз категорії локативності у функціональному аспекті.

Відсутність комплексного підходу до локативних словоформ і предикативних структур та різне бачення їх значущості в структурі ФСК зумовили вибір словоформ з просторовим значенням, реалізованим або лексично (іменники, прислівники, фразеологізми), або граматично (прийменниково-відмінкові та безприйменникові форми, предикативні структури), як об'єкта дослідження.

Предметом аналізу є категорія локативності сучасної української літературної мови, що розглядається як ФСК і репрезентована на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях мовної системи. Дослідження ґрунтується на вченні О.В.Бондарка та інших лінгвістів про функціонально-семантичне поле (ФСП).

Зв'язок роботи з науковими проблемами, планами, темами. Напрямок дисертації пов'язаний з комплексними науковими темами кафедри української мови Донецького національного університету: “Динамічні процеси в граматичному ладі української мови” (Г 96/12), “Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (Г 00/12) і затверджений фаховою координаційною радою Інституту української мови НАН України.

Мета пропонованої роботи - спираючись на принцип функціональності, визначити статус і структуру ФСК локативності в сучасній українській літературній мові, виявити внутрішньоструктурну взаємодією ядерних, периферійних і напівпериферійних форм як текстотвірних компонентів і встановити ранги способів реалізації локативності в тексті.

Досягнення поставленої мети здійснюється шляхом розв'язання таких завдань: 1) визначити статус категорії локативності, простежити взаємодію і напрями внутрішньочастиномовної міжкатегорійної, міжчастиномовної міжкатегорійної взаємодії і закономірності міжярусної міжкатегорійної взаємопов'язаності; 2) встановити структуру ФСК локативності, послідовно розмежувавши в ній функціонально однорідні / неоднорідні сфери; 3) з'ясувати функціонально-семантичну парадигму форм категорії локативності; 4) виявити засоби вираження семантики локативності на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях; 5) розглянути локативні структури в синтагматичному аспекті, проаналізувавши їхні активні й пасивні зв'язки; 6) дослідити текстотвірну функцію категорії локативності, пов'язану з подійністю як вищою категорією тексту та виявити її рангові ролі як текстотвірного компонента горизонтального й вертикального напряму.

Матеріал дослідження. Робота виконана на матеріалі сучасної української літературної мови. Джерелами фактичного матеріалу слугували: Словник української мови в 11-ти томах, Фразеологічний словник української мови в 2-х томах, різножанрові твори українських поетів і прозаїків ХХ століття. До аналізу залучено наукові й газетно-публіцистичні тексти 90-х років ХХ століття. Загальний обсяг дослідженого матеріалу становить близько 7,5 лексем та 3000 речень і текстових уривків.

Основні методи дослідження. Методика дослідження має комплексний характер, який полягає у використанні різних методів та прийомів, що зумовлено метою й конкретними завданнями. Основний метод опису ФСК локативності - метод поля (в концепції О.В.Бондарка), що передбачає визначення складу компонентів поля на основі їхнього інваріантного значення, а також розрізнення центральних та периферійних елементів поля. Для розв'язання поставлених у роботі завдань використано описовий (для характеристики мовних явищ із синхронічного погляду), дистрибутивний (для з'ясування наявності чи відсутності лексико-семантичних обмежень у плані вибору локативних словоформ), дедуктивний, статистичний (дані якого є необхідною підставою якісного опису граматичних явищ) методи.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше в україністиці категорія локативності підлягає комплексному аналізу в функціональному аспекті, розглядаються засоби вираження семантики локативності на різних ієрархічних рівнях мовної системи, встановлюється статус і структура категорії локативності, вперше локативність розглядається як текстотвірна одиниця, простежується її внутрішньотекстовий валентний потенціал. семантика локативність лексичний морфологічний

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно являє собою комплексний опис локативів з урахуванням різноманітних мовних засобів, окресленням специфіки внутрішньокатегорійного структурування та виявом статусу в ньому ядра, напівпериферії, периферії, що є опрацюванням концепції міжярусної міжкатегорійної взаємодії з простеженням закономірностей у вертикальному та горизонтальному виявах.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації можуть бути використаними для: 1) створення цілісної функціональної та функціонально-комунікативної граматик української мови; 2) укладання словників різних типів; 3) подальшого опрацювання засадничих принципів функціональної граматики загалом і ФСК локативності зокрема; 4) опрацювання нових спецкурсів і спецсемінарів з функціонально-комунікативної граматики для студентів вищих навчальних закладів; 5) написання курсових, дипломних робіт та магістерських досліджень; 6) укладання посібників для викладання української мови як іноземної.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження структури ФСК локативності, встановлення її статусу і текстотвірного потенціалу отримані особисто здобувачем.

