Система конфіксального творення іменників в українській мові ХІХ – ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'367.622: 81'373.611] '06

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СИСТЕМА КОНФІКСАЛЬНОГО ТВОРЕННЯ ІМЕННИКІВ

В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХІХ - ХХ століть

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ВОРОПАЙ Світлана Валеріївна

ЗАПОРІЖЖЯ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович

завідувач кафедри української мови Запорізького державного

університету

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Лучик Василь Вікторович

завідувач кафедри української мови Кіровоградського державного

педагогічного університету

кандидат філологічних наук Качайло Ксенія Анатоліївна

доцент кафедри української мови Криворізького державного

педагогічного університету

Провідна установа:

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “19 “ червня 2001 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Запорізькому державному університеті за адресою: 69063 м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2, філологічний факультет.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69063 м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “18” травня 2001 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої радиТ.В. Хом'як

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом у лінгвістиці відбулася зміна поглядів на префіксально-суфіксальний спосіб творення слів, який став визначатися дериватологами як конфіксація - творення слів за допомогою функціонально єдиної двоелементної морфеми - конфікса (а не комбінації префікса і суфікса), який обрамляє твірну основу в похідному слові і має єдине словотвірне значення. Таке переосмислення лінгвістичної теорії привело до появи нових важливих теоретичних і практичних завдань дериватології в галузі конфіксації. Виконанням деяких з них у східнослов'янському мовознавстві займалися А.А.Амінова, Е.А.Балаликіна, А.Бартошевич, Л.В.Владимирова, І.О.Іншакова, Е.В.Казанська, К.А.Качайло, Н.Ф.Клименко, В.М.Марков, Г.О.Ніколаєв, С.Х.Одинцова, М.К.Пишкало, В.П.Старинін, С.Х.Чекменьова, М.В.Черепанов, П.П.Шуба.

Сучасна словотвірна система українського іменника характеризується наявністю в ній великої кількості розгалужених у семантичному та структурному плані конфіксальних дериватів. Однак значна частина іменникових конфіксальних формантів, їхній функціональний обсяг, семантична орієнтація, характеристика словотвірних зв'язків, міра активності використання для вираження певної словотвірної семантики, дистрибуція в окремих словотвірно-семантичних полях на різних синхронних зрізах на сьогодні ще не досліджувалися.

Актуальність теми роботи зумовлена відсутністю у вітчизняній лінгвістиці дослідження узагальнюючого характеру про будову та функціонування системи конфіксального словотворення іменника в сучасній українській мові. Наявні розвідки носять фрагментарний характер. Активізація використання частини конфіксів для поповнення новотворами лексичного складу мови також зумовлює необхідність поглибленого вивчення конфіксального словотворення. 

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планом роботи кафедри української мови Запорізького державного університету. Її проблематика координується з науковим напрямком кафедри “Історичний словотвір українського іменника”. конфіксальний іменник дериват семантичний

Мета роботи полягає в з'ясуванні внутрішньої будови конфіксальної іменникової системи української мови ХІХ - ХХ століть, виявленні закономірностей її реалізації в конфіксальних структурах.

Поставлена мета вимагає виконання конкретних дослідницьких завдань, а саме:

виявити склад конфіксальних іменників в сучасній українській мові та їхню словотвірну структуру;

з'ясувати словотвірну семантику конфіксальних іменникових дериватів;

дослідити дистрибуцію конфіксів в окремих словотвірно-семантичних полях;

з'ясувати специфіку функціонування конфіксів (функціональне навантаження, активність використання для вираження того чи іншого значення, семантичну орієнтацію при творенні слів певних лексико-словотвірних груп);

дослідити структурно-семантичні зв'язки між конфіксальними похідними;

виявити тенденції розвитку сучасної конфіксальної іменникової системи.

Об'єктом дослідження є система конфікcального творення іменників української мови ХІХ - ХХ століть.

Предметом дослідження виступають конфіксальні деривати української мови ХІХ - ХХ століть.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об'єкта й мета дисертації зумовили використання як основного - методу лінгвістичного опису із залученням елементів компонентного аналізу, синхронічно-зіставного, дистрибутивного та статистичного методів.

Джерела дослідження. Безпосереднім джерелом для вивчення системи конфіксального словотворення іменників сучасної української мови стала укладена картотека конфіксальних дериватів, зафіксованих у найбільших тлумачних, перекладних і діалектних словниках згаданого періоду. Матеріалом для аналізу стали також деривати, виявлені автором у художніх творах українських письменників, публіцистиці та інших джерелах різних стилів і жанрів.

Репрезентація матеріалу. При розгляді конфіксальної іменникової системи основу аналізованих дериватів становлять загальновживані слова літературної мови, які знаходяться в центрі словотвірної системи. Діалектний матеріал, професійна термінологія включаються до аналізу як рівноправні. Поряд з активновживаними словами та новотворами в роботі аналізуються також структури, що за два століття розвитку мови перейшли до складу пасивної лексики.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві робиться спроба функціонального дослідження системи конфіксального творення іменників української мови ХІХ - ХХ століть.

У роботі через призму словотвірних полів розглядається дериваційна семантика конфіксальних похідних, досліджуються особливості їхнього функціонування, визначається дистрибуція конфіксів при формуванні та вираженні дериваційних значень, з'ясовуються тенденції розвитку конфіксальної словотвірної системи.

Теоретичне і практичне значення дослідження. Зібраний і описаний у дисертації різноманітний фактичний матеріал, запропонована методика його аналізу та одержані результати роботи можуть стати підґрунтям для подальших досліджень у сфері конфіксального словотворення, для вивчення питань дієслівної, прикметникової, прислівникової конфіксації та написання узагальнюючої праці з конфіксального словотворення сучасної української мови. Фактичним матеріалом та висновками роботи можна скористатися для порівняльного вивчення словотворення слов'янських мов, для написання підручників та посібників, розробки вузівських курсів із словотвору, лексикології, практикумів з морфеміки та відповідних спецкурсів.

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітле-но в 7-ми публікаціях загальним обсягом 2,7 друкованих аркуша.

