Домінанту формування темпоральної структури абзацу мови персонажів становлять форми дієслів дійсного способу (як і мови автора), а периферію - наказовий та умовний способи, які виражають зовнішню темпоральну семантику опосередковано (при відсутності таких форм у авторській оповіді). Останні мають різний характер співвідношення з граматичними часовими формами дійсного способу: при формуванні зазначених макрокатегорій дієслова умовного способу вступають у відношення одночасності, послідовності тощо.

Взаємодія мови автора та мови персонажів на рівні макроструктурних компонентів художнього тексту зумовлює розгортання функціонально-семантичних інваріантних категорій тривалості, фазової реляційності, кратності та перфектності. Остання макроструктура модифікується звичайно додатковою функціонально-граматичною аспектуальною семантикою лімітативності, тривалості, фазової реляційності. Власне мікроструктурні видозміни функціонально-семантичних категорій кожного типу мовлення окремо відходять на другий план.

Розглянута взаємодія є характерною для текстів змішаної парадигматичної організації і відбувається, як правило, в плані граматичної часової системи авторської оповіді - презенса чи претеріта в межах спільного інформативного комунікативного регістру. У разі провідного минулого часу авторської оповіді виникає темпоральна транспозиція теперішньої системи мови персонажів, яка, у свою чергу, не спостерігається в разі взаємодії спільних граматичних темпоральних аспектів теперішнього в обох типах мовлення. Специфіку має часова видозміна, що відбувається при формуванні макроструктурної парадигматичної кратності. Тут модифікація мовної темпоральної системи окремого парадигматичного аспекту залежить від типу мовлення, в якому репрезентуються кратні внутрішньотемпоральні зв'язки. Мова персонажів звичайно виявляється сильнішою, ширшою в часовому плані, оскільки охоплює більший темпоральний проміжок існування світу художньої дійсності. Авторська оповідь при вираженні парадигматичних категорій кратності в загальній темпоральній організації дещо вужча тому, що ситуаційно контекстно актуалізована сильніше. Пор.:

Тривалість: Червь дремал, он не шевелился в разжатой руке. От него пахло рекою, свежей землей и травой; он был небольшой чистый и короткий, наверно, детеныш еще, может быть уже худой маленький старик.

Отчего ты живешь? - говорил Егор. - Хорошо тебе или нет? (А. Платонов).

Фазова реляційність: Пролетая ураганом по улицам, он то и дело высовывается из машины и, размахивая шляпой, кричит встречным знакомым:

Привет! Уезжаю в Западную Европу. Что? Пишите прямо в Германию, прямо "до востребования”. Целую. Пока. (В. Катаєв)

3. Кратність: Петр Евсеевич поспешно удалялся на посеянное поле и, действительно, заставал там питающихся птиц.

"И что же это делается, господи боже ты мой? Что ж тут цело будет, раз никому покоя нет? Замучили меня эти стихии - то дожди, то жажда, то воробьи, то поезда останавливаются! Как государство-то живет против этого? А люди еще обижаются на страну: разве они граждане? Они потомки орды!" (А. Платонов)

4. Перфектність: Фома Пухов не одарен чувствительностью // 1: он на гробе жены вареную колбасу резал, проголодавшись вследствие отсутствия хозяйки // 2.

Естество свое берет! - заключил Пухов по этому вопросу. (А. Платонов)

Модифікації першого ступеня в цілому не впливають, а лише приєднуються до інваріантів парадигматичної взаємодії, оскільки їх семантика не розповсюджується на уесь темпоральний період макроструктурного компонента художнього тексту.

Проте видозміна другого ступеня, що репрезентується в окремому типі мовлення, здатна, залежно від семантики локалізатора, видозмінювати інваріанти, що виникають на базі парадигматичної системи взаємодії макроструктур художнього тексту.

Вплив категорії локалізованості/нелокалізованості дій у часі в художніх текстах російських письменників по-різному реалізується в оповідях епічного претеріту та в текстах презенсного типу. Це пояснюється, як ми гадаємо, по-перше, самою природою категорії граматичного часу, на основі якої розрізняються зазначені текстові системи; по-друге, специфікою розгортання категорії локалізованості/нелокалізованості дій у часі в загальному зовнішньому темпоральному контексті; по-третє, здатністю/нездатністю дієслівних форм сполучатися з детермінантними часовими конкретизаторами певної темпоральної семантики. Проте актуалізація, посилення презенсного аспекту авторської оповіді в цілому не змінює її загальну комунікативну ситуацію інформативного регістру, а лише частково актуалізує події, "загострює" їх сприйняття. Тому такого типу взаємодія, як правило, не впливає на формування загальної комунікативної системи макрокатегорії абзацного рівня (не змінює комунікативну ситуацію), яка є аналогічною щодо парадигматичної взаємодії розглянутого вище інваріантного типу.

Так, розгортання функціональної системи локалізованості/нелокалізованості дій у епічному претеріті сприяє, з одного боку, висуненню на перший план певної функціонально-семантичної категорії одного з типів мовлення, а з іншого - навпаки, нівелюванню тієї чи іншої темпоральної макрокатегорійної системи.

У першому випадку, в разі взаємодії різних зовнішньотемпоральних парадигматичних текстових аспектів, йдеться про наявність часових детермінантів спільної семантики або таких значень, що доповнюють одне одного. Тут відбуваються певні транспозиції категорій аспектуальності, тобто перехід в один з типів мовлення: чи мову автора, яка звичайно є сильнішою у вираженні функціонально-семантичної категорії темпоральності, або - у мову персонажа, що слабша в часовому аспекті, оскільки точкою відліку тут є момент мови персонажа в межах домінуючої текстової відносної часової орієнтації. Такого типу функціонування є наслідком посилення певного зовнішнього часового аспекту за допомогою насамперед показників локалізованості або контекстної ситуації в цілому. Зокрема:

Чиклин здесь вышел на высокое крыльцо и потушил фонарь активиста - ночь и без керосина была светла от свежего снега.

Хорошо вам теперь, товарищи? - спросил Чиклин.

Хорошо, - сказали со всего оргдвора. - Мы ничего теперь не чуем, в нас один прах остался (есть). (А. Платонов)

У другому випадку увага звертається на локалізованість у різних часових планах, а отже, йдеться про зовнішньотемпоральний розрив між серіями дій, що призводить до формування функціонально-семантичної категорійної системи перфектності. Зокрема:

Дело очень просто, Магнус. ведь вы предупреждали (предупрежденным являюсь) Меня? Завтра мой Топпи укладывает чемоданы и Я еду в Америку продолжать дело с. консервами. (Л. Андреев)

Часова організація макроструктурних компонентів з невласне прямою мовою зумовлена аналогічною темпоральною структурною, яка представлена у кожному типі мовлення окремо, а також на рівні парадигматичної макротекстової взаємодії: тривалістю, фазовою реляційністю, перфектністю, які модифікуються аналогічно до розглянутих макроструктурних типів.

Третій розділ "Жанрова специфіка темпоральної структури художнього прозового тексту" визначає особливості формування та розгортання темпоральної структури у прозових текстах різних жанрів.

Загалом, темпоральна структура виростає внаслідок тісної взаємодії аспектуально-темпоральних макрокатегорій художнього тексту на базі окремих текстових комплексів. Контактне розташування у текстовій системі різних функціонально-семантичних макрокатегорій в цілому визначає темпорально-структурне співвідношення категорійних ситуацій внутрішнього часу, які, власне, й детермінують поєднання дій та подій, їх взаємний вплив та чергування.

Сполучатися при контактному розташуванні здатні усі аспектуальні типи макрокатегорій тексту. Однак найбільш поширеною є дистантна, логічна, формально-змітова взаємодія. Внаслідок цього формуються дві інваріантні текстові системи: фазова реляційність (сильніша щодо частотності вираження) та перфектність (сформована на основі фазової реляційності внаслідок внутрішньотемпоральної опозиції та репрезентована значно рідше).

Реалізація цих комплексів становить наступний етап утворення та розгортання темпоральної структури художнього тексту.

Фазова реляційність текстового рівня - це комплекс, що виникає в результаті тісної взаємодії інваріантних та варіантних категорійних ситуацій тривалості, лімітативності, кратності, статальності, перфектності та фазової реляційності макроструктур на основі загального інформативного регістру умовного теперішнього текстової системи. Таким чином, зазначена часова структура формується внаслідок об'єднання, з одного боку, функціонально-семантичних макрокатегорій, які репрезентують відношення послідовності дій та подій в системно-структурній організації художнього тексту, а з іншого - категорійних ситуацій, які планують розгортання одночасних відношень внутрішніх темпоральних зв'язків. Поряд слід підкреслити, що вказане об'єднання не є, звичайно, контактним, як, наприклад, у макроструктурі - абзаці. Воно виступає дистантним, паралельним, змістовим, таким, що формується внаслідок особливих логічних, причинно-наслідкових зв'язків.

Зазначені внутрішньотемпоральні структури домінують в усіх типах текстової організації: теперішньому й епічному претеріті та літературних текстах від першої особи різних зовнішньочасових аспектів. Особливу специфіку формування фазово реляційний комплекс становить у текстах, виражених лише мовою персонажів, і рідше реалізується в літературних творах, темпоральна організація яких репрезентується лише авторською оповіддю. Це зумовлюється, на наш погляд, більш широкими змістовими можливостями текстів змішаної парадигматичної системи, і меншими - творами лише одного парадигматичного текстового аспекту.

Функціонально-семантична категорія фазової реляційності текстового рівня здатна модифікуватися в аспекті кратності, локалізованості та додатково - тривалості, перфектності, іноді - лімітативності й фазової реляційності. Однак ці видозміни суттєво відрізняються від аналогічних, тобто тих, що розгортаються на рівні окремого макроструктурного компонента - абзацу, не зумовлюються конкретним комунікативним регістром, хоч комплексна фазова реляційність, оскільки формує безпосередньо текстову сюжетну систему, реалізується на базі інформативного комунікативного регістру.

Модифікації репрезентуються як мікроструктурними граматико-функціональними змінами, так і окремими типами макрокатегорій аспектуальності. Останні - ширші, сильніші й тому здатні відсувати на другий план мікроструктурні видозміни у текстовій системі.

Макроструктурні модифікуючі системи в тексті виступають у двох варіантах:

функціонально-семантичні макрокатегорії, семантика яких займає домінуюче положення, що сприяє формуванню паралельного комплексу в текстах певного жанру;

категорійні макроситуації, які не виступають провідними, домінуючими, і їх система видозмін характеризує лише окрему макроструктуру, не утворює паралельну часову системно-структурну організацію.

Проте у межах окремого фазово реляційного комплексу зазначені макроструктурні модифікації чітко не кваліфікуються. Їх текстова семантика, текстове темпоральне значення виявляється точніше лише при розгортанні загальної темпоральної структури цілого літературного твору.

Так, аспект кратності виникає не стільки внаслідок репрезентації окремої дії з семантикою періодичної повторюваності (явною або імпліцитною) чи граматико-контекстуального комплексу з аналогічним значенням, а здебільшого реалізується як результат функціонування макрокатегорії на рівні окремого абзацу або іншого контекстного макроструктурного комплексу. Власне мікроструктурна кратність у комплексі відсувається на другий план.

Тривала модифікація - це певною мірою поліпредикативний комплекс одночасних дій, який розгортається на спільному тривалому фоні загальної текстової фазової реляційності у вигляді окремого компонента, елемента додаткових послідовних тривалих відношень або як певний ланцюжок у загальному сюжетному потоці. Іноді тривала модифікація зумовлюється розгортанням граматико-контекстуального комплексу тривалості, де головним показником внутрішньої часової системи виступає функціонально-семантичний детермінант типу: одновременно с этим, в это время тощо.

Лімітативна модифікація виникає насамперед як послідовний контактний комплекс, що не формується на основі тривалого загального фону фазової реляційності і, таким чином, ніби випадає з неї. Іноді він виникає як паралельна лімітативна система, що реалізується на фоні загального лімітативного блоку текстової фазової реляційності.

Відповідно вираження фазово реляційної модифікації, з одного боку, є лімітативним комплексом, що реалізується на фоні обмеженої тривалості і, таким чином, може інтерпретуватися лише як тривала модифікація, а з іншого - як лімітативна паралельна система на фоні провідного лімітативного блоку текстового комплексу. Таким чином, виникнення фазово реляційної модифікації, як правило, в межах загальної темпоральної текстової фазової реляційності характеризується наявністю комплексу лімітативних, послідовних дій, що формують функціонально-семантичну категорію лімітативності на фоні обмеженої тривалості, яка не розповсюджується повністю на загальну функціонально-семантичну категорію тривалості тексту, хоч і співвідноситься з тривалим блоком.

Локалізованість виражає собою таку темпоральну систему, в якій визначається семантика конкретності певної макроструктури і розповсюджується на всю внутрішньотемпоральну організацію фазово реляційного комплексу.

Перфектність представляє у фазово реляційному комплексі окремі ретроспективні або проспективні модифікації, які не здатні переводити провідну, домінуючу функціональну семантику у ретроспективний комплекс. Це, як правило, репрезентація функціонально-семантичної категорії перфектності, неперфектний компонент якої поєднується з попередніми чи наступними діями лімітативного блоку загальної текстової фазової реляційності, або з діями тривалого блоку вказаного текстового комплексу.

Темпоральна типологія художнього прозового тексту в цілому залежить від жанру, що базується на класифікаційних підставах обсягу художнього твору.

У межах творів малого жанру часовою організацією виступає фазово реляційний комплекс, з провідною темпоральною модифікацією тривалості, кратності, фазової реляційності та перфектності. Тексти малого жанру в цілому у своїй темпоральній системі мають спільну часову структуру, що не залежить від зовнішньої темпоральної орієнтації, провідного персонального плану, типу викладу матеріалу.

Часова структура творів середнього жанру не залежить від зовнішньотемпоральної орієнтації, однак вирізняється в текстах різної персональної системи. Так, наприклад, повісті від третьої особи становлять послідовну комплексну фазово реляційну структуру з домінуючою модифікацією тривалості або перфектності. Тут головним засобом темпорального зв'язку є лімітативні блоки фазово реляційних систем. Для повісті від першої особи характерним є одночасне темпоральне співвідношення фазово реляційних комплексів умовного теперішнього, перфектних комплексів минулого та кратної темпоральної системи, яка виступає основним засобом зв'язку між минулим та теперішнім.

Твори великого жанру зумовлюються розгортанням паралельної фазово реляційної структури, модифікованої як макрокатегоріями тривалості, так і перфектності. Остання модифікація виступає основним засобом темпорального зв'язку і базується на певній репроспективній системі, яка вирізняється з аналогічних темпоральних структур тим, що будується на інформації, яка є вихідним чи одним з вихідних пунктів подальшого авторського викладу сюжетних подій.

Висновки. Аналіз механізму розгортання темпоральної структури художніх текстів російських письменників ХХ століття свідчить про те, що формування такої часової організації здійснюється на основі функціонально-семантичних макрокатегорій абзацного рівня як мови автора, так і комплексної взаємодії мови автора та мови персонажа в межах спільного зовнішнього часу на базі того чи іншого комунікативного регістру, і має такі етапи:

1. Часова організація макроструктури окремого типу мовлення художнього тексту на базі формування темпоральності як мови автора, так і мови персонажів, а також часова організація макроструктурного компонента художнього тексту, яка утворюється внаслідок макроструктурної взаємодії мови автора та мови персонажів.

2. Системно-структурна темпоральна система окремої сюжетної події: розгортання темпоральності у взаємозв'язках макроструктурних компонентів на базі репрезентації часових комплексів фазової реляційності та перфектності.

3. Темпоральна структура художніх текстів певного жанру на основі аналізу взаємодії вказаних вище часових комплексів.

Найбільш придатною базою для аналізу часової організації макроструктури є абзац, оскільки він зумовлює поєднання пропозиційного та динамічного підходів у дослідженні, має чітку, однозначну виділеність, визначає трансформаційні зміни між темпоральною системою речення та загальною текстовою системно-структурною часовою організацією. На базі взаємодії абзаців як макроструктурних текстових компонентів виростає загальна часова текстова організація.

Фукнкціонально-семантичні макрокатегорії становлять базу формування темпоральної структури тексту, а її розгортання зумовлюється в першу чергу: а) зовнішньою часовою системою, яка виявляється на базі функціонально-семантичної категорії темпоральності у відповідному комунікативному регістрі; б) внутрішнім часом, представленим функціонально-семантичною категорією аспектуальності та її складовими: тривалістю, кратністю, фазовою реляційністю, перфектністю, статальністю, котрі виявляються в текстовій системі на основі категорійних макроситуацій чотирьох рівнів.

Категорійні ситуації першого рівня становлять системно-структурні організації, які в цілому формуються з категорійних мікроситуацій на основі різних комунікативних регістрів. Це тривалість, статальність, лімітативність.

Функціонально-граматичні категорії другого рівня виникають внаслідок взаємодії категорійних систем першого рівня, тобто виростають на основі внутрішньотемпоральної, аспектуальної системи, а отже, становлять лінгвістичні структури вищого порядку. До них належать функціонально-семантичні категорії кратності та фазової реляційності.

Третій рівень формування темпоральних відношень становить категорія перфектності, яка розгортається на основі зовнішньотемпоральної взаємодії попередніх граматичних часових структур.

Четвертий рівень являє собою текстову організацію, що формується на базі реалізації як зовнішньо-, так і внутрішньотемпоральних відношень функціональних ситуацій різних комунікативних регістрів, тобто її становлять категорійні макроситуації, що виникають внаслідок парадигматичної темпоральної взаємодії мови автора та мови персонажів - тривалість, фазова реляційність, кратність - на рівні парадигматики абзацу як макроструктурного текстового компонента.

Трансформації внутрішньої часової структури функціонально-семантичних категорій мовної системи найбільш значні при розгортанні категорійних ситуацій другого, третього та четвертого рівнів, в той час як темпоральні системи першого рівня в цілому відповідають мікроструктурним, власне граматичним, мовним функціонально-семантичним категоріям.

Зазначені макрокатегорійні темпоральні структури здатні модифікуватися на основі категорійних систем трьох ступенів. Перший ступінь видозміни зумовлює своєрідне функціонування в макроструктурі одиничних модифікаційних граматичних елементів на базі інваріантної категорійної макроситуації, що репрезентують лише додаткові часові характеристики, які в цілому не видозмінюють інваріант цілісного часового періоду. Її становлять модифікації, які ніби накладаються на інваріант, частково трансформуючи його загальну категорійну функціонально-семантичну структуру. Це одиничні значення кратності, тривалості чи статальності при домінації інваріантів.

Другий ступінь видозмін характеризує трансформацію, перехід інваріантної категорійної макроситуації у аспект локалізованості. Такого типу модифікація конкретизує серію одночасних, різночасних, фазово реляційних та інших дій цілісного часового періоду, тобто власне визначає місце макроструктури у загальній часовій течії.

Як про особливу функціонально-семантичну трансформацію, можна говорити про третій тип варіанта - парадигматичні текстові відношення інваріантних та варіантних категорійних ситуацій авторської оповіді та мови персонажів. Тут відбувається взаємна видозміна як зовнішніх, так і внутрішніх часових систем. Остання модифікація призводить до внутрішньотемпоральних трансформацій базових, вихідних макроструктурних темпоральних систем кожного типу мовлення окремо і дає можливість формуванню темпоральної текстової сюжетної події.

Звідси - розгортання часової структури тексту, з одного боку, становить процес висунення на перший план найбільш сильних, значущих для оповіді мовних елементів, які, виражають ту чи іншу функціонально-граматичну категорію. З іншого - це відсунення на другий план менш вагомих лінгвістичних структур, в окремих випадках - нівеляція їх головного власне граматичного значення. Цей процес простежується вже на рівні окремого макроструктурного текстового компонента, проте найбільш яскраво виявляється на рівні текстового комплексу, який планує розгортання окремої сюжетної текстової події.

Темпоральний комплекс формується внаслідок реалізації макрокатегорій аспектуальності в тексті на базі як контактної, так і дистантної логіко-змістової взаємодії функціонально-семантичних категорій окремих макроструктурних комплексів - абзаців. Текстова фазова реляційність становить провідну структурну модель для змішаних парадигматичних систем текстів від першої та третьої осіб презенсної та претеріальної системи авторської оповіді, а також для творів, оповідна система яких виражена лише мовою персонажів, хоч для останніх має певні особливості. Ці особливості зумовлені тим, що лімітативний блок такої фазової реляційності імпліцитний, а внутрішня часова система не має безпосередньої зовнішньотемпоральної орієнтацї.

В текстах, сформованих лише авторською оповіддю, також репрезентуються фазово реляційні темпорально-структурні комплекси, однак домінуючою є модель тривалості.

Фазово реляційні темпоральні текстові системи здатні модифікуватися в аспектах перфектності, кратності, лімітативності, фазової реляційності, локалізованості та тривалості. Особливістю такої видозміни є те, що модифікаторами виступають не стільки мікроструктурні категорії, граматична семантика яких відходить на другий план, скільки функціонально-семантичні макрокатегорії абзацного рівня, які й актуалізують виражену ними функціонально-граматичну систему.

Перфектний комплекс репрезентується внаслідок формування ретроспективної темпоральної структури, яка відноситься до власне перфектного блоку макроструктурної категорії. Внутрішня темпоральна організація утвореної ретроспекції в цілому відповідає фазово реляційному комплексу, модифікованому/не модифікованому відповідною додатковою граматичною семантикою.

Темпоральна специфіка художнього прозового тексту в цілому залежить від жанру, що базується в першу чергу на класифікаційних підставах обсягу художнього твору.

У межах творів малого жанру загальну темпоральну системно-структурну організацію становить фазово реляційний комплекс з провідними вутрішньочасовими модифікаціями тривалості, кратності та перфектності. Тут домінуюча видозміна утворює своєрідну паралельну систему, що розгортається на тлі універсальної текстової структури. Основним засобом темпорального зв'язку виступає тривалий блок текстової фазової реляційності, на фоні якого розгортається сюжетна текстова подія. Зазначені літературні твори в цілому у своїй темпоральній організації мають спільну часову структуру, що не залежить від зовнішньої темпоральної орієнтації, провідного персонального плану, типу викладу матеріалу.

Часова структура творів середнього жанру не зумовлюється зовнішньотемпоральною специфікою, проте вирізняється в текстах різних провідних персональних систем. Так, наприклад, повісті від третьої особи становлять послідовну комплексну фазово реляційну систему з домінуючою модифікацією тривалості або перфектності. Тут головним засобом темпорального зв'язку виступають лімітативні блоки фазово реляційних комплексів.

Для оповіді від першої особи характерним є одночасне темпоральне співвідношення фазово реляційних систем умовного теперішнього, перфектних комплексів минулого та кратної темпоральної системи, яка виступає основним засобом зв'язку між минулим та теперішнім.

Твори великого жанру зумовлюються розгортанням паралельної фазово реляційної структури, модифікованої як макрокатегоріями тривалості, так і перфектності. Остання видозміна виступає основним засобом темпорального зв'язку і базується на певній ретроспективній системі, яка відрізняється від аналогічних темпоральних структур текстів інших типів насамперед тим, що будується на інформації, яка є одним з вихідних пунктів подальшого авторського викладу сюжетних подій.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях