Гендер і мова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Однією з домінантних тенденцій лінгвістики ХХ століття стало розширення зв'язків лінгвістики з іншими науками, зокрема, з соціологією, психологією, підвищена увага до прагматичних аспектів мови, наслідком чого стала поява міждисциплінарних досліджень. На теренах сучасної лінгвістичної прагматики особливо посилюється інтерес до ґендерних параметрів особистості. На думку вчених, інтерес до ґендерології був викликаний як зміною наукової парадигми (перехід від структуралізму до прагматики), так і соціальними змінами.

Ґендерна проблематика в лінгвістиці розглядається в двох аспектах:

· як чоловік та жінка зображені в лінгвістиці та

· чи є відмінності у їхньому мовленні.

У першому випадку ми маємо справу переважно з мовою як системою, тоді як у другому - з мовленням, мовленнєвою діяльністю, яка є реалізацією мови на практиці.

Хоча термін "ґендер" визнається більшістю дослідників, існує ряд труднощів, які виникають при читанні спеціальної літератури, що пов'язані з деякими розбіжностями в розумінні ґендера і відносною новизною цього поняття.

Функціонування термінологічних одиниць у лінгвістиці виявляє такі особливості:

· значна частина праць, присвячених статерольовій диференціації суспільства і пов'язаним із нею процесам, написана до виникнення терміна ґендер і оперує поняттями sex, sexus навіть у тих випадках, коли мова йде про соціальні аспекти взаємодії статей;

· термін ґендер виник в англомовному просторі і є англійським омонімом граматичної категорії роду, що в ряді випадків призводить до неясностей саме в лінгвістичному описі англійською мовою;

· ряд дослідників дотримується старих понять, користуючись термінами sex bias, sex role, sex difference та іншими, включаючи, однак, у свої міркування положення про соціальну й культурну значимість статі. У багатьох англомовних працях обидва поняття використовуються паралельно. Помітна і протилежна тенденція: прагнення замінити слово стать (sexus) новим терміном. Особливо це стосується праць, час створення яких збігається з виникненням поняття ґендер;

· неясності виникають у залежності від мови, якою написане дослідження, а також при перекладі іншомовних робіт на українську мову. Так, у німецькій мові поряд з поняттям Gender використовуються німецькі номінації Geschlecht (стать), das soziale Geschlecht (соціальна стать). З іншого боку, в західних країнах протягом останніх років намітилася виразна тенденція, навіть поза науковим дискурсом, до витіснення номінації sex у значенні стать і заміні її словом gender з метою політичної коректності.

У вітчизняному мовознавстві використовуються терміни: ґендер, стать, соціальна стать, соціокультурна стать, статевий диморфізм, статерольова диференціація, біосоціальні характеристики людини, біокультурні характеристики людини.

Особливої уваги потребує визначення ґендера як важливої когнітивної категорії, використовуваної при сприйнятті людини людиною: в лінгвістиці поняття «ґендер» співвідноситься з конструйованими у мові та закріпленими у свідомості його носіїв образами, якостями і нормами поведінки, а також з сукупністю атрибутів, які приписуються чоловікам і жінкам в тому чи іншому соціокультурному просторі .

Із вітчизняних представників наукової діяльності питанням гендерної лінгвістики займались: Розанова Н.Н.,Горошко Е.І., Земська Є.А., КитайгородськаМ.А., Кирилина А.В, із зарубіжних: Lakoff Robin, Pusch Luise, Trцmel-Pцlz Senta, Jespersen O., та інші.

Узагальнюючи дослідження лінгвістів-ґендерологів, Е.А.Картушина називає три напрямки сучасної ґендерної лінгвістики:

1. Соціолінгвістичні гендерні дослідження спрямовані на виявлення жанрової своєрідності, тематики чоловічої і жіночої комунікативної поведінки. Метою даного напрямку є моделювання комунікативної поведінки чоловіків і жінок.