Особистий внесок здобувача. Автором уперше в українському мовознавстві здійснено спробу системного опису конфіксальних іменникових дериватів сучасної української мови під кутом зору їхньої дериваційної семантики, особливостей функціонування, місця в словотвірній системі мови. Проводиться дистрибутивний аналіз конфіксів як одного з основних засобів формування й вираження словотвірної семантики.

Апробація роботи. Окремі розділи й усю дисертацію обговорено на засіданнях кафедри української мови Запорізького державного університету. Основні теоретичні положення та результати дослідження було викладено в наукових доповідях на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького держав-ного університету (1998 - 2000 рр.), на всеукраїнській науковій конференції “Проблеми словотвірної дериватології” (Дніпропетровськ, 1999), на Перших всеукраїнських граматичних читаннях, присвячених 65-річчю члена-кореспондента НАН України І.Р.Вихованця (Донецьк, 2000) та на міжнародній науковій конференції “Українське і слов'янське мовознавство”, присвяченій 80-річчю Й.О.Дзендзелівського (Ужгород, 2001).

Структура й обсяг роботи. Дисертація загальним обсягом 248 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел фактичного матеріалу (114 позицій), списку цитованої та використаної літератури (321 найменування), словопокажчика конфіксальних дериватів, засвідчених джерелами сучасної української мови. Додатки (1 таблиця) займають 9 сторінок. Обсяг роботи без списку літератури - 165 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі висвітлено стан вивчення конфіксації у східнослов'янському мовознавстві, обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, встановлено його новизну, визначено предмет, мету й основні завдання, вказано джерела роботи, її методологічні та методичні підвалини, теоретичне значення і практичну цінність.

У першому розділі “Система конфіксального творення іменників як об'єкт лінгвістичного аналізу” сформульовані теоретичні засади функціонально-семантичного опису словотвірної системи. Тут викладено трактування основних термінів у понятійному апараті дисертаційної роботи: словотвірне значення, конфікс, словотвірно-семантичне поле, словотвірна мотивація, полімотивація. У цьому ж розділі здійснено аналіз різних концепцій тлумачення словотвірної семантики та з'ясовано роль словотворчих афіксів у її формуванні, описано типи структурно-семантичних взаємовідношень між дериватами.

При словотвірному аналізі в дисертації словотвірне значення визначається як узагальнене значення, спільне для певного лексико-семантичного розряду слів, виражене за допомогою певної словотвірної форми. Такий підхід, запропонований і обґрунтований свого часу в роботах Г.О.Винокура, І.І.Ковалика, І.С.Улуханова, О.А.Земської, В.В.Лопатіна, Р.С.Манучаряна, Г.П.Циганенко, А.Д.Звєрева, В.В.Ґрещука, використовується на противагу підходу до визначення словотвірного значення як значення категоріально-ідентифікуючого, який у своїх працях обстоювали П.А.Соболєва, В.М.Хохлачова, О.С.Кубрякова та інші дослідники.

Окрема увага приділяється проблемі формування дериваційних значень за допомогою комплексних словотворчих засобів - конфіксів. При конфіксальному словотворенні компоненти тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс, розподіляються між частинами конфікса, другий елемент якого передає загальне відношення предмета до поняття, названого мотивуючим словом (класифікуюче значення), а перший конкретизує це загальне відношення, виражаючи різні значеннєві модифікації (лексичне співзначення).

Окрім трьох основних типів дериваційних значень відповідно до типів словотворчих процесів, що лежать в основі співвідношень мотивованого та мотивуючого слів (мутаційні, транспозиційні та модифікаційні словотвірні значення), досліджений матеріал дає підстави для виділення в окремий тип мутаційно-модифікаційні дериваційні значення. До похідних, що з'явилися в результаті мутаційно-модифікаційних семантичних змін, переважно належать ті, у яких перші компоненти конфіксів походять від прийменників з просторовою семантикою, наприклад: сито - підситок; тарілка - підтарільниця; скриня - прискринок; струна - приструнник.

У другому розділі “Словотвірна семантика конфіксальних дериватів та особливості їхнього функціонування в сучасній українській мові” здійснюється аналітичний опис системи іменникового конфіксального словотворення. Основною одиницею опису є дериват, який досліджується з точки зору притаманної йому словотвірної семантики та засобів її вираження. Похідні аналізуються в межах виявлених словотвірно-семантичних полів (суб'єктності, предметності та абстрактності), кожному з яких присвячений окремий підрозділ.

У словотвірно-семантичному полі суб'єктності виділяються мікрополя діяча, суб'єкта стану, зоологічних та міфічних назв. Кожне словотвірно-семантичне мікрополе охоплює певне коло загальних словотвірних значень.

Мікрополе діяча підпорядковується загальному словотвірному значенню “виконавець дії”, яке реалізується в похідних з формантами по-...-ник, по-…-чик, по-…-ач, по-…-ай, по-…-йл(о), по-…-йк(о), по-…-ах(а), по-…-к(а), по-…-уц(я), спів-...-ник, спів-...-ець, спів-...-ень, спів-…-ач, спів-…-ель, со-...-ець, о-...-ак(а), па-...-ш(а), під-...-ач, по-...-ун, по-...-ець, пере-...-ник, по-...-ш, о-...-ник та ін.

У межах згаданої словотвірної семантики конфікси диференціюються на рівні лексико-словотвірних значень. Так, за участю морфем спів-…-ник, спів-…-ець, спів-…-ач утворились деривати зі значенням особи, яка разом із іншою особою є виконавцем якоїсь дії: співбесідник (СУМ ІХ 516) Список скорочень джерел подано в додатку до дисертації.; співрозмовець (520); співдоповідач (УРС V 434). Найменування осіб, у яких заперечується процесуальна ознака, названа мотивуючим словом, творяться конфіксами не-…-ш, не-…-ґш(а): неук (СУМ V 398); немовля (338).

Дериватам словотвірно-семантичного мікрополя суб'єкта стану притаманні такі загальні словотвірні значення: той, хто виявляє ознаки або певне відношення до названого мотивуючою основою; той, хто не має чогось, названого мотивуючим словом; той, хто недостатньо виявляє ознаки того, що називає мотивуюча основа.

