Принципи класифікацій частин мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Історія поділу слів на частини мови

мова морфологічний граматичний слово

Питання про поділ слів на класи цікавило вчених різних народів з давніх часів. Уже Платон (V--IV ст. до н. е.) висуває положення про те, що в кожному судженні є дві частини: ім'я і дієслово. Арістотель (IV ст. до н. е.) весь словниковий склад мови поділяв на дві частини: на слова семантичні (із значенням) і на слова тематичні (без значення). До перших Арістотель відносить імена і дієслова, а до других -- сполучники. У V ст. до н. е. давньоіндійські граматисти Яска і Фаніні виділили у санскриті чотири групи: ім'я, дієслово, прийменник, частка. Однак уже Діонісій Фракійський, учень Арістотеля (II ст. до н. е.), твердив, що частин мови вісім: ім'я, дієслово, прикметник, член (артикль), займенник, прийменник, прислівник, сполучник. Римські граматисти загалом слідували традиціям грецької граматики. Граматика латинської мови, яка в середні віки була універсальною мовою науки, мала значний вплив на розвиток європейського мовознавства. Ломоносов виділив десять частин мови: ім'я, прикметник, числівник, займенник, дієслово, дієприкметник, дієприслівник, прислівник, прийменник, вигук. Ця класифікація була підтримана й авторами перших українських граматик: О.Павловським, І.Могильницьким, Я.Головацьким.

В кінці ХІХ ст. О.Потебня і П.Фортунатов сформували принципи класифікації частин мови.

У ХХ ст. свою теорію частин мови висловив В.Виноградов. Його класифікація частин мови здобула широкого визнання. На думку вченого, не всі слова є частинами мови, певна кількість слів знаходиться за їх межами. Це так звані модальні слова, частки мови. Отже, за функціями В.Виноградов поділяв слова на частини мови, частки мови, слова і вигуки. До частин мови вчений відносив слова з номінативним значенням, які є членами речення: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. До модальних слів В.Виноградов відносив слова, які виражають ставлення мовця до повідомлюваного. Частки мови вчений розглядав як морфеми, оскільки вони є виразниками чисто граматичних відносин.

У сучасних граматиках зберігається класифікація, запропонована В.Виноградовим, хоча існує цілий ряд інтерпретацій. Так, І. Кучеренко виділив сім частин мови: іменник, прикметник, числівник, дієслово, прислівник, частка, вигук. Вчений розподілив займенники між іменником, прикметником, числівником; вигуки об'єднав з частками, а прийменники із числівниками.

І. Вихованець у своїй праці «Частини мови в семантико-граматичному аспекті» виділяє чотири частини мови: іменник, дієслово (центральні частини мови), прикметник, прислівник (периферійні частини мови).

В сучасній українській мові усі слова поділяються на повнозначні і неповнозначні. До повнозначних (самостійних) належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. До неповнозначних (службових) належать прийменник, сполучник, частка.

2. Частини мови як основні морфологічні одиниці

Основними морфологічними одиницями є частини мови. Саме в частинах мови найпоказовіше відображаються особливості морфологічного складу української мови, зокрема сукупність морфологічних категорій та їхніх грамем, словозмінна морфеміка, співвідношення синтезу й аналітизму в морфологічній структурі мови. За комплексним (семантичним, морфологічним, синтаксичним, а для похідних слів і словотвірним) критерієм вирізняються п'ять частин мови в таких ієрархічних стосунках: іменник та дієслово як центральні частини мови і прикметник, числівник та прислівник як периферійні частини мови. Центральність іменника й дієслова виявляється в сукупності притаманних тільки їм визначальних морфологічних категорій і виконанні основних функцій у структурі синтаксичних одиниць-конструкцій. Іменник і дієслово протиставляються власним структуруванням морфологічних категорій: категоріями відмінка, числа і роду (іменник) і категоріями часу, способу, виду і валентності (дієслово). У дієслові морфологічно закріплені категорії роду, числа й особи не є власне дієслівними, а синтагматично зумовленими опорним іменником у позиції підмета.

Частини мови -- це найбільші морфологічні класи слів, що характеризуються такими ознаками:

1) єдністю категоріального значення;

2) єдністю граматичних категорій;

3) тотожністю синтаксичних властивостей.

За семантико-граматичними ознаками слова поділяються на п'ять частин мови. Вони називають:

а) предмети (іменник);

б) дії, процеси, динамічні стани (дієслово);

в) ознаки предметів (прикметник);

г) кількість (числівник);

г) ознаку ознаки (прислівник).