Апробація роботи. Окремі розділи та всю дисертацію загалом обговорено на засіданнях кафедри української мови Донецького національного університету. За матеріалами дослідження зроблені доповіді на Міжнародній науково-теоретичній конференції у м. Донецьку (“Функціональна граматика - ІІ”, 1999), Міжнародному семінарі “Східнослов'янські прийменники: морфологія й синтаксис” (м. Гродно, 2001), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 80-річчю від дня народження Олеся Гончара (“Олесь Гончар і шістдесятництво”, м. Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях - І (м. Донецьк, 2000), Всеукраїнській науковій конференції “Творчість Василя Стуса в контексті європейської літератури” (м. Донецьк, 2001), Міжвузівській науково-практичній конференції “Українська мова. Теорія і практика” (м. Донецьк, 1997).

Структура дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел. У роботі наявні 8 схем. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, текстова частина викладена на 180 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовані мета і завдання дослідження, з'ясовується наукова новизна, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, вказані методи дослідження, джерела фактичного матеріалу, визначається предмет і об'єкт дисертації, зазначено зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, подається список опублікованих праць, які висвітлюють вагомі результати дослідження, формулюються положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Статус і структура функціонально-семантичної категорії локативності в сучасній українській літературній мові” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Статус функціонально-семантичної категорії локативності” визначається актуальність функціонального підходу щодо аналізу мовних одиниць, з'ясовуються межі й статус ФСК локативності, її співвідношення з реальним простором, констатується антропоцентричний характер локативності та її зв'язки з іншими мовними категоріями.

Функціональний підхід є найрезультативнішим під час аналізу мовних одиниць, категорій, зокрема категорії локативності, тому що орієнтований на вивчення й опис закономірностей функціонування граматичних одиниць у взаємодії з елементами різних мовних рівнів і передбачає можливість аналізу не тільки у напрямі від форми до значення, але й у напрямі від значення до форми. Крім того, у функціональній парадигмі мова розглядається як інструмент соціального взаємозв'язку між людьми і використовується як засіб у встановленні комунікативних відношень між мовцями.

ФСК локативності - одна з найважливіших і найскладніших категорій, що пов'язана зі сприйняттям людиною навколишнього світу, зокрема просторових характеристик, і відображенням його в мовленні. Це пояснюється тим, що жива істота (людина) вимірює себе у навколишньому середовищі, у світі в основному за двома параметрами - в просторі та часі.

Категорія локативності й реальний простір не тотожні. Простір як наукове поняття є дещо абстрактне, формальне, а місце (locum) - лише його маленька частка, конкретна, реально існуюча. Мовна картина світу на перший план висуває простір як місце, локум, який не існує поза об'єктами реальної дійсності. Тому лексичні одиниці, словоформи, що виражають просторові відношення, позначаються терміном локатив, локум у значенні простору або предмета, щодо якого визначається місцезнаходження предмета (дії, ознаки) і характер їхніх взаємовідношень (статичний, динамічний).

У людській свідомості простір знайшов своє відображення у вигляді перцептуального простору, тобто чогось, що належить до сфери сприйняття світу окремим індивідом - мовною особистістю і який відрізняється в метричному аспекті від реального фізичного простору. Таким чином, перцептуальний простір тісно пов'язаний з антропоцентричним характером мислення і з кожним мовцем зокрема. Отже, в локативних моделях української мови реальний, перцептуальний і концептуальний простори не розрізняються: для просторової координації як матеріальних, так і нематеріальних об'єктів мова користується тими самими моделями.

Поняттєва основа ФСК локативності співвіднесена з уявою про місце предметів та явищ об'єктивної дійсності, їх взаємозв'язки та взаєморозташування, для яких просторовий чинник постає одним із основних виявів сутності й поза яким їх природа не може бути пізнана. Отже, категорія локативності корелює з площиною функціонального вияву предмета, його розташуванням, засобами окреслення якого виступають спеціалізовані синтаксичні позиції та відповідні предикативні конструкції.

Категорія локативності сучасної української мови має морфологізований вияв у парадигмах імені, тобто їй властивий предметний характер (картотека категорії локативності нараховує близько 7,5 тисяч лексичних одиниць, маркованих предметною семантикою).

