Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 821.161.2.08 Багряний

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного

Братусь Марія Феліксівна

Київ - 2002

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Наукові керівники: доктор філологічних наук, професор Пустовіт Любов Омелянівна, доктор філологічних наук, професор Єрмоленко Світлана Яківна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Тараненко Олександр Онисимович, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу лексикології та комп'ютерної лексикографії;

- кандидат філологічних наук, доцент Чумак Олена Григорівна, Київський національний лінгвістичний університет, доцент кафедри фонетики і граматики слов'янських мов.

Провідна установа: Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 16.04.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ-1, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано 14.03.2002 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філол. наук, професор Озерова Н.Г.

Загальна характеристика дисертації

Художня проза Івана Багряного - романи "Тигролови" (1944), "Сад Гетсиманський" (1950), "Людина біжить над прірвою" (1965), повість "Огненне коло" (1953) - займає чільне місце в історії української літератури і літературної мови ХХ ст. Хоч ці твори письменника, з"явившись за межами України після Другої світової війни, відразу привернули увагу зарубіжних читачів, входження їх у мовно-національну свідомість масового українського читача відбувається тільки в 90-і роки в незалежній Україні. Творчість І. Багряного була знана в Україні в кінці 20-х і на початку 30-х років, але для наших сучасників його літературна, як і політична діяльність часів Другої світової війни та в еміграції, пов'язана з національно-державницькими змаганнями, залишається мало відомою і тому потребує всебічного висвітлення.

Л. Череватенко, О. Шугай, О. Гаврильченко та А. Коваленко знайомлять читачів з непересічною в українській літературі постаттю І. Багряного, про яку донедавна було відомо, що він "запеклий антикомуніст", а його твори - "антирадянські".

У памфлеті "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" І. Багряний писав:

"Я вернуся до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. Коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький… Коли нам, українському народові, буде повернене право на свободу і незалежність в ім'я християнської правди і справедливості".

На особливості стилю І. Багряного, зокрема, в автобіографічному романі "Сад Гетсиманський" звертав увагу Г. Костюк, характеризуючи його як явище симбіозу "сюжетного твору й мемуарного репортажу": "У письменникові борються дві стихії - розкута творча уява, з одного боку, і переобтяженість надмірними деталями з власної тюремної "практики". Відчувається намагання автора зберегти автентичність оповіді, але разом з тим і створити нову реальність - естетичну. Оця боротьба двох начал - художнього й публіцистичного - часто перешкоджала Багряному-прозаїкові й надавала всьому написаному хоч дещо й плакатного, але документального характеру".

На художній творчості Івана Багряного не могло не позначитися авторське кредо письменника, найбільш виразно виявлене в публіцистиці, де він створив такий парафрастичний образ батьківщини-України: "долина сліз, страждання", "юдоль сліз і народного горя", "Своя Хата", "дике поле", "соборна колонія". На відміну від публіцистики художня проза демонструє заглибленість у психологію персонажів, при цьому звертання автора до різних джерел мови виконує функцію індивідуального текстотворення, мовної типізації персонажів.

Загальну характеристику мови художньої прози І. Багряного в контексті історії української літературної мови дає В.М. Русанівський, відзначаючи, що в мовотворчості письменника відбито фольклорні, розмовні, книжні джерела української літературної мови; він широко використовує діалектизми, росіянізми, тюремні жаргонізми.

Мова прози І. Багряного стає об'єктом дослідження Н.М. Сологуб, О.Г. Чумак, О. Клєщової, А. Ярової. Дослідники передусім звертають увагу на семантичну структуру індивідуально-авторських метафор, символів, на особливості зв'язку мовного стилю автора з глибинними фольклорними, біблійними джерелами.

Проза Івана Багряного становить важливий об'єкт лінгвокраїнознавства: адже за кожним авторським символом-словом, за кожною наскрізною метафорою вимальовується конкретна історична доба, коли мільйони людей було оголошено ворогами народу, коли на велетенському конвеєрі фізично й морально знищувалась людина, проте і в нелюдських умовах зберігала гідність. Художньо-словесна характеристика страждань арештованих, в'язнів, утілена у відповідному словнику - номінаціях, статичних і динамічних ознаках, переростає факт зображення долі окремої людини і стає узагальненою символічною картиною страждання всього народу.

Монографічного дослідження мовотворчості Івана Багряного в українській лінгвостилістиці немає. Тим часом ідіолект письменника потребує осмислення і як факт історії української літературної мови, і як феномен конкретної жанрової реалізації мовностилістичних засобів української мови, і як авторські тексти, на яких лежить відбиток конкретної історичної доби.

Актуальність обраної для дослідження теми визначається потребою введення в науковий обіг нового фактичного матеріалу з недостатньо вивченої мовотворчості Івана Багряного. Тематика творів письменника пов'язана з функціонально-стильовим навантаженням тих груп лексики, які не були об'єктом дослідження лінгвостилістів. Це номінації фізичного і психічного стану людини в екстремальних умовах, оцінно-епітетні характеристики, в яких поєднується загальномовна лексична семантика, зокрема й образна, переносна, і індивідуалізовані мікрозначення слів. Актуальним є теоретичне осмислення явища епітетизації в лексико-семантичному полі "страждання", визначальному для досліджуваних текстів І. Багряного.