2. Психолінгвистичні ґендерні дослідження визначають сукупність асоціацій, пов'язаних з «мужністю» чи «жіночністю» в колективній свідомості, з перспективою моделювання ґендерної концептосфери.

3. Лінгвокультурологічні гендерні дослідження націлені на вивчення сконструюйованих у мові уявлень, пов'язаних з чоловіками і жінками

Переважна більшість робіт спрямована на виявлення особливостей комунікативної поведінки чоловіків і жінок.

1. ПРИЧИНИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ГЕНДЕРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ЛІНГВІСТИЦІ

Дані про мову, отримані лінгвістикою є одними з основних джерел інформації про характер і динаміку конструювання ґендера як продукту культури і соціальних відносин. Постмодерністська філософія бачить у мові головний інструмент конструювання картини світу, стверджуючи, що те, що людина сприймає як реальність, насправді є мовним образом, соціально і лінгвістично сконструйованим феноменом, результатом наслідуваної нами мовної системи. Але сама мова є наслідком людського досвіду, насамперед конкретного, тілесного. Мова дає ключ і до вивчення механізмів конструювання статевої ідентичності. Хоча ґендер не є лінгвістичною категорією, за винятком соціо- і психолінгвістики, аналіз структур мови дозволяє одержати інформацію про те, яку роль відіграє ґендер у тій чи іншій культурі, які поведінкові норми для чоловіків і жінок фіксуються в текстах різного типу, як міняється уявлення про ґендерні норми, мужності і жіночності в часі, які стильові особливості можуть бути віднесені до переважно жіночого чи переважно чоловічого, як осмислюється мужність і жіночність у різних мовах і культурах, як ґендерна приналежність впливає на засвоєння мови, з якими фрагментами і тематичними галузями мовної картини світу вона пов'язана. Вивчення мови дозволяє також встановити, за допомогою яких лінгвістичних механізмів стає можлива маніпуляція ґендерними стереотипами.

Існує кілька взаємозалежних напрямків дослідження ґендера за допомогою аналізу структур мови:

· соціолінгвістика, що представляє великий матеріал про функціонування мови в групах людей за ознакою професії, статі, віку, міського чи сільського способу життя та ін. Саме соціолінгвістам належить заслуга виявлення ймовірного, а не постійного характеру розбіжностей у чоловічій і жіночій мові;

· психолінгвістика, що досліджує специфіку чоловічих і жіночих асоціацій, ґендерно специфічний розвиток мовної здатності людини, дитяча мова. Останнім часом психолінгвістика стикається з нейролінгвістикою;

· ідентифікаційна діагностика, що вивчає письмові й усні тексти анонімного автора з метою визначення параметрів особистості, у тому числі й статі;

· лінгвокультурологічні і міжкультурні дослідження, що виявляють культурну специфіку ґендера, загальне й особливе в його конструюванні в залежності від мови і культури даного суспільства, що дозволяє встановити ступінь андроцентризма різних мов і культур;

· феміністська критика мови;

· дослідження маскулінності, які є найбільш новою лінією досліджень;

· вивчення мовної практики представників сексуальних меншостей.

Названі напрямки не змінювали один одного, а «виростали» однин з іншого, і в даний час продовжують співіснувати, в ряді випадків конкурувати. Під різним кутом зору вони вивчають наступні групи проблем.

По-перше, вивчається проблема письмової й усної мовної поведінки чоловіків і жінок.

По-друге, вивчається проблема мови й відображення в ній статі, тобто номінативна система, лексикон, синтаксис, категорія роду і ряд подібних об'єктів. Ціль такого підходу складається з опису і пояснення того, як маніфестується в мові наявність людей різної статі, які якості й оцінки приписуються чоловікам і жінкам, у яких тематичних галузях мовної картини світу вони найбільш поширені і як функціонують ґендерні стереотипи.

2. ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ

Ґендерні стереотипи -- сформовані культурою узагальнені уявлення (переконання) про те, як поводяться чоловіки і жінки. Термін варто відрізняти від поняття ґендерна роль, що означає набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Поява ґендерних стереотипів обумовлена тим, що модель ґендерних відносин історично вибудовувалася таким чином, що статеві відмінності переважали над індивідуальними, якісними відмінностями в особистості чоловіка і жінки.

Розрізняють психологічні та соціальні функції гендерних стереотипів. До психологічних функцій відноситься когнітивна функція. Гендерні стереотипи, як і всі соціальні стереотипи, економлять зусилля індивіда при сприйнятті складних об'єктів, спрощуючи і систематизуючи знання, одержувані індивідом з навколишнього середовища. Крім того, гендерні стереотипи допомагають передбачити подальшу поведінку групи або члена цієї групи. Ціннісно-захисна функція пов'язана з створенням і підтримкою цінностей індивіда і групи. Так, стереотипні уявлення про чоловічий егоїзм і бездушність стають тлом для того, щоб жінки підкреслювали власні дбайливість і милосердя. Підтримуючи ідентичність та цінності, стереотипи сприяють проведенню чітких меж між Своїми і Чужими.

Сучасна психологія виділяє чотири статеворольових типи, властивих чоловікам і жінкам: мужній, жіночний, андрогінний і недиференційований.

Гендерний стереотип, когнітивним субстратом якого є гендерний концепт, - це історично зумовлене типізоване в колективній свідомості певного лінгвокультурного соціуму уявлення про фізіологічні, емотивні, психічні, психологічні та соціокультурні атрибути, властиві індивіду, якого соціум категоризує як чоловіка або жінку. Соціальна природа гендерних стереотипів як когнітивних упереджень пов'язує їх творення з політичним, релігійним, класовим, економічним, освітнім, сімейно-соціальним та іншими аспектами існування суспільства. Джерелами гендерних стереотипів виступає патріархальний устрій суспільства, біблійна мораль, другорядність жінки, біологічне призначення жінки-матері та обмеженість її соціальних ролей.

Концепція, також концепт -- система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Термін вживають також для позначення головного задуму в науковій, художній, політичній та інших видах діяльності людини.

Концепт як ментальне національно-специфічне утворення відображає сукупність знань про певний сегмент дійсності й лежить в основі світорозуміння. Щодо його структури, концепт визначають як складну ментальну репрезентацію, утворену кількома каузально пов'язаними елементарними репрезентаціями, які, зі свого боку, формуються внаслідок первинної взаємодії людини із середовищем, тобто концепт народжується як образ, але, просуваючись щаблями абстракції, поступово перетворюється з чуттєвого образу у власне розумовий. Такий принцип формування ментальної репрезентації знань про світ дає змогу розглядати концепт як “поглинаючу польову структуру”, до якої входять різні аспекти знання й досвіду, у тому числі світоглядний, раціональний, емотивний, культурологічний.

Окремі дослідники найважливішим уважають той факт, що концепт має на собі відбиток культури. Так, В. А. Маслова стверджує, що концептом є тільки ті явища дійсності, які актуальні та мають цінність для певної культури, мають велику кількість одиниць для свого вираження. Учені підкреслюють, що зміст будь-якого концепту, окрім понятійного, складається з культурно-фонового змісту. Концепт - це культурно відмічений вербалізований зміст, одиниця колективного знання, що має мовне вираження й зумовлене етнокультурною специфікою.

Лінгвокультурологічний підхід до розуміння концепту (культурного концепту) полягає в тому, що він визнається базовою одиницею культури, її концентратом. Концепти в цьому розумінні часто співвідносять із наївною картиною світу, яка протиставлена науковій картині світу. Лінгвокультурний підхід становить конкретизацію вивчення культурних концептів з огляду на їх ціннісний компонент. У культурних концептах виділяють щонайменше три сторони - образ, поняття та цінність. Тому можна сказати, що культурні концепти відповідають тим базовим опозиціям, які визначають картину світу.