Значення особи, яка виявляє ознаки або певне відношення до названого мотивуючою основою, мають деривати з конфіксами по-… -ник, по-…-щик, над-...-овик, до-...-ник, поза-...-ник, при-…-ник, при-…-ець, о-…-ник, на-…-ник, за-…-ник, за-...-ець, пере-…-ник, су-…-ник, по-…-чик, уз-…-ник, за-…-нюк, за-...-ан, полу-…-ник, при-…-ок, від-… -ок, під-…-ник, по-…-ець та ін.

Найбільший розвиток отримали такі іменники: а) агентивні назви за характерною діяльністю, що зумовлена певною часовою ознакою: політник (СУМ VII 82) “той, хто найнятий на літні роботи”; поденник (Лис 165) “найманий робітник з поденною оплатою праці”; б) назви осіб за місцем виконання дії: прикордонник (СУМ VІІ 643); надомник (V 75); заворітник (Ум-С 114); в) назви осіб за місцем проживання: суміжник (Гр IV 228); узгрянишник (Ж ІІ 1005); поплітник (Бат 287) “сусід”; задорожнюк (Яв 242) “той, хто живе за дорогою”; г) назви осіб за певними стосунками: напарник (СУМ V 138); навірник (Буков VІ 10) “чоловік, який вступив у подружнє життя без громадянського шлюбу, на віру”; вітстричаник (133) “троюрідний брат по стрийкові”; закосник (Яв 250) “брат молодої, який розплітає їй косу”.

Загальне словотвірне значення особи, якій бракує чогось, позначеного мотивуючою основою, мають конфіксальні іменники з морфемами без-…-ник, без-...-ень, без-…-к(о), без-…-ґук, без-...-ець, без-…-ченк(о), без-…-івець, без-…-ич, без-...-ник, не-...-ник, без-…-енк(о), без-…-к(а) та ін. У межах цього загального значення розвинулися структури, що позначають: а) найменування осіб за внутрішньою озна-кою: безбожник (СУМ І 120); безумець (151); безумич (ЛексФр 17); безглуздівець (Буков І 23) “дурень”; б) найменування людини за характерною поведінкою, звичкою: безсонько (Тим І 14); в) назви осіб за характерною зовнішньою ознакою: безштанько (СУМ І 154); безус (Гр І 47) “чоловік без вусів”; Безносюк (Редько 125); безбородько (Тим І 9); г) назви осіб за сімейним чи родинним станом: безрідник (СУМ І 144); безженець (Яв 20) “той, хто не має жінки”; безбатченко (Ум-С 518); ґ) назви осіб за соціальним станом: безприданка (СУМ І 142); безхатченко (152); безземельник (Гр І 40).

Значення особи, яка неповною мірою виявляє ознаки того, що називає мотивуюча основа, формується за участю конфіксів по-…-им, па-…-ок, під-…-ок, недо-…-ок, під-…-ник, під-…-ій, полу-…-ок, при-…-ок, недо-…-ш(а) та ін. Деривати зі згаданим загальним словотвірним значенням позначають: а) найменування осіб за родинними, дружніми стосунками: побратим (Гр ІІІ 205); пасинок (Закр 443); б) назви людей за віковими ознаками: піддівок (СУМ VI 424) “дівчина-підліток”; недоліток (V 294); в) найменування особи, яка підлягає або підпорядковується тому, кого позначає мотивуюча основа: підпасок (VI 480); піддьячій (Б-Н 279) “помічник дяка”; підчашник (Ум-С 696); г) назви осіб за соціальним станом: підсусідок (СУМ VI 512) ”безземельний селянин, що проживав у чужому будинку”; полупанок (VII 103) “дрібний поміщик”; недопанок (V 31) “пан (з мужиків)”; ґ) назви осіб за недостатньою внутрішньою чи зовнішньою ознакою: недоумок (СУМ V 297); недоріка (297) “людина з дефектом мови” (<ректи “говорити”); придурок (ІвШ І 69) (<дурень); недовірок (Ум-С 22) тощо.

Деривати словотвірно-семантичного мікрополя зоологічних назв творяться за участю афіксів: під-…-ок, полу-…-ок, полу-…-иц(я), полу-…-к(а), на-…-ник, на-…-няк, при-…-ень, по-…-ник, при-…-ник, по-…-ок, коло-…-ник, по-…-'ак, під-…-ник, під-…-ець, під-...-н(я), під-…-ниц(я), під-…-иц(я), під-…-к(а), під-...-j(а), під-…-ш, під-...-в(а), під-…-анк(и) та ін. і позначають а) істоти, які не досягли повного виявлення своїх ознак і подібні до тих, що позначає мотивуюча основа: підсвинок (СУМ VI 496) “немолочне порося віком до року; під'ярок (Гр ІІІ 185) “піврічне ягня”; б) істоти, що мають половину ознак того, що називає мотивуюче слово: полурибок (СЗН ІІ 107); полурибиця (107); полукровка (РУС 468).

У цьому мікрополі з'являється декілька нових дериваційних значень, переважно локативних, які реалізуються в дериватах: а) назвах тварин, які знаходяться на чомусь, позначеному мотивуючою основою: нашкірник (СУМ V 240) “вид кліща, що паразитує на шкірі тварин”; наземники (СЗН І 164); надвірняк (Гр ІІ 480) “порося, посаджене в особливе приміщення для відгодівлі”; б) назвах птахів, що побутують поряд з чимось, позначеним мотивуючим словом: припутень (СУМ VII 719) “лісовий голуб” (<путь “шлях”); поморник (VII 134) “водоплавний хижий птах”; поплітник (42); поплоток (42); припутник (35); коловодник (Гр ІІ 270); в) назвах птахів та інших істот, які перебувають нижче, під чимось, названим мотивуючим словом: підстрішник (СЗН І 42); підбережок (41); підколосниця (41); підкаменець (Гр ІІІ 166); підбороздня (160) “луговий жайворонок” (<борозда); підустівка (83) “риба”; підкіп'я (Дейн 69) “літнє курча періоду жнив, яке народжується під копою”; підплужанки (О ІІ 70) “бики коло плуга” та ін.

