Категорії ствердження і заперечення в українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

10.02.01 - Українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Категорії ствердження і заперечення в українській мові

Кущ Ольга Петрівна

Дніпропетровськ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського ДУДИК ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ

Офіційні опоненти:

Доктор філологічних наук, професор

ГОРПИНИЧ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ,

професор кафедри української мови Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук, доцент

КОЗЛОВСЬКА ЛАРИСА СТЕПАНІВНА,

доцент кафедри української мови і літератури Київського національного економічного університету

Провідна установа

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “29“ листопада 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м. Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13, корп.1, філологічний факультет, ауд. 804.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49025, м.Дніпропетровськ, пров. Науковий, 13).

Автореферат розісланий “__27_” жовтня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент М.С. Ковальчук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Дисертація містить синтезовану характеристику синтаксично нечленованих конструкцій стверджувального й заперечного різновидів, властивих їм визначальних і периферійних диференційних ознак - об'єктивно й суб'єктивно значеннєвих, лексичних, фразеологічних, граматичних і стилістичних, функціональних. Відомо, що, крім речень із синтаксично членованою структурою, тобто із членореченнєвою будовою, у мовленні, особливо в мовленні розмовно-побутовому, широко використовуються й такі синтаксичні конструкції, які, не підлягаючи будь-якому членореченнєвому поділові, маючи немало схожих чи однакових з реченнями морфолого-синтаксичних ознак, усе ж в усіх можливих мовно-мовленнєвих вимірах мають неповторно своєрідну семантико-граматичну сутність, а також тільки їм властиву комунікативну зорієнтованість, своєрідність, бо здебільшого індивідуально, по-особливому виражають такі модально-логічні реалії, категорії, як ствердження, заперечення, питання, спонукання, емоційну (оцінку кого-небудь або ж чого-небудь) тощо. Це й дозволяє розглядати синтаксично нечленовані мовні форми, конструкції із значенням ствердження чи заперечення як особливі синтаксичні явища в структурі сучасної української літературної мови.

Синтаксично нечленовані речення, конструкції, або ж, за іншою номінацією, еквіваленти (замінники) речення уже досить повно досліджувались, систематизовувались в українському мовознавстві (П.С.Дудик, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, М.У.Каранська та ін.), а ще до цього і в русистиці (О.М.Пєшковський, О.О.Шахматов, В.В.Виноградов, К.М.Галкіна-Федорук, В.Ф.Кипріянов та ін.).

Лінгвісти по-різному трактують синтаксично нечленовані речення, поіменовуючи їх словами-реченнями, несправжніми реченнями, еквівалентами речення, нечленованими реченнями тощо. Це пояснюється складністю і винятковою своєрідністю мовної і мовленнєвої сутності нечленованих структур в усіх можливих вимірах - і з погляду власне семантичного, і з погляду граматичного, і функціонального. Нечленованим реченням не властиві визначальні ознаки речення, у них лексично й синтаксично не виражений ні суб'єкт, ні предикат, ні об'єкт дії, їх характеризує всеповна залежність від контексту; здебільшого вони репрезентовані словами неповнозначних частин мови. Конкретний зміст таких синтаксичних побудов завжди залежить від конкретних обставин висловлювання, контексту, а в багатьох випадках також і від несловесних засобів обміну думками, особливо жестів, міміки. Тому-то в цьому дослідженні на позначення синтаксично нерозкладних комунікативних утворень уживається термін нечленовані речення. До уваги береться передусім не властива цим структурам лексико-граматична сутність, а їхня своєрідна комунікативність, функціональна здатність своєрідно виражати в конкретному мовленнєвому контексті те, що звичайно знаходить свій вияв у різноструктурних реченнях з властивою їм модальністю ствердження, заперечення, питання і т.д.

Актуальність теми зумовлена потребою системного дослідження стверджувальних і заперечних нечленованих речень, що дозволяє повніше, ніж це дотепер зроблено, суттєво по-іншому витлумачити особливості реалізації категорій ствердження і заперечення в названих структурах. Це конче потрібно для розв'язання таких складних теоретичних проблем синтаксису, як логіко-лінгвістична сутність категорій ствердження і заперечення, місце синтаксично нечленованих речень у системі простих речень, взаємозв'язок категорій ствердження і заперечення з категорією модальності, класифікація стверджувальних і заперечних нечленованих речень, суб'єктивно-модальні відтінки у значенні нечленованих речень, експресивні можливості стверджувальних і заперечних нечленованих конструкцій тощо.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: „Закономірності розвитку української мови. Актуальні проблеми лексикології та граматики”.

Об'єктом дослідження слугують синтаксично нечленовані стверджувальні і заперечні речення, властиві їм специфічні логіко-граматичні ознаки і стилістичні функції.

Метою дослідження стало виявлення особливостей реалізацій категорій ствердження й заперечення у всій системі синтаксично нечленованих речень, специфіка морфологічного вираження стверджувальних і заперечних нечленованих конструкцій, неповторна своєрідність властивої їм семантики, особливостей функціонування.

У дисертації висвітлюються, науково мотивуються такі її завдання:

1) обгрунтувати погляд на синтаксично нечленовані конструкції як на синтаксично нечленовані речення;

2) систематизувати стверджувальні й заперечні нечленовані речення за ознаками вияву в них категорій ствердження і заперечення, за модальними відтінками, за емоційно-експресивним забарвленням та з урахуванням їхніх комунікативних функцій;

3) визначити причини функціонування нечленованих речень із прихованим ствердженням і прихованим запереченням;

4) виявити функції ствердження й заперечення в розповідних і питальних реченнях; ствердження заперечення нечленований речення

5) проаналізувати особливості стверджувальних і заперечних нечленованих речень, які відображають деякі побіжні модальні нашарування в їхній синтаксичній семантиці;

6) описати емоційно-стилістичні відтінки в значеннях стверджувальних і заперечних нечленованих речень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямування дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: „Закономірності розвитку української мови. Актуальні проблеми лексикології та граматики”.

Матеріал дослідження дібрано з творів українських письменників ХІХ-ХХ століть - Л.Українки, М.Коцюбинського, О.Вишні, О.Кобилянської, І.Нечуя-Левицького, М.Хвильового, І.Багряного, У.Самчука, М.Стельмаха, В.Малика, І.Ле, Н.Рибака, С.Скляренка, О.Гончара, П.Загребельного та інших українських письменників, меншою мірою - із розмовного усного мовлення. Обсяг зібраного матеріалу складає понад 2,5 тисячі прикладів-ілюстрацій речень синтаксично нечленованої будови.

Методологічну основу дослідження становило розуміння мови як суспільного явища, психолого-лінгвістичне тлумачення зв'язку мови й мислення, мови й мовлення, усвідомлення взаємозв'язку загального і окремого в усій мовній системі.

Методи дослідження зумовлювалися його метою і завданнями. Головний метод дисертаційної праці - спостереження за явищами мовлення, їх класифікація і узагальнення. При потребі автор дисертації вдавалась до інших методів аналізу: описового, трансформаційного, методу моделювання і функціонального. Поєднання різних методів і прийомів у дослідженні дозволило скласифікувати нечленовані речення за ознакою втіленого в них змісту, за властивою їм суб'єктивною модальністю і функціонуванням у тексті як виразників певних комунікативних потреб і намірів мовця. Функціональний аналіз стверджувальних і заперечних нечленованих речень глибоко контекстуальний, який, крім іншого, також передбачає характеристику стверджувальних за формою нечленованих речень із заперечним значенням і заперечних за формою нечленованих речень із стверджувальним значенням, питальних нечленованих речень із нейтралізацією стверджувального і заперечного значення, бо семантика цих різновидів нечленованих речень сама по собі не самодостатня, повністю контекстуальна й зрозуміла тільки за конкретної мовленнєвої ситуації і в прямому зв'язку із сусідніми реченнями, переважно тими, які передують синтаксично нечленованій конструкції.

Наукова новизна дослідження. Виявлено й монографічно схарактеризовано функціонально-комунікативну сутність фактичного буття й використання синтаксично нечленованих конструкцій як нечленованих речень у системі простих речень, своєрідність їхніх структурних особливостей, модально-семантичних параметрів, можливостей. З нашого погляду, майже в повному обсязі і на новому мовно-ілюстративному матеріалі зреалізовано системний опис семантики й функцій стверджувальних і заперечних нечленованих речень, а також нечленованих речень з прихованим ствердженням і прихованим запереченням, виявлено особливості функціонування проміжних між стверджувальними і заперечними нечленованими реченнями різновидів речень у розмовному мовленні, встановлено співвідношення ствердження-заперечення і властивої їм модальності в різних комунікативних типах нечленованих речень, визначено місце синтаксично нечленованих речень порівняно з синтаксично простими членованими реченнями.

Теоретичне значення праці визначається тим, що здобуті, сформульовані нами висновки й узагальнення сприятимуть глибшому пізнанню категоріальних особливостей української мови, суттєво доповнюють вчення про типи речень за синтаксично нечленованим виявом категорій ствердження і заперечення, що сприятиме розв'язанню окремих, але суттєво важливих теоретичних питань комунікативного синтаксису української мови, її стилістики.

Практичне значення роботи полягає в тому, що оцінні лінгвістичні підсумкові думки, результати, які добуто в процесі дослідження особливостей семантики, умов функціонування стверджувальних і заперечних нечленованих речень, можуть знайти втілення у викладанні курсу сучасної української мови у вузі, в спецкурсах і спецсемінарах; ними можна скористатись у наукових дослідженнях із синтаксису простого речення. Наявність різнотипної експресивності в синтаксично нечленованих реченнях дозволить її читачам скористатись змістом дисертації у викладанні курсів стилістики сучасної української мови й лінгвістичного аналізу тексту.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації досить об'ємно представлено в наших доповідях: на науковій конференції „Мовна дійсність в Україні (проблеми, перспективи)” (1994, м.Вінниця); на Всеукраїнській науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (1996, м.Київ); на Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 85-річчю проф. І.І.Слинька (1997, м. Чернівці); на Всеукраїнській науковій конференції „Граматичні категорії української мови” (2000, м.Вінниця).

З теми дисертації опубліковано п'ять статей у провідних наукових фахових виданнях, а також чотири тези доповідей.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури: а) художньо-літературної і б) лінгвістичної і лінгводидактичної.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, проаналізовано її теоретичні засади, визначено об'єкт, мету, завдання та методи наукового дослідження, окреслено джерела фактичного матеріалу, вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, апробацію її результатів та особистий науковий внесок здобувача.

У першому розділі - „Категорії ствердження і заперечення як синтаксично нечленовані речення” - подано характеристику категорій ствердження й заперечення як об'єктів синтаксису, вказано на їх різнофункціональність та модальну сутність, реалізацію категорій ствердження й заперечення в синтаксично нечленованих реченнях, визначено структуру і морфолого-синтаксичне вираження стверджувальних і заперечних нечленованих речень, їх стилістичне функціонування.

Ствердження й заперечення - явища багатомірні: одночасно і логічні, і синтаксичні, і лексичні поняття, які стали об'єктом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних логіків і лінгвістів.

Категоріальні ознаки ствердження й заперечення - це ознаки передусім синтаксичні. Кожна з категорій, становлячи окремий вияв предикативності, „показує певне відношення між висловлюванням і дійсністю, яке встановлюється й виражається мовцем за допомогою відповідних формальних показників” (П.А.Лекант). Ствердження й заперечення, як і інші компоненти предикативності, передають відношення висловлювання до дійсності. У нечленованих реченнях: а) або стверджується що-небудь про дійсність: У польському [служив], як не помиляюсь? - Умгу; Можете ви залишитись тут до завтра? - Можливо. - Гаразд (У.Самчук); Такого допускать не можна. - Звісно! (Л.Українка); б) або заперечується що-небудь про дійсність, певні факти життя в ній, якесь словесно нерозчленоване міркування, тобто заперечення чогось: Чого ти так зітхнула й застогнала! - Нічого, так; (Л.Українка); І ні ви, ні я - не є сон. На жаль, ні (У.Самчук). Таким чином, значення і комунікативна сутність категорій ствердження й заперечення полягають у відношенні висловлювання до дійсності з точки зору наявності чи відсутності в реальній дійсності зв'язку між предметом і його ознакою.

Для кожного різновиду нечленованих речень зміст ствердження чи заперечення індивідуальний, але водночас кожне нечленоване речення структурно типізоване, бо в мові немає речення, яке б своєю синтаксичною будовою повністю, суттєво чи хоча б якоюсь однією структурною ознакою не збігалося зі структурною ознакою, яка простежується в безлічі інших речень.

У нечленованих реченнях стверджується чи заперечується такий об'єкт-предмет судження, який виражається нерозчленовано з погляду логічного й граматичного, але комунікативність якого забезпечується контекстуально. Таким чином, категорії ствердження чи заперечення, реалізуючись, зокрема, у нечленованих реченнях, виявляють себе в стверджувальній або заперечній модальності.

Ствердження й заперечення - це в загальному вияві два полюси одного цілого: перший передбачає наявність другого, як і навпаки. Ні перший, ні другий не може усвідомлюватись сам по собі, цілком індиферентно від другого.

Ствердження й заперечення об'єднує як своєрідна єдність, так і протиставність. Між ними витворився об'ємний комплекс перехідних явищ, втілюваних у таких синтаксичних конструкціях, у яких збалансовується, своєрідно поєднується значення ствердження й заперечення. Це перехідні явища в структурно-синтаксичній системі мови. Вживаючи нечленоване речення Навряд, ми виражаємо сумнів у чомусь і цим послаблюємо значення ствердження як певного й окремого різновиду думки з її категоріальною значеннєвістю. Таким нечленованим реченням належить проміжне місце між тими структурами, в яких або що-небудь стверджується, або щось заперечується. Такі нечленовані речення своїм значенням ніби балансують між власне-ствердженням і власне-запереченням.

Значення ствердження й заперечення в конкретних нечленованих реченнях реалізується у формальному протиставленні (план змісту речення відповідає плану вираження) або в прихованому (план змісту речення не відповідає плану вираження). Цим вмотивовується розрізнення двох аспектів синтаксичних категорій ствердження і заперечення: синтаксично окреслене ствердження, синтаксично окреслене, виразне заперечення; приховане ствердження, приховане заперечення. Основним виявом модальних категорій ствердження й заперечення слугує синтаксично нечленоване ствердження і синтаксично нечленоване заперечення: Ви знаєте Мирона Семашка? - Ще б пак!; Полковнику, ви перебільшуєте! - Ніскілечки! (В.Маликов). Обидва різновиди ствердження і заперечення реалізуються за допомогою модальних слів, часток і вигуків.

Отже, ствердження й заперечення - це дві рівноцінні синтаксичні категорії, які сприймаються окремішньо, можливі тільки у взаємозв'язку, бо одна з них може усвідомлюватись та індивідуально вирізнюватись тільки у зв'язку з іншою, другою.

У другому розділі - „Стверджувальні нечленовані речення” - схарактеризовано стверджувальні нечленовані речення як засіб реалізації категорії ствердження, їх суб'єктивно-модальну сутність і засоби вираження в них суб'єктивної модальності, експресивності, особливості їхнього морфолого-синтаксичного вираження.

Стверджувальний різновид нечленованих речень морфологічно представлений словами Так, Отож, Авжеж, Добре, Звичайно, Правда, Гаразд, Ще б пак, Точно, Правильно, Аякже, Та вже ж, Отож-бо і т.д. Функція таких конструкцій полягає в ствердженні, позитивній відповіді на поставлене питання; ними підтверджується певна думка одного із співрозмовників. Невід'ємною ознакою стверджувальних нерозчленованих речень слугує інтонація і в більшості випадків суб'єктивна модальність. Інтонація надає таким словам-реченням смислової закінченості, співвідносить їхній зміст з дійсністю з погляду мовця, тобто виступає засобом вираження модальності. Стверджувальна суб'єктивна модальність у таких реченнях щонайбільше визначається контекстом, конкретною ситуацією мовлення.

Стверджувальні нечленовані речення залежно від виконуваної ними функції у зв'язному мовленні доцільно скласифікувати по таких групах: 1) власне-стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка носія попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані конструкції.

До засобів вираження суб'єктивної модальності належать слова, які своїм лексичним значенням виражають різну ступінь передбачуваності: Сумнівно, Малоймовірно і т.п.: А чи згоден ти поступитись совістю заради кар'єри? - Не знаю. - Малоймовірно; Сьогодні ввечері друзі обіцяли заглянути до нас. - Сумнівно (Розмовне).

Крім модальних слів, до засобів вираження суб'єктивної модальності належать однофункціональні з ними модальні частки - Навряд, Хіба: А у Сергія щось вийде із його підприємництвом ?- Навряд; Я думаю, що цей експеримент дасть, нарешті, позитивний результат. - Навряд чи так; Як не правдою, так обманом, а все ж буде по-моєму. - Хіба що так (Розмовне).

Своєрідність суб'єктивно-модальних значень як особливих реалій мислення й мовлення полягає в тому, що вони „накладаються на граматичний грунт речення, яке вже має модальне значення” (В.В.Виноградов); тому їх ще називають вторинними модальними значеннями; вони складають ніби другий шар модальних значень у смисловій структурі висловлювання. Суб'єктивна модальність не змінює основного модального значення речення, але подає це значення „в особливому ракурсі, в особливому висвітленні” (Г.О.Золотова).

У певних процесах спілкування вставні одиниці стають ніби „посередниками” між мовцем і самим змістом висловлювання, з одного боку, і мовцем та слухачем - з другого.

За функціональною зорієнтованістю стверджувальні нечленовані речення модального характеру розмежовуються по групах:

1) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням впевненості, достовірності: Простіть його, він перепросить. - Звісно...; Я маю, отже, каятися ділом? - Се ж ясна річ. - Так, правда, ясна річ (Л.Українка).

2) нечленовані речення вираження невпевненості, сумніву: Чи не вкусила вас яка муха? - Можливо; Головне, тут розвелись жовто-блакитні... От нам і треба їх виполоти... - Щось так (У.Самчук).

3) нечленовані стверджувальні речення, в яких висловлюється позитивне ставлення до висловленого: Своя душа дорожча. Пристаю: Хай буде проклятий. - Та вже ж, не як; Утікача-вигнанця Теофіла, упертого повторного злочинця, суд присудив на хрест. - Отак і треба! (Л.Українка).

4) нечленовані речення підсумково-висновкового характеру: - Тоді який вихід? - Не їхати, і все! - Тоді не буде перепустки. Навіть тимчасової. - Ну, добре! Їдьте! Їдьте! (У.Самчук);

- Столпотвореніє вавілонське. Смутнеє врем'я на Русі. - Он воно що (М.Хвильовий).

У синтаксично нечленованих стверджувальних реченнях певна мовленнєва експресія може виражатись по-різному: засобами, які не пов'язані з певними синтаксичними конструкціями (інтонація, порядок слів), експресивно забарвленими синтаксичними конструкціями тощо.

Деякі із синтаксичних конструкцій, особливо такі, яким властиве модальне значення обов'язковості, об'єктивної визначеності, неминучості, бажаності, категоричного наказу і под., позначені особливою експресивною виразністю. Уже виявлені нами модальні значення нечленованих стверджувальних речень завжди передбачають певну емоційну настроєність мовця (пор. експресивно нейтральне: Ти мені допоможеш? - Аякже; і експресивно виразний вияв тієї ж інформації-емоції: Ти мені допоможеш? - А чому ні?). Експресивність репліки-відповіді залежить від таких умов: 1) багатозначності структурної схеми питального речення, 2) здатності до трансформації в розповідне речення, 3) за особливої інтонації, 4) за наявності потрібного й достатнього контексту, ситуації.

Найбільше емоційне наповнення мають стверджувальні нечленовані речення, які виражені фразеологізованими сполученнями слів, рідше - фразеологізмами. Структурно вони дво- і кількаслівні, вкрай мінімальні, синтаксично й функціонально образні, містять виражально-оцінну характеристику відношень між предметами особистої чи громадської сутності, позначають миттєві процеси чи функції певних органів людського тіла, певні типові вияви гумористичних, драматичних чи трагічних ситуації, подій тощо. Лаконічність форми відображення важливих реалій, їхня емоційно-експресивна виразність сприяє створенню емоційно-експресивного образу в будь-якій мовленнєвій ситуації: Утелющилися... самі заварили... І треба ж було! Не мала баба клопоту! - лаяв себе Лиштва (І.Логвиненко); Терплю! - спалахнув раптом Павло. - Чорта лисого втерпиш! Ось кину все й гайда. - А-а! Кишка коротка! Чого ж ти баланду травиш? (Ю.Смолич); Тоді буде пізно. Тепер ти був би потрібний, а тоді, може, і без тебе обійдуться. - А що ж! Дорога ложка до обіду (Н.Рибак).

Дієвим засобом вираження емоційності стверджувальних нечленованих речень слугують вигуки, які умовно можна скласифікувати по таких двох групах: вигуки, що ними виражаються позитивні емоції, та вигуки як виразники негативних емоцій.

Винятково важлива функція у вираженні експресивності належить інтонації, яка співдіє з лексичними та синтаксичними моментами висловлювань, слугує індикатором розподілу експресивності мовлення.

Посиленню емоційності вислову сприяє, зокрема, зміна порядку слів. Нерідко вислів починається логічно акцентованим елементом. Особливо чітко це простежується на прикладах нечленованих речень, бо в цьому випадку вислів-відповідь несе в собі не тільки інтелектуальну інформацію, але й досить високий вияв емоційності, який особливо посилюється в реченнях окличного типу, в питально-риторичних реченнях, якщо вони до того ж ускладнені вигуками. Простежуються також інші явища: коли питальне речення через його своєрідне інтонаційне оформлення сприймається як стверджувальне (хоч і ослаблене), виражає певну констатацію, а не власне-питання; або формально заперечне речення в певній мовленнєвій ситуації, набувши своєрідної інтонаційної структури, також несе в собі стверджувальну (знову ж таки хоч і ослаблену) інформацію: Хведю, не чуєш: наче бджоли гудуть? - А чому б ні? Що ж їм лишається робити? (М.Стельмах); Пані, вам не треба божеволіти. ґ й інші можливості... - Які? Хай пан скаже... - Повернутися до своїх дітей. - Єзус-Марія, хіба то можливо?! - А чому б ні? (В.Малик). Отже, потреби мовленнєвої комунікації зумовлюють використання не тільки засобів для вираження інформації, але й експресивних мовних засобів, бо „в більшості висловів повсякденного розмовного мовлення спостерігається тісне злиття емоційного та інтелектуального” (И.Г.Торсуева).

У третьому розділі - „Заперечні нечленовані речення” - визначено сутність заперечення як мовленнєвої категорії, засоби вираження заперечення в нечленованих реченнях, експліцитна та імпліцитна репрезентація заперечення, морфологічні характеристики заперечних нечленованих речень.

На широкому мовному матеріалі в дисертації вмотивовується й уточнюється, розгортається думка, за якою заперечення реалізується не тільки у формах членованих речень, але й нечленованими синтаксичними одиницями (П.С.Дудик). Заперечні нечленовані речення (слова-речення) поділяються на власне заперечні; на слова-речення, що виражають незгоду з чиїм-небудь висловленням й на слова-речення, що заперечують сказане самим мовцем.

Заперечення в мовленні може виражатись: а) з допомогою спеціальних мовних засобів і б) без вживання спеціальних мовних одиниць - в цьому випадку заперечення міститься в самій семантиці слова, у фразеологізованій сполуці слів, у реченні. Відповідно до цього можна виділити два способи вираження заперечення в мовленні: експліцитне - формально виражене заперечення, і імпліцитне - приховане заперечення.

Основним засобом експліцитного вираження заперечення в українській мові слугують частки не, ні. В українській мові слова не, ні можуть функціонувати: а) як власне заперечні частки - типовий мовний засіб синтаксично окресленого заперечення: А ви хіба з „Плуга”? - Ні. Я не з „Плуга” (О.Вишня);

б) у функції префікса, з допомогою якого утворюються нові слова (неправда, неправильно, невірно, ніскільки, аніскілечки, аніскільки тощо); в) як складова частина особливих виразів і усталених зворотів мови ( ні се ні те; ні юшки, ні петрушки; ситий голодному не товариш; рада б душа в рай, та гріхи не пускають тощо); г) у функції підсилювальної частки в запереченні (ні в якому разі).

Вираження заперечення фразеологізованим зворотом завжди щонайбільше позначене емоційно-експресивною забарвленістю оцінного характеру. Фразеологізовані форми синтаксично нечленованої будови - це один із засобів вираження негативного значення - послабленого або ж прихованого, бо фразеологізований зворот являє собою семантично цілісну мовну одиницю, яка здебільшого виступає своєрідним вираженням заперечності всього вислову. Фразеологізовані поєднання слів здатні виражати заперечення самостійно або виступати засобом посилення негативності вже вираженого в реченні заперечення членоподільними засобами: ...Ні шатен, ні блондин, ні брунет. Якого ж кольору? Хто й зна! (О.Вишня); Може, ви знаєте, куди його повели? - Де там! (В.Малик).

Для посилення заперечення можуть використовуватись вставні слова із значенням впевненості, достовірності: звичайно, зрозуміло, без сумніву, безперечно, природно, певна річ, дійсно, справді, розуміється, звісно тощо.

Комунікативність синтаксично нечленованої заперечності посилюється, якщо його зміст розгортається подальшим членованим реченням. Це особливо стає вмотивованим тоді, коли заперечення нечленованого речення сприймається як приховане або ослаблене: Ну, ви йдіть, мабуть, до пароплава, а ми станемо в чергу і купимо квитки. - Що ви!.. Ви - наш гість! (М.Хвильовий).

Для посилення заперечення можуть використовуватись риторичні речення, вигуки, повтор заперечних часток, підсилювальні частки та окличні інтонації: Позавчора, голубочко, треба було прийти, а тепер навряд чи допоможу! - Та позавчора я ще здорова була! - Ні-ні! Треба було, треба! (О.Вишня).

Синтаксично заперечення може виражатися питальними реченнями - навіть за умови, що питальні речення не виражають судження, через що логічно вони не становлять ні ствердження, ні заперечення.

Загальне значення заперечення завжди має в своїй основі певне значення модальності. Категорія питання в заперечній модальності завжди передбачає й відповідне інтонаційне оформлення питальності. Заперечна форма питання в таких випадках засвідчує більшу ймовірність того, що в реченні виражається або як приховане чи ослаблене заперечення, або як ствердження через заперечну форму питального речення. Потенційна багатозначність питальної структурної схеми полягає в тому, що питальна конструкція здатна набувати різних значень - за різних умов їхнього вживання. Значення повідомлення (заперечного чи стверджувального характеру) є вторинним і переважаючим над семою питання, яке самостійного значення набуває тільки за певних функціональних умов: А щастя родинне... чи воно не має у вас жодної вартості? - Чому ні? Однак де запорука, що я дістану і його? (О.Кобилянська).

Інтонація - один із тих комунікативних способів, яким забезпечується вираження експресивного заперечного судження в реченні. Такі речення можуть не мати в своєму складі звичайних виразників заперечення (наприклад, заперечних часток), проте за допомогою інтонації такі нечленовані структури становлять заперечні конструкції завдяки високому інтонаційному навантаженню у вираженні експресивного заперечення. Такі речення інколи невипадково називають інтонаційно-заперечними. Інтонація таких конструкцій буває двох основних типів: експресивно-окличною, яка дуже близька до окличної, і менш експресивно-розповідною інтонацією.

У всіх можливих реалізаціях категорія заперечення становить органічний й достатньо типізований, водночас також і індивідуалізований спосіб вираження певних форм мислення й комунікативних засобів мови.

ВИСНОВКИ

1. Ствердження й заперечення - це логіко-синтаксичні категорії, які здебільшого реалізуються в різноманітних мовленнєвих контекстах. Як особливі реченнєві реалії, ствердження й заперечення беруть участь у формуванні і виявленні предикативності - цієї найголовнішої ознаки речення, що нею виражається відношення наявного в реченні змісту до дійсності.

2. Нечленовані речення, серед них і нечленовані стверджувальні й заперечні речення слід трактувати як особливі комунікативні конструкції, однак нереченнєві, тобто такі, які самі по собі не становлять речення. За прийнятою у дисертації концепцією, нечленовані речення трактуються як своєрідні синтаксичні засоби вираження модальних значень, через які мовець фіксує й реалізує своє неоднакове ставлення до дійсності.

3. Ствердження й заперечення поєднані складними відношеннями, зв'язком. Їх об'єднують і одночасно роз'єднують явища, ознаки перехідного типу; це такі нечленовані речення, які балансують між ствердженням і запереченням; це нечленовані речення, яким належить проміжне місце між нечленованими стверджувальними й заперечними реченнями.

4. Нечленовані речення своєрідно співвідносні із звичайними реченнями, їм властиві деякі з тих ознак, які повною мірою збігаються з мовними ознаками справжніх речень: 1) інтонацією закінченого чи відносно закінченого вислову; 2) здатністю мати в своєму складі якийсь показник суб'єктивно-модального значення: частку, вигук, вставне слово, щонайрізнішу повторюваність чи поєднання їх; 3) нечленоване речення може поширюватись словоформами у функції членів речення, вступати в синтаксичні відношення з іншими висловами, поєднуватися з ними в складне речення, своєрідно формувати певні елементи структури тексту.

5. Нечленовані речення виражають характерні для власне-речень модально-логічні категорії ствердження, заперечення, запитання, спонукання тощо. Відповідно до цього й прийнято розрізняти нечленовані стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, емоційно-оцінні, нечленовані речення мовленнєвого етикету.

6. Нечленовані стверджувальні речення містять позитивно стверджувальну відповідь на поставлене питання, підтверджують думку співрозмовника. Обов'язковою ознакою таких нечленованих речень слугує інтонація, а також властива їм суб'єктивна модальність.

7. Стверджувальні нечленовані речення залежно від їхньої функції в зв'язному мовленні класифікуються на такі групи: 1) власне стверджувальні нечленовані речення, які виступають прямою позитивною відповіддю на поставлене запитання; 2) стверджувальні нечленовані речення, якими підтверджується думка мовця попередньої репліки; 3) стверджувальні нечленовані речення з додатковим модальним навантаженням; 4) стверджувальні нечленовані речення з додатковим емоційним забарвленням; 5) умовно стверджувальні речення; 6) питально-стверджувальні нечленовані речення.

8. Заперечення в мовленні, як і ствердження, також може виражатись: експліцитно та імпліцитно.

9. Основний засіб експліцитного вираження заперечення в українській мові - частки не, ні. Для вираження значення послабленого заперечення вживаються фразеологізовані звороти, різні поєднання службових слів, тощо.

10. За своєрідністю лексико-граматичних засобів нечленовані речення поділяються на такі групи: 1) нечленовані речення, виражені частками; 2) нечленовані речення, виражені модальними словами; 3) нечленовані вигукові речення; 4) нечленовані речення, виражені фразеологічними зворотами.

11. Основна сфера вживання нечленованих речень - усне розмовно-побутове мовлення, а також мовлення художньо-літературне в його діалогічній формі. Тільки зрідка простежуються нечленовані речення в монологічних художніх текстах, частково і в певних жанрах мовлення публіцистичного, наукового.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Синтаксично нечленовані стверджувальні речення // Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць.- Київ, 1998.- С. 102-109.

2. Нечленовані речення з прихованим ствердженням та прихованим запереченням // Система і структура східнослов'янських мов: Міжкафедральний збірник наукових праць.- Київ, 1998.- С. 245-249.

3. Категорія заперечення та її вираження в нечленованих реченнях // Наука і сучасність: Збірник наукових праць.- Київ, 1999.- С. 84-91.

4. Про функціонування стверджувальних і заперечних нечленованих речень // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 2000.- Вип. 2.- С. 198-203.

5. Нечленовані речення та їхнє лексико-граматичне вираження // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Філологія.- Вінниця, 2001.- Вип. 3.- С. 202-205.

6. Функціонування синтаксично нечленованих конструкцій в усному мовленні // Мовна дійсність в Україні: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції.- Вінниця, 1994.- С.

7. Терміни у сфері синтаксично нечленованих конструкцій // Українська термінологія і сучасність: Тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції.- Київ, 1996.- С. 31.

8. Принцип економії у трактуванні синтаксично нечленованих конструкцій // Актуальні проблеми синтаксису: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 85-річчю проф. І.І.Слинька.- Чернівці, 1997.- С. 79-80.

9. Стверджувальні й заперечні нечленовані речення як реалізація категорій ствердження і заперечення // Граматичні категорії української мови: Тези Всеукраїнської наукової конференції.- Вінниця, 2000.- С. 78-80.

АНОТАЦІЯ

Кущ О.П. Категорії ствердження і заперечення в українській мові.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова.- Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Вінниця, 2002.

У роботі визначено статус стверджувальних і заперечних синтаксично нечленованих речень, систематизовано стверджувальні й заперечні нечленовані речення за ознаками вияву ними категорій ствердження і заперечення, за модальними відтінками, за емоційно-експресивним забарвленням їхніх комунікативних функцій; визначено причини функціонування нечленованих речень із прихованим ствердженням та прихованим запереченням, виявлено функції ствердження і заперечення в розповідних і питальних реченнях, проаналізовано особливості стверджувальних і заперечних нечленованих речень, які відображають модальні нашарування в їхній синтаксичній семантиці, описано емоційно-стилі- стичні відтінки в значеннях стверджувальних і заперечних нечленованих речень.

Ключові слова: стверджувальні нечленовані речення, заперечні нечленовані речення, приховане ствердження, приховане заперечення, експліцитне вираження заперечення, імпліцитне вираження заперечення, засоби посилення заперечення, засоби послаблення заперечення, модальні нашарування в синтаксичній семантиці нечленованих речень, моделювання стверджувальних нечленованих речень, морфолого-синтаксичне вираження нечленованих речень, синтаксично нечленовані речення з додатковим емоційно-експресивним забарвленням.

АННОТАЦИЯ

Кущ О.П. - Категории утверждения и отрицания в украинском языке.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Винницкий государственный педагогический университет имени Михаила Коцюбинского, Винница, 2002.

В диссертационном исследовании проанализированы логико-речевые категории утверждения и отрицания, как особые формы репрезентации нашего мыслительно-речевого процесса, как выражение двух главных отношений к воспринимаемому во внешнем мире и в самом себе.

Определена сущность утверждения и отрицания как двух полюсов единого целого, в котором один из них существует благодаря наличию другого. Их объединяют сложные отношения, связи, - логические и языковые, речевые.

В диссертации нечленимые предложения представлены как синтаксически нечленимые предложения на том основании, что они своеобразно выполняют коммуникативную функцию предложения. В работе научно обосновано целесообразность использования именно термина "нечленимые предложения" (в отличие от терминов "слова-предложения" или "эквиваленты предложения").

Достаточно четко разграничиваются понятия "грамматическое утверждение" и "грамматическое отрицание", "скрытое утверждение" и "скрытое отрицание". Грамматическое утверждение и грамматическое отрицание разграничиваются за способами их выражения: эксплицитным или же имплицитным.

Осуществлен комплексный анализ утвердительных и отрицательных синтаксически нечленимых предложений, утвердительные и отрицательные нечленимые предложения систематизированы по признакам вираження категорий утверждения и отрицания, по модальным оттенкам, эмоционально-экспрессивным характеристикам, и с учетом свойственных им коммуникативных функций; определены причины функционирования нечленимых предложений со скрытым утверждением или же со скрытым отрицанием; выявлены функции утверждения и отрицания в собственно повествовательных и вопросительных предложениях; проанализированы особенности утвердительных и отрицательных нечленимых предложений, в которых отображены модальные наслоения в синтаксической семантике; описаны эмоционально-стилистические оттенки содержания утвердительных и отрицательных нечленимых предложений.

Установлена сфера функционирования утвердительных и отрицательных нечленимых предложений - прежде всего в устной и письменной формах разговорной речи, диалогах произведений художественно-литературного стиля, в монологических публицистических фрагментах и во многих научных текстах.

В работе нечленимые утвердительные и нечленимые отрицательные предложения рассматриваются как синтаксический способ выражения модальных значений, через которые собеседник фиксирует разные отношения к действительности. Эта действительность находит свое языковое, синтаксически членимое выражение в предыдущем контексте. Учитывая, что нечленимым предложениям характерна субъективная модальность, а также средства их выражения, определены их дополнительные субъективно модальные значения: уверенности, достоверности; неуверенности, сомнения; позитивного отношения к излагаемому; итоговый характер модальных значений; нечленимые предложения с дополнительной эмоциональной оценкой и т.д.

В диссертации исследуется сущность отрицания как логико-речевой категории; рассматриваются эксплицитные и имплицитные способы выражения отрицания; определены способы активизации отрицания в нечленимых предложениях; выявлены основные формы выражения отрицательных нечленимых предложений.

Ключевые слова: утвердительные нечленимые предложения, отрицательные нечленимые предложения, скрытое утверждение, скрытое отрицание, эксплицитное выражение отрицания, имплицитное выражение отрицания, средства усиления отрицания, средства ослабления отрицания, модальные наслоения в синтаксической семантике нечленимых предложений, моделирование утвердительных нечленимых предложений, морфолого-грамматическое выражение синтаксически нечленимых предложений, синтаксически нечленимые предложения с дополнительным эмоционально-экспрессивным наполнением.

ANNOTATION

Kushch O.P. The categories of affirmation and negation in the Ukrainian language.- Manuscript.

The dissertation for the canditate of Philology degree in speciality 10.02.01. - the Ukrainian language. - Vinnitsa State Pedagoqical University named after Mikhailo Kotsyubinskiy, Vinnitsa, 2002.

The research deals with the status of affirmative and negative synthetically undivided sentences; affirmative and neganive synthetically undivided sentences are systemized according to their categories of affirmation and negation, according to their modal chades,according to their emotional - expressive colouring, according to their communicative functions. The reasons of functioning of undivided sentences with the hidden affirmation and hidden negation are determined. The functionsof affirmation and negation of affirmative and interogative sentences are defined. The peculiarities of affirmative and negative undivided sentences, which reflect modal shades in their syntactical semantics, are analized.

The emotional styyliistic shades in the meaning of affirmative and negative undivided sentences are described.

The key-words: affirmative undivided sentences, negative undivided sentences, hidden affirmation, hidden negation, the explicite reflection of negation, the implicite reflection of negation, the means of negation weakening, modal shades in undivided sentence syntactical semantics, the modelling of undivided affirmative sentences, morphological-syntactical reflection of undivided sentences, syntactically undivided sentences with aditional emotional - expressive colouring.

Размещено на Allbest.ru

...