Локативність характеризується розгалуженою системою зв'язків з іншими мовними категоріями: темпоральності, аспектуальності, каузальності, умовності, якості, суб'єктності та об'єктності. Найінтенсивнішою постає міжкатегорійна внутрішньочастиномовна темпорально-локативна взаємодія, що повною мірою відображає особливості існування предмета в часі й просторі (розмовляти дорогою, захворів дорогою тощо), та міжкатегорійна міжярусна локативно-умовна (перебуваючи в своєму кабінеті, я керівник = коли я в своєму кабінеті, я керівник), локативно-каузальна (чоловіки побігли туди, де був шум = чоловіки побігли через шум) функціонально-семантична взаємодія. Особливої уваги вимагає суб'єктно-об'єктна локативна взаємодія, яка легко простежується в семантико-синтаксичному структуруванні речення. У цій площині виявляється і локативно-інструментальна взаємодія. Усі вони часто пізнаються тільки одне через одного. Атрибутивно-, якісно-локативна взаємодія може бути кваліфікована як взаємопроникнення, оскільки в ряді площин вони становлять аналітичні компоненти (дорога ліворуч, будинок в лісі та ін.).

Антропоцентризм категорії локативності тісно пов'язаний у мові з дейктичними елементами (пор.: тут, там, далеко, близько тощо). Мовець - це той орієнтир, щодо якого в акті комунікації ведеться відрахунок простору й розташування в його межах предметів за їх відношенням до мовця. У систему просторового дейксиса вводиться й фігура спостерігача, яка дозволяє диференціювати різні аспекти просторових відношень: суб'єктні (орієнтація щодо мовця та слухача) чи об'єктні (орієнтація щодо предметів об'єктивної дійсності).

Мова пронизана просторовими координатами, і для вияву ієрархічної організації ФСК локативності значну роль відіграє сфера вияву просторових відношень і функціонально-семантичне розшарування лексики, що виражає локативність.

У другому підрозділі “Структура функціонально-семантичної категорії локативності” описується структура категорії локативності з урахуванням у ній функціонально неоднорідних сфер.

ФСК локативності - це поліцентрична структура, в якій виділяються два ядра, об'єднані домінантою (лексема “місце”), напівпериферія та периферія. Ядро мовної категорії локативності щодо контексту, засобів вираження його семантики членується на площини суб'єктної та об'єктної орієнтації. Перше включає просторові найменування, що зумовлені місцезнаходженням мовця або спостерігача, тобто має яскраво виражений антропоцентричний, суб'єктивний зміст. Основу суб'єктного ядра становлять прислівники місця, що позначають місцезнаходження або рух кого-, чого-небудь у межах (у межі) або за межами (за межі) перебування, знаходження мовця (тут-там, сюди-туди, звідси-звідти) і виражають суб'єктивну просторову віддаленість. Сюди належать і конкретні просторові координати: справа-зліва, збоку, спереду-ззаду, навпроти тощо, а також питально-відносні (де, куди, звідки), неозначені (десь, кудись, звідкись та ін.) та заперечні (ніде, нікуди, нізвідки тощо) прислівники. Навколоядерний простір ядра суб'єктної орієнтації утворюють адвербіальні фразеологізми (за тридев'ять земель, де Макар телят не пас тощо).

Ядро об'єктної орієнтації охоплює лексеми сучасної української мови, що в своєму значенні містять сему “місце”. У семантичну сітку ядра просторових відношень входять різноманітні функціональні сфери: місцезнаходження людини, предметів один щодо одного, особливості ландшафту, галузі діяльності людини, адміністративний поділ тощо. Враховуючи сферу вияву просторових відношень, найменування, що складають ядро об'єктної орієнтації ФСК локативності, поділяються на три групи: 1) екзистенційна локативність - найменування просторових та географічних понять; 2) подійна локалізація - вказівка на місце - його функціональним призначенням постає реалізація перебігу певного процесу; 3) параметричні характеристики об'єктів. Для першої групи конкретизаторами виступають такі поняття й групи слів: простір як необмежена протяжність (простір, Всесвіт, атмосфера, суша, Земля, світ, океан тощо); територія - простір з певними межами (північ, захід, континент, острів, Арктика, лісостеп, джунглі, гора, болото, чагарник, балка, Світовий океан, ріка, країна, область, Донбас, ландшафт та ін.). Кожна з названих груп включає більш специфічні найменування, функціональні групи. Конкретизаторами другої групи найменувань виступають: назви споруд, житлових приміщень, частин приміщень (будова, житло, міст, канал, будинок, клуня, кімната, нора, барак тощо); назви підприємств, закладів та організацій (мерія, підприємство, крамниця, школа, лікарня, басейн, аеропорт та ін.); найменування транспортних засобів та їхніх частин (автобус, автомобіль, трамвай, вагон, літак, корабель і т. ін.); найменування спеціалізованих територій (баштан, пасіка, город, поле, ферма тощо). Локативи третьої групи умовно можна поділити на дві групи: а) найменування з яскраво вираженою суб'єктивною спрямованістю: вись, височина, глибина, глуш, даль, простір тощо; б) параметричні характеристики, що становлять загальноприйняті міри: висота, відстань, широта, метраж тощо. До об'єктного ядра ФСК локативності належать і фразеологізми, які співвідносяться з іменниками і мають значення місця: високі пороги, голуба планета, світ божий тощо.