 У словотвірно-семантичному мікрополі міфічних назв конфіксальні іменники творяться конфіксами по-…-ун, по-…-ач, за-…-ш(а), о-…-ник, від-…-ник, без-…-к(о) і називають: а) істоту, яка виконує певну дію, названу мотивуючим словом: ощизник (Буков VІ 102) “злий дух, чорт” (<щезати); полізун (Гр ІІІ 284) “казкова істота, велетень, який лазить на колінах”; посвистач (ІІ 357) “бог вітрів”; заполоха (83) “опудало”; віддойник (О І 120) “чарівник (чарівниця), що відбирає молоко у корів”; б) істоту, що виявляє ознаки або певне відношення до названого мотивуючим словом: полісун (СУМ VI 79) “лісовик” (<ліс) та ін.

Словотвірно-семантичне поле предметності об'єднує деривати декількох мікрополів: інструментальності, предметів побуту, ботанічних найменувань, назв продуктів харчування, локативності.

Більшість іменників цого поля має предметно-локальне значення. Похідні творяться за участю конфіксів, препозитивні елементи яких походять від прийменників з просторовою семантикою. Так, значення предмета, розташованого нижче від того, що називає мотивуюче слово, мають структури з афіксами під-…-ник, під-…-ок, під-…-j(a), під-…-ень, під-…-ин(а), під-…-ниц(я): піддзеркальник (СУМ VI 423); підрешіток (489) “густе решето”; підвіконня (406); підщоглень (Трансп 156); підхребтина (328) “фальш кіль”; підстрішниця (ВТ 28) “дошка, підшита під стріху”; значення предмета, розташованого зверху на тому, що позначає мотивуюче слово, притаманне дериватам з формантами на-…-ник, на-…-ок, на-…ень, на-…-j(а), на-…-івниц(я), на-…-ниц(я), над-…-ок, над-…-ник: набедреник (СУМ V 12); натрубок (ГТ 1122) “кільце”; наголовень (ВТ 51) “предмет, який використовують для скріплення частин крокви”; надкрилок (51); наушниця (Трансп 308) “телефонна раковина”; надзлежник (93) “надшпальник” (<злежень “шпала”); значення предмета, що знаходиться біля того або прилягає до того, що називає мотивуюча основа, мають іменники з афіксами при-…-ок, об-…-ок, уз-…-ник, ви-…-ник, по-…-ниц(я), при-…-ник, при-…-j(a), при-…-иц(я), по-…-ин(а), о-…-к(а): прилавок (СУМ VІІ 653); приструнок (VIIІ 47) “коротка струна в бандурі, кобзі і т. ін.”; облавок (V 517) “борт корабля” (<лава “вузький місток, колода, перекинута через воду для переходу”) тощо; значення предмета, який знаходиться позаду того, що позначене мотивуючим словом, формується конфіксами за-…-ник, за-…-ок, за-…-ень: затильник (СУМ ІІІ 347) “задня частина ствольної коробки ручного кулемета”; зачолок (Дз Подністр 43) “товста поперечна нитка на краю рибальської сітки”; зарукавець (О І 285) “нарукавник”; зазубень (ВТ 30) “зубець, який входить”; значення предмета, що розташований перед чимось, названим мотивуючою основою, реалізує поодинокий іменник з конфіксом перед-…-ник: передплужник (СУМ VІ 174) “робоча частина деяких систем плуга” та ін.

Словотвірно-семантичне поле предметності формують також форманти без-…-ник, без-…-овин(а), без-…-ш(а), без-…-к(а), па-…-ок, недо-…-ок, пере-…-ок, полу-…-ок, пів-…-ник, пів-…-івк(а), полу-…-івк(а), від-(од-)…-ок, від-…-ник, роз-…-ш, по-…-ок, по-…-ець, по-…-ищ(е), з-….-ень, при-…-ок, по-…-к(а), з-…-ц(я), по-…-н(я), о-…-ш(а) тощо. Структури зі згаданими конфіксами підпорядковуються дериваційним значенням: предмет, який не має того, що назване мотивуючим словом: безкозирка (СУМ І 130); безрукавка (145); безличковина (ВТ 5) термін використовується в чинбарів; безконечник (Дубр 461) “спіраль”; предмет, що неповністю виражає ознаки того, що називає мотивуюча основа: недоуздок (СУМ V 301) “оброть”; патрубок (VІ 98) “коротка трубка, що служить відводом від основної труби”; перескринок (Д 211) “шухляда у скрині”; предмет, що має половину ознак того, що назване мотивуючою основою: полутрямок (Трансп 121) “поперечна перекладина” (<трям “балка, перекладина”); полувісок (138) (вісь); півцалівка (138) “напівдюймівка” (<цаль “дюйм - міра довжини”; півкутник (ВТ 110); півверстівка, полуверстівка (ТТ 133) “карта” тощо.

У словотвірно-семантичному полі абстрактності деривати творяться за участю афіксів: без-…-j(а), без-…-ґш(а), без-…-ство, без-... -ість, без-...-ок, у-...-j(а), пере-...-ґш(а), по-...-ок, по-...-ість, про-...-ґш, па-...-ґш, пере-...-ш, пере-...-j(а), недо-...-j(а), недо-...-ство, під-...-ґш(а), під-…-ок, при-...-ок, полу-…-ок, пів-…-j(а), пів-…-івк(а), пів-...-ґш(а), від(од)-...-ок, перед-…j(a), перед-…-ок, над-…-j(а), над-…-ок, під-…-j(а), по-...-j(а), роз-…-j(а), рос-…-ґш(а), середо-…-j(а), між-…-j(а), спів-…-j(а), су-…-j(а), через-…-j(а), через-…-ниц(я), на-…-ок, на-…-ш, на-…-иц(я), при-…-ник, при-…-j(а), за-...-j(е), по-…-ник, по-…-ас, за-…-ок, за-…-ник, о-…-ш, о-…-ень, роз-…-ш, по-…-л(о), з-…-щин(а), по-…-щин(а) та ін.