Зв'язок праці з науковими планами. Дослідження має безпосередній зв'язок з науковим напрямом відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України - вивченням мови ідіостилів письменників, які репрезентують художній стиль української літературної мови ХХ ст.

Об'єкт дослідження - епітети художньої прози Івана Багряного; предмет аналізу - семантична структура і стилістичні функції епітетних словосполучень (ЕС), що формують лексико-семантичне поле "страждання".

Мета дисертаційної роботи - виявити продуктивні структурні типи ЕС, пояснити загальномовну та індивідуально-авторську мотивацію використання ЕС, їх стилістичні функції в ідіолекті І. Багряного.

Для досягнення поставленої мети необхідно було виконати такі завдання:

- здійснити аналіз теоретичних праць з дослідження епітета як компонента художнього тексту;

- обґрунтувати підхід і методи лінгвостилістичного опису епітетів, що функціонують у мові художньої прози І.Багряного;

- створити покажчик сполучуваності іменників-дистрибутів з прикметниковими (дієприкметниковими) епітетами;

- встановити тематичні групи лексики на позначення фізичних і психічних страждань людини;

- здійснити лексико-семантичний аналіз ЕС з дистрибутами - назвами, що становлять тематичну групу "людина" ("обличчя", "очі", "голос");

- описати типи ЕС на основі синонімічних зв"язків між епітетами, відзначивши загальномовні та індивідуально-авторські епітети;

- визначити функціональний обсяг найбільш частотних епітетів у прозі І. Багряного.

Матеріал дослідження - тексти художніх творів Івана Багряного (видання: Багряний І.П. Тигролови: Роман; Огненне коло: Повість. - К.: Укр. письменник, 1996. - 350 с.; Багряний І.П. Людина біжить над прірвою: Роман /післямова Л. Череватенка. - К.: Укр. письменник, 1992. - 320 с.; Багряний І.П. Огненне коло. - В кн.: Багряний І.П. Тигролови: Роман; Огненне коло: Повість. - К.: Укр. письменник, 1996. - 350 с.; Багряний Іван. Сад Гетсиманський: Роман / Передм. О.С. Гаврильченка, А.П. Коваленка, підгот. тексту О.С. Гаврильченка, А.П. Коваленка, А.Ю. Ткаченка. - К.: Дніпро, 1992. - 528 с.).

На основі зазначених текстів створено покажчик ЕС.

Для лексико-семантичного аналізу залучено Словник української мови в 11-ти томах (К.: Наукова думка, 1970-1980), Словник синонімів української мови у 2-х томах (К.: Наукова думка, 2000), Словник епітетів української мови (К.: Довіра, 1998).

Методи дослідження. Методологічна засада здійсненого аналізу - теоретичне положення про те, що ідіолект становить систему мовних засобів, яка відбиває трансформовану в мовомисленні письменника позамовну дійсність. У кожному ідіолекті вирізняються стилістично марковані засоби. Виокремлені в текстах І. Багряного ЕС описано із застосуванням методу компонентного аналізу значень лексем, структурно-семантичного аналізу поєднуваних в ЕС лексичних одиниць. Використано метод моделювання лексико-семантичного поля, лексичні одиниці якого проектуються на мовну картину "фізичний і психічний стан людини в екстремальних умовах", а також метод функціонально-стилістичного аналізу.

Новизна дисертації визначається тим, що вперше описано структуру, семантику і стилістичні функції епітетів у художній прозі І. Багряного, виявлено взаємозалежність семантичної структури епітета і дистрибута, зафіксовано явища перехрещування, накладання, розширення сем у лексичній семантиці компонентів ЕС. Вперше встановлено зв'язок між наявною в семантиці зафіксованих епітетів оцінкою інтенсивності вияву ознаки та художнім контекстом, що передає зміст "страждання людини і вияв її найбільшого фізичного і психічного напруження".

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній обґрунтовано залежність семантики епітета від сполучуваності його з дистрибутом відповідної семантичної структури, від значення ЕС як цілісної одиниці, що виявляє свою семантичну і стилістичну функцію у контексті. Системний підхід до аналізу ЕС дає підставу для моделювання лексико-семантичного поля "страждання людини в екстремальних умовах". Запропонований у роботі підхід сприятиме розвиткові теорії лексико-семантичної сполучуваності як характерної ознаки ідіостилю, як підстави для розрізнення загальномовних та індивідуально-авторських ЕС.

Практичне значення дисертації пов'язане з потребою створення якомога повнішого словника епітетів української мови, з виробленням нових підходів до опису тропеїчної системи художньої мови як функціонального різновиду літературної мови. Результати дослідження можуть бути використані у викладанні стилістики та спецкурсів з лінгвоаналізу художнього тексту, а також у дослідженнях із лексикології, історії літературної мови.

Апробація. Основні результати дослідження обговорювалися на Другій міжнародній науково-практичній конференції (Дрогобич, жовтень 2000 р.), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (грудень 2001 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 5 статей, список яких наведено в авторефераті на с. 14.

