Спільний компонент складного речення в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

Спільний компонент складного речення в сучасній українській мові

Лаврінець Олена Яківна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор КУЧЕРЕНКО Ілля Корнійович.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор КАДОМЦЕВА Лариса Олександрівна, Академія служби безпеки України, професор кафедри українського ділового мовлення;

кандидат філологічних наук РОМАНЮК Юлія Віталіївна, Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, молодший науковий співробітник відділу структурно-математичної лінгвістики.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра української мови, м. Київ.

Захист відбудеться “15” листопада 2002 р. о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ-17,бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розіслано “11” _жовтня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Медведєва

1. Загальна характеристика роботи

складний речення українська мова

Особливість синтаксису як об'єкта лінгвістичного дослідження полягає в тому, що він “безпосередньо співвідноситься з процесом мислення та процесом комунікації: одиниці інших рівнів мовної системи беруть участь у формуванні думки та її комунікативному вираженні тільки через синтаксис” (Г.О.Золотова). Тому питання про характер взаємовідношень між будовою, семантикою і прагматикою синтаксичної одиниці видається цілком правомірним та актуальним. Таким чином формується комплексний підхід до вивчення лінгвістичного об'єкта, яке здійснюється шляхом аналізу взаємодії його формальної організації, змісту та комунікативного призначення.

Цікаві висновки в галузі функціонального синтаксису було зроблено на матеріалі простого речення (І.Р.Вихованець, Г.О.Золотова, Н.А.Слюсарева, І.П.Сусов, П.Адамець). На сьогодні зростає інтерес до вивчення структурно-семантичних особливостей складного речення, зокрема складносурядного.

Дисертаційне дослідження присвячене з'ясуванню природи поняття “спільний компонент”, вивченню специфіки структурної й семантичної організації та стилістичного використання складного речення зі спільним компонентом. Теоретичною базою дослідження стала концепція трансформаційного синтаксису про формування “синтаксично скороченого складносурядного речення” (О.В.Падучева) із неповними сурядними частинами контекстуального характеру (І.К.Кучеренко) внаслідок “скорочення” тотожних компонентів у предикативних частинах та логічне вчення про кон'юнктивні судження.

Речення зі спільним компонентом (до них зараховуємо: речення зі спільним другорядним членом, кваліфіковані як складносурядні речення “модифікованої моделі” (А.П.Грищенко), квазі-сурядні речення (О.В.Падучева); речення з так званими однорідними членами; багатокомпонентні складні речення зі спільною головною або підрядною частиною) здавна привертали увагу вчених. Так, теорія “злитого речення” (термін М.І.Греча) є найпершою в сучасному мовознавстві, яка опосередковано стосується вчення про поняття “спільний компонент” (М.І.Греч, В.О.Богородицький, Ф.І.Буслаєв, О.Х.Востоков, І.С.Нечуй-Левицький, П.Г.Перевлеський, В.І.Сімович). Поняття “спільне слово” як загальнозрозумілий термін на позначення виразника одночасності дій, представлених сурядними частинами складного речення, був уведений у науковий обіг академічною “Грамматикой русского языка” (М.,1954). У сучасному мовознавстві спостерігається паралельне функціонування термінів “спільне слово” (І.А.Попова З.В.Ніколаєва), “спільний член” (В.В.Виноградов, А.П.Грищенко, В.М.Перетрухін), “координатор однорідності (однаковості, рівності)” (Є.А.Ларіна, І.І.Слинько, М.М.Холодов), “спільний елемент” (Є.Ф.Троїцький), “спільний компонент” (А.П.Загнітко).

Нам видається правомірним вживання терміну “спільний компонент” (далі - СК), оскільки він найбільш точно з-поміж інших назв відповідає широкому змісту досліджуваної синтаксичної одиниці. Термін компонент корелює з поняттями “член речення”, “предикативна частина”, “слово, що стоїть поза реченнєвою структурою”.

Актуальність роботи. В україністиці та русистиці проблема СК як функціонально-структурного елемента речення не була предметом окремого наукового монографічного дослідження, а поняття “СК” розглядається у зв'язку з дослідженням засобів сполучення частин складносурядного речення (далі - ССР) та пояснення деяких правил пунктуації (В.В.Бабайцева, С.П.Бевзенко, В.В.Виноградов, М.Т.Воронін, П.С.Дудик, А.П.Грищенко, В.М.Перетрухін, Є.Ф.Троїцький та інші). Цим пояснюється відсутність як єдиного терміна, так і тлумачення поняття “СК” у науково-довідковій літературі.

Визначення синтаксичного статусу конструкцій, функціонально-структурним елементом яких виступає СК, до цього часу залишається проблемним. У мовознавстві конструкції з СК дістали неоднозначну граматичну кваліфікацію - злитих речень, речень з однорідними членами, ССР модифікованої моделі та багатокомпонентних складних речень (далі - БСР) із сурядністю і підрядністю.

Отже, виникла необхідність уточнити такі мовознавчі поняття, як “СК”, “однорідні члени речення”, “неповне речення”, “злите речення”; узагальнити та систематизувати взаємозв'язок речень з СК та речень із повторюваними компонентами як структурних варіантів складного речення.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до наукових і науково-методичних планів якої входять проблемні питання функціонального синтаксису.