Похідні, утворені за участю згаданих формантів, підпорядко-вуються таким загальним словотвірним значенням: те, що не має чогось, позначеного мотивуючим словом: безриб'я (СУМ І 144); безглуздя (123); безпам'ятство (137); безцінок (153); безвітрість (СТТ 6); те, що має ознаки того, що називає мотивуюче слово: ухіття (Х 528) діал. “бажання, охота” (<хіть); пересердя (VІ 274) діал. “роздратування”; порядок (VІІ 302); полегкість (62); прозелень (VІІІ 183); пазелень (VІ 15); перепих (250) “пишнота”; те, що неповністю виражає ознаки того, що позначене мотивуючою основою: недокрів'я (СУМ V 293) “анемія”; недолітство (294); підповня (VІ 484) “фаза Місяця”; підголосок (416); прибідок (О ІІ 135) “менша біда, додаток до біди”; те, що має половину ознак того, що позначає мотивуюче слово: полумацьок (СУМ VІІ 101) “міра ваги сипких тіл, що дорівнювала близько 31 кг” (<маца “міра ваги, що дорівнює 62 кг”); півдужжя (VІ 380); півквартівка (161) “міра рідини 1/20 відра” (<кварта “міра рідини, восьма або десята частина відра”); півфунтя (ІвШум ІІ 49); те, що є частиною від чогось, названого мотивуючим словом: відсоток (СУМ І 640); те, що передує чомусь, названому мотивуючим словом: передбур'я (СУМ VІ 165); передобідок (172) діал.; надобіддя (74) діал. “час перед обідом, передобідній час”; надвечірок (63) розм. “те саме, що надвечір'я”; підвечір'я (404) “пора доби перед вечором”; те, що відбувається після того, що називає мотивуюче слово: понеділок (СУМ VІІ 157); пообіддя (170); розбазар'я (Гр IV 30) “закінчення базару”; росторжя (80) “те саме”; те, що відбувається у проміжок часу між однаковими явищами, позначеними мотивуючим словом: середопістя (ІХ 137) “четвертий тиждень великого посту”; міжпарів'я (СУМ ІV 728) “час між кінцем посіву пізніх ярових культур і оранкою на пар”; те, що виражає однакове відношення до того, що позначає мотивуюче слово або відбувається одночасно з ним: співзвуччя (СУМ ІХ 518) “одночасне звучання кількох звуків”; суголосся (821) “поєднання двох або кількох звуків при одночасному звучанні”; те, у чому відбувається чергування того, що позначене мотивуючою основою: черезсмужжя (СУМ ХІ 305) “розташування земель одного господарства впереміж з чужими угіддями; череззерниця (305) “неповне зв'язування насіння в колосках злакових рослин”.

На ґрунті загального словотвірного значення те, що виражає локальне відношення до позначуваного мотивуючою основою, розвинулися часткові словотвірні значення: те, що розташовується на тому, що називає мотивуюча основа: навилок (СУМ V 31) “кількість сіна, соломи і т. ін., підібрана на вила за один раз”; наруч (БукГов ІІІ 35) “така кількість чогось однорідного, яку можна взяти на одну руку”; нашийниця (УРС 1926 471) “борги, грошові зобов'язання”; те, що знаходиться біля позначеного мотивуючим словом або прилягає до нього: прийменник (СУМ VІІ 629); приглаголля (Ум-С 498) заст. “прислівник”.

У межах загальної словотвірної семантики те, що має певне відношення до названого мотивуючим словом, найбільшою кількістю дериватів представлені лексико-словотвірні значення: назва опредметненої дії: поспів'я (СУМ VІІ 356) “спів”; поєдинок (VІ 766); загістє (О І 266) “гостювання у чужих”; назва опредметненої дії, спрямованої на те, що позначає мотивуюче слово: поличник (СУМ VІІ 71) “ляпас”; помордас (133) “ляпас”; зашийник (ІІІ 414); результат дії, названої мотивуючим словом: оплеск (СУМ V 715) “аплодисменти” (<плескати); оповзень (716) геол. (<повзти); розчерк (VІІІ 860) (<черкати); постріл (VІ 381); порекло (VІІ 251) діал. “прізвище, прізвисько”; назва податку від того, що позначає мотивуюче слово: здольщина (СУМ ІІІ 545) “земельна оренда, при якій плата за землю вноситься не грішми, а часткою врожаю”; поволовщина (УРС 1926 577) “податок з голови худоби (биків)”; замолот (267) “плата за молотьбу”.

Третій розділ “Функціональна дистрибуція конфіксів у словотвірно-семантичних полях” містить функціональний аналіз конфіксальних формантів. Кожному словотвірно-семантичному полю притаманне певне коло дериваційних значень, а також інвентар словотворчих засобів, за допомогою яких відбувається реалізація цих значень. У системі конфіксального словотворення іменників одне й те ж загальне словотвірне значення може виражатися за допомогою декількох афіксів. Однак з плином часу відбулася диференціація конфіксів на рівні лексико-словотвірної семантики, використання того чи іншого форманта часто зумовлене його традиційною закріпленістю за певними твірними основами, сполучуваністю з конкретним частиномовним або лексичним типом твірних, активністю вживання в тому чи іншому значенні, комунікативною сферою поширення, ступенем архаїзації, емоційно-експресивним забарвленням та стилістичними ознаками, морфонологічними, граматичними причинами.

1. Для творення дериватів словотвірно-семантичного поля суб'єктності найбільш активно використовуються конфікси по-...-ник, спів-...-ник, на-…-ник, під-…-ник, під-…-ок, без-...-ник, без-...-к(о).

Найвищою продуктивністю характеризуються семантично інваріантні конфікси, наприклад: по-…-ник. Значно меншою кількістю дериватів представлені семантично неінваріантні форманти, системне значення яких тотожне їх контекстному значенню: над-…-овик, до-…-ник, поза-…-ник, при-…-ник, при-...-ок, від-...-ок, на-…-ник, за-…-ник, за-...-нюк, за-…-ець, пере-…-ник, су-…-ник, уз-...-ник, полу-…-ник: надстроковик, допризовник, позашкільник, прикордонник, приземок, відземок, надомник, заворітник, задорожнюк, закордонець, перемитник, супутник, узгрянишник, полуношник.

