Норма і варіативність у системі дифтонгів британського та американського варіантів англійської мови (на матеріалі лексикографічних джерел)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 - Германські мови

Норма і варіативність у системі дифтонгів британського та американського варіантів англійської мови (на матеріалі лексикографічних джерел)

Поліщук Ганна Віталіївна

Київ 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фонетики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник кандидат філологічних наук, професор Дворжецька Маргарита Петрівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра фонетики англійської мови, професор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Прокопова Лариса Іванівна, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, кафедра німецької філології, професор

кандидат філологічних наук, доцент Зоз Олена Анатоліївна, Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов, кафедра експериментальної фонетики германо-романських мов, доцент

Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “13” березня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-5, вул. Велика Васильківська, 73)

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету

Автореферат розісланий “12” лютого 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

1. Загальна характеристика роботи

монофтонгізація фонемний англійська мова

Реферована робота присвячена дослідженню закономірностей мовного варіювання фонем як форми прояву динамізму мовної системи, що й зумовило детальний аналіз вільного фонемного варіювання дифтонгів у кодифікованих нормах вимови британського та американського варіантів англійської мови. Проблема вивчення вільного фонемного варіювання (ВФВ) не нова, оскільки різні його аспекти більшою чи меншою мірою висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних науковців (Д.П.Венцкуте, Г.Є.Мальковського, Г.П.Торсуєва, В.Ю.Паращук, Дж.Веллза, А.Гімсона). Проте, у наведених джерелах дифтонгам не приділялось достатньої уваги. Дослідження англійських дифтонгів вважається важливим у сучасній фонетиці германських мов (С.І.Верман, В.М.Бухаров, О.С.Ліберман, Л.Р.Зіндер, А.Гімсон, Дж.Веллз). Дифтонги цікавили мовознавців як з погляду фонологічної інтерпретації цього звукового комплексу, так із артикуляційно-генетичного боку, оскільки з усіх мовних явищ дифтонг характеризується найскладнішою структурою. Отже, вибір дифтонгів для дослідження зумовлений як своєрідністю їх структури, особливостями артикуляції, так і неоднорідністю звукового вираження цих складних сегментів.

Метою більшості досліджень, присвячених проблемі дифтонгів, було встановлення специфічних умов виникнення та діахронічного розвитку системи дифтонгів британського варіанта англійської мови (Л.С.Лещенко, С.Ю.Коміссарчик, Л.О.Забулєнє), аналіз основних артикуляційних і спектральних параметрів для виявлення інваріантних характеристик (В.М.Бухаров, О.К.Демідов, Т.В.Міронова), встановлення інвентаря для визначення тенденцій розвитку підсистеми дифтонгів британського варіанта англійської мови (Г.К.Кенжебулатова), виявлення джерел варіативності, що зумовлюють якісно-кількісні зміни дифтонгів британського варіанта (І.О.Шишкова).

Оскільки фонемне варіювання в структурі лексики в синхронії створює матеріал для реальних або потенційних змін у вимовній нормі, актуальними та теоретично значущими є дані про кількісні та якісні характеристики процесу вільного фонемного варіювання дифтонгів англійської мови. Тому в нашому дослідженні ми розглядаємо ВФВ дифтонгів не лише південноанглійської (RP), а й загальноамериканської (GA) вимовних норм у порівняльному плані, що не було предметом спеціального дослідження. Крім того, дослідження закономірностей мовного варіювання дифтонгів, встановлення його меж дозволило прогнозувати подальший розвиток фонологічної системи англійської мови. Саме цим зумовлюється актуальність обраної теми, яка визначається необхідністю виявлення сучасних тенденцій у вимовній нормі двох найбільш поширених у світі варіантів англійської мови, які в даний час активно взаємодіють, поглибленням знань про вільне фонемне варіювання дифтонгів у зв'язку з загальною тенденцією до розгляду мовних одиниць з погляду їх комунікативної значущості, що є важливим при навчанні усного мовлення, а також у встановленні особливостей їх функціонування в усному мовленні.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної наукової теми Міністерства освіти і науки України “Типологія та функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної та лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний та прагматичний аспекти”, затвердженої радою Київського державного лінгвістичного університету ( протокол №5 від 27 січня 1997 року).

Мета дослідження - виявлення та обґрунтування специфіки процесу вільного варіювання дифтонгів в підсистемах голосних фонем південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм шляхом встановлення інвентаря ВФВ дифтонгів і чинників, які сприяють або обмежують їх варіювання у фонемній структурі слова - визначила необхідність розв'язання таких завдань:

виявити, систематизувати та дати лінгвістичну інтерпретацію інвентаря вільного варіювання дифтонгів у фонемних варіантах слів британського та американського варіантів сучасної англійської мови;

установити зв'язок ВФВ дифтонгів у фонемних структурах слів британського та американського варіантів із складовою, акцентною та морфемною характеристиками слова, з їхньою етимологією, а також довжиною слова у фонемах;

виявити спільні й відмінні риси процесу ВФВ дифтонгів у досліджуваних національних варіантах англійської мови;

виявити чинники, які сприяють варіюванню дифтонгів або обмежують його у фонемних структурах слів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм;

визначити тенденції у фонемному варіюванні дифтонгів на матеріалі вимовних словників.

Об'єктом дослідження є процес вільного варіювання дифтонгів у фонемних структурах слів південноанглійської та загальноамериканської кодифікованих вимовних норм.

Предметом дослідження є інвентар фонемного варіювання дифтонгів та особливості відношень між фонемами у структурах слів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм.

Матеріалом дослідження слугували фонемні варіанти 7434 слів з ВФВ дифтонгів, відібраних у результаті суцільного обстеження 80000 слів словника вимови English Pronouncing Dictionary за редакцією П.Роуча та Дж.Хартмана (EPD - 1997), який відображає два типи вимови: південноанглійський та загальноамериканський, які були перевірені на матеріалі вимовних словників Longman Pronunciation Dictionary (LPD -1990, LPD - 2000).

У роботі комплексно використовуються такі методи й прийоми лінгвістичного аналізу: загальнонауковий метод узагальнення - з метою огляду загального стану проблеми вільного фонемного варіювання дифтонгів; емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, зіставний аналіз паралельних засобів вираження семантичної тотожності одного і того ж слова) - для встановлення інвентаря ВФВ дифтонгів в аналізованих нормах вимови; експериментально-фонетичний метод аудитивного аналізу - для мовленнєвої перевірки результатів опрацювання лексикографічного матеріалу; елементи статистичного методу опрацювання даних (метод кореляції) - з метою встановлення залежності між частотою дифтонгів обох досліджуваних варіантів у ВФВ та у мові.

Наукова новизна дисертації полягає у встановленні інвентаря ВФВ дифтонгів двох найбільш поширених вимовних стандартів англійської мови у синхронії. Виявлені засоби вільного фонемного варіювання представлено з урахуванням впливу акцентних, складових, морфемних характеристик слова як системного утворення, а також довжиною слова у фонемах, етимологією. Систематизовано дивергентно-конвергентні особливості процесу вільного варіювання дифтонгів у південноанглійській та загальноамериканській вимовних нормах. Крім того, в дисертації виявлено чинники, які сприяють або обмежують варіювання дифтонгів, а також уперше представлено дані про специфіку ВФВ дифтонгів у двох основних варіантах англійської мови, отримані в результаті зіставного аналізу процесу варіювання та обгрунтована неможливість визначення спільного ядра і основної підсистеми варіювання дифтонгів обох варіантів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що визначення засобів варіювання дифтонгів у фонемних структурах слів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм і тлумачення специфіки процесу вільного фонемного варіювання є внеском у розробку загальної проблеми варіювання, яка знаходиться в руслі сучасних лінгвістичних напрямів фонологічних досліджень: варіативності фонологічних одиниць, а також системно-функціональних досліджень у галузі сегментної фонетики. Встановлені відмінності процесу ВФВ дифтонгів можуть бути використані під час подальших досліджень теоретичних та прикладних аспектів вимовної норми.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання положень і висновків дослідження в курсах теоретичної та практичної фонетики (розділи: “Звукова будова мови та її компоненти”, “Поняття про вимову. Літературна англійська вимова”, “Специфіка вимови дифтонгів у різних варіантах англійської мови як поліетнічної”), при розробленні практичних рекомендацій щодо навчання англійської вимови, а також при написанні науково-дослідних робіт.

Апробація результатів дисертації. Загальний зміст і результати дисертаційного дослідження обговорювались на міжнародному колоквіумі “English as a World Language: Pronunciation Norm and Variation in Speech Communication” (Kyiv, March, 1999); міжвузівській науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоградський державний педагогічний університет ім. Володимира Винниченка, листопад, 1999); науково-практичних конференціях у Київському державному лінгвістичному університеті (квітень, 2000; квітень, 2001); міжнародній науковій конференції ЮНЕСКО “At the Threshold of the Millennium: Through Language and Culture Studies to Peace, Harmony and Co-operation” [LINGUAPAX - VIII] (Kyiv, September, 2000); шостій національній конференції TESOL-Ukraine: “The Way forward to English Language and ESP Teaching in the Third Millennium” (Kyiv, January, 2001); міжнародній конференції з нагоди відзначення Європейського Року Мов “Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва” (Київ, лютий, 2001); міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (Київ, травень, 2001); Всеукраїнській науковій філологічній конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики” (Черкаси, червень, 2001); Х Ювілейній міжнародній науковій конференції ім. професора Сергія Бураго (Київ, червень, 2001); міжнародній науковій конференції “Соціальні, стилістичні та риторичні аспекти дослідження і викладання фонетики германських і романських мов” (Київ, жовтень, 2001).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в п'яти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, і двох тезах.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, лексикографічних джерел, додатків. Обсяг основного тексту дисертації - 172 сторінки, загальний обсяг роботи - 216 сторінок.

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, мета та завдання роботи, визначаються об'єкт, предмет, методи дослідження, розкривається її наукова новизна, практичне й теоретичне значення, формулюються основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі - “Теоретичні передумови, вихідні позначення, апарат дослідження” - подано основне підґрунтя дослідження, розглядається поняття вимовної норми, її специфіка; аналізуються дифтонги у фонологічній системі англійської мови, процес їх вільного фонемного варіювання.

У другому розділі - “Засоби вільного фонемного варіювання в системах дифтонгів: якісні й кількісні характеристики” - встановлюється інвентар фонемного варіювання дифтонгів, досліджуються особливості ВФВ дифтонгів у південноанглійській та загальноамериканській вимовних нормах; зумовлюється вибір матеріалу і методики дослідження.

У третьому розділі - “Системна вмотивованість вільного варіювання дифтонгів” - аналізуються чинники, які сприяють фонемному варіюванню дифтонгів або обмежують його. Описуються особливості реалізації дифтонгів у кодифікованих вимовних нормах у зіставленні з реальним мовленням носіїв британського та американського варіантів англійської мови.

У загальних висновках підводяться підсумки проведеного дисертаційного дослідження та окреслюються перспективи подальших пошуків з даної проблематики.

Список використаних джерел складає 233 найменування вітчизняних та зарубіжних авторів, а також 10 найменувань лексикографічних джерел.

У додатках обсягом 23 сторінки наведено 14 таблиць і рисунки.

2. Основний зміст роботи

Розділ 1. “Теоретичні передумови, вихідні позначення, апарат дослідження”. Сучасна англійська мова являє собою унікальне лінгвістичне явище -поліетнічну мовну єдність, котра сформувалась у першій половині ХХ століття і варіанти якої утворюють соціально-комунікативну систему, що зберігає так звану “комунікативну придатність”, спрямовану на забезпечення взаєморозуміння між носіями цих варіантів. Основні теоретичні положення про мовну єдність як систему її національних варіантів висвітлені в працях О.І.Смирницького, Г.В.Степанова, О.Д.Швейцера, О.І.Домашнєва, Д.Брозовича, О.Є.Семенця. Найбільш загальне визначення представляє національний варіант особливою формою функціонування єдиної мови, яка характеризується наявністю інваріантних конститутивних ознак, притаманних даній мові на будь-якій території її розповсюдження, та варіантних ознак, які свідчать про специфіку соціального або територіального характеру. Згідно з домінуючою в сучасній англістиці концепцією (О.О.Марцинкус, Л.Н.Скреліна), вимовні різновиди, що функціонують на сучасному етапі, розглядаються як варіанти єдиної фонологічної системи англійської мови, які, розрізняючись за цілим рядом ознак, збігаються в своїх основних характеристиках і розвиваються в руслі загальної еволюційної парадигми. Однак із структурної точки зору, кожен з варіантів може бути визнаний особливим засобом реалізації єдиної системи, а не самостійною мовною сутністю, оскільки дивергентні процеси призвели до формування специфіки й унікальності кожного окремого національного варіанта англійської мови, хоча конвергентні процеси сприяли її цілісності й єдиному напряму розвитку (Д.А. Шахбагова).

Поділяючи точку зору більшості дослідників на мовну норму (Є.Косеріу, Л.В.Бондарко, К.С.Горбачевич, В.О.Іцкович), під вимовною нормою в даному дослідженні розуміємо чинні в певний час у певному мовному колективі еталони фонетичних одиниць та правила їх уживання (В.Ю.Паращук). Британською національною вимовною нормою, або стандартом (за британською лінгвістичною традицією), вважається південноанглійська літературна вимова (ПАВ), або RP (Дж. Веллз, А.Гімсон, П.Роуч, Д.Крістал). Із декількох основних типів літературної вимови американського варіанта англійської мови національною вимовною нормою визнається загальноамериканська літературна вимова (ЗАВ), або GA (Д.А.Шахбагова, О.Д.Швейцер, А.Бронштейн,). Вимовна норма - це багатоаспектна категорія, складність якої зумовлена як внутрішньомовними, так і позамовними факторами і якій властиві такі ознаки: традиційність, обов'язковість, правильність. Для носіїв певного типу вимови норма формулюється в кодифікації. Поняття норми прийнято співвідносити з визначеннями - об'єктивна, регулярна, престижна у соціальному смислі; поняття кодифікації - суб'єктивна, правильна у мовному смислі. Норма постійно розвивається на відміну від кодифікації, яка не розвивається, а час від часу змінюється під впливом безперервного внутрішнього, соціального та комунікативно зумовленого розвитку літературної норми (А.Едлічка). Саме ці характеристики кодифікації визначили актуальність її дослідження для пізнання сутності норми.

Особливою рисою вимовних норм сучасної англійської мови є співіснування в межах норми фонемних варіантів слів, утворених засобами вільного фонемного варіювання, тобто видозміни фонетичної структури слів, яка не має смислорозрізнювальної функції, оскільки в результаті заміни однієї фонеми на іншу в одній і тій же позиції утворюється не нове слово, а модифікація фонетичної структури того самого слова, його вимовні варіанти (Г.Є.Мальковський, Д.П.Венцкуте, В.Ю.Паращук).

У центрі нашої уваги перебувають дифтонги англійської мови, які характеризуються складною, плавною артикуляцією, складаються з двох голосних елементів, що утворюють один склад (С.І.Верман, Л.Р.Зіндер, Дж.Веллз). Розгляд фонемного статусу дифтонга займає важливе місце не лише у фонологічній теорії окремих мов, а й у загальній теорії фонології. Основним є питання про біфонемність чи монофонемність американських дифтонгів. Ця проблема детально розглядалась представниками функціональної лінгвістики (Й.Вахек, М.Трубецкой, Б.Трнка), американськими дескриптивістами (Г.Л.Трейгер, Б.Блох, М.Свадеш), копенгагенськими структуралістами (В.Ульдаль), вітчизняними фонологами (Г.П.Торсуєв, Л.Р.Зіндер). Виходячи із розуміння дифтонга як цілісної, хоча й фонетично складної функціональної одиниці, дослідниками (О.К.Демідов, Т.В.Міронова, Л.В.Бондарко) виділено критерії, які підтверджують монофонемний статус дифтонга: а) артикуляційна неподільність; б) здатність функціонувати в системі голосних фонем як будь-яка інша голосна фонема; в) здатність цілком (а не покомпонентно) здійснювати смислорозрізнювальну функцію; г) силабічна нерозкладність; д) морфологічна неподільність. Ми вважаємо, що зіставний аналіз ВФВ дифтонгів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм має такі підстави: 1) вимовні різновиди поліетнічної англійської мови розглядаються як варіанти єдиної фонологічної системи; 2) в структурному плані - це підсистеми з домінуючими рисами, проте роль розрізнювальних елементів вагома.

Розділ 2. “Засоби вільного фонемного варіювання в системах дифтонгів: якісні й кількісні характеристики”. Під "інвентарем" фонемного варіювання розуміємо впорядковані набори із двох та більше фонем, варіювання яких утворює фонемні варіанти слів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм. Їх упорядкованість полягає в тому, що фонема, яка знаходиться на першому місці в інвентарі ВФВ, належить до найбільш розповсюдженого варіанта фонемної структури слова (LPD - 1990; EPD - 1997);

У реферованому дослідженні розглядається варіювання дифтонгів у синхронії, оскільки процес співіснування різноманітних мовних паралелей трактується сучасною лінгвістикою як джерело мовних змін, форма та умова їх реалізації (Т.О. Расторгуєва), що дозволяє виявити динаміку функціонуючої мовної системи.

Дослідження варіантних фонемних структур слів із ВФВ дифтонгів проводиться нами в системі мови: вивчення їх у функціональному, семантико-стилістичному планах не входить до завдань даної роботи.

Методика дослідження базується на зіставленні варіантів дифтонгів у фонемних структурах одного й того ж слова, виходячи при цьому із семантичної еквівалентності форм, що вважається в сучасному мовознавстві одним із найбільш надійних критеріїв зіставлення (Ю.О.Жлуктенко) та підрахунків. Ця методика дозволила встановити повний інвентар фонемного варіювання дифтонгів, вільні варіанти вимови кожного дифтонга південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм, а також види вільного фонемного варіювання дифтонгів. У роботі досліджено частоту конкретних дифтонгів та їх груп, підраховано довжину слів у фонемах для встановлення позиції, сприятливої для ВФВ.

У результаті обстеження лексикографічних джерел нами виділено фонемні варіанти 7434 слів, у фонемних структурах яких відбувається ВФВ дифтонгів, що складає 9,3% від загальної кількості слів-загальних назв, зареєстрованих у вимовному словнику, причому з них 76,9% становить ВФВ дифтонгів британського варіанта з дифтонгами американського; 13,9% - ВФВ лише серед британських дифтонгів і 9,2% - ВФВ лише серед американських дифтонгів.

Дані про ядро і периферію ВФВ дифтонгів британського варіанта були звірені з частотою цих дифтонгів у мові (за допомогою даних Л.Д.Сліпченко), використовуючи методи кореляції. Отримане число дорівнює 0,68, що свідчить про існування залежності між частотою дифтонгів південноанглійської вимовної норми та їх участю у фонемному варіюванні в структурі слів. Згідно наших підрахунків, чотири із восьми значень частот дифтонгів у ВФВ знаходяться у відповідному інтервалі довіри: із точністю 95% гіпотеза про залежність частоти дифтонгів британського варіанта у ВФВ від частоти їх у мові є достовірною для дифтонгів. Значення частот чотирьох інших дифтонгів у ВФВ знаходяться хоча і не в інтервалі, але близько до однієї з його меж.

Виведення спільного ядра і основної підсистеми ВФВ дифтонгів у межах єдиної фонологічної системи англійської мови є неможливим (див. табл.1.1). Це свідчить про те, що системні характеристики процесу ВФВ дифтонгів у британському та американському варіантах найбільше відрізняють обидва варіанта. За результатами дослідження ми констатуємо невелику перевагу в системах дифтонгів обох варіантів тотожних рис над розрізнювальними ознаками, оскільки в цілому, у процесі ВФВ лише дифтонги /a, / належать до спільної периферійної підсистеми і виявляють майже однакові тенденції варіювання. Отже, внаслідок активної участі дифтонгів обох варіантів у ВФВ, британський та американський варіанти диференціюються в системах дифтонгів, розвиваючи свої характерні риси, які знаходять унікальне відображення у вимовних нормах цих варіантів. Водночас відзначимо, що дифтонги досліджуваних варіантів мають однакові види варіювання, у зв'язку з чим ми частково поділяємо точку зору О.Д. Швейцера: при будь-якій фонологічній інтерпретації розходжень між британським та американським варіантами, ступінь подібності варіантів залишається високим, але при цьому слід враховувати функціональне навантаження розрізнювальних елементів.

У процесі ВФВ дифтонг як інвентарна одиниця фонологічної системи варіює з дифтонгом або з монофтонгом. Основним видом ВФВ дифтонгів в обох варіантах є дифтонг-монофтонг (RP - 95,4%; GA - 97,9%), що свідчить про тенденцію дифтонгів до монофтонгізації, за рахунок якої відбувається спрощення розгорнутої вокалічної підсистеми англійської мови. При варіюванні дифтонг-монофтонг встановлено, що дифтонги обох варіантів частіше варіюють з короткими монофтонгами (RP - 66,7%; GA - 79,7%) переважно у ненаголошеній позиції: RP - 65,7%; GA - 84,6%; варіювання з довгими монофтонгами відповідно становить 33,3% (RP) та 20,3% (GA), переважно у наголошеній позиції: RP - 84,5%; GA - 78,7%. Особливістю ВФВ дифтонгів загальноамериканської вимовної норми, яка раніше не фіксувалась у спеціальній літературі, є тенденція до монофтонгізації дифтонга

Наявність такого виду варіювання як дифтонг-дифтонг (4,6% - RP, 2% - GA) свідчить про специфіку реалізації процесу ВФВ дифтонгів у досліджуваних вимовних нормах. Дифтонги обох варіантів переважно варіюють із дифтонгами однакового глайду, наприклад, deictic (77,1% - RP; 78,6% - GA), що підтверджує особливість їх ВФВ, оскільки завжди глайд вважався слабким, ненапруженим елементом порівняно з ядром, більш сильним, складоутворюючим елементом дифтонга. Більш активну участь у процесі ВФВ дифтонгів з однаковим глайдом, порівняно з ВФВ дифтонгів з іншим глайдом, використовуючи теорію М.Трубецького, пояснюємо тим, що дифтонги з однаковим глайдом як члени одномірних опозицій характеризуються більшою акустичною й артикуляторною близькістю, і це сприяє їх більшій участі у міжфонемному варіюванні, ніж фонем у багатомірних опозиціях.

Розділ 3. “Системна вмотивованість вільного варіювання дифтонгів”. У дослідженні використано системний підхід до аналізу мовних явищ, отже, комплексне дослідження варіювання дифтонгів на рівні фонемної структури слова передбачило пошук системотворчих факторів, які сприяють або обмежують ВФВ під впливом інших характеристик слова як багатоаспектної одиниці. Вплив системи мови на її звуковий склад найяскравіше виявляється у фонетичній організації повнозначних одиниць, у першу чергу слова, сегментна організація якого склалася, з одного боку, під дією антропофонічних факторів, з іншого, - під впливом фонологічних, морфологічних, лексико-граматичних та інформаційних факторів (Л.Г.Зубкова).

Проведений аналіз підтвердив системну вмотивованість фонемного варіювання дифтонгів. Важливим параметром дослідження ВФВ дифтонгів є його залежність від фонемної довжини слова та від позиції в ній дифтонга. Аналіз засвідчив певні відмінності ВФВ дифтонгів між національними варіантами. Встановлено, по-перше, що ВФВ дифтонгів британського варіанта в основному відбувається в шестифонемних словах, у той час як у американському варіанті - у восьмифонемних словах; по-друге, найбільш сприятливою позицією для ВФВ дифтонгів британського варіанта визначено другу, а в американському - четверту. Найчастіше вільне фонемне варіювання дифтонгів південноанглійської вимовної норми зафіксовано, починаючи з двофонемних слів по десятифонемні, у другій позиції. Також встановлено, що із збільшенням кількості фонем в словах у британському варіанті відбувається зсув позиції варіювання, наприклад, дванадцятифонемним словам притаманна сьома позиція ВФВ, тринадцятифонемним - восьма тощо, а дев'ятнадцятифонемним - чотирнадцята. Це свідчить про те, що у багатофонемних словах ВФВ дифтонгів має місце здебільшого в кінцевих позиціях, що не несуть інформаційного навантаження. Дещо інша ситуація зафіксована в американському варіанті: починаючи з двофонемних по восьмифонемні слова ВФВ дифтонгів також зафіксовано в другій позиції, але зі збільшенням кількості фонем у словах ВФВ дифтонгів притаманне здебільшого початку слова, наприклад, у дванадцяти-та чотирнадцятифонемних словах ВФВ має місце в четвертій позиції, у п'ятнадцятифонемних - в третій або восьмій, у шістнадцятифонемних - в другій або шостій. Лише тринадцятифонемним словам притаманна десята позиція ВФВ дифтонгів американського варіанта. Однакові тенденції зафіксовано для дифтонгів периферійної підсистеми: /a/ - в обох варіантах варіює в четвертій позиції у п'ятифонемних словах, // - у другій позиції у трьох-та п'ятифонемних словах. Нами встановлено також, що дифтонги обох досліджуваних варіантів майже вдвічі менше варіюють у позиції абсолютного початку слова (британський варіант - 4,2%, американський - 2,8%), ніж у позиції абсолютного кінця (відповідно 10,5% та 6,9%), оскільки дифтонгам, як фонемам із нестабільною артикуляцією, варіювання в кінці слова притаманне внаслідок повернення органів вимови у стан спокою, отже, дифтонги тут спрощуються.

У результаті морфемного членування корпусу слів встановлено, що фонемне варіювання дифтонгів представлено в усіх морфемах слів південноанглійської вимовної норми найчастіше - 63,2% - у корені слів, 23,1% - у суфіксі, 7,6% - у префіксі, 1% - на стику кореня та суфікса, 2,7% - у багатоосновних словах, 2,4% - у роздільнооформлених словах. ВФВ дифтонгів британського варіанта у корені слова, незважаючи на те, що корінь як носій лексичного значення слова повинен протистояти варіюванню, є системно зумовленим: по-перше, велика кількість в матеріалі дослідження іншомовних запозичень, фонемна структура яких не складна, по-друге, морфемна структура великої кількості слів, у тому числі й питомої лексики, включає лише корінь. У загальноамериканській вимовній нормі ВФВ дифтонгів найчастіше має місце у префіксі - 54,3% випадків, що пояснюється вільним варіюванням ядерного дифтонга /o/ переважно (50,9%) у префіксальних морфемах, більшість яких грецького походження типу mono-, phono-, cyclo-, electro-, kilo- тощо. У корені слів ВФВ дифтонгів відбувається в 32,1% випадків, 10,2% - у суфіксах слів, 3,4% - у роздільнооформлених словах. В обох варіантах виділяються дифтонги, які належать до ядра ВФВ у кожному з них: дифтонг /a/ у британському варіанті віддає перевагу варіюванню в суфіксальних морфемах, дифтонг /o/ в американському варіанті - у префіксальних. Розподіл частот ВФВ у всіх морфемах, крім кореня, говорить про те, що можливостей для варіювання фонемного складу слова більше у тих позиціях, де послаблена дія інформаційних факторів.

Розподіл за частинами мови корпусу слів з ВФВ дифтонгів показав, що найчастіше дифтонги як британського варіанта (70,7%), так і американського (64,8%) варіюють у фонемних структурах іменників, відповідно 20,9% та 28,2% - прикметників, 5,2% та 4,1% - у дієсловах. Незначне варіювання дифтонгів обох варіантів зафіксовано у фонемних структурах прислівників.

Нами встановлено, що більшість слів (майже 96%) з ВФВ дифтонгів, відноситься до запозиченої лексики, що відповідає загальній характеристиці лексичного фонду англійської мови. Генетична характеристика іншомовних слів представлена запозиченнями із класичних мов - латинської (50,3%), грецької (27,3%), а також французької (11,6%). Виявлена невелика кількість (2,1%) запозичень з італійської мови і 4,2% корпусу слів представляють запозичення з російської, китайської, голландської, іспанської, арабської турецької мов. У структурі запозичених та питомих слів ВФВ дифтонгів має свої особливості, а саме: питомі слова, частота яких незначна, мають мінімальну кількість “вільних” варіантів - два

Зіставний аналіз слів з ВФВ дифтонгів у фонемних структурах слів, зафіксованих у вимовних словниках різних років (EPD - 1956, EPD - 1977, LPD - 1990, EPD - 1997, LPD - 2000), дав можливість встановити зміни в кодифікації вимовних варіантів та систематизувати на їх основі певні тенденції у розвитку фонемних варіантів дифтонгів у вимовних нормах. Ми встановили, що: а) динамізм вимовних норм у сучасній англійській мові зумовлюється виникненням та зникненням чинних варіантів, утворених засобами вільного фонемного варіювання; б) варіанти вимови дифтонгів (переважно монофтонги) часто стають основним варіантом вимови, а іноді й узагалі витісняють дифтонги з норми вимови; в) сучасним вимовним нормам обох варіантів властива поява нових варіантів вимови слів, які були відсутні в нормі в середині ХХ століття, що пояснюється звуженням позицій уживання дифтонгів під впливом закономірностей фонологічних процесів, притаманних фонологічній системі англійської мови.

Довжина слова у складах виявила незначний вплив на ВФВ дифтонгів порівняно з іншими досліджуваними параметрами. Можемо лише констатувати, що найбільш широко представлені вільні фонемні варіанти дифтонгів у словах з середньою довжиною - у три склади для обох варіантів: 27,25% - у британському, наприклад, divestmentдва і чотири - для британського (26% та 19,03%), чотири і два - для американського (28,18% та 19,12%). Фонемні варіанти односкладових і багатоскладових ( у п'ять, шість, сім, вісім складів) слів мають незначне поширення в матеріалі дослідження (27,72% - британський варіант, 22,19% - американський).

Аудитивний аналіз підтвердив дію тенденцій, які були прослідковані на лексикографічному матеріалі: тенденцію дифтонгів до монофтонгізації та тенденцію до витіснення дифтонга британського варіанта /м/ у словах типу sure, cure, fury. Установлено, що реалізація дифтонгів у підготовленому та спонтанному мовленні має певні особливості, а саме: при читанні, як прикладі підготовленого мовлення, реалізація дифтонгів наближається до нормативної; у спонтанному мовленні в дію вступають нормативно допустимі фонетичні процеси (елізія, редукція, спрощення), а також певний вплив мають і позамовні чинники. Отже, фіксація варіантів у вимовному словнику повністю відображає сучасну мовленнєву реальність.

Дослідження процесу вільного фонемного варіювання дифтонгів південноанглійської та загальноамериканської вимовних норм свідчить про те, що вокалічна система англійської мови на сучасному етапі знаходиться в проміжній стадії свого розвитку, коли, з одного боку, спостерігається прогресуючий процес монофтонгізації різних груп дифтонгів як британського, так і американського варіантів, а з іншого боку, в обох варіантах вимови відбувається збереження дифтонгів і як більш поширених вимовних варіантів у фонемних структурах слів. Відносно невелика участь у вільному варіюванні дифтонгів з //-глайдом пояснюється впливом загальноамериканської норми вимови на південноанглійську, яка сьогодні характеризується як більш демократична, ніж у середині ХХ століття, і, відповідно, допускає варіювання дифтонгів у фонемних структурах слів, що є виявом її динамізму в синхронії.

Висновки

Вільне варіювання дифтонгів у фонемних структурах слів британського та американського варіантів є особливою рисою динаміки чинної фонологічної системи англійської мови, регулюється закономірностями, які пов'язані зі своєрідністю фонологічної системи у різних варіантах. Дифтонги варіюють з дифтонгами або з монофтонгами, що в загальному вигляді характеризується так: дифтонг - дифтонг, дифтонг - монофтонг.

У вільному варіюванні в структурі слів південноанглійської вимовної норми беруть участь вісім дифтонгів із восьми, однак вони виявляють різну частоту у ВФВ: ядро варіювання складають дифтонги /a?, м, e?/; до периферійної підсистеми варіювання належать дифтонги /eм, ?м, a, ??/; дифтонг /м/ - належить до основної підсистеми ВФВ. Загальноамериканській вимовній нормі властива участь у ВФВ п'яти дифтонгів із п'яти, і ядром варіювання дифтонгів є дифтонг o.

Основним видом вільного фонемного варіювання дифтонгів в обох досліджуваних варіантах англійської мови встановлений дифтонг-монофтонг (RP - 95,4%; GA - 97,9%), що підтверджує тенденцію до монофтонгізації. Вид варіювання дифтонг-дифтонг в інвентарі ВФВ дифтонгів британського та американського варіантів не поширений, однак дифтонги цих варіантів переважно варіюють з дифтонгами однакового глайду (77,1% - RP; 78,6% - GA).

Частота дифтонгів у ВФВ виявляє залежність від частоти цих фонем у мові. Встановлена межа варіювання дифтонгів у фонемній структурі одного слова: кожен окремий дифтонг британського варіанта може мати від десяти до трьох “вільних” варіантів.

Розходження в інвентарі ВФВ дифтонгів британського та американського варіантів не дозволяють встановити спільне ядро і основну підсистему ВФВ. Виявлена периферія ВФВ дифтонгів обох варіантів /a, ??/ свідчить про специфіку процесу ВФВ в системах дифтонгів, де британський та американський варіанти мають певні системні відмінності свого варіювання.

Системна вмотивованість вільного фонемного варіювання дифтонгів доводить перевагу розрізнювальних елементів процесу ВФВ у британському та американському варіантах англійської мови. Вона полягає в тому, що існує зв'язок між вільним варіюванням дифтонгів і такими характеристиками слова, як: а) акцентна: дифтонгам американського варіанта властиве варіювання у ненаголошених позиціях у слові; дифтонги британського варіанта віддають перевагу наголошеним позиціям; б) складова структура слова: ВФВ дифтонгів обох варіантів переважає в словах із довжиною у три склади; в) джерело походження слова: близько 96% досліджуваного корпусу слів відноситься до запозиченої лексики; г) впливом морфемної будови слова: дифтонгам південноанглійської вимовної норми притаманне ВФВ у кореневій морфемі; дифтонги загальноамериканської - переважно варіюють у префіксальних морфемах іншомовного походження; д) довжина слова у фонемах: ВФВ дифтонгів британського варіанта переважає в шестифонемних словах і зі збільшенням кількості фонем у словах відбувається зсув позиції, сприятливої для варіювання, до кінця слова, яка інформаційно не навантажена; дифтонги американського варіанта частіше варіюють у восьмифонемних словах і зі збільшенням кількості фонем зсув позиції відбувається в протилежному напрямі - початку або середини слова. Однакові тенденції зафіксовано для дифтонгів периферійної підсистеми ВФВ обох варіантів.

Динамізм вимовних норм зумовлюється виникненням та зникненням чинних вимовних варіантів слів, утворених фонемним варіюванням; утворенням нових варіантів (переважно монофтонгів), витісненням старих варіантів.

Результати аналізу лексикографічного матеріалу, перевірені на мовленнєвому матеріалі, підтвердили факт вільного фонемного варіювання дифтонгів у мовленні носіїв британського та американського варіантів англійської мови. Реальна вимовна норма повністю відображається лексикографічними джерелами на сучасному етапі свого розвитку.

У межах однієї роботи неможливо охопити все коло питань, пов'язаних з досліджуваною проблемою. Перспективним вбачається вивчення специфіки функціонування дифтонгів у фонемних структурах слів у різних вимовних нормах англійської мови, дослідження закономірностей функціонування дифтонгів у текстах різних стилів, а також у діахронії.

Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора

1. Інноваційні фонетичні процеси в британській нормі англійської вимови // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія Філологія. - К.: КДЛУ. - 1999. - Т.2, №2. - С. 203-209.

2. Міра стабільності норми вимови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Вип. 22. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. - 2000. - С. 214-225.

3. Особливості системи дифтонгів британського та американського варіантів англійської мови // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Вип. 35. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка. - 2001.- С. 210-216.

4. Системна мотивованість вільного фонемного варіювання дифтонгів: складова та акцентна структури слова // Восточноукраинский лингвистический сборник: Выпуск 7. - Донецк: Донеччина. - 2001. - С. 333-340.

5. Diphthongs in General American Pronunciation Standard // Materials of the 6th National TESOL Conference “The Way Forward to English Language and ESP Teaching in the Third Millennium”. - Vinnytsia: Vinnytsia State Pedagogical Univ. - 2001.- P. 52-53.

6. Patterns of simplification of British English Diphthongs in Informal Speech // Proc. International Conference “At the Threshold of the Millennium. Linquapax - VIII.” - Київ: КДЛУ. - 2000. - P. 7-12.

7. Зв'язок вільного фонемного варіювання дифтонгів англійської мови з морфемною структурою слова // Тези Всеукраїнської наукової філологічної конференції “Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики”. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. - С. 112-113.

Анотація

Поліщук Г.В. Норма і варіативність у системі дифтонгів британського та американського варіантів англійської мови (на матеріалі лексикографічних джерел). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено вивченню вільного фонемного варіювання (ВФВ) дифтонгів у кодифікованих вимовних нормах британського та американського варіантів сучасної англійської мови. Систематизовано інвентар вільного фонемного варіювання дифтонгів, якому надано лінгвістичну інтерпретацію. Установлено зв'язок ВФВ дифтонгів у фонемних структурах слів з іншими його характеристиками: складовою, акцентною, морфемною, а також довжиною слова у фонемах, етимологією і доведено, що характерні особливості ВФВ дифтонгів залежать від дії цих чинників, що сприяють або обмежують варіювання у фонемних структурах слів. Виявлено спільні й відмінні риси процесу ВФВ дифтонгів у британському та американському варіантах. Визначено сучасні тенденції у фонемному варіюванні дифтонгів: монофтонгізація, звуження позицій уживання британських дифтонгів.

Ключові слова: варіант вимови, вимовна норма, кодифікація, вільне фонемне варіювання, дифтонги, монофтонгізація, систематизація інвентаря.

Аннотация

Полищук А.В. Норма и вариативность в системе дифтонгов британского и американского вариантов английского языка (на материале лексикографических источников). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2001.

Диссертация посвящена изучению свободного фонемного варьирования (СФВ) дифтонгов в кодифицированных нормах произношения британского и американского вариантов современного английского языка. В связи с тем, что свободное варьирование в фонемных структурах слов в синхронии создаёт материал для реальных или потенциальных изменений в произносительной норме, актуальными являются данные о количественных и качественных характеристиках процесса СФВ дифтонгов.

В результате использования комплексного подхода к анализу объекта исследования на широком фактическом материале установлен инвентарь СФВ дифтонгов двух наиболее распостранённых произносительных стандартов - южноанглийского (RP) и общеамериканского (GA), - которые принимают участие в СФВ в синхронии.

Мы доказали, что СФВ дифтонгов в фонемных структурах слов не является спорадическими фонемными колебаниями, а есть частью фонологической системы языка, которой присуща внутренняя и внешняя системность. Внутренняя системность выводится в работе путём включения дифтонгов в определённые типы фонологических оппозиций. Внешняя системность подразумевает совокупность факторов, которые способствуют или ограничивают СФВ дифтонгов под влиянием других характеристик слова: слоговой, акцентной, морфемной, а также этимологии, длины в фонемах.

В работе впервые представлены данные о специфике СФВ дифтонгов в британском и американском вариантах, которые получены в результате сопоставительного анализа процесса варьирования. Эти данные структурированы путем выделения дифтонгов, принадлежащих к ядру, основной подсистеме и периферии СФВ в каждом из сравниваемых вариантов, а также определения общей периферии процесса варьирования в фонологической системе английского языка. В работе доказывается невозможность определения общего ядра и основной подсистемы варьирования дифтонгов двух вариантов.

Нами определены основные тенденции развития фоновариантов слов, образованных в результате свободного варьирования дифтонгов в кодифицированных нормах произношения британского и американского вариантов английского языка: монофтонгизация и сужение позиций употребления некоторых дифтонгов.

В работе доказывается, что свободное варьирование дифтонгов в фонемных структурах слов британского и американского вариантов является характерной чертой динамики фонологической системы английского языка и имеет системный характер. Все дифтонги британского и американского вариантов английского языка принимают участие в процессе СФВ, однако выделение общего ядра и основной подсистемы невозможно в связи с системными расхождениями между вариантами, т.е. отсутствием в инвентаре СВФ американского варианта центрирующих дифтонгов. Частота дифтонгов в СФВ зависит от частоты этих фонем в языке.

Системная мотивированность СФВ дифтонгов состоит в существовании тесной связи между СФВ дифтонгов и такими характеристиками слова, как: а) акцентная: дифтонгам американского варианта характерно варьирование в безударных позициях в слове; дифтонгам британского варианта - в ударных позициях; б) слоговая структура слова: СВФ дифтонгов обоих вариантов превалирует в словах с длиной в три слога; в) морфемная: дифтонгам южноанглийской произносительной нормы характерно варьирование в корневой морфеме; дифтонги общеамериканской произносительной нормы преимущественно варьируют в префиксальных морфемах иностранного происхождения; г) длина слова в фонемах: СФВ дифтонгов британского варианта происходит в шестифонемных словах и с увеличением количества фонем в словах зафиксировано смещение позиции, благоприятной для варьирования, к концу слова, который не несет информационной нагрузки; дифтонги американского варианта чаще варьируют в восьмифонемных словах и с увеличением количества фонем смещение позиции происходит в противоположном направлении - начала или середины слова; д) этимология: около 96% корпуса слов относится к заимствованной лексике.

Динамика произносительных норм обусловлена возникновением и исчезновением существующих вариантов, вытеснением старых вариантов из нормы. Современным произносительным нормам британского и американского вариантов английского языка присуще появление новых вариантов произношения, отсутствующих в норме в середине ХХ столетия, что объясняется сужением позиции употребления дифтонгов под влиянием закономерностей фонологических процессов, характерных фонологической системе английского языка.

Аудитивный анализ материала подтвердил действие тенденций, которые были прослежены на лексикографическом материале: тенденцию дифтонгов к монофтонгизации и тенденцию к вытеснению дифтонга /м/ в словах типа sure, cure, fury. Фиксация вариантов дифтонгов в произносительном словаре полностью отражает современную речь носителей британского и американского вариантов английского языка.

Ключевые слова: вариант произношения, произносительная норма, кодификация, свободное фонемное варьирование, дифтонги, монофтонгизация, систематизация инвентаря.

Resume

Polishchuk H.V. Norm and Variation in the System of Diphthongs in British English and American English (A Study of Lexicographic Sources). - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by specialty 10.02.04 - Germanic Languages. - Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2001.

The dissertation deals with the investigation of free phonemic variation (FPV) of diphthongs in Received Pronunciation of British English and General American pronunciation. The inventory of diphthongs FPV was systematised and given a linguistic interpretation. The connection of diphthongs FPV in the phonemic structures of words with other word characteristics such as syllabic, accentual and morphemic, as well as the phonemic length of words is substantiated. The characteristic features of diphthongs FPV are proved to be dependent on these particular factors which restrict or facilitate the process of FPV in the structure of words. Common and distinctive features of diphthongs FPV process in British and American English are revealed. Current tendencies in free phonemic variation of diphthongs are defined: monophthongization and narrowing of usage.

Key words: pronunciation variant, pronunciation norm, codification, free phonemic variation, diphthongs, monophthongization, systematisation of inventory.

Размещено на Allbest.ru