Зіставлення концептів із моделлю текстового втілення, наприклад гендерно маркованих концептів-образів літературних казок, препарує розуміння навколишнього світу, його індивідуальних картин, базових цінностей. Лінгвокультурний підхід до вивчення концепту полягає у виявленні мовних засобів його позначення - релевантних слів, словосполучень, паремій, текстів - у моделюванні змісту концепту як глобальної ментальної одиниці через її національну, соціальну, вікову, гендерну та територіальну своєрідність.

Культура як система значень, що поділяється членами цього культурного соціуму в певний історичний період і на певній визначеній території, формує притаманне їй світобачення, детермінує соціальні правила й норми поведінки людей, схвалені в певній культурній спільноті, через систему культурних концептів. Чим вільнішим є суспільство, тим менше норм насаджується та тим більш терпимим воно є до певних порушень норм і правил поведінки. Одним зі спільних для багатьох культур є концепт гендеру, проте різні культури характеризуються різним баченням місця й ролі чоловіків та жінок у суспільному житті. Соціальні ролі чоловіків та жінок у конкретному соціально- культурному аспекті формуються історією, традиціями, національними рисами кожного народу певної мовної спільноти. Наприклад, міфологічні персонажі “феї” (фейрі) традиційно виконували роль як добрих, так і злих чаклунок: “He fell out with an old fairy, who got the better of him by cunning and treachery, and to revenge herself turned his daughter into a goose and carried her off to this distant place”. У вільний від співів і танців час вони займалися стереотипною жіночою роботою - пряжею і ткацтвом.

3.ГЕНДЕРНІ ОЗНАКИ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ

гендерний лінвістика мовний термінологічний

Гендерні ознаки мовної картини світу - це сутнісні прояви пізнання світу крізь призму чоловічого й жіночого бачення, що інтегрують універсальні та національно-специфічні ознаки, виявляють особливості номінативної та комунікативної діяльності чоловіків і жінок, а також вплив статі на мовну практику й мовну поведінку. Майже кожна культура накопичила в собі певний набір поглядів, відносин, цінностей та форм поведінки (гендерні ролі), які передаються з покоління в покоління досвідом або ж за допомогою мови як беззаперечної одиниці розвитку людської культури певного колективу, або ж за допомогою інших засобів, наприклад комунікаційних технологій. Гендерні дослідження проводять для глибинного розуміння природних установок і стереотипів, культури, які в кінцевому результаті можуть вирішити багато етнічних проблем. Жіночі та чоловічі стереотипні гендерні ролі слугують засобом пізнання позитивних і негативних аспектів як окремої культури, так і світу в цілому. Вивчення відмінностей в мовній культурі та літературі допомагає визначити специфічні риси в характері чоловіків і жінок, слугує “індикатором формування нового мислення”. Яскравою формою вираження національно-культурної специфіки гендерного концепту є система міфологічних уявлень, звичаїв, традицій, ритуалів та вірувань певної лінгвоспільноти, яка є базою ірреальної картини світу (ІКС).

Цікавим дослідженням з цієї теми є стаття В. В. Слінчук «Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ». У статті розглядаються аспекти творчого використання гендерних мовних стереотипів у друкованих ЗМІ. Аналіз сприятиме осмисленню гендерних проблем і засобів їх вираження.

Метою роботи є виявлення представлених у друкованих ЗМІ стереотипних образів чоловіка та жінки, дослідження за допомогою методу соціальної типізації процесів їх трансформації та оновлення. Загалом, типізація розглядається як одна з особливостей творчого методу літератури, художнє узагальнення певних життєвих явищ, "втілення загального, типового концептів "чоловік", "жінка" у частковому, індивідуальному, тобто у конкретних художніх образах, формах".