Формант по-…-ач творить похідні, які мають обмежену сферу вживання, порівняйте: діалектне потіпач, послугач, розмовне побігач, історизм покликач, книжне похвостач. За участю цього афікса утворились деривати, що характеризуються зниженим стилістичним забарвленням: полизач, полигач, поштуркач, похвостач. Конфікси по-… -чик, по-...-щик, по-…-ш мають віддієслівні деривати на позначення вузькоспеціальних понять: посадчик, порубщик, повар.

Серед похідних, співвіднесених з функціональними стилями, досить велику групу становлять іменники, поширені в розмовному стилі. Це структури, утворені формантами без-…-к(о), по-…-йл(о), о-…-ник, під-...-ник, під-…-ок та іншими, наприклад: безбородько, безхазяйко, помотайло, опівнічник, підшефник, підбасок тощо. Однак разом із стилістично нейтральними є чимало слів, які мають додаткове стилістичне навантаження, що надає їхньому значенню, наприклад, іронічного, жартівливого відтінку. Це деривати з афіксами по-…-йк(о), по-…-ун, по-…-унк(а), по-…-йк(а), по-…-уц(я): полатайко, подаруйко, поцілуйко, пострибун, побігунка, побігайка, побігуця. Дериватам, утвореним формантами о-…-ник, о-…ич, пере-…-ник, по-…-ай, по-…-ак, по-…-ій, при-…-ень, під-…-ач, під-…-ник, по-…-ець, по-…-ц(я), притаманний негативний відтінок у семантиці, який створюється переважно за рахунок лексичного значення твірного слова: огудник, огудич, пересмішник, підбрехач, полежай, полежак, полежій, прихвостень, підпомагач, підхлібник, похлібець, похлібця. Пейоративна конотація може посилюватися в похідних, утворених афіксами з препозитивним компонентом без-, не-, від-, недо-: не-…-ш, не-...-ш(а), не-…-ах(а), від-…-ник, від-…-ок, від-…-к(о), від-…-ш(а), недо-..-ок, недо-…-ш(а), наприклад: безбатченко, бездомок, безпритула, безлюдник, Безносюк, безприданка, нелюб, непослух, нестула, невара, немола, нечепура, нерозчова, нескреба, нетямаха, відлюдник, відлюдок, відлюдько, відлюда, недоумок, недоріка.

Емоційна забарвленість деяких дериватів виникла в результаті метафоризації основного значення іменника. Такі похідні утворилися стилістично нейтральними афіксами, наприклад: за-…-ник, на-…-ник, поза-…-ник, під-…-ок: завушник, захребетник, нашийник, надушник, навушник, позавічник, підніжок.

Зниженого стилістичного забарвлення набувають іменники спільного роду, що творяться значною мірою конфіксами з матеріально невираженим другим компонентом па-...-ш(а), про-…-ш(а), за-...-ш(а), пере-...-ш(а), по-...-ш(а): пажера, прожера, заволока, забреха, перебреха, поволока.

Територіально обмеженим є вживання назв істот з афіксами без-... -к(о), без-...-ич, без-…-ець, від-…-аник, за-…-йк(о), за-…-ан, по-…-ачк(а), по-…-льниц(я), не-…-ах(а), не-…-ашк(а), у-…-ник, від-...-ень, за-…-ок, на-…-к(а), на-…-няк, пере-…-ок, під-...-ч(а), під-…-j(а), під-…-н(я), під-…-івк(а), під-…-анк(и), при-...-ень, по-…-ач, по-…-ун, від-…-ник: безштанько, безумич, безглуздівець, вітьтічаник, загорюйко, завітракан, пожахачка, посидільниця, нетямаха, нелипашка, уверстник, відгулень, залубок, нарістка, надвірняк, переліток, підсвинча, підкіп'я, підбороздня, підлящівка, підплужанки, пригулень, посвистач, полісун, полізун, віддойник.

Конфіксальні похідні з формантами без-…-ш, з-...-щик, з-...-ець, з-…-ок, ви-…-ач, по-…-ар, по-…-ир, по-…-атар, до-...-ець, на-...-ень, при-…-ець, о-…-ник, при-…-ч(а), над-…-ник, над-…-ок, під-…-ій, пере-…-ок, зафіксовані у джерелах кінця ХІХ - початку ХХ століття, на сьогодні складають пасивний лексичний фонд. Серед них архаїзми: безріка, звощик, зділець, зчадок, вислухач, дорадець, ошколяник; історизми: поводир, поводар, поводатар, накупень, придворець, пригрудча, надкоморник, надмаршалокъ, піддьячій, підчашій, переляшок.

2. У словотвірно-семантичному полі предметності активно функціонують конфікси під-...-ник, під-...-ок, під-…-j(a), на-...-ник, на-... -ок, на-…-j(a), при-...-ник, при-...-ок, при-…-j(a), за-...-ник, за-...-ок, за-…-j(a), на-…-ник, на-…-ок, на-…-j(a), полу-…-ок, пів-...-ок, які характеризуються широким діапазоном використання. Згадані афікси творять слова літературної мови, діалектизми, загальновживані, вузькоспеціалізовані слова. На сферу їхнього поширення часто впливає лексичне значення твірного, порівняйте: підвіконня (літер.), підсуччя (діал.) (сучка “буйок”), підхвістя (розм.), піддужжя (трансп.), піддення (тех.).

Особливості вживання досліджуваних конфіксів полягають у тому, що форманти з постпозитивним компонентом -ник, -j(а), творять переважно слова літературної мови, у той час як афікси з другим компонентом -ок активніше діють у діалектному словотворі.

Семантична диференціація конфіксів залежить і від вибору другої частини. Назви предметів побуту, інструментів, рослин, деякі чітко окреслені локативи творяться здебільшого формантами з постпозитивними компонентами -ок, -ник, на противагу дериватам із постпозитивним компонентом -j(а), які називають необмежену територію.