У напівпериферії ФСК локативності на позначення місця функціонують слова з вузьким предметним значенням. Вони утворюють наче другий “шар” просторових відношень. Лексеми цієї групи відзначаються синкретичним (локативно-об'єктним) значенням, просторову семантику набувають тільки у складі висловлення й охоплюють значну кількість лексем. Предметна локалізація, що складає напівпериферію, являє собою розгалужену систему. Цей тип локалізації виражається насамперед прийменниково-відмінковими формами субстантивів, при чому в їхній диференціації головну роль відіграють прийменники, а субстантиви, через свою синкретичну семантику, втрачають домінувальні позиції. Напівпериферія охоплює дві групи лексем: 1) назви істот (людей або тварин) та їхніх органів, частин тіла: людина, жінка, чоловік; голова, міжбрів'я, шлунок; кінь, собака, вовк; круп, лапа, хвіст тощо; 2) назви неістот, конкретних предметів (включає тематичні ряди конкретизаторів), які у свою чергу диференціюються на: а) назви предметів, яким притаманний внутрішній обсяг (стіл, чашка, піднос, торба, кишеня тощо); б) найменування предметів, позбавлені внутрішньої порожнини (камінь, замет, крісло, книга, двері, рушник, газета, картина, палка, мотузка, трава, стовп, земля і под.).

Периферія ФСК локативності включає найменування, які виражають вужче значення простору. Ці лексеми, як правило, не прямо вказують на простір, містять сумісні значення (просторове значення є неосновним і виявляється лише у відповідному контексті), що у своєму загалі поділяються на ряд груп, специфіка яких виявляється в синкретичності репрезентованої семантики: просторово-часове (урок, іспит, збори тощо); просторово-ситуативне (холод, тепло, сонце і под.); просторово-цільове (поїхати на полювання тощо); просторово-атрибутивне (кокарда на кашкеті) та ін. Вони яскраво виражають зв'язок ФСК локативності з іншими ФСК, перебуваючи на межі окремих категорій, і утворюють площини активного внутрішньомовного синкретизму. Просторового значення можуть набувати будь-які лексеми, тому найменування, що становлять периферію ФСК локативності, являють собою відкриту систему, активно поповнювану. До периферії ФСК локативності належать і прикметники із просторовим значенням: заокеанський, прикордонний, закулісний тощо.

Зміст другого розділу “Функціональний потенціал локативів у сучасній українській літературній мові” складає опис парадигматичних та синтагматичних зв'язків локативних моделей, а також аналіз текстотвірної функції локативів.

У першому підрозділі “Парадигма локативних словоформ” розглядається система статичних та динамічних локативних моделей на морфологічному та синтаксичному рівнях, їхні варіанти, синонімічні й антонімічні значення.

Парадигму ФСК локативності репрезентують окремі семантичні ознаки (власне локативні та динамічні), а також їхні варіанти, що пов'язані в одну систему, протиставляються одне одному, об'єднуються спільним значенням “місця” й розрізняються з погляду інших категорій. Парадигматичні відношення виводяться на основі розщеплення основного поняття “місця” - найзагальнішого значення, яке властиве всім лексемам, що входять до ФСК локативності, - на окремі значення, які в межах категорії локативності протиставляються одне одному. На першій стадії розщеплення виділяються групи статичних (де?): тут, в лісі, де Макар телят не пас та динамічних (куди? звідки? яким шляхом? ): туди, звідси, в ліс, з лісу, лісом тощо форм локативів. На другому етапі розщеплення виявляються групи контактних (на столі, в столі, між столами, на стіл, зі столу, по столу тощо) і дистантних (біля столу, над столом, до столу, за стіл, від столу та ін.) локативних словоформ, які можуть функціонувати на рівні статичних і на рівні динамічних локативів. На цьому етапі вичленовуються й словоформи, що не диференціюються за значенням контактності / дистантності (всюди, ніде, звідки-небудь тощо). На третій стадії виділено семантичні групи локативів, що вказують на конкретне місцерозташування (рух) особи, предмета, події, ознаки тощо: розташування (рух) за горизонталлю, за вертикаллю, по колу, всередині(у) предмета, між однорідними предметами тощо. Виділені семантичні групи поділяються на окремі підгрупи. Так, в межах динамічних неконтактних локативів на позначення кінцевого пункту руху за горизонталлю функціонують словоформи зі значенням: 1) рух у простір перед предметом (перед мене, назустріч узбережжю, наперед, вперед тощо); 2) рух у простір за предметом (за стіл, навздогін за ними, позад, назад та ін.); 3) рух у простір збоку предмета (в бік озера, вбік, набік і под.).