Джерельною базою дослідження стало широке коло української пресової періодики (газети "День", "Україна молода", "Молодь України", "Дзеркало тижня", тематичні молодіжні рубрики львівського видання "Високий замок" та ін.)

Робота спирається на наукові гендерні розвідки, що безпосередньо торкаються функціонування, закріплення та розвитку гендерних стереотипів у суспільстві й свідомості мовців (В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко, А. Окара, Д. Сепетій, Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. Кісь, Л. Ставицька [5] та ін).

Більшість науковців пояснюють поняття "гендерних стереотипів", як один із видів соціальних стереотипів, стандартизованих, стійких, емоційно насичених та ціннісно визначених образів, що базуються на прийнятих у суспільстві уявленнях про "маскулинне" (чоловіче) та "фемінне" (жіноче). Вони формуються віками та закріплюються навіть на підсвідомому ментальному рівні нації. Одним із головних вимірів щодо визначення ролі та місця жінки і чоловіка в сучасному соціумі є опозиція "публічне-приватне". У цьому плані призначення жінки і коло її інтересів тяжіють до суто приватної сфери (сім'я, домашні побутові обов'язки, діти), чоловіку ж належить п'єдестал публічної людини, для якого головним є робота, самореалізація та суспільне визнання. Представники феміністського напряму гендерології В. Агєєва, Л. Леонтьєва, О. Фоменко говорять про нівелювання ролі жінки в історичному процесі та вимагають сьогодні перегляду історії, у якій "жіночі заслуги постають лише малозначущим доповненням до чоловічих звершень". Але А. Окара зауважує, що "позитивною особливістю України є наявність повновартісного жіночого начала, чого немає в багатьох інших близьких культурах".

Гендерні стереотипи, з огляду на їх суть і період функціонування в мові, можна поділити на традиційні, нові та актуалізовані.

Традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі. Вони формувалися протягом століть, закріплювалися у свідомості не одного покоління мовців і зараз продовжують впливати на світосприйняття сучасників. До них можна віднести номінативи: Берегиня, Годувальник, Адам, Єва, Сильна стать, Слабка стать, Протилежна стать та ін.

Нові з'явилися в мові відносно недавно, під впливом мінливих умов суспільного розвитку, і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність. Представлені концептами: Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель та ін. Зберігаючи частку семем традиційних стереотипів, вони формують нові, більш сучасні уявлення про "жіноче" та "чоловіче".

Актуалізованими називаємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик. Це лексичні гендерні пари: Партнер-Партнерка, Самка-Самець, Принц-Принцеса та ін.

Через призму сформованих стереотипних кліше сприймається сьогодні образ Берегині, який в українській традиції характеризує призначення жінки у переважно приватній сфері, а також образ Годувальника стосовно чоловіка: "Величезна кількість причин, сформованих упродовж розвитку людства, на кшталт ментальності, релігії, національних уподобань тощо, ставлять жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища, а чоловіка - годувальником" (МУ. - 2004. - 10 лип.)

Деякі науковці - О. Кісь, Л. Ставицька - схильні вважати образ жінки-Берегині нав'язаним українському суспільству. Він, як зазначає О. Кісь, "з одного боку, репродукує консервативні гендерні стереотипи з характерним прикріпленням жінки виключно до приватної сфери (сім'ї, дому), з іншого - під гаслом "відродження традиції" насаджує штучну модель жіночої ідентифікації, що насправді має небагато спільного з українською минувшиною". Тобто, за словами дослідника, головним смисловим навантаженням цього образу є абсолютизація жіночих репродуктивних і побутових функцій, а не ствердження її "матріархальної" суспільної домінанти.

Образ Берегині у публіцистичному мовленні актуалізується в перші роки незалежності, коли із розряду архаїзмів він переходить до активного словника у своєму первинному семантичному значенні "святої і божественної жінки". Поступово зміст образного поняття "жінки-берегині" видозмінюється. Їй приписують домостроївський "інстинкт збереження потомства, захисту родини" (ДТ. - 2001. - 7-13 квiт.), що будується на трьох стереотипних "китах": кухня, діти, робота, які штучно применшують коло інтересів жінки: "Вона крутиться як білка в колесі, щоб усюди встигнути: діти, чоловік, робота" (ДТ. - 2002. - 14-20 верес.)

Змістовим синонімом стереотипного образу Берегині на сторінках преси, як правило, виступає метафоричне кліше - "хранителька домашнього вогнища", яке трансформується в тотожне поняття "берегині домашнього вогнища" та "берегині сімейного затишку". "Стереотип жінки як істоти зі споживацькими міщанськими нахилами, традиційної берегині домашнього вогнища" (ДТ. - 2002. - 8-15 берез.); "Величезна кількість причин ставить жінку в суспільстві берегинею домашнього вогнища" (МУ. - 2004. - 7 жовт.)

Стійке словосполучення "хранителька вогнища" в мові засобів масової комунікації також вживається на позначення заміжньої жінки: "Жінка - завжди "хранителька вогнища", а коли вогнища немає, то вона ніби неповноцінна. На Заході незаміжня жінка може роками мати бой-френда..." (ДТ. - 2001. - 7-13 квiт.)

Абстрактне алегоричне поняття "домашнє вогнище", що дійшло до нас з давніх часів, пов'язується і з уявленням про призначення представниць жіночої статі - вийти заміж та бути гарною господинею, тобто підтримувати і оберігати родинну життєдіяльність. Це ілюструють традиційно-констатаційні спостереження журналістів про роль жінки у подружньому житті, на кшталт: "Дружина - домашня господиня, мати, хранителька вогнища" (ДТ. - 2000. - 23-29 верес.)

Чоловік поряд з "берегинею та хранителькою домашнього вогнища", зазвичай, зображується "годувальником" (МУ. - 2004. - 7 жовт.), який "захищає свій світ у відкритому бою, на полі битви" (ДТ. - 2001. - 7-13 квіт.). Він перебирає на себе максимум абстрактних лицарських функцій, що "пов'язані з великим ступенем ризику - він годувальник, мисливець, захисник, воїн" (ДТ. - 2003. - 1-7 лют.).

Образ Годувальника ототожнюється також з поняттям "одружений чоловік" (вживається навіть у контекстах, де немає потреби підкреслювати функції чоловіка як здобувача). Наприклад, на позначення чоловіка, що зраджує своїй дружині: "Щодо жінки, то сексуальні розваги годувальника "на стороні" самі по собі їй нічим не загрожували" (ДТ. - 2003. - 8-14 лют.). Або, загалом, характеризує людину, яка поповнює сімейний бюджет (якщо дослівно, годує свою сім'ю): "Нині в нашій батьківщині найпоширенішими є традиційні гендерні ролі, відповідно до яких годувальником родини вважається чоловік" (ДТ. - 2003. - 22-28 листоп.)

Час від часу цей образ трапляється на сторінках преси для означення осіб жіночої статі. Спостерігається семантична перебудова поняття. Традиційно закріплену за чоловіком функцію годувальника перебирає на себе жінка. Таким чином, образ змінює своє гендерне спрямування, хоча родова форма іменника чоловічого роду зберігається: "Жінка в Україні - мати, дружина, дочка, але при цьому вона активна соціально, вона - додатковий годувальник сім'ї, а у неповних родинах (часом і в повних) - основний і єдиний годувальник" (ДТ. - 2001. - 17-23 лют.); "Традиційні рівняння "чоловік дорівнює глава і годувальник сім'ї" і "дружина дорівнює господиня, плюс мати, плюс трудівниця" за нових життєвих умов змінилися. Варіанти такі: головним годувальником стала дружина, а чоловік відповідає за господарство й дітей" (ДТ. - 2001. - 6-12 сiч.).

Загалом, сучасне покоління є яскравим зразком переходу соціостатевих відносин на нові сходинки. У ньому спостерігається еволюція суспільних догматичних поглядів на призначення чоловіка та жінки, злам традиційних і зародження нових гендерних ідеологій. Молодь обирає більш толерантні вектори розвитку особистісних відносин між статями. З'являються модернізовані стереотипні образи (Барбі, Супермен, Секс-символ, Модель), більш характерні для молодіжного соціуму. Актуалізуються образи-символи: Принц, Лицар, Партнер, Партнерка, як реакція на прагнення сучасних чоловіків та жінок до чогось прекрасного, пошук ідеальних стосунків. Поряд з цим актуальними для українського суспільства залишаються традиційні гендерні стереотипні уявлення, втілені в образах Берегині, Годувальника, Адама, Єви, Слабкої-Сильної статі та ін. Спостерігається процес переорієнтації гендерних характеристик, наприклад, коли сильні якості лідера в сім'ї та суспільстві перебирає на себе жінка, часто визнається слабкість чоловіка.

ВИСНОВКИ

Засоби масової комунікації є тією важливою соціальною цариною, де закріплюються значущі концептуальні поняття (традиційні, нові, актуалізовані) і це стосується, зокрема, осмислення ролі й місця чоловіка та жінки у сучасному суспільстві. Залежно від виваженості, вдумливості, відповідального підбору гендерних характеристик, формуються сучасні й майбутні погляди громадян на розуміння таких понять, як "гендерна рівність", "гендерна гармонія", "гендерна чуйність" тощо.

Гендерні концепти виступають універсаліями в когнітивній картині світу. Під час їх вербалізації відображається специфіка сприйняття певним етносом цього концепту, тому вони вважаються одними з найважливіших лінгвокультурних концепцій. Соціальний стереотип як один із видів прототипу репрезентує мінімізоване й конкретизоване культурно- специфічне уявлення про об'єкт, асоційований із відповідним концептом. Стереотип, сформований лінгвокультурним соціумом засобом економії зусиль, результатом і способом тлумачення дійсності в рамках соціокультурно детермінованих когнітивних моделей, суб'єктивно детермінований і містить не стільки фактуальний, скільки суб'єктивно-оцінний зміст.

Отже, ідентифікація чоловіка й жінки тісно пов'язана з національно-культурними характеристиками. Якщо гендерні концепти виступають уні- версаліями в когнітивній картині світу лінгвокультурної спільноти, то при їх вербалізації відображається специфіка сприйняття певним етносом цього концепту. Стереотипізація гендерних особливостей є складником явища категоризації дійсності відповідно до глобальної когнітивної моделі гендерних концептів, яка спрямовує інтерпретаційні процеси в русло аксіологічних орієнтирів лінгвокультури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Википедия - сводная энциклопедия [Электронный ресурс] // http:// ru.wikipedia.org

Карасик В. И. Языковой круг : личность, концепти, дискурс : [науч. пособие] / Карасик В. И. - М. : ИТДГК “Гнозис”, 2004. - 380 с.

Кобякова І. К. Креативне конструювання вторинних утворень в англомовному художньому дискурсі : монографія / Кобякова К. І. - Вінниця : Нова кн., 2007. - 128 с.

Маслова В. А. Лингвокультурология : [учеб. пособие] / Маслова В. А. - М : Академия, 2001. - 208 с.

Слінчук В. В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ [Электронный ресурс] // http://journlib.univ.kiev.ua/

Смирнова Т. В.Основи тендерної освіти та виховання / Т. В. Смирнова // Вісн. СевДТУ. Вип. 96 : Педагогіка : зб. наук. пр. - Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2009. - С. 20-26.

Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты: [науч. пособие] / Телия В. Н. - М. : Яз. рус. культуры, 1996. - 288 с.

Размещено на Allbest.ru