У говірковому мовленні поширені деривати з афіксами без-...-иц(я), від-…-щин(а), за-…-ець, за-…-ник, за-…-ок, за-…-ґак, за-…-ґук, за-…-ґаник, за-…-ень, на-...-ень, над-…-ок, об-...-ок, о-…-ок, о-...-ин(а), о-…-ш(а), па-…-н(я), по-...-н(я), по-…-ник, по-…-ш, по-…-ач, по-…-ич, полу-…-ок, су-…-иць, су-…-ок, через-...-ень, через-...-ок: безділиця, відумерщина, зарукавець, зарукавник, зачолок, заборозняк, заборознюк, забороняник, забочень, налюшень, надчубокъ, одлясок, окладина, очепа, пагребня, похідня, пошелесник, помок, порухач, порушич, підчеревниця, полумацьок, суплотиць, сувершок, судолинок, черезсіделень, черезсіделок.

У 30-х роках ХХ століття виникло чимало конфіксальних іменників на позначення назв інструментів. Для їхнього творення використовувались форманти без-…-ник, від-…-ок, від-…-ник, за-… -ень, з-…-ень, на-…-ень, на-…-ник, на-…-ниц(а), над-...-ок, пів-…-івк(а), під-…-ень, під-…-ок, під-…-ниц(я), під-…-ин(а), при-…-ок, наприклад: безконечник, зазубень, злежень, наголовень, наріжниця, наушниця, півверстівка, півцалівка, підщоглень, підтрубок, підцівок, підосяниця, підкроквина, пригніток. Однак треба зазначити, що на сьогодні переважна більшість таких структур становить пасивний лексичний склад. Вони були витіснені суфіксальними і префіксальними дериватами, складними словами та різного роду запозиченнями з тотожним значенням: накрижник - льодоріз; наушниця - телефонна трубка; безконечник - спіраль; півцалівка - напівдюймівка; злежень - шпала, півверстівка - карта, пригніток - преспап'є, підтрубок, підцівок - ринва. Хоча деякі іменики продовжують фукціонувати в сучасній мові: відринвок, відшумник, натрубок, надкрилок тощо.

В обстежених джерелах початку ХХ століття фіксується чимало конфіксальних дериватів на позначення частин тіла людини чи тварини та деяких анатомічних термінів. Такі похідні виникли за участю формантів о-…-ок, о-…-j(а), о-…-ґш(а), о-…-н(я), при-…-ок, при-…-ник, по-…-ин(а), по-…-j(а), при-…-j(а): озадок, огруддя, онерв'я, очерев'я, окістя, очерепня, причолок, прикісток, пришлунник, похребтина, помоззя, приураззя і т. ін. Пізніше ці терміни були витіснені відповідниками переважно іншомовного походження. У новітній українській мові спостерігається активізація багатьох згаданих слів.

Спеціальну сферу вживання мають деривати, утворені формантами по-…-к(а), про-…-ень, під-...-ень, на-...-ень, за-...-ень, межи-...-ень, про-...-ок, роз-...-ок, від-...-ок, перед-…-j(a), від-...-ник, наприклад: поноска (мисл.), поковка (ковал.), пролистень (бот.), межиплодень (бот.), розкорінок (бот.), відновок (бот.), передпілля (військ.) та ін.

За участю форманта за-…-j(а) утворилися похідні захмар'я, зазір'я, які вживаються в поетичній мові. У розмовному стилі поширені деривати з формантами по-…-ач, за-...-ін(а), при-…-івj(а) та ін.: побрязкач, закраїна, приголів'я. Конфікси о-…-ок, о-…-j(а), при-…-j(а), при-…-иц(я), на-...-ин(а), на-…-н(я), за-…-ниц(я), за-…-к(а), су-…-j(а) зафіксовані у складі історизмів та архаїзмів: очіпок, опліччя, причілля, прилбиця, налицина, накожня, заворітниця, запілка, запаска, суголов'я. Найменш активними у творенні предметних найменувань є конфікси з-…-ок, на-…-ач, не-…-ґш, перед-…-ник, про-…-ок, середо-…-ґш(а), у-...-ищ(е): зкисокъ, збанок, наголовач, нежерь, нелинь, передплужник, простінок, середохрестя, урвище.

3. Найбільша кількість абстрактних найменувань зафіксована з конфіксами без-...-j(а), без-...-ство, без-...-ість, по-...-ш, по-...-к(а), по-... -ок, по-...-j(а), перед-...-j(а).

Для творення дериватів словотвірно-семантичного поля абстрактності характерне широке використання конфіксів з постпозитивним -j(a) та матеріально невираженим другим компонентом. Похідні з постпозиційними -ш/ш(а) найчастіше позначають опредметнену дію: вимолот, оплеск, оплать, поруб, погруб, покуп, поповз, постріл, перегуд, розчерк, суговора тощо. Іменники з другим -j(a) позначають різні явища, поняття, кількість, час: межицарів'я, навилля, надобіддя повір'я, поголів'я, передрання, переджнив'я, пообіддя, приконеччя, приглаголля, суголосся, черезнив'я.

Деривати з конфіксами без-...-j(а), без-...-ство, без-...-ш, без-...-ість, за-...-ник, про-...-к(а), при-...-ник, при-...-j(а) характеризуються переважно літературним уживанням: бездоріжжя, безхаття, безкультур'я, безумство, безцінь, безвітрість, займенник, пробіжка, прийменник, прислів'я тощо. Іменники з афіксами по-...-к(а), о-…-ник, над-…-ок, перед-…-j(а) під-...-ґш(а), під-…-ок, під-…-ник уживаються в розмовному стилі: почестка, ошийник, надвечірок, передобіддя, підповня, підвечірок, підголосник. Конфікси по-...-анк(и), по-...-ашк(и), по-...-еньк(и) творять множинні іменники розмовного стилю: побіганки, побігашки, побігеньки,почубеньки. З конфіксами ви-...-ш, за-...-j(e), над-... -j(а), перед-…-ок, по-...-л(о), пере-...-ґш(а), пере-...-ш, при-…-ок, по-…-j(а), поза-…-ник, по-…-иц(я), по-…-ин(и), роз-…-j(а), рос-…-ґш(а), у-…-j(а) вживаються регіоналізми: вимолот, загістє, надобіддя, передобідок, порекло, пересердя, перепих, прибідок, пообіддя, позавушник, почеревиця, покопини, розбазар'я, росторжя, ухіття.