Структура. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку джерел дослідження, списку умовних скорочень і додатка "Покажчик епітетних словосполучень у художніх текстах І. Багряного". Обсяг тексту дисертації - 164 с., обсяг додатка - 58 с.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, сформульовано мету й завдання дослідження, його новизну, теоретичне та практичне значення, окреслено методологічне спрямування праці, названо методи, за допомогою яких опрацьовувався аналізований матеріал для досягнення поставленої мети.

У першому розділі "Теоретичні засади вивчення епітета як виразового засобу художньо-прозової мови" розглядаються загальні питання епітетизації у контексті вивчення мови художніх творів. Наголошено на специфіці висвітлення цього явища в мові поезії та художньої прози. Семантика і стилістичні функції епітетів у поетичній мові частіше привертали увагу дослідників (В.С. Калашник, Л.І. Мацько, А.К. Мойсієнко, Л.О. Пустовіт, Л.П. Рожило, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицька, Л.Г. Савченко, О.М. Сидоренко та ін.).

Тим часом дослідники мови художньої прози не можуть оминути епітетизації як показового явища індивідуального художньо-словесного моделювання світу, як способу зображення зовнішнього і внутрішнього портретів персонажів, як визначальної ознаки пейзажного тексту, як форми виявлення безпосередньої авторської оцінки в художній оповіді. Епітет належить до таких ознак художньої прози, за якими ідентифікуються стильові напрямки, течії, періоди в історії розвитку літературної мови. На цьому наголошував О.М. Веселовський, визначаючи завдання й принципи історичної поетики. Дослідник називає епітети словесними формулами, що "наповнюються змістом чергових суспільних світоспостережень", тобто в епітетах, у їх структурі і семантиці зосереджується колективний досвід мовців. Із якомога повнішого словника епітетів літературної мови вимальовуються й національна мовна картина світу, особливості її репрезентації в мові поезії, прози, в індивідуальній мовотворчості. Лінгвокраїнознавчий аспект словника епітетів полягає в тому, що він відбиває емоційно-оцінне сприйняття світу, віддзеркалює світ емоцій у їх мовно-національному вираженні. Якщо логіко-поняттєвий зміст співвідносних лексем у різних мовах однаковий, то емоційний, оцінний зміст, сполучуваність їх для вираження ставлення до світу речей, явищ у кожній мові мають свою специфіку.

Виділення оцінних означень-епітетів пов'язане з конкретною суспільною добою. Кожна епоха реалізується в характерному словнику епітетів, спричиняється до пошуків нових оцінних характеристик, оформлених як епітетне слово.

Сучасні дослідники художніх ідіолектів виходять із тих засад, що повнота опису ідіостилю письменника залежить від обраних одиниць аналізу і від того, з яким референційним світом, з якими позамовними явищами дійсності співвідносяться ці одиниці. Той самий позамовний світ залежно від естетичних законів жанру, від індивідуальної естетики слова набуває різних мовно-виразових форм в ідіолекті, підпорядковується естетичним законам творення і сприймання художнього тексту. Йдеться про модифікацію, ускладнення комунікативних функцій мови, коли "повідомлення служить пропагандистським, естетичним, розважальним, ритуальним та ін. цілям" (Р. Барт), тобто важливо враховувати, оцінюючи мову художнього твору, що його зміст має свою внутрішню організацію і пов'язаний з іншими культурними чинниками, ніж ті, які стосуються власне мови.

Традиційним є розмежування загальномовних та індивідуально-авторських епітетів, або поділ означень на нехудожні та художні, образні, естетично вагомі означення. До останніх зараховують означення, поєднанні з означуваним словом "семантичним зв'язком метафори, порівняння, символу, а також/або за допомогою нової форми означення" (Н.Г. Сидяченко).

Однак для виявлення характерних стильових ознак художньої мови, стилістики конкретних художніх творів не можна обмежитися вибором лише т. зв. художніх означень. Стиль письменника визначають також ті епітетні пояснення слів, які передають найзагальніші характеристики, наприклад, за відношенням дистрибута до інших дистрибутів (відносні, присвійні прикметники, займенники).

Спираючись на розширене трактування епітета як узгодженого означення, враховуємо не лише семантичну взаємодію слів, образні, художні перенесення ознак, а й традиційну сполучуваність, характерну для мови в цілому, загальні тенденції у виборі форми номінації різних понять, явищ.

Питання співвідношення форми (чим виражений епітет) і змісту (міра художності "прикладеного, доданого" значення) належить до дискусійних і, очевидно, постійно обговорюваних питань дослідження епітетів. Виходячи з того, що "епітетне слово в аперцепційній системі художнього твору, як правило, має розглядатися у відношенні до окремої (означуваної) одиниці, а також до загального текстового континууму", А.К. Мойсієнко пропонує, зокрема, сприйняттєво-пізнавальний аспект дослідження Шевченкових епітетів на аперцепційній основі у межах поетичної структури. Дослідник вважає прикметникову (дієприкметникову) форму вираження означувань "найбільш епітетною".