Виділені значення в сучасній українській літературній мові репрезентують одиниці різних мовних рівнів: прийменниково-субстантивні конструкції, прислівникові форми, фразеологічні конструкції, підрядні речення з обставинним значенням місця (предикативні конструкції). На парадигматичному рівні ці одиниці перебувають у складних взаємозв'язках з іншими одиницями цієї самої ФСК як у плані семантичного протиставлення (система опозицій), так і в плані семантичного зближення (система синонімічних та варіативних рядів). Для предикативних структур функціональними показниками виступають співвідносні та сполучні слова. Їх наявність у складнопідрядному реченні з підрядним місця є обов'язковою. Основний засіб вираження ФСК локативності - прийменниково-відмінкові форми субстантивів.

При вираженні статичної локалізації функціонує близько ста субстантивних конструкцій; найактивнішими з-поміж названих виступають моделі у (в) + N6 (45 % усіх статичних відмінкових словоформ) (далі вказуються тільки відсотки): в Україні, в літаку, в душі; на + N6 (37 %): на Донеччині, на столі, на серці; над(і) + N5 (10 %): над світом, наді мною, над хатою. Серед прислівників з аналізованим значенням найчастотнішими є прислівники там (21 %), де (10 %), тут (5 %). Предикативні структури не виступають основним засобом вираження статичного локативного значення, оскільки в них семантика локативності динамізується.

Основним у характеристиці динамічних локативних відношень виступає виділення значень: 1) кінцевого пункту руху (куди?); 2) вихідного пункту руху (звідки?); 3) траси (шляху) руху (яким шляхом?). Система відмінкових форм з динамічним значенням становить значно ширшу і складнішу систему, ніж аналогічна на позначення статичних локативних відношень. З-поміж відмінкових форм на позначення кінцевого пункту руху найактивнішими в сучасній українській літературній мові є моделі: в + N4 (39 %): в Україну, в місто, в душу; на + N4 (29 %): на Донеччину, на стіл, на серце; до + N2 (20 %): до Києва, до столу, до матері; на позначення вихідного пункту руху - з (із) + N2 (64 %): з України, з міста, з душі; від + N2 (10 %): від університету, від столу, від матері; на позначення шляху руху: по + N6 (36 %): по світі, по Києву, по Донеччині; N5 (23 %): Україною, містом, дорогою; крізь + N4 (14 %): крізь вікно, крізь серце. Прислівникова система зі значенням динамічної локативності значно поступається за кількістю словоформ і частотністю вживання системі прийменниково-іменникових словоформ. Проте прислівники через узагальнений характер здатні репрезентувати значення неозначеного пункту руху, заперечення пункту руху. Найактивнішими серед прислівників виступають лексеми на позначення кінцевого пункту руху: вгору (угору) - 10 %, куди - 7 %, туди - 6 %, сюди - 5 %, додому - 5 %, вперед - 5 %. Прислівники на позначення траси руху складають у мові незначний відсоток. Основним показником динамічних відношень у предикативних структурах (складнопідрядних реченнях з підрядним напрямку руху) виступають антецеденти - туди, сюди, звідусюди і под. у головній частині та сполучні слова - де, куди, звідки тощо в підрядній частині. Щодо частотності вживання, то предикативних структур на позначення кінцевого пункту руху значно більше, ніж таких самих на позначення вихідного пункту руху (78 % - 22 %).

У другому підрозділі “Синтагматичні чинники творення локативних словоформ” розглядаються лінійні зв'язки локативів, їхні активні й пасивні відношення з іншими мовними одиницями, пропонується типологія локативних предикатів.

Сукупність формальних і значеннєвих відмінностей у межах однієї ФСК в мові є наслідком двох видів зближень - парадигматичних і синтагматичних.

Для з'ясування лінійних (синтагматичних) зв'язків локативних словоформ враховується валентність (ширше - дистрибуції), в першу чергу, дієслів. Дієслова в межах висловлення й визначають семантичний тип локативів, тобто виступають головним чинником творення відповідних форм. Для вираження зв'язків такого порядку використовується поняття “протичлен”, в ролі якого виступають особові дієслова та дієслівні форми та дієслівні форми (інфінітив, дієприслівник, дієприкметник) ~ 92 %, віддієслівні іменники ~ 5 %, прикметники ~ 2 % (інші лексеми складають зовсім незначний відсоток).

Дієслова щодо локативних поширювачів функціонують по-різному. Одні з них потребують поширювачів з локативним значенням і поза контекстом не здатні виступати автономно: прийти на виставу, з'явитися вдома тощо. При інших - локативні поширювачі можливі, але не обов'язкові, і їхнє вживання залежить від мети комунікації: малювати в альбомі, кататися на річці і т. ін. А треті - з окремими моделями взагалі не сполучаються, так, дієслово знаходитися валентно спрямоване на статичні локативні моделі, але не сполучається з динамічними. Залежно від цього, виділяється дві групи дієслів: 1) дієслова - протичлени статичних локативних моделей; 2) дієслова - протичлени динамічних локативних моделей.

У межах першої групи вичленовуються дієслова: екзистенційні (бути, знаходитися, пробути, стирчати тощо); перебування (ночувати, гостювати, господарювати тощо); стану (сидіти, лежати, стояти); визначення місцезнаходження (шукати, знайти, виявити); подійної семантики (статися, відбутися); здобуття (взяти, брати, купити); зорового й слухового сприйняття (побачити, помітити, почути); нецілеспрямованого руху (бігати, літати, плавати). При дієсловах зазначених груп локативні поширювачі валентно детерміновані, але при певній комунікативній меті цей поширювач може бути відсутнім. До цієї ж групи належать і дієслова, при яких статичні локативні поширювачі можливі, а з директивними вони не сполучаються. Це дієслова: а) дії, створюваної суб'єктом (організувати, будувати, готувати); б) фізичної, інтелектуальної, фізіологічної діяльності (працювати, думати, їсти); в) емоцій (радіти, сумувати); г) володіння (мати, володіти); ґ) психічного й інтелектуального впливу (вивчати, пізнавати). З дієсловами аналізованої групи найчастіше функціонують статичні локативні словоформи у місцевому, орудному та рідше у родовому й знахідному відмінках, прислівники зі статичним значенням, локативні фразеологізми.

Дієслова другої групи детермінують вживання словоформ на позначення вихідного, кінцевого пункту руху й траси руху. Окремі з цих лексем вільно приєднують всі три групи залежних компонентів: іти з роботи полем додому; інші приєднують лексеми або вихідного і кінцевого пункту руху; або кінцевого пункту руху й шляху руху; або вихідного пункту руху й шляху руху: з'їжджатися з усіх кінців країни в рідне селище; ще інші - прогнозують тільки один залежний компонент: сісти на стілець.

Іменниками-протичленами локативних словоформ виступають віддієслівні іменники, яким властива валентність щодо локативних поширювачів і наявність еквівалентів серед дієслів: перебування, гостювання, сидіння, перекидання, від'їзд, посадка, політ, прорив, вхід, погляд, виклик тощо. З іменниками на позначення матеріальних предметів (лампа, двері, земля і т. ін.) локативні поширювачі виконують атрибутивну функцію.

Прикметники - протичлени локативних словоформ - це, в основному, якісні прикметники на позначення кольору, розміру, просторових ознак, а також прикметники на позначення здатності сприйняття: зелений знизу, помітний здалеку, рожевий по краях.

Третій підрозділ “Текстотвірна функція локативів” містить аналіз текстотвірного потенціалу категорії локативності, з'ясовується роль локативних словоформ у реалізації предикативності, а також у вираженні категорії тексту вищого порядку - подійності.

Категорія локативності завжди наявна в мовленнєвому витворі або в синтаксемах просторової семантики, або як загальний просторовий фон усього тексту, заданий, як правило, на його початку і внаслідок цього не повторюваний у наступному викладі. Таким чином, ФСК локативності відіграє важливу роль у творенні висловлення, тобто виконує текстотвірну функцію. Не вимагають спеціального позначення локалізації в просторі тільки ситуації на окреслення або змалювання властивостей, якими об'єкт або суб'єкт володіє протягом усієї історії свого існування (наприклад, Петро - українець), а також абстрактні ситуації - властивості й співвідношення абстрактних об'єктів (Повітря розширюється при нагріванні).

Текстотвірна функція локативів полягає у горизонтальному і вертикальному структуруванні тексту і самого реченнєвого утворення, в якому суттєвою постає взаємодія категорії локативності з семантикою модальності, темпоральності, персональності, без яких не може бути реалізована предикативність. Просторова орієнтація визначає текстові межі, конкретизує певні події, а текстова модальність виявляється тоді, коли читач (слухач) може скласти уявлення про різні одиниці, об'єднані домінантою й розкидані по всьому тексту або по його завершеній частині. Локативні словоформи в тексті мотивують реальну дію, вказують, що вона є реальною лише у названому просторі. Це стосується й художнього тексту, де здебільшого місце, час дії та головні герої є нереальними, типовими, вигаданими. Редукція локативних словоформ призводить до того, що значення дейктичного часу може змінитися на значення часу, не прив'язаного до моменту мовлення. Локативні поширювачі як виразники категорії особи в тексті містять певне значення про синтаксичну особу, характеризуючи її з погляду активності, що сприяє повнішому, всебічному виявленню категорії особи, посиленню агенсної характеристики синтаксичної особи, виступаючи її опорою. Отже, всезагальна просторова зумовленість мовленнєвих утворень інтерпретується як складова поняття предикативності. Предикативну функцію ФСК локативності здатна виконувати й у позиції заголовка, назви художнього твору. Виступаючи в ролі заголовка, локативні словоформи є комунікативно значущі. Вони являють собою ніби експозицію, на фоні якої розгортаються різноманітні дії, події, описані в названому тексті (“На косі” (О.Гончар), “Над берегами вічної ріки” (Л.Костенко), “На перевалі” (Р.Іваничук), “До меж заказаних” (І.Багряний), “З висоти вересня” (В.Яворівський) тощо).

У текстах подаються різні типи просторової локалізації - глобальна, подійна, вужча - суб'єктна, пов'язана з місцезнаходженням і сприйманням мовця. Їхню складну взаємодію, проникнення одне в одне, конкретизацію різних видів ситуацій, тобто створення складної тканини подійності сприяє категорія когезії - категорія тексту, що являє собою певні види зв'язку, які забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або/і просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій та інше. Залишаючись по суті безперервним у послідовній зміні просторових фактів, континуум у текстовому відтворенні одночасно розбивається на окремі епізоди - макроситуації, але наявність категорії когезії дає можливість сприймати весь текст як процес. Локальні макроситуації утворюються об'єднанням послідовних і радіальних мікроситуацій.

Функціонально-семантичне взаємовідношення домінантного, вершинного слова і залежних від нього компонентів може бути різним. У більшості випадків зустрічається ситуативно-тематична локалізація, при якій домінанта тематичної групи зумовлює семантичну кореляцію локалізованих предметів. Другий тип відношень - радіальний - являє собою включення локалізаторів-предметів, які знаходяться у відношеннях просторової суміжності з вершинним словом. Зустрічається також ланцюжкова локалізація, при якій конкретизатори вершинного слова позначають послідовність просторових об'єктів або їхніх складових частин один щодо одного. Досить часто різні типи локалізації зустрічаються в одному фрагменті тексту, створюючи складну семантичну мережу локативності.

Аналіз текстотвірної функції локативних словоформ у сучасній українській літературній мові закцентовує їхню роль у реалізації предикативності, а також у вираженні та реалізації категорії тексту вищого порядку - подійності.

У висновках узагальнені результати дослідження, найвагомішими з яких є:

1. ФСК локативності є однією з найважливіших категорій функціональної граматики, що пов'язана зі сприйняттям людиною навколишнього світу і відображенням його в мовленні. Понятійна основа локативності співвідноситься з предметами і явищами об'єктивної дійсності, що характеризується через місце перебігу подій, місцерозташування предметів один щодо одного, їхні межі, розміри тощо.

2. Мовна категорія локативності не є відповідником категорії простору. Простір є дещо абстрактне, широке, а місце (locus) - лише його маленька, конкретна, реально існуюча частка. Необхідність дослідження категорії локативності зумовлена тим, що мовна картина світу на перший план висуває простір як місце, локум, який не існує поза об'єктами реальної дійсності. Значення простору або предмета, щодо якого визначається місцезнаходження іншого предмета (дії, ознаки) і характер їхніх взаємовідношень позначається терміном локум, локатив.

3. В організації просторових відношень провідна роль належить мовцю, оскільки саме його місце і статус у просторі є основою щодо сприйняття навколишньої дійсності, орієнтації в ньому. У людській свідомості простір знайшов своє відображення у вигляді перцептуальної величини, тобто чогось, що належить до сфери сприйняття світу окремим індивідом. Отже, категорія локативності має яскраво виражений антропоцентричний характер і тісно пов'язана з локативним дейксисом (вказівні займенники, прислівники - тут, там, ліворуч, праворуч, близько, далеко, недалеко тощо).

4. Мова пронизана просторовими координатами, і для вияву ієрархічної організації ФСК локативності значну роль відіграє сфера вияву просторових відношень і функціонально-семантичне розшарування лексики на позначення локативної семантики. Структура ФСК локативності - це єдина цілісна система, що складається з ядра з домінантою (багатозначне слово місце), напівпериферії та периферії.

5. Функціональний потенціал локативних словоформ виявляється у парадигматичних і синтагматичних зв'язках. Основу парадигматичних відношень ФСК локативності витворює розгалужена система просторових значень, що виводиться на основі розщеплення поняття “місце”: група статичних - динамічних, контактних - дистантних локативів, розташування (рух) за горизонталлю - за вертикаллю тощо. Ці значення репрезентують найрізноманітніші мовні одиниці: прийменниково-субстантивні форми, прислівникові лексеми, підрядні речення з обставинним значенням місця (предикативні конструкції). Найчисленнішими в сучасній українській літературній мові виступають аналітичні субстантивні конструкції, що традиційно кваліфікуються як прийменниково-іменникові форми.

6. Текстотвірний аналіз ФСК локативності дозволяє виявити її роль у реалізації предикативності як категорії речення й тексту (категорії модальності, часу, особи), а також категорії тексту найвищого порядку - подійності: локативність включається у вираження текстової подійності як її суттєвий компонент. Зміна місця спричиняє зміну окремих подій і передає динаміку тексту. Аналіз текстів подає об'ємне уявлення про зв'язок категорії локативності з типами ситуацій. У текстовій організації, реалізації континууму особливо значущими виступають конкретні способи вираження локативності в тексті - радіальний, послідовний, тематичний, суб'єктно-орієнтований та інші. Локативні макроситуації у тексті - це результат об'єднання радіальних і послідовних мікроситуацій.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації:

1. До питання вивчення української мови як іноземної // Українська мова. Теорія і практика: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (25-26 січня 1997р.). Донецьк: ДонДУ, 1997. С. 56-58 (0,1 д.а.).

2. Вираження просторових значень у романах Олеся Гончара // Олесь Гончар і шістдесятництво: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 80-річчю від дня народження Олеся Гончара 21-22 квітня 1998 року. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1998. С. 115-118 (0,2 д.а.).

3. Прислівники місця в сучасній українській мові (семантичний аналіз) // Лінгвістичні студії. Зб. наук. праць. Вип. 4. Донецьк: ДонДУ, 1998. С. 90-97 (0,5 д.а.).

4. Рецензія на книгу: М.В.Всеволодова, О.Ю.Дементьева. Проблемы синтаксической парадигматики: коммуникативная парадигма предложений (на материале двусоставных глагольных предложений, включающих имя локума). М.: КРОН-ПРЕСС, 1997. 176 с. // Лінгвістичні студії. Зб. наук. праць. Вип. 4. Донецьк: ДонДУ, 1998. С. 257-261 (0,3 д.а.) (у співавторстві із А.П. Загнітком).

5. Статус функціонально-семантичної категорії локативності в сучасній українській мові // Лінгвістичні студії. Зб. наук. праць. Вип.5. Донецьк: ДонДУ, 1999. С. 131-137 (0,4 д.а.).

6. Структура функціонально-семантичної категорії локативності // Лінгвістичні студії. Зб. наук. праць. Вип. 6. Донецьк: ДонДУ, 2000. С. 97-103 (0,6 д.а.).

7. Антропоцентричний характер функціонально-семантичної категорії локативності // Лінгвістичні студії. Зб. наук. праць. Вип. 8. Донецьк: ДонНУ, 2001. С. 104-109 (0,4 д.а.).

Анотація

Виноградова О.В. Функціонально-семантична категорія локативності в сучасній українській літературній мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню функціонально-семантичних особливостей категорії локативності в сучасній українській літературній мові з послідовним окресленням її поняттєвого тла та наявних засобів її вираження. При цьому з'ясовано статус ФСК локативності, її місце серед інших мовних категорій, виявлено функціональний потенціал категорії, простежено антропоцентричний характер локативів. У роботі диференційовано ядро ФСК локативності, її напівпериферію та власне периферію. В межах ядра визначено параметри суб'єктної та об'єктної локативності. Встановлено парадигму локативних форм, серед яких вичленовано коло статичних і динамічних, контактних і дистантних форм. Під час аналізу локативних одиниць з'ясовано синтагматичні чинники творення локативних форм та потенційні сили дієслівного, іменного, прикметникового протичленів. Досліджено текстотвірний потенціал локативів та простежено радіальну, послідовну, тематичну, суб'єктно-орієнтовану реалізації локативності в тексті.

Ключові слова: локативність, локатив, локативні словоформи, дейктичні елементи, функціонально-семантична категорія, протичлен, текстотвірна функція.

Аннотация

Виноградова О.В. Функционально-семантическая категория локативности в современном украинском литературном языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию функционально-семантических особенностей категории локативности в современном украинском литературном языке. В работе анализируются концептуальные основы функциональной грамматики и основные подходы и принципы квалификации локативных форм на материале современного украинского языка. Определяется суть понятия функционально-семантическая категория, статус ФСК локативности, ёё понятийный фон и существующие языковые средства выражения. Проводится различие между понятиями “пространство” и “место”, устанавливается, что языковая категория локативности не является соответствием категории пространства: пространство - это некоторая абстракция, а место (локум) - лишь его маленькая, реально существующая частица. Рассматриваются взаимосвязи ФСК локативности в разных аспектах с другими языковыми категориями: темпоральности, причины, условия, атрибутивности, субъектности, объектности, что дает возможность говорить о синкретизме значений: локативно-темпоральном, локативно-объектном, локативно-атрибутивном и т.д.