Уживання похідних з формантами середо-…-ш(а), під-…-к(а), о-…-ень, су-…-j(а), між-…-івj(а), через-…-иц(я) визначається певною функціональною сферою, наприклад: середопістя (церк.), підверстка (друк.), оповзень (геол.), суголосся (книж.), міжпарів'я (с/г).

Стилістично забарвленими є деривати з афіксами по-...-ас, по-…-ус: помордас (вульг.), подригус (жарт.).

Абстрактні найменування з конфіксами пів-...-ок, полу-...-ок, пів-...-ґш(а), пів-…-інь, пів-...-к(а), пів-...-івк(а) позначають застарілі одиниці виміру та геометричні форми: півміток, полумацьок, півфунтя, півступінь, півсотка, півквартівка, півдужжя, півстінник. З конфіксами пів-…-ість, пів-...-к(а) вживаються застарілі назви, утворені від прикметникових основ: півтемність, півголоска. Групу історизмів поповнюють похідні з афіксами за-...-ш, з-...-щин(а), на-…-ниц(я), по-…-чин(а), по-…-щин(а), про-...-ш, пере-...-ок, при-...-ок, за-…-н(и), по-… -j(a), по-…-х(и), о-…-к(и), за участю яких утворилися такі соціальні поняття, як замолот, здольщина, нашийниця, подорожчина, почеревщина, поденщина, промел, пересудок, присівок, запоїни, полюддя, попряхи, оденки.. До архаїзмів належать також структури з формантами межи-…-j(а), на-…-ок, од-…-ок, о-...-к(а), по-...-j(а), пере-…-ок, перед-…-к(а), пере-…-н(я), через-…-j(a), через-…-ник, по-...-інк(и), по-...-к(и): межипілля, накорінок, одрідок, острашка, помір'я, перепадок, переднівка, перекутня, черезнив'я, черезсмужник, посидінки, посідки.

Кожне словотвірно-семантичне поле відзначається певним, лише йому притаманним інвентарем словотворчих засобів. Хоча інколи той самий формант входить у декілька словотвірних полів і творить деривати з різною словотвірною семантикою. Це омонімічні конфікси, а утворені ними похідні є словотвірними омонімами. До таких формантів належать конфікси без-...-ш, без-...-к(а), від-...-ок, за-...-ш, за-...-ник, на-...-ник, на-...-ок, на-...-ниц(я), о-...-ник, па-...-ок, під-...-ок, при-...-ник та ін.

Омонімічні конфікси, зазвичай, мають різні функціональні можливості залежно від поля реалізації. Наприклад, конфікс під-...-ок демонструє високу активність при творенні іменників з локальним значенням. Однак слів із конфіксом під-...-ок які позначають назви осіб, що неповною мірою виражають певні ознаки, у сучасній мові нараховується 11 найменувань, а в словотвірно-семантичному полі абстрактності зафіксовано лише 3 деривати зі згаданим формантом.

У цьому ж розділі розглядаються синонімічні та антонімічні зв'язки між конфіксальними похідними, а також аналізується роль компонентів конфікса у формуванні словотвірного значення.

Конфіксальні деривати значною мірою є продуктом живої народної мови, переважно, більшість їх уживається в художній літературі та розмовному стилі. Однак треба зазначити, що на початку ХХ століття досить велика кількість конфіксальних nomina instrumenti вживалася в термінологічній лексиці різних виробничих галузей. На сьогодні більшість таких найменувань витіснена новотворами з іншими словотворчими засобами, хоча вживання деяких дериватів, переважно медичних термінів, активізується в новітній українській мові. Спостерігається тенденція до збільшення кількості конфіксальних назв осіб за місцем проживання та виконанням дії, а також зі значеннями “той, хто виконує якусь дію разом з кимсь”, “той, кому бракує чогось” та ін. У публіцистичному та науковому стилях уживання конфіксальних іменників різко обмежене.

У висновках узагальнено результати дослідження.

1. За останні два століття конфіксальні деривати значно поповнили лексичний склад мови. У сучасній системі конфіксального словотворення іменників налічується понад 2000 структур, що творяться за 354 моделями.

2. При конфіксації компоненти тієї частини словотвірного значення, яку виражає афікс, розподіляються між елементами конфікса. Препозитивна частина конкретизує загальне відношення предмета до поняття, виражаючи різні значеннєві модифікації, тобто зумовлює належність деривата до певного загального словотвірного значення. Постпозитивний елемент виконує класифікуючу функцію, тобто виражає загальне відношення предмета до того, що позначає мотивуюче слово. Друга частина конфікса формує також лексико-словотвірну семантику слова або надає йому певного семантичного відтінку, зумовлює семантичну дистрибуцію форманта в словотвірно-семантичних полях, а також впливає на сферу поширення іменника та його стилістичну маркованість. Постпозитивний компонент конфікса виконує модифікаційну функцію - модифікує граматичне значення твірного слова.

3. Конфіксальним похідним притаманні такі типи дериваційних значень: мутаційні, модифікаційні та транспозиційні. Найбільшою в кількісному відношенні є група дериватів з мутаційними словотвірними значеннями. Це переважно назви предметів та найменування осіб. Серед дериватів з модифікаційним словотвірним значенням виділяються локативні назви, а також назви осіб, які характеризуються неповним виявом ознак. Транспозиційні словотвірні значення притаманні обмеженій кількості дериватів, переважно абстрактним назвам.

Своєрідність конфікса як словотворчого засобу полягає у формуванні ще одного типу словотвірних значень - мутаційно-модифікаційних. Найчастіше до іменників з мутаційно-модифікаційними словотвірними значеннями належать структури, у яких перші компоненти конфіксів походять від прийменників з просторовою семантикою, або від прийменника без.

4. Усі конфіксальні іменники входять до трьох словотвірно-семантичних полів: суб'єктності, предметності та абстрактності. Кожному словотвірному полю притаманне певне, визначене коло дериваційної семантики, а також інвентар словотворчих засобів, за допомогою яких вона реалізується в мові. Для функціонування конфіксальної системи сучасної української мови характерне перехрещування словотвірних полів з точки зору їхніх матеріальних елементів. Саме ця ознака зумовлює специфіку побудови конфіксальної системи.