Розвиваючи теорію епітета, сучасні дослідники мають змогу використовувати такі лексикографічні праці, як словник-покажчик В.С. Ващенка "Епітети поетичної мови Т. Шевченка" (Дніпропетровськ, 1982), "Словник епітетів української мови" / С.П. Бибик, С.Я. Єрмоленко, Л.О. Пустовіт. - К., 1998.

Завдання загальномовного словника - зафіксувати якомога повніше можливості сполучуваності дистрибута і епітетного пояснення його. Серед наведених у загальномовному словнику епітетів є чимало таких, які становлять з означуваним іменником усталене, традиційне словосполучення, принаймні для певної сфери спілкування. Не всі такі словосполучення можна зарахувати до фразеологізованих, проте усталена сполучуваність вирізняє епітети із стилістичним забарвленням публіцистичного стилю, офіційно-ділового стилю, із відтінком кваліфікаційних ознак наукового стилю, тобто кожній сфері вживання літературної мови властиві типові атрибутивні словосполучення, які можуть використовуватися як цілісні номінації в художньому стилі.

Аналіз семантики епітетів передбачає вивчення зв'язку між епітетами і означуваними ними дистрибутами. Дослідження структури, семантики і стилістичних функцій епітетів здійснюється в контексті епітетних словосполучень: важливо з"ясувати, як семантика дистрибута мотивує сполучуваність з епітетом відповідної семантики, а також виявити функціональний обсяг епітетів - поєднуваність їх з дистрибутами певної семантики. О. Потебня писав про два типи зв'язку епітета з означуваним іменником: а) епітет називає нову ознаку, яка не має нічого спільного з етимологією означуваного слова; б) епітет узгоджується з уявленням (етимологічним значенням) означуваного.

У словосполученні реалізуються мікрозначення (В.С. Ващенко) епітетної лексеми, що позначають важливі деталі явищ об"єктивного світу. Серед ЕС, зафіксованих у досліджуваних текстах І. Багряного, функціонально навантаженими виявляються словосполучення, які формують лексико-семантичне, лексико-асоціативне поле "фізичне і психічне страждання людини". Метод виявлення названого поля дає змогу простежити характерну оцінну семантику епітетних слів, здійснити аналіз ЕС у двох напрямах - від часто означуваного дистрибута до його епітетного пояснення і, навпаки, - від часто вживаного епітета до означуваних іменників різної семантики. Компоненти досліджуваних ЕС належать до наскрізних, ключових слів художніх текстів І.Багряного.

У регулярності сполучення полісемічних епітетів оцінного характеру з іменниками-дистрибутами спостерігається явище семантичної аналогії (О.О. Тараненко), характерне як для синонімічних, так і для антонімічних груп лексики.

У другому розділі дисертації "Епітетні словосполучення з дистрибутами людина, люди, істота, істоти" здійснено аналіз сполучуваності епітетних лексем та розкрито мотивацію вживаності ЕС у характерних для ідіолекту І.Багряного контекстах.

Розділ складається з чотирьох підрозділів, які висвітлюють синонімічно-антонімічні відношення лексем людина - істота, відбиття в семантичній структурі ЕС особливостей ідіолекту І.Багряного. Загалом у мові концепт людина (істота) розкривається через поняття, в яких відображається оцінка фізичних, духовних і соціальних характеристик людини. У досліджуваних текстах виокремлено епітети загальної оцінки типу нещасні, бідолашні (люди), напр.: "А скільки сліз материнських і дитячих!.. Ось через те вони утікають, ті сотні тисяч нещасних людей. Вони ідуть і їдуть..." ("Огненне коло", с. 291). "Ця камера таки дійсно була натоптана бідолашними людьми, немов діжка оселедцями" ("Сад Гетсиманський", с. 159). Значну групу епітетів становлять слова, в семантиці яких наявний компонент, що вказує на конкретне фізичне страждання, муки людини від зовнішніх подразників.

Фізичне страждання - це тілесні тортури, голод, холод, хвороби людей, що зафіксовано в епітетах типу: люди - вимучені (змучені), обморожені, завошивлені, криво шкутильгаючі, стерзані, виснажені, здеформовані; істота - змучена, напівскалічена, худа, як кістяк, істоти - стомлені, невиспані, сонні.

Слововживання людиноподібна істота засвідчує у відповідному контексті протиставлення людини та істоти як нижчого створіння. Загальномовний словник не відбиває цього мікрозначення лексеми істота.

Оцінна семантика міститься в епітетній характеристиці зовнішності персонажів: люди - голі, худоребрі, обшарпані, обірвані, мокрі, липкі від поту, напівголі, напівбосі, закурені сажею, зарослі, худі, голопузі.

На фізичні й моральні муки багатьох людей, на масовість зображуваних явищ вказують відповідні контексти: "Тисячі! Тисячі обірваних, брудних, зарослих як пращури, і худих, як скелети, людей! І все старих, згорблених… Тисячі завинених в дрантя і коци і так - напівголих, викинених з вітчизни, з родини, з спільноти, погноблених, безправних, приречених… Так, приречених на загин, десь там, куди ще вони не дійшли" ("Тигролови", с. 12). Словосполучення типу черідка голих людей, юрба голих людей, звалище голих людей; щільно збита, безкрая отара виступають поширеними метафоричними назвами на позначення великої кількості людей, натовпу.

Окрему семантико-стилістичну групу становлять епітети, що мають у своїй семантиці компонент "втрата контролю над собою": люди - божевільні, очманілі, охоплені психозом, маніакально люті, несамовиті, перенервовані, оскаженілі, дикі. Як протиставлення диким, тваринним інстинктам людей виступають інші характеристики - означення з протилежною оцінною семантикою типу добрі, порядні, добропорядні, побожні, статечні, щирі, мирні (люди), тиха, чесна, путня, добра, лагідна, великодушна, відважна, прямолінійна, сентиментальна, дуже порядна, гарна, інтелігентна, симпатична (людина). За епітетами позитивної оцінки, що характеризують людську вдачу, простежується прихильність автора до людей гордих, вільних, відважних, чесних, непохитних. Сема "гордість" реалізується в епітетних поясненнях горда людина, горда затятість, горді до самозабуття (люди).

Ідея протиставлення звичайної, простої, непомітної, пересічної, мізерної, маленької людини, людини-піщинки і людини надзвичайної, що вивищується своєю волею, поведінкою, вчинками над усіма іншими, належить до наскрізних у творах Івана Багряного. Характерне авторське використання біблійної метафори рух піщинок: "Ні, в ньому не видно окремої людини, лише рух піщинок, мовляв Соломон […]; Він знав, що, коли він умиратиме, інші скажуть байдуже й іронічно: ну й що ж - умирай. Яке ти, піщинка у всесвіті, маєш для нас значення? Але він знав, що він так про людину не скаже… Якщо мова про справжню людину!" ("Людина біжить над прірвою", с. 40, 222).

Стилістично маркованими в ЕС виступають означення сірі, однакові, непомітні, однозначні, знеосіблені, ріжнокаліберні [різнокаліберні] (люди). До епітетів - соціальних, суспільних оцінок людей належать такі характеристики: безправні, погноблені, темні й неписьменні, забуті, нікому не потрібні, розпорошені, безпорадні (люди).

Роздуми письменника над долею багатьох людей, що потрапили в жорна нелюдського режиму, увиразнюють соціальний образ порядної, справжньої, путньої (розм.) людини. Спільною для цього ряду епітетів є сема відповідність етичним нормам поведінки.

Третій розділ "Епітетні словосполучення на позначення зовнішнього портрета персонажів" присвячений аналізові ЕС з дистрибутами очі, обличчя, голос, як найбільш частотними в семантичному полі "страждання людини". Через художню деталь - "поведінку" очей, обличчя, характер звукового сприймання - автор досягає всебічної характеристики стану людини, розкриття її психології. Очі, обличчя, голос стають активними суб'єктами дії.

Для стилю І.Багряного характерне лексико-синтаксичне варіювання - вживання узгоджених і неузгоджених означень, дієприкметникових зворотів та утворених на їх основі дієприкметників, дієслів із колірною семантикою і прикметників, від яких утворені ці дієслова, пор.: обличчя з кам'яним виразом - кам'яне обличчя, засліплене кров"ю обличчя - скривавлене обличчя; рожевіло обличчя - рожеві обличчя, обличчя, перетяте шрамами, - шрамасте обличчя і под.

Семантичні відношення між ЕС дають підставу об"єднати в одну групу вислови хворобливо запалені очі, гарячкові очі, охоплені гарячкою очі. Епітет гарячкові очі тяжіє до оказіональних, індивідуально-авторських слововживань, не зафіксованих у Словнику епітетів української мови.

Виразна оцінна семантика наявна в епітетних словосполученнях типу очі - чисті, наївні, дитячі (позитивна оцінка) і очі - банькаті, пукаті, вирячені, витрішкуваті (негативна оцінка) та ін. Подібно до висловів сірі люди, сірі істоти символічного значення у досліджуваних текстах набуває ЕС сірі обличчя: "Начальник міліції, поправивши на собі папаху й тримаючи револьвера в руці, пішов уподовж сірої лави людей, придивляючись у сірі, вимучені обличчя" ("Людина біжить над прірвою", с. 127).

Детальний аналіз ЕС з дистрибутом обличчя дає змогу виявити специфіку авторського використання загальномовних синонімів, нанизування епітетів як фігури ампліфікації: "Аж самому стало себе шкода, шкода того безжурного, молодого, веселого обличчя […] З води дивилося суворе, металеве обличчя" ("Тигролови", с. 47). У висловах нормальне людське обличчя, справжнє обличчя (когось) відзначається узагальнене значення лексеми обличчя - людина, людська поведінка, людська сутність.

Виразне протиставлення позитивної і негативної оцінки характерне для епітетів, що характеризують дистрибут голос та іменники, які перебувають з цією лексемою у гіперо-гіпонімічних відношеннях (тон, тембр, крик, рев, лайка і под.).

Епітетна характеристика лексеми голос стосується сили звучання, дзвінкості, емоційного сприймання голосу, напр.: тихий, дзвінкий, притишений, хриплий, тонюнький, здавлений, грудний, густий, охриплий, громовий, хрипкий, тремтячий, шиплячий, перестужений (голос); журливий, ніжний, вередливий, смутний, сумний, тоскний, журний, понурий, холодний, деревґяний, ідеально сердечний, глузливий, апатичний, байдужий, щирий, ласкавий, строгий, наївний, сердитий, погрозливий, повний глуму та ін. Замість характеристики особи, опису її поведінки використовується оцінна лексема - епітет до дистрибута голос. Така сама тенденція властива словам-гіпонімам. Пор. тон - спокійний, ласкавий, насмішкуватий, награний, презирливий, єхидний, глумливий, зневажливий, менторський, суворий, сухий; тембр - приємний, лагідний, материнський.

Функція ЕС з дистрибутами очі, обличчя, голос - відтворення емоційно-оцінного та фізичного стану людини, а також виявлення авторського ставлення до зображуваних персонажів.

Одне з центральних місць у функціонально-семантичному полі "страждання людей" належить ЕС з іменником крик: жахливий, несамовитий, страшний, божевільний, шалений, нелюдський, зловісний. Щодо вербалізації мір страждання людини показова сематика оксиморону безголосий крик: "Задушливий сморід диму й піроксилину заливає все - уривки снів, безголосий крик, порухи душі" ("Огненне коло", с. 235).

У четвертому розділі "Епітетні словосполучення на позначення фізичних тортур та психічного травмування людини" здійснено дослідження ЕС з дистрибутами-номінаціями фізичних тортур, хвороб, настрою людини.

Авторське бачення й моделювання мовними засобами стану людей, які перебувають в екстремальних умовах, охоплює як загальновживані, так і термінологічні слова з галузі медицини (анабіоза, апатія, психоз, агонія, конвульсія, гарячка, корчі, депресія і под.). Епітети, що означують названі дистрибути, підсилюють, нагнітають ту саму сему, що наявна у структурі дистрибутів. Напр.: божевільний психоз, безтямний психоз, моральна депресія, презирлива апатія. Так само в назвах психічного стану типу тривога, розпач, гнів, відчай, злість, злоба наявний оцінний компонент, що підсилюється семантикою відповідних епітетів. Інтенсивність вияву ознаки фіксуємо в ЕС типу безпросвітний відчай, божевільний відчай, божевільний розпач, тупий відчай, нестерпна тривога, незнищенна тривога, безсилий розпач, сліпий розпач, тупий розпач, трагічне безвихіддя, у плеонастичному ЕС безнадійна надія: "Коли на душі страшна безнадія й тоскний відчай, коли серце тонюнько скімлить у безвихідді, то від такого вчинку стримує лише тонюсінька волосинка, волосинка якоїсь розпачливої, безнадійної надії. Парадокс, але виходить, що така безнадійна надія існує. Вона існує в людей, що ходять по сферах цього новітнього пекла" ("Сад Гетсиманський", с. 300).

В ЕС з емоційно-експресивним змістом помітна тенденція встановлення синонімічних відношень між означуваними дистрибутами типу відчай і розпач, страждання і муки, а також між співвідносними епітетними словами типу божевільний, безглуздий, пор.: безглузді страждання, божевільні муки ("Людина біжить над прірвою", с. 64, 117).

Ампліфікаційні ряди іменників-дистрибутів та прикметникових епітетів виявляють характерне для стилю І.Багряного накладання сем синонімів-епітетів на семи синонімів-іменників, а також семантичну взаємодію компонентів ЕС.

"Структурно-семантична характеристика і стилістичні функції найбільш частотних епітетів" - п'ятий розділ дисертаційного дослідження. У ньому здійснено аналіз стилістично маркованих для текстів І.Багряного епітетів божевільний, несамовитий, скажений, шалений, пекельний, жахливий. Функціональний обсяг перелічених епітетів визначається їх сполучуваністю з дистрибутами, що є назвами фізичних дій, стану, вияву людських емоцій. Спільною для наведених епітетів є сема "інтенсивний вияв ознаки". Серед тематичних груп дистрибутів, означуваних частотними епітетами, чільне місце посідає група іменників із ключовим словом "голос". Відзначено метонімічне вживання епітетів скажений, шалений, пекельний.

Тавтологія сем характерна для ЕС з інтенсивами божевільний, скажений, несамовитий тощо, напр.: божевільні маячіння, несамовитий лемент, скажене виття, шалена лавина. У зафіксованих ЕС з епітетами-інтенсивами переважають ті, в яких передається інтенсивність вияву звукових явищ. Епітети-інтенсиви поширюються на назви загальних, абстрактних понять, які сприймаються крізь призму оцінок людської психіки, пор.: божевільний тиск крові, божевільна дійсність, божевільна країна, божевільна комедія.

Семантична структура епітетів-інтенсивів містить негативний оцінний компонент, пов'язаний з наскрізними мотивами творів І.Багряного.

Висновки

епітет художній багряний іменник

1. На підставі укладеного покажчика ЕС і досліджених контекстів, у яких функціонують ЕС, змодельовано лексико-семантичне поле страждання людини як характерна ознака ідіолекту І. Багряного.