Серед частин мови протиставляються один одному з семантичного погляду іменник як частина мови, що називає предмет, і дієслово, прикметник, числівник і прислівник, які по-різному називають ознаки. Сукупність "ознакових" частин мови диференційована так: прикметник позначає статичну (непроцесуальну) ознаку предмета; дієслово - процесуальну (дії, процесу, динамічного стану) ознаку; числівник - кількісну ознаку предмета; прислівник - статичну (непроцесуальну) ознаку іншої ознаки. Вказані п'ять частин мови протиставлені за всією сукупністю розрізнювальних частиномовних ознак -- семантичних, морфологічних і синтаксичних.

Частини мови позначають тільки предмети, статичні ознаки предметів, дії, процеси, динамічні стани, кількісну ознаку предметів, ознаку ознаки. Граматичні елементи з іншою семантикою перебувають поза частинами мови. З цього погляду нечастиномовними одиницями виступають слова-морфеми (прийменники, сполучники, частки). До того ж вони позбавлені притаманних словам кореневих морфем та типової для слів двоморфемної структури, не виконують синтаксичних функцій членів речення і функціонально зближуються з власне морфемами. Не належать до частин мови і слова-речення, оскільки вони звичайно займають позицію речення і передають реченнєву семантику, зокрема емоційну реакцію мовця на ситуацію (вигукові слова-речення).

У внутрішній структурі частини мови виокремлюються менші від них угруповання -- лексико-граматичні розряди. Це такі угруповання слів, яким властиві певна однотипність узагальненого лексичного значення, наявність тих або інших особливостей в утворенні граматичних форм і у вираженні морфологічних категорій. Наприклад, з-поміж іменників вирізняються розряди власних і загальних назв, конкретних і абстрактних іменників. Прикметники розподіляються на розряди якісних і відносних прикметників, перші з яких можуть виражати градацію ознаки.

3. Принципи класифікацій частин мови

Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику, яка, з одного боку, свідчить про семантичне підґрунтя формування граматичних категорій і, з другого боку, розкриває закономірності граматичної спеціалізації кожного (особливо показовим щодо цього є становлення новостворених лексичних одиниць) слова, уможливлює функціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації.

Система частин мови сформувалася на перетині лексики, синтаксису і морфології, і дослідження їх у цьому аспекті є, безперечно, перспективним. Проте, незважаючи на тривалу історію вивчення частин мови на матеріалі різних мов, проблема частин мови не може вважатися розв'язаною й на сьогодні ні щодо їх складу, ні щодо принципів класифікації. Вимагають уточнення критерії виділення частин мови (що безпосередньо відбивається на їх складі), розмежування центру і периферії частин мови, визначальні їх синтаксичні і морфологічні характеристики у плані взаємодії з категоріальною і лексичною семантикою, ступінь вияву семантичних і граматичних ознак у різних підгрупах певної частини мови, іноді в окремих частинах мови як специфічного граматичного класу.

Принципові розбіжності щодо частин мови виявляються у критеріях їх класифікації. Очевидним є факт, що склад частин мови та їх ієрархія нерідко зумовлюються прийнятими дослідником критеріями, зокрема відмінностями у виборі критеріїв. Питання про застосування одного або декількох критеріїв при класифікації частин мови протягом тривалого часу було і залишається в сучасній лінгвістиці центральною проблемою наукової граматики.

Щодо кількості критеріїв висловлювалися інколи діаметрально протилежні погляди. До полярних поглядів належить визнання єдиного критерію класифікації, з одного боку, і необхідності застосування комплексу різних критеріїв, з другого боку.

У межах класифікації за одним критерієм (гомогенної класифікації) і класифікації за декількома різними критеріями (гетерогенної класифікації) також спостерігаються внутрішні відмінності. Так, прибічники гомогенної класифікації визнають єдиним критерієм розподілу слів за частинами мови або лексичний, або морфологічний, або синтаксичний критерій. Послідовним представником лексичної класифікації частин мови виступав Ш. Баллі. Необхідність запровадження тільки морфологічного критерію тепер обстоює, зокрема, А.Мухін.

На думку О. Суника, загальнограматичні значення частин мови становлять єдину ознаку, за якою слова об'єднуються у ці класи. Гетерогенна класифікація в різних модифікаціях знайшла своє відображення у працях Л. Щерби, В. Виноградова, В.Жирмунського, В. Адмоні, В.Кодухова, І. Кучеренка та ін. При гетерогенній класифікації частин мови спостерігаються як кількісні, так і якісні її різновиди. Зокрема, В.Виноградов вважав, що поділ слів за частинами мови зумовлений п'ятьма факторами:

1) відмінностями тих синтаксичних функцій, які виконують різні категорії слів у зв'язному мовленні, у структурі речення;

2) відмінностями морфологічної будови слів і форм слів;

3) відмінностями речових (лексичних) значень слів;

4) відмінностями у способі відображення дійсності;

5) відмінностями у природі тих, співвідносних і супідрядних граматичних категоріий, які пов'язані з тією чи іншою частиною мови.

Наводячи такі ознаки частин мови, В.Виноградов підкреслював, що відмінності у граматичній структурі частин мови викликані відмінностями їх синтаксичних функцій.

В.Жирмунський, поділяючи в основному погляди школи В.Виноградова, розглядає частини мови як лексико-граматичні категорії (розряди) слів, у дефініції яких необхідно враховувати як значення слова, його лексико семантичний зміст, так і його граматичну форму-морфологічну та синтаксичну.

Проте вчений висловлює істотне зауваження, що складний взаємозв'язок лексико семантичного і граматичного аспектів тієї або іншої категорії в різних випадках буває неоднаковим і домінувати можуть якісь з її ознак. Вихідним і провідним при визначенні поняття “частина мови” та граматичній класифікації слів І.Кучеренко вважає реальне значення слова, підкреслюючи, що специфікою реального значення слова в кінцевому підсумку визначаються і граматичні його атрибути. Не всі прибічники гетерогенної класифікації частин мови схильні надавати перевагу одному з критеріїв. Так, В.Адмоні слушно вказує, що одночасне застосування декількох критеріїв випливає із самої сутності мовних явищ, але вважає неправомірним виходити з домінуючого становища одного з критеріїв.

Останнім часом на роль єдиної сутності, яка характеризує всі частини мови, висувають їх ономасіологічну властивість -- здатність бути номінативними знаками, знаками-назвами. Головним принципом поділу всіх слів на розряди стає тоді ономасіолопчний принцип, покликаний відображати в частинах мови розчленування людиною навколишньої дійсності відповідно до природи речей.

Хоч описові основних принципів розподілу слів за частинами мови і питанням недосконалості традиційної класифікації присвячувалося і продовжує присвячуватися багато уваги, проте і досі проблема виділення частин мови у мовах різної будови є однією з найбільш дискусійних проблем загального мовознавства В. О. Сєбренников, міркуючи про переваги гетерогенної класифікації (у її триаспектному варіанті, при якому враховується значення слова, його функція у складі речення та морфологічні особливості), зауважує: “Необхідно визначити, який із цих аспектів є найважливіший”.

Застосування якого не будь одного критерію, безперечно, не забезпечує послідовної класифікації частин мови, оскільки саме частини мови, на думку В. І. Кодухова, є пунктом перетину і взаємодії морфологічного, синтаксичного і лексичного ярусів мови.

Тільки комплексний критерій -- семантичний, синтаксичний і морфологічний -- дає можливість здійснити всебічну класифікацію слів.

Проте сукупність трьох зазначених критеріїв поширюється на ядро частин мови, периферія ж характеризується неповним (одним або двома) набором критеріїв. До того ж слід зазначити, що оскільки частини мови є семантико граматичними класами, то граматична спеціалізація слів відіграє тут показову роль.

При гетерогенній класифікації частин мови як найбільш перспективний щодо охоплення об'єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, підпорядкованість їх одному визначальному критерієві. Таким виступає звичайно семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні і морфологічні ознаки слів. Семантичний критерій кваліфікується по-різному. У сферу його застосування входить, зокрема, прямий зв'язок слів певного класу з позамовною дійсністю. Даний зв'язок стосується лише ядра (центру) лексико-граматичного класу, не будучи застосовним щодо периферійних його компонентів, оскільки периферійні елементи класу співвідносяться не безпосередньо з предметним значенням слів, а з їх узагальненим значенням. Узагальнене значення, яке витворилося на ґрунті предметного, лексико-денотативного значення ядра лексико-граматичного класу і яке поширюється також на новосформовані елементи з іншим предметним значенням, але в тотожній синтаксичній позиції, функціонує в ролі категоріального значення частини мови. Категоріальне значення, охоплюючи ядро лексико-граматичного класу і його периферію (деривати), характеризує синтаксичні потенції слова. Отже, видається доцільним семантичний критерій розглядати у трьох вимірах:

1) у площині найменуванню позначення певних об'єктів навколишньої дійсності;

2) уплані лексичного значення слова;

3) в аспекті категоріального значення частини мови.

Найбільш тісно пов'язаними в семантиці слова виявляються перші два виміри, що вказують на спрямованість окремих частин мови до відповідних об'єктів навколишнього світу та своєрідність відображення останніх у мові. Ступінь узагальнення в лексико денотативному значенні слова і його категоріальному значенні є різним. На найнижчому рівні абстракції перебуває індивідуальне лексичне значення слова, на найвищому -- категоріальне значення частини мови

Усі слова виражаючи відповідне лексичне значення, у мові граматично спеціалізуються. Основу такої спеціалізації, очевидно, створює семантика слова, адже вона коригує вживання слова у певних граматичних функціях. Вирішальну роль щодо граматичної спеціалізації слів відіграють їх синтаксичні параметри. Завдяки рухливості синтаксичних функцій частин мови виникають синтаксичні деривати частин мови, тобто словоформи з вторинною функцією. Отже, синтаксичний критерій у структурі мови можна розглядати як другий після семантичного критерію його, як і семантичний, варто кваліфікувати з різних боків. Часто під синтаксичною функцією розуміють конкретну формально синтаксичну позицію в реченні або словосполученні, тобто поверхневу синтаксичну функцію, яка визначається на базі відповідних синтаксичних зв'язків. Повнішу кваліфікацію слова дає розуміння синтаксичного критерію у двоярусній інтерпретації, застосування якого передбачає виділення компонентів, що визначаються на основі синтаксичних зв'язків, та компонентів, які характеризуються семантико-синтаксичними ознаками, окреслюваними з урахуванням синтаксичних зв'язків. Перші компоненти складають поверхневу структуру синтаксичних конструкцій, другі - їх глибинну структуру. Пов'язана з позамовною дійсністю значеннєва база глибинної структури свідчить, про те, що семантико-синтаксичний аспект синтаксичного критерію якоюсь мірою споріднює його з лексико-семантичним аспектом семантичного критерію.

Проте істотна відмінність семантизованого синтаксичного критерію полягає втому, що він ґрунтується на семантико-синтаксичних відношеннях між компонентами, тоді як семантичний критерій у його лексичному вияві не враховує цих відношень. Семантико-синтаксичні ознаки, будучи спрямованими на семантичні відношення між компонентами та категоріальне значення частин мови, становлять пункт перетину і взаємодії лексики і граматики.

На синтаксичну спеціалізацію нерідко вказує морфологічний критерій, який поширюється на формальні ознаки частин мови - сукупність граматичних категорій і парадигм. Застосування цього критерію контролюється синтаксичнім ярусом мови, його формально-граматичною та семантико-граматичною структурою. Отже, ієрархія критеріїв набуває такого вигляду: роль базового критерію виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію слова в реченні або словосполученні; синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Поряд із загальновизнаними семантичним, синтаксичним і морфологічним критеріями варто назвати ще два критерії - логічний і словотвірний, які можуть бути досить показовими при виділенні частин мови у спірних випадках. Логічний критерій спрямований на визначення співвідносності/не співвідносності граматичного компонента з поняттям, а відзначений ще Г. Паулем словотвірний критерій (як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів) знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах.

Виділення частин мови та їхня кількість ґрунтується на вказаних вище критеріях. Повне охоплення різнорідними критеріями якогось слова є симптомом його належності до ядра лексико-граматичного класу. Відсутність якихось (лексичних, синтаксичних, морфологічних та ін.) ознак засвідчує похідність слова, наявність у ньому дериваційних рис або належність певного елементу до класу не слів.

Висновки

До основних, визначальних у граматиці понять належить поняття частина мови. Це поняття, введене в граматику як науку кілька століть тому без належних теоретичних обґрунтувань, до наших днів залишається без достатньо задовільного висвітлення.

У питанні про суть частин мови як мовного явища, вивченням якого займається граматика, беззаперечним поки що є одне: частина мови -- це клас (група) слів. Дати реальне визначення його означало б встановити ту найістотнішу його рису чи особливість, яка характерна для нього як явища граматичного. Звідси зрозуміло, що визначення частини мови пов'язується з двома іншими питаннями, а саме -- з питанням про принципи виділення частин мови і питанням про їх класифікацію.

При визначенні частин мови перед мовознавцями передусім постає проблема: які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні висловлювали думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважали за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовували весь комплекс семантичних і граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак.

Проблема поділу слів на частини мови має свою довговікову історію і досі остаточно не розв'язана.

Список використаних джерел

1. Алпатов В. М. О разных подходах к выделению частей речи // Вопросы языкознания. - 1986. - №4. - С. 37 - 46.

2. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - К. : Наукова думка, 1988. - 256 с.

3. Жовтобрюх М. А. Система частин мови в українській лінгвістичній традиції (ретроспективний огляд) // Мовознавство. - 1993. - №3. - С. 3 - 12.

4. Карпенко Ю. О. Ще раз про критерії виділення частин мови // Мовознавство. - 2001. - №3. - С. 76 - 80.

5. Прислівник. Прийменник. Частка. Вигук // Історія української мови. Морфологія / C.П. Бевзенко, А.П. Грищенко, Т.Б. Лукінова, В.В. Німчук та ін. - K. : Наукова думка, 1978. - С. 342 - 448; С. 466 -515.

Размещено на Allbest.ru