Метою дослідження є з'ясування формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і стилістичних особливостей СК та визначення синтаксичного статусу речень із цим структурним компонентом. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- розкрити взаємозв'язок злитого речення, речення з однорідними членами, ССР модифікованої моделі, БСР із сурядністю та підрядністю як синтаксичних одиниць, у межах яких функціонує СК;

- окреслити семантично-граматичні передумови та шляхи формування речень із СК;

- визначити термінологічний зміст поняття “СК” і проаналізувати його вплив на структуру та зміст речення;

- дослідити граматичну природу СК: морфологічну (за способом вираження та за способом граматичного зв'язку з опорним словом), функціональну (за роллю в реченні, особливостями позиційного вживання в межах речення);

- простежити структурні зв'язки речень із СК та речень із повторюваними компонентами;

- з'ясувати особливості членування БСР зі спільною предикативною частиною (далі - СПЧ).

Об'єктом дослідження є речення, у синтаксичній структурі яких функціонує СК, а також складні речення з повторюваними компонентами як вихідні конструкції перших.

Предмет дослідження - СК як функціонально-структурний елемент складного речення, способи його вираження, особливості функціонування та впливу на реченнєву структуру.

Матеріалом дослідження стало близько 2 тис. фіксацій конструкцій, у формальній структурі яких наявні СК або повторювані компоненти. Фактичний матеріал дібраний методом суцільної вибірки з художніх творів українських письменників періоду нової української літератури.

Методика дослідження має комплексний характер. Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано такі методи: гіпотетично-дедуктивний, описово-аналітичний, дистрибутивного аналізу, елімінування та компонентного аналізу. У ході дослідження особливостей функціонування конструкцій із СК як структурного варіанта складної конструкції з повторюваними компонентами використано прийоми логіко-семантичного та трансформаційного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає у розв'язанні проблеми лінгвістичного статусу поняття “СК”:

- вперше в україністиці зроблено спробу уточнити термінологічний зміст поняття “СК” з формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та стилістичного поглядів;

- визначено семантико-граматичні передумови та шляхи формування речень із СК унаслідок елімінації повторюваних компонентів;

- охарактеризовано відкриті граматичні зв'язки та контекстне відновлення елімінованих повторюваних компонентів у реченнях із СК як критерії визначення неповноти предикативних частин;

- простежено структурні зв'язки речень із повторюваними компонентами та речень із СК як мовних проявів синонімічного співвідношення “речення з повним повтором - речення з нульовим повтором”;

- проаналізовано дериваційні зв'язки БСР з СПЧ та ССР зі спільним другорядним членом;

- кваліфіковано речення з СПЧ як структурний варіант сурядно-підрядного типу БСР з провідним сурядним зв'язком;

- відзначено змістову диференціацію речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною.

Наукове значення роботи полягає як у поглибленні розробки теорії складного речення, зокрема складного речення, у структурі якого виділяються повна та неповні предикативні частини, так і в подальшому вивченні важливих проблем функціонального синтаксису. Уточнення змісту поняття “СК” та надання йому мовознавчого статусу явища функціонального синтаксису обґрунтовують кваліфікацію речень із СК як складних синтаксичних структур і надають можливість конкретизувати зміст таких мовознавчих понять, як “злите речення”, “речення з однорідними членами”, “неповне речення”.

Практична цінність роботи. Результати дослідження можуть бути впроваджені в практику вищої школи при вивченні синтаксису в курсі сучасної української літературної мови. Матеріал може бути використаний у ході підготовки спецкурсів, написання курсових, дипломних і магістерських робіт; у шкільній практиці - з метою оптимізації процесу навчання, а дібраний фактичний матеріал - для укладання збірників завдань із курсу “Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. Пунктуація” та шкільних підручників “Рідна мова”.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були представлені для ознайомлення та обговорення на Міжнародній науковій конференції до 70-річчя доктора філологічних наук професора С.В.Семчинського (1931-1999) “Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (травень, 2001), на науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2000, 2001).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображено у шести опублікованих працях автора, п'ять із яких розміщено у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (235 позицій), списку джерел ілюстративного матеріалу (58 позицій). Повний обсяг роботи - 214 с. (текст дисертації - 187 с.).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність і наукову новизну, окреслено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, визначено її теоретичне та практичне значення, охарактеризовано методи дослідження, подано відомості щодо апробації отриманих результатів та структури роботи.

У розділі І - “Поняття “спільний компонент” у сучасному мовознавстві” - подано критичний огляд наукової літератури, у якій висвітлюється поняття “СК”, та визначено рівень вивченості цієї проблеми в сучасній граматиці.

Сучасна українська та російська граматика трактує поняття “СК” як синтаксичне явище, сферою функціонування якого є речення з однорідними членами, ССР модифікованої моделі та БСР із сурядністю й підрядністю. Попри широку вживаність цього функціонально-структурного елемента в мовознавстві, однак, не вироблено чіткої термінології. Крім цього, сучасна граматика демонструє вживання назви СК у двох протилежних аспектах: у першому випадку - це той самий компонент, із яким сурядні члени утворюють одне словосполучення (таке визначення відповідає змістові спільного головного члена) або який стосується усіх сурядних предикативних частин, проте не належить жодній із них (щодо спільного другорядного члена та СПЧ); у другому випадку - це такий самий компонент, проте формально виражений лише в одній із сурядних частин, а в решті пропущений. У нашому дослідженні вважаємо правомірним другий підхід до розуміння граматичної природи СК.

Перша спроба виділити поняття “СК”, точніше “спільне слово”, з-поміж інших граматичних явищ та визначити його зміст належить З.В.Ніколаєвій. Хоча як загальнозрозумілий термін “спільне слово” було введено в науковий обіг академічною “Грамматикой русского языка”(М.,1954). Визначений З.В.Ніколаєвою зміст СК відповідає змістові поняття “спільний другорядний член”, зокрема спільна обставина та спільний додаток. Цей функціональний різновид СК постає “як слово чи група слів, які однаково стосуються усіх частин ССР” (З.В.Ніколаєва) і має статус облігаторного компонента. Структура речення характеризується відносною самостійністю та тісним злиттям сурядних предикативних частин, що на письмі ілюструється уникненням коми перед одиничним єднальним і розділовим сполучником та неможливістю перетворення цього ССР модифікованої моделі у прості речення без попереднього заповнення в них імпліцитної позиції СК, тобто А [S1 і S2... і Sn]>[AS1 і AS2... і ASn]>S1пр. S2пр. Snпр., де А - СК; S1, S2… Sn - сурядні частини складного речення; S1пр., S2пр.... Snпр. - прості речення (за А.П.Грищенком).

Такий підхід до проблеми вимагає вирішення двох основних питань: чи мають статус облігаторних компонентів спільний головний член, предикативна частина або слова, кваліфіковані у граматиці як такі, що стоять поза структурою речення, і чи вимагає статус цих функціональних різновидів СК відновлення їх у структурі речення? Ці питання будуть предметом розгляду у наступних розділах дисертації.

У безпосередньому зв'язку зі злитим реченням перебуває речення з однорідними членами, тому що в його межах, як і в першій конструкції, функціонує спільний головний член. СК у цьому випадку виступає елементом, щодо якого сурядні компоненти, поєднані з ним підрядним зв'язком, займають позиції однорідних членів. Обґрунтовані в лінгвістиці шляхи формування такої однорідності різні. В одному випадку речення зі спільним головним членом визначено як результат злиття (Ф.І.Буслаєв, М.І.Греч), стягнення (В.І.Сімович, І.І.Слинько), скупчення (І.С.Нечуй-Левицький), згортання (Граматика української мови (К.,1982), суміщення (Н.М.Леонтьєва) кількох простих речень в одну просту синтаксичну конструкцію на основі спільного слова чи спільної групи слів. В іншому - як наслідок об'єднання простих речень в одне складне речення, спільні слова в частинах якого не повторюються (“скорочуються” - О.В.Падучева) згідно з принципом економії мовних засобів (В.О.Богородицький, О.Х.Востоков, І.К.Кучеренко, П.Г.Перевлеський).

Питання кваліфікації речення зі спільним другорядним членом не викликає сумніву: така конструкція зараховується до сурядного типу складних речень. Частини цих речень мають власні предикативні основи, і жоден із компонентів однієї основи не є одночасно компонентом іншої, що, за словами М.І.Черемисіної, є визначальною рисою власне складних речень. З'ясування синтаксичного статусу речень зі спільним головним членом при відповідних однорідних членах неоднозначне, що зумовлено браком єдино прийнятого розуміння поняття “СК”.

Розділ ІІ - “Граматична природа спільного компонента” - присвячений з'ясуванню природи СК, вивченню специфіки структурної й семантичної організації та стилістичного використання речення зі спільним членом та речення з СК, що стоїть поза структурою речення, розкриттю взаємозв'язку конструкцій із СК та складних речень, структура яких членується на повні та неповні сурядні частини.

Поширена в сучасному мовознавстві кваліфікаційна диференціація речень зі спільним головним членом та речень зі спільним другорядним членом потребує перегляду. Функціональний різновид СК не повинен упливати на граматичний статус речень із СК, оскільки шляхи формування таких речень та однорідності сурядних частин у їх межах аналогічні, чого вимагає зміст поняття “СК”. У цьому випадку варто звернутися до одного з правил, чинних у логіці: “У нескороченій формі у звичайному мовленні виражаються такі кон'юнктивні судження (А^В), у яких судження А і судження В мають відмінні один від одного суб'єкти і предикати. Але найчастіше у звичайному мовленні кон'юнктивні судження виражаються не в їх повному, а в скороченому вигляді. Якщо в судженні А і в судженні В, кон'юнктивно сполучуваних, є однакові суб'єкти, то в другому судженні суб'єкт звичайно опускається, якщо ж вони мають однакові предикати, то предикат опускається в першому судженні” (Д.Г.Горський). Тому в судженнях на зразок: І земля пристроюється на празник єднання, земля вагітніє, земля родить, земля велить бути самим собою всьому живущому (Г.Хоткевич), Пахне очерет, пахне верба, і вода також пахне (Ю.Мушкетик) - однакові суб'єкти та однакові предикати можуть бути пропущені, що зумовлено законом економії мовних засобів, уникнення одноманітності мови та скорочення надлишкових елементів. Наслідком такої елімінації тотожних компонентів є переведення функціонально однакових компонентів, що, однак, функціонують кожен у межах своєї предикативної частини, на рівень однорідних та формування СК.

Різносуб'єктність при однакових предикатах та різнопредикатність при однакових суб'єктах є ознаками складних суджень: спільний предикат позначає однакові дії, які виконуються різними суб'єктами окремо; предикативні ознаки, виражені однорідними предикатами, співвідносні з однаковими або тим самим суб'єктами диференційовано, що пояснюється встановленими модальними й таксисними відношеннями між предикатами. Співвідношення речення й судження є незаперечним фактом логіко-граматичного синтаксису, а тому є підстави стверджувати, що речення з однорідними членами має не одну предикативну основу, як прийнято у традиційному синтаксисі. Кількість предикативних основ у поліпредикативному реченні з однорідними членами відповідає кількості самих однорідних членів, які стали однорідними внаслідок скорочення тотожних компонентів у предикативних частинах ССР (елементарного та багатокомпонентного). У нашому дослідженні за диференційну ознаку виділення ССР як різновиду складного речення покладено не формально-синтаксичну, а семантико-синтаксичну структуру речення (І.Р.Вихованець).

Спрощення тотожних компонентів передбачає і їх закономірне контекстне відновлення за кількістю однорідних членів, що свідчить про похідність речення з однорідними членами від ССР з повторюваними підметами або присудками. Однак похідна синтаксична конструкція відрізняється від вихідної тим, що членується на одне повне й решту неповних однотипних речень, у яких суб'єктна інтенція дієслова-предиката та предикатна інтенція субстантива-суб'єкта є відкритими. Наприклад:

Партизани вміло підготувалися й [партизани] ставали до останньої гри (Ю.Яновський);

Одцурається брат брата і дитини [одцурається] мати (Т.Шевченко),

де - закрита суб'єктно-предикатна інтенція, - відкрита суб'єктно-предикатна інтенція, у якій одна ланка спрощена і позначена як […].

Елімінація тотожних підметів та тотожних присудків у сурядних частинах складного речення зумовлюється тим, що тотожні форми іменних та дієслівних частин мови позначають відповідно однакові або ті самі суб'єкти та однакові предикати складного судження (тобто тотожність компонентів у формально-граматичному та семантичному плані), а предикативні частини вихідного структурного варіанта ССР характеризуються паралелізмом будови. Семантична тотожність підметів теж служить умовою їх спрощення. До таких конструкцій належать ССР з підметом-іменником та підметом-займенником (“ССР із референтно-тотожними підметами” - Н.В.Страшнова), які займають проміжне місце між вихідним реченням із повторюваними підметами, що є виразниками того самого суб'єкта, та похідним реченням зі спільним підметом. Наприклад: Весна ледачого не любить, вона проворного голубить (Нар. тв.) - Весна ледачого не любить, [весна, вона] проворного голубить.

Пропуск присудків можливий за умов, що присудки тотожні в семантичному плані й мають тотожні зовнішньо-синтаксичні категорії часу й способу. У реченнях на зразок Вичерпалися дитячі сльози, вичерпується і дощ (В.Бабляк) елімінація одного з присудків неможлива, оскільки вони різняться не лише внутрішньо-синтаксичною категорією роду, а й зовнішньо-синтаксичною категорією часу; тому спрощення таких присудків, хоча й тотожних у семантичному плані, призведе до змін у змісті речення та перекручення інформації.

Розглянувши речення зі спільним головним членом як результат спрощення тотожних компонентів, як трансформу і структурний варіант ССР з повторюваними компонентами, приходимо до висновку: спільний компонент, зокрема спільний головний член, - це такий самий компонент, що формально представлений лише в одній із сурядних частин.

Речення зі спільним другорядним членом відрізняються від звичайних складних речень змістовим та граматичним зв'язками між сурядними частинами. Ці синтаксичні конструкції представляють собою відкритий / закритий ряд однорідних предикативних частин, самостійне функціонування яких неможливе без відновлення в них елімінованих компонентів, тобто повторного називання СК. Необхідність відновлення спільного другорядного члена зумовлена відкритістю граматичних зв'язків та змістовою незавершеністю тих сурядних частин, у яких спільний другорядний член займає імпліцитну позицію. Наприклад:

Нашої дружби ніхто не зламає, [нашої] сили ніхто не здолає (М.Рильський),

В лісі дерева не заслоняли йому (Довбушу - О.Л.) світу, а в полях мжичка не сліпила [йому] очі (Б.Харчук),

Лист жовтий поволі на землю спадав та ніжні стократки [на землю] схилялись з журбою (О. Олесь),

де - закритий граматичний зв'язок, - відкритий граматичний зв'язок, у якому одна з ланок спрощена і позначена як [...].

Умови елімінації повторюваних другорядних членів і формування спільного другорядного члена дещо відрізняються від умов формування спільного головного члена: спільний другорядний член є результатом пропуску компонентів, формально тотожних і таких, що позначають ті самі, а не однакові, ознаки, об'єкти чи обставини. При цьому вирішальну роль у ході елімінації повторюваних другорядних членів має їх семантична тотожність. У реченнях на зразок Там син умирає, там дочка вже вмерла (П.Мирний) повторюваний обставинний прислівник позначає різні, навіть протилежні площини. У цьому випадку спрощення умовно тотожних обставин неможливе, тому що вони тотожні на формально-граматичному рівні, але відмінні на семантичному, а їх елімінація призведе до перекручення змісту вихідного речення.

Формування спільного другорядного члена, який функціонує, як правило, на початку першої сурядної частини, зумовлює структурну пристосованість та тісне змістове об'єднання сурядних предикативних частин, тобто свого роду структурно-семантичну взаємозалежність однорідних предикативних частин. Спільне означення ототожнює предмети з погляду належності тій самій особі або співвідносить предмети щодо їх тотожних кількісних характеристик. Вихідним моментом для загальносемантичної характеристики спільного додатка є зв'язок між діями, станами або ознаками і єдиним об'єктом, на який ці дії, стани або ознаки поширюються паралельно чи послідовно. Спільна обставина надає змістової взаємозалежності предикативним частинам щодо обставин здійснення кількох дій, виражених ними: просторової, темпоральної єдності, єдності чинника, єдності призначення дій або станів, єдності умови, всупереч якій відбуваються дії або тривають стани.

Окрему групу складають речення з СК, вираженим службовим словом (частка та сполучник). Ці морфологічні різновиди СК не вносять якихось змін у структуру ССР і не є структурно необхідними його елементами, однак вони надають вихідному реченню з повторюваними компонентами лаконічної форми та стилістичної вправності, сприяючи тісному змістовому взаємозв'язку сурядних частин. Наявність тотожних часток чи тотожних сполучників у структурі складного речення зумовлює акцентування уваги на кожній із частин повідомлення, а елімінація їх та формування СК забезпечує цілісність повідомлення та рівнозначність частин без акцентування уваги на деталях. Пор.: Хай нива заколоситься, хай щастя в хату проситься (Т.Одудько) - Хай нива заколоситься, щастя в хату проситься, І думками побіг у зелені гаї, де дерева шумлять і де журчать гамірливі потоки (Б.Лепкий) - І думками побіг у зелені гаї, де дерева шумлять і журчать гамірливі потоки.

Спільний вставний компонент, що стоїть поза структурою речення і має характер надсегментного компонента, виконує дві функції в структурі ССР: 1) вираження модальних, емоційних чи експресивних оцінок повідомлюваного; 2) конструктивну роль, подібну до ролі сполучника, зокрема єднального та розділового. У реченнях на зразок Може, майнули їй перед очима теж весільні коні чи помарились далекі сніги (С.Васильченко) можлива взаємозаміна спільного вставного компонента та сполучника. Пор.: Чи [може], майнули їй перед очима теж весільні коні чи [може] помарились далекі сніги.

Поняття “СК” та “однорідні члени (предикативні частини)” взаємозалежні. Сферою функціонування СК є синтаксичний рівень речення, оскільки однорідність елементів щодо СК є категорією синтаксичною, а однорідні елементи можуть бути “розгорнуті” (Н.С.Горкіна) до повних шляхом відновлення при кожному з них СК. Логічним є висновок: СК - це не той самий, а такий самий компонент у певній формі, у певному зв'язку зі своїм опорним словом, проте формально представлений лише в одній із сурядних частин. У семантичному плані СК стосується кожної з сурядних частин, оскільки позначає те саме або тотожні поняття об'єктивної дійсності. Граматичним зв'язком СК поєднаний із його опорним словом, що функціонує у найближчій до СК сурядній частині; решта сурядних частин має свої компоненти, семантично та граматично тотожні з СК, однак формально не представлені, що й зумовлює відкритість граматичних зв'язків у сурядних частинах (це положення стосується СК, вираженого повнозначним словом, що відповідає поняттю “член речення”).

Речення з СК - це не готовий знак певних явищ об'єктивної дійсності чи ланок мовленнєвого процесу, а синтаксична одиниця, структура якої зазнала значних трансформацій у процесі проектування з семантичного рівня на формально-граматичний. Унаслідок зазначених трансформацій повторювані компоненти семантичної будови, яким відповідають функціонально аналогічні структури мисленнєвого процесу і зв'язки об'єктивної дійсності, анулюються у формально-граматичній структурі і, як наслідок, утворюється речення з СК.

Елімінація та відновлення тотожних компонентів є тими мовними проявами синонімічних співвідношень, що забезпечують зв'язність тексту, уможливлюють паралельне функціонування повних і неповних варіантів реченнєвої структури. Речення з СК, як прямий результат дії закону економії мовних засобів, унаслідок якого “одна з ланок будови речення не вимовляється і в той же час фіксується свідомістю, є зрозумілою” (О.М.Пєшковський), - такий же “повноцінний комунікативний засіб мови, як і граматично повне речення” (О.О.Потебня), тобто речення з повторюваними компонентами. Називаючи не нову ситуацію, а ту саму, що названа повним реченням, тільки модифіковану, речення з СК має той самий синтаксичний статус, що й вихідне речення з повторюваними компонентами. Це - складне речення, що існує в його спрощеному структурному варіанті. Така змістова та структурна кореляція речення з повторюваними компонентами та речення з СК може бути представлена синонімічним семантико-синтаксичним співвідношенням “речення з повним повтором - речення з нульовим повтором”, у межах якого реалізується закон економії мовних засобів та уникнення надлишкового змісту. Структурні варіанти представленої моделі складного речення споріднені семантикою спільного та повторюваних компонентів, відмінні - повторенням компонента у вихідній синтаксичній конструкції.

Речення з СК не відрізняється від вихідної конструкції ні за змістом, ні за граматичним статусом. Єдина відмінність між реченням із повторюваними компонентами та похідним від нього реченням полягає в особливостях стилістичного використання. Повторення компонентів у формально-семантичній структурі речення має виразне емоційно-підсилювальне значення, тому що сприяє фіксуванню уваги на певних словах, чим збільшується їх вагомість у контексті й посилюється емоційний вплив. Крім цього, уживання надлишкових компонентів збільшує час сприймання повідомлення, що забезпечує краще засвоєння інформації. Стилістичне використання синтаксичної конструкції з СК має свою специфіку. Процес формування речення з СК зумовлений тенденцією до економії мовних засобів, а тому сприяє лаконізму, стилістичній вправності мовлення та уникненню надлишкової інформації.

Морфологічна природа СК полягає в тому, що він може бути представлений окремим словом (повнозначним чи службовим) та групою слів (прийменниково-іменною конструкцією, словосполученням, дієприкметниковим та дієприслівниковим зворотами, предикативною частиною). Семантико-функціональна природа СК різна: він може виконувати роль окремого члена речення (головного чи другорядного), і тоді його зміст відповідає поняттю “член речення”; роль предикативної частини; роль спільного сполучного або модального засобу. Функціонування СПЧ у межах речення автоматично переводить його на рівень БСР.

У розділі ІІІ - “Багатокомпонентні складні речення зі спільною предикативною частиною, особливості їх членування” - розглянуто неелементарні складні конструкції з СПЧ (головною та підрядною). З'ясування змісту поняття “СК” сприяло вирішенню суперечливих питань із досліджуваної проблеми, зокрема визначенню синтаксичного статусу речення з СПЧ та аналізу механізму реалізації ним певної структурної схеми; вивченню характеру змістових відношень у “складній головній” та “складній підрядній” частинах (Г.Ф.Гаврилова, Г.Ф.Калашникова, Г.П.Уханов) і його впливу на функціонування цих частин як єдиної цілої; диференціації речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною; доведенню факультативності підрядного сполучного засобу при так званій однорідній супідрядності.

Віднесеність БСР до складносурядної чи складнопідрядної синтаксичної конструкції визначається “домінантною структурною схемою основного членування” (Г.П.Уханов). Похідність речення з СПЧ щодо речення з повторюваними предикативними частинами, що зумовлено пропуском у формально-граматичній структурі повторюваних елементів, не впливає на кількість рівнів членування. Так, у реченні Будем слухати з тобою, Як степи співають, Як шумлять широкі ріки, Як вітри гуляють (О.Олесь) - Будем слухати з тобою, Як степи співають1, [Будем слухати з тобою,] Як шумлять широкі ріки2, [Будем слухати з тобою,] Як вітри гуляють3 на зовнішньому рівні вичленовуємо три сурядні блоки, що мають структуру складнопідрядних речень. Формування кожною з супідрядних частин разом зі спільною головною частиною мінімального складнопідрядного речення обґрунтоване й диференційованою віднесеністю однорідних супідрядних частин до спільної головної частини. Внутрішній рівень членування демонструє однотипні семантико-синтаксичні відношення (у поданому реченні - з'ясувальні) усередині сурядних блоків, з-поміж яких лише перший є повним.

Кількість складнопідрядних блоків у реченні з СПЧ є критерієм виділення структурних типів цих БСР, які представляють собою дво- і n-компонентні конструкції. Дво- і n-компонентність та виділення єднальних відношень на першому рівні членування свідчать про відкритість структури БСР; речення закритої структури обмежуються лише двокомпонентністю. Кількість складнопідрядних блоків у реченні зі спільною головною частиною формально відповідає кількості однорідних супідрядних частин, які стали однорідними внаслідок елімінації тотожних предикативних складових, а в реченні зі спільною підрядною частиною - кількості сурядних предикативних частин. За мінімуму сурядних блоків, які не є нагромадженням великого обсягу інформації, глибина речення з СПЧ може збільшуватися за рахунок ускладнення кожного з сурядних блоків, що спричиняє збільшення кількості рівнів членування.

Результати спостережень за членуванням БСР з СПЧ дали можливість зробити висновок про те, що ця синтаксична структура, по-перше, може бути побудована за формулою відкритої (в інших випадках - закритої) структури; по-друге, реалізує сурядно-підрядний тип БСР із провідним сурядним зв'язком; по-третє, відзначається неповнотою тих складнопідрядних блоків, у яких відбулася елімінація повторюваних предикативних частин.

Поняття “складна головна” та “складна підрядна” частини як вичленовані елементи речень зі спільною підрядною частиною та речень зі спільною головною частиною мають умовний характер. Елімінація тотожних предикативних частин, формування СПЧ і, відповідно, встановлення відношень однорідності в похідних реченнях зумовлені побудовою сурядних блоків - паралелізмом їх структур, що забезпечується єдністю “лексичних, морфологічних і синтаксичних засобів” (В.В.Казмін). Однорідні предикативні частини семантично незалежні між собою, що логічно заперечує формування ними складної головної чи складної підрядної частин, які функціонують як цілісні структури. Це пояснюється тим, що, по-перше, відбувається формування мінімального складнопідрядного речення кожною з однорідних частин, що забезпечується диференційованою віднесеністю їх до СПЧ; по-друге, існує можливість пропуску однієї однорідної частини або введення нової без зміни структурно-семантичної характеристики складної синтаксичної конструкції.

Висновки

Аналіз граматичної природи СК і його ролі в структурній та семантичній організації речення дозволяє зробити такі висновки:

1. Злите речення, речення з однорідними членами, ССР модифікованої моделі, БСР із сурядністю та підрядністю - складні синтаксичні конструкції, у межах яких функціонує СК і виступає елементом, щодо якого сурядні елементи, поєднані з ним підрядним зв'язком, займають позиції однорідних компонентів. СК сприяє тіснішому змістово-граматичному взаємозв'язкку сурядних частин, а також впливає на паралелізм їх структур.

2. Речення з СК - це результат проектування семантичної будови речення з тотожними компонентами, яким відповідають функціонально аналогічні елементи формальної будови, на синтаксичний рівень. Цей процес супроводжується пропуском у реченнєвій структурі повторюваних компонентів. Умовою елімінації окремих компонентів у формально-синтаксичній структурі речення є їх тотожність у семантичному та граматичному плані.

3. СК - це не той самий елемент для всіх сурядних частин речення, а такий самий, проте формально представлений лише один раз. Пропуск повторюваних компонентів спричиняє відкритість граматичних зв'язків і неповноту окремих сурядних частин, адже функціонування останніх неможливе без заповнення в них імпліцитної позиції СК.

4. Елімінація повторюваних компонентів не призводить до втрати певної змістової інформації та формування граматично неправильної конструкції, оскільки похідне речення позначає не нову ситуацію, а ту саму, що названа вихідним реченням. Тому речення з СК має той самий синтаксичний статус, що й вихідне речення з повторюваними компонентами, - це складне речення, що існує в його спрощеному структурному варіанті.

5. Змістова та структурна кореляція речення з повторюваними компонентами та речення з СК може бути представлена синонімічним семантико-синтаксичним співвідношенням “складне речення з повним повтором - складне речення з нульовим повтором”.

6. Речення з СПЧ як похідний структурний варіант БСР має мінімум два рівні членування: на зовнішньому рівні виділяються сурядні блоки, які побудовані за схемою складнопідрядного речення; внутрішній рівень демонструє однотипні підрядні відношення в межах сурядних блоків. Тому речення з СПЧ реалізує сурядно-підрядний структурний тип БСР із провідним сурядним зв'язком.

7. Дериваційні зв'язки між синтаксичними одиницями одного рангу спостерігаємо між СПЧ та спільним другорядним членом. Конструкція з СПЧ має мінімум два рівні членування, а його синтаксичний дериват - завжди на один рівень менше від вихідного речення.

8. Диференціація речень зі спільною головною частиною та речень зі спільною підрядною частиною безпосередньо залежить від їх різноструктурної варіантності та змістової відмінності.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Багатокомпонентне складне речення зі спільною предикативною одиницею, особливості його членування // Філологічні студії: Наук. часопис. - Луцьк, 2002. - № 1. - С. 78-84.

2. До питання визначення спільних слів у складносурядному реченні // Українське мовознавство. - 2001. - Вип. 23. - С. 81-87.

3. Неповне ускладнене речення зі “спільною предикативною одиницею”// Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. - Херсон: Айлант, 2001. - Вип. ІХ. - С. 68-72.

4. Спільні слова у “злитих реченнях” // Вісник КНУ ім. Т.Шевченка: Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - К., 2001. - Вип. 10. - С. 55-58.

5. Спільні слова” у складносурядному реченні // Дивослово. - 2002. - № 2. - С. 21-23.

6. Складносурядне речення зі “спільним підметом” та “спільним присудком” // Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. пр.: У 2 ч. / Упоряд. В.Ф. Чемес. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. - Ч.2. - С. 36-43.

Анотація

Лаврінець О.Я. Спільний компонент складного речення в сучасній українській мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2002.

Дисертація присвячена з'ясуванню формально-граматичних, семантико-синтаксичних та стилістичних особливостей спільного компонента, вивченню специфіки структурної й семантичної організації складного речення зі спільним компонентом. У роботі уточнено термінологічний зміст поняття “спільний компонент”; визначено семантико-граматичні передумови та шляхи формування речень зі спільним компонентом. На основі переосмислених мовознавчих понять (“спільний компонент”, “злите речення”, “речення з однорідними членами”, “неповне речення”) розкрито взаємозв'язок злитих речень, речень з однорідними членами, складносурядних речень модифікованої моделі, багатокомпонентних складних речень із сурядністю та підрядністю як синтаксичних одиниць, у межах яких функціонує спільний компонент; простежено структурні зв'язки речень зі спільним компонентом та речень із повторюваними компонентами; визначено синтаксичний статус речень зі спільним компонентом. З'ясовано особливості членування багатокомпонентного складного речення зі спільною предикативною частиною та проаналізовано механізм реалізації ним певної структурної схеми.

Ключові слова: спільний компонент, елімінація, надлишковість, повний / нульовий повтор, відкритий / закритий граматичний зв'язок, відновлення, закон економії мовних засобів.

Аннотация

Лавринец Е.Я. Общий компонент сложного предложения в современном украинском языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2002.

Диссертация посвящена изучению формально-синтаксических, семантико-синтаксических и стилистических особенностей общего компонента, специфики структурной и семантической организации сложного предложения с общим компонентом. В работе сформулировано терминологическое значение общего компонента; выделены семантико-формальные условия и пути формирования предложений с общим компонентом. На основе переосмысленных лингвистических понятий (“общий компонент”, “слитное предложение”, “предложение с однородными членами”, “неполное предложение”) раскрыта взаимосвязь слитных предложений, предложений с однородными членами, сложносочиненных предложений модифицированной модели, многокомпонентных сложных предложений с сочинением и подчинением как синтаксических единиц, в составе которых функционирует общий компонент; установлены структурные связи предложений с общим компонентом и предложений с повторяющимися компонентами; определено синтаксический статус предложений с общим компонентом. Сформулированы особенности членения многокомпонентных сложных предложений с общей предикативной частью; проанализировано механизм реализации предложениями с общей предикативной частью определенной структурной схемы.

Современная грамматика демонстрирует употребление понятия “общий компонент” в двух противоположных аспектах: в первом - это тот же компонент, с которым сочиненные компоненты формируют одно словосочетание, или который относится ко всем сочиненным предикативным частям, но не принадлежит никакой из них; в другом - такой же компонент, но формально представленный лишь в одной из сочиненных частей, а в остальных частях элиминированный. В аннотируемой работе приоритетным считается второе мнение.

Двуаспектность употребления понятия “общий компонент” обусловлена квалификационным различием синтаксических конструкций, в составе которых функционирует общий компонент, и неоднозначным пониманием предпосылок и путей формирования предложений с общим компонентом. Функциональная разновидность общего компонента никаким образом не влияет на грамматический статус предложений с общим компонентом, потому что пути формирования этих предложений и однородности сочиненных частей по отношению к общему компоненту аналогичны, что соответствует содержанию понятия “общий компонент”.

Результаты проведенного исследования позволяют говорить о том, что общий компонент - это такой же компонент, однако формально представленный в синтаксической структуре предложения лишь один раз. Предпосылкой элиминации избыточных компонентов, которая происходит в результате проектирования семантического уровня на формально-грамматический, есть их семантико-грамматическое тождество и параллелизм структуры сочиненных частей исходного предложения. В соответствии с установленным путем производные предложения независимо от функциональной разновидности общего компонента следует квалифицировать как упрощенные варианты сложных предложений с компонентами-повторами.

Пропуск повторяющихся компонентов, который оправдан избежанием избыточных компонентов, обусловливает открытость грамматических связей и соответственно неполноту некоторых сочиненных частей, поскольку функционирование последних как самостоятельных синтаксических конструкций невозможно без контекстного восстановления в них имплицитной позиции общего компонента. В смысловом плане общий компонент относится к каждой из сочиненных частей, обусловливая их однородность и оформляя специфическую смысловую спаянность. Структурно общий компонент связан с ближайшим сочиненным компонентом.

Предложение с общим компонентом и предложение с компонентами-повторами - воплощение одного и того же содержания и трансформы одной и той же синтаксической структуры с элиминацией и без элиминации. Такую смысловую и структурную соотнесенность указанных конструкций можно представить синонимическим семантико-синтаксическим соотношением “предложение с полным повтором - предложение с нулевым повтором”, в котором реализуется закон экономии языковых средств. Структурные варианты представленной модели сложного предложения близки семантикой общего и повторяющихся компонентов, отличаются - повторением компонента в исходной синтаксической конструкции.

Предложения с общей предикативной частью, будучи производным структурным вариантом многокомпонентного сложного предложения, имеет два уровня членения: на внешнем уровне выделяются сочиненные блоки, которые построены по схеме сложноподчиненного предложения; внутренний уровень демонстрирует однотипные подчинительные отношения внутри сочиненных блоков. Поэтому предложения с общей предикативной частью относятся к сочиненно-подчиненному типу многокомпонентного сложного предложения с главной сочинительной связью.

Ключевые слова: общий компонент, элиминация, избыточность, полный / нулевой повтор, открытая / закрытая грамматическая связь, восстановление, закон экономии языковых средств.

Summary

Lavrinets O.Y. Common component of complex sentence in modern Ukrainian Language. - Manuscript.

Thesis for a Candidate degree in philology, specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Kiev Shevchenco National University, Kyiv, 2002.

The dissertation is devoted to the studying formally syntactical, semantically syntactical and stylistic peculiarities of the “common component”, devoted to studying of the structure and semantics of the complex sentence with the common component. Dissertation includes terminological substance of the common component is defined; the prerequisite and the ways of rising of the sentences with the common component are defined.

On the basis of language concepts (“common component”, “fused sentence”, “uncompleted sentence”) is the correlation of fused sentences, the sentences with similar parts of the sentence, compound sentences, multi-component complex sentences with co-ordination and subordination are defined. Structure connections of the sentences with the common component and of the sentences with repeated components are studied in the dissertation. The syntactical sentence with the common component is determined. The peculiarity of the dividing of the multi-component complex sentences with the common predicative part is studied. The way of realization by the sentence the structure scheme is analyzed.

Key words: common component, elimination, surplus full / zero repetition, open / closed grammatical link, rebuilding, the law of the economy of the language means.

Размещено на Allbest.ru