У досліджуваних текстах І. Багряного актуалізуються ЕС, що утворюють лексико-семантичне поле "страждання". Висока частота епітетної сполучуваності властива словам мука, страждання, біль. У лексико-семантичних варіантах цих слів тлумачний словник фіксує значення, що стосуються мовного вираження морального та фізичного страждання людини. Взаємодія цих двох лексико-семантичних планів поглиблюється через метафоризацію ознак у художньому описі.

2. До стилістично маркованих засобів належать ЕС з дистрибутами людина, люди, істота, істоти, що формують узагальнений соціальний портрет людей, які зазнали важких поневірянь у тюрмах, таборах за часів тоталітарного режиму. Встановлення синонімічно-антонімічних відношень між лексемами людина та істота є підставою для кваліфікації відповідного системно-нормативного слововживання. Функціональне навантаження цих лексем пов'язане з категоріями конкретного і загального, одиничного, індивідуального і узагальненого.

3. Наскрізний мотив досліджуваних текстів, реалізований у функціонуванні ЕС, - це протиставлення людини звичайної, простої, непомітної, пересічної, сірої і людини надзвичайної, яка привертає увагу виявом сили волі, порядності, гордості. Гордість протиставлена приниженню, знеосібленню людини. Ряд характерних ЕС взаємодіють з метафорами типу сучасна людина-піщинка, ніщо, дірка від бублика. У цьому стилістичному ключі вживаються і ЕС, що формують фігуру антитези - характерного засобу ідіолекту І. Багряного.

4. Мовний стиль І.Багряного характеризується проникненням епітетів, у семантичній структурі яких наявний компонент "важкий психічний стан", у словесне зображення зовнішнього портрета персонажів. Виокремлено дистрибути очі, обличчя, голос у сполученні з епітетами, семантика яких містить компонент "інтенсивність страждання". Функціональне навантаження дистрибута голос пояснюється його метонімічним уживанням замість слова людина, що зумовлено специфікою зображуваних ситуацій. Гіпонімічний ряд лексем голос, звук, крик, стогін, лемент, зойк, виття та ін. показовий і щодо кількості та семантики лексем, і щодо їх означуваності. ЕС виконують функцію аналітичного зображення психологічного портрета. Для ЕС з інтенсивним виявленням ознаки характерне явище плеоназму типу божевільний клекіт оскаженілих людей.

5. Зіставлення епітетних характеристик фізичного і психічного стану людини з відповідними епітетами в загальномовному словнику засвідчує особливості ідіостилю І. Багряного - використання ампліфікаційних рядів плеонастичних словосполучень для називання тих відчуттів, станів, через які вербалізується страждання. Роль підсилювальних, нагнітальних компонентів виконують як епітети, так і дистрибути, пор. уживані в одному контексті ЕС: несамовитий божевільний крик, неймовірний, нелюдський, безтямний рев. Художньо-словесний опис людської психіки актуалізовано як у різнопланових ЕС з дистрибутом людина, так і в ЕС з дистрибутами - назвами людських емоцій - гнів, ненависть, презирство, затятість, маніакальність, відчай, злоба.

6. Функціональний обсяг найчастотніших епітетів-прикметників божевільний, несамовитий, скажений, шалений, пекельний, жахливий дав змогу виявити індивідуалізовані мікрозначення прикметників-інтенсивів.

У досліджуваних текстах переважають дистрибути з відповідними епітетами-інтенсивами, які створюють концентрований образ негативно-оцінних умов, емоцій, впливу на людину, що спричиняє відчуття болю, страждання. Проте деякі епітети з семою "інтенсивність вираження ознаки" використовує І. Багряний на означення позитивних рис людського характеру, позитивних емоцій, пор. горда затятість, горда несамовита затятість; шалена гордість, шалена радість. Реалізуючи загальномовне значення, прикметник шалений має найширшу сполучуваність з різними дистрибутами.

7. Значення ЕС залежить від внутрішньої форми епітетної назви і семантики дистрибута, від взаємозумовленості сем, їх перехрещування, накладання. Загальномовні значення прикметників трансформуються в ідіостилі: з"являються оказіональні ЕС, вислови з тенденцією до фразеологізації (тривожний неспокій), з виразною негативною чи (рідше) позитивною оцінкою. На виборі епітетів позначається гостра публіцистична загостреність авторського стилю.

Про основні результати дисертаційного дослідження йдеться у таких публікаціях

1. Функції епітетів у зовнішній характеристиці персонажів Івана Багряного // Дискурс сучасної історичної романістики: поетика жанру. ВЦ "Київський університет". - 2000. - С. 85-90.

2. Епітети в лексико-семантичному полі "психічний та фізичний стан людини" у тексті Івана Багряного (на матеріалі прозових творів) // Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць. - Випуск 2. - Дрогобич. - 2001. - С. 218-226.

3. Епітетні словосполучення як характеристика стану людини (за прозовими творами Івана Багряного) // Культура слова.. - Випуск 53-54. - К., 2000. - С. 99-102.

4. Епітетні словосполучення з означуваним центром людина (за творами Івана Багряного) // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. - Вип. 4. - К.: Видавничий центр КДПУ. - 2000. - С. 227 - 231.

5. Кольористичний епітет як ознака тоталітарної доби (за творами Івана Багряного) // Дивослово. - №5. - 2001. - С. 14-15.

Анотація

Братусь М.Ф. Структура, семантика і стилістичні функції епітета в художній прозі Івана Багряного. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. Київ, 2002.

У дисертації здійснено аналіз епітетів за структурою епітетних словосполучень, що становлять характеристичну ознаку ідіолекту Івана Багряного. Вперше введено в науковий обіг новий фактичний матеріал з недостатньо вивченої мовотворчості Івана Багряного; запропоновано осмислення явища епітетизації в лексико-семантичному та лексико-асоціативному полі "страждання людини в екстремальних умовах". Досліджено сполучуваність прикметників і дієприкметників з дистрибутами людина, люди, істота, істоти, а також з іменниками, які становлять основу опису зовнішнього і внутрішнього портрета людини (обличчя, очі, голос, серце, душа, слово, біль, лють, розпач, зневіра тощо). Визначено функціональний обсяг найчастотніших епітетів, які містять у своїй семантиці компонент "інтенсивність вияву ознаки": божевільний, несамовитий, скажений, шалений, пекельний, жахливий.

Розглянуто стилістичну роль епітетних словосполучень у формуванні фігур ампліфікації, градації, антитези.

Ключові слова: епітетне словосполучення, епітети, дистрибут, лексико-семантичне поле, синоніми, гіперо-гіпоніми, метафори, метонімія, плеоназм, ампліфікація, епітети-інтенсиви.

Аннотация

Братусь М.Ф. Структура, семантика и стилистические функции эпитета в художественной прозе Ивана Багряного. - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. Институт языковедения им. А.А. Потебни НАН Украины. Киев, 2002.

В диссертации осуществлен анализ эпитетов в структуре эпитетных словосочетаний, представляющих характерную черту идиолекта Ивана Багряного. Впервые использован новый лексический и стилистический материал недостаточно изученного творчества Ивана Багряного. Определены теоретические основы изучения эпитета в связи с его функциональными параметрами в языке художественной прозы; выявлена оценочная семантика определений, мотивированная лексической сочетаемостью и контекстом; раскрыто символическое значение эпитетных словосочетаний, выступающих знаковыми единицами в авторской художественной модели тоталитарной эпохи. В работе осуществлен лексико-семантический анализ актуализированных дистрибутов, являющихся основой изображения внешнего и внутреннего портрета персонажей, базой создания в художественном тексте определенных социальных типов. Эпитеты в рассмотреных словосочетаниях реализуют микрозначения общеупотребительных нейтральных или стилистически маркированных лексических единиц.

Метод моделирования лексико-семантического поля "физические и психические страдания человека в экстремальных условиях" позволил раскрыть значение и функциональное наполнение эпитетных словосочетаний, анализируемых в двух направлениях: от частотных дистрибутов (людина, люди, істота, істоти; обличчя, очі, голос, серце, душа, слово, біль, лють, розпач, зневіра) к их эпитетной характеристике и, наоборот, от наиболее часто употребляемых эпитетов, содержащих в семантике компонент "чрезмерное выявление определенного признака", т. е. эпитетов-интенсивов (божевільний, несамовитий, скажений, шалений, пекельний, жахливий) к соответствующим дистрибутам. В эпитетных словосочетаниях представлены ключевые слова художественных текстов И. Багряного. Обоснована зависимость функционального объема эпитета от семантического взаимодействия компонентов эпитетного словосочетания. Отмечена стилистическая роль эпитетов-интенсивов в формировании фигур амплификации, градации, антитезы; подчеркнута преобладающая функция эпитетов-интенсивов, создающих концентрированный образ отрицательно-оценочных эмоций. Выбор эпитетов и их стилистические функции определяются, в частности, острой публицистичностью авторского стиля.

Ключевые понятия: эпитетное словосочетание, эпитет, дистрибут, лексико-семантическое поле, гипонимы, гиперонимы, синонимы, метафоры, метонимия, плеоназм, амплификация, эпитеты-интенсивы.

Summary

Bratus" M.F. The structure, semantics and stylistic functions of an epithet in the prose works by Ivan Bahryany. - Manuscript. Thesis for a candidate degree in philology: speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. - The O.O. Potebnia Institute of Linguistics of the National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2001.

The thesis comprises a study of epithet word combinations that represent characteristic features of Ivan Bahryany"s idiolect. In the research the new facts from the insufficiently investigated linguistic creativity of Ivan Bahryany have been first introduced into the scientific discourse. The findings of the research give a clue to understanding the phenomenon of epithetisation in the lexical-semantic and lexical-associative field "suffering of a human being under extreme conditions". In the thesis the lexical semantics of distributes, their compatibility with the adjectival (adverbial- participial) epithets have been investigated, and the functional range of the most frequent epithets-intensifiers has been determined. The dependency of the functional and stylistic implications of the word combinations upon the semantic interaction of an epithet, a distribute and a context of the word usage was substantiated.

Key words: epithet word combination, epithets, distribute, lexical-semantic field, synonyms, hyper-hyponyms, metaphor, metonymy, pleonasm, amplification, epithets-intensifiers.

Размещено на